Каральні заходи як метод підвищення продуктивності праці робітників у радянській Україні 1929–1938 рр.

• Main Authors: Ніколаюк, Т., Стоян, Т.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут історії України НАН України 2022
• Series: Український історичний журнал
• Subjects: Історичні студії
• Online Access: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187207

Мета дослідження полягає у вивченні каральних заходів стимулювання виробничої діяльності робітників усіх галузей промисловості, транспорту та будівництва УСРР–УРСР, які застосовувала держава-комуна впродовж 1929–1938 рр. для підвищення продуктивності їхньої праці в умовах тотального володіння, користування й розпорядження всіма засобами виробництва. Методологія. У науковому пошуку наголос робився на головний принцип історичної науки – принцип історизму. При визначенні структури студії використано проблемно-хронологічний підхід. Наукова новизна. Висвітлюються каральні практики та примус як спосіб залучення робітників при відсутності матеріального стимулювання праці до економічного життя в умовах комуносоціалізму. З’ясовано, що впродовж 1929–1932 рр., коли правляча партія здійснювала другий комуністичний штурм, робітництво республіки негативно реагувало на спроби держави-комуни замінити матеріальне стимулювання праці каральними практиками. Наприкінці 1933 р. заміна належного матеріального заохочення позаекономічним примусом поставила радянську економіку на межу економічної катастрофи: посилилася плинність робочої сили, зросла кількість випадків браку і прогулів, знизилася продуктивність праці, посилилося відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн. У 1934–1936 рр. партійно-радянське керівництво продовжувало застосовувати каральні практики разом із матеріальним заохоченням праці. Впродовж 1937–1938 рр. каральні заходи щодо стимулювання виробничої діяльності на промислових підприємствах було значно посилено, напередодні Другої світової війни вони перетворилися в масові репресії. Висновок. На основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних доведено, що в 1929–1938 рр. в умовах економічної кризи уряд застосовував страх як інструмент примусу, завдяки якому партійно-радянське керівництво намагалося підвищити продуктивність праці робітників.