Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.)

У доповіді зазначено, що філософія Григорія Сковороди є значущим явищем української культури, важливим чинником становлення та розвитку ідентичності українського народу і при цьому відповідає провідним світовим тенденціям сучасної практичної філософії. Сьогодні, на нинішньому етапі розвитку технол...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2023
1. Verfasser:	Єрмоленко, А.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2023
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	З кафедри Президії НАН України
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192913
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.) / А.М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 2. — С. 62-74. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-192913
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1929132023-07-20T20:53:09Z Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.) Єрмоленко, А.М. З кафедри Президії НАН України У доповіді зазначено, що філософія Григорія Сковороди є значущим явищем української культури, важливим чинником становлення та розвитку ідентичності українського народу і при цьому відповідає провідним світовим тенденціям сучасної практичної філософії. Сьогодні, на нинішньому етапі розвитку технологічної цивілізації, практична філософія діалогу Сковороди з приматом етичних цінностей набуває особливої актуальності, адже вкрай важливий аспект його спадщини полягає в тому, що він кидає виклик суспільству споживання, а шлях самопізнання, за Сковородою, означає розрізнення справжніх і позірних цінностей людського життя, відмову від усього зайвого і неважливого, гармонійні стосунки з іншими людьми і природою. The report states that Hryhorii Skovoroda’s philosophy is a significant phenomenon of Ukrainian culture, an important factor in the formation and development of Ukrainian people’s identity, and at the same time corresponds with the leading world trends of modern practical philosophy. Today, at the current stage of technological civilization development, Skovoroda’s practical philosophy of dialogue with the primacy of ethical values acquires especial relevance, because an extremely important aspect of his legacy is that he opposes the consumerism, and the path of self-discovery, according to Skovoroda, means distinguishing between real and apparent values of human life, rejection of everything superfluous and unimportant, harmonious relations with other people and nature. 2023 Article Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.) / А.М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 2. — С. 62-74. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2023.02.062 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192913 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З кафедри Президії НАН України З кафедри Президії НАН України
spellingShingle	З кафедри Президії НАН України З кафедри Президії НАН України Єрмоленко, А.М. Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.) Вісник НАН України
description	У доповіді зазначено, що філософія Григорія Сковороди є значущим явищем української культури, важливим чинником становлення та розвитку ідентичності українського народу і при цьому відповідає провідним світовим тенденціям сучасної практичної філософії. Сьогодні, на нинішньому етапі розвитку технологічної цивілізації, практична філософія діалогу Сковороди з приматом етичних цінностей набуває особливої актуальності, адже вкрай важливий аспект його спадщини полягає в тому, що він кидає виклик суспільству споживання, а шлях самопізнання, за Сковородою, означає розрізнення справжніх і позірних цінностей людського життя, відмову від усього зайвого і неважливого, гармонійні стосунки з іншими людьми і природою.
format	Article
author	Єрмоленко, А.М.
author_facet	Єрмоленко, А.М.
author_sort	Єрмоленко, А.М.
title	Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.)
title_short	Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.)
title_full	Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.)
title_fullStr	Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.)
title_full_unstemmed	Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.)
title_sort	практична філософія григорія сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні президії нан україни 14 грудня 2022 р.)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2023
topic_facet	З кафедри Президії НАН України
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/192913
citation_txt	Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.) / А.М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 2. — С. 62-74. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT êrmolenkoam praktičnafílosofíâgrigoríâskovorodiísučasnístʹdo300ríččâvíddnânarodžennâzamateríalamidopovídínazasídanníprezidíínanukraíni14grudnâ2022r
first_indexed	2025-07-16T18:44:55Z
last_indexed	2025-07-16T18:44:55Z
_version_	1837830242420391936
fulltext	62 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (2) ПРАКТИЧНА ФІЛОСОФІЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ І СУЧАСНІСТЬ: ДО 300-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ За матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 року У доповіді зазначено, що філософія Григорія Сковороди є значущим явищем української культури, важливим чинником становлення та розвитку іден- тичності українського народу і при цьому відповідає провідним світовим тенденціям сучасної практичної філософії. Сьогодні, на нинішньому етапі розвитку технологічної цивілізації, практична філософія діалогу Сковоро- ди з приматом етичних цінностей набуває особливої актуальності, адже вкрай важливий аспект його спадщини полягає в тому, що він кидає ви- клик суспільству споживання, а шлях самопізнання, за Сковородою, озна- чає розрізнення справжніх і позірних цінностей людського життя, відмову від усього зайвого і неважливого, гармонійні стосунки з іншими людьми і природою. Ця доповідь присвячена 300-річчю від дня народження Гри- горія Сковороди — ювілею, що став подією загальноукраїн- ського масштабу. Про величезну значущість цієї події свідчать постанова Верховної Ради України від 04.11.2020 р. № 973- IX «Про відзначення 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 р. № 899-р «Про затвердження плану заходів з під- готовки та відзначення 300-річчя від дня народження Григо- рія Сковороди», а також відповідна постанова Президії НАН України від 26.02.2020 р. № 55. З наближенням цієї знаменної дати в багатьох установах культури, навчальних закладах і на- укових організаціях відбуваються громадські зібрання, тема- тичні виставки, круглі столи, наукові конференції, колоквіуми тощо. Однак умови, в яких проводяться ці заходи, є безпреце- дентними через широкомасштабну війну, яку Росія розв’язала проти України. Григорій Савич Сковорода став легендою ще за життя, а пам’ять про нього передавалася на Слобожанщині від поколін- ня до покоління. Історії з життя Сковороди, його пісні та поезії поширювалися серед українців, деякі з них стали народними, а з початком українського національного відродження він сам ЄРМОЛЕНКО Анатолій Миколайович — член-кореспондент НАН України, доктор філософських наук, професор, директор Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України doi: https://doi.org/10.15407/visn2023.02.062 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 2 63 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ перетворився на українського народного філо- софа, один із символів українства та уособлен- ня українського національного характеру. І сьогодні, під час російсько-української ві- йни, в якій українці відстоюють свою свободу і право на самовизначення, коли російською ра- кетою вщент було зруйновано будівлю Націо- нального літературно-меморіального музею Г.С. Сковороди в селі Сковородинівка, симво- лом української стійкості та опору стала вцілі- ла на подвір’ї музейного комплексу статуя фі- лософа, який найбільше цінував свободу. Не- щодавно в одному з інтерв’ю мене запитали: «Чи випадково росіяни завдали ракетного уда- ру саме по Сковординівці?». Я відповів, що на- певне не знаю, адже в мене немає інсайдерів у Росії, зокрема серед військових, які вчинили цей акт культурного й гуманітарного вандаліз- му, але висновок напрошується сам собою — навмисно і цілеспрямовано. Адже Сковоро- да — це символ нашої боротьби за життя, а ра- зом з тим за наше минуле, наші традиції, нашу мову й культуру. І хоча колись Володимир Ерн назвав Сковороду «первым русским филосо- фом», сьогодні, коли російські агресори нама- гаються знищити все українське, вони руйну- ють насамперед наші символи, тож оскільки для них Сковорода не вартує нічого — воче- видь, він не російський філософ. Сковорода — це символ боротьби за наше майбутнє. Сковорода — ще й символ боротьби за європейський вибір нашого народу. Під час Майдану учасники Революції гідності виходи- ли з плакатами, на яких Тараса Шевченка було зображено у військовому шоломі. Складно, мабуть, так само уявити Сковороду у відповід- ній військовій амуніції, годі й шукати в його творчості щось войовниче. До того ж сам Ско- ворода був би радше проти такого зображення, згадаймо його рядки: Кто сердцем чист и душею, Не нужна тому броня, Не нужен и шлем на шею, Не нужна ему война1. 1 Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. За ред. Л. Ушкалова. Харків: Савчук О.О., 2016. С. 70. Але Сковорода надихає нас усіх на боротьбу за нашу свободу, нашу мову і культуру. Сьогодні він у переможному дусі нашого народу, у зруй- нованій, але духовно піднесеній Сковородинів- ці, в нескореному дусі науковців, у готовності діячів української культури, науки і освіти всі- ма засобами боронити свою Батьківщину. Григорій Сковорода не лише видатний укра- їнський мислитель, філософ, поет, перекладач і музикант, його творчість — значуще явище української культури, важливий складник і чинник становлення й розвитку ідентичності українського народу. Творчість і саме життя Сковороди — це насамперед філософія, філо- софія українського персоналізму. Щоправда, філософія Сковороди може мати й набагато більше визначень: він протагоніст і філософії серця, і філософії символічних форм, і філо- софії людини, і філософії життя. Однак слід зазначити, що Сковорода не зводив філосо- фію до життя, а саме життя підносив до філо- софії — філософія і була його життям, про що красномовно говорив Дмитро Багалій, заува- живши у Сковороди «повну відповідність на- уки та життя (учив як жив)»2. 2 Багалій Д.І. Український мандрований філософ Григо- рій Сковорода. Київ: Обрій, 1992. С. 3. У ніч з 6 на 7 травня 2022 р. російська ракета поці- лила в садибу-музей Григорія Сковороди в с. Сково- родинівка (кол. Пан-Іванівка) Богодухівського р-ну Харківської обл., де філософ провів останні роки сво- го життя. Вціліла серед руїн статуя Сковороди стала символом української стійкості та опору 64 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Цією «наукою як життям» і є філософія, точ- ніше, практична філософія, тобто філософія, що концепціюється в практичному — інстру- ментально-практичному, морально-практич- ному, діалогічно-практичному і семіотично- практичному. Вона відображається у вченні про мікрокосм, макрокосм та символічний світ. Це практика життя і практика навчання, практика спілкування і практика мандрувань. «Плодом усіх наук і мистецтв, — писав Сковорода, — є на- лежна практика». Саме цей практичний вимір його філософії відзначав видатний дослідник творчості Сковороди Леонід Ушкалов у своїй праці «Ловитва невловимого птаха»3. Немає, мабуть, філософа в Україні, який так чи інакше не зазнав би впливу з боку філософії Сковороди, не звертався б до його творчості та історії його життя, адже Сковорода — це ве- лична постать у світовій культурі, мислитель, філософія життя і саме життя якого утворю- вали єдність світогляду, життєсвіту і мораль- но-практичного габітусу, стверджували відпо- відність науки і життя, порівнювану хіба що з постаттю Сократа. Скориставшись реконструйованим Томасом Куном давньогрецьким поняттям парадигми, запровадженим ним для дослідження історії науки, можна разом з К.-О. Апелем застосу- вати його й до філософії, виокремивши певні парадигмальні позиції, щаблі в її розвитку: он- тологічну метафізику, трансцендентальну фі- 3 Ушкалов Л. Ловитва невловного птаха: життя Гри- горія Сковороди. Київ: Дух і літера, 2017. С. 211. лософію свідомості, або філософію суб’єкта, і, нарешті, трансцендентальну семіотику, інспі- ровану аналітичним, прагматичним та герме- невтичним поворотом у сучасній філософії 4. Адже ми маємо бути свідомі того, що будь-яке історико-філософське дослідження, пов’язане з тлумаченням віддалених у часі філософ- ських систем, культур, життєсвітів, габітусів і символічних форм, завжди є дослідженням «у світлі нашого досвіду», від якого ми не можемо абстрагуватися. Та це й не потрібно, якщо ми прагнемо, щоб та чи та філософська система не була лише «музейним експонатом», а «працю- вала» сьогодні. При цьому кожна історична доба має свій образ Сковороди і своє бачення його творчос- ті, які особливо рельєфно відображуються під час відзначення ювілейних дат, оскільки юві- леї спонукають до пошуку нових підходів, ак- центування уваги на нових аспектах творчості Сковороди. Скажімо, за часів імперської Росії з подивом відкрили той факт, що взагалі був такий філософ Сковорода. Прагнення осмис- лити його значення в культурі дало потужний імпульс розвитку філософії. Дискусію про значущість і актуальність філософії Сковоро- ди започаткував ще Г.П. Данилевський, який в одній із перших біографій Сковороди зазна- чав, що писання Сковороди для «нашого часу не мають ніякої ціни». Згодом таку оцінку роз- критикували Володимир Ерн і особливо Дми- тро Багалій 5. За радянських часів увагу було зосереджено на актуальній тоді проблематиці, пов’язаній із засудженням Сковородою нерівності у фе- одальному суспільстві, з питаннями пануван- ня, справедливості тощо. Варто нагадати, що останній, 250-річний ювілей Сковороди від- значали в 1972 р. Тоді було опубліковано на- уковий збірник за редакцією Валерії Нічик 4 Apel K.-O. Nichtmetaphysische Letztbegründung? Die Zukunft der Vernunft aus der Perspektive einer nichtmeta- physischen Philosophie. Konigshausen & Neumann, 1993. S. 42; Apel K.-O. Transzendentale Reflexion und Ge- schichte. Suhrkamp, 2017. S. 19. 5 Багалій Д.І. Український мандрований філософ Григо- рій Сковорода. Київ: Обрій, 1992. С. 3, 26. Григорій Савич Сковорода (1722—1794) ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 2 65 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ «Від Вишенського до Сковороди». Цій події було присвячено також випуск журналу Ін- ституту філософії АН УРСР «Філософська думка» (1972, № 5). Знайомлячись зі змістом цього числа журналу, я з подивом зробив таке спостереження. Річ у тім, що ювілей Сковоро- ди збігався ще з однією ювілейною датою — 50-річчям створення СРСР, що було вкрай важливою ідеологічною подією того часу. Про- те цій даті було присвячено лише дві, досить невиразні, як на мене, статті, а ювілею Сково- роди — майже дві третини часопису. Справа не лише в кількості, а й у самому змісті матеріалу, який зазнав мінімального впливу панівної іде- ології. Тому слід відзначити певну сміливість редакційної колегії журналу на чолі з голо- вним редактором, директором Інституту Во- лодимиром Шинкаруком. Упродовж усього часу існування НАН Укра- їни її науковці посідали провідні позиції у збе- реженні та дослідженні спадщини видатного українського мислителя. Варто зауважити, що обидва повні видання творів Г.С. Сковоро- ди (1961 і 1973) були підготовлені зусиллями співробітників Інституту філософії АН УРСР. Видатну роль у цьому процесі відіграли такі вчені, як І.В. Іваньо, М.В. Кашуба, О.В. Ми- шанич, В.М. Нічик, Я.М. Стратій, М.М. Су- лима, І.А. Табачников, В.І. Шинкарук та багато інших. Важливим етапом осмислення творчості Сковороди та розбудови культурної ідентичності незалежної України стала книжка директора Інституту філософії імені Г.С. Ско- вороди НАН України академіка НАН України Мирослава Поповича «Григорій Сковорода: філософія свободи» (2007). Завдяки співпраці науковців НАН Украї- ни (Інститут філософії імені Г.С. Сковороди, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка), Хар- ківського національного педагогічного універ- ситету імені Г.С. Сковороди та Канадського інституту українських студій (Едмонтон) в 2011 р. було видано «Повну академічну збір- ку творів» Сковороди за редакцією Леоніда Ушкалова. Постаттю і творчістю Григорія Сковоро- ди активно цікавляться й зарубіжні науковці, книжки про нього та окремі його твори опублі- ковано багатьма мовами світу. Особливо слід відзначити німецького професора Роланда Піча, відомого не лише своїми розвідками з філософії Сковороди, а й перекладами творів мислителя на німецьку мову 6. Зі свого боку, ми уважно стежимо за світовою сковородіа- ною, популяризуємо ці дослідження. Зокрема, Інститут філософії разом з Інститутом літе- ратури ім. Т.Г. Шевченка започаткували дов- гостроковий проєкт з публікації серії видань «Skovoroda World Studies»/«Світові сковоро- динські студії» під орудою Олени Сирцової. У рамках цього проєкту в 2017 р. у Видавничому домі «Академперіодика» вийшла книжка Марії Ґрації Бартоліні «Пізнай самого себе. Неопла- тонічні джерела в творчості Г.С. Сковороди», яка здобула премію імені Івана Франка, вида- но книжку Міхала Тадеуша Гандзеля «Теорія пізнання самого себе Григорія Савича Сково- роди. Історико-філософські студії» (2020). Го- тується до друку книжка німецької дослідниці Елізабет фон Ердман «Неподібна подібність: Онто-поетика українського філософа Григорія Сковороди (1722—1794)» 7. Разом з тим сучасний етап розвитку сково- родинознавства зумовлений не лише попере- дніми дослідженнями, а й потребою суттєво уточнити окремі сторони життя і творчості Г.С. Сковороди в сучасному контексті, зокре- ма містично-релігійний аспект його творчості, її зв’язок з античною культурою, її місце в різ- ноголоссі європейської філософії того часу, а також розглянути його сократичні діалоги і як філософський метод, і як діалогічно-мандрів- ний габітус, що може істотно увиразнити наші уявлення не лише про Сковороду, а й про інте- лектуальну історію України в європейському контексті. Наша доба, коли в Україні та за її межами відзначають 300-річчя від дня народження 6 Йосипенко С., Стратій Я. Філософія Григорія Сково- роди німецькою. Філософська думка. 2014. № 6. С. 90—93. 7 von Erdmann E. Unähnliche Ähnlichkeit: die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722— 1794). Köln: Böhlau, 2005. 66 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ великого мислителя, спонукає до пошуку но- вих підходів, методів, акцентів у дослідженні творчості Сковороди, аби залучити її до сучас- них дискусій, а також до вирішення нагальних проблем відповідно до провідних тенденцій у філософській думці, які спостерігаються зараз у світі. Пошук цих нових підходів слід розпочати з такої сентенції: Сковорода — сучасник Іману- еля Канта, і часто-густо дослідники, наголо- шуючи на цьому, порівнюють його творчість з творчістю Канта. Справді, обидва були родо- начальниками нового способу філософування, перший — німецького трансцендентального ідеалізму, другий — українського персоналізму. І Кант, і Сковорода — прихильники філософії свободи. Філософію Сковороди можна назвати ще й практичною філософією діалогу, практич- ною в сенсі і морально-практичного, і мовно- практичного. Понад це, він, так само, як і Кант, спирався на примат практичного розуму над теоретичним. Сам Сковорода писав у «Букварі світу»: «Наука — це практика й звичка». Проте, на перший погляд, порівняння з Кан- том начебто не на користь Сковороди. Адже Кант, протагоніст і критик просвітницького розуму, фундатор німецького трансценден- тального ідеалізму, багато в чому має перева- гу над антикварною, дещо навіть архаїчною на той час, парадигмою діалогу філософії Ско- вороди. Однак це тільки на перший погляд, оскільки Кантова концепція, як і вся новоєв- ропейська філософія, здебільшого монологіч- на, їй властиве не лише «забуття буття», а й «забуття діалогу», а отже, й забуття первинних витоків і основ самої філософії. Отже, традицію діалогу новочасова євро- пейська філософія частково втрачає і знову «реабілітує» тільки наприкінці ХІХ ст. і осо- бливо в ХХ ст. в різноманітних парадигмаль- них поворотах: герменевтичному, лінгвістич- ному, прагматичному, семіотичному тощо. Цим переймається практична філософія і ХХІ ст., звертаючись до повсякденних практик діалогу, переміщуючи своє предметне поле з царини академічної філософії у сфери, здава- лося б, далекі від філософії: економіку, політи- ку, науку, техніку тощо. Зокрема, це стосується й сучасної німецької філософії, дискурсу, що спирається на підвалини християнської ідеї спільноти і (нео-)сократичного діалогу. У Сковороди і філософія, і діалектика, і практика звертаються до первинних витоків, до традиції діалогу, а саме, до сократичного діалогу. Недарма, говорячи про філософію Сковороди, її порівнюють з філософією Со- крата, називаючи Сковороду «українським Сократом». Проте точки дотику Сковороди і Сократа пов’язують насамперед із сократич- ним принципом «пізнай самого себе» 8, запо- зиченим Сократом у дельфійського оракула. Цей принцип поклав початок рефлексивній філософії суб’єктивності, коли запитання «що таке світ?» онтологічної парадигми поступа- ється місцем запитанням «як і якими засоба- ми його можна пізнавати?» у ментальній па- радигмі. Цей принцип сповідує і Сковорода, що дало підстави вважати його фундатором українського персоналізму, чому присвячено чимало розвідок, зокрема й уже згаданих за- рубіжних дослідників Марії Ґрації Бартоліні, Міхала Тадеуша Гандзеля та ін. Проте не менш важливою є традиція сократичного діалогу, яка навіть за часів Сковороди видавалася дещо застарілою на тлі тогочасної монологічної фі- лософії свідомості з її принципом тотожності мислення і буття. Як на мене, Сковорода застосовує всі три па- радигми: онтологічну, ментальну і діалогічно- семіотичну. Ця гіпотеза корелює з думкою Дми- тра Чижевського, яку навела Ірина Валявко в своїй статті «Осмислення філософії Григорія Сковороди в працях Дмитра Чижевського»9. Зокрема, дослідниця звернула увагу на те, що Чижевський, називаючи Сковороду «україн- ським досократиком», зауважив у його творчос- ті «філософський інструментарій післясокра- тівської філософії». Таким чином Чижевський 8 Табачников І.А. Сковорода і Сократ. У кн.: Від Ви- шенського до Сковороди. Київ: Наукова думка, 1972. С. 134—142. 9 Валявко І. Осмислення філософії Григорія Сковоро- ди в працях Дмитра Чижевського. https://library.kr. ua/wp-content/elib/valavko/osmislennya.pdf ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 2 67 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ вказав на єдність досократичної, сократичної і післясократичної методологій у Сковороди. Така методологічна єдність випливає з концеп- ції трьох світів Сковороди. Ясна річ, розвиток твердження про методологічну, або парадиг- мальну, єдність потребує подальших дослід- ницьких зусиль. У цій розвідці, говорячи про парадигмальну єдність філософії Сковороди, я обстоюю тезу про те, що саме парадигма сокра- тичного діалогу є провідною у філософії, житті і габітусі Сковороди. Саме вона і робить його спадщину актуальною й «цінною» сьогодні. Сковорода практикує діалог, що постає у нього в різних формах: і в давньогрецькому, і в давньоримському проявах. Це і внутрішній діалог особистості з самим собою, і діалог у ви- гляді бесіди, диспуту, суперечки, діатриби, роз- мови (разговор, разглагол) 10. Деякі його твори так і називаються: «Разговор…», «Разглагол…», і однією з головних вимог у них є те, щоб роз- мова була дружньою, щоб вона була «симфо- нією», тобто «согласіем» (згодою). До того ж це сократичний (еленктичний, маєвтичний) діалог. Діалог у його творчості проявляється в різних літературних жанрах: у поетичних тво- рах, байках і, звісно, у філософії. Сам концепт діалогу у Сковороди прохо- дить кілька етапів розвитку, що відображено у розвідках дослідників сократичного діало- гу І.В. Іваньо та І.А. Табачникова. Зокрема, І. Іваньо у вступній статті до збірника «Григо- рій Сковорода» 11 показує шлях мислителя до діалогічної філософії. Він зазначає, що ранній Сковорода (1750-ті — 1760-ті роки) творить переважно у жанрах вірша (пісні, епіграми, байки) та листа. Можна стверджувати, що на цьому етапі його творчість ще певною мірою обмежена монологічністю. У подальшому Сковорода звертається до діалогу-притчі, фі- лософського діалогу. У діалогах, написаних наприкінці 1760-х — на початку 1770-х років, беруть участь кілька 10 Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. За ред. Л. Ушкалова. Харків: Савчук О.О., 2016. С. 667. 11 Іваньо І.В. Григорій Сковорода. В кн.: Григорій Ско- ворода. Київ: Наукова думка, 1983. С. 5—32. (п’ять або й більше) осіб, які спільно шукають відповіді на поставлене автором питання. По- зицію автора тут можуть висловлювати кілька співрозмовників, інші ж допомагають розвива- ти її або відтіняти окремі сторони можливими сумнівами і запереченнями. Це такий собі по- лілог, як його називатимуть наприкінці ХХ ст. (зокрема, про нього пише Юлія Крістева 12). Можна сказати, що автор, використовуючи метод філософської еленктики, займає асиме- тричну позицію, за якою обговорення думок є для нього одним із засобів розгортання влас- них міркувань. Діалоги 1780-х років, зауважує І. Іваньо, від- різняються від ранніх не лише формально, зо- крема скороченням кількості співрозмовників до двох осіб, зумовленим поляризацією їхніх поглядів, а й за змістом. Річ у тім, що попри той факт, що питання про істину для автора вже розв’язане, важливо шляхом аргументації привести до неї і своїх співрозмовників, і тут застосовується еленктичний метод, коли за допомогою аргументації співрозмовники до- водять свою позицію до суперечності, тобто, говорячи мовою сучасної трансцендентальної прагматики, до перформативної суперечності твердження самому собі. Як зазначає І. Іваньо, це зумовлює появу в діалогах внутрішнього 12 Крістева Ю. Полілог. Пер. з фр. Київ: Юніверс, 2005. «Сродность — це не тільки споріднена праця, це все- загальний закон, принцип організації суспільства». Фонтан «Нерівна всім рівність». Малюнок Г. Сково- роди 68 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ напруження, гостроти полеміки і пафосу ав- торської рефлексії 13. Проте слід зауважити, що такий діалогічний характер методу Сковороди полягає в тому, щоб шляхом аргументації шукати істину разом з іншими людьми, істину, яка постає й мораль- ною категорією, тобто веде до щастя. Варто на- голосити також на діалогічному (комунікатив- ному) характері самого габітусу Сковороди, пов’язаному з його ідеєю сродності філософа- диспутанта і сродності філософа-мандрівни- ка. «Природа и сродность значит врожденное Божїе Благоволенїе и Тайный Его Закон, всю тварь управляющїй. Знать-то, что есть подобїе в Душѣ, и в том дѣлѣ, к которому она стремит- ся, каковое равенство между Другом и Другом, а сходство между пищею и желудком. «Подо- бное течет к подобному» 14. Отже, «сродность — це не лише споріднена праця», на що здебільшого звертають увагу до- слідники, звужуючи значення цього концепту Сковороди; сродность — це всезагальний закон природи, закон Всесвіту, закон Божий: «Цар- ствїе Божїе и Правда Его внутрь тварей есть». У цьому випадку можна говорити про буттє- вий вимір сродності в онтологічній парадиг- мі. Складником такої сродності є і «равенство между Другом и Другом», тобто йдеться про дружбу. Звісно, аби виявити цю спорідненість, потрібно пізнати самого себе. Тут варто наго- лосити на ментальній парадигмі. Проте пізна- ти спорідненість у самому собі можна разом з іншими людьми. Отже, йдеться також про спо- рідненість як категорію інтерсуб’єктивності в парадигмі діалогу. Така спорідненість діало- гічності габітусу проявляється у Сковороди в діалогічній педагогіці, де він керується і со- кратичним методом маєвтики, не нав’язуючи людям своєї думки, а допомагаючи їм мислити правильно, і сократичним (еленктичним реф- лексивним) способом мислення, коли співроз- 13 Іваньо І.В. Григорій Сковорода. В кн.: Григорій Ско- ворода. Київ: Наукова думка, 1983. С. 24. 14 Сковорода Г.С. Разговор, называемый Алфавит, или Букварь Мира. В кн.: Сковорода Григорій. Повна ака- демічна збірка творів. За ред. Л. Ушкалова. Харків: Савчук О.О., 2016. С. 667. мовник, потрапляючи в пастки суперечності своїх тверджень, знаходить правильний вихід з цих суперечностей, торуючи шлях до істини. Це також відповідає сучасним тенденціям пе- дагогіки діалогу, комунікативної педагогіки та педагогіки дискурсу. Зауважу також, що актуальність філософії Сковороди особливо відчувається сьогодні, в умовах сучасної технологічної цивілізації. Адже вкрай важливий аспект його спадщини (тут він надихається античними прикладами) полягає в тому, що він по суті кидає виклик сус- пільству споживання, а шлях самопізнання, за Сковородою, означає розрізнення справжніх і позірних цінностей людського життя, відмову від усього зайвого і неважливого, гармонійні стосунки з іншими людьми і природою. І це також є ознакою («примѣтою») сродності, що, зрештою, уможливлює й істинне існування суспільства за законами спорідненості, «Цар- ствїе Божїе и Правду Его»: «Видно, что усерд- но послѣдовать Богу есть сладчайшїй источник Мира, щастїя и Мудрости. Да знает же всяк свою Природу и да искушает: «Что есть Благо- угодно Богу?». Общество есть то же, что Ма- шина. В ней замешатѣльство бывает тогда, ког- да ея части отступают от того, к чему оныя сво- им Хитрецом здѣланны» 15. Отже, сродность є категорією не лише інтерсуб’єктивності, а й со- ціальності, принципом організації суспільства. Спорідненість — це ще й принцип єдності тео- рії і практики, що дістало метафоричний вияв у притчі про «Сліпого та безногого» 16. Спорід- неність проявляється і в практиці діалогу, що веде до згоди. Особливо слід наголосити на діалозі, по- в’я за ному з мандрівним характером творчого життя Сковороди, що найбільше проявляється в останні десятиріччя його творчості. Ця обста- вина зумовлена великою мірою тим, що у Ско- вороди загострюються інституційні проблеми, зокрема у відносинах з тодішнім церковним і 15 Там само. С. 670. 16 Сковорода Г.С. Разговор Пяти путников о истинном щастіи в жизни. В кн.: Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. За ред. Л. Ушкалова. Харків: Савчук О.О., 2016. С. 504. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 2 69 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ шкільним істеблішментом — з духовенством і керівниками навчальних закладів, коли йому фактично забороняють викладати. Хоча голо- вне те, що Сковорода і сам уникає такої інсти- туціалізації, що проявляється в його творчості філософа-мандрівника. Мандрування є важливим елементом і його філософії, і його життя, і, зрештою, габітусу, на чому я хотів би також наголосити. Адже габі- тус як певне налаштування, прояв, поведінка, звичай, готовність тісно пов’язаний з таки- ми поняттями, як життєсвіт, життєва форма, стиль життя, ментальність, соціальний харак- тер тощо, подекуди доповнюючи, а подекуди частково й заступаючи їх. Важливим є також вимір габітусу, який постає як «габітус диспу- ту», або «габітус аргументації», що його окрес- лив німецький літературознавець Лотар Борн- шоєр у своїй «Топіці» 17, а також П’єр Бурдьє у «Соціології символічних форм» 18. Зауважу також, що мандрівний характер габітусу Ско- вороди виводить його діалоги за суто гносео- логічні межі, переводячи діалог у практичну, точніше морально-практичну площину. Такий діалогічний вимір є основою і ман- дрівного характеру, і «габітусу диспуту» Ско- вороди як філософа-мандрівника і філософа- диспутанта. Відтак, філософ Сковорода — при- хильник не лише сократичного принципу са- мопізнання, а й принципу самопізнання разом і спільно з іншими людьми засобами діалогу. Це філософування діалогом, і воно є ще одним фактом, який поєднує Сократа і Сковороду. Селяни залюбки надають Сковороді при- хисток, обігрівають і частують його. І в жодно- го з них не виникає якогось невдоволення чи бодай роздратування, відчуття того, що до них час від часу навідується дармоїд, який не хоче трудитися, «вештається тут, заважаючи своїми теревенями працювати». Навпаки, розмови зі Сковородою — це природна потреба їхнього життя. Адже Сковорода підносить їх над сві- 17 Bornscheuer L. Topik. Zur Struktur der gesellschaftlichen Einbildungskraft. Frankfurt a. M.: Suhrkamp, 1976. S. 98. 18 Bordieu P. Zur Soziologie der symbolischen Formen. Frankfurt a. M.: Suhrkamp, 1974. S. 127. том банальної, «прісної», обивательської бу- денності їхнього повсякденного життя, транс- цендує їхнє буття, порушуючи в розмовах «ві- чні» (світоглядні, філософські) питання. Загалом українській культурі властива по- дібна давня традиція. Мало не в кожному селі був такий собі чолов’яга, сільський мудрець чи філософ-мандрівник, який «діставав» селян своїми запитаннями, підносячи їхнє буття за горизонт повсякденності, сповненої тяжкою працею і думкою про хліб насущний. Це міг бути сивий дід-мудрець, який ладен погово- рити на різні теми: не тільки житейські, а й світоглядні, філософські. Це міг бути й ман- дрівний філософ з недовчених студентів (дяка або вчителя), який ходив від села до села, зу- пиняючись у сільських хатах або господах, і вів філософські розмови. Це явище було досить поширеним, а становище такого мандрівного філософа — доволі поважним. Таким був і Сковорода — і як мандрівник, і як філософ. Можна погодитися з тверджен- ням В. Шинкарука про те, що Сковорода був «великим селянським просвітителем» 19, з тим лише доповненням, що він був високоос- віченою людиною європейського масштабу, добре розумівся на європейській філософії і культурі, знав тексти багатьох європейських філософів, коментував їх та перекладав, фор- мулюючи й певні принципи перекладу. При- нагідно нагадаю тільки одне його зауважен- ня-настанову щодо перекладів на рідну мову. Зокрема, посилаючись на Августа Бухнера, він пише: «Таким чином, коли ми що-небудь пере- кладаємо з латини, завжди слід враховувати традиції і властивості мови, не обмежуючись передачею смислу і значення слова» 20. Отже, йдеться тут не лише про коректне тлумачення смислу, форми і змісту того чи іншого твору, а й про адекватне відтворення їх засобами мови, на яку перекладають твір. 19 Шинкарук В.І. Великий селянський просвітитель. Філософська думка. 1972. № 5. С. 28. 20 Сковорода Г.С. Філологічні виписки. Як переклада- ти авторів на рідну мову. В кн.: Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. За ред. Л. Ушкалова. Харків: Савчук О.О., 2016. С. 1331. 70 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Постаючи мудрецем-мандрівником, він по- дорожував країнами, культурами, мандрував реально й подумки. Зокрема, Михайло Кова- линський так описує цей мандрівний харак- тер життя Сковороди: «По разным обстоя- тельствам живал он у многих: иногда мѣсто- положенїе по вкусу его, иногда же люди по Ми нервѣ его привлекали его проживать нѣ- которое время; непремѣннаго же жилища не имѣл он нигдѣ, почитая себя пришельцем на земли во всем разумѣ слова сего» 21. Цікавим є зауваження Ковалинського про те, що люди запрошували його «по Минервѣ его», тобто по мудрості його, а отже, вони були налаштовані не лише на спілкування, розмови, бесіди, а й на філософське осмислення світу, шукаючи разом сенси буття. Мандрування має не тільки емпі- ричний зміст, мандрування — це метафора са- мого життя, метафора сенсу життя, що веде до істинного щастя: «Мы родили ́сь к И́стинному Щáстію и Путешéствуем к нему. А жизнь нáша есть Путь, как Рѣкá текýщїй» 22. Сковорода ходив селами, розмовляв з про- стими людьми їхньою мовою, не розчиняю- чись у їхньому бутті. Характеризуючи зміст цих розмов, Ковалинський додає: «Иногда жил у кого-либо из сих и у других, совершен- но не любя их пороков, но длятого только, дабы чрез продолженіе времени, обращаясь с ними, бесѣдуя, разсуждая, нечувствитель- но привлечь их в познаніе себя, в любовь к истиннѣ, в отвращеніе от зла и примѣром жиз- ни заставить любить добродѣтель» 23. І попри те, що до нього ставилися по-різному: «многіе хулили его, нѣкоторые хвалили, всѣ хотѣли 21 Ковалинський М. Жизнь Григорїя Сковороды. В кн.: Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. За ред. Л. Ушкалова. Харків: Савчук О.О., 2016. С. 1365. 22 Сковорода Г.С. Разговор Пяти путников о истинном щастіи в жизни. В кн.: Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. За ред. Л. Ушкалова. Харків: Савчук О.О., 2016. С. 503. 23 Ковалинський М. Жизнь Григорїя Сковороды. В кн.: Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. За ред. Л. Ушкалова. Харків: Савчук О.О., 2016. С. 1365. видѣть» 24, врешті-решт, його по-справжньому любили. Він переконував людей у тому, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві чи тілес- ній насолоді, не в задоволенні свого марно- славства або честолюбства, а в гармонійному поєднанні того, що відповідає духовним потре- бам людини, і того, що слугує інтересам зага- лу, загальному «Благополýчїю». І тут потрібна єдність, «Божéственное Супрýжество», «Пре- мýд рості» і «добродѣтели». Причому «Пре- мýд рость» метафорично постає тут як «остро- дално-зрительной орлиной глаз», а «добро дѣ- тель» — як «Мýжественныя Рýки». На ці сим- воли-метафори натрапляємо і в «Разговоре Пяти путников о истинном щастіи в жизни», і в «Баснях Харьковскіх», і в інших творах. Звісно, такі мандрування-діалоги не були чимось подібним до розваги або гультяйства, вони потребували чималих фізичних, пси- хологічних і інтелектуальних зусиль. Сково- рода не завжди був задоволений таким своїм становищем, нерідко переживаючи почуття самотності, пригніченості й розчарування, що проявлялося також і в діалогах. Проте важли- вим є той факт, що діалоги у Сковороди були не лише літературним прийомом, жанром або філософським «методом», вони пов’язані із са- мим життям і спілкуванням з людьми, звідки й бралася народна мудрість. Характеризуючи таку діалогічну вдачу Сковороди, Мирослав Попович зауважив: «Проте справжньою фі- лософською діяльністю Сковороди було не так писання творів, як усне поширення своїх ідей, пропаганда їх самим трибом свого життя. Інколи йому так хотілося поговорити, що він зачіпав на дорозі першого-ліпшого, часом се- лянина, що вертався з поля, часом молодицю, що йшла з відрами до криниці, починав якісь буденні бесіди і закінчував полум’яною промо- вою, оточений натовпом»25. Це багато в чому нагадує постать Сократа: і його діалогічний га- бітус, і його діалогічний метод пізнання світу, і його діалогічний метод обґрунтування. 24 Там само. 25 Попович М.В. «Простота істини» у Г.С. Сковороди. Філософська думка. 1972. № 5. С. 56. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 2 71 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ би мовити, в один пучок пов’язує інтуїції, уко- рінені в життєсвіті, або габітусі, постаючи їх своєрідною інтеріоризацією. Це певні самооче- видності нашого спільного життєвого досвіду, життєсвіту, які не потребують тематизації й обґрунтування. Однак цих інтуїцій недостатньо, коли йдеть- ся про проблематизацію цього досвіду новим досвідом, що потребує комунікативної раціо- налізації життєвого світу, або того, що Ю. Га- бермас називає «габітусом розуму»28, який перетинається з «габітусом диспуту» і «габіту- сом аргументації». Важливу роль тут відіграє філософія як «хранителька раціональності». А оскільки розум сьогодні постає в таких понят- тях, як «комунікація, аргументація, дискурс», то йдеться про «діалогічно-дискурсивний ро- зум». З огляду на цю концепцію можна ствер- джувати, що Сковорода у розмовах з людьми своїм просвітництвом прагнув піднести їхній повсякденний габітус до габітусу розуму. Якою мірою можна говорити про такий га- бітус розуму як габітус українців? Як відомо, Дмитро Чижевський рисами національного характеру, тобто габітусу, українців вважав емоціоналізм і сентименталізм, чутливість і ліризм, індивідуалізм та стремління до свободи тощо 29. Щоправда, Чижевський наголошує, що ці риси є хоча й очевидними, проте надто загальними, що пов’язано з певною незавер- шеністю не лише науки «характерології», а й самої української нації, якій «треба ще чекати на свого «великого філософа» 30. Хоча такий великий філософ уже з’явився. Це — Сковоро- да. Проте з «легкої руки» Чижевського ці риси нерідко сприймаються як позаісторичні риси українського національного характеру (мен- тальності) загалом, що стало вже чимось хрес- томатійним і увійшло до підручників з україн- 28 Habermas J. Zwischen Naturalismus und Religion. Philo- sophische Aufsätze. Frankfurt a. M.: Suhrkamp, 2005. S. 237. 29 Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Украї- ні. В кн.: Дмитро Чижевський. Філософські твори: у 4 т. За заг. ред. В. Лісового. Київ: Смолоскип, 2005. Т. 1. С. 15. 30 Там само. С. 11. Сковорода говорив тією мовою, якою гово- рив сам народ. Адже він не тільки добре розу- мівся на народній культурі, знав народну твор- чість, прислів’я, приказки, байки, пісні тощо. Народна культура утворювала той габітус, до якого належав і сам Сковорода, водночас трансцендуючи цей габітус за його межі. Тому вкрай важливим є припущення М. Поповича, яке дістало підтвердження в розвідках Л. Мах- новця, про те, що «літературні і філософські діалоги Сковороди є стилізованим «висо- ким» відтворенням у вишуканій літературній формі реальних розмов філософа з простими співбесідниками, оскільки в цих творах чуєть- ся жива інтонація то суперечки, то монологу- проповіді» 26. До цього твердження слід додати, що ці діалоги є ще й творенням нових повсяк- денних практик, в основі яких лежать діалогіч- ні практики пошуку істини та «правди життя», що створює горизонт раціоналізації життєсві- ту, або формування «габітусу розуму». І тут слід відзначити ще один аспект. Адже стало вже таким собі стереотипом називати Сковороду фундатором української філософії серця, розглядати серце мало не основою укра- їнської ментальності і габітусу, протиставляю- чи цю характеристику західноєвропейській ра- ціональності. Зокрема, на такий погляд натра- пляємо у філософії В. Ерна, який на противагу західному раціоналізму висунув концепцію «слов’янського логізму» (властивого й «росій- ському духу»), в основі якого лежить філософія Сковороди. У зв’язку з цим розгорнулася су- перечка про те, чи Сковорода уособлює своєю творчістю «український дух» (П. Куліш), чи він є носієм «російського духу» (В. Ерн) 27. Додам також, що філософія серця не є суто українським явищем, «винаходом» україн- ської культури. Досить згадати хоча б Макса Шелера, а вже про німецьких містиків, з твор- чістю яких був добре обізнаний Сковорода, годі й казати. Серце — це метафора, яка, так 26 Попович М.В. Сковорода: філософія свободи. Київ: Майстерня Білецьких, 2007. С. 150—151. 27 Горський В.С. Філософія Сковороди в дореволюцій- них філософських дослідженнях. Філософська дум- ка. 1972. № 5. С. 51. 72 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ ської філософії та культури. Начебто габітус розуму українцям і не властивий. Звісно, навряд чи можна стверджувати, що габітус розуму вже склався в українському суспільстві. Адже «публічне застосування ро- зуму» не належить до основних ціннісних пріо- ритетів українців, знову ж таки габітуально за- кріплених31. Однак було б помилкою вважати, що до габітусу розуму українцям «як до неба», оскільки такий габітус розуму певною мірою укорінений у нашій традиції, зокрема в про- світництві, яскравим представником якого і був Сковорода. І так само, як просвітництво на певному етапі розвитку може стати структур- ним елементом будь-якої культури, будь-якого суспільства, так і раціоналізація життєсвіту, а отже, і становлення габітусу розуму також здійснюються на певному історичному етапі. І я не вважаю, що українці в цьому плані якісь особливі або ж неперспективні (мовляв, такий «національний характер», «такий габітус»!). Можна сказати, що в Україні ми маємо не- завершене просвітництво, незавершений «га- бітус розуму», хоча відносно незавершеними вони є й на Заході (К.-М. Маєр-Абіх), як не- завершений і проєкт модерну (Ю. Габермас). І на такий габітус розуму ми натрапляємо у Сковороди. Згадаймо хоча б його байку «Голо- ва і тулуб», де голова показує, що вона, м’яко кажучи, «не найгірша частина тіла», дотепно парируючи аргументи щодо зверхності тулуба: «Мое Óко тебѣ Свѣтом» 32. У філософії Канта провідну роль відіграє «факт розуму» (Faktum der Vernunft), у філосо- фії Сковороди — «факт серця». І хоча у Сково- роди «факт серця» і має перевагу над «фактом розуму», однак не існує якоїсь радикальної су- перечності між цими двома «фактами». Рад- ше Сковорода, як і його сучасник Кант, постає критиком розуму в сенсі з’ясування його меж. Проте Сковорода є критиком розуму з позиції 31 Бевзенко Л. Стили жизни переходного общества. Киев: Институт социологии НАН Украины, 2008. С. 52. 32 Сковорода Г.С. Байки. Голова і тулуб. В кн.: Сковоро- да Григорій. Повна академічна збірка творів. За ред. Л. Ушкалова. Харків: Савчук О.О., 2016. С. 158. не філософії свідомості, а філософії діалогу як рефлексивного прояснення розуму, застосову- ючи еленктичний спосіб мислення в діалозі. Пріоритет серця над раціо — це пріоритет не почуття, а мудрості, який свідчить про те, що у філософії Сковороди йдеться про примат мо- рально-практичного розуму над теоретично- і технічно-практичним, що, зрештою, також спо- ріднює його практичну філософію з Кантовою. І цю традицію ми маємо продовжувати і розвивати, реконструюючи її з урахуванням сучасних світових тенденцій у практичній фі- лософії та дисурсивних практиках. Тому це не тільки наша проблема, це проблема та завдан- ня для всього світу. Адже людству ще дове- деться навчитися діалогу на всіх рівнях: міжо- собистісному, міжкультурному, міждержавно- му, міжісторичному тощо. Так само на основі діалогу доведеться шукати і засоби та шляхи підпорядкування технічного розуму мораль- но-практичному. Цей процес відбувається в сучасній прак- тичній філософії, зокрема в дискурсивній етиці, де, власне, й має формуватися габітус розуму як розуму практичного, або морально- етичного. Цей процес відбувається і в сучас- них повсякденних практиках неосократичного діалогу як «публічного застосування розуму», реконструйованого в ХХ ст. Леонардом Нель- соном і застосованого представниками Берлін- ської трансцендентальної прагматики 33. Пока- зовою тут є також традиція проведення всес- вітніх конференцій з неосократичного діалогу, на яких тематизується досвід його застосуван- ня в економіці, політиці, педагогіці і навіть у пенітенціарній сфері 34. Сьогодні ми як ніколи потребуємо діалогу: діалогу влади і громадянського суспільства, діалогу політичних партій, влади і бізнесу, на- укових експертів і громадських організацій, 33 Гронке Г. Сократичний діалог. Дискурсивна етика як суспільна етика відповідальності і її діалогічна прак- тика. В кн.: Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід. Київ: Етна, 2006. С. 36—51. 34 The Challenge of Dialogue. International Konferenz. Berlin: Conference Folder, 2005. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 2 73 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ громадян між собою тощо. Можна сказати, що сьогодні діалог є чи не найуживанішим понят- тям у практичній, соціальній та політичній фі- лософії, адже у світі постійно відбувається си- ла-силенна всіляких публічних заходів: конфе- ренцій, семінарів, круглих столів, громадських слухань тощо. Це пов’язано з необхідністю і потребою обговорення різних нагальних про- блем. Останнім часом говорять навіть про «ді- алогічну цивілізацію», зокрема про це йшлося на останньому Всесвітньому філософському конгресі, який відбувся в 2018 р. у Пекіні. Застосування сократичного діалогу харак- терне для драматичної творчості Лесі Україн- ки, а також інших представників української літератури, що свідчить про укоріненість діа- логу в українській культурній традиції 35. Тра- диція діалогу дуже близька нашій культурі загалом, є «сродною» з нею, адже нам є у кого навчатися діалогу — у Сковороди, українсько- го Сократа. Філософія діалогу, як показав Л. Ушкалов, споріднена з філософією Олександра Потебні, який через філософію Гумбольдта і Сковоро- ди перетворює діалог не лише на провідний філософський метод, а й на спосіб життя, спо- ріднений зі способом життя Сковороди. Тому Потебню називали «другим Сковородою» 36. Завдяки діалогічній філософії Сковороди, через звернення до аналітичної філософії, ін- спіроване М. Поповичем і В. Лісовим, а також через комунікативну філософію, дискурсив- но-діалогічний метод набув розвитку в дослі- дженнях співробітників Інституту філософії імені Г.С. Сковороди 37. Так само сучасною є й концепція символіч- ного світу у філософії Сковороди, особливо з 35 Єрмоленко А. Сократичний діалог у практично-по- етичній філософії Лесі Українки. Філософська дум- ка. 2021. № 2. С. 20—36. 36 Ушкалов Л. Ловитва невловного птаха: життя Гри- горія Сковороди. Київ: Дух і літера, 2017. С. 7. 37 Єрмоленко А., Попович М., Малахов В., Ковадло Г. Діалог як шлях до порозуміння. Київ, 2017; Культура діалогу. Національний круглий стіл: Упорядн. О.С. Доній. Харків: Фоліо, 2021; Єрмоленко А. Дис- курс. Комунікація. Моральність. Київ: Наукова дум- ка, 2021. огляду на семіотичний поворот у сучасній фі- лософії. Зауважу, зокрема, що через Дмитра Чижевського та Амоса Коменського сформу- льований у Сковороди концепт символічного світу Біблії потрапляє на сторінки твору Ганса Блюменберга «Світ як книга» (Lesbarkeit der Welt), забезпечуючи «прочитуваність світу» 38. Так «зустрічаються» сьогодні «Світ як книга» і «Алфавит, или Букварь Мира». Отже, нам також потрібно практикувати й розвивати діалог, спираючись і на сучасну єв- ропейську тенденцію «реабілітації практичної філософії», складником якої є неосократичний діалог, і на традицію сковородинського діалогу, реконструюючи його з огляду на сучасні реа- лії, тобто враховуючи потребу та необхідність внутрішнього діалогу особистості і діалогу як «публічного застосування розуму». Слід за- початкувати й розвивати неосковородинський діалог, навчаючи не лише здатності слухати і чути одне одного, а й «інституціалізації розу- му», тобто критичного мислення в аргумента- тивному діалозі задля утвердження в суспіль- стві габітусу розуму, що спирається на концепт примату діалогічного морально-практичного розуму над монологічним теоретично-техніч- ним його проявом, Однак, хоча практика діалогу укорінена в єв- ропейській та українській культурних традиці- ях, вона має свої методологічні та соціально-он- тологічні межі. Про це свідчить сьогоднішня ситуація, коли Росія розв’язала нічим не спрово- ковану війну проти України. У своїй полемічній статті «Спротив замість перемовин»39, критику- ючи статтю Юргена Габермаса «Дилема Захо- ду», я наголошував на тому, що «складно вести діалог, коли в тебе стріляють», складно порозу- мітися, коли твій співбесідник не тільки не хоче домовлятися, а прагне тебе знищити, цинічно вдаючись до такої безглуздої пропозиції — «по- годжуйся на те, що тебе треба вбити». Тут оче- 38 Блюменберг Г. Світ як книга. Пер. з нім. Київ: Лібра, 2005. С. 97. 39 Yermolenko A. Widerstand statt Verhandlung. Frank- furter Allgemeine Zeitung. 23 Mai 2022. S. 1—8; Єрмо- ленко А. Спротив замість перемовин. Філософська думка. 2022. № 3. 74 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ видна перформативна суперечність твердження самому собі, підкріплена онтологією соціальної дії, спрямованої на загрозу знищення свого спів- бесідника. Говорячи мовою Сковороди, це дале- ко не дружня розмова з цілковито «несродним» співбесідником. У цьому разі потрібно застосо- вувати іншу парадигму — парадигму стратегіч- ної дії, граничним проявом якої є війна. Адже людський розум має не лише комунікативні, а й цілераціональні виміри, що концептуалізуються в ідеї стратегічної раціональності. Для цього й доводиться вдягати на себе військові обладунки: і «шлем на шею», і «броню». Насамкінець хотів би зауважити, що заходи з відзначення 300-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди мають не лише на- укову, культурну, просвітницьку, а й ідеологіч- ну значущість у наших національно-визволь- них змаганнях, адже це ще й спосіб прояву на- шої солідарності в боротьбі проти російських агресорів. Зокрема, ці заходи мають бути спря- мовані проти спроб привласнення спадщи- ни великого філософа ідеологами «русского мира», проти використання його імені в про- паганді квазінаукових концептів «братских на- родов» чи навіть «одного народу». Еленктична методологія Сковороди може стати в пригоді для розвінчання концепцій «исконно русских земель», «исторической справедливости» тощо, до яких вдається російська історіогра- фія, політикум і пропаганда. Моральне спрямування філософії Григорія Сковороди є дороговказом у нашому поступі до європейського майбутнього. Варто ще раз наголосити: Сковорода — великий україн- ський філософ, сучасний як ніколи! Anatoliy М. Yermolenko H. Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine ORCID: https://orcid.org/0000-0002-9908-6144 THE PRACTICAL PHILOSOPHY OF HRYHORII SKOVORODA AND MODERNITY: TO THE 300TH ANNIVERSARY OF HIS BIRTH According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, December 14, 2022 The report states that Hryhorii Skovoroda’s philosophy is a significant phenomenon of Ukrainian culture, an important factor in the formation and development of Ukrainian people’s identity, and at the same time corresponds with the lead- ing world trends of modern practical philosophy. Today, at the current stage of technological civilization development, Skovoroda’s practical philosophy of dialogue with the primacy of ethical values acquires especial relevance, because an extremely important aspect of his legacy is that he opposes the consumerism, and the path of self-discovery, according to Skovoroda, means distinguishing between real and apparent values of human life, rejection of everything superfluous and unimportant, harmonious relations with other people and nature. Cite this article: Yermolenko A.М. The practical philosophy of Hryhorii Skovoroda and modernity: to the 300th anni- versary of his birth. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2023. (2): 62—74. https://doi.org/10.15407/visn2023.02.062

Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 р.)

Institution

Ähnliche Einträge