Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298)

Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298)

Мета статті – простежити роль Вацлава ІІ в обранні Альбрехта Нассау на німецький трон та розкрити особливості відносин між цими двома правителями впродовж 1292–1298 рр. Методи: проблемно-хронологічний, історико-системний та аналітичний. Наукова новизна полягає в комплексному висвітленні відносин ч...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2023
Автор: Ліхтей, І.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
У глиб віків
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199728
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298) / І. Ліхтей // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 21-31. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199728
record_format dspace
spelling irk-123456789-1997282024-10-28T16:52:12Z Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298) Ліхтей, І. У глиб віків Мета статті – простежити роль Вацлава ІІ в обранні Альбрехта Нассау на німецький трон та розкрити особливості відносин між цими двома правителями впродовж 1292–1298 рр. Методи: проблемно-хронологічний, історико-системний та аналітичний. Наукова новизна полягає в комплексному висвітленні відносин чеського короля Вацлава ІІ та німецького правителя Адольфа Нассау на тлі суспільно-політичних подій у Священній Римській імперії. Висновки. За правління Вацлава ІІ Пршемисловича Чеське королівство стало відігравати провідну роль у Центральній Європі. Якийсь час Вацлав ІІ перебував під впливом політики Габсбургів, але незабаром відійшов від неї. Після смерті німецького короля Рудольфа І Габсбурга його єдиним спадкоємцем був старший син Альбрехт, герцог Австрії. Однак той мав незначне коло прихильників, тож майже всі курфюрсти, передусім його шурин Вацлав II, з котрим він перебував у ворожнечі, об’єдналися в опозиції щодо нього. Переважно завдяки антигабсбурзькій позиції чеського короля на трон було обрано Адольфа, графа Нассау. При цьому Адольф Нассау роздавав щедрі обіцянки князям-виборцям, які насправді не збирався виконувати. Правління його виявилося жалюгідним. За прикладом Рудольфа І Габсбурга він вирішив створити в німецьких землях спадковий домен, через що налаштував проти себе курфюрстів. Зусилля Адольфа Нассау, спрямовані на заволодіння маркграфством Мейсен, означали порушення передвиборчих домовленостей із Вацлавом ІІ, відповідно до яких чеському володареві належало першочергове право в отриманні цього лена. Після угоди Адольфа Нассау з Альбрехтом Габсбургом, у якій зовсім не бралися до уваги претензії Чехії на альпійські землі, німецький король вкотре продемонстрував, що не має наміру дотримуватися своїх передвиборчих гарантій. Тож Вацлав ІІ примирився з Альбрехтом Габсбургом і активно долучився до протидії Адольфові Нассау. Курфюрсти звинуватили Адольфа Нассау в найтяжчих проступках, визнали його нездатним до правління й позбавили влади. The purpose of the article is to trace the role of Vaclav II in the election of Albrecht of Nassau to the German throne and to reveal peculiarities of the relationship between these two rulers during 1292–1298. Methods: problematic-chronological, historical-systemic and analytical. Scientific novelty consists in a comprehensive coverage of relations between the Czech king Wenceslas II and the German ruler Adolf Nassau against the background of social and political events in Holy Roman Empire. Conclusions. During the reign of Wenceslas II Prshemyslovych, the Czech kingdom began to play a leading role in Central Europe. For some time, Wenceslas II was under the influence of Habsburgs politics, but soon moved away from it. After the death of the German king Rudolf I of Habsburg his eldest son Albrecht, duke of Austria was his only heir. However, he had a small circle of supporters, so almost all prince-electors, primarily his brother-in-law Wenceslas II, with whom he was at enmity, united in opposition to him. Mainly thanks to the anti-Habsburg position of the Czech king, Adolph, count of Nassau, was elected to the throne. At the same time, Adolf Nassau made generous promises to princes-electors, which he was not really going to fulfill. His government turned out to be miserable. Following the example of Rudolph I of Habsburg, he decided to create a hereditary domain in German lands, because of which he set up electors against himself. Adolf Nassauʼs efforts, aimed to possession of the margrave of Meissen, meant a violation of pre-election agreements with Wenceslas II, according to which the Czech ruler owned primary right to receive that fief. After the agreement of Adolf Nassau with Albrecht Habsburg, which did not take into consideration the claims of Czechia at the Alpine lands, the German king once again demonstrated that he did not have the intention to adhere to his pre-election guarantees. So Wenceslas II reconciled with Albrecht Habsburg and actively joined the opposition to Adolph Nassau. Electors accused Adolph Nassau of the most serious offences, declared him unfit to rule, and deprived of power. 2023 Article Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298) / І. Ліхтей // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 21-31. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230402 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199728 94(437+430):929.731«1292/1298» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic У глиб віків
У глиб віків
spellingShingle У глиб віків
У глиб віків
Ліхтей, І.
Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298)
Сiверянський літопис
description Мета статті – простежити роль Вацлава ІІ в обранні Альбрехта Нассау на німецький трон та розкрити особливості відносин між цими двома правителями впродовж 1292–1298 рр. Методи: проблемно-хронологічний, історико-системний та аналітичний. Наукова новизна полягає в комплексному висвітленні відносин чеського короля Вацлава ІІ та німецького правителя Адольфа Нассау на тлі суспільно-політичних подій у Священній Римській імперії. Висновки. За правління Вацлава ІІ Пршемисловича Чеське королівство стало відігравати провідну роль у Центральній Європі. Якийсь час Вацлав ІІ перебував під впливом політики Габсбургів, але незабаром відійшов від неї. Після смерті німецького короля Рудольфа І Габсбурга його єдиним спадкоємцем був старший син Альбрехт, герцог Австрії. Однак той мав незначне коло прихильників, тож майже всі курфюрсти, передусім його шурин Вацлав II, з котрим він перебував у ворожнечі, об’єдналися в опозиції щодо нього. Переважно завдяки антигабсбурзькій позиції чеського короля на трон було обрано Адольфа, графа Нассау. При цьому Адольф Нассау роздавав щедрі обіцянки князям-виборцям, які насправді не збирався виконувати. Правління його виявилося жалюгідним. За прикладом Рудольфа І Габсбурга він вирішив створити в німецьких землях спадковий домен, через що налаштував проти себе курфюрстів. Зусилля Адольфа Нассау, спрямовані на заволодіння маркграфством Мейсен, означали порушення передвиборчих домовленостей із Вацлавом ІІ, відповідно до яких чеському володареві належало першочергове право в отриманні цього лена. Після угоди Адольфа Нассау з Альбрехтом Габсбургом, у якій зовсім не бралися до уваги претензії Чехії на альпійські землі, німецький король вкотре продемонстрував, що не має наміру дотримуватися своїх передвиборчих гарантій. Тож Вацлав ІІ примирився з Альбрехтом Габсбургом і активно долучився до протидії Адольфові Нассау. Курфюрсти звинуватили Адольфа Нассау в найтяжчих проступках, визнали його нездатним до правління й позбавили влади.
format Article
author Ліхтей, І.
author_facet Ліхтей, І.
author_sort Ліхтей, І.
title Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298)
title_short Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298)
title_full Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298)
title_fullStr Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298)
title_full_unstemmed Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298)
title_sort політичні віражі: відносини чеського володаря вацлава іі з німецьким королем адольфом нассау (1292–1298)
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2023
topic_facet У глиб віків
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199728
citation_txt Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298) / І. Ліхтей // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 21-31. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT líhtejí polítičnívíražívídnosiničesʹkogovolodarâvaclavaííznímecʹkimkorolemadolʹfomnassau12921298
first_indexed 2024-11-10T18:49:35Z
last_indexed 2024-11-10T18:49:35Z
_version_ 1815362483899072512
fulltext Siverian chronicle. 2023. № 4 21 УДК 94(437+430):929.731«1292/1298» Ігор Ліхтей • ПОЛІТИЧНІ ВІРАЖІ: ВІДНОСИНИ ЧЕСЬКОГО ВОЛОДАРЯ ВАЦЛАВА ІІ З НІМЕЦЬКИМ КОРОЛЕМ АДОЛЬФОМ НАССАУ (1292–1298)1 DOI: 10.58407/litopis.230402 © І. Ліхтей, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000­0002­5458­7252 Мета статті – простежити роль Вацлава ІІ в обранні Альбрехта Нассау на німецький трон та розкрити особливості відносин між цими двома правителями впродовж 1292–1298 рр. Мето- ди: проблемно-хронологічний, історико-системний та аналітичний. Наукова новизна полягає в комплексному висвітленні відносин чеського короля Вацлава ІІ та німецького правителя Адольфа Нассау на тлі суспільно-політичних подій у Священній Римській імперії. Висновки. За правління Вацлава ІІ Пршемисловича Чеське королівство стало відігравати провідну роль у Центральній Єв- ропі. Якийсь час Вацлав ІІ перебував під впливом політики Габсбургів, але незабаром відійшов від неї. Після смерті німецького короля Рудольфа І Габсбурга його єдиним спадкоємцем був старший син Альбрехт, герцог Австрії. Однак той мав незначне коло прихильників, тож майже всі курфюрс- ти, передусім його шурин Вацлав II, з котрим він перебував у ворожнечі, об’єдналися в опозиції що- до нього. Переважно завдяки антигабсбурзькій позиції чеського короля на трон було обрано Адоль- фа, графа Нассау. При цьому Адольф Нассау роздавав щедрі обіцянки князям-виборцям, які на- справді не збирався виконувати. Правління його виявилося жалюгідним. За прикладом Рудольфа І Габсбурга він вирішив створити в німецьких землях спадковий домен, через що налаштував проти себе курфюрстів. Зусилля Адольфа Нассау, спрямовані на заволодіння маркграфством Мейсен, оз- начали порушення передвиборчих домовленостей із Вацлавом ІІ, відповідно до яких чеському воло- дареві належало першочергове право в отриманні цього лена. Після угоди Адольфа Нассау з Альб- рехтом Габсбургом, у якій зовсім не бралися до уваги претензії Чехії на альпійські землі, німецький король вкотре продемонстрував, що не має наміру дотримуватися своїх передвиборчих гарантій. Тож Вацлав ІІ примирився з Альбрехтом Габсбургом і активно долучився до протидії Адольфові Нассау. Курфюрсти звинуватили Адольфа Нассау в найтяжчих проступках, визнали його нездат- ним до правління й позбавили влади. Ключові слова: Чеське королівство, Священна Римська імперія, Вацлав ІІ, Рудольф І Габсбург, Альбрехт Габсбург, Адольф Нассау, курфюрсти. Наприкінці 80­х рр. ХІІІ ст. Чеське королівство суттєво зміцнило свої позиції на між­ народній арені, а його володар Вацлав ІІ (1283–1305) став відігравати більш активну роль у політичному житті Священної Римської імперії, на чолі якої стояв Рудольф І Габсбург (1273–1291). У 1285 р. Вацлав ІІ одружився з його донькою Ґутою (Їткою) (1271–1297). Тож Рудольф І Габсбург дбав про те, щоб молодий чеський монарх активно підтримував його політику в імперії. Утім вправний Пршемислович, як мало хто з його попередників, зумів неабияк скористатися союзними та родинними стосунками з Рудольфом І Габсбур­ гом. Від свого тестя Вацлав ІІ, крім іншого, урочисто отримав і гарантію прав курфюрстів для чеських королів2. Разом з тим, Вацлав ІІ не забував і про те, що саме Рудольф І Габс­ бург після того, як у 1273 р. посів німецький трон, відібрав від його батька – короля Пршемисла Отакара ІІ (1253–1278) – альпійські володіння (герцогства Австрію, Штирію, Каринтію та Крайну) і зробив їх ядром свого домену. У битві з Рудольфом І Габсбургом, яка відбулася 26 серпня 1278 р. на Моравському полі, король Пршемисл Отакар ІІ і заги­ нув. 1 Доповідь була виголошена на ІХ Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми сучасної української медієвістики», що відбулася 20 травня 2023 р. в Інституті історії та соціогуманітарних дисциплін ім. О.М. Лаза­ ревського на базі Науково­дослідного центру вивчення історії релігії та Церкви імені архієпископа Лазаря Бара­ новича та кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин (Національний університет «Чернігівський коле­ гіум» імені Т. Г. Шевченка) спільно з Інститутом історії України НАН України. 2 Kalista Z. Václav Druhý. Hrdinové a věštci českého národa / Redigoval Rudolf Holinka, za spolupráce ... Jana Čeřovského a Františka Marka. Přerov: Společenské podniky, 1948. S. 127, 129. Сіверянський літопис. 2023. № 4 22 У липні 1291 р. у поважному 73­літньому віці Рудольф І Габсбург помер. Він відходив у засвіти, маючи тверде переконання в тому, що зробив усе можливе, аби його син – авст­ рійський герцог Альбрехт – посів німецький трон. Адже троє з чотирьох світських кур­ фюрстів були зятями Рудольфа І Габсбурга. Крім того, він мав родича й серед династії Асканіїв, яким належав четвертий курфюртський голос. В останній рік свого життя Ру­ дольф І Габсбург намагався зв’язати їх круговою порукою, аби під час майбутніх виборів вони голосували саме за його сина3. Однак, коли старий король помер, справа набула не­ сподіваного повороту. Проти обрання Альбрехта Габсбурга висловилися всі церковні кур­ фюрсти, котрі побоювалися його надмірного посилення. Слідом за ними своє небажання щодо цієї кандидатури стали проявляти й деякі світські виборці. Першим від Альбрехта Габсбурга відвернувся молодий чеський король Вацлав ІІ. Власне з цих виборів і розпоча­ лося активне спілкування Вацлава ІІ з Адольфом Нассау, який виявився опонентом Аль­ брехта І Габсбурга в боротьбі за владу у Священній Римській імперії. Допоки був живий німецький король Рудольф І Габсбург, він робив усе можливе, аби між його сином Альбрехтом і зятем Вацлавом ІІ панували дружні відносини, позаяк праг­ нув зберегти на майбутні роки співпрацю з Пршемисловичами4. Та з його смертю 15 лип­ ня 1291 р. стосунки між Альбрехтом і Вацлавом ІІ неабияк зіпсувалися, що й засвідчили вибори німецького короля. Загалом становище герцога Альбрехта після відходу в інші світи його батька Рудоль­ фа І було не з легких. Проти нього об’єдналося чимало можновладців – угорський король Андраш ІІІ (1290–1301), чеський монарх Вацлав ІІ, герцог Нижньої Баварії, граф Савой­ ський, церковні очільники Зальцбурга, Аквілеї й Констанци, а також ломбардські міста та вільні общини швейцарських земель. Вони мали за мету позбавити Альбрехта Габсбурга та його союзника Майнгарда ІІ Герц­Тирольського (1258–1295) їхніх герцогств (Австрії та Каринтії). Улітку 1291 р. угорський король Андраш ІІІ, маючи підтримку Зальцбурзького архі­ єпископа Конрада фон Вансторфа (1291–1312), напав на австрійські землі, аби помстити­ ся за спробу Альбрехта заволодіти спадщиною Арпадовичів. Зауважимо, що Альбрехт за­ зіхав на угорський трон після таємного вбивства 10 липня 1290 р. короля Ласла IV Полов­ ця (Куна), попередника Андраша ІІІ. Наприкінці серпня 1291 р. супротивники уклали мир, однак Альбрехт був змушений відмовитися від усіх претензій на Угорщину і навіть пішов на деякі територіальні поступки на користь Андраша ІІІ5. Та ще більша небезпека чатувала на Альбрехта в швейцарських землях, де Габсбурги мали володіння й розпоряд­ жалися вищою судовою владою над багатьма общинами. Опір проти зростання їх могут­ ності вилився в повстання, до якого приєдналася значна частина тамтешніх вищих духов­ них і світських феодалів. У ході цієї боротьби в серпні 1291 р. вільні общини трьох аль­ пійських «лісових земель» Урі, Швіца й Унтервальдена об’єдналися й поклали початок новому політичному утворенню на території Священної Римської імперії – Швейцарсько­ му союзу. Проти посилення влади Альбрехта стала виступати також знать штирійських і австрій­ ських земель. До того ж, на ці території, чи бодай на їх частину, стало зазіхати чимало су­ сідніх можновладців. Єдиним союзником Альбрехта Габсбурзького в Альпійському регіо­ ні залишався Майнгард ІІ Герц­Тирольський. Щоправда, під впливом своєї дружини Ґути король Вацлав ІІ вийшов з альянсу, а архієпископа Зальцбурзького Альбрехт задобрив да­ лекосяжними територіальними й вотчинними володіннями. Відтак Альбрехт зумів злама­ ти опір замків австрійських повстанців і, здійснивши блискавичний зимовий похід через перевал Земмерінґ, придушив повстання в Штирії. Так само енергійно Майнгард ІІ Герц­ Тирольський приборкав повстання в Каринтії6. Тим часом тривала підготовка до виборів німецького короля. Здається, що Альбрехт Габсбург, якому з літа 1291 р. довелося приборкувати заворушення у власному домені, не був остаточно впевнений у своїх шансах здобути корону. І всупереч нестабільній ситуації в Штирії, Альбрехт аж до кінця лютого 1292 р. перебував у Відні, де, крім іншого, вів пе­ ремовини про своє обрання з представниками духовних князів7. За кандидатуру Альбрехта Габсбурга активно виступав Людвиг ІІ Суворий – рейн­ ський пфальцграф (1253–1294) і герцог Верхньої Баварії (1255–1294). Він був причетний 3 Charvátová K. Václav II. Čeští králove / Ed. Marie Ryantová, Petr Vorel. Praha–Litomyšl: Paseka, 2008. S. 121–122. 4 Charvátová K. Václav II. Král český a polský. Praha: Vyšehrad, 2007. S. 124. 5 Цьольнер Е. Історія Австрії / Пер. з нім. Дубасевич Р., Назаркевич Х., Онишко А., Іванчук Н. Львів: Літопис, 2001. C. 117; Šusta J. České dějiny. Praha: Jan Laichter, 1935. Dílu II. Část 1. Soumrak Přemyslovců a jejich dědictví. S. 433. 6 Цьольнер Е. Історія Австрії. С. 117; Šusta J. České dějiny. S. 433–435; Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 137; Jan L. Václav II. Král na stříbrném trůnu 1283–1305. Praha: Argo, 2015. S. 152. 7 Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II v letech 1283–1300. Brno: Matice Moravská, 2009. S. 168. Siverian chronicle. 2023. № 4 23 ще до обрання Альбрехтового батька Рудольфа Габсбурга і тепер знову взявся забезпечи­ ти голоси для Габсбургів. Натомість Альбрехт Габсбург готовий був щедро віддячитися рейнському пфальцграфу за допомогу. Так, 29 березня 1292 р. Альбрехт Габсбург видав для Людвига ІІ Суворого грамоту, в якій у разі свого обрання на трон визнавав за ним спірні імперські маєтки та деякі інші пожитки, а також підтверджував давніші привілеї8. Відтак 5 квітня 1292 р. в Інсбруці Альбрехт Габсбург уже безпосередньо зустрівся з Люд­ вигом ІІ Суворим. А 13 квітня 1292 р. рейнський пфальцграф пообіцяв подбати про те, щоб здобути для Альбрехта Габсбурга підтримку світських курфюрстів (sekulares princi- pes ius in Romani regis eleccione habentes). При цьому Людвиг ІІ Суворий запевнив Аль­ брехта Габсбурга, що він голосуватиме лише за нього й жодні погрози не змусять його відмовитися від цього зобов’язання9. Попри всі зусилля, Людвиг ІІ Суворий у своїх стараннях не досяг великих успіхів. Як зазначає відомий австрійський історик Еріх Цьольнер, «Альбрехт був би, поза сумнівом, найавторитетнішим претендентом на німецьку королівську корону, проте князі зрозуміли, що його слід боятися та що його обрання могло б означати визнання спадкових претензій Габсбургів на престол, а отже, становило б загрозу для виборчого права князів чи пере­ творення його на формальність»10. Тому окремі світські курфюрсти, пов’язані родинними стосунками з Рудольфом І Габсбургом, не виявляли великого бажання віддати свої голоси за його сина Альбрехта. Такої ж позиції дотримувався і Вацлав ІІ, який також належав до колегії курфюрстів, що мали обирати німецького короля. До речі, Вацлавові ІІ уперше довелося цілком самостійно приймати рішення зовніш­ ньополітичного характеру, і він прагнув сповна скористатися своїм становищем. Єдине, у чому був твердо переконаний, – це в намірі не висувати власну кандидатуру на німецький трон. Як тверезо мислячий політик, чеський король добре усвідомлював, що в очах кур­ фюрстів він не є тією бажаною особою, яка б задовольняла їхні вимоги й жадання. Адже подібно до свого батька, Вацлав ІІ був могутнім володарем, а тому його претензії на ні­ мецький трон імперська верхівка могла сприйняти як серйозну загрозу її інтересам. Що­ правда, не всі члени родини чеського правителя з порозумінням ставилися до такого рі­ шення. Так, Вацлавова сестра Анежка гнівалася на брата, бо вважала, що йому не виста­ чає честолюбства, а тому він і не висуває свою кандидатуру на німецький трон, хоча має непогані шанси11. Утім, навряд чи така риса характеру, як честолюбство, для Вацлава ІІ нічого не означа­ ла. На думку сучасної чеської дослідниці К. Харватової, честолюбство, прагнення бути гідним спадщини свого могутнього батька Пршемисла Отакара ІІ супроводжували Вацла­ ва ІІ упродовж усього періоду його самостійного правління12. Восени 1291 р. у зв’язку з підготовкою до виборів Вацлав ІІ розпочав політичні пере­ говори. Так, 29 листопада 1291 р. він зустрівся в Житаві з бранденбурзьким маркграфом Оттоном V Довгим (1267–1298) та саксонським герцогом Альбрехтом ІІ (1260–1298). Обидва північнонімецькі курфюрсти зобов’язалися віддати свої голоси за того, кого під­ тримуватиме чеський правитель13. Ця домовленість не приховувала досить стриманого ставлення світських курфюрстів до кандидатури Альбрехта Габсбурга. І це при тому, що всі троє перебували з Габсбургами в близьких родинних стосунках. Однак світські курфюрсти могли й не дотримати свого слова, а отже, не слід було пов­ ністю відкидати й Альбрехтову кандидатуру. Тому на початку 1292 р. Вацлав ІІ знову об­ говорював умови, на основі яких погодився б його підтримати. Які вимоги висував чесь­ кий король і що він хотів отримати за свій голос, – не відомо. Згідно зі свідченням Отoка­ ра Штирійського, Вацлав ІІ дбав не лише про власні інтереси, але й вимагав забезпечення 8 Constitutiones et acta publica imperatorum et regum. T. III. Inde ab a. MCCLXXIII. usque ad a. MCCXCVIII [1273– 1298] / Еdidit Iacobus Schwalm. Hannoverae et Lipsiae: Impensis bibliopolii Hahniani, MCMIV–VI [1904–1906]. N. 472. P. 458–459 (Monumenta Germaniae historica. Legum. Sectio IV, Constitutiones et acta publica imperatorum et regum; T. III); Jan L. Václav II. Král na stříbrném trůnu... S. 153. 9 Constitutiones et acta publica imperatorum et regum... N. 473. P. 459–460; Šusta J. České dějiny. S. 436; Jan L. Václav II. Král na stříbrném trůnu… S. 153. 10 Цьольнер Е. Історія Австрії. C. 116. 11 Petra Žitavského kronika Zbraslavská. Fontes rerum Bohemicarum. Prameny dějin českých, vydávané z nadání Palackého péčí «Spolku historického v Praze», pořádáním Josefa Emlera. Praha: Nákladem nadání Františka Palackého, 1884. Díl IV. Kronika Zbraslavská. Výpisy z rozličných kronik s nekolika zapisy Zbraslavskými. Kronika Františka Pražského. Kronika Beneše Krabice z Weitmile / K vydáni upravil Josef Emler. P. 67; Šusta J. České dějiny… S. 430; Zbraslavská kronika. Chronicon aulae regiae / Překlad František Heřmanský, verše přeložil Rudolf Mertlík, historická revise Zdeněk Fiala, spolupráce Marie Bláhová. 2. opravené vydání. Praha: Svoboda, 1976. S. 104. 12 Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 138. 13 Archivum Coronae regni Bohemiae / Edidit Institutum Historicum Rei Publicae Bohemoslovenicae; Opera Venceslai Hrubý. Pragae: Ministerium scholarum et instructionis publicae, MCMXXXV [1935]. T. I. Inde ab A. MLXXXVI. usque ad A. MCCCXLVI. Fasciculus 1. Inde ab A. MLXXXVI. usque ad A. MCCСV. Nr. 44. P. 71–73; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 165. Сіверянський літопис. 2023. № 4 24 прав на частку родинних володінь для свого малолітнього племінника Яна, сина Рудольфа Габсбурга (молодшого) і Анежки Пршемислівни, який народився вже після смерті батька десь у другій половині 1290 р. чи на початку 1291 р.14 Для себе ж Вацлав ІІ хотів отримати насамперед частину альпійських володінь Габс­ бургів. Реально він міг претендувати на землі Австрії від чеського кордону до Дунаю – те­ риторію, яка в 1276 р. була задекларована як придане його дружини Ґути. Можливо, чесь­ кий король порушив також питання про Каринтію, адже на це герцогство в нього існували серйозні правові підстави. Не слід відкидати й те, що Вацлав ІІ мав намір повернути всі колишні володіння свого батька, відібрані Рудольфом І Габсбургом, тобто Австрію, Шти­ рію, Каринтію, Крайну. Масштаби вимог залишаються невідомими. Та, очевидно, і на цей раз згоди між Вацлавом ІІ і Альбрехтом Габсбургом не було досягнуто15. Утім, у разі дотримання Житавських домовленостей, ключову роль у виборах мав ві­ дігравати Вацлав ІІ, і саме з ним Альбрехт Габсбург повинен був порозумітися, аби посіс­ ти німецький трон. Утрата голосу чеського короля не залишала йому жодних шансів. Ад­ же виборча арифметика була залізна: сім курфюрстів – сім голосів. Із самого початку про­ ти Альбрехта виступали всі три духовні курфюрсти. Шанси на успіх могли забезпечити голоси чотирьох світських курфюрстів, причому всі четверо мали проголосувати «за». Як­ що б Альбрехт Габсбург отримав відмову з боку чеського короля, це означало б для нього крах. Отже, чеський голос, до якого приєдналися й голоси саксонського герцога та бран­ денбурзького маркграфа під час виборів німецького короля, що відбулися весною 1292 р. у Франкфурті­на­Майні, мав дійсно вирішальне значення16. Сам Вацлав ІІ через проблеми зі здоров’ям участі у виборах не брав. Про це свідчить грамота Майнцського архієпископа Герхарда фон Епштейна (1289–1305) від 10 травня 1292 р., з якої й довідуємося, що Вацлав ІІ скаржився на недугу, через що не мав можли­ вості особисто взяти участь у виборах. Замість себе він відрядив до Франкфурта­на­Майні дипломатичну місію на чолі з мейсенським пробстом Бернардом з Камениць (Bernard von Kamenz), який походив із Лужиці та до появи на службі в чеського короля був канцлером у вроцлавського князя Генрика IV (Пробуса) Праведного (1270–1290). До складу місії входили головний камердинер Чеського королівства Гінек з Дубе, каданський бургграф Альбрехт із Жеберка та головний маршалок Тобіаш (Добеш) з Бехінє. Із Праги вони виру­ шили з «неймовірною помпезністю», яка мала продемонструвати велич чеського волода­ ря17. Постає, однак, питання, чи представники Вацлава ІІ, у розпорядженні якого були три голоси, отримали від нього чіткі інструкції з приводу того, котрому кандидатові належало віддати перевагу. Дослідник Йозеф Шуста, спираючись на свідчення Збраславської хроні­ ки, вважав, що дипломатична місія чеського короля мала, насамперед, протидіяти обран­ ню Альбрехта Габсбурга, а отже, Вацлав ІІ не вказав, якого саме претендента на німець­ кий трон слід підтримати18. Подібну думку обстоює й сучасна чеська дослідниця К. Хар­ ватова. Вона зазначає, що позаяк на момент від’їзду дипломатичної місії з Праги ще три­ вали передвиборчі перемовини, то Вацлав ІІ не мав можливості зайняти чітку позицію з приводу підтримки конкретної кандидатури. Тому Бернард з Камениць отримав лише інструкції зробити все для того, аби зашкодити обранню на німецький трон Альбрехта Габсбурга. В іншому Вацлав ІІ дозволив своєму дипломатові діяти на власний розсуд, по­ кладаючись на його далекоглядність19. Крім інформації про недугу чеського короля, грамота від 10 травня 1292 р. містить та­ кож заяву, з якої випливає, що Вацлав ІІ посередництвом згаданих послів віддав свій го­ лос саме Майнцському архієпископові. Відповідно до домовленостей між саксонським герцогом і чеським королем, а, не виключено, й бранденбурзькими маркграфами Герхард, 14 Deutsche Chroniken und andere Geschichtsbűcher des Mittelalters / Nach den Abschriften Franz Lichtensteins herausgyeben von Joseph Seeműller. Hannover: Hahnsche Buchhandlung, 1893. T. V. Pars II. Ottokars Ősterreichische Reimchronik. St. 58939–58982. P. 785; Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 138; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 164. 15 Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 138. 16 Ibid. S. 139. 17 Archivum Coronae regni Bohemiae. T. I. Inde ab A. MLXXXVI. usque ad A. MCCCXLVI. Fasciculus 1. Inde ab A. MLXXXVI. usque ad A. MCCСV. Nr. 46. P. 74–75; Petra Žitavského kronika Zbraslavská… P. 56–57; Zbraslavská kronika. Chronicon aulae regiae… S. 91; Šusta J. České dějiny. S. 438; Dvořáčková­Malá D. Biskup Ber­ nard z Kamence, zakladatel, kancléř, rádce a diplomat. Dvory a rezidence ve středověku: sborník příspěvků z kolokvia konaného 18. března 2005 v Historickém ústavu AV ČR ve spolupráci s Ústavem českých dějin FF UK (Mediaevalia Historica Bohemica, supplementum 1) / Uspořádala a redigovala Dana Dvořáčková­Malá. Praha: Historický ústav AV ČR, 2006. S. 107–113; Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 139; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 170. 18 Šusta J. České dějiny. S. 438. 19 Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 139. Siverian chronicle. 2023. № 4 25 крім того, що голосував особисто, під час виборів 1292 р. розпоряджався також голосами трьох світських курфюрстів. Так виглядала розстановка сил під час виборів20. Про хід франкфуртських виборів відомо мало. Сучасні історики намагаються відтво­ рити їх перебіг на основі як наративних джерел, так і повідомлень дипломатичного харак­ теру. Залежно від свідчень хроністів існує кілька версій щодо того, хто з курфюрстів най­ більше посприяв обранню Адольфа Нассау. У джерелах здебільшого закцентовано на ді­ яльності двох духовних князів: Кельнського та Майнцського архієпископів. Так, абат Йо­ ган з монастиря Віктрінг, що в Каринтії (пом. 1345/1347), повідомляє, що Майнцський ар­ хієпископ Герхард спочатку виступав за обрання Альбрехта Габсбурга, який перебував у родинних стосунках із чеським королем, герцогом Саксонії та рейнським пфальцграфом. При цьому Герхард відрядив до Альбрехта посольство із запрошенням, аби той узяв участь у виборах. Тоді ж, як інформує Йоган з Віктрінга, ширилися чутки про рицарсько­ го графа Адольфа Нассау, який заприятелював із Кельнським архієпископом Зігфрідом фон Вестербургом (1274–1294). Під час виборів Зігфрід виступив проти Альбрехта Габс­ бурга, якого підтримував майнцський архієпископ21. Ця версія, відповідно до якої саме Кельнський архієпископ відіграв вирішальну роль в обранні Адольфа Нассау, підтверджу­ ється також свідченням інших хронік22. Деякі наративні джерела («Всесвітня історія» пресвітера Зайфріда фон Бальнгаузена, Кольмарська хроніка) повідомляють, що провідна роль у справі обрання на трон Адольфа Нассау належала Майнцському архієпископові Герхардові23. У Кольмарській хроніці, зок­ рема, читаємо, що «Майнцський архієпископ обрав Адольфа фон Нассау, свого родича» (Maguntinus comitem Adolffum de Nassaw, cognatum suum, elegit)24. Заслуговує на увагу й інформація, яку знаходимо в хроніці про діяння князів, укладе­ ній ченцем монастиря Фюрстенфельд. Її автор, ім’я якого невідоме, акцентує на розбіж­ ностях, що існували між курфюрстами: ті ніяк не могли дійти згоди щодо кандидатури майбутнього володаря. Він також стверджує, що до Франкфурта прибуло багато імпер­ ських князів. Частина з них під проводом баварського герцога Людвига ІІ Суворого ви­ ступала за Альбрехта Габсбурга й, нічого не підозрюючи, з’явилася на це урочисте зі­ брання без зброї. Інше угруповання, яке очолював архієпископ Майнца, було озброєне до зубів. Воно обстоювало кандидатуру Адольфа Нассау, який, зрештою, і став німецьким володарем25. Певною мірою суперечки під час виборів були зумовлені й позицією Вацлава ІІ. Оче­ видно, представник чеського володаря Бернард з Камениць поінформував майнцського архієпископа Герхарда, що мав вести переговори з іншими трьома виборцями, якої пози­ ції дотримується Вацлав ІІ щодо кандидатури Альбрехта Габсбурга. Намірам чеського ко­ роля активно протидіяв Людвиг ІІ Суворий. Він був дуже здивований, що Вацлав ІІ не ба­ жає віддавати голос за брата своєї дружини, проти якого, до того ж, підбурив ще двох світських курфюрстів. Однак під час перемовин чеські представники були непохитними. У напрямку до Франкфурта рухався з військом Альбрехт Габсбург, що викликало неспо­ кій серед курфюрстів. На якусь мить вони, мабуть, навіть стали схилятися до підтримки габсбурзького претендента. Та уповноважені Вацлава ІІ і надалі категорично відмовляли­ ся віддати голос свого володаря за Альбрехта Габсбурга26. 20 Archivum Coronae regni Bohemiae. T. I. Inde ab A. MLXXXVI. usque ad A. MCCCXLVI. Fasciculus 1. Inde ab A. MLXXXVI. usque ad A. MCCСV. Nr. 46. P. 74–75; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 170. 21 Iohannis abbatis Victoriensis Liber certarum historiarum. T. I. Libri I–III. / Edidit Fedorus Schneider. Hannoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1909. P. 307–309, 345–347. 22 Catalogus Archiepiscoporum Coloniensum, Continuatio Postrema / Ed. by Herm. Cardauns. Monumenta Germaniae Historica: inde ab anno Christi quingentesimo usque ad annum millesimum et quingentesimum / Edidit Societas Aperiendis Fontibus Rerum Germanicarum Medii Aevi. Hannoverae: Impensis bibliopolii Hahniani, MDCCCLXXIX [1879]. P. 357; Die Chronik der Grafen von der Mark von Levold von Northof / Herausgegeben von Fritz Zschaeck. Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. [Ř. 2], Scriptores rerum Germanicarum, Nova series. T. VI. Berlin: Weidmannsche Buchhandlung, 1929. P. 50. 23 Sifridi presbyteri de Balnhusin historia universalis et compendium historiarum / Ed. O. HoIder­Egger. Monumenta Germaniae Historica: inde ab anno Christi quingentesimo usque ad annum millesimum et quingentesimum / Еdidit Societas Aperiendis Fontibus Rerum Germanicarum Medii Aevi. Hannoverae: Impensis bibliopolii Hahniani, MDCCCLXХХ [1880]. P. 711; Chronicon Colmariense / Edidit Ph. Jaffé. Monumenta Germaniae historica. Scriptorum / Edidit Georgius Heinricus Pertz. Hannoverae: Impensis Bibliopolii Aulici Hahniani, MDCCCLXI [1861]. T. XVII. P. 257. 24 Chronicon Colmariense... P. 257. 25 Сhronica de gestis principum. Chronicae Bavaricae saeculi XIV. Monumenta Germaniae historicа. Skriptores rerum Germanicarum in usum scholarum XIV / Herausgegeben von Georg Leidinger. Hannover und Leipzig: Impensis Bib­ liopolii Hahniani, 1918. P. 45. 26 Petra Žitavského kronika Zbraslavská… P. 56–57; Zbraslavská kronika. Chronicon aulae regiae… S. 91–92; Anto­ nín R. Zahraniční politika krále Vaclava II... S. 178. Сіверянський літопис. 2023. № 4 26 Тоді Кельнський архієпископ Зігфрід фон Вестербург за підтримки Трірського архі­ єпископа запропонував обрати королем маловідомого графа Адольфа Нассау, який мав стати іграшкою в руках курфюрстів. Свідченням цього є, зокрема, його передвиборчі га­ рантії, надані 27 квітня 1292 р. в м. Андернах Кельнському архієпископові27. Звідси, як слушно наголошує Й. Жемлічка, і випливало те, що саме Кельнський архієпископ відіграв провідну роль в утвердженні на троні Адольфа Нассау28. Щоправда, Зігфрід при цьому дбав, передусім, про власні інтереси й отримав чималі пребенди та привілеї. Так, Адольф Нассау пообіцяв архієпископові й Кельнській митрополії допомогу в сумі 25 тис. марок сріблом, а також зобов’язався передати у володіння Зігфріда та його наступників кілька замків і фортець. Крім того, Адольф Нассау повинен був виставити на вимогу архієпис­ копа 50 рицарів, вільних і міністеріалів, і протягом двох тижнів виконати всі обіцянки. Саме Зігфрід мав провести в Аахені обряд коронації Адольфа Нассау. Останній пункт міс­ тив положення, яке зачіпало й празькі інтереси: якщо б герцогства Австрія та Лімбург ста­ ли виморочними, то Адольф Нассау міг передати їх у лено тільки зі згоди Кельнського ар­ хієпископа29. Наприкінці квітня 1292 р. Альбрехт Габсбург на чолі військового контингенту отабо­ рився біля Вайнгайма (за 63 км. від Франкфурта) і став очікувати30. Курфюрсти ж намага­ лися дійти згоди. Про те, наскільки напруженими були перемовини і як важко вдавалося досягнути компромісу, свідчить і перенесення виборів з 2 на 5 травня. За цей час Бернард з Камениць, очевидно, зустрівся з Адольфом Нассау і обговорив з ним умови, на яких чеська сторона була готова підтримати його кандидатуру31. Між Вацлавом ІІ і майбутнім німецьким королем було укладено шлюбний альянс, що передбачав заручини Адольфового первістка Рупрехта з чотирирічною донькою чеського володаря Анежкою. Король Вацлав ІІ зобов’язувався у стислі строки виплатити посаг сво­ єї доньки в сумі 10 тис. марок. Ця сума мала бути розділена на дві частини: першу нале­ жало передати до 15 серпня 1292 р., а другу – до 6 січня 1293 р. Така поспішність переда­ чі посагу, попри те, що весілля через дитячий вік нареченої мало відбутися нескоро, пояс­ нювалася неплатоспроможністю майбутнього німецького короля та його нагальною по­ требою в грошах. Натомість Адольф Насссау повинен був віддати в заставу Вацлавові місто і замок Егер (нині – Хеб) та землі в Саксонії з такими містами, як Альтенбург, Хем­ ніц та Цвікау. При цьому після укладання шлюбу чинність застави анульовувалася. Однак Вацлавові ІІ після цього надавалася можливість довести свої давні права на Егер, які Адольф мав розглянути й залишити це місто у володінні чеського короля. Крім того, Анежка мала отримати в якості застави місто Вісбаден, замок і місто Ідстейн, а також за­ мок Зонненберг. Відтак Адольф Нассау пішов назустріч чеським інтересам у Мейсені. Він, зокрема, по­ обіцяв не виділяти нікому Мейсенське маркграфство, яке після смерті 16 серпня 1291 р. Фрідріха на прізвисько Туто (1288–1291) не мало володаря. Останній пункт угоди стосу­ вався претензій Вацлава ІІ на австрійські землі, Штирію та Каринтію. Тому Адольф Нас­ сау обіцяв посприяти в укладенні до початку наступного року мирної угоди між Вацла­ вом ІІ, з одного боку, та Альбрехтом Габсбургом і Майнгардом ІІ Герц­Тирольським, з ін­ шого32. Утім, важко судити про те, чи наміри Вацлава ІІ щодо здобуття цих альпійських герцогств були дійсно серйозними, чи йшлося лише про його прагнення, які не могли бу­ ти реалізовані. Щоправда, наростання кризових явищ у підвладних Альбрехтові землях могло вселяти чеському правителеві надію на успіх. У результаті досягнутих домовленостей духовні курфюрсти та представники чеського короля зійшлися на кандидатурі Адольфа Нассау, однак приховали це від Людвига ІІ Су­ ворого. Не підозрюючи лихого, Людвиг ІІ разом з усіма передав свій голос Майнцському архієпископові Герхарду і вже зібрався святкувати Альбрехтове обрання. Однак Герхард, незважаючи на присутність неподалік від міста військової дружини Альбрехта Габсбурга, 5 травня 1292 р. урочисто проголосив новообраним німецьким королем Адольфа Нассау. При цьому Майнцського архієпископа супроводжувала численна група збройного люду33. 27 Constitutiones et acta publica imperatorum et regum... N. 474. P. 460–463. 28 Žemlička J. Do tří korun: Poslední rozmach Přemyslovců… S. 229. 29 Constitutiones et acta publica imperatorum et regum... N. 474. P. 462–463. 30 Žemlička J. Do tří korun: Poslední rozmach Přemyslovců… S. 229. 31 Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 178. 32 Regesta Bohemiae et Moraviae: diplomatica nec non epistolaria / Оpera Josephi Emler. Praha: Tiskárna Grégeríanis, 1882. Pars 2, 1253–1310. Nr. 1574. P. 676; Šusta J. České dějiny… S. 438–440; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 179–180. 33 Petra Žitavského kronika Zbraslavská… P. 56–57; Zbraslavská kronika. Chronicon aulae regiae… S. 91–92; Vaníček V. Velké dějíny zemi Koruny české. Praha–Litomyšl: Paseka, 2002. Svazek III. 1250–1310. S. 427; Hádek C. Konec Přemyslovců v Čechách. Praha: Akropolis, 2006. S. 112–113; Charvátová K. Václav II. Král český a polský… S. 139–140; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 178; Сучасний чеський історик Лібор Ян хибно Siverian chronicle. 2023. № 4 27 На думку німецького історика Алоїса Герліха, у 1292 р. збіглися антигабсбурзькі інте­ реси Майнцського архієпископа та чеського короля, якому належали голоси двох інших світських курфюрстів. Щодо Кельнського і Трірського архієпископів, то вони, наголошує А. Герліх, досить довго не могли визначитися з кандидатурою майбутнього німецького правителя. І тільки загроза повторних виборів та ймовірна криза влади в імперії змусила обох архієпископів приєднатися до чесько­майнцського табору, внаслідок чого королем і було обрано Адольфа Нассау34. Отже, завдяки позиції Вацлава ІІ німецьким королем став Адольф Нассау. Це обрання виявилося неабиякою несподіванкою для багатьох знатних осіб Священної Римської імпе­ рії, позаяк Адольф Нассау був маловідомий широкому загалу її вельмож. Здавалося, що війни між Адольфом Нассау та Альбрехтом Габсбургом не уникнути, та, зрештою, усе вдалося врегулювати дипломатичним шляхом. Восени 1292 р. між обома супротивниками було укладено мирну угоду. Відповідно до її положень, Альбрехт Габсбург визнав коро­ лівський титул Адольфа Нассау й передав йому королівські інсигнії. Натомість Адольф Нассау виділив Альбрехтові Габсбургові в лено Австрійське і Штирійське герцогства. Про чеські ж домагання було забуто. Чи Вацлав ІІ сприймав угоду між Адольфом Нассау та Альбрехтом Габсбургом як свою дипломатичну поразку – судити важко. Здається, од­ нак, що на той час його більше цікавили польські землі та Мейсенське маркграфство. Для того, аби ними заволодіти, він докладав більше зусиль, аніж для повернення під свою вла­ ду земель з батьківської спадщини. У результаті, у сферу інтересів чеської дипломатії потрапляє Силезія та Малопольща. Зміцнення на зламі ХІІІ–ХІV ст. контактів Чехії із Силезією сприяло зростанню тут впли­ ву Вацлава ІІ. Так, вроцлавський князь Генрик ІV (Пробус) Праведний, котрий приєднав до свого уділу і Малопольщу, мав намір навіть передати ці землі чеському королеві у спа­ док. Про це, зокрема, довідуємося з грамоти, яку 25 вересня 1290 р. Рудольф І Габсбург надав Вацлавові ІІ35. Щоправда, Генрик ІV (Пробус) так і не включив чеського короля до остаточного тексту заповіту, а назвав його разом із Вроцлавським єпископом виконавцем своєї останньої волі36. Ще в 1289 р. васалом Вацлава ІІ став князь Казимир ІІ Битомський (1281–1312)37. Чеський вплив у Силезії та Малопольщі посилювався й надалі. У 1291 р. Вацлав ІІ на чолі війська вирушив на Краківську землю та підкорив її як спадкове воло­ діння, що мало йому перейти після смерті князя Генрика ІV Праведного. На час здобуття Вацлавом ІІ краківського трону його ленниками як чеського короля були такі силезькі князі: опольський Болеслав І (1281–1313), битомсько­козєлєцький Казимир ІІ, рацібозь­ кий Пшемисл (1281–1306) і, можливо, цєшинський М’єшко ІІІ (пом. 1314/1315 р.)38. Щодо Мейсена, то тут устремління Вацлава ІІ наштовхнулися на інтереси Адольфа Нассау. Ставши німецьким королем, Адольф Нассау взявся активно зміцнювати своє ста­ новище. За прикладом Рудольфа І Габсбурга він робив усе для того, щоб здобути важли­ вий родовий маєток, який міг би стати підмурівком до його політичної влади. У 1294 р. Адольф Нассау звернув увагу на Мейсенське маркграфство. Однак на це володіння пре­ тендували Веттіни, а також Вацлав ІІ, якому Адольф Нассау обіцяв сприяння в його дома­ ганнях. Та всупереч своїм зобов’язанням перед чеським володарем німецький король уклав угоду з дядьком покійного мейсенського маркграфа Фрідріха Туто – тюринзьким ландграфом Альбрехтом ІІ Нездарним (пом. 1314 р.), який за 1200 марок срібла пристав на те, що після його смерті всі права на Мейсен і Тюрингію повинні перейти до імперії. І це попри те, що Альбрехт Нездарний мав синів, яких така домовленість позбавляла воло­ дінь. Ображеним почувався і Вацлав ІІ, який у результаті пішов на зближення з Альбрех­ том Габсбургом39. Перші кроки щодо поновлення контактів між ними окреслилися вже восени 1293 р., коли Альбрехт Габсбург прибув до Праги. Вирішальну роль при цьому відіграла Вацлаво­ ва дружина Ґута, в інтересах якої, певна річ, було примирення її чоловіка з братом. Але стверджує, що обрання Адольфа Нассау відбулося не 5 травня, а 5 квітня 1292 р. Така прикра помилка сталася, iмовірно, з чисто технічних причин. Див.: Jan L. Václav II. Král na stříbrném trůn… S. 154–155. 34 Gerlich A. Adolf von Nassau (1292–1298). Nassauische Annalen. Jahrbuch des Vereins für nassauische Altertunskunde und Geschichtsforschung. Bd. 105. Wiesbaden, 1995. S. 29. 35 Lehns­ und Besitzurkunden Schlesiens und seiner einzelnen Fürstenthümer im Mittelalter / Hrsg. von C. Grünhagen und H. Markgraf. Theil 1. Leipzig: S. Hirzel, 1881. P. 63. 36 Jurek T. Testament Henryka Probusa. Autentyk czy falsyfikat? Studia zródloznawcze. 1994. Vol. 35. S. 79–99; Bar P. Vratislavský vévoda Jindřich IV. Probus a poslední Přemyslovci. Český časopis historický. 2008. Ročník 106. Číslo 4. S. 780. 37 Dĕjiny Polska. Praha: Svoboda, 1975. S. 76. 38 Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів Львів: Львівський національ­ ний університет ім. І. Франка, 2002. C. 47; Prasek V. Dějiny knížetství Těšínského. Opava: V. Prasek, 1894. S. 76–77. 39 Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 146–148; Charvátová K. Václav II. Čeští králove… S. 123–124; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 188–189. Сіверянський літопис. 2023. № 4 28 одних зусиль Ґути, імовірно, було б недостатньо, якби Вацлав і сам не вбачав для себе по­ літичну вигоду від нормалізації відносин із Альбрехтом І Габсбургом40. А тому вже в грудні того ж року Вацлав ІІ з дружиною Ґутою побував у Відні. Про ці візити двох можновладців знаходимо повідомлення в джерелах. Так, віден­ ський хроніст занотував, що в 1293 р. «герцог Австрії був запрошений королем Чехії від­ відати королеву, свою сестру, і на його прохання прибув до Чехії; урочисто прийнятий ко­ ролем, своїм двоюрідним братом, і всіма благородними чоловіками, він був шанобливо обдарований королем цінними подарунками та клейнодами і, коли вони по­дружньому розпрощалися, повернувся на свою землю. Так само і король Чехії, запрошений герцогом Австрії, прибув до Відня зі своєю дружиною, королевою, і численним супроводом шля­ хетних чоловіків. З неймовірною шаною прийнятий герцогом, він на велику радість бла­ городних мужів і єпископів, які там були, пробув там дванадцять днів і, вшанований гер­ цогом коштовними клейнодами, повернувся на свою землю»41. Під час перебування у Відні Вацлав ІІ та Ґута взяли участь в обряді заручин Альбрех­ тової доньки Анни з Германом, сином бранденбурзького маркграфа Оттона V Довгого. Останній у 1278–1283 рр. був опікуном чеського короля. Ці заручини організував Вац­ лав II. У результаті, стосунки між Вацлавом ІІ і Адольфом Нассау стали погіршуватися. Тоді Адольф Нассау вирішив пришвидшити укладення шлюбу між їхніми дітьми, аби в такий спосіб зміцнити союз із чеським королем. І хоча формально шлюб між Рупрехтом Нассау та Вацлавовою донькою Анежкою було укладено в серпні 1296 р., чеська принцеса через кілька тижнів померла, після чого її батькові вже ніщо не перешкоджало відкрито перейти до табору Альбрехта Габсбурга42. Улітку 1297 р. у Празі відбулися надзвичайні урочистості – коронація Вацлава ІІ та йо­ го дружини Ґути, яка кілька разів переносилася. Зауважимо, що Вацлав ІІ, як і його батько Пршемисл Отакар ІІ, не поспішав із королівською коронацією. У той час ніхто, звичайно, не піддавав сумніву його право на чеський трон. І нарешті в неділю, 2 червня 1297 р., як­ раз на святу Трійцю, Майнцський архієпископ Герхард здійснив у празькому кафедраль­ ному соборі обряд коронації королівського подружжя. При цьому Герхардові допомагали Магдебурзький архієпископ Бурхард (1295–1305) та чимало єпископів і прелатів. Корона­ ція була надзвичайно помпезною, вражала блиском золота й коштовностей, що, звичайно ж, тягло за собою чималі фінансові витрати. Хроніст Отокар Штирійський змальовує роз­ кішне вбрання короля й королеви. Та найбільше захоплення в нього викликав коронацій­ ний плащ Вацлава ІІ, оздоблений тонкими пластинками із золота, яке виблискувало, як луска, тож правитель у цьому пишному вбранні нагадував блискучу рибу43. Під час коронації було влаштовано гучні бенкети й різноманітні забави, на яких гості розважалися від душі. За задумом Вацлава ІІ, усе це повинно було демонструвати його ве­ лич і багатство. Увесь світ мав знати про успіхи чеського короля, який за неповних десять років самостійного правління спромігся на значні територіальні надбання й зумів зміцни­ ти своє політичне становище в Центральній Європі. Коронація Вацлава ІІ приховувала ще один підтекст: до Праги прибула та частина можновладців Священної Римської імперії, яка була незадоволена правлінням Адольфа Нассау. До таких належали Майнцський архієпископ, чеський король, бранденбурзький і саксонський курфюрсти, сини тюринзького ландграфа Альбрехта Нездарного і австрій­ ський герцог Альбрехт Габсбург. Очевидно, саме під час Вацлавової коронації й визрів план щодо скинення з трону Адольфа Нассау. Для прийнятя остаточного рішення змовни­ ки вирішили зустрітися у Відні на початку лютого 1298 р. У результаті, було досягнуто згоди, що на імперському з’їзді, скликаному Майнцським архієпископом, слід скинути Адольфа Нассау й обрати королем Альбрехта Габсбурга. У зв’язку з цим Альбрехт Габс­ 40 Prokopová I. Guta Habsburská – česká královna a její dvůr na konci 13 století. Muzejní a vlastivědná práce. Časopis Společnosti přátel starožitností. 2005. Ročník 43. Číslo 4. S. 200. 41 Continuatio Vindobonensis a. 1267–1302. 1313–1327 / Ed. W. Wattenbach. Monumenta Germaniae Historica. Scriptorum / Еdidit Georgius Henricus Pertz. Hannoverae: Impensis bibliopolii avlici Hahniani, MDCCCLI [1851]. T. IX. P. 717. 42 Petra Žitavského kronika Zbraslavská… P. 58; Zbraslavská kronika. Chronicon aulae regiae… S. 93; Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 149; Charvátová K. Václav II. Čeští králove… S. 124; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 188–189. 43 Deutsche Chroniken und andere Geschichtsbűcher des Mittelalters / Nach den Abschriften Franz Lichtensteins herausgyeben von Joseph Seeműller. T. V. Pars II. Ottokars Ősterreichische Reimchronik. St. 69033–69430. P. 913– 919; Petra Žitavského kronika Zbraslavská… P. 72–78; Zbraslavská kronika. Chronicon aulae regiae… S. 109–115; Žemlička J. Přemyslovci: jak žili, vládli a umírali. Praha: Lidové noviny, 2005. S. 318; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 196–197. Siverian chronicle. 2023. № 4 29 бург зобов’язався збройно підтримувати змовників і навіть здійснити вторгнення в район басейну річок Рейна і Майна44. Одразу ж після зустрічі у Відні змовники взялися втілювати свій план. Майнцський архієпископ Герхард ІІ запросив усіх курфюрстів і короля на запланований з’їзд до Франкфурта­на­Майні. Та позаяк це імперське місто зберігало свою вірність Адольфові Нассау, то з’їзд відбувся у Майнці. Ні короля Адольфа Нассау, ні австрійського герцога Альбрехта Габсбурга на ньому не було. Чеський король Вацлав ІІ, який теж був відсутній, довірив свій виборчий голос Майнцському архієпископові Герхардові ІІ. Цьому духовно­ му князеві передав своє право проголосувати за Альбрехта Габсбурга й новий Кельнський архієпископ Вікбольд фон Голте (1297–1304). З інших курфюрстів, крім архієпископа Майнца, на засідання прибули тільки саксонський герцог Альбрехт та бранденбурзький маркграф Оттон IV на прізвисько «зі Стрілою». На зібрання було запрошено також Рейнського пфальцграфа й Баварського герцога Ру­ дольфа, але той у Майнц не з’явився. Слід зазначити, що Рудольф ділив владу у Рейнсько­ му пфальцграфстві зі своїм молодшим братом Людвигом. Брати не були одностайними у своїх виборчих уподобаннях: Людвиг, який на той час досяг повноліття, був онуком коро­ ля Рудольфа І Габсбурга й за наполяганням своєї матері дотримувався дещо іншої полі­ тичної орієнтації, ніж Рудольф, який незадовго до цих подій став зятем Адольфа Нассау. Тож пфальцграф Рудольф, а разом з ним і Трірський архієпископ Боемунд зберегли вір­ ність Адольфові Нассау. Натомість Людвиг передав свій голос Саксонському герцогові Альбрехтові. Як представник Вацлава ІІ на виборах у Майнці, очевидно, був присутній князь Болеслав Опольський, який прибув сюди з військового табору Альбрехта Габсбур­ га. Отже, у Майнці зібралося троє курфюрстів, які мали у своєму розпорядження п’ять го­ лосів. Свій вердикт, який містив звинувачення проти Адольфа Нассау, князі­виборці ви­ несли 23 червня 1298 р. у майнцському соборі. Здебільшого загальні аргументи утиснув до короткої декларації «на вічну пам’ять» (ad rei memoriam sempiternam) сам архієпископ Герхард. Передусім короля й наближених до нього осіб засуджували за нешанобливе ставлення до гостей, а також за утиски, яких упродовж його правління зазнавали Церква й храми. Відтак вказувалося на негідну поведінку монарха щодо жінок та на знеславлення панночок і вдів. Крім того, Адольфові Нассау інкримінувалося порушення спокою та ми­ ру. Він багато разів паплюжив загальний земський мир, який скріплював присягою, не протидіяв насильству та плюндруванню, ігнорував суд курфюрстів і под. У результаті, Адольфа Нассау було одностайно визнано королем негідним, бездарним та навіть таким, що завдає шкоди, адже всю Німеччину охопив дошкульний розбрат, спричинений ним особисто та його оточенням, тобто тими особами, які натомість мали все вгамувати45. Від­ так німецьким королем було обрано Альбрехта Габсбурга. Щойно Адольф Нассау довідався про інтриги змовників, то вирішив відрізати Аль­ брехтові Габсбургові шлях на північ і примусити його дати бій. Однак усі його зусилля виявилися марними. Про рішення курфюрстів та своє обрання на німецький трон Аль­ брехт Габсбург довідався в польовому таборі поблизу пфальцського міста Алзей. Тепер він мав усі підстави вести боротьбу з Адольфом Нассау не як бунтівний герцог, а як за­ конно обраний король. Вирішальна битва відбулася 2 липня 1298 р. на пагорбі Гасенбюгл біля містечка Гелльгейм, що неподалік від Майнца. І хоча її перебіг не можна відтворити до деталей, очевидним є те, що вона завершилася перемогою Альбрехта Габсбурга. У роз­ пал битви Адольф Нассау загинув, а його військо розбіглося. Імовірно, що король Адольф спочатку зазнав поранення в голову і був змушений зняти шолом. Коли після цього він знову взявся за зброю, аби зійтися у двобою зі своїм особистим ворогом, то, згідно з твердженнями окремих хроністів, був убитий Альбрехтом Габсбургом. Однак переважна більшість джерел повідомляє, що це вчинили Конрад фон Столзенберг та Крістіан Кихі­ майстер46. Новий німецький володар – Альбрехт І Габсбург – гідно нагородив Вацлава ІІ за нада­ ну підтримку. Чеський король і надалі зберіг за собою Егерський край. Відтак він отримав титул імперського вікарія в Мейсені, Остерланді й Плісеньському регіоні. Згодом Аль­ 44 Vaníček V. Velké dějíny zemi Koruny české… S. 443–444; Krieger K.­F. Habsburkové ve středověku. Od Rudolfa I (1218–1291) do Fridricha III (1415–1493) / Překlad P. Štěpánek. Praha: Nakladatelství Argo, 2003. S. 78; Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 165–166; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 197– 200. 45 Constitutiones et acta publica imperatorum et regum… N. 589. P. 549–552; Šusta J. České dějiny… S. 476–477; Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 166; Jan L. Václav II. Král na stříbrném trůnu... S. 253, Žemlička J. Do tří korun: Poslední rozmach Přemyslovců... S. 316. 46 Krieger K.­F. Habsburkové ve středověku… S. 78–79; Charvátová K. Václav II. Král český a polský. S. 166. Сіверянський літопис. 2023. № 4 30 брехт Габсбург підтвердив Вацлавові ІІ його права на Пірну, яку чеський король купив за кілька років перед цим від Бернарда з Камениць47. Отже, як курфюрст імперії Вацлав ІІ багато в чому посприяв обранню в 1292 р. на ні­ мецький трон Адольфа Нассау. Та життя повернуло так, що згодом Вацлав ІІ став супро­ тивником Адольфа Нассау, а тому активно долучився до його скинення з трону в 1298 р. Завдяки державницькому хисту Вацлав ІІ зумів також розширити свої володіння та зміц­ нити політичне становище Чеського королівства в Центральній Європі. У цьому контексті перспективним напрямком дослідження є вивчення його відносин з Альбрехтом І Габс­ бургом наприкінці ХІІІ – на поч. XIV cт. References Antonín, R. (2009). Zahraniční politika krále Vaclava II v letech 1283–1300 [Foreign policy of king Vaclav II in years 1283–1300]. Brno, Czech Republic. Bar, P. (2008). Vratislavský vévoda Jindřich IV. Probus a poslední Přemyslovci [Wroclaw duke Hen­ ry IV. Probus and the last Przemysl family]. Český časopis historický – Czech historical journal, 4, P. 753– 787. Charvátová, K. (2007). Václav II. Král český a polský [Wenceslas II. King of Bohemia and Poland]. Prague, Czech Republic. Charvátová, K. (2008). Václav II [Wenceslas II]. Prague, Czech Republic. Dvořáčková­Malá, D. (2006). Biskup Bernard z Kamence, zakladatel, kancléř, rádce a diplomat [Bi­ shop Bernard of Kamenko, founder, chancellor, adviser and diplomat]. Prague, Czech Republic. Gerlich, A. (1995). Adolf von Nassau (1292–1298) [Adolf of Nassau (1292–1298)]. Nassauische Annalen. Jahrbuch des Vereins für nassauische Altertumskunde und Geschichtsforschung – Nassau Annals. Yearbook of the Association for Nassau archeology and historical research, 105, P. 17–78. Wiesbaden, Germany. Hádek, C. (2006). Konec Přemyslovců v Čechách [The end of the Przemysl family in Bohemia]. Pra­ gue, Czech Republic. Jan, L. (2015). Václav II. Král na stříbrném trůnu 1283–1305 [Wenceslas II. King on the silver throne in 1283–1305]. Prague, Czech Republic. Jurek, T. (1994). Testament Henryka Probusa. Autentyk czy falsyfikat? [The testament of Henryk Pro­ bus. Authentic or counterfeit?] Studia zródloznawcze – Source studies, 35, P. 79–99. Krieger, K.­F. (2003). Habsburkové ve středověku. Od Rudolfa I (1218–1291) do Fridricha III (1415– 1493) [The Habsburgs in the Middle Ages. From Rudolph I (1218–1291) to Frederick III (1415–1493)]. Prague, Czech Republic. Prokopová, I. (2005). Guta Habsburská – česká královna a její dvůr na konci 13 st. [Guta of Habs­ burg – Czech queen and her court at the end of the 13th c.]. Muzejní a vlastivědná práce. Časopis Společ- nosti přátel starožitností – Museum and national history work. Journal of the society of friends of antiqui- ties, 4, P. 189–211. Tsolner, E. (2001). Istoriia Avstrii [History of Austria]. Lviv, Ukraine. Vaníček, V. (2002). Velké dějíny zemi Koruny české. Svazek III, 1250–1310 [Great stories of the land of the Czech Crown. Volume III, 1250–1310]. Prague, Czech Republic. Zashkilniak, L., Krykun, M. (2002). Istoriia Polshchi: Vid naidavnishykh chasiv do nashykh dniv [His­ tory of Poland: From the earliest times to the present day]. Lviv, Ukraine. Žemlička, J. (2017). Do tří korun: Poslední rozmach Přemyslovců (1278–1301) [Up to three crowns: The last boom of the Přemys family (1278–1301)]. Prague, Czech Republic. Ліхтей Ігор Михайлович – кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри Античності, Середньовіччя та історії України домодерної доби ДВНЗ «Ужгородський на­ ціональний університет» (пл. Народна, 3, Ужгород, 88000, Україна). Likhtei Ihor – candidate of historical sciences, docent, head of the department of Antiquity, Middle Ages and history of Ukraine before the modern age of State higher education institution «Uzhhorod national university» (3 Narodna Square, Uzhhorod, 88000, Ukraine). E­mail: ihor.likhtei@uzhnu.edu.ua POLITICAL TURNS: RELATIONS OF THE CZECH SOVEREIGN WENCESLAS II WITH THE GERMAN KING ADOLF OF NASSAU (1292–1298) The purpose of the article is to trace the role of Vaclav II in the election of Albrecht of Nassau to the German throne and to reveal peculiarities of the relationship between these two rulers during 1292–1298. Methods: problematic-chronological, historical-systemic and analytical. Scientific novelty consists in a comprehensive coverage of relations between the Czech king Wenceslas II and the German ruler Adolf 47 Ibid. S. 167; Charvátová K. Václav II. Čeští králove… S. 124; Antonín R. Zahraniční politika krále Vaclava II… S. 205–208. Siverian chronicle. 2023. № 4 31 Nassau against the background of social and political events in Holy Roman Empire. Conclusions. During the reign of Wenceslas II Prshemyslovych, the Czech kingdom began to play a leading role in Central Eu- rope. For some time, Wenceslas II was under the influence of Habsburgs politics, but soon moved away from it. After the death of the German king Rudolf I of Habsburg his eldest son Albrecht, duke of Austria was his only heir. However, he had a small circle of supporters, so almost all prince-electors, primarily his brother-in-law Wenceslas II, with whom he was at enmity, united in opposition to him. Mainly thanks to the anti-Habsburg position of the Czech king, Adolph, count of Nassau, was elected to the throne. At the same time, Adolf Nassau made generous promises to princes-electors, which he was not really going to fulfill. His government turned out to be miserable. Following the example of Rudolph I of Habsburg, he decided to create a hereditary domain in German lands, because of which he set up electors against himself. Adolf Nassauʼs efforts, aimed to possession of the margrave of Meissen, meant a violation of pre-election agre- ements with Wenceslas II, according to which the Czech ruler owned primary right to receive that fief. Af- ter the agreement of Adolf Nassau with Albrecht Habsburg, which did not take into consideration the cla- ims of Czechia at the Alpine lands, the German king once again demonstrated that he did not have the in- tention to adhere to his pre-election guarantees. So Wenceslas II reconciled with Albrecht Habsburg and actively joined the opposition to Adolph Nassau. Electors accused Adolph Nassau of the most serious of- fences, declared him unfit to rule, and deprived of power. Key words: Czech kingdom, Holy Roman Empire, Wenceslas II, Rudolf I of Habsburg, Albrecht Habs- burg, Adolph Nassau, princes-electors. Дата подання: 24 липня 2023 р. Дата затвердження до друку: 20 серпня 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Ліхтей, І. Політичні віражі: відносини чеського володаря Вацлава ІІ з німецьким королем Адольфом Нассау (1292–1298). Сіверянський літопис. 2023. № 4. С. 21–31. DOI: 10.58407/lito­ pis.230402. Цитування за стандартом APA Likhtei, I. (2023). Politychni virazhi: vidnosyny cheskoho volodaria Vatslava II z nimetskym korolem Adolfom Nassau (1292–1298) [Political turns: relations of the Czech sovereign Wenceslas II with the German king Adolf of Nassau (1292–1298)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 21–31. DOI: 10.58407/litopis.230402.

Схожі ресурси