Ідеологічна леґітимація загарбницьких воєн і конструювання образу ворога в російській історіографії

• Дата: 2022
• Автор: Калакура, Я.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2022
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Російсько-українська війна: сучасні та історичні контексти, компаративні ретроспекції
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187255
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Ідеологічна леґітимація загарбницьких воєн і конструювання образу ворога в російській історіографії / Я. Калакура // Український історичний журнал. — 2022. — Число 4. — С. 93-108. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Мета статті полягає у сприянні розвінчуванню ненауковості російської історіографії, її заідеологізованості та прислужництва правителям; у викритті маніпулятивних намагань нинішніх лідерів РФ заручитися арґументами історії для леґітимації геноцидної аґресії проти України, її обґрунтування й виправдовування; у з’ясуванні мотивів ґлорифікації загарбницьких воєн і конструювання образу ворога. Методологія дослідження базується на системному дотриманні принципів історизму, наступності, антропологічного, соціокультурного і критично-аналітичного підходів, спростування фальсифікацій та спотворень в історичних наративах, залучення методів історіографічного аналізу й синтезу, компаративістики, способів історико-хронологічного, історико-генетичного пізнання та власних рефлексій. Актуальність і наукова новизна визначаються самою постановкою проблеми, яка в контексті нинішньої війни, її історичного сеґмента, набуває особливого значення, оскільки дозволяє глибше осягнути витоки великодержавницької сутності та прислужницького характеру російської історіографії, починаючи з часів В.Татищева, М.Карамзіна, М.Поґодіна й до сучасних кремлівських істориків; повніше усвідомити необхідність остаточного вивільнення українських дослідників з-під її світоглядно-методологічного впливу. Вперше на основі історіографічних джерел, напрацювань попередників та авторських студій аналізуються технології звеличування ролі воєн в історії Росії, створення образу внутрішнього й зовнішнього ворогів, формування ворожості та ненависті до України, західного світу. Висновки. Результат дослідження спрямований на доведення ненауковості російської історіографії, її одержавлення, ідеологічної заанґажованості та упередженості, привласнення нею історико-культурної спадщини Києворуської держави, розвінчування постколоніальних стереотипів, спотворень, фабрикацій, довільного трактування історичних джерел, фальсифікацій історії Росії й України та обґрунтування необхідності їх спростування. Відстежено процес підміни понять російськими істориками, перекручування фактів, поширення міфів, насадження стереотипів мислення з метою маніпуляції історичною свідомістю і збереження української історичної науки в так званому спільному інформаційному просторі, нав’язування їй свого бачення історичного процесу. Звернуто увагу на необхідність подальшого дистанціювання української історіографії від російської, протидії її світоглядному стрижню – парадигмі «російського світу », концепціям «одного народу» та «спільної історії», розвінчування антигуманності ідеології аґресивного рашизму, брехливості й аморальності московських історичних міфів щодо характеру та цілей нинішньої окупаційно-завойовницької війни проти України, замовчування її геноцидного спрямування. Висловлено низку пропозицій щодо подальшого викриття експансіоністської політики Росії під маскою «збирання споконвічно російських земель», її сучасних модифікацій, включаючи намагання контролювати інтелектуально-інформаційний простір історичної науки й освіти, використовувати його у великодержавницьких інтересах.