Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи

Мета. Автор зробив спробу розглянути реалії церковного життя правління гетьмана І. Мазепи як організований процес розбудови Київської митрополії: у ній вживалися заходи щодо збільшення єпархій, кількості єпископів, будівництва церковних споруд, поліпшення матеріального стану монастирів, парафій....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2023
Автор:	Павленко, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	У глиб віків
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199712
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи / С. Павленко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 3. — С. 5-26. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199712
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1997122024-10-27T12:58:45Z Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи Павленко, С. У глиб віків Мета. Автор зробив спробу розглянути реалії церковного життя правління гетьмана І. Мазепи як організований процес розбудови Київської митрополії: у ній вживалися заходи щодо збільшення єпархій, кількості єпископів, будівництва церковних споруд, поліпшення матеріального стану монастирів, парафій. Методи: проблемно-хронологічний; моніторинг джерел, студій про події 1690-х – поч. 1700-х рр. Новизна. Автор, оглянувши та осмисливши великий масив джерел церковного життя кінця ХVІІ – поч. ХVІІІ ст., уперше дає цілісну картину буття Київської митрополії під час гетьманування І. Мазепи. Новизною студії є висвітлення процесів єднання довкола Софійської кафедри всіх церковних структур Гетьманщини, подолання між ними раніших конфронтаційних практик, пом’якшення наслідків неканонічного приєднання Москвою українського духовенства до Московського патріархату, шукання шляхів взаємодії з Константинопольським патріархатом. Дослідження показує, що зусиллями володаря булави, за митрополита Варлаама Ясинського у 1700 р. Київська митрополія змогла вирости до 5 єпархій з 2 митрополитами, 6 єпископами. Висновки. Намагання Московського патріархату всупереч волі українських духовних ієрархів перетворити Київську митрополію у звичну підлеглу провінційну церковну структуру наштовхнулися на таємний та відкритий спротив Батурина та Софійської кафедри. Попри заборонні дії Москви, Гетьманщина намагалася діяти по-своєму, у власних інтересах, ігноруючи обмеження, спущені зверху. Ліквідація Петром І Московського патріархату поставила Українську Церкву перед вибором подальших дій, зокрема вирішення проблем канонічності. У зв’язку з останнім за кілька років перед 1708 р. активізуються контакти Гетьманщини з Константинопольським патріархатом та іншими патріархатами у формі паломницьких місій, щедрим фінансуванням їх духовних інституцій І. Мазепою. Purpose. The author made an attempt to consider realities of church life of the reign of hetman I. Mazepa as an organized process of development of the Kyiv Metropolis: it took measures to increase eparchies, the number of bishops, the construction of church buildings, the improvement of material condition of monasteries and parishes. Methods: problem-chronological; monitoring of sources, studies about the events of the 1690s, early 1700s. Novelty. The author, having reviewied and comprehended a large array of sources of church life of the late 17th – the early 18th c., for the first time gives a holistic picture of the existence of the Kyiv Metropolis during the hetmanship of I. Mazepa. The novelty of the studio is to highlight the processes of unity around the Sophia cathedra of all church structures of the Hetmanate, overcoming earlier confrontational practices between them, mitigating the consequences of Moscowʼs non-canonical accession of the Ukrainian clergy to the Moscow Patriarchate, searching for ways to interact with Patriarchate of Constantinople. The study shows that due to the efforts of the mace owner, metropolitan Varlaam Yasynsky in 1700 the Kyiv Metropolitanate was able to grow to 5 eparchies with 2 metropolitans, 6 bishops. Conclusions. The attempts of the Moscow Patriarchate against the will of the Ukrainian spiritual hierarchs to turn the Kyiv Metropolitanate into the usual subordinate provincial church structure, met with secret and open resistance from Baturin, the Sophia cathedra. Despite Moscowʼs prohibitive actions, the Hetmanate tried to act in its own way, in its own interests, ignoring the restrictions handed from above. The liquidation of the Moscow Patriarchate by Peter I put the Ukrainian Church in front of a choice of further actions, in particular, solving problems of canonicity. Due to the latter, a few years before 1708, the Hetmanate's contacts with the Patriarchate of Constantinople and other patriarchates activated in the form of crusade missions and generous funding of their spiritual institutions by I. Mazepa. 2023 Article Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи / С. Павленко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 3. — С. 5-26. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230301 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199712 271.222(477)«15» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Павленко, С. Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи Сiверянський літопис
description	Мета. Автор зробив спробу розглянути реалії церковного життя правління гетьмана І. Мазепи як організований процес розбудови Київської митрополії: у ній вживалися заходи щодо збільшення єпархій, кількості єпископів, будівництва церковних споруд, поліпшення матеріального стану монастирів, парафій. Методи: проблемно-хронологічний; моніторинг джерел, студій про події 1690-х – поч. 1700-х рр. Новизна. Автор, оглянувши та осмисливши великий масив джерел церковного життя кінця ХVІІ – поч. ХVІІІ ст., уперше дає цілісну картину буття Київської митрополії під час гетьманування І. Мазепи. Новизною студії є висвітлення процесів єднання довкола Софійської кафедри всіх церковних структур Гетьманщини, подолання між ними раніших конфронтаційних практик, пом’якшення наслідків неканонічного приєднання Москвою українського духовенства до Московського патріархату, шукання шляхів взаємодії з Константинопольським патріархатом. Дослідження показує, що зусиллями володаря булави, за митрополита Варлаама Ясинського у 1700 р. Київська митрополія змогла вирости до 5 єпархій з 2 митрополитами, 6 єпископами. Висновки. Намагання Московського патріархату всупереч волі українських духовних ієрархів перетворити Київську митрополію у звичну підлеглу провінційну церковну структуру наштовхнулися на таємний та відкритий спротив Батурина та Софійської кафедри. Попри заборонні дії Москви, Гетьманщина намагалася діяти по-своєму, у власних інтересах, ігноруючи обмеження, спущені зверху. Ліквідація Петром І Московського патріархату поставила Українську Церкву перед вибором подальших дій, зокрема вирішення проблем канонічності. У зв’язку з останнім за кілька років перед 1708 р. активізуються контакти Гетьманщини з Константинопольським патріархатом та іншими патріархатами у формі паломницьких місій, щедрим фінансуванням їх духовних інституцій І. Мазепою.
format	Article
author	Павленко, С.
author_facet	Павленко, С.
author_sort	Павленко, С.
title	Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи
title_short	Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи
title_full	Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи
title_fullStr	Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи
title_full_unstemmed	Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи
title_sort	розбудова київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана і. мазепи
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2023
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199712
citation_txt	Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи / С. Павленко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 3. — С. 5-26. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT pavlenkos rozbudovakiívsʹkoímitropolííformuvannâêpiskopsʹkoíkomandiudobugetʹmanaímazepi
first_indexed	2024-11-10T18:48:22Z
last_indexed	2024-11-10T18:48:22Z
_version_	1815362407531282432
fulltext	Siverian chronicle. 2023. № 3 5 У ГЛИБ ВІКІВ УДК 271.222(477)«15» Сергій Павленко • РОЗБУДОВА КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ (ФОРМУВАННЯ ЄПИСКОПСЬКОЇ КОМАНДИ) У ДОБУ ГЕТЬМАНА І. МАЗЕПИ DOI: 10.58407/litopis.230301 © С. Павленко, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0002-5388-6875 Мета. Автор зробив спробу розглянути реалії церковного життя правління гетьмана І. Мазепи як організований процес розбудови Київської митрополії: у ній вживалися заходи щодо збільшення єпархій, кількості єпископів, будівництва церковних споруд, поліпшення матеріального стану монастирів, парафій. Методи: проблемно-хронологічний; моніторинг джерел, студій про події 1690-х – поч. 1700-х рр. Новизна. Автор, оглянувши та осмисливши великий масив джерел церков- ного життя кінця ХVІІ – поч. ХVІІІ ст., уперше дає цілісну картину буття Київської митрополії під час гетьманування І. Мазепи. Новизною студії є висвітлення процесів єднання довкола Софій- ської кафедри всіх церковних структур Гетьманщини, подолання між ними раніших конфронтацій- них практик, пом’якшення наслідків неканонічного приєднання Москвою українського духовенства до Московського патріархату, шукання шляхів взаємодії з Константинопольським патріархатом. Дослідження показує, що зусиллями володаря булави, за митрополита Варлаама Ясинського у 1700 р. Київська митрополія змогла вирости до 5 єпархій з 2 митрополитами, 6 єпископами. Висновки. Намагання Московського патріархату всупереч волі українських духовних ієрархів перетворити Київську митрополію у звичну підлеглу провінційну церковну структуру наштовхнули- ся на таємний та відкритий спротив Батурина та Софійської кафедри. Попри заборонні дії Моск- ви, Гетьманщина намагалася діяти по-своєму, у власних інтересах, ігноруючи обмеження, спущені зверху. Ліквідація Петром І Московського патріархату поставила Українську Церкву перед вибо- ром подальших дій, зокрема вирішення проблем канонічності. У зв’язку з останнім за кілька років перед 1708 р. активізуються контакти Гетьманщини з Константинопольським патріархатом та іншими патріархатами у формі паломницьких місій, щедрим фінансуванням їх духовних інституцій І. Мазепою. Ключові слова: Київська митрополія, митрополит, патріарх, єпископ, І. Мазепа, Батурин. Церковне життя кінця ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. достатньо широко висвітлювалося у відпо- відній літературі, студіях ХІХ – поч. ХХ ст., зокрема Ф. Титовим1, І. Чистовичем2, В. Ан- тоновичем3 та іншими дослідниками-авторами розвідок про духовних ієрархів мазепин- ського кола: чернігівських архієпископів Феодосія Углицького4, Іоана Максимовича5, 1 Титов Ф.И. Русская православная Церковь в Польско-Литовском государстве в ХVІІ–ХVІІІ вв. Киев: Тип-я ун-та Св. Владимира, 1905. Т. ІІ. (Киевская митрополия – епархия в ХVІІ–ХVІІІ вв.). 481 с.; Його ж. Западная Русь в борьбе за веру и народность в XVII–XVIII вв. (1654–1795 г.). Киев, 1905. Первая половина тома (1654– 1725 г.). 409 с. 2 Чистович И. Очерк истории Западно-русской Церкви. Санкт-Петербург: Тип-я департ. уделов, 1882. 221 с.; Йо- го ж. Очерк истории Западно-русской Церкви. Санкт-Петербург: Тип-я департ. уделов, 1884. Ч. 2. 425 с. 3 Антонович В. Очерк состояния православной Церкви в Юго-Западной России по актам (1650–1798). Киев: Ун-кая тип-я, 1871. 99 с. 4 Есипов Н.Н. Святитель и чудотворец архиепископ черниговский Феодосий Углицкий. Санкт-Петербург: И.Л. Тузов, 1897. 352 с.; Стефановский Т. Святитель Феодосий Углицкий, архиепископ Черниговский. Прибав- ление к Черниговским епархиальным известиям. 1896. № 6. С. 187–192; № 7. С. 224–230; № 8. С. 265–269; Житие святителя Феодосия, архиепископа, черниговского чудотворца. Москва, 1898; К-ій К. Материалы 1666–1677 гг. для жизнеописания св. Феодосия, архиепископа Черниговского. Прибавление к Черниговским епархиальным из- вестиям. Часть неофициальная. 1908. № 10. С. 332–342; Дубровский В.В. Жизнь и дела Феодосия Углицкого (Полоницкого). Екатеринослав: Гос. изд-во Украины, 1925. 86 с. Сіверянський літопис. 2023. № 3 6 митрополитів Стефана Яворського6, Димитрія Ростовського (Туптала)7. Важливим недолі- ком практично більшості праць того періоду було те, що вони писалися про яскравих представників Київської митрополії як відомих православних діячів Російської Церкви, з ігноруванням специфіки їхнього буття, зростання в Україні як висуванців гетьмана І. Ма- зепи. Ця історіографія не дає відповіді, скільки було єпископів у Гетьманщині у 1687– 1708 рр., які церковні реформи намагалися реалізувати в короткі терміни володар булави та митрополит Варлаам Ясинський, чого вони досягли. Дослідник церковних соборів І. Малишевський навіть ужив некоректну фразу, що «останнім київським собором був со- бор 1691 р.»8, хоча насправді в добу правління І. Мазепи їх відбулося щонайменше чоти- ри: 1–2 червня 1690 р., 1 березня 1691 р., 20 вересня 1695 р., 19 жовтня 1707 р. В. Антонович, В. Біднов основну увагу в аналізі джерел судових справ та інших доку- ментів тієї доби надали викриттю духовної експансії польського уряду на осередки право- слав’я9. І. Огієнко взагалі не надав значення цьому періоду, фактично не взяв його до ува- ги в головній праці про Українську Церкву10. Подібне бачимо в монографії Ю. Федоріва11. Автор чотиритомника нарисів про історію УПЦ І. Власовський багато уваги приділив ни- щенню автономії Київської митрополії, церковному розбрату, що сприяв цьому, однак не помітив важливих свідчень спротиву духовних лідерів України вищезгаданим негативним процесам12. На фіксації основних причин втрати самостійності української національно- церковної автономії зосередився В. Климов13. Коротко, ескізно змальовано цю добу в пра- ці О. Крижанівського, С. Плохія14. Найсучасніша студія про Українську Православну Цер- кву Д. Гордієнка, В. Клоса, Ю. Мицика, І. Преловської15, хоч і дуже лаконічно відображає мазепинські часи, усе ж містить чимало новітніх спостережень про її історію, зокрема про істотний вплив на орієнтацію вітчизняного духовенства ліквідації у 1700 р. Московського патріархату16. Зазначимо, що мовчання про згаданий акт або подання його як елемент ре- форм Петра І було типовим для істориків-імперців. Проте й досі через їхні напрацювання- постулати українська історіографія не позбувається офіційних штампів з цього приводу, ми й нині не маємо досліджень про те, як українські ієрархи на поч. 1700-х рр. вирішува- ли для себе проблему канонічності Церкви у зв’язку з неадекватним поводженням царя. Заслуговують на увагу нотатки про церковну політику І. Мазепи В. Ластовського17, О. Гейди18, Ю. Мицика19, К. Салія. Так, останній зауважив, що «дослідження політичних взаємин Варлаама Ясинського та Івана Мазепи дозволяє зробити висновок, що прихована опозиційність гетьмана до московської політики стосовно України мала місце значно ра- ніше від початку Північної війни, зокрема самим фактом висунення свого однодумця на митрополичий престол», бо, мовляв, «опозиційність ця виявлялась у тривалому його спів- робітництві» з ним20. Із цією тезою можна погодитися лише частково, оскільки володар 5 Сулоцкий А. Жизнь Иоанна Максимовича, митрополита Тобольского и всея Сибири. Москва: Тип-я Александ- ра Семена, 1849. 16 с.; Скосырев Н. Очерк жития митрополита Тобольского и всея Сибири Иоанна Максимови- ча. Москва, 1892; Жизнь Иоанна Максимовича, митрополита Тобольскаго и всея Сибири [С. Ал. Сул.]. Изд. 2-е, испр. и доп. Москва: Тип-я Александра Семена, 1854. 20 с. 6 Введенский С.Н. К биографии митрополита Стефана Яворского. Христианское чтение. 1912. № 7–8. С. 892– 919. 7 Шляпкин И. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651–1709). Санкт-Петербург: Тип-я и Хромолитография А. Траншель, 1891. 581 с.; Горский А. Св. Димитрий, митрополит Ростовский. Москва: Тип-я В. Готье, 1849. 211 с. 8 Малышевский И. Киевские церковные соборы. Труды Киевской Духовной Академии (далі – ТКДА). 1884. № 12. С. 536. 9 Антонович В. Нарис становища православної Церкви на Україні від пол. ХVІІ до кінця ХVІІІ ст. Руська істо- рична бібліотека. Львів: НТШ, 1900. Т. VІІІ. С. 81–154; Беднов В.А. Православная Церковь в Польше и Литве. Екатеринослав: Тип-я С.И. Барановского, 1908. 511 c. 10 Огієнко І. Українська Церква. Прага: Вид-во Ю. Тищенка, 1942. Т. 2: Нариси з історії Української Православ- ної Церкви. 221 с. 11 Федорів Юрій, свящ. Історія Церкви в Україні. Торонто, 1967. 362 с. 12 Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Нью-Йорк: УПЦ в З.Д.А., 1957. Т. ІІІ. С. 5–20. 13 Климов В. Занепад авторитету та впливу Київської митрополії і поступова ліквідація національних особливос- тей православної Церкви в Україні. Історія православної Церкви в Україні. Київ: Четверта хвиля, 1997. С. 162– 165; Його ж. Історія релігії в Україні. Київ: Знання, 1999. С. 211, 215–222. 14 Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія Церкви та релігійної думки в Україні: У 3-х кн. Київ: Либідь, 1994. Кн. 3: кінець ХVІ – сер. ХІХ ст. С. 101–103. 15 Гордієнко Д., Клос В., Мицик Ю., Преловська І. Історія Української Православної Церкви. Харків: Фоліо, 2019. 256 с. 16 Там само. С. 84. 17 Ластовський В.В. Історія православної Церкви в Україні наприкінці ХVΙΙ – у ХVΙΙΙ ст.: історіографічні аспек- ти. Київ: Логос, 2006. С. 96–112. 18 Гейда О. Церковна політика гетьмана І. Мазепи. Сіверянський літопис. 2019. № 2. С. 188–195. 19 Мицик Ю. Гетьман І. Мазепа як покровитель Православної Церкви. Сіверянський літопис. 2006. № 6. С. 38– 46. 20 Салій К. І. Мазепа і Українська Православна Церква кінця ХVΙΙ – поч. ХVΙΙΙ ст. Київська старовина. 1999. № 4. С. 162. Siverian chronicle. 2023. № 3 7 булави мав у своїй команді ще з 1688 р. багато репресованих Москвою старшин, які по- вернулися із Сибіру, а, крім того, він був автором написаної орієнтовно в 1692–1693 р. «Думи», в якій закликав полковників, генеральних старшин до повстання за вільну Украї- ну. Цей твір був поширений серед духовних побратимів гетьмана, з якими він таємно роз- будовував Руське князівство з великою кількістю церков, аби врешті здобути йому при нагоді незалежний статус. На жаль, маємо масу книг, статей про мазепинських побратимів- ієрархів як слухняних «гвинтиків» авторитарної монархічної влади царя Петра І, але аж ніяк як саме українських діячів з прикметними особливостями, їхньою боротьбою за свої права насамперед в Укра- їнській Церкві. Наша студія є спробою поглянути на церковні процеси зазначеної доби са- ме під таким кутом зору. Уже в перше п’ятиріччя правління гетьман І. Мазепа здійснив низку заходів щодо зміцнення Київської митрополії, усунення наслідків перепідпорядкування ряду право- славних церковних структур у 1688 р. безпосередньо московському патріархові через спротив духовенства митрополиту Гедеону Четвертинському21. Після смерті останнього 6 квітня 1690 р.22 в Гетьманщині стартували процеси консолідації духовних отців довкола митрополита Варлаама Ясинського, посилення ролі Софіївської кафедри в релігійному житті українців. Межигірський монастир23, Києво-Печерська лавра, Чернігівська єпархія24, отримавши- відновивши статус ставропігій25 та автономій26, після зміни духовного лідера Київської митрополії практично швидко втратили інтерес боротися за свої особливі права і відкину- ли конфронтаційні практики у взаємовідносинах з митрополичою кафедрою. Уже вибори 16 листопада 1690 р. архімандрита Києво-Печерської лаври показали, що Київська митро- полія разом з гетьманом І. Мазепою провели їх, порушивши попередні ставропігійні зобо- в’язання перед очільником Московського патріархату, не узгоджуючи з ним кандидатури генерального судді Михайла Вуяхевича27. Його за наполяганням володаря булави28, про- ханням лаврських ченців29, висвятив київський митрополит, а не патріарх30. Усе ж, незважаючи на позитиви зміцнення Київської митрополії в 1690–1693 рр., мит- рополит Варлаам Ясинський та гетьман І. Мазепа вважали, що здійснені заходи щодо кон- солідації духовенства довкола вітчизняного духовного центру, митрополичої кафедри, ще недостатні. У її підпорядкуванні фактично не було потужних гравців релігійного життя – єпископів. Без цього духовного елітного прошарку значимість митрополії применшувала- ся. На це звернув свого часу єрусалимський патріарх Досифей, який писав про згадане у 21 Дет. про це див.: Поділ Київської митрополії. Павленко С. Гетьман І. Мазепа. Перше п’ятиріччя правління. Київ: Мистецтво, 2021. С. 105–112. А також: Розбудова Київської митрополії. Там само. С. 237–245. 22 1690, вересня 26. Москва. Настольна грамота від патріарха Адріана, що видана преосвященному Варлааму Ясинському про посвячення його в митрополити київські у 1690 р. Військові кампанії доби гетьмана Івана Ма- зепи в документах / Упор. С. Павленко. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 838. 23 Кузьмук О. Межигірська старовина: нариси з історії Києво-Межигірського в ім’я Преображення Господнього чоловічого монастиря в ХVІ–ХVІІІ ст. Київ: ФОП «Видавець Олег Філюк», 2014. С. 75–76. 24 Шевченко О.М. Про правовий статус Чернігівської єпархії у др. пол. ХVІІ ст. 1000 років Чернігівській єпархії. Тези доповідей церковно-історичної конф. (Чернігів, 22–24 вересня 1992 р.). Чернігів: Сіверянська думка, 1992. С. 81. 25 Сушко Н. Гедеон Четвертинський та Іван Самойлович. Батуринська старовина. Чернігів: Десна Поліграф, 2012. Вип. 3 (7). С. 24. 26 Києво-Печерська лавра фактично переоформила виборотий раніше ставропігійний статус, узаконила його у нових реаліях. Межигірський монастир же, як доводить дослідження Олексія Кузьмука, опирався, імовірніше, на легенду, сфабриковану верхівкою Московського патріархату: «Загалом до 1687 р. ані у королівських, ані у геть- манських привілеях, ані у царських грамотах не згадується ставропігія Межигірської обителі» (Ставропігійний статус монастиря у ХVІІ–ХVІІІ. Кузьмук О. Межигірська старовина… С. 70). Чернігівська ж архієпископія шляхом сумнівних історичних посилань на попередній тісний звʼязок з Московією, висвячення в архієпископи у Москві Лазаря Барановича аргументувала своє право на автономію, безпосереднє підпорядкування московсько- му патріарху. 27 Письмо Адриана, патриарха Московского, гетману Мазепе, с выражением неудовольствия на то, что в архи- мандриты лавры избран светский человек, Мелетий Вояхевич (1690 г,, декабрь). Архив Юго-Западной Росии, из- даваемый Временною комиссиею для раздора древних актов (далі – АЮЗР). Ч. 1. Киев: Губ. тип-я, 1872. Т. V. Акты, относящиеся к делу о подчинении Киевской митрополии Московскому патриархату (1620–1694 гг.). С. 296–298. 28 Лист гетьмана до Івана та Петра Олексійовичів про обрання архімандрита Києво-Печерської лаври та постав- лення і посвячення його київським митрополитом. Листи Івана Мазепи. 1687–1691 / Упор. та автор передмови В. Станіславський (далі – ЛІМ-1). Київ: Інститут історії України НАНУ, 2002. Т. 1. С. 426. 29 Письмо Паисия, наместника Киево-Печерской лавры, с братиею, патриарху Адриану с просьбою дозволить Мелетию Вояхевичу принять посвящение в архимандрита лавры в Киеве (1691, сентябрь). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 311–314. 30 Письмо патриарха Адриана наместнику Киево-Печерской лавры Паисию с изъявлением дозволения на то, что- бы Мелетий Вояхевич был поставлен в архимадриты лавры в Киеве митрополитом Варлаамом (1691, октября 31). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 323–325. Сіверянський літопис. 2023. № 3 8 1691 р. Варлааму Ясинському31, а згодом у Москву, що «еже бы где ради многаго народа в Малороссии, епископа и не одного поставити»32. Про останнє він неодноразово нагаду- вав у наступних роках33. Привертає увагу в цьому плані турбота І. Мазепи, як і його попередника, про надання прихистку зарубіжним церковним ієрархам, які з певних причин покинули свої землі. Зде- більшого це були сербські та грецькі єпископи, які зазнали певних утисків від османів. Ві- домо, що у 1690 р. майже 200 тис. сербів із патріархом Арсенієм ІІІ Черноєвичем пересе- лилися на територію монархії Габсбургів34. На перший погляд, у Гетьманщині осідали якісь вигнанці, самозванці, навіть псевдопатріархи, лжеєпископи, що викликало негатив- ну реакцію патріархів Каллінніка35, Досифея36. Проте, міркуємо, гетьман, беручи до уваги настанови патріархів, ставився до них критично, він зважав і на думку прибульців, їхні ар- гументи, що найчастіше спростовували намови, плітки про них. В усякому разі він старав- ся підтримати чужих єпископів матеріально, давав їм можливість брати посильну участь у розбудові Київської митрополії. Загалом ці ієрархи-емігранти значно доповнювали своїм високим статусом провідний прошарок духовного кліру Гетьманщини. Крім того, вони створювали позитивний імідж поза межами Московії гетьманському правлінню, Київ- ській митрополії як прихистку православ’я. Призренський митрополит Никодим37 у 1692 р. став митрополичим намісником у геть- манській столиці38. Гетьман у своєму універсалі зазначав, що «всегда при боку нашом в Батуріні жиючому ясне в Богу преосвященному его милости господину отцу Никодиму, митрополитові призрінському, надалисмо село … Усте в область, и всякие послушенства 31 «Маю бажання звістити церковному престолу, щоб там, в Україні і в деяких містах, постановлені були єписко- пи для висвячення священиків, а щоб не було та щоб зникли важкі для православної Церкви наруги, хай один постановляє багатьох на одній літургії, а коли цього не досягнуть, то хай посвячено буде стільки старих архідия- конів, достойних честі і будучих у монастирях, щоб справляти належне спорядження, і дай Боже, щоб те стало- ся» Див.: Грамота патріарха Досифея київському митрополиту Варлааму Ясинському (1691 р.). Величко С. Літо- пис / Пер. з книжної укр. мови, вст. стаття, комент. В.О. Шевчука; відп. ред. О.В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1991. Т. 2. С. 385. 32 Письмо патриарха Адриана гетману Мазепе с просьбою иметь наблюдение над странствующими в Малорос- сии архиереями греческими (1694, декабрь). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 410. 33 Недостатки и беспорядки во внутренней жизни и управлении собственной киевской митрополии-епархии при митроп. Варлааме Ясинском. Киевские епархиальные ведомости. Часть неофициальная (далі – КЕВ). 1905. № 27. С. 680, 682. 34 Лебер Т.А. Правовой статус сербов как коллективного субъекта монархии Габсбургов, 1690–1792. Взаимодей- ствия и конфликты на конфессионально и этнически смешанных территориях Центральной и Восточной Евро- пы 1517–1918. Москва–Санкт-Петербург: Нестор-История, 2016. С. 115. 35 Лист вселенського патріарха Каллінніка московському патріарху (1693, квітень). Величко С. Літопис. Т. 2. С. 413–414 («…треба знати, що є справжніх чотири патріархи й найменовуються: константинопольський, алек- сандрійський, антіохійський і святого міста Ієрусалима святійші патріарші апостольські престоли, як навчаємося про це від святих правил, святих і всесвітніх соборів і божественних правил та царських указів, котрі про це зві- щають правдиво й увіч, і від давньої традиції, яка завжди діє в католицькій Церкві. А до тих останнім часом по- ставлено за соборним і правильним зволенням ще й п’ятого патріарха – московського. Оці патріархи, котрі доте- пер діють і правлять від Бога, справжні, їх іменують, знають і славлять у цілому світі, а в священних скрижалях явно тільки вони й згадуються. А коли хто найменовується, окрім тих п’ятьох, патріархами – це самовільні архі- єпископи ахридонський, кіпрський, грузинський та єникейський, які не є возведеними в різні часи з певних при- чин, чи через бажання царів, або за соборним розглядом – їх постановлено й найменовано просто архієпископа- ми, і таке вони мають ім’я, і так пишуться, тобто архієпископи. А з патріаршим найменуванням вони не мають нічого спільного і непричетні до нього, не мають місця в синодичних скрижалях і не числяться при вичисленні патріархів»). 36 Грамота п. Досифея к московскому патриарху Адриану от 5 мая 1693 г., в которой он … просит Адриана со- слать куда-нибудь некого лжеепископа, направляющегося по слухам в Москву. Каптерев Н.Ф. Сношения Иеру- салимского патриарха Досифея с русским правительством (1669–1707). Москва: Тип-я А. Снегиревой, 1891. Приложения. С. 72–73; Грамота п. Досифея московскому патриарху Адриану от 10 августа 1693 г., в которой он жалуется на учителей московской школы Иоаныкия и Софрония Лихудов и советует п. Адриану, чтобы приш- лые в Россию архиепископы не титуловались в ней патріархами. Там само. С. 75–77. 37 Перебував у Гетьманщині з 1672 р. Як засвідчує універсал І. Самойловича, митрополит свого часу не зміг сплатити османській владі відповідні непосильні податки, через що змушений був емігрувати. Володар булави у цьому зв’язку надав йому у володіння с. Городище Понорницької сотні для отримання відповідних коштів на прожиття. Гетьман зазначав, що «ясне в Богу преосщений его мл отц Никодим, митрополита призрінский, не мі- ючи певноі квоти піняжноі, од престола своего цесару бесурманскому на окуплене оного оддати, для которого невистатченя суми, волного и безпечного до престола своего приступу не может міти, зачим умислил ніякий час в нашом краю, межи православними змешкати. Видячи теди мы помененого, ясне в Бгу преосщенного его мл. гсдна отца Никодима, митрополита прызненского, в таковом агарянском преслідованю зостаючого, на сустента- мент ему село Городище в полку Черніговском в сотні Понурницкой лежачое, зо всіма принадлежностями, яко ся в собі міет, особливое нашое синовское ку ему, яко пастирови млсти и любові, конферуемо и надеемо» (1672, вересня 20 (10). Батурин. Універсал-привілей гетьмана І. Самойловича призренскому митрополиту Никодиму на маєтність с. Городище. Сіверщина гетьманських часів / Упор. Ю. Мицик, І. Тарасенко. Київ: Інститут україн- ської археографії та джерелознавства НАН України, 2020. Т. 1 (ХVІІ ст.). С. 169). 38 Гейда О.С. Митрополит без митрополії: спроба відновлення незалежної української православної Церкви у 90-х рр. ХVІІ ст. Православ’я–наука–суспільство: питання взаємодії. На пошану київського митрополита Євге- нія (Болховітінова). Мат. V міжнар. наук. конф. (24–25 травня 2007 р.). Київ: Нац. Києво-Печерський історико- культурний заповідник, 2008. С. 90–91. Siverian chronicle. 2023. № 3 9 и повинности з тяглих людей одбирати позволилисмо»39. На гетьманському утриманні був архієпископ Охридський Мелетій, який проживав на українських землях «близ дваде- сяти лѣт» і «преставился мѣсяца іаннуаріа (1695 р. – С.П.) в день 31»40, він отримав у во- лодіння Комарівку, двір у Ніжині, будував у цьому місті церкву Св. Михайла Архангела, висвячував гетьманців у священники41. Хоча патріарх Адріян42 за намовою єрусалимсько- го патріарха Досифея43 висловив обурення Варлааму Ясинському з цього приводу, все ж прибулець мав синодальну грамоту, що підтверджувала законне право на архієрейський чин служіння44. Разом з тим архієпископ усе-таки в практиці спілкування із віруючими, благодійниками для підвищення свого статусу називався патріархом (лист до Марії Са- мойлович45), що давало привід константинопольському патріарху Каллініку писати стур- боване звернення про дії подібних духовних осіб у Московію46. Ніжинське грецьке право- славне братство стало таким собі підпорядкованим Софійській кафедрі автономним осе- редком («блаженныя памяти Варлаама Ясѣнского данный патент47, в котором повелѣвает братству греческому нѣ в чом не належати до власти протопопской»48). Помічником очільника Київської митрополії у митрополичій резиденції став грець- кий49 єпископ Дамаскин50. Він, як з’ясувала В. Ченцова, 26 травня 1689 р. приїжджав у Москву за милостинею51. У зв’язку із двірцевим переворотом, церковним протиборством, виборами патріарха прибулець отримав царську жалувальну грамоту лише 12 грудня 1690 р.52 Відповідно до неї йому дозволялося раз у шість років приїжджати до Москви за допомогою для Зографського монастиря53. «А как они (ченці – Упор.), – зазначалося у гра- моті, – приедут в наши царского величества малороссийские городы и нашего царского величества подданому Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетману Ивану Степа- новичу Мазепе и полковником, и иных чинов урядником, кому где ведать належит, наше- го царского величества Малые России городам, пропускать ево, епископа, и старцов, и служек без всякого задержания»54. Чи то через довгий час очікування грамоти, чи то з якихось інших причин (збір коштів-милостині) він не повернувся одразу на Афон і про- живав у Гетьманщині, правдоподібно у Ніжині, в архієпископа Охридського Мелетія55. 39 1694, липня 1 (червня 21). Батурин. Універсал-привілей гетьмана І. Мазепи, даний призренському митрополи- ту Никодиму на володіння с. Устям. Сіверщина гетьманських часів. Т. 1 (ХVІІ ст.). С. 238. 40 Там само. С. 412. 41 Ченцова В.Г. Мелетій Охридський і синаїти у Ніжині наприкінці XVII ст. Юрисдикційний статус Київської православної митрополії у 1686 р.: богослів’я, канонічне право та культурно-історичний контекст. Київ, 2019. С. 104. 42 Письмо патриарха Адриана Варлааму Ясинскому, митрополиту Киевскому, с просьбою наблюдать за странст- вующими в Малороссии греческими архиереями (1694, декабрь). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 406–408. 43 Грамота п. Досифея московскому патриарху Адриану от 10 августа 1693 г., в которой он жалуется на учителей московской школы Иоаныкия и Софрония Лихудов и советует п. Адриану, чтобы пришлые в Россию архиепис- копы не титуловались в ней патриархами. Каптерев Н.Ф. Сношения Иерусалимского патриарха Досифея... С. 75–77; Письмо патриарха Адриана гетману Мазепе с просьбою иметь наблюдение над странствующими в Ма- лороссии архиереями греческими (1694, декабрь). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 410. 44 Ченцова В.Г. «Воссоединение» (Рец. на: Воссоединение Киевской митрополии с Русской православной Цер- ковью. 1676–1686 гг. Исследования и документы. Москва: Церковно-научный центр «Православная энциклопе- дия», 2019. 911 с.). Альянс-Архео. Москва–Санкт-Петербург, 2019. Вып. 30. С. 104. 45 Два письма Мелетия, бывшего архиепископа Ахридонского от 1691 г., из Нежина, ко вдове стародубского полковника Марии Самойловичевой, урожденной Сулимовой / Публ. М. Бережкова. Труды Черниговской ученой архивной комиссии (1909–1910). Чернигов: Тип-я губернского земства, 1911. Вып. 8. С. 120. 46 Грамота патриарха Калинника (1693 г.). Собрание разных записок и сочинений, служащих к доставлению пол- наго сведения о жизни и деяниях государя императора Петра Великаго, изданное трудами и иждивением Фео- дора Туманского. Санкт-Петербург, 1788. Ч. 10. С. 90–93. 47 Грамота Варлаама Ясинского (1696, 3 июля). Федотов-Чеховской А.А. Акты Греческаго Нежинскаго братст- ва. Киев: Е.Т. Керер, 1884. С. 17–22. 48 Грамота митрополита Иоасофа Кроковского. Там само. С. 29. 49 Згідно зі знахідкою В. Ченцової, у Москві прибульця записали як македонського: «Елацкие земли епископ Да- маскин»» (Російський державний архів давніх актів (далі – РДАДА). Ф. 52. Оп. 1. 1689. Спр. 8). М. Жарких вва- жає, що московські дяки спотворили титул ієрарха. Насправді, на його думку, він мав титул Велецький, тобто був єпископом у македонському місті Велес (Жарких М. Введенський синодик. Київ, 2017–2018. C. 384). Мож- ливо, єпископ був за походженням грек – тому він фігурує як у жалувальній царській грамоті 1690 р., так і в лис- ті митрополита Варлаама Ясинського як грецький єпископ. 50 Письмо Варлаама Ясинского, митрополита Киевского, патриарху Адриану, содержащее ответ на вопрос пат- риарха о странствующих в Малоросии греческих архиереях (1695, 7 февраля). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 413. 51 Жарких М. Введенський синодик. C. 384. 52 1690, грудня 22 (12). Москва. Жалуванна грамота царів Івана V та Петра І (регест). Сіверщина гетьманських часів / Упор. Ю. Мицик, І. Тарасенко. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства НАН України, 2022. Т. 4 (1741 р. – кінець ХVІІІ ст.). С. 167. 53 Там само. 54 Там само. 55 В Охридську архієпископію входила й Велеська єпархія (Там само). Думаємо, що сподівання Дамаскина отри- мати якісь значні кошти у Москві не виправдалися: як правило, там рідко видавали прибульцям великі суми. А тому єпископ, схоже, вирішив скористатися досвідом архієпископа Мелетія, який хоч і втратив звʼязок зі своєю Сіверянський літопис. 2023. № 3 10 Саме після смерті останнього він почав виконувати місію помічника очільника Київської митрополії. Як повідомляв митрополит у січні 1695 р. патріарха Адріяна, прохач «милос- тыни сподобился, той нѣкое время при моем смирении поживе по приятию моему, помо- щи ради старости моея»56. Причетність єпископа до Зографського монастиря відкриває ще одну важливу подро- бицю його буття: у Пом’яннику цієї обителі у кінці ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. були зроблені записи прізвищ та імен багатьох українських ктиторів та жертводавців, зокрема І. Мазе- пи57, старшин58. Видно, що єпископ Дамаскин їхав від одного сотенного містечка до іншо- го, зустрічався з війтами, заможними людьми, сотниками, ретельно записував їхні роди, отримував від них пожертви. Навряд чи б ця місія була доручена простому ченцю. Лише зустрічі з титулованим ієрархом з відповідними наданими йому дозволами від І. Мазепи могли позитивно вплинути на розміри пожертв. Географія їх згідно з «Руським Зограф- ським Пом’янником» вражає: до Зографа потрапили кошти з Києва, Переяслава, Черніго- ва, Батурина, Стародуба, Глухова, Ніжина, Кролевця, Коропа, Сосниці, Почепа, Мглина, Бахмача, Конотопа, Мени, Бережан, Варви, Ічні, Прилук, Козельця, Гадяча, Лубен, Мир- города, Полтави, Сум, Лебедина, Охтирки, Харкова, Ізюма та багатьох інших українських міст59. Зібрані пожертви, зокрема 1695 р.60, та відповідні записи, думаємо, передані у січ- ні–лютому 1696 та в січні 1702 рр. ігумену Зографського монастиря Максиму61, котрий приїжджав тоді в Гетьманщину. Навряд чи останній зміг за короткий час побувати в бага- тьох містечках, оскільки головною метою його все ж таки були поїздки до Москви62. Саме єпископ Дамаскин добився у 1690 р. дозволу у царів приїжджати в російську столицю раз у шість років для отримання милостині для Зографського монастиря, а це й мали бути від- повідно 1696 та 1702 рр.63 Отже, поїздки ігумена Максима узгоджувалися з церковним іє- рархом, який, схоже, набув статусу афонського уповноваженого духовника-представника Святої Гори при Київській митрополії. Можливо, саме через нього координувалися поїзд- ки з Афону до гетьмана, митрополита Варлаама Ясинського представників інших афон- ських обителей (17 грецьких, сербський Хиландар, болгарський Зограф та руський Свято- го Пантелеймона64). Відомо, що гетьман мав зустріч у 1688 р., а потім, імовірно,65 – у 1692 р. з архімандритом «Святой Афонской горы монастыря Павловского»66 Ісаєю, у 1702 р. – з ігуменом обителі Св. Павла Василієм, у 1694, 1707 рр. – з архімандритом Вато- педського монастиря Ігнатієм, які в ті роки відвідували Москву67. Є відомості про приїзд у 1703 р. у Московію та Гетьманщину «из Афонской Горы Пантелеимоновского монасты- ря архимандрита Христофора за милостынею»68. Цікаво, що особистий лікар у 1690– 1694 рр. І. Мазепи69, богослов та філософ грек70 Іван Комнін, покинувши Московію, під архієпископією, але мав солідну підтримку І. Мазепи, почувався в Ніжині у великій торговій громаді греків, сер- бів як впливовий церковний діяч для певного кола купців. 56 Письмо Варлаама Ясинского… С. 413. 57 Шумило С. Нове джерело до біографії І. Мазепи та історії зв’язків української козацької старшини з центром православного чернецтва на Афоні. Сіверянський літопис. 2016. № 6. С. 73–84. 58 Шумило С. Представники козацько-старшинських родин Чернігово-Сіверщини в афонському Зографському помʼяннику XVII–XVIII ст. Сiверянський лiтопис. 2019. № 6. С. 41–63. 59 Там само. С. 43, 45. 60 Чернігівський архієпископ Феодосій зробив вклад у 1695 р. (Там само. С. 44). 61 Остапчук Е. «Та книга Нового Завета, от Святыя Горы Афонския, в дар принесенная»: о единственном старо- печатном Евангелии апракос полном (Киев, 1707). Афон и славянский мир. Мат. междунар. науч. конф., посв. 1000-летию присутствия русских на Святой Горе. Киев, 21–23 мая 2015 г. Афон: Русский Свято-Пантелеи- монов монастырь, 2016. Сб. 3. С. 307. 62 Там само. 63 Архімандрит Максим отримав від Петра І 15 лютого 1696 р. жалувальну грамоту, згідно з якою представникам Зографської обителі можна було приїжджати за милостинею в Москву раз на п’ять років (Мердзимекис Н. Связи Афонского монастыря Зографу с царской Россией. Россия – Афон: тысячелетие духовного единства. Мат. меж- дунар. научно-богословской конф. Москва, 1–4 октября 2006. Москва: ПСТГУ, 2008. С. 251). Проте наступний приїзд очільник монастиря зміг реалізувати лише через шість років. 64 Шумило С. «Духовное Запорожье» на Афоне. Малоизвестный казачий скит «Черный Выр» на Святой Горе. Киев: Изд. отдел УПЦ, 2015. С. 22. 65 Усі зарубіжні ієрархи, проїжджаючи Гетьманщиною, мали просити дозвільні документи на проїзд у гетьмана. 66 Лист І. Мазепи до царів Івана та Петра Олексійовичів про отримання листа від архімандрита Афонського Пав- лівського монастиря Ісайї з Бродів (1693, Глухів). Листи Івана Мазепи. 1687–1691 / Упор. та автор передмови В. Станіславський (далі – ЛІМ-2). Київ: Інститут історії України НАНУ, 2010. Т. 2. С. 386. 67 Остапчук Е. «Та книга Нового Завета…»… С. 307. 68 История Русского Свято-Пантелеимонова монастыря на Афоне с древнейших времен до 1735 г. / Гл. ред. иером. Макарий (Макиенко). Святая Гора Афон, 2015. Т. 4. С. 291. 69 З епістолярної спадщини гетьмана І. Мазепи / Упор. та автор передмови В. Станіславський. Київ, 1996. С. 114; Станіславський В. Лікарі Івана Мазепи. Сiверянський лiтопис. 2009. № 6. С. 77–79. 70 Чернухін Є.К. Грецьке ніжинське братство: історіографія та джерела. Київ: Ін-т історії України НАН України, 1998. С. 59. Siverian chronicle. 2023. № 3 11 враженням від розмов з гетьманом, його близьким оточенням відвідав святі місця71, побу- вав на Святій Горі, пожив там деякий час72 та написав у 1698 р.73 (а видав у 1701 р. у дру- карні монастиря Снагова74) книгу «Проскинітарій75 Святої Гори Афону»76. Подібну місію здійснив і в 1707–1709 рр. «протосингел (головний помічник єпископа, його адміністра- тор – С.П.) архиепископии Чернѣговской»77 Іполит Вишенський78 разом з Дамаскином79. Вищезгадані деталі зв’язку Батурина, Києва з Афоном красномовно вказують на те, що в Гетьманщині дорожили цим релігійним центром православної Церкви, його належністю до Константинопольського патріархату. Свята Гора дала благословення преподобному Антонію на заснування на Київських горах Києво-Печерського монастиря80. Українці це знали81, розуміли і стали досить активними вкладниками головних афонських монастирів, зокрема Пантелеймонового82, представників яких царська влада Московії старалася обме- жити як у візитах83, так і в пожертвах84. 71 Про це йдеться у передмові його паломницьких нотаток: «...Сподобихся поклонитися честным и Богоходным местом, сущим во святем Божием граде Иерусалиме, и сущим далее, и лобызати со страхом многим и благогове- нием, не точию всесвятый и живоприемный Гроб Господа нашего Иисуса Христа, и святую Голгофу, на ней же постави Владыка наш и Спас победительное оружие Креста, и на оном распростер пречистыя Своя руки... Не то- чию, глаголю, сия Богопрославляемая места сподобихся лобызати и целовати со многим благоговением, но и су- щий во Вифлееме святый вертеп, иде же Господь родися телесне. И святый гроб Богородицы в Гефсимании, и гору Елеонскую, отнюду же на небеса вознесеся Господь, и прочая Богопочтенная и покланяемая места, сущая внутрь и вне того же града Иерусалима, творя чудное и душеполезнейшее обхождение. От онудуже, по предве- дению Божию, понужден и управлен, поплых и во святоименованную и Богохранимую гору Афонскую, яко да посещу и яже на оной благочестивыя и царственныя монастыри и священная обиталища, и да поклонюся и су- щим во оных честным и чудотворным святым мощем, и восприиму от оных (аще и недостоин) благословение и благодать каковую либо, и да лобызати имам преподобныя руки тамо обретающихся благоговейных иepeeв, и прозрительных пустынножителей, яко благодатию Божиею во свидетельство истинныя нашея веры, не оскуде- ша, и от онуду даже до днесь мужи достойны многаго благоговения, и за слово, и за досточудное и добродетель- ное житие их, яко же ниже из сущих во святем Божием граде Иерусалиме, и из сущих далее честных православ- ных наших монастырей, не оскудеша даже доныне добродетельныя и пустынножительствующия старцы, (вет- хия денми), от них же сподобихся видети и самолично...» («Проскинитарий Св. горы» [Бухарест, 1701] / Пере- клад ієродиякона Дамаскина. Цит. за: Исаченко Т.А. Русь и Святой Афон в забытых «сказаниях» паломников конца XVII в. – див. наступне посилання). 72 Исаченко Т.А. Русь и Святой Афон в забытых «сказаниях» паломников конца XVII в. Русь – Святая гора Афон: тысяча лет духовного и культурного единства: Междунар. научная конф. в рамках юбилейных торжеств, приуроченных к празднованию 1000-летия присутствия русских монахов на Святой горе Афон. Москва, 2017. С. 497–515. 73 Там само. 74 Валахія. 75 Проскинітарій – книга про паломництво. 76 Куйкина Е. «Проскинитарий Святой Горы Афон» Иоанна Комнина Моливда в славянском переводе иеродиа- кона Дамаскина (1701 г.). Tyragetia, serie nouă. Istorie. Muzeologie. Chișinău, 2016. Vol. X [XXV]. Nr. 2. S. 67–72; Исаченко Т.А., Куйкина Е.С. Афонские рисунки чудовского иеродиакона Дамаскина. Открытия 2015 г. Обсерва- тория культуры. 2016. Т. 13. № 3. С. 374–375. 77 Пелгримация, или Путешественник честнаго иеромонаха Ипполита Вишѣнского, постриженца святых страс- тотерпец Бориса и Глѣба катедри архиепископии Черниговской, во святый град Иерусалим. Пелгримация, или Путешественник Ипполита Вишенского. 1707–1709 / Подгот. С.Н. Травников, Л.А. Ольшевская. Москва: Наука, 2019. С. 75. 78 История Русского Свято-Пантелеимонова монастыря на Афоне с древнейших времен до 1735 г. Св. Гора Афон, 2015. Т. 4. С. 295; Путешествие иеромонаха Ипполита Вишенского в Иерусалим, на Синай и Афон (1707– 1709 гг.) / Изд. под ред. С.П. Розанова. Санкт-Петербург: Правосл. палест. об-во, 1914. [8], LVI, 196 с.; 27. (Пра- вославный палестинский сборник. Вып. 61). 79 Свою оповідь-звіт про мандрівку по святих місцях Іполит Вишенський писав після поразки мазепинців, а тому він деякі моменти старався подати з огляду на можливі репресії, аби не нашкодити собі та причетним до місії. У цьому зв’язку він свого супутника Дамаскина називає в оповіді то «толмачем», то «монахом». Зрозуміло, що в Чернігівській архієпископії міг бути якийсь чернець Дамаскин. Однак те, що він знав грецьку, турецьку, латин- ську мови, викликає сумнів. Такий збіг малоймовірний. Імовірніше, це й був той уповноважений на збирання по- жертв єпископ. 80 Нікітенко М. Небо на землі: від Альфи до Омеги. Феномен Спасіння-освячення в Києво-Печерському монас- тирі (давньоруська доба). Київ: Горобець, 2022. С. 64–65. 81 Як писав Дмитро Туптало у 1697 р. в «Руні орошенному», «в Богоспасаемом Градэ Кїевэ, видим святое мэсце по святых и Преподобных отцех Печерских, где первый Преподобный Отец наш Антоній, з Горы Афонской прїнесши благословенїе, постом, малитвами, трудами, потом и слезами своими скропил и освятил землю» (Ма- зепина Атлантида. Творча спадщина доби 1687–1709 рр. / Упор. С. Павленко. Київ: Мистецтво, 2021. С. 132). 82 Петр (Пиголь), игум. Русские иноки на Афоне в XVIII – нач. XX в. Православная энциклопедия. Москва: Цер- ковно-научный центр РПЦ «Православная энциклопедия, 2002. Т. 4. С. 154. 83 І. Мазепа 7 червня 1698 р. звертався до царя за дозволом пропустити до російської столиці архімандрита Си- найської гори, оскільки «вѣдаючы прѣтительный преможный ваш монаршый указ, чтоб таких чужосторонных людей … и иных особ к Москвѣ не пропущати» (1698, 2 июня. Доношение гетмана Мазепы царю Петру. Эвар- ницкий Д. Источники для истории запорожских козаков. Владимир: Типо-лит. губернского правления, 1903. Т. 1. С. 776). На це звернення гетьман невдовзі отримав відповідь: «А Синайскіе горы архимандрита отпустить бы тебѣ подданному нашему к Москвѣ, а впредь иных таких греческих властей и старцовъ и торговыхъ греков по прежнему нашого ц. в-ва указу к Москвѣ не пропускать» (Письмо Петра І И. Мазепе (1698 г., 21 июня). Там само. С. 794). 84 Архімандрит Афонського Павлівського монастиря Ісайя, приїхавши в Москву у 1691 р., при поверненні додо- му в лютому 1692 р. отримав 10 руб., а його двоє служок – по 2 руб. (История Русского Свято-Пантелеимонова Сіверянський літопис. 2023. № 3 12 Відомо про перебування в Гетьманщині ще двох єпископів. Так, у тестаменті митропо- лита Гедеона Четвертинського 1690 р. згадувався на першому місці серед «особ мнѣ на- слугуючих» єпископ Хризанф, якому він заповів 300 золотих «и мантію архіерейскую адамашковую повседневную»85. Тобто цей титулований ієрарх явно грецького походжен- ня в митрополичій резиденції виконував якісь важливі адміністративні функції, допомагав у справах Київської митрополії. Думаємо, що цей єпископ, який їздив у кінці 1687 р. у Москву86, за звичною практикою тих часів зустрічався з гетьманом і той йому надав доз- віл на проживання в Києві. Орієнтовно з 1698 р.87 у Свято-Преображенському Мгарському монастирі оселився сербський єпископ Рувим, який, як писав В. Кочубей у своєму доносі, мав довірливі роз- мови з гетьманом І. Мазепою. Схоже, через нього гетьман вів таємні перемовини зі швед- ським королем Карлом ХІІ, про що залишив свідчення Петер Шенстрем, мовляв, за його відомостями переговорником від України був архієпископ «чи то Сербії, чи Болгарії, який був з невідомих мені причин вигнаний зі своєї країни»88. «Цей останній вів усю цю справу й постійно перебував під час переговорів у шведській армії, – згадував наближений шта- біст володаря Швеції. – У Мазепи той не викликав підозр, оскільки був православної (Gre- ek) віри й до того ж вигнанець, окрім того, він одягався як жебрак і в кожному місті про- сив милостиню»89. Проте ці вищезгадані ієрархи у разі смерті митрополита навряд чи мог- ли б претендувати на керівництво Київською митрополією. У жовтнi 1691 р. гетьман звернувся до патрiарха Адрiана посприяти у затвердженнi Феодосія Углицького помiчником чернiгiвського архiєпископа Лазаря Барановича в управлiннi Чернiгiвською єпархiєю90. Це прохання було задоволене у листопадi 1691 р.91 Через декiлька мiсяцiв I. Мазепа знову писав до патрiарха. На його думку, через хворобу Лазаря Барановича треба «в ту епархию освятити архиепыскопа и подати пастыря, сего добродеятельнаго, вашему архипастырству сведомаго, а нами избраннаго (пiдкреслення наше – С.П.), мужа, пречестнейшаго архимандрита Елецкаго Черниговского Феодосия Углицкаго»92, «в божественных книгах искусна»93. Подiбними зверненнями гетьман турбував i царiв. У Москвi 11 вересня 1692 р.94 Фео- досія Углицького було висвячено в єпископи, а через два днi, 13 вересня, – в архiєпископи Чернiгова та Новгородка (Новгорода-Сiверського – С.П.). 9 грудня Феодосій вiдвiдав Ба- турин i подякував своєму покровителю95. У такий же спосіб у Київській митрополії, Батурині вирішили висвятити ще одного єпископа. Варлаам Ясинський, пославшись на свою немічність, поганий фізичний стан, у лютому 1695 р. просив дозволу у патріарха «дабы ми здѣ возможно было поставити помо- ществующих епископов Переяславских»96, зокрема Йоасафа Кроковського, ректора Киє- во-Могилянського колегіуму та ігумена Пустинно-Микільського монастиря97. Із цим про- ханням у Москву були відправлені ігумен Переяславської обителі Гедеон Савицький та казначей митрополії ієродиякон Мелетій98. У Батурині вони забрали із собою і листа монастыря на Афоне с древнейших времен до 1735 г. С. 289). Синодик Пантелеймонового монастиря, як зазна- чають його дослідники, «красномовно свідчить про падіння інтересу російської влади та представників вищої знаті до Святої Гори» (Там само. С. 299). 85 1690, березня 21. Київ. Тестамент останньої волі блаженної пам’яті преосвященного митрополита київського, галицького і всієї Малої Росії Гедеона Святополка. Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в докумен- тах / Упор. С. Павленко. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 828. 86 Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Казань: Изд-е книжного ма- газина М. Голубева, 1914. Т. І. С. 358. 87 У заповіті, зробленому 1718 р., архієрей зазначав, що «уже двадцать лѣт», як «прибул» в Гетьманщину (Теста- мент епископа Рувима. Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание Черниговской епар- хии. Чернигов: Губернская тип-я, 1873. Кн. 4. С. 168). 88 Шенстрем П. Реляція про бій під Полтавою з деякими роздумами щодо двох попередніх кампаній. Україна до- би Івана Мазепи. 1708–1709 рр. в документальних джерелах. Київ: Мистецтво, 2019. С. 268. 89 Там само. 90 Письмо гетмана Мазепы патриарху Адриану (октябрь 1691). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 322. 91 Грамота Патриарха Адриана Архимандриту Елецкому Феодосию Углицкому о вспоможению Архиепископу Черниговскому Лазарю Барановичу в делах епархиального управления. Прибавление к Черниговским епархиаль- ным известиям. Часть неофициальная. 1900. № 3. С. 112–114; Грамота патриарха Адриана (ноябрь 1691 г.). Там само. С. 332–333. 92 Письмо гетмана Мазепы патриарху Адриану (1692 г.). Там само. С. 349. 93 Там само. 94 Стефановский Т. Святитель Феодосий Углицкий, архиепископ Черниговский. Прибавление к Черниговским епархиальным известиям. 1896. № 6. С. 188. 95 Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Чернигов, 1873. Т. I. С. 55. 96 Письмо Варлаама Ясинского, митрополита Киевского, патриарху Адриану, содержащее ответ на вопрос пат- риарха о странствующих в Малоросии греческих архиереях (1695, 7 февраля). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 414. 97 Там само. 98 Там само. Siverian chronicle. 2023. № 3 13 І. Мазепи до патріарха із детальним роз’ясненням, чому слід висвятити переяславського єпископа, мовляв, він потрібен у Києві «при … митрополитанском престолѣ», «которой бы всегда его преосвященству в пастырских дѣлѣх подсудствовал»99. Царi, патрiарх дали на це згоду100. Адрiан повiдомив Варлаама Ясинського, щоб ново- обраний архiєрей «на оновленому престолi» «був спiвслужитель престолу Київської мит- рополiї на визначених умовах та на мiсцi, щоб зручнiше йому було прислужувати митро- полiї»101. Однак з певних причин Йоасаф Кроковський не став єпископом. Патріарх, дав- ши дозвіл на його посвячення, водночас висунув певні умови – «постановити епископа единому архіерею і в свою епархію невозможно, развѣ четырими или три архіерея по свя- тым правилом»102. Схоже, це спочатку створило проблему для реалізації цього задуму, а потім погіршився стан здоров’я у архімандрита Києво-Печерської лаври Мелетія Вуяхе- вича (помер 6 лютого 1697 р.), а тому І. Мазепа та Варлаам Ясинський змінили поперед- ній план – вирішили поставити ігумена та ректора очільником цього авторитетного осе- редку. Зрештою гетьман та митрополит бажали мати не формальну, а справжню відрод- жену Переяславську єпархію. Але для цього потрібен був час для розбудови кафедрально- го монастиря, церковних споруд. За реалізацію цього плану енергійно взявся володар бу- лави та його однодумець переяславський полковник Іван Мирович. Скориставшись відсутністю Петра І у Москві під час його подорожі до країн Західної Європи у 1697–1698 рр., гетьман та митрополит знову порушили питання про Переяслав- ську єпархію. Думаємо, що І. Мазепа передусім розраховував на схвалення клопотання без узгоджень з патріархом. У березні 1698 р. московські урядовці від імені царя інформу- вали Варлаама Ясинського про отримання звернення Батурина: «А нынѣ извѣстно нам, великому государю, учинилось, по доношенію подданаго ж нашего гетмана, что желаешь ты, богомолец наш, по прежнему имѣти при себѣ того епископа для помочи, и для того епископа заложил он, подданной наш, в том городѣ Переяславлѣ церковь каменную во имя Вознесенія Господня, и чтоб поставить того епископа по благословенію святѣйшаго патріарха тебѣ, богомольцу нашему, в Кіевѣ, также и впред поставлять по тебѣ иным бу- дучим митрополитом иных епископов в Кіевѣ ж, не посылая их к Москвѣ; и о том просил он, подданной наш, нашего царского величества указу»103. Важлива у цьому документі за- увага про бажання-орієнтир гетьмана та митрополита про те, що заснування Переяслав- ської єпархії дасть можливість у Київській митрополії висвячувати «иных епископов в Кіевѣ ж, не посылая их к Москвѣ». На жаль, Малоросійський приказ, усе ж явно прокон- сультувавшись з патріархом Адріяном, знову хитро відповів гетьманцям: «И мы, великій государь, наше царское величество, указали по прежнему нашему указу, тебѣ, богомоль- цу нашему, посовѣтовав с подданным нашим, Войска Запорожского обѣих сторон Днѣп- ра с гетманом с Иваном Степановичем Мазепою к нам, великому государю, писать, чѣм тому переяславскому епископу епископскія должности, чин и всякое требованіе имѣть, кто на ту епископію обран в епископы, и до нашего указу того новообранного епископа в епископы не поставлять»104. Одне слово, у Гетьманщині повинні були ще шукати якість аргументи на користь відкриття нової єпархії, які функції мав виконувати новопоставле- ний єпископ. Зрештою, у Батурині та Києві зрозуміли, що це питання слід відкласти до приїзду царя в Москву, до зручнішого часу. У 1695 р. Київська митрополія отримала шанс мати ще одного єпископа. У вересні 1694 р. помер луцький єпископ Афанасій Шумлянський105, брат львівського єпископа Йо- сипа Шумлянського. Обидва церковні діячі не підтримували зв’язку з Києвом, митропо- литом і діяли як таємні уніати. Православні шляхтичі Волині на своєму сеймі виступили з вимогою відновити в Луцькій єпархії православного єпископа та обрали номінантом на цей високий церковний чин луцького земського писаря Дмитра Жабокрицького106. Хоча його визнали очільником єпархії польський король107, московські государі та гетьман 99 Письмо гетмана Мазепы патриарху Адриану с просьбою поставить во епископы Иоасофа Кроковского для по- мощи Варлааму Ясинскому, митрополиту Киевскому, наименовав нового епископа Переяславским (1695, 9 мар- та). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 424. 100 Письмо патриарха Адриана гетману Мазепе с изъявлением согласия на постановление Иоасафа Кроковского во епископы Переяславские (1695 г.). Там само. С. 427–428; Лист патріарха Адріяна І. Мазепі (1695, травня 25). Величко С. Лiтопис. Т. 2. С. 486. 101 Там само. С. 488. 102 Письмо патриарха Адриана гетману Мазепе с изъявлением согласия на постановление Иоасафа Кроковского во епископы Переяславские (1695 г.). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 426. 103 1698, березня 11. Москва. Царська грамота преосвященному Варлааму Ясинському, митрополиту київському, про обрання гідної людини єпископом на Переяславську єпархію. Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазе- пи в документах / Упор. С. Павленко. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 860. 104 Там само. 105 Величко С. Літопис. Т. 2. С. 488. 106 Иванов В. Епископы древней Луцкой епархии. Почаев: Тип-я Почаево-Успенской лавры, 1891. С. 116. 107 Величко С. Літопис. Т. 2. С. 489–490. Сіверянський літопис. 2023. № 3 14 І. Мазепа, новообраний ієрарх отримав проблему з посвяченням. Допомогти в цьому пи- танні гетьман звертався до царів: «Преждереченной луцкой и острозской епископии но- минат был женат совокуплением брака з женою вдовою, чесого ради, по правилом святых отец, некое ему, до получения того архиепископскаго чина, происходит препятие; для то- го он ваш царского пресветлого величества богомолец преосвященний митрополит киев- ский, желал того чтоб и я гетман как к превисокому вашего царского пресветлого вели- чества монаршескому престолу, так и к святейшему, и всеблаженнейшему патриарху по- сылал мои о том деле письма; и хотя не хотел бы я гетман вступатися в то духовное а к тому зарубежное дело; которое совершенно належит, строению и исправлению, его пре- освященного митрополита богомольца вашего монаршеского; однако когда он преосвя- щенный митрополит киевский, по своей отеческой и пастырской милости, любительно со мною о том описываетца, требуя моего сыновнего помощствования; а прежде сего, не то- чию под высокодержавною вашего царского пресветлого величества рукою, но и древней- ших времен при области польской, гетманы бывшие Войска Запорожского, о таких делех ведали, и до постановления и утвержения оных, духовным властем спомощствовали; того для пишу сей лист мой к вам великим государем, то донося (как и прошлого году доносил есмь), что та особа в мирском чину бывший Димитрий, а ныне в законном чину Дионисий Жабокрицкий, ис предков своих пород[...]й есть православный, человек высокоученый, знатный, постоянен, и меж всеми тамошними жительми веры святой грекоросийской ве- ликий ревнитель, и поборник, которой ис того воеводства бывая послом и на сеймах, и на розных случаях, много церкви православной против униятов, помощствовал; а естли со- вершенно чин тот архиерейский на престол епископии луцкой и острозской получит; ча- ют того, что своим разумом, не точию те овцы которые знатно благочестия грекоросий- скаго держатся, упасет добре, но и отпадших от благочестия в западную унию, в прежнее бытие привлещи может; и понеже высочайшим архиерем, дана есть от Господа Бога власть сия разрешати и благословляти, всякия приключающ […] нию церковнаго чина, а того епископии луцкой и острозской требует нужда; чтоб тот избранный и управленный номинат Дионисий Жабокрицкий был конечно епископом; а естли ему за виною вдовы жены будучей того чина не получить, то другой такой человек там сего времяни не изы- щетца, и разсуждати надобно, дабы тот ревнитель и поборник бес получения в том деле отсюду благословения, не впал во отчаяние, и по налогу папежников не уклонился во от- ступничество»108. У Свято-Михайлівському монастирі в Києві 20 вересня 1695 р. відбувся церковний со- бор, який знайшов аргументи для подолання цієї канонічної проблеми-перепони109. Го- ловний з них – давня апостольська і вселенська Церква з нужди робила відступи від цер- ковних правил, якщо ті б не шкодили чистоті віри110. Однак патріарх Адріан, обговорив- ши 6 листопада 1695 р. це питання з митрополитами Тихоном Сарським, Іларіоном Суз- дальським та архієпископом Микитою Коломенським, дав Петру І негативну відповідь на звернення І. Мазепи та київських ієрархів: «… избраннаго Дионисия Жабокрицкаго в епископа святити не повелѣхом. И о том наша мѣрность повелѣхом к киевскому Варла- аму митрополиту послати нашу грамату, да изберется в тую епископию ин, по апостоль- скому завѣщанию, непорочен муж и добродѣтелен»111. Важко не погодитися з думками з цього приводу історика В. Живова: «Відмовляючи киянам в їхньому проханні, Адріян ставив на місце українське духовенство, указуючи йо- му на те, що московська церковна влада дотримується канонічних приписів у строгості та чистоті, а українці, прикриваючись своєю вченістю, стараються їх обійти. Таким чином досягалася й інша мета: дискредитувати нелюб’язну московському патріарху київську ученість, приписавши їй свого роду католицьку вертлявість. Патріарху, очевидно, важли- во було продемонструвати і те, що, хоч українські єпископи поставляються київським митрополитом (як це було і до перепідпорядкування Київській митрополії Москві), однак контроль належить патріарху, і пошукові досліди київської вченості йому не указ»112. Не отримавши через патріарха освячення в Києві, Діонісій Жабокрицький запросив до Луцька Іосифа Стойку, що був «архіепископ Мараморийский, екзарх ставропѣгієй патрі- яршеской Константинаграда, Новаго Рима админѣстратор, метрополії Белgрадской, Сед- 108 Лист І. Мазепи до Івана та Петра Олексійовичів (1695, жовтня 9, Батурин). ЛІМ-2. С. 466–467. 109 Живов В. Из церковной истории времен Петра Великого: исследования и материалы. Москва: Новое литера- турное обозрение, 2004. С. 232. 110 Участие митрополита Варлаама Ясинского в последних судьбах Луцкой заграничной православной епархии. КЕВ. 1905. № 22. Отд. 2. С. 564. 111 Извещение благочестивейшим великим государем царем Иоанну Алексеевичу, Петру Алексеевичу от патри- арха Адриана (1695, 6 ноября, Москва). Рункевич С.Г. Архиереи петровской эпохи в их переписке с Петром Ве- ликим. Санкт-Петербург: Тип-я Монтвида. 1906. Вып. 1. С. 101. 112 Живов В. Из церковной истории… С. 236. Siverian chronicle. 2023. № 3 15 миграда и всего православія в странѣ угорской властител»113. Останній приїхав на Волинь і «посвятил его на тую Луцкую и Острожскую епископию» та надав йому в Білостоцько- му монастирі 5 вересня 1696 р. відповідний патент114, що усував перешкоди у зайнятті Діонісієм єпископської кафедри115. І. Мазепа, отримавши звістку про це з Волині, 13 груд- ня 1696 р. направив листа Адріану, мовляв, освячення відбулося з дозволу вселенського патріарха, а тому просив у свою чергу московського патріарха здійснити хіротонію над Діонісієм Жабокрицьким116. Головний московський духовний ієрарх був обурений, що невідомий йому архієпис- коп «по какому велѣнїю в чуждей епархїи тако дерзать творити»117, а тому наказав київ- ському митрополиту «а ему бы Дїонісїю священнодѣйствовати весма возбранити»118. Ця заборона ще раз показувала київській духовно-церковній спільноті, з ким вона має спра- ву: думаємо, що, незважаючи на неї, луцький очільник великої єпархії визнавався в Києві та Батурині і з ним підтримувався звʼязок, без афішування про це в Москву. Відомо, що І. Мазепа виділив Діонісію Жабокрицькому на потреби 3000 золотих («підмога правосла- вію на руки луцького єпископа»119). Останній активізував свою діяльність щодо розбудо- ви єпархії, зокрема повернув під своє управління від уніатів Овруцьку архімандрию, Гой- ський та Підгорецький монастирі, поліпшило свою роботу Луцьке братство120. Польский резидент у Польщі Любим Судейкин, король Август ІІ (грамота Петру І від 17 червня 1700 р.) просили Москву позитивно вирішити питання з єпископством Жабокрицького121. У липні 1700 р. представники Луцької єпархії знову просили у своєму зверненні до геть- мана позитивно вирішити в Москві проблему з освяченням-визнанням її очільника, оскільки єпископ «лвовский Йосиф Шумлянский принял унею»122. Практично синхронно згаданому у Стамбулі 18 липня 1700 р. відбулася зустріч константинопольського патріар- ха Каллініка з представниками московської делегації, що брала участь у переговорах про мир123. Останні порушили перед ним питання про Діонісія Жабокрицького. Як з’ясувало- ся, патріарх Каллінік не отримував від московського патріарха Адріана з цього приводу ніяких звернень, а також не підтримав клір Луцької єпархії у цьому питанні (звернулися через посередництво волоського господаря)124. Він нічого не знав про церковного діяча, який висвятив Жабокрицького, мовляв, «никакого экзарха его в тех странах нет»125. Як і передбачав І. Мазепа, через згадані обставини Діонісій Жабокрицький, не знай- шовши протягом 7 років офіційної підтримки в Московському патріархаті, зрештою у січ- ні 1702 р.126 перейшов в унію127 (у 1709 р. росіяни його арештували та заслали в Соло- вецький монастир, де він і помер у 1714 р.128). Варлаам Ясинський спочатку призначив 15 березня 1691 р. своїм намісником у закор- донних парафіях білоруського слуцького архімандрита Серапіона Полховського129, якого 12 січня 1690 р. віруючі Білорусії та Литви обрали одним із кандидатів в єпископи, але Ян 113 Величко С. Літопис / Упор.: Г. Боряк, Т. Таїрова-Яковлєва; підгот. до друку: А. Багро, С. Багро, А. Бовгиря, Т. Добрянська, О. Іванова, В. Кононенко, М. Филипович. НАН України. Інститут історії України; Санкт-Петер- бурзький державний університет. Центр вивчення історії України. Київ: ТОВ «Вид-во “КЛІО”», 2020. С. 781. 114 Там само. 115 Фактично Діонісій Жабокрицький до 1702 р. вважався єпископом-номінантом і в такому статусі очолював Луцьку єпархію. 116 Живов В. Из церковной истории… С. 243. 117 Цит. за: Там само. 118 Там само. 119 Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи. Мазепа. Збірник. Варшава, 1938. Т. 1. С. 131. 120 Станіславський В. Від виступу Петра Іваненка до Великої Північної війни: нові дані про Івана Мазепу та Україну в 1691–1700 рp. ЛІМ-2. С. 223. 121 Участие митрополита Варлаама Ясинского в последних судьбах Луцкой заграничной православной епархии. КЕВ. 1905. № 23. С. 582, 584. 122 1700, серпень–вересень. Два листи гетьмана І. Мазепи, адресовані Петру І, з додатком листа волинського пра- вославного духовенства до І. Мазепи, у якому його представники скаржаться на гоніння на православну віру і запровадження унії. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах (далі – ДГІМД) / Упор. С. Павленко. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. С. 202. 123 Богословский М.М. Петр І. Материалы для биографии. Ленинград: ОГИЗ Госполитиздат, 1948. Т. 5 (Посоль- ство Е.И. Украинцева в Константинополь. 1699–1700). С. 265. 124 Там само. 125 Там само. 126 Біла С. Унійні процеси у Львівській, Перемишльській та Луцькій єпархіях у дослідженнях представників Ки- ївської церковно-історичної школи. Проблеми гуманітарних наук: зб. наук. пр. ДДПУ ім. І. Франка. Серія: Істо- рія. 2009. № 24. С. 213. 127 Там само. С. 244; Курганович С.В. Дионисий Жабокрицкий, епископ луцкий и острожский. Историко-биогра- фический очерк. Киев: Тип. АО «Петр Барский в Киеве», 1914. С. 208–211, 220–224. 128 Отець Кость Панас. Історія Української Церкви. Львів: НВП, 1992. С. 94; Участие митрополита Варлаама Ясинского в последних судьбах Луцкой заграничной православной епархии. КЕВ. 1905. № 24. С. 607–608. 129 Церковные соборы в Киеве при митрополите Варлааме и постановления их как мера для предупреждения бес- порядков и для устранения недостатков в жизни и управлении киевской митрополии-епархии. КЕВ. 1905. № 29. С. 733. Сіверянський літопис. 2023. № 3 16 Собеський не згодився затвердити його номінантом130. Лише після смерті польського зверхника новий король Август ІІ за клопотами могилевських міщан та їхнього війта 30 жовтня 1697 р. дав грамоту-привілей, що давала згоду на єпископство архієрея131. Но- мінант 30 серпня 1698 р. прибув у Київ для посвячення в єпископи132. Київський воєвода Петро Хованський намагався перешкодити цьому, заявивши Варлааму Ясинському, що на це потрібно отримати згоду царя та патріарха133. Однак митрополит пояснив очільнику військової адміністрації, що має право на освячення зарубіжних єпископів, архімандритів згідно з наданою царською грамотою134. Митрополит висвятив у єпископа Серапіона Полховського в Києво-Печерській лаврі 14 вересня 1698 р.135 Незважаючи на перепони уніатів, місцевих можновладців-сенато- рів136, Білоруська (Могилівська) єпархія, отримавши цього очільника (помер у 1704 р.137), стала важливим структурним доповненням Київської митрополії. Слід зазначити, що на території Речі Посполитої ще налічувалося 36 обителей, які підпорядковувалися безпосе- редньо київському митрополиту138. На поч. 1700-х рр. Слуцька архімандрія, митрополичі ставропігії (Кутеїнська, Буйницька, Мстиславська, Соломерицька чоловічі обителі, Куте- їнський, Борколабовський, Мазоловський жіночі монастирі139) були під зверхністю Києва як центру управління140. Крім того, окремим духовним закладам, зокрема Слуцькому Тро- їцькому, Пінському Богоявленському монастирям, підпорядковувалися по три протопопії з-понад 100 парафіяльними церквами141, що теж вважалися під владою митрополита Вар- лаама Ясинського. Пiсля смертi 7 лютого 1696 р.142 Феодосія Углицького визначилися три претенденти на посаду керiвника Чернiгiвської єпархiї: iгумен Троїцько-Iллiнського монастиря Лаврентiй Крщонович, архiмандрит новгород-сiверський Михайло Лежайський та настоятель Єлець- кого монастиря Iоан Максимович. У листопадi 1696 р. iгумен Крщонович «покiрно»143 просив I. Мазепу посприяти йому в здобуттi вищої духовної посади: «Не зволь вiдкинути, ваша вельможнiсть, од своєї патронської та добродiйної ласки й мене, найнижчого пiд- нiжка свого, який безперервно дбає про панську вашої вельможностi ласку»144. Та уповно- важенi представники гетьмана 24 листопада 1696 р. обрали зверхником єпархiї архiманд- рита Iоана Максимовича (Василькiвського)145. Симпатiї гетьмана до останнього не випад- ковi. По-перше, три представники родини майбутнього святого мали впливове становище на Гетьманщинi. В унiверсалi від 1688 р. батька Iоана Максимовича, Максима Василькiв- ського, Iван Мазепа називав «выгодным нам чоловiком i в дiлi войсковом около выбранья индукты працуючим»146. Його син Іван Максимович служив в Гетьманщинi охотницьким полковником. Брат останнього Дмитро в Батуринi фактично виконував роль скарбника. По-друге, Iоан Максимович на той час вже заявив про себе як здiбний церковний дiяч. Вiн народився в Нiжинi147. Талановитого випускника Києво-Могилянської колегiї керiв- ництво навчального закладу запросило викладати латинську мову спудеям148. Згодом вiн 130 Восстановление Белорусской (Могилевской) православной епархии при участии митроп. Варлаама Ясинско- го. КЕВ. 1905. № 25. Отд. 2. С. 632–633. 131 Там само. С. 633–635. 132 Там само. С. 636. 133 Там само. 134 Там само. 135 Номофилов М.Ю. Влияние киевского митрополита Варлаама Ясинского на духовную жизнь Литовско-Бело- русской епархии кон. ХVІІ – нач. ХVІІІ вв. Церковная наука в начале третьего тысячелетия: актуальные проб- лемы и перспективы развития (І Международная научная конф., 2 ноября 2016 г.). Минск: Минская духовная академия, 2007. С. 256. 136 Титов Ф. Русская православная Церковь в Польсько-Литовском государстве в ХVІІ–ХVІІІ вв. Киев: Тип-я И. Чоколова, 1905. Т. 1. С. 323. 137 Малеванский Ф. Киевский митрополит Варлаам Ясинский (1690–1707). КЕВ. Часть неофициальная. 1897. № 18. С. 823. 138 Титов Ф. О заграничных монастырях Киевской епархии ХVІІ–ХVІІІ вв. ТКДА. 1905. № 3. С. 465. 139 Грамота Иоасофа Кроковского, митрополита Киевского и Галицкого (1712 г., марта 2). Титов Ф. (ред.). Па- мятники православия и русской народности в Западной России в XVII–XVIII вв. Киев: Тип-я И.И. Чоколова, 1905. Т. 1. Акты по истории заграничных монастырей Киевской епархии XVII–XVIII вв. С. 50–51. 140 Кочегаров К.А. Киевская митрополия, князь Иероним Радзивилл и назначение слуцким архимандритом Дави- да Нащинского в 1755 г. Исторический вестник. Москва, 2020. Т. 33. С. 112. 141 Титов Ф. О заграничных монастырях Киевской епархии ХVІІ–ХVІІІ вв. ТКДА. 1905. № 6. С. 298–299. 142 Ход дела о постановлении в архиепископы Черниговские Иоанна Максимовича после смерти Феодосия Углицкого. АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 436. 143 Величко С. Лiтопис. Т. 2. С. 536. 144 Там само. 145 Там само. С. 137. 146 Модзалевський В. Короткий нарис життя св. Іоанна Максимовича / Підг. до друку і передмова О. Коваленка. Сіверянський літопис. 1998. № 5. С. 136. 147 Юрьевский А. К жизнеописанию святителя Иоанна Максимовича. Б. м. і б. р. С. 1. 148 К.П.А.Е. Святитель Божий Иоанн Максимович, митрополит Тобольский и всея Сибири (1651–1715 гг.). Сбор- ник Черниговского епархиального древлехранилища. Чернигов, 1916. Вып. II. С. 30. Siverian chronicle. 2023. № 3 17 прийняв чернечий постриг в Києво-Печерському монастирі й кiлька рокiв обіймав у ньо- му посаду економа, одночасно будучи проповiдником колегiї. У 1678 р. києво-печерські ченцi обрали його послом у Москву до царя Федора Олек- сiйовича з проханням, аби останній у разi татарської агресiї, якої очiкували, відрядив до Києва своє військо й надав прихисток монахам149. З 1681 по 1695 рр. Iоан Максимович був намісником Брянського Свенського монастиря, який цар передав у пiдпорядкування Києво-Печерського монастиря «для тихаго и безмольнаго пристанища в нужное воинских браней время»150. У 1695 р. Феодосій Углицький за узгодженням з Батурином запросив його очолити Єлецьку обитель у Чернігові. По-третє, архiєрей iмпонував гетьману виразною проукраїнською позицiєю. Мешканцi Брянська, мiсцевi помiщики скаржилися на нього за те, що вiн вигнав з обителi «священ- ников московских и дияконов и крылошан»151, а на їхнє мiсце набрав українцiв. У монас- тирi намiсник вводив київськi норми спiвiснування ченцiв, вiдправи релiгiйних обрядiв. Крім того, Iоан Максимович писав вiршi, проповiдi, що теж багато чого важило для I. Ма- зепи. Тому гетьман i звернувся 1 сiчня 1697 р. «от всего тамосущаго жительства»152 у Москву з проханням затвердити вибiр гетьманців. Патрiарх Адрiан разом з ієрархами Ти- хоном Сарським, Аврамієм Білогородським, Олександром Устюжським 8–10 січня висвя- тив Iоана Максимовича в архiєпископи153. У січні–лютому 1700 р. під час поїздки гетьманської делегації в Москву вирiшилися нарешті й дозвільні питання щодо Переяславської єпархiї. Будучи восени того року в Киє- ві, І. Мазепа підписав у Печерському містечку 30 вересня універсал про відновлення Пе- реяславського єпископства154. Згідно з ним обраний Варлаамом Ясинським кандидат ігу- мен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря Захарія Корнилович мав бути з мит- рополитом «з содействующими ему архієреями в церкві первопрестолной митрополитан- ской Кіевской Свято-Софійской неотложно рукоположен бил, и поставлен на епископство Переяславское з таковим докладом: абы яко коадютор или помощник всегда в послушаніе до престола митрополитанского Кіевского неотлучно и неотділно належал, яко он сам, так и по нем наступуючіи архієреи переясловскіе во вічнии времена»155. Перед цим гетьман доклав чимало зусиль для відбудови цього духовного осередку. У 1695 р. у Переяславі закладено фундамент Вознесенського собору156. У 1700 р. зведення його завершено. За документами Бендерської комісії, гетьман надав на це будівництво та облаштування єпископської кафедри «більше ніж 300000 золотих»157. Очевидно, на ці кошти також поставлено у 1703 р. у новому соборі розкішний іконостас158. Ктитор у ті ро- ки зробив й інші важливі подарунки єпископії. «Сие Евангелие, – залишився в ньому дар- чий запис, – справлялось коштом и накладом Его Царскаго Пресвѣтлаго Величества вой- ска Запорожскаго Гетмана и славнаго чину святаго Апостола Андрея Кавалера Иоанна Мазепы. Року 1701 июня в 1 день. Дѣлал иноземец Георгий Фрибуг вѣсу серебра двенад- цать фунтов, пробы четырнадцатой»159. Зробила дар єпископії й мати гетьмана Марія- Магдалина – подарувала вишиту золотом та сріблом єпитрахиль з написом: «Року 1700 мѣсяца семтемрія 16 дня. Всечестная ... игумения Мария Магдалина справила»160. Універ- салом І. Мазепи від 4 лютого 1701 р. Переясловському монастиреві, де була облаштована резиденція єпископа, надано село Мацьківку, Терехтемирівський перевіз та угіддя161. У цьому документі гетьман повідомляє про висвячення єпископом переяславським Захарія Корниловича, який «вознесен быти до храму церквы престолной свято Вознесенской кош- том нашим в городі Переяславлі воздвиженной и сооруженной»162. Перед цим очільник Переяславської єпархії був ігуменом Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого 149 К.П.А.Е. Святитель Божий Иоанн Максимович, митрополит Тобольский... С. 30. 150 Модзалевський В. Короткий нарис… С. 137. 151 Там само. 152 Ход дела о постановлении в архиепископы Черниговские Иоанна Максимовича после смерти Феодосия Углицкого. С. 436–437. 153 Там само. С. 437. 154 1700, вересня 30. Київ-Печерське містечко. Універсал І. Мазепи про відновлення Переяславського єпископст- ва, для якого гетьманським коштом збудовано Вознесенську церкву і закріплено маєтності, що належали Трах- темирівському монастиреві. Універсали І. Мазепи 1687–1709 / Упор. І. Бутича. Київ–Львів: НТШ, 2002. Кн. 1. С. 361 (далі – УІМ-1). 155 Там само. 156 Вознесенская церковь в городе Переяславе. Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. 1868. № 15. 1 августа. С. 347. 157 Возняк М. Бендерська комісія… С. 130–131. 158 Вознесенская церковь в городе Переяславе. С. 350. 159 Там само. С. 361. 160 Там само. С. 358. 161 Універсал І. Мазепи Переяславському монастиреві на володіння с. Маньківка з належними до нього угіддями (4 лютого 1701 р.). УІМ-1. С. 367. 162 Там само. Сіверянський літопис. 2023. № 3 18 монастиря163. «Ближний мой в Духу Святом сын и постриженец», як характеризував його митрополит Варлаам Ясинський, висвячений у єпископи 1 жовтня 1700 р. у Софіївському монастирі164. За іншим універсалом монастир отримав село Сошники165. Наступним уні- версалом від 27 серпня 1701 р. Переяславській кафедрі були підпорядковані Терехтеми- рівський та Канівський монастирі з усіма належними їм угіддями, селами, лісами, озера- ми166. При цьому важливо зазначити, що Захарія Корнилович, висвячений у переяславські єпископи, зберігав за собою й посаду ігумена Свято-Михайлівського Золотоверхого мо- настиря167 і мав осідок у Києві168, називаючись адміністратором Київської митрополії169. Очевидно, він навідувався у Переяславську єпархію лише у певні місяці. *** Підсумком 15-річного правління гетьмана стало значна розбудова170 Київської митро- полії шляхом зміцнення Чернігівської, Київської171 єпархій, утворення, відновлення Пере- яславської, Луцької, Білоруської єпархій. Станом на кінець1700 р. у складі цих релігійних структур духовної ієрархії, Софійської митрополичої кафедри було 2 митрополити (Вар- лаам Ясинський, Никодим), 6 єпископів (Іоан Максимович, Захарія Корнилович, Діонісій Жабокрицький, Серапіон Полховський, Рувим, Дамаскин172). І. Мазепа подбав про розбудову митрополичої резиденції. У січні 1691 р. володар бу- лави надіслав наказ київському полковнику Костянтину Мокієвському: «Ведомо да будет тебе, что преосвященный его милость господин отец митрополит киевский галицкий и Малыя Росси, господин и пастырь наш просил нас, чтоб мы ему дали на двор митрополи- танский доход померный торговый, что в нижнем городе, и мы приклоняясь к прошении его и довольно чиня монаршескому указу, в данной грамоте соизволяем тем доходам вла- дети, и милость твоя прикажи тем людям, что тот доход имали от того отстати и впредь не имати, а имали б назначенные от его милости отца митрополита»173. Відома й низка ін- ша універсалів, спрямованих на поліпшення забезпечення діяльності митрополита, «под- партя скудостей катедралних»174. Так, у травні 1691 р. гетьман дозволив митрополиту зби- рати мито на Білогородській та Борщагівській греблях175. Того ж року йому в розпоряд- 163 Письмо митрополита киевского Варлаама Ясинского Петру І о Переяславском епископстве (1701, 29 января). Киевская старина. 1904. № 5. С. 54. 164 Ластовський В. Між суспільством і державою. Православна Церква в Україні наприкінці ХVІІ – у ХVІІІ ст. в історії та історіографії. Київ: Фенікс, 2008. С. 116. 165 Універсал І. Мазепи Переяславському Свято-Вознесенському монастиреві на с. Сошники (1700, ?). УІМ-1. С. 380–381; ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 1255. Арк. 102–104. 166 Універсал І. Мазепи про підтвердження привілеїв Переяславській катедрі і підпорядкування їй Терехтемирів- ського і Канівського монастирів. УІМ-1. С. 374–376; ЦДІАК України. Ф. 57. Оп. 1. Спр. 306. Арк. 33. 167 Мицик Ю.А. Вступне слово. Документальна спадщина Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві ХVІ–ХVІІІ ст. з фондів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Київ: НАН України, НБУ ім. В.І. Вернадського, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, 2011. С. 12. 168 Богоявленский М. Варлаам Ясинский. Литовские епархиальныя ведомости (далі – ЛЕВ). 1882. № 3. Неофи- циальный отдел. 17 января. С. 22. 169 1707, вересня 23. Київ-Печерський. Універсал І. Мазепи про затвердження здійсненого комісарами розмежу- вання грунтів, угідь тощо між містами Чигирин-Дуброва, Вереміївка, Жовнин, Бужин і селами Гусин і Лялинці. УІМ-1. С. 514. 170 Питання побудови, реставрації майже 350 церковних споруд, більшість яких освячено до 1703 р., розглядаємо в іншій студії, яку готуємо до друку. Такі масштаби відродження духовних святинь, зведення нових здійснюва- лися Батурином у співпраці з митрополитом. Думаємо, що в Москві не здогадувалися й не знали про цей церков- ний план. А гетьман та митрополит були зацікавлені не афішувати ті фінанси, які фігурували для забезпечення реалізації втілення в життя задуманого. 171 Вона мала за певними даними 17 протопопій (Воронов А., Антонов В. Памятная книжка Киевской епархии. Киев: Тип-я Г. Корчак-Новицкого, 1882. С. 24), але найпевніше мінімум 20 протопопій (Верхньо-Київську, Киє- во-Подольську, Остерську, Козелецьку, Ніжинську, Борзенську, Конотопську, Батуринську, Глухівську, Кроле- вецьку, Ічнянську, Роменську, Гадяцьку, Полтавську, Кобеляцьку, Лубенську, Лохвицьку, Прилуцьку, Пирятин- ську, Миргородську), консисторію (детальніше про це див.: Богоявленский М. Варлаам Ясинский. Литовские епархиальные ведомости. 1882. № 3. Неофициальный отдел. 17 января. С. 20, 22; Там само. 1882. № 4. Неофици- альный отдел. С. 30. 172 Найпевніші відомості про грецького єпископа Дамаскина як помічника Варлаама Ясинського маємо лише за 1695 р. Але правдоподібно він і далі продовжував службу при митрополичій кафедрі. Тим паче, що був значно молодший митрополита, оскільки той у 68-річному віці взяв його для «помощи». Отже, Дамаскин мав 45–55 ро- ків, добре здоров’я. У Пом’янник Введенської церкви вписано за 1690 р. «боголюбиваго єпископа Дамаскина» (Поменник Введенської церкви в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври / Упор. та вступна ст. О. Кузьмука. Лаврський альманах. Київ, 2007. Спецвип. 7. С. 110). Проте цей напис, як зауважив упорядник, зроблено пізні- ше. Отже, важко сказати про останній рік буття цього церковного ієрарха. 173 Наказ Костянтину Мокієвському про передачу помірного торгового податку у власність київського митропо- лита (9 січня 1691 р.). ЛІМ-1. С. 441–442. 174 Універсал І. Мазепи київському митрополитові Варлааму Ясинському з дозволом збирати купецьке мито на споруджених ним Білогородській і Борщагівській греблях. УІМ-1. С. 225. 175 Там само. С. 224–225. Siverian chronicle. 2023. № 3 19 ження надано село Койлов, «позволяючи з оного не толко тяглими людми, опроч козаков, всякую помочь до стану чинити, але и призвоитую повинность от оних отбирати»176. У червні 1695 р. І. Мазепа додає до митрополичих володінь село Комарівку в Ніжинському полку177. Згідно з грамотою 1700 р. Свято-Софійському монастирю було надано у воло- діння містечко Моровськ, села Рудня, Короп’є, Соколовку, хутори Бондар, Самойлівку, Сукачі178. Старшина під час Бендерської комісії пригадувала, що реєстр фінансування Со- фійського монастиря І. Мазепою займав кілька важливих позицій – «позолочення бані митрополичого собору в Києві 5000 дук., золота чаша для нього 500 дук., віднова його 50000 зол.»179. Як випливає з пізнішого універсалу гетьмана, він «горливою своею ревнос- тію прилѣжним старанем и великим иждивеніем уже обновил, благолѣпне украсил и вес- ма обогатил преречонную свою пастирскую Катедру»180, що дозволило відписати від неї Видубицьку обитель, яку «для лучшой крѣпости в прійдучіе времена манѣфестованним своим з подписом руки и приложеньем печати ствердил листом»181. Варлаам Ясинський, підтриманий з Батурина стабільними фінансовими надходження- ми, уживав заходів щодо поліпшення митрополичої резиденції. Так, із цього приводу він навіть звертався до Петра І, аби її розширити за рахунок дворів російських вояк, оскільки «митрополиту в тѣснотѣ той отнюдь есть неспокойно от вопля близких всегдашних бара- банов и трубных игралищ»182. У короткі терміни був оновлений Софійський собор, у ньому додалися приділи: Успенський, Апостольський, Благовіщенський, Стрітенський, Антонієво-Феодосіївський та інші183. Крім цього, побудовані дзвіниця, трапезна, резиденція митрополита184. Із допомогою Стефана Яворського, якого Петро І після смерті патріарха наділив част- ково обов’язками останнього, було задоволене прохання Варлаама Ясинського про фак- тичне анулювання ставропігії Межигірського монастиря. Напевне, це теж була ініціатива І. Мазепи. Адже ігумен Межигірської обителі Феодосій Васьковський написав у Москву «извет», мовляв, «мимо их … и иными разными дорогами из-за Днѣпра из малороссий- ских городов хлѣбные запасы за рубеж в Польскую землю провозят многие, и оттого ны- не в Киевѣ на продажу хлѣба привозят малое число, а продают высокою цѣною»185. Цей донос засвідчував, що церковний діяч ігнорував владу Гетьманщини і діяв на шкоду геть- манцям, оскільки доходи козаків, старшини великою мірою залежали від вдалого продажу вирощеного хліба. Генеральний суд, І. Мазепа одразу після цього підтримали ченців Брат- ського монастиря у їхній тяжбі з Межигірською обителлю, незважаючи навіть на те, що «отцеве межигорскыи против права и правды увели своим прошением в грамоту монар- шую чужые кгрунта, вишпреречоные озера в Овлуковѣ и снокосы, при ных будучие»186. «И мы, великій государь, наше царское величество, указали, Межигорского монастыря игумену и всей братіи в належащих поведеніях и во всяких духовных дѣлѣх быть в по- слушаніи и во всяком повиновеніи у тебя, богомольца нашего, преосвященного митропо- лита, – зазначалося у грамоті государя від 12 лютого 1703 р. з певною аргументацією прийнятого рішення, – и по тебѣ у иных впред будущих митрополитов кіевских. Понеже нынѣ в нашем, великого государя, царствующем градѣ Москвѣ святѣйшого патріарха нѣт, и того Межигорского монастыря игумену и братіи, кромѣ тебя, богомольца нашого, и иных впред будущих кіевских митрополитов, никому иным послушанія отдавать не на- 176 Універсал І. Мазепи київському митрополитові Варлааму Ясинському на село Койлів. УІМ-1. С. 236. 177 Універсал І. Мазепи Київському Софійському монастиреві на с. Комарівку (16 червня 1695). УІМ-1. С. 284– 285. 178 Василенко Н.П. Генеральное следствие о маетностях Киевского полка 1729–1730 гг. Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. 1893. Кн. 7. Отд. ІІІ. С. 3, 9, 66. 179 Возняк М. Бендерська комісія… С. 130–131. 180 1706, липня 22. Обоз від Василькова. Універсал І. Мазепи про підтвердження звільнення київським митропо- литом Варлаамом Ясинським Київського Видубицького монастиря від управління Київської митрополії. Універ- сали П. Полуботка (1722–1723) / Упор. В. Ринсевич. Київ, 2008. С. 534. 181 Там само. 182 Челобитная митрополита Киевского Варлаама Ясинского о беспокойстве, причиняемом монастырю бли- зостью дворов, населенных военными людьми. Киевская старина. 1894. № 7. С. 122. 183 Из прошлого Киевской епархии. Заботы м. Варлаама Ясинского о благоустройстве Киево-Могилянской кол- легии, Киево-Софийского кафедрального монастыря и др. киевских святынь / [Редактор неоф. части Ф. Титов, пом. редактора И. Троицкий]. КЕВ. 1905. № 34. Часть неофициальная. С. 862. 184 Там само. 185 Извет игумена Межигорского монастыря Феодосия Васковского. Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве министерства юстиции. Москва: Гос. изд-во, 1921. Т. 20. С. 238. 186 1702, травня 1. Батурин. Універсал І. Мазепи про підтвердження прав Київського Братського монастиря на Овлукські озера і сіножаті. Універсали П. Полуботка (1722–1723). С. 525–527. Сіверянський літопис. 2023. № 3 20 лежит; и в нашей царского величества грамматѣ того Межигорского монастыря к игумену Феодосію Васковскому с братіею о том писано»187. Правдоподібною є версія про намагання гетьмана та митрополита утворити ще й Бату- ринську єпархію (на це вказує назва грека-митрополита Никодима Українсько-Батурин- ським188). Однак міркування О. Гейди про реалізацію цієї ідеї189 слід взяти до уваги част- ково – як спробу здійснити подібне. Оскільки Москва негативно ставилася до діяльності, проживання в Гетьманщині зару- біжних духовних ієрархів, які з певних причин залишили свої батьківщини, то в Батурині та Києві старалися не обнародувати їх перебування в Україні. Прибульці не афішувалися в донесеннях у Москву, але вони, схоже, вели активний спосіб життя. І. Мазепа, напри- клад, повідомляючи війтові Устя про надання його села митрополитові Никодимові, за- уважував, що той «отизджает в Киев по своїх певных ділех»190. З листа архієрея до сос- ницького сотника Івана Дорошенка дізнаємося, що він у справах «сописовалисмося до ясновелможного добродія, его млсти пна гетмана»191. У поважному віці вищезазначений церковний ієрарх узявся відновлювати-розбудовувати Макошинський чоловічий монас- тир – у документах 1704, 1705 рр. він згадується як «строитель обители св. Чудотворца Николая макошинского»192. Митрополит відстоював права обителі ще в 1711 р., коли й помер193. І. Скоропадський називав його не ігуменом, а «митрополитом Призренским»194. Зазначимо, що духовні довірники І. Мазепи, зокрема колишній архімандрит Донського монастиря Никон (йому гетьман дав на зберігання свою «Думу»), мали поважний статус «строителей». Патріарх Адріан забороняв висувати Никона після Москви на поважні цер- ковні посади в Гетьманщині, але останній як будівничий фактично керував великим комп- лексом робіт з відбудови Києво-Печерської лаври. Одразу після смерті московського очільника патріархату «строитель» набув статусу архімандрита та очолив спочатку Єлецьку, а згодом – Новгород-Сіверську обителі195. Василь Кочубей у пункті 9 доносу, оповідаючи про почуте у травні 1707 р., зазначав: «Потом мая 28, в середу, знаемій мнѣ епископ сербскій, Рувим, быв у его милости на Гон- чаровцѣ, и оттоль отійшовши, был у мене в дому и сказал, же его милость, пан гетман, вельми при нем печалился и слезне плакал, что от Великаго Государя наложенем коней вельми есть обтяженій и не знает, что вперед чинити»196. Єпископ-серб Нишівської єпар- хії Рувим197 називався якийсь час Лубенським-Українським (дані за 1701 р.198). Відомо, що архієрей у 1705 р. залишив Свято-Преображенський Мгарський монастир і попросив митрополита Никодима, який був будівничим Макошинської обителі, «дозволить ему жить в келии на островѣ берестовицкого озера»199. Зрештою на подарованих йому землях та купленому за 100 золотих хуторі200 він заснував Рувимську Сосницьку пустинь201, яку, 187 1703, лютого 12. Москва Грамота царя Петра Олексійовича преосвященному Варлааму Ясинському, митропо- литу київському, про підпорядкування йому ігумена і всієї братії Межигірського монастиря. Військові кампанії доби гетьмана І. Мазепи в документах. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 874. 188 Орнатский А. История российской иерархии. Москва: Синодальная тип-я, 1807. Ч. 1. С. 251. 189 Гейда О. Церковна політика… С. 192–193. 190 1694, липня 1 (червня 21). Батурин. Універсал-привілей гетьмана І. Мазепи, даний призренському митрополи- ту Никодиму на володіння с. Устям. Сіверщина гетьманських часів. Т. 1 (ХVІІ ст.). С. 238. 191 1703, червня 21 (11). Свято-Микільський монастир у Макошиному. Лист Никодима, призринського митропо- лита, до сосницького сотника І. Дорошенка. Сіверщина гетьманських часів / Упор. Ю. Мицик, І. Тарасенко. Ки- їв: Інститут української археографії та джерелознавства НАН України, 2020. Т. 2 (Перша чверть ХVІІІ ст.). С. 26. 192 Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание… Кн. 4. С. 147. 193 Там само. С. 148. 194 1711, березня 7 (лютого 24). Прилуки. Лист гетьмана І. Скоропадського до призренського митрополита Нико- дима. Сіверщина гетьманських часів. Т. 2 (Перша чверть ХVІІІ ст.). С. 106. 195 Детальніше про нього див.: Павленко С. «Дума» І. Мазепи та архімандрит Никон. Пам’ятки християнської культури Чернігівщини: Мат. наук. конф. Чернігів, 2002. С. 107–109; «Строитель» Никон. Павленко С. Іван Ма- зепа. Прижиттєві зображення гетьмана та його наближених. Київ: Мистецтво, 2018. С. 123–128. 196 1708, квітенъ. Під Вітебськом. Донос В. Кочубея царю на гетьмана І. Мазепу по статтям. ДГІМД. С. 382. 197 Згадується у щоденнику Миколи Ханенка за 1722 р. як померлий у справі щодо його пожитків, що дісталися лубенському полковнику (Ханенко М. Діаріуш, або журнал. Київська старовина. 1994. № 1. С. 14). Пожитки єпископа фігурують і у джерелі за 1728 р.: «Послана грамота до Его Императорского Величества в Государст- венную иностранных дѣл коллегию по челобитю сотника ирклѣевскаго Словуя-Требынского з мнѣнием, чтоб оставшиеся по умертвии сербского епископа Рувима пожитки его отдать оному Словую-Требинскому з розпис- кою, для отсилки оних в Сербию в монастир, куда покойний епископ Рувим ему, Словию, при своей смерти по- слать приказовал, понеже и ясневелможному самому, еще за живота своего, оний епископ объявлял свое намѣ- рение, что желает имѣние свое одослать в Сербию, и там отдать на монастирѣ» (Краткий журнал о поезде в Москву ясневелможного его милости пана Даниила Апостола, войск его императорского величества Запорож- ских обоих сторон Днепра гетмана. Року 1728 месяца февруария. Материалы для отечественной истории / Издал М. Судиенко. Киев. Университетская тип-я, 1853. Т. І. С. 21). 198 Орнатский А. История российской иерархии. Ч. 1. С. 251. 199 Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание… Кн. 4. С. 172. 200 Барсов Е.В. Описание актов архива Маркевича, относящихся к истории южно-русских монастырей. Чтения в обществе истории и древностей российских. 1884. Кн. 2. Отд. 1. С. 11. Siverian chronicle. 2023. № 3 21 розбудувавши, зробив монастирем та передав його під опіку гетьмана202. Він посвячував в ієродиякони, ієромонахи, навіть в архімандрити203. Загалом у Київській митрополії, хоч вимушено й підкорилися Московському патріар- хату, активно пручалися його обмежувальним заходам, заборонам, намаганням усе поста- вити під контроль. Оскільки І. Мазепа та його наближені мріяли створити незалежне князівство з допомо- гою противників Московії, то, ясна річ, у їх планах передбачалося повернення митрополії до Константинопольського патріархату204. Через те гетьман щедро допомагав усім205 тим, хто в майбутньому мав вирішувати це питання (важливі в цьому його багаторазові зустрі- чі у 1691206, 1693, 1694207, 1700–1701 рр.208, листування209 з небожем єрусалимського пат- ріарха, архімандритом, патріархом з 1707 р. Хрисанфом210, обмін з ним таємною інформа- цією211). Звʼязок із Константинополем не поривали й провідні діячі, віряни212 Київської 201 Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание… Кн. 4. С. 166–167. 202 Після подій 1708–1709 рр. у своєму заповіті він звертався до гетьмана І. Скоропадського з проханням: «Аз смиренний архієрей Рувим, видячи себе в глубокой старостѣ суща, немощію объята, при сей моей духовницѣ, приручаю по смерти моей, монастырець мой убогій ясневелможному пану гетману Скоропадскому Иллѣчу и по премножайшем многолѣтном и щасливом eгo панованю и иним паном гетманом вручаю, а не архимандриту Пе- черскому, а не митрополиту Кіевскому, а не архієпископу Чернѣговскому, а не жадному от духовнаго чину, но тилко самому ясневелможному пану гетману вручаю сію обитель начинающе, которая-то обитель началась стро- итися на власних моих архіерейских грунтах, купленних мною, такожде и на препитаніе к сей моей убогой оби- тели всякіе угодіе мною купленніе и от благодѣтелей наданніе село Малое Устяк со всѣми угодьями, так теж и в замку Сосницком чтиринадцять хат, и под сим монастырем на горѣ Сосницкой пять дворов подданних и в самой Сосницѣ два ремесники коваль и гончар, и дворец монастырскій, прозываемый Стрижаковскій, и пляц, от панов Лизогубов, и Якова, и Симеона, наданній, так теж и другій пляц от пана Ивана Паливоди наданній … и млины водяній един на Убедѣ рѣцѣ в Масолаевцѣ, а другій такожде на Убедѣ и на Пѣснѣ рѣцѣ в селѣ Малом Устяку и з дворцем, и зо всѣми купленными грунтами и еден вѣтряний млин край самаго монастиря, футор прозиваемый Яремовщина» (Духовное завещание епископа Рувима, ктитора обители [1719, октября 10] / Публикация Е. Бар- сова. Чтения в обществе истории и древностей российских. 1884. Кн. 2. Отд. 1. С. 22). 203 Там само. С. 172. 204 Наші думки щодо цього співзвучні з висновками Ю. Мицика про те, що «стрижневою лінією церковної по- літики Мазепи, яка звучала в унісон з його загальнодержавною політикою, було прагнення зберегти, наскільки це було можливим, автономію» української Церкви та повернути її «під омофор Вселенського Патріарха» (Ми- цик Ю. Гетьман І. Мазепа як покровитель православної Церкви. Сіверянський літопис. 2006. № 6. С. 40). 205 На віднову монастиря Св. Сави дав архімандриту Хрисанфу 50000 золотих, на вівтар для Божого Гробу 20000 золотих. Крім того, як згадувала старшина на Бендерській комісії, вона не могла підрахувати щедрі пожертви Мазепи монастирям, церквам, митрополитам, архієпископам, єпископам, архімандритам та іншим духовникам із Греції, Палестини, Молдавії, Волощини, Сербії, Болгарії Литви, Польщі (Возняк М. Бендерська комісія… С. 130–131). У 1693 р. до володаря булави приїжджав «Святой Афонской горы монастыря Павловского архи- мандрит Исайя» (ЛІМ-2. С. 386), у червні 1698 р. – «Синайские горы греческий архимандрит» (ЛІМ-2. С. 557), у липні 1699 р. – «из македонской земли, монастыря святаго архистратига Михаила архимандрит всечестный отец Парфений» (ЛІМ-2. С. 576). 206 Олянчин Д. До зв’язків гетьмана І. Мазепи та П. Орлика з Єрусалимським патріархом Хрисантом. Збірник «Мазепа»: реконструкція видавничого проекту 1939–1949 р. Київ: Темпора, 2011. С. 83. 207 Там само. 208 Эварницкий Д. Источники для истории запорожских козаков. Владимир: Типо-лит. губ. правления,1903. Т. 1. С. 898–899. 209 У листі за грудень 1695 р. Хрисанф, вітаючи правителя Гетьманщини з настанням 1696 р., повідомив про ви- рушання в поїздку в Константинополь, про яку обіцяв детально оповісти пізніше; важлива при цьому заувага архімандрита про те, що детальніше гетьману про все розповість посланець церковного діяча (Лопарев Х.М. Иерусалимский патриарх Хрисанф (1707–1731) и его отношение к России. Труды восьмого археологического съезда в Москве (1890). Москва: Товарищество тип-и А. Мамонтова, 1895. С. 23). Історик Х. Лопарєв справедли- во зауважив, що між гетьманом та його візитером відбувалися певні таємні перемовини, які, «будучи написани- ми і відкритими, могли скомпрометувати і Хрисанфа, Досифея, і, напевне, Мазепу, і ще більше загострити від- носини між Росією й Туреччиною» (Там само). Отже, обидві сторони вважали за краще спілкуватися усно, а не письмово. Чи посвячував І. Мазепа свого гостя у потаємні плани порвати з Москвою? Думаємо, що це було б ри- зиковано у тих реаліях. Та й дядько Хрисанфа, єрусалимський патріарх Досифей, явно займав промосковську позицію. Але, коли вищезгаданий кореспондент-довірник Мазепи у 1707 р. став єрусалимським патріархом, ро- сійський віцеканцлер Петро Шафіров, будучи у 1712 р. в Константинополі, повідомляв, що той приятель турок і призначений ними козацьким патріархом (Соловьев С. История России с древнейших времен. Изд. 2-е. Санкт- Петербург: Изд. высочайше утвержденного товарищества «Общественная польза», 1896. Кн. 4. Т. ХVІ. С. 88). Така негативна реакція впливового російського урядовця щодо Хрисанфа засвідчує, що той при зустрічах з І. Мазепою в Батурині мав, мабуть, отримати відповідні натяки про невдоволення українських церковних ієрар- хів, старшини оборудкою з передачі Київської митрополії в Московський патріархат. Напевне, гетьман, виділив- ши архімандриту дуже великі гроші на його обитель (річний бюджет усього охотницького війська!!!), просив до- вірника у свою чергу з’ясувати в султана або його наближених, які у них плани щодо Козацької України. Такий запит аж ніяк не видавав зрадницьких намірів володаря булави. І. Мазепа час від часу посилав своїх батурин- ських козаків або ніжинських купців, аби вони в Османській імперії з’ясовували поточні наміри політичної вер- хівки. Проте йшлося, очевидно, про перемовини з перших уст з конкретними високопосадовцями, а не дізнан- ням якихось відомостей від другорядних та непосвячених у плани османських чиновників. 210 Олянчин Д. До зв’язків гетьмана І. Мазепи та П. Орлика… С. 82. 211 У Батурині після його спалення 2 листопада 1708 р. в особистих паперах гетьмана було знайдено «письмо Костянтина Борковского к гетману чрез архимандрита Иеросалимского, о здравии и о посылке цыдулы цифир- ной» (Батуринский архив и другие документы по истории Украинского гетманства 1690–1709 гг. Санкт-Петер- бург: ДМИТРИЙ БУЛАНИН, 2014. С. 161). Ідеться, очевидно, про поїздку отця Хрисанфа в Московію 1700– Сіверянський літопис. 2023. № 3 22 митрополії. Так, старший економ маєтностей Радзивіллів на Случчині, мемуарист Стані- слав Незабитовський, пишучи про затвердження 7 серпня 1699 р. священником церкви Преображення Господня (Київська митрополія – С.П.) в Любані Василя Трембашевсько- го, зауважив, що храм перебуває під благословенням константинопольського патріарха213. До 1708 р. зберігало підпорядкування йому Львівське ставропігіальне братство, а Вели- кий Манявський скит на Прикарпатті – аж до ліквідації обителі у 1785 р.214 У служебни- ках 1692, 1708 рр., виданих у Києво-Печерській лаврі, на першому місці вшановувався патріарх без вказування його імені, належності до патріархату215, що було красномовним підтвердженням орієнтирів очільників духовної інституції. Навіть у 1719 р. архімандрит Слуцького Троїцького монастиря в листі до Стефана Яворського писав, що « ми … в по- слушании к патриарху Константинопольскому, а к епархии Киевской»216. У цьому зв’язку слід розглядати дві паломницькі місії гетьманців по святих місцях. Перша була здійснена у 1704–1707 рр. ієромонахами Макарієм та Селиверстом з Новго- род-Сіверського монастиря217. Аналіз їхньої подорожі тривалістю 2 роки 5 місяців та 6 днів привела дослідника Є. Морякова до думки, що «паломництво здійснювалося не тіль- ки за тим, щоб подивитися храми і християнські святині»218. Ураховуючи ту обставину, що очільник їхньої обителі Никон був посвячений у плани гетьмана з 1690-х рp. (саме архімандриту останній дав «Думу» на зберігання – С.П.), то не викликає сумніву, що ці ченці були профінансовані в далеку дорогу для відповідних зустрічей з патріархами, мит- рополитами з метою як з’ясування їхньої позиції щодо статусу Київської митрополії, так і моніторингу ставлення до ліквідації патріаршого управління в Московії, підпорядкування в ній Церкви Монастирському приказу. Саме десь у 1703–1704 рр. в Гетьманщині зрозуміли, що Петро І зруйнував канонічну церковну модель управління, фактично мобілізував велику армію священників, ченців на вирішення передусім мілітарних, а не духовних потреб. У Москві не було патріарха, який мав би опікуватися справами Київської митрополії. Його обрання не передбачалося. Мит- рополія, відійшовши від Константинопольського патріархату, опинилася в підвішеному, невизначеному стані. Митрополит Стефан Яворський у цьому зв’язку пізніше в «Аполо- гії» писав, що «пресекшуся Патриаршеству российскому в лето Христово тысяща седм сотное, паки российстыи сынове яко овцы своему первоначальному Пастырю цареград- скому Патриарху восприяша первобытное подчинение»219. 1701 рр. Як засвідчує цей лист, через родича генерального обозного Василя Дуніна-Борковського І. Мазепі було надіслане шифроване повідомлення. А віз це все гетьману єрусалимський архімандрит. Зрозуміло, він міг і не знати про написане. Та разом з тим він розумів, що йдеться про щось антимосковське, небезпечне у разі викрит- тя. У паперах І. Мазепи знайдено й ще інший документ правдоподібно 1699 р.: «Письмо архимандита Хрисара (його ім’я спотворив перекладач з латини. – С.П.) к Мазепе объявительное, что царское величество с королем польским принял мир, а войну хотят иметь на шведа» (Батуринский архив. С. 166). Це означає, що архімандрит з якихось своїх джерел, імовірніше, польських, дізнався про таємні домовленості Петра І з Августом ІІ. Згадане свідчення було дуже важливе для гетьмана під час його поїздки в січні–лютому 1700 р. у Москву для розуміння орієнтирів царської верхівки. 212 Дет. про це див: Ситий І. Мінея 1718 р. із зазначенням ставропігіального статусу Києво-Печерської лаври що- до Константинопольського патріархату в зібранні Чернігівського історичного музею. Сіверянський літопис. 2021. № 3. С. 23. 213 Кочегаров К.А. Россия и православная Церковь Великого княжества Литовского в первые годы после заклю- чения договора о Вечном мире (1686 г. – нач. XVIII в.). Взаимодействия и конфликты на конфессионально и эт- нически смешанных территориях Центральной и Восточной Европы 1517–1918. Москва–Санкт-Петербург: Нестор-История, 2016. С. 173. 214 Гордієнко Д., Клос В., Мицик Ю., Преловська І. Історія Української Православної Церкви… С. 83. 215 Tchentsova V. The Patriarchal and Synodal Act of 1686 in historiographical perspective. In: Orthodoxy in two mani- festations? The conflict in Ukraine as expression of a fault line in world orthodoxy, ed. T. Bremer, A. Brüning, N. Ki- zenko (Erfurter Studien zur Kulturgeschichte des Orthodoxen Christentums, 21), Berlin etc., Peter Lang, 2022. P. 66. 216 Письмо Феодосия Волковича, архимандрита Слуцкого Троицкого монастыря, к преосв. Стефану Яворскому, митрополиту Рязанскому, местоблюстителю патриаршего престола (1719, 24 мая). Памятники православия и русской народности в Западной России в ХVІІ–ХVІІІ вв. Киев: Тип-я И. Чоколова, 1905. Т. І. Акты по истории за- граничых монасырей Киевской епархии ХVІІ–ХVІІІ вв. Ч. І. С. 67. 217 Путь нам иеромонахам Макарию и Селиверсту из монастыря Всемилостивого Спаса Новгородка Северского до Святого града Иерусалима поклонитися гробу Господню 1704 г. С. 1–26. У книзі: Паломники-писатели пет- ровского и послепетровского времени или путники во святой град Иерусалим с объяснительными к тексту при- мечаниями архимандрита Леонида. Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. 1873. Кн. 3. Отд. V. 218 Моряков Е. Путь нам иеромонахам Макарию и Сильвестру из Монастыря Всемилостивого спаса Новгородка Северского до Святаго града Иерусалима поклониться гробу Господню. 1704 г. Записки русских путешествен- ников за границу XII–XVIII вв. Опыт аннотированного указателя. Москва: НИУ Высшая школа экономики. Фа- культет истории, 2013/2014. С. 76. 219 Приложение 1. Сочинение Стефана Яворского «Апология или словесная оборона». Живов В. Из церковной ис- тории… С. 254. Siverian chronicle. 2023. № 3 23 Друга паломницька місія у жовтні 1707 р.220 стартувала з Чернігова синхронно з плана- ми мазепинців, які 10 жовтня у Києво-Печерській лаврі «в избѣ пана гетмана» читали пак- ти комісії гадяцької221. «Хождіння Іполита Вишенського в Святу землю пов’язане з таєм- ною підготовкою до створення незалежної від Росії української православної Церкви, що вели гетьман І.С. Мазепа та чернігівський архієпископ, – зробили висновок дослідники цього твору Л. Ольшевська та С. Травников. – Розглядалися два можливих варіанти: або повна автокефалія, або повернення Київської митрополії під зверхність Константинополь- ського патріархату. Можливим кандидатом на цю посаду українського патріарха або київ- ського митрополита був Іоан Максимович»222. Ця версія, на нашу думку, хоч і не має пря- мих доказів, але все ж випливає з логіки, деяких деталей згаданої місії. По-перше, вона відбувалася під патронатом І. Мазепи. Паломники вийшли в подорож з гетьманським листом223, у якому володар булави звертався до правителів інших держав, відповідних прикордонних служб з проханням сприяти Іполиту Вишенському та Дамас- кину. По-друге, як згадував чернігівський автор «хождіння», у Києві вони «замедлили 12 дней»224, мовляв, поклонялися так довго угодникам Божим. Проте, очевидно, що в цей час вони отримували відповідні інструкції від гетьмана (якраз перебував у місті) для майбут- ніх перемовин з патріархами, архієпископами. По-третє, паломницька місія була добре забезпечена фінансами для оплати проїзду, харчування. По-четверте, отець Іполит не був звичайним «насельником монастыря святых страсто- терпцев князей Бориса и Глеба в Чернигове»225. Архімандрит Єлецького монастиря, го- ловний духовний довірник І. Мазепи Никон, який за проханням гетьмана очолив Новго- род-Сіверську обитель, свої церковні справи в Чернігові передоручив у 1702 р. Вишен- ському226, який став повноцінним намісником духовного закладу (Димитрій Туптало теж його називав намісником у 1697 р.227, але очолював архімандрію автор «Четьї-Мінеї»). Орієнтовно з 1704 р. ієрарх обіймає посаду головного адміністратора Чернігівської архі- єпископії, по суті, стає заступником Іоана Максимовича, який більше любив писати пое- зії, богословські твори, ніж займатися господарськими справами. Отже, за спиною палом- ника отця Іполита був клан мазепинців Максимовичів, архімандрит Никон. По-п’яте, «хождєніє» підтверджує припущення про те, що Іполит та Дамаскин вели пе- реговори про майбутнє Київської митрополії: паломники мали зустрічі-розмови з конс- тантинопольським патріархом Киприяном («много всего роспрошавал»228), вірменським патріархом Олександром Джугаєци229, неодноразово зустрічалися з єрусалимським патрі- архом Хрисанфом230, антіохійським патріархом Кирилом V аз-Заімом231, олександрій- ським патріархом Герасимом ІІ Паліотом232 (Паллади, Палладасом), намісником єруса- лимського патріарха Неофітом233, митрополитом м. Триполі Макарієм (намісником анті- охійського патріарха Кирила)234, сидонським митрополитом Євфимієм («и держал нас два дни»235), антіохійським митрополитом Ієсафом i назаретським митрополитом Ієсафом236, синайським архієпископом Афанасієм237, архімандритом Синайського монастиря Анато- лієм238, єпископом Анфімом Святогорським239 та ін. 220 Іполит Вишенський вирушив з Чернігова у дорогу орієнтовно 17–18 жовтня 1707 р. «Выехали из Нѣжина октоврия 21 и ехали на Козелец, на рѣку Остр, – писав паломник пізніше, – а под Киевом на мост через Днѣпръ, а въехали в Киев октоврия 27» (Пелгримация, или Путешественник… С. 8). 221 1708, квітенъ. Під Вітебськом. Донос В. Кочубея царю на гетьмана І. Мазепу по статтям. ДГІМД. С. 383. 222 Ольшевская Л.А., Травников С.Н. Жизнь и путешествие Ипполита Вишенского. Пелгримация, или Путе- шественник… С. 155. 223 Пелгримация, или Путешественник… С. 10. 224 Там само. С. 8. 225 Житенев С.Ю. Паломничества на Афон черниговского иеромонаха Ипполита (Вишенского) и чигиринского монаха Серапиона в XVIII в. Афонское наследие. Изд. Междунар. института афонского наследия в Украине. 2016. Вып. 3–4. С. 158. 226 1703, травня 6. Батурин. Універсал гетьмана І. Мазепи Єлецькому чернігівському монастиреві на горілчану і тютюнову і дьогтеву оренди в селах Анисів, Горбів, Мощонки, Овдіїївка. ДГІМД. С. 88–89. 227 Две записки св. Димитрия Ростовского о приеме и сдаче им Елецкого черниговского монастыря. Киевская старина. 1882. № 10. С. 171. 228 Пелгримация, или Путешественник… С. 19. 229 Там само. С. 19. 230 Там само. С. 8, 9,11,12, 77. 231 Там само. С. 28, 49, 51. 232 Там само. С. 12, 30. 233 Там само. С. 11, 52. 234 Там само. С. 28. 235 Там само. С. 28. 236 Там само. С. 50–52. 237 Пелгримация, или Путешественник… С. 29, 31, 37, 48. 238 Там само. С. 37, 41. Сіверянський літопис. 2023. № 3 24 З пізнішого доносу дізнаємося про настрої сформованої в Гетьманщині духовної ієрар- хії: «Бо в них одна думка во всих, як епископи, так архимандрити, так игуменны, мижи- горски архилиаръски игумен хитриший, усих з намісником изволь пошукать от востока до запада, то таких не суть знати хитрих, бо одно сами хитрия, а другое братов таких мают хитрииших, бо с Мазепою забратоживали, толко их тут тень, а душа и с Мазепою, бо онны за Мазепу безпрестання Бога просат, а такия каверзники коли заочно онны то их и сякут и рубают, а коли в очи, таких на образ (пропуск в тексті – Упоряд.) мужами назвать, такии тиия законники, еси государь изволит Украину над собою имити ю, то изволте рус- ких людей держать як по городах, также и по монастирях»240. У Малоросійському приказі 3 вересня 1713 р. розглядади донос ченця з Мгарського лубенського монастиря Дамаска про те, що «все малоросийское духовенство в единомыслии с Мазепою»241. References Chernukhin, Ye. (1998). Hretske nizhynske bratstvo: istoriohrafiia ta dzherela [Greek brotherhood of Nizhyn: historiography and sources]. Kyiv, Ukraine. Heida, O. (2008). Mytropolyt bez mytropolii: sproba vidnovlennia nezalezhnoi ukrainskoi pravoslavnoi tserkvy u 90-kh rr. XVII st. Pravoslavia–nauka–suspilstvo: pytannia vzaiemodii [Metropolitan without a metropolis: an attempt to restore the independent Ukrainian orthodox church in the 90s of the 17th c. Ortho- doxy–science–society: issues of interaction]. Kyiv, Ukraine. Heida, O. (2019). Tserkovna polityka hetmana Ivana Mazepy [Church policy of hetman Ivan Mazepa]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2, P. 188–195. Hordiienko, D., Klos, V., Mytsyk, Yu., Prelovska, I. (2019). Istoriia Ukrainskoi Pravoslavnoi Tserkvy [History of the Ukrainian Orthodox Church]. Kharkiv, Ukraine. Klymov, V. (1997). Zanepad avtorytetu ta vplyvu Kyivskoi mytropolii i postupova likvidatsiia natsio- nalnykh osoblyvostei pravoslavnoi tserkvy v Ukraini [The decline of the authority and influence of the Ky- iv metropolis and the gradual elimination of national characteristics of the orthodox church in Ukraine]. Kyiv, Ukraine. Klymov, V. (1999). Istoriia relihii v Ukraini [The history of religion in Ukraine]. Kyiv, Ukraine. Kocheharov, K. (2020). Kyevskaia mytropolyia, kniaz Yeronym Radzyvyll y naznachenye slutskym arkhymandrytom Davyda Nashchynskoho v 1755 h. [The Metropolis of Kiev, Prince Jerome Radziwill and the appointment of David Nashchinsky as archimandrite of Slutsk in 1755]. Ystorycheskyi vestnyk – Histo- rical bulletin, 33, P. 110–137. Kryzhanivskyi, O., Plokhii, S. (1994). Istoriia tserkvy ta relihiinoi dumky v Ukraini. Kn. 3: kinets ХVI – ser. ХIХ st. [History of church and religious thought in Ukraine. Book 3: the end of the 16th – the middle 19th c.]. Kyiv, Ukraine. Kuzmuk, O. (2014). Mezhyhirska starovyna: narysy z istorii Kyievo-Mezhyhirskoho v imia Preobra- zhennia Hospodnoho cholovichoho monastyria v XVI–XVIII st. [Mezhyhirska antiquity: essays on the his- tory of the Kyiv-Mezhyhirskyi men monastery of the Transfiguration of the Lord in 16th–18th c.]. Kyiv, Ukraine. Lastovskyi, V. (2006). Istoriia pravoslavnoi tserkvy v Ukraini naprykintsi ХVΙΙ – u ХVΙΙΙ st.: istorio- hrafichni aspekty [History of the orthodox church in Ukraine at the end of the 17th – in the 18th c.: historio- graphical aspects]. Kyiv, Ukraine. Mytsyk, Yu. (2006). Hetman Ivan Mazepa yak pokrovytel Pravoslavnoi tserkvy [Hetman Ivan Mazepa as the patron saint of the orthodox church]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6, P. 38–46. Nikitenko, M. (2022). Nebo na zemli: vid Alfy do Omehy. Fenomen Spasinnia-osviachennia v Kyievo- Pecherskomu monastyri (davnoruska doba) [Heaven on earth: from Alpha to Omega. The phenomenon of Salvation-consecration in the Kyiv-Pechersk Monastery (ancient Rus era)]. Kyiv, Ukraine. Olianchyn, D. (2011). Do zviazkiv hetmana I. Mazepy ta P. Orlyka z Yerusalymskym patriarkhom Khrysantom. Zbirnyk «Mazepa» rekonstruktsiia vydavnychoho proektu 1939–1949 r. [On the relationship of hetman I. Mazepa and P. Orlyk with patriarch Chrysanthus of Jerusalem. Collection «Mazepa» reconst- ruction of the publishing project 1939–1949]. Kyiv, Ukraine. Pavlenko, S. (2018). Ivan Mazepa. Pryzhyttievi zobrazhennia hetmana ta yoho nablyzhenykh [Ivan Mazepa. Lifetime images of the hetman and his associates]. Kyiv, Ukraine. Pavlenko, S. (2021). Hetman I. Mazepa. Pershe piatyrichchia pravlinnia [Hetman I. Mazepa. The first five years of governance]. Kyiv, Ukraine. Salii, K. (1999). Ivan Mazepa i Ukrainska Pravoslavna Tserkva kintsia XVΙΙ – poch. XVΙΙΙ st. [Ivan Mazepa and the Ukrainian Orthodox Church of the late 17th – the early 18th c.]. Kyivska starovyna – Kyiv antiquity, 4, P. 159–163. 239 Там само. С. 83, 86. 240 1713. Донос невідомого на прихованих мазепинців. Сіверщина гетьманських часів. Т. ІІ. С. 117–118. 241 Дело о задержании под стражею мгарского лубенского монастыря чернца Дамаска (1713, 3 сентября). РДАДА. Ф. 124. Оп. 1. Спр. 32. Арк. 1–4, 1. Siverian chronicle. 2023. № 3 25 Shenstrem, P. (2019). Reliatsiia pro bii pid Poltavoiu z deiakymy rozdumamy shchodo dvokh popered- nikh kampanii. Ukraina doby Ivana Mazepy. 1708–1709 rr. v dokumentalnykh dzherelakh [Relation about the battle of Poltava with some reflections on the two previous campaigns. Ukraine in the time of Ivan Ma- zepa. 1708–1709 in documentary sources]. Kyiv, Ukraine. Shevchenko, O.M. (1992). Pro pravovyi status Chernihivskoi yeparkhii u dr. pol. XVII st. 1000 rokiv Chernihivskii yeparkhii [On the legal status of the Chernihiv diocese in the second half of the 17th c. 1000 Years of the Chernihiv diocese]. Chernihiv, Ukraine. Shumylo, S. (2015). «Dukhovnoe Zaporozhe» na Afone. Maloyzvestnyi kazachyi skyt «Chernyi Vyr» na Sviatoi Hore [«Spiritual Zaporozhye» on Mount Atho. A little-known Cossack monastery «Black Vyr» on the Holy Mountai]. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2016). Nove dzherelo do biohrafii I. Mazepy ta istorii zviazkiv ukrainskoi kozatskoi star- shyny z tsentrom pravoslavnoho chernetstva na Afoni [A new source to the biography of I. Mazepa and the history of relations between the Ukrainian Cossack officers and the center of Orthodox monasticism on Mount Athos]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6, P. 73–84. Shumylo, S. (2019). Predstavnyky kozatsko-starshynskykh rodyn Chernihovo-Sivershchyny v afonsko- mu Zohrafskomu pomiannyku XVII–XVIII st. [Representatives of cossack-heads families of Chernihiv-Si- vershchyna in the Athos Zohrafsky pomianyk of the 17th–18th c.]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6, P. 41–63. Stanislavskyi, V. (2009). Likari Ivana Mazepy [Doctors of Ivan Mazepa]. Siverianskyi litopys – Siveri- an chronicle, 6, P. 77–79. Sushko, N. (2012). Hedeon Chetvertynskyi ta Ivan Samoilovych [Gideon Chetvertynskyi and Ivan Sa- moilovych]. Baturynska starovyna – Baturyn antiquities, 3 (7), P. 22–24. Chernihiv, Ukraine. Sytyi, I. (2021). Mineia 1718 r. iz zaznachenniam stavropihialnoho statusu Kyievo-Pecherskoi lavry shchodo Konstantynopolskoho patriarkhatu v zibranni Chernihivskoho istorychnoho muzeiu [Minea of 1718 indicating the stauropegial status of the Kyiv-Pechersk lavra regarding the Patriarchate of Constanti- nople in the collection of the Chernihiv historical museum]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 20–27. Tchentsova, V. (2022). The Patriarchal and Synodal Act of 1686 in historiographical perspective. In: Orthodoxy in Two Manifestations? The Conflict in Ukraine as Expression of a Fault Line in World Ortho- doxy, ed. Thomas Bremer, Alfons Brüning, Nadieszda Kizenko (Erfurter Studien zur Kulturgeschichte des Orthodoxen Christentums, 21), Berlin etc., Peter Lang. Zhyvov, V. (2004). Yz tserkovnoi ystoryy vremen Petra Velykoho: yssledovanyia y materyaly [From the church history of the time of Peter the Great: researches and materials]. Moscow, Russia. Павленко Сергій Олегович – шеф-редактор наукового журналу «Сіверянський літо- пис» (просп. Миру, 13/106, м. Чернігів, 14021, Україна). Pavlenko Sergіy – editor-in-chief of the scientific historical journal «Siverian chronicle» (13/106 Myru Avenue, Chernihiv, 14021, Ukraine). E-mail: PavlenkoSO1955@gmail.com. DEVELOPMENT OF THE KYIV METROPOLIS (FORMATION OF THE EPISCOPAL TEAM) IN THE ERA OF HETMAN I. MAZEPA Purpose. The author made an attempt to consider realities of church life of the reign of hetman I. Ma- zepa as an organized process of development of the Kyiv Metropolis: it took measures to increase eparchi- es, the number of bishops, the construction of church buildings, the improvement of material condition of monasteries and parishes. Methods: problem-chronological; monitoring of sources, studies about the events of the 1690s, early 1700s. Novelty. The author, having reviewied and comprehended a large array of sources of church life of the late 17th – the early 18th c., for the first time gives a holistic picture of the existence of the Kyiv Metropolis during the hetmanship of I. Mazepa. The novelty of the studio is to high- light the processes of unity around the Sophia cathedra of all church structures of the Hetmanate, overco- ming earlier confrontational practices between them, mitigating the consequences of Moscowʼs non-cano- nical accession of the Ukrainian clergy to the Moscow Patriarchate, searching for ways to interact with Patriarchate of Constantinople. The study shows that due to the efforts of the mace owner, metropolitan Varlaam Yasynsky in 1700 the Kyiv Metropolitanate was able to grow to 5 eparchies with 2 metropolitans, 6 bishops. Conclusions. The attempts of the Moscow Patriarchate against the will of the Ukrainian spiritual hie- rarchs to turn the Kyiv Metropolitanate into the usual subordinate provincial church structure, met with secret and open resistance from Baturin, the Sophia cathedra. Despite Moscowʼs prohibitive actions, the Hetmanate tried to act in its own way, in its own interests, ignoring the restrictions handed from above. The liquidation of the Moscow Patriarchate by Peter I put the Ukrainian Church in front of a choice of fur- ther actions, in particular, solving problems of canonicity. Due to the latter, a few years before 1708, the Hetmanate's contacts with the Patriarchate of Constantinople and other patriarchates activated in the form of crusade missions and generous funding of their spiritual institutions by I. Mazepa. Key words: Kyiv Metropolis, metropolitan, patriarch, bishop, I. Mazepa, Baturyn. Дата подання: 21 травня 2023 р. Дата затвердження до друку: 22 червня 2023 р. Сіверянський літопис. 2023. № 3 26 Цитування за ДСТУ 8302:2015 Павленко, С. Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу геть- мана І. Мазепи. Сіверянський літопис. 2023. № 3. C. 5–26. DOI: 10.58407/litopis.230301. Цитування за стандартом APA Pavlenko, S. (2023). Rozbudova Kyivskoi mytropolii (formuvannia yepyskopskoi komandy) u dobu hetmana I. Mazepy [Development of the Kyiv Metropolis (formation of the episcopal team) in the era of Hetman I. Mazepa]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 5–26. DOI: 10.58407/litopis.230301.

Розбудова Київської митрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи

Репозитарії

Схожі ресурси