Руйнування культових споруд (1920–1930-ті рр.): порушення традиційної ритмології простору

• Дата: 2013
• Автор: Киридон, А.М.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2013
• Назва видання: Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185488
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Руйнування культових споруд (1920–1930-ті рр.): порушення традиційної ритмології простору / А.М. Киридон // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 91-102. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Новизна дослідження полягає в окресленні рамкового підходу до проблеми руйнування/нищення культових споруд в УСРР-УРСР (1920–1930-ті рр.) у контексті ритмології. Ритмологія формується як науковий напрям, що вивчає ритми в найрізноманітніших проявах. На думку відомого релігієзнавця, етнолога й антрополога М. Еліаде, до найважливіших категорій теорії ритму належить категорія священного простору. Культова споруда символізувала простір сакрального, відмежовуючи його від мирського, була своєрідною точкою відліку життєвого ритму. Аналіз порушеної проблеми базується на характеристиці фактичного матеріалу щодо закриття культових споруд (причин, сутності, наслідків) в умовах світоглядного дисонансу. Руйнування / знищення культових споруд було не лише актом механічного знищення будівель, але й порушенням центральної вісі подальшої орієнтації особи, оскільки «точка відліку» перестає бути єдиною з онтологічної точки зору» (М. Еліаде). З точки зору владних інституцій руйнування релігійно-культових основ було необхідним для «вивільнення простору» й конструювання нової моделі світського — «радянської». Відтак і умовах кризи соціальної ідентичності змінювалася ритміка сакрального й профанного.