"Радянізація" чи "націоналізація": ще раз про сутність політики коренізації 1920 – початку 1930-х рр.

• Дата: 2022
• Автор: Верменич, Я.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2022
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Дискусії
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187212
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: "Радянізація" чи "націоналізація": ще раз про сутність політики коренізації 1920 – початку 1930-х рр. / Я. Верменич // Український історичний журнал. — 2022. — Число 3. — С. 158-175. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Мета статті – пошук відповіді на питання про те, чому демократична за своїм змістом революція, що увінчалася поваленням самодержавства, рівною мірою виявила потенції до оновлення ритмів суспільного життя і до справді нищівного руйнування демократії. І ширше – чому модернізаційні ідеї навіть у часи революційних зрушень пасують перед реінкарнацією архаїки у її найбільш примітивних, «варварських» формах? Наукові підходи. У дослідженні застосовано методологічні напрацювання інтелектуальної історії як простору осмислення діапазону ідейних впливів на суспільний розвиток з виходом на наукове проектування й прогнозне моделювання. Симптоматично, що об’єктом підвищеної уваги інтелектуальної історії стала ідеологія націєтворення й національного самовизначення, перевірена досвідом десятків країн на всіх континентах. Наукова новизна. Обидва терміни – і коренізація, і українізація – не повною мірою відбивають масштаб і характер повороту в національній політиці, який пов’язаний з відновленням пріоритету національних цінностей і традицій. Варто погодитися з тими науковцями, які вважають, що більш точно його характер могли б визначити терміни «національна реформа» чи «національно-культурна реформа». Новизна авторських підходів вбачається насамперед у розкритті можливостей дискурсивного (неконвенційного) аналізу ідентичностей як свідомісних конструктів. Основний висновок. Мотивовану відповідь щодо правомірності застосування термінів «українізація», «коренізація», «національна реформа » може дати тільки поглиблене вивчення досвіду державно-правового регулювання мовних і культурних процесів. Лише зважена його оцінка допоможе встановити, що з цього досвіду прийнятне для застосування в умовах становлення незалежної української держави. Осмислення під новим кутом зору причин, мотивацій, наслідків здійсненого правлячою партією у 1920-х рр. повороту в національній політиці, який усталився в історіографії під назвою «політика коренізації», дає підстави автору вважати непродуктивним позначення цим терміном двох різноспрямованих процесів – національної реформи «згори» і руху за національні права «знизу».