Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р.

Метою статті є висвітлення причин арешту та фізичної ліквідації заступника голови РНК УРСР в 1930–1937 рр., командуючого Червоною Українською Галицькою Армією (1920 р.), голови Укркустарспілки та Укрсільбанку в 1923–1927 рр., генпрокурора і нарком’юста УРСР в 1927–1930 рр. В.І. Порайка (1888–1937)...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2022
Автор: Бойда, А.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2022
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187694
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р. / А. Бойда // Сіверянський літопис. — 2022. — № 4. — С. 99-114. — Бібліогр.: 96 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Опис
Резюме:Метою статті є висвітлення причин арешту та фізичної ліквідації заступника голови РНК УРСР в 1930–1937 рр., командуючого Червоною Українською Галицькою Армією (1920 р.), голови Укркустарспілки та Укрсільбанку в 1923–1927 рр., генпрокурора і нарком’юста УРСР в 1927–1930 рр. В.І. Порайка (1888–1937) на підставі аналізу документів слідчої справи та життєвих фактів. Наукова новизна. Проведено дослідження стосовно того, чому в 1937 р. було репресовано одного з провідних діячів уряду радянської України. Ця постать не є помітною в контексті висвітлення масового характеру репресій української політичної еліти в 1920–1930-х рр. В окремих наукових публікаціях чи довідниках відсутній детальний аналіз даних кримінальної справи В.І. Порайка. У переважній більшості досліджень йдеться про нього лише як про співучасника сфабрикованої в 1937 р. справи на колишніх боротьбистів та їх спільників на чолі з П. Любченком. Висновки. На фоні загальної репресивної політики в СРСР у 1930-ті рр., знищення П. Любченка, В. Порайка та інших партійних функціонерів цього кола – це, поза сумнівом, знищення останньої міжвоєнної плеяди діячів, котрі, попри участь та активну діяльність у вищих ешелонах радянської влади, будучи обманутими Москвою, плекали певну надію на створення справді української, хоч і в межах автономії та збільшовизованої, держави. Це було їхньою фатальною помилкою. Нам, сучасникам нового повномасштабного вторгнення російських військ, треба розуміти, що будь-який московський імперіалізм несе ту ж само отруту, яку українська еліта прийняла після поразки національної революції в 1921 р., повіривши обіцянкам більшовиків забезпечити створення культурної та політичної автономії у кордонах спільної з Росією держави. Тільки правильне розуміння власного минулого не дасть можливості злу отримати реванш ні зараз, ні в майбутньому.