Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження)

Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження)

Масштаби діяча археологічної науки оцінюють не лише за широтою та глибиною проблематики, ним розробленої, а й за розмахом його польової роботи, її географії, що й визначають вищезгадані дослідницькі діапазони. В цьому сенсі доля та наукова діяльність професора Олексія Івановича Тереножкіна, 100-р...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2007
Автор: Скорий, С.А.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут археології НАН України 2007
Назва видання:Археологія
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199467
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження) / С.А. Скорий // Археологія. — 2007. — № 4. — С. 3-10. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199467
record_format dspace
spelling irk-123456789-1994672024-10-08T15:32:50Z Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження) Скорий, С.А. Масштаби діяча археологічної науки оцінюють не лише за широтою та глибиною проблематики, ним розробленої, а й за розмахом його польової роботи, її географії, що й визначають вищезгадані дослідницькі діапазони. В цьому сенсі доля та наукова діяльність професора Олексія Івановича Тереножкіна, 100-річчя від дня народження якого святкують цьогоріч Інститут археології НАН України, Відділ археології раннього залізного віку ІА НАН України та й усе широке археологічне коло, — показові й багато в чому повчальні. 2007 Article Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження) / С.А. Скорий // Археологія. — 2007. — № 4. — С. 3-10. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0235-3490 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199467 uk Археологія Інститут археології НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Масштаби діяча археологічної науки оцінюють не лише за широтою та глибиною проблематики, ним розробленої, а й за розмахом його польової роботи, її географії, що й визначають вищезгадані дослідницькі діапазони. В цьому сенсі доля та наукова діяльність професора Олексія Івановича Тереножкіна, 100-річчя від дня народження якого святкують цьогоріч Інститут археології НАН України, Відділ археології раннього залізного віку ІА НАН України та й усе широке археологічне коло, — показові й багато в чому повчальні.
format Article
author Скорий, С.А.
spellingShingle Скорий, С.А.
Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження)
Археологія
author_facet Скорий, С.А.
author_sort Скорий, С.А.
title Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження)
title_short Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження)
title_full Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження)
title_fullStr Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження)
title_full_unstemmed Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження)
title_sort олексій іванович тереножкін видатний археолог xx ст. (до 100-річчя від дня народження)
publisher Інститут археології НАН України
publishDate 2007
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199467
citation_txt Олексій Іванович Тереножкін видатний археолог XX ст. (до 100-річчя від дня народження) / С.А. Скорий // Археологія. — 2007. — № 4. — С. 3-10. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series Археологія
work_keys_str_mv AT skorijsa oleksíjívanovičterenožkínvidatnijarheologxxstdo100ríččâvíddnânarodžennâ
first_indexed 2024-10-09T04:02:07Z
last_indexed 2024-10-09T04:02:07Z
_version_ 1812407546497990656
fulltext ISSN 0235-3490. Археологія, 2007, № 4 3 Масштаби діяча археологічної науки оцінюють не лише за широтою та глибиною проблемати-  ки, ним розробленої, а й за розмахом його польо-  вої роботи, її географії, що й визначають вище- згадані дослідницькі діапазони. в цьому сенсі доля та наукова діяльність професора олексія Івановича тереножкіна, 100-річчя від дня наро- дження якого святкують цьогоріч Інститут архео- логії нан україни, відділ археології раннього залізного віку Іа нан україни та й усе широке  археологічне коло, — показові й багато в чому пов- чальні. Про життєвий шлях та наукову діяльність о.І. тереножкіна написано немало, принаймні в україні (лесков 1967; Мозолевський, чернен-  ко 1978; алексей иванович тереножкин 1982,   с. 297—298; Березанская 1987; Мозолевский, Мур-  зин, черненко 1987; 60 років Інституту архео- логії... 1994, с. 35—40; Мурзін 1996; 1998; чер- няков 1998; скорий 2005, с. 7—8; скорый 2005, с. 253—257). останнім часом невеличкою кни- гою опубліковано й щоденникові записки само-  го олексія Івановича, а також частину епістоляр- ної спадщини, що належить до різних періодів його життя (из жизни алексея тереножкина 2007). утім у цей ювілейний рік, безумовно, не- обхідно згадати життєві віхи о.І. тереножкіна, закономірно сконцентрувавши основну увагу на його дослідницькій роботі. олексій Іванович тереножкін народився   26 листопада 1907 р. у невеличкому заволзькому степовому містечку ніколаєвськ (пізніше — Пу-  гачов) саратовської обл. у родині книготорговця, купця другої гільдії Івана олександровича тере-  ножкіна. він мав старшого на 2 роки брата олек- сандра, у майбутньому відомого вченого-аграрія. Початкову освіту олексій здобув у церковно-при- ходській школі, потім у гімназії, яку незабаром   було реорганізовано в середню школу (на той час із 9-річним терміном навчання), яку закінчив 1926 р. олексію тереножкіну вже з раннього ди- тинства були притаманні неймовірна цілеспрямо- ваність і наполегливість у досягненні поставле-  них цілей. Інтерес до давньої історії та археології у нього прокинувся досить рано. однією з пер- ших книжок, яку він прочитав, була «Боротьба за îëåêñ²é ²âàíîâè× òåðåíîæê²í — âèäàòíèé àðõåîëîã õõ ñò. (äî 100-ð³÷÷ÿ â³ä äíÿ íàðîäæåííÿ) вогонь» Дж. роні (старшого). За спогадами само- го олексія Івановича, він у 1919—1920 рр. (у віці 12—13 років) виявив на берегах р. великий Іргіз поселення бронзового віку (зрубної культури). Безумовно, саме тоді зародилася любов до поль- ової археологічної роботи, якій тереножкін був вірним протягом усього життя й суттєво вдоско- налив її методику. голод у Поволжі 1921 р., від якого родина тереножкіних рятувалася до 1923 р. в україні (в с. Пеньківка та Жмеринці), перервав шкільні заняття та пошуки археологічних пам’яток. По- вернувшись до Пугачова, тереножкін почав ак- тивно співпрацювати з Пугачовським краєзнав- чим музеєм і проводити активні археологічні розвідки. в результаті він разом із завідувачем музею к.І. Журавльовим у 1928 р. склав деталь- ну карту поселень зрубної культури в Пугачовсь- кому повіті. у 1926 р., після закінчення школи, в житті 19-річного олексія тереножкіна відбулася зна- кова подія, що й визначила його подальшу долю: він познайомився з професором в.в. гольмстен і взяв участь в археологічній розвідці вищих курсів при самарському товаристві краєзнавства, яку проводили на території на схід від м. са-мара, по річках самара та кінешмо. восени того року о.І. тереножкін вступив на археолого-етноло- гічне відділення згаданого навчального закладу. так почалося оволодіння професією археолога. у 1927 р. о.І. тереножкін здійснив розкопки на двох селищах зрубної культури — успен-  ському та клопихинському, а також дослідив кілька курганів доби бронзи в групах уздовж правого берега р. Мокра клопиха. Після закінчення курсів тереножкін у 1928 р. перейшов на історико-археологічне відділення етнологічного факультету при Першому Мос- ковському державному університеті, закінчив його в 1930 р., таким чином завершивши архео- логічну освіту. науковими керівниками о.І. те- реножкіна в студентські роки були професори в.в. гольмстен та в.о. городцов. тоді ж молодий тереножкін познайомився з Б.М. граковим. я не випадково детально зупинився на біо- графії олексія Івановича доуніверситетського періоду. Звичайно, порівняно з наступними двома   періодами в його житті та науковій діяльності — © с.а. скорий, 2007 ñ.à. ñêîðèé ISSN 0235-3490. Археологія, 2007, № 44 середньоазійським та українським — він менш вагомий і за часом, і за отриманими результа- тами. Проте забувати про нього не слід, адже формування о.І. тереножкіна як археолога-до- слідника почалося на російській землі, і внесок його в розвиток російської археології очевидний. До того ж, захоплюючись ще в студентські роки середньоазійською археологією, о. тереножкін дещо пізніше брав участь у масштабних архе- ологічних розвідках на сході росії, у Приурал-  лі. 1932 р. він здійснив розвідку по р. урал, від м. уральськ до м. лбищенськ (300 км), 1933 р. під керівництвом Б.М. гракова обслідував зони гідроелектростанцій, що проектувалися в райо- нах міст орськ та Магнітогорськ. витоки інтересу до середньоазійських ста- рожитностей, яким о.І. тереножкін присвятив значну частину свого життя й наукової діяль- ності, сам він пізніше пояснював так: «Проведя детство и юношество в Заволжье, в пограничье между европой и азией, в университете обра- тился к археологии средней азии, увлечение которой составило в моей жизни многое…» (из жизни… 2007, с. 98). слід зауважити, що на-прикінці 1920-х рр. в археології середньої азії було надзвичайно багато білих плям. По суті, невивченими залишалися цілі регіони ве- личезної території, що була скарбницею старо- житностей різних епох. на молодого дослідника в ті роки дуже вплинули праці видатного сходоз- навця в.в. Бартольда (особливо його звіти про наукові подорожі до киргизії), праці фахівця з середньоазійської архітектури Б.н. Засипкіна, історико-археологічні дослідження а.Ю. яку- бовського, пов’язані з його першими поїздками до хорезма 1929—1930 рр. уже перше безпосереднє знайомство з археоло- гічними пам’ятками середньої азії підтвердило правильність зробленого молодим дослідником вибору. йдеться про участь о. тереножкіна в розкопках 1927 р. в узбекистані, на цита- делі м. Пенджикент VI—VIII ст., які очолював а.Ю. якубовський (у 1948 р. олексій Іванович знову візьме участь у роботі цієї експедиції і дослідить найцікавіший за архітектурою та на- стінними розписами храм № 2 в шахристані), а також дві самостійні археологічні розвідки в киргизії (1929 р. — у долині р. чу на схід та захід від м. Фрунзе — нині Бішкек; 1930 р. — у долині р. талас), під час яких йому вдалося виявити не- відомі величезні середньовічні городища. однак службовий стан дослідника в ті роки був нестабільним, що засвідчує перелік, наведе- ний в одній із автобіографій о.І. тереножкіна: «15.х. 1929—10.ІІІ. 1930 — науковий співробіт- ник археологічного відділу Історичного музею та викладач суспільствознавства в геологороз- відувальному технікумі в Москві; 24.х. 1930— 7.VIII. 1931 — завідувач краєзнавчого музею у м. алапаївськ свердловської обл.; 16.VIII. 1931—13.хІ. 1931 — науковий співробітник Московського обласного краєзнавчого музею;   І. 1932—хІІ. 1934 — інструктор відділу кадрів центральної ради товариства пролетарського туризму та екскурсій у Москві» (из жизни… 2007, с. 98). незважаючи на це, молодий дослідник ре- тельно готувався до подальших археологічних робіт у середній азії. він згадував, як глибоко опрацьо-вував усю доступну йому літературу з середньо-азійської проблематики, що зберігалася в ленін-ській бібліотеці, копіював карти та схеми із зображеннями поселень та руїн давніх міст, каналів тощо. вже тоді о. тереножкін дійшов висновку, що найперспективнішими для архео- логічних від-криттів є території Правобережжя амудар’ї: «Можно было ожидать, что на этих землях окажутся памятники не только средне- вековья, но и более ранней античной поры…» (из жизни… 2007, с. 16). його передбачення справди- лося буквально через кілька років. З 1934 р. розпо- чався надзвичайно плідний період археологічних дослі-джень о.І. тереножкіна в Середній Азії, що тривав до 1948 р. (з перервою на роки війни). він став учасником та організатором розвідок і роз- копок багатьох експедицій на території казах- стану, таджикистану й особливо узбекистану.   в 1934 р. у складі експедиції М.в. воєводського, разом із а.а. Потаповим молодий археолог здій- снював дослідження в хорезмі, в районі нижнь- ої течії амудар’ї. основним об’єктом вивчення було середньовічне городище Замахшар із фор- тифікаційними спорудами, що чудово зберегли- ся. тут було проведено невеличкі розкопки на місцях горнів для випалу розписної полив’яної кераміки. Під час робіт було зібрано фрагменти теракотових та алебастрових статуеток, на які спершу не звернули особливої уваги. Згодом виявилося, що це були знахідки з античного За- махшару, рештки якого збереглися під шаром наносного піску. у 1937 р. учений секретар Московського   відділення ДаІМк с.П. толстов вирішив створи-  ти багаторічну експедицію для досліджень се-  редньої азії. о.І. тереножкін (на той час аспірант ІІМка) запропонував провести роботи в хорезмі,   причому почати їх на правобережжі амудар’ї з   метою пошуку пам’яток домусульманського часу. влітку 1937 р. о.І. тереножкін, який, по суті, був і керівником, і єдиним науковим співробітником хорезмської експедиції 1937 р., у пустельних районах на схід від м. тирткуль знайшов низ- ку (понад 30) видатних пам’яток доарабського хорезма. серед них особливо виділялися своїми масштабами та збереженістю ранньосередньо- вічна фортеця Беркут-кала (орлина фортеця) та ISSN 0235-3490. Археологія, 2007, № 4 5 комплекс античних фортець аяз-кали. Пізніше олексій Іванович писав: «в оазисе Беркут-кала мне приоткрылась завеса над главной тайной древности, над античным хорезмом», і далі: «открытие в 1937 г. памятников домусульман- ского хорезма считаю своим важнейшим до- стижением» (из жизни… 2007, с. 22—23). це відкриття стало початком багатолітньої плідної роботи хорезмської експедиції під керівництвом с.П. толстова. на початку 1939 р. о.І. тереножкін став нау- ковим співробітником Інституту історії та архео- логії узбецької академії наук та переїхав із Моск- ви до ташкента. об’єктом дисертаційної роботи він обрав сукупність пам’яток VII—VIII ст., що складають комплекс Беркут-кала. однак про- тидія з боку керівника хорезмської експедиції завадила виконати заплановану роботу. у ситуації, що склалася, о.І. тереножкін у 1940 р. дещо змінив географію своїх наукових інтересів та переніс археологічні дослідження на околиці ташкента. тут його особливо зацікавила потужна фортеця ак-тепе на каналі Боз-су. Під час її розкопок у 1940—1941 рр. було отрима- но вагомі результати з історії середньоазійської монументальної архітектури та матеріальної культури домусульманського часу. Проте о.І. те- реножкін не обмежувався вивченням лише цієї пам’ятки. так, йому вдалося довести помил- ковість віднесення культур каунчі ІІ в ташкент- ському оазисі та таллі-Барзу І до ахеменідського часу й датувати їх не раніше рубежу нової ери. в середній течії сирдар’ї він виділив не відому раніше культуру раннього залізного віку — бур- гулюкську. водночас навесні 1940 р. олексій Іванович здійснював спостереження на будівництві ве- ликого ташкентського каналу й отримав цінні матеріали від доби бронзи до початку ІІ тис.   у світлі цих досліджень постала актуальна тема історико-археологічної періодизації культур се- редньої азії: від доби раннього заліза до ранньо- го середньовіччя, тобто абсолютно не дослі-дже- на галузь знань. саме її й обрав о.І. тереножкін для своєї дисертації. війна перервала археологічні дослідження молодого вченого. восени 1941 р. о.І. тере- ножкін пішов на фронт. у лавах 4-ї гвардійської армії він пройшов славний бойовий шлях від сталінграда до відня, був нагороджений орде- ном червоної Зірки й медалями «За боевые за- слуги», «За оборону сталинграда», «За взятие Будапешта», «За взятие вены», «За победу над германией». слід зазначити, що перебуваючи на фронті, олексій Іванович не переривав зв’язку з наукою. За дорученням військової ради 4-ї гвар- дійської армії він у співавторстві написав велику книгу «Боевой путь н-ской гвардейской армии от сталинграда до вены», видану в 1945 р. та роздану бійцям і командирам на згадку. Після демобілізації о.І. тереножкін повернув- ся до ташкента й поновився на попередній по- саді наукового співробітника Інституту історії та археології ан узбекистану. основним об’єктом досліджень він обрав городище афрасіаб — руїни стародавнього самарканда (за античними автора- ми, Марканд) — одного з найважливіших центрів середньоазійської цивілізації, зруйнованого пол- чищами чингізхана в 1220 р. у 1946 р. олексій Іванович переїхав з таш- кента до самарканда, де створив постійну архе- ологічну базу при Інституті історії та археології ан узбекистану. три роки наполегливих робіт у афрасіабі (1945—1947) дали змогу на-уков- цю отримати важливі матеріали для історико- археологічної періодизації цієї пам’ятки. йому вдалося переконливо довести, що самарканд як велике місто виник на місці городища афрасіаб ще в ахеменідський час — у VI ст. до н. е. слід зазначити, що археологічне відкриття о.І. те- реножкіна отримало широкий загальний резо- нанс, і пізніше, в 1970 р., у самарканді прой-шли ювілейні святкування, присвячені 2500-річчю заснування міста. Підсумки широких та досить результативних робіт о.І. тереножкіна, виконаних протягом 1940—1941, 1945—1947 рр., було підбито в канди- датській дисертації «согд і чач», присвяченій історико-археологічній періодизації культур середньої азії і блискуче захищеній 28 квітня   1948 р. у ленінграді, в Інституті історії матері- альної культури. отже, зрозуміло, чому о.І. тереножкіна спра- ведливо вважають одним із фундаторів сучасної середньоазійської археології. навесні 1948 р., майже за місяць до захисту дисертації, а точніше, 17 березня, на розкопках у самарканді, олексій Іванович познайомився з молодою жінкою, яка відіграла визначальну роль у його долі. ця зустріч опосередковано вплинула й на розвиток середньоазійської та української археології. цією жінкою була варвара андріїв- на Іллінська, на той час аспірантка Інституту археології ан урср. вона стала найбільшим коханням у житті о.І. тереножкіна, дружиною та вірним соратником у роботі 1 . їй вдалося пере- конати олексія Івановича зайнятися українською археологією. Звісно, зробити це було нелегко. По-перше, після видатних відкриттів у середній азії і блис- кучого захисту кандидатської дисертації перед   1 в.а. Іллінська (1920—1979) — видатний українсь- кий археолог, скіфолог, біографія якої заслуговує на окремий розгляд. Див. про неї: Памяти варвары ан- дреевны ильинской, 1981. ISSN 0235-3490. Археологія, 2007, № 46 о.І. тереножкіним відкривалися заманливі пер- спективи подальших масштабних досліджень. По-друге, не хотіло втрачати цінного робітника й керівництво Інституту історії та археології уз- бецької академії наук. нарешті, у самого олексія Івановича були певні сумніви щодо того, чи варто так різко змінювати наукову проблематику. україна не була terra incognita для о.І. тереножкіна. як ві- домо, в 1921—1923 рр. ще дитиною він рятувався тут від страшного голоду в Поволжі, пізніше в роки великої вітчизняної війни у складі 4-ї гвардійсь- кої армії з боями пройшов лісостеповою частиною україни. однак від археологічної проблематики на цій території він стояв осторонь. лише одного разу, в 1938 р., йому довелося брати участь в експедиції Б.М. гракова, що здійснювала розкопки курганів, зокрема й скіф-ських, у нижньому Подніпров’ї, у районі нікополя (кривцова-гракова 1962, с. 5). свої сумніви з цього приводу олексій Іванович до- сить поетично виклав в одному з листів до в.а. Іл- лінської: «…мне так хочется работать на украине, но я не уверен, что гладко привьюсь к вишневой веточке у хаты» (из жизни… 2007, с. 57). Проте взаєм-не кохання та наполегливість варвари анд- ріївни перемогли. всі перипетії цього невеликого, але напруженого періоду життя олексія Іванови- ча яскраво відбито в його епістолярній спадщині   (из жизни… 2007, с. 55—69). у грудні 1948 р. на запрошення академіка П.П. єфименка, директора Інституту археології ан української рср, о.І. тереножкін переїхав до києва й був прийнятий на посаду старшого наукового співробітника у відділ скіфо-античної археології. так розпочався український період  життя та наукової діяльності олексія Іванови- ча. Першого квітня 1949 р. він став завідувачем відділу й працював на цій посаді до 1981 р., тобто 32 роки. в статті, присвяченій 60-річчю відділу археології раннього залізного віку Інституту ар- хеології нан україни, я назвав час його керів- ництва відділом «добою тереножкіна» в історії цього підрозділу, що вважаю абсолютно об’-  єктивним (скорий 2005, с. 5; скорый 2005, с. 253). сферою наукових інтересів олексія Івановича стають передскіфський та скіфський періоди на півдні європейської частини срср. Пізніше олексій Іванович у своїй останній не- завершеній автобіографії писав: «Мне пришлось резко и быстро перестроиться в своей исследо- вательской работе, как того потребовал переход от среднеазиатской к восточноевропейской те- матике» (из жизни… 2007, с. 102). Залишається лише дивуватися тому, як стрім- ко та результативно увійшов о.І. тереножкін у східноєвропейську проблематику. сьогодні, че- рез багато років, оцінюючи зроблене олексієм Івановичем для розвитку української археології, можна абсолютно впевнено ствер-джувати, що на українських теренах ще більш рельєфно, аніж в азії, проявилося його вміння не лише масш- табно оцінювати те або інше історичне явище, а й безпомилково бачити найактуальніші про- блеми археології, чітко визначаючи шляхи їх розв’язання. однією з таких «болючих» проблем була хро- нологія білогрудівської культури доби бронзи, а також її хронологічні позиції відносно старо- житностей скіфського часу. культуру було виді- лено ще в 1920-х рр., насамперед на матері-алах пам’яток поблизу умані. Після проведення розвідок та невеличких розкопок навесні 1949 р. на білогрудівських пам’ятках неподалік умані олексій Іванович чітко встановив, що білогрудівська культура належить до кінця бронзового віку. гостро постало питання про існування між білогрудівською культурою та старожитностями скіфської доби певних архаїчних пам’яток заліз- ного віку. такі пам’ятки було виявлено о.І. те-  реножкіним навесні 1949 р. та восени 1950 р. під час масштабних розвідок на півдні черкаської та півночі кіровоградської обл. Було відкрито групу не відомих раніше городищ, серед яких за масш- табами виділялося городище в урочищі чорний ліс у верхів’ях р. Інгулець, на півночі кірово- градської областей. Проведені розкопки показа- ли, що всі відкриті поселення належать до перед- скіф-ської доби. це дало змогу о.І. тереножкіну виділити особливу культуру початку раннього залізного віку в середньому Подніпров’ї, що була проміжною ланкою між пізнім бронзовим віком та власне скіфською добою. ця культура от- римала назву чорноліської. виділення зазначеної куль-тури мало величезне значення для розуміння пізнішого передскіфського періоду не лише в лі- состеповому Правобережжі, а й в україні взагалі. вже в той час о.І. тереножкін дійшов оригіналь- ного висновку стосовно того, що скіфська куль- тура сформувалася не на основі зрубної куль-  варвара Іллінська та олексій тереножкін. київ, грудень 1948 р. ISSN 0235-3490. Археологія, 2007, № 4 7 тури бронзового віку, як вважали деякі фахівці, передусім московські скіфологи, а між ними є певний перехідний період — від бронзи до ран- нього залізного віку. у 1958 р. у Москві, в Інституті археології ан срср, олексій Іванович вдало захистив до- кторську дисертацію «Предскифский период в Днепровском лесостепном Правобережье», ви- дану через три роки як ґрунтовну монографію (тереножкин 1961). одним із найважливіших положень цієї ро- боти був висновок про глибоке місцеве корін- ня та етнокультурну спадкоємність населення Правобережного лісостепового регіону, почина- ючи від тшинецько-комарівської культури доби бронзи до зарубинецької культури включно. це населення, на думку дослідника, мало співвід- носитися з праслов’янами. Згадана монографія й дотепер вважається однією із найбільш глибоких та важливих праць з вивчення передскіфського періоду, хоча з часом з’явилися нові матеріали, що дали змогу уточнити деякі уявлення про той час, зокрема, хронологічні позиції чорноліської культури тощо. Займаючись питаннями передскіфського часу в українському лісостепу, о.І. тереножкін ще з 1950-х рр. паралельно почав працювати над питаннями археології доскіфського періоду в степовій смузі півдня східної європи, а також скіфської проблематики. учений чудово розумів: від вирішення питан- ня пізнішого передскіфського періоду на Півдні східної європи, залежатиме розуміння низки проблем власне скіфської археології. у той час окрім о.І. тереножкіна значну ува- гу вивченню старожитностей пізнішого перед- скіфського часу приділяли ще два відомі фахівці: московський дослідник є.І. крупнов та ленін- градський — о.о. Ієссен. є.І. крупнов під час розкопок каменомост- ського могильника кобанської культури на Пів- нічному кавказі (кабарда) звернув увагу на гру- пу поховань із речами перехідного періоду —   від епохи бронзи до раннього залізного віку, знайшовши аналогії низки виробів у степових пам’ятках півдня східної європи. Датуючи ці поховання кінцем VIII — початком VII ст. до н. е., є.І. крупнов пояснював наявність у них речей «східного вигляду» степовим кімерійсь- ким впливом (крупнов 1950, с. 273). у 1952 р. олексій Іванович опублікував стат- тю, де вперше, спираючись на матеріали каме- номостського могильника та фрако-кімерійських старожитностей карпато-Подунав’я, об’єд-нав у культурно-хронологічну групу степові по- ховання кінних воїнів із курганів черногорів- ського, камишевахського та Малої цимбалки. він датував їх пізнішим передскіфським часом   (не пізніше кінця Іх—VIII ст. до н. е.), щоправда, утримавшись від етноісторичного трактування цих пам’яток (тереножкин 1952). як відомо, ще рельєфніше комплекс речей степового (передскіфського) часу було окресле- но в працях о.о. Ієссена 1953—1954 рр., який виділив за матеріалами степового Передкавказ- зя новочеркаську групу археологічних пам’яток VIII — початку VII ст. до н. е. (назва від скарбу бронзових речей, випадково знайденого на око- лиці новочеркаська ростовської обл. у 1939 р.). При цьому дослідник вважав, що старожитності подібного типу могли належати і кімерійцям, і найдавнішим скіфам, матеріальні культури яких, на його думку, були досить близькими (иессен 1953, с. 108—109; 1954, с. 119—126). утім основна заслуга в розробці періодизації, хронології та культурно-етнічному трактуванні пізніших передскіфських пам’яток степового півдня східної європи, безумовно, належить о.І. тереножкіну. Детально та ретельно дослі- дивши всі відомі джерела, він у низці ґрунтовних статей і підсумковій праці з цієї проблематики — монографії «киммерийцы» (київ, 1976) — показав, що пізнішу передскіфську культуру, що склалася на базі культур доби бронзи (насампе- ред зрубної), можна поділити на два послідовні хронологічні етапи (або групи): чорногорівський (900—750 рр. до н.е.) та новочеркаський (750— 650 рр. до н. е.). При цьому вчений зробив два важливі висновки:  пізніша передскіфська культура належить історичним кімерійцям;  культура чорногорівсько-новочеркаського типу не трансформувалася в скіфську культуру, а була змінена нею механічно. це відкриття не лише внесло корективи у ро- зуміння передскіфського періоду, а й виявило нові перспективи для скіфознавства. о.І. тере- ножкін добре розумів значення зробленого ним о.І. тереножкін у робочому кабінеті. 1970-ті роки ISSN 0235-3490. Археологія, 2007, № 48 у вивченні передскіфського періоду: «книгу «киммерийцы» считаю главным итогом своей научно-исследовательской деятельности за про- шедшие 30 лет: в ней найдены подступы к пра- вильному освещению культуры киммерийцев в нашей стране, она завершила поиск этих начал, о чем мечтали многие наши предшественники» (из жизни… 2007, с. 105). Монографія «киммерийцы» викликала ши- рокий позитивний резонанс у колі вітчизняних і закордонних фахівців, які займалися пробле- мами раннього залізного віку. разом із тим слід зауважити, що не всі положення о.І. тереножкі- на були сприйняті вже в той час однозначно. так, о.М. лєсков у цілому приймав трактування та хронологію чорногорівської і новочеркаської груп, але відносив першу з них (середина VIII —   початок VII ст. до н. е.) до пізніших кімерій- ців, а новочеркаську (кінець VIII — початок останньої чверті VII ст. до н. е.) — до найдав- ніших скіфів (лесков 1981, с. 98—1981). Пізніше з’явилися інші погляди, наприклад, щодо можли- вості співвіднесення з кімерійцями лише однієї з двох груп пізніших передскіфських пам’яток, зокрема, новочеркаської та ін. Проте навіть через   30 років, незважаючи на збільшення джерельної бази, можна з упевненістю стверджувати, що в цілому розробки о.І. тереножкіна з кімерійсь- кої проблематики, зокрема монографія «ким- мерийцы», не застаріли. Багато спеціалістів з археології раннього залізного віку, як і раніше, працюють у системі координат, чітко визначе- них у передскіфській проблематиці о.І. тере-  ножкіним. уже перші успіхи у вивченні передскіфсько- го періоду в лісостеповій та степовій частинах україни створили хорошу основу для пізнання скіфської культури та скіфії — теми, що посі- дала провідне місце в науково-дослідницькій роботі о.І. тереножкіна протягом усього жит- тя. При цьому слід зазначити, що скіфську тему вчений, по суті, розробляв, паралельно вивча- ючи передскіфський період у таких основних напрямах: формування скіфського етносу та похо-дження скіфської культури; виникнення та характер скіфської державності; питання етноге- ографії скіфії. кожне з цих кардинальних питань він тривалий час висвітлював у численних пра- цях, створених самостійно або у співавторстві з в.а. Іл-лінською, серед яких слід особливо виділити низку блискучих ґрунтовних статей: «об общест-венном строе скифов» (1966), «скифская культура» (1971), «класи і класові відношення у скіфії» (1975) та ін. квінтесенцію цих розро- бок містять ґрунтовні розділи, написані разом із в.а. Іл-лінською для «археології української рср» (1971), «археологии украинской сср» (1986), та фундаментальна монографія «скифия VII—III вв. до н. э.» (1983). уже з кінця 1960-х рр. у працях о.І. теренож- кіна, на противагу домінуючій у той час концепції про скіфський етнос та культуру, що склалися в Північному Причорномор’ї на основі населення пізньозрубної культури, територію скіфії, обме- жену виключно степовою частиною Північного Причорномор’я та лісостепу, заселену земле- робсько-скотарськими племенами зі скіфоїдною культурою, було запропоновано іншу ґрунтовну концепцію. Згідно з нею, скіфи-іранці, які при- несли свою кочівницьку культуру з глибин азії, завоювали давнє автохтонне населення Північно- го Причорномор’я, асимілювали його та пошири- ли свою культуру (елементи місцевої культури було перекрито новою яскравою культурою).   о.І. тереножкін зазначав, що в степу та лісостепу існували не дві культури (як вважали представ- ники московської школи скіфознавства), а єдина скіфська, що належала племенам, які різнилися за етносом та господарським укладом. у степо- вій частині Північного Причорномор’я мешкали скіфи-іранці, які займалися кочовим скотарством. услід за в.а. Іллінською дослідник вважав скіфа- ми й більшу частину населення лівобережного лісостепу, основним заняттям яких було земле- робство. на Правобережжі середнього Подні- пров’я та у басейні р. ворскла на лівому березі о.І. тереножкін розміщував землеробсько-ско- тарське населення нескіфського етносу — віро- гідних праслов’ян (скіфи-орачі геродота?). вся територія степу та лісостепу входила до складу єдиного політичного об’єднання — скіфії. слід зауважити, що ці погляди о.І. тереножкін відсто- ював до кінця свого життя, намагаючись пос-тій- но підкріплювати їх новими аргументами. Звісно, широта узагальнень, належна аргу- ментація тих або інших положень потребували о.І. тереножкін з бойовими нагородами. Початок 1970-х років ISSN 0235-3490. Археологія, 2007, № 4 9 конкретних археологічних матеріалів із пам’яток скіфської культури в різних регіонах Північного Причорномор’я. олексій Іванович здійснив ре- зультативні розкопки старожитностей скіфської доби переважно як новатор з погляду і масштабів пам’яток, що вивчалися, і методики, що застосо-  вувалася. Перелік розкопаних дослідником пам’яток скіфської доби досить значний, однак зупини- мося на найбільш яскравих із них. у лісостепу до таких, безумовно, належить 9-метровий (при діаметрі 60—70 м) курган, досліджений у 1950 р. біля с. глеваха на київщині (тереножкін 1954), який містив під насипом велику поховальну ка- меру. Без досвіду розкопок о.І. тереножкіна цієї видатної поховальної пам’ятки, ймовірно, скіф- ського вождя архаїчного часу, подальші до-слід- ження великих лісостепових курганів навряд чи були б вдалими. Ще більше це стосується до-слід- ження в 1954 р. «царського» скіфського кургану поблизу м. Мелітополь (тереножкин, 1955). По суті, це були перші розкопки пам’ятки по-дібного класу після відомих відкриттів М.І. веселовсь- кого 2 . Звичайно, досвід, отриманий у процесі цих досліджень, важко переоцінити. саме під час розкопок Мелітопольського кургану олексій Іванович не лише з’ясував складну валькову струк- туру насипу (по суті, не насипу, а архітектурної конструкції), а й уперше вдало застосував методи- ку дослідження глибоких підземних поховальних споруд із використанням спеціальних матеріалів для їх кріплення і залученням кваліфікованих гір- ників. Згодом цей досвід було за-кріплено під час дослідження кургану скіфської знаті гайманова Могила (1969—1970), розкопками якого керував в.І. Бідзіля (олексій Іванович був консультантом цих робіт), і цілої низки видатних курганів скіфсь- кої аристократії. З ім’ям о.І. тереножкіна пов’язано початок масових розкопок скіфських курганів, переваж- но IV—ІІІ ст. до н. е., в районах великих ново- будов на півдні україни, починаючи з середини 1960-х рр. саме тоді широко почали застосову- вати методику визначення скіфських курганів за допомогою ручного буріння. ось що писав з цього приводу сам олексій Іванович: «Первые попытки бурения курганов были предприняты при раскопках около Борисполя на левом берегу Днепра к востоку от киева, когда было прочно установлено, что они очень эффективны: из мас- сы окружающих древнеямных и других курганов стало возможным безошибочно находить скиф- ские» (из жизни… 2007, с. 105). Було б несправедливо не згадати і про внесок о.І. тереножкіна у вивчення степових культур доби бронзи. Досить указати на його розкопки кургану сторожева Могила, де вперше було виявлено рештки візка давньоямної культури. Блискучі результати отримано експедицією під його керівництвом під час вивчення курганів ямної, катакомбної, зрубної культур на р. Мо- лочна (1951—1952), де загалом було досліджено понад 500 поховань. При цьому дослідник часто вносив серйозні поправки в атрибуцію та хро- нологію деяких категорій пам’яток. наприклад, о.І. тереножкіну вдалося довести, що кам’яні антропоморфні статуї, які раніше пов’язували з кімерійцями, насправді належали ямній куль- турі. слід також зауважити, що саме в результаті розкопок на р. Молочна було досліджено вели- кі сарматські могильники, що склали ґрунтовну джерельну базу для розробки сарматської проб- леми в україні. Проте, мабуть, одним із найважливіших нау- кових досягнень о.І. тереножкіна в україні, крім відкриття нових культур і дослідження яскравих археологічних пам’яток, було створення та вихо- вання київської школи спеціалістів у галузі архе- ології раннього залізного віку, до якої увійшли його однодумці та учні. З часу смерті о.І. тереножкіна (19 травня 1981 р.)   минуло понад чверть століття. у відділі архе- ології раннього залізного віку Інституту архе- ології нан україни й нині плідно працюють учні олексія Івановича та їх учні, які вже стали докторами наук. При цьому проблематика, що розроблюють спеціалісти відділу, переважно ле- жить у межах тих наукових орієнтирів, які об’-   єктивно та прозорливо намітив о.І. тереножкін. Праці о.І. тереножкіна в галузі української археології ще за життя дослідника отримали ши- рокий науковий резонанс та офіційне визнання. на початку 1970-х рр. він став професором, у 1977 р. рішенням верховної ради урср йому було присвоєно звання Заслуженого діяча на- уки україни, а в складі колективу авторів три- томної «археології української рср» (разом із в.а. Іллінською) олексій Іванович був удостоє- ний високого звання лауреата Державної премії україни за написання та редагування основної частини другого тому цього видання. однак завершити ювілейну статтю хоче- ться не цим строгим переліком офіційних за- слуг професора о.І. тереножкіна, а рядками з вірша відомого археолога та поета Б.М. Мозо- левського, одного з учнів олексія Івановича, у яких визначено масштабність цього видатного археолога: Світ, зачитаний як читанку, Я відкрив — і занімів: Так, як ти, його, Учителю, Ще ніхто читать не вмів. 2 Пізніше матеріали Мелітопольського кургану було під- готовлено та видано учнем о.І. тереножкіна — Б.М. Мо- золевським (тереножкин, Мозолевский 1988). ISSN 0235-3490. Археологія, 2007, № 410 Алексей иванович тереножкин // са. — 1982. — № 3. — с. 297—298. Археологія української рср. — к., 1971. — т. 2. Археология украинской сср. — к., 1986. — т. 2. Березанская С.С. а.и. тереножкин — исследователь бронзового века на украине // киммерийцы и скифы. — ки- ровоград, 1987. — ч. 1. — с. 5—7. Иессен А.А. к вопросу о памятниках VIII—VII вв. до н. э. на юге европейской части ссср // са. — 1953. — 18. —   с. 49—110. Иессен А.А. некоторые памятники VIII—VII вв. до н. э. на северном кавказе // всса. — М., 1954. — с. 112— 131. Из жизни алексея тереножкина. — к., 2007. Ильинская В.А., Тереножкин А.И. скифия VII—IV вв. до н. э. — к., 1983. Кривцова-Гракова О.А. Погребения бронзового века и предскифского времени на никопольском курганном поле // Миа. — 1962. — № 115. — с. 5—55. Крупнов Е.В. археологические исследования в кабардинской асср в 1948 г. // ученые записки кабардинского нии. — нальчик, 1950. — т. 5. — с. 195—275. Лесков А.М. к 60-летию а.и. тереножкина // са. — 1967. — № 4. — с. 190—193. Лесков А.М. курганы: находки, проблемы. — л., 1981. Мозолевський Б.М., Черненко Є.В. олексій Іванович тереножкін (до 70-річчя від дня народження) // археологія. — 1978. — № 25. — с. 112—113. Мурзін В.Ю. о.І. тереножкін — видатний дослідник скіфської культури // археологія. — 1996. — № 4. — с. 4—9. Мурзін В.Ю. Засновник київської школи скіфознавства о.І. тереножкін // Музейні читання. — к., 1998. — с. 5—8. Памяти варвары андреевны ильинской // са. — 1981. — № 2. — с. 317. Скорий С.А. відділ скіфо-сарматської археології: історія, підсумки, перспективи // археологія. — 2005. — № 1. — с. 3—15. Скорый С.А. 60 лет отделу скифо-сарматской археологии института археологии нан украины: история, итоги, перспективы // археологические вести. — 2005. — № 12. — с. 251—261. Тереножкин А.И. Памятники предскифского периода на украине // ксииМк. — 1952. — вып. 47. — с. 3—14. Тереножкін О.І. курган біля с. глеваха // археологія. — 1954. — 9. — с. 80—97. Тереножкин А.И. скифский курган в г. Мелитополе // ксиа ан усср. — 1955. — вып. 5. — с. 23—34. Тереножкин А.И. Предскифский период на Днепровском Правобережье. — к., 1961. Тереножкин А.И. об общественном строе у скифов // са. — 1966. — № 2. — с. 33—49. Тереножкин А.И. скифская культура // Пса. — 1971. —с. 15—24. Тереножкін О.І. класи і класові відносини у скіфії // археологія. — 1975. — вип. 15. — с. 3—13. Тереножкин А.И. киммерийцы. — к., 1976. Тереножкин А.И., Мозолевский Б.Н. Мелитопольский курган. — к., 1988. 60 років Інституту археології нан україни. — к., 1994. Черняков І.Т. тереножкін на перехресті проблем кімерійської археології // Музейні читання. — к., 1998. —   с. 9—13.

Схожі ресурси