Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства
Статтю присвячено експериментальним студіям у польових умовах на базі Північної археологічної експедиції ІА НАН України. Було поставлено завдання відтворити не лише давні об’єкти, а й процеси. Дослідження середньовічного гончарства шляхом моделювання споруд за давньоруськими прототипами дало позитив...
Збережено в:
| Дата: | 2005 |
|---|---|
| Автори: | , , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2005
|
| Назва видання: | Археологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199157 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства / I.A. Готун, A.B. Петраускас, О.В. Петраускас // Археологія. — 2005. — № 2. — С. 70-79. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-199157 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1991572024-09-28T18:05:23Z Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства Готун, I.A. Петраускас, A.B. Петраускас, О.В. До історії стародавнього виробництва Статтю присвячено експериментальним студіям у польових умовах на базі Північної археологічної експедиції ІА НАН України. Було поставлено завдання відтворити не лише давні об’єкти, а й процеси. Дослідження середньовічного гончарства шляхом моделювання споруд за давньоруськими прототипами дало позитивні результати. Вдалося скопіювати певні особливості середньовічної теплотехніки, повторити деякі технологічні прийоми. У процесі експерименту дотримано параметрів будівель, простежених авторами під час польових археологічних досліджень на селищах Х—ХІІІ ст. Здійснено вдосконалення експлуатації, аналогічно до зробленого давнім населенням. Отриманий під час моделювання посуд придатний для застосування, його використано у подальших роботах. В процессе полевых исследований археологам постоянно приходится сталкиваться с остатками тех или иных сооружений жилого, ремесленного и промыслового, хозяйственного и бытового назначения. Иногда имеется достаточно оснований для их гипотетической графической или даже натурной реконструкции. Однако и в случае успешного воссоздания объекта не всегда есть возможность настаивать на правильном понимании соответствующих технологий. Для ликвидации этого пробела, с учетом имеющихся в этой области наработок отечественных и зарубежных коллег, а также в соответствии с плановой темой Отдела древнерусской и средневековой археологии ИА НАН Украины, была разработана программа по натурному моделированию древних сооружений и технологий в рамках работы постоянно действующей Северной археологической экспедиции. Эксперименты проводили в отрасли керамического производства, а также металлургии и лесохимических промыслов. На протяжении первого полевого сезона в воссоздании средневекового гончарства было апробировано изготовление гончарного круга, приготовление гончарной массы, сооружение (по прототипам на древнерусских поселениях Автуничи и Малополовецкое-2) керамического горна и проведение двух циклов обжига. После первого из обжигов горн был реконструирован в соответствии с усовершенствованием древнерусских образцов. Посуда, полученная в результате моделирования, применялась в получении смолы и дегтя ямным и корчажным способами, а также использовалась для пробного приготовления пищи. Заключительная стадия этого этапа экспериментирования в отрасли гончарства — наблюдение за естественным разрушением сооружения под воздействием природных факторов. При музеефикации памятника экспериментальный участок может иметь самостоятельное экспозиционное значение. When carrying out field research, the archaeologists constantly have to deal with the remains of these or those buildings: dwellings, workshops, trade structures, household and auxiliary ones. Sometimes there is enough ground for their hypothetical graphic or even full-size reconstruction. However, even in case of successful reconstruction of an object one cannot always insist on trustworthiness of interpretation of the corresponding technologies. In order to make up for this deficiency the continuing Northern archaeological expedition developed a program for the fullsized modeling of the ancient structures and technologies. This has been done with consideration of available achievements of foreign and home colleagues in this sphere, and in accordance with the subject planned for research by the Ancient Rus’ and Medieval Archaeology Department of the Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Experiments were made in the fields of ceramics manufacture, metallurgy and resin industry. During the first field season within the bounds of the project of reconstruction of medieval pottery attempts were made to construct a potter’s wheel, to prepare ceramic paste, and to build a kiln (in accordance with prototypes discovered on the Ancient Rus’ settlements Avtunichi and Malopolovetske-2). Also two burning cycles were carried out. After the first cycle the kiln was rebuilt following the modernization of Ancient Rus’ samples. Wares obtained as a result were used to get resin and tar by pit and earthenware pot methods, as well as for cooking. The final phase of this stage of the experiment in the sphere of pottery was meant to observe the destruction processes occurring in the structure under the natural factors. When preparing the monument for display this experimental area can hold independent expositional significance. 2005 Article Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства / I.A. Готун, A.B. Петраускас, О.В. Петраускас // Археологія. — 2005. — № 2. — С. 70-79. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199157 uk Археологія Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До історії стародавнього виробництва До історії стародавнього виробництва |
| spellingShingle |
До історії стародавнього виробництва До історії стародавнього виробництва Готун, I.A. Петраускас, A.B. Петраускас, О.В. Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства Археологія |
| description |
Статтю присвячено експериментальним студіям у польових умовах на базі Північної археологічної експедиції ІА НАН України. Було поставлено завдання відтворити не лише давні об’єкти, а й процеси. Дослідження середньовічного гончарства шляхом моделювання споруд за давньоруськими прототипами дало позитивні результати. Вдалося скопіювати певні особливості середньовічної теплотехніки, повторити деякі технологічні прийоми. У процесі експерименту дотримано параметрів будівель, простежених авторами під час польових археологічних досліджень на селищах Х—ХІІІ ст. Здійснено вдосконалення експлуатації, аналогічно до зробленого давнім населенням. Отриманий під час моделювання посуд придатний для застосування, його використано у подальших роботах. |
| format |
Article |
| author |
Готун, I.A. Петраускас, A.B. Петраускас, О.В. |
| author_facet |
Готун, I.A. Петраускас, A.B. Петраускас, О.В. |
| author_sort |
Готун, I.A. |
| title |
Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства |
| title_short |
Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства |
| title_full |
Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства |
| title_fullStr |
Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства |
| title_full_unstemmed |
Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства |
| title_sort |
експериментальна археологія у роботі північної експедиції. дослідження в галузі гончарства |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
До історії стародавнього виробництва |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199157 |
| citation_txt |
Експериментальна археологія у роботі Північної експедиції. Дослідження в галузі гончарства / I.A. Готун, A.B. Петраускас, О.В. Петраускас // Археологія. — 2005. — № 2. — С. 70-79. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT gotunia eksperimentalʹnaarheologíâurobotípívníčnoíekspedicíídoslídžennâvgaluzígončarstva AT petrauskasab eksperimentalʹnaarheologíâurobotípívníčnoíekspedicíídoslídžennâvgaluzígončarstva AT petrauskasov eksperimentalʹnaarheologíâurobotípívníčnoíekspedicíídoslídžennâvgaluzígončarstva |
| first_indexed |
2024-09-29T04:02:46Z |
| last_indexed |
2024-09-29T04:02:46Z |
| _version_ |
1811501617463164928 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 270
у результаті широкомасштабних досліджень, прове-
дених останніми десятиліттями минулого століття, на-
громаджено досить репрезентативний матеріал щодо
конструктивних особливостей і ймовірного зовніш-
нього вигляду давніх споруд. Масив отриманих да-
них уже дозволяє не лише робити широкі узагальнен-
ня, а й моделювати певні структурні елементи щодо
об’єктів вивчення. Проте, якщо давні споруди зали-
шили по собі досить інформативні залишки, які
дають підстави реконструювати відсутні частини
зі значним ступенем імовірності, стосовно давніх
процесів і технологій справа складніша. Пов’язано
це, передусім, із тим, що коли під час розкопок і
вдається зафіксувати сліди певного виробництва,
то не завжди є достатні підстави для висновків про
його обсяги, тривалість того чи іншого процесу,
сукупність і послідовність дій давнього майстра,
характер підготовки сировини, залежність від
певних чинників тощо. Перед сучасними дослід-
никами, які мають справу з кінцевим продуктом,
тобто з тим, що виробляли, давно вже поставлено
запитання: в який спосіб виробляли; адже лише за
умови відповіді на нього можна робити висновки
про рівень соціально-економічного ладу дослід-
жуваного суспільства (очерки... 1997, с. 3). Засто-
сування етнографічно-археологічних паралелей
часто ускладнене відчутним розривом у часі та
переходом у документально зафіксований період
до використання певних винаходів і вдосконалень,
а писемні джерела досліджуваної епохи якщо й
зафіксували якісь технологічні моменти, то, пере-
важно, на рівні назв об’єктів, операцій, інструмен-
тів та готової продукції. у такій ситуації подаль-
© І.а. готун, а.В. Петраускас,
о.В. Петраускас, 2005
².à. ãîòóí, à.â. Ïåòðàóñêàñ, î.â. Ïåòðàóñêàñ
åêñÏåðèìåíòàëüíà àðõåîëîã²
ó ðîáîò² ϲâí²×íî¯ åêñÏåäèö²¯.
äîñë²äæåííЯ â ãàëóDz ãîí×àðñòâà
Статтю присвячено експериментальним студіям у польових умовах на базі Північної археологічної експе-
диції ІА НАН України. Було поставлено завдання відтворити не лише давні об’єкти, а й процеси. До-
слідження середньовічного гончарства шляхом моделювання споруд за давньоруськими прототипами
дало позитивні результати. Вдалося скопіювати певні особливості середньовічної теплотехніки, пов-
торити деякі технологічні прийоми. У процесі експерименту дотримано параметрів будівель, просте-
жених авторами під час польових археологічних досліджень на селищах X—XIII ст. Здійснено вдоскона-
лення експлуатації, аналогічно до зробленого давнім населенням. Отриманий під час моделювання посуд
придатний для застосування, його використано у подальших роботах.
ше нагромадження матеріалу має певною мірою
екстенсивний характер, а для фундаментальних
висновків необхідне глибше розуміння об’єкту
дослідження. його можна досягти двома шляха-
ми: етноархеологічними студіями та науковими
експериментами. Перший шлях для вирішення
поставлених авторами питань складний з огляду
на ту обставину, що надто мало народів сучасності
живе на рівні середньовіччя чи хоча б використо-
вує повною мірою середньовічні технології. Ви-
падки фіксації подібних явищ досить віддалені, а
тому їх можна залучати лише частково чи побіжно.
отже, наукові експерименти залишаються, фактично,
єдиним засобом для пізнання досліджуваних явищ на
новому етапі наближення до об’єкту вивчення.
сама ідея не є сенсаційною чи навіть новою. у
вітчизняній, а особливо — у зарубіжній літературі,
вводилися до наукового обігу результати робіт у ць-
ому напрямку, часто — з детальною фіксацією ходу
експерименту. Передусім варто згадати роботу чесь-
ких дослідників ренати Малінової та ярослава Малі-
ни (Malinovi R. a J. 1982), перекладену російської мо-
вою. охарактеризовані у виданні історія експеримен-
тальної археології, досліди із житлового будівництва,
експерименти в галузі керамічного та металургійного
виробництв, отримання деревного вугілля та дьогтю
дають відповідь на цілу низку запитань, що виника-
ють під час археологічних досліджень (Малинова,
Малина 1988). Привертають увагу наукові про-
грами з доісторичного домобудівництва, сільсь-
кого господарства, життєдіяльності поселень та
ін. у втіленні реконструкції минулого полягав і
так званий Koelner Versuehen — відтворення по-
ходу легіонерів (Spuren... 2002, s. 55—57) тощо.
у літературі, присвяченій специфіці давнього за-
лізодобування, характеризувалися роботи англій-
Äî ³ñòîð³¿
ñòàðîäàâíüîãî âèðîáíèöòâà
Я
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 2 71
ських, німецьких, бельгійських учених — з моделю-
вання сиродутного процесу; польських дослідни-
ків — від добування сировини до отримання заліза;
російських фахівців — із відтворення всіх ланок
чорної металургії; українських спеціалістів — зі
спорудження шахтного глинобитного горна (кол-
чин, круг 1965; бидзиля, Вознесенская, недопако,
Паньков 1983, с. 60; Паньков 1993, с. 76; очерки...
1997, с. 5—28) та ін. Щодо новітніх розробок у
цьому напрямку привертає увагу експеримен-
тальна діяльність із використання матеріалу в
домобудівництві та відтворення повного техно-
логічного циклу на прикладі ранньослов’янського
поселення в бжезно, висвітлені в доповіді І. Плей-
нерової на Міжнародній археологічній конференції
«нові технології в археології» (козак, Филипчук,
Милян 2003, с. 133); фізичне моделювання ме-
талообробного та керамічного виробництв доби
бронзи (саврасов 2003, с. 70—72) тощо. на ок-
рему увагу заслуговує перспективний напрямок
поєднання дослідження й експонування давніх
об’єктів: створення археопарків, скансенів архео-
дромів. В останніх можна відпочивати так званим
первісним способом, навчатися пізнавати процес
виготовлення тієї чи іншої речі. Прикладом (з ог-
ляду на тематику цієї публікації) може слугувати
гончарна майстерня на археологічному фестивалі
в біскупіні, Польща (Відейко 2002, с. 89—94; кепін
2002, с. 78—89; титова, кепін 2002, с. 49—71).
Цінність означених розробок полягає насампе-
ред в отриманні позитивних результатів, що пере-
конує у правильності та доцільності цього напрямку
робіт. Деякі з них можна успішно застосовувати під
час вивчення досить віддалених, як хронологічно,
так і територіально, епох — за умови подібності
використовуваних технічних та технологічних при-
йомів. утім, для «чистоти» експерименту і змен-
шення «ступеня допуску» отриманих результатів
доцільно провести подібні дослідження на більш
наближеному матеріалі. тому до планової теми
Відділу давньоруської і середньовічної археології
Інституту археології нан україни було включе-
но проблематику з натурного моделювання давніх
споруд (І. готун) та давніх процесів і технологій
(а. Петраускас), що спиралася б на конкретний
матеріал із південноруських земель. За умови від-
сутності бюджетного фінансування перший етап
цих робіт було організовано на базі Північної екс-
педиції Інституту, яка вела дослідження біля с. хо-
досівка києво-святошинського р-ну. експедицію
фінансували науково-виробниче об’єднання «буд-
проектінвест» та тоВ «хутір ясний» (керівники —
П.т. куций, В.В. синенко, с.г. Євдоченко) у рам-
ках укладеної з Інститутом угоди про співпрацю в
галузі вивчення пам’яток археології на означеній
території, введення результатів робіт до наукового
обігу та популяризації історико-культурної спад-
щини серед широкого загалу.
Плани експедиції паралельно з розкопками
та опрацюванням отриманих матеріалів у сезоні
2003 р. передбачали здійснення робіт у галузі гон-
чарного (спорудження горна, круга; виготовлення
і випал посуду) та металургійного (будівництво
агломераційної печі та горна; збагачення руди і
виплавлення заліза) виробництв, лісохімічних
промислів (добування деревного вугілля — пе-
редусім як сировини в металургії, дьогтю — на-
самперед — для змазування міхів, а також смоли).
Попри значний обсяг розкопок за нечисленного
складу експедиції, у кожному з напрямків вдало-
ся досягти позитивних результатів. Вони й стали
підґрунтям цієї та наступної публікацій.
у галузі гончарства відбулося, власне, кілька
експериментів.
Добування глини. Для спорудження означених
моделей було використано лесоподібний суглинок
жовтого кольору. кар’єр із видобутку цієї породи
знаходився на південь від с. ходосівка, на око-
лиці с. креничі, за 3,5 км від місця спорудження
горна; накопано близько 800 кг. Передбачалося
добування глини із застосуванням однобічної
дерев’яної лопати, аналогічної до зафіксованих у
кар’єрах-глинищах на давньоруському гончарно-
му осередку кінця X — межі XII—XIII ст. поблизу
с. автуничі (Моця, готун, коваленко та ін. 2000,
с. 110). Проте тоді, як спостереження за сучасним
селянським побутом в інших населених пунктах доз-
воляють зафіксувати глинища, подібні до автуниць-
ких давньоруських, з’ясувалося, що місцеві жителі
користуються кар’єром, який істотно відрізняється
за розмірами та масштабами виробництва. Іноді та-
кож використовують відслонення лесоподібного
суглинку на схилах балки на околиці села. тому
цю операцію було скорочено: глину добували су-
часними лопатами і, відповідно, без хронометра-
жу та фіксації трудомісткості операції.
Виготовлення гончарного круга. б.о. рибаков
свого часу висловив думку про ручну конструк-
цію цього пристрою у давньоруські часи. Проте за
етнографічними даними для території україни за-
фіксований, майже виключно, ножний гончарний
круг і навіть його архаїчна форма з нерухомою віс-
сю. Дослідженнями ж слідів, що лишаються на посу-
дині під час використання відповідного типу круга,
встановлено, що для південноруських матеріалів, як
міських, так і сільських, характерне широке поши-
рення різних конструкцій ножного круга, які для пів-
нічноруських територій відомі лише в містах (рыба-
ков 1948, с. 165—171; бобринский 1962, с. 33—52;
бобринский 1978, с. 51, 52, 154—184; калюк 1988,
с. 36; Зеленин 1991, с. 134, 135). Певний відсоток
давньоруського посуду, особливо Іх — початку
хІ ст., має ознаки лише часткового витягування
верхнього краю та обробки зовнішньої поверхні на
крузі. ймовірно, у гончарному виробництві співіс-
нували разом із розвинутими формами і прототипи
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 272
Рис. 1. ножний гончарний круг з експериментальної
бази Північної експедиції
останнього — поворотні дошки. Вони у найпримі-
тивнішому (нецентрованому) вигляді зафіксовані
навіть у хх ст. на користь зазначеного припу-
щення свідчать поодинокі знахідки серед давньо-
руської кераміки посудин, що за своїми ознаками
наближаються до ліпних (Моця, коваленко, готун
та ін. 1994/12, с. 214; липинская 1980, с. 38—46).
разом із тим, хоча безпосередніх залишків конструк-
цій гончарного круга в давньоруських матеріалах
поки не зафіксовано, певні археологічні свідчення
використання його ножної конструкції виявлено
на черняхівських поселеннях журавка і глеваха
(бобринский, гусаков 1973, с. 150—163; терпилов-
ский 1989, с. 231—247). як відомо, існує достатньо
підстав для погляду щодо появи цього пристрою на
означеній території саме в пізньоримський час.
З урахуванням наведених даних для виготовлення
експериментального гончарного круга було визначе-
но кілька основних вимог, які мають наблизити його
до технічних характеристик археологічного прото-
типу: ножна конструкція як найбільш імовірний тип
для південноруських територій, незначна інерційна
сила обертання, яка має відповідати легкому кругу.
готовий пристрій складався з двох частин: власне
круга та системи його кріплення. круг мав верхнє
коло, де формувалися посудини, та нижнє, яке вико-
нувало функції маховика. обидва виконані з дерева
та наглухо закріплені на верхній і нижній частинах
осі, якою вони з’єднані. нижня частина осі дещо
виступала за край нижнього кола. система кріплен-
ня складалася з двох нерухомо зафіксованих частин.
Перша виконувала роль підшипника-підп’ятника і
відцентровувала нижній кінець осі. Друга відцентро-
вувала й закріплювала верхній край осі (рис. 1).
Підготовка гончарної маси. Для приготуван-
ня гончарної маси використано пластичну глину
коричневого кольору, знайдену у згаданому вище
кар’єрі. Зверху порода була перекрита 3—4-мет-
ровою товщею лесоподібного суглинку. у глині
наявні природні домішки уламкового вапняку (ски-
пілі карбонати?). кількість та розміри уламків (від
1 мм до 5—7 см) у верхніх та нижніх шарах значно
відрізняються. глину відбирали з шарів із меншою
кількістю домішок. Для зменшення ризику браку
під час висушування та випалу готової продукції
у тісто підмішували пісок. Використано річковий
великозернистий, з розмірами піщинок до 1,5 мм,
який додавали у співвідношенні: 1 частка піску на
2 частки глини. суміш робили в сухому стані. Піс-
ля цього наливали воду і ретельно перемішували
гончарну масу дубовою довбнею.
Підготований таким чином запас глини збері-
гали у спеціальній ямі («глиннику»). Подібні
об’єкти широко відомі як за етнографічними
даними, так і за археологічним вивченням дав-
ньоруського гончарства на прикладі автуницько-
го селища (готун, Шевцова 1995, с. 63). Дно та
стінки (беручи до уваги пилоподібний сипучий
пісок, в якому вони були викопані) додатково
обшивали дошками. Зверху для запобігання
обвітренню та висиханню глинник було вкрито
мокрою мішковиною.
Перед безпосереднім виготовленням посуду
було відібрано необхідну частину глини. Шляхом
перебирання руками видаляли грубі домішки, які
могли призвести до ушкодження стінки посуди-
ни під час виготовлення її на гончарному крузі.
Після цього шматок обминали руками та кілька
разів із силою кидали об стіл, щоб зробити глину
щільнішою та видалити повітряні пухирці.
Формування посуду. оскільки головним за-
вданням цього напрямку експериментальних робіт
було відтворення технології давньоруського гон-
чарства, то для виготовлення посуду використову-
вали, здебільшого, виявлені авторами археологічно
простежені аналоги. розпочинали з так званого
начину, під час якого без технологічного перери-
вання виготовляли певну частину майбутнього
виробу. Для території середнього Подніпров’я
давньоруського часу характерним є панування
донно-ємкісних програм конструювання начинів.
Випадки використання інших програм мають поо-
динокий, винятковий характер (бобринський 1978,
с. 114—152). Прикладом може слугувати зразок із
виразними ознаками застосування донно-ємкісно-
го начину із селища автуничі (Моця, коваленко,
готун та ін. 1992/3, с. 15—22).
тіло посудини формували спірально-джгуто-
вим наліпом, сліди використання якого добре фік-
суються як на зовнішній поверхні давньоруських
посудин, так і за особливостями зламу черепка.
надання форми і профілювання вінець відбувало-
ся за допомогою ножного гончарного круга.
не виключено, що під час виготовлення дав-
ньоруських посудин могли використовувати спе-
ціальні гончарські інструменти для надання форми,
обточування поверхні та орнаментування. Подібні
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 2 73
знаряддя відомі з етнографії; виявлено дерев’яні
знахідки такого призначення і під час розкопок
давнього новгорода (бобринський 1978, с. 52; Зе-
ленин 1991, с. 136). Подібним чином ототожнено
спеціально оброблені уламки ножів із гончарських
обійсть давньоруського селища автуничі (готун,
Шевцова 1995, с. 74). тому ми використали їхні
дерев’яні експериментальні аналоги.
Виготовлені таким чином посудини перед
випалом просушували. серед екземплярів, які
проходили сушіння на відкритому повітрі, від-
значено значну кількість браку. серед тих, що
сушилися в закритому приміщенні, випадків
браку через розтріскування не зафіксовано. Час
сушіння в закритому приміщенні з температу-
рою 25—30 °C становив близько двох тижнів.
Підготовка глини для будівництва тіла гончар-
ного та залізоробного горен. З метою зменшення
ризику утворення тріщин та розривів до накопаної
породи підмішували дрібну стружку від деревини
у співвідношенні за об’ємом: 1 частина стружки на
2 частини суглинку. Після додавання води суміш
ретельно вимішували ногами, отримана маса
формувалася в невеликі вальки. Зі сформованих
ще сирих шматків глини виводили стінки спору-
ди. слід зауважити, що подібну форму та розмі-
ри мали глиняні вальки з різним ступенем обпа-
леності (від сирцевих до добре пропечених), які
було досліджено в конструкції глинобитних печей
жител волинцевської культури на ділянці «Заплава»
поселення ходосівка-Діброва. Подібні вальки було
зафіксовано в тілі давньоруських гончарних горен
на селищі автуничі. Під час зведення деяких частин
горна для надання міцності споруді в суміш замість
соломи додавали соснову глицю та дрібний хмиз,
що значно полегшувало процес спорудження: стін-
ки не опливали, краще тримали форму, не завалю-
валися, а після висихання зменшувалася кількість
тріщин. у цьому випадку хвоя виконувала ту саму
роль внутрішньої арматури будівельної суміші, що
й солома під час виготовлення саману.
Спорудження гончарного горна велося з вико-
ристанням польових матеріалів авторів та з ура-
хуванням публікацій, присвячених іншим осеред-
кам давньоруського і пізньосередньовічного часу.
Попри всю складність цієї теплотехнічної спору-
ди роботу з її відтворення полегшувала наявність
фундаментального дослідження о.а. бобринсько-
го, в якій проаналізовано загальні закономірності
середньовічної гончарної теплотехніки (бобринский
1991). бралися до уваги також народознавчі студії,
що зафіксували кустарне гончарство XIX—XX ст.,
яке у своєму технологічному підґрунті близьке до
наявних археологічних матеріалів. За прототип для
натурної реконструкції було взято горно другої по-
ловини XI — межі XI—XII ст., вивчене біля с. Ма-
лополовецьке, та конструктивно тотожне йому (з
різницею в кілька сантиметрів у діаметрі) горно № 6
першої половини XII ст. із поселення біля с. автуни-
чі (Моця, коваленко, готун та ін. 1992/3, с. 15—22;
кравченко, Шишкин, готун и др. 1993/37, с. 1—10,
рис. 1—20; Моця, готун, коваленко 1993, с. 98; крав-
ченко, Шишкін, готун та ін. 1997, с. 72) (рис. 2).
Малополовецька гончарна споруда дійшла до нас
із цілою топковою і зруйнованою у верхній частині
випалювальною камерою та частково збереженою
перегородкою між ними (готун, Петраускас 1994,
с. 20, 21). у такому самому стані зафіксовано й залиш-
ки автуницького горна № 6 (готун 1993, с. 61—63).
Випалювальні камери — урізано-конічні, діаметром
на рівні фіксації 1,2—1,25 м, на рівні череня — 1,2—
1,3 м (автуничі) та 1,3—1,4 м (Малополовецьке) збе-
реглися на висоту, відповідно, 35—45 та 40—48 см,
вище — пошкоджені оранкою. Центральна частина
перегородки між топковими та випалювальними ка-
мерами в обох випадках зруйнована, по периметру
зафіксовано отвори-продухи чи сліди останніх
(у малополовецькій споруді їх налічувалося 8)
діаметром 6—9 см в автуницькій споруді та від
5—6 (у нижній частині) до 6—9 см (у верхній)
у малополовецькій. Варто зазначити, що розміри
теплопровідних каналів на інших горнах автуни-
цького поселення подібні: № 4 — 6—10 см, № 2 —
10 см. товщина перегородки становила до 10
(автуничі) та 8—10, місцями — до 15 см (Ма-
лополовецьке). топкова камера в обох випадках
прямокутна, завширшки, відповідно, знизу 75
та 45 см, у верхній частині — 75 та 60 см, під
продухами — 75 та 75—80 см. Висота станови-
ла, відповідно, від 30—40 до 84 (автуничі) та
75—80 см (Малополовецьке), а довжина в обох
випадках — 1,85 м. І в автуничах, і в Малополо-
вецькому челюсті топкової камери виходили до
передгорнової ями, самі тіла горен заглиблені в
шар ґрунту. непоганий ступінь збереженості за-
значених об’єктів дав змогу здійснити їхню гра-
фічну реконструкцію (готун 1993, с. 61, 62, рис. 1;
готун, Петраускас 1996, с. 76, рис. 1; археологічна
карта... 2002, с. 97, рис. 19), а також провести деякі
археолого-етнографічні паралелі щодо зовнішнього
вигляду, спорудження та функціонування подібних
теплотехнічних пристроїв (готун 2001, с. 155—161).
конструктивно подібним до описаних гончарських
споруд є й горно XII—XIII ст. з давньоруського се-
лища болотня в Прикарпатті. Відрізняється воно від
своїх середньодніпровських аналогів дещо меншими
розмірами випалювальної камери (діаметр дна —
86 см) та, натомість, більшою топкою (її розміри пе-
ревершували навіть розміри верхньої камери і стано-
вили 1,26 м у діаметрі за висоти, близької до висоти
описаних споруд — 74 см) (Південноруське село...
1997, с. 149, 150). наведених прикладів достатньо,
щоб вважати експеримент коректним у плані вибору
об’єкту. стосовно дотримання параметрів, то оскільки
в автуницькому горні в результаті ремонту первинні
розміри 1,4 × 1,3 м були зменшені до 1,3 × 1,2 м, а
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 274
під час створення діючої моделі планувалося
її реконструювати після першого циклу (про це
йтиметься нижче), додаткова зміна розмірів уск-
ладнювала б першу спробу відтворення і споруди,
і виробництва. тому під час реконструювання було
вирішено дотримуватися розмірів і параметрів ма-
лополовецького горна.
у більшості з досліджених теплотехнічних при-
строїв топка челюстями виходила до передгорнової
ями, прикладом чого слугують уже згадані об’єкти
з Малополовецького та № 6 з автуничів, а також
автуницькі горна №№ 1, 2, 6, 9 (село київської
русі... 2003, с. 166); горно з Великої яромирки-I
(Демідко 1990, с. 36). Подібний прийом зафік-
совано й щодо інших споруд, зокрема черняхів-
ського горна зі згаданого вже малополовецького
поселення (Шишкін 2001, с. 78—82; археоло-
гічна карта... 2002, с. 99—101, рис. 17). разом із
тим, відомі випадки, коли горна врізалися у схили
ярів чи насипів оборонних споруд (бобринский
1959, с. 228—242). Для зменшення трудовитрат
під час натурного моделювання було вирішено за-
стосувати саме цей прийом і вивести устя топки в
траншею періоду Великої Вітчизняної війни.
Варто окремо сказати про певну специфіку по-
будови горна в лесових та піщаних ґрунтах. якщо
в першому випадку зовнішня «оболонка» споруди
могла бути просто вирізаною у щільній породі й
Рис. 2. графічні реконструкції давньоруських гончарних горен, використаних як прототипи для натурного відтво-
рення: А — горно № 6 першої половини XII ст. з поселення автуничі (план, профіль: а — тіло горна в розрізах (про-
печена й обпалена глина); б — материк та зовнішній вигляд, реконструкція І.а. готуна, т.г. новик, П.л. корнієнка);
Б — горно № 8 XII ст. з поселення автуничі (зовнішній вигляд в інтер’єрі наземної споруди, реконструкція І. готуна,
л. Петраускене); В — горно № 9 першої половини — середини XII ст. з поселення автуничі (зовнішній вигляд та
конструктивні елементи, реконструкція І. готуна, л. Петраускене); Г — горно другої половини XI — межі XI—XII ст.
із поселення Малополовецьке-2 (план: 1 — обпалена глина в розрізі; 2 — земляна засипка котловану; 3 — черінь
випалювальної камери; 4 — вторинний черінь — слід ремонту та зовнішній вигляд, реконструкція о. Москаленка);
Д — горно другої половини XI — межі XI—XII ст. із поселення Малополовецьке-2 (повздовжній розріз горна з пе-
редгорновою ямою та його внутрішнє конструктивне вирішення, реконструкція І. готуна, о. Москаленка)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 2 75
підмазаною глиною, то в другому — практично вся
товща тіла будувалася з довізної глини. натурне
моделювання в ходосівці здійснювалося з огляду
на геологічну специфіку експериментальної бази.
Під час вивчення заглиблених у землю прототипів
модельованого горна простежено, що тіло теплотех-
нічного пристрою зводилося в попередньо підгото-
ваному котловані; так було зроблено і при створенні
моделі. Зокрема, поряд зі згаданою траншеєю викопано
дещо урізано-конічну яму (з розширенням донизу), у
дні останньої — ще одну, овально-підпрямокутну
в плані з прямовисними стінками. Вони слугували
робочим простором, в якому споруджувалося тіло
горна. Потім у материк вбивали дерев’яні кілки, що
становили основу глиняних стін теплотехнічного
пристрою. Подібний прийом простежено археоло-
гічно, зокрема на автуницьких горнах №№ 1—3,
7—9 (коваленко, Моця, орлов 1991, с. 83; готун
1993, с. 60, 63; готун, Шевцова 1995, с. 65, 66; Пів-
денноруське село... 1997, с. 40—42, рис. 11). його
було застосовано і під час спорудження експери-
ментального горна в ходосівці (рис. 3). у цьому
випадку з природоохоронних міркувань кілки із
сирих гілок було замінено на сирі відходи пилорами
аналогічних розмірів, що не порушувало «чисто-
ти» експерименту. армування деревом зафіксова-
но під час археологічних досліджень не лише на
рівні материка, а й вище — у тілі горен, прикла-
дом чого слугують об’єкти №№ 1, 2, 4, 5, 7—9 із
с. автуничі (готун 1993, с. 60, 63, 64; готун, Шев-
цова 1995, с. 65, 66; Південноруське село... 1997,
с. 40—42). Цей прийом також було використано під
час спорудження діючої моделі: тіло експеримен-
тального горна зводили на каркасі з прутів (рис. 4).
траплялися випадки, коли горно будувалося не
просто шляхом нашарувань глини, а з використан-
ням вальків-блоків: №№ 1, 3, 8 на автуницькому
поселенні (коваленко, Моця, орлов 1991, с. 83;
готун 1993, с. 60; готун, Шевцова 1995, с. 65, 66;
Південноруське село... 1997, с. 40). як уже згада-
но під час характеристики підготовки глини для
спорудження тіл горен, такий прийом повтори-
ли й автори натурної реконструкції. Додавання
до складу глиняної маси соломи відбувалося не
лише з логічних міркувань, а й з огляду на фік-
сацію подібного під час дослідження горнів у
Малополовецькому та № 6 в автуничах.
у процесі вивчення як автуницького горна № 6,
так і малополовецької споруди було простежено,
що в обох випадках зведене з глини тіло горна при-
лягало до материкових стін котловану, в якому його
споруджували, не впритул. у цьому місці простір
забутовувався землею. Проте недостатня щільність
означеної забутовки в обох об’єктах спричини-
ла розтріскування тіла горна в ході експлуатації,
результатом чого було ремонтування споруд. Про
підмазування автуницького горна вже йшлося під
час характеристики його розмірів, щодо малополо-
вецького — там теж виявлено сліди розтріскуван-
ня й ремонту, на чому наголошено в публікації ре-
зультатів розкопок (готун, Петраускас 1996, с. 77).
Привертає увагу спостереження щодо ходосівсь-
кої моделі: звести її впритул до материкових сті-
нок (до того ж, піщаних, які постійно осипалися)
виявилося непросто, а саме — в місці, де відстань
між власне горном і материковими стінами ями,
в якій зводилася споруда (була близько 10 см),
після першого ж циклу в стінці випалюваль-
ної камери з’явилася тріщина.
теплопровідно-розподільний блок, тобто пере-
городка між камерами з отворами-продухами для
Рис. 3. будівництво топкової камери експериментальної
моделі в ходосівці
Материк Дерев’яні кілки глиняна стінка горна
Рис. 4. Зведення випалювальної камери під час натур-
ного моделювання
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 27�
проходження гарячих газів, як відомо з досліджень
археологічних прототипів ходосівської моделі,
споруджувалася на дощатій опалубці та із застосу-
ванням каркасу. Перше простежено в кількох авту-
ницьких спорудах (№№ 1, 8, 9), що особливо добре
спостерігалося в горні № 8. там відбитки дошок
зафіксовано на задніх та бокових стінках, «козлі»,
перегородці між камерами (готун, Шевцова 1995,
с. 65, 66; Південноруське село... 1997, с. 41; село
київської русі... 2003, с. 118, 119). Чіткі відбитки від
дерев’яних дошок (що спиралися краями на стінки
горнової ями, обмазаної товстим шаром глини) на
поверхні опорного стовпа і нижній поверхні пере-
городки між камерами, які дозволили простежи-
ти процес спорудження горна, відзначено серед
особливостей григорівського горна, дослідженого
В.о. Петрашенко в ур. Чернече. наявність опа-
лубки фіксувалася й на горні XII—XIII ст., вивче-
ному на сусідній пам’ятці, в ур. Під Понятовським
(село київської русі... 2003, с. 118, 119). сліди
каркасу в теплопровідно-розподільному блоці ви-
явлено під час вивчення автуницьких горен №№ 2,
6 (готун 1993, с. 61; готун 1995, с. 33). Подібний
прийом застосовано й при спорудженні діючої
моделі: глиняну перегородку між камерами фор-
мували на дощатому настилі з армуванням прута-
ми. Продухи утворювалися внаслідок вставляння
кілків у процесі формування перегородки. сліди
саме такого їх виготовлення зафіксовано археоло-
гічно, зокрема при вивченні згаданого горна з
ур. Під Понятовським у григорівській групі пам’я-
ток (село київської русі... 2003, с. 119). Пізніше,
після розкладання в горні вогнища з метою його
висушування, а відтак — вигорання кілків (разом з
опалубкою), ті з отворів, що мали недостатній діа-
метр, було розширено до потрібних розмірів.
серед гончарних теплотехнічних об’єктів пів-
денноруських селищ відомі різні способи обла-
штування топкових камер. траплялися споруди
без «козла», з «козлом» у вигляді опорного стовпа
та з «козлом» у вигляді підпірної стінки (остання
могла як проходити через усю споруду, так і дохо-
дити лише до середини останньої, не виходячи в
устя топки). без «козла» будували прямі прототипи
експериментальної моделі, тобто малополовецьке
горно та автуницьке № 6 (готун, Петраускас 1996,
с. 74—82; Південноруське село... 1997, с. 40), а
також григорівське — з ур. Під Понятовським та
згадане вже давньоруське горно зі львівщини (Пів-
денноруське село... 1997, с. 40; село київської русі...
2003, с. 119); з «козлом» у вигляді стовпа — горна
з григорівки, ур. Чернече (село київської русі...
2003, с. 118), у вигляді стінки — горна №№ 1,
2, 4 (після ремонту), 7—9 із с. автуничі (село
київської русі... 2003, с. 118). Дослідження пока-
зали, що збудовані без «козла» — найуразливіші
в конструктивному плані. обрані як прототипи
(з огляду на найкращу збереженість), давньо-
руські горна постраждали саме через відсутність
«козла»: перегородка між камерами не витрима-
ла навантаження і зруйнувалася під час випалу.
Після завершення зведення горно просушува-
ли під легким навісом, що захищав споруду від
негоди. у затінку дерев і за відсутності протягів
глина висихала близько одного місяця (рис. 5).
Важливим є те, що в процесі археологічних
досліджень виявлено випадки ремонтів та рекон-
струкцій давньоруських теплотехнічних пристроїв.
Зокрема, це стосується горен №№ 1 (причому —
Рис. 5. горно Північної експедиції на етапі висихання
після спорудження
Рис. 6. Діюча модель у ходосівці під час першого
пробного випалювання
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 2 77
двічі), 2, 4, 6, 7 з автуничів, горна з Малополовець-
кого; ремонти іноді мали характер серйозної пере-
будови на кшталт зведення «козла», зміни ширини
топок тощо (готун 1993, с. 60—62; Південноруське
село... 1997, с. 40, 42; село київської русі... 2003,
с. 166). тому під час проведення експерименту
спробували зрозуміти причини й мету проведе-
них давнім населенням перебудов. Після першо-
го циклу випалу в діючій моделі також здійснено
вдосконалення об’єкта: добудовано опорний стовп
та збільшено при цьому робочий обсяг топкової ка-
мери. унаслідок проведеної реконструкції споруди
її теплотехнічні характеристики під час експлуа-
тації виявилися ліпшими.
Випалення гончарного посуду в експерименталь-
ному горні. Перший експеримент було проведено
з метою остаточного просушування та обпалення
тіла горна, а також з’ясування якості відібраної
породи глини і виготовленої з неї гончарної маси
під час випалювання (рис. 6). Паливом слугува-
ли соснові дрова. Процес тривав близько шести
годин. Перші три години ближче до устя топки
закладали хмиз та дрібні гілки. Через продухи в
перегородці між камерами, а потім — і через отвір
у випалювальній камері виходив дим чорного та
сірого кольорів. Зовнішня наземна частина верх-
ньої камери залишалася прохолодною. Внутрішня
поверхня горна (топка та камера для посуду) вк-
рилися шаром чорної сажі. За останні три години
було використано весь залишок палива. Дрова за-
кладали не лише в устя топки, а й безпосередньо
під теплопровідно-розподільний блок. наземна
частина випалювальної камери нагрілася до темпе-
ратури близько 100 °C. Частина дерев’яних елемен-
тів каркасу тіла горна вигоріла. Через продухи під
кінець протоплювання почали проходити струмені
гарячих газів червоного кольору. кілька разів вони
доходили до краю верхньої камери. Внутрішня по-
верхня топки була розпечена до червоного кольору.
нижня частина продухів також набула червоного
забарвлення. До червоного кольору розігрілися й
частини посуду, які контактували зі струменями
гарячих газів. Після охолодження горна кераміка
мала нерівномірне червоно-коричневе забарвлення
та крихкий черепок, однорідний за кольором на
зламі. Деформації посудин та розтріскування че-
репка внаслідок випалу не відзначено. у тілі горна
було зафіксовано кілька незначних тріщин.
Для другого випалення було використано близь-
ко 0,7 м3 соснових дров. Процес тривав близько
восьми годин. Перші три години ближче до устя
топки підкладали дрібні гілки. Потім упродовж
двох годин кількість палива в усті топки поступово
збільшували. В останні три години паливо — довгі
рівні гілки — закладали безпосередньо під випалю-
вальну камеру. Вони миттєво спалахували по всій
довжині й досить швидко перегорали. топка майже
повністю була заповнена деревним вугіллям. Після
закладання чергової порції дров знаходитися біля
устя було неможливо — одяг починав димітися. Че-
рез отвір у випалювальній камері на висоту близько
0,5 м виривався струмінь розпеченого газу черво-
ного та синього кольорів. уся внутрішня поверх-
ня топки, перегородка між камерами, продухи в
теплопровідно-розподільному блоці та внутрішня
поверхня нижньої частини випалювальної камери
були жовтого та жовтогарячого кольорів. Посуд у
випалювальній камері був розпечений до однорід-
ного жовтогарячого кольору. слід зазначити, що піс-
ля додавання чергової порції палива температура
починала значно падати: з отвору виходив чорний
дим, посуд набував червоного та темно-червоного
відтінку. Після майже остаточного перегоряння дров
на вугілля з отвору випалювальної камери з гулом
вихоплювалися язики червоного полум’я. Імовір-
но, внаслідок підвищення температури вуглець,
який утворював чорний дим, починав вигоряти.
Цікаво, що після заповнення випалювальної каме-
ри розпеченими газами через тріщини в стінках у
середину камери затягувалося повітря, яке спричиня-
ло утворення струменів полум’я на стінках. біля ви-
палювальної камери ґрунт на відстані 0,3—0,4 м про-
грівся більше ніж на 100 °C.
Після охолодження горна, яке тривало близько
дванадцяти годин, було встановлено, що випалені
горщики мали однорідний жовтогарячий та жовтий
колір внутрішньої та зовнішньої поверхонь посудин
і такий самий на зламі. Черепок твердий, ламається
лише після докладання відчутних зусиль.
готові вироби успішно використано для прове-
дення експериментів з ямного та корчажного видо-
бутку дьогтю і соснової смоли, а також для приготу-
вання їжі (перлова каша) на відкритому вогнищі.
Варто додати, що позитивні результати в моде-
люванні давнього гончарства отримано й колегами
(Малинова, Малина 1988, с. 160—165).
Заключна частина (що триває й дотепер) ек-
сперименту в галузі гончарного виробництва
полягала в тому, що після робіт сезону 2003 р.
споруду не консервували, а залишили відкритою.
Це було зроблено з метою подальших спостере-
жень за характером впливу на об’єкт природних
чинників протягом осінньо-весняного сезону.
оскільки під час розкопок часто доводиться мати
справу лише з незначними залишками зруйнова-
них споруд, спостереження за природним руйну-
ванням моделі сприятиме кращому розумінню
цього процесу. Поки що, станом на березень
2004 р., споруда залишається неушкодженою.
Можливо, радикальніше на неї вплинуть замо-
розки під час танення снігу та весняні дощі.
експедиція запланувала продовження експе-
риментальних досліджень у галузі як масової
житлової та господарської архітектури, так і
реконструктивного вивчення давніх процесів і
технологій.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 278
Археологічна карта київщини. Фастівський район / І.а. готун, с.Д. лисенко, о.В. Петраускас, р.г. Шишкін. — к., 2002.
Бидзиля В.И., Вознесенская Г.А., Недопако Д.П., Паньков С.В. история черной металлургии и металлообработки
на территории усср (III в. до н. э — III в. н. э.). — к., 1983.
Бобринский А.А. гончары-пидбляне // са. — 1959, № 1. — с. 228—242.
Бобринский А.А. Древнерусский гончарный круг // са. — 1962, № 3. — с. 33—52.
Бобринский А.А. гончарство Восточной европы. источники и методы изучения. — М., 1978.
Бобринский А.А. гончарные мастерские и горны Восточной европы. — М., 1991.
Бобринский А.А., Гусаков М.Г. реконструкция гончарной мастерской III—IV вв. // са. — 1973, № 1. — с. 150—163.
Відейко М.Ю. Заповідник та археологічний фестиваль в біскупіні (Польща) // ржищівський археодром. археологічні
дослідження та експериментальні студії 2000—2001 років. — к., 2002. — с. 89—94.
Готун І.А. реконструкції ремісничих і господарських будівель давньоруського поселення автуничі // археологія. —
1993, № 4. — с. 61—63.
Готун І. Давньоруський гончарний горн з Малополовецького // археологічні пам’ятки Фастівщини: проблеми до-
слідження і охорони / наук.-інф. бюл. «Прес-музей», № 10—11 за 1998 р. — Фастів, 2001. — с. 155—161.
Готун І.А. нові дані про споруди лівобережного села давньоруського часу // археологічні старожитності Подесення:
Матеріали іст.-арх. семінару, присв. 70-річчю від дня народження г.о. кузнєцова. — Чернігів, 1995. —с. 32—34.
Готун І.А., Петраускас А.В. житло та виробничий комплекс з давньоруських поселень на Фастівщині // бюлетень
«Прес-музей». — 1994, № 2. — с. 19—21.
Готун І., Петраускас А. гончарний осередок давньоруського часу на київщині // уг. За рік 1995. — опішне, 1996,
кн. 3. — с. 74—82.
Готун І., Шевцова Л. автуничі — селище гончарів X—XIII століть // уг. За рік 1994. — опішне, 1995, кн. 2. —
с. 62—76.
Демідко С.Ю. охоронні дослідження 1988—1989 рр. на території хмельницької області // охорона та охоронні дослід-
ження пам’яток археології на україні: тези доп. та повід. на наук.-практ. семінарі. — Вінниця, 1990. — с. 36, 37.
Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография. — М., 1991.
Калюк О.П., Сагайдак М.А. склад керамічної продукції хІІ ст. з київського Подолу // археологія. — 1988, № 61. —
с. 36—46.
Кепін Д.В. «археопарки»: проблеми та перспективи // ржищівський археодром. археологічні дослідження та екс-
периментальні студії 2000—2001 років. — к., 2002. — с. 78—89.
Коваленко В.П., Моця А.П., Орлов Р.С. гончарные горны XII в. на поселении автуничи // гомельщина: археология,
история, памятники: тез. Второй гомельской обл. науч. конф. по ист. краеведению. секция археологии и
нумизматики. — гомель, 1991. — с. 83—85.
Козак Д.Н., Филипчук М.А., Милян Т.Р. Міжнародна археологічна конференція «нові технології в археології» //
археологія. — 2003, № 1. — с. 133.
Колчин Б.А., Круг О.Ю. Физическое моделирование сыродутного процесса производства железа // археология и
естественные науки. — М., 1965.
Кравченко Н.М., Шишкин Р.Г., Готун И.А. и др. отчет о раскопках многослойного поселения Малополовецкое-2
и могильника эпохи бронзы Малополовецкое-3 Фастовского района киевской области в 1993 году // на Іа
нану. — № 1993/37.
Кравченко Н.М., Шишкін Р.Г., Готун І.А. та ін. розкопки біля села Малополовецьке // аДу 1993 р. — к., 1997. — с. 72, 73.
Липинская В.А. гончарство русских женщин алтайского края // Полевые исследования института этногра-
фии 1978 г. — М., 1980. — с. 38—46.
Малинова Р., Малина Я. Прыжок в прошлое. Эксперимент раскрывает тайны древних эпох. — М., 1988.
Моця О.П., Коваленко В.П., Готун І.А. та ін. Звіт про роботи Поліського загону Дніпровської давньоруської екс-
педиції в 1992 р. // на Іа нану. — № 1992/3.
Моця О.П., Готун І.А., Коваленко В.П. Давньоруське поселення біля с. автуничі: черговий етап досліджень // аДу
1992 р. — к., 1993. — с. 97—99.
Моця О.П., Коваленко В.П., Готун І.А. та ін. Звіт про роботи Дніпровської давньоруської експедиції в 1994 р. // на
Іа нану. — № 1994/12.
Моця О.П., Готун І.А., Коваленко В.П. та ін. роботи Дніпровської давньоруської експедиції в 1995 році // аДу
1994—1996 років. — к., 2000. — с. 109, 110.
Очерки по истории древней железообработки в Восточной европе / н.н. терехова, л.с. розанова, В.и. Завьялов,
М.М. толмачева. — М., 1997.
Паньков С.В. Чорна металургія населення українського лісостепу (перша половина I тис. н. е.). — к., 1993.
Південноруське село IX—XIII ст. (нові пам’ятки матеріальної культури) / о.П. Моця, В.П. коваленко, В.о. Пет-
рашенко та ін. — к., 1997.
Рыбаков Б.А. ремесло древней руси. — б/М., 1948.
Саврасов А.С. Экспериментальные исследования археологов Воронежского университета и перспективы научного
поиска // Проблеми гірничої археології (матеріали I картамиського польового археол. семінару). — алчевськ,
2003. — с. 69—72.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 2 79
Село київської русі (за матеріалами південноруських земель) / с.о. бєляєва, о.М. Веремейчик, г.о. Вознесенська
та ін. — к., 2003.
Титова О.М., Кепін Д.В. Музейний показ давніх жител українського Полісся (за археологічними матеріалами) //
Праці Центру пам’яткознавства. — 2002, Вип. 4. — с. 49—71.
Шишкін Р. гончарний горн черняхівської культури з поселення Малополовецьке-2 // археологічні пам’ятки
Фастівщини: проблеми дослідження і охорони / наук.-інф. бюл. «Прес-музей», № 10—11 за 1998 р. —
Фастів, 2001. — с. 78—82.
Malinovi R. a J. Vzpomínky na minulost aneb Experimenty odhalují taemství pravěku. — Ostrava, 1982.
Spuren der Jahrtausende Archaeologie und Geschiehte in Deutschland (Hrhb. U.V. Freeden, S.V. Sehnurbein). Theiss. —
Stuttgart, 2002.
Одержано 10.03.2004
И.А. Готун, А.В. Петраускас, О.В. Петраускас
ЭксПериМентальная археология В работе
сеВерной ЭксПеДиЦии. исслеДоВания В отрасли гонЧарстВа
В процессе полевых исследований археологам постоянно приходится сталкиваться с остатками тех или иных
сооружений жилого, ремесленного и промыслового, хозяйственного и бытового назначения. иногда имеется до-
статочно оснований для их гипотетической графической или даже натурной реконструкции. однако и в случае
успешного воссоздания объекта не всегда есть возможность настаивать на правильном понимании соответству-
ющих технологий.
Для ликвидации этого пробела, с учетом имеющихся в этой области наработок отечественных и зарубеж-
ных коллег, а также в соответствии с плановой темой отдела древнерусской и средневековой археологии иа
нан украины, была разработана программа по натурному моделированию древних сооружений и техноло-
гий в рамках работы постоянно действующей северной археологической экспедиции.
Эксперименты проводили в отрасли керамического производства, а также металлургии и лесохимичес-
ких промыслов. на протяжении первого полевого сезона в воссоздании средневекового гончарства было ап-
робировано изготовление гончарного круга, приготовление гончарной массы, сооружение (по прототипам на
древнерусских поселениях автуничи и Малополовецкое-2) керамического горна и проведение двух циклов
обжига. После первого из обжигов горн был реконструирован в соответствии с усовершенствованием древне-
русских образцов. Посуда, полученная в результате моделирования, применялась в получении смолы и дегтя
ямным и корчажным способами, а также использовалась для пробного приготовления пищи. Заключитель-
ная стадия этого этапа экспериментирования в отрасли гончарства — наблюдение за естественным разру-
шением сооружения под воздействием природных факторов.
При музеефикации памятника экспериментальный участок может иметь самостоятельное экспозиционное
значение.
I.A. Gotun, A.V. Petrauskas, O.V. Petrauskas
EXPERIMENTAL ARCHAEOLOGICAL WORK CARRIED OUT By
THE PIVNICHNA (NORTHERN) EXPEDITION. POTTERy STUDIES
When carrying out field research, the archaeologists constantly have to deal with the remains of these or those buildings:
dwellings, workshops, trade structures, household and auxiliary ones. Sometimes there is enough ground for their hypothetical
graphic or even full-size reconstruction. However, even in case of successful reconstruction of an object one cannot
always insist on trustworthiness of interpretation of the corresponding technologies.
In order to make up for this deficiency the continuing Northern archaeological expedition developed a program for the full-
sized modeling of the ancient structures and technologies. This has been done with consideration of available achievements of
foreign and home colleagues in this sphere, and in accordance with the subject planned for research by the Ancient Rus’
and Medieval Archaeology Department of the Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Experiments were made in the fields of ceramics manufacture, metallurgy and resin industry. During the first field
season within the bounds of the project of reconstruction of medieval pottery attempts were made to construct a potter’s
wheel, to prepare ceramic paste, and to build a kiln (in accordance with prototypes discovered on the Ancient Rus’
settlements Avtunichi and Malopolovetske-2). Also two burning cycles were carried out. After the first cycle the kiln
was rebuilt following the modernization of Ancient Rus’ samples. Wares obtained as a result were used to get resin and
tar by pit and earthenware pot methods, as well as for cooking. The final phase of this stage of the experiment in the
sphere of pottery was meant to observe the destruction processes occurring in the structure under the natural factors.
When preparing the monument for display this experimental area can hold independent expositional significance.
|