Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора

• Дата: 2020
• Автор: Ніколайчук, Д.О.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2020
• Назва видання: Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
• Теми: Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185821
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Службовий шлях губернського чиновника (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.): на прикладі канцелярії київського губернатора / Д.О. Ніколайчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 59-69. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Для творення дієвої системи управління імперською владою було делеговано повноваження очільникам губернії (у тому числі віце-губернаторам) з підбору кваліфікованих кадрів для губернських управлінських інститутів. Взаємодіючі з губернськими чиновниками різного рангу губернатори, віце-губернатори, завідувачі канцелярії губернатора мали налагодити дієвий механізм функціонування установи, віднайти шляхи для розв’язання проблем, що склались в системі організації влади на місцях та їхньої взаємодії з центральними виконавчими органами влади. Водночас важливим фактором був характер діяльності самих представників влади на місцях — чиновників. Від їх підготовки, досвідченості, професіоналізму, ставлення до своїх обов’язків залежала здатність державної влади регулювати суспільні відносини. Відтак, намагаючись зробити роботу адміністрації більш ефективною, імперська влада приділяла увагу підбору чиновників, порядку заміщення посад, просування по службі. Губернські чиновники канцелярії київського губернатора у переважній більшості мали 14–9 клас, які вирізняються такими рисами суспільно-професійного портрету: законодавча неврегульованість критеріїв та вимог щодо кандидата на посаду, особиста прихильність очільника краю, особиста вірність чиновника останньому, необов’язковість вищої освіти та службового стажу, але з певним професіоналізмом та знаннями діловодства.