Історія: "єдина наука" чи інструмент політики, крайнім виявом якої є війна?
Статтю присвячено питанням пов’язування політичних практик з історією, а відповідно, політизації історичних досліджень, переоцінки минулого під кутом зору його бачення політиками, розумінню ними засад державного будівництва, курсу своїх країн у внутрішньому та зовнішньополітичному вимірах. У цьому...
Збережено в:
Дата: | 2022 |
---|---|
Автор: | |
Формат: | Стаття |
Мова: | Ukrainian |
Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2022
|
Назва видання: | Вісник НАН України |
Теми: | |
Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/186668 |
Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
Цитувати: | Історія: "єдина наука" чи інструмент політики, крайнім виявом якої є війна? / В.М. Литвин // Вісник Національної академії наук України. — 2022. — № 8. — С. 33-48. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of UkraineРезюме: | Статтю присвячено питанням пов’язування політичних практик з історією, а відповідно, політизації історичних досліджень, переоцінки минулого під кутом зору його бачення політиками, розумінню ними засад державного
будівництва, курсу своїх країн у внутрішньому та зовнішньополітичному
вимірах. У цьому контексті автор порушує теми історичної суверенізації
нових держав, створення для цього додаткових інституцій, які перетворюються на самостійних акторів історичної політики, просуваючи свої концепції минулого з його героями; привертає увагу до розмивання німецького
досвіду конструкції загальноєвропейського наративу з «пропрацюванням минулого», усуванням «білих плям» та проговоренням «темних сторінок» під тиском східноєвропейської культури з її «історією двох тоталітаризмів». Аналізуючи практику застосування «законів пам’яті» та історичні наративи РФ і США, історичні дискурси інших країн, зокрема Китаю,
автор підводить до висновку, що час, коли світ «хворіє на історію», кидає
виклик історичній науці, актуалізує проблему ролі й відповідальності вчених за відтворення знань про минуле, міри їх залученості у світоглядні та ідеологічні конфлікти, війни пам’яті і потребує особливої уваги до змісту
сучасних підручників з історії. З огляду на розвиток подій після 24 лютого
2022 р. автор зазначає, що крайнім виявом експлуатації російською владою історії як інструмента політики стала війна проти України. |
---|