Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів
У статті наведено кількісно-якісні характеристики просторово-територіальної структури культури карпатських курганів та простежено їх зв’язок із екофактами.
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2006
|
| Назва видання: | Археологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199335 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів / Н.Я. Стеблій // Археологія. — 2006. — № 4. — С. 41-46. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-199335 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1993352024-10-04T18:36:12Z Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів Стеблій, Н.Я. Статті У статті наведено кількісно-якісні характеристики просторово-територіальної структури культури карпатських курганів та простежено їх зв’язок із екофактами. В статье определена роль природных особенностей территории, в пределах которой распространены памятники культуры карпатских курганов. Результаты картографирования поселений свидетельствуют об их неравномерном распространении, доказывая тем самым разную плотность заселения в тех или иных экологических нишах. Для определения роли природной среды в пространственной структуре памятников культуры карпатских курганов все поселения проанализированны согласно типу топографического расположения, площади культурного слоя, расстоянию между соседними памятниками, гидросети, показателю территориальной концентрации населения. The article defines the role which natural conditions played in the distribution of archaeological sites of Carpathian Barrows culture in the first quarter of 1st millennium AD The cartographical review of these sites reveals their unsystematic distribution. That demonstrates substantial differences on population density in corresponding ecologic zones. In order to establish the exact forms of nature’s influence on the distribution of archaeological sites of Carpathian Barrows culture the last ones were analyzed on several levels. Namely, topography settings on all settlements were reconstructed, as well as spreading of cultural layer, distance between neighbouring sites, hydro system, and concentration of population, etc. 2006 Article Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів / Н.Я. Стеблій // Археологія. — 2006. — № 4. — С. 41-46. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199335 uk Археологія Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Стеблій, Н.Я. Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів Археологія |
| description |
У статті наведено кількісно-якісні характеристики просторово-територіальної структури культури карпатських
курганів та простежено їх зв’язок із екофактами. |
| format |
Article |
| author |
Стеблій, Н.Я. |
| author_facet |
Стеблій, Н.Я. |
| author_sort |
Стеблій, Н.Я. |
| title |
Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів |
| title_short |
Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів |
| title_full |
Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів |
| title_fullStr |
Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів |
| title_full_unstemmed |
Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів |
| title_sort |
роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199335 |
| citation_txt |
Роль екофактів у системі розвитку культури карпатських курганів / Н.Я. Стеблій // Археологія. — 2006. — № 4. — С. 41-46. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Археологія |
| work_keys_str_mv |
AT steblíjnâ rolʹekofaktívusistemírozvitkukulʹturikarpatsʹkihkurganív |
| first_indexed |
2024-10-05T04:02:01Z |
| last_indexed |
2024-10-05T04:02:01Z |
| _version_ |
1812045152068304896 |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 41
некрополя второй половины iV — первой половины iii вв. до н. э. были подкурганные склепы, скорее всего, с
уступчатым перекрытием. Правда, ни одно из таких сооружений, как и курганные насыпи, до настоящего вре-
мени не дошло in situ. Это объясняется многовековой строительной деятельностью на территории некрополя
херсонеса, в результате которой они были уничтожены или разобраны, а фрагменты их конструкции вторично
использованы в качестве строительного материала. но имеющиеся данные позволяют говорить, что такие пог-
ребальные сооружения, возможно увенчанные надгробиями, были неотъемлемой составляющей пространствен-
ной организации некрополя херсонеса позднеклассического и раннеэллинистического периодов. По размерам и
архитектурному оформлению они были скромнее, чем аналогичные погребальные сооружения, открытые в других
ра-йонах античного мира, и на Боспоре в частности. В этом, очевидно, следует видеть одну из особенностей хер-
сонесского некрополя, обусловленную определенной спецификой социально-экономического развития греческого
населения в конкретно-исторических условиях западной таврики. Вместе с тем типологическая близость таких
подкурганных склепов к образцам погребальной архитектуры других районов эллинской ойкумены неопровержимо
свидетельствует, что население херсонеса и его владений в северо-западной таврике во второй половине iV—iii вв.
до н. э. в подавляющем большинстве было греческим и составляло часть огромного античного мира.
V.M. Zubar
On One tYPe OF buriaL StruCtureS
On tHe neCrOPOLiS OF tauriC CHerSOneSOS Dating
FrOM tHe SeCOnD HaLF OF tHe 4th FirSt HaLF OF tHe 3rd CenturieS bC
relying on the architectural fragments published by a.V. buyskykh and on the analogies from the ancient necropoleis
of the northwestern taurica, as well as presence of similar structures in the funerary architecture of Chersonesos of
the first centuries аD, the author of the article has come to a conclusion that vaults covered by tumuli, possibly having
corbelled ceiling, represent a previously unknown type of burial structures on the Chersonesan necropolis of the second
half of the 4th – first half of the 3rd centuries bC. However, no such structures as barrow mounds have preserved in situ.
this is caused by the many-century building activity on the territory of the necropolis of Chersonesos which resulted in
their destruction or dismantling, their fragments being re-used as building material. nevertheless, the available materials
suggest that such burial structures, possibly topped with grave stones, were an integral part of the spatial arrangement of
the Chersonesan necropolis of the Late Classical and early Hellenistic periods. However, in terms of size and architectural
design they were much more modest than analogous funerary structures discovered in other regions of the ancient world,
at bosporus in particular. this should obviously be regarded as one of the characteristic features of the necropolis of
Chersonesos resulting from certain peculiarity of social and economical development of the greek population in the
environment of Western taurica. However, typological similarity of such vaults under the mounds to burial architecture
of other regions of the Hellenistic ecumene is indisputably the evidence of the fact that the population of Chersonesos
and its estates in the north-Western taurica in the second half of the 4th – 3rd cc. bC was predominantly greek and
represented a constituent part of huge ancient world.
í.Я. ñòåáë³é
ðîëü åêîÔàêò²â ó ñèñòåì²
ðîÇâèòêó êóëüòóðè êàðÏàòñüêèõ êóðãàí²â
У статті наведено кількісно-якісні характеристики просторово-територіальної структури культури карпатських
курганів та простежено їх зв’язок із екофактами.
трактування природного середовища як од-
ного з головних чинників, що впливали на
формування системи заселення територій (за
провідної ролі людського фактора), не може
викликати заперечень.
у Південно-західному регіоні україни в
другій чверті І тис. н. е. мешкало населення
культури карпатських курганів, пам’ятки якої
© н.я. стеБлІЙ, 2006
розташовано переважно в передгірських райо-
нах українських карпат — від верхів’їв р. сирет
на південному сході до р. стрий на північному
заході (Цыгылык 1990, с. 33). Північна межа
поширення пам’яток проходить приблизно по
течії верхнього Дністра до впадіння в нього
р. надвірнянська Бистриця і далі у півден-
но-східному напрямку в межиріччя Дністра і
верхів’їв Прута до р. Чернява. В місці впадіння
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 442
селень в умовах суцільної лісової смуги Пере-
дкарпаття (в доагрикультурні часи тут пану-
вали майже суцільні масиви хвойних та ши-
роколистяних лісів (Природа... 1973, рис. 14;
Природа... 1978, рис. 13)), що запобігало застою
повітря над поселеннями, появі туманів і над-
мірній вологості, а також раннім заморозкам.
на прирічкових смугах із крутими вигинами,
мисами та луками забезпечувалися набагато
ліпша циркуляція повітря, повільніший хід
добових температур, що впливало на спри-
ятливість умов проживання й господарської
діяльності (Петров 1968, с. 50—53, 57; Щер-
бань 1984, с. 207). терасовий тип топографіч-
ного розташування тяжіє до місцевостей луч-
них степів і дубово-грабових лісів, тому не
випадково більшість поселень терасового типу
зафіксовано в межиріччі Прута і сирету (При-
рода... 1978, рис. 13). отже, мікротопографія
поселень культури карпатських курганів визна-
чалася передусім умовами проживання та гос-
подарською доцільністю, зумовленою різними
складовими ландшафту: рельєфом, мікроклі-
матом, гідромережею, характером рослинного
й ґрунтового покриву, а також комунікаційним
розташуванням.
Попереднє визначення типів топографічного
розташування поселень підводить нас до харак-
теристики їх площі (для цього використано ста-
тистичний метод). Відомо, що показник площі
культурного шару є свідченням одно- чи бага-
тофазовості поселення, пояснює щільність забу-
дови території селища, вказує на інтенсивність
життєдіяльності населення, що проживало на
ньому, опосередковано може свідчити про рівень
сприятливості місцевих природних умов для
того чи іншого виду господарської діяльності.
Всі пам’ятки культури карпатських курганів (62
поселення з визначеною площею) зосередилися
в межах кількісних груп: І — 1—2 га (26 % посе-
лень); ІІ — 3—4 га (32 %); ІІІ — 5—7 га (26 %);
iV — 8—9 га (6 %); V — 10—15 га (10 %). тут
даються взнаки й фізико-географічні відмін-
ності. селища лісостепових басейнів (глибока,
коровія-І, тернавка та ін.) більші за розмірами
та потужністю культурного шару, ніж глибинні
поселення, розташовані в умовах суці-льного
заліснення (Волосів-3, Марківці-3, Чорноліз-
ці-2 та ін.), що найпомітніше простежується в
разі зіставлення середніх площ поселень: від
2,9 га — на території між лімницею та лівими
допливами верхнього Прута (товмачиком, ко-
ломийкою, туркою та Чернявою), до 4,7 га — в
Прут-Черемоському межиріччі (до р. глинниця)
та 7,5 га — в Прут-сиретському межиріччі.
Показовою є кореляція між типами мікрото-
по-графії селищ і середніми розмірами площ
р. Черемош у р. Прут старожитності культури
карпатських курганів переходять на правий бе-
рег Прута й поширюються аж до сирету.
картографування пам’яток зазначеної куль-
тури вказує на їх нерівномірне поширення, до-
водячи тим самим неоднакову густоту заселення
в тих чи інших природних нішах. територіальні
сукупності населених пунктів, пов’язаних між
собою виробничими й соціальними відносина-
ми, становлять систему заселення (алаев 1983,
с. 217—218), що є просторовим втіленням спо-
собу поєднання суспільства та його елементів
із конкретним природним середовищем (то-
машевський 2003, с. 4). Для визначення ролі
природного середовища в системі заселення
культури карпатських курганів усі картографо-
вані поселення проаналізовано за типом топо-
графічного розташування, параметрами площі
культурного шару, відстанями між сусідніми
пам’ятками, гідромережею, показником тери-
торіальної концентрації населення.
топографічні особливості кожного окремо-
го поселення визначалися переважно госпо-
дарською доцільністю, зумовленою різними
складовими ландшафту, розташуванням шляхів
сполучення, прохідністю місцевості та захисни-
ми умовами. з метою статистичного аналізу
пам’яток культури карпатських курганів виділе-
но типи їх топографічного розташування: тера-
совий, мисовий і заплавний. слід зауважити, що
всі поселення цієї культури є низинними, тобто
головну роль у формуванні їх рельєфу та ото-
чення відігравали поверхневі води. Відповідно
терасовий (І) тип топографічного розташування
характеризується прирічковим розташуванням
поселень уздовж гідрооб’єктів; мисовий (ІІ) —
представлено трьома підтипами (ІІа — визна-
чається впадінням струмка в більшу водну ар-
терію, ІІб — двома ярами чи струмками плюс
долина річки, ІІв — вигином річки); заплавний
(ІІІ) — одним типом, що характеризується дю-
нами, горбами, підвищеннями в заплаві річки.
Для поселень культури карпатських курганів
найхарактернішим є мисовий тип топографічно-
го розташування поселень, що характеризується
впадінням струмка в більшу водну артерію, —
49 % пам’яток, ще 13 % поселень розташовують-
ся на мисах, утворених вигином річки, а 18 % —
на мисах, окреслених двома ярами і долиною
річки. 20 % пам’яток культури карпатських кур-
ганів топографічно не відокремлені від рельєфу
і розміщуються на прирічкових територіях —
терасах.
на нашу думку, причини такого розташу-
вання селищ культури карпатських курганів
насамперед можна пов’язувати з дією мікроклі-
матичних чинників. Мисове розташування по-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 43
поселень. очевидно, що терасові поселення,
більш поширені в лісостепових та лісолучних
районах, мають більшу за середню площу (ко-
ровія-1, тернавка, Михайлівка-2, Михальча-1,
ропча). найпоширеніші мисові топо-відокрем-
лені селища (ІІа і ІІб типи) за показниками се-
редньої площі одного селища (відповідно 4,2 та
4,8 га) найближчі до середнього значення всіх
селищ усіх типів (4,8 га). слід зауважити, що
селищ цих типів найбільше у лісових районах.
Мисові селища ІІв типу (утворені вигином річ-
ки) відрізняються найменшою середньою пло-
щею (2,9 га), займаючи здебільшого задерновані
ділянки. отже, вибір місцевостей для заселення
та господарювання у відповідних екологічних
умовах зумовлює зв’язок між типами топогра-
фічного розташування, площею селищ і природ-
ними особливостями.
Важливим критерієм характеристики про-
сторової структури є відстань між сусідніми
пам’ятками як у межах певного мікрорегіону,
так і цілої культури. Для селищ культури кар-
патських курганів вона сягає від 0,6 до 12 км.
Проте тут виділяються окремі групи з відносно
сталим інтервалом — 1—5 км. наприклад, у гру-
пу біля хутора Мислів на р. глинниця входить
6 поселень, групу із 6 пам’яток зафіксовано й
між Драчинцями і ясенами на р. Брусниця, з 8
поселень — у районі с. Марківці на р. стримба.
за нашими спостереженнями, щільність селищ у
тому чи іншому невеликому мікрорегіоні зумо-
влюється насамперед розташуванням пам’яток
на родючих ґрунтах (сірих та темно-сірих опід-
золених), на відміну від пам’яток на малородю-
чих (дернових та дерново-підзолистих). Більшу
частину пам’яток відтягнено вглиб міжрічкових
улоговин уздовж річок (або великих струмків)
ІІІ—Vi порядків. Подібну схему розташуван-
ня пам’яток р.г. Шишкін називає «гніздовою»
(Шишкін 1996, с. 64—66). крім того, дослідник
виділяє «ланцюжкову» схему, за якої поселен-
ня розташовано «ланцюжком» безпосередньо
вздовж річок ІІ—ІІІ порядків (Шишкін 1996,
с. 64—66). серед поселень культури карпатсь-
ких курганів виділяються пам’ятки, розташо-
вані «ланцюжком» уздовж берегів серету (ста-
рий Вовчинець, новий Вовчинець, Черепківці,
кам’янка).
Для культури карпатських курганів визна-
чальним був басейновий принцип розселення,
однак під впливом політичних, економічних,
природних, господарських, демографічних та
інших факторів способи заселення визнача-
лися сукупністю місцевих обставин. карто-
графування пам’яток показує їх нерівномірне
поширення в басейнах таких великих річок,
як Дністер та Прут. слід зауважити, що різна
кількість селищ у басейні тієї чи іншої водної
артерії відбиває не лише розміри, ландшафтно-
демографічну ємність, а й стан і рівень архе-
ологічної дослідженості (томашевський 2003,
с. 19). Проте загальні тенденції і пропорції є
досить очевидними. Подібно до методики, ви-
користаної р.г. Шишкіним (Шишкін 1996, с. 31),
для кількісної характеристики великі річки гід-
ро-мережі, що безпосередньо впадають у Чор-
не море (Дунай, Дністер), умовно приймаємо за
річки першого порядку, їх притоки — другого, а
притоки приток відповідно — третього, четвер-
того, п’ятого і т. д. порядків.
19 поселень культури карпатських курганів
належать до басейну Дністра. аналіз їх гідроме-
режі показав, що поселень, пов’язаних із бере-
говою лінією Дністра (річка І порядку), лімниці
та Бистриці (ІІ порядку), Чечви (лівого допливу
лімниці), Бистриці солотвинської та Бистриці
надвірнянської (відповідно лівого і правого до-
пливів власне Бистриці) (ІІІ порядку), не вияв-
лено. 16 % поселень належить до чотиричлен-
ної мережі — струмків і річок здебільшого без
назви; 37 % — до п’ятичленної; 47 % — до шес-
тичленної. звідси чітко простежується законо-
мірність тяжіння пам’яток культури карпатських
курганів басейну Дністра (Вороно-лімницького
межиріччя) до п’яти- та шестичленної гідро-ме-
режі. тут зафіксовано тенденцію до віддален-
ня населення культури карпатських курганів
від таких відносно великих карпатських рік,
як Бистриця, лімниця та ін. такі явища можна
пояснити передусім особливостями самої гідро-
мережі. зазначені річки — гірські, з кам’янистими
і порожистими руслами, вкритими галькою і ва-
лунами; тут спостерігаються часті паводки (При-
рода... 1973, с. 66—70). отже, на нашу думку,
не випадково, що такі поселення, як нижній
струтинь та голинь, розташовані в найширшій
долині лімниці, в місці впадіння у неї р. Чечва.
тут дно долини вкрито густою сіткою проток,
річок, стариць, між якими поширені заливні
луки, на відміну від інших місцевостей, де доли-
на вузька, обидва береги високі, круті, порізані
ярами (Природа... 1973, с. 68). аналогічна кар-
тина спостерігається і на притоках Бистриці —
Бистриці надвірнянській, Бистриці солотвинсь-
кій і Вороні: поселення тут розташовано на по-
логих і невисоких берегах, особливо у Бистри-
цькій улоговині.
До басейну Прута в межах поширення пам’яток
культури карпатських курганів належать басей-
ни лівих та правих його допливів — товмачи-
ка, коломийки, турки, Чернови, сопівки, Пістинь-
ки, Цуцулина, Черемоша, Брусниці, глинниці, а
також Дерелуя та герци, в межах яких зафіксова-
но 93 селища. аналіз їх гідромережі засвідчив, що
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 444
поселень, безпосередньо пов’язаних з берего-
вою лінією Прута (річки ІІ порядку), не вияв-
лено. 28 % пам’яток мають тричленну гідро-
мережу, тобто розташовані в басейнах приток
Прута (Березівки, глинниці, Черемоша, герци).
найбільшу кількість (47 %) становлять пам’ятки
чотиричленної гідромережі. До п’ятичленної
належить 23 % поселень культури карпатських
курганів. лише 2 % представлено шестичлен-
ною гідромережею. як бачимо, пам’ятки куль-
тури карпатських курганів басейну Прута в пе-
реважній більшості належать до чотиричленної
гідромережі та засвідчують освоєння населен-
ням міжрічкових масивів.
19 поселень належать до басейну сирету та
його лівих допливів — Малого сирету та котов-
ця. результати аналізу їх гідромережі показали,
що 11 % поселень належать до берегової лінії річ-
ки ІІ порядку — сирету (лівої притоки Дунаю);
тричленну гідромережу мають 52 % пам’яток; чо-
тиричленну — 26; п’ятичленну — 11 %.
згідно з кількісними показниками гідро-
мережі, однозначно простежено тяжіння насе-
лення культури карпатських курганів до чоти-
ри- (приблизно 40 % пам’яток), три- (27 %) та
п’яти-членної (23 %) гідромережі, що є свідчен-
ням процесів внутрішньої колонізації територій
передкарпатських ландшафтних масивів протя-
гом кількох століть.
на основі даних щодо середньої відстані між
поселеннями можемо отримати ще одну важливу
якісну характеристику типу заселення — модель
розподілу населених пунктів. у географічній
науці розроблено три основні моделі розподілу
поселень на місцевості: зі згрупованим, випад-
ковим та гексагональним (рівномірним) розта-
шуванням (хаггет 1979, с. 405).
кількісний вираз цих моделей можна отри-
мати методом дескриптивного статистичного
аналізу найближчого сусідства. Індекс найбли-
жчого сусідства визначають за формулою, запро-
понованою П. кларком і Ф. авансом і успішно
апробованою свого часу г. афанасьєвим для
характеристики населення салтівської культури
середнього Дону (афанасьев 1993, с. 110):
R = Dспост /Dочік ,
де R — індекс найближчого сусідства; Dспост —
середня відстань із тих, що спостерігаються між
кожним населеним пунктом і його найближчим
сусідом; Dочік — очікувана середня відстань між
кожним населеним пунктом і його найближчим
сусідом; D = 1/2ЦA, де A — густота населених
пунктів на 1 км2.
якщо поселення регіону повністю згрупо-
вані, значення індексу найближчого сусідства
дорівнює нулю. якщо ж поселення розподіле-
но абсолютно випадково, то величина індексу
найближчого сусідства дорівнює одиниці. При
гексагональному (рівномірному) розподілі цей
індекс наближується до 2,15 (Дмитриевский
1968, с. 209—210). тип заселення території, що
характеризується показником територіальної
концентрації, для культури карпатських курганів
становить 0,7. отримана величина ближча до
одиниці, ніж до нуля, отже, можна вважати, що
тенденція заселення розвивалася від безладного
поширення на території між верхів’ями верх-
нього Дністра та верхнього Прута до скупчен-
ня в одному місці. Вибір місця для поселення
диктувався передусім природними чинниками
і господарською доцільністю.
В основі системи заселення культури кар-
патських курганів лежить принцип вибіркового
басейнового розселення. такий тип заселення
території поширився в окремих місцях, де
кількість оптимальних життєзабезпечувальних
характеристик природного середовища була
найбільшою. селища є одношаровими або ж
мають пізніші культурно-хронологічні гори-
зонти (наприклад, Волосів, глибока). очевид-
но, населення цієї культури здебільшого опа-
новувало корінні ландшафти, що не зазнали
антропогенного впливу. В природних умовах
Передкарпаття це може бути свідченням того,
що поселенці приходили на терени, вкриті за-
плавними луками в передгір’ях і на рівнині,
хвойними й широколистяними лісами. окрес-
лена територія за сучасними кліматичними
критеріями належить до району надмірного
зволоження з великими річними сумами атмос-
ферних опадів і порівняно невеликими серед-
німи температурами повітря (геренчук, кой-
нов, Цись 1964, с. 148). річна сума атмосфер-
них опадів тут коливається від 600 до 750 мм,
однак більша їх частина припадає на височини,
понижені місцевості — менш зволожені (ге-
ренчук, койнов, Цись 1964, с. 148). у цілому
клімат Передкарпаття можна схарактеризу-
вати як помірно теплий із позитивним балан-
сом вологи. Вегетаційний період триває 210—
215 днів, а період активної вегетації — близь-
ко 165 днів. Проте найхарактернішою рисою
клімату Передкарпаття є його надмірне зволо-
ження, що зумовлює розвиток лісової рослин-
ності й відповідних ґрунтів дерново-підзолис-
того типу. Перезволожені ґрунти в пониженнях
і долинах сприяють розвитку вологих лук та
боліт. значне ерозійне розчленування поміт-
но впливає на формування мікрокліматичних
особливостей регіону. на нашу думку, вони
були вирішальними й під час обрання місця
поселення та розміщення аграрних палеоугідь
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 4 45
носіями культури карпатських курганів, хоча
за півтори тисячі років можуть бути незначні
корективи, які суттєво не вплинуть на результа-
ти аналізу. напрямок сезонних місцевих вітрів,
морфологія поверхні та рельєф, мікрорегіо-
нальні обставини, експозиція, склад ботаніч-
ного покриву та багато інших чинників зумов-
лювали мікроклімат тих чи інших місцевостей
(Щербань 1984, с. 213). аналіз типів топогра-
фічного розташування селищ культури карпат-
ських курганів у більшості випадків засвід-чив
ознаку топографічної відокремленості насе-
лених пунктів, тобто розміщення на вигинах,
луках, обводнених мисах, у довкіллі лощин-
ярів, біля гирл струмків і річок, завжди поблизу
відносно значних річкових долин. Показники
солярної експлікації селищ вказують на те, що
абсолютну більшість із них було обернено на
південь із переважанням південно-східної ек-
спозиції. за нашим переконанням, причини
таких особливостей топографії та експозиції
селищ і навколишніх аграрно-палеогоспо-
дарських угідь слід шукати саме в сукупній дії
мікрокліматичних чинників.
територію, окреслену як ареал старожитностей
культури карпатських курганів, було заселено з
різною щільністю. її носії надавали перевагу ви-
сочинним суглинисто-галечниковим середнім та
високим терасам основних передкарпатських рік
та їх приток, помітно почленованих балками та
ярами з буково-дубовими, ялицево-буковими та
ялиновими лісами на дерново-підзолистих гле-
йових та дерново-буроземних глейових ґрунтах,
а також річковим долинам у місцевостях ерозій-
но-зсувних суглинково-глинистих межиріч із
добре розвинутими заплавами, нижнім і серед-
нім ярусам терас, циркоподібним улоговинам із
сірими та світло-сірими опідзоленими ґрунтами.
обов’язковою була наявність невеликої водної
артерії. Помірні кліматичні умови створювали
позитивні чинники передусім для економічного
розвитку населення.
Практично незаселеними під час існування
культури карпатських курганів на Передкарпатті
залишилися заплавні місцевості, урочища висо-
чинних пасом із численними зсувами, вузькі гос-
трогребеневі звивисті пасма, що пояснюється їх
ландшафтними особливостями. Проте значна
кількість селищ культури карпатських курганів,
розташованих в умовах складного передгірсько-
го рельєфу, засвідчує тривалу поселенську тра-
дицію. Підтвердженням цьому є і просторово-
територіальна структура, і хронологія поселень,
площа та потужність культурного шару.
такий підхід до опрацювання численного
археологічного матеріалу, зокрема другої чверті
І тис. н. е., суть якого полягає в органічному поєд-
нанні арте- та екофактів, створює підґрунтя для
вивчення широкого кола проблем, пов’язаних
із заселенням регіонів, структурою госпо-
дарства, співіснуванням різноетнічних племен
тощо.
Алаев Э.Б. социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь. — М., 1983.
Афанасьев Г.Е. Донские аланы. социальные структуры алано-асо-буртасского населения среднего Дона. — М.,
1993. — с. 110.
Геренчук К.І., Койнов М.М., Цись П.М. Природно-географічний поділ львівського та Подільського економічних
районів. — львів, 1964. — с. 148.
Дмитриевский Ю.Д. Показатели систем расселения // иВго. — 1968. — т. 120. — Вып. 3. — с. 209—210.
Петров В.П. Подсечное земледелие. — к., 1968.
Природа Івано-Франківської області / за ред. к.І. геренчука. — львів, 1973.
Природа Чернівецької області / за ред. к.І. геренчука. — львів, 1978.
Томашевський А.П. Правобережне Полісся // село київської русі (за матеріалами південноруських земель). —
к., 2003.
Хаггет П. география: синтез современных знаний. — М., 1979. — с. 405.
Цыгылык В.Н. культура карпатских курганов // археология Прикарпатья, Волыни и закарпатья (раннеславян-ский
и древнерусский периоды). — к., 1990. — с. 33.
Шишкін Р.Г. господарство та екологія населення середнього Подніпров’я в І—V ст. н. е.: автореф. дис. … канд.
іст. наук. — к., 1996.
Щербань М.И. Микроклиматическое районирование // Природа украинской сср. климат. — к., 1984.
Одержано 09.11.2006
ISSN 0235-3490. Археологія, 2006, № 446
Дотепер у дослідженнях черняхівської куль-
тури нумізматичний матеріал використову-
вався досить обмежено, переважно для аналі-
зу її економіки. спроби зіставити результати
нумізматичних, археологічних та історичних
дослі-джень робилися рідко. у другій половині
хх ст. було проведено велику роботу з обліку
й систематизації знахідок римських монет у
Південно-східній Європі (Брайчевський 1959;
кропоткин 1961; 1966; нудельман 1976; butnariu
1987; 1988; 1991). наше дослідження ґрунтуєть-
ся на цих працях із залученням деяких нових
матеріалів (столярик 1984; гудкова, столярик
1985; Магомедов, левада 1997; kolendo 1998, s.
151; антонов 2002; готун, лисенко, Петраускас,
Шишкін 2002, с. 104; Бейдин, григорьянц 2003;
гейко, Шалобудов 2003; Бейдин, григорьянц,
любичев 2006).
© Б.В. МагоМеДоВ, 2006
1 Дотепер знахідки монет було зафіксовано на 115 чер-
няхівських пам’ятках україни та Молдови (Пивоваров
1998, с. 26; 1999, с. 19). До них слід додати 12 нових
пунктів зі східної україни, зокрема поселення Вой-
тенки, звідки походить 56 окремих знахідок монет
(Бейдин, григорьянц, любичев, 2006, с. 113).
Н.Я. Стеблий
ролЬ ЭкоФактоВ В систеМе
разВития кулЬтуры карПатских курганоВ
В статье определена роль природных особенностей территории, в пределах которой распространены памятники
культуры карпатских курганов. результаты картографирования поселений свидетельствуют об их неравномерном
распространении, доказывая тем самым разную плотность заселения в тех или иных экологических нишах. Для
определения роли природной среды в пространственной структуре памятников культуры карпатских курганов
все поселения проанализированны согласно типу топографического расположения, площади культурного слоя,
расстоянию между соседними памятниками, гидросети, показателю территориальной концентрации населения.
N.Ya. Steblij
tHe rOLe OF naturaL COnDitiOnS in tHe DiStributiOn
OF arCHaeOLOgiCaL SiteS OF CarPatHian barrOWS CuLture
the article defines the role which natural conditions played in the distribution of archaeological sites of Carpathian barrows
culture in the first quarter of 1st millennium aD the cartographical review of these sites reveals their unsystematic distribution.
that demonstrates substantial differences on population density in corresponding ecologic zones. in order to establish the
exact forms of nature’s influence on the distribution of archaeological sites of Carpathian barrows culture the last ones
were analyzed on several levels. namely, topography settings on all settlements were reconstructed, as well as spreading
of cultural layer, distance between neighbouring sites, hydro system, and concentration of population, etc.
У статті розглянуто монетні знахідки, що доповнюють історичні відомості про події готських війн середини
ІІІ ст.; місця служби воїнів-федератів у IV ст.; культурну належність групи пам’яток верхнього Дністра (тип Чере-
пин); постантичний (черняхівський) період м. Ольвія.
á.â. ìàãîìåäîâ
ìîíåòè ê äæåðåëî âèâ×åíí
²ñòî𲯠Ïëåìåí ×åðí õ²âñüêî¯ êóëüòóðè
на території українського Барбарикуму за
приблизними підрахунками відомо близько
1200 місцезнаходжень римських монет (скарби
й окремі знахідки), або близько 30 тис. екзем-
плярів. основна маса монет — це денарії із пов-
ноцінного срібла, що випускалися в І—ІІ ст. до
кінця правління септимія севера (211 р.). ра-
зом із денаріями іноді знаходять срібні драхми
й тетрадрахми того самого часу (о. Фасос,
м. аміс). Практично всі денарії, зафіксовані в
контексті археологічних пам’яток, пов’язані з
матеріалами культур пізньоримського часу, пе-
реважно черняхівською1 . Деякі скарби ранньо-
Я Я
Я
|