Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004
Рецензія на книгу: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 (Archäologie in Eurasien, Band 17). Ч. 1 (нем.). — 234 c, 10 табл, 137 рис.; Ч. 2. Каталог. Таблицы (рус.). — 278 с., 12 табл,...
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2006
|
| Назва видання: | Археологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199255 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. / К.П. Бунятян // Археологія. — 2006. — № 1. — С. 89-92. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-199255 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1992552024-10-01T13:52:04Z Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 Бунятян, К.П. Рецензії Рецензія на книгу: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 (Archäologie in Eurasien, Band 17). Ч. 1 (нем.). — 234 c, 10 табл, 137 рис.; Ч. 2. Каталог. Таблицы (рус.). — 278 с., 12 табл, 546 рис. 2006 Article Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. / К.П. Бунятян // Археологія. — 2006. — № 1. — С. 89-92. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199255 uk Археологія Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Бунятян, К.П. Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 Археологія |
| description |
Рецензія на книгу: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 (Archäologie in Eurasien, Band 17). Ч. 1 (нем.). — 234 c, 10 табл, 137 рис.; Ч. 2. Каталог. Таблицы (рус.). — 278 с., 12 табл, 546 рис. |
| format |
Article |
| author |
Бунятян, К.П. |
| author_facet |
Бунятян, К.П. |
| author_sort |
Бунятян, К.П. |
| title |
Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 |
| title_short |
Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 |
| title_full |
Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 |
| title_fullStr |
Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 |
| title_full_unstemmed |
Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. — Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 |
| title_sort |
рец.: рассамакин ю.я. азово-понтийские степи в эпоху меди. погребальные памятники середины v — конца iv тыс. до н. э. — mainz: verlag philipp von zaubern, 2004 |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199255 |
| citation_txt |
Рец.: Рассамакин Ю.Я. Азово-Понтийские степи в эпоху меди. Погребальные памятники середины V — конца IV тыс. до н. э. / К.П. Бунятян // Археологія. — 2006. — № 1. — С. 89-92. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT bunâtânkp recrassamakinûâazovopontijskiestepivépohumedipogrebalʹnyepamâtnikiseredinyvkoncaivtysdonémainzverlagphilippvonzaubern2004 |
| first_indexed |
2024-10-02T04:02:07Z |
| last_indexed |
2024-10-02T04:02:07Z |
| _version_ |
1811773367063150592 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 1 89
В археології енеоліту азовсько-Понтійських про-
сторів, центральна частина яких розташована на
території україни, склалася кризова ситуація.
Причина її проста: схема культурно-хронологіч-
ного впорядкування джерел, уперше в цілісному
вигляді подана в узагальнюючому виданні з архе-
ології україни (археологія… 1971, див. відповід-
ні розділи Д.Я. телегіна, о.г. Шапошнікової та
а.о. Щепинського), не виконує прагматичної
функції. Певною мірою цьому сприяло нагро-
мадження джерел, але головне все ж криється в
іншому — в недосконалості самої схеми. Власне,
з трьох основних явищ енеоліту південної сму-
ги україни лише середньостогівська культура
була розроблена монографічно (телегін 1973).
натомість, такі явища, як пам’ятки нижньоми-
хайлівського типу й кемі-обинської культури
лишилися примарами і, не ставши об’єктом
аналізу, перейшли до розряду ілюстративного
матеріалу. Через це нерідко одними й тими ж
похованнями часто ілюстрували різні культури,
долучали до них малодостовірні джерела (навіть
з інших хронологічних періодів), а подібні похо-
вання могли опинитися в різних угрупованнях.
утім концепція середньостогівської куль-
тури виявилася нетривкою, і першим піддав її
сумніву сам Д.Я. телегін, вивівши з її складу
поховання так званого новоданилівського типу
(телегин 1985). З формального погляду підстав
для цього не було: за характером поховань (ґрун-
тові), позою й орієнтацією небіжчиків (зібгано
на спині головою переважно на схід) та іншими
рисами вони цілком вписувалися в характерис-
тику поховального обряду середньостогівської
культури, а уточнення хронологічної позиції не
виводило їх за межі цієї культури. ситуація із
середньостогівською культурою ускладнилася,
коли І.Ф. ковальова (ковалeва 1979 ін.) виділи-
ла своєрідну групу випростаних поховань, що
отримала назву «постмаріупольська культура».
Подібні поховання до активних розкопок в орі-
© к.П. БунЯтЯн, 2006
Ðåöåí糿
Þ.Я. ð à ñ ñ à ì à ê è í
àçîâî-Ïîíòèéñêèå ñòåïè â ýïîõó ìåäè.
Ïîãðåáàëüíûå ïàìÿòíèêè ñåðåäèíû V —
êîíöà IV òûñ. äî í. ý.
Mainz: Verlag Philipp von Zaubern, 2004 (Archaologie
in Eurasien, Band 17). ×. 1 (íåì.). — 234 ñ., 10 òàáë., 137 ðèñ.;
×. 2. Êàòàëîã. Òàáëèöû (ðóñ.). — 278 ñ., 12 òàáë., 546 ðèñ.
льсько-самарському межиріччі Д.Я. телегін
відносив до середньостогівської культури. те-
пер вона втрачала і цей компонент. не дивно, що
нову культуру Д.Я. телегін визнав лише через 20
років (пор.: телегін 1987 і 1999).
отже, постає питання, наскільки обґрунтовано
було виділено середньостогівську культуру, яка на
сьогодні фактично втратила одну структурну час-
тину — поховальні пам’ятки. Це добре демонструє
останнє зведення Д.Я. телегіна. Позаяк яскраві
багаті поховання віднесено до новоданилівської
культури (телегин, нечитайло, Потехина, Панчен-
ко 2001, с. 64—106; критику див.: котова 2005), то
середньостогівську довелося ілюструвати доволі-
таки сумнівними похованнями: не притаманними
їй випростаними, а також малоінформативними
через руйнацію, відсутність супроводу або його
невиразність (Зазн. праця, с. 11—56, № 41, 43, 44,
48, 52, 73, 97 та ін.).
Ю.Я. рассамакін — активний дослідник і
прекрасний знавець курганних старожитностей
— поставив за мету розв’язати цю проблемну
ситуацію, чітко усвідомлюючи, що невизначе-
ну ситуацію не можна вдосконалити, а хіба що
погіршити. отже, єдиним виходом було тоталь-
не впорядкування пам’яток, насамперед, похо-
вальних. Підходи до цього намічено на початку
1990-х рр., але повне завершення роботи стри-
мувалося всілякими обставинами, зокрема й
прагненням зібрати всю інформацію. Зрештою,
вона постала у вигляді двох об’ємних фоліан-
тів, підпорядкованих єдиній меті, — висвітлити
джерела (Ч. 2, каталог) й продемонструвати їхні
можливості для відтворення розвитку подій у
степовій смузі, як вони постають за формуван-
ням і розвитком певних поховальних традицій
(Ч. 1, аналіз поховальних пам’яток).
За основу первинного впорядкування дже-
рел обрано позу небіжчика. Це цілком логічно,
зважаючи на саму сутність поховального обряду
як певного комплексу дій, спричинених смертю
індивіда і спрямованих на залагодження цієї си-
туації. рештки небіжчика становлять власне єди-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 190
ну тверду константу поховання, оскільки об-
ряд виконувався в різному обсязі та з різними,
залежно від обставин, варіаціями, що й надає
поховальним пам’яткам строкатості, а рисам,
за якими зазвичай їх характеризують, часто не-
усталеного (або немасового) характеру. До того
ж своєрідність супроводу, зокрема рідкісність і
водночас розмаїтість такого важливого чинника
як кераміка, робить позу фактично єдиним кри-
терієм для диференціації поховань.
Зазначений підхід, викладений ще 1993 р., у
доопрацьованому вигляді ліг в основу пізніших
праць та рецензованої монографії (Ч. 1, рис.1),
проте лише в останній представлено в повному
обсязі всю процедуру дослідження і джерела.
насамперед зауважимо: навряд чи хтось досі мав
уявлення, яким власне резервом володіє наука
щодо кількості й якості поховань доби енеоліту
зазначеної смуги. Зрозуміло, що через об’єктивні
обставини автору були доступні не всі матеріа-
ли, особливо неопубліковані. утім для території
україни, за винятком останніх надходжень, цей
масив представлено фактично повністю і в двох
варіантах.
Перший варіант — це каталог. Його підготов-
лено дуже ретельно з бажанням максимально
точно передати й проілюструвати джерела. тому
у разі неповноти інформації, сумнівів щодо точ-
ності її передачі, розбіжностей у документації
тощо зроблено спеціальні помітки. таким чи-
ном, залишено простір іншим дослідникам для
реконструкції джерел.
Другий варіант — це сумарна характерис-
тика первинних груп (за позою) із внутрішнім
розподілом на ґрунтові й курганні поховання.
В окрему групу об’єднано зруйновані й невиз-
начені поховання. Цю роботу здійснено теж
дуже скрупульозно та в трьох площинах (Ч.
1): кількісне наповнення груп і їх територіаль-
не поширення (2. 1), вичерпна характеристика
кожної групи з погляду деталей поховального
обряду (2. 2) та усіх предметів супроводу (2. 3).
Детальну характеристику поховань доповнено
різними наочними засобами: картами поширен-
ня пам’яток, планами курганів і поховань, рисун-
ками речей, тобто всіма можливими засобами
передачі інформації. За бажанням, усі викладки
автора можна звірити за зведеними таблицями по
кожній групі (Ч. 2, табл. а—М).
Щоправда, останню процедуру можна було
поліпшити, зокрема підсумувавши дані кожної
таблиці й відобразивши їх в абсолютних і від-
носних (%) показниках. Фактично всі кількісні
показники, за незначними винятками, фігурують
у тексті, але не виражені у відсотках вони певною
мірою втрачають свою інформативність і через
нерівномірність вибірок роблять їх фактично
неспівставимими. Подібні показники наочно
продемонстрували б і спільні риси енеолітич-
них поховань, і своєрідність окремих груп, що
особливо важливо з огляду на кінцевий результат
аналізу — вияв поховальних традицій (див.: 2.
2. 5 і 2. 3. 12), хоча вони ґрунтуються не лише
на кількісних показниках. не зайвим було б у
зведених таблицях дати посилання на каталог,
зважаючи на його дуже своєрідну організацію,
підпорядковану дослідницькій програмі автора,
але не швидкому й зручному пошуку інформації.
Мушу визнати: користуватися каталогом украй
незручно.
утім цією дуже копіткою і трудомісткою
працею ліквідовано важливу лакуну в археоло-
гічній науці. Публікацію і вичерпну характерис-
тику джерел належно оцінять археологи, адже
вони слугуватимуть надійною основою для по-
дальших пошуків незалежно від ставлення до
кінцевих результатів дослідження Ю.Я. расса-
макіна.
результати дослідження приваблюють новиз-
ною, хоча виявлена дослідником ситуація має
наліт деякої зовнішньої подоби до традиційних
уявлень. Інакше й не могло бути і через оперуван-
ня одними й тими ж джерелами (нехай і в різному
обсязі), і через збіг певних спостережень, і через
використання автором деяких усталених понять
для позначення певних явищ. новизни слід було
очікувати, зважаючи на ло-гіку дослідження Ю.Я.
рассамакіна, що принципово різниться від під-
ходів його попередників, які визначали коло по-
ховань, що могли належати певній культурі, або
ж зосереджували увагу на якомусь одному яви-
щі. автор обрав шлях суцільного аналізу всього
масиву через диференціацію його за позою, що
дало йому змогу ви-ділити певні «згустки» рис,
які він назвав поховальними традиціями. таких
основних традицій виділено чотири, які умовно,
згідно з нумерацією, можна класифікувати як вип-
ростані поховання, зібгані на спині, зібгані на боці
й дуже зібгані на боці. не можна сказати, що досі
ці поховальні традиції не були відомими — яко-
юсь мірою, зокрема позами, археологи оперували,
однак задіяни в контексті окремих культур вони
поставали одним із елементів їхньої характерис-
тики, причому наявність різних традицій в одній
культурі, як і однакових в різних, сприймалася
як цілком нормальне явище. Через це поховальні
традиції вважали синхронними (див., напр.: Ша-
пошникова 1987, с. 6—7), хоча друга з них (зіб-
гано на спині) явно була найранішою з огляду на
давність середньостогівської культури, на чому
завжди наголошував Д.Я. телегін, і її прикмет-
ність цій культурі.
Виділення поховальних традицій та дослі-
дження їх відносної й абсолютної хронологічних
позицій дали змогу визначити динаміку їхнього
розвитку, а відтак — і динаміку змін на степових
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 1 91
просторах. Принципово важливим є виділення
третьої поховальної традиції, що, безумовно,
підтверджує ефективність обраного шляху до-
слідження й дає змогу заповнити певні хроноло-
гіч-ну й територіальну лакуни. По вертикалі ця
динаміка постає як поступове наростання стро-
катості поховальних традицій: найдавніша (друга
передусім у вигляді ґрунтових поховань) через
якийсь час доповнилася третьою (суто курган-
ною) і приблизно тоді ж розгалузилася на ґрун-
тові й курганні поховання, а далі — першою, а
потім — і четвертою, аби всі вони, співіснуючи на-
прикінці енеоліту, сплели те барвисте мереживо,
що проявилося аж у поєднанні різних традицій у
межах одного невеличкого могильника чи навіть
могили, що стало на заваді їхнього логічного
впорядкування. отже, хронологічний аспект до-
слідження Юрія Яковича набуває присмаку ге-
нетичного — походження різних традицій, а та-
кож власне курганного обряду.
Водночас розгляд кожної традиції як своєрід-
ного явища та дослідження динаміки їхнього роз-
витку в просторі дало змогу здійснити перехід від
лінійної моделі дослідження до структурної, тоб-
то представити процес у звичній для археологів
системі археологічних культур, які частково були
визначені до Юрія Яковича, частково за його учас-
тю, але тепер постали, безумовно, чіткіше. кожна
традиція, зокрема для Припонтійського регіону,
розглядається як окрема археологічна культура,
за винятком другої, яку через значну тривалість і
зміни в супроводі поділено на два основних етапи,
внаслідок чого виділено скелянську культуру для
Дніпровсько-Донського межиріччя. За певного пе-
ретинання її із середньостогівською культурою (і
її складовою — новоданилівською) новою назвою
науважується на її неспівпаданні з нею, а також
на своєрідній ролі носіїв скелянської культур, яка,
займаючи центральну позицію і територіально, і,
так би мовити, змістовно (кількість і яскравість
поховань), виступала поєднувальною ланкою між
карпатсько-Балканським, Північнокавказьким і
Поволзьким світами (с. 206). Це зміщує акценти
в концептуальному осмисленні історії населення
степової смуги, конвергентний розвиток якого
набув першого сплеску за взаємодії із земле-
робським світом, зокрема західним. Власне, єди-
не, що підриває цю концепцію, це радіокарбонні
дати хвалинського могильника. утім нещодавно
отримані дати для одного з поховань у криво-
му розі (котова 2005, с. 93) вказують, що така
ситуація може бути поправимою.
надалі в інтерпретаційній частині (4. 2. 2)
автор зосереджує увагу на нових явищах: третій
традиції, яку він називає нижньомихайлівською
культурою, поховальні комплекси якої досі були
не визначені, на що давно звертала увагу І.Ф. ко-
вальова (ковалева 1980, с. 50—51); першій, яку
названо квітянською культурою (тут безумов-
ною заслугою автора є уточнення хронологічної
позиції квітянського типу кераміки, яку всі роз-
глядали як один із найдавніших проявів енеолі-
тичної доби, та зв’язок її з цією поховальною
традицією): четвертій — так званих похованнях
животилівсько-вовчанського типу. Ці явища від-
вернули увагу від другої поховальної традиції,
що поступово затухаючи пройшла через увесь
енеоліт, аби знову спалахнути на межі енеолі-
ту—ранньої бронзи, зокрема в рєпінській куль-
турі (див.: спіцина 2002, с. 10). Ю.Я. рассамакін
припускає можливість її продовження в період
«хіатусу» і умовно називає стогівською культу-
рою, а далі — постстогівською.
Цікаво, що усі нові традиції пов’язані з кур-
ганним обрядом, натомість стара (зібгано на
спині) із затуханням скелянської культури реалі-
зується у двох варіантах — ґрунтових і курган-
них похованнях. Прикметно, що спостерігається
певна розбіжність у локалізації двох груп похо-
вань: ґрунтові тяжіють до порубіжжя степу й
лісостепу Дніпровсько-Донецького регіону, тоб-
то до зони дереївської культури, тому н.с. ко-
това співвідносить їх з цією культурою, а також
костянтинівською (котова 2003; 2005 та ін.), що
з-поміж іншого порушує питання щодо причин
збереження цієї традиції, а може, і незалежне
походження. у свою чергу, курганні поховання
(варіант а) концентруються на півдні причорно-
морського степу, де вони територіально й хроно-
логічно перетинаються з нижньомихайлівською
культурою. До того ж, за словами Юрія Яковича,
посуд із цих поховань (нехай і нечисленний) не
має жодної подібності із середньо-стогівською,
але виявляє певну спорідненість із керамікою
нижнього шару Михайлівки. Ця риса фактич-
но є єдиною і не дуже певною ниточкою, яка
дає змогу зв’язати третю поховальну традицію
із тією самою пам’яткою (с. 104, 121, 206). на-
прошується висновок про можливість об’єднання
цих груп у єдину культуру, хоча на заваді того
стоїть одна суттєва різниця між ними: саме
курганним похованням варіанта а найбільше
властиві кромлехи (близько 61 % курганів), що
виокремлює їх з-поміж усіх інших поховальних
традицій і груп. Що за цим криється?
До того ж матеріали нижнього шару Михай-
лівки спраляють враження епізодичного явища у
Північному Причорномор’ї, хоча, можливо, си-
туація зміниться після ретельного вивчення кемі-
обинської культури, яку, наскільки мені відомо,
автор зараз активно досліджує. Допоки ж слід
згадати й про середній шар Михайлівки, який
л.а. спіцина схильна датувати межею трипілля
с1—с2 (спіцина 2004). отже, проблема спів-
відношення матеріалів могильників і поселень,
особливо для Правобережжя Дніпра, лишається
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 192
доволі гострою, і тут може допомогти хіба
що звуження хронологічних меж нижньоми-
хайлівської культури до її раннього періоду:
3900/3800—3500/3400 Вс (с. 206).
Загалом я оцінюю роботу Ю.Я. рассамакіна
як позначення й уточнення певних контурів у
розвитку подій у степовій смузі. не всі ланки
й складові зазначеного процесу, як слушно не-
одноразово зауважує й автор, сьогодні можна
чітко окреслити й продатувати. тут можливі
сюрпризи. адже, зважаючи на протяжність доби
й територіальне охоплення, поховальні пам’ятки
постають кількісно незначними (репрезентатив-
ною є лише квітянська культура), а поховань з
датуючими речами зовсім мало. Безумовно, си-
туація уточнюватиметься з публікацією старих
і надходженням нових джерел, появою нових
спостережень та пакетів радіовуглецевих дат (а
вони потроху поповнюються). Є певні об’єктивні
причини, що стоять на заваді впорядкування
матеріалу, як-то відсутність сталої традиції
класти разом із небіжчиком побутовий посуд, а
Археологія української рср. — В 3 т. — к., 1971. — т. 1.
Ковалева И.Ф. Вытянутые погребения Днепровского ареала Волго-Днепровской культурно-исторической общнос-
ти эпохи энеолита // курганные древности степного Поднепровья iii—i тыс. до н. э. — Днепропетровск,
1979. — Вып. 3. — с. 61—79.
Ковалева И.Ф. к вопросу о культурной принадлежности вытянутых подкурганных энеолитических погребений //
курганы степного Поднепровья. — Днепропетровск, 1980. — с. 50—56.
Котова Н.С. Энеолитические материалы поселения и могильника у хутора александрия на реке оскол // Материалы
и исследования по археологии Восточной украины. — луганск, 2003. — с. 78—97.
Котова Н.С. игреньский энеолитический могильник // Зб. на пошану софії станіславівни Березанської. — к.,
2005. — с. 88—103.
Спіцина Л.А. археологічні культури пізнього енеоліту—ранньої бронзи Дніпро-Донського межиріччя: автореф.
дис. … канд. іст. наук. — к., 2002.
Спіцина Л.А. хронологія рогачицьої культури // Перший Всесвіт. конгр. «трипільська цивілізація»: тези доп. — к.,
2004. — с. 42—43.
Телегін Д.Я. середньостогівська культура епохи міді. — к., 1973.
Телегин Д.Я. Памятники новоданиловского типа // археология украинской сср. — В 3 т. — к., 1985. —
т. 1. — с. 311—320.
Телегін Д.Я. культурна належність і датування випростаних поховань степового Подніпров’я // археологія. —
1987. — Вип. 60. — с. 17—30.
Телегін Д.Я. До питання про культурну атрибуцію пам’яток постмаріупольського типу та виділення так званої
квітянської культури в степовій україні // Проблеми археології Подніпров’я. — Дніпропетровськ, 1999. —
с. 61—69.
Телегин Д.Я., Нечитайло А.Л., Потехина И.Д., Панченко Ю.В. среднестоговская и новоданиловская культуры
энеолита азово-Черноморского региона. — луганск: Шлях, 2001. — 152 с.
Шапошникова О.Г. Эпоха раннего металла в степной полосе украины // Древнейшие скотоводы степей юга укра-
ины. — к., 1987. — с. 3—16.
Одержано 15.07.2005
глибше — спосіб життя, що з огляду на різні об-
ставини (розміри могильників, зони поширення
певних традицій, а також специфіка поселень,
що у більшості своїй є стійбищами), постає до-
волі мобільним. Цьому сприяли, ймовірно, ско-
тарський тип економіки, а також демографіч-
на ситуація. Якщо орієнтуватися на кількість
поховань, то степи за доби енеоліту становили
великий, хоча й складний для реалізації відтво-
рювального господарства, резерв.
утім, я впевнена, що задана Ю.Я. рассамакі-
ним тональність дослідження звужує можливості
для безпідставного маніпулювання похованнями.
Воно відкриває нові перспективи і для уточнення
окресленої картини на джерелознавчому рівні, і
для осмислення подій, що відбувалися в степовій
смузі протягом майже 2 тис. років і в яких брало
участь не лише споконвічне місцеве населення, а й
людність північнішої смуги, яка повільніше долу-
чалась до відтворювальної економіки, а також зем-
леробський світ, зокрема трипільської культури.
Ê.Ï. ÁóíÿÒÿí
|