Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника

У статті зроблено спробу довести, що катакомби та розташовані поряд із ними поховання дітей в окремих ґрунтових ямах різної конструкції являють собою єдиний поховальний комплекс, що належить представникам однієї родини. Поховання дітей в окремих могилах зумовлене нестачею вільного місця для них...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2023
Автор:	Аксьонов, В.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2023
Назва видання:	Археологія
Теми:	Статтi
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199538
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника / В.С. Аксьонов // Археологія. — 2023. — № 1. — С. 69-85. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199538
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1995382024-10-15T14:25:28Z Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника Аксьонов, В.С. Статтi У статті зроблено спробу довести, що катакомби та розташовані поряд із ними поховання дітей в окремих ґрунтових ямах різної конструкції являють собою єдиний поховальний комплекс, що належить представникам однієї родини. Поховання дітей в окремих могилах зумовлене нестачею вільного місця для них у поховальній камері катакомби та неможливістю з об’єктивних причин викопати для них окрему катакомбу. On the site of the main Verkhnii Saltiv catacomb burial ground, explored in 1984—1989 by the expedition of the Kharkiv Historical Museum, in addition to 76 catacomb burials, 17 burials in pits of various designs were found (nine in simple soil pits and eight in pits with lining). All studied pit burials belonged to children and adolescents, 14 of them were associated with specific catacombs, because they were located in the immediate vicinity of the dromoi of the catacombs or were let into their filling (burials nos. 13; 15 — catacombs nos. 72; 74). The inventory of the studied pit burials did not differ in composition, typology and quantitative indicators from the inventory that accompanied the bones of children from the burial chambers of the catacombs of the same burial ground. This inventory serves as an indicator of a certain property and social status of families whose members were children buried in pit graves. The planigraphy and inventory of pit burials allows stating that the children burials and the catacombs next to which they are located should be considered as a single burial complex that belonged to close relatives or members of the same family. At the same time, six of the nine catacombs (nos. 30; 39; 41; 44; 51; 52) with which the pit burials are associated had burial chambers located longitudinally in relation to the dromos, differing in small sizes and containing the remains of two or three deceased. The burial chambers of the T-shaped catacombs (nos. 72; 73; 74), which are somewhat larger, also contained three or four human skeletons. The burial of children in separate pits of various designs is due to the lack of free space for new burials in the burial chambers of the catacombs associated with them. It was impossible because of some objective reasons (unfavorable season, lack of resources and time, nature of death, etc.) to dig new catacombs for child burials. 2023 Article Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника / В.С. Аксьонов // Археологія. — 2023. — № 1. — С. 69-85. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0235-3490 DOI: https://doi.org/10.15407/arheologia2023.01.069 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199538 903.5(477.54)"637" uk Археологія Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статтi Статтi
spellingShingle	Статтi Статтi Аксьонов, В.С. Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника Археологія
description	У статті зроблено спробу довести, що катакомби та розташовані поряд із ними поховання дітей в окремих ґрунтових ямах різної конструкції являють собою єдиний поховальний комплекс, що належить представникам однієї родини. Поховання дітей в окремих могилах зумовлене нестачею вільного місця для них у поховальній камері катакомби та неможливістю з об’єктивних причин викопати для них окрему катакомбу.
format	Article
author	Аксьонов, В.С.
author_facet	Аксьонов, В.С.
author_sort	Аксьонов, В.С.
title	Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника
title_short	Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника
title_full	Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника
title_fullStr	Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника
title_full_unstemmed	Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника
title_sort	ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2023
topic_facet	Статтi
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199538
citation_txt	Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника / В.С. Аксьонов // Археологія. — 2023. — № 1. — С. 69-85. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
series	Археологія
work_keys_str_mv	AT aksʹonovvs ŝerazproâmnípohovannârannʹoserednʹovíčnogoverhnʹosaltívsʹkogokatakombnogomogilʹnika
first_indexed	2024-10-16T04:02:05Z
last_indexed	2024-10-16T04:02:05Z
_version_	1813041723284127744
fulltext	ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 69 © В. С. АКСЬОНОВ* 2023 ЩЕ РАЗ ПРО ЯМНІ ПОХОВАННЯ РАННЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОГО ВЕРХНЬОСАЛТІВСЬКОГО КАТАКОМБНОГО МОГИЛЬНИКА https://doi.org/10.15407/arheologia2023.01.069УДК 903.5(477.54)"637" У статті зроблено спробу довести, що катакомби та розташовані поряд із ними поховання дітей в окремих ґрунтових ямах різної конструкції являють собою єдиний поховальний комплекс, що належить представникам однієї родини. Поховання дітей в окремих могилах зумовлене нестачею вільного міс- ця для них у поховальній камері катакомби та не- можливістю з об’єктивних причин викопати для них окрему катакомбу. К л ю ч о в і с л о в а: Верхній Салтів, салтово-ма- яцька культура, катакомбний могильник, ямне по- ховання, поховання в ямі з підбоєм, алани. Вступ У межах лісостепового варіанту салтівської культури головним типом поховальних споруд аланського населення є катакомба, яка склада- ється з дромоса та поховальної камери (Афана- сьев 1987, с. 143-147; Бабенок 1905, с. 447-577; Плетнева 1989, с. 173-248; Флеров 1993, с. 6-34; Аксьонов 2018b, с. 42-56). Проте на всіх ката- комбних некрополях регіону, де було дослі- джено значні площі, виявлено нечисленні по- ховання у звичайних ґрунтових ямах або ямах з підбоєм (Плетнева 1989, с. 255—259; Флёров 1993, с. 34—42). Не став винятком і Верхньо- салтівський некрополь (Аксенов, Лаптев 2014, табл. 1; Хоружая 2012, с. 429-436; Хоружая 2013, с. 211-224), де перші ґрунтові поховання виявлено ще на початку XX ст. (Бабенко 1907a, с. 415; 1907b, с. 399; 1914, с. 460; Покровский 1905, с. 489). Незважаючи на тривалий термін дослідження салтівських старожитностей, пи- тання етнічної належності ямних поховань, розташованих серед катакомбних поховань аланського населення салтівської культури, за- лишається остаточно не вирішеним. Історіографія Так, ямні поховання, що були виявлені на катакомбних могильниках лісостепового варі- анту салтівської культури, частина дослідни- ків пов’язувала зі слов’янами (Бабенко 1907b, с. 399; Семенов-Зусер 1949, с. 123), тоді як інша група вчених — із представниками «схід- носарматського» етносу (чорними болгарами письмових джерел) (Мерперт 1957, с. 33-37), болгарським населенням, що мешкало в межах Хозарського каганату (Ляпушкин 1958, с. 147; Березовець 1975, с. 421-435). Болгарської вер- сії належності ямних поховань на салтівських катакомбних могильниках лісостепового варі- анту культури дотримувалась С. О. Плетньо- ва (Плетнева 1972, с. 108-112; Плетнева 1989, с. 255), яка зазначала, що ямні поховання, які містять скорчені на боку людські кістяки, нале- жать слугам та домашнім рабам із аланського середовища, тоді як ямні поховання з випроста- ними на спині скелетами людей — болгарам-із- гоям (Плетнева 1989, с. 259). Сьогодні більшість дослідників погоджу- ються з думкою Г. Є. Афанасьєва щодо належ- ності ґрунтових поховань різних типів на ката- комбних некрополях басейну Сіверського Дінця представникам аланського етносу, оскільки ан- тропологічні характеристики черепів із цих по- ховань доволі близькі до черепів із салтівських катакомб регіону. До того ж на аланських некро- полях Північного Кавказу I — середини VIII ст. трапляються поховальні споруди різних типів, серед яких і ямні, що належать переважно дітям та підліткам (Афанасьев 1987, с. 148-149). Ця теза набула подальшого розвитку в пра- ці О. Б. Бубенка, який припустив, що ямні по- ховання Верхньосалтівського некрополя нале- жать аланським дітям та підліткам, що з яки- хось причин не стали повноправними членами суспільства, а тому були поховані не в сімейних катакомбах (Бубенок 1993, с. 51-53). Проте він припускав, що діти від змішаних шлюбів (мати болгарка, а батько алан) могли бути поховані в * АКСЬОНОВ Віктор Степанович — кандидат історич- них наук, завідувач відділу археології Харківського іс- торичного музею імені М. Ф. Сумцова, ORCID: 0000- 0002-0648-0696, aksyonovviktor@gmail.com ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 170 1 2 2 34 5 6 7 89 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 0 20 0 10 20 0 20 Рис. 1. Катакомбні та ямні поховання Верхньосалтівського першого могильника: 1 — план дослідженої ділянки могиль- ника; 2 — поховальна камера катакомби № 30; 3 — поховання № 1; 4—13 — інвентар катакомби № 30; 14 — поховання № 2; 15 — поховальна камера катакомби № 39; 16—25 — інвентар катакомби № 39 Fig. 1. Catacomb and pit burials of the Verkhnii Saltiv first burial ground: 1 — plan of the studied area of the burial ground; 2 — burial chamber of the catacomb no. 30; 3 — burial no. 1; 4—13 — inventory of the catacomb no. 30; 14 — burial no. 2; 15 — burial chamber of the catacomb no. 39; 16—25 — inventory of the catacomb no. 39 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 71 ґрунтовій ямі або ямі з підбоєм відповідно до поховальних традицій їхньої матері (Бубенок 1993, с. 54). Натомість М. В. Хоружа, посилаючись на етнографічні матеріали, зазначила, що в наро- дів Північного Кавказу діти належали тільки батькові і в разі розірвання шлюбу завжди за- лишалися з ним, а тому дітей батька-алана та жінки іншої етнічної групи повинні були хова- ти згідно з аланськими поховальними звичая- ми (Хоружая 2013, с. 220), тобто їх слід вважа- ти аланами. Використання для поховання дітей та підлітків ґрунтових ям різної конструкції на катакомбних могильниках, на думку дослідни- ці, було зумовлено особливими обставинами їх смерті або тим, що вони на момент смерті не пройшли відповідного для їхнього віку обряду ініціації (Хоружая 2013, с. 220). Більш обережно до вирішення етнічної на- лежності ґрунтових поховань на салтівських катакомбних могильниках лісостепової сму- ги підійшов В. С. Фльоров, який зауважив, що питання етнічної належності похованих у ямах серед катакомб потрібно розглядати окремо для кожного конкретного некрополя, оскільки в ямах ховали не лише дітей, а й дорослих жі- нок (Флёров 1993, с. 38). Джерельна база Сказане вище дозволяє приділити більш ува- ги ґрунтовим похованням, виявленим на Верх- ньосалтівському некрополі, тим більше, що на сучасний момент саме на цій пам’ятці відкри- то найбільшу кількість поховань у звичайних ґрунтових ямах і в ямах із підбоєм (Аксёнов, Лаптев 2014, табл. 1), більшу частину яких уже введено до наукового обігу (Хоружая 2012, с. 429-436; Хоружая 2013, с. 211-224). На нашу думку, для більш впевненого ви- значення етнічної належності ямних поховань на цьому некрополі матеріали ямних поховань варто розглядати не відокремлено, як це роби- ли раніше інші дослідники, а разом із тими ка- такомбами, з якими вони, імовірно, становлять єдиний поховальний комплекс. Для цього най- показовішою є ділянка головного могильника (ВСМ-I), де в 1984—1989 рр. експедиція Хар- ківського історичного музею на чолі з В. Г. Бо- родуліним дослідила 76 катакомбних поховань, чотири поховання коня в окремих ямах та 17 ямних поховань (дев’ять у звичайних могиль- них ямах та вісім у ямах із підбоєм). В. Г. Бородулін дослідив ділянку на західно- му схилі Капіносового яру (відгалуження Си- моненкової яруги), яку займає садівниче това- риство «Ізумруд». На цій ділянці некрополя ка- такомби утворюють паралельні ряди, дромоси яких зорієнтовані відповідно до рельєфу міс- цевості, за схилом. Як уже відзначалося, ґрун- тові поховання розташовані на вільному про- сторі між дромосами катакомб. У переважній кількості випадків їх вдалося пов’язати з кон- кретним катакомбним похованням (Хоружая 2012, с. 434-435, табл. 1). Ямне поховання № 1 розташоване майже на однаковій відстані від бокових стінок дромосів катакомб № 29 та № 30 (рис. 1: 1). Проте орі- єнтування могильної ями відносно розташо- ваних поряд дромосів свідчить, що поховання № 1 слід віднести до катакомби № 30. Похо- вальна камера катакомби № 30 розташована вздовж дромоса та містить рештки двох людей (дорослого чоловіка й дівчинки 8—12 років), кістяки яких навмисно зруйновано в давнину (рис. 1: 2). Небіжчики були покладені ногами до входу в поховальну камеру, але їх орієнту- вання відносно сторін світу майже збігалося з орієнтуванням дитини з поховання № 1 (рис. 1: 3). Поховальний інвентар чоловіка складався з елементів поясної гарнітури (рис. 1: 12, 13), бронзового штампованого ґудзика (рис. 1: 9), шести штампованих бубонців-ґудзиків (рис. 1: 10) та персня зі скляною вставкою із зображен- ням птаха (рис. 1: 8). До костюма дівчинки-під- літка входили бронзові дротяні сережки, брон- зова бляшка-нашивка на головну стрічку, брон- зові литі ґудзики, дротяні пронизки, три диски зі стулок морського молюска (рис. 1: 4—7, 11), намисто, до складу якого входили намистини з роговика (14 екз.), намистини з однокольорово- го скла (7 екз.) та скляні намистини з кольоро- вими вічками й смугами (5 екз.). Інвентар, що супроводжував дитину 3—4 років із похован- ня № 1, складався з 50 намистин (1 — сердо- лікова, 1 — з роговика, 11 — скляних бісерин, 37 — багатосекційні скляні намистини срібляс- того кольору) (Хоружая 2012, табл. 1). Поховання дитини № 2 віком 3—4 років (рис. 1: 14) було розташоване на відстані 0,6 м від лівої бокової стінки дромоса катакомби № 39 (рис. 1: 1), у поховальній камері якої зна- йдено рештки трьох людей — дорослого чо- ловіка, хлопчика-підлітка та дитини віком до 1—3 років (рис. 1: 15). Якщо дитину, поховану у звичайній ямі, супроводжував доволі багатий ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 172 1 2 3 4 5 6 0 20 0 20 0 20 0 2 Рис. 2. Катакомбні та ямні поховання Верхньосалтівського першого могильника: 1 — план дослідженої ділянки могиль- ника; 2 — поховальна камера катакомби № 41; 3 — поховання № 5; 4 — поховання № 6; 5 — поховання № 4; 6 — по- ховання № 10 Fig. 2. Catacomb and pit burials of the Verkhnii Saltiv first burial ground: 1 — plan of the studied area of the burial ground; 2 — burial chamber of the catacomb no. 41; 3 — burial no. 5; 4 — burial no. 6; 5 — burial no. 4; 6 — burial no. 10 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 73 інвентар (сережки, амулет, намисто зі скла та агата, бронзові бубонці, велика бронзова «ум- боноподібна» бляха, срібний арабський дирхем (Аксенов 2012, с. 83), то поховальний інвентар, виявлений при небіжчиках у камері катакомби, був значно бідніший. Так, дорослого чоловіка супроводжувала лише одна бронзова сережка (рис. 1: 16), бронзовий ґудзик, два бронзових бубонці та бронзовий дротовий браслет (рис. 1: 19, 21). Більш численний інвентар супроводжу- вав хлопчика-підлітка. При ньому були знайде- ні дві сережки (рис. 1: 17), два бронзові бубонці (рис. 1: 18), два ножі, 13 астрагалів, два з яких мали наскрізні отвори для підвішування, та ще один астрагал із залитим усередину свинцем (биток) (рис. 1: 22—25). Поховання дитини ві- ком 1—3 років зовсім не містило речей. Із катакомбою № 41 пов’язано чотири ямних поховання (рис. 2: 1). Два з них ― ямні похо- вання № 5 та № 6 (рис. 2: 3, 4), розташовані на відстані 1,0 та 1,4 м від правої бокової стінки дромоса, тоді як поховання в ямах із підбоєм №. 4 та № 10 (рис. 2: 5, 6) — в 1,0—1,2 м від лівої бокової стінки дромоса катакомби №. 41. Обидва ямні поховання містили решки дітей ві- ком 1—3 років, які не супроводжувались жод- ними речами. Не містило інвентарю й похован- ня в ямі з підбоєм № 4, яке належало підліткові, що його, як уважає М. В. Хоружа, було похова- но згідно з мусульманською поховальною тра- дицією (Хоружая 2013, с. 217). У ямі з підбо- єм №. 10 була похована дівчина-підліток, яку супроводжували срібні сережки, намисто зі скла, бронзовий браслет, штампований ґудзик, «рогата» пряжка, фрагменти дзеркала (Хору- жая 2013, рис. 2: 13—27). Усі ці поховання кон- центрувалися навколо катакомби № 41, у похо- вальній камері якої виявлено рештки дорослих чоловіка та жінки (рис. 2: 2). Їх супроводжува- ли речі (власні прикраси, елементи одягу, аму- лет, сокира чекан, ножі) (рис. 4: 1—12), що є типовими для поховань пересічного аланського населення лісостепового варіанту салтівської культури (Афанасьев 1993, с. 41). За розташуванням на місцевості поховання в ямах із підбоєм № 3 та № 7 пов’язані з ката- комбою № 44 (рис. 3: 1). Обидва поховання на- лежали дітям віком 1—3 років та були розта- шовані нижче за схилом на відстані 1,2 та 2,3 м від катакомби № 44. Діти були поховані разом із власними прикрасами, до складу яких входи- ли бронзові браслети, бубонці, дрібні одноко- льорові намистини та бісер, бронзові сережки (Хоружая 2013, рис. 1). Поховальна камера ка- такомби № 44, до якої ці поховання належали, містила навмисно зруйновані в давнину кістя- ки трьох людей (дорослих чоловіка та жінки, дівчинки-підлітка, які були зорієнтовані нога- ми до входу (рис. 3: 2). Небіжчиків, похованих у камері, супроводжував численний інвентар, представлений власними прикрасами, метале- вими деталями одягу, посудом, господарсько- побутовими предметами (ножі, тесло-мотика) та зброєю (сокира-чекан) (рис. 4: 13—36). До цього комплексу поховань належить також ка- такомба № 45 (рис. 3: 3), розташована на від- стані 1,9 м від правої бокової стінки дромоса катакомби № 44. У камері катакомби № 45 зна- йдено рештки дитини віком 4—6 років, які су- проводжувалися двома бронзовими браслета- ми (рис. 3: 5), трьома бубонцями (рис. 3: 6) та ліпним кухонним горщиком заввишки 20,3 см (рис. 3: 4). Поховання у звичайній ґрунтовій ямі № 8, що належало дитині віком 2—3 років (рис. 5: 13), було розташоване в 0,5 м від лівої бокової стінки дромоса катакомби № 51 (рис. 5: 1). Ди- тяче поховання не містило жодних речей. Ко- лективне поховання в камері катакомби № 51, представлене рештками дорослого чоловіка, дівчинки-підлітка та дитини віком 1—3 ро- ків (рис. 5: 2), супроводжувалося нечисельним власними прикрасами (браслети, намисто зі скла та сердоліку), елементами костюма (бляш- ки-нашивки, бубонці, ґудзики) та предметами господарсько-побутового призначення (ножі, кухоль) (рис. 5: 3—12). Із катакомбою № 52 планіграфічно пов’язане поховання в ямі з підбоєм № 9 (рис. 5: 1), де зна- йдено рештки дитини віком 1—2 років без жод- них речей (рис. 5: 25). У камері катакомби № 52 були кістяки дорослих чоловіка та жінки, між якими зафіксовано рештки дитини 1—2 років (рис. 5: 14). Усі небіжчики в поховальній камері були зорієнтовані ногами до її входу. При жін- ці лежав лише бронзовий перстень та дротяний браслет (рис. 5: 16, 17). Чоловіка супроводжу- вали бронзові бубонці, металеві елементи пояс- ної гарнітури, залізні ножі, срібні наконечники від ремінців взуття та кухоль із відбитою в дав- нину ручкою (рис. 5: 18—24). Дитині належала лише одна маленька скляна намистина синьо- го кольору. Початкова частина дромоса катакомби № 72 була перерізана могильною ямою з підбоєм по- ховання № 13 (рис. 6: 1). У підбої виявлено ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 174 1 2 3 4 5 6 7 80 20 0 20 0 20 0 20 0 2м Рис. 3. Катакомбні та ямні поховання Верхньосалтівського першого могильника: 1 — план дослідженої ділянки могиль- ника; 2 — поховальна камера катакомби № 44; 3 — поховальна камера катакомби № 45; 4—6 — інвентар катакомби № 45; 7 — поховання № 3; 8 — поховання № 7 Fig. 3. Catacomb and pit burials of the Verkhnii Saltiv first burial ground: 1 — plan of the studied area of the burial ground; 2 — burial chamber of the catacomb no. 44; 3 — burial chamber of the catacomb no. 45; 4—6 — inventory of the catacomb no. 45; 7 — burial no. 3; 8 — burial no. 7 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 75 1 2 345 67 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 Рис. 4. Інвентар катакомб № 41 (1—12) та № 44 (13—36) Fig. 4. Inventory of the catacombs no. 41 (1—12) and no. 44 (13—36) ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 176 рештки дитини 4—7 років (рис. 6: 3), які су- проводжувалися сережками, намистом, брон- зовими бубонцями, амулетом із кістки тварини (Хоружая 2013, рис. 3: 2—12) та срібною араб- ською монетою (Омеяди, Табаристан, перша чверть VIII ст.), перетвореною на нашивку. Ка- мера катакомби, з якою пов’язане це похован- ня, містила рештки трьох людей (дівчинки-під- літка та двох дорослих жінок) (рис. 6: 2), які супроводжувалися суто власними прикраса- ми (намистом, пряжками-ґудзиками зі стулок морських молюсків, бронзовими й залізними браслетами, металевими деталями від ремінців взуття) й побутово-господарським інвентарем (залізними ножами, глечиком) (рис. 7: 1—16). Поховані в камері небіжчики були покладені на підлогу у випростаному стані на спині головою вліво від входу. Поряд із катакомбою № 73, на відстані 1,0 та 2,0 м від лівої бокової стінки її дромоса виявле- но поховання у звичайних ґрунтових ямах № 16 та № 17 (рис. 6: 1). Поховання № 16 належа- ло дитині 1—3 років (рис. 6: 6), на кістяку якої було виявлено чотири намистини (з гірського кришталю, роговика, блакитного скла із синьо- білими вічками, із синього скла), бронзова про- низка та бронзова бляшка-підвіска. На підлозі могильної ями також виявлено комплекс із за- лізної поясної пряжки і трьох астрагалів, один із яких мав наскрізний отвір для підвішування, ще один астрагал був залитий свинцем (биток), кілька амулетів із п’ясних кісток зайця. У похо- ванні № 17, що містило кістяк підлітка (рис. 6: 5), поховальний інвентар був відсутній. У похо- ваній камері катакомби № 73 виявлено чотири кістяки, які належали підліткові і трьом дорос- лим людям (рис. 6: 4). Усі небіжчики були зорі- єнтовані черепом вліво від входу. При кістяках людей знайдено елементи поясної гарнітури, срібні персні, срібні сережки, бронзові бубон- ці, залізні ножі, пряжка-ґудзик зі стулки мор- ського молюска (рис. 7: 17—28). Біля входу до камери розташовувався комплекс із 12 астрага- лів (рис. 6: 7), частина з яких мали отвір для підвішування, на частині були присутні графіті (Аксьонов 2019, табл. 1, с. 107). Ще в одному випадку поховання у звичай- ній ґрунтовій ямі № 15 (рис. 8: 13) виявлено в заповненні дромоса катакомби № 74 (рис. 6: 1), у поховальній камері якої містились решт- ки трьох дорослих людей (рис. 8: 1) у супрово- ді багатого інвентарю, серед якого були присут- ні: шабля (рис. 8: 2), дві сокири-чекани (рис. 8: 3), дві мотики (рис. 8: 4), срібні елементи пояс- ної гарнітури (рис. 8: 11, 12), скляне та сердо- лікове намисто, дзеркала тощо (Аксьонов 2021, рис. 2—5). Ямне поховання № 15 належало ди- тині 2—3 років та містило нечисельний похо- вальний інвентар, представлений бронзовим ґу- дзиком, двома литими бубонцями, намистом із роговика (7 екз.) та монохромного скла (8 екз.), бісером білого кольору (6 екз.) (рис. 8: 14—22). Ще два — поховання у звичайній ямі № 12 та поховання у ямі з підбоєм № 11, 14 — не вда- лось уналежнити до жодної катакомби, але це пов’язано з тим, що вказані поховальні комп- лекси перебували на краю дослідженої ділян- ки некрополя (рис. 6: 1). Площа, де могли бути катакомби, з якими ці поховання можна було б пов’язати, залишилася нерозкопаною. Аналіз матеріалів Поховальний інвентар досліджених ямних поховань представлений переважно власними прикрасами, металевими елементами костю- ма й окремими амулетами, які є типовими для «класичних» салтівських старожитностей та можуть бути датовані доволі широко ― часом існування самої археологічної культури (дру- гою половиною VIII — першою половиною X ст.). Проте інвентар катакомбних поховань, із якими ці ямні поховання пов’язані планіграфіч- но, дозволяють дещо звузити час виникнення вказаних поховальних комплексів. Так, елемен- ти поясної гарнітури та металеві прикраси від ремінців взуття з катакомб № 30, 41, 44, 52 (рис. 1: 12; 4: 5—7, 30—32; 5: 21) є типовими для комплексів III хронологічного горизонту салтів- ських старожитностей (друга чверть IX ст.) (Ко- мар 1999, табл. 4). Елементи поясної гарнітури з катакомб № 72, 73, (рис. 7: 12, 15, 23—27; 8: 11, 12) більше характерні для старожитностей IV хронологічного горизонту (третя чверть IX ст.) (Комар 1999, табл. 4; Аксьонов 2021, с. 114). Це дозволяє вважати, що відкриті на дослідженій ділянці Верхньосалтівського головного могиль- ника (ВСМ-I) ямні поховання, були здійснені в межах другої ― третьої чверті IX ст. Інвентар із досліджених ямних поховань за своїм складом, типологією та кількісними показ- никами не відрізняється від інвентарю, який су- проводжує кістяки дітей і підлітків із поховаль- них камер Верхньосалтівського некрополя. Він відповідає набору речей, що притаманний пев- ній віковій групі дітей (1—3 роки; 4—10 років ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 77 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 0 20 0 20 0 20 0 20 0 2м Рис. 5. Катакомбні та ямні поховання Верхньосалтівського першого могильника: 1 — план дослідженої ділянки могиль- ника; 2 — поховальна камера катакомби № 51; 3—12 — інвентар катакомби № 51; 13 — поховання № 8; 14 — поховаль- на камера катакомби № 52; 15—24 — інвентар катакомби № 52; 25 — поховання № 9 Fig. 5. Catacomb and pit burials of the Verkhnii Saltiv first burial ground: 1 — plan of the studied area of the burial ground; 2 — burial chamber of the catacomb no. 51; 3—12 — inventory of the catacomb no. 51; 13 — burial no. 8; 14 — burial chamber of the catacomb no. 52; 15—24 — inventory of the catacomb no. 52; 25 — burial no. 9 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 178 та підлітки 10—14 років) (Хоружая 2015, с. 269). Окрім цього, інвентар служить відповідним по- казником майнового та соціального становища родини, членом якої була та чи інша дитина. Це добре простежується на представлених матеріалах. Так, поховання № 5, 6, 8, 9, що на- лежать дітям 1—3 років, не містять жодних ре- чей. Не супроводжується речами й поховання цього віку дитини з поховальної камери ката- комби № 39. Дитину цього самого віку з каме- ри катакомби № 52 супроводжувала лише одна скляна намистина. Таку ситуацію М. В. Хору- жа схильна пояснювати тим, що діти віком 1—3 років у традиційних суспільствах ще не по- вною мірою були включені в соціальну струк- туру соціуму, а тому кількість їхніх власних ре- чей була обмеженою (Хоружая 2015, с. 251). Уведення дитини до складу родини відбувало- ся через низку обрядів (надання імені, проко- лювання вух, перше стриження волосся тощо) в період від 1,3 до 4 років (Геннеп 1999, с. 55). Тому дітей віком 1—3 років із поховань № 3, 7, 16, 15 супроводжував нечисельний інвентар, який складався з намиста, сережок, браслетів, бубонців, що переважно виконували роль обе- регів від «злого ока». Ці поховання дітлахів молодшого віку розташовувалися поряд із ка- такомбами, у поховальних камерах яких пере- бували дорослі члени родини, що їх супрово- джував доволі багатий інвентар, який свідчить про їх високий майновий статус (середній та вищий шабель пересічного населення). Тобто майновий статус родичів прямо відображався в інвентарі, що супроводжував дитину навіть мо- лодшої групи. Поховання дітей наступної вікової групи (4—10 років) — № 1, 2, 13 — за складом по- ховального інвентарю майже тотожні з похо- ваннями дітей 1—3 років із заможних родин. Проте в них уже присутні срібні арабські моне- ти-нашивки, які прикрашали наголовну стріч- ку, що була відзнакою дівчат, які вже пройшли обряд ініціації, але не досягли шлюбного віку (Иерусалимская 1992, с. 7, 62). У цілому їхній інвентар відповідає набору речей, що характер- ний для дітей 4—10 років в аланського насе- лення лісостепового варіанту салтівської куль- тури (Хоружая 2015, с. 262). Загалом, за «багатством» поховального ін- вентарю поховання дітей у ямах із підбоєм ви- глядають яскравішими, ніж поховання дітей у звичайних ґрунтових могилах. Проте їх збли- жує відсутність будь-якого керамічного посуду. Ще три ямні поховання ― № 4, 10, 17 — належали підліткам, проте з них лише одне (№ 10) містило поховальний інвентар, який за складом (власні прикраси, «рогата» пряжка, браслет, дзеркало) відповідав набору дорослої жінки середнього майнового стану. Останньо- му не заперечує склад поховального інвента- рю катакомби № 41, поряд із якою розташоване це поховання. Відсутність речей у двох інших ямних похованнях (№ 4 та № 17), що належать підліткам, імовірно, зумовлена їхнім соціаль- ним-економічним статусом у суспільстві. Це, можливо, пов’язано з тим, що згадані підлітки належали до іншої етнічної групи салтівського населення та були включені до аланських ро- дин, однак вони мали доволі низький соціаль- ний статус (на кшталт сімейних рабів). Тому не дивно, що один із підлітків (похов. № 4) був по- хований згідно з мусульманською поховальною традицією. На це вказують розміри підбою, що являє собою нішу в довгій стінці вхідного коло- дязя, та специфічне положення тіла небіжчика ― із напіврозворотом на правий бік, злегка зі- гнутими в колінах ногами та зверненням лице- вого відділу на південь ― південний захід. Така поза небіжчика має повні аналогії в ранніх му- сульманських похованнях IX—X ст. із салтів- ських могильників середньої течії Сіверсько- го Дінця (Копыл, Татаринов 1990, с. 54—55, рис. 4: 1—4; Кравченко 2005, рис. 6—8) та в мусульманських похованнях Волзької Булгарії (Халикова, 1986). Кількість людських решток у поховальних камерах, їх статевий та віковий склад свід- чить, що катакомби були сімейними склепа- ми, де ховали близьких родичів. Розташова- ні поряд із катакомбами, на незначній відстані від них та зорієнтовані відповідно до напрям- ків їхніх дромосів, ямні могили слід розгляда- ти, на нашу думку, як поховання представників цієї самої родини. Привертає увагу той факт, що всі виявлені на цій ділянці могильника ямні поховання, незалежно від їх внутрішньої кон- струкції, становлять єдиний комплекс із ката- комбами, поховальні камери яких містять пере- важно рештки трьох небіжчиків. І це при тому що середній показник наповненості поховаль- них камер для катакомбних некрополів регіону коливається від 1,7 (III ділянка Верхньосалтів- ського могильника) до 2,24 (Дмитрієвський мо- гильник) кістяки на камеру (Афанасьев 1993, табл. 27; Аксьонов 2018b, с. 47, табл. 5). Серед- ній же показник наповненості камер для всьо- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 79 1 2 3 4 5 6 7 0 3м 0 20 0 20 0 10 20 Рис. 6. Катакомбні та ямні поховання Верхньосалтівського першого могильника: 1 — план дослідженої ділянки могиль- ника; 2 — поховальна камера катакомби № 72; 3 — поховання № 13; 4 — поховальна камера катакомби № 73; 5 — по- ховання № 17; 6 — поховання № 16, 7 — астрагали Fig. 6. Catacomb and pit burials of the Verkhnii Saltiv first burial ground: 1 — plan of the studied area of the burial ground; 2 — burial chamber of the catacomb no. 72; 3 — burial no. 13; 4 — burial chamber of the catacomb no. 73; 5 — burial no. 17; 6 — burial no. 16, 7 — ankle bones ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 180 го Верхньосалтівського некрополя становить лише 1,91. Тобто на досліджений ділянці Верх- ньосалтівського могильника поховальні камери зазначених катакомб були повністю заповнені, в них, окрім поодиноких випадків (кат. № 72), майже не було місця ще для одного покійни- ка. У разі коли потрібно було поховати померлу дитину, а родина з якихось причин не мала змо- ги вирити новий земляний склеп, її ховали по- ряд із родовою усипальницею в ґрунтовій ямі, внутрішня конструкція якої обиралась, імовір- но, за уподобаннями батьків небіжчика. Ваго- мою причиною для відмовлення копати окрему катакомбу для померлої дитини могла бути пев- на пора року (пізня осінь, зима, рання весна), коли ведення земляних робіт, навіть невеликих за обсягом (0,9—1,6 м3) (Аксьонов 2018а, с. 54, табл. 1), було ускладнене погодними умовами, промерзлою землею та потребувало значних фізичних зусиль. Тому витрачати час і ресур- си на риття катакомби для небіжчика з низьким соціальним статусом, певно, могло вважалося недоцільним. Частково таке припущення під- тверджує присутність на цій же ділянці мо- гильника поховання дитини в підбої, зроблено- му в лівій боковій стінці дромоса незавершеної катакомби № 6 (Хоружа 2014, рис. 1). Похован- ня дитини 1—2 років було здійснене також у підбої, який зроблено в правій стінці дромоса катакомби № 120 (ВСМ-IV) уже після прове- дення в камері обряду знешкодження небіжчи- ка (Аксёнов 2015, рис. 1, с. 14). Смерть дітей у більшості традиційних суспільств не вважа- лася природною, а це було вагомою причиною не ховати їх за сталими канонами поховально- го обряду. Так, в осетин ще в XIX ст. помер- лих дітей ховали в окремій могилі на родинній ділянці могильника (Калоев 1984, с. 74). Усе це дозволяє вважати поховання дітей у ґрунто- вих ямах різної конструкції на катакомбних мо- гильниках салтівської культури такими, що на- лежать аланській спільноті. Більшість із досліджених на цій ділянці мо- гильника ямних дитячих поховань співвідно- ситься з катакомбами, поховальна камера яких є продовженням дромоса, а небіжчики зорієн- товані ногами до входу (кат. № 30, 39, 41, 44, 51, 52). При цьому кістяки людей у камерах та кіс- тяки дітей у ямах мають однакове орієнтування щодо сторін світу. Лише з трьома катакомбами Т-подібного типу (№ 72, 73, 74) пов’язано чо- тири ямні поховання, до того ж у двох випад- ках (кат. № 72, 74) дитячі поховання були впу- щені у заповнення дромоса. Присутність на могильнику двох типів катакомб, які репрезен- тують різні варіанти однієї поховальної тради- ції, засвідчує, що верхньосалтівська спільнота складалася з двох груп аланскього населення, які використовували земляні склепи з різним розташуванням камери стосовно дромоса. При цьому Т-подібні катакомби вважаються більше придатними для здійснення багатоактних похо- вань, оскільки мають переважно доволі великі за розмірами поховальні камери порівняно з ка- такомбами з поздовжнім розташуванням похо- вальних камер. До того ж Т-подібні катакомби, спираючись на знайдений у них речовий мате- ріал, належали представникам більш заможних родів, на відміну від катакомб із повздовжнім розташування камери. Ця тенденція просте- жується також на інших досліджених ділян- ках Верхнесалтівського некрополя (ВСМ-III, ВСМ-IV). З огляду на сказане можна зробити висновок, що аланське населення, яке ховало своїх небіжчиків у катакомбах із поздовжнім розташуванням камер, було змушене за браком вільного місця в них та через невисокі матері- альні статки частіше використовувати для по- ховання померлих дітей окремо вириті могиль- ні ями, які були зосереджені поряд із родинни- ми земляними склепами. Саме цим зумовлене поховання дівчинки-підлітка (№ 10), що місти- ло доволі багатий поховальній інвентар, в окре- мій ямі з підбоєм поряд із родинною катаком- бою № 41. Щодо безінвентарних поховань підлітків у ґрунтових ямах різної конструкції поряд із ка- такомбами, то питання їх етнічної приналеж- ності важко визначити однозначно. Відсутність у деяких із них будь-яких речей, які маркують віковий, соціальний та економічний стан у сус- пільстві, слід розглядати як показник низького соціально-економічного статусу небіжчика. Це могло бути пов’язано як із тим, що представник аланської спільноти не пройшов певної ініціації і внаслідок цього не був включений до родин- ного кола на правах повноцінної людини, так і з тим, що він походив з іншої етнічної групи, але перебував у якихось сімейних стосунках з певною аланською родиною. У таких випадках вони не були включені до родинного кола на правах повноцінного члена, а тому не мали пра- ва бути похованими відповідно до аланських поховальних традицій. Таких людей у традицій- них суспільствах ховали відмінним від прийня- того для всіх інших небіжчиків способом, окре- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 81 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 2324 25 26 27 2829 30 Рис. 7. Інвентар катакомб № 72 (1—16) та № 73 (17—30) Fig. 7. Inventory of the catacombs no. 472 (1—16) and no. 73 (17—30) ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 182 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 2122 Рис. 8. Катакомба № 74 та поховання № 15: 1 — поховальна камера катакомби № 74; 2—12 — інвентар катакомби № 74; 13 — поховання № 15; 14—22 — інвентар поховання № 15 Fig. 8. Catacomb no. 74 and burial no. 15: 1 — burial chamber of the catacomb no. 74; 2 — 12 inventory of the catacomb no. 74; 13 — burial no. 15; 14—22 — inventory of the burial no. 15 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 83 мо, не виконуючи особливих церемоній (Ген- неп 1999, с. 140). Саме це, мабуть, ми можемо бачити на прикладі поховань № 4 та 17. Висновки Загалом можна констатувати, що ямні похо- вання, відкриті у Верхньосалтівському катакомб- ному могильнику на схилах Капіносового яру, які належать дітям та підліткам, слід пов’язувати з аланським населенням салтівської культури. Здійснення поховання померлих дітей не в сімей- них катакомбах, а поряд із ними, в ямних могилах різної конструкції, на нашу думку, окрім запро- понованої М. В. Хоружою гіпотези, могло також зумовлюватись об’єктивним чинником, а саме відсутністю вільного місця у поховальній камері для здійснення нового поховання та неможливос- ті з певних причин (пора року, нестача ресурсів і часу тощо) вирити окрему катакомбу для небіж- чика. Підтвердженням цього може служити по- ховання дорослого чоловіка зі слідами насиль- ницької смерті на черепі в дромосі незавершеної катакомби № 124 на четвертій ділянці Верхньо- салтівського некрополя (Аксёнов 2015, рис. 2: 1, 2). Виявлений при чоловікові інвентар (елемен- ти поясної гарнітури, залізний ніж, тесло-мотика, кістяна скринька) не дозволяє віднести його до групи залежного населення салтівської спільноти (Аксёнов 2015, с. 16, рис. 2: 3—7). Аксёнов, В. С. 2012. Ямное погребение № 2 с первого Верхне-Салтовского могильника. «Свіча- до Придніпров’я». Краєзнавчий альманах, VIII. Комсо- мольськ: «Apriori print», с. 81-85. Аксенов, В. С. 2015. Новые погребения в дромо- се на Верхне-Салтовском IV катакомбном могильнике. Laurea I. Античный мир и средние века. Чтения памя- ти профессора Владимира Ивановича Кадеева. Харьков: ООО «НТМТ», с. 12-17. Аксёнов, В. С., Лаптев, А. А. 2014. Освоение насе- лением Хазарского каганата лесостепного Подонцовья: взгляд на проблему. Степи Европы в эпоху средневеко- вья, 12. Донецк, ДонНУ, с. 25-50. Аксьонов, В. С. 2018a. Реконструкція катакомб алан- ського населення салтово-маяцької культури. Археологія, 1, с. 53-67. Аксьонов, В. С. 2018b. Поховальний обряд ранньосе- редньовічного Верхньо-Салтівського могильника: досвід статистичного аналізу. Археологія, 2, с. 42-56. Аксьонов, В. С. 2019. Астрагали з катакомбних похо- вань другої половини VIII — першої половини X ст. з мо- гильника біля с. Верхній Салтів. Археологія, 2, с. 103-113. Аксьонов, В. С. 2021. Катакомба 74 Верхньо-Салтів- ського головного могильника. Археологія, 3, с. 106-116. Афанасьев, Г. Е. 1987. Население лесостепной зоны бассейна Среднего Дона в VIII — X вв. (аланский вариант салтово-маяцкой культуры). Археологические открытия на новостройках, 2. Москва: Наука. Афанасьев, Г.Е. 1993. Донские аланы. Социальные структуры алано-ассо-буртасского населения Среднего Дона. Москва: Наука. Бабенко, В. А. 1907a. Дневник Археологических рас- копок в с. Верхнем Салтове 1906 г. Труды XIII археологи- ческого съезда в Екатеринославе 1905 г., 1. Москва: типо- графия «Печатное дело», с. 411—418. Бабенко В. А. 1907b. Дополнение к докладу «Что дали нового раскопки в Верхнем Салтове». Труды XIII архео- логического съезда в Екатеринославе 1905 г., 1. Москва: Типография Г. Лисснера и Д. Собко, с. 394-410. Бабенко, В.А. 1914. Памятники Хазарской культу- ры на юге России. Каменный город. Труды ХV археоло- гического съезда в Новгороде, 1. Москва: Типография Г. Лисснера и Д. Собко, с. 464-470. Березовець, Д. Т. 1975. Салтівська культура. В: До- вженок, В.Й. (відп. ред.). Археологія Української РСР, III. Київ: Наукова думка, с. 421-435. Бубенок, О. Б. 1993. Етнічна приналежність ямних похо- вань Верхньосалтівського могильника. Археологія, 4, с. 49-59. Геннеп, А. 1999. Обряды перехода. Систематическое изучение обрядов. Москва: Издательская фирма «Восточ- ная литература» РАН. Иерусалимская, А. А. 1992. Кавказ на шелковом пути: Каталог временной выставки. Санкт-Петербург: Государственный Эрмитаж. Калоев, Б. А. 1984. Похоронные обычаи и обряды осе- тин в XVIII — начале XX в. Кавказский этнографический сборник, VIII. Москва: Наука, с. 72-105. Комар, А. В. 1999. Предсалтовские и раннесалтовские горизонты Восточной Европы (вопросы хронологии). Vita antiqua, 2, с. 111-136. Копыл, А. Г., Татаринов, С. И. 1990. Мусульманские элементы в погребальном обряде праболгар Среднедоне- чья. В: Халиков, А. Х. (отв. ред.). Ранние болгары и фин- но-угры в Восточной Европе. Казань: ИЯЛИ им. Г. Ибра- гимова КНЦ АН СССР, с. 52-71. Кравченко, Э. Е. 2005. Мусульманское население сред- него течения Северского Донца и распространение ислама в Восточной Европе в хазарское время. Степи Европы в эпоху средневековья, 4. Донецк: ДонНУ, с. 153-186. Ляпушкин, И. И. 1958. Памятники салтово-маяцкой культуры в бассейне р. Дон. Материалы и исследования по археологии СССР, 62, с. 85-150. Мерперт, Н. Я. 1957. К вопросу о древнейших болгар- ских племенах. Казань: Гос. музей ТАССР. Плетнева, С. А. 1972. Об этнической неоднородности населения Северо-Западного Хазарского пограничья. Но- вое в археологии. Сборник статей, посвященных 70-ле- тию А.В. Арциховского. Москва: МГУ, с. 108-118. Плетнева, С. А. 1989. На славяно-хазарском пограничье. Дмитриевский археологический комплекс. Москва: Наука. Покровский, А. М. 1905. Верхне-Салтовский могиль- ник. Труды ХП археологического съезда в Харькове 1902 г., 1. Москва: Товарищество типографий А. И. Мамонто- ва, с. 465-491. Семенов-Зусер, С. А. 1949. Розкопки коло с. Верхньо- го Салтова 1946 р. Археологічні пам’ятки УРСР, I. Київ: Видавництво АН УРСР, с. 112-137. Флёров, В. С. 1993. Погребальные обряды на севере Хазарского каганата. Волгоград: Перемена. Халикова, Е. А. 1986. Мусульманские некрополи Волжской Булгарии X — нач. XIII в. Казань: Изд-во Ка- занского университета. Хоружа, М. В. 2014. Поховання в дромосі катакомб Верхньосалтівського могильника. Археологія, 2, с. 99-108. Хоружая, М. В. 2012. Ямные захоронения Верхне- Салтовского катакомбного могильника. Проблеми дослі- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 184 дження пам’яток археології Східної України. Матеріа- ли III Луганської міжнародної історико-археологічної конференції, присвяченої пам’яті С. Н. Братченка. Лу- ганськ: Видавничо-поліграфічний центр ТОВ «Елтон-2», с. 429-436. Хоружая, М. В. 2013. Захоронения в ямах с подбоем Верхне-Салтовского катакомбного могильника (по ма- териалам раскопок 1984—2012 гг.). Древности 2013, 12. Харьков: ООО «НТМТ», с. 211-224. Хоружая, М. В. 2015. Детские погребения из ката- комб Верхне-Салтовского археологического комплекса (попытка половозрастной и социальной интерпретации). Древности 2014—2015, 13. Харьков: ООО «НТМТ», с. 257-274. Надійшла 03.11.2022 Viktor S. Aksionov PhD, the M.F. Sumtsov Kharkiv Historical museum, Head of the Archaeology Department, ORCID: 0000-0002-0648-0696, aksyonovviktor@gmail.com ONCE AGAIN ABOUT THE PIT BURIALS OF THE EARLY MEDIEVAL VERKHNII SALTIV CATACOMB BURIAL GROUND On the site of the main Verkhnii Saltiv catacomb burial ground, explored in 1984—1989 by the expedition of the Kharkiv Historical Museum, in addition to 76 catacomb burials, 17 burials in pits of various designs were found (nine in simple soil pits and eight in pits with lining). All studied pit burials belonged to children and adolescents, 14 of them were associated with specific catacombs, because they were located in the immediate vicinity of the dromoi of the catacombs or were let into their filling (burials nos. 13; 15 — catacombs nos. 72; 74). The inventory of the studied pit burials did not differ in composition, typology and quantitative indicators from the inventory that accompanied the bones of children from the burial chambers of the catacombs of the same burial ground. This inventory serves as an indicator of a certain property and social status of families whose members were children buried in pit graves. The planigraphy and inventory of pit burials allows stating that the children burials and the catacombs next to which they are located should be considered as a single burial complex that belonged to close relatives or members of the same family. At the same time, six of the nine catacombs (nos. 30; 39; 41; 44; 51; 52) with which the pit burials are associated had burial chambers located longitudinally in relation to the dromos, differing in small sizes and containing the remains of two or three deceased. The burial chambers of the T-shaped catacombs (nos. 72; 73; 74), which are somewhat larger, also contained three or four human skeletons. The burial of children in separate pits of various designs is due to the lack of free space for new burials in the burial chambers of the catacombs associated with them. It was impossible because of some objective reasons (unfavorable season, lack of resources and time, nature of death, etc.) to dig new catacombs for child burials. K e y w o r d s: Verkhnii Saltiv, Saltiv-Maiaky culture, catacomb burial ground, pit burial, burial in a pit with lining, Alans. References Aksenov, V. S. 2012. Iamnoe pogrebenie № 2 s pervogo Verhne-Saltovskogo mogilnika. “Svichado Prydniprovia”. Kraieznavchyi almanakh, VIII. Komsomolsk: “Apriori print”, p. 81-85. Aksenov, V. S. 2015. Novye pogrebeniia v dromose na Verhne-Saltovskom IV katakombnom mogilnike. Laurea I. Antichnyi mir i srednie veka. Chteniia pamiati professora Vladimira Ivanovicha Kadeeva. Kharkiv: OOO “NTMT”, p. 12-17. Aksenov, V. S., Laptev, A. A. 2014. Osvoenie naseleniem Khazarskogo kaganata lesostepnogo Podontsovia: vzgliad na problemu. Stepi Evropy v epokhu srednevekovia, 12. Donetsk, DonNU, p. 25-50. Aksionov, V. S. 2018a. Reconstuction of Catacombs of Saltiv-Maiaky Culture Population. Arheologia, 1, p. 53-67. Aksionov, V. S. 2018b. The Early Medievai Verkhniy Saltov Burial Ground Sepultural Rite: the Experience of Statistical Analysis. Arheologia, 2, p. 42-56. Aksionov, V. S. 2019. Ankle Bones from the Catacomb Burials of the Second Half of VIII — First Half of X с. of the Necropolis Near Verkhnii Saltiv Village. Arheologia, 2, p. 103-113. Aksionov, V. S. 2021. The Catacomb No. 74 of the Verkhnii Saltiv Main Burial Ground. Arheologia, 3, p. 106-116. Afanasev, G. E. 1987. Naselenie lesostepnoi zony basseina Srednego Dona v VIII—X vv. (alanskii variant saltovo-maiatskoi kultury). Arkheologicheskie otkrytiia na novostroikakh, 2. Moskva: Nauka. Afanasev, G. E. 1993. Donskie alany. Socialnye struktury alano-asso-burtasskogo naseleniya Srednego Dona. Moskva: Nauka. Babenko, V. A. 1907a. Dnevnik Arkheologicheskikh raskopok v s. Verkhnem Saltove 1906 g. Trudy XIII arkheologicheskogo sezda v Ekaterinoslave 1905 g., 1. Moskva: tipografiia “Pechatnoe delo”, p. 411-418. Babenko V. A. 1907b. Dopolnenie k dokladu “Chto dali novogo raskopki v Verkhnem Saltove”. Trudy XIII arkheologicheskogo sezda v Ekaterinoslave 1905 g., 1. Moskva: Tipografiia G. Lissnera i D. Sobko, p. 394-410. Babenko, V. A. 1914. Pamiatniki Khazarskoi kultury na yuge Rossii. Kamennyi gorod. Trudy XV arkheologicheskogo sezda v Novgorode, 1. Moskva: Tipografiia G. Lissnera i D. Sobko, p. 464-470. Berezovets, D. T. 1975. Saltivska kultura. In: Dovzhenok, V.Y. (vidp. red.). Arkheolohiia Ukrainskoi RSR, III. Kyiv: Naukova dumka, p. 421-435. Bubenok, O. B. 1993. Etnichna prynalezhnist yamnykh pokhovan Verkhnosaltivskoho mohylnyka. Arheologia, 4, p. 49-59. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2023, № 1 85 Gennep, A. 1999. Obriady perekhoda. Sistematicheskoe izuchenie obriadov. Moskva: Izdatelskaia firma “Vostochnaia literatura” RAN. Ierusalimskaia, A. A. 1992. Kavkaz na shelkovom puti: Katalog vremennoi vystavki. Sankt-Peterburg: Gosudarstvennyi Ermitazh. Kaloev, B. A. 1984. Pokhoronnye obychai i obriady osetin v XVIII — nachale XX v. Kavkazskii etnograficheskii sbornik, VIII. Moskva: Nauka, p. 72-105. Komar, A. V. 1999. Predsaltovskie i rannesaltovskie gorizonty Vostochnoi Evropy (voprosy khronologii). Vita antiqua, 2, p. 111-136. Kopyl, A. G., Tatarinov, S. I. 1990. Musulmanskie elementy v pogrebalnom obriade prabolgar Srednedonechia. Rannie bolgary i finno-ugry v Vostochnoi Evrope. Kazan: IYaLI im. G. Ibragimova KNC AN SSSR, p. 52-71. Kravchenko, E. E. 2005. Musulmanskoe naselenie srednego techeniia Severskogo Dontsa i rasprostranenie islama v Vostochnoi Evrope v khazarskoe vremia. Stepi Evropy v epokhu srednevekovia, 4. Doneck: DonNU, p. 153-186. Liapushkin, I. I. 1958. Pamiatniki saltovo-maiatskoi kultury v basseine r. Don. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 62, p. 85-150. Merpert, N. Ya. 1957. K voprosu o drevneishikh bolgarskikh plemenakh. Kazan: Gos. muzei TASSR. Pletneva, S. A. 1972. Ob etnicheskoi neodnorodnosti naseleniia Severo-Zapadnogo Khazarskogo pogranichia. Novoe v arkheologii. Sbornik statei, posviashennykh 70-letiiu A.V. Artsikhovskogo. Moskva: MGU, p. 108-118. Pletneva, S. A. 1989. Na slaviano-khazarskom pograniche. Dmitrievskii arkheologicheskii kompleks. Moskva: Nauka. Pokrovskii, A. M. 1905. Verkhne-Saltovskii mogilnik. Trudy XII arkheologicheskogo sezda v Kharkove 1902 g., 1. Moskva: Tovarishchestvo tipografii A.I. Mamontova, p. 465-491. Semenov-Zuser, S. A. 1949. Rozkopky kolo s. Verkhnoho Saltova 1946 r. Arkheolohichni pamiatky URSR, 1. Kyiv: Vydavnytstvo AN URSR, p. 112-137. Flerov, V. S. 1993. Pogrebalnye obriady na severe Khazarskogo kaganata. Volgograd: Peremena. Khalikova, E. A. 1986. Musulmanskie nekropoli Volzhskoi Bulgarii X – nach. XIII v. Kazan: Izd-vo Kazanskogo universiteta. Khoruzha, M. V. 2014. Burials in Dromoi of Catacombs at Verchniy Saltiv Burial Ground. Arheologia, 2, p. 99-108. Khoruzhaia, M. V. 2012. Iamnye zakhoroneniia Verkhne-Saltovskogo katakombnogo mogilnika. Problemy doslidzhennia pamiatok arkheolohii Skhidnoi Ukrainy. Materialy III Luhanskoi mizhnarodnoi istoryko-arkheolohichnoi konferentsii, prysviachenoi pamiati S. N. Bratchenka. Luhansk: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr TOV “Elton-2”, p. 429-436. Khoruzhaia, M. V. 2013. Zakhoroneniia v iamah s podboem Verkhne-Saltovskogo katakombnogo mogilnika (po materialam raskopok 1984–2012 gg.). Drevnosti 2013, 12. Kharkov: OOO “NTMT”, p. 211-224. Khoruzhaia, M. V. 2015. Detskie pogrebeniia iz katakomb Verkhne-Saltovskogo arkheologicheskogo kompleksa (popytka polovozrastnoi i sotsialnoi interpretatsii). Drevnosti 2014—2015, 13. Kharkiv: OOO “NTMT”, p. 257-274.

Ще раз про ямні поховання ранньосередньовічного верхньосалтівського катакомбного могильника

Репозитарії

Схожі ресурси