Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства

Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства

Історичний досвід бібліотек Київської Русі є унікальним у контексті вивчення знань про княжу добу як складника історії України. Один із історичних образів минулого, носій інформації про нього – Бібліотека Київського Софійського собору XI ст. (далі – БКСС). Соборна книгозбірня – свідчення державност...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2023
Автор: Солонська, Н.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Дослідницькі нотатки
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199742
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства / Н. Солонська // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 172-184. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199742
record_format dspace
spelling irk-123456789-1997422024-10-28T16:54:12Z Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства Солонська, Н. Дослідницькі нотатки Історичний досвід бібліотек Київської Русі є унікальним у контексті вивчення знань про княжу добу як складника історії України. Один із історичних образів минулого, носій інформації про нього – Бібліотека Київського Софійського собору XI ст. (далі – БКСС). Соборна книгозбірня – свідчення державності княжої України. Вона є першоджерелом початків знань про Україну; про вектори міжнародних зв’язків Київської Русі; відображенням міжнародного іміджу давньоруської країни, політики; відбиває світосприйняття, особливість мислення представників епохи; формалізованим відображенням культури суспільства, соціальної картини; розвитком християнства; є артефактом збереження та використання документальної пам’яті східного християнства; оплотом християнської духовності; перебрала на себе роль осередка давньоруського православ’я. Як матеріальний об’єкт БКСС відображає рівень суспільної свідомості доби; соціально-культурологічна система, що за функціями та цільовим призначенням належить до систем суспільних; один із перших соціальних інститутів Київської Русі, структура якого є комплексною, поліфункціональною системою через взаємодію об’єктів (книгосховище, бібліотека-архів, книжний склад, скрипторій, коло книжників-перекладачів-філософів, княжа канцелярія, нижча школа). Вона відіграє важливу роль для об’єктивної реконструкції історичної реальності. Це – історична пам’ятка; пам’ятка духовної та бібліотечної культури; писемно-речове історичне джерело; бібліотечна модель своєї епохи. Вона стала взірцем для заснування монастирських бібліотек домонгольської та післямонгольської Русі, приватних книгозбірень козацької старшини, поміщицьких книжних зібрань та колекцій, бібліотек вищих навчальних закладів, бібліотек Київської духовної академії, Острозької академії, сучасних українських бібліотек тощо. The historical experience of the libraries of Kyivan Rus is unique in the context of studying knowledge about the princely period as a component of the history of Ukraine. One of the historical images of the past, the carrier of information about it – the Library of the Kyiv Sophia Cathedral of the 11th c. (hereinafter – BCSS). The cathedral book collection is evidence of the statehood of princely Ukraine. It is the primary source of the beginnings of knowledge about Ukraine; about vectors of international relations of Kyivan Rus; reflecting the international image of the ancient Rus country, politics; reflects the worldview, the peculiarity of the thinking of the representatives of the age; a formalized reflection of societyʼs culture, social picture; the development of Christianity; is an artifact of preservation and use of documentary memory of Eastern Christianity; a stronghold of Christian spirituality; assumed the role of a center of Old Russian Orthodoxy. As a material object, the BCSS reflects the level of social consciousness of the time; socio-cultural system, which in terms of functions and purpose belongs to social systems; one of the first social institutes of Kyivan Rus; the structure of which is a complex, multifunctional system, from the point of view of the interaction of objects (book storage, library-archive, book warehouse, scriptorium, circle of scribes-translators-philosophers; princely clerical office; lower school). It plays an important role for the objective reconstruction of historical reality. This is a historical monument; a monument of spiritual and library culture; written and verbal historical source; library model of its era. It became a model for the establishment of monastic libraries of pre-Mongol and post-Mongol Rus, private book collections of Cossack headmen, landowner book convocations and collections, libraries of higher educational institutions, libraries of the Kyiv theological academy, Ostroh academy, modern Ukrainian libraries, etc. 2023 Article Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства / Н. Солонська // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 172-184. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230416 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199742 27532.41:027(477.411)«10» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Дослідницькі нотатки
Дослідницькі нотатки
spellingShingle Дослідницькі нотатки
Дослідницькі нотатки
Солонська, Н.
Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства
Сiверянський літопис
description Історичний досвід бібліотек Київської Русі є унікальним у контексті вивчення знань про княжу добу як складника історії України. Один із історичних образів минулого, носій інформації про нього – Бібліотека Київського Софійського собору XI ст. (далі – БКСС). Соборна книгозбірня – свідчення державності княжої України. Вона є першоджерелом початків знань про Україну; про вектори міжнародних зв’язків Київської Русі; відображенням міжнародного іміджу давньоруської країни, політики; відбиває світосприйняття, особливість мислення представників епохи; формалізованим відображенням культури суспільства, соціальної картини; розвитком християнства; є артефактом збереження та використання документальної пам’яті східного християнства; оплотом християнської духовності; перебрала на себе роль осередка давньоруського православ’я. Як матеріальний об’єкт БКСС відображає рівень суспільної свідомості доби; соціально-культурологічна система, що за функціями та цільовим призначенням належить до систем суспільних; один із перших соціальних інститутів Київської Русі, структура якого є комплексною, поліфункціональною системою через взаємодію об’єктів (книгосховище, бібліотека-архів, книжний склад, скрипторій, коло книжників-перекладачів-філософів, княжа канцелярія, нижча школа). Вона відіграє важливу роль для об’єктивної реконструкції історичної реальності. Це – історична пам’ятка; пам’ятка духовної та бібліотечної культури; писемно-речове історичне джерело; бібліотечна модель своєї епохи. Вона стала взірцем для заснування монастирських бібліотек домонгольської та післямонгольської Русі, приватних книгозбірень козацької старшини, поміщицьких книжних зібрань та колекцій, бібліотек вищих навчальних закладів, бібліотек Київської духовної академії, Острозької академії, сучасних українських бібліотек тощо.
format Article
author Солонська, Н.
author_facet Солонська, Н.
author_sort Солонська, Н.
title Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства
title_short Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства
title_full Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства
title_fullStr Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства
title_full_unstemmed Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства
title_sort бібліотека київського софійського собору xi століття в його історії: контекст софієзнавства
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2023
topic_facet Дослідницькі нотатки
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199742
citation_txt Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Софієзнавства / Н. Солонська // Сіверянський літопис. — 2023. — № 4. — С. 172-184. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT solonsʹkan bíblíotekakiívsʹkogosofíjsʹkogosoboruxistolíttâvjogoístorííkontekstsofíêznavstva
first_indexed 2024-11-10T18:51:23Z
last_indexed 2024-11-10T18:51:23Z
_version_ 1815362597383307264
fulltext Сіверянський літопис. 2023. № 4 172 ДОСЛІДНИЦЬКІ НОТАТКИ УДК 27­532.41:027(477.411)«10» Наталія Солонська • БІБЛІОТЕКА КИЇВСЬКОГО СОФІЙСЬКОГО СОБОРУ XI СТОЛІТТЯ В ЙОГО ІСТОРІЇ: КОНТЕКСТ СОФІЄЗНАВСТВА DOI: 10.58407/litopis.230416 © Н. Солонська, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000­0003­1444­9354 Історичний досвід бібліотек Київської Русі є унікальним у контексті вивчення знань про княжу добу як складника історії України. Один із історичних образів минулого, носій інформації про ньо- го – Бібліотека Київського Софійського собору XI ст. (далі – БКСС). Соборна книгозбірня – свід- чення державності княжої України. Вона є першоджерелом початків знань про Україну; про век- тори міжнародних зв’язків Київської Русі; відображенням міжнародного іміджу давньоруської країни, політики; відбиває світосприйняття, особливість мислення представників епохи; формалі- зованим відображенням культури суспільства, соціальної картини; розвитком християнства; є ар- тефактом збереження та використання документальної пам’яті східного християнства; опло- том християнської духовності; перебрала на себе роль осередка давньоруського православ’я. Як матеріальний об’єкт БКСС відображає рівень суспільної свідомості доби; соціально-культурологі- чна система, що за функціями та цільовим призначенням належить до систем суспільних; один із перших соціальних інститутів Київської Русі, структура якого є комплексною, поліфункціональною системою через взаємодію об’єктів (книгосховище, бібліотека-архів, книжний склад, скрипторій, коло книжників-перекладачів-філософів, княжа канцелярія, нижча школа). Вона відіграє важливу роль для об’єктивної реконструкції історичної реальності. Це – історична пам’ятка; пам’ятка ду- ховної та бібліотечної культури; писемно-речове історичне джерело; бібліотечна модель своєї епохи. Вона стала взірцем для заснування монастирських бібліотек домонгольської та післямон- гольської Русі, приватних книгозбірень козацької старшини, поміщицьких книжних зібрань та ко- лекцій, бібліотек вищих навчальних закладів, бібліотек Київської духовної академії, Острозької ака- демії, сучасних українських бібліотек тощо. Ключові слова: Бібліотека Київського Софійського собору XI ст., Бібліотека Ярослава Мудро- го; історія княжої доби України; софієзнавство, бібліотечне пам’яткознавство. Мета статті: відновлення історичної справедливості; сприяння усвідомленню україн­ цями, представниками інших країн, насамперед – зарубіжними вченими, того, що епоха Київської Русі – це княжа доба України, невід’ємна частина української історії, а Бібліоте­ ка Київського Софійського собору XI ст., як і Софія Київська, є ознакою державності Ки­ ївської Русі1. Ми жодним чином не заперечуємо високий професійний рівень численних праць ро­ сійських учених різних поколінь, які займалися і продовжують займатися вивченням доби княжої України, її культури та літератури, оскільки вільно працюють у всьому світі єгип­ тологи, вавилонознавці, китаєзнавці, індологи та дослідники інших давніх культур і циві­ лізацій. Але категорично протестуємо проти привласнення росіянами надбань української культури та історії. Наведемо кілька прикладів: 1) Лавровский Н.А. О византийском эле­ менте в языке договоров русских с греками: рассуждение, представленное в Историко­ филол. фак­те Санкт­Петербург. ун­та на степ. магистра рус. словесности (Санкт­Петер­ 1 Грушевський М.С. Вступний виклад з давньої історії Руси, проголошений у Львівському університеті 30 верес­ ня 1894 р. Записки Наукового товариства Тараса Шевченка. 1894. Т. 4. С. 4–12; Його ж. Історія України­Руси: В 11 т., 12 кн. / Інститут історії України АН УРСР. Київ: Наукова думка, 1991. (Пам’ятки історичної думки України). Т. 1: До початку XI в. 643 с.; Т. 2: XI–XIII в. 633 с.; Його ж. Три академії. Інститут рукопису Націо- нальної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Ф. 10. Спр. 14854. Арк. 1–17. Siverian chronicle. 2023. № 4 173 бург, 1853). Не могли «русские» спілкуватися з греками в 911 р., бо Росії тоді ще не існу­ вало; 2) Срезневский И.И. Древние памятники русского письма и языка (X–XIV вв.: об­ щее повременное обозрение: труд И.И. Срезневского. 2­е изд. (Санкт­Петербург, 1882); 3) Никольский Н.К. Материалы для повременного списка русских писателей и их сочи­ нений: X–XI вв. (Импер. АН; Отд­ние рус. яз. и словесности. Санкт­Петербург, 1906); 4) Рейсер С.А. Хрестоматия по русской библиографии с XI в. по 1917 г. (Мин. культуры РСФСР; Упр­ние учеб. заведений. Москва, 1956) – «русской библиографии» не було в XI ст.; 5) Тихомиров М.М. «Русская культура X–XVII веков» (Москва, 1968). Не зміню­ ється імперська позиція щодо України і в XXI ст.: Тутолмина С.Н. Русские певческие Триоди древнейшей традиции: автореф. дисс… канд. искусствовед. (Санкт­Петербург, 2004) і т. д. Цей список праць, що свідчить про присвоєння української історії та культури впродовж століть, доволі великий. І в науці, і серед широких кіл громадськості назва «Бібліотека Київського Софійського собору XI ст.» асоціюється і «поєднується» з назвою, що побутує століттями, – Бібліотека Ярослава Мудрого. У монографіях, статтях використовуються і визначення: давньоруська бібліотека, перша державна бібліотека, великокняжа бібліотека, княжа бібліотека, Софій­ ська бібліотека, бібліотека при Софійському соборі, бібліотека Софійського собору в Киє­ ві, соборна бібліотека. Мета нашого дослідження – довести історично об’єктивну назву: Бібліотека Київського Софійського собору XI ст., оскільки Бібліотека Ярослава Мудрого, подарована великим князем храму, про що є згадка в «Повісті временних літ» (1037 р.), є тільки частиною фонду соборної книгозбірні2; підкреслити включення нами до джерель­ ної бази дослідження БКСС ієротопічного простору собору, його фресок і мозаїк3. До ре­ чі, ледь помітний напис на фресці свт. Василія Великого в Георгіївському вівтарі Софій­ ського собору та інші історичні свідчення дають підстави для висновку, що будівництво храму було зініційовано князем Володимиром Великим4. Так, В.В. Корнієнко виявив па­ м’ятки давньоруської літератури на фресках Георгіївського приділу Софії Київської5, а Т.М. Рясная дослідила прихований живопис6. Значною складністю дослідження історії вивчення БКСС є те, що книги з неї як мате­ ріальні свідчення епохи майже не збереглися, але простежуються по книгах XIV, XV і на­ віть XVI ст. Джерельна база дослідження: «Повість временних літ», Галицько­Волинський літо­ пис, Іпатський літопис, Радзивіллівський літопис, Новгородський перший літопис, Новго­ родський літопис за Синодальним харатейним списком, Троїцький список Новгородсько­ го першого літопису, Никонівський літопис, Тверський літопис, Софійсько­Новгородські літописи, Львівський літопис, літопис Длугоша, Софійський хронограф, Новгородська кормча, Успенський збірник XII–XIII ст., Никонівський звід, Еллінський та Римський лі­ тописець, Києво­Печерський патерик, житія (патерики, прологи тощо) та інша житійна лі­ тература, хроніки (Бєльського, Мєховського, Стрийського, Софоновича, Дітмара), літо­ писні зводи, временники, Степенні книги, Палеї, Златоуст та інші збірники релігійно­мо­ рального змісту, торжественики, Стословець Геннадія, «Изборник Святослава» 1073 р., «Изборник» 1076 р., твори Кирила Туровського, Климента Смоленського та ін.7, фрески 2 Грушевський М.С. Три академії. Арк. 1–17. 3 Солонська Н. Київський Софійський собор як доказова база існування бібліотеки XI ст. при ньому та книжної культури княжої доби України. Православ’я в Україні: зб. за мат. VII Міжнародної наук. конф., присвяч. 25-літ- тю відновлення Київської православної богословської академії (1992–2017). Київ, 2017. Ч. 2. C. 151–161. 4 Солонська Н. Фрески та мозаїки Київського Софійського Собору як історичне джерело атрибуції фонду його бібліотеки XI ст. Православ’я в Україні: зб. ст. до 400-річчя з часу відновлення православної Київської митропо- лії Єрусалимським патріархом Феофаном. Київ, 2020. С. 247–266; Нікітенко Н. Мозаїки Софії Київської. Київ: Вид­во «Горобець», 2018. 396 с. 5 Корнієнко В. Нововиявлені пам’ятки давньоруської літератури на фресках Георгіївського приділу Софії Київ­ ської. Могилянські читання 2008 р.: зб. наук. пр.: Церква і музеї: втрати XX ст. Київ, 2009. С. 325–330; Його ж. Корпус графіті Софії Київської (ХІ – поч. ХVIII ст.) / НАН України, Інститут української археографії та джере­ лознавства ім. М.С. Грушевського; Національний заповідник «Софія Київська». Київ: Вид­во «Горобець», 2010. Ч. 1: Приділ св. Георгія Великомученика. 2010. 464 с.; Ч. 2: Приділ свв. апостолів Петра і Павла. 2010. 270 с.; Ч. 3: Центральна нава. 2011. 399 с.; Ч. 4: Приділ свв. Іоакима та Анни (північна сторона). 2014. 653, [2] с.; Ч. 5: Приділ свв. Іоакима та Анни (південна сторона). 437 с.; Ч. 10: Північні сходова вежа та хори: У 2 т. Т. 1. 487 с.; Т. 2. 527 с.; Його ж. Псалтир в графіті Софії Київської. VІІІ давньоруські історико-філософські читання «Філо- софські ідеї в культурі Київської Русі». Пам’яті видатного українського філософа В.С. Горського. Київ, 2016; Корнієнко В., Капоріков Д., Шевчук В. Свідчення особливого пошанування фрескового образу Богородиці Оранти у Софії Київській. Сіверянський літопис. 2021. № 1. С. 44–51. 6 Рясная Т.М. Прихований живопис Софії Київської. Питання атрибуції. Софійські читання: Мат. V Міжнарод- ної науково-практичної конф. «Духовний потенціал та історичний контекст християнського мистецтва» (28– 29 травня 2009 р.). Київ, 2010. С. 148–156. 7 Солонська Н.Г. Літописні джерела до історії формування бібліотеки Ярослава Мудрого. Архівознавство. Ар- хеографія. Джерелознавство: міжвідомчий зб. наук. пр.: джерелознавчі дисципліни. Київ, 2001. Вип. 3. С. 209– 236. Сіверянський літопис. 2023. № 4 174 Софії Київської8. До джерельної бази дослідження БКСС залучаємо також ієротопічний простір собору9. Іконописним джерелом книгозбірні храму ми вважаємо також розписи його стін, де давні майстри відбили образи святителів Григорія Богослова, Климента Римського, Васи­ лія Великого, Іоана Златоуста, Григорія Ниського, Григорія Чудотворця та ін. Зображено в соборі й дев’ять блаженств Євангельських та царів Давида, Соломона, Осію, Ісхонію, Манасію, пророків Мойсея, Михея, Ісайю, Ієзекіїля, Малахія, Амоса та ін.10 Під самою ба­ нею – євангеліст Марк, євангеліст Іоан, 12 апостолів, уривки з творів яких й імена зустрі­ чаються в «Изборнике Святослава» 1073 р.11 Отже, праці цих отців Церкви були відомі майстрам­будівельникам храму та зберігалися у БКСС, звідки й запозичено сюжети. Це, зокрема, підтверджено і в неопублікованій праці М.Д. Макаренка «Найдавніша стінопис України»12. Його мистецтвознавча розвідка становить інтерес не тільки з погляду розши­ рення знань про великокняжі часи взагалі, а насамперед тим, що «під час реставраційних робіт, що проводились у 1923 р., під шарами нової тинькі було відкрито постать стоячої святої. Це жінка ще молодих років, яка стоїть по прийнятому в релігійному малярстві зви­ чаю – обличчям до глядача з свіжим повним обличчям, з книжкою (Євангелієм) (підкрес­ лено нами – Н.С.) у лівій руці». І далі: «З під його збірок (одягу – Н.С.) виступає (sic!– Н.С.) ліва рука святої, яка тримає закриту книжку (підкреслено нами. – Н. С.) (майже у вертикальному напрямі)»13. «Крім Євангелія, що тримає вона в лівій руці, в розписі нема інших (sic!– Н.С.) вказівок на те, хто вона така». Отже, книга – це ще й ознака належності до певного прошарку суспільства. Давній майстер зобразив проповідницю, про що свід­ чить Євангеліє, «яке вона тримає однією рукою, а другою, лівою, здається, вказує на ньо­ го. Між такими відомими в агіологічній літературі постатями хотілося б назвати Ніну рів­ ноапостольну (†365 р.)». Утім, М.Д. Макаренко припускає, що жінка, зображена давнім майстром, могла бути й свята Текла14. Історіографія проблеми. БКСС згадується в безмежній кількості монографій і статей, в усіх, по суті, працях, де йдеться про культуру Київської Русі, Ярослава Мудрого тощо. Пряме чи опосередковане звернення до Бібліотеки Ярослава Мудрого та її фонду знахо­ димо в доробку таких науковців, як: митрополит Євген Болховітінов, С.В. Бондар, М.Ю. Брайчевський, С.О. Висоцький, М.П. Візир, Т.В. Горбаченко, Д.С. Гордієнко, В.С. Горський, М.С. Грушевський, С.О. Єфремов, Я.П. Запаско, В.С. Іконников, архи­ єпископ Ігор Ісіченко, В.В. Корнієнко, В. Коровник, М.І. Костомаров, М.Ф. Котляр, А.Ю. Кримський, І.П. Крипʼякевич, К. Куєв, Г.Н. Логвін, М.О. Максимович, Ф.П. Макси­ менко, Н.М. Нікітенко, митрополит Іларіон Огієнко, В.М. Перетц, М.М. Пещак, Н.Д. По­ лонська­Василенко, А. Поппе, О.І. Повстенко, В.М. Ричка, О.М. Сліпушко, Н.Г. Солон­ ська, І.Я. Франко, І.В. Ягич та ін. Тему заснування Софії Київської відбито, зокрема, у таких працях: П.Г. Лебединцев – «О св. Софии Киевской», «Описание Киево­Софийского собора», «София Киевская, ныне Киево­Софийский кафедральный собор»; О.М. Муравйов – «Киево­Софийский кафед­ ральный собор»; М.М. Оглоблін – «Киево­Софийский первый на Руси кафедральный древнейший между всеми ныне существующими русскими храмами собор»; І.М. Сквор­ цов (протоієрей) – «Описание Киево­Софийского собора»; Ф.І. Шмідт – «Киевский Со­ фийский собор» тощо. М.П. Візир вважає, що в XI ст. в Києві з’явилися два типи бібліотек – князівська і со­ борна. Пізніше науковець пише про новий тип «великокнязівського сховища, нерозривно пов’язаний з київським книгописанням», про те, що «у другій половині XI ст. з’явився но­ вий тип бібліотеки – монастирська». І нараховує понад 70 такого типу бібліотек15. 8 Солонська Н. Фрески та мозаїки Київського Софійського Собору… С. 247–266. 9 Демчук Р.В. Софія Київська як ієротопічний проект. Софійські читання: Мат. VI Міжнар. наук.-практ. конф. «Християнські святині – скрижалі Вічності, Мудрості й Краси: нові грані пізнання» (26–27 травня 2011 р.). Київ, 2013. С. 49–55. 10 Степовик Д.В. Історія української ікони Х–ХХ ст. Київ: Либідь, 1996. 440 с.; Дідух Л.М. Про один маловідо­ мий християнський сюжет на іконах давньоруського часу. Софійські читання: Мат. V Міжнар. наук.-практ. конф. «Духовний потенціал та історичний контекст християнського мистецтва» (28–29 травня 2009 р.). Київ, 2010. С. 51–61; Шуміло С. Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі. Сіверянський літопис. 2022. № 2. С. 91–98; Солонська Н. Фрески та мозаїки Київського Софійського Собору… С. 247–266; Солонська Н. Лі­ тописні джерела до історії формування бібліотеки Ярослава Мудрого… С. 209–236. 11 Бойко М. 900 років української бібліографії. Календар-альманах Нового шляху. Торонто, Онтаріо: Новий шлях. 1982. С. 135–145; Пещак М.М. Бібліотека Ярослава Мудрого й зародження в ній бібліографічного опису. Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Київ, 1999. Вип. 2. С. 219–227. 12 Макаренко М. Найдавніша стінопис України [стаття]. 1924. Фонд Інституту рукопису Національної бібліоте- ки України ім. В.І. Вернадського. Спр. 17675. 21 арк. 13 Макаренко М. Найдавніша стінопис України. С. 11. 14 Там само. С. 13–14. 15 Візир М. Ярославова бібліотека. Соціалістична культура. 1990. № 2. С. 26–27; № 3. С. 12–13. Siverian chronicle. 2023. № 4 175 Використано методи пізнання – аналіз і синтез, індукція та дедукція, логічний метод, порівняльний, ретроспективний, історико­ситуаційний, історико­книгознавчий, методоло­ гічні підходи: ентелехійний, аксіологічний, праксеологічний, регулятивний, семіотичний, а також – історичної епістемології, тобто теорії історичного пізнання (охоплює історіосо­ фію й історіографію), об’єктом якої є знання про минуле; оцієнтистський, що досліджує історичні явища та зв’язки та ін. Новизна статті. Відомості про Бібліотеку Ярослава Мудрого, яка є, як ми доводимо, складником Бібліотеки Київського Софійського собору XI ст., обмежуються переважно інформацією з російських наукових праць і праць учених, які стояли й стоять на позиції привласнення української культури. Дослідження Бібліотеки Київського Софійського со­ бору XI ст. – зріз дослідження джерел давньої української національної культури й дер­ жавності княжої України. БКСС дає новий ракурс на час заснування Софії Київської, спи­ раючись на логіку й основи функціонування соборної книгозбірні будь­якого православ­ ного храму, передусім кафедральних соборів. Бібліотеку Київського Софійського собору XI ст. розглянуто як, свого роду, адекватну реконструкцію історичних явищ та підґрунтя для історичних досліджень києво­руської епохи; як конкретний феномен цивілізаційного порядку; особливий й унікальний історичний об’єкт для відтворення картини знань про минуле, джерело системного пізнання епохи. Це – соціальний інститут, що базується на писемній києво­руській традиції. Виклад матеріалу. Бібліотеки – один із визначальних факторів національної культу­ ри. Завдячуючи соціальному утворенню, що відбиває філософію часу та людську думку епох, яким є бібліотеки, є відомими давні культури, давні держави, їх показник висоти ам­ плітуди цивілізаційного розвитку суспільства, зокрема й давньоруського. Під час вивчення історії БКСС XI ст. маємо справу з ретроспективним пізнанням об’­ єкту, що полягає в послідовному проникненні в минуле. Це дозволяє реалізувати нам структурно­діахронічне дослідження. Перебуваючи в «синхронній площині» часу, БКСС, як «акт раціональної свідомості», набуває нову функцію, переходячи в «площину діахро­ нії». В історії науки постановка питання в такий спосіб є питанням зміни парадигм, ядра наукової теорії. У літописах є три згадки про Софію Київську: 1017, 1022 і 1037 рр. Стаття «Повісті временних літ» 1037 р., на нашу думку, – тільки модель події. Так, автори колективної мо­ нографії «Давня історія України» зазначають, що відомості про закладення Святої Софії повторюються в джерелах двічі під різними роками, і покликаються на «Новгородскую 1­ ю летопись» (з 1017 по 1041 рр.)16. Однак Н.М. Нікітенко статтю давньоруського літопису про заснування Софії Київської під 1037 р. піддає сумніву, висуваючи вагомі аргументи, що ґрунтуються на науково­практичних дослідженнях Софії та їх результатах17. Висновки вченої підтримує й В.В. Корнієнко18 та інші науковці. Спробуємо реконструювати модель історичної події. Вона «фіксує» знання про кон­ кретну реальність у формі «наукового історичного факту» (факту­знання), що є результа­ том аналізу історичних джерел і являє собою певною мірою адекватну історичним подіям реконструкцію минулого19. БКСС є писемно­речовим історичним джерелом, оскільки розглядається як об’єкт іс­ торичного та спеціально джерелознавчого вивчення. Аксіологічний (ціннісний) підхід дає можливість оцінити соборну бібліотеку як історичний факт та явище епохи. Ідея звести в Києві собор, подібний до величі Константинопольського, належали кня­ зеві Володимиру, батькові Ярослава, який і реалізував розпочату справу20. Софія Київська постає як велична п’ятинефна хрестовобанна споруда з 13­ма банями. З північного, західного та південного боків вона охоплена двома рядами відкритих гале­ рей. Із заходу до собору було прибудовано дві башти. Широкі гвинтові сходи вели на цер­ ковні хори або полаті, що розташовувалися у двох масивних баштах (південно­західні і 16 Див.: Культура. Давня історія України: У 2 кн. / П.П. Толочко, Д.Н. Козак, С.Д. Крижицький [та ін.]. Київ, 1995. Кн. 2. С. 159–181 17 Нікітенко Н.М. Свята Софія. Історія в мистецтві / Національний заповідник «Софія Київська»; НАН України, Інститут археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. Київ: Академперіодика, 2003. 332 с.; Никитен­ ко Н., Корниенко В. Древнейшие граффити Софии Киевской и время ее создания / НАН Украины, Институт украинской археографии и источниковедения им. М.С. Грушевского. Киев, 2012. 231 с.; Нікітенко Н.М. «День народження» Софії Київської: давність і сьогодення. Софія Київська: Візантія. Русь. Україна: зб. наук. пр., при- свячених 170-літтю з дня народження академіка Ф.І. Успенського (1845–1928). Київ, 2016. Вип. 5. С. 243–258. 18 Корнієнко В. Графіті з апокаліпсичним сюжетом в Софії Київській. Історія релігій в Україні. Львів, 2007. Кн. II. С. 524–530; Його ж. Корпус графіті Софії Київської (ХІ – поч. ХVIII ст.). – Багатотомне видання, почина­ ючи з 2010 р. 19 Солонська Н.Г. Теоретико­методологічні засади вивчення давньоруських бібліотек. Розвиток бібліотечної на- уки, освіти, професій в умовах інформатизації суспільства: Тези Міжнар. наук.-практ. конф. Київ, 2007. С. 39– 41. 20 Нікітенко Н. Мудрість Ярослава – якою вона була насправді. Віче. Київ, 2000. № 9. С. 123–135. Сіверянський літопис. 2023. № 4 176 північно­західні роги собору). У Києві, одному «з культурно­історичних центрів світового значення», що зажив у всьому середньовічному світі слави як «колонізаційний і комуніка­ ційний, економічний і продукційний вузол безмежної давности і величезного значіння, як експонат середземної культури для Східної Европи і Евразії, що так могутно часами орга­ нізовував і електризував своєю енергією і творчістю людські сили на величезних просто­ рах цієї ділянки земної кулі»21, і було засновано бібліотеку. І в цьому розкішному соборі й розміщувалася бібліотека. Однак давньоруський письменник закарбовував у літописі не дату заснування бібліо­ теки собору, не започаткування формування її фонду. У ПВЛ відбито згадку про дорогий подарунок сюзерена храму. Запис у ПВЛ про «книгы многы» свідчить, що Софійський со­ бор було закладено не в 1037 р. То – перша літописна згадка про нього. Дар від князя Яро­ слава тільки поповнив, збагатив фонд БКСС. То був добродійний вчинок. І саме це відби­ ває стаття 1037 р. в ПВЛ: віддання належної шани сучасників Ярославу I; данина вдячних підлеглих своєму князеві за благодійництво, «збірна йому похвала» (за А. Поппе)22 за вчи­ нок, який настільки вразив його співвітчизників та їх нащадків висотою духу, що весь книжковий фонд Київського Софійського собору надалі стали називати «Бібліотекою Ярослава Мудрого». Якщо Київський собор закладено в 1011 р. (українськими вченими відкрито фрески, які датуються 1011 р.), то це ще часи княжіння Володимира Великого. Приватна бібліоте­ ка Ярослава I не могла тут фігурувати, адже він уперше посів київський стіл у 1016 р. й остаточно в 1019 р. Узагалі, вислів «заснування бібліотеки Ярослава Мудрого», що мігрує по сотнях нау­ кових і популярних праць, тим більше, що йдеться про Бібліотеку Київського Софійсько­ го собору, не зовсім точний. БКСС не засновувалася, у сучасному розумінні слова, вона була його невід’ємною частиною від початку будівництва, частиною храму згідно з поста­ новами Вселенських соборів (до речі, у стінопису Софійського собору відбито Перший Вселенський собор)23, Студійним уставом та ін. Автор ПВЛ, людина освічена і богослухняна, міг і не згадати в літописі про книгозбір­ ню храму. Це – апріорі безперечний факт, який не потребує спеціальних доказів, оскільки православна церква, тим більше собор, не могли не мати свого книгосховища: християн­ ська культура невіддільна від книги. Молитва читається. Богослужба потребувала певної кількості книг для її ведення, співочої рукописної книжності для піснеспіву. Якщо ми спробуємо реконструювати картину формування власної княжої книгозбірні, то, зрозуміло, жодних точно фіксованих записів щодо цього не знайдемо. Тут слід керува­ тися аналізом навколишньої обстановки тих часів, логікою атрибуції та оцінки історичних подій. Коли Ярослав почав накопичувати книги? У Новгороді чи в Києві, коли обійняв ки­ ївський стіл? Якийсь облік, щось на кшталт інвентарних записів, мабуть, вівся: книги бу­ ли дуже дорогі. Частково певну систематизацію та книжковий облік, спроби бібліографіч­ них описів, що відзначено М.М. Піщак, відбиває «Изборник Святослава» 1073 р.24 Вчена вважає цю пам’ятку частиною фонду БКСС, виходячи з того, що основа тексту, інструк­ тованого в джерелі, нагадує сучасні книжно­бібліотечні класифікатори: основний текст тому спочатку поділено на провідні рубрики, їх вона іменує тематичними циклами. У ме­ жах кожного з них знаходяться підрубрики або підрозділи тематичних циклів, і на самому нижньому рівні сегментації тексту є фрагменти енциклопедичних статей, ряд конкретних авторів та їх творів25. Структура «Изборника» асоціюється з тематичною класифікацією в бібліотечній справі26. Здавна для церковного начиння (священних посудин, зокрема), богослужбового одягу священників (риз), літургійних книг виділялося окреме приміщення в південній частині олтаря – дияконник (гр.: διακονικόν, лат. diаconicum) – ризниця (ризосховище), чи окреме місце. Дияконник розміщувався в одній із апсид. Як правило, священні ризи, посудини зберігаються в спеціальних шафах, книги – на полицях, решта речей – в шухлядах столів. Сховища намагаються облаштувати в правій, південній частині храму. Біля південної сті­ 21 Грушевський М.С. Три академії. Арк. 1–17. 22 На цей висновок польського вченого десятиліттями ніхто в науковому світі не звертав увагу, продовжуючи су­ перечки щодо часу заснування Київського Софійського собору. 23 Ковалевська О.О. До питання ідентифікації світських постатей у композиції Першого Вселенського собору в стінописі Софійського собору в Києві. Софійські читання: Мат. VI Міжнар. наук.-практ. конф. «Християнські святині – скрижалі Вічності, Мудрості й Краси: нові грані пізнання» (26–27 травня 2011 р.). Київ, 2013. С. 70– 80. 24 Пещак М.М. Бібліотека Ярослава Мудрого… С. 29. 25 Там само. С. 226. 26 Там само. Siverian chronicle. 2023. № 4 177 ни ставився стіл, на якому розкладають ризи, приготовлені для чергового богослужіння27. Усе це гармонійне щодо образно­символічного та знаменного змісту соборної архітекту­ ри, внутрішнього оформлення, іконопису, убранства та начиння храму, священнодій. У Софії Київській жертовник та дияконник знаходяться в бокових олтарях. Їх прикра­ шають фрескові композиції, що відбивають оповіді про Діву Марію (приділ Іоакіма та Анни) і про діяння апостола Петра (приділ Петра і Павла). Цей принцип використано і в бібліотеках Софії Полоцької, Михайлівського Золотоверхого, Видубицького, Загорівсько­ го, Різдво­Богородицького (Волинь, XIII ст.), Почаївського (Почаївська Свято­Успенська лавра), Дерманського (поблизу Острога), Городиського (Белзьке воєводство) та ін. монас­ тирів. Поклав Ярослав «книгы многы», за ПВЛ, у клеті. Клѣть – старословʼянське слово, українське – «кліть», означає, згідно з різними тлумачними словниками, приміщення для збереження майна при хаті, окрему комору, часто в окремій прибудові28. Важлива деталь: «кліти» вживаються в ПВЛ у множині. Тобто, книг було­таки багато. Традиційне давньоруське житло, навіть дуже великого розміру, створювалося нанизу­ ванням одноманітних невеликих клетей. «Клітьовий» принцип було покладено і в основу грандіозної храмової споруди. Клеті вже були підготовлені в Софії для розставлення кни­ жок, привезених великим князем. Питання перше: як міг писати про «клеті» автор ПВЛ, якщо тих ще не було. Нонсенс. Питання друге: якщо собор ще не зведено, де залишає свій дарунок суворий, вимогливий, ощадливий князь: кидає книги, кожна з яких коштує ледь не ціле селище, напризволяще? Собор був готовий розмістити в своєму приміщенні кни­ ги, інакше привезені князем книги залишилися б просто неба. За логікою, собор закладається, зводиться, у ньому починаються внутрішні оздоблю­ вальні роботи. Художники­фрескісти повинні були мати для створення художніх компо­ зицій літературу з ілюстраціями й текстом: інакше звідки б з’явилися на стінах храму зображення святих та ще й з підписами, текстами. Навіть найталановитіші з майстрів­ху­ дожників не могли «по пам’яті» відтворювати сюжети, сцени (приміром, євангельський цикл спочатку складався з 16 сцен), а тим більше – писати текст, що є культурно­симво­ лічним способом філософського осмислення навколишнього світу. Але в жодному архів­ ному джерелі, навіть у ПВЛ, про підготовчий період будівництва собору не йдеться. Утім, є результат, якому вже понад 1000 років і який століттями досліджують науковці різних країн. Художники­фрескісти користувалися не книгами з приватної бібліотеки князя Яросла­ ва Мудрого (її тоді ще не було в розпорядженні майстрів), а книжним зібранням собору (книгосховищем), хоча богослужба не велася (книги для проведення служби мають бути освячені митрополитом). На нашу думку, у сакральному просторі Софії Київської зафік­ совано сюжети з книг, що належали до початкового фонду її бібліотеки. Сюжети фресок та мозаїк відповідають змісту давніх книг29. Так, Ісус Христос (фреска над Орантою) зображений у Софійському храмі з книгою в руках; Євхаристія – мозаїка центральної ап­ сиди Софійського собору – є прямим свідченням функціонування православного храму, а отже – і його бібліотеки. Ці сюжети, образи святих та отців Церкви, уривки з написаних ними творів пізніше буде відбито в «Изборнике Святослава» 1073 р., у «Повісті времен­ них літ» та ін. Стрункість і витонченість задуму художнього оформлення Софії, чим до сьогодні вона вражає нащадків, базувалася на визначеному, добре підібраному книжковому ресурсі, що і створив гармонію в камені30. Київська Русь вела активну міжнародну політику, існували дипломатичні відносини з різними країнами. Князь, який спілкувався з іноземцями, не міг не чути, не знати про на­ явність бібліотек в інших державах (приміром, Александрійську бібліотеку), про багаті власні книгозбірні перших державних осіб Візантії тощо, адже недарма взірцем для побу­ дови Софії Київської була Софія Константинопольська31. Невипадково літописець під­ 27 Бондар С.В. Православний храм і церковне начиння як джерело для реконструкції філософсько­історичних уявлень Давньої Русі. Історія релігій в Україні. Львів: Логос, 2006. Кн. 2. С. 33–42. 28 У давні часи для книг виготовляли спеціальні шафи з полицями, ящиками, відсіками; книги зберігали в світло­ му, теплому приміщенні, поряд із різницею, де були столи та стільці. Так, «на палатах» Успенської церкви, що у м. Владимир на Клязьмі, розміщувалися не тільки книги, а й дорогі тканини, срібло. Книги, гроші, коштовності, тканини, церковне начиння зберігалися в теремі. Імовірно, цю ідею запозичено із бібліотеки Софійського собору в Києві. 29 Солонська Н. Фрески та мозаїки Київського Софійського Собору… С. 247–266. 30 Повстенко О. Фрески і мозаїки Св. Софії. Рідна Нива. Вінніпег, 1978. С. 140–147. 31 Можна припустити, що Ярослав, а також майстри­будівельники знали про бібліотеки, що будувалися вони з протипожежними засобами, були поділені на дві частини: книгосховище і читальну залу; книжкові шафи вироб­ лялися з кедру, щоб уберегти від комах; книги каталогізувалися, а керували бібліотеками видатні вчені та пись­ менники; службовий персонал складався, як правило, з рабів першої особи. Сіверянський літопис. 2023. № 4 178 креслює, що князь читав і вдень і вночі. Книги він дуже любив. Ярослав у 1037 р. вже 21 рік як при владі. Мав можливість зібрати велику, як на той час, бібліотеку. Тобто, весь спектр рукописної книжкової продукції, який мав місце на той час в Європі, міг бути пев­ ною мірою у фонді приватної бібліотеки. Спосіб поповнення храмової бібліотеки: дарунки гостей, іноземців, що перебиралися в Київ для тимчасового проживання, іммігрантів, мандрівників, купівля, результат дипло­ матичних поїздок, торговельні каравани та операції, продукція діяльності скрипторію при Софійському соборі (переписування, переклади) і т. д. Болгарський учений Е. Георгієв наводить висновок М. Щепкіної про те, що під час війни (968–971) між імператором Іоаном Цимісхієм і київським князем Святославом, який підпалив Преслав, частину Симеонової бібліотеки було перевезено до Константинополя, де та зберігалася до смерті Іоана Цимісхія, тобто до 986 р. А «після шлюбу цариці Анни з київським князем Володимиром, що стався за імператора Василія II, в результаті договору слов’яни більшу частину книжок із цієї бібліотеки перенесли до Києва, доказом чого є руські записи XI–XII ст.»32. Питання про обсяг книжного зібрання БКСС досі залишається дискусійним. Існують ґрунтовні дослідження іноземних учених щодо кількості книг за середньовіччя: зокрема, розрахунки за числом монастирів, церков і т. д. Однак XI ст. у цих працях не виокремлю­ ється. Як правило, подається великий проміжок часу: XI–XVII чи навіть XI–XVIII ст. Сьогодні ми піддаємо критиці висновки деяких науковців, а також і власні, зроблені свого часу під впливом чужих авторитетів, доволі відомих, щодо визначення фонду БКСС як імовірного. Нижче обґрунтуємо цю думку. Насамперед, кількість книг, потрібних для богослужіння в православному храмі, відо­ ма: приблизно 29 одиниць. Згідно з 19­м правилом Шостого Вселенського собору в церк­ вах мали читатися повчальні твори отців Церкви. Студійський (Χάρτης σπουδαστών) та Єрусалимський устави (Τυπικὸν τῆς Λαύρας τοῦ Ἁγίου Σάββα) перераховують твори, необ­ хідні для виголошення в ході служби. Літургія (грец. λειτουργία – «служіння», «загальна справа») – головне християнське бо­ гослужіння в храмі, під час якого здійснюється таїнство Євхаристії (подяки), – посідає перше місце серед церковних служб і є спільним служінням. Літургічні книги (алфавітні стихири, апостольські настанови, апостольські перекази, Євхологій, Палімпсест, Требник, Устав тощо) і Святе Письмо виконували також і роль навчальних посібників. Псалтир і Часослов залишалися букварями й підручниками для навчання грамоти до XIX ст. включ­ но. У ПВЛ, у Києво­Печерському патерику, Житії Феодосія, «Поученії» Володимира Мо­ номаха зустрічається чимало цитат із Псалтиря. Літургії завдячуємо привнесенню в Київ­ ську Русь книжної культури, книжної науки, переписуванню рукописних книг, поширен­ ню читання, фундації бібліотек, створенню шкіл. У БКСС, звичайно, було найбільше бо­ гослужбової літератури, творів отців Церкви. При реєстрації давніх книг застосовували описи: головний, додатковий, описи книг, що надійшли33. Із праці в працю щодо кількості книг у Бібліотеці Ярослава Мудрого переходить циф­ ра: приблизно 960 книг. Жодного разу ця статистика не підкріплюється, не подаються роз’яснення, звідки одержано такий висновок. При чому ще й не враховується співоча ру­ кописна книжність, а вона чимала. Тому ще раз підкреслимо: необхідно дослухатися дум­ ки мудрого давнього літописця, який написав: «книгы многы». І цим поставити крапку на питанні обсягу фонду БКСС. Належить піддати подальшому аналізу припущення, які робляться в багатьох наукових працях щодо розміщення книгозбірні на хорах собору. Поширене твердження, що бібліо­ тека розміщувалася на хорах або в одній із галерей храму. Приміщення на хорах просторі, світлі. У Софії тут чотири підбанні простори справа і чотири таких самих зліва від цент­ рального нефа об’єднано в один зал. Освітлення простору хорів забезпечується вікнами у барабанах куполів, яких над ядром Софії Київської поставлено тринадцять. Стіни хорів прикрашено ветхозавітними сюжетами. У всіх банях на хорах і під хорами написано мо­ нограми Христа та архангелів у медальйонах (див. працю Г.Н. Логвина34). М.Ф. Котляр 32 Георгиев Е. Иоанн Экзарх болгарский – философ­идеолог восходящего феодализма в Средневековой Болга­ рии. Старобългаристика. 1980. Т. 1. С. 20–30. 33 Докладніше див.: Перетц В.Н. Отчет об экскурсии Семинария русской филологии в Киев 30 мая – 10 июня 1915 года: с приложением описания древних рукописей и старопечатных книг Киево­Выдубецкого монастиря. Киев: Тип­я Имп. Ун­та св. Владимира, 1916. 221 с. Видання зберігається в НБУВ і є раритетним. 34 Собор Святої Софії в Києві: [книга­альбом] / Упорядник Г.Н. Логвин, Н.Г. Логвин; автор тексту Г.Н. Логвин. Київ: Мистецтво, 2001. 349 с. Див. у цій монографії: Архітектурно­будівельна біографія Софійського собору та її дослідження. С. 30–43; Будівельні матеріали і конструктивна структура Софійського собору. С. 48–58; Систе­ ма розписів Софійського собору. Жанри і стиль. С. 58–73; Мозаїки Софійського собору. С. 100–145; Визначення Siverian chronicle. 2023. № 4 179 припускає, що книгозбірні в Софійському соборі було відведене місце в одній з апсид, можливо, у башті собору (1978)35; М.Ю. Брайчевський (1998) – що бібліотека, як і скрип­ торій, знаходилася в Михайлівському приділі36. На нашу думку, поліструктурність давніх бібліотек виражалася навіть у тому, що «книжні сховища» слугували й місцями збереження документів, різниці з церковними ре­ чами та казною церкви розглядалися городянами як їхня міська власність37. За давньоруських часів архіви та бібліотеки були єдиною структурою. Архіви як інсти­ туціональні структури суспільства існують з античних часів. Є відомості, що в Києві архі­ ви були при церквах Св. Ілії, Богородиці чи Десятинній. Однак неможливо «вичерпно описати архів суспільства, культури, цивілізації; безперечно, навіть архів будь­якої епо­ хи»38. Тим більше, такої віддаленої від сьогодення держави як Київська Русь. Ми пропонуємо ввести поняття одиниці збереження соборного архіву і визначаємо її як будь­який матеріальний об’єкт, котрим «можна скористатися для передачі інформації в суспільстві». Цей висновок збігається з поглядами С.Г. Кулешова на документ як на «будь­який матеріальний носій (речовий об’єкт) соціальної інформації»39. С.Г. Кулешов зазначає, що «в історичному джерелознавстві існує концепція, згідно з якою документами визнаються лише ті джерела, що мають мовне ототожнення (тобто, тільки письмові)»40. Відмінності між поняттями рукопис (актові документи входять у поняття «рукописи») та рукописна книга, архівний документ, збірка документів та рукописна книга як об’єкти археографії, джерелознавства, текстології глибоко та всебічно проаналізовано Л.А. Дуб­ ровіною41. Учена вказує на процес поширення поняття «документ» на поняття «книга», «архівний документ» (думка особливо важлива для побудови концепції великокняжого архіву). Сукупність фонду документів, що дедалі нагромаджувався в Київській Русі, і є прооб­ разом, за М.Ю. Брайчевським, першого державного архіву42. Документні матеріали (кни­ ги, тексти, акти, устави, статути тощо) є спонтанними чи організованими формами пред­ ставлення будь­якого суспільства. Можна припустити, що в архіві БКСС зберігалися послання, державне та приватне листування, листування релігійних діячів, «Руська Правда», церковні устави Аскольда, Володимира, Ярослава, «Заповіт Ярослава Мудрого», грамоти (тому й бібліотека­архів). Найдавніші рукописи, що дійшли до нас (Остромирове Євангеліє, обидва «Изборники», 1073 та 1076 рр.), теж, як вважають І.Я. Франко та М.Ю. Брайчевський43, походять з київ­ ського архіву. У великокняжому архіві зберігалися й документи, що відбивали напрями діяльності верховного апарату державної влади, – економічний, судовий, адміністративний, дипло­ матичний, військовий, церковної ієрархії, приватного порядку, договори Візантії з Київ­ ською Руссю (мали, зокрема, форму пожалуваних грамот – хрисовул) тощо. Дипломатич­ ний архів допомагає відтворенню подій, явищ, процесів, історії форм розвитку суспільної свідомості, історії суспільних відносин, психології давньоруських людей, причетних до цих фактів та ін. майстрів мозаїк і фресок Софійського собору. С. 146–159; Декоративні оздоби Софійського собору. С. 160–166; Кольорові ілюстрації. С. 168–346. 35 Котляр М.Ф. Ярослав Мудрий: до 1000­річчя з часу народження. Український історичний журнал. 1978. № 6. С. 89–101; Котляр М.Ф. Київська Русь: культура, традиції. Київ: Наукова думка. 152 с.; Котляр М.Ф. Великий князь Київської Русі Ярослав Мудрий. Рідний край (Буенос­Айрес). 1978. 31 серпня. 36 Брайчевський М.Ю. Бібліотека Ярослава Мудрого. Наука і життя. 1964. № 7. С. 28–30; Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства. Київ: Наукова думка, 1989. 296 с. 37 Солонська Н.Г. Богослужбова співоча книга в Бібліотеці XI ст. київського Софійського собору. Православ’я в Україні: Українська Церква в історії українського державотворення. До 100-ліття Української Революції, державного органу в справах релігій та боротьби за автокефалію (20 листопада 2018 р.): зб. за мат. VIII Міжнар. наук. конф. Київ, 2018. С. 732–746; Її ж. Давньоруська бібліотека як поліфункціональна система та як творення в системі культури Київської Русі. Культура народов Причерноморья. 2005. № 60. Т. 1. С. 9–20. 38 Фуко М. Археологія знання / Пер. з фр. В. Шовкун. Київ: Вид­во С. Павличко «Основи», 2003. 326 с. 39 Кулешов С.Г. Про значення поняття «документ». Бібліотечний вісник. 1995. № 1. С. 1–4; Його ж. Докумен­ тальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія типологічної схеми. Київ: УкрІНТЕІ, 1995. 195 с. 40 Кулешов С.Г. Документальні джерела наукової інформації… С. 50. 41 Дубровіна Л.А. Рукописна книга як об’єкт національного бібліографічного репертуару України в контексті по­ няття «писемна пам’ятка» та її автора. Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Київ. 1999. Вип. 2. С. 185–198; Її ж. Кодикологія та кодикографія української рукописної книги / АН України, Центральна наукова бібліотека ім. В.І. Вернадського; Інститут археографії. Київ, 1992. 262 с.; Дубровина Л.А., Слободяник М.С. Историко­культурные фонды как объект междисциплинарных исследований. Роль библиотек в развитии общества: тезисы докладов международной конф. Киев, 1989. Вып. 1. С. 33–35. 42 Брайчевський М.Ю. Київський великокнязівський архів X–XIII ст. Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку: тези доп. Респ. наради, груд. 1988 р. Київ, 1988. С. 104–106. 43 Франко І. Нарис історії українського письменства. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Ф. 10. Спр. 12478. 7 арк.; Брайчевський М.Ю. Київський великокнязівський архів X– XIII ст. С. 104–106. Сіверянський літопис. 2023. № 4 180 Науковці виділяють і групу документів, повний текст яких невідомий, але щодо яких є побіжні згадки, які знаходимо у творах давніх авторів. У ПВЛ текстологічно відтворено тексти договорів і грамот, що в науці відносять до дипломатичних міжнародних актів. До­ говори Київської Русі з Візантією 911, 944 та 971 рр. не дійшли до наших днів ні в оригі­ налах, ні в автентичних грецьких або давньоруських копіях. Однак їх тексти простежу­ ються за ПВЛ. Принагідно зазначимо, що існували ще й договори 839, 860, 874 рр. (Київської Русі з греками; договори 860 та 874 рр., укладені Аскольдом («слід» – у ПВЛ); договір 867 р. (у загальних рисах «світських» статей відбив договір 838 р.); договір 907 р. (за ним Візантія мала сплачувати Київській Русі одночасно контрибуцію у вигляді грошей, золотих речей, тканин тощо (текст відбито в ПВЛ; це – перший договір в історії давньоруської міжнарод­ ної політики, затверджений за всіма дипломатичними нормами); договір 911 р. (перший письмовий договір, підсумок успішного походу Олега на Візантію в 907 р. (ПВЛ); договір 915 р. (укладено Ігорем з печенігами); договір 944 р. (угода між Київською Руссю та Ві­ зантією); договір 945 р. (укладений князем Ігорем з Візантією після його другого, невда­ лого походу. Хоча і текст цього договору зберігся в ПВЛ, сьогодні вже нема сумнівів що­ до його окремого походження); договір 967 р. (договір Святослава з Візантією); договір 971 р. (укладено мир між київським князем Святославом та візантійським імператором Іоаном Цимісхієм, за яким Київській Русі було надано дозвіл привозити до Візантії хліб на продаж); договір 985 р. (мирний договір Русі з Камською Болгарією); договір 1000 р. (перебування князя Володимира на Дунаї в Переяславці (Никонівський літопис)); договір 1006 р. (договір Володимира Святославовича з волзькими болгарами); договір 1008 р. (мир Русі з печенігами); договір 1013 р. (між Київською Руссю та Священною Римською імперією); договір 1014 р. (мирний договір між Польщею та Київською Руссю, скріп­ лений шлюбом Святополка, пасинка Володимира, та дочкою польського князя Болеслава Хороброго); договір 1038 р. (між Польщею та Київською Руссю. Дав можливість визнати новий русько­польський кордон, здійснити обмін бранців, захоплених і Польщею, і руса­ ми); трактат 1039 р. (польсько­києво­руський); договір 1046 р. (між Київською Руссю та Візантією, за яким Константинополь мав відшкодувати збитки київським купцям та русь­ кому монастирю на Афоні); договір 1052 р. (між Київською Руссю та Візантією). Це – все одиниці зберігання соборного архіву. Утім, їх не можна, за особливим винят­ ком, торкнутися чи взяти в руки. Частина документів в архіві – не тільки текст (простеже­ ний безпосередньо чи опосередковано як згадка в інших історичних джерелах), а й текст, який треба розглядати разом із тривимірним джерелом (печаткою), що має іконографіч­ ний ракурс. Печатки мають форму невеликих свинцевих колець, що в зображеннях на них та написах містять значну інформацію для історичних досліджень. Звислі печатки за дип­ ломатичним етикетом майже завжди супроводжували договори, грамоти, угоди. Печатка­ ми обидві сторони, що домовлялися, скріплювали спільну угоду. Печатки були підтверд­ женням офіційних документів. Інколи вони відігравали роль вірчих грамот і видавалися на підтвердження князівського представництва (згадуються у грамотах 944 та 971 рр.). За­ соби сфрагістики дають можливість установити, кому належала печатка (тривимірний об’єкт), у який час вона була виготовлена. Ідеться приблизно про 1000 печаток періоду княжіння Ярослава Мудрого. Археологічні розкопки останніх років збільшують цю кіль­ кість. Хранителем князівської печатки був метальник (виконував обов’язки секретаря на су­ ді, здійснював запис та облік судових штрафів). Він, імовірніше, і відповідав за збережен­ ня документів. До XV ст. побутували й вкладні грамоти (сягають корінням у часи князя Володимира (напр.: надання ним грамоти церкві Святої Богородиці десятої частини свого доходу)); судні грамоти (ті, що містили устави про порядок суду, заповітні грамоти або заповіти). Навіть в елементах формуляра цих грамот – інтитуляції, інскріпції – міститься чимало унікальної інформації, яку не можна почерпнути з інших джерел. В інтитуляції перерахо­ вуються члени посольств, що супроводжується вказівками імен князів; в інскріпції зазна­ чено імена візантійських імператорів і т. д. Можна припустити, що в бібліотеці­архіві Софійського собору зберігалися: договірна грамота князя Ігоря 946 р.; грамота 957 р. (княгині Ольги для посольства у Візантію); гра­ моти 971 р., 977 р. і 978 р.; грамота 980 р.; грамота чи супровідний лист 990 р.; грамоти 991 р.; грамота (чи супровідний лист) 999–1000 рр.; грамоти 1000 р.; грамота 1001 р. (див.: Степенну книгу, I, 270, Никонівський літопис); грамота 1015 р. посольства Яросла­ ва; 1017 р. – німецького посольства, що прибуло в Київську Русь; 1034 р. супровідний до­ кумент (до великого князя Ярослава прибуло посольство з Норвегії); грамота (або супро­ відний документ) 1040 р. києво­руського посольства до французького короля Генріха І; грамота 1043 р. (див. Хроніку Ламберта); 1044 р. (посольство на Русь із Франції на чолі з Siverian chronicle. 2023. № 4 181 єпископом Шелонським Рожером для переговорів щодо одруження Генріха I з дочкою Ярослава Мудрого); пам’ятки українського законодавства (Устав 882 р., виданий князем Олегом після захоплення Києва; Устав княгині Ольги 945 р., виданий після придушення повстання; Земельний устав Володимира Святославовича; Устав князя Володимира про розбої; Церковний статут Володимира (див.: Кормчі книги, представлені списками XIII– XVIII ст. та ін. джерела)) і т. д.44 Так, Устав Володимира Великого є пам’яткою середньовічної культури, містить прав­ ні норми (ними визначалися компетенції церковних судів, правне становище Церкви і ду­ ховенства, право Церкви на десятину тощо). Зберігся в доволі великій кількості списків XIV–XIX ст.; у значній кількості переробок. Деякі з них являють собою самостійну істо­ ричну цінність, відбивають конкретну епоху та її культуру. У науці визначають щонай­ менше сім редакцій Уставу, які стосуються XIII–XVII ст. (серед них – Волинська, Печер­ ська, Синодальна). Загалом понад 200 списків XIV–XIX ст. Рукописи, в яких міститься Устав Володимира, зберігаються в бібліотеках Києва, Львова, Харкова, Варшави, Вільнюса, Москви, Санкт­Петербурга. Переробки і списки Устаа відбивають еволюцію в царині юрисдикції на давньоруських землях, трансформа­ цію відносин між княжою владою та Церквою. На думку О.Г. Лотоцького, українські списки Уставу найближчі до оригіналу, в чому його підтримує К.В. Харлампович (два списки Румянцевського № 235 та Погодінського № 234, третій – Волинського давньосховища)45. На українське походження оригіналу, за К.В. Харламповичем, указують незрозумілі для російських учених слова, але органічні й типові для української мови. Устав «уявляв себе синтезом не тільки грецької правотвор­ чості і національно української правосвідомости, але й канонічного права римсько­като­ лицької Церкви, що вплинуло на Устав чи безпосередньо, чи – ще правдоподібніше – че­ рез посередництво права різних народів Західної Європи»46. Сегмент бібліотеки­архіву Київського Софійського собору – патріарший архів, який побіжно згадується, в основному, у працях історико­богословів. Якщо в рукописній традиції виявляється хоча б один список того чи іншого послання, то таке листування виходить поза межі приватного, хоча деякі з них і дійшли до сьогодні в певних переказах: лист патріарха Фотія князю Аскольду; листування імператора Кос­ тянтина Багрянородного з княгинею Ольгою; листи імператора Василія до Володимира Святославовича; листи імператора Костянтина до Володимира Святославовича; лист (охо­ ронний та рекомендаційний), що імператор Феофіл дав київським послам, які в супроводі візантійського посольства відправилися в Інгельгейм; лист 1006 р. (у ньому єпископ Бру­ нон Кверфуртський із Німеччини називає князя Володимира «повелителем русів, могут­ нім, завдячуючи своєму королівству та багатству»); лист Предислави до Ярослава Мудро­ го та ін.47 Отже, соборний архів як складник сукупного фонду Бібліотеки XI ст. Київського Со­ фійського собору (книжний та архівний сегменти), з нашого погляду, виконував функцію державного, міського, приватного, патріаршого. Дипломатичний сегмент архіву містив документи, що відбивали зовнішню політику Київської Русі, її міжнародні відносини; практику міжнародних контактів та зв’язків. Висновок. Давньоруську бібліотеку розглянуто як зібрання рідкісних книг, книжкових пам’яток як пам’яток історії та культури, що й складають фонд книгозбірні. Досвід організації роботи БКСС можна, наприклад, простежити з організації фонду бібліотеки Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. Весь його фонд поді­ лявся за мовними ознаками, а всередині мав підрозділи. Ідеться про чотири відділення. Перше: книги, видані церковнослов’янською та давньоруською мовами (книги Святого Письма; праці святих отців та вчителів Церкви; тлумачення Святого Письма; церковні ка­ нони; наукові, філософські праці та ін.); друге: те саме, але єврейською, грецькою та лати­ ною, французькою, німецькою, польською мовами (книжок чотирма останніми мовами у БКСС не було, натомість були праці староболгарською); відділення, на кшталт третього, теж не було, оскільки цей розділ у бібліотеці Золотоверхого монастиря складався з манус­ криптів і рукописів давньоруською та іноземними мовами. 44 Солонська Н.Г. Дипломатичний архів бібліотеки Ярослава Мудрого. Спроба реконструкції. Україна диплома- тична. 2005. С. 32–42. 45 Харлампович К.В. Олександр Лотоцький. Церковний устав князя Володимира Великого. Інститут рукопису НБУВ. Ф. 10. Спр. 18464. Арк. 42. 46 Там само. 47 Докладніше див.: Брайчевський М.Ю. Київський великокнязівський архів X–XIII ст. Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку: тези доповідей Республіканської наради, грудень 1988 р. Київ, 1988. С. 104–106. Сіверянський літопис. 2023. № 4 182 Нами пропонується ввести в науковий і культурний обіг таку дефініцію, як пам’ятка бібліотечної культури. Науково­реєстраційний опис дає змогу здійснити науковий облік пам’яток бібліотечної культури світу. Сьогодні не існує наукового обліку бібліотечних пам’яток, тому колосальні масиви історико­культурної спадщини залишаються поза нау­ ковим і культурним обігом. Окремі культури – це водночас і цивілізації, тож бібліотека, певною мірою, виконує роль синтезатора цих цивілізацій. Відтак БКСС дає зріз синтезованого (узагальненого) уявлення про період княжіння Ярослава Мудрого, розвиток культури, освіти, духовності, власно, – інтелектуальної думки епохи Київської Русі, знань про Україну часів її княжої доби. Бібліотека XI ст. Київського Софійського собору відіграє принципово важливу роль для об’єктивної реконструкції історичної реальності, явищ з історії розвитку форм суспільної свідомості людей, їх духовної діяльності, історії ідеологій, що входять у за­ гальну тканину культурного, економічного і політичного розвитку давньоруського суспільства. Refereces Bondar, S.V. (2006). Pravoslavnyi khram i tserkovne nachynnia yak dzherelo dlia rekonstruktsii filo­ sofsko­istorychnykh uiavlen Davnoi Rusi [An Orthodox church and church utensils as a source for recon­ structing the philosophical and historical ideas of Old Rus]. Istoriia relihii v Ukraini – History of religions in Ukraine. В. 2. Lviv, Ukraine. Demchuk, R.V. (2013). Sofiia Kyivska yak iierotopichnyi proekt [Sophia of Kyiv as a hierotopic project]. Sophia readings: Materials of VI International scientific and practical conference «Christian shri- nes – Tablets of eternity, wisdom, and beauty: new facets of knowledge» (May 26–27, 2011), P. 49–55. Ky­ iv, Ukraine. Didukh, L.M. (2010). Pro odyn malovidomyi khrystyianskyi siuzhet na ikonakh davnoruskoho chasu [About a little­known Christian story on icons of the Old Rus period]. Sophia readings: Materials of V In- ternational scientific and practical conference «Spiritual potential and historical context of christian art» (May 28–29, 2009), P. 51–61. Kyiv, Ukraine. Dubrovina, L.A. (1999). Rukopysna knyha yak obiekt natsionalnoho bibliohrafichnoho repertuaru Ukrainy v konteksti poniattia “pysemna pamiatka” ta yii avtora [Manuscript book as an object of the natio­ nal bibliographic repertoire of Ukraine in the context of the concept of «written monument» and its author]. Naukovi pratsi Natsionalnoi biblioteky Ukrainy im. V.I. Vernadskoho – Scientific papers of Vernadsky na- tional library of Ukraine, 2, P. 185–198. Kyiv, Ukraine. Dubrovina, L.A. (2005). Metodolohichni zasady istorychnykh doslidzhen u bibliotekoznavstvi ta doku­ mentoznavstvi: bazovi pryntsypy ta poniattia [Methodological foundations of historical research in library and document science: basic principles and concepts]. Bibliotekoznavstvo. Dokumentoznavstvo. Informolo- hiia – Library science. Documentation studies. Informology, 1. Kyiv, Ukraine. Dubrovina, L.A. (1992). Kodykolohiia ta kodykohrafiia ukrainskoi rukopysnoi knyhy [Codicology and codicography of Ukrainian manuscripts]. Kyiv, Ukraine. Fuko, M. (2003). Arkheolohiia znannia [The archaeology of knowledge]. Kyiv, Ukraine. Korniienko, V., Kaporikov, D., Shevchuk, V. (2021). Sviadchennia osoblyvoho poshanuvannia fresko­ voho obrazu Bohorodytsi Oranty u Sofii Kyivskii [The celebration of the special veneration of the fresco image of the Virgin Oranta in St. Sophia of Kyiv]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 44–51. Korniienko, V.V. (2010–2020). Korpus hrafiti Sofii Kyivskoi (XI – pochatok XVIII st.) [The graffiti corpus of St. Sophia of Kyiv (11th – the early 18th c.)]. Kyiv, Ukraine. Korniienko, V. (2007). Hraffiti z apokalipsychnym siuzhetom v Sofii [Graffiti with an apocalyptic plot in St. Sophia of Kyiv]. Kyivskii Istoriia relihii v Ukraini – History of religions in Ukraine. B. 2. Lviv, Ukraine. Korniienko, V. (2009). Novovyiavleni pamiatky davnoruskoi literatury na freskakh Heorhiivskoho pry­ dilu Sofii Kyivskoi [Newly discovered monuments of Old Rus literature in the frescoes of the St. Georgeʼs chapel of St. Sophia of Kyiv]. Mohyla readings 2008: Collection of scientific papers: Church and muse- ums: losses of the XX c., P. 325–330. Kyiv, Ukraine. Korniienko, V.V. (2016). Psaltyr v hrafiti Sofii Kyivskoi [The Psalter in the graffiti of St. Sophia of Kyiv]. VIII Old Rus historical and philosophical readings «Philosophical ideas in the culture of Kievan Rus». In memory of the outstanding Ukrainian philosopher V.S. Horsky. Kyiv, Ukraine. Kovalevska, O.O. (2013). Do pytannia identyfikatsii svitskykh postatei u kompozytsii Pershoho Vse­ lenskoho soboru v stinopysi Sofiiskoho soboru v Kyievi [On the Question of Identification of Secular Figu­ res in the Composition of the First Ecumenical Council in the Mural of St. Sophia Cathedral in Kyiv]. So- phia Readings: Materials of VI International scientific and practical conference «Christian shrines – Tab- lets of eternity, wisdom, and beauty: new facets of knowledge» (May 26–27, 2011), P. 70–80. Kyiv, Ukrai­ ne. Kuleshov, S.H. (1995). Dokumentalni dzherela naukovoi informatsii: poniattia, typolohiia, istoriia ty­ polohichnoi skhemy [Documentary sources of scientific information: concept, typology, history of the ty­ pological scheme]. Kyiv, Ukraine. Kuleshov, S.H. (1995). Pro znachennia poniattia «dokument» [On the meaning of «document»]. Bibli- otechnyi visnyk – Library bulletin, 1, P. 1–4. Kyiv, Ukraine. Siverian chronicle. 2023. № 4 183 Nikitenko, N. (2000). Mudrist Yaroslava – yakoiu vona bula naspravdi [Yaroslavʼs wisdom – what it really was]. Viche – Veche, 9, P. 123–135. Kyiv, Ukraine. Nikitenko, N. (2018). Mozaiky Sofii Kyivskoi [Mosaics of St. Sophia of Kyiv]. Nikitenko, N.M. (2003). Sviata Sofiia. Istoriia v mystetstvi [St. Sophia. History in art]. Nikitenko, N.M. (2016). «Den narodzhennia» Sofii Kyivskoi: davnist i sohodennia [The «Birthday» of Sophia of Kyiv: the past and the present]. Sofiia Kyivska : Vizantiia. Rus. Ukraina: zbirnyk naukovykh prats, prysviachenykh 170-littiu z dnia narodzhennia akademika F.I. Uspenskoho (1845–1928) – Sophia of Kyiv: Byzantium. Rus. Ukraine: a collection of scientific papers dedicated to the 170th anniversary of aca- demician F.I. Uspensky (1845–1928), 5, P. 243–258. Kyiv, Ukraine. Nikitenko, N., Korniienko, V. (2012). Drevneishye hraffyty Sofyy Kyevskoi y vremia ee sozdanyia [The ancient graffiti of Sophia of Kyiv and the time of its creation]. Kyiv, Ukraine. Peshchak, M.M. (1999). Biblioteka Yaroslava Mudroho y zarodzhennia v nii bibliohrafichnoho opysu [The library of Yaroslav the Wise and the origin of bibliographic description in it]. Naukovi pratsi Natsio- nalnoi biblioteky Ukrainy imeni V.I. Vernadskoho – Scientific works of the Vernadsky National Library of Ukraine, 2, P. 219–227. Kyiv, Ukraine. Riasnaia, T.M. (2010). Prykhovanyi zhyvopys Sofii Kyivskoi. Pytannia atrybutsii [Hidden painting of St. Sophia of Kyiv. The question of attribution]. Sophia readings: Materials of V International scientific and practical conference «Spiritual potential and historical context of christian art» (May 28–29, 2009), P. 148–156. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2022). Tvory prepodobnoho Yefrema Syryna v Kyivskii Rusi [Works of St. Ephraim the Syrian in Kievan Rus]. Siverian. litopys – Siverian chronicle, 2, P. 91–98. Kyiv, Ukraine. Solonska, N. (2020). Fresky ta mozaiky Kyivskoho Sofiiskoho Soboru yak istorychne dzherelo atrybu­ tsii fondu yoho biblioteky – XI stolittia [Frescoes and mosaics of St. Sophia cathedral as a historical source of attribution of the collection of its library – 11th c.]. Orthodoxy in Ukraine: a collection of articles to the 400th Anniversary of the Restoration of the Orthodox Kyiv Metropolis by Patriarch Theophanes of Jerusa- lem, P. 247–266. Kyiv, Ukraine. Solonska, N.H. (2005). Davnoruska biblioteka yak polifunktsionalna systema ta yak tvorennia v syste­ mi kultury Kyivskoi Rusi [The Old Rus library as a polyfunctional system and as a creation in the cultural system of Kievan Rus]. Kultura narodov Prychernomoria – Culture of the Prychernomoria peoples, 60, T. 1, P. 9–20. Simferopol, Ukraine. Solonska, N.H. (2007). Teoretyko­metodolohichni zasady vyvchennia davnoruskykh bibliotek [Theo­ retical and methodological foundations of the study of Old Rus libraries]. Development of library science, education, professions in the conditions of informatization of society: Theses of the International scientific- practical conference, P. 39–41. Kyiv, Ukraine. Solonska, N. H. (2018). Bohosluzhbova spivocha knyha v bibliotetsi XI st. kyivskoho Sofiiskoho sobo­ ru [A liturgical song book in the 11th­century library of St. Sophia сathedral in Kyiv]. Orthodoxy in Ukrai- ne: The Ukrainian church in the history of the Ukrainian state. To the 100th anniversary of the Ukrainian revolution, the state body for religious affairs and the struggle for autocephaly (November 20, 2018), Р. 732–746. Kyiv, Ukraine. Solonska, N. (2017). Kyivskyi Sofiiskyi sobor yak dokazova baza isnuvannia biblioteky XI st. pry no­ mu ta knyzhnoi kultury kniazhoi doby Ukrainy [Kyiv St. Sophia cathedral as evidence for the existence of the 11th­century library and the Book Culture of the princely age of Ukraine]. Orthodoxy in Ukraine: a col- lection of materials. VII International scientific conference, devoted to the 25th anniversary of the restorat- ion of the Kyivan Orthodox Church. 25th anniversary of the restoration of the Kyiv Orthodox Theological Academy (1992-2017), 2, P. 151–161. Kyiv, Ukraine. Solonska, N.H. (2001). Litopysni dzherela do istorii formuvannia biblioteky Yaroslava Mudroho [Chronicle sources to the history of the formation of the library of Yaroslav the Wise]. Arkhivoznavstvo. Arkheohrafiia. Dzhereloznavstvo: mizhvidomchyi zbirnyk naukovykh prats: dzhereloznavchi dystsypliny – Archival studies. Archaeography. Source studies: interdepartmental collection of scientific papers: source studies disciplines, 3, P. 209–236. Kyiv, Ukraine. Stepovyk, D.V. (1996). Istoriia ukrainskoi ikony X–XX st. [History of the Ukrainian icon of the 10th– 20th c.]. Kyiv, Ukraine. Солонська Наталія Гаврилівна – кандидатка історичних наук, старша наукова спів­ робітниця Відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства, Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (вул. Володимирська, 62, м. Київ, Україна) Solonska Natalia – candidate of historical sciences, senior research fellow, department of foreign Ukrainian, Institute of bibliology V.I. Vernadsky National library of Ukraine (62 Volo­ dymyrska Str., Kyiv, Ukraine). E­mail: solonska.n@ukr.net THE LIBRARY OF KYIV ST. SOPHIA CATHEDRAL OF THE 11TH CENTURY IN THE HISTORY OF THE MONASTERY: THE CONTEXT OF SOPHIA SCIENCES The historical experience of the libraries of Kyivan Rus is unique in the context of studying knowledge about the princely period as a component of the history of Ukraine. One of the historical images of the past, the carrier of information about it – the Library of the Kyiv Sophia Cathedral of the 11th c. (he- reinafter – BCSS). The cathedral book collection is evidence of the statehood of princely Ukraine. It is the Сіверянський літопис. 2023. № 4 184 primary source of the beginnings of knowledge about Ukraine; about vectors of international relations of Kyivan Rus; reflecting the international image of the ancient Rus country, politics; reflects the worldview, the peculiarity of the thinking of the representatives of the age; a formalized reflection of societyʼs culture, social picture; the development of Christianity; is an artifact of preservation and use of documentary me- mory of Eastern Christianity; a stronghold of Christian spirituality; assumed the role of a center of Old Russian Orthodoxy. As a material object, the BCSS reflects the level of social consciousness of the time; socio-cultural system, which in terms of functions and purpose belongs to social systems; one of the first social institutes of Kyivan Rus; the structure of which is a complex, multifunctional system, from the point of view of the interaction of objects (book storage, library-archive, book warehouse, scriptorium, circle of scribes-translators-philosophers; princely clerical office; lower school). It plays an important role for the objective reconstruction of historical reality. This is a historical monument; a monument of spiritual and library culture; written and verbal historical source; library model of its era. It became a model for the es- tablishment of monastic libraries of pre-Mongol and post-Mongol Rus, private book collections of Cossack headmen, landowner book convocations and collections, libraries of higher educational institutions, libra- ries of the Kyiv theological academy, Ostroh academy, modern Ukrainian libraries, etc. Key words: library of the Kyiv Sophia cathedral of the 11th century, library of Yaroslav the Wise; histo- ry of the princely age of Ukraine; Sofia studies, library history studies. Дата подання: 23 березня 2023 р. Дата затвердження до друку: 20 липня 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Солонська, Н. Бібліотека Київського Софійського собору XI століття в його історії: контекст Со­ фієзнавства. Сіверянський літопис. 2023. № 4. С. 172–184. DOI: 10.58407/litopis.230416. Цитування за стандартом APA Solonska, N. (2023). Biblioteka Kyivskoho Sofiiskoho soboru XI stolittia v yoho istorii: kontekst So­ fiieznavstva [The library of Кyiv st. Sophia cathedral of the 11th century in the history of the monastery: the context of Sophia sciences]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 172–184. DOI: 10.58407/lito­ pis.230416.

Схожі ресурси