Воєнно-політична експансія більшовицької Росії на західні землі України в 1919–1923 рр.

• Дата: 2022
• Автор: Литвин, М.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2022
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Російсько-українська війна: сучасні та історичні контексти, компаративні ретроспекції
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188116
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Воєнно-політична експансія більшовицької Росії на західні землі України в 1919–1923 рр. / М. Литвин // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 4-17. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Мета дослідження – розглянути особливості зовнішньої політики більшовицької Росії щодо західних земель України після Першої світової війни, насамперед у період Західноукраїнської Народної Республіки, і в наступні роки (листопад 1918 – березень 1923 рр.). Використано загальнонаукові та спеціальні історичні методи: причинно-наслідковий, історико-порівняльний, історико-топологічний, історико-генетичний, системного аналізу. Наукова новизна полягає в розкритті планів Кремля щодо розвитку сепаратистських настроїв серед галичан, спрямованих проти ЗУНР, загалом соборної Української Народної Республіки, які мали реалізовуватися шляхом проголошення маріонеткової Галицької Соціалістичної Радянської Республіки зі столицею у Львові. Основні результати дослідження. Акцентовано увагу на творенні центрального тимчасового органу влади – Галицького ревкому на чолі з В.Затонським та ЦК Комуністичної партії Східної Галичини, які було узгоджено з головою Ради народних комісарів В.Леніним, ЦК Російської комуністичної партії (більшовиків) і ЦК Комуністичної партії (більшовиків) України. Стверджено, що нові центральні й місцеві органи формувалися за участі та підтримки командирів, політкомісарів Південно-Західного фронту, одним з яких був Й.Сталін. Місцеві ревкоми проводили суботники й недільники, організовували експропріацію збіжжя у землевласників, грошей, коштовностей у заможних поляків та євреїв, намагалися реорганізувати за більшовицьким зразком заклади освіти. Здійснювався тиск на греко-католицькі церковні громади, священнослужителів. До «радянського будівництва» влада намагалася залучити зубожілих селян і міщан, громадян лівих поглядів, представників радянофільських структур, вояків Червоної української галицької армії, котрі поверталися до рідних домівок улітку 1920 р. Висновки. «Визвольний похід» більшовиків на Східну Галичину та у Центрально-Східну Європу було зупинено збройним спротивом об’єднаного польсько-українського війська під Львовом, Замостям, на берегах Дністра. Після відступу червоних за Збруч у вересні 1920 р. Раднарком Росії, ЦК РКП(б), ЦК КП(б)У намагалися насаджувати комуністичні ідеї за допомогою структур Закордоту, осередків КПСГ, шляхом дискредитації діячів ЗУНР, навернення до радянофільства її керманича Є.Петрушевича.