Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст.

Мета статті – дослідити представлення козацької участі у Хотинській кампанії 1621 р. у творах київських церковних авторів та козацьких літописців XVII – початку XVIII ст., спираючись на методологію дискурс-аналізу. Наукова новизна. Київські православні церковники, а пізніше козацькі літописці, як...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2022
1. Verfasser:	Григор’єва, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2022
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184614
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст. / Т. Григор’єва // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 154-169. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-184614
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1846142022-06-22T01:26:40Z Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст. Григор’єва, Т. Методологія. Історіографія. Джерелознавство Мета статті – дослідити представлення козацької участі у Хотинській кампанії 1621 р. у творах київських церковних авторів та козацьких літописців XVII – початку XVIII ст., спираючись на методологію дискурс-аналізу. Наукова новизна. Київські православні церковники, а пізніше козацькі літописці, які були творцями історичної пам’яті про участь козацького війська у Хотинській війні 1621 р., цілком ориґінально представляли цей сюжет порівняно з іншими річпосполитськими авторами. Так, на відміну від останніх, вони зображували козацьке військо не помічниками, хай і доблесними, шляхетської армії на чолі з великим литовським гетьманом Яном Каролем Ходкевичем, а чільними оборонцями Хотина, єдино завдяки яким Річ Посполита встояла під натиском османського війська. Разом із тим, представлення «козацької звитяги» у цих творах змінювало свої змістові акценти впродовж XVII ст. Висновки. Первинний сплеск у 1620-х рр. у текстах київських церковних авторів, які підкреслювали православну ідентичність козаків, відбувся в контексті боротьби за визнання королем висвяченої єрусалимським патріархом Феофаном у 1620 р. православної ієрархії. Після визнання її новим монархом Владиславом IV у 1632 р. сюжет про Хотинську війну і про роль у ній запорозького козацтва загалом зник зі знакових київських текстів аж до 1670-х рр. Відродження «пам’яті» про Хотинську війну відбулося знову ж у колі церковних авторів (Ґалятовський, Софонович), котрі, утім, не спиралися на тексти зразка 1620-х рр. Їхні мотиви уславлення козацької звитяги під Хотином були іншими – протиставити гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, «переможця турків», гетьманові П.Дорошенку, що визнав османську протекцію. Надалі саме текст Cофоновича буде відрефлектований у козацьких літописах кінця XVII – початку XVIII ст. Слідом за Софоновичем автори твердили, що вирішальну роль у відступі османського війська відіграли нічні козацькі атаки – практика, сумнівна як на вояцькі звичаї, проте цілком достойна, якщо звернутися до біблійних алюзій. Саме на цю домінуючу інтерпретативну рамку орієнтуватиметься й С.Величко, попри те, що, прописуючи сюжет Хотинської кампанії, фактографічно він спирався на тексти католицьких авторів. The aim of the present article is to explore reflections of the Kyiv church authors and the Cossack chroniclers of the 17th – beginning of the 18th centuries about contribution of the Cossack army into the Khotyn war of 1621. The research employs textual discourse analysis as the major methodological approach. Research novelty. Kyivan Orthodox clerics and later Cossack chroniclers, who created historical memory of the Cossack contribution into the Khotyn War 1621, suggested a rather original interpretation of these events in comparison to the other authors of the Polish-Lithuanian Commonwealth. Specifically, they claimed that the Cossack army played the key role in withstanding the offensive of the Ottoman army headed by the sultan himself. Yet, the presentation of the Cossack valor in these texts was different and it changed over the 17th century. Conclusions. The initial narratives by the Kyivan church authors underlined the Orthodox identity of the Cossacks. For them, this identity was important as they struggled to get the new Orthodox hierarchy (ordained by the Patriarch of Jerusalem Theophanes in 1620) acknowledged by the king of the Polish-Lithuanian Commonwealth. When this hierarchy was finally acknowledged in 1632 by the new king Władysław IV, the narrative of the Cossack courage in the Battle of Khotyn disappeared from the important Kyivan texts up to the 1670-s. At that time, Kyivan church erudite revived the memory of this event. In this manner they contrasted the deeds of the hetman Petro Konashevych-Sahaidachnyi, “the victor of the Turks”, with the politics of hetman Petro Doroshenko, who acknowledged Ottoman protection. Further on, the text by Sofonovych was fundamental in representing the role of the Cossacks in the Khotyn War 1621 in the Cossack chronicles of the 17th – beginning of the 18th centuries. Sofonovych also suggested the interpretative framework for the subsequent texts, which from now on stressed the utmost importance of the Cossack night attacks for the successful defense of the Khotyn fortress. 2022 Article Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст. / Т. Григор’єва // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 154-169. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2022.01.154 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184614 94:27-283(477)«16/17» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство
spellingShingle	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Григор’єва, Т. Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст. Український історичний журнал
description	Мета статті – дослідити представлення козацької участі у Хотинській кампанії 1621 р. у творах київських церковних авторів та козацьких літописців XVII – початку XVIII ст., спираючись на методологію дискурс-аналізу. Наукова новизна. Київські православні церковники, а пізніше козацькі літописці, які були творцями історичної пам’яті про участь козацького війська у Хотинській війні 1621 р., цілком ориґінально представляли цей сюжет порівняно з іншими річпосполитськими авторами. Так, на відміну від останніх, вони зображували козацьке військо не помічниками, хай і доблесними, шляхетської армії на чолі з великим литовським гетьманом Яном Каролем Ходкевичем, а чільними оборонцями Хотина, єдино завдяки яким Річ Посполита встояла під натиском османського війська. Разом із тим, представлення «козацької звитяги» у цих творах змінювало свої змістові акценти впродовж XVII ст. Висновки. Первинний сплеск у 1620-х рр. у текстах київських церковних авторів, які підкреслювали православну ідентичність козаків, відбувся в контексті боротьби за визнання королем висвяченої єрусалимським патріархом Феофаном у 1620 р. православної ієрархії. Після визнання її новим монархом Владиславом IV у 1632 р. сюжет про Хотинську війну і про роль у ній запорозького козацтва загалом зник зі знакових київських текстів аж до 1670-х рр. Відродження «пам’яті» про Хотинську війну відбулося знову ж у колі церковних авторів (Ґалятовський, Софонович), котрі, утім, не спиралися на тексти зразка 1620-х рр. Їхні мотиви уславлення козацької звитяги під Хотином були іншими – протиставити гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, «переможця турків», гетьманові П.Дорошенку, що визнав османську протекцію. Надалі саме текст Cофоновича буде відрефлектований у козацьких літописах кінця XVII – початку XVIII ст. Слідом за Софоновичем автори твердили, що вирішальну роль у відступі османського війська відіграли нічні козацькі атаки – практика, сумнівна як на вояцькі звичаї, проте цілком достойна, якщо звернутися до біблійних алюзій. Саме на цю домінуючу інтерпретативну рамку орієнтуватиметься й С.Величко, попри те, що, прописуючи сюжет Хотинської кампанії, фактографічно він спирався на тексти католицьких авторів.
format	Article
author	Григор’єва, Т.
author_facet	Григор’єва, Т.
author_sort	Григор’єва, Т.
title	Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст.
title_short	Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст.
title_full	Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст.
title_fullStr	Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст.
title_full_unstemmed	Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст.
title_sort	творення "пам’яті" про хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах xvii – початку xviii ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2022
topic_facet	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184614
citation_txt	Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст. / Т. Григор’єва // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 154-169. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT grigorêvat tvorennâpamâtíprohotin1621ukiívsʹkihcerkovnihtekstahíkozacʹkihlítopisahxviipočatkuxviiist
first_indexed	2025-07-16T04:58:24Z
last_indexed	2025-07-16T04:58:24Z
_version_	1837778256084860928
fulltext	Український історичний журнал. – 2022. – №1 Хотинська кампанія 1621 р., коли Річ Посполита вистояла проти турецької поту- ги султана Османа ІІ, здобула широкий резонанс. Численні друки переповідали хід подій прозою та віршем, прославляючи міць річпосполитського й козацького війська. Уже найперші «щоденники» та памфлети, опубліковані в Речі Посполитій по свіжих слідах подій, засвідчували серйозний внесок козацтва в успіх оборони Хотинської Анотація. Мета статті – дослідити представлення козацької участі у Хотинській кампанії 1621 р. у творах київських церковних авторів та козацьких літописців XVII – початку XVIII ст., спираючись на методологію дискурс-аналізу. Наукова новизна. Київські православні церковники, а пізніше козацькі літописці, які були творцями історичної пам’яті про участь козацького війська у Хотинській війні 1621 р., цілком ориґінально представляли цей сюжет порівняно з іншими річпосполитськими авторами. Так, на відміну від останніх, вони зображували козацьке військо не помічниками, хай і доблесними, шляхетської армії на чолі з великим литовським гетьманом Яном Каролем Ходкевичем, а чільними оборонцями Хотина, єдино завдяки яким Річ Посполита встояла під натиском османського війська. Разом із тим, представлення «козацької звитяги» у цих творах змінювало свої змістові акценти впродовж XVII ст. Висновки. Первинний сплеск у 1620-х рр. у текстах київських церковних авторів, які підкреслювали православну ідентичність козаків, відбувся в контексті боротьби за визнання королем висвяченої єрусалимським патріархом Феофаном у 1620 р. православної ієрархії. Після визнання її новим монархом Владиславом IV у 1632 р. сюжет про Хотинську війну і про роль у ній запорозького козацтва загалом зник зі знакових київських текстів аж до 1670-х рр. Відродження «пам’яті» про Хотинську війну відбулося знову ж у колі церковних авторів (Ґалятовський, Софонович), котрі, утім, не спиралися на тексти зразка 1620-х рр. Їхні мотиви уславлення козацької звитяги під Хотином були іншими – протиставити гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, «переможця турків», гетьманові П.Дорошенку, що визнав османську протекцію. Надалі саме текст Cофоновича буде відрефлектований у козацьких літописах кінця XVII – початку XVIII ст. Слідом за Софоновичем автори твердили, що вирішальну роль у відступі османського війська відіграли нічні козацькі атаки – практика, сумнівна як на вояцькі звичаї, проте цілком достойна, якщо звернутися до біблійних алюзій. Саме на цю домінуючу інтерпретативну рамку орієнтуватиметься й С.Величко, попри те, що, прописуючи сюжет Хотинської кампанії, фактографічно він спирався на тексти католицьких авторів. Ключові слова: Хотинська війна, київські церковні автори, козацькі літописи, історична пам’ять. Тетяна ГРИГОР’ЄВА кандидатка історичних наук, доцентка, Національний університет «Києво-Могилянська академія» (Київ, Україна), grygorieva@ukma.edu.ua ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3111-214X Творення «пам’яті» про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст. DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2022.01.154 УДК: 94:27-283(477)«16/17» Український історичний журнал. – 2022. – №1 Творення «пам’яті» про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах... 155 фортеці1. Проте, визнаючи козацьку доблесть, такі джерела все ж призначали коза- кам ролі другого плану, зображуючи їх як помічників головних героїв – шляхетства на чолі з гетьманом Яном Каролем Ходкевичем та королевичем Владиславом. Своєю чергою, козацтво практично відразу після кампанії проголосило себе чільними обо- ронцями Хотина. У «кондиціях», переданих королівським комісарам, що їх король вислав до Києва на переговори з козаками у січні 1622 р., останні прямо заявили, що їхній вагомий внесок у «Хотинську перемогу» не було належно поціновано, адже «іншому війську» й лісовчикам уже заплатили, хоч «інші мало що робили або ж ні- чого»2. Надалі саме вибір головних героїв-оборонців Хотина (шляхетське чи козаць- ке військо, Петро Конашевич-Сагайдачний чи Ян Кароль Ходкевич або ж короле- вич Владислав) є тією ключовою характеристикою, якою різняться твори, що виходи- ли з-під пера православних церковників, а пізніше – козацьких літописців, та інших річпосполитських авторів. Таким чином, вони долучалися до творення різних версій «пам’яті» про оборону Хотинської фортеці. У цій статті ми зосередимося на творах, які впродовж XVII ст. наголошували саме на «козацькій звитязі» під Хотином, та простежимо їх динаміку і трансформації у змістовому наповненні. Як відомо, після завершення Хотинської кампанії, окрім збільшення платні, ко- заки, очолювані гетьманом П.Конашевичем-Сагайдачним, наполягали на визнан- ні висвяченої 1620 р. єрусалимським патріархом Феофаном православної ієрархії. Збільшення платні стало би матеріальним відшкодуванням втрат, а визнання право- славної ієрархії підтвердило б престиж козацтва та його образ «захисників віри» – вагому чесноту для тогочасної вояцької спільноти. Однак козацькі посольства на сейми 1623, 1624 і 1625 рр.3 не досягли відчутного успіху ані у справі визнання право- славної ієрархії, ані в розширенні станових прав. Оскільки спроби одержати коро- лівську подяку за службу тривали роками, а питання віри (прав «грецької релігії») перетворилося на постійний пункт у петиціях до влади, це скріпило союз козацтва з невизнаною королем православною церквою. Позаяк козацька доблесть слугувала основним доказом, що православні ієрархи, висвячені відразу після розгрому осман- цями річпосполитського війська під Цецорою (1620 р.), зовсім не є «султановими шпигунами», натомість вірними підданими короля Речі Посполитої, цілком логіч- но, що київські книжники першими долучилися до творення пам’яті про козаць- ку звитягу під Хотином. Саме вони концептуалізували образ козаків і як ключових героїв в обороні фортеці, і як християнське (передусім, православне) воїнство з до- стойним «історичним паспортом». Такий образ постає зі сторінок «Палінодії» Захарії (Копистенського), а головне – у публіцистиці Йова (Борецького) та у віршах Касіяна (Саковича). 1 Zbigniewski P. Adversaria albo terminata sprawy wojennej, która się toczyła w wołoskiej ziemi z tureckim cesarzem w roku teraźniejszym 1621. – B.m., 1621; Ostrorog J. Woina woloska od cesarza tvreckiego Osmana przeciwko Koronie Polskiey podniesiona za panowania [...] Zygmvnta Trzeciego [...] króla, roku Bozego 1621 do [...] p. Piotra ze Bnina Opalinskiego. – W Poznaniu, 1622 (обидва твори в повному обсязі передруковано: Pamiętniki o wyprawie chocimskiej r. 1621 Jana hrabi z Ostroroga, Prokopa Zbigniewskiego, Stanisława Lubomirskiego i Jakóba Sobieskiego / Wyd. Ż.Pauli. – Kraków, 1853. – S.17– 39, 43–64); Poseł z Wołoch z obozu polskiego. – Kraków, 1621; Paszkowski M. Choragiew Sauromacka w Wołoszech. – B.m., 1621; Bojanowski J. Naumachia Khotynska Wielm. Pana Jegomości Pana Mikołaia Sieniawskiego Krayczego Kor. naypierwszego kommissarza woiennego na expedycyey walney przeciwko Turkom w Wołoszech r. 1621. – Jarosław, 1622; Zimorowić B. Pamiątka wojny Tureckiej w roku 1621 od polskiego narodu podniesionej i szczęśliwie za łaską i dobrodziejstwem miłego Boga dokonanej. – B.m., 1623 (твір видано: Idem. Utwory młodzieńcze / Wyd. R.Krzywy. – Warszawa, 2016. – S.86–127; частину його передруковано: Возняк М. Козацтво під Хотином 1621 р. в сучасній поезії // Записки НТШ. – Т.CXLIX. – Л., 1928. – C.154–160). 2 Документи українського козацтва XVI – першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги / Упор. В.Брехуненко, Ю.Мицик, В.Щербак. – К., 2016. – С.218–222. 3 Див.: Легація Війська Запорозького на сейм, січень 1625 р. // Там само. – С.255–256. Український історичний журнал. – 2022. – №1 156 Тетяна Григор’єва Створена орієнтовно 1621 рр. «Палінодія» Копистенського, майбутнього архі- мандрита Києво-Печерського монастиря, мала на меті ствердити особливий статус «руської» церкви та продемонструвати її переваги над унійною. Одним з арґументів на користь цієї тези слугувало й те, що Бог обрав саме православних воїнів – козаків, аби врятувати Річ Посполиту від османського нашестя. Копистенський наголошував на тому, що султан особисто очолив величезне військо, котре намірилося підкорити Річ Посполиту, однак «Божа поміч» дозволила козакам урятувати Батьківщину: «Як там напрод сам Бог з своего великого милосердия кролевство и войско Полское заховал, а заступ и оборону тую войском Росским козакам выставил! Тое-то есть войско и той-то народ, который веру оную за Володимера, от Греков принятую, держитъ, и который в послушенстве и благословении патриархи вселенского, архиепископа Константинопольского, статечне трвает! А не выставил Бог униятов- отступников, кролевства Лядского турбаторов, а наших преследовников и мучителей! Были там за помочю Божою на той войне под Хотинем своим обозом козаки, живим и движучимся муром и баштами оборонными! Весь свет и правое рицерство ведает сведоцтво, як они там мужне, преважне и рицерско поступовали, як найсилнейшим и найкгвалтовнейшим Турецким штурмом отпор валечный давали, и вытримавали, так иж цесарь, не доказавши своих замыслов, зо встидом отступити мусел»4. Копистенський був першим, хто прямо заявив: козаки не просто допомог- ли шляхетському війську, а лише їхня підмога і врятувала Корону від поразки. Зображення козаків як захисників Батьківщини, чий «лицарський» статус не під- лягає сумніву, можна було, з одного боку, потрактувати за підтримку козацьких ви- мог тих привілеїв, належних людям «лицарського», шляхетського стану, а з іншо- го боку, це виглядало як нагадування, що оборонцем православної церкви є законне військо, чию звитяжність визнав «весь світ». Нарешті, називаючи козаків «росски- ми» та підкреслюючи, що це те саме воїнство, і той самий народ, який дотримується віри, прийнятої ще за князя Володимира, Копистенський рішуче наголошував на на- лежності козацтва до «стародавнього народу руського», чий корінь сягає Русі. Досі православні книжники, нав’язуючись до києво-руської спадщини, зокрема до діянь князя Володимира Святославича5, зараховували у число «стародавнього народу русь- кого» лише православний клір, шляхту й міщан6. У підсумку, у «Палінодії» козаки постають і як представники «стародавнього народу руського», і як леґітимні лица- рі, котрих єдиних належить славити за подолання «турків». Тож їхня перемога яв- ляла собою те Боже знамення, що демонструвало перевагу православ’я над іншими християнськими конфесіями: уніатами (що їх Бог «не обрав»), а непрямо – і над ка- толиками, котрі самотужки не спромоглися врятувати Корону. Ключові характеристики козацтва, запропоновані Копистенським, добре резонують із публіцистичною «Протестацією» Йова (Борецького) 1621 р. Автор теж акцентував ува- гу на православ’ї козаків як начебто слуг руських князів ще з ІХ–Х ст.7 Так, оповідаючи 4 Палинодия. Сочинение Захарии Копыстенского, 1621 г. // Русская историческая библиотека, издаваемая Археографическою коммиссиею. Памятники полемической литературы в Западной Руси. – Т.4. – Кн.1. – Санкт- Петербург, 1878. – С.1110–1111. 5 Sysyn F. History, Culture, and Nation: An Examination of Seventeenth-Century Ukrainian History Writing. – Cambridge, Mass., 1988; Плохій С. Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі. – К., 2015. – C.209–211. 6 Плохій C. Наливайкова віра: козацтво і релігія в ранньомодерній Україні. – К., 2005. – С.215–217. 7 Пам’ятки братських шкіл на Україні (кінець XVI – початок XVIII ст.): Тексти і дослідження / Редкол. В.І.Шинкарук та ін. – Κ., 1988. – С.323. Український історичний журнал. – 2022. – №1 Творення «пам’яті» про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах... 157 про морські походи козацького війська на чолі з самим князем Олегом, який «штурму- вав Константинополь», Борецький проводив прозору паралель із морськими виправа- ми козаків на османські землі, що, як відомо, теж сягали колишнього Константинополя/ Стамбула8. Але тепер, ідучи на море, – вів він далі, – козаки спершу моляться і проголо- шують, що простують на війну з невірними «за християнську віру» та заради визволення невільників, а здобич свою жертвують «на церкву, монастирі та шпиталі»9. У 1622 р. приводом уславити героїчні діяння гетьмана П.Конашевича-Са- гай дач ного стала його смерть. Серед «звитязтв» небіжчика очікуване місце за- йняв його внесок у «Хотинську перемогу». Хоча він і не поліг безпосередньо під Хотином, однак перед облогою був тяжко поранений, і це давало підстави поєд- нати його смерть із Хотинською кампанією. Труд належно уславити Сагайдачного взяв на себе ректор київської братської школи Касіян (Сакович)10. Вихваляючи того за мужність, він порівнював його з вождем спартанців Леонідом, який висту- пив проти перського царя Ксеркса. Наслідуючи логіку епічних поем, Сакович під- креслював, що військо «героїв» було чисельно малим, зате демонструвало неаби- яку ефективність, а різниця з сюжетом про Леоніда полягала в тому, що той вів за собою 300 спартанців, а Сагайдачний – 600 козаків. За Саковичем, дорогу осман- ському султанові заступили дві сили – шляхетська й козацька: «В Запорозькому коші він хотів поснідати, / А в обозі у ляхів мислив пообідати». Власне, уже з цієї ґрадації ставало ясно, що козаки перебували «на передовій», а «ляхи» – позаду, за козацькими спинами. Далі Сакович оповідав, що «турки», хоч їх і було вшестеро більше, стрімголов тікали від козаків, із чого випливало, ніби полякам навіть не до- велося вступити в битву: «Але Бог йому подав силу на звитяжство, Військо наше надихнув на лихе поганство. Хоч було їх у шість крат, прудко утікали Перед нашими вони – сильно притирали, І сніданок, і обід разом подаючи, А вечеряти на честь до Плютона шлючи! Те не кожен захотів, не бажав чекати, Хоч не радий, а назад кинувсь одступати. Так козацьку поганин звідав добре силу, Що лихі його вуста позаоч блюзнили»11. Те, що топос перемоги козацького православного лицарства був особливо затре- буваний саме київськими церковниками, і власне в контексті боротьби за визнання королем православної ієрархії, видно з того, що літописи, складені за межами Києва, у своїх повідомленнях про участь козацтва у Хотинській війні не виявляли жодних сентиментів щодо козацької «руської» чи православної ідентичності. Наприклад, в «Острозькому літописці» таке повідомлення вкладається в одне речення: «1621. 8 Про козацькі морські походи на османські землі в перших декадах XVII ст. див.: Ostapchuk V. The Human Landscape of the Ottoman Black Sea in the Face of the Cossack Naval Raids // Oriente Moderno: Nuova Serie. – 81/1. – 2001. – P.35–49. 9 Пам’ятки братських шкіл на Україні (кінець XVI – початок XVIII ст.): Тексти і дослідження. – С.323. 10 Києво-Могилянська академія в іменах: XVII–XVIII ст.: Енциклопедичне видання / Відп. ред. В.С.Брюховецький; наук. ред., упор. З.І.Хижняк; рец. Н.М.Яковенко. – К., 2001. – C.471–472. 11 Сакович К. Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного // Українська поезія кінця XVI – початку XVII cт. / Упор. В.Крекотень, В.Колосова. – К., 1978. – С.220. Український історичний журнал. – 2022. – №1 158 Тетяна Григор’єва Козаки запорозькії вишли були всі з Запорожжа, аж було пусто, бо кролевич міл поле ставити з цесарем турецьким, і стояли обозом под Хотиним»12. Разом із тим уявлення, що козаки були єдиними переможцями «турків», сяг- нуло далеко за межі Києва. Так, у Львівському літописі згадується, ніби гетьман Жулкевський програв «у Волосіх» (себто під Цецорою), адже знехтував важливістю козацької допомоги, мовлячи «Не хочу я з Грицями воєвати, нехай ідуть до ролі, альбо свині пасти»13. Коли ж наступного разу король визнав помилку та закликав на допомо- гу Сагайдачного й козацьке військо, то «турків» удалося перемогти. На думку автора, ключем до успіху тут стало те, що монарх згодився вважати козаків «лицарським» ста- ном, ба навіть довірив свого сина – королевича Владислава – опіці Сагайдачного: «1620. Кролевич Владислав бул ве Львові, коли до Волох їхал, бо чекал на Сагайдачного, гетьмана козацького, бо коли бул у Варшаві у кроля, і кроль єму мовил: «Ото я на твою опіку посилаю сина моєго». І коли виїждчал зе Львова с кам’яниці арцибіскупії, Сагайдачний у ворот стоял і поклонился єму, а он руку єму положил на голові і мовил так: «Взявши на помоч господа бога, ото я з вами сміле іду противко неприятелем нашим». І так за помоччю божиєю а за стараннєм козацьким сталося, где видячи старання їх сам признал їм рицерство, і отримали звитязтво великоє. В той час Сагайдачний спосродку турков, беручи по єдному, водил до свого обозу. Там єго пострілено, і умер, а в Києві лежить тіло єго»14. З якихось причин автор Львівського літопису сплутав хронологію подій: Хотинську кампанію («Турчин под Хотиням бул») вірно датовано 1621 р., а козацьке «звитязтво» хибно значиться під 1620 – роком розгромної поразки під Цецорою. Важливо, проте, що львівський автор, як і його київські однодумці, зображував козаків як єдиних «пе- реможців». Це враження підсилює коротка ремарка літописця, що в той час, як коза- ки перемагали «турків», посполите рушення просто стояло піді Львовом: «Того ж року посполитоє рушениє було, стоял обуз под Львовом, і король сам бул во Львові»15. Поза тим, слава козаків як оборонців Хотина не гриміла довго. Уже наступного десятиліття, у 1630-х рр., козацький образ у київському дискурсі виглядав інакше. На той час політична ситуація драматично змінилася: у 1632 р. новий король Владислав IV визнав православну ієрархію й затвердив обрання Петра (Могили) київським ми- трополитом. Здобувши леґальний статус, київські церковники почали демонстру- вати свою лояльність королю, а тому відмежувалися від «православного воїнства», яке скомпрометувало себе повстаннями проти королівської влади (зокрема в 1625 р. Марка Жмайла, а в 1630 р. Тараса Трясила). Більш того, упродовж 1620 – на початку 1630-х рр. козаки рішуче втручались у суто церковні справи (в перемовини з уніатами та церковні собори)16. Це посилювало мотивацію дистанціюватися від неконтрольова- ного союзника17. Тож показово, що в резонансному польськомовному «Патериконі» Сильвестра (Косова) 1635 р. згадку про висвячення Йова (Борецького) київським 12 Бевзо О. «Львівський літопис» і «Острозький літописець»: Джерелознавче дослідження. – К., 1970. – С.135. 13 Там само. – С.104. 14 Там само. 15 Там само. – С.105. 16 Плохій C. Наливайкова віра: козацтво і релігія в ранньомодерній Україні. – С.165–192. 17 Див. докл.: Яковенко Н. Кого топчуть коні звитяжного Корибута: До загадки києво-могилянського панегірика 1648 р. «Maiores Wiszniewiecciorum» // Дзеркала ідентичності: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – початку XVIII ст. – К., 2012. – С.315–340; Її ж. Київ під шатром Свентольдичів (могилянський панегірик «Tentoria venienti Kioviam» 1646 р.) // Там само. – С.293–308. Український історичний журнал. – 2022. – №1 Творення «пам’яті» про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах... 159 митрополитом супроводжує фраза, нібито це сталося «за згодою святої пам’яті короля Сиґізмунда ІІІ»18. Вигадана тут «згода» перекреслювала участь у висвяченні козацтва, хоч насправді саме воно відіграло у цій події ключову роль. Виходило, що коли не було конфлікту з королем і законом, то, очевидно, не було потреби в козацькій допомозі, тож православні книжники відтепер не мусили плекати пам’ять про козацьку героїку. У такому контексті було «забуто» і про роль козаків під Хотином. Показовим свідченням цього став один із текстів самого Могили – «Сказання про мощі Йоана Сочавського». Козаки тут постають у доволі несподіваному ракурсі. Згадуючи Хотинську кампанію, Могила створює їм виразно компрометуючу репутацію. Це зроблено за рахунок ремарки про те, що, ідучи «проти нечестивих» під Хотин, вони звернули до «сочавського граду», аби розграбувати його, і для врятування міста знадобилися чудотворні мощі великомученика Йоана19. Така оцінка козацьких заслуг у Хотинській кампанії звучить неочікувано ще й тому, що сам Могила, як уважають, був її учасником (про це згадується у присвячених йому панегіриках20), а отже мав на- году бачити навіч козацький внесок в оборону Хотина. Паралельно відбувалась і корекція києво-руського «історичного паспорта» ко- заків у наративах київських церковних авторів могилянської доби. На це, зокрема, натрапляємо в написаному у 1630-х рр. Густинському літописі – важливій осі фор- мування історичного наративу «православного народу руського». Автор пам’ятки не викреслював козаків із давньої історії Русі, принагідно зараховуючи їх до «руського народу», але замість оповіді про козацькі походи на греків при боці руських князів подавав лише одноразову згадку про їхні «брани […] з Греки, а потом Половци […] и межи собою»21. Питання ж походження козацтва розкривалося в окремій кри- хітній главі «Про козаків», і зводилося воно до туманної згадки про першопред- ка-вождя на ім’я Козак. Отож, як бачимо, уже за могилянської доби козаки втра- тили вишукане історичне реноме християнського воїнства, яке поставало з-під пера Копистенського, Саковича й Борецького. Поодиноким свідченням пам’яті про козацьку звитягу під Хотином зали- шився пом’яник Михайлівського Золотоверхого монастиря. У нього, започатко- ваного наприкінці XVI та веденого впродовж XVII ст., було внесено ім’я гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного з розлогою похвалою о «многих знаменитых послугах и звитязствах»22. Очевидно, цей запис зробили з санкції самого Йова (Борецького), ко- трий резидував у тому ж монастирі й за кілька років до поставлення на митрополію став його ігуменом. Через майже півстоліття той-таки Михайлівський монастир став місцем відродження пам’яті про звитягу козаків під Хотином. Мова про «Кройніку з літописців стародавніх» (1673 р.), присвячену історії Русі від прадавніх часів ігуме- на обителі Феодосія (Софоновича). Складовою цього твору була «Кройніка о землі Полской», де оповідалося про події від перших королів до падіння Кам’янця 1672 р., включно з діяннями сучасного Софоновичу гетьмана Петра Дорошенка. 18 Сінкевич Н. «Патерикон» Сильвестра Косова: переклад та дослідження пам’ятки. – К., 2013. – С.605. 19 Могила П. Сказания М. Петра Могилы о чудесах от мощей св. Иоанна Сочавского // Киевские епархиальные ведомости. – 1862. – №3. – С.77–78. 20 «Nie tu Chocim, Piętrze, lub turecka Bellona / Nie tu i Ottomańska szabla zajuszona! / Jużeś przestał pałaszem Bisurmańską łbicę / Głaskać, bystrym Dunajem onych poić krzcicę. / Jużeś czołem uderzył gniewliwej Bellonie / – Zbroje, konie, kopije u ciebie na stronie» (див.: Mnemosyne sławy pracy trudow [...] Piotra Mohiły [...] Na poźądany onego wiazd do Kiowa od studentow gymnasium w Bractwie Kiowskim […]. – К., 1633. – Арк.[12]). 21 Див.: Затилюк Я.В. Предки «козацького малоросійського народу» і києво-руська спадщина в уявленні еліти часів Пилипа Орлика // Пилип Орлик: життя, політика, тексти: Мат. Міжнар. наук. конф. «Ad fontes» до 300-річчя Бендерської Конституції 1710 р., Київ, НаУКМА, 14–16 жовт. 2010 р. / Ред.-упор. Н.Яковенко. – К., 2011. – C.121–122. 22 Витте Е.И. Древний помянник Киево-Михайловского (Златоверхого) монастыря (XVI–XVII вв.) // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. – Кн.XVII. – Вып.1. – Отд.ІІІ. – К., 1903. – С.3–76. Український історичний журнал. – 2022. – №1 160 Тетяна Григор’єва У своєму тексті автор не заторкував питання про походження козацтва, однак він став чи не першим церковним письменником, котрий присвятив їхнім діям до- кладну увагу. Сам він писав, що його хроніка «з историков польских вкратце со- бранная», однак використані ним джерела (твори А.Ґваньїні, М. та Й. Бєльських)23 домінували лише до опису початку правління короля Сиґізмунда ІІІ. Далі змісто- ве наповнення «Кройніки…» кардинально змінилося. Якщо досі це переважно «іс- торія королів», то у змалюванні подій від кінця XVI ст. головними героями висту- пали вже православні ієрархи та козаки. Така авторська стратегія видається цілком логічною, коли ми зважимо на те, що за стінами монастирської келії, в якій писала- ся «Кройніка…», вирували війни, призвідниками яких були якраз козаки. Тепер від них, а не від шляхти й короля, як колись за Петра (Могили), залежала доля церкви. Докладна розробка у «Кройніці…» козацької історії під Хотином цілком могла слугувати як тло для рефлексій Софоновича з приводу сучасних йому по- дій. Розгортаючи оповідь про перемогу над османцями «славного» гетьмана П.Сагайдачного, михайлівський ігумен виражав обурення діями сучасного йому геть- мана П.Дорошенка, котрий визнав протекцію султана. Сама хроніка створювалась у розпал війни Речі Посполитої з Османською імперією 1672–1676 рр., коли турки ру- шили на захист «санджаку» Дорошенка, а київські церковні ієрархи небезпідставно побоювалися за долю самого Києва та київських святинь24. Союз Дорошенка з осман- цями злісно ганив чернігівський єпископ і місцеблюститель київської митрополичої кафедри Лазар (Баранович), близький приятель Софоновича25. Обидва вони разом із лаврським архімандритом Інокентієм (Ґізелем) направляли з 1672 р. до Москви панічні заклики дати відсіч «невірним». Політичні погляди Софоновича промови- сто виражало завершення «Кройніки…». Читачеві давалося зрозуміти, що саме через Дорошенка «турки» взяли «неприступний» Кам’янець, який доти не спромігся взя- ти навіть завойовник Русі хан Батий. Відповідно, уміщений вище опис перемоги над османцями гетьмана Сагайдачного виопуклював звироднілість політики Дорошенка. Слід відзначити, що, прописуючи сюжет 1621 р., Софонович жодним чином не спирався на тексти київських авторів з оточення Борецького. Ось як виглядає розпо- відь про козацтво під Хотином: «Того ж року [1621] цесар турецкиі Османь поднесь воину против Коронѣ Полскои. Крол Жигмунтъ послал с[и]на своего, королевича Владислава, против турка з воискомъ, самъ з посполитым рушенемъ остался, збираючи болшеє воиско. Владиславъ, кролевичь, переправившися за Днепръ, стал под Хотѣнемъ у Волоскои земли и окопався. Цр̃ь самъ турецкии, маючи воиска девяткротъ сто тысячєи, ишол до Волохь через Дунаи, воиско его переправлялося сорокъ днеи и сорокъ ночиї. Вперед пришол Каракашь-баша и дал битву полякомъ под Хотѣнемъ, в которои битвѣ згинуло турковь четырнатцат тысячєи. Тымъ часом пришол и самъ цр̃ь турецкии. Натягло тежь и казацкое воиско з гетманом Сагоидачным. Поляки розне подезьдами, герцами и чатами урывали воиска турецкии, а казаки вночи тихо пробилися аж до самого ц[а]ря турецкого намету. Ц[а]рь перестрашенныи з намету утеклъ, тым часом козаки много турковь позабивали, зачим стривожился барзо и ц[а]рь, і все егω воиско. Почюли тежь, же и крол самъ з великим воискомъ уже до Лвова пришол и идеть противь турковь, отколъ в туркахъ болше прибыло тривоги. 23 Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / Підгот. тексту до друку, передм., комент. Ю.А.Мицика, В.М.Кравченка. – К., 1992. – С.26–27. 24 Див. короткий огляд: Когут З. Вплив політики на Інокентія Ґізеля та видання київського «Синопсису»: нове осмислення // Інокентій Ґізель. Вибрані твори: У 3 т., 4 кн. / Ред. Л.М.Довга. – Т.ІІІ. – К.; Л., 2010. – С.21–25. 25 Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. – С.9. Український історичний журнал. – 2022. – №1 Творення «пам’яті» про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах... 161 До того стал голод великии в воиску турецком, шмат хлѣба куповали по червонному золотому, бо где пошли на здобычь хлѣба, всюды ихь воиска полскии и казацкии громили и побивали. Для того ц[а]рь турецкии учинил з королем Жигмунтомъ примире вѣчное. I вернулся ц[а]рь турецкии назад, а крол и воиска полскиї з веселемъ отошли до Полскои, хвалячи Б[o]га. Турковь пропало воиною и голодом пятькротъ сто тысячєи. За што розгнѣвавшися, панове турецкиі ц[а]ря Османа тятивою удавили, а стрия его посадили на царствѣ. Такъ, шукаючи чюжого, Османъ свое з душею згубил навеки»26. Залишається не вповні ясним, на основі чого Софонович сконструював свою версію оповіді про Хотинську війну 1621 р. Автор найповнішого дослідження «Кройніки…» Ю.Мицик уважає, що джерелом для опису подій 1582–1639 рр. міг слугувати якийсь незбережений до сьогодні козацький літопис, що його він нази- ває Традиційним27. Однак структура та змістове наповнення повідомлення 1621 р. наштовхують на думку, що Софонович тут міг орієнтуватися не на історичний, а на поетичний твір. По-перше, він із повним літературним розмахом демонструє небез- пеку, яка нібито загрожувала Речі Посполитій, оцінюючи військо «турецького царя» в 900 тис. вояків, а також указує про його переправлення через Дунай «сорок днів і сорок ночей»28. У такій тривалості вгадується біблійна алюзія на час Божого ви- пробування. Наприклад, саме сорок днів і сорок ночей ішов дощ за Великого по- топу. Стільки ж часу пророк Мойсей провів на горі Синай, очікуючи на скрижа- лі з Божими заповідями, а Сатана спокушав Ісуса в пустелі. Згадка про чисельність османського війська, схоже, має інакшу природу. Наголос на ґрандіозній чисельно- сті султанової армії є топосом, який мандрує по різних «історіях» та «щоденни- ках», однак жоден із попередніх авторів не називав числа в 900 тис.29 У друкова- них творах воно зустрічається лише один раз – у віршованій поемі Яна Рудоміни Дусяцького «Правдивий щоденник кампанії Польської корони та Великого князів- ства Литовського проти турецького імператора Османа»30. Подаючи нереалістично велику кількість у 900 тис. вояків, обидва (і Рудоміна, і Софонович) підкреслювали, що султан повів на Річ Посполиту настільки великі сили, які лише може змалюва- ти людська уява. Взірцем же для такого образу цілком могли послужити описи гре- ко-перських воєн. Так, за Ксенофонтом перське військо з 900 тис. воїнів вів «цар» Артаксеркс проти свого молодшого брата Кіра31. Ще однією ориґінальною деталлю повідомлення Софоновича стала згадка про те, що перший бій шляхетському війську дав будинський паша Каракаш Мегмед. Інші джерела одностайні в тому, що його загін підійшов під Хотин аж у середині вересня, 26 Там само. – С.225–226. 27 Там само. – С.27. 28 Там само. – С.225. 29 До цього часу немає ґрунтовних досліджень чисельності османського війська в 1621 р. П.Сас, аналізуючи доробок польської історіографії, оцінює турецькі сили під Хотином у 110 тис., а разом із загонами волоського господаря та кримського хана – у 150–160 тис. (див.: Сас П.М. Хотинська війна 1621 року. – Біла Церква, 2012. – С.237–240). У цілому така оцінка лише незначною мірою суперечить підрахункам турецьких дослідників, котрі вивчали проблему чисельності війська на основі реєстрів видатків імперської скарбниці, що дійшли до нашого часу у фраґментарному вигляді. За твердженням Р.Мерфі, який у своїх міркуваннях спирається на такі підрахунки, потенційна потужність османського війська тимаріотів станом на 1630 р. складала близько 106 тис., а яничарського – до 40 тис. Однак число вояків, котрі брали участь у воєнних кампаніях, було незрівнянно меншим – від 50 до 80 тис. тимаріотів. Збережені ж дані про участь яничарського війська в кампанії 1624 р. вказують на 26 тис. (див.: Murphey R. Ottoman Warfare 1500–1700. – Rutgers University Press, 1999. – P.40–41, 47). 30 Diariusz prawdziwy expediciey Korony Polskiey, y Wielkiego Xięstwa Litewsk. Przeciw Osmanowi Cesarzowi Tureckiemu w Roku 1621. Pod Chocimem w Wołoszech Fortunnie odprawioney. Fridrych Warzuchtig Bawarczyk Zoldath ubogi będąc przytomny opisał. – B.m., 1640 (без паґінації). 31 Ксенофонт. Анабасис / Пер. М.Максимова. – Москва, 2011. – С.27. Український історичний журнал. – 2022. – №1 162 Тетяна Григор’єва коли облога була у самому розпалі32. Для авторів щоденників та історій така послі- довність подій мала особливе значення з огляду на конструювання лінії оповіді, адже участь паші в облозі зображували як останню надію султана на перемогу. Отож взір- цем для Софоновича, котрий виніс сюжет про Каракаша Мегмеда на початок сво- го повідомлення, міг виступати текст, в якому хронологія та послідовність подій не мали принципового значення, іншими словами – поетичний твір, де виклад подій зу- мовлювали радше вимоги жанру. Причин же того, що «турецький цар» відкинув думку про продовження війни та уклав «вічний мир» із королем Сиґізмундом ІІІ, Софонович називав три: голод в османському таборі; чутки про те, що король уже готовий вирушити з-під Львова зі значною військовою підмогою; козацька нічна атака на турецький табір (вона бу- цімто стривожила все військо та була настільки успішною, що з намету тікав сам пе- реляканий султан). Автори щоденників (Прокоп Збіґневський, Ян Остророґ, Якуб Собеський) також описували кількаразові козацькі нічні наскоки на османський та- бір, щоправда, за їхніми свідченнями, із намету втік не султан, а великий візир, що не применшувало ефекту цих несподіваних атак. Ставлення ж польських авторів до них було дуже різним – від щирого захоплення Прокопа Збіґневського та Яна Остророґа, котрі дивувалися багатству захопленої здобичі, до критичних ремарок Якуба Собеського, що вбачав у таких діях брак дисципліни серед козацького війська33. Повідомлення ж Софоновича примітне тим, що він не просто «пригадав», як коза- ки громили супротивника не лише відкритим боєм удень, але й уночі, а вперше за- рахував козацькі нічні атаки до вирішальних передумов перемоги під Хотином. Така інтерпретація згодом здобуде неабияке визнання серед козацьких літописців, адже «пригадана» Софоновичем оповідь про звитягу отримала резонанс у козацькому се- редовищі. Свідченням цього, зокрема, є те, що текст «Кройніки…» послужив фундамен- том для козацьких res gestae. Однією з перших проб такої козацької «історії» (якщо не враховувати гіпотетичних «Традиційного» та «Уманського» літописів) був так званий літопис Дворецьких 1673–1675 рр., ініціативу створення котрого приписують або київському полковникові Василеві Дворецькому (у 1659–1668 рр.), або його си- нові київському судді Івану. В основі викладу подій від 1340 до 1673 рр. лежала пере- робка деяких повідомлень із «Кройніки…» Софоновича34. Опис Хотинської війни тут вкладався в одне речення: «Року тысяча шестсот двадцят первого. Под Хотіням из турком война была знову». Однак важливо те, що згадку про цю баталію взагалі включено до твору, та в такий спосіб визнано її важливість для козацької історії. Надалі сюжет про Хотин 1621 р. зробив більшу кар’єру в козацьких res gestae, адже він демонстрував козацьку звитягу у війнах із турками й татарами, а козаць- ка протидія мусульманському світові являло собою одну з ключових тем у козаць- ких літописах35. Черговою пробою створення res gestae стало «ядро» так званого Чернігівського літопису, що ввійшло до всіх відомих редакцій цієї пам’ятки XVIII ст. Появу цього тексту (в ньому описувалися події за 1597–1672 рр.) Ю.Мицик да- тує 1699–1703 рр.36 Одним з основних його джерел була та сама «Кройніка о землі 32 Pamiętniki o wyprawie chocimskiej r. 1621 Jana hrabi z Ostroroga, Prokopa Zbigniewskiego, Stanisława Lubomirskiego i Jakóba Sobieskiego / Wyd. Ż.Pauli. – Kraków, 1853. – S.25, 52, 93, 145. 33 Ibid. – S.27, 97, 149–150. 34 Характеристикe пам’ятки, огляд її джерел та археографічну публікацію див.: Мыцык Ю. «Летописец Дворецких» – памятник украинского летописания XVII в. // Летописи и хроники 1984 г. – Москва, 1984. – С.219–234. 35 Бовгиря А. Уявлення про «інших» в історичних наративах Гетьманщини (кінець XVII–XVIII ст.) // Україна в Центрально-Східній Європі. – Вип.18. – К., 2018. – С.356–362. 36 Мицик Ю. Чернігівський літопис // Сіверянський літопис. – 1996. – №4(10). – С.105–106. Український історичний журнал. – 2022. – №1 Творення «пам’яті» про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах... 163 Полской» Софоновича, звідки відібрано й відредаговано великі текстові фраґменти включно з повідомленням про Хотинську війну 1621 р.37 Утім остаточне оформлення хотинського сюжету з акцентом на нічних атаках як вирішальних для здобуття «козацької перемоги» відбулося в літописах Григорія Грабянки та Самійла Величка початку XVIII ст., що їх справедливо вважають кон- цептуально довершеними пам’ятками козацького історієписання. Саме тут було за- пропоновано стрункий наративний виклад героїчний діянь «козацького народу», де Хотин став однією з важливих складових. Звернімося спершу до літопису Грабянки як до твору, особливо широко роз- повсюдженого в Гетьманщині. Одним із джерел його стала «Кройніка о землі Полской»38. Опис Хотинської звитяги Софоновичем міг підказати як сам сю- жет, так і його інтерпретативну рамку. При тому Грабянка «актуалізував» по- дії майже сторічної давнини, практично дослівно повторюючи слова присвяти Йоаникія (Ґалятовського) гетьманові Івану Самойловичу: «Коли б гетьман оцей за- порозький Сагайдачний з козаками не вистояли проти турок і татар, то турки б в Росії та Польщі з церков і костьолів стайні для коней поробили»39. Безпосереднє джерело опису Грабянкою подій 1621 р., як і джерело Софоновича, залишаєть- ся невідомим. Проте ідейно в ньому поєднуються тези, трансльовані ще в текстах 1620-х рр. (що козаки були єдиними героями Хотина, котрі живим муром закрили шляхетське військо від османської загрози), із тезою Софоновича, згідно з якою клю- чову роль у здобутті перемоги відіграли нічні атаки на турецький табір. Також цей сюжет перегукується з біблійною оповіддю про порятунок Єрусалима від ассирій- ців40: «З поміччю божою, що оберігає християн від поганих, козаки застукали сонних турків, пробралися до їхнього становиська і цілу ніч рубали ворогів у їхніх наметах, а коли настав ранок, огляділися турки, побачили безліч своїх перебитими і доповіли про все царю своєму, серце у того заніміло від страху і він запросив миру у королеви- ча Владислава. І настав мир вічний»41. Лейтмотив уславлення козаків як єдиних звитяжців Хотинської війни зберіг і Самійло Величко, хоча й використав цілком інші джерела. Позірно він взорував- ся винятково на «щоденник» бернардинця Мацея Титлевського, що вперше вий- шов друком 1622 р. в Неаполі, а потому його було двічі перевидано в Іспанії, і пізні- ше включено до видання аналів Цезаря Баронія Антонієм Бзовським та до «Historia Constantinopolitana»42. Як припускають, в основу цього твору ліг опублікований що- денник познанського воєводи Яна Остророґа43. 37 Там само. – С.109. 38 Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. – С.36. 39 Пор.: Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. Р.Г.Іванченка. – К., 1992. – C.30; Галятовский И. Скарбница потребная и пожитечная всему свету. – Новгород-Северский, 1676. – Л.[3]. 40 «Тож так говорить Господь про царя ассирійського: Він не ввійде в це місто й стріли туди не пустить, не стане перед ним із щитом, ані не насипле проти нього валу. Тим самим шляхом, що прийшов, назад повернеться, а в місто це не ввійде, – слово Господнє. Я боронитиму це місто, я його врятую заради мене й заради Давида, мого слуги. Тієї ж ночі вийшов ангел Господній та й убив в ассирійському таборі 185 000 чоловік. І як повставали вранці, аж ось самі мертві тіла. Зняв Санхериб, цар ассирійський, табір та й відступив» (див.: Книга Пророка Ісайї 37:33–37). 41 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. Р.Г.Іванченка. – К., 1992. – C.29–30. 42 Tytlewski M. Narratio de praeliis gestis inter polonorum et turcam ab annis 1620&1621. – Neapoli, 1622; Historia Constantinopolitana Post avulsum a Carolo Magno Occidentem, Ad Nostra usq[ue] tempora deducta: Et Ex Variorum Historicorum collatione, ac ipsorum verbis formalibus repraesentata; Per Christophorum Besoldum, JC. Eiusque pars prior, Seriem & res gestas continet Graecorum Imperatorum; Posterior vero, Regum atque Principum Turcicorum. – Argentorati, 1634. – P.1313–1336; Багро C. Перелік історичних праць, літературних творів та документів, наведених у тексті // Величко С. Літопис / Відп. ред. Т.Таїрова-Яковлева, Г.Боряк. – К., 2020. – С.882. 43 Ostrorog J. Woina woloska od cesarza tvreckiego Osmana przeciwko Koronie Polskiey podniesiona za panowania [...] Zygmvnta Trzeciego [...] króla, roku Bozego 1621 do [...] p. Piotra ze Bnina Opalinskiego. – W Poznaniu, 1622. Український історичний журнал. – 2022. – №1 164 Тетяна Григор’єва Коли порівнювати «щоденник» Титлевського з тогочасними польськомовни- ми щоденниками, виданими в Речі Посполитій, то впадає у вічі, що саме тут участь козаків у кампанії висвітлено найдетальніше. Можливо, Величко скористався з цьо- го твору випадково, адже той був йому доступним. Проте якщо текст Титлевського було обрано цілеспрямовано, годі й уявити кращий вибір, адже про козацький вне- сок у «Хотинську перемогу» йшлося якнайдетальніше, і згадки про козаків автор не оминав практично у жодному поденному записі. У чому Величко відступив від сво- го першовзірця, так це в тому, що до козацьких нічних атак 17 і 18 вересня він додав ще дві – 22 та 23 вересня44 (в Титлевського записів під двома останніми датами немає зовсім). Вставляючи цей новий фраґмент між датами 26 і 27 вересня, Величко не вка- зав, з якого джерела доповнив текст Титлевського. Зіставлення показує, що опис цих нічних атак від 22 і 23 вересня – майже дослівне запозичення з опублікованого що- денника Яна Остророґа, який також поширювався в рукописних копіях45. Важливо, що хоч Величко повністю орієнтувався на тексти польських щоденників, але разом із тим він уже не піддавав сумніву ключову вагу нічних козацьких атак, і саме тому для нього видавалося принциповим не забути жодну з них. Принагідно описуючи нічні напади козаків, Величко лише двічі подавав їх із метою уславити козацьку доблесть – при описах Хотинської війни та оборони Чигирина проти османського війська в 1677 р.46 У такий спосіб звичне ранньомодерне сприйняття будь-яких дій уночі як по- таємних, а отже, негідних, здобувало в козацьких літописах початку XVIII ст. цілком нове прочитання. Якщо козаки виступають проти іновірного ворога, «нічна війна» не просто виправдана, але й славетна. Нарешті, цілком ориґінальним сюжетом у Величка стало змалювання вдяч- ності королевича Владислава та короля Сиґізмунда ІІІ гетьманові П.Конашевичу- Сагайдачному й всьому Війську Запорозькому за їхню звитяжність. Компонуючи цей нарис, присвячений «історії гетьманства Петра Сагайдачного», Величко, вірогід- но, орієнтувався на віршований панегірик Касіяна (Саковича), на що вказує метафо- ричне висловлювання про загрозу від османського війська під Хотином: «Вийшεдши жε ωнъ, бѣсурманинъ, тогда на христіянъ войною, ащε і хвалился ωт гордости своεя, надѣючися на множεство силъ своїх, в Войску Zапорожскомъ снѣдаты, а в ωбозѣ по- лскомъ ωбѣдати»47. За словами Величка, він у цьому спирався на рукописні «козацькі літописці», звідки запозичив лист від короля Сиґізмунда ІІІ до Сагайдачного та два листи ос- таннього у відповідь, а також оповідку про те, що відразу після укладення миру ко- ролевич Владислав начебто прислав козакам великий бутель італійського вина, 48 ді- жок питного меду, 23 великі діжки горілки та багато їстівних припасів. Хворому ж Сагайдачному, окрім вишуканих наїдків та розкішного кармазинового намету, підши- того зеленим венеціанським дамаском, він надіслав «пуздро з дванацятма фляшамы пулгарцεвымы срѣбрнимы, пстро злоцѣстымы, аптεкарскимы лѣкарствεннимы вод- камы наполнεнимы, вына виборного котнарского буту нεвεлику, вина рεнского бочку и вина найлутшаго вεнgεрского сѣмъ анталовъ»48. Коли ж королевич побачив, що по- раненого Сагайдачного збираються везти до Києва на простому набитому соломою 44 Величко С. Літопис. – С.48–49. 45 Сас П.М. Хотинська війна 1621 року. – С.104 (особливо прим. 71 і 72). 46 Захоплення вночі реєстровцями повсталих запорожців та низка нічних сутичок під час повстання Якова Острянина (1638 р.), напад Богдана Хмельницького на польський табір біля Ладижина (1652 р.). Величко С. Літопис. – С.87, 97, 100–101, 170–171, 514–516. Зверненням уваги на ці сюжети авторка завдячує Сергієві Багру. 47 Пор.: Там само. – С.54; Сакович К. Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича- Сагайдач ного. – С.220. 48 Величко С. Літопис. – С.56. Український історичний журнал. – 2022. – №1 Творення «пам’яті» про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах... 165 возі, хіба що застеленому килимами, то тут-таки дарував йому розкішний екіпаж, а як особливу відзнаку – «канакъ щирозлотний, в осмъдεсятъ шεстъ чεрвонихъ быв- ший, на богатой фіялковой стонжцѣ zавѣшεнний, на которомъ з εдной стороны была пεрсона ωтца εго принцъ Владиславова, короля Жигмунта, виборними рубѣнами ωсажεнная, а з другой стороны былъ ωрεлъ гεрбовый Короны Полской, найвибор- нѣйшими шафѣрами ωбложεнний»49. У ранньомодерну добу для того, щоб підкреслити визнання внеску Сагайдачного та запорозького війська у «Хотинську перемогу», не було досконалішої мови, аніж мова дарів, адже вони слугували потужним комунікативним засобом, інструментом, який творив і скріплював соціальні зв’язки50. Що могло бути кращою відзнакою заслуг Сагайдачного, як не золотий «канак», прикрашений дорогоцінним камінням, та ще й з портретом самого короля?! Такі прикраси виготовляли в єдиному екземплярі на спе- ціальне замовлення, отож ексклюзивність подарунка мала би підкреслювати виняткове значення послуг козацького гетьмана. Далі, за Величком, король уже особисто висло- вив вдячність Сагайдачному та всьому козацькому війську в окремому листі, начебто приданому королівському підскарбієві разом з обіцянкою грошової винагороди. Ще М.Грушевський назвав цей і подальші листи-відповіді фальсифікатами, а на рис Величка – фантазією51. Справді, якщо він, начебто скомпонований із «дав- ніх козацьких літописців», і не містить виразних ознак, які підкріпили б сумнів щодо автентичності опису щедрих дарів вдячного королевича, то згаданий вище «лист» короля Сиґізмунда ІІІ, датований 12 січня 1622 р., не залишає місця для сумнівів52. По-перше, підозрілим виглядає саме датування, адже станом на 13 січня коро- лівські комісари перебували в Києві53, і було б дивно, якби король направив свій по- дячний лист уже після виїзду до козаків власних посланців. Більше того, 21 січня да- товано квит Війська Запорозького про отримання обіцяної винагороди у 40 тис. польських злотих54. За приблизного обрахунку, ці 40 тис. еквівалентні згадуваним у гіпотетичному королівському листі 400 тис. битих талерів. Проте з листів королів- ських комісарів випливає, що ці гроші (річний жолд) вони привезли з собою, а щодо обіцяних гетьманом Жулкевським додаткових 40 тис. злотих ті ж таки комісари ра- дили козакам звернутися до короля окремо55. По-друге, упадає у вічі фраза про те, що надіслані королем гроші призначено як для тих козаків («czerni woyskowey»), котрі билися під Хотином, так і для тих, що воювали на Чорному морі під проводом Хмельницького. Як відомо, Богдан Хмельницький потрапив у полон під Цецорою й був викуплений у 1622 р., а тому аж ніяк не міг командувати морськими боями в 1621 р.56 Окрім того, він у 1622 р. ще не був тією постаттю, котра заслужила б окремої згадки в королівському ли- сті. Натомість, як бачимо з попередніх ремарок Величка, той не сумнівався, ніби Хмельницький брав активну участь у морських боях 1621 р. Так, він завершував пе- реказ щоденника Титлевського власними підрахунками чисельності шляхетсько- го та козацького війська, вставляючи ремарку про те, що крім 40-тисячних сил 49 Там само. 50 Бережна Л. Дари Мазепи: Культура подарунків українських гетьманів у системі дипломатичної комунікації другої половини XVII ст. // Київська Академія. – Вип.12. – К., 2014–2015. – С.222–225. 51 Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – Т.7. – К., 1995. – С.478 (прим.3). 52 Величко С. Літопис. – С.58. 53 Документи українського козацтва XVI – першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги. – С.222. 54 Там само. – С.227–228. 55 Там само. – С.225. 56 Сас П.М. Хотинська війна 1621 року. – С.158–159. Український історичний журнал. – 2022. – №1 166 Тетяна Григор’єва козаків безпосередньо під Хотином, ще 10 тис. їх за королівським наказом воюва- ли на Чорному мор «під командою» Хмельницького: «Ѡсобно на морѣ Чорномъ, того жъ лѣта флотомъ водномъ под командою Богдана Хмεлніцкого знайдовалося ко- заковъ по указу королεвскомъ ҂I [10 000]. Яко свѣдεтεлствуεтъ сεй войни ωписатεль, Матфεй Титлεвскій, сεптεврія шεстого, и войны Хмεлницкого сказатεль, Самоїлъ Твардовский, // в книзѣ своεй на листѣ пятом»57. Якщо зазирнути до вказаних Величком джерел – «Щоденника» Мацея Тит лев- сь кого та «Войни домової» Самуеля Твардовського, стане зрозумілою й логіка кон- струювання цього повідомлення, і згадка про Хмельницького на Чорному морі в гада- ному королівському листі від 12 січня 1622 р. Так, у записі Титлевського під 6 вересня значиться, що козак, який утік із полону, розповів, що в османському таборі ширяться чутки, буцімто «дванадεсят судεнъ, узброεнихъ арматою, на морѣ Ԑвѯинскомъ козаки εмши потопіша, избывшиї жε в Константинополь убѣжаша, их жε дажε до самих стѣнъ града козаки гонящε, всѣхъ царигородцовъ устрашиша»58. Водночас у вступній частині «Войни домової», де Твардовський представляє читачеві, хто такий і звідки з’явився Богдан Хмельницький, збурювач цілої Речі Посполитої в 1648 р., також «пригадано» його «вождівство» на Чорному морі під час війни з османцями: «Że tedy Krol Władysław woyne one snował Przeszkodzoną, do Turek z nim kommunikował Naprzod otym y wielki Reiment mu dawał Morskiey wszystkiey Armaty»59. Як бачимо, Величко у своєму повідомленні злив обидві згадки воєдино, вирі- шивши, що згаданих Титлевським козаків на Чорному морі очолював саме Богдан Хмельницький, і в гаданому королівському листі повторив цю саму тезу заради виопуклення ролі Хмельницького у «Хотинській звитязі». Така стратегія була ціл- ком доречною з перспективи подальшого конструювання наративу. Вигаданий вне- сок Хмельницького в перемогу над османцями під Хотином разом з обіцянкою ко- роля шанувати права й вольності, ґарантовані ще Стефаном Баторієм, увиразнювали кривди, що їх пізніше зазнав Хмельницький і ціле Військо Запорозьке за правління Владислава IV. У згадуваній вище «відповіді» Сагайдачного, датованій 15 лютого 1622 р., той ні- бито дякував королю за ласку й надіслані гроші, віддзеркалюючи ремарку про «ко- заків під Хотином» і «козаків на Чорному морі», щоправда, не згадуючи прямо про Хмельницького, натомість зазначаючи, що гроші розподілено згідно з королівським наказом. Далі він скаржився монархові на свавілля королівських старост60, але жод- ним словом не прохоплювався про визнання православної ієрархії – одну з головних справ свого життя. Варто нагадати, що, прохаючи підтримати визнання нововисвя- ченої ієрархії, лише трьома тижнями раніше він писав литовському польному геть- манові Криштофові Радзивіллу61. Автентичність листа до останнього не викликає за- стережень, адже зберігся його ориґінал, і цей лист підтверджує, що на смертному 57 Величко С. Літопис. – С.52. 58 Там само. – С.43. 59 Twardowski S. Woyna domowa z Kozaki i Tatary, Moskwą, potym Szwedami i z Węgry […]. – Calissii, 1681. – S.5. 60 Величко С. Літопис. – С.59–60. 61 Документи українського козацтва XVI – першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги. – С.228–229. Український історичний журнал. – 2022. – №1 Творення «пам’яті» про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах... 167 одрі Сагайдачний не припиняв клопотатися про «захист грецької віри». Отож він не змарнував би нагоди згадати про це й у листі до короля, якби такий лист справді було написано. З огляду на сказане не випадає вірити й в автентичність другого листа Са гай дач- ного до короля, датованого у Величка останніми числами березня 1622 р. У ньому гетьман Сагайдачний, нібито розуміючи наближення смерті, писав, що відпускає ко- ролівського лікаря, присланого королевичем Владиславом для його лікування, а далі просив захистити козаків від королівських старост і ліквідувати унію62. З усіх трьох згаданих листів саме цей здобув найбільше дослідницьке визнання, ба навіть його включили до поважної збірки63. Тим часом ориґінал цього (як і двох попередніх) листа невідомий, а у вказаній збірці, так само, як і в іншій64, джерелом запозичен- ня вказано публікацію М.Максимовича65. Останній натомість точно назвав своє дже- рело – літопис Величка, звідки він і передрукував весь комплект із трьох «листів». Зважаючи на сказане, важко не погодитись із висновком М.Грушевського, що «листу- вання» між королем та Сагайдачним після Хотинської війни має апокрифічний ха- рактер66. Змалювання королівської вдячності, щедрих дарів і турботи про здоров’я хворого гетьмана, з одного боку, підкреслювало козацький внесок у «Хотинську перемогу», а з іншого – увиразнювало утиски, що їх зазнали козаки за правління Владислава IV, та які призвели до вибуху війни під проводом Б.Хмельницького, тоб- то одного з центральних сюжетів літопису С.Величка. *** У підсумку козаки – третя (коли не ключова) – сторона-учасник Хотинської баталії небезпідставно сподівалися на дивіденди за перемогу над османцями, проте не отримали з Варшави очікуваного визнання. Ситуативний союз Війська Запорозького як недовизнаного «лицарського» стану з невизнаною православною церквою, завдя- ки якому кілька років поспіль фіксувалися спроби нагадати королю про козацькі за- слуги, призвів до появи низки текстів, де козакам творили поважну репутацію воїн- ства з прадавнім історичним корінням і достойним шляхти набором чеснот. Серед іншого, у переліку значилася оборона Вітчизни та захист віри предків, найяскраві- шим проявом чого стала участь козаків у війні 1621 р. Однак після визнання право- славної церкви та утвердження на київській митрополії Петра (Могили) київські церковні еліти втратили мотивацію підтримувати козацький образ доброчесного війська, отож з їхніх текстів зникла ґлорифікація хотинської звитяги. Ситуація зміни- лася аж через півстоліття, коли Феодосія (Софоновича) – талановитого представника київських ієрархів, могилянського інтелектуала другого покоління – повторно прива- бив блиск козацьких шабель під Хотином. Він використав цей сюжет, протиставля- ючи леґендарного Сагайдачного, який боронив Батьківщину проти мусульман, тепе- рішньому очільникові козаків гетьманові Петрові Дорошенку, що визнав османську протекцію над козацькою Україною. При цьому характерно, що текст Cофоновича 62 Величко С. Літопис. – С.61–62. 63 Документи українського козацтва XVI – першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги. – С.233–234. 64 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. – Т.II: 1599–1637. – Санкт-Петербург, 1865. – С.72–73. 65 Див.: Киевлянин / Изд. М.Максимович. – Москва, 1850. – C.165–171. 66 На те, що С.Величко не раз «грішив» цим прийомом, указує й чимало інших листів такого роду. Див. приклади та аналіз: Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 2005. – С.442–444. Український історичний журнал. – 2022. – №1 168 Тетяна Григор’єва аж ніяк не спирався на київські твори 1620-х рр. Проте важливо, що, схоже, саме під його впливом історія Хотина приверне увагу козацького середовища, як це бачимо вже з перших козацьких історичних наративів. Огляд їх свідчить про інтерес до подій Хотинської війни та до звитяжної ролі козацтва передусім за рахунок описів нічних атак. Сам цей сюжет, хоч як парадоксально на вояцькі звичаї, стане предметом осо- бливої уваги у творах ерудованих представників Війська Запорозького та буде прого- лошений визначальним фактором успіху оборони Хотинської фортеці в 1621 р. REFERENCES 1. Berezhna, L. (2014–2015). Dary Mazepy: Kultura podarunkiv ukrainskykh hetmaniv u systemi dyplomatychnoi komunikatsii druhoi polovyny XVII st. Kyivska Akademiia, 12. Kyiv. [in Ukrainian]. 2. Bevzo, O. (1970). “Lvivskyi litopys” i “Ostrozkyi litopysets”: Dzhereloznavche doslidzhennia. Kyiv. [in Ukrainian]. 3. Bovhyria, A. (2018). Uiavlennia pro “inshykh” v istorychnykh naratyvakh Hetmanshchyny (kinets XVII–XVIII st.). Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, 18. [in Ukrainian]. 4. Dokumenty ukrainskoho kozatstva XVI – pershoi polovyny XVII st.: universaly, lystuvannia, uhody, prysiahy. (2016) (Eds. V.Brekhunenko, Yu.Mytsyk, V.Shcherbak). Kyiv. [in Ukrainian]. 5. Kohut, Z. (2010). Vplyv polityky na Inokentiia Gizelia ta vydannia kyivskoho “Synopsysu”: nove osmyslennia. Inokentii Gizel. Vybrani tvory, III. Kyiv; Lviv. [in Ukrainian]. 6. Murphey, R. (1999). Ottoman Warfare 1500–1700. Rutgers University Press. 7. Mytsyk, Yu. (1984). “Letopisets Dvoretskikh” – pamyatnik ukrainskogo letopisaniya XVII v. Letopisi i khroniki 1984 g. Moskva. [in Russian]. 8. Mytsyk, Yu. (1996). Chernihivskyi litopys. Siverianskyi litopys, 4(10). [in Ukrainian]. 9. Ostapchuk, V. (2001). The Human Landscape of the Ottoman Black Sea in the Face of the Cossack Naval Raids. Oriente Moderno: Nuova Serie, 81/1. 10. Plokhii, S. (2005). Nalyvaikova vira: kozatstvo i relihiia v rannomodernii Ukraini. Kyiv. [in Ukrainian]. 11. Plokhii, S. (2015). Pokhodzhennia slovianskykh natsii. Domoderni identychnosti v Ukraini, Rosii ta Bilorusi. Kyiv. [in Ukrainian]. 12. Sas, P.M. (2012). Khotynska viina 1621 r. Bila Tserkva. [in Ukrainian]. 13. Sinkevych, N. (2013) “Paterykon” Sylvestra Kosova: pereklad ta doslidzhennia pamiatky. Kyiv. [in Ukrainian]. 14. Sysyn, F. (1988). History, Culture, and Nation: An Examination of Seventeenth-Century Ukrainian History Writing. Cambridge. 15. Velychko, S. (2020). Litopys (Eds. T.Tairova-Yakovleva, H.Boriak). Kyiv. [in Old-Ukrainian]. 16. Yakovenko, N. (2005). Narys istorii Ukrainy z naidavnishykh chasiv do kintsia XVIII st. Kyiv. [in Ukrainian]. 17. Yakovenko, N. (2012). Dzerkala identychnosti. Doslidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI – pochatku XVIII st. Kyiv. [in Ukrainian]. 18. Zatyliuk, Ya.V. (2011). Predky “kozatskoho malorosiiskoho narodu” i kyievo-ruska spadshchyna v uiavlenni elity chasiv Pylypa Orlyka. Pylyp Orlyk: zhyttia, polityka, teksty: Mat. Mizhnar. nauk. konf. “Ad fontes” do 300-richchia Benderskoi Konstytutsii 1710 r., Kyiv, NaUKMA, 14–16 zhovt. 2010 r. (Ed. N.Yakovenko). Kyiv. [in Ukrainian]. Тetiana HRYHORIEVA Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent, National University of “Kyiv-Mohyla Academy” (Kyiv, Ukraine), grygorieva@ukma.edu.ua ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3111-214X Creating “Memory” of the Battle of Khotyn 1621 in the Texts of Kyivan Clerics and in the Cossack Chronicles of the Seventeenth – Beginning of the Eighteenth Centuries Abstract. The aim of the present article is to explore reflections of the Kyiv church authors and the Cossack chroniclers of the 17th – beginning of the 18th centuries about contribution of the Cossack army into the Khotyn war of 1621. The research employs textual discourse analysis as the major methodological approach. Research novelty. Kyivan Orthodox clerics and later Cossack chroniclers, who created historical memory of the Cossack contribution into the Khotyn War 1621, suggested a rather original interpretation of these events in comparison to the other Український історичний журнал. – 2022. – №1 Творення «пам’яті» про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах... 169 authors of the Polish-Lithuanian Commonwealth. Specifically, they claimed that the Cossack army played the key role in withstanding the offensive of the Ottoman army headed by the sultan himself. Yet, the presentation of the Cossack valor in these texts was different and it changed over the 17th century. Conclusions. The initial narratives by the Kyivan church authors underlined the Orthodox identity of the Cossacks. For them, this identity was important as they struggled to get the new Orthodox hierarchy (ordained by the Patriarch of Jerusalem Theophanes in 1620) acknowledged by the king of the Polish-Lithuanian Commonwealth. When this hierarchy was finally acknowledged in 1632 by the new king Władysław IV, the narrative of the Cossack courage in the Battle of Khotyn disappeared from the important Kyivan texts up to the 1670-s. At that time, Kyivan church erudite revived the memory of this event. In this manner they contrasted the deeds of the hetman Petro Konashevych-Sahaidachnyi, “the victor of the Turks”, with the politics of hetman Petro Doroshenko, who acknowledged Ottoman protection. Further on, the text by Sofonovych was fundamental in representing the role of the Cossacks in the Khotyn War 1621 in the Cossack chronicles of the 17th – beginning of the 18th centuries. Sofonovych also suggested the interpretative framework for the subsequent texts, which from now on stressed the utmost importance of the Cossack night attacks for the successful defense of the Khotyn fortress. Keywords: Khotyn War, Kyivan church authors, Cossack chronicles, historical memory.

Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII – початку XVIII ст.

Institution

Ähnliche Einträge