"Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка"

Статтю написано в межах проєкту «Dialogues, disputes and battles: propaganda during the Great Northern War 1700–1721», над яким ми працюємо в Гетеборзькому університеті (Швеція). Дослідження фінансовано проєктом MSCA4Ukraine за фінансової підтримки Європейського Союзу. В основі цієї частини дослід...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2023
Автор:	Філіпова, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Дослідницькі нотатки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199723
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	"Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка" / Г. Філіпова // Сіверянський літопис. — 2023. — № 3. — С. 127-136. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199723
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1997232024-10-27T13:04:59Z "Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка" Філіпова, Г. Дослідницькі нотатки Статтю написано в межах проєкту «Dialogues, disputes and battles: propaganda during the Great Northern War 1700–1721», над яким ми працюємо в Гетеборзькому університеті (Швеція). Дослідження фінансовано проєктом MSCA4Ukraine за фінансової підтримки Європейського Союзу. В основі цієї частини дослідження запропонована нами концепція «протиприродної поведінки» та її відображення в політичних дискусіях та інформаційних протистояннях першої чверті XVIII ст. Окрім компаративної аналітики (вписання наявного матеріалу до загальноєвропейського контексту), ми використовуємо більш специфічні методи (суїцидології, подекуди гендерної історії). Адже в ранньомодерну добу самогубство традиційно перебувало в умовному переліку «протиприродних» злочинів, поряд зі зрадою своєї країни та монарха, заняттям магією, сексуальними практиками, що не вели до зачаття (під загальним терміном «содомія»), єресями, атеїзмом, богохульством. Концептуально всі ці явища об’єднувала думка, що вони порушують унормований світовий порядок та ведуть до викривлення ідеї божественного творення, а отже – слугують дияволу1. Також завдяки залученню широкого міжнародного контексту дослідження має перспективи у вимірі глобальної історії. Наукова новизна: малодосліджені документи з архіву британського дипломата Чарльза Вітворта, що стосуються Московщини та Гетьманщини в період Великої Північної війни, дають можливість поглянути на явище самогубства не тільки через побутову, а й через політичну оптику того часу, що є особливо цікавим у східноєвропейському вимірі, де студії «протиприродного» поки що не надто поширені. The article was written as part of the «Dialogues, disputes and battles: propaganda during the Great Northern War 1700–1721» project, which I am currently working on at the University of Gothenburg (Sweden). The project has received funding through the MSCA4Ukraine project, which is funded by European Union. This part of the research deals with the concept of «unnatural behavior» proposed by me and its reflection in political discussions and information confrontations of the first quarter of the 18th c. In addition to comparative analytics (placement of tangible material in a pan-European context), I also use more specific methods (of suicidology, sometimes gender history). In early modernity, suicide was traditionally classified as a conditional list of «unnatural» crimes, along with betrayal of country and monarch, the practice of magic, sexual practices that did not lead to conception (under the general term «sodomy »), heresies, atheism, blasphemy. Conceptually, all these phenomena were united by the idea that they violate the normal world order and lead to a distortion of the idea of divine creation, which means that they serve the purposes of the Devil. Also, due to the involvement of broad international contexts, the study has perspectives in the field of global history. The scientific novelty: little-studied documents from the archive of the British diplomat Charles Whitworth about Muscovy and the Hetmanate during the Great Northern War 1700–1721 make it possible to consider the phenomenon of suicide not only through daily life, but also through the political optics of that time. This is especially interesting in the Eastern European dimension, where the study of the «unnatural» is still not very common. 2023 Article "Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка" / Г. Філіпова // Сіверянський літопис. — 2023. — № 3. — С. 127-136. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230312 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199723 94(410.1)(092) uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки
spellingShingle	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки Філіпова, Г. "Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка" Сiверянський літопис
description	Статтю написано в межах проєкту «Dialogues, disputes and battles: propaganda during the Great Northern War 1700–1721», над яким ми працюємо в Гетеборзькому університеті (Швеція). Дослідження фінансовано проєктом MSCA4Ukraine за фінансової підтримки Європейського Союзу. В основі цієї частини дослідження запропонована нами концепція «протиприродної поведінки» та її відображення в політичних дискусіях та інформаційних протистояннях першої чверті XVIII ст. Окрім компаративної аналітики (вписання наявного матеріалу до загальноєвропейського контексту), ми використовуємо більш специфічні методи (суїцидології, подекуди гендерної історії). Адже в ранньомодерну добу самогубство традиційно перебувало в умовному переліку «протиприродних» злочинів, поряд зі зрадою своєї країни та монарха, заняттям магією, сексуальними практиками, що не вели до зачаття (під загальним терміном «содомія»), єресями, атеїзмом, богохульством. Концептуально всі ці явища об’єднувала думка, що вони порушують унормований світовий порядок та ведуть до викривлення ідеї божественного творення, а отже – слугують дияволу1. Також завдяки залученню широкого міжнародного контексту дослідження має перспективи у вимірі глобальної історії. Наукова новизна: малодосліджені документи з архіву британського дипломата Чарльза Вітворта, що стосуються Московщини та Гетьманщини в період Великої Північної війни, дають можливість поглянути на явище самогубства не тільки через побутову, а й через політичну оптику того часу, що є особливо цікавим у східноєвропейському вимірі, де студії «протиприродного» поки що не надто поширені.
format	Article
author	Філіпова, Г.
author_facet	Філіпова, Г.
author_sort	Філіпова, Г.
title	"Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка"
title_short	"Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка"
title_full	"Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка"
title_fullStr	"Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка"
title_full_unstemmed	"Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка"
title_sort	"те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів чарльза вітворта та "протиприродна поведінка"
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2023
topic_facet	Дослідницькі нотатки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199723
citation_txt	"Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка" / Г. Філіпова // Сіверянський літопис. — 2023. — № 3. — С. 127-136. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT fílípovag teŝoâzbiraûsâvčinitibudeporíznomutraktovanesvítomsamogubstvoarhívčarlʹzavítvortataprotiprirodnapovedínka
first_indexed	2024-11-10T18:49:10Z
last_indexed	2024-11-10T18:49:10Z
_version_	1815362457671041024
fulltext	Siverian chronicle. 2023. № 3 127 ДОСЛІДНИЦЬКІ НОТАТКИ УДК 94(410.1)(092) Ганна Філіпова • «ТЕ, ЩО Я ЗБИРАЮСЯ ВЧИНИТИ, БУДЕ ПО-РІЗНОМУ ТРАКТОВАНЕ СВІТОМ»: САМОГУБСТВО, АРХІВ ЧАРЛЬЗА ВІТВОРТА ТА «ПРОТИПРИРОДНА ПОВЕДІНКА» DOI: 10.58407/litopis.230312 © Г. Філіпова, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0003-1783-9876 Статтю написано в межах проєкту «Dialogues, disputes and battles: propaganda during the Gre- at Northern War 1700–1721», над яким ми працюємо в Гетеборзькому університеті (Швеція). До- слідження фінансовано проєктом MSCA4Ukraine за фінансової підтримки Європейського Союзу. В основі цієї частини дослідження запропонована нами концепція «протиприродної поведінки» та її відображення в політичних дискусіях та інформаційних протистояннях першої чверті XVIII ст. Окрім компаративної аналітики (вписання наявного матеріалу до загальноєвропейського кон- тексту), ми використовуємо більш специфічні методи (суїцидології, подекуди гендерної історії). Адже в ранньомодерну добу самогубство традиційно перебувало в умовному переліку «протипри- родних» злочинів, поряд зі зрадою своєї країни та монарха, заняттям магією, сексуальними прак- тиками, що не вели до зачаття (під загальним терміном «содомія»), єресями, атеїзмом, богохуль- ством. Концептуально всі ці явища об’єднувала думка, що вони порушують унормований світовий порядок та ведуть до викривлення ідеї божественного творення, а отже – слугують дияволу1. Та- кож завдяки залученню широкого міжнародного контексту дослідження має перспективи у вимірі глобальної історії. Наукова новизна: малодосліджені документи з архіву британського дипломата Чарльза Віт- ворта, що стосуються Московщини та Гетьманщини в період Великої Північної війни, дають можливість поглянути на явище самогубства не тільки через побутову, а й через політичну опти- ку того часу, що є особливо цікавим у східноєвропейському вимірі, де студії «протиприродного» по- ки що не надто поширені. Ключові слова: Чарльз Вітворт, самогубство, Іван Мазепа, «протиприродна поведінка», пропа- ганда, Велика Північна війна 1700–1721. Вступна сцена If life be grown a load a real ill and I woul'd all thy cares and labours end Lay down thy burden fool, and know thy friend... Джон Драйден, переклад поеми «Про природу речей» Тита Лукреція Кара Навесні 1711 р. купець Томас Гейл, що працював на англійську Московську компанію, зачитувався поезіями Джона Драйдена. Одного разу він підкреслив рядки з його перекла- ду поеми «Про природу речей» Тита Лукреція Кара, що промовляли – краще чоловіку по- мерти в зеніті своєї слави, ніж дожити до занепаду. Того ж вечора в його московському домі були гості, також учасники Московської компанії. Він пив багато вина і, як помітив його друг і бізнес-партнер Джозеф Вілкінз, мав дуже пригнічений вигляд. Вілкінз пішов додому доволі рано, а потім, близько третьої години ночі, між Гейлзом та іншим гостем, містером Кумером, відбувся дивний діалог. 1 Wiesner-Hanks M. Christianity and sexuality in the early modern world. Regulating desire, reforming practice. 2020. P. 41, 100; Goldberg J. Sodomy and Society: The Case of Christopher Marlowe. Southwest review. Vol. 69. № 4 (AUTUMN 1984). P. 371; Herzig Т. The Demons’ reaction to Sodomy: Witchcraft and homosexuality in Gianfrancesco Pico della Mirandola’s «Strix». The Sixteenth Century Journal. Vol. 34. № 1 (Spring, 2003). P. 54. Сіверянський літопис. 2023. № 3 128 Раптово вихопивши шпагу, Гейл направив її вістря в груди Кумера й запитав: «Чи хо- тів би ти померти?» «Не мені вирішувати, судилося мені жити чи померти», – відповів Кумер. Гейл запитав знову: «Чи готовий ти до смерті?». Відповідь була негативною. Тоді Гейл сховав шпагу в піхви та сказав: «Тепер ти можеш йти геть, мені більше нічого роби- ти в твоїй компанії»2. Після того, як збентежений гість пішов, Гейл піднявся до своєї спальні, наказавши слу- гам принести ще вина та дві свічки, ніби він збирався вже спати. Схвильовані поперед- ньою сценою з містером Кумером, слуги вирішили поспостерігати за своїм господарем крізь замкову щілину. Однак, нічого особливого вони не побачили. Гейл щось писав, си- дячи за столом, а потім ліг у ліжко. Було тихо, і пізніше слуги стверджували, що ніхто з них не почув постріл3. Самогубство на фронтирі Дивну та неочікувану смерть англійського купця, що вистрілив собі в голову у своєму московському будинку, обговорювали його колеги по бізнесу, дипломати та політичні ді- ячі. Пруський посол при дворі Петра І Георг-Йоган фон Кайзерлінг згадував про це у де- пеші до Санкт-Петербурга. Британський дипломат при дворі Петра І Чарльз Вітворт пові- домляв про це державного секретаря Генрі Бойла, першого барона Карлтона. Для цього він ретельно зібрав усі дані щодо цього випадку й навіть скопіював для власного архіву заповіт і передсмертну записку Т. Гейла4. Саме завдяки його інтересу до «меланхолії», яка нібито охопила бідолашного купця, сьогодні ми можемо досліджувати рідкісне багатство деталей щодо останніх днів Т. Гей- ла. Незважаючи на те, що історія ця трагічна, знайти щось подібне – велика вдача для іс- торика раннього модерну, особливо – у контексті східноєвропейських студій. Адже дже- рела, що походять з Гетьманщини або Московського царства поч. XVIII ст., не надто красномовні щодо порухів душі тогочасної людини. Те, що до наших днів збереглися не тільки сторонні описи та враження щодо поведінки самогубця незадовго до смерті, а й йо- го власне пояснення, чому він вирішив себе вбити, дозволяє поглянути на цей випадок крізь призму побутової історії. Та повернімося до днів одразу після того, як Гейл вкоротив собі віку. Містер Кумер, слуги, друзі та колеги свідчили під час розслідування, провадженого правлінням Москов- ської компанії, що причиною його загибелі була «меланхолія» (ми беремо в лапки подібні визначення, адже у XVIII ст. за ними міг ховатися цілий спектр душевних негараздів або просто юридичні хитрощі), яка перетворилася на «безумство». За кілька тижнів до само- губства він продиктував заповіт, перебуваючи в дуже притомному стані. Але після цього він нібито відчув сильну «меланхолію, яка скоро переросла у розсіяність»5. Також було згадано про те, що незадовго до смерті у нього нібито були галюцинації6. Накласти на себе руки означало позбавити власну душу спасіння. На противагу «хоро- шій» смерті (у власному ліжку, у колі рідних та друзів, у похилому віці, після уладнання справ земних та духовних), це була чи не найгірша з можливих смертей для християнина. Суворо засуджуючи самогубство, англійське право традиційно посилалося на праці свято- го Августина, підкріплені інтенсивною протестантською полемікою7. Утім, друзям Т. Гейла, які наполягали, що він убив себе несвідомо, перебуваючи в ста- ні «безумства», вдалося домогтися для нього погребу на кладовищі (мабуть, у межах Ні- мецької слободи в Москві). Та на відміну від звичного чину, його поховали без розголосу та вночі, у присутності найближчих людей, можливо – без здійснення всіх обрядів8. Як завжди в подібних випадках, важко сказати, чи мав Гейл психіатричні проблеми, і саме ці страждання довели його до смерті, чи акцентування на цьому зумовлено бажан- ням його колег достойно провести свого товариша в останню путь. Ситуації, коли свід- чення родини та друзів відігравали вирішальну роль у процедурі розслідування самогуб- ства, є доволі типовими для північної Європи. Близьких самогубця цілком можна зрозумі- ти. У багатьох країнах Європи тіло людини, яка наклала на себе руки, перебуваючи в здо- ровому глузді, піддавали посмертній карі, еквівалентній кримінальному покаранню, тоб- то – посмертно людина зазнавала ще й «соціальної смерті». Для прикладу, у ранньомодер- 2 British Library. MS 37360. Whitworth papers. Charles Whitworth to mr. Temple Stangan. Moscow, 17 (28) May 1711. P. 270. 3 Ibid. 4 Ibid. 5 British Library. Whitworth papers. Moscow, 19 April 1711. T. VIII: Testament of Thomas Hale. P. 260b. 6 British Library. MS 37360… P. 270. 7 Seaver P.S. Suicide and the vicar general in London. Mystery solved? From sin to insanity. Suicide in early modern Europe. Cornell University press, 2004. P. 29. 8 British Library. MS 37360… P. 270. Siverian chronicle. 2023. № 3 129 ній Швеції в період, коли помер Т. Гейл, такі тіла спалювали в лісі, подекуди – вішали в публічних місцях на шибениці9. В Англії їх закопували на перехрестях, іноді – проштрик- нувши палицею, щоб запобігти поверненню мерця, який зазнав «поганої смерті»10. Але Т. Гейл убив себе в Москві, і це поставило його випадок у межі своєрідного куль- турного та юридичного фронтиру. Скандинавські дослідники зауважували певну різницю між ставленням до самогубства в Англії чи Швеції та в Московщині на поч. XVIII ст., на- віть виділяючи деякі території (Карелія, Інгерманландія тощо) як такі, де православна складова значно впливала на послаблення переслідувань самогубців11. Наприкінці XVII ст. у Московському царстві самогубство входило до переліку «нена- туральних» смертей, таких, як смерть від перепою або раптова загибель з будь-якої при- чини, і не вирізнялося в окрему категорію12. Певною відмінністю від європейських прак- тик було те, що тіла тих, хто помер «поганою» смертю, організовано переносили до ску- дельниць (так званих богаділень, божедомок, вбогих домів), тобто місць для поховання у спільних могилах на божедомських кладовищах13. Іноді суїцид могли трактувати і як про- яв мучеництва (наприклад, у старообрядних громадах), хоча в період правління Петра І влада намагалася десакралізувати подібні випадки14. Але основним моментом, важливим для посмертної долі Т. Гейла, було те, що до 1716 р. самогубство офіційно вважалося ду- ховним гріхом, а не кримінальним злочином, тобто знаходилося в межах впливу Церкви, а не держави. І тільки в результаті реформ Петра І, починаючи з військової сфери, регу- льованої «Артикулом воинским», самогубців почали посмертно карати так само, як у ба- гатьох європейських країнах. Подібна зміна в цей період стосувалася й інших проявів «протиприродної поведінки», як то содомії15. Те, що статті, які стосуються самогубства та сексуальних злочинів, в «Артикулі» Петра І знаходилися поряд, додатково демонструє, з одного боку, усталену комплексність уявлення про «протиприродне» у правовому полі, а з іншого – безумовне копіювання таких норм з європейських джерел. Загалом, у купців Московської компанії були всі підстави розраховувати на християн- ське поховання для свого колеги, нехай і з передбаченими обмеженнями. Парадоксально, але на відміну від Московщини, наприкінці XVII ст. в деяких країнах Європи норми щодо поховання самогубців почали дещо пом’якшуватися, а сприйняття самого акту самогубст- ва змінилося в бік визначення його як хвороби16. Можливо, причиною для цього слугу- вали культурні взаємовпливи, можливо – постійні війни, голоди та епідемії, які, для при- кладу, були невід’ємною частиною життя у Шведському королівстві др. пол. XVII – поч. XVIII ст. У таких умовах кожен мав усі шанси померти «погано», тобто – раптово, насильницьки та без попереднього сповідання й причастя. У тій само Швеції, навіть у тих ленах, що не межували зі сферами впливу Московсько- го царства і не мали православного населення, у період правління Карла ХІ та Карла ХІІ самогубців уже ховали на кладовищах фактично за двох простих умов. Звісно, поховання «поганого мерця» на освяченій землі не мало викликати обурення місцевої громади. І як- що родичам та друзям вдавалося довести, що людина була в стані безумства в момент смерті, а ще краще – зроду була несповна розуму, вони могли отримати дозвіл на похо- вання, якого добилися друзі Т. Гейла17. У той же час у Саксонії самогубців уже могли хо- вати в межах кладовищ, але на периферійних або «дитячих» ділянках18. Більш того, анг- лійські дослідники відмічають збільшення кількості випадків визнання самогубця «боже- вільним», а отже – поховання його на кладовищі, між 1680 та 1760-ми рр., що мало би від- ображати певні зміни на краще в ставленні до людей, які наклали на себе руки, та їх ро- дин19. Як уже зазначалося, частково це було наслідком активного обговорення феномену са- могубства в суспільстві, коли його поступово було переведено з поля «диявольського впливу» до медичної та філософської сфери20. Ще наприкінці XVI – на поч. XVII ст. пи- тання щодо можливості виправдання такого вибору не раз викликало роздуми відомих 9 Miettinen R. Suicide, law, and community in early modern Sweden. Palgrave Macmillan, 2019. P. 58–59, 68, 203–223. 10 Miettinen R. Suicide, law... Р. 48; Seaver P. Suicide and the vicar general... P. 26. 11 Miettinen R. Suicide, law... P. 50. 12 Morrissey S.K. Suicide and the body politics in Imperial Russia. Cambridge University press, 2006. P. 26–27. 13 Ibid. P. 25, 29–31. 14 Ibid. Р. 41. 15 Ibid. Р. 42; Российское законодательство X–XX вв.: В 9 т. / Отв. ред. А.Г. Маньков. Москва: Юридическая ли- тература, 1986. Т. 4: Законодательство периода становления абсолютизма. С. 358–359. 16 Lind V. The suicidal mind and body. Examples from Northern Germany. From sin to insanity. Suicide in early mo- dern Europe. Cornell University press, 2004. P. 64–65. 17 Miettinen R. Suicide, law... P. 59, 69. 18 Koslofsky C.M. Controlling the body of the suicide in Saxony. From sin to insanity. Suicide in early modern Euro-pe. Cornell University press, 2004. P. 52. 19 Seaver P. Suicide and the vicar general… Pp. 26–27. 20 Lind V. The suicidal mind… Pp. 67–74. Сіверянський літопис. 2023. № 3 130 драматургів, поетів та прозаїків (Т. Мор, К. Марло, В. Шекспір, В. Кід, Б. Джонсон, Д. Донн)21. Більше того, вочевидь на момент смерті Т. Гейла вже існували певні «шаблони», за якими свідки та родичі надавали слідству такі показання, які б забезпечили покійному християнський похорон. Наприклад, коли житель Лондона Річард Аллен убив себе у 1601 р., єпископська виправдальна ліцензія для слідства містила опис його тяжкої душев- ної хвороби, що тривала кілька місяців до смерті, практично ідентичний опису хвороби Т. Гейла22. Майже те саме відбулося у випадку лондонської служниці Мері Плей, що ви- пила отруту в 1616 р. З її справи виходить, що вона раптово захворіла на «меланхолію» через якесь таємне горе. Так само, за кілька місяців до скоєння суїциду, нібито хворіли душею лондонці Томас Ліч та Едмунд Нідхем, що вбили себе в різних парафіях у 1623 р. У всіх цих документах повторюються терміни «melancholy» та «distraction», що характе- ризують настрій померлих протягом останніх місяців їх життя23. Так само описали стан Т. Гейла і його родичі. Отже, цей випадок перебуває не тільки на фронтирній межі двох культур (англійської та російської) та двох віросповідань (англіканства та православ’я), а й на зламі переоцінки самогубства як явища в європейському контексті. Тож цілком можливо, що Гейл не був безумцем. Документи, написані або підписані ним, не мають ознак ірраціонального мис- лення й розладу свідомості. Він застрелився, лежачи в ліжку, тобто навіть в останні миті життя бажав, щоб його тіло знайшли в «пристойному» положенні, а не на підлозі. Ця де- таль нагадує інший випадок суїциду, вчиненого слугою леді Мері Говард у 1698 р. Слугу було звинувачно в содомії. Він вочевидь очікував арешту з перспективою бути не тільки засудженим до стояння біля стовпа та публічного приниження, а й до спалення живцем. Він вдягнув жіночу сукню, піднявся до своєї спальні, ліг у ліжко та перерізав собі горло24. З одного боку, бачимо декларування ідентичності, маргінальної та антихристиянської для XVII ст., а з іншого – бажання наблизитися до зразка «хорошої» смерті. Із заповіту Т. Гейла видно, що він принаймні намагався залишити свої бізнесові спра- ви в порядку. Своїм бенефіціаром, виконавцем останньої волі й головним спадкоємцем він призначив купця Дж. Вілкінза. Йому він заповідав свою нерухомість у Москві з усім начинням та кіньми. Цікаво, що сестра Елізабет та брати Генрі і Бернард посідали відпо- відно тільки друге, третє та четверте місця в черзі спадкоємців. 50 руб. Т. Гейл заповів на благодійність. Певні суми мали бути витрачені на сплату боргів та кредитів, а також на покриття витрат на похорон. Загалом, Гейл дуже переймався своїм похороном і в тексті заповіту кілька разів акцентував на важливості бути похованим за всіма християнськими нормами. Щодо того, чи було виконано всі необхідні обряди, існує сумнів. Випадок нічного по- ховання Т. Гейла дуже перегукується з практикою, поширеною в цей час у Саксонії. На- приклад, чоловік, що повісився в 1690 р. в Брунсвіку, був похований на дитячій ділянці кладовища під самою стіною, пізно ввечері та в тиші25. Загалом, у протестантській куль- турі цього періоду такі практики все ще відображали, з одного боку, певну зневагу до са- могубця, але з іншого – були ознакою спрощення участі духівництва в обрядовості жит- тєвого циклу26. До того ж, в оформленні останньої волі Т. Гейла брав участь священник – його духівник27. Останнє послання Гейла є одним із ранніх відомих британських зразків цього жанру. Воно також було адресоване Вілкінзу, «найдорожчому другу та партнеру». У додатку до статті ми подаємо цей текст повністю, як документ, що може охарактеризувати мотивації самогубця (період раннього модерну), а також почасти торкається тих само тем, що є ду- же важливими і для другої частини цього дослідження – політичного виміру суїциду. Лібералізація, лібертинаж, природа речей та (проти)природність Поглянувши на загальний контекст епохи, ми все ж можемо спробувати зазирнути за лаштунки драми, що відбулася в купецькому будинку в Москві навесні 1711 р. Так само, як загальноєвропейська тенденція до пом’якшення ставлення до самогубців і перебування у православній державі дозволило друзям Т. Гейла зрештою поховати його на освячній 21 McDonald M., Murpfy P. Slepless Souls. Suicide in early modern England. Oxford: Clarendon Press, 1990. Pp. 35– 41; Seaver P. Suicide and the vicar… Pp. 38–39. 22 Seaver P. Suicide and the vicar general… P. 27. 23 Ibid. P. 37. 24 Norton R. The Trial of Capt. Edward Rigby. The Flying Post. 17–20 December 1698. URL: http://www.rictornorton. co.uk/eighteen/rigby.htm. 25 Koslofsky C. Controlling the body… P. 52–53. 26 Ibid. P. 55. 27 British Library. MS 37360… Р. 59. Siverian chronicle. 2023. № 3 131 землі, його власна мотивація здійснити самогубство могла полягати у спорідненій сфері. Недарма у справі, що стосується події, було згадано, який вплив на хід думок Т. Гейла та остаточне прийняття ним фатального рішення справили рядки з перекладу Тита Лукреція Кара, зробленого Джоном Драйденом. Саме літературна традиція та філософська думка епохи Реставрації Стюартів продовжила полеміку навколо морального та релігійного ви- правдання суїциду, розпочату інтелектуалами в період правління Тюдорів. Вільнодумці 1680–1690-х рр. намагалися відділити моральне право людини на само- знищення від церковної доктрини, говорячи про таке право як елемент та ознаку мораль- ної свободи. Цікаво, що не останню роль у таких роздумах відіграло епікурейство, а та- кож та само поема «Про природу речей» та справа її перекладу на англійську. Видавець і перекладач Томас Кріч, відомий у лондонських літературних колах як прихильник епіку- рейства та атеїст, наклав на себе руки в 1700 р. Т. Кріч був наступним після Дж. Драйде- на та Джона Івліна перекладачем «Про природу речей» (його переклад побачив світ у 1684 р.). Пізніше Вольтер зафіксував плітки, що перед смертю Кріч писав коментар до по- еми Лукреція, і зазначив у рукописі: «NB. Неодмінно повішуся, коли закінчу»28. За вис- новком дослідників, практики самогубства в ранньомодерній Англії, сприйняття рядків про безглуздість людського життя після занепаду сил читачами як спрямування до дії під- силювала й популярна думка, що давньоримський поет сам покінчив з життям29. Видання «Моралі Епікура», що вийшло друком через рік після смерті Т. Гейла, містило коментар до наведених рядків, де йшлося про можливість виправдати самогубство, якщо до нього спонукали надзвичайні обставини і перелік відомих випадків з класичної античності30. Тож, самогубство Т. Гейла можна назвати «елітним», підкріпленим викличними філо- софськими пошуками англійського лібертінажа, базованими на епікурействі як течії ан- тичної філософії та потужній літературній традиції. Це не був окремий, позаконтекстний випадок, сповнений загадкових деталей, і глибоко персональний вимір (вибір) тут є части- ною глобального тренду того часу. У ранньомодерний період, як і раніше, певні поведінкові, а також літературні моделі (часто дуже тісно пов’язані через наслідування та проведення паралелей), являли собою шаблони, що мігрували від одного автора, випадку, контексту до іншого та реплікувалися багато разів через запозичення31. Нерідко вони мали спільне джерело, що знаходилося в площині звернення до давнини та метаісторії. Простіше кажучи, літературний шаблон з давньоримської поеми цілком реально міг вплинути на фатальний вибір перекладача в Лондоні та купця в Москві, які знаходилися в межах однієї культурної традиції. А при- клад античного автора, який нібито наклав на себе руки, виявився надихаючим з позиції морального авторитету – із цікавою екстраполяцією язичницької філософії на християн- ське тло. Подібний культурний феномен ще в епоху Середньовіччя склався навколо істо- рії римської матрони Лукреції, яка скоїла самогубство честі після того, як була згвалтова- на, і стала символом жіночої чистоти та громадянського обов’язку в межах християнської європейської традиції32. Приблизно такий само відтінок мав у Московщині образ княгині Євпраксії Рязанської, яка, за переказами, покінчила з життям, щоб не потрапити в полон до монголів. Наприклад, у 1665 р. князь Микита Гагарін зробив пожертву на встановлен- ня нових хрестів на легендарному місці її загибелі в церкві св. Миколи Зарайського33. Продовжуючи думку щодо культурної традиції, важко сказати, чи був Т. Гейл ліберти- ном у класичному значенні й чи було це частиною його декларованої ідентичності. Але якщо поглянути на перелік найближчих друзів та колег, які опікувалися посмертною до- лею Т. Гейла, можна зробити деякі обережні припущення щодо атмосфери та настроїв у його оточенні – знову ж таки, притаманних для часу та контексту. Одним із підписантів документів щодо заповіту Гейла був Генрі Годжкін, купець та комісіонер у відносинах між Московською компанією та урядом Петра І. Г. Годжкін входив до основного складу так званої Бенго-Колегії, або «Великобританского славного монастыря» – своєрідної «фі- лії» «Всешутейшего, Всепьянейшего и Сумасброднейшего Собора», що складалася з іно- земців і практикувала цілком собі вільнодумні розваги. У списку учасників, що походить з архіву перекладача Петербурзької Академії Наук Йоганна Вернера Пауса, Г. Годжкін значиться під № 5 як «поп Андрей Ачкин»34. Окрім нього, до «братії» входили відомі та 28 McDonald M., Murpfy P. Slepless souls... P. 152. 29 Ibid. P. 163. 30 Іbid. P. 170. 31 Див., напр., щодо інших проявів «протиприродного»: Malcolm N. Forbidden love in Istanbul: Patterns of male– male sexual relations in the Early-Modern Mediterranean world. Past and Present. 2022. Vol. 257. № 1. Рр. 55–88. Oxford academic. URL: https://academic.oup.com/past/advance-article/doi/10.1093/pastj/gtab039/6524598. 32 McDonald M., Murpfy P. Slepless souls… P. 17. 33 Morrissey S. Suicide and the body politics... P. 34–35. 34 Платонов С.Ф. Из бытовой истории Петровской эпохи. Бенго-Коллегия или Великобританский монастырь в С.-Петербурге при Петре Великом. Известия Академии наук СССР. 1926. С. 528, 537. Сіверянський літопис. 2023. № 3 132 успішні купці, а також інтелектуали – принаймні, серед учасників, окрім Пауса, можна зустріти політичного діяча та письменника барона Г. Гюйссена35. Грубі веселощі та ритуали «Всєшутєйшего Собора» та його «філій» були характерною частиною європейської карнавальної культури36, яка включала в себе ігрове повалення ав- торитетів, пародіювання всього, що в межах християнської парадигми втілювало той само божественний порядок (релігійні обряди та церковна ієрархія, державний церемоніал, свя- та життєвого циклу тощо), а також тимчасове «звільнення» людини від її соціальної ролі, виведення за межі «природного». Наприкінці XVII – на поч. XVIII ст. популярність подіб- них організацій в Європі була зумовлена й поширенням лібертинажу як сукупності філо- софських поглядів та поведінкової системи координат (до якої входило активне дискуту- вання навколо свободи волі). Антиповедінка, що вимагалася від учасників таких пародій- них організацій, теж є частиною сукупності «протиприродного», із тією лише різницею у випадку «Всєшутєйшего Собора», що перемикання між двома протилежними станами відбувалося під контролем та з волі монарха – а отже, усе ще знаходилася в полі дозволе- ного, і свобода була дуже відносною. Погляд на деякі деталі навколо самогубства Т. Гейла дає можливість розглянути різно- манітні варіації «протиприродного» в цьому та споріднених контекстах. Самогубство (без) честі та дискредитація Мазепи Архів Чарлза Вітворта раптово виявився багатим на контексти суїциду. І якщо перший розглянутий приклад свідчить про побутовий вимір та культурні тенденції, що стоять за самогубством у ранньомодерний період, то другий приклад відображає політичну складо- ву явища, з частково спорідненими, але зовсім інакше поданими й використаними куль- турними контекстами. Ми випадково відшукали папери про самогубство Т. Гейла в одному з томів цього ар- хіву, що зберігається нині в Британській бібліотеці в Лондоні. Проглянувши кілька зшит- ків, ми помітили, що сам Ч. Вітворт неодноразово нотував явище «меланхолії». Наприк- лад, у 1707 р. в приватному листуванні він жалівся на самотність, спричинену занадто раннім від’їздом з Англії для дипломатичної роботи, відчуття, що він марнує в Росії свої здібності та знання, а також погіршення фізичного здоров’я. Саме це викликало, за його словами, сильну «меланхолію»37. Ч. Вітворт виявляв певний інтерес до теми самогубства і поза випадком з Т. Гейлом, кількома роками раніше, і цього разу – з поглядом через актуальну політичну оптику. Улітку 1709 р., одразу після Полтавської битви, він нотував перипетії перемовин Петра І з турецьким урядом щодо видачі росіянам гетьмана І. Мазепи «як зрадника», звернувши увагу на одну деталь. 28 серпня до Києва повернувся капітан, якого генерал-губернатор Д. Голіцин послав з місією до Бендер. У процесі перемовин посланець висловив занепоко- єння (очевидно – не тільки власне), що в разі, якщо його збиратимуться видати, І. Мазепа може накласти на себе руки. З ініціативи росіян турки навіть намагалися знайти отруту серед його речей, але так і не знайшли38. Тривога щодо того, що Іван Мазепа може уникнути публічних принижень та страти, вбивши себе, була артикульована не тільки в поведінці російського посланця до Бендер. У «Пунктах» генералу О. Волконському, наданих князем О. Меншиковим при Переволоч- ній, було й таке розпорядження: «Ежели при нем Короле будет изменник Мазепа, и его взяв везти под крепким караулом, и смотреть того, чтобы он каким способом сам себя не умертвил»39. На перший погляд, ідеться про самогубство честі – також добре відоме людям ранньо- го модерну з античної літератури40 і навіть згадане як одна з можливих мотивацій у перед- смертній записці Гейла, що цікавим чином перекидає місток між двома цими історіями41. Щоб не дістатися ворогам та не піддатися тортурам і приниженню, військовий та політич- ний лідер обирає вбити себе, особливо – якщо він вже є літньою людиною, яка прожила життя42. Це також «елітний» суїцид, де основною мотивацією має бути патріотизм, збере- 35 Платонов С.Ф. Из бытовой истории Петровской эпохи... С. 528, 536. 36 Трахтенберг Л.А. «Всешутейший собор» и связанные с ним празднества Петровской эпохи: проблемы проис- хождения. RUTHENIA. URL.: https://www.ruthenia.ru/folklore/folklorelaboratory/Trahtenberg.htm. 37 British Library. MS 37356. Whitworth papers. Privat letter to mr. Secretary Harley. Moscow, 21 March 1707. Р. 37– 37b. 38 Поки що я не встигла безпосередньо опрацювати ці депеші у Британській бібліотеці, тому подаю їх за публіка- цією мовою оригіналу в: Сб. Императорского русского исторического общества. Т. 50. Витворт генерал-секрета- рю Бойлю. Москва. С. 226–227. 39 Голиков И. Деяния Петра Великого, мудрого преобразителя России. Москва, 1789. Ч. ХІІ. С. 30. 40 McDonald M., Murpfy P. Slepless souls… P. 97–98. 41 British Library. MS 37360… P. 61. 42 McDonald M., Murpfy P. Slepless souls… P. 97–98. Siverian chronicle. 2023. № 3 133 ження честі та публічного образу – набагато більш архаїчна, ніж виборювання права обра- ти смерть замолоду, і в межах християнської парадигми більш поважна. Відомі випадки, коли політичні діячі, засуджені за виступ проти чинної влади, здійснювали спроби само- губства. Наприклад, Уолтер Релі намагався зарізатися під час свого ув’язнення в Тауері в 1603 р., мотивуючи свій вчинок тим, що йому несила жити далі, коли його честь заплямо- вано звинуваченням у зраді43. Французькі дипломатичні повідомлення того часу містять трактування цього вчинку, нібито Релі здійснив спробу вбити себе, «щоб його доля не по- слугувала для тріумфу його ворогів»44. У ранньомодерний період уважалося, що флорен- тійський банкір та прихильник республіки Філіппо Строцці вбив себе після замаху на Алессандро де Медічі, і цей випадок порівнювали з давньоримським сюжетом про само- губство Катона Молодшого45. Цікаво, що на поч. XVIII ст. кількість самогубств честі се- ред представників європейського нобілітету дещо зріс, мабуть, у зв’язку з описаною вище тенденцією до лібералізації поглядів на суїцид46. Але за повідомленнями Ч. Вітворта стоять дещо складніші реалії. Оскільки після Пол- тави тема гіпотетичного самогубства І. Мазепи не була дискутована виключно в політич- них кулуарах, а й потрапила в публічний інформаційний простір, на мій погляд, зовсім не важливо, наскільки сама теза відповідає дійсності. Важливим є інше – яке місце мотив по- боювань російського уряду щодо втрати шансу поквитатися з гетьманом посів у констру- юванні його негативного образу47. Адже в зазначений період у понятті честі завжди було тіньове протилежне значення – сором, і обидва з них могли стати серйозною причиною для скоєння самогубства48. Фактично, маємо справу зі ще одним проявом «протиприроднього», цього разу – як частини конструювання образу «ворога», і особливо – «зрадника». В європейській тради- ції, як вже зазначалося, звинувачення в державній зраді майже завжди «притягувало» за собою набір інших звинувачень у діяннях, які протирічили божественному порядку (ма- гія, єресь, содомія, зрада релігії). Очевидно, що у складанні програми пропагандистських атак на І. Мазепу Петро І використовував не тільки суто московську концепцію бунту та покарання за нього49, а й багату та давно сформовану в основних впізнаваних рисах євро- пейську традицію, що було логічним продовженням його вестернизаторської політики. Для прикладу, публічне знищення ефігії (портретної ляльки, див. термін political effigy – політична ефігія) Мазепи в Глухові50 очевидно перегукується зі знаменитою британською практикою страти державних зрадників (так зване drawing, hanging & quartering, коли ви- нуватця почергово протягували за конем, вішали, патрали та розривали на частини або четвертували)51. Інше можливе джерело натхнення ідеологів Петра І можна побачити в описі тріумфальних воріт, зведених Меншиковим на честь російської перемоги під Полта- вою в 1709 р. У програмі символічних зображень Мазепа порівнювався з «вождем алван- ським» Метієм Стуффетієм, який, за Тітом Лівієм, зрадив римського царя – за це його бу- ло розтерзано на шматки перед військом52. Звісно, те, що це все було зроблено з лялькою, пояснюється лише невдачею росіян у спробах схопити самого гетьмана, але й здійснення публічних каральних дій посмертно або над спеціально виготовленою подобою засудженого широко практикувалося європей- ськими монархіями. Сам Петро І вже вдавався до схожої церемонії під час розкриття змо- ви полковника Циклера, коли тіло боярина І. Милославського, причетного до змови, було ексгумовано, на свинях доправлено до місця страти заколотників і покладене під плаху так, щоб їх кров стікала на останки53. Найвідомішим прикладом символічного покарання політичної ефігії, що навіть переросло в щорічну традицію, поширену в англосаксонсько- му світі, є спалення опудала Гая Фокса – очільника заколоту проти англійського короля Джеймса І в 1605 р.54 43 Ibid. Р. 228, 276; Greenblatt S.J. Sir Walter Ralegh. New Haven, 1973. P. 114–117. 44 Ibid. P. 116. 45 McDonald M., Murpfy P. Slepless souls… P. 276. 46 Ibid. Р. 277. 47 Див. щодо конструювання образу «гетмана-зрадника»: Бовгиря А. «Гетман-изменник»: конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. Соціум. Альманах соціальної історії. 2017. Вип. 13–14. С. 239–248. 48 McDonald M., Murpfy P. Slepless souls… P. 277. 49 Бовгиря А. «Гетман-изменник»… С. 241–243. 50 Zitser E. The Transfigured kingdom: Sacred parody and charismatic authority at the court of Peter the Great. Cornell University Press, 2004. Р. 95–96. 51 Tracy L. The shameful business of betrayal and treason. Treason: Medieval and Early Modern Adultery, Betrayal, and Shame. Brill, 2019. P. 11. 52 Зелов Д.Д. Вклад А.Д. Меншикова в создание официальной праздничной культуры петровского времени. Мен- шиковские чтения 2003. Санкт-Петербург, 2004. С. 10. 53 Устрялов Н. История царства Петра Великого. Санкт-Петербург, 1858. Т. 3. С. 22. 54 Burne С.S. Fifth of November customs. Folklore. 1904. Vol. 15. № 1. P. 106; McConville B. Pope’s Day revisited, «Popular» culture reconsidered. Explorations in Early American culture. 2000. Vol. 4. Р. 258. Сіверянський літопис. 2023. № 3 134 Отже, невід’ємною частиною образу «зрадника» стає «погана» смерть, нехай навіть символічно розіграна в межах карнавального дійства – ще один приклад «протиприрод- нього», «прирученого» владою та використаного нею як інструмент політичної боротьби. Пригадуючи практики покарання звичайних людей, що скоїли суїцид, тобто пішли проти власного тіла, а не тіла держави – важливою їх складовою була публічна ганьба. Самогуб- ство (або спроба самогубства) у випадку політичної кари виглядає більш глобально та ам- бівалентно, навіть якщо тема в ранньомодерному прочитанні часто апелює до прикладів з античного минулого або біблійних сюжетів. Там, де Лукреція вдаряє себе кинджалом, щоб зберегти честь та лишитися порядною громадянкою55, Юда вішається через ганьбу як зрадник – так само, як було повішено в Глухові політичну ефігію Мазепи. Недарма спа- лення ефігії Юди й досі лишається традиційною частиною публічних святкувань у деяких країнах56. Той само мотив «поганої» смерті проглядається у винайденні Петром І за сприяння О. Меншикова так званого «Ордена Юди» – пародійної нагороди на противагу вищому імперському військовому ордену апостола Андрія Первозваного. Орден було створено спеціально для того, щоб вручити І. Мазепі в разі, якби він потрапив до рук росіян. У ширшому сенсі цей акт мав би стати частиною чергового театралізованого публічного дійства соціальної смерті гетьмана57. Звісно, на срібній орденській медалі мало бути зоб- раження вішальника58. Образна паралель Мазепа–Юда, як відомо, активно використовувалася Петром І для дискредитації гетьмана та легітимізації його громадянської смерті й подальшого damnatio memoriae (прокляття пам’яті)59. Вона також цілком укладалася в давній європейський троп: монарх – це уособлення державного порядку, державний порядок – це уособлення божественного порядку, зрада монарха прирівнюється до зради Бога. Царські пропаган- дисти використали цей троп буквально, коли в публічному засудженні переходу гетьмана на бік Карла ХІІ Петро І виступив Христом, найближче коло царських придворних – апос- толами, а Мазепа – Юдою60. На перший погляд може здатися, що таке ототожнення мо- нарха як смертної людини занадто сміливе, але це не так. Воно виражає по-різному осмислену в межах європейських (абсолютних) монархій ідею про політичне тіло: монарх є уособленням держави, а держава услід за Церквою постає в образі Тіла Христова61. От- же, правитель уже не є смертною людиною і перетворюється на невмирущу ідею, продов- жену в існуванні монархії як корпорації. У межах цієї парадигми монарх–держава–Бог є абсолютним добром62. Проявивши ворожість до монарха (Петра І) і держави (Московського царства), в очах російського імперства Мазепа став ворогом Бога і протиставленим втіленому добру абсо- лютним злом (не дарма наступний персонаж, з яким його порівняли, – Люцифер)63. Отже, зусиллями російської пропаганди влітку–восени 1709 р., нехай і гіпотетичне, але самогуб- ство честі перетворилося на самогубство безчестя, бо для «зрадника» нібито й не залиша- лося нічого, крім як бути відторгнутим світом як протиприродний елемент. Висновки «Протиприродна поведінка» – це концептуальна конструкція, яка включає в себе чи- мало тісно взаємопов’язаних складових, використовувалась і досі використовується у (контр)пропаганді як універсальний інструмент дискредитації ворога. Як малодослідже- ний феномен у період Великої Північної війни 1700–1721 рр., особливо щодо Москов- ського царства та Гетьманщини, складові цього поняття заслуговують на всебічне дослід- ження на кількох рівнях – від побутового до глобального. Деякі папери з архіву Ч. Вітворта містять інформацію, завдяки якій у дослідника і є можливість поглянути на такий складник, як суїцид, через кілька різних оптик, проте в межах одного часового проміжку та на тлі одних і тих само політичних подій. Опрацю- вавши кілька різних згадок про самогубство, пропонуємо, з одного боку, рух від побуто- вого та приватного (Гейл) до публічного та політичного (Мазепа), а з іншого – застосу- вання до обох випадків різних контекстів та паралелей, а також методів суїцидології (на- 55 McDonald M., Murpfy P. Slepless souls… P. 17. 56 Hole C. British folk customs. Hutchinson, 1976. P. 37–38. 57 Zitser E. The Transfigured kingdom... Рр. 99–107. 58 Ibid. P. 98. 59 Бовгиря А. «Гетман-изменник»… С. 244. 60 Zitser E. The Transfigured kingdom… P. 99. 61 Див. найвідомішу концептуальну працю щодо ідеї політичного тіла, особливо розділ про поняття Corpus Mys- ticum: Kantorowicz E.H. The King’s two bodies. A study in Mediaeval theology. Princeton, New Jersey, 1957. P. 194– 232. 62 Ibid. P. 314–336. 63 Ibid. P. 245. Siverian chronicle. 2023. № 3 135 приклад, верифікування таких понятійних наборів в офіційних документах, що стосують- ся самогубства) та подекуди гендерних та квір-студій (коли в межах проєкту самогубство як прояв «протиприродної поведінки» можна порівняти з іншими складниками цього ком- плексу, що стосуються норм гендеру та сексуальності). Усі згадки та навіть рефлексії про проблему самогубства постають у паперах Ч. Віт- ворта на тлі реформ Петра І та Великої Північної війни 1700–1721 рр., і це очевидно з ура- хуванням його дипломатичної активності при дворі російського царя. Однак, інкорпорую- чи їх до загальноєвропейського глобального контексту (щонайменше через британські зв’язки, тогочасні правові норми, літературні тропи та пропагандистські прийоми), можна побачити, наскільки описані випадки були притаманними широкому європейському куль- турно-інформаційному тлу. Те саме можна сказати і про інші відгалуження теми «проти- природного» у справі дискредитації І. Мазепи російською пропагандою одразу після його переходу на бік шведів, традиційні для конструювання образа ворога. Із цього погляду, такі акти «публічної смерті», як знищення ефігії, або ж лібертинаж пародій «Всєшутєйше- го Собора», у тому числі й винайдення принизливого «Ордена Юди», не видаються по- родженнями химерної фантазії Петра І як абсолютного монарха, і тим більше не були ви- ключними явищами за межами московських реалій. Саме робота зі східноєвропейською складовою інформаційних баталій Великої Північ- ної війни 1700–1721 рр. та введення її до глобального контексту є одним із дослідницьких завдань нашого проєкту. З огляду на це вбачаємо важливими публікації деяких докумен- тів з метою зробити їх доступними для міжнародної аудиторії, а також подальшу концеп- туалізацію інформаційних протистоянь у зазначений період. Додаток У цьому додатку ми публікуємо передсмертну записку Томаса Гейла в перекладі українською та подаємо оригінальний текст. Оскільки його було написано поспіхом, часто він не має розділових знаків, а окремі речення можна виділити тільки за смислом. Для полегшення сприйняття нами здійснено цей умовний розподіл, подекуди додано слова у дужках (за змістом контексту), але збе- режено орфографічні та стильові особливості оригіналу. Ми обрали саме цей документ для публікації, адже він є унікальним зразком ранньої перед- смертної записки, яких дослідникам відомо дуже небагато. Утім, планується повна публікація джерел до справ самогубства Т. Гейла в межах наших подальших досліджень для актуального про- єкту. * Найдорожчий друже та партнере, Я маю перепросити перед тобою за цю образу, (адже тобі) бути першим, наскільки мені відомо, проти кого я (це вчинив), і спочатку ти зазнаєш без мене деяких втрат. Але щодо всіх російських та приватних рахунків тобі варто звернутися до моєї бухгалтерської книги, за допомогою якої, (а та- кож) моєї кишенькової книги та книги витрат, я гадаю, ти маєш досить легко виплутатися. Ти маєш винайти найбільш зручні способи сплати своїх боргів без позики, яка в жодному разі не (має) бути визнана твоїм штрафом, та ганьба простягається ще далі, що дуже турбує мене, і містер Оулі не зда- тен, утім, май співчуття до його несправедливості. Не забудь отримати замовлення від містера Гіза на 10000 рублів, з нас 1,4 £ за пеньку, придбану та виписану цьогоріч у попередньому порядку, і отримати 60 копійок + £ російськими грошима. Я нагадую тобі про це, тому що думаю, що в рахун- ках Гендерсона цього не згадано. Благаю, бережи себе і прийми всі мої зв’язки до твоєї милості. Я свідомий твоєї розважливості, тому перестану (тебе) підштовхувати, після того, як я попросив тебе ні в чому не довіряти Гендерсону, який у всіх своїх звичках дурний та недбалий. Благаю, щоб ніхто, крім тебе, не бачив мій зшиток приватних листів, полишений в Архангельську, і збережи на спомин про мене те, що знайдеш тут у секретері, але нікому не показуй. Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом. Але життя, щодо якого дехто боязко сумнівається, не має жодного значення для мене. І я не міг не дивуватися, як люди, зазнаючи лихоманки ганьби та інших негараз- дів, витримують це, якщо старість неодмінно має стати свідком невдач. Благаю, партнере, повідом містеру Гайлзу, що за мить до смерті я був його покірним слугою. З цим я помираю. Дорогий друже та партнере, це твоє. Містеру Вілкінсу особисто, від Т.Г. * Dearest friend & partner, I must excuse myself to you for this offence, being the first to my knowledge I have committed against you without me at first you will be at some loss. But in all the Russ and Private accounts you must be refer- red to my ledger, by which and my pocket book, cash book and wast book I think you may come pretty easily out. The ways to pay you debts have you you must contrive to you most conveniency without dra- wing, which your fee in no case is admitted off, the disgrace was further by it fits very uneasily about me, and mr. Owley can’t but be sensible of his injustice. Remember to receive mr. Gieses custome for Ru. 10000 due to us with the 1,4 £ for hemp, and likewise that you are to pay the 1,4 £ for hemp bought and writt up this year into the precaus, and receive 60 cop. + £ in Russ money. I put you in mind of this, becau- Сіверянський літопис. 2023. № 3 136 se I believe there is no notice of it in Hendersons accounts, pray be careful of your seif and admitt all my relations to your love. I know your prudence, soe ile leave off this way striking, after I have desird you to trust nothing to Henderson who in all his ways is a dume and very careless. Pray lett my copy booke of pri- vate letters left in Archangel be seen by nobody, but yourself, and what you find in my escritoire here, keep in remembrance of me, but don’t shew it. The action I am about to committ will be variously confused by the world, but life so fondly doubted on by some, is to me very indifferent, and I could never but wonder how people under the feveress disgraces and other afflictions would bear it, when old age must infallibly see misfortunes. Pray Partner let Mr. Hiles know, that a minute before my death I was his humble servant. With this I dye. Dear Friend and Partner that’s yours. Directed to mr. Wilkins alone from T.H.64 References Bovhyria, A. (2017). «Hetman-yzmennyk»: konstruiuvannia obrazu Ivana Mazepy u XVIII st. [«Het- man-traitor». The construction of Mazepa’s image in 18th c.]. Sotsium. Almanakh sotsialnoi istorii – Socie- ty. Almanac of social history, 13–14, Р. 239–248. Zelov, D. (2004). Vklad A.D. Menshikova v sozdanie oficzialnoj prazdnichnoj kultury petrovskogo vremeni [The contribution of A.D. Menshikov to the creation of the official festive culture of the Petrine era]. Saint Petersburg, Russia. Філіпова Ганна Володимирівна – кандидатка історичних наук, стипендіатка Marie Skłodowska-Curie Actions (MSCA), запрошена дослідниця, Гетеборзький університет (405 30, м. Гетеборг, Швеція). Filipova Hanna – Рh.D. (history), Marie Skłodowska-Curie Actions (MSCA) fellow, gues- ting researcher, University of Gothenburg (405 30, Gothenburg, Sweden). E-mail: lille_prinsen@ukr.net, hanna.filipova@gu.se «WHAT I AM ABOUT TO DO WILL BE INTERPRETED DIFFERENTLY BY THE WORLD»: SUICIDE, THE CHARLES WHITWORTH ARCHIVE, AND «UNNATURAL BEHAVIOR» The article was written as part of the «Dialogues, disputes and battles: propaganda during the Great Northern War 1700–1721» project, which I am currently working on at the University of Gothenburg (Sweden). The project has received funding through the MSCA4Ukraine project, which is funded by Euro- pean Union. This part of the research deals with the concept of «unnatural behavior» proposed by me and its reflection in political discussions and information confrontations of the first quarter of the 18th c. In addition to comparative analytics (placement of tangible material in a pan-European context), I also use more specific methods (of suicidology, sometimes gender history). In early modernity, suicide was tra- ditionally classified as a conditional list of «unnatural» crimes, along with betrayal of country and mo- narch, the practice of magic, sexual practices that did not lead to conception (under the general term «so- domy»), heresies, atheism, blasphemy. Conceptually, all these phenomena were united by the idea that they violate the normal world order and lead to a distortion of the idea of divine creation, which means that they serve the purposes of the Devil. Also, due to the involvement of broad international contexts, the study has perspectives in the field of global history. The scientific novelty: little-studied documents from the archive of the British diplomat Charles Whit- worth about Muscovy and the Hetmanate during the Great Northern War 1700–1721 make it possible to consider the phenomenon of suicide not only through daily life, but also through the political optics of that time. This is especially interesting in the Eastern European dimension, where the study of the «unnatural» is still not very common. Key words: Charles Whitworth, suicide, Ivan Mazepa, «unnatural behavior», Great Northern War 1700–1721. Дата подання: 19 травня 2023 р. Дата затвердження до друку: 10 червня 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Філіпова, Г. «Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом»: самогубство, ар- хів Чарльза Вітворта та «протиприродна поведінка». Сіверянський літопис. 2023. № 3. С. 127–136. DOI: 10.58407/litopis.230312. Цитування за стандартом APA Filipova, Н. (2023). «Te, shcho ya zbyraiusia vchynyty, bude po-riznomu traktovane svitom»: samo- hubstvo, arkhiv Charlza Vitvorta ta «protypryrodna povedinka» [«What I am about to do will be interpre- ted differently by the world.» Suicide, the Charles Whitworth Archive, and «Unnatural Behavior»]. Siveri- anskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 127–136. DOI: 10.58407/litopis.230312. 64 British Library. MS 37360… P. 60b–61.

"Те, що я збираюся вчинити, буде по-різному трактоване світом": самогубство, архів Чарльза Вітворта та "протиприродна поведінка"

Репозитарії

Схожі ресурси