Акція православно-католицького замирення в 1623–1628 роках
Метою дослідження є узагальнення досвіду української історичної думки та сприяння формуванню наукового погляду на історію релігійно-церковного життя в Україні в перші поберестейські десятиліття, з чітким донесенням того, що «поєднання Руси з Руссю» під сильною владою незалежного патріарха в XVII ст....
Збережено в:
Видавець: | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
---|---|
Дата: | 2022 |
Автор: | |
Формат: | Стаття |
Мова: | Ukrainian |
Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
Назва видання: | Сiверянський літопис |
Теми: | |
Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185107 |
Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
Цитувати: | Акція православно-католицького замирення в 1623–1628 роках / Ю. Токарська // Сіверянський літопис. — 2022. — № 1. — С. 37-48. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозиторії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of UkraineРезюме: | Метою дослідження є узагальнення досвіду української історичної думки та сприяння формуванню наукового погляду на історію релігійно-церковного життя в Україні в перші поберестейські десятиліття, з чітким донесенням того, що «поєднання Руси з Руссю» під сильною владою незалежного патріарха в XVII ст. мало об’єктивну історичну зумовленість. Наукова новизна. Досліджується проблематика, яка виявляє джерела непереборної перешкоди на шляху до єдності
Церков Київської традиції. Висновки. Історія України XVI–XVII ст. була, по суті, історією релігійних заворушень. Ці явища більшою чи меншою мірою характеризували історію всіх тогочасних за-
хідноєвропейських народів, але в історії нашого краю вони мали одну важливу відмінну рису – ця боротьба майже відразу вийшла за межі церковної сфери й була пов’язана з нагальними інтересами
політичного, громадського й навіть економічного життя регіону. Віра проникала в саму сутність
руського народу; відтак її захист ототожнювався із захистом глибинних основ народу, на які посягав сторонній національний елемент під виглядом обрядів чи догматів Католицької Церкви. Тому
руська віра стала знаменом, під яким об’єднувалося все руське населення Речі Посполитої, відстоюючи недоторканність національних, станових, політичних, економічних та інших прав та інтересів, а в підсумку – народження національної (регіональної) ідентичності «народу руського».
Але шлях до усвідомленої необхідності єдності «народу руського» пролягав через величезні випробування в подоланні дезорганізації церковно-ієрархічних відносин і авторитету Церкви в південно-західній Русі. Вдавшись до унії з «єдиноначальствующим римським архієреєм», найкращі люди тогочасного суспільства «виправляли у Церкві беззаконня». Берестейська унія (1596) відразу покінчила з
хаотичним станом церковних відносин, проте зруйнувала давно вироблені тут природним плином
життя церковно-суспільні порядки й відносини та довела Церкву до глибокої органічної кризи.
Унійна й православна сторони продовжили боротьбу, розпочату в церковних колах раніше. Розуміння шкоди, яку приносило взаємне поборювання Церков, швидко було усвідомлене в руському суспільстві. До єдності в «Річі Посполитій Народу Руського», яку не осягнула унія, тепер мали допровадити змагання до з’єднання Церков під зверхністю патріарха. Їх хронологічні межі визначаються 1623–1646 рр. У цій важливій справі її прихильники, у більшості вища ієрархія, не сягнули успіху.
Справа велася тільки на «верхах» і не стала справою вірних. Вони були залишені поза процесом усієї
багаторічної підготовки, тому, коли маси отримали слово засобом Хмельниччини, сказали «ні» реформі, яка передбачалася. Старання двох великих історичних постатей – митрополита Петра
Могили та короля Владислава IV – запровадити «універсальну унію» зійшли нанівець. |
---|