До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі

Статтю присвячено проблемі існування кінської вузди з щитковими псаліями, легких бойових колісниць і соціальної верстви воїнів-колісничих у середовищі носіїв бабинської культури першої чверті ІІ тис. до Р. Х....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2005
Автор:	Литвиненко, P.O.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2005
Назва видання:	Археологія
Теми:	Статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199227
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі / P.O. Литвиненко // Археологія. — 2005. — № 4. — С. 37-52. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199227
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1992272024-09-30T17:21:10Z До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі Литвиненко, P.O. Статті Статтю присвячено проблемі існування кінської вузди з щитковими псаліями, легких бойових колісниць і соціальної верстви воїнів-колісничих у середовищі носіїв бабинської культури першої чверті ІІ тис. до Р. Х. В статье обсуждается проблема принадлежности бабинской культуры к кругу так называемых культур боевых колесниц. Основное внимание уделено критике источников, традиционно привлекаемых для доказательства бытования в культуре Бабино конной колесницы, активного использования ее в военном деле и существования в их обществе социальной страты воинов-колесничих. Анализ археологических данных показал, что в замкнутых комплексах культуры Бабино ни разу не найдены псалии. С бабинской культурой можно лишь предположительно связывать дисковидные псалии с шипами из Трахтемирова и Богуслава, а также осторожно привлекать для анализа псалий из Каменского поселения, учитывая культурно-хронологическую параллельность Каменской культурной группы с культурой Бабино. Все находки прямоугольных с желобчатым сечением псалиев следует исключить из списка бабинских. Погребальный ритуал культуры Бабино не имеет тех знаковых признаков, которые характерны для «культур колесниц»: колесниц, упряжных лошадей, узды и специального вооружения. Учитывая пространственно-географическое расположение бабинской культуры в степном коридоре по соседству с культурами, в которых зафиксировано существование конных колесниц, можно допускать, что, вероятно, ее носители также были знакомы с этим изобретением. Однако говорить о сферах и степени использования конной колесницы бабинским населением Северного Причерноморья, в том числе в военном деле, нет никаких оснований. Характер и ограниченность источников оставляют проблему «колесничества» в культуре Бабино открытой. The article deals with the problem of attribution of the Babynska culture to the group of so-called «chariot cultures». Principal attention is paid to criticism of the sources traditionally engaged in proving the existence of chariots in the Babynska culture, which were actively used in the trade of war and the existence in their society of social strata of charioteers. The analysis of the archaeological data has shown that psalia were never discovered in closed complexes of the Babino culture. One can only presumably attribute disc psalia with spikes from Trakhtemyriv and Bohuslav to the Babynska culture. Taking into consideration cultural and chronological parallelism of the Kamenska cultural group and Babynska culture one can carefully involve the psalium from the Kamenske settlement into the analysis. All finds of rectangular psalia with grooved section should be excluded from the list of Babynska artifacts. Funerary rite of the Babynska culture do not possess any of those features characteristic of the «chariot cultures»: chariots, draught horses, bridles and special armament. In view of the geographic position of the Babynska culture in the steppe «corridor» near the cultures where the horse-driven chariots were proved to have existed, one may assume that its bearers were also familiar with this invention. However, there is no ground to judge upon spheres and extent of application of horse chariots by the Babino population of the Black Sea North Region in warfare. The character and scantiness of sources leave the question of «chariotism» in Babynska culture open to discussion. 2005 Article До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі / P.O. Литвиненко // Археологія. — 2005. — № 4. — С. 37-52. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199227 uk Археологія Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Литвиненко, P.O. До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі Археологія
description	Статтю присвячено проблемі існування кінської вузди з щитковими псаліями, легких бойових колісниць і соціальної верстви воїнів-колісничих у середовищі носіїв бабинської культури першої чверті ІІ тис. до Р. Х.
format	Article
author	Литвиненко, P.O.
author_facet	Литвиненко, P.O.
author_sort	Литвиненко, P.O.
title	До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі
title_short	До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі
title_full	До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі
title_fullStr	До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі
title_full_unstemmed	До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі
title_sort	до проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199227
citation_txt	До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі / P.O. Литвиненко // Археологія. — 2005. — № 4. — С. 37-52. — укр.
series	Археологія
work_keys_str_mv	AT litvinenkopo doproblemipsalíívbojovihkolísnicʹívoínívkolísničihubabinsʹkíjkulʹturí
first_indexed	2024-10-01T04:01:49Z
last_indexed	2024-10-01T04:01:49Z
_version_	1811682751976308736
fulltext	ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 4 37 останнім часом в археологічній літературі все прозоріше простежується тенденція, згідно з якою бабинську культуру (багатоваликової ке- раміки — кБк) ставлять в один ряд з низкою так званих колісничних культур рубежу серед- ньої—пізньої бронзової доби Доно-Волго-урал- ля: доно-волзької абашевської (ДВак) і синта- штинської. у даному випадку мається на увазі не стільки проблема синхронізації зазначених культурних утворень, що є предметом окремої дискусії, скільки обстоювання деякими дослід- никами тези про побутування в середовищі племен бабинської культури кінної колісниці, активне використання її у військовій справі та наявність у їхньому суспільстві відповідної соціальної верстви воїнів-колісничих (Давня історія… 1997, с. 409, 412; етнічна історія… 2000, с. 37—38 тощо). Якщо раніше, припуска- ючи наявність колісниць у носіїв цієї культури, автори залучали ті чи інші археологічні свідчен- ня, переважно знахідки псаліїв, то сьогодні цю процедуру нерідко ігнорують, що автоматич- но переводить питання з площини проблеми в площину доведеного факту чи аксіоми. але чи такою однозначною є ситуація в дійсності? Для того щоб розібратися в ній, варто згадати і ще раз проаналізувати всі матеріали, що коли-не- будь залучалися як доказ існування в середовищі бабинської культури кінної колісниці. I. Ïñàë³¿: êóëüòóðíî-õðîíîëîã³÷íèé êîíòåêñò судячи з літератури, найчастіше з бабинською культурою (кБк) пов’язують псалії з кам’янки, трахтемирова, Проказиного і Полян. утім, до складу матеріального комплексу культури Баби- не включають, хоча й рідше, і деякі інші псалії. розглянемо всі ці знахідки, проаналізуємо умови й обставини їх виявлення, а також підстави для культурно-хронологічної атрибуції 1 . © р.о. литВиненко, 2005 ð.î. ëèòâèíåíêî äî Ïðîáëåìè Ïñàë²¯â, áîéîâèõ êîë²ñíèöü ² âî¯í²â-êîë²ñíè×èõ ó áàáèíñüê²é êóëüòóð² Статтю присвячено проблемі існування кінської вузди з щитковими псаліями, легких бойових колісниць і соціальної верстви воїнів-колісничих у середовищі носіїв бабинської культури першої чверті ІІ тис. до Р. Х. Кам’янка. Дископодібний псалій без виділе- ної планки з суцільними шипами було знайдено у житлі № 6, яке відносять до першого періо- ду існування кам’янського поселення в криму (рис. 1, 3). спочатку матеріали цього комплексу дослідники одностайно відносили до пізньока- такомбної культури, іноді з уточненням — до III етапу передкавказького її варіанта, чи III ета- пу прикубанського варіанта північнокавказької культури (лесков 1964, с. 301—302; латынин 1965, с. 202; рыбалова 1966, с. 179; чередничен- ко 1977, с. 10; Oancea 1976, р. 63). Виділення зі старожитностей кінця середньої бронзи Півден- но-східної європи пам’яток культури багато- валикової кераміки (бабинської) і хронологічно паралельного їй культурного утворення — кам’- янсько-лівенцівської групи пам’яток — відбило- ся і на культурній атрибуції кам’янського псалія, що тепер стала більш різноманітною: катакомб- но-багатоваликова, багатоваликова, кримського (кам’янського) варіанта кБк, кам’янсько-лівен- цівської культурної групи (рыбалова 1966, с. 42; Братченко 1976, с. 151, рис. 72, V, 3; Братченко 1985а, с. 461—462; смирнов, кузьмина 1977, с. 42; кузьмина 1980, с. 9, 13, 14, табл. 1; кузьми- на 1994, с. 172—173, 177, табл. 4; Березанская 1982, с. 127, рис. 40, 1; чередниченко 1986, с. 72; ляшко 1994, с. 161, рис. 50; Буров 1994, с. 31; Писларий 1995, с. 205; Волков 2002, с. 98; Lichardus, Vladar 1996, s. 42, Taf. 25, 5; Penner 1998, s. 32, 39; Taufer 1999, s. 125, 134; Grigoriev 2002, р. 390, fig. 147, 2). Як би там не було, але беззастережне віднесення до бабинської куль- тури псалія з кам’янського поселення, що реп- резентує самостійну групу пам’яток гірського і передгірського криму, здається некоректним. тому використання цієї знахідки в будь-яких культурно-історичних реконструкціях вимагає додаткового застереження, необхідність якого посилюється невизначеністю культурно-хроно- логічного співвідношення між кам’янськими і бабинськими пам’ятками. 1 стаття є частиною спільного дослідження (див. працю а.М. усачука в поточному номері журналу). у процесі роботи а.М. усачук трасологічно обстежив більшу частину знахідок, залучених нами, і зробив нові оригі- нальні рисунки предметів. користуючись нагодою, щи- ро дякуємо В.є. радзієвській, В.а. ромашку, т.о. Ша- повалову за надану можливість використання псаліїв з їхніх розкопок. ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 438 Трахтемирів. обставини і точне місце зна- ходження пари дископодібних псаліїв з ціль- ними шипами (рис. 2), які пов’язують з райо- ном с. трахтемирів на канівщині, не відомі. незважаючи на це, історіографія, присвячена зазначеним виробам, багато в чому подібна до кам’янської знахідки. уперше публікуючи псалії, о.М. лєсков висловив лише припущення про їхній зв’язок з якимось поселенням пізньоката- комбної культури з багатоваликовою керамікою, що відомі за розвідками в околицях с. трахтеми- рів. на ймовірність такого припущення начеб- то натякала і знахідка аналогічного псалія на кам’янському поселенні (лєсков 1961—1964, с. 301). однак про безпаспортний характер ек- спонатів, що зберігаються у фондах київського історичного музею (інв. № 7541, 7542) незаба- ром майже забули і, так само, як і знахідку з кам’янки, трахтемирівські псалії почали без- застережно відносити чи до катакомбних, чи катакомбно-багатоваликових, або ж багатова- ликових пам’яток (смирнов, кузьмина 1977, с. 42; кузьмина 1994, с. 177; Березанская 1982, с. 127; Березанская 1986, с. 22; Братченко 1985, с. 454— 455, рис. 123, 14; ляшко 1994, с. 161; Пис- ларий 1995, с. 205; Волков 2002, с. 98; Lichardus, Vladar 1996, s. 42, taf. 25, 3; Oancea 1976, р. 63; Penner 1998, s. 33; Taufer 1999, s. 137). утім, за- ради справедливості зауважимо, що деякі автори все-таки не втратили за давниною часу принципу критичного ставлення до джерел. так, о.Ю. кузь- міна, використовуючи у своїх побудовах трах- темирівські псалії, завжди зазначала умовність і невизначеність (?) їхньої культурної атрибуції (кузьмина 1980, с. 9, 13, табл. 1; кузьмина 1994, с. 172, табл. 4). не забувають про це й німецькі дослідники. х.г. хюттель навіть висловив сум- нів щодо належності трахтемирівських псаліїв поселенню, звернувши увагу на парність (ком- плектність) знахідки, що характерно для похо- вальних комплексів (Hüttel 1981, S. 39, anm. 12). Припускає зв’язок трахтемирівської знахідки з поховальним комплексом і М. тауфер (Taufer 1999, S. 127, 129, abb. 38). на ненадійність куль- турної атрибуції псаліїв із трахтемирова вка- зує с. Пеннер (Penner 1998, S. 38). Проказине (Підгорівка). не менш часто, ніж дископодібні, у складі матеріального комплек- су бабинської культури фігурує псалій іншого типу: прямокутний жолобчастий із вирізаними шипами, знайдений у 1960 р. під час розвіду- вального обстеження дюнного підвищення в заплаві правого берега р. айдар (ліва прито- ка сіверського Дінця) між селами Проказине і Підгорівка старобільського р-ну луганської обл. тому в літературі ця знахідка відома під двома назвами, що іноді призводить до плута- нини (Волков 2002, с. 98; кузьмина 1994, с. 182; Penner 1998, s. 80). Подані в багатьох виданнях зображення означеного псалія настільки різно- манітні і часто далекі від оригіналу (Писларий, Филатов 1972, с. 83, рис. 13; Братченко 1976, рис. 72, IV, 2; Березанская 1982, с. 127; рис. 40, 3; Березанская 1986, с. 24, рис. 7, 11; гершкович 1986, с. 142, рис. 9, 6; ляшко 1994, с. 162, рис. 50, 7; Lichardus, Vladar 1996, taf. 25, 6; Penner 1998, S. 80, taf. 20, 6), що ускладнюють точне визна- чення типу виробу, зокрема наявності/відсут- ності шипів чи з’ясування особливостей орна- ментації. у цій ситуації публікація нового уточ- Рис. 1. Псалії Північного надчорномор’я: 1 — Про- казине; 2 — Іллічівка; 3 — кам’янка; 4 — Богуслав Рис. 2. Псалії з трахтемирова ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 4 39 неного рисунка псалія набуває додаткового зна- чення (рис. 1, 1). Зібрані під час перших розвідок на Прока- зинському поселенні матеріали доби бронзи були спочатку віднесені до катакомбної, бага- товаликової і зрубної культур (Писларий, Фи- латов 1972, с. 72; Братченко 1974). І практично з усіма з перелічених культур ті чи інші автори пов’язували знахідку жолобчастого псалія, який нас цікавить. утім, прихильників його пізньо- катакомбної культурної атрибуції виявилося небагато (чередниченко 1977, с. 10). До того ж, з огляду на те, що вся колекція знахідок із Проказиного на той момент була представлена винятково підйомним матеріалом, Ю.г. єкимов і о.а. Пряхін доречно висловили сумнів щодо коректності віднесення псалія до катакомбного шару і натякнули на можливість зв’язку його зі зрубною культурою (екимов, Пряхин 1979, с. 81). Проте більшість дослідників віднесла проказинський псалій до культури багатовали- кової кераміки, пов’язуючи його з відповідною керамікою поселення (Братченко 1976, с. 151; Братченко 1985, с. 454; Hüttel 1981, S. 28; Бере- занская 1982, с. 127; Березанская 1986, с. 24, 28; гершкович 1986, с. 142; чередниченко 1986, с. 73; Lichardus, Vladar 1996, S. 42, taf. 25, 6; Давня історія… 1997, с. 80; Волков 2002, с. 98). однак на початку 1990-х рр. загоном Центрально-До- нецької експедиції Інституту археології нан україни під керівництвом с.М. санжарова на Проказинському поселенні проведено розкопки, в результаті яких стало можливим розібрати- ся в культурно-хронологічній атрибуції самої пам’ятки й окремих знахідок, що походять з неї. автор розкопок виділив на поселенні два горизонти, з яких верхній був представлений матеріалами розвиненого етапу зрубної культу- ри. нижній горизонт пов’язують з поселенням пізнього етапу харківсько-воронезької катаком- бної культури, до керамічного комплексу якої і віднесено посуд з багатоваликовим і прокресле- ним орнаментом. таким чином, нові матеріали довели помилковість поширеної думки, згідно з якою Проказинське поселення розглядали як побутову пам’ятку кБк (санжаров 1995). До якого ж періоду у цьому випадку варто відносити знахідку жолобчастого псалія з Про- казиного? на наш погляд, для відповіді на це питання вирішального значення набуває вияв- лена під час згаданих розкопок обставина: у межах нижнього горизонту, крім катакомбних свідчень, зафіксовано нечисленні матеріали, віднесені автором розкопок до «абашевського типу» (санжаров 1995, с. 36). невелика колекція цієї кераміки, з якою ми ознайомилися, беручи участь у розкопках Проказинського поселення, а пізніше за матеріалами звіту, і яка, на жаль, досі не опублікована, імовірніше може бути зістав- лена з посудом покровських чи ранньозрубних пам’яток, ніж із серіями абашевської (доно-вол- зької) культури. З огляду на те що жолобчасті псалії на території степу і лісостепу східної єв- ропи позначають пам’ятки періоду утворення і раннього етапу зрубної культури (покровського типу) (кузьмина 1994, с. 181—186; горбунов 1992, с. 138—140; Пряхин 1993, с. 182; Пря- хин 1996, с. 111; Беседин 1999 та ін.), саме з відповідними матеріалами і варто пов’язувати знахідку жолобчастого псалія на Проказинсько- му поселенні. Широко розповсюджена в 70—80-ті рр. XX ст. думка про зв’язок прямокутних жолоб- частих псаліїв україни з кБк, що ґрунтується насамперед на проказинській знахідці, мабуть, визначила ту обставину, що деякі автори відно- сили до кБк чи змішаних багатоговаликово- зрубно-абашевських комплексів і жолобчасті псалії з поселень капітанове-1 на Донеччині і Шилове на Донщині (Васильев и др. 1994, с. 70; кузьмина 1994, с. 182; Волков 2002, с. 98; Lichardus, Vladar 1996, s. 42, taf. 25, 4, 7). ос- кільки авторські коментарі при цьому були від- сутні, можна лише припускати, що у випадку із шилівською знахідкою на висновки вплинув факт багатошаровості поселення, де разом з абашевськими матеріалами зафіксовано сліди розвиненого і пізнього етапів середньодонської катакомбної культури, що характеризуються керамікою з багатоваликовою і прокресленою орнаментацією (Пряхин 1971, с. 51—67; Пря- хин 1982, с. 34—45). утім найчастіше шилівсь- кий жолобчастий псалій пов’язують із пізньо- абашевським селищем (Пряхин 1971, с. 65; екимов, Пряхин 1979, с. 81). Приводом до віднесення двох перших жо- лобчастих псаліїв з поселення капітанове-1 до кБк могла стати інформація автора розкопок про наявність у культурному шарі поселення, поряд з основною масою зрубних матеріалів, нечислен- ної групи посуду кБк, що не виділялася страти- графічно (чередниченко 1970, с. 233). однак умови знахідки псаліїв (житло і господарська яма) досить виразно натякали на їх зв’язок із ранньозрубними матеріалами, аналогією яким були названі Покровське селище і Покровські кургани (чередниченко 1970, с. 233, 234, 238). Масштабні розкопки поселення капітанове-1, проведені в 1990-ті рр. Центрально-Донецькою експедицією Інституту археології нан україни під керівництвом Ю.М. Бровендера і В.В. от- рощенка, надали в розпорядження дослідників додаткові яскраві матеріали, у тому числі два нові псалії й інші показові предмети з різьбленої орнаментованої кістки (Бровендер, отрощенко 1996; Бровендер 2000, с. 12). При цьому вдало- ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 440 ся уточнити і місце багатоваликової кераміки в комплексі поселення. Виявилося, що вона трап- ляється разом з покровською в усіх стратигра- фічних горизонтах і обидві групи демонструють чітку тенденцію до кількісного зменшення від раннього періоду до пізнього, що, на думку ав- тора розкопок, підтверджує гіпотезу про участь двох компонентів — бабинського і покровського в утворенні зрубної культури сіверського Дінця (Бровендер 1998, с. 19—22, 25—28, табл. 2, 3). таким чином, усі чотири псалії, що походять з капітанового-1, характеризують зрубну куль- туру раннього і розвиненого етапів (Бровен- дер 2000, с. 12). у зв’язку з цим варто нагадати, що подібну ситуацію зафіксовано і на іншому відомому по- селенні сіверського Дінця — Іллічівському. на цій пам’ятці т.о. Шаповаловим виділено аба- шевсько-багатоговаликовий горизонт, який пе- редує зрубному (Шаповалов 1976, с. 151, 153). хоча багатоваликова й абашевська кераміка в культурному шарі цієї пам’ятки, як і на капі- тановому-1, виявлена майже в усіх горизонтах, кількісно зменшуючись до пізнього (Шаповалов 1983, с. 9—11, 13, 19), проте жолобчастий псалій з Іллічівки традиційно й одностайно пов’язують не з абашевсько-багатоговаликовим, а з ранньо- зрубним періодом існування селища (Шаповалов 1976, с. 158; Шаповалов 1983, с. 10, 21; Бере- занская 1982, с. 35, 39; кузьмина 1994, с. 182; Hüttel 1981, S. 27; Penner 1998, S. 84—85 та ін.). З передзрубним же часом на Іллічівці слід співвід- носити іншу надзвичайно важливу, хоча й менш відому, знахідку. йдеться про вставний шип від дископодібного псалія староюріївського типу, виявлений під час розкопок пам’ятки у 1972 р. оскільки в літературі лише згадують про нього (литвиненко 1992, с. 11; литвиненко 1998, с. 90; Цимиданов 1992, с. 6; гончарова 1996, с. 35, 42; Пряхин 1992; Пряхин, Беседин 1998, с. 23, рис. 1), то ми, з люб’язної згоди т.о. Шаповало- ва, наводимо рисунок цього виробу (рис. 1, 2). Шип походить з нижнього горизонту культур- ного шару, «багатоговаликово-абашевського», за термінологією автора розкопок, і супроводжуєть- ся яскравою керамічною серією, яку т.о. Ша- повалов зіставив з абашевською середньої Дон- щини. Поляни І. Ще один псалій, який нерідко від- носять до бабинської культури, походить з бага- тошарового поселення Поляни I на сіверському Дінці (радзієвська, Шрамко 1980, с. 106—108). З люб’язного дозволу В.є. радзієвської, ми оз- найомилися з самою знахідкою і зробили якіс- ний її рисунок (рис. 3). Як відомо, полянський псалій було знайдено у зольнику, що містив матеріал пізньозрубного часу. автори публікації висловилися на користь датування знахідки пізньосабатинівським ета- пом зрубної культури. разом з тим залягання псалія в нижній частині зольника дало змогу припустити його належність до рубежу ранньо- го і пізнього (зольного) горизонтів (радзієвська, Шрамко 1980, с. 107—108). Відразу ж після ви- ходу у світ публікації багато дослідників помі- тило хронологічну невідповідність об’єднаних у єдиному комплексі дископодібного псалія і пізньоваликової кераміки. але оскільки в нижньо- му горизонті поселення Поляни І зафіксовано кераміку з багатоваликовою орнаментацією, а в зольнику, крім псалія, було виявлено характерну круглу кістяну пряжку з бортиком і двома різно- великими отворами, то псалій автоматично було віднесено до культури багатоваликової кераміки, і така атрибуція за ним закріпилася (Березан- ская 1982, с. 127; Березанская 1986, с. 24, 28; Братченко 1985, с. 454—455; Давня історія… 1994, с. 80; Волков 2002, с. 98). утім, неодно- значність археологічного контексту, в якому було виявлено псалій, не залишилася поза увагою, а тому в низці робіт його атрибутують і як «зруб- но-багатоваликовий» (кузьмина 1980, с. 12—13, 15, табл. 1), і навіть як «сабатинівський», при цьому названий чомусь жолобчастим (ляшко 1994, с. 161). Відомий ще один підхід до культурного визначення полянського псалія. наголошуючи на різночасності пізньосабатинівського-біло- зерського матеріалу і дископодібного псалія з верхнього горизонту поселення Поляни I, за необхідність подавнення дати останнього вис- ловився також с.І. Берестнєв. Залучаючи, слі- дом за іншими авторами, карпато-дунайські аналогії, він датував полянський дископодібний псалій XVII — початком XVI ст. до н. е. Вия- вивши «збіг» цієї дати з дуже застарілою датою харківсько-воронезької катакомбної культури, с.І. Берестнєв визнав за можливе віднести роз- глянутий псалій до пізньокатакомбного горизон- ту полянського поселення (Берестнев 1997а, с. 94). у нещодавно опублікованій монографії с.І. Берестнєв, ігноруючи умови виявлення знахідки, Рис. 3. Псалій з поселення Поляни I ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 4 41 навіть пише про те, що псалій «ситуаційно і стратиграфічно пов’язується з пізньокатакомб- ним горизонтом поселення Поляни-І» (Берест- нев 2001, с. 38, рис. 46, 1; 47). а далі, спираючись на «пізньокатакомбну» атрибуцію кам’янського шипастого псалія, а також знахідку «двоколіс- ної колісниці» у тягуновій могилі, нескладно було зробити висновок про появу в середовищі пізньокатакомбного суспільства не тільки бой- ових колісниць і воїнів-колісничих, але навіть верхового коня, у вузді якого і використовувався полянський безшипний псалій (Берестнев 2001, с. 48). не будемо зупинятися на правомірності таких хронологічних і культурно-історичних побудов, їхня некоректність і без того очевид- на. Зазначимо лише, що ці висновки, ймовірно, обумовлені концептуальним підходом авто- ра, згідно з яким у лісостепу і зоні заплавних лісів сіверського Дінця хронологічно збіглися пізньокатакомбна і ранньозрубна культури (Бе- рестнев 1997а, с. 93). тим самим заперечується наявність між ними горизонту бабинської культу- ри, нібито синхронного пізньокатакомбній куль- турі, але територіально зсунутого в степову зону (Берестнев 1997; Берестнев 2001, с. 60; Берест- нев 2001а, с. 170—171). характерно, що у своїх побудовах с.І. Берестнєв спирається винятково на матеріали поселень, для яких, як відомо, існує проблема культурної ідентифікації комплексів, що містять кераміку з багатоваликовою орна- ментацією. З урахуванням наявності в регіоні потужного шару пам’яток власне бабинської культури, надійно зафіксованого в матеріалах могильників і серії поселень, такий підхід не може не викликати обґрунтованих заперечень (литвиненко 1997; литвиненко 2001). Звичайно, ми не заперечуємо наявності на поселенні По- ляни I матеріальних решток катакомбної куль- тури, що було очевидним ще з першої публікації (радзієвська, Шрамко 1980, с. 105, рис. 5, 21) і констатувалося с.І. Берестнєвим після його оз- найомлення з керамічною колекцією (Берестнев 1997, с. 92—93). однак виявлення на пам’ятці характерного багатоваликового посуду і, що дуже важливо, кістяної пряжки 2 , майже не зали- шає сумніву щодо наявності там якоїсь частини матеріалів бабинської культури. утім, ми не на- полягаємо на зв’язку з ними дископодібного пса- лія. І ось чому. За морфологією знахідка з Полян І належить до типу пласких безшипних щиткових псаліїв, які вважають похідними від шипастих псаліїв, і займають найбільш верхню (пізню) позицію в еволюційному ряді цих виробів. Між іншим це справедливо відзначив, однак не врахував, с.І. Берестнєв (Берестнев 1997, с. 94). Досить надійно встановлено, що пласкі щиткові псалії визначають пам’ятки зрубної та алакульської культур, тобто постбабинський і постсинта- штинський періоди (кузьмина 1980, с. 15—16, рис. 1; кузьмина 1994, с. 180—181, 436, 438, рис. 37, 39; Зданович 1986, с. 61, 65; Зданович 1988, с. 143, 169, табл. 10; Беседин 1999, с. 55 та ін.). тому не випадково о.Ю. кузьміна у своїй останній класифікації співвіднесла полянський псалій (підтип Iа, варіант I) з матеріалами зруб- ного селища (кузьмина 1994, с. 180—181). його зрубної атрибуції дотримується і с. Пеннер, у класифікації якої полянську знахідку включено у варіант 5 типу 1 (Penner 1998, S. 58—59). на наш погляд, періоду побутування цього псалія найбільше відповідає керамічний комплекс нижнього стратиграфічного горизонту Полян, репрезентований гострореберними і банкувати- ми посудинами розвиненої зрубної культури (радзієвська, Шрамко 1980, с. 105—107, рис. 5, 12—20; 6, 16, 17). у зв’язку з цим нагадаємо, що псалій залягав у нижній частині зольника (курсив наш. — Р. Л.) і був умовно віднесений до рубежу раннього і пізнього горизонтів посе- лення (радзієвська, Шрамко 1980, с. 107—108). утім, відкритий характер культурного шару по- селення вимагає обережного і зваженого вико- ристання отриманих даних для хронологічних побудов. Богуслав. До числа знахідок, що заслугову- ють на особливу увагу, відноситься також псалій, знайдений на поселенні поблизу с. Богуслав Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл. на р. самара. Виріб належить до підтипу IIа, за класифікацією о.Ю. кузьміної (кузьмина 1994, с. 174), чи групи I, підгрупи Б, розряду б, типу 1, за Ю.В. гончаровою (гончарова 1996, с. 34—37), тобто характеризується сегментованим пласким щитком із трьома цільними конічними шипами і центральним отвором для вудил, виділеною підпрямокутною планкою із шістьма отворами для кріплення наносного ременя (рис. 1, 4). Ця знахідка, попри публікації і згадки в літературі (ромашко 1995; гончарова 1996, с. 35, 42, рис. 1, 15; Пряхин, Беседин 1998, с. 27, рис. 4, 4; Taufer 1999, s. 86, 133, abb. 17, 4), досі не отри- мала переконливої культурної атрибуції. утім, деякі підстави для цього, на наш погляд, існують. Псалій було знайдено у житлі, час функціону- вання якого визначають пізньозрубною валико- вою керамікою і бронзовим кинджалом так зва- 2 керуючись концептуальними положеннями, с.І. Бе- рестнєв навіть відніс до катакомбної культури типову бабинську пряжку круглої форми з різновеликими от- ворами, що походить з поселення Поляни І (Берест- нев 2001, с. 39, рис. 46, 2; 47). судячи з усього, тут знайшли відображення загальні підходи автора до хронології і культурної атрибуції пам’яток степового надчорномор’я та криму, зокрема поховань у підбій- них могилах з кістяними пряжками, які с.І. Берестнєв вважає пізньокатакомбними (Берестнев 2001, с. 70). ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 442 ного богуславського типу, синхронним аналогіч- ним виробам інгуло-красномаяцького і сосново- мазинського типів. Загальний вигляд колекції доз- волив віднести пам’ятку до пізньосабатинівсь- кого—ранньобілозерського часу (ромашко 1995, с. 64; ромашко 1997, с. 54). Помітивши хроноло- гічну невідповідність напевно раннього псалія значно пізнішому керамічному матеріалу жит- ла, автор розкопок для пояснення висунув дві гіпотези: або вторинне використання давнього предмета, або помилковість уявлень про верхню дату побутування даного типу вузди (ромашко 1995, с. 64). Варіант випадковості «спільного» відкладення різночасних речей у культурному шарі поселення, нехай навіть у межах котловану житла, чомусь взагалі не був взятий до уваги, незважаючи на те що подібний археологічний контекст, усупереч думці автора розкопок (ро- машко 1997, с. 50), недостатній для визнання комплексу закритим чи замкненим (Порівн.: Брей, трамп 1990, с. 117; каменецкий 1970, с. 83—85; классификация в археологии 1991, с. 50—51; клейн 1991, с. 159, 375 та ін.). але навіть із запропонованих самим дослідником пояснень обрано чомусь було друге. у визначенні хроно- логії псалія В.а. ромашко віддав перевагу не декільком десяткам ним же згаданих закритих комплексів поховань, датованим за традицій- ною шкалою хронології у межах другої чвер- ті II тис. до н. е., а єдиному випадку знахідки щиткового псалія у шарі поселення киндешті періоду Монтеору IІа — IIб, вірогідність дати якого аналогічна богуславському 3 . Поєднавши таким чином різночасні псалій і кинджал, а та- кож додавши до них знайдені в тому самому котловані уламки двох кремінних наконечників дротиків, взагалі не характерних для пізньоб- ронзової доби з властивими йому металевими наконечниками списів, В.а. ромашко висловив припущення, що у випадку з богуславським комплексом «ми маємо справу з житлом «воїна- колісничого» бронзової доби» (ромашко 1995, с. 65). на нашу думку, більш виправданим є по- яснення, яке скасовує усі протиріччя, згідно з яким богуславський псалій варто співвідносити зі знайденою в межах того ж котловану багато- валиковою керамікою (ромашко 1997а, с. 61), а також згаданими вістрями дротиків, відомими в бабинській культурі. Скеля Степана Разіна. нещодавно В.В. отрощенко запропонував переглянути культурну атрибуцію одного з відомих посе- лень степового правобережжя Волги, розташо- ваного на скелі степана разіна в саратовській обл. керамічний комплекс нижнього горизонту цього городища, що характеризується вираз- ною багатоваликовою орнаментацією, тради- ційно пов’язували з катакомбною культурою (Малов, Филипченко 1995, с. 52). Виходячи з особливостей топографії пам’ятки, характе- ру керамічної колекції та інших супровідних знахідок, В.В. отрощенко визнав можливим зарахувати означені матеріали до культури ба- гатоваликової кераміки (бабинської). При цьому вирішальне значення мав факт знахідки на по- селенні «уламка кістяного псалія з монолітним шипом», відносити який до катакомбного часу, на думку дослідника, неможливо (отрощенко 2001, с. 83). «Відомий тільки за малюнком І.В. синицина предмет» (Малов, Филипченко 1995, с. 52, рис. 4, 2), дійсно, нагадує фрагмент архаїч- ного дископодібного шипастого псалія, знахідка якого в саратовському Поволжі не викликає по- диву. незважаючи на те що ми так само схильні відносити цей виріб до посткатакомбного часу, бабинська атрибуція його не здається нам на- стільки очевидною. хоча скеля степана разіна знаходиться неподалік дослідженого у верхній течії Іловлі класичного бабинського поховання (І Баранівський могильник, кург. 10, пох. 5, поб- лизу ст. Петрів Вал камишинського р-ну Вол- гоградської обл.), варто враховувати, що цей комплекс і без того є крайнім північно-східним серед поховань культури Бабине, відірваним від основного масиву єдинокультурних пам’яток, які не поширюються далі степового Волго- Донського межиріччя (Шарафутдинова 1996, с. 56—57; литвиненко 1998, с. 49, табл. х, рис. 2; литвиненко 2000). рідкість і незначна щільність бабинських пам’яток у цьому прикордонному 3 Якщо вже і залучати для датування богуславської знахідки матеріали нижнього Подунав’я, то варто було б звернути увагу на ті випадки, коли аналогіч- ні східноєвропейським дископодібні псалії румунії (типи Cirlomanesti, Ulmeni) знайдені в більш надій- них археологічних контекстах. серед таких назвемо епонімне поселення сарата Монтеору, де, за висловом є. Захарії, зафіксовано «вельми унікальне сполучення псалія з керамікою МІс3, що виявлена в шарі Іс3». Заслуговує на увагу і така деталь стратиграфічних спостережень: «...вогнище in situ MIb «запечатує», так би мовити, цю знахідку. Звідси впевненість у тому, що псалій належить до шару давнішого, ніж МІb. опо- рою для такої гіпотези слугує також трикутний орна- мент на виробі, що ніколи не піднімається вище межі етапу МІс3 (для всього ареалу культури Монтеору)» (Zaharia 1990, р. 43; див. також: Boroffka 1998, s. 93). З поселення сарата Монтеору походять ще два дис- коподібні псалія з шипами, що відносяться до періоду Іс2: визначаючи їхню дату, є. Захарія оперує даними стратиграфії (шар Іс2), а н. Боровка, відзначаючи не- можливість реконструкції археологічного контексту, посилається на можливості датування орнаментації виробів (Zaharia 1990, р. 44; Boroffka 1998, s. 93). Як би там не було, але знахідки щиткових псаліїв із шипами в культурі Монтеору тяжіють саме до ранніх її гори- зонтів Ic3 — Ic2, синхронність яких бабинській куль- турі надчорномор’я не викликає сумнівів (савва 1992, с. 159—175). ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 4 43 районі, представлених похованнями чоловіків за відсутності жіночих і дитячих, на думку самого В.В. отрощенка, вказують «скоріше, на тимча- сове чи епізодичне перебування носіїв кБк у названому районі» (отрощенко 2001, с. 85). З огляду на викладене, важко знайти перекон- ливе пояснення тому, що далеко угору за течією Волги, аж до широти саратова, і навіть у межах самарської та ульянівської областей, тобто по- серед чужинної території, могли з’явитися сліди перебування бабинського населення, причому довгочасного (а таких пам’яток В.В. отрощенко називає декілька: крім скелі степана разіна, це поселення комаровське, Шигонське, старе ти- мошкине, основне поховання кургану Жарений Бугор (отрощенко 2001, с. 84, 86). усе це не дає нам змоги погодитися з віднесенням переліче- них пам’яток до бабинської культури. Вважаємо, що у визначенні кордонів археологічної куль- тури варто спиратися не стільки на матеріали відкритих комплексів поселень, атрибуція яких досить проблематична, скільки на дані карто- графії масових і більш достовірних джерел, якими у нашому випадку є замкнені і надійно визначені комплекси поховань. саме таку ме- тодику використовували е.с. Шарафутдінова і ми, визначаючи східні рубежі культури Бабине. Вищезазначене автоматично знімає питання про волзьку знахідку псалія бабинської культури. у літературі є згадка ще про один «псалій бабинської культури». йдеться про знахідку, що походить з пох. 4 кург. IX поблизу с. рибинське в Північно-східному надазов’ї. Це трубчаста кіс- тка з кількома отворами з краю й одним посере- дині (рис. 4). у першій публікації цей виріб був визначений автором розкопок як «унікальний кістяний псалій — повний 4 стрижень на кінці вудил для кріплення поводу» (клименко, Цым- бал 1991, с. 23, рис. 5). у наступній за часом роботі автор уже висловив сумнів щодо такої інтерпретації і знахідку описано як «кістяний псалій (?)», тобто під знаком питання (клименко 1994, с. 112, рис. 11). І нарешті, у двох остан- ніх публікаціях знахідку названо «кістяним ви- робом із трубчастої кістки» (клименко 1998, с. 133, рис. 42, 6; клименко, Цымбал 1998, с. 73, рис. 1, 8). До цього можна додати, що відне- сення до культури Бабине самого поховання, з якого походить кістяний виріб, також далеко не безперечне 5 . а повна відсутність в інвентар- ному комплексі бабинських поховань подібних виробів ще більше посилює сумнів у правиль- ності запропонованої автором розкопок культур- ної атрибуції. не інакше як казус можна розцінити відне- сення до кБк фрагментів прямокутного жо- лобчастого із шипами псалія із тасти-Бутак і дископодібного псалія з шипом із поселення кирломанешті культури Монтеору (Lichardus, Vladar 1996, s. 42, taf. 25, 1, 4). тому ці випадки ми залишаємо без коментарів. Підбиваючи підсумки аналізу знахідок псаліїв, можна зробити такі висновки: 1. Будь-якого різновиду псаліїв у замкнено- му комплексі культури Бабине жодного разу не зафіксовано. 2. До бабинської культури деякі знахідки псаліїв з території україни можна віднести лише умовно, на підставі географічної і хронологіч- ної сумісності. такими можна вважати тільки дископодібні псалії з шипами (трахтемирів, Бо- гуслав), виключаючи зі списку «умовно бабинсь- ких» усі прямокутні жолобчасті (Проказине, ка- пітанове-1, Шилове) і плаский дископодібний (Поляни I) екземпляри. кам’янський псалій, що Рис. 4. кістяний виріб з пох. 4 кург. Іх біля с. рибинське 4 очевидно, у тексті допущено помилку і замість «пов- ний» (рос. «полный») варто читати «порожній» (рос. «полый») стрижень. 5 За стратиграфією, пох. 4 кург. IX поблизу с. рибин- ське є впускним щодо основного ранньоямного пох. 6. його співвідношення з пох. 7, що належить до середнього етапу культури Бабине, впевнено не ви- значається, але воно може бути більш раннім, судячи з різниці рівнів залягання материкових викидів з цих ям (різниця глибин становить 0,5 м, хоча вона може бути пов’язана з ухилом поверхні кургану від центру до поли). на ранньобабинську належність пох. 4 можуть натякати лівобічна поза скелета із західною орієнта- цією і позиція рук: одна випростана, інша зігнута в лікті (клименко 1998, с. 133, рис. 44, 1). однак подібні риси обряду зрідка трапляються й у пізньоямних по- хованнях. крім того, неприродне положення кісток ніг небіжчика начебто свідчить, що вони спочатку були зігнуті й підняті колінами вгору, а потім розпалися в колінних суглобах, що також є більш характерним для ямних поховань. ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 444 відноситься до однойменної групи пам’яток (культури) криму, із застереженнями також може залучатися до аналізу, враховуючи деяку, хоча й недостатньо визначену, культурно-хро- нологічну паралельність кам’янських пам’яток бабинським. 3. З огляду на відсутність у Північному надчорномор’ї знахідок дископодібних псаліїв у чітких культурно-стратиграфічних контекс- тах, визначення часу побутування цих виробів у культурі Бабине (яка налічує не менше трьох етапів у внутрішній періодизації), у випадку припущення такого, видається ускладненим. та ж причина робить проблематичним вико- ристання псаліїв для хронологічного зіставлен- ня бабинських старожитностей з культурними утвореннями Доно-Волго-уралля (синташта, Потапівка, ДВак), Подунав’я і Балкан (Монте- ору, Мікени) і навіть кам’янськими пам’ятками криму. у плані синхронізації з останніми більш вагому інформацію дає знайдена в одному житлі з кам’янським псалієм дводірчаста жолобчаста пряжка, що знаходить численні аналогії саме в пізніх бабинських пам’ятках, у тому числі пізнь- ому горизонті поселення Бабине III (литвиненко 1994, с. 139—140). коректність такого зіставлен- ня, на наш погляд, підтверджується і матеріалами ДВак, у закритих поховальних комплексах якої неодноразово зафіксовано одночасне перебуван- ня псаліїв староюріївського типу з аналогічни- ми пізніми різновидами пряжок: Введенський курган, пох. 2; Власівський могильник, кург. 16, пох. 4; Філатовський курган, пох. 1, 4; кондраш- кинський курган, пох. 1 (синюк, килейников 1976; синюк, козмирчук 1995; синюк, Погоре- лов 1993; Пряхин и др. 1989). II. Ïîõîâàëüíèé îáðÿä аналіз археологічно фіксованого поховального ритуалу культури Бабине через призму похо- вальної парадигми достовірно «колісничних» культур, до яких відносять синташтинську з її зауральським, приуральським (новокумаксь- ким), середньоволзьким (потапівським) варіан- тами, доно-волзьку абашевську, а також більш пізні петровську і ранньопокровську зрубну, по- казує наступне. Поховальний обряд бабинської культури не знаходить будь-яких достовірних ознак (елементів), пов’язаних із колісничною атрибутикою: супровід небіжчиків колісницями, запряжними кіньми, кінською вуздою, а також відповідними категоріями зброї (сагайдачний набір, бронзові спис, дротик, сокира, кинджал, стрекало). уже досить давно І.Ф. ковальова, не виключаючи існування транспортних засобів у носіїв даної культури, наполегливо звертала увагу на ту непорушну обставину, що «колісний транспорт жодного разу не траплявся в могилах кБк, так само як відсутні його символи в орна- ментації і культових виробах» (ковалева 1981, с. 44). очевидно це і для інших дослідників (Волков 2002, с. 98). разом з тим, у літературі можна знайти про- тилежні свідчення, коли до бабинської культури відносять «багаті поховання воїнів-колісничих у великих ямах з дерев’яними зрубами, що міс- тять велику кількість зброї, залишки колісни- ць, псалії і поховання коней (Близниця, гостра Могила, Вільна україна 1/5, Завалівка та ін.)» (Березанская 1986, с. 42). Перевірка згаданих комплексів, назви яких виявилися трохи пере- крученими, доводить, що вони не є «коліснични- ми». Під «Близницею», мабуть, малося на увазі ранньобабинське пох. 1 кург. 1 гр. «Близнюки», досліджене л.П. криловою поблизу Дніпропет- ровського аеропорту в 1967 р.: чоловік 40/45—50 років був похований у дерев’яній рамі й суп- роводжувався кам’яною сокирою-молотком, сагайдачним набором, крем’яними ножем і від- щепом, кільцевою «пряжкою», шкурою великої копитної тварини (крилова 1967, с. 16—17). у другому випадку, можливо, йшлося про відоме пох. 1 кург. 1 (гострої Могили), розкопане так само л.П. криловою у 1964 р. біля Південного гЗк неподалік м. кривий ріг: доросла людина, ймовірно чоловік, була похована у кам’яній ск- рині, супроводжувалася великою керамічною корчею і бронзовим ножичком (крилова 1964; крилова 1971, с. 28, табл. IV, 38, 46). Пох. 1 кург. 5 у с. Вільна україна каховського р-ну За- порізької обл., що належить до пізнього етапу культури Бабине, характеризується зібганим лівобічним положенням, південно-східною орієнтацією померлого і супроводжувалося банкоподібною посудинкою, уламком кам’яної свердленої сокири-молотка, крем’яною пластин- кою, овальною дводірчастою пряжкою і кістка- ми тварини (отрощенко 1981, с. 140). нарешті, під «Завалівкою», найімовірніше, варто розуміти поховання в зруйнованому кургані поблизу с. Завадівка горностаївського р-ну херсонської обл. Воно було здійснене в прямокутній ямі, перекритій кам’яною плитою, на дні якої лежав пофарбований вохрою кістяк — зібгано на спині з підтягнутими ногами, черепом на схід. небіж- чик супроводжувався кам’яною свердленою сокирою-молотком і кремінним наконечником дротика підтрикутної форми, на підставі яких автор дослідження, В.В. отрощенко, спочатку відніс завадівське поховання до ямного часу (от- рощенко 1971, с. 10—11). Пізніше, у рукописі кандидатської дисертації, дослідник, спираючись на «специфічну форму сокири», припустив іншу культурну атрибуцію цього комплексу — «ба- гатоваликову» (отрощенко 1981, с. 140). не за- ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 4 45 глиблюючись у деталі, зауважимо, що культур- не визначення завадівского поховання все-таки залишається сумнівним. однак для нас у цьому випадку головним є інше: обрядово-інвентарні характеристики всіх перелічених комплексів аж ніяк не можна назвати достатніми для ототож- нення померлих з воїнами-колісничими. утім, у публікаціях останнього десятиліття можна знайти і розгорнуту аргументацію поло- ження, відповідно до якого населення бабинської культури було обізнане з кінною колісницею і навіть активно використовувало її. Мабуть, першим з цього приводу предметно висловився І.о. Післарій, доводи якого з методичної точки зору виглядають дуже дивно. на думку автора, «поширення в середовищі племен Донецького лісостепу (бабинських — Р. Л.) візків і колісниць може бути встановлене»: — завдяки тому «що в пам’ятках бабинської культури, які зближаються з колом пам’яток По- волжя і Зауралля — Покровськими курганами, сейменським і синташтинським могильниками, у комплексах поховань і поселень наявні рогові, дископодібні і жолобчасті псалії»; — «за допомогою знахідок кісток запряжної тварини, наприклад, коня»; — виходячи з наявності зображень колісниць або коліс зі шпицями в пам’ятках зрубної куль- тури (спаське, суха саратовка, Політотдєль- ське, львове, Жданівський (нині Маріупольсь- кий — Р. Л.) музей, сімферопольський курган), у мікенських шахтових гробницях, петрогліфах кам’яної Могили (неподалік якої «виявлений і посуд типу Бабине III»); — на підставі того, що колісниці відомі за пам’ятками II тис. до н. е. Закавказзя (лчашен, триалеті), Зауралля (синташта), егейського сві- ту (поеми гомера і документи лінійного пись- ма; дископодібні псалії мікенських шахтових гробниць) 6 . особливо дивує зміст заключного висновку: «наведені вище дані досить переконливо дово- дять існування у племен бабинської культури колісниць і візків, а також у зв’язку з цим і екі- пажного виробництва. Можливо, значне поши- рення пам’яток із багатоваликовою керамікою на території україни і сусідніх територіях було тісно пов’язане із широким уживанням коліс- них екіпажів» (Писларий 1995, с. 204—206). І неважливо, що жоден з перелічених доводів не стосується власне бабинської культури (про сту- пінь вірогідності пов’язування знахідок псаліїв з бабинською культурою зазначалося вище). В одній із нещодавніх узагальнювальних статей, присвяченій проблемам колісництва в середови- щі індоєвропейців, йон Пислару оминув увагою проблему доведення використання кінних бой- ових колісниць населенням бабинської культу- ри, перевівши її в площину загальновизнаного факту. Дослідник чомусь скромно промовчав і про свою роль у розробці цього питання, поси- лаючись лише на думку українських археологів, відповідно до якої «усі дископодібні псалії (ук- раїни — Р. Л.) відносяться до культури багатова- ликової кераміки» (Пыслару 2000, с. 337). Проте, за змістом статті стає очевидним, що бабинську культуру й. Пислару включив до списку культур бойових колісниць дещо штучно, так би мови- ти, за інерцією, разом з яскравими і показовими пам’ятками синташти, доно-волзького абашева й іншими синхронними пам’ятками. Мабуть, для переконливості, читачеві пропонується кілька таблиць, у яких псалії «колісничних культур» вільно сусідять з різними пасовими «пряжка- ми» бабинської культури, нібито подібними до псаліїв за технологією виготовлення, і які, від- повідно, додатково натякають на використання відповідної вузди в кінній запряжці бабинсь- ких колісниць (Пыслару 2000, с. 331, 340, рис. 4, 9). нового розвитку ідея колісництва бабинсь- кої культури набула в роботах В.В. отрощенка. В основу аргументації дослідник поклав власну концепцію, згідно з якою бабинська культура, разом із синташтинською (у її зауральському, приуральському і середньоволзькому варіантах) і доно-волзькою абашевською, належить до поч- ту так званих колісничних культур, породжених південноуральським осередком культурогенези (отрощенко 1998, с. 56—58; отрощенко 2000, с. 69—70; отрощенко 2001, с. 43—79; отрощен- ко 2003, с. 75—76). на думку автора, «знахідки архаїчних псаліїв, малюнки та піктограми візків з колесами на шпицях свідчать, що такий засіб пересування і ведення бою був населенню кБк відомий» (отрощенко 1998а, с. 115). оскільки, як справедливо підкреслив В.В. отрощенко, у бабинській культурі відсутні склепи колісни- чих і поховання з елементами кінської упря- жі серед супровідного інвентарю, для підтвер- дження її колісничного статусу автор запро- понував адаптований комплекс ознак, на підставі якого ті чи інші бабинські поховання можна віднести до поховань колісничих: це «зброя», «пряжка», «рама-кузов», «кінь/коні» (отрощен- ко 1998а, с. 115—116). Показово, що за всього бажання обґрунтувати свої побудови автор зміг виділити лише «нечисленну (у межах деся- ти комплексів) групу поховань кБк зі зброєю, досліджених у Дніпро-Донецькому регіоні», які б відповідали запропонованим критеріям (отро- щенко 1998а, с. 115). І це майже на тисячу ба- 6 у двох останніх пунктах І.о. Післарій наводить дані, аналіз яких було раніше зроблено М.М. чередничен- ком (чередниченко 1976). ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 446 бинських поховань, відомих у межиріччі Дні- пра і сіверського Дінця. у не меншому, якщо не більшому, масиві пам’яток межиріччя Дніп- ра і Дунаю взагалі не виявлено подібних ком- плексів. наведені В.В. отрощенком міркування на користь такого припущення дуже цікаві, але не в усьому переконливі. Безумовно, це питання заслуговує на самостійний розгляд, в ході якого варто детально проаналізувати всі «за» і «проти». тому в рамках цієї роботі ми обмежимося лише загальними зауваженнями. По-перше, наявна у зазначених бабинських похованнях «зброя» (стріли, кам’яні молотки) за своїм складом і ха- рактеристиками більше відповідає попередній катакомбній добі, що була, на думку самого В.В. отрощенка, ще «доколісничною» (отрощенко 1998а, с. 113, 115). До цього можна додати, що відомі в літературі згадки про таку спеціалізо- вану категорію зброї, як бронзові наконечники списів бабинської культури (Березанская 1986, с. 37; Волков 2002, с. 98), слід оцінювати як непорозуміння. По-друге, зв’язок «пряжок» з культурами легких бойових колісниць і похо- ваннями колісничих не настільки очевидний і безумовний, як це намагаються довести деякі автори (Василенко 2000; Василенко, супрун 1998; отрощенко 1998, с. 56—57; отрощенко 1998а, с. 114—115; отрощенко 2001, с. 75—79). такий зв’язок порівняно стійко (близько 45 % тенденцій), але не безумовно, фіксують лише для ДВак. у таких «колісничних» культурах, як синташтинська та петровська, знахідки пря- жок взагалі є вкрай рідкісними і не виявляють взаємозумовленості з колісницями, запряжними конями і псаліями, що визнають і самі прихиль- ники існування «колісничної портупеї» (отро- щенко 1998а, с. 115). немає такого взаємозв’язку і для культури Монтеору, у матеріальному комп- лексі якої відомі і дископодібні псалії (лише на поселеннях), і численні пряжки (переважно у могильниках). Проте якщо звернутися до інших близьких у часі культур і культурних груп сте- пового Передкавказзя (лолінська) і Північного кавказу (гінчинська), Волині (стжижовська), Подунав’я і середньої європи (Муреш, Пе- рьямош, Фюзешабонь, адлерберг, Штраубінг, унетиця, унтервелблінг), то виявиться, що за наявності і навіть досить значного поширення в окремих з них «пряжок» там зовсім відсут- ні відомості використання колісниць на кінній тязі. Інакше кажучи, виходить, що «пряжка» не була обов’язковою деталлю парадного і бойового обладунку воїна-колісничого, ознакою його ста- тусу, а тому оперування нею в такій функції не можна визнати коректним. По-третє, припущення, що дерев’яна рама і шкура тварини імітують у поховальному обряді кузов запряженої конями бойової колісниці (Ва- силенко, супрун 1998, с. 33; отрощенко 1998а, с. 115—116), не в усьому узгоджується з наяв- ними археологічними даними. Зокрема, далеко не завжди супровідна тварина репрезентована саме конем, що передбачає коліснична запряж- ка. нерідко цю роль виконували бик/корова та навіть дрібна рогата худоба. Причому зазвичай така тварина представлена не парою, як у похо- ваннях «колісничних» культур, а однією особи- ною. у зв’язку з цим важлива й та обставина, що аналогічна форма супроводу померлих шку- рою (опудалом) великого копитного характер- на для багатьох культур бронзової доби східно- європейського степу і лісостепу, у тому числі попереднього (катакомбного) і наступного (зруб- ного) часу (Братченко 1976, с. 34; грязнов 1977, с. 81, 82; ковалева 1981, с. 43—44, 63; ковалева 1989, с. 56, 61; кузьмина 1994, с. 201, 203; от- рощенко 1990а, с. 73; Писларий 1991, с. 57—58; Писларий 1995а, с. 55; самойленко 1990, с. 104; смирнов 1996, с. 30, 58, 80, 100; чередниченко 1986, с. 57—58 та ін.). Зафіксований для всіх цих пам’яток поховальний контекст дає змогу інтер- претувати такі знахідки як рештки тварин, що супроводжували померлого «під час його подо- рожі в потойбічний світ», у тому числі як тяглову тварину, запряжену у колісний візок (Братченко 1976, с. 34; литвиненко 1997, с. 11; отрощенко 1990, с. 9; Писларий 1995а, с. 205; смирнов 1996, с. 117—118; чмыхов 1989, с. 36; кияшко 2001, с. 100 та ін.). а тому, якщо дерев’яна рама в ба- бинських похованнях й імітувала такий візок, то в цьому випадку може йтися про колісний транспортний засіб взагалі, а не конкретно про колісницю, тим паче бойову. у такому аспекті показовим для нас є комплекс пох. 6 кург. 9, дослідженого у 1964 р. керченською експеди- цією Іа ан урср у с. Іллічове ленінського р-ну кримської обл. Він співвідноситься авторами публікації з пам’ятками кам’янсько-лівенцівсь- кої групи 7 і синхронізується з фінальнокатакомб- ними та ранньобабинськими. на особливу увагу заслуговує факт виявлення в могилі чотирьох глиняних моделей дископодібних коліс із двобіч- ними маточинами (корпусова, ляшко 1999, с. 42—45). автори публікації, на наш погляд, справедливо інтерпретують знахідку моде- лей коліс у контексті релігійних уявлень ста- 7 обрядові характеристики іллічівського поховання зближують його з виділеною для степового криму євпаторійською групою пам’яток (тощев 1993; тощев 1996), хоча посудина з нього не має аналогій у євпа- торійських комплексах, здебільшого безкерамічних. Подібність кам’янсько-лівенцівських (кам’янських) поховальних комплексів до ранньобабинських сте- пового криму відзначає і В.В. отрощенко (отрощенко 2001, с. 108). ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 4 47 родавнього населення про посмертну подорож небіжчика в потойбічний світ, де коліщата ві- дображали семіотичний статус візка, що пере- дбачався як транспортний засіб. однак з вис- новком авторів про те, що змістовне значення моделей коліс не залежить від їхньої кількості (корпусова, ляшко 1999, с. 46), можна погоди- тися лише в тому випадку, якщо вони мали на увазі універсальний і широко розповсюджений у поховальних обрядах первісності, та й не тільки первісності, принцип pars pro toto, і не більше того, позаяк комплект із чотирьох коліс навряд чи означатиме транспортний засіб на двох ко- лесах, наприклад, колісницю. та й морфологія самих моделей, навіть з урахуванням зазначе- ного авторами публікації спрощення і стиліза- ції глиняної пластики (корпусова, ляшко 1999, с. 42—43), аж ніяк не натякає на конструкцію колеса зі шпицями. таким чином, іллічівське поховання, що репрезентує групу пам’яток кри- му, паралельну бабинській культурі, демонструє обізнаність її носіїв з дископодібними псаліями, проте також відбиває загальну для культур Північного надчорномор’я поховальну тра- дицію, засновану на так званих обрядах пере- ходу, які передбачали, крім іншого, забезпечен- ня обраних небіжчиків транспортними засоба- ми — човнами, саньми-волокушами, колісними візками. По-четверте, так звані колісничні атрибути в культурі Бабине не корелюються між собою: дерев’яна рама не передбачає обов’язкової наяв- ності в похованні кільцевої «пряжки», а остання, у свою чергу, трапляється не тільки в похованнях з рамними конструкціями, а й у звичайних ґрун- тових ямах, а також у кам’яних скринях. усе вищеперелічене приводить нас до вис- новку про те, що поховальна парадигма культури Бабине, швидше за все, не передбачала відобра- ження в обряді належності померлої людини до верстви воїнів-колісничих, а тому немає жодних підстав говорити про існування відповідного прошарку в соціальній структурі бабинського суспільства. І нарешті, по-п’яте, логічно припустити, що, говорячи про малюнки і піктограми колісниць, В.В. отрощенко мав на увазі пам’ятки образо- творчості саме бабинської культури, а не якоїсь іншої, наприклад зрубної, які залучив свого часу І.о. Післарій. утім нам важко пригадати серед зображень бабинської культури, переваж- на більшість яких пристосована до керамічного посуду, хоча б одне, котре можна було б інтер- претувати як малюнок або знак (піктограму) колісниці чи колеса. не змогла знайти подібних свідчень у бабинській культурі і М.с. сергеєва, яка предметно займається питанням зображення колісниць у графіці доби бронзи, у тому числі старожитностей степу—лісостепу східної єв- ропи (сергеєва 2001, с. 11). таким чином, критичний аналіз аргументів, наведених на доказ існування у населення ба- бинської культури кінних бойових колісниць разом з відповідними соціоісторичними вис- новками, показує, що в переважній більшості надійними аргументами вони бути не можуть. З усіх доводів наших колег, крім факту одиничних знахідок у Північному надчорномор’ї щиткових псаліїв, найбільш раціональним і вартим уваги є той, що культура Бабине, у просторово-геогра- фічному відношенні знаходячись між Доно-Вол- го-ураллям і Балкано-Подунав’ям, виявляється оточеною зі сходу і заходу культурними утво- реннями, у яких достовірно зафіксовано існу- вання кінних колісниць: синташта, Потапівка, ДВак, Монтеору, Мікени. очевидно, що, займа- ючи територію у межах так званого степового коридору, бабинська культура навряд чи могла залишитися ізольованою і не зазнати, хоча б час- тково, впливу потужного «колісничного» імпуль- су, який у першій третині II тис. до н. е. так чи інакше проявився у багатьох регіонах старого світу, включаючи як зону ранніх цивілізацій, так і прилеглу до неї «первісну периферію». Ціл- ком усвідомлюючи ці обставини, ми однак не можемо сказати більше того, на що дають нам підстави археологічні й інші джерела. краще, не погрішивши перед фактами, сказати менше, навіть якщо це буде сухо і стримано, ніж, давши волю фантазії, «пожвавити» праісторію яскрави- ми подіями і сюжетами про колісничні марші й баталії, яких насправді не було. Якщо точно дотримуватися цього принципу і спиратися тільки на об’єктивні дані, то на сьогодні можна лише припускати обізнаність носіїв бабинсь- кої культури з кінною колісничною запряжкою. на- скільки ж широко вона була розповсюджена, як ак- тивно і яким чином використовувалася бабинським населенням, визначити поки що неможливо. тому невипадково у своїх історико-культурних побудо- вах, присвячених поширенню кінних колісниць і пов’язаного з ними культу або колісничної тактики бою з відповідним набором озброєння, дослідники, як правило, ведучи вектор цих інновацій від уралу до Поволжя і Донщини, продовжують його далі на південний захід і доводять до Подунав’я і Мікен, пропускаючи при цьому проміжний регіон Північ- ного надчорномор’я, де була поширена бабинська культура (кузьмина 2000, с. 7; кузьмина 2001, с. 128; Boroffka 1998, s. 135 та ін.). треба думати, пояс- нюється це тією обставиною, що зв’язок бабинської культури з «колісництвом» для цих авторів, як і для нас, залишається недостатньо зрозумілим. Більш того, для карпатського басейну, де зафіксовані порівняно численні знахідки псаліїв, дослідники вказують на ознаки того, що колісниці чи їхні моделі ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 448 відігравали роль у поховальній практиці і ритуалах, однак надійні джерела щодо застосування бойової колісниці в цьому регіоні відсутні. симптоматичним є і той факт, що в придунайських культурах бронзової доби, в яких наявні псалії від вузди (побічно коліс- ниці), украй рідко трапляються вістря стріл (тобто луки) й інші спеціалізовані види зброї, характерні для культур бойових колісниць Доно-Волго-уралля, що додатково свідчить на користь не військового, а ритуального, соціально-престижного використання колісниць у придунайському світі (Boroffka 1998, s. 117, 135). Дещо подібна, хоча й не аналогічна, ситуація в Північному надчорномор’ї дозволяє ро- бити щодо цього регіону схожий висновок: якщо і припускати обізнаність населення бабинської культури з кінною колісницею, то говорити про її використання у військовій справі у нас немає жод- них підстав. Відкритим також залишається питання про те, на якому етапі своєї історії носії бабинсь- кої культури пізнали кінні колісниці 8 . ось чому ми не маємо достатніх підстав, щоб цілком по- діляти пропоновані в літературі сміливі й оригі- нальні історичні реконструкції, які, за аналогією з регіоном Доно-Волго-уралля, змальовують у Північному надчорномор’ї події «героїчної епо- хи», коли цією територією проносилися хвилі «чужого войовничого населення», спочатку зі сходу на захід, несучи сюди найдавніші дис- коподібні псалії, а потім назад, навчаючи на- селення східної європи мікенських орнаментів і техніки золотого плакування металевих виробів (Березанская 1986, с. 42); або подібні сюжети про походи через територію сучасної україни окре- мих загонів воїнів-колісничих (представників ха- ризматичних кланів) у західному напрямку аж до карпатського басейну і на південь Балканського півострова, руйнування ними лівенцівської фор- теці в гирлі Дону; чи про військове протистояння носіїв сусідніх культур, під час якого хронічна нестача у військовому побуті бабинського на- селення ефективної та дорогої металевої зброї (списів, сокир, кинджалів), наявної у колісничих ДВак «в разі серйозного міжетнічного конф- лікту стає передумовою поразки»; а в іншому сценарії «оволодівши бойовою колісницею, носії культури багатопружкової кераміки зупинили поширення на захід населення доно-волзької абашевської культури» (етнічна історія… 2000, с. 38; отрощенко 1995, с. 194—195; отрощенко 1998а, с. 116; отрощенко 2003, с. 76 та ін.). Вод- ночас доводиться шкодувати про те, що окремі етноісторичні сюжети, подані в узагальнюваль- них працях з первісної історії україни, некри- тично сприймаються деякими молодими дослід- никами, у результаті чого на сторінках наукових видань з’являються відверто слабкі публікації, зміст яких здебільшого знаходиться поза межа- ми наукової критики (Василенко 2000; Василен- ко 2001; Василенко, супрун 1998). Зрозуміло, характер і обмеженість доступних джерел, як ми намагалися показати вище, не да- ють змоги однозначно відповісти на всі постав- лені питання. а тому проблема «колісництва» у бабинській культурі ще далека від розв’язання. І цю обставину, на наш погляд, варто неодмінно враховувати як у дослідженні конкретних питань археології, так і у відтворенні первісної історії. адже ступінь об’єктивності історичних реконс- трукцій обумовлений не тільки і навіть не стільки зовнішньою логічністю побудованих ланцюжків і привабливістю пропонованих історичних сю- жетів, скільки рівнем і якістю наукової аргумен- тованості висунутих положень і їх відповідністю комплексу наявних джерел. на завершення за- лишається висловити надію на те, що викладені міркування не залишаться поза увагою наших колег і знайдуть адекватний відгук у подальших роботах. 8 у зв’язку з цим звернемо увагу на обставину, яка не знаходить поки належного пояснення: усі відомі в Північному надчорномор’ї щиткові псалії з шипами не мають жодного декору, тоді як більшість подібних знахідок із сусідніх регіонів Волго-Доння та Подунав’я характеризується рельєфним орнаментом, виконаним у так званому мікенському, чи карпато-мікенському стилі. Можливо, пояснення цьому варто було б шукати в то- му, що більшість надчорноморських псаліїв пов’язана з матеріалами поселень, а не могильників. Поселенські ж знахідки, як це наочно демонструють пам’ятки доно- волзької абашевської культури, швидше за все, нале- жать до різновиду звичайної повсякденної вузди, тоді як поховання містять парадну упряж із прикрашеними різьбленням деталями (Пряхин, Беседин 1992, с. 55). Проте таке пояснення не можна визнати універсаль- ним, оскільки в нього не вписуються, наприклад, ма- теріали культури Монтеору, де декоровані дископодібні псалії знайдено як у некрополях, так і на поселеннях. розв’язуючи цю проблему, мабуть, варто враховувати ту непорушну обставину, що передзрубний і перед- сабатинівський горизонти Північного надчорномор’я, представлені культурами бабинського кола, на відміну від синхронних культур Подунав’я і Доно-Волзького регіону, виявляються майже абсолютно «чистими і вільними» від згаданих «мікенських» впливів. на це звернув увагу і с.а. григор’єв, вважаючи однак, що вироби «мікенського» стилю відсутні тільки в ранніх комплексах культури Бабине (кБк — за цим автором) і з’являються в більш пізніх. Як приклад таких автор зміг назвати лише відомий «комплекс Бородінського скарбу з виробами, прикрашеними мікенськими орнаментами», при цьому обминувши увагою проблему його культурної атрибуції (Grigoriev 2002, р. 390), яка у світлі новітніх досліджень видається далеко не дозвільною. Залишаючи це спірне питання за межами нашої роботи, ще раз наго- лосимо на тому незаперечному факті, що матеріальний комплекс бабинської культури на всіх етапах її розвитку і в усіх територіальних групах абсолютно не позначений так званими мікенськими впливами, що яскраво прояв- ляються в сусідніх культурних утвореннях Південної і східної європи, особливо у виробах з металу, кістки і рогу. Причина цього, на перший погляд, парадоксаль- ного явища поки залишається незрозумілою. ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 4 49 Березанская С.С. северная украина в эпоху бронзы. — к., 1982. Берестнев С.И. к проблеме соотношения культур эпохи бронзы в Восточноукраинской лесостепи // Пробле- мы истории и археологии украины. — харьков, 1997. — с. 9. Берестнев С.И. Поселение эпохи бронзы снежковка-7 на северском Донце // Древности-1996. — харьков, 1997а. — с. 84—95. Берестнев С.И. Восточноевропейская лесостепь в эпоху средней и поздней бронзы (II тыс. до н. э.). — харь- ков, 2001. Берестнев С.И. к вопросу о памятниках многоваликовой общности в лесостепи Восточной украины // Бронзовый век Восточной европы: характеристика культур, хронология и периодизация. — самара, 2001а. — с. 169—172. Беседин В.И. «Микенский» орнаментальный стиль эпохи бронзы в Восточной европе // археология восточно- европейской лесостепи. — Вып. 13: евразийская лесостепь в эпоху металла. — Воронеж, 1999. — с. 45—59. Братченко С.Н. исследования на левобережной Донетчине // ао 1973 года. — М., 1974. — с. 252. Братченко С.Н. нижнее Подонье в эпоху средней бронзы. — к., 1976. Братченко С.Н. каменско-ливенцовская группа памятников // археология усср: В 3-х т. — к.: наук. думка, 1985а. — т. 1. — с. 458—462. Братченко С.Н. культура многоваликовой керамики // археология усср: В 3-х т. — к.: наук. думка, 1985. — т. 1. — с. 451—458. Брей У., Трамп Д. археологический словарь. — М., 1990. Бровендер Ю.М. относительная хронология построек покровской срубной культуры поселения капитаново-1 // Эпоха бронзы Донно-Донецкого региона: Материалы 4-го украинско-российского полевого археол. семина- ра. — киев; Воронеж, 1998. — с. 16—31. Бровендер Ю.М. Поселення зрубної спільності в середній течії сіверського Дінця: автореф. дис. ... канд. іст. наук. — к., 2000. Бровендер Ю.М., Отрощенко В.В. карпато-микенский орнаментальный стиль в материалах поселения капи- таново-I // Доно-Донецкий регион в системе древностей эпохи бронзы восточноевропейской степи и лесостепи. — Воронеж, 1996. — Вып. 2. — с. 53—55. Буров Г.М. крым в бронзовом веке: вооруженные конфликты и некоторые аспекты демографии // изв. крым. рес- публ. краеведч. музея. — 1994. — № 8. — с. 28—35. Василенко А.І. Про технологічну спорідненість кісткових поясних пряжок та найдавніших кісткових паліїв // теоретичні проблеми вітчизняної історії: Матер. конф. — луганськ, 2000. — с. 3—9. Василенко А.І. Про роль кінних колісниць у війнах ІІ тис. до н. е. // Вісник суну. — 2001. — № 4 (38). — с. 62—79. Василенко А.И., Супрун А.В. к вопросу о происхождении костяных поясных пряжек // Проблемы археологии Юго-Восточной европы: тез. докл. VII Дон. археол. конф. — ростов н/Д, 1998. — с. 32—35. Васильев И.Б., Кузнецов П.Ф., Семенова А.П. Потаповский курганный могильник индоиранских племен на Волге. — самара, 1994. Волков В.А. Боевые колесницы в археологических комплексах лесостепной и степной евразии // археологія та етнологія східної європи: матеріали і дослідження: В 3-х т. — одеса, 2002. — т. 3. — с. 98—99. Гершкович Я.П. Фигурные поясные пряжки культуры многоваликовой керамики // са. — 1986. — № 2. — с. 132—146. Гончарова Ю.В. к вопросу о классификации дисковидных псалий с шипами эпохи поздней бронзы на терри- тории Восточной европы // Древние культуры и технологии. — сПб., 1996. — с. 34—43. Горбунов В.С. Бронзовый век волго-уральской лесостепи. — уфа, 1992. Грязнов М.П. Бык в обрядах и культах древних скотоводов // Проблемы археологии евразии и северной аме- рики. — М., 1977. — с. 80—88. Давня історія україни: у 2-х кн. — к., 1994. — кн. 1. Давня історія україни: у 3-х т. — к., 1997. — т. 1. Екимов Ю.Г., Пряхин А.А. костяные псалии эпохи бронзы с территории лесостепного Подонья // Древняя история Поволжья. — куйбышев, 1979. — т. 230. — с. 78—85. Етнічна історія давньої україни. — к., 2000. Зданович Г.Б. Щитковые псалии из среднего Приишимья // ксиа. — 1986. — Вып. 185. — с. 60—65. Зданович Г.Б. Бронзовый век уралоказахстанских степей (основы периодизации). — свердловск, 1988. Каменецкий И.С. к теории слоя // статистико-комбинаторные методы в археологии. — М., 1970. — с. 83—94. Классификация в археологии. терминологический словарь-справочник. — М., 1990. Клейн Л.С. археологическая типология. — л., 1991. Клименко В.Ф. Памятники культуры многоваликовой керамики в северо-Восточном Приазовье // Древнейшие общности земледельцев и скотоводов северного Причерноморья V тыс. до н. э. — V в. н. э.: Материалы Междунар. археол. конф. — тирасполь, 1994. — с. 110—112. Клименко В.Ф. курганы юга Донетчины. — енакиево, 1998. Клименко В.Ф., Цымбал В.И. Древности родного края. — Донецк, 1991. ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 450 Клименко В.Ф., Цымбал В.И. о погребениях культуры многоваликовой керамики в северо-Восточном Приазовье // Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической общности (ккио) и культурно-исто- рической общности многоваликовой керамики (киоМк). — Запорожье, 1998. — с. 70—74. Ковалева И.Ф. север степного Поднепровья в среднем бронзовом веке. — Днепропетровск, 1981. Ковалева И.Ф. социальная и духовная культура племен бронзового века (по материалам левобережной украины). — Днепропетровск, 1989. Корпусова В.Н., Ляшко С.Н. Погребение эпохи бронзы с глиняными модельками колес у с. ильичево в крыму // ДсПк. — Запорожье, 1999. — Вып. 7. — с. 42—48. Крилова Л.П. археологічні розкопки стародавніх курганів на криворіжжі в 1964—1966 р. // наш край. — Дніп- ропетровськ, 1971. — Вип. 1. Крылова Л.П. научный отчет Днепропетровского исторического музея об охранных раскопках 1964 г. // на Іа нан україни. — № 1964/67. Крылова Л.П. научный отчет Днепропетровского исторического музея об охранных раскопках 1967 г. // на Іа нан україни. — № 1967/84. Кузьмина Е.Е. еще раз о дисковидных псалиях евразийских степей // ксиа. — 1980. — Вып. 161. — с. 8—21. Кузьмина Е.Е. откуда пришли индоарии? — М., 1994. Кузьмина Е.Е. кони и колесницы Южного урала и индоевропейские мифы // Проблемы изучения энеолита и брон- зового века Южного урала. — орск, 2000. — с. 3—9. Кузьмина Е.Е. Мифологические представления о коне в культе индоевропейцев // Миф. — софия, 2001. — № 7.— с. 117—134. Латынин Б.А. архаические круглые псалии с шипами // Миа. новое в советской археологии. — 1965. — № 130. — с. 201—204. Лесков А.М. Древнейшие роговые псалии из трахтемирова // са. — 1964. — № 1. — с. 299—303. Литвиненко Р.А. культурная ситуация в Донбассе середины ІІ тыс. до н. э. // Материалы археол. семинара. — До- нецк, 1992. — Вып. 1. — с. 11. Литвиненко Р.А. срубная культура бассейна северского Донца (по материалам могильников): рукопись дис. … канд. ист. наук // на Іа нан україни. — к., 1994. — № 750. — Ф. 12. — оп. 2. Литвиненко Р.А. об одной параллели в погребальном обряде скотоводческих племен эпохи бронзы Днепро-Донец- кого региона // Матеріали вузівської наук. конф. професорсько-викладацького складу за підсумками науково- дослідницької роботи: історичні науки, політологія. — Донецьк, 1997. — кн. 1. — с. 10—13. Литвиненко Р.А. об относительной хронологической позиции памятников покровского типа в бассейне северского Донца // Проблемы истории и археологии украины: тез. докл. науч. конф. — харьков, 1997а. — с. 14. Литвиненко Р.А. Динамика расселения племен кМк в басейне нижнего Дона // Проблемы археологи Юго-Вос- точной европы: тез. докл. VII Дон. археол. конф. — ростов н/Д, 1998. — с. 48—50. Литвиненко Р.А. о появлении кМк в бассейне нижнего Дона // Взаимодействие и развитие древних культур южного пограничья европы и азии: Материалы междунар. науч. конф. — саратов, 2000. — с. 67—71. Литвиненко Р.О. До оцінки джерельної бази культури багатоваликової кераміки (Бабине) // Проблемы истории и археологии украины: Материалы междунар. науч. конф. — харьков, 2001. — с. 22, 23. Ляшко С.Н. косторезное производство в эпоху бронзы // ремесло эпохи энеолита—бронзы на украине. — к., 1994. — с. 152—166. Малов Н.М., Филипченко В.В. Памятники катакомбной культуры нижнего Поволжья // археол. вести. — сПб., 1995. — № 4. — с. 52—62. Отрощенко В.В. разведки левого берега каховского водохранилища // аиу в 1968 г. — к., 1971. — с. 10—11. Отрощенко В.В. Племена срубной культуры степного Поднепровья: рукопись дис. … канд. ист. наук // на Іа нан україни. — к., 1981. — Ф.12. — № 598. Отрощенко В.В. идеологические воззрения племен эпохи бронзы на территории украины // обряды и верования древнего населения украины. — к., 1990. — с. 5—17. Отрощенко В.В. к проблеме выделения «жреческих» комплексов среди погребений срубной культурно-истори- ческой общности // Проблемы первобытной археологии северного Причерноморья: тез. докл. юбил. конф.: В 2-х ч. — херсон, 1990а. — ч. 1. — с. 72—73. Отрощенко В.В. «Древности степного Причерноморья и крыма» // ДсПк. — Запорожье, 1995. — Вып. 5. — с. 194—195. Отрощенко В.В. к вопросу о доно-волжской абашевской культуре // археология восточноевропейской лесостепи: Доно-Донецкий регион в эпоху средней и поздней бронзы. — Воронеж, 1998. — Вып. 11. — с. 52—59. Отрощенко В.В. Феномен кістяних пряжок // Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической об- щности (ккио) и культурно-исторической общности многоваликовой керамики (киоМк). — Запорожье, 1998а. — с. 113—117. Отрощенко В.В. к вопросу о памятниках новокумакского типа // Проблемы изучения энеолита и бронзового века Южного урала. — орск, 2000. — с. 66—72. Отрощенко В.В. Проблеми періодизації культур середньої та пізньої бронзи півдня східної європи (культурно- стратиграфічні зіставлення). — к., 2001. ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 4 51 Отрощенко В.В. к истории племен срубной общности // археология восточноевропейской лесостепи. Доно-До- нецкий регион в эпоху бронзы. — Воронеж, 2003. — Вып. 17. — с. 68—96. Писларий И.А. Погребальный обряд культуры многоваликовой керамики // Древняя история населения украи- ны. — к., 1991. — с. 52—66. Писларий И.А. Деревообработка в эпоху средней бронзы в лесостепи Восточной украины // хозяйство древнего населе- ния украины. ремесла и промыслы древнего населения украины: В 2-х ч. — к., 1995. — ч. 2. — с. 196—210. Писларий И.А. Животноводство населения в эпоху бронзы степной украины // хозяйство древнего населения украины. ремесла и промыслы древнего населения украины: В 2-х ч. — к., 1995а. — ч. 1. — с. 49—73. Пыслару Й. индоевропейцы, конь и узда в эпоху бронзы // Stratum plus. — сПб.; кишинев; одесса, 2000. — № 2. — с. 322—345. Писларий И.А., Филатов А.П. тайны степных курганов. — Донецк, 1972. Пряхин А.Д. абашевская культура в Подонье. — Воронеж, 1971. Пряхин А.Д. Поселения катакомбного времени лесостепного Подонья. — Воронеж, 1982. Пряхин А.Д. Доно-Волжско-уральская лесостепь эпохи средней и поздней бронзы // археологические культуры и культурно-исторические общности Большого урала. — екатеринбург, 1993. — с. 181—182. Пряхин А.Д. Мосоловское поселение металлургов-литейщиков эпохи поздней бронзы. — Воронеж, 1996. — кн. 2. Пряхин А.Д. Юго-западные пределы доно-волжской абашевской культуры // Проблемы истории и археологии ук- раины: тез. докл. науч. конф. — харьков, 1997. — с. 18. Пряхин А.Д., Беседин В.И. Щитковые (дисковидные) псалии со вставными шипами с территории Восточной европы // Studia Minora facultatis philosophicae Universitatis Brunensis. — 1992. — E 37. — с. 51—60. Пряхин А.Д., Беседин В.И. конская узда периода средней бронзы в восточноевропейской лесостепи и степи // ра. — 1998. — № 3. — с. 22—35. Пряхин А.Д., Беседин В.И., Левых Г.А., Матвеев Ю.П. кондрашкинский курган. — Воронеж, 1989. Радзієвська В.Є., Шрамко Б.А. нові археологічні пам’ятки на харківщині // археологія. — 1980. — № 33. — с. 100—108. Ромашко В.А. новая находка дисковидного псалия в Присамарье // регіональне і загальне в історії: тез. міжнар. наук. конф. — Дніпропетровськ, 1995. — с. 64—65. Ромашко В.А. к выделению нового типа кинжалов позднего бронзового века // Древности-1996. — харьков, 1997. — с. 50—55. Ромашко В.А. Поселение эпохи бронзы у села Богуслав // сабатиновская и срубная культуры: проблемы взаимо- связей востока и запада в эпоху поздней бронзы. — киев; николаев; Южноукраинск, 1997а. — с. 61—62. Рыбалова В.Д. костяной псалий с поселения каменка близ керчи // са. — 1966. — № 4. — с. 178—181. Савва Е.Н. культура многоваликовой керамики Днестровско-Прутского междуречья. — кишинев, 1992. Самойленко Л.Г. общие черты в деталях погребального обряда у племен энеолита и бронзового века степной украины // Проблемы исследования памятников археологии северского Донца: тез. докл. обл. науч.-практ. конф. — луганск, 1990. — с. 103—105. Санжаров С.Н. о культурной принадлежности Проказинского поселения эпохи бронзы // Проблемы археологии, древней и средневековой истории украины. — харьков, 1995. — с. 35—36. Сергєєва М.С. Міфологічний образ колісниці у графіці населення степів східної європи // археологія. — 2001. — № 1. — с. 10—18. Синюк А.Т., Килейников В.В. курган у с. Введенка на Дону // са. — 1976. — № 1. — с. 159—169. Синюк А.Т., Козмирчук И.А. некоторые аспекты изучения абашевской культуры в бассейне Дона (По материалам пог- ребений) // Древние индоиранские культуры Волго-уралья (II тыс. до н. э.). — самара, 1995. — с. 37—72. Синюк А.Т., Погорелов В.И. курган 16 Власовского могильника // Погребальные памятники эпохи бронзы лесо- степной евразии. — уфа, 1993. — с. 6—31. Смирнов А.М. курганы и катакомбы эпохи бронзы на северском Донце. — М., 1996. Смирнов К.Ф., Кузьмина Е.Е. Происхождение индоиранцев в свете новейших археологических открытий. — М.: наука, 1977. Тощев Г.Н. Погребения кМк с вытянутыми костяками в крыму // ДсПк. — Запорожье, 1993. — Вып. 4. — с. 157—161. Тощев Г.Н. культуры эпохи бронзы крымского полуострова // северо-Восточное Приазовье в системе евразийских древностей (энеолит—бронзовый век): Материалы междунар. конф.: В 2-х ч. — Донецк, 1996. — ч. 1. — с. 79—81. Цимиданов В.В. Две группы воинских погребений середины ІІ тыс. до н. э. в Волго-Донском регионе // Материалы археологического семинара. — Донецк, 1992. — Вып. 1. — с. 2—9. Чередниченко Н.Н. Поселение срубной культуры на луганщине // са. — 1970. — № 1. — с. 233—238. Чередниченко Н.Н. колесницы евразии эпохи поздней бронзы // Энеолит и бронзовый век украины. — к.: наук. думка, 1976. Чередниченко М.М. хронологія зрубної культури Північного Причорномор’я // археологія. — 1977. — Вип. 22. — с. 3—21. Чередниченко Н.Н. срубная культура // культуры эпохи бронзы на территории украины. — к., 1986. — с. 44—82. ISSN 0235-3490. Археологія, 2005, № 452 Чмыхов Н.А. опыт реконструкции смысла погребального обряда древнего населения украины // Духовная культура древнего населения украины: тез. докл. науч.-практ. конф. — к., 1989. — с. 36—37. Шаповалов Т.А. Периодизация эпохи бронзы бассейна северского Донца (по материалам ильичевского поселения): автореф. дис. … канд. ист. наук. — к., 1983. Шаповалов Т.А. Поселение срубной культуры у с. ильичевка на северском Донце // Энеолит и бронзовый век украины. — к.: наук. думка, 1976. — с. 150—172. Шарафутдинова Э.С. о восточной и северо-восточной границах распространения памятников бабинской куль- туры (кМк) // северо-Восточной Приазовье в системе евразийских древностей (энеолит—бронзовый век): Материалы междунар. конф.: В 2-х ч. — Донецк, 1996. — ч. 1. — с. 56—59. Boroffka N. Bronze- und früheisenzeitliche Geweihtrensenknebel aus Rumänien und ihre Beziehungen // Eurasia Antiqua, 1998, Bd. 4. — S. 82—135. Grigoriev S.A. Ancient Indo-Europeans. — Chelyabinsk, 2002. Hüttel H.G. Bronzezeitliche Trensen in Mittel- und Osteuropa // Prähistorische bronzefunde. — München, 1981. — Abt. 16, Bd. 2. Lichardus J., Vladar J. Karpatenbecken-Sintašta-Mykene ein beitrag zur definition der Bronzezeit als historischer epoche // Slovenská archeológia. — 1996. — 44, 1. — S. 25—93. Oancea A. Branches de mors au corps en forme de disque // Traco-Dacica: Recueil d’études ŕ l’occasion du IIe Congrčs International de Thracologie. — Bucureţti, 1976. — P. 59—75. Penner S. Schliemanns Schachtgräberrung und der europäische Nordosten: Studien zur Herkunft der frühmykenischen Streitwagenausstattung // Saarbrücker Beiträge zur Altertumskunde. — Bonn, 1998. — Bd. 60. Taufer M. Ein Scheibenknebel aus Džarkutan (Süduzbekistan) // Archäologische Mitteilungen aus Iran und Turan. — Berlin, 1999. — Bd. 31. — S. 69—142. Zaharia E. La culture de Monteoru. Sa dexieme etape de developpment a la lumiere des fouilles de Sarata Monteoru // Dacia. — 1990. — № 34. — р. 23—51. Одержано 15.05.2004 Р.А. Литвиненко к ПроБлеМе ПсалиеВ, БоеВЫх колесниЦ и ВоиноВ-колесничих В БаБинской кулЬтуре В статье обсуждается проблема принадлежности бабинской культуры к кругу так называемых культур боевых колесниц. основное внимание уделено критике источников, традиционно привлекаемых для доказательства быто- вания в культуре Бабино конной колесницы, активного использования ее в военном деле и существования в их об- ществе социальной страты воинов-колесничих. анализ археологических данных показал, что в замкнутых комп- лексах культуры Бабино ни разу не найдены псалии. с бабинской культурой можно лишь предположительно свя- зывать дисковидные псалии с шипами из трахтемирова и Богуслава, а также осторожно привлекать для анали- за псалий из каменского поселения, учитывая культурно-хронологическую параллельность каменской культур- ной группы с культурой Бабино. Все находки прямоугольных с желобчатым сечением псалиев следует исключить из списка бабинских. Погребальный ритуал культуры Бабино не имеет тех знаковых признаков, которые харак- терны для «культур колесниц»: колесниц, упряжных лошадей, узды и специального вооружения. учитывая про- странственно-географическое расположение бабинской культуры в степном коридоре по соседству с культура- ми, в которых зафиксировано существование конных колесниц, можно допускать, что, вероятно, ее носители так- же были знакомы с этим изобретением. однако говорить о сферах и степени использования конной колесницы бабинским населением северного Причерноморья, в том числе в военном деле, нет никаких оснований. характер и ограниченность источников оставляют проблему «колесничества» в культуре Бабино открытой. R.A. Lytvynenko TO THE PROBLEM OF PSALIA, CHARIOTS AND CHARIOTEERS IN THE BABYNSKA CULTURE The article deals with the problem of attribution of the Babynska culture to the group of so-called «chariot cultures». Principal attention is paid to criticism of the sources traditionally engaged in proving the existence of chariots in the Babynska culture, which were actively used in the trade of war and the existence in their society of social strata of charioteers. The analysis of the archaeological data has shown that psalia were never discovered in closed complexes of the Babino culture. One can only presumably attribute disc psalia with spikes from Trakhtemyriv and Bohuslav to the Babynska culture. Taking into conside- ration cultural and chronological parallelism of the Kamenska cultural group and Babynska culture one can carefully involve the psalium from the Kamenske settlement into the analysis. All finds of rectangular psalia with grooved section should be excluded from the list of Babynska artifacts. Funerary rite of the Babynska culture do not possess any of those features characteristic of the «chariot cultures»: chariots, draught horses, bridles and special armament. In view of the geographic position of the Babynska culture in the steppe «corridor» near the cultures where the horse-driven chariots were proved to have existed, one may assume that its bearers were also familiar with this invention. However, there is no ground to judge upon spheres and extent of application of horse chariots by the Babino population of the Black Sea North Region in warfare. The character and scantiness of sources leave the question of «chariotism» in Babynska culture open to discussion.

До проблеми псаліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі

Репозитарії

Схожі ресурси