Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині

Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині

Мета роботи полягає в аналізі біографії священника Олексія Пелипенка, який був одним із організаторів неоунійного руху на Волині в міжвоєнний період. Дослідження покликане з’ясувати, яку роль ця особа зіграла в розвитку неоунії, а також виявити причини її виїзду з Волині. Методологія дослідження с...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2023
Автор: Федчук, М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Церковна старовина
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199733
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині / М. Федчук // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 86-94. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199733
record_format dspace
spelling irk-123456789-1997332024-10-28T16:52:55Z Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині Федчук, М. Церковна старовина Мета роботи полягає в аналізі біографії священника Олексія Пелипенка, який був одним із організаторів неоунійного руху на Волині в міжвоєнний період. Дослідження покликане з’ясувати, яку роль ця особа зіграла в розвитку неоунії, а також виявити причини її виїзду з Волині. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об’єктивності та критичного аналізу джерельного матеріалу. Дослідити архівні джерела дало можливість застосування загальнонаукових (аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення) та спеціально-історичних (проблемно-хронологічного, історичної реконструкції, історико-генетичного, біографічного) методів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше було впорядковано біографію О. Пелипенка. При цьому з’ясовано обставини його життя до призначення наприкінці 1922 р. на одну з волинських парафій й уточнено біографічні дані після виїзду з Волині. Висновки. Хоча О. Пелипенко походив із селянської сім’ї Подільської губернії, його навчання в ряді освітніх закладів переконує в ерудованості цієї особи. Різноплановість навчальних закладів, вибір церковної кар’єри людиною селянського походження, згода на служіння в непростих умовах уніатського середовища і на фронті, навчання на економічному факультеті вже після духовної висвяти – усе це свідчить про тривалі пошуки О. Пелипенком свого місця в житті. Не припинилися ці пошуки й пізніше, коли священник заявив про прийняття унії, адже через тридцять років він знову повернувся до православ’я. Аналіз вчинків О. Пелипенка змушує констатувати, що ними керувала не духовна складова, а матеріальні розрахунки, які й спонукали священника підпорядкуватися католицькому біскупу та зайнятися пропагуванням неоунії. Якраз через це унійна місія О. Пелипенка й виявилася неуспішною, адже у волинського населення не викликала довіри проповідь особи, яка ославила себе аморальною поведінкою. The purpose of the work is to analyse the biography of the priest Oleksiy Pelypenko, who was one of the organizers of the neo-Union movement in Volyn during the interwar period. The research is designed to find out what role this person played in the development of the neo-Union, as well as to find out the reasons for his moving from Volyn. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity and critical analysis of source material. The use of general scientific (analysis and synthesis, comparison, generalization) and special-historical (problematic-chronological, historical reconstruction, historical-genetic, biographical) methods made possible to investigate archival sources. The scientific novelty of the work lies in the fact that of O. Pelypenko’s biography was arranged for the first time. At the same time, the circumstances of his life before his appointment at the end of 1922 to one of the Volyn parishes were clarified, and the biographical data after he left Volyn were refind. Conclusions. Although O. Pelypenko came from a peasant family of the Podilsk province, his education in a number of educational institutions convinces of this person erudition. The diversity of educational institutions, the choice of a church career by a person of peasant origin, the agreement to serve in the difficult conditions of the Uniate environment and at the front, studying at the faculty of economics already after spiritual ordination – all this testifies about O. Pelypenkoʼs long search for his place in life. These searches did not stop even later, when the priest announced his acceptance of the Union, because thirty years later he again returned to Orthodoxy. The analysis of O. Pelypenkoʼs actions makes us to state that they were not guided by a spiritual component, but by material calculations, which prompted the priest to submit to the Catholic bishop and engage in the promotion of neo-Unia. It is precisely because of this O. Pelypenkoʼs Union mission turned out to be unsuccessful, because the people of Volyn did not trust the preaching of a person who glorified himself with immoral behaviour. 2023 Article Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині / М. Федчук // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 86-94. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230407 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199733 272:94(477.82)«190/193» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Церковна старовина
Церковна старовина
spellingShingle Церковна старовина
Церковна старовина
Федчук, М.
Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині
Сiверянський літопис
description Мета роботи полягає в аналізі біографії священника Олексія Пелипенка, який був одним із організаторів неоунійного руху на Волині в міжвоєнний період. Дослідження покликане з’ясувати, яку роль ця особа зіграла в розвитку неоунії, а також виявити причини її виїзду з Волині. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об’єктивності та критичного аналізу джерельного матеріалу. Дослідити архівні джерела дало можливість застосування загальнонаукових (аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення) та спеціально-історичних (проблемно-хронологічного, історичної реконструкції, історико-генетичного, біографічного) методів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше було впорядковано біографію О. Пелипенка. При цьому з’ясовано обставини його життя до призначення наприкінці 1922 р. на одну з волинських парафій й уточнено біографічні дані після виїзду з Волині. Висновки. Хоча О. Пелипенко походив із селянської сім’ї Подільської губернії, його навчання в ряді освітніх закладів переконує в ерудованості цієї особи. Різноплановість навчальних закладів, вибір церковної кар’єри людиною селянського походження, згода на служіння в непростих умовах уніатського середовища і на фронті, навчання на економічному факультеті вже після духовної висвяти – усе це свідчить про тривалі пошуки О. Пелипенком свого місця в житті. Не припинилися ці пошуки й пізніше, коли священник заявив про прийняття унії, адже через тридцять років він знову повернувся до православ’я. Аналіз вчинків О. Пелипенка змушує констатувати, що ними керувала не духовна складова, а матеріальні розрахунки, які й спонукали священника підпорядкуватися католицькому біскупу та зайнятися пропагуванням неоунії. Якраз через це унійна місія О. Пелипенка й виявилася неуспішною, адже у волинського населення не викликала довіри проповідь особи, яка ославила себе аморальною поведінкою.
format Article
author Федчук, М.
author_facet Федчук, М.
author_sort Федчук, М.
title Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині
title_short Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині
title_full Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині
title_fullStr Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині
title_full_unstemmed Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині
title_sort священник олексій пелипенко як "апостол" неоунії на волині
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2023
topic_facet Церковна старовина
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199733
citation_txt Священник Олексій Пелипенко як "апостол" неоунії на Волині / М. Федчук // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 86-94. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT fedčukm svâŝennikoleksíjpelipenkoâkapostolneouníínavoliní
first_indexed 2024-11-10T18:50:06Z
last_indexed 2024-11-10T18:50:06Z
_version_ 1815362515862814720
fulltext Сіверянський літопис. 2023. № 4 86 УДК 272:94(477.82)«190/193» протоієрей Олександр Федчук • СВЯЩЕННИК ОЛЕКСІЙ ПЕЛИПЕНКО ЯК «АПОСТОЛ» НЕОУНІЇ НА ВОЛИНІ DOI: 10.58407/litopis.230407 © О. Федчук, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000­0002­8494­9066 Мета роботи полягає в аналізі біографії священника Олексія Пелипенка, який був одним із орга- нізаторів неоунійного руху на Волині в міжвоєнний період. Дослідження покликане з’ясувати, яку роль ця особа зіграла в розвитку неоунії, а також виявити причини її виїзду з Волині. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об’єктивності та критичного аналізу джерельно- го матеріалу. Дослідити архівні джерела дало можливість застосування загальнонаукових (аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення) та спеціально-історичних (проблемно-хронологічного, історич- ної реконструкції, історико-генетичного, біографічного) методів. Наукова новизна роботи поля- гає в тому, що вперше було впорядковано біографію О. Пелипенка. При цьому з’ясовано обставини його життя до призначення наприкінці 1922 р. на одну з волинських парафій й уточнено біографіч- ні дані після виїзду з Волині. Висновки. Хоча О. Пелипенко походив із селянської сім’ї Подільської губернії, його навчання в ряді освітніх закладів переконує в ерудованості цієї особи. Різноплано- вість навчальних закладів, вибір церковної кар’єри людиною селянського походження, згода на слу- жіння в непростих умовах уніатського середовища і на фронті, навчання на економічному факуль- теті вже після духовної висвяти – усе це свідчить про тривалі пошуки О. Пелипенком свого місця в житті. Не припинилися ці пошуки й пізніше, коли священник заявив про прийняття унії, адже через тридцять років він знову повернувся до православ’я. Аналіз вчинків О. Пелипенка змушує констату- вати, що ними керувала не духовна складова, а матеріальні розрахунки, які й спонукали священника підпорядкуватися католицькому біскупу та зайнятися пропагуванням неоунії. Якраз через це унійна місія О. Пелипенка й виявилася неуспішною, адже у волинського населення не викликала довіри про- повідь особи, яка ославила себе аморальною поведінкою. Ключові слова: Олексій Пелипенко, Волинь, неоунія, православ’я. Постановка проблеми. Неоунія (унія східного, східнослов’янського чи візантійського обряду) почала розвиватися в Польщі з дозволу папи Пія ХІ у 1924 р. Як сподівалися у Ватикані, вона мала стати інструментом приєднання до костелу православного населення колишньої Російської імперії. Від розповсюдження неоунії було усунуто українське гре­ ко­католицьке духовенство Галичини, оскільки католицький єпископат, повністю поділя­ ючи польські національні ідеї, звинувачував греко­католиків у просуванні українського націоналізму, а тому побоювався, що нові уніати, контрольовані галицьким духовенством, не стануть польськими патріотами. Відтак керівництво неоунійними осередками повністю зосередилося в руках католицьких біскупів­ординаріїв тих єпархій, в яких з’являлися нео­ унійні осередки. У перший період розвитку неоунії в Польщі, через вищезазначену причи­ ну та відсутність відповідно підготованих осіб у латинському клірі, вони могли покласти­ ся тільки на «перельотів», як називали православних священників, котрі прийняли унію. Першим із таких конвертитів на Волині у квітні 1925 р. став священник Євсевій Сльозко із с. Озеро Луцького повіту, а наприкінці того ж року до нього приєднався священник с. Цегів Горохівського повіту Олексій Пелипенко. Якщо перший із них у вересні 1926 р. повернувся до православ’я, то другий, називаючи себе благочинним Волині, продовжив агітацію за неоунію в різних куточках Волині. Як чи не найпослідовніший розповсюджу­ вач неоунії на Волині та одна з найбільш суперечливих постатей у релігійному житті цьо­ го краю в міжвоєнний період, священник О. Пелипенко заслуговує на окрему дослідниць­ ку увагу, тим більше, що як доунійний, так і післяунійний періоди його життя залишалися зовсім недослідженими. Аналіз останніх вітчизняних і зарубіжних публікацій. У вітчизняній історіографії проблеми неоунії загалом досліджені доволі слабко. До останнього часу найкращими в українському науковому середовищі на цю тему були статті В.­Й. Коваліва1, Ю. Крамара2, 1 Ковалів В.­Й. Ліквідація неоунії в Луцькій дієцезії. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичні науки. 2007. Вип. 8. С. 271–288. Siverian chronicle. 2023. № 4 87 М. Кучерепи3, Р. Скакуна4 та Н. Стоколос5. Дещо більше уваги проблемі неоунії в Польщі приділяли польські дослідники, але тільки Ф. Жеменюк підготувала монографічне дослід­ ження6. Варті уваги також статті З. Вашкевич7, М. Войцюка8, Я. Оджємковського9, М. Па­ пержинської­Турек10, С. Степеня11, Я. Щепаняка12. Проте ніхто з названих авторів не ста­ вив за мету дослідження біографії О. Пелипенка, згадуючи про його діяльність у своїх працях тільки за необхідності. Мета цієї статті – розкрити обставини життя і церковного служіння священника Олек­ сія Пелипенка, який був провідним діячем неоунії на Волині у др. пол. 1920­х рр.; на при­ кладі цієї особи зауважити концептуальні недоліки проведення неоунійної місії та показа­ ти причини її малоуспішності. Виклад основного матеріалу. Відомим для широкого загалу ім’я священника с. Цегів Луцького повіту О. Пелипенка стало тільки після його переходу в неоунію наприкінці 1926 р. До цього про нього мало де чули на Волині, крім парафій, на яких О. Пелипенко встиг послужити. Зате у Волинській духовній консисторії у Кременці цю особу знали кра­ ще, як багатьох священників зі значним пастирським стажем, а все тому, що О. Пелипен­ ко за декілька років встиг скоїти цілий ряд проступків, на які змушені були реагувати в консисторії. Матеріали відкладених у Державному архіві Тернопільської області консис­ торських справ, заведених із приводу поведінки священника О. Пелипенка, якраз і дають змогу відтворити його біографію «доунійного» періоду. Отже, Олексій Іванович Пелипенко народився 12 лютого 1893 р. у с. Ковалівка Брац­ лавського повіту Подільської губернії в селянській сім’ї. Ураховуючи те, що вже в жовтні 1913 р. 20­річний О. Пелипенко зайняв місце псаломщика у Волинській єпархії, видається доволі дивною наявність у його послужному списку згадки про навчання в цілому ряді аб­ солютно різнопланових освітніх закладів, розташованих у різних куточках тодішньої ім­ перії. Зокрема, О. Пелипенко заявляв, що в 1912 р. закінчив Шамівську церковно­вчитель­ ську школу в Херсонській єпархії та Томський вчительський інститут, одразу після чого вступив до інженерної академії (політехнічного інституту) у німецькому Мекленбург­ Штреліці, де рік провчився на інженера шляхів сполучення13. Факт навчання в останньо­ му закладі прямо перед прийомом на службу у Волинську єпархію підтверджується доку­ ментом. 23 жовтня 1913 р. молодий чоловік розпочав своє церковне служіння, отримавши від Кременецького вікарного єпископа Діонісія (Валединського) призначення псаломщиком у с. Бірки Кременецького повіту. Повідомлення про призначення туди «селянина Олексія Пелипенка» було розміщене у «Волинських єпархіальних відомостях»14. Майже через рік, 1 жовтня 1914 р., його було переведено в с. Вілія цього ж повіту. Якраз у цей час, за дорученням вищої влади, Волинський архієпископ Євлогій (Георгі­ євський) зайнявся православною місією на уніатських парафіях Галичини, над якою ро­ сійські війська зуміли отримати тимчасовий контроль внаслідок успішного розвитку бо­ йових дій на першому етапі нещодавно розпочатої Першої світової війни. Хоча участь у цій місії брали представники різних єпархій, її ядром було духовенство Волинської єпар­ хії, яке дало згоду на отримання парафії на Галичині. Якщо більшість священно­церков­ 2 Крамар Ю. Проблема неоунії на Волині у міжвоєнний період. Науковий вісник ВДУ. Історичні науки. 1998. Вип. 1. С. 68–73; Його ж. Неоунійний рух на Західній Волині у міжвоєнну добу (1921–1939). Студії і матеріали з історії Волині. 2013. Кременець, 2015. С. 206–215. 3 Кучерепа М. Неоунiя на Волинi. «Да всі єдино будуть». Міжнародна наукова конференція, присвячена iсторiï Греко-Католицькоï Церкви на Волинi (6–9 травня 2010 р.). Луцьк–Володимир­Волинський, 2010. С. 134–141. 4 Скакун Р. «Нова унія» у Другій Речі Посполитій (1924–1939). Ковчег. Науковий збірник з церковної історії. Львів, 2007. Т. 5. С. 204–247; Його ж. «Сторож братові своєму»: агентура органів безпеки СРСР у середовищі греко­католицького духовенства в 1939–1941 рр. Ковчег. Львів, 2018. Число 8. С. 72–189. 5 Стоколос Н. Неоунія як експеримент східної політики Ватикану в Польщі (1923–1939 рр.). Український істо- ричний журнал. 1999. № 4. С. 74–89. 6 Rzemieniuk F. Kościół katolicki obrządku bizantyjsko­słowiańskiego (neounia). Lublin, 1999. 497 s. 7 Waszkiewicz Z. Neounia – nieudany eksperyment? Czterechsetlecie zawarcia Unii Brzeskiej 1596–1996. Мateriały sesji naukowej zorganizowanej w Toruniu w dniach 28–29 listopada 1996 r. Toruń, 1998. S. 127–145. 8 Wojciuk M. Specyfika organizacji i zarys charakteru Cerkwi katolickiej obrzadku bizantyjsko­słowiaskiego o liturgicznej tradycji synodalnej na wschodnich ziemiach II Rzeczpospolitej w latach 1924–1939. Koło historii. Lublin, 2003. № 7. S. 121–168. 9 Odziemkowski J. Neounia w Polsce 1924–1939. Chrześcijanin w świecie. 1988. № 181. S. 56–73. 10 Papierzyńska­Turek М. Akcja neounijna i kontrowersje wokół rozumienia polskiej racji stanu. Między tradycją a rzeczywistością. Państwo wobec prawosławia 1918–1939. Warszawa, 1989. S. 404–441. 11 Stępień S. Nowa unia kościelna – obrządek bizantyńsko­słowiański. Polska – Ukraina 1000 lat sąsiedztwa. 1994. T. 2. S. 141–194. 12 Szczepaniak J. Polskie władze państwowe wobec akcji neounijnej w latach 1918–1939. Charisteria Titi Górski oblata. Studia i rozprawy ofiarowane profesorowi Tytusowi Górskiemu. Kraków, 2003. S. 241–254. 13 За звинуваченням протоієрея Пелипенка Олексія в підробці послужного списку. Державний архів Тернопіль- ської області (далі – ДАТО). Ф. 148. Оп. 3. Спр. 342. Арк. 35. 14 Перемены по службе. Волынские епархиальные ведомости. 1913. № 44. С. 794. Сіверянський літопис. 2023. № 4 88 нослужителів не наважувалися покинути свої парафії та взяти відповідальність за розпов­ сюдження православ’я на уніатських парафіях Галичини, то О. Пелипенко, навпаки, поба­ чив тут можливість кар’єрного росту. Серед збережених у Державному архіві Житомир­ ської області документів місії Волинської єпархії на Галичині вдалося віднайти датоване 12 листопада 1914 р. клопотання «колишнього студента політехнічного інституту» та пса­ ломщика с. Вілія на ім’я архієпископа Євлогія: «Маючи щире бажання та поклик попра­ цювати на користь Церкви Христової в сані священника і послужити Всемогутньому Богу перед Його Святим Престолом, покірно прошу Ваше Високопреосвященство призначити мене на священницьке місце в Галичину, як країну, найбільш нужденну, і дозволити для рукопокладення до парафії вступити в шлюб»15. Отримавши відповідний дозвіл, 18 січня 1915 р. псаломщик одружився з 20­річною дочкою священника с. Паньковець Кременецького повіту Софією Степанівною Бучин­ ською. Вінчання відбулося у Свято­Параскевській церкві с. Паньковець16. Уже 29 січня ві­ карний Острозький єпископ Гавриїл (Воєводін) рукопоклав О. Пелипенка в сан диякона, а 1 лютого – у священника. Як ще раніше визначив архієпископ Євлогій, о. Олексія було направлено на парафію в с. Грабковці Зборівського повіту. На парафіяльній службі в Галичині молодий священник перебував недовго, бо в сере­ дині 1915 р. російська армія втратила свої позиції й залишила зону окупації. Більшість православних священників, які отримали призначення на Галичину, повернулися у свої єпархії. Однак О. Пелипенко вирішив за краще вступити на капеланську службу в діючу армію, виклопотавши від головного священника Південно­Західного фронту 26 вересня 1915 р. призначення в 6­й армійський маршовий батальйон. Через півтора місяці наказом протопресвітера військового і морського духовенства він був нагороджений першою свя­ щенницькою відзнакою – набедреником. 12 лютого 1916 р. о. Олексій був переміщений на посаду священника 283­го піхотного Павлоградського полку та благочинного 71­ї пі­ хотної дивізії. Ще за декілька днів його нагороджено скуфією17. Як зазначалося в послужному списку, полк, у якому служив священник, проводив бо­ йові дії на Волині. Зокрема, протягом 21–29 травня та 5–10 червня 1916 р. о. Олексію до­ велося взяти участь у штурмах укріплених районів ворога в районі сіл Чорниж, Грузятин, Копилля Луцького повіту. У бою 25 червня при переході через р. Стохід його було конту­ жено; 26 липня – по лінії сіл Велицьк–Рудка о. Олексія отруєно задушливими газами. В обох випадках він відмовився від евакуації, маючи на це право18. Якщо довіряти послужному списку, у листопаді 1916 р. о. Олексій отримав одразу дві нагороди – камилавку та орден святої Анни 3­го ступеня з мечами. Тоді ж, на власне про­ хання, він був переміщений на місце священника 408­го піхотного Кузнецького полку та благочинного 102­ї піхотної дивізії. 24 листопада в похідному порядку священник перей­ шов російсько­румунський кордон. У серпні 1917 р. Пелипенка нагородили орденом свя­ тої Анни 2­го ступеня, а в грудні того ж року – золотим наперсним хрестом. На поч. 1918 р. через розформування армії о. Олексій був відправлений у розпорядження свого духовного начальства19. Утім, у Волинську єпархію священник Олексій Пелипенко повернувся тільки напри­ кінці 1922 р. Клопочучись про призначення на парафію, він пояснював, що до останнього часу перебував на службі в Подільській єпархії, на доказ чого у скорому часі зможе нада­ ти відповідні документи від Подільського єпархіального начальства. Дійсно, за якийсь час у консисторію було представлено підписане Ямпольсько­Могилівським вікарним єписко­ пом Лоллієм (Юрьєвським) посвідчення про те, що з 5 лютого 1918 р. по 5 грудня 1919 р. о. Олексій, «як видно з клірової відомості», перебував настоятелем церкви с. Пузирки Бердичівського повіту Київської єпархії, а до 15 жовтня 1922 р. був настоятелем церкви с. Рахни­Лісові Ямпільського повіту та законовчителем місцевої змішаної гімназії. Цю па­ рафію він «залишив через переслідування». Тут же йшлося, що 25 червня 1918 р. у свя­ щенника з дружиною народився син Ігор, а також зауважувалося, що 1 жовтня 1921 р. По­ дільсько­Брацлавський архієпископ Пимен (Пєгов) за богослужінням у Барському жіно­ чому монастирі поклав на Пелипенка золотий хрест, яким той був нагороджений ще в ар­ мії20. 15 Православна місія на Галичині. Державний архів Житомирської області. Ф. 1. Оп. 44. Спр. 458. Арк. 76. 16 Там само. Арк. 76. 17 ДАТО. Ф. 148. Оп. 3. Спр. 342. Арк. 36. 18 Там само. Арк. 37. 19 Там само. Арк. 36. 20 Там само. Арк. 14. Siverian chronicle. 2023. № 4 89 Цікаво, що протягом 1916–1919 рр., будучи значну частину цього періоду священни­ ком у діючій армії, о. Олексій, знову ж таки – за кліровою відомістю, навчався на еконо­ мічному факультеті Київського комерційного інституту21. Згідно з резолюцією Волинсько­Кременецького архієпископа Діонісія, наприкінці грудня 1922 р. священника О. Пелипенка було призначено на Мерво­Кутринську парафію Дубенського повіту. Так було відновлено волинський період його церковного служіння. У липні 1923 р. о. Олексій звернувся до владики Діонісія, який став уже Варшавським митрополитом, з проханням звести його в протоієрейський сан, оскільки право на це ніби­ то отримав ще на поч. 1917 р. як винагороду за контузію та отруєння. На доказ цього свя­ щенник представив виписку зі свого послужного списку. Митрополит доручив виконати це Люблінському вікарному єпископу Антонію (Марценку), якому о. Пелипенко детальні­ ше пояснив, що до нагороди його представив головний священник армій Південно­Захід­ ного фронту Василь Грифцов згідно з відношенням на його ім’я командира полка. Наго­ рода нібито пройшла через Синод і була оголошена Височайшим наказом, який, через ре­ волюцію, надійшов у полк тільки наприкінці 1917 р., коли священник лежав в одному з госпіталів м. Києва з черевним тифом22. Виконуючи резолюцію митрополита, єпископ Антоній дійсно звів о. Олексія в сан протоієрея. Це викликало подив окружного благочинного священника Іоанна Нікольсько­ го, з яким нагородження не узгоджувалося. Він не міг зрозуміти, за що така відзнака ді­ сталася особі, котра «півроку прослужила не бездоганно, а дуже погано» у Волинській єпархії. Дізнавшись, у чому справа, благочинний ще більше здивувався, заявивши митро­ политу, що надані о. Пелипенком документи («копії з якихось копій») – підроблені. Вия­ вилося, що після вибуття о. Олексія із Кузнецького полку саме о. Іоанн зайняв його місце полкового священника та дивізійного благочинного, залишаючись на цих посадах до лік­ відації дивізії. Він стверджував, що добре знайомий з документами священників дивізій­ ного благочиння і знає, що Мерво­Кутринський священник був нагороджений тільки ску­ фією й представлений до нагородження камилавкою23. Утім, хоча серед духовенства знайшлися ще й інші свідки того, що під час служби в армії о. Пелипенко був нагороджений тільки камилавкою, у консисторії вирішили не да­ вати хід цій справі, оскільки вона втратила значення, бо зведення в протоієрейський сан так чи інакше відбулося. Незабаром у консисторії знову мусили звернути увагу на священника Мерво­Кутрин­ ської парафії, якого парафіяни звинуватили у вирубуванні церковного лісу й присвоюван­ ні грошей за нього. Тоді ж на протоієрея О. Пелипенка посипалися й інші звинувачення: у небажанні розділити врожай з удовою попереднього настоятеля та в аморальній поведінці в нетверезому стані в громадському місці. У лютому 1924 р. поведінку протоієрея О. Пе­ липенка на братському зібранні обговорювало окружне духовенство. Тут, зокрема, було заслухано заяву групи парафіян с. Кутрова, які звинувачували свого настоятеля в пияцтві, розпусті та шахрайстві, а також діях, що перевищували його владу – відлучення від Церк­ ви одного з парафіян прямо під час богослужіння24. Цікаву характеристику дав о. Олексію священник, якому було доручено розслідувати взаємні скарги О. Пелипенка й благочин­ ного: «З о. О. Пелипенком я зустрічався небагато разів, але виніс про нього враження, що він не гідний бути священником через ті образи, які він причинив удові та сиротам покій­ ного о. Петра Новоселецького. Що о. О. Пелипенко ганьбить Православ’я та духовенство поведінкою, не гідною не тільки священника, але навіть християнина, і тим дає привід штундистам поносити ще більше Православ’я, то про це кажуть всюди й усі»25. Проведене консисторією розслідування показало, що священник О. Пелипенко нетве­ резим звершував службу Страстей Господніх, на власний розсуд використовував церковні кошти, непристойно поводився в людних місцях26. При цьому жодних заходів впливу, крім адміністративного переведення на Цегівську парафію Горохівського повіту, стосовно нього з боку консисторії не застосовувалося. На новій парафії храми були в трьох селах, а тому, крім настоятеля, тут служив ще й вікарій (другий священник) Михайло Процюк, з яким в о. Олексія взаємини одразу не склалися. Вікарій звинувачував настоятеля в жадібності, забиранні його частини прибут­ ків і недопущенні до священнодій та виконання треб. Не краще ставилися до о. Пелипен­ ка й парафіяни, про що свідчить подане в консисторію прохання мешканців приписного 21 Справа за звинуваченням священника Мерво­Кутринсьокї парафії Дубенського повіту Пелипенка в система­ тичному пияцтві та інших аморальних вчинках. ДАТО. Ф. 148. Оп. 3. Спр. 124. Арк. 29. 22 ДАТО. Ф. 148. Оп. 3. Спр. 342. Арк. 15–16. 23 Там само. Арк. 20. 24 Там само. Спр. 124. Арк. 11. 25 Там само. Арк. 117–118. 26 Там само. Арк. 124. Сіверянський літопис. 2023. № 4 90 с. Довгів: «Настоятель нашої парафії протоієрей Олексій Пелипенко пасе своїх овець так, що вони всі скоро опиняться в горах і вертепах штундизму. Служиться в нашому хра­ мі дуже рідко, зате дуже часто бачимо зібрання штундистів і чуємо їх моління та спів. Майже половина нашого села штундисти, і якщо побуде настоятелем у нашій парафії прот. О. Пелипенко ще з півроку, то церкву нашу доведеться чи закрити, чи перетворити в молитовний дім для штундистів … Горілку пити ми вміємо і без нього, а доброго від ньо­ го ні для нас, ні для наших дітей нічого не бачимо»27. Наприкінці жовтня 1925 р. з прокуратури Горохівського повіту в консисторію надій­ шло шокуюче повідомлення про те, що священник О. Пелипенко обвинувачується у зґвалтуванні. За наведеними консисторією довідками виявилося, що це вже не перший та­ кий прецедент, а до того ж – священник не проживав зі своєю дружиною, яка мешкала в м. Острозі. Слід зауважити, що 1 січня 1924 р. в подружжя з’явилася друга дитина – дочка Галина. Отже, консисторією було постановлено відсторонити о. Олексія від посади із за­ бороною в служінні до закінчення справи про зґвалтування та його повернення до спів­ життя з дружиною28. На цьому й завершується «доунійна» біографія протоієрея Олексія Пелипенка, адже наприкінці грудня 1925 р. він підпорядкувався Луцькому біскупу. Розпорядженням Вар­ шавського митрополита Діонісія 3 січня 1926 р. О. Пелипенко був позбавлений священно­ го сану й виключений із духовного відомства, а 23 січня його анафемовано29. З огляду на це, рішення про перехід в неоунію о. Олексій прийняв відповідно до дово­ лі непривабливих перспектив своєї подальшої кар’єри у Православній Церкві. Однак сам він відкидав звинувачення в тому, що причиною переходу в унію стало бажання уникнути кари за свою поведінку. У лютому 1926 р. варшавська газета «Polak­Katolik» опублікувала відкритий лист О. Пелипенка, в якому він писав, що змінив визнання тільки через те, що зрозумів, що главою християнського світу є наступник апостола Петра в Римі, але Богу він служить тому ж самому30. Незадовго до відступлення, імовірно, вже готуючись до цього акту, о. Олексій примуд­ рився роздати в довготривалу оренду велику кількість церковної землі, чим досягнув од­ разу дві мети: заробив 220 доларів і набув в особах орендарів адептів для розвитку у Це­ гівській парафії неоунії. Як стверджував священник М. Процюк, загалом землю в О. Пе­ липенка орендували 46 осіб. «Разом ці 46 фамілій є великими прихильниками, за матері­ альними мотивами, віровідступника Пелипенка. Крім цих 46 фамілій, ще стільки знай­ деться їх братів, сватів і кумів, співчуваючих їм. Після цього можна уявити, в якому мо­ ральному та матеріальному становищі знаходиться тепер Цегівська парафія», – рапорту­ вав о. Михайло в консисторію31. Крім вказаних орендарів, уніату не було на кого розраховувати в Цегові, однак і части­ на цих прихильників перетворилися на ворогів, коли державний земельний комісар оголо­ сив, що дванадцять десятин землі в с. Довгів, роздані Пелипенком, переходять у власність держави й згодом будуть роздані безземельним та малоземельним селянам. Матеріальні претензії тим, хто орендував землю в о. Олексія, пропонувалося пред’являти йому особис­ то. Це значно погіршило на парафії позиції Пелипенка, який відтоді намагався проводити в Цегові якомога менше часу, щоб не потрапляти на очі обманутим орендарям32. За таких обставин «перельот» вирішив закріпитися в іншому місці. Зокрема, навесні 1926 р. він агітував за унію мешканців своєї колишньої парафії с. Коритниця, яке також входило до Горохівського повіту. Крім цього, протягом 1927–1928 рр. зафіксовано його приїзди в с. Острів Дубенського повіту, села Заліси, Чевель та Текля­Воля Ковельського повіту, с. Старий Почаїв Кременецького повіту, с. Коростова Здолбунівського повіту, с. Країв Рівненського повіту. В усіх цих селах О. Пелипенко бував або з власної ініціати­ ви, або ж на запрошення поодиноких осіб, які з різних причин конфліктували з місцевим православним священником чи навіть із консисторією. Однак у жодному з названих сіл проповідь о. Олексія не принесла бажаних йому результатів і він далі змушений був шу­ кати нового ґрунту для свого місіонерства. За вказівкою Луцької курії О. Пелипенко делегувався також і на ті парафії, де вже утворився неоунійний осередок. Так, у 1927 р. він став першим неоунійним священником с. Дубечне Ковельського повіту, а в 1928 р. був посланий у с. Жабче Луцького повіту. В 27 ДАТО. Ф. 148. Оп. 3. Спр. 342. Арк. 161–162. 28 Там само. Арк. 173. 29 Справа про позбавлення священницького сану Пелипенка, Сльозка, Левицького та ін. за віровідступництво. ДАТО. Ф. 148. Оп. 1. Спр. 291. Арк. 1, 20. 30 List otwarty. Polak-Katolik. 1926. № 45. S. 2. 31 Справа про незаконну віддачу в орендне утримання церковної землі і с. Цегові Горохівського повіту прото­ ієреєм Пелипенком. ДАТО. Ф. 148. Оп. 2. Спр. 120. Арк. 11. 32 Там само. Арк. 15. Siverian chronicle. 2023. № 4 91 обох цих селах місцеві мешканці перейшли в неоунію через затяжний конфлікт зі своїм парафіяльним настоятелем і тривале ігнорування консисторією вимог селян замінити їм священника. Роз’їжджаючи Волинню, о. Олексій називав себе «обласним благочинним», «благо­ чинним над усіма благочинними Волинської губернії»33 та «волинським деканом»34. При цьому він не соромився роздавати вказівки навіть православному духовенству. Це бачи­ мо, наприклад, із листа О. Пелипенка священнику, котрий замінив його у Мерві та Кутро­ ві: «О. Аркадій! Цього числа призначаю: Никифора Горальського псаломщиком у с. Кут­ рові й Ксенофонта Адамчука псаломщиком у с. Мерві. Якщо Ви постараєтеся на цих днях це саме провести через свою консисторію, то даю слово залишити Вашу парафію у спо­ кої. В противному випадку призначу свого священника. Це остаточно»35. Утім, якби колишній православний протоієрей Пелипенко міг призначити куди завгод­ но «свого священника», то зробив би це. Однак у Луцького католицького біскупа був гострий брак неоунійного кліру, який допоки складався з кількох таких самих, як і о. Олексій, хоча й менш активніших, «перельотів». Саме це й спонукало біскупа посилати в згадані села Жабче та Дубечне самого благочинного. Як виявилося, це настільки шкоди­ ло перспективам розвитку там неоунії, що біскуп визнав за краще перевести в східний об­ ряд одного з латинських ксьондзів, ніж залишати на парафії о. Олексія. Навіть Луцький повітовий староста стверджував, що в с. Жабче багато уніатів повернулося до право­ слав’я, коли О. Пелипенко був там настоятелем неоунійної парафії, бо той поводив себе так, як не личить пастирю36. Хоча сліди О. Пелипенка простежуються в багатьох місцях Волині, де в др. пол. 1920­х рр. фіксувалися намагання утворити уніатський осередок, він ніде не затримався на тривалий час, що пояснювалося вкрай негативною репутацією, якої набув у воєводстві. За словами православного священника Віталія Сагайдаківського, який доклав багато зусиль для боротьби з неуонією, «при одному згадуванні прізвища Пелипенка селяни по всій Луччині, Горохівщині, Ковельщині, Дубенщині спльовували»37. Єдиною вдалою унійною акцією священника О. Пелипенка так і залишилося відкриття неоунійного осередку в Цегові. Завдяки сприянню воєводської влади та активним клопо­ танням самого о. Олексія, улітку 1927 р. в цьому селі уніатам було віддано старий храм, який православні, побудувавши новий, не використовували. Це й дало змогу зберегти тут неоунійну парафію, яка залишалася нечисленною й не розвивалася. Сам о. Олексій слу­ жив тут далеко не завжди, займаючись роз’їздами по Волині. У 1928 р. Ковельський православний благочинний свідчив, що О. Пелипенко, котрий тоді перебував в окрузі, ніякого успіху не має й займається п’янством. Як було відомо благочинному, «перельот» із радістю повернувся б у православ’я, але «боїться притягнен­ ня до кримінальної відповідальності за свої попередні “подвиги” подібно Сльозку, який після повернення у православ’я потрапив до тюрми»38. Кримінальне переслідування грозило О. Пелипенку за неодноразові звершення ним вінчань над особами, які не мали права приступати до шлюбу. Найчастіше перепони ви­ никали через відсутність у військовозобов’язаного нареченого необхідного за законом дозволу на шлюб від повітових військкоматів, але іноді йшлося також про неповнолітніх, близьких родичів чи формально не розлучених. Такі вінчання були одним із елементів уніатської пропаганди «перельота», оскільки він підкреслював цим, що може запропону­ вати людям те, на що не здатні їх православні священники. Займаючись такими вінчання­ ми, о. Олексій не боявся відповідальності, хоча ще в першій половині 1926 р. був попе­ реджений у Дружкопольському постерунку поліції. Пообіцявши надалі не вінчати війсь­ ковозобов’язаних без спеціального дозволу, він продовжував робити це39. При цьому, як­ що інші «перельоти» звершували такі вінчання майже задарма, намагаючись здобути собі цим прихильників серед православного населення, то О. Пелипенко вирізнявся жадібніс­ тю й вимагав від охочих вінчатися дуже великі кошти40. 33 Справа зі звинувачення ксьондза Пелипенка в проведенні агітації серед парафіян Острівської парафії Дубен­ ського повіту за перехід в унію. ДАТО. Ф. 148. Оп. 3. Спр. 51. Арк. 15. 34 ДАТО. Ф. 148. Оп. 1. Спр. 291. Арк. 42. 35 Там само. Арк. 49. 36 Тижневі ситуаційні звіти Рівненського старости. Листування зі староствами про уніатів і православну церкву. Державний архів Волинської області (далі – ДАВО). Ф. 46. Оп. 9. Спр. 983. Арк. 45. 37 Сагайдаківський В. Правди не втопити. Торонто, 1967. С. 51. 38 Справа про проведення агітації ксьондзом Ліснобродським серед парафіян м. Ковеля за перехід в унію. ДАТО. Ф. 148. Оп. 3. Спр. 47. Арк. 16. 39 ДАТО. Ф. 148. Оп. 2. Спр. 120. Арк. 7. 40 Федчук О. Незаконні вінчання як елемент неуонійної пропаганди на Волині. Волинський благовісник. 2022. № 10. С. 193–206. Сіверянський літопис. 2023. № 4 92 У 1929 р. священник О. Пелипенко перестав згадуватися в документах та газетних публікаціях як розповсюджувач неоунії на Волині. З часом таких, як він, на неоунійних парафіях почали замінювати випускники відкритої в м. Дубно семінарії східного обряду. У 1933 р. Апостольський візитатор уніатів Волині біскуп Микола Чарнецький, зустрічаю­ чись із Кременецьким повітовим старостою, заявив: «Східний Костел усунув небажані елементи зі свого кліру – елементи, які наплинули з Православної Церкви – нині Східний Костел має гідних і освічених пастирів»41. Усвідомлення шкоди, яку принесли справі неоунії підхоплені Католицьким Костелом аморальні особи, яких позбавилася Православна Церква, прийшло до католиків надто піз­ но. Значною мірою саме через «перельотів» унійна ідея до кінця 1920­х рр. втратила на Волині підтримку з боку місцевої влади. Ще в травні 1927 р. Горохівський повітовий ста­ роста бідкався воєводі, що діяльність подібних до О. Пелипенка осіб може принести Польщі ряд потрясінь, про наслідки яких католицький клір не думає, як не звертає увагу на методи пропаганди і на те, «якого покрою люди, котрі проводять цю пропаганду». Ста­ роста просив воєводу звернутися до вищої влади, щоб вона спонукала курію до обмежен­ ня підтримки осіб, чия діяльність є шкідливою й дуже небезпечною42. У 1929 р. Дубен­ ський повітовий староста зазначав, що «пропаганда унії на теренах, на яких вона не має ідейного підґрунтя, притому де піонерами її є особистості, котрі мають низьку мораль­ ність, як О. Пелипенко та деякі інші, є небажаною»43. Що ж стосується самого о. Олексія, то уникнути тюрми за зловживання при звершенні шлюбів йому таки не вдалося. Покарання за це «перельот» відбув у 1930 р.44 Згодом він стверджував, що постраждав через українські ідеї45 й залишив Польщу через «боротьбу з польським духовенством і польською владою»46. Отримавши від Ватикану посаду викла­ дача східної літератури, церковного уставу та співів у Колегії святого Андрія, о. Олексій переїхав у Мюнхен, а в грудні 1937 р. був призначений для обслуговування українських греко­католиків в Аргентині. За словами церковного історика Івана Власовського, в Аргентині О. Пелипенко увій­ шов у тісний контакт із відомим у деяких колах церковним аферистом Миколою Солов’­ єм, котрий у 1922 р. російськими обновленцями був «рукопокладений» в архієрея й неза­ баром опинився в Уругваї. Цей самозванець, котрий називав себе «архієпископом всієї Південної Америки», регулярно звертався в різні православні юрисдикції з проханням прийняти його в якості архієрея, аж поки в січні 1952 р. не був прийнятий до складу Української Автокефальної Православної Церкви. Саме М. Соловей особисто приєднав О. Пелипенка до Православ’я, постриг його в чернецтво і звів у сан архімандрита. У листі до І. Власовського митрополит Полікарп (Сікорський) писав: «Правлячий УАПЦ в Пів­ денній Америці Архиєпископ Миколай … повідомив мені, що о. Пилипенка він хтів би мати своїм помічником в сані єпископа. До того часу я не знав, що Пилипенко мешкає в Аргентині і про нього ніхто мені не писав. Коли ж тамошні Василіяни підняли ґвалт з приводу повороту Пилипенка до православної віри і стали про нього розпускати різні не­ гідні чутки, то Владика Миколай писав мені, як це все виглядає на ділі, і просив мене при­ значити о. Пилипенка в поміч йому, як Єпископа­Вікарія, бо немочі його одолівають, і він потрібує мати помічника єпископа для полагодження церковних справ»47. Будучи з 1932 р. вікарієм Волинської єпархії, митрополит Полікарп навряд чи не знав, якої шкоди О. Пелипенко приніс Православній Церкві, хоча його основні діяння в якості уніата на той час залишилися вже в минулому. Але все ж 14 вересня 1952 р. владика ви­ кликав о. Олексія в Париж, де разом із митрополитом Никанором (Абрамовичем) звів йо­ го у єпископа – вікарія для М. Соловʼя. «Як Олексій Пелипенко з рук покійного Митропо­ лита УАПЦ Полікарпа і Митрополита Никанора став на еміграції єпископом УАПЦерк­ ви – не знаю і не розумію. Про це вони знають самі в трьох», – дивувався вже згадуваний о. В. Сагайдаківський48. Примітно, що в біографії новорукопокладеного єпископа, надрукованій у часописі УАПЦ «Рідна Церква», було поміщено неправдиві відомості про те, що в 1912 р. він за­ кінчив Одеську духовну семінарію. Також тут подано сумнівну інформацію про засуд­ 41 Parafie obrządku wschodnio­słowiańskiego – erygowanie, dotowanie, etaty proboszczów, obsada, spory z prawo­ sławnymi. Archiwum Akt Nowych w Warszawie (AAN), Ministerstwo Wyznań Religijnych i Oświecenia Publicznego w Warszawie (MWR i OP): 472. k. 177. 42 Sprawy budynków cerkiewnych w związku z przejściem ludności na inne wyznania – tytuł własności, legalizacja parafii itp. – ogólne i szczegółowe cz. I, lit. A–K. AAN, MWR i OP: 392. k. 395–396. 43 ДАВО. Ф. 46. Оп. 9. Спр. 983. Арк. 54. 44 Предан суду униатский благочинный на Волыни. Воскресное Чтение. 1930. № 22. С. 280. 45 Николаев К. Восточный обряд. Париж, 1950. С. 149. 46 Нові Єпископи УАПЦ. Рідна Церква. 1952. № 2. С. 3. 47 Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Київ: Либідь, 1998. Т. IV. С. 362. 48 Сагайдаківський В. Правди не втопити. С. 51. Siverian chronicle. 2023. № 4 93 ження О. Пелипенка в 1922 р. радянською владою до смертної кари через відмову видати безбожникам церковні речі. Це, вочевидь, мало б підкреслити сповідництво за віру нового єпископа УАПЦ. Факт його перебування в унії не було приховано, але лаконічно зазначе­ но, що він «переконався в зробленій помилці». У комунікаті митрополичої канцелярії виз­ навали й те, що проти висвяти архімандрита Олексія надходили протести, однак спеціаль­ но призначена Собором Єпископів комісія не знайшла канонічних підстав для відхилення постанови про його хіротонію49. Серед української церковної еміграції було багато духовенства, яке добре пам’ятало діяння О. Пелипенка у др. пол. 1920­х рр., тому немає нічого дивного в тому, що зведення його в архієрейський сан призвело до виходу з УАПЦ багатьох її членів в Південній Аме­ риці. Зокрема, ця архієрейська хіротонія стала безпосередньою причиною розриву з УАПЦ одного з видних її діячів – архієпископа Ігоря (Губи), котрому в міжвоєнній Поль­ щі, під час ієрейського служіння в Ковелі, довелося бачити гіркі наслідки діяльності «пе­ рельотів» серед православного населення. Опинившись серед вищого православного духовенства УАПЦ, Олексій Пелипенко, як він неодноразово робив у своєму житті раніше, знову знехтував церковною єдністю й пристав до так званої «соборноправної» гілки УАПЦ, а з 1973 по 1977 чи 1983 рр. (відо­ мості про смерть різняться50 очолював новий розкол уже в середовищі УАПЦ(с). Так зва­ на «група Пелипенка» діяла в УАПЦ(с) до 1993 р.51 Висновки. Дослідження біографії Олексія Пелипенка переконує в тому, що він не був ідейним прибічником уніатизму, але пристав до неоунії радше з корисливих міркувань. Водночас, протягом усього життя ця людина перебувала в пошуках свого місця в житті, про що свідчить не тільки духовне конвертитство, але й навчання в різних місцях і за різ­ ними спеціальностями, специфічна церковна служба в Галичині та небезпечне служіння в діючій армії тощо. На жаль, цілком приземлені розрахунки переважили духовну складову в не позбавленому певних дарувань священнослужителю. Набувши одіозної слави в релі­ гійному середовищі міжвоєнної Волині, О. Пелипенко, хоча й був одним із перших і, без­ умовно, найактивніших уніатських місіонерів др. пол. 1920­х рр., не приніс справжньої користі справі розвитку неоунії. Навпаки, своєю поведінкою він лише відвертав від унії тих, хто міг би стати її адептом. З часом помилковість довіри «перельотам» розповсюд­ ження неоунії зрозуміли й у католицькій курії. Події подальшого життя О. Пелипенка, аж до його смерті, тільки підтверджують те, що унія стала лиш ситуативним поворотом у йо­ го непростій біографії. References Kovaliv, V.­Y. (2007). Likvidatsiia neounii v Lutskii diie tsezii [Liquidation of neo­union in Lutsk dio­ cese]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia: Istorychni nauky – Scientific notes of the National university of «Ostroh academy». Series: Historical sciences, 8, P. 271–288. Kramar, Yu. (1998). Problema neounii na Volyni u mizhvoiennyi period [The problem of neo­union in Volyn in the interwar period]. Naukovyi visnyk VDU. Istorychni nauky – Scientific bulletin of the WSU. Historical sciences, 1, P. 68–73. Kramar, Yu. (2015). Neouniinyi rukh na Zakhidnii Volyni u mizhvoiennu dobu (1921–1939). Studii i materialy z istorii Volyni. 2013 [The neo­union movement in Western Volyn in the interwar period (1921– 1939). Studies and materials on the history of Volyn. 2013]. Kremenets, Ukraine. Kucherepa, M. (2010). Neouniia na Volyni. «Da vsi yedyno budut» [Neo­union in Volyn. «Let all be united»]. Lutsk–Volodymyr­Volynskyi, Ukraine. Skakun, R. (2007). «Nova uniia» u Druhii Rechi Pospolytii (1924–1939) [«New union» in the Second Polish Republic (1924–1939)]. Kovcheh – The ark, 5, P. 204–247. Lviv, Ukraine. Skakun, R. (2018). «Storozh bratovi svoiemu»: ahentura orhaniv bezpeky SRSR u seredovyshchi hre­ ko­katolytskoho dukhovenstva v 1939–1941 rr. [«Watchman to his brother»: the agent of the USSR securi­ ty agencies in the Greek catholic clergy in 1939–1941]. Kovcheh – The ark, 8, P. 72–189. Lviv, Ukraine. Stokolos, N. (1999). Neouniia yak eksperyment skhidnoi polityky Vatykanu v Polshchi (1923–1939 rr.) [Neounion as an experiment of the Vaticanʼs eastern policy in Poland (1923–1939)]. Ukrainskyi istorych- nyi zhurnal – Ukrainian historical journal, 4, P. 74–89. Федчук Олександр Миколайович, протоієрей – кандидат історичних наук, прорек­ тор із наукової роботи Волинської духовної семінарії (Проспект Свободи, 15, Львів, 79000, Україна). 49 Сагайдаківський В. Правди не втопити. С. 51. 50 Бочков П. История неканонической православной юрисдикции «Украинская автокефальная православная цер­ ковь (соборноправная)» (1947–1985). Рязанский богословский вестник. 2017. № 1. С. 87. 51 Украинская Автокефальная Православная Церковь (соборноправная). Иерархия литургических церквей. URL: http://hierarchy.religare.ru/h­orthod­uaocpyl.html. Сіверянський літопис. 2023. № 4 94 Fedchuk Оlexander, аrchpriest – candidate of historical science, Volyn оrthodox theologi­ cal seminary, scientific division vice­rector (15 Svobody Avenue, Lviv, 79000, Ukraine). E­mail: ol_fedchuk@ukr.net PRIEST OLEKSII PELYPENKO AS THE «APOSTLE» OF NEO-UNION IN VOLYN The purpose of the work is to analyse the biography of the priest Oleksiy Pelypenko, who was one of the organizers of the neo-Union movement in Volyn during the interwar period. The research is designed to find out what role this person played in the development of the neo-Union, as well as to find out the reasons for his moving from Volyn. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity and critical analysis of source material. The use of general scientific (analysis and synthesis, comparison, generalization) and special-historical (problematic-chronological, historical reconstruction, historical-genetic, biographical) methods made possible to investigate archival sources. The scientific novelty of the work lies in the fact that of O. Pelypenko’s biography was arranged for the first time. At the same time, the circumstances of his life before his appointment at the end of 1922 to one of the Volyn pari- shes were clarified, and the biographical data after he left Volyn were refind. Conclusions. Although O. Pelypenko came from a peasant family of the Podilsk province, his education in a number of educatio- nal institutions convinces of this person erudition. The diversity of educational institutions, the choice of a church career by a person of peasant origin, the agreement to serve in the difficult conditions of the Uniate environment and at the front, studying at the faculty of economics already after spiritual ordination – all this testifies about O. Pelypenkoʼs long search for his place in life. These searches did not stop even later, when the priest announced his acceptance of the Union, because thirty years later he again returned to Orthodoxy. The analysis of O. Pelypenkoʼs actions makes us to state that they were not guided by a spiritu- al component, but by material calculations, which prompted the priest to submit to the Catholic bishop and engage in the promotion of neo-Unia. It is precisely because of this O. Pelypenkoʼs Union mission turned out to be unsuccessful, because the people of Volyn did not trust the preaching of a person who glorified himself with immoral behaviour. Key words: Oleksii Pelypenko, Volyn, neo-Union, Orthodoxy. Дата подання: 2 липня 2023 р. Дата затвердження до друку: 10 вересня 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Федчук, М. Священник Олексій Пелипенко як «апостол» неоунії на Волині. Сіверянський літо- пис. 2023. № 4. С. 86–94. DOI: 10.58407/litopis.230407. Цитування за стандартом APA Fedchuk, О. (2023). Sviashchennyk Oleksii Pelypenko yak «apostol» neounii na Volyni [Priest Oleksii Pelypenko as the «apostle» of neo­Union in Volyn]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 86–94. DOI: 10.58407/litopis.230407.

Схожі ресурси