Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст.

• Видавець: Інститут історії України НАН України
• Дата: 2022
• Автор: Григор’єва, Т.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2022
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Методологія. Історіографія. Джерелознавство
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184614
• Цитувати: Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст. / Т. Григор’єва // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 154-169. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Мета статті – дослідити представлення козацької участі у Хотинській кампанії 1621 р. у творах київських церковних авторів та козацьких літописців XVII – початку XVIII ст., спираючись на методологію дискурс-аналізу. Наукова новизна. Київські православні церковники, а пізніше козацькі літописці, які були творцями історичної пам’яті про участь козацького війська у Хотинській війні 1621 р., цілком ориґінально представляли цей сюжет порівняно з іншими річпосполитськими авторами. Так, на відміну від останніх, вони зображували козацьке військо не помічниками, хай і доблесними, шляхетської армії на чолі з великим литовським гетьманом Яном Каролем Ходкевичем, а чільними оборонцями Хотина, єдино завдяки яким Річ Посполита встояла під натиском османського війська. Разом із тим, представлення «козацької звитяги» у цих творах змінювало свої змістові акценти впродовж XVII ст. Висновки. Первинний сплеск у 1620-х рр. у текстах київських церковних авторів, які підкреслювали православну ідентичність козаків, відбувся в контексті боротьби за визнання королем висвяченої єрусалимським патріархом Феофаном у 1620 р. православної ієрархії. Після визнання її новим монархом Владиславом IV у 1632 р. сюжет про Хотинську війну і про роль у ній запорозького козацтва загалом зник зі знакових київських текстів аж до 1670-х рр. Відродження «пам’яті» про Хотинську війну відбулося знову ж у колі церковних авторів (Ґалятовський, Софонович), котрі, утім, не спиралися на тексти зразка 1620-х рр. Їхні мотиви уславлення козацької звитяги під Хотином були іншими – протиставити гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, «переможця турків», гетьманові П.Дорошенку, що визнав османську протекцію. Надалі саме текст Cофоновича буде відрефлектований у козацьких літописах кінця XVII – початку XVIII ст. Слідом за Софоновичем автори твердили, що вирішальну роль у відступі османського війська відіграли нічні козацькі атаки – практика, сумнівна як на вояцькі звичаї, проте цілком достойна, якщо звернутися до біблійних алюзій. Саме на цю домінуючу інтерпретативну рамку орієнтуватиметься й С.Величко, попри те, що, прописуючи сюжет Хотинської кампанії, фактографічно він спирався на тексти католицьких авторів.