Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975)

Мета статті – проаналізувати тематику, напрями та характер політичних дискусій, які відбувалися між делегаціями V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі; розкрити проблему використання міжнародних релігійних організацій як платформи протистояння епохи «холодної війни»; визначити роль РПЦ (МП) в...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2023
Автор:	Андреєв, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Церковна старовина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199754
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975) / Т. Андреєв // Сіверянський літопис. — 2023. — № 5. — С. 41-51. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199754
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1997542024-10-29T14:10:30Z Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975) Андреєв, Т. Церковна старовина Мета статті – проаналізувати тематику, напрями та характер політичних дискусій, які відбувалися між делегаціями V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі; розкрити проблему використання міжнародних релігійних організацій як платформи протистояння епохи «холодної війни»; визначити роль РПЦ (МП) в організації та проведенні Асамблеї, її позиції в контексті політичних дискусій; проаналізувати трансляцію прорадянських наративів крізь міжнародні релігійні інституції. Методологія дослідження. Автор вивчав проблему крізь призму традиційних історичних підходів (історико-тематичного та історико-хронологічного), використовувалися загальноісторичні (історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) та загальнонаукові методи (аналіз, синтез). Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на актуальні глобальні питання 70-х рр. ХХ ст. з погляду світових тенденцій та наративів епохи «холодної війни» крізь призму документів християнських міжнародних організацій, а саме V Асамблеї ВРЦ. Висновки: V Асамблея Всесвітньої ради церков у Найробі (23 листопада – 5 грудня 1975 р.) була маркерною подією міжнародного масштабу, вона продемонструвала всьому світові погляд на глобальні політичні питання крізь призму християнських конфесій та деномінацій. Резолюції засудили «холодну війну», прискорення темпів мілітаризації у світовому вимірі, порушення прав та свобод, критикували дії СРСР і США за використання третіх країн для розгортання театру протистояння. Християнські конфесії, різні за догмами та ідеями, виступили єдиним монолітним актором на міжнародній арені. Між тим, Найробійська асамблея наочно надала приклад ефективності використання Церкви як інструменту для лобіювання зовнішньополітичних цілей та доктрин різних ідеологічних режимів. ВРЦ показала себе з полярних позицій: з одного боку, як антимілітаристську, неупереджену, мирну, правозахисну організацію, з іншого – у її резолюціях та рішеннях простежується вплив країн «соціалістичного табору». У свою чергу, РПЦ (МП) до 1975 р. виглядала нехай як повністю політично заангажована, залежна та керована структура, але й як міцний авторитетний міжнародний актор. Вона пройшла показовий шлях і довела ефективність стратегічних рішень та ставок, які на неї робило радянське керівництво, що вплинуло на перебіг «холодної війни» в релігійній сфері. The purpose of the article is to analyze the topics, directions and nature of political discussions that took place between delegations of the V Assembly of the World Council of Churches in Nairobi; to reveal the problem of using international religious organizations as a platform for confrontation of the Cold War era; to determine the role of the Russian Orthodox Church (Moscow Patriarchate) in organizing and holding the Assembly, its position in the context of political discussions; to analyze the transmission of pro-Soviet narratives through international religious institutions. Research methodology. The author studied the problem through the prism of traditional historical approaches (historical-thematic and historical-chronological), used general historical (historical-comparative, historical-typological, historical-systemic) and general scientific methods (analysis, synthesis). Scientific novelty. In the article the author for the first time in Ukrainian historiography proposes to look at current global issues of the 1970s from the perspective of global trends and narratives of the Cold War era through the prism of documents of Christian international organizations, namely the V Assembly of the WCC. Conclusions: the V Assembly of the World Council of Churches in Nairobi (November 23 – December 5, 1975) was a landmark event of an international scale, demonstrating to the whole world a view of global political issues through the prism of Christian confessions and denominations. The resolutions condemned the «cold war», the acceleration of the pace of militarization in the global dimension, the violation of rights and freedoms, criticized actions of the USSR and the USA for using third countries to deploy the theater of confrontation. Christian denominations, different in dogmas and ideas, acted as a single monolithic actor in the international arena. Meanwhile, the Nairobi Assembly clearly provided an example of the effectiveness of using the church as a tool for lobbying foreign policy goals and doctrines of various ideological regimes. ROC showed itself from polar positions: on the one hand, as an anti-militaristic, impartial, peaceful, human rights organization, on the other hand, the influence of the countries of the «socialist camp» can be traced in its resolutions and decisions. In turn, the Russian Orthodox Church (MP) before 1975 looked not only as a fully politically engaged, dependent and controlled structure, but also as a strong and authoritative international actor. It went through a demonstrative path and proved the effectiveness of strategic decisions and bets placed on it by the Soviet leadership, which influenced the course of the «Cold War» in the religious sphere. 2023 Article Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975) / Т. Андреєв // Сіверянський літопис. — 2023. — № 5. — С. 41-51. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230506 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199754 327.54:327.83:27-732.4-675«1975» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Андреєв, Т. Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975) Сiверянський літопис
description	Мета статті – проаналізувати тематику, напрями та характер політичних дискусій, які відбувалися між делегаціями V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі; розкрити проблему використання міжнародних релігійних організацій як платформи протистояння епохи «холодної війни»; визначити роль РПЦ (МП) в організації та проведенні Асамблеї, її позиції в контексті політичних дискусій; проаналізувати трансляцію прорадянських наративів крізь міжнародні релігійні інституції. Методологія дослідження. Автор вивчав проблему крізь призму традиційних історичних підходів (історико-тематичного та історико-хронологічного), використовувалися загальноісторичні (історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) та загальнонаукові методи (аналіз, синтез). Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на актуальні глобальні питання 70-х рр. ХХ ст. з погляду світових тенденцій та наративів епохи «холодної війни» крізь призму документів християнських міжнародних організацій, а саме V Асамблеї ВРЦ. Висновки: V Асамблея Всесвітньої ради церков у Найробі (23 листопада – 5 грудня 1975 р.) була маркерною подією міжнародного масштабу, вона продемонструвала всьому світові погляд на глобальні політичні питання крізь призму християнських конфесій та деномінацій. Резолюції засудили «холодну війну», прискорення темпів мілітаризації у світовому вимірі, порушення прав та свобод, критикували дії СРСР і США за використання третіх країн для розгортання театру протистояння. Християнські конфесії, різні за догмами та ідеями, виступили єдиним монолітним актором на міжнародній арені. Між тим, Найробійська асамблея наочно надала приклад ефективності використання Церкви як інструменту для лобіювання зовнішньополітичних цілей та доктрин різних ідеологічних режимів. ВРЦ показала себе з полярних позицій: з одного боку, як антимілітаристську, неупереджену, мирну, правозахисну організацію, з іншого – у її резолюціях та рішеннях простежується вплив країн «соціалістичного табору». У свою чергу, РПЦ (МП) до 1975 р. виглядала нехай як повністю політично заангажована, залежна та керована структура, але й як міцний авторитетний міжнародний актор. Вона пройшла показовий шлях і довела ефективність стратегічних рішень та ставок, які на неї робило радянське керівництво, що вплинуло на перебіг «холодної війни» в релігійній сфері.
format	Article
author	Андреєв, Т.
author_facet	Андреєв, Т.
author_sort	Андреєв, Т.
title	Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975)
title_short	Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975)
title_full	Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975)
title_fullStr	Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975)
title_full_unstemmed	Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975)
title_sort	політичні дискусії епохи "холодної війни" на v асамблеї всесвітньої ради церков у найробі (1975)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2023
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199754
citation_txt	Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975) / Т. Андреєв // Сіверянський літопис. — 2023. — № 5. — С. 41-51. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT andreêvt polítičnídiskusííepohiholodnoívíjninavasambleívsesvítnʹoíradicerkovunajrobí1975
first_indexed	2024-11-10T18:52:15Z
last_indexed	2024-11-10T18:52:15Z
_version_	1815362651940716544
fulltext	Siverian chronicle. 2023. № 5 41 УДК 327.54:327.83:27-732.4-675«1975» Тимур Андреєв • Політичні дискусії епохи «холодної війни» на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975) DOI: 10.58407/litopis.230506 © Т. Андреєв, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9955-4780 Мета статті – проаналізувати тематику, напрями та характер політичних дискусій, які від- бувалися між делегаціями V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі; розкрити проблему вико- ристання міжнародних релігійних організацій як платформи протистояння епохи «холодної війни»; визначити роль РПЦ (МП) в організації та проведенні Асамблеї, її позиції в контексті політичних дискусій; проаналізувати трансляцію прорадянських наративів крізь міжнародні релігійні інститу- ції. Методологія дослідження. Автор вивчав проблему крізь призму традиційних історичних підхо- дів (історико-тематичного та історико-хронологічного), використовувалися загальноісторичні (іс- торико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) та загальнонаукові методи (аналіз, синтез). Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на актуальні глобальні питання 70-х рр. ХХ ст. з погляду світових тенденцій та нара- тивів епохи «холодної війни» крізь призму документів християнських міжнародних організацій, а саме V Асамблеї ВРЦ. Висновки: V Асамблея Всесвітньої ради церков у Найробі (23 листопада – 5 грудня 1975 р.) бу- ла маркерною подією міжнародного масштабу, вона продемонструвала всьому світові погляд на глобальні політичні питання крізь призму християнських конфесій та деномінацій. Резолюції засу- дили «холодну війну», прискорення темпів мілітаризації у світовому вимірі, порушення прав та сво- бод, критикували дії СРСР і США за використання третіх країн для розгортання театру проти- стояння. Християнські конфесії, різні за догмами та ідеями, виступили єдиним монолітним акто- ром на міжнародній арені. Між тим, Найробійська асамблея наочно надала приклад ефективності використання Церкви як інструменту для лобіювання зовнішньополітичних цілей та доктрин різ- них ідеологічних режимів. ВРЦ показала себе з полярних позицій: з одного боку, як антиміліта- ристську, неупереджену, мирну, правозахисну організацію, з іншого – у її резолюціях та рішеннях простежується вплив країн «соціалістичного табору». У свою чергу, РПЦ (МП) до 1975 р. вигляда- ла нехай як повністю політично заангажована, залежна та керована структура, але й як міцний авторитетний міжнародний актор. Вона пройшла показовий шлях і довела ефективність страте- гічних рішень та ставок, які на неї робило радянське керівництво, що вплинуло на перебіг «холодної війни» в релігійній сфері. Ключові слова: Всесвітня рада церков, екуменізм, Російська православна церква, холодна війна, міжнародні відносини, політика роззброєння, мир, свобода віросповідання, права та свободи, Гель- сінські угоди, політичні дискусії. Церковне питання є актуальною проблемою як у внутрішньодержавній політиці, так і на міжнародній арені. І це не дивно, бо згідно з даними Дослідницького центру Пʼю (англ. Pew Research Center) переважна більшість населення Землі вважають себе віруючими людьми (лише 15% називають себе атеїстами)1. Наймасовішою релігійною течією є християнство. Незважаючи на те, що в глобальній перспективі воно програє за темпами приросту послідовникам ісламу2, західноєвропей- ська цивілізація в сучасній системі світопорядку продовжує бути здебільшого ціннісно- орієнтованою на постулати вчення Ісуса Христа. Церква – авторитет для великої кількості людей, у найскладніших і безвихідних ситуаціях багато хто знаходить розради в храмі, звертається до церковнослужителів і намагається імплементувати їх поради у повсякден- ному житті. Політичні питання – одні з обговорюваних тем у побуті, лише одиниці зали- шаються осторонь і не висловлюються про свої симпатії / антипатії в контексті поточної дійсності. 1 The Future of World Religions: Population Growth Projections, 2010–2050. Official website of the Pew Research Cen- ter. URL: https://www.pewresearch.org/religion/2015/04/02/religious-projections-2010-2050/. 2 Ibid. Сіверянський літопис. 2023. № 5 42 У важкі часи економічної нестабільності, воєн, пандемій, революцій люди приходять до Церкви, щоб почути від релігійних лідерів відповіді на актуальні питання. У зв’язку з цим держава зацікавлена в тому, щоб політичні дискусії в церковному середовищі, поради та висловлювання церковних лідерів не були опозиційними. Актуальною також є проблема використання державною владою релігійних організа- цій як інструменту для трансляції власних ідеологічних стратегій та наративів як на внут- рішню аудиторію, так і на міжнародній арені. Переважна більшість міжнародних організацій – поле протистояння політичних блоків за домінування у сфері ініціатив та характеру прийнятих рішень. Аналогічні тенденції спостерігалися і в епоху «холодної війни»: Всесвітня рада церков (ВСЦ) як міжнародна християнська екуменічна організація об’єднувала делегації з різних конфесій та деноміна- цій з усіх куточків планети, представників країн як «соціалістичного», так і «капіталістич- ного» табору і була полем перманентної боротьби за вплив. Науковий інтерес представляє порядок денний політичних дискусій на прикладі V Асамблеї ВРЦ (листопад–грудень 1975 р.): тематика, характер, специфіка церковних аргументів, рішень та ініціатив, а також спроби боротьби за вплив на рішення міжнарод- них організацій на прикладі участі Російської православної церкви (Московського патрі- архату) (РПЦ) (МП). Джерельну базу склали підсумкові акти, резолюції, стенограми V Асамблеї ВРЦ, про- мови та прокламації членів делегацій християнських церков, офіційна періодика РПЦ (МП), документи та нормативно-правові акти ООН, опубліковані тексти міжнародних до- говорів тощо. У статті автор уперше в сучасній українській історіографії пропонує подивитися на ак- туальні глобальні питання 70-х рр. ХХ ст. з погляду світових тенденцій та наративів епо- хи «холодної війни» крізь призму документів християнських міжнародних організацій, а саме V Асамблеї ВРЦ. Здебільшого дослідники приділяють увагу проблемам екуменічних та догматичних дискусій на засіданнях органів Всесвітньої ради церков, проте політичний аспект даремно лишається поза увагою. Радянська історіографія, як і сучасна російська, оминають питання проявів залежності та політичної заангажованості РПЦ (МП) в діяльності, яка орієнтована на внутрішню та зовнішню аудиторію: пріоритетними були питання релігійної догматики. Найробійська асамблея розглядається в глобальному контексті діяльності організації та участі в ній РПЦ (МП). Західній історіографії також притаманні роботи загального характеру з проблематики дослідження окресленої наукової статті. V Асамблея Всесвітньої ради церков відбулася в період з 23 листопада по 5 грудня 1975 р., на ній були присутні делегати християнських конфесій та деномінацій з різних куточків світу3. Цей міжнародний захід об’єднав представників з полярними політичними поглядами, із зон впливу ідей «соціалістичного» та «капіталістичного» таборів. Підготовчий етап до V Асамблеї Всесвітньої ради церков був складним та інтенсив- ним процесом. Щодо вибору місця проведення, то тут організатори розглядали кілька ва- ріантів, включаючи такі міста, як Гренобль (Франція) і Амстердам (Нідерланди). Проте, за результатами обговорень та оцінки низки факторів, остаточний вибір було зроблено на користь Найробі, столиці Кенії4. Основні питання та політичні суперечки, що розглядалися на V Асамблеї ВРЦ, були тісно пов’язані з контекстом «холодної війни» та глобальними політичними подіями епо- хи. Так, результатом підготовчих заходів став порядок денний, що складався з таких ос- новних тем: питання миру; проблеми роззброєння, соціальної справедливості, нерівності та дискримінації; релігійні свободи5. Питання миру та роззброєння були одними з центральних та найбільш обговорюваних тем Найробійської асамблеї6. У контексті епохи «холодної війни» та наявності властивих їй напружених відносин по лінії «антагоніст – протагоніст» між «колективним Заходом» на чолі зі США та «соціалістичним табором» на чолі із СРСР, церкви як учасники та інст- рументи в цьому протистоянні прагнули знайти шляхи подолання збройних конфліктів і протиріч, сприяти досягненню та підтримці стабільного сталого світу. У межах Асамблеї в Найробі в період з 8 по 10 грудня 1975 р. відбулося засідання По- літичного консультативного комітету ВРЦ (англ. Policy Reference Committee), на якому 3 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975: The Official Report of the Fifth Assembly of the World Council of Churches, Nairobi, 23 November – 10 December, 1975: SPCK. London: WM. B. Eerdmans, Grand Rapids, 1976. P. 5. 4 Ibid. P. 6–7. 5 Ibid. 1976. P. 213–215. 6 Bruce J. Nicholls. Nairobi 1975: a crisis of faith for the WCC. Themelios. URL: https://www.thegospelcoalition.org/ themelios/article/nairobi-1975-a-crisis-of-faith-for-the-wcc/. Siverian chronicle. 2023. № 5 43 представники церков християнського світу обговорили актуальні питання світопорядку, за результатами було прийняту низку підсумкових актів7. Так, наприклад, Всесвітня рада церков прийняла резолюцію по Близькому Сходу8. Це рішення гармонійно вписувалося в історичний контекст. Цей регіон, багатий на нафту, відзначався такими особливостями, як геополітично значущі території, складні етнічні та релігійні протиріччя. На початку 1970-х рр. загострилося протистояння між двома супер- державами епохи «холодної війни» – СРСР і США. У тексті резолюції ВРЦ висловила стурбованість ескалацією військової напруженості на Близькому Сході, закликала передові країни світу згорнути постачання зброї до регіо- ну, по суті, звинувативши тим самим Радянський Союз та Сполучені Штати у стимулю- ванні та посиленні регіональних воєн. З ізраїльсько-палестинського питання: Всесвітня рада церков закликала Ізраїль зали- шити окуповані ним під час Шестиденної війни 1967 р. єгипетські та йорданські терито- рії, а саме: Східний Єрусалим, західний берег річки Йордан, Сектор Газа та частину Си- найського півострова9. Країни, що були охоплені конфліктом, мали гарантувати взаємну безпеку, недоторканність кордонів, суверенітет і територіальну цілісність10. Крім того, ВРЦ підтримала право палестинського народу на самовизначення та ство- рення незалежної держави. Визнаючи Другу Синайську угоду11, організація закликала пе- реглянути умови договору на користь інтересів Палестини на скликаній для цього Женев- ській мирній конференції. У контексті врегулювання напруженої ситуації в регіоні особ- ливе місце відводилося церквам різних християнських конфесій. Вони повинні були об’- єднати зусилля для сприяння «природній довірі між сторонами та розвивати відповідаль- ну участь у мирному врегулюванні з боку своїх членів та урядів своїх країн», тобто церк- ви мали лобіювати імплементацію тез резолюції ВРЦ урядами власних країн12. Делегація РПЦ (МП) відіграла важливу роль у прийнятті подібних рішень: у контексті ізраїльсько-палестинського питання саме СРСР активно підтримував Організацію визво- лення Палестини (ОВП)13, тотожна риторика велася представниками Московської патрі- архії14. Примітно, що ВРЦ відмовилася визнати ОВП терористичною організацією, як то- го бажали представники протестантських церков США. Комітет прийняв окрему постанову, відому як «Звіт про Єрусалим»15, в основу якої бу- ло покладено послання Константинопольського патріарха Димитрія до Генерального сек- ретаря ВРЦ Філіпа Олфорда Поттера. Єрусалим – центр світових релігій, багатовікове місце поклоніння християн, іудеїв та мусульман. У зв’язку з цим, усі конфесії повинні співпрацювати між собою в ім’я збереження святині. ВРЦ закликала Ізраїль за підтримки спостерігачів з інших країн спільними зусиллями розробити законодавство, яке б регулю- вало статус-кво святих місць, на кшталт Паризького мирного договору 1856 р.16 та Берлін- ського трактату 1878 р.17 Християнські святині мають бути під охороною та захистом на- ціональних властей та міжнародної спільноти, при цьому жодна християнська церква од- ноосібно не повинна володіти правом власності на об’єкти поклоніння, всі храми є рівно- доступними для всіх18. При цьому, визнаючи складність та емоційну значимість питань, пов’язаних із майбут- нім статусом Єрусалима, Асамблея висловила позицію, що такий статус має визначатися в загальному контексті врегулювання близькосхідного конфлікту. Окреме місце в політичних дискусіях Найробійської асамблеї ВРЦ займали питання, пов’язані з проблемами Африканського континенту. 7 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 24–27. 8 Ibid. P. 162–163. 9 Michael B. Oren. Six Days of War: June 1967 and the Making of the Modern Middle East. Oxford: Oxford university press, 2002. P. 186. 10 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 162–163. 11 Medzini M. Israel. Ministry of Foreign Affairs. «Sinai II Accords». Israel’s Foreign Relations: selected documents, 1974–1977. Jerusalem: Ahva Press, 1982. Vol. 3. Р. 281–286. 12 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 162–163. 13 Організація визволення Палестини (ОВП) – арабська організація, що була створена Лігою арабських держав у 1964 р. з метою побудови незалежної держави Палестина та підриву держави Ізраїль. Складається з декількох угруповань, основним з яких є «аль Фатах», довгий час очолюваний Ясіром Арафатом. У західній історіографії створення та діяльність (фінансування, рекрутування та підготовка кадрів тощо) цієї організації тісно пов’язу- ють з КДБ. Наведена теорія ґрунтується на архівних документах, які стали відомі широкому загалу після розпа- ду СРСР. 14 Прохоров Д.П. «Спецслужбы Израиля». Кто и как финансирует палестинских экстремистов. Санкт-Петер- бург–Москва: Изд. дом «Нева», ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2002. С. 375–382. 15 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 164–165. 16 Кульчицький С.В. Енциклопедія історії України. Паризький мирний договір 1856. Київ, 2011. Т. 8. С. 66. 17 Ф. Мартенс. Берлинский трактат. 1 (13) июля 1878 г. Собрание трактатов и конвенций, заключенных Россиею с иностранными державами. 1888. T. VIII. C. 639–675. 18 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 164–165. Сіверянський літопис. 2023. № 5 44 Зокрема, було приділено увагу складній внутрішньополітичній ситуації в Анголі. Перш ніж розповісти про позицію ВРЦ з цього питання, вважаємо за необхідне зробити невеликий історичний екскурс. На поч. 1970-х рр. Ангола була колонією Португалії. На тлі розколу внутрішньополі- тичних структур метрополії, націоналістичні рухи, такі, як МПЛА19, ФНЛА20 та УНІТА,21 почали боротися за контроль над країною. У цей період країна стала ареною протистояння впливових держав епохи «холодної війни», конкуруючі політичні угруповання отримували фінансову, мілітарну та ідеологіч- ну підтримку від різних провідних акторів світопорядку, тим самим перетворившись на полігон протистоянь. Радянський Союз зробив ставку на МПЛА, вважаючи його соціаліс- тичним та близьким ідеологічним партнером, активно надавав військову допомогу, а та- кож брав участь у консультаціях і навчанні керівних політичних та військових кадрів. США, у свою чергу, віддавали пріоритет у підтримці груп ФНЛА та УНІТА, позиціонува- ли їх як антикомуністичні сили та прагнули внаслідок співробітництва запобігти поши- ренню радянського впливу в регіоні. Незважаючи на те, що Ангола згідно з умовами Ал- ворської угоди22 у 1975 р. здобула повну незалежність від Португалії, політична боротьба всередині країни не припинилася. Резолюція ВРЦ з Ангольського питання виразила занепокоєння щодо використання внутрішньополітичної ситуації зовнішніми силами, які підтримували національні рухи з метою популяризації власних ідеолого-політичних наративів. Була розкритикована полі- тика влади Португалії, яка «кинула народ Анголи на свавілля долі», поставивши на чолі країни нестабільний перехідний уряд. ВРЦ висловила побоювання, що конфлікт усереди- ні країни може перерости у війну глобальних масштабів та охопити значні території Африканського континенту23. Тут важливо зауважити, що Південно-Африканська Республіка (ПАР), побоюючись посилення лівих і комуністичних сил у сусідній Анголі та позиціонування їх як потен- ційну загрозу для власних територій та політичних інтересів, вирішила підтримати рух ФНЛА та УНІТА у їх протистоянні з МПЛА. Також було засуджено двоїстість політики європейських держав, яка полягала, з одно- го боку, у підтримці та потуранні «колоніальному португальському режиму та його ре- пресивній політиці щодо ангольського народу», а з іншого – у провокуванні громадян- ської війни та штучному перешкоджанні «прагненням народу до мирного врегулювання питання». ВРЦ закликала міжнародне співтовариство (зокрема ООН та ОАЄ24) не допус- тити розгортання військових іноземних інтервенцій на території країни25. Слід зазначити, що 11 листопада 1975 р. була проголошена незалежність Анголи, а буквально за день до цього Генеральний секретар ВРЦ Філіп Олфорд Поттер заявив, що закликав до негайного припинення громадянської війни в країні26. Отже, ВРЦ рішуче засудила «холодну війну» та біполярну модель світопорядку як де- структивний елемент у системі міжнародних відносин. Справедливо критикувала СРСР і США за використання територій третіх країн для розгортання протистояння один з одним за «сфери впливу». Між іншим, Всесвітня рада церков продемонструвала прихильність до прорадянських позицій на міжнародній арені. Делегації РПЦ (МП), а також православних церков з країн «соціалістичного табору» вдалося продавити вигідні наративи та відобразити їх у відпо- відній резолюції щодо Анголи. Засуджувалися дії організацій, які отримували підтримку 19 Народний рух за визволення Анголи (порт. Movimento Popular de Libertação de Angola) – це національно-виз- вольний рух, що проявляв зацікавленість в прокомуністичних ідеях, боровся за незалежність Анголи від порту- гальського володарювання, користувалася підтримкою з боку влади СРСР. За результатами війни за незалеж- ність здобув перемогу. Перший президент Агоштінью Нету був лідером саме цієї організації. 20 Національний фронт за визволення Анголи (порт. Frente Nacional de Libertação de Angola) – це військово-полі- тична організація, політична партія трайбалістського характеру, орієнтувалася на консервативні сили США та країн Західної Європи. 21 Національний союз за повну незалежність Анголи (порт. União Nacional para a Independência Total de Angola) – це повстанська маоїстська націоналістична організація, пізніше політична партія, боролася за незалежність Ан- голи, відома активною антикомуністичною позицією. 22 Text of the Alvor Agreement between Portugal and the Angolan Liberation Movements. URL: https://m.bigenc.ru/ vault/fbd67d60a751cec1c77867703afdb2dd.pdf. 23 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 166–167. 24 Організація африканської єдності (ОАЄ) – організація африканських країн. 2002 р. перейменована в Африкан- ський союз. Створена на основі Хартії африканської єдності у 1963 р. з метою зміцнення єдності та солідарності африканських держав, захисту їх суверенітету, територіальної цілісності та незалежності та заохочення міжна- родного співробітництва. 25 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 166–167. 26 Ibid. P. 165–166. Siverian chronicle. 2023. № 5 45 від уряду США (ФНЛА та УНІТА відповідно). ВРЦ укотре під час Асамблеї в Найробі продемонструвала свою позицію в контексті «холодної війни». Досить показовою в цьому контексті є резолюція Всесвітньої ради церков щодо «ядер- ної співпраці з Південною Африкою». Документ цікавий тим, що організація засудила діяльність американських і європейських компаній, які брали участь у фінансуванні та будівництві атомних електростанцій у ПАР у 1970-х рр., а саме: «Дженерал Електрик» (англ. «General Electric»), «Сіменс» (англ. «Siemens») і «АЕГ» (англ. «AEG»), «Браун, Бо- вері енд Сі» (нім. «Brown, Boveri & Cie»), «Вестингауз електрик» (англ. «Westinghouse Electric Corporation») тощо. У промовах звучали притаманні риториці прорадянської про- паганди слова: «колоніалізм», «фінансовий апартеїд», щодо привнесення нових прогре- сивних технологій до країни – «позбавлення громадян можливості чи права на особисту, соціальну та політичну свободу»27 тощо. ВРЦ висловлювала побоювання, що розробки в галузі атомної енергетики неодмінно сприяють створенню ядерної зброї в ПАР. При цьому заявлялося, що подібні дії можуть призвести до агресивної політики щодо сусідніх країн: Анголи, Зімбабве та Намібії. Орга- нізація закликала транснаціональні корпорації переглянути свої проєкти та згорнути по- дібні програми щодо ПАР28. Важливо зауважити, що двоїстість риторики ВРЦ пояснює той факт, що Радянський Союз у 1970-ті рр. також активно допомагав країнам на Африканському континенті роз- вивати атомну галузь енергетики, проте резолюцій та/або інших засуджуючих актів з цьо- го питання на їхню адресу видано не було. 1975 р. залишив слід у світовій історії низкою військових конфліктів і політичних по- трясінь у всьому світі, зокрема в азіатсько-африканському регіоні. Унаслідок тривалої бо- ротьби між напрямками національно-визвольного руху всередині країни 28 листопада 1975 р. було проголошено декларацію про незалежність Східного Тимору29. Цей акт за- вершив період португальського панування на цих землях. Проте відсутністю внутрішньо- політичної єдності негайно скористалися інші країни. Так, ФРЕТИЛІН30 (соціалістична партія) виступала за незалежність Східного Тимору, тоді як АПОДЕТІ31 та УДТ32 схилялися до ідеї приєднання до Індонезії. 29 листопада 1975 р. проіндонезійські сили підписали Декларацію Балібо33 (передувала їй Петиція Ба- тугате). У її тексті було висвітлено прохання «захистити індонезійську націю від терору фашистів ФРЕТИЛІН»34. У відповідь 7 грудня того ж року збройні сили Індонезії провели операцію з окупації території Східного Тимору. Позиції країн-учасниць «холодної війни» з цього питання очі- кувано розділилися35. Геополітично, СРСР підтримував незалежність Східного Тимору, засуджуючи індоне- зійську агресію, тоді як США залишалися обережними у критиці окупації, прагнучи під- тримувати відносини з Індонезією – стратегічно вигідною країною з погляду боротьби за сфери впливу в регіоні Океанія під час «холодної війни»36. Генеральна Асамблея ВРЦ у Найробі, під час засідання якої всі вищезгадані події, власне кажучи, і відбулися, не змогли залишити це поза порядком денним: у результаті було прийнято резолюцію щодо ситуації у Східному Тиморі. Всесвітня рада церков висловила глибоке занепокоєння погіршенням ситуації в регіо- ні, зробивши акцент на тезі про те, що кожен народ має рівноцінне право на самовизна- чення та створення незалежної держави. Асамблея визнала правомірність Римської угоди 1975 р.37, за якою Португалія зобов’язалася провести демократичний процес самовизна- 27 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975... P. 167–168. 28 Bruce J. Nicholls. Nairobi 1975: a crisis of faith… 29 Carey P., Bentley C. East Timor at the Crossroads: The Forging of a Nation. Honolulu, HI: University of Hawaii Press, 1995. P. 3, 33. 30 Революційний фронт за незалежність Східного Тимору (порт. Frente Revolucionária de Timor-Leste Independen- te) – східнотиморська соціалістична (марксистсько-ленінська) політична організація. 31 Тиморська народна демократична асоціація (порт. Associação Popular Democratica Timorense) – східнотимор- ська права політична партія, що виступала за приєднання Східного Тимору до Індонезії, підтримувала окупацій- ний режим. 32 Тиморський демократичний союз (порт. União Democrática Timorense, UDT) – східнотиморська консервативна партія, найстаріша у країні. Брала активну участь у політичній боротьбі 1974–1975 рр., підтримувала індонезій- ську окупацію. 33 Por António Sampaio A polémica declaração de Balibó, assinada em Bali, de apoio à integração. SAPO. URL: http://24.sapo.pt/noticias/internacional/artigo/a-polemica-declaracao-de-balibo-assinada-em-bali-de-apoio-a- integracao_20009070.html. 34 Jardine M. East Timor: Genocide in Paradise. Cambridge, MA: Odonian Press, 1995. P. 6, 10. 35 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 175–176. 36 Хазанов А.М. Восточный Тимор: долгий путь к независимости. История и современность. 2012. № 2 / Ки- берЛенинка. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/vostochnyy-timor-dolgiy-put-k-nezavisimosti. 37 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 176–177. Сіверянський літопис. 2023. № 5 46 чення для народу Східного Тимору. Це дозволило Східному Тимору мати шанс обрати свій власний статус – залишатися частиною Португалії, стати незалежною країною чи приєднатися до Індонезії38. ВРЦ вчинила обережно, навіть у певному сенсі зручно одночасно для всіх учасників «холодної війни»: засуджено було не анексію, а спосіб підпорядкування з використанням збройних сил, політичні сили закликалися до мирної та законної передачі влади. Тобто ре- золюція пропонувала такий сценарій розвитку подій: індонезійські війська повинні негай- но покинути територію Східного Тимору, але після чого буде організовано загальнонаціо- нальний референдум, якщо за його результатами народ підтримає ідею щодо входження до складу Індонезії, то війська вже на законних підставах можуть повернутися (але вже не в статусі окупаційної армії, а як правоохоронні органи). Представники РПЦ (МП) підкреслювали, що ядерна зброя становить загрозу для всьо- го людства, і закликали до консолідації міжнародних зусиль щодо її обмеження та скоро- чення39. Більшість церков християнського світу були солідарні з цих питань із позицією Мос- ковської патріархії: зокрема, тотожну думку озвучили представники делегацій Африкан- ської методистської єпископальної церкви, Єпископальної церкви США, протестантських церков Гани тощо. Однак були й такі учасники V Асамблеї ВРЦ, які висловлювали протилежну позицію з питань миру та роззброєння. Так, наприклад, спостерігачі від католицької церкви визнава- ли важливість стратегічного шляху досягнення та підтримки концепції «миру в усьому світі» та тенденцій щодо скорочення чисельності озброєнь, проте, між іншим, підкреслю- вали важливість збереження країнами необхідної оборони в інтересах захисту власних громадян. Схожу позицію зайняли представники Грецької православної церкви, тому представ- ник цієї делегації висловився таким чином: «ми підтримуємо необхідність збереження на- ціональної безпеки і не можемо прийняти повної відмови від ядерної зброї в цей час»40. Хоча й учасники Асамблеї від різних церков представляли часом полярні погляди на питання, що розглядалися, проте, незважаючи на це, прямих конфронтацій вдавалося уникнути, зберігаючи баланс у дискусіях і вести діалог до пошуку конструктивних рі- шень. Церкви також обговорювали проблеми, пов’язані з впливом військових конфліктів на громадянське суспільство, актуальні проблемами біженців і гуманітарної допомоги по- страждалим внаслідок воєн, геноцидів, пандемій, катаклізмів тощо. Проблемні питання глобального масштабу, які порушувалися на засіданні Асамблеї ВРЦ у Найробі, зокрема аспекти, пов’язані з темами миру та роззброєння, були актуаль- ними та повністю вписувалися до міжнародного порядку денного. Трансльовані тези про мілітаристські обмеження аж ніяк не були популістичними, а з послідовною регулярністю підкріплювалися реальними діями. Так, наприклад, у період з 1961 по 1975 рр. між країнами-учасницями протиборчих та- борів епохи «холодної війни» було укладено цілу серію договорів та угод з питань роз- зброєння. У 1963 р. СРСР, США та Великобританія підписали Договір про заборону випробу- вань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою (також відомий як Мос- ковська угода)41. Нині кількість країн-підписантів збільшилася до 131 держави, серед них є й Україна (підписала договір у 1996 р., ратифікувала лише у 2001)42. Метою цього договору було проголошено «швидше досягнення угоди про повне роз- зброєння під суворим контролем Організації Об’єднаних Націй, яке поклало б край гонці озброєнь…»43 Варто зазначити, що у 1996 р. договір було розширено до статусу всеосяжної заборони ядерних випробувань44. 38 Хазанов А.М. Восточный Тимор: долгий путь к независимости… 39 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 180. 40 Ibid. P. 67–68. 41 Договор о запрещении испытаний ядерного оружия в атмосфере, космическом пространстве и под водой. OOH. URL: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pdf/nuclear_seabed.pdf. 42 Status of signature and ratification. Official website The Comprehensive Nuclear-Test-Ban Treaty Organization (CTBTO). URL: https://www.ctbto.org/our-mission/states-signatories. 43 Договор о запрещении испытаний ядерного оружия… 44 The Comprehensive Nuclear-Test-Ban Treaty. Official website The Comprehensive Nuclear-Test-Ban Treaty Organi- zation (CTBTO). URL: https://www.ctbto.org/our-mission/the-treaty. Siverian chronicle. 2023. № 5 47 Якщо говорити про підсумки підписання, то, незважаючи на чинні заборони, домовле- ності порушувалися неодноразово. Мілітарні наукові дослідження, як і тестування робо- чих зразків на практиці, фактично було переведено на вищий рівень секретності. Ось ли- ше кілька прикладів у СРСР за період з 1963 по 1975 рр., які мають офіційне документаль- не підтвердження: так, підземні вибухи проводилися на полігоні Нова Земля45, численні подібні випадки траплялися також на полігоні Семипалатинськ (нині Казахстан)46. США, у свою чергу, у період з 1965 по 1963 рр. провели операцію «Плаушер» (англ. «Operation Plowshare»), метою якої було дослідження можливостей використання ядерно- го вибуху, згідно з офіційними даними, у мирних цілях, таких, як: будівництво каналів, прокладання шляхів сполучення, створення підземних сховищ та інших інженерних про- єктів47. Між СРСР та США у 1972 р. було укладено двосторонній договір про обмеження стра- тегічних озброєнь (ОСВ-1), згідно з його умовами кількість стратегічних стаціонарних міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) наземного базування на озброєнні обох країн мало бути зафіксованим на існуючому рівні станом на 1 липня 1972 р. Крім того, країни зобов’язувалися не консервувати пускові установки МБР. Тобто, якщо якась зі сто- рін хотіла модернізувати арсенал, то це можна було зробити лише за умови ліквідації від- повідної кількості застарілих зразків. Обмеження стосувалися також чисельності баліс- тичних ракет підводних човнів (БРПЛ): їх ліміт був зафіксований на момент підписання угоди. Крім того, укотре країни взаємно визнавали суверенітет і територіальну цілісність; погоджувалися з принципом невтручання та зобов’язувалися сприяти зміцненню еконо- мічних, наукових та культурних зв’язків48. Слідкувати за дотриманням умов угоди мали цільові моніторингові організації всере- дині обох країн. Так, наприклад, у США цим питанням займалося Агентство з контролю над озброєнням та роззброєнням (Arms Control and Disarmament Agency)49. Міжнародні домовленості були важливими кроками на шляху до фактичної повної реалізації концепту ідеї взаємної демілітаризації. Імплементація та подальша реалізація їхніх умов призвела до зниження кількості ядерних випробувань та встановлення контро- лю за стратегічними озброєннями, що сприяло пом’якшенню напруженості та покращен- ню відносин між США та СРСР, ознаменувавши собою становлення епохи розрядки на полях «холодної війни». За підсумками роботи V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі було прийнято резолюцію з питань роззброєння. У тексті документа наводяться дані зі звіту Стокгольм- ського міжнародного інституту дослідження проблем миру (англ. Stockholm International Peace Research Institute). У 1974 р. сумарно військовий бюджет світу становив понад 220 млрд. доларів США, причому з цієї кількості на мілітарні витрати країн НАТО та Вар- шавського договору припадало 82% загальної кількості фінансів50. У контексті критики нарощування ядерного арсеналу представники ВРЦ справедливо вказували на те, що розробки тактичного ядерного озброєння призводять до стирання кор- донів між традиційною та ядерною війною, отже, неухильне зростання потенційної небез- пеки та напруженості в цьому напрямку розглядалося як стимул сісти за стіл переговорів зі скорочення кількості цього виду озброєнь. Ескалація «холодної війни» призвела до гіперболізації політики взаємного стримуван- ня (боротьба за світову гегемонію, як ідея, засуджувалася всіма християнськими конфесі- ями). Християнські лідери підкреслювали, що гонка озброєнь між державами-гігантами в контексті «холодної війни» призводить до потрапляння як надлишків старих зразків зброї, так і перспективно нових для їх випробувань на практиці на території нестабільних бід- них країни Індокитаю, Близького Сходу та Африки. Реальну загрозу світу представляють не країни Європи та Америки, а саме такі зони споконвічних міжнаціональних конфліктів. Резолюція засуджувала нарощування військових баз у «країнах третього світу» у кон- тексті біполярного світопорядку епохи «холодної війни», закликала СРСР і США до ско- рочення військового представництва за межами власних територій. При цьому особливе 45 Кудрявцев Г.Г. Ядерный полигон на Новой земле. Морской сборник. 1991. № 9. С. 6–11. 46 Испытания ядерных боеприпасов на Семипалатинском полигоне. Отечественная история. 1975. № 1. С. 44– 49. 47 Sovacul B. Contesting the Future of Nuclear Power: A Critical Global Assessment of Atomic Energy. Singapore: World Scientific, 2011. Р. 171–172. 48 Interim agreement between The United States of America and The Union of Soviet Socialist Republics on certain measures with respect to the limitation of strategic offensive arms (SALT I) / NTI. URL: http://cns.miis.edu/ inventory/pdfs/aptsaltI.pdf. 49 Arms Control and Disarmament Act of 1961. U.S. Government Publishing Office (GPO). URL: https://www.gpo. gov/fdsys/pkg/STATUTE-75/pdf/STATUTE-75-Pg631.pdf. 50 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 180. Сіверянський літопис. 2023. № 5 48 місце було приділено базам у Індійському океані – раніше тривалий час нейтральному і спокійному регіоні51. ВРЦ дорікала ООН у неефективній роботі. Так, заявлялося, що єдиним практично функціонуючим досягненням цієї організації в період з 1945 по 1975 рр. в галузі роззбро- єння була відмова країн від використання та ліквідація наявних стратегічних запасів бак- теріологічної зброї. Інтерес до роззброєння де-факто змінився концентрацією уваги на- вколо поняття контролю за озброєннями, тобто контролю над «прогресом заради вбивств»52. На підставі всього вищесказаного ВРЦ зверталася до церков усіх християнських кон- фесій та деномінацій із закликом до перманентної боротьби на інформаційному фронті в ім’я кінцевої мети – повної відмови як від летального, так і від захисного озброєння у всьому світі, закликала пропагувати ідеї переговорів як єдину дієву платформу для вирі- шення міждержавних протиріч. Передбачалося проведення регулярних консультацій ЦК ВРЦ, які повинні вивчати та порівнювати наявний матеріал про фактори, що викликають нинішню гонку озброєнь, а також про технологічні, економічні, екологічні та військові наслідки. Зрештою, консуль- тації мали бути спрямовані на вироблення стратегії на національному та міжнародному рівнях для запобігання подальшому збільшенню військових витрат. ВРЦ рекомендувала додати до стратегії такі функціональні заходи: розробка тематич- них антимілітарних освітніх програм для навчальних закладів; ініціювання суспільних дискусій з цього питання; вивчення питань війни та миру в теологічній перспективі; роз- слідування випадків причетності церков до виробництва та торгівлі зброєю; сприяння професійній перепідготовці та повторному працевлаштуванню тих, хто заробляє собі на життя виробництвом озброєнь53. Окрім іншого, Асамблея ВРЦ закликала до скликання Всесвітньої конференції з роз- зброєння під егідою ООН. Резолюцією було проголошено, що боротьба за загальну демі- літаризацію є генеральною стратегічною метою практичної діяльності ВРЦ. За підсумками роботи Асамблеї було розроблено резолюцію, присвячену Гельсінським угодам. У ході її обговорення одним із делегатів Швейцарської федерації протестантських церков було запропоновано висловити ноту стурбованості обмеженнями релігійних сво- бод, які діяли в СРСР54, закликати радянський уряд дотримуватися сьомого принципу Гельсінських угод55. Тим самим Асамблея ВРЦ відреагувала на звернення від радянських дисидентів свя- щенника Гліба Якуніна та Льва Регельсона про дійсний стан речей у РПЦ (МП), гоніння та утиски людей за їхні релігійні переконання (було наведено конкретні приклади проти- воправних дій з боку влади). У тексті звернення описувалися основні моменти та тенден- ції антирелігійної політики радянської влади, починаючи з часів громадянської війни, під- креслювалося особливе ставлення до православ’я, акцентування на ньому в порівнянні з іншими віросповіданнями: католиками, мусульманами тощо. Радянські дисиденти вислов- лювали докір ВРЦ у зв’язку з тим, що хоча вона неодноразово виступала на захист ареш- тованих, але цього було безрезультатно, а дії нападного характеру з боку радянської вла- ди щодо православних віруючих замовчувалися56. Навколо цієї ініціативи спалахнула дискусія, позиції представників різних церков роз- ділилися. Так, делегація РПЦ (МП) виступила проти затвердження такої поправки. За підсумка- ми голосування пропозиція була відхилена (негативний голос віддали 39% присутніх, для позитивного результату потрібно було 2/3 голосів)57. У відповідь на такий результат парирували делегати англіканської церкви Канади, за- пропонувавши власну редакцію: «ВСЦ стурбована обмеженням свободи віросповідання у багатьох частинах світу, включаючи СРСР…» (закликали виконувати сьомий принцип усіма країнами світу без винятку)58. РПЦ (МП) і церкви країн «соціалістичного табору» знову ветували це питання, викли- кавши невдоволення з боку дисидентських російських емігрантських кіл і православних 51 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975... P. 180–181. 52 Ibid. 53 Ibid. P. 182. 54 Council of Churches Is at Odds Over Activism at Kenya Parley. The New York Times. 1975. № 26. Р. 58. 55 Принцип VII. Уважение прав человека и основных свобод, включая свободу мысли, совести, религии и убеж- дений. (Совещание по безопасности и сотрудничеству в Европе. Заключительный акт. OSCE. URL: https://www. osce.org/files/f/documents/0/c/39505_1.pdf. 56 Якунин Г., Регельсон Л. Обращение к делегатам V Ассамблеи Всемирного Совета Церквей. Вестник русского христианского движения. Париж. № 2–3–4 (116). 1975. С. 220–231. 57 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 169. 58 Ibid. Siverian chronicle. 2023. № 5 49 церков країн Західної Європи та Північної Америки. Примітним є той факт, що делегати європейських християнських церков на цьому не зупинилися: надійшла пропозиція повер- нутися до розгляду питання віросповідання на засіданні Центрального комітету ВРЦ у 1976 р. РПЦ (МП) знову виступила проти, нота протесту і цього разу була задоволена59. У результаті, у ході дискусії консенсусу було досягнуто, поправки, що засуджували гоніння, були прийняті у пом’якшеній редакції60. При цьому делегація РПЦ (МП) утрима- лася від голосування, професор Віталій Боровий пояснив причину такого рішення «атмо- сферою поспіху, знервованості, зайвих емоцій»61. У результаті багатостраждальна резолюція ВРЦ щодо оцінки Гельсінських угод була ухвалена. У тексті документа зазначено роль екуменічних організацій у прийнятті доле- носного міжнародного договору. ВРЦ закликала уряди країн-підписантів ратифікувати на державному рівні Гельсінські угоди, церквам та міжнародним організаціям активно сте- жити за їх практичним виконанням62. Крім того, наголошувалося на важливості «проєкту конвенції про європейську систему мирного вирішення суперечок», її доопрацюванні та суворому дотриманні. У церквах та ВРЦ, зокрема, простежувалася особлива місія – контроль за дотриманням прав людини, психологічна підтримка та виховна функція (вирощувати з дитинства до- тримання та повагу до загальнолюдських принципів, прав ООН як базису «здорового ви- сокорозвиненого суспільства»). Релігійні організації розглядалися як фундатори транс- кордонних контактів та свого роду гуманітарні канали та хаби, а віра в Бога – як обʼєдну- вальний міжцивілізаційний компонент63. У межах ВРЦ такі функції передусім покладено на «Комісію церков з міжнародних справ» (CCIA)64. У межах міжцерковної співпраці пра- возахисні функції також виконує незалежна організація – «Конференція європейських церков» (CEC)65. У тексті резолюції йшлося про те, що ВРЦ, спільно з CEC, висловили своє бажання взяти участь у Белградській нараді безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ)66 1977 р., метою якої було підбиття перших підсумків імплементації Гельсінських угод країнами- підписантами та попереднього аудиту та оцінки дотримання. Сьоме положення стосується питання релігії, тому ВРЦ як компетентний міжнародний орган зобов’язалася обговорити та сформулювати ноти урядам країн-підписантів, які б роз’яснили, як їх правильніше реа- лізувати на практиці та ефективніше використовувати. Незважаючи на протести РПЦ (МП), Асамблея ВРЦ уперше за довгий час зафіксувала в офіційному документі засуд- ження порушень свободи віросповідання в СРСР (проте з двоякою та суперечливою по- значкою «передбачувані»). Актуальною у світовому порядку денному перманентно незмінно залишається пробле- ма імплементації та практичної реалізації принципів Загальної декларації прав людини. Зі стабільною періодичністю постійно на міжнародному рівні порушуються питання прав і свобод людей у різних країнах світу. На порядку денному V Асамблеї Всесвітньої ради церков обговорювалося питання щодо стану речей з цього питання у країнах Латинської Америки. За підсумками дискусії було прийнято тематичну резолюцію. ВРЦ висловила ноту протесту практиці систематичного порушення прав людини, полі- тичному свавіллю на Південноамериканському континенті. У тексті документа наводять- ся конкретні приклади варіацій таких протиправних дій з боку влади: довільне та часом необґрунтоване затримання осіб без належних ордерів компетентних судових органів; по- збавлення волі без дотримання процедури належного судового розгляду; застосування до підслідних методів фізичного насильства та тортур; практика заручництва, переслідуван- 59 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975... P. 170–171. 60 Council of Churches Is at Odds Over Activism at Kenya Parley… Р. 58. 61 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 171. 62 Ibid. P. 172. 63 Ibid. P. 173–174. 64 Комісія церков з міжнародних справ (англ. Commission of the Churches on International Affairs (CCIA)) була за- снована Всесвітньою радою церков і функціонує як її відділ або комітет з міжнародних справ. Її місія полягає в аналізі та розробці позицій з міжнародних питань і представленні їх від імені ВРЦ, а також координації діалогу між церквами та міжнародними організаціями. 65 Конференція європейських Церков (Conference of European Churches (CEC)) – це міжнародна організація (неза- лежна від ВРЦ), заснована в 1959 р., обʼєднує різні християнські церкви та організації в Європі. CEC є форумом для діалогу, співпраці та обміну думками між християнськими церквами різних традицій та деномінацій, вона прагне зміцнити єдність християнства в Європі та сприяти миру, справедливості та солідарності в регіоні. 66 «Нарада безпеки та співробітництва в Європі» (НБСЄ) була міжурядовою організацією, заснованою в 1975 р. в результаті Гельсінкської наради, з метою покращення відносин між країнами Східної та Західної Європи під час холодної війни. Сіверянський літопис. 2023. № 5 50 ня чи залякування родичів людей, узятих під варту або звинувачених у правопорушеннях тощо67. ВРЦ закликала європейські країни прийняти латиноамериканських біженців, надати всім охочим надійний політичний притулок. Організація на те мала й особисті мотиви: низку протестантських місіонерів, а також кількох представників робочих органів ВРЦ, а саме Комітету миру було затримано в Аргентині та Чилі. Причиною затримання було роз- голошення на міжнародній арені випадків порушення прав людини в цих країнах. Делега- ція РПЦ (МП) зайняла рішучу позицію, активно підтримуючи положення резолюції68. Зазначимо, що в обох країнах діяли диктаторські режими: в Аргентині правила вій- ськова хунта на чолі з генералом Хорхе Відела, а в Чилі – тривала епоха президентства Аугусто Піночета. У контексті подій «холодної війни» згадані режими перебували у дружніх відносинах із США. У цій ситуації ВРЦ абсолютною більшістю голосів делегатів християнських церков прийняла виважене та обґрунтоване рішення, резолюція відображала чітку позицію щодо прав і свобод в латиноамериканському регіоні. Отже, V Асамблея Всесвітньої ради церков у Найробі була знаковою, певною мірою маркерною подією міжнародного масштабу. На ній обговорювалися не лише питання за- гальноцерковного характеру. Вона продемонструвала всьому світові погляд на глобальні політичні питання крізь призму християнських конфесій та деномінацій із різних куточків планети. Резолюції засудили «холодну війну» як деструктивний елемент у чинній системі світопорядку, критикували дії СРСР і США за використання третіх країн для розгортання театру протистояння. Християнські конфесії, різні за догмами та ідеями, виступили єди- ним монолітним актором на міжнародній арені. Тим часом Найробійська асамблея наочно надала приклад ефективності використання церкви як інструмента для лобіювання зовнішньополітичних цілей та доктрин різних ідео- логічних режимів. Порядок денний, резолюції, розпорядження та інші нормативні доку- менти Асамблеї дають зрозуміти, що «холодна війна» охоплювала всі сфери життя, супер- ництво блоків було розгорнуто практично на кожному клаптику земної кори і в кожному з напрямків економіки та культури. У цій ситуації ВРЦ показала себе з полярних позицій: з одного боку, як антиміліта- ристська, неупереджена, мирна, правозахисна організація, з іншого – у її резолюціях та рі- шеннях простежується вплив країн «соціалістичного табору»: замовчування утисків прав і свобод в СРСР, критика здебільшого антикомуністичних режимів. У свою чергу, РПЦ (МП) станом на той час, хоча й виглядала політично заангажова- ною, залежною та керованою структурою, але й була міцним авторитетним міжнародним актором. У підсумкових резолюціях Найробійської Асамблеї ВРЦ простежується ознаки ідеологічного впливу СРСР крізь діяльність делегатів РПЦ (МП), що брали участь у біль- шості робочих органів асамблеї. За 60–70-ті рр. ХХ ст. РПЦ (МП) пройшла показовий шлях і довела ефективність стра- тегічних рішень та ставок, які на неї робило радянське керівництво, вплинула на хід ком- паній на релігійному театрі «холодної війни». References Kulchytskyi, S.V. (2011). Entsyklopediia istorii Ukrainy. Paryzkyi myrnyi dohovir 1856 [Encyclopae- dia of the history of Ukraine. Paris peace agreement of 1856]. Kyiv, Ukraine. Prokhorov, D.P. (2002). «Spetssluzhby Yzraylia». Kto y kak fynansyruet palestynskykh ekstremystov [«Special services of Israel». Who and how finances the Palestinian extremists]. Андреєв Тимур Юрійович – аспірант кафедри нової та новітньої історії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (Майдан Свободи, 4, м. Харків, 61022, Україна). Andreiev Tymur – graduate student of the department of modern and latest history of V.N. Karazin Kharkiv national university (4 Svobody Sq., Kharkov, 61022, Ukraine). E-mail: andreev.timofey.ru.1913@gmail.com 67 Bruce J. Nicholls. Nairobi 1975: a crisis of faith… 68 David M. Patton. Breaking Barriers, Nairobi, 1975… P. 178–179. Siverian chronicle. 2023. № 5 51 POLITICAL DISCUSSIONS OF THE «COLD WAR» ERA AT THE V ASSEMBLY OF THE WORLD COUNCIL OF CHURCHES IN NAIROBI (1975) The purpose of the article is to analyze the topics, directions and nature of political discussions that took place between delegations of the V Assembly of the World Council of Churches in Nairobi; to reveal the problem of using international religious organizations as a platform for confrontation of the Cold War era; to determine the role of the Russian Orthodox Church (Moscow Patriarchate) in organizing and hol- ding the Assembly, its position in the context of political discussions; to analyze the transmission of pro-So- viet narratives through international religious institutions. Research methodology. The author studied the problem through the prism of traditional historical ap- proaches (historical-thematic and historical-chronological), used general historical (historical-comparati- ve, historical-typological, historical-systemic) and general scientific methods (analysis, synthesis). Scienti- fic novelty. In the article the author for the first time in Ukrainian historiography proposes to look at cur- rent global issues of the 1970s from the perspective of global trends and narratives of the Cold War era through the prism of documents of Christian international organizations, namely the V Assembly of the WCC. Conclusions: the V Assembly of the World Council of Churches in Nairobi (November 23 – December 5, 1975) was a landmark event of an international scale, demonstrating to the whole world a view of global political issues through the prism of Christian confessions and denominations. The resolutions condemned the «cold war», the acceleration of the pace of militarization in the global dimension, the violation of rights and freedoms, criticized actions of the USSR and the USA for using third countries to deploy the theater of confrontation. Christian denominations, different in dogmas and ideas, acted as a single monolithic actor in the international arena. Meanwhile, the Nairobi Assembly clearly provided an example of the effective- ness of using the church as a tool for lobbying foreign policy goals and doctrines of various ideological re- gimes. ROC showed itself from polar positions: on the one hand, as an anti-militaristic, impartial, peace- ful, human rights organization, on the other hand, the influence of the countries of the «socialist camp» can be traced in its resolutions and decisions. In turn, the Russian Orthodox Church (MP) before 1975 looked not only as a fully politically engaged, dependent and controlled structure, but also as a strong and autho- ritative international actor. It went through a demonstrative path and proved the effectiveness of strategic decisions and bets placed on it by the Soviet leadership, which influenced the course of the «Cold War» in the religious sphere. Key words: World Council of Churches, ecumenism, Russian Orthodox Church, Cold War, internatio- nal relations, disarmament policy, peace, freedom of religion, rights and freedoms, Helsinki agreements, political discussions. Дата подання: 20 серпня 2023 р. Дата затвердження до друку: 15 жовтня 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Андреєв, Т. Політичні дискусії епохи «холодної війни» на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975). Сіверянський літопис. 2023. № 5. C. 41–51. DOI: 10.58407/litopis.230506. Цитування за стандартом APA Andreiev, Т. (2023). Politychni dyskusii epokhy «kholodnoi viiny» na V Asamblei Vsesvitnoi rady tserkov u Nairobi (1975) [Political discussions of the «Cold War» era at the V Assembly of the World Co- uncil of Churches in Nairobi (1975)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5, P. 41–51. DOI: 10.58407/litopis.230506.

Політичні дискусії епохи "холодної війни" на V Асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі (1975)

Репозитарії

Схожі ресурси