Номінація локусів та персонажів в оповідях про примусове переселення із зони затоплення

• Видавець: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
• Дата: 2020
• Автор: Коваль-Фучило, І.М.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2020
• Назва видання: Мовознавство
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/187778
• Цитувати: Номінація локусів та персонажів в оповідях про примусове переселення із зони затоплення / І.М. Коваль-Фучило // Мовознавство. — 2020. — № 6. — С. 44-56. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

У статті проаналізовано найменування локусів та персонажів у спогадах про примусове переселення із зон затоплення внаслідок побудови ГЕС. Це продовження студій переселенської лексики, що її використовують переселенці у своїх спогадах і яка репрезентує вербальний образ примусового переселення. Номінація у спогадах розкриває особливості бачення пережитої події її учасниками, класифікує набутий досвід. У досліджуваних автобіографічних наративах найпоширенішими номінаціями місцевості є називання відповідних просторових об’єктів на затопленому і на новому місці поселення. У цій семантичній категорії номінації, як і в інших аналізованих категоріях, діє така закономірність: чим густіша номінативна сітка покриття тієї чи тієї території — тим більш освоєним є цей локус. У досліджуваних текстах упадає в око різна щільність просторової номінації цих двох контекстуально опозиційних локусів. Так, промовистою ознакою є наявність численних мікротопонімів у розповідях про втрачену територію і майже цілковита відсутність таких номінацій в описі нового місця поселення. Описи цього місця лаконічні, скупі, з відчутним протиставленням на користь утраченого місця. У спогадах людей, які особисто пережили усі етапи переселення, розстановка персонажів найчастіше відбувається через протиставлення ‛ми — виконавці переселення’ (у спогадах про підготовку і власне переселення) і через опозицію ‛ми — сусіди’ (у спогадах про адаптацію на новому місці). Типовим місцем спогадів є презентація громади переселеного села як дружного і згуртованого. Автономінація безпосередніх учасників примусового виселення найчастіше утворюється від дієслівної твірної основи переселяти: переселенці, переселенські люди, переселені. На протилежному полюсі контекстуальної семантичної опозиції ‛переселенці — виконавці переселення’ перебуває багато персонажів, які є безпосередніми виконавцями. Фольклоризованими є постаті людей, найчастіше це дід і баба, які до останньої хвилини відмовлялися переселятися. Сьогодні в цих образах прочитується народний спротив вимушеній міграції.