Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект

Мета дослідження полягає в аналізі праць, присвячених репресованому духовенству Чернігівщини 1920–1930-х рр. Нашими завданнями є встановлення етапів розвитку історичної думки із зазначеної проблематики в регіоні; розкриття основних концепцій та гіпотез, які пропонують дослідники та виявлення історіо...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2023
Автор:	Хромова, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Церковна старовина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199715
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект / В. Хромова // Сіверянський літопис. — 2023. — № 3. — С. 51-59. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199715
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1997152024-10-27T13:00:21Z Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект Хромова, В. Церковна старовина Мета дослідження полягає в аналізі праць, присвячених репресованому духовенству Чернігівщини 1920–1930-х рр. Нашими завданнями є встановлення етапів розвитку історичної думки із зазначеної проблематики в регіоні; розкриття основних концепцій та гіпотез, які пропонують дослідники та виявлення історіографічних напрямків у цій проблемі. Методологічну основу дослідження становлять принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму. Для досягнення мети і завдань дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослід ження (евристичний, історико-ретроспективний, історико-генетичний, порівняльно-історичний). Наукова новизна роботи полягає у встановленні факторів, які вплинули на розвиток історіографічного процесу, аналіз змісту робіт вчених та трактування їх думок, вивчення методів, які за стосували дослідники, та виокремлення окремих історіографічних періодів. Висновки: українська історіографія репресованого духовенства була поділена нами на два періоди: перший тривав з 1991 р. по 2015 р. і ознаменувався формуванням по-справжньому «української» історичної думки, переосмисленням старих фактів та дослідженням раніше не проаналізованих джерел. Протягом другого періоду, який тривав із 2015 р. по 2022 р., історична думка мала переважно біографічний характер викладу матеріалу із значно розширеною джерельною базою. The purpose of the research is to analyze works devoted to the repressed clergy of the Chernihiv region in the 1920s and 1930s. Our tasks are to establish the stages of development of historical thought on this issue in the region; to reveal the main concepts and hypotheses proposed by researchers and to identify historiographical directions in this problem. The methodological basis of the research is the principles of scientific objectivism, complexity, systematicity, and historicism. To achieve the goal and objectives of the study, general scientific and special research methods (heuristic, historical-retrospective, historical-genetic, comparative-historical) were applied. The scientific novelty of the work consists in the establishment of factors that influenced the development of the historiographical process, the analysis of the content of the works of scientists and the interpretation of their thoughts, the study of the methods used by researchers, and the identification of individual historiographical periods. Conclusions. We have divided the Ukrainian historiography of the repressed clergy into two periods: the first lasted from 1991 to 2015 and was marked by the formation of truly «Ukrainian» historical thought, the reinterpretation of old facts and the study of previously unanalyzed sources. Analyzing the second period, which lasted from 2015 to 2022, we consider that the historical opinion of this time was mainly biographical in nature, presenting material with a significantly expanded source base. 2023 Article Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект / В. Хромова // Сіверянський літопис. — 2023. — № 3. — С. 51-59. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230304 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199715 94:27-722.5(477.51)«192/193» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Хромова, В. Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект Сiверянський літопис
description	Мета дослідження полягає в аналізі праць, присвячених репресованому духовенству Чернігівщини 1920–1930-х рр. Нашими завданнями є встановлення етапів розвитку історичної думки із зазначеної проблематики в регіоні; розкриття основних концепцій та гіпотез, які пропонують дослідники та виявлення історіографічних напрямків у цій проблемі. Методологічну основу дослідження становлять принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму. Для досягнення мети і завдань дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослід ження (евристичний, історико-ретроспективний, історико-генетичний, порівняльно-історичний). Наукова новизна роботи полягає у встановленні факторів, які вплинули на розвиток історіографічного процесу, аналіз змісту робіт вчених та трактування їх думок, вивчення методів, які за стосували дослідники, та виокремлення окремих історіографічних періодів. Висновки: українська історіографія репресованого духовенства була поділена нами на два періоди: перший тривав з 1991 р. по 2015 р. і ознаменувався формуванням по-справжньому «української» історичної думки, переосмисленням старих фактів та дослідженням раніше не проаналізованих джерел. Протягом другого періоду, який тривав із 2015 р. по 2022 р., історична думка мала переважно біографічний характер викладу матеріалу із значно розширеною джерельною базою.
format	Article
author	Хромова, В.
author_facet	Хромова, В.
author_sort	Хромова, В.
title	Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект
title_short	Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект
title_full	Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект
title_fullStr	Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект
title_full_unstemmed	Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект
title_sort	репресоване духовенство чернігівщини: історіографічний аспект
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2023
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199715
citation_txt	Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект / В. Хромова // Сіверянський літопис. — 2023. — № 3. — С. 51-59. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT hromovav represovaneduhovenstvočernígívŝiniístoríografíčnijaspekt
first_indexed	2024-11-10T18:48:38Z
last_indexed	2024-11-10T18:48:38Z
_version_	1815362424344150016
fulltext	Siverian chronicle. 2023. № 3 51 ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА УДК 94:27-722.5(477.51)«192/193» Вікторія Хромова • РЕПРЕСОВАНЕ ДУХОВЕНСТВО ЧЕРНІГІВЩИНИ: ІСТОРІГОРАФІЧНИЙ АСПЕКТ DOI: 10.58407/litopis.230304 © В. Хромова, 2023.CC BY4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0002-9991-6814 Мета дослідження полягає в аналізі праць, присвячених репресованому духовенству Чернігівщи- ни 1920–1930-х рр. Нашими завданнями є встановлення етапів розвитку історичної думки із зазна- ченої проблематики в регіоні; розкриття основних концепцій та гіпотез, які пропонують дослідни- ки та виявлення історіографічних напрямків у цій проблемі. Методологічну основу дослідження становлять принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму. Для до- сягнення мети і завдань дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослід- ження (евристичний, історико-ретроспективний, історико-генетичний, порівняльно-історичний). Наукова новизна роботи полягає у встановленні факторів, які вплинули на розвиток історіогра- фічного процесу, аналіз змісту робіт вчених та трактування їх думок, вивчення методів, які за- стосували дослідники, та виокремлення окремих історіографічних періодів. Висновки: українська історіографія репресованого духовенства була поділена нами на два періоди: перший тривав з 1991 р. по 2015 р. і ознаменувався формуванням по-справжньому «української» історичної думки, переосмисленням старих фактів та дослідженням раніше не проаналізованих джерел. Протягом другого періоду, який тривав із 2015 р. по 2022 р., історична думка мала переважно біографічний характер викладу матеріалу із значно розширеною джерельною базою. Ключові слова: священник, Церква, історіографія, напрямки, репресії. Терміни «репресії» та «терор» неодноразово використовувалися в науковому обігу для окреслення політики радянської влади стосовно будь-якої верстви українського суспіль- ства. Радянський терор привертав і привертає увагу багатьох науковців, журналістів, письменників. Вивчаючи репресоване духовенство Чернігівщини 1920–1930-х рр., ми на- магалися звернути увагу на основні історіографічні етапи та напрямки, які сформувалися протягом останнього століття. Тому метою цього дослідження є спроба історіографічного аналізу проблеми, встановлення періодів, виявлення напрямків та шкіл. Аналізуючи історичні надбання українських дослідників кін. XX – поч. XXI ст., ми по- діляємо їх роботи на дві історіографічні групи. Критеріями аналізу в цій проблемі є: об’- єкти вивчення, джерельна база, її види, підходи до вивчення поставлених проблем, вико- ристання методології та формування історіографічних концепцій, напрямків, течій, шкіл із використанням, насамперед, хронологічно-проблемного викладу. Нижня хронологічна межа – дослідження, пов’язані з набуттям Україною незалежності в 1991 р. Вважаємо, що саме цей рік є новим відліком часу в українській історіографії, адже на державному рівні починають переосмислюватися факти й події, які були заангажовані комуністичною ідео- логією. Верхня хронологічна межа дослідження обумовлена 2022 р. і пов’язана з актуаль- ними здобутками та проблемами істориків Чернігівщини з цього питання. Виходячи з вищезазначених критеріїв, до першої групи ми відносимо роботи україн- ських дослідників, які побіжно згадували репресоване духовенство Чернігівщини в комп- лексних роботах, оскільки на поч. 1990- х рр. ця проблематика в регіоні практично не до- сліджувалася. До другої групи – наукові праці українських істориків, які мають локальний характер та безпосередньо пов’язані з Чернігівщиною (2015–2022 рр.). Також виділяємо окрему групу діаспорних дослідників, які вивчали діяльність представників репресовано- го духовенства. Сіверянський літопис. 2023. № 3 52 Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 р. та на тлі розгортання реформ і демокра- тизації українського суспільства розпочалося активне дослідження репресованих осіб: зняття «залізної завіси», зміна політики спецслужб до населення, припинення морального тиску зумовило інтерес населення до пошуків правди про репресованих родичів або з’ясу- вання причини їхнього переїзду за кордон. Крім того, досліджування загальної кількості жертв сталінських репресій були оформлені законодавчо процедурою їх реабілітації, у то- му числі й над священниками. Завдяки Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» було реабілітовано велику кіль- кість жертв сталінських репресій саме на поч. 1990-х рр. Спроби осучаснення методологічного інструментарію з’явилися в Україні вже на поч. 1990-х рр. Це були прагнення окремих дослідників відмовитися від описовості, щоб роз- глядати минуле України з сучасних методологічних позицій. Доступність і розсекречення джерельних масивів у зв’язку з набуттям чинності 2015 р. закону «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 рр.» та зміною під- ходів і напрямків вивчення об’єкту репресій дає підстави поділити сучасну українську іс- торіографію репресованих священників на Чернігівщині на такі періоди: 1) 1991–2015 рр.; 2) 2015–2022 рр. Перший період (1991–2015 рр.) пов’язаний із становленням української історичної думки в цілому. На думку О.М. Ігнатуші, одним із провідних центрів дослідження релігії на поч. 1990-х рр. було створене 1991 р. відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, яке мало у своєму складі відділ історії релігії1. Резуль- тати досліджень із питань історії релігії та Церкви апробувалися на сторінках журналів: «Український історик», «Український історичний журнал», «З архівів ВУЧК–ГПУ– НКВД–КГБ», «Людина і світ», «Історія релігій в Україні». Історична думка та погляди науковців із вищевказаної проблематики формувалися в дискурсах та обговореннях на всеукраїнських та міжнародних конференціях: від 1990 р. проводиться міжнародна науко- ва конференція «Історія релігій в Україні», організована Інститутом релігієзнавства та фі- лією Львівського музею історії релігії; від 2006 р. Полтавський національний педагогіч- ний університет ім. В.Г. Короленка проводить Всеукраїнську наукову конференцію «Дер- жава і Церква в новітній історії України». 2011 р. в Чернігові на базі Інституту історії На- ціонального університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка було проведено міжнародну наукову конференцію «Церковне підпілля в СРСР», у якій узяли участь нау- ковці понад 20-ти країн світу. Знаковим моментом цієї конференції була участь у ній цер- ковних дисидентів радянських часів: Олександра Огороднікова, Льва Регельсона, протоіє- рея Георгія Єдельштейна, представників Катакомбної Церкви в СРСР, засновників леген- дарного Кестон-коледжу (Центру з вивчення релігії та комунізму в Оксфорді) Майкла Бурдо та Ксенії Деннен та ін.; конференція надала потужний поштовх науковцям різних країн, зокрема й України, для подальшого дослідження історії релігійних переслідувань у СРСР. Від 2012 р. Міжнародним інститутом Афонської спадщини проводяться конферен- ції, присвячені питанням Церкви, де розглядаються біографії репресованих священників, у тому числі й вихідців із Чернігівщини. О.М. Ігнатуша, опрацювавши на поч. 1990-х рр. наявні тоді студії, присвячені духо- венству, зазначив, що дослідження в царині релігієзнавства розгорталися в п’яти напрям- ках: джерелознавчі та археографічні студії; узагальнювальні праці з історії України та християнської Церкви; спеціальні монографії та статті різної тематики (державна політи- ка щодо релігії та Церкви, національні аспекти державно-церковних відносин, соціально- культурний аспект, історії конфесій, політичні відповіді Церков на антицерковну полі- тику); краєзнавчі дослідження та історична регіоналістика; біографічні дослідження2. О.М. Ігнатуша – один із перших істориків незалежної України, хто проаналізував історич- ні дослідження 90-х рр. XX – поч. XXI ст., які безпосередньо пов’язані з політикою радян- ської влади стосовно духовенства. На його думку, перші дослідження були джерелознав- чими та знайомили суспільство з цією проблематикою, джерелами. Історик зазначив, що джерелознавчі розвідки стимулювали використання нових методів досліджень, зокрема антропологічного, орієнтували на вивчення мікроісторії. У річищі вивчення пересліду- вань і репресій духовенства дослідник виділяє роботи: С.І. Білоконя3, В.В. Ченцова4, 1 Ігнатуша О.М. Сучасна українська історіографія відносин православної церкви та радянської держави (1920– 1930-ті рр.). Український історичний журнал. 2006. № 2. С. 174–190. 2 Там само. С. 175. 3 Білокінь С.І. Автокефальний протоієрей Кирило Стеценко. Україна. Наука і культура / Академія наук УРСР; Тов-во «Знання» УРСР. Київ, 1991. Вип. 25. С 318–326; Його ж. Розстрільна справа архієпископів УАПЦ Воло- димира Самборського та Юрія Міхновського. Розбудова держави. 1993. № 3. С. 37–51. 4 Ченцов В.В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки. Тернопіль: Збруч, 2000. 482 с. Siverian chronicle. 2023. № 3 53 Ю.І. Шаповала5. Передусім, О.М. Ігнатуша вважає, що окремою ланкою досліджень стала робота зі складання мартирологів жертв політичних репресій. Вчений не наводить при- кладів окремих робіт щодо Чернігівської області, однак вважає Чернігів одним із провід- них центрів дослідження регіоналістики та краєзнавства. Джерелами для його історіогра- фічного аналізу слугували роботи українських істориків 90-х рр. XX – поч. XXI ст., напи- сані з використанням наративного методу викладу інформації та її обробки. Велику увагу в цей період було приділено саме вивченню джерел. І.М. Преловська в роботі «Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) 1921–1938 рр.): огляд архівно-кримі- нальних справ ГДА СБУ України та ЦДАГО України» зазначила, що архівно-кримінальні справи репресованих є унікальним і цінним джерелом. Дослідниця наголосила, що від- криття цих документів має декілька аспектів: перший – морально-політичний – указував на те, що Україна – демократична держава, другий – соціально-правовий –дозволяє в пра- вовій основі реабілітувати перед суспільством незаконно засуджених і страчених людей та їх сім’ї. Третій аспект – науковий, який дає можливість реконструювати правдиві події та відкрити нові обставини терору. Четвертий аспект – архівно-суспільний, який ставить нові питання щодо архівних установ, так і нормативно-правової бази6. Дослідниця надає докладний опис фондів, які стосуються церковного життя 1920–1930-х рр. У дисертаційному дослідженні «Джерела з історії Української автокефальної правос- лавної Церкви 1917–1939 рр.: збереженість, класифікація, актуалізація та інформаційний потенціал» І.М. Преловська зібрала та класифікувала всі історичні джерела, які стосують- ся церковного життя України 1917–1939 рр.7 Під час опрацювання великого масиву дже- рел дослідниця використала порівняльний метод наукового пізнання. У її роботі просте- жується думка, що місцезнаходження джерела, його доступність впливає на спосіб та ме- тод його дослідження. Суб’єктивність цього виду джерел полягає в тому, що в криміналь- но-слідчих справах міститься інформація, прихована від дослідника, тому їх варто деталь- но вивчати за допомоги критичного аналізу8. Деякі кримінальні справи репресованих представників Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) Чернігівщини побіжно згадуються у вищезгаданій роботі І.М. Преловської лише як приклад сталінсько- го терору 1930-х рр. Велике значення для вивчення історії поховань репресованих осіб мають археологічні дослідження та створення на їх основі історико-меморіальних пам’ятників. Історичну оцінку та аналіз проведених археологічних розкопок у с. Халявин Чернігівської області надав А.І. Амонс9. Дослідник, спираючись на власні масиви архівів, проаналізував архе- ологічні дослідження, які проводилися в 2004 р. у с. Халявин, і встановив, що за період 1937–1941 рр. на території цього селища було розстріляно 5116 осіб10. Однією з перших загальну оцінку репресіям священнослужителів надала Н.С. Рубльо- ва11. Вона використала велику кількість архівних документів із Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) та Галузевого державного архі- ву Служби безпеки України (ГДА СБУ), а саме кримінальні справи та законодавчі акти. Застосування структурного методу до аналізу кримінально-слідчих справ духовенства й наказів НКВС дозволив дослідниці припустити, що належність священника до вищезазна- чених інституцій: Російської Православної Церкви (РПЦ), Синодальної (обновленської) Церкви та УАПЦ – призводило до затримання, а згодом – до засудження. Подібна града- ція священників за церковними організаціями пояснюється тим, що в кримінальній справі вказувалася належність служителя релігійного культу до певної Церкви. Історикиня за- значила, що на утвердження вироку підсудному та терміну засудження впливало будь-яке відношення людини до релігії12. Загалом Наталія Рубльова дала загальну характеристику репресованому духовенству, водночас насичуючи роботу історичними фактами із регіонів 5 Шаповал Ю.І. Невідомі документи про УАПЦ у зв’язку зі справою «Спілки визволення України». Український церковно-визвольний рух і утворення української автокефальної православної церкви: мат. наук. конф., 12 жовтн. 1996 р. Київ, 1997. С. 163–171; Його ж. Один із соловецької когорти. Справа священника УАПЦ Володимира Хуторянського на тлі сталінського терору. Людина і світ. 1998. № 1. С. 13–19. 6 Преловська І.М. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України. З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 2009. № 1. С. 26–49. 7 Преловська І.М. Джерела з історії Української автокефальної православної церкви 1917–1939 рр.: збереженість, класифікація, актуалізація та інформаційний потенціал: дис. … д-ра іст. наук: 07.00.06. Київ, 2015. 555 с. 8 Там само. 9 Амонс А.І. Масові поховання жертв політичних репресій 1937–1941 рр. в Україні: проблеми виявлення та до- слідження. Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму (до 15-річчя заснування Націо- нального історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»): зб. ст. за мат. наук.-практ. конф., 8 груд. 2016 р. Київ, 2017. С. 199–222. 10 Там само. С. 213. 11 Рубльова Н. Репресії проти «церковників» і «сектантів» в УРСР, 1917–1939 рр. З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД– КГБ. 2007. № 1. С. 205–219. 12 Там само. С. 218–219. Сіверянський літопис. 2023. № 3 54 України. В її роботі був згаданий виходець з Чернігівщини – єпископ Прилуцький Васи- лій Зеленцов, який у 1930 р. був розстріляний. Значним доробком в Україні, зокрема й на Чернігівщині, є науково-документальна се- рія книг «Реабілітовані історією», в якій частково згадується духівництво як репресована верства суспільства. Перша книга була видана в 2008 р., шоста – у 2016 р. У третій книзі розкривається тема впливу держави на Церкву за радянської доби на Чернігівщині. У цій праці містяться спогади, витяги із архівних справ тощо; праця має різні підтеми дослід- ження й кожна тема розкривається поступово13. У 2011 р. І.В. Бухарєвою, В.М. Даниленком, В.М. Окіпнюком та І.М. Преловською опубліковано біографічний довідник «Репресовані діячі Української Автокефальної Пра- вославної Церкви 1921–1939»14. У роботі, із посиланням на кримінальні справи, що збері- гаються в ГДА СБУ, описані біографії 86-ти представників духовенства УАПЦ, серед них є вихідці з Чернігівщини, а саме: Григорій Євтихійович Войцех – ініціатор організації па- рафії УАПЦ у м. Мена, Іван Данилович Зінченко, Феофан Іванович Лазаренко – диякони УАПЦ, Аркадій Петрович Ілляшенко, Захар Якович Іценко, Андрій Васильович Коленко, Григорій Йосипович Кононенко, Сергій Устимович Мостовий, Іван Левкович Сагайдач- ний – священники УАПЦ, Дмитро Степанович Карпенко – протоієрей УАПЦ та голова Конотопської окружної церковної ради, Василь Васильович Потієнко – делегат від Черні- гівщини на Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі УАПЦ 14– 30 жовтня 1921 р., протодиякон УАПЦ, секретар та наближена особа до митрополита Ва- силя Липківського. Ця робота має наративний характер, оскільки в ній зазначені біогра- фічні відомості духовенства та частково описані кримінальні справи. Дослідниками засто- сований переважно описовий метод, оскільки мета довідника – ознайомити читача з пере- ліком прізвищ репресованих священників, кримінальні справи яких зберігаються у ГДА СБУ. Аналізуючи роботи вищевказаного періоду, можна стверджувати, що початок 1990-х та 2000-х рр. – це абсолютно новий етап в історіографії української історичної думки. Для історії Розстріляної релігії 1920–1930-х рр. цей етап ознаменувався переосмисленням уже відомих фактів, реабілітацією осіб, які раніше були засуджені державою. В історії репре- сованого духовенства з’явилися різні напрямки дослідження: джерелознавчі та археоло- гічні, оскільки багато джерел не було введено до наукового обігу раніше. Важливо зазна- чити, що історики цього періоду намагалися об’єктивно та неупереджено ставитися до іс- торичного джерела, при цьому використовуючи наративний, порівняльний та структурні методи. З урахуванням усіх вищевказаних історіографічних надбань ми не можемо виді- лити певні історичні школи та напрямки, однак загальними рисами історіописання є від- мова від радянської заангажованості та тенденція до введення в науковий обіг історичних джерел. Чернігівщину в контексті цього питання лише починали розглядати вчені, які об’- єктами дослідження обрали не окремі питання вищевказаної проблематики, а життя та ді- яльність репресованих постатей. На нашу думку, важливу роль у другому періоді (2015–2022 рр.) відіграло зростання інтересу суспільства до цього питання. 2015 р. Верховною Радою України прийнятий за- кон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 рр.», згідно з яким майже всі документи карально-репресивних органів стали доступними для кожного громадянина України та іноземця. До України стали навідувати- ся представники різних країн: історики, біографісти – з метою дослідити справи, які були за закритими дверима багато років. Завдяки цьому закону сформувався інтерес краєзнав- ців та почали досліджувати матеріали місцевих архівів Служби безпеки України. Однак неможливо встановити 2015 р. як нижню хронологічну межу другого періоду, оскільки деякі дослідження краєзнавчого характеру, які стосувалися суто репресованого духовен- ства Чернігівщини, були опубліковані ще на поч. 2000-х рр.15 При цьому вищевказаний закон надав можливість історикам розширити вже наявну джерельну базу дослідження та ввести в науковий обіг нові історичні факти. Серед істориків Чернігівщини, які безпосередньо вивчають історію духовенства, набу- ває популярності біографічний напрям досліджень. Науковці порівнюють долі осіб, виз- 13 Реабілітовані історією. Чернігівська область: У 6 кн. / Редкол.: В.М. Хоменко та ін. Чернігів: Десна Поліграф, 2011. Кн. 2. 600 с. 14 Репресовані діячі Української Автокефальної Православної Церкви 1921–1939 рр.: біографічний довідник / Редкол.: Бухарєва І.В., Даниленко В.М., Окіпнюк В.М., Преловська І.М. Київ: Смолоскип, 2011. 181 с. 15 Наприклад, робота, присвячена діяльності відомого церковнослужителя архімандрита Лаврентія Проскури: Шумило В.В. Схиархимандрит Лаврентий и его время: очерк церковной истории Черниговщины (1868–1950 гг.). Чернигов: Вера и жизнь, 2001. 68 с. Це була перша спроба – на основі частково розсекречених на поч. 1990-х рр. кримінально-слідчих справ ОДПУ–НКВС – осмислення історії Чернігівської єпархії першої половини ХХ ст. на прикладі біографії одного з авторитетних священників того часу. Siverian chronicle. 2023. № 3 55 начають їх внесок в історію, а також аналізують і дають загальну оцінку діям радянської влади щодо духовенства в регіоні. До таких істориків ми відносимо: Г.А. Горбунову16, О.Д. Гугу17, А.В. Морозову18, О.Ф. Тарасенка19, М.С. Тимошика20, І.М. Цимбаленко21, В.В. Шуміла22. Об’єктом дослідження Г.А. Горбунової було життя та діяльність протодиякона Василя Потієнка – уродженця м. Сосниця Чернігівської області, який був головою Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР) та активним діячем церковного життя в Україні в 1920-х – 1930-х рр.23 Він безпосередньо пов’язаний із діяльністю предстоятеля УАПЦ митрополита Василя Липківського. Дослідниця, застосовуючи описовий метод та опира- ючись на джерела особового походження, реконструювала головні події із життя В. Потієнка. Унікальність роботи полягала в тому, що дослідниця вперше проаналізувала документи з Центрального державного архіву зарубіжної україніки, які стосуються життя та діяльності цього церковного достойника. В.В. Шуміло дослідив біографії багатьох чернігівських священнослужителів, монахів та вірян, які були засуджені за належність до Істинно-Православної Церкви: життя та ді- яльність схиархімандрита Лаврентія Проскури24 й ігумена Аліпія Яковенка25, єпископа Глухівського та Ніжинського Дамаскіна Цедрика26, єпископа Стефана Проценка27, цер- ковного письменника С.О. Нілуса (раніше невідомі факти його життя та діяльності під час заслання до Чернігова)28 та інших. Роботи В.В. Шуміла є унікальними, оскільки дослідник використовував спогади очевидців, що підсилювало інформацію про ту чи іншу особу. Об’єктом ґрунтовного дослідження В.В. Шуміла є створення Істинно-Православної Церк- ви в Україні, етапи її розвитку. Ми можемо припустити, що автор використовує культур- но-антропологічний підхід, оскільки, вивчаючи церковну структуру, у центрі дослідження науковця були люди: єпископи, священники та віряни, їхнє життя та діяльність. Факти бу- ли підтверджені матеріалами, зібраними в ГДА СБУ, Державному архіві Чернігівської об- ласті (ДАЧО). В.В. Шуміло дослідив долі багатьох священників та розглянув їх крізь призму релігійної філософії та належності їх до парафій. Він приділяє цьому багато уваги, оскільки саме належність останніх до Істинно-Православної Церкви вплинула на розгор- тання проти них репресій із боку радянських органів влади29. Частково долею репресованих священників Української Автокефальної Церкви зай- мався М.С. Тимошик30. Згідно з ним, наступ на УАПЦ розпочався у зв’язку з можливістю Автокефальної Церкви вплинути на ідею національного відродження серед населення. М.С. Тимошик використав велику кількість джерел: алфавітний список реєстрації служи- телів релігійного культу в Ніжині та окрузі, документи про закриття церков і синагог, 16 Горбунова Г.А. Постать протодиякона Василя Потієнка в історії Української Автокефальної Православної Церкви (за документами ЦДАЗУ). Сіверянський літопис. 2011. № 5. С. 72–80. 17 Гуга Олег, протоієрей. Священномученик Феоктист Смельницький, пресвітер Лосинівський (1937). Ніжин, 2016. 51 с. 18 Морозова А.В. Ігумен-ісихаст Аліпій (Яковенко; 1881–1943). Сіверянський літопис. 2013. № 4. С. 110–114. 19 Тарасенко О.Ф. Чернігівський архієпископ Пахомій (Кедров) (1876–1937). Сіверянський літопис. 2008. № 3. С. 43–51. 20 Тимошик М.С. Становлення, ствердження та знищення Української Автокефальної Церкви на Чернігівщині у 20–30-х рр. XX ст. (за архівними матеріалами та пресою колишньої Ніжинської округи). Сіверянський літопис. 2016. № 6. С. 107–128. 21 Цимбаленко І.М. Василь Гордійович Андрієвський. (1881–1930). Сіверянський літопис. 2012. № 1. С. 76–84. 22 Шуміло В.В. Ігумен Аліпій і відродження традицій ісихазму на Чернігівщині. Реабілітовані історією. У 27 т. Чернігівська область / Упорядники: О.Б. Коваленко, Р.Ю. Подкур, О.В. Лисенко. Кн. 3. Чернігів: Десна Полі- граф, 2011. С. 303–309; Його ж. Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х рр. у справах духовенства Істинно-Православної Церкви. Сіверянський літопис. 2019. № 1. С. 70–75; Його ж. Схиархімандрит Лаврентій (Проскура) – член Істинно-Православної Церкви на Чернігівщині. Сіверянський літопис. 2019. № 4. С. 67–80; Його ж. Істинно-Православна Церква на Чернігівщині та ігумен Аліпій (Яковенко). Сіверянський літопис. 2020. № 1. С. 124–137; Його ж. Єпископ Глухівський та Ніжинський Дамаскін (Цедрик) як один із головних ідеологів ІПЦ в Україні. Сіверянський літопис. 2020. № 3. С. 28–60; Його ж. Чернігівське заслання С.О. Нілуса 1926– 1928 рр.: за матеріалами слідчої справи ОДПУ. Сіверянський літопис. 2021. № 2. С. 19–30; Його ж. Істинно-Пра- вославна (Катакомбна) Церква на Чернігівщині у 20–30-х рр. XX ст.: дис. … к.іст.н.: 07.00.01 – історія України. Чернігів, 2021. 246 с. та ін. 23 Горбунова Г.А Постать протодиякона Василя Потієнка в історії Української Автокефальної Православної Цер- кви (за документами ЦДАЗУ). С. 72–80. 24 Шуміло В.В. Схиархімандрит Лаврентій (Проскура) – член Істинно-Православної Церкви на Чернігівщині. С. 67–80. 25 Шуміло В.В. Істинно-Православна Церква на Чернігівщині та ігумен Аліпій (Яковенко). С. 124–137. 26 Шуміло В.В. Єпископ Глухівський та Ніжинський Дамаскін (Цедрик) як один із головних ідеологів ІПЦ в Україні. С. 28–60. 27 Шуміло В.В. Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х рр. у справах духовенства Істинно-Православ- ної Церкви. С. 70–75. 28 Шуміло В.В. Чернігівське заслання С.О. Нілуса 1926–1928 рр.: за матеріалами слідчої справи ОДПУ. С. 19–30. 29 Шуміло В.В. Істинно-Православна (Катакомбна) Церква на Чернігівщині у 20–30-х рр. XX ст. 246 с. 30 Тимошик М.С. Становлення, ствердження та знищення Української Автокефальної Церкви на Чернігівщині у 20–30-х рр. XX ст. С. 107–128. Сіверянський літопис. 2023. № 3 56 листування з райадмінвідділами про перекручування закону в справі відділення Церкви від держави та про порядок вилучення дзвонів, особисті листи священників. Дослідник окреслив декілька напрямів наступу радянської влади на Українську Автокефальну Церк- ву31: зміна законодавчої бази, збір «компромату» серед населення на священників або впровадження системи доносів, конфіскація церковного майна, обмеження священників у громадянських правах. Використовуючи історико-генетичний метод, дослідник довів, які саме етапи створення пройшла УАПЦ, справедливо підмітивши, що її занепад припав са- ме на початок масових репресій духовенства. Життя та діяльність ігумена Аліпія Яковенка досліджувала також А.В. Морозова32. Використовуючи наративний метод, дослідниця реконструювала біографію ігумена крізь призму його належності до Істинно-Православної Церкви. Дослідниця застосувала в робо- ті слідчі справи, які зберігаються в ДАЧО. Використовуючи значну кількість архівних документів, О.Ф. Тарасенко здійснив вери- фікацію фактів із життя архієпископа Пахомія Кедрова, який був неодноразово репресова- ний радянською владою33. Дослідник одним із перших на основі ґрунтовного аналізу по- слідовно, у хронологічному порядку, встановив його біографію. Дослідження В.В. Шумі- ла на основі віднайденого в архіві Чернігівської громади Катакомбної Церкви документа, що належав архієпископові Пахомію, уточнює важливі деталі біографії репресованого ар- хієрея, які раніше були невідомими або датувалися неправильно34. У дисертаційній робо- ті, про яку вже згадувалося вище, історик детально відстежує діяльність архієпископа Па- хомія з 1917 по 1937 рр. й доводить його належність до Істинно-Православної Церкви. І.М. Цимбаленко, застосувавши методи аналізу та порівняння, встановила, що слідча справа священника Василя Гордійовича Андрієвського була сфабрикована35. Дослідниця для детального вивчення біографії священника проаналізувала його особисті спогади та листування з вищими представниками духовенства. Елементами сфабрикованості справи, на думку історикині, є молодий вік свідків, їх особисте ставлення до священника та при- четність до органів влади. Ми вважаємо, усі вищеперераховані історики є представниками однієї історіографіч- ної групи. Їх об’єднує антропологічний підхід, оскільки в центрі дослідження постає осо- бистість, її життєвий шлях, риси характеру, особисті здобутки, діяльність та служіння, пе- реслідування, арешт та ув’язнення. Безперечно, для вивчення репресованого духовенства дослідники аналізували кримінально-слідчі справи та наративні джерела (листи, спогади), які містились у цих справах. Методологічною основою досліджень став критичний аналіз та метод порівняння. Переважна більшість дослідників працювали з кримінально-слідчи- ми справами у ДАЧО та ГДА СБУ. Зокрема, варто виділити роботу протоієрея Олега Гуги «Священномученик Феоктист Смельницький, пресвітер Лосинівський (1937)», оскільки вона має форму полемічного твору, з елементами історичних фактів, які підтверджені джерелами. Автор також вико- ристав антропологічний підхід. Дослідження О.Д. Гуги мають описовий характер, адже він, спираючись на кримінальні справи ДАЧО, висвітлив біографічні дані пресвітера та увів їх у науковий обіг36. Від 2015 по 2022 рр. на щорічній науковій конференції молодих учених та студентів на базі Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін ім. О.М. Лаза- ревського були апробовані доповіді, які стосувалися репресованого духовенства Чернігів- щини. Аналізуючи роботи другого історіографічного періоду 2015–2020 рр., присвячені цер- ковному життю 20–30-х рр. минулого століття на Чернігівщині, ми дійшли висновку, що більшість із них належать до історико-біографічного напряму. Основою таких робіт є од- на або декілька біографій визначних постатей, які здійснили значний внесок у церковне життя. Використання антропологічного підходу переважає в цих роботах, саме людина постає в центрі дослідження. Особливістю є новизна матеріалу та використання неапробо- ваних джерел. Дослідники для реконструкції основних подій у житті історичної постаті використовують не лише кримінальні справи, а й особисті спогади, листування, щоденни- ки, богословські джерела, при цьому застосовуючи різні методи обробки інформації. Чимало діаспорних дослідників займалися вивченням історії православної Церкви України, лише невелика кількість із них висвітлювала в своїх роботах питання репресова- 31 Тимошик М.С. Становлення, ствердження та знищення Української Автокефальної Церкви... С 121–123. 32 Морозова А.В. Ігумен-ісихаст Аліпій (Яковенко; 1881–1943). С. 110–114. 33 Тарасенко О.Ф. Чернігівський архієпископ Пахомій (Кедров) (1876–1937). С. 43–51. 34 Шуміло В.В. Невідоме раніше Великопісне послання архієпископа Чернігівського Пахомія (Кедрова) як дже- рело до його біографії. Сіверянський літопис. 2020. № 4. С. 41–59. 35 Цимбаленко І.М. Василь Гордійович Андрієвський. (1881–1930). С. 76–84. 36 Гуга Олег, протоієрей. Священномученик Феоктист Смельницький, пресвітер Лосинівський (1937). 51 с. Siverian chronicle. 2023. № 3 57 ного духовенства Чернігівщини. 1956 р. у Федеративній Республіці Німеччина вийшла праця діяча УАПЦ протоієрея Митрофана Явдася «Українська Автокефальна Православ- на Церква. 1921–1936»37. Сам М.І. Явдась був також засудженим до 7 років ув’язнення, тому його розвідки містять біографії репресованих митрополитів, архієпископів, єписко- пів, протоієреїв, священників, дияконів УАПЦ. Серед них були й вихідці з Чернігівщини, а саме: архієпископ Іван Павловський, єпископ Григорій Мозолевський, протодиякон Ва- силь Потієнко. М.І. Явдась застосував описовий метод, метою його доробку було поши- рення біографічних даних про розстріляних і ув’язнених діячів духовенства. І.Ф. Власовський38, використовуючи спогади очевидців, описує арешти, ув’язнення ар- хієпископів і єпископів Чернігівщини у 1930-х рр. Дослідник застосував критичний та по- рівняльний аналіз. На нашу думку, його робота має комплексний характер з історії репре- сій духовенства УАПЦ, оскільки він намагався проаналізувати та порівняти біографії представників духовенства всіх сучасних областей України. Більшість діаспорних істориків приділили увагу загальній історії Церкви в Україні, об’єктом їх вивчення була Церква як інституція, її світовий розвиток та, власне, створення інституту Церкви в Україні. Такими істориками ми вважаємо: Ф.П. Пігідо39, протопресві- тера Никодима Плічковського40, священника Юрія Федоріва41. Важливо, що українська діаспора публікувала історичні джерела, які правдиво й об’єк- тивно були проаналізовані західними істориками, що неможливо було здійснити на той час у СРСР, оскільки ця держава не визнавала, наприклад, факту Голодомору 1932– 1933 рр. і багатьох інших злочинів проти населення України. Праці українських дослідни- ків за кордоном зробили важливий внесок в історичну спадщину та привернули увагу єв- ропейців та американців до проблем репресій в Україні й загалом у СРСР. На наш погляд, на сьогодні українська історична думка щодо репресованого духо- венства пройшла два етапи формування історичної пам’яті, оскільки метою праць науков- ців обох періодів було відновлення історичної справедливості. На першому етапі історики приділяли велику увагу джерелу, його аналізу, систематизації, що в свою чергу вказує на те, що науковці поступово використовують модерністські підходи та методи в ході до- слідження. Основна увага була приділена переосмисленню, деідеологізації вже вивчених джерел та введенню в науковий обіг нових. На початку 2000-х рр. з’являються нові інтер- претації, тлумачення матеріалів архівних джерел та археологічних досліджень, відбулося переосмислення історичних праць радянського минулого. Інструментарієм пізнання другого періоду є антропологічний підхід, згідно з яким предметом дослідження виступає особистість, її життєвий шлях. Порівнюючи історіогра- фічні періоди, ми визначили, що в першому періоді велику роль було приділено фактам та джерелам, аналіз яких лише розпочинався, а в другому – особистостям та локальним роз- відкам. Сучасна історична пам’ять репресованого духовенства трансформувалась у такі моде- лі, як: меморіальні пам’ятники та комплекси, музеї, історичні статті та монографії. Тому на сьогодні продовжується вивчення репресій духовенства за допомогою кримінально- слідчих справ із залученням наративних джерел. Дослідники намагаються вивчати життє- вий шлях тих чи інших особистостей у регіонах, їхнє життя, діяльність, використовуючи при цьому різноманітні методи аналізу. References Amons, A. (2017). Masovi pokhovannia zhertv politychnykh represii 1937–1941 rr. v Ukraini: proble- my vyiavlennia ta doslidzhennia [Mass graves of victims of political repressions of 1937–1941 in Ukraine: problems of identification and research]. Kyiv, Ukraine. Bilokin, S. (1993). Rozstrilna sprava arkhiiepyskopiv UAPTs Volodymyra Samborskoho ta Yuriia Mikhnovskoho [The shooting case of UAOC archbishops Volodymyr Samborskyi and Yuriy Mikhnov- skyi]. Rozbudova derzhavy – Development of the state, 3, P. 37–51. Bilokin, S. (1991). Avtokefalnyi protoiierei Kyrylo Stetsenko [Autocephalous аrchpriest Kyrylo Ste- tsenko]. Ukraina. Nauka i kultura – Ukraine. Science and culture, 25, P. 318–326. Bukharieva, I., Danylenko, V., Okipniuk, V., Prelovska, I. (Ed.). (2011). Represovani diiachi Ukrain- skoi Avtokefalnoi Pravoslavnoi Tserkvy 1921–1939 rr.: biohrafichnyi dovidnyk [Repressed figures of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church in 1921–1939: a biographical guide]. Kyiv, Ukraine. 37 Явдась Митрофан, протоєрей. Українська Автокефальна Православна Церква. 1921–1936. Мюнхен–Інголь- штадт: Д-ра Петра Белея, 1956. 228 с. 38 Власовський І.Ф. Нарис історії Української Православної Церкви: У 4 т. Нью-Йорк: БАВНД БРУК, 1961. Т. 4. Кн. 1. 384 с. 39 Пігідо Ф. Україна під большевицькою окупацією: матеріали до історії боротьби українського народу в 1920– 1930 роках. Мюнхен: Інститут для вивчення СРСР, 1956. 142 с. 40 Плічковський Никодим, протопресвітер. Нарис історії Української Православної Церкви. Сідней: Друкарня М. Цюрака, 1985. 125 с. 41 Федорів Юрій, священник. Історія Церкви в Україні. Торонто, 1967. 362 с. Сіверянський літопис. 2023. № 3 58 Chentsov, V.V. (2000). Politychni represii v Radianskii Ukraini v 20-ti roky [Political repressions in Soviet Ukraine in 1920s.]. Ternopil, Ukraine. Horbunova, H. (2011). Postat protodyiakona Vasylia Potiienka v istorii Ukrainskoi Avtokefalnoi Pra- voslavnoi tserkvy (za dokumentamy TsDAZU) [The figure of Archdeacon Vasyl Potienko in the history of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (based on the documents of the CSA)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5, P. 72–80. Huha, O. (2016). Sviashchennomuchenyk Feoktyst Smelnytskyi, presviter Losynivskyi (1937) [Holy Martyr Theoktist Smelnytskyi, presbyter of Losyniv (1937)]. Nizhyn, Ukraine. Ihnatusha, O. (2006). Suchasna ukrainska istoriohrafiia vidnosyn pravoslavnoi tserkvy ta radianskoi derzhavy (1920–1930-ti rr.) [Modern Ukrainian historiography of relations between the Orthodox Church and the Soviet State (1920s–1930s)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian historical journal, 2, P. 174–190. Khomenko, V. ta in. (Ed.). (2011). Reabilitovani istoriieiu. Chernihivska oblast: U 6 kn. [Rehabilitated by history. Chernihiv region: In 6 books]. Chernihiv, Ukraine. Morozova, A. (2013). Ihumen-isakhyst Alipii (Iakovenko; 1881–1943) [Isachist abbot Alipiy (Yako- venko; 1881–1943)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 110–114. Prelovska, I. (2009). Peresliduvannia ta likvidatsiia UAPTs (UPTs) (1921–1938 rr.): ohliad arkhivno- kryminalnykh sprav HDA SB Ukrainy ta TsDAHO Ukrainy [Persecution and liquidation of the UAOC (UOC) (1921–1938): a review of archival and criminal cases of the GDA of the SS of Ukraine and the CSA of Ukraine]. Z arkhiviv VUChK–HPU–NKVD–KHB – From the archives of the VUCHK–GPU–NKVD– KGB, 1, P. 26–49. Kyiv, Ukraine. Prelovska, I. (2015). Dzherela z istorii Ukrainskoi avtokefalnoi pravoslavnoi tserkvy 1917–1939 rr.: zberezhenist, klasyfikatsiia, aktualizatsiia ta informatsiinyi potentsial [Sources on the history of the Ukrai- nian Autocephalous Orthodox Church 1917–1939: preservation, classification, actualization and informati- on potential]. Kyiv, Ukraine. Rublova, N. (2007). Represii proty «tserkovnykiv» i «sektantiv» v URSR, 1917–1939 rr. [Repressions against «churchmen» and «sectarians» in the USSR, 1917–1939]. Z arkhiviv VUChK–HPU–NKVD–KHB – From the archives of the VUCHK–GPU–NKVD–KGB, 1, P. 205–219. Kyiv, Ukraine. Shapoval, Yu. I. (1996). Nevidomi dokumenty pro UAPTs u zviazku zi spravoiu «Spilky vyzvolennia Ukrainy» [Unknown documents about the UAOC in connection with the «Union for the Liberation of Ukraine» case]. Kyiv, Ukraine. Shapoval, Yu. (1998). Odyn iz solovetskoi kohorty. Sprava sviashchennyka UAPTs Volodymyra Khu- torianskoho na tli stalinskoho teroru [One of the Solovetskyi cohort. The case of the UAOC priest Volo- dymyr Khutoryansky on the background of Stalinʼs terror]. Liudyna i svit – Human and world, 1. P. 13–19. Shumilo, V. (2001). Skhiarkhimandrit Lavrentij i ego vremya: ocherk czerkovnoj istorii Chernigov- shhiny` (1868–1950 gg.) [Schema-Archimandrite Lavrentiy and his time: an essay on the church history of Chernihiv region (1868–1950)]. Chernihiv, Ukraine. Shumilo, V. (2011). Ihumen Alipii i vidrodzhennia tradytsii isykhazmu na Chernihivshchyni [Abbot Alipiy and the revival of hesychasm traditions in Chernihiv region]. Reabilitovani istoriieiu. Chernihivska oblast – Rehabilitated by history. Chernihiv region, 3, Р. 303–309. Chernihiv, Ukraine. Shumilo, V. (2019). Falsyfikatsii radianskykh slidchykh orhaniv 1930-kh rr. u spravakh dukhovenstva Istynno-Pravoslavnoi Tserkvy [Falsifications of the Soviet investigative bodies of the 1930s in the cases of the clergy of the True-Orthodox Church]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 70–75. Shumilo, V. (2019). Skhyarkhimandryt Lavrentii (Proskura) – chlen Istynno-Pravoslavnoi Tserkvy na Chernihivshchyni [Archimandrite Lavrentiy (Proskura) is a member of the True-Orthodox Church in Cher- nihiv region]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 67–80. Shumilo, V. (2020). Istynno-Pravoslavna Tserkva na Chernihivshchyni ta ihumen Alipii (Iakovenko) [The True-Orthodox Church in Chernihiv region and abbot Alipiy (Yakovenko)]. Siverianskyi litopys – Si- verian chronicle, 1, P. 124–137. Shumilo, V. (2020). Nevidome ranishe Velykopisne poslannia arkhiiepyskopa Chernihivskoho Pakho- miia (Kedrova) yak dzherelo do yoho biohrafii [A previously unknown Lenten Epistle of Archbishop Pakhomii (Kedrov) of Chernihiv as a source for his biography]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 41–59. Shumilo, V. (2020). Yepyskop Hlukhivskyi ta Nizhynskyi Damaskin (Tsedryk) yak odyn iz holovnykh ideolohiv IPTs v Ukraini [Bishop Damaskin (Tsedryk) of Hlukhiv and Nizhyn as one of the main ideolo- gists of the IOC in Ukraine]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 28–60. Shumilo, V. (2020). Nevidome ranishe Velykopisne poslannia arkhiiepyskopa Chernihivskoho Pakho- miia (Kedrova) yak dzherelo do yoho biohrafi i [Previously unknown message fom the Archbishop of Chernihiv Pakhomiy (Kedrov) as a source of his Biography]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, Р. 41–59. Shumilo, V. (2021). Chernihivske zaslannia S.O. Nilusa 1926–1928 rr.: za materialamy slidchoi spravy ODPU [Chernihiv exile of S.A. Nilus during 1926–1928: on materials of OGPU investigation file]. Siveri- anskyi litopys – Siverian chronicle, 2, Р. 19–30.Shumilo, V. (2021). Istynno-Pravoslavna (Katakombna) Tserkva na Chernihivshchyni u 20–30-kh rr. XX st. [The True-Orthodox (Catacomb) Church in the Cherni- hiv region in the 20s and 30s of the 20th c.]. Chernihiv, Ukraine. Tarasenko, O. (2008). Chernihivskyi arkhiiepyskop Pakhomii (Kedrov) (1876–1937) [Archbishop Pakhomii (Kedrov) of Chernihiv (1876–1937)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 43–51. Tsymbalenko, I. (2012). Vasyl Hordiiovych Andriievskyi. (1881–1930) [Vasyl Hordiivych Andriev- skyi (1881–1930)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 76–84. Siverian chronicle. 2023. № 3 59 Tymoshyk, M. (2016). Stanovlennia, stverdzhennia ta znyshchennia Ukrainskoi Avtokefalnoi tserkvy na Chernihivshchyni u 20–30-kh rr. XX st. (za arkhivnymy ta presoiu kolyshnoi Nizhynskoi okruhy) [The formation, establishment and destruction of the Ukrainian Autocephalous church in the Chernihiv region in the 20–30s of the 20th c. (based on archives and press of the former Nizhyn region)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6, P. 107–128. Хромова Вікторія Вадимівна – аспірантка кафедри всесвітньої історії та міжнарод- них відносин, Навчально-науковий інститут історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського, Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шев- ченка (пр. Миру, 13, м. Чернігів, Україна,14013). Khromova Viktoria – Ph.D. student at the department of world history and international relations, Lazarevsky institute of history and social sciences and humanities, T. Shevchenko National university «Chernihiv Collegium» (13 Mira Ave., Chernihiv, Ukraine, 14013). E-mail: bagmet_z@ukr.net REPRESSED CLERGY OF CHERNIHIV REGION: HISTORIOGRAPHICAL ASPECT The purpose of the research is to analyze works devoted to the repressed clergy of the Chernihiv region in the 1920s and 1930s. Our tasks are to establish the stages of development of historical thought on this issue in the region; to reveal the main concepts and hypotheses proposed by researchers and to identify historiographical directions in this problem. The methodological basis of the research is the principles of scientific objectivism, complexity, systematicity, and historicism. To achieve the goal and objectives of the study, general scientific and special research methods (heuristic, historical-retrospective, historical-genetic, comparative-historical) were applied. The scientific novelty of the work consists in the establishment of factors that influenced the development of the historiographical process, the analysis of the content of the works of scientists and the interpretation of their thoughts, the study of the methods used by researchers, and the identification of individual historiographical periods. Conclusions. We have divided the Ukrainian historiography of the repressed clergy into two periods: the first lasted from 1991 to 2015 and was marked by the formation of truly «Ukrainian» historical thought, the reinterpretation of old facts and the study of previously unanalyzed sources. Analyzing the second period, which lasted from 2015 to 2022, we consider that the historical opinion of this time was mainly biographical in nature, presenting material with a significantly expanded source base. Key words: priest, church, historiography, trends, repressions. Дата подання: 27листопада 2022 р. Дата затвердження до друку: 24 червня 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Хромова, В. Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект. Сіверянський лі- топис. 2023. № 3. С. 51–59. DOI: 10.58407/litopis.230304. Цитування за стандартом APA Khromova, V. (2023). Represovane dukhovenstvo Chernihivshchyny: istoriohrafichnyi aspekt [Repres- sed clergy of Chernihiv Region: Historiographical Aspect]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 51–59. DOI: 10.58407/litopis.230304.

Репресоване духовенство Чернігівщини: історіографічний аспект

Репозитарії

Схожі ресурси