Нарис С. Баран-Бутовича «Людвисарські вироби ХVІІ–ХVІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)». Спроба візуалізації

• Main Author: Блакитний, М.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
• Series: Сiверянський літопис
• Subjects: У глиб віків
• Online Access: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192575

Мета статті – візуалізація нарису Степана Баран-Бутовича «Людвисарські вироби ХVІІ–ХVІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)», який у 1930 р. надрукував Чернігівський державний музей. Події російсько-української війни і нищення окупантами пам’яток культури України вкотре доводять необхідність ретельно зберігати, вивчати й популяризувати українську культурну спадщину. Колекція гармат і дзвонів Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського формувалася протягом другої половини ХІХ – 70-х рр. ХХ ст. Основна її частина походить із зібрання відомого українського мецената Василя Тарновського (1838–1899), у якій нараховувалося 32 гармати ХVІ–ХVІІІ ст. Розпочав досліджувати дзвони Чернігівщини священник К. Карпинський (1913), який склав опис 54 дзвонів ХVІІ–ХVІІІ ст., серед них – 13 дзвонів ХVІІ ст. і 41 дзвін ХVІІІ ст. В. Модзалевський (1921) зазначив основні центри лиття на Чернігівщині та відомих людвисарів – Ніжин (ливарник Олександр), Новгород-Сіверський (Іван Андрійович Котляр), Глухів (Йосип Балашевич, Карпо Йосипович Балашевич, Іван Васильович Горлякевич), Стародуб (Василь Якович Котляр, Тимофій Олексійович, Григорій Корнійович, Артем Корнійович, Олексій Семенович Котляр, Макар), Почеп (Григорій Яковлевич), описав дев’ять гармат, що перебували в колекціях чернігівських музеїв, та п’ять найбільш цінних дзвонів (1630 р. із с. Шептаки, 1652 р. з м. Вороніж, 1691 р. з Мглинського повіту, 1717 р. з с. Заньки, 1737 р. з Мглинського повіту). У червні-вересні 1930 р. наукова експедиція (П. Жолтовський і Д. Чукін), досліджуючи церкви Чернігівщини, відвідала 75 населених пунктів, зафіксувала та описала 21 дзвін ХVІІ–ХІХ ст. (найстаріші – 1685 р. у селах Волосківці та Редьківка). Серед них були роботи людвисарів: Балашевича, Горлякевича, Сухари, Кініки та Романовського. Автор нарису «Людвисарські вироби ХVІІ–ХVІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)» С. Баран-Бутович (1877–1944) працював завідувачем історичного відділу Чернігівського державного музею, тривалий час викладав у середніх та вищих навчальних закладах, археолог, краєзнавець, ініціатор порятунку архівної та музейної збірок Чернігова в роки Другої світової війни. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше було розглянуто питання вивчення дзвонів на території Чернігівщини, формування колекції ливарництва Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського. Акцентовано на ролі С. Баран-Бутовича в цьому. Наголошено, що брошура «Людвисарські вироби» наводить опис 12 гармат та 8 дзвонів, які зберігалися в музеї та перебували на його обліку, згадує «дзвін 1699 р. з гербом і портретом І. Мазепи» людвисаря К. Балашевича, гармати, відлиті ним, дзвін П. Полуботка 1720 р., найстаріший датований дзвін 1629 р. із смт Ріпки, генуезьку гаубицю кінця ХVІ ст. (ливарник Gioаnni Battista Gandolfo). Уперше зроблено візуалізацію нарису на основі фотографій з колекції мистецтвознавця С. Таранушенка (1889–1976), каталогу зібрання В. Тарновського (1898 р.) та поточного архіву музею. Висновки. Описи дзвонів, гармат та наявні фотографії дозволяють стверджувати, що переважна більшість витворів ливарництва, указаних у праці С. Баран-Бутовича, має українську іконографію та орнаментику. Нарис дає змогу провести чітку атрибуцію дзвонів – 1772 р. з Борисоглібського собору Чернігова, 1784 р. – Г. Нікітіна з Троїцького монастиря та 1786 р. – І. Коровкіна з Єлецького монастиря. Найстарішими датованими зразками українського людвисарства на Чернігівщині є дзвін 1629 р. та гармата 1631 р., які зберігаються в Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського. Короткий нарис С. Баран-Бутовича може слугувати чи не єдиним документальним джерелом у питанні повернення «дзвону Мазепи» до України.