Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис
Мета статті – на підставі джерел особового походження (переважно опублікованих) зробити спробу психолого-біографічного аналізу постаті письменника, літературознавця, критика, журналіста Михайла Могилянського (1873–1942) в конкретно-історичних обставинах місця і часу, подати сприйняття його особист...
Збережено в:
| Дата: | 2023 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2023
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199758 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис / Т. Демченко, С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2023. — № 5. — С. 99-109. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-199758 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1997582024-10-29T14:11:03Z Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис Демченко, Т. Іваницька, С. Розвідки Мета статті – на підставі джерел особового походження (переважно опублікованих) зробити спробу психолого-біографічного аналізу постаті письменника, літературознавця, критика, журналіста Михайла Могилянського (1873–1942) в конкретно-історичних обставинах місця і часу, подати сприйняття його особистості сучасниками, показати його ставлення до своєї малої батьківщини – Чернігівщини та її людей. Робота ґрунтується на засадах біоісторіографічного методу. Новизна роботи полягає в тому, що проаналізовано головні здобутки української гуманітаристики у вивченні доробку М. Могилянського, в оприлюдненні джерел особового походження, які він залишив нащадкам. Авторки зосередили увагу на аналізі процесу кристалізації національної й мовної ідентичності героя нарису, головних рис вдачі, а також подій громадсько-політичного життя й особистих взаємин, які сформували цю людину. Узяті в сукупності названі джерела особового походження, наукові праці, белетристика М. Могилянського та література про нього дали змогу зробити певні висновки щодо особистості цього «роботящого чернігівця», які підтверджуються обсягом написаного ним, видатною працездатністю, зацікавленістю новими темами, напрямками досліджень, інтересом до життя в усіх його проявах, відкритістю та щирістю у ставленні до людей, любов’ю до рідного краю. Факти доводять, що М. Могилянський завжди вважав себе чернігівцем, був у курсі справ чернігівської громадськості. Ця небуденна особистість приваблює не лише літературним хистом, але й контроверсійністю світогляду, неординарністю вчинків, багатством талантів – вчений, перекладач, бібліограф і завзятий бібліофіл, журналіст, громадський і партійний діяч. The purpose of the article is to make an attempt to analyze the psychological and biographical figure of the writer, literary critic, journalist Mykhailo Mohyliansky (1873–1942) in the specific historical circumstances of place and time, to present the perception of his personality by his contemporaries, and to show his attitude to his small homeland – Chernihiv region and its people, on the basis of personal sources (mostly published). The work is based on the principles of the biohistoriographic method. The novelty of the work is that it analyzes the main achievements of Ukrainian humanities in the study of M. Mohyliansky ʼs work and the publication of sources of personal origin that he left to his descendants. Authors focused their attention on the analysis of the process of crystallization of national and linguistic identity of the hero of the essay, the main traits of his character, as well as events of social and political life and personal relationships that shaped this person. Taken together, these sources of personal background, scientific works, Mohylianskyʼs fiction and literature about him made it possible to draw certain conclusions about the personality of this «hardworking Chernihiv citizen», which are confirmed by the volume of his writings, his outstanding ability to work, interest in new topics, research areas, interest in life in all its manifestations, openness and sincerity in his attitude to people, and love for his native land. Facts prove that M. Mohyliansky always considered himself a citizen of Chernihiv and was aware of the affairs of the Chernihiv community. This extraordinary personality attracts not only with his literary talent, but also with the controversy of his worldview, extraordinary actions and wealth of talents: a scientist, translator, bibliographer and avid bibliophile, journalist, public and party activist. 2023 Article Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис / Т. Демченко, С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2023. — № 5. — С. 99-109. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230510 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199758 94:929(477)«1920/1930»Михайло Могилянський uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Демченко, Т. Іваницька, С. Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис Сiверянський літопис |
| description |
Мета статті – на підставі джерел особового походження (переважно опублікованих) зробити спробу психолого-біографічного аналізу постаті письменника, літературознавця, критика,
журналіста Михайла Могилянського (1873–1942) в конкретно-історичних обставинах місця і часу,
подати сприйняття його особистості сучасниками, показати його ставлення до своєї малої батьківщини – Чернігівщини та її людей. Робота ґрунтується на засадах біоісторіографічного методу.
Новизна роботи полягає в тому, що проаналізовано головні здобутки української гуманітаристики
у вивченні доробку М. Могилянського, в оприлюдненні джерел особового походження, які він залишив нащадкам. Авторки зосередили увагу на аналізі процесу кристалізації національної й мовної
ідентичності героя нарису, головних рис вдачі, а також подій громадсько-політичного життя й
особистих взаємин, які сформували цю людину. Узяті в сукупності названі джерела особового походження, наукові праці, белетристика М. Могилянського та література про нього дали змогу зробити певні висновки щодо особистості цього «роботящого чернігівця», які підтверджуються обсягом написаного ним, видатною працездатністю, зацікавленістю новими темами, напрямками досліджень, інтересом до життя в усіх його проявах, відкритістю та щирістю у ставленні до людей, любов’ю до рідного краю. Факти доводять, що М. Могилянський завжди вважав себе чернігівцем, був у курсі справ чернігівської громадськості. Ця небуденна особистість приваблює не лише літературним хистом, але й контроверсійністю світогляду, неординарністю вчинків, багатством
талантів – вчений, перекладач, бібліограф і завзятий бібліофіл, журналіст, громадський і партійний діяч. |
| format |
Article |
| author |
Демченко, Т. Іваницька, С. |
| author_facet |
Демченко, Т. Іваницька, С. |
| author_sort |
Демченко, Т. |
| title |
Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис |
| title_short |
Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис |
| title_full |
Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис |
| title_fullStr |
Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис |
| title_full_unstemmed |
Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис |
| title_sort |
михайло могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2023 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199758 |
| citation_txt |
Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епістолярію: історико-психологічний нарис / Т. Демченко, С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2023. — № 5. — С. 99-109. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT demčenkot mihajlomogilânsʹkijkrízʹprizmuŝodennikamemuarívepístolâríûístorikopsihologíčnijnaris AT ívanicʹkas mihajlomogilânsʹkijkrízʹprizmuŝodennikamemuarívepístolâríûístorikopsihologíčnijnaris |
| first_indexed |
2024-11-10T18:52:47Z |
| last_indexed |
2024-11-10T18:52:47Z |
| _version_ |
1815362685830692864 |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2023. № 5
99
РОЗВІДКИ
УДК 94:929(477)«1920/1930»Михайло Могилянський
Тамара Демченко, Світлана Іваницька
•
МИХАЙЛО МОГИЛЯНСЬКИЙ
КРІЗЬ ПРИЗМУ ЩОДЕННИКА, МЕМУАРІВ, ЕПІСТОЛЯРІЮ:
ІСТОРИКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ НАРИС
DOI: 10.58407/litopis.230510
© С. Іваницька, 2023. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9308-6170, https://orcid.org/0000-0003-1677-1013
Мета статті – на підставі джерел особового походження (переважно опублікованих) зроби-
ти спробу психолого-біографічного аналізу постаті письменника, літературознавця, критика,
журналіста Михайла Могилянського (1873–1942) в конкретно-історичних обставинах місця і часу,
подати сприйняття його особистості сучасниками, показати його ставлення до своєї малої бать-
ківщини – Чернігівщини та її людей. Робота ґрунтується на засадах біоісторіографічного методу.
Новизна роботи полягає в тому, що проаналізовано головні здобутки української гуманітаристики
у вивченні доробку М. Могилянського, в оприлюдненні джерел особового походження, які він зали-
шив нащадкам. Авторки зосередили увагу на аналізі процесу кристалізації національної й мовної
ідентичності героя нарису, головних рис вдачі, а також подій громадсько-політичного життя й
особистих взаємин, які сформували цю людину. Узяті в сукупності названі джерела особового по-
ходження, наукові праці, белетристика М. Могилянського та література про нього дали змогу зро-
бити певні висновки щодо особистості цього «роботящого чернігівця», які підтверджуються об-
сягом написаного ним, видатною працездатністю, зацікавленістю новими темами, напрямками до-
сліджень, інтересом до життя в усіх його проявах, відкритістю та щирістю у ставленні до лю-
дей, любов’ю до рідного краю. Факти доводять, що М. Могилянський завжди вважав себе чернігів-
цем, був у курсі справ чернігівської громадськості. Ця небуденна особистість приваблює не лише лі-
тературним хистом, але й контроверсійністю світогляду, неординарністю вчинків, багатством
талантів – вчений, перекладач, бібліограф і завзятий бібліофіл, журналіст, громадський і партій-
ний діяч.
Ключові слова: Михайло Могилянський, Наталя Полонська-Василенко, Наталя Романович-Тка-
ченко, біоісторіографія, щоденник, мемуари, епістолярій, Чернігівщина.
Як страшно оре історичний плуг!
Які скарби були – були і зникли!
Ліна Костенко. Летючі катрени
На думку авторок, однією з найвідчутніших цілей сучасної української історіографії
нині стала потреба зібрати й проаналізувати доступну інформацію про видатних україн-
ців: політичних, громадських, військових діячів, письменників, митців, – видати їхні пра-
ці, підготувати бібліографічні покажчики, біографічні нариси тощо. Крім усього іншого,
слід подбати й про популяризацію внеску тієї чи іншої особистості у спільну справу –
здобуття свободи, незалежності, підстав української державності. Створення українського
Пантеону не означає зведення монументальних пам’ятників, та й в умовах війни – це на-
вряд чи можливо. Ідеться про постійну роботу по відзначенню, хай і скромному, доробку
своїх земляків у межах того чи іншого регіону. Вона вимагає системності й зацікавленості
громадськості, а не великих коштів. Імовірно, саме це мала на увазі Ліна Костенко, коли
писала про зниклі «скарби» – осіб, котрі творили історію, культуру, державність. Дійсно,
якщо запитати в людини навіть з вищою освітою, що вона знає про Михайла Могилян-
ського, то найчастіше почуєш не вельми змістовну відповідь.
Ким же насправді був герой цього нарису? Не будемо розпочинати з традиційного на-
бору компліментів, хоча стаття й готується до друку напередодні поважної дати – 150-річ-
Сіверянський літопис. 2023. № 5
100
чя від дня народження письменника, літературознавця, критика, журналіста (1873–1942),
який народився в Чернігові, а помер у селищі Велика Мурта Красноярського краю від
лейкемії (білокрів’я). Формально він не був репресованим, а в Сибіру опинився як еваку-
йований.
Постать та творчий доробок «напівзабутого інтелектуала», як його схарактеризували в
одному з українських пресових видань із десяток років тому1, і сьогодні досліджені явно
недостатньо, можливо, за винятком літературознавчих аспектів. Насамперед ідеться про
непрості життєві колізії, громадсько-політичну й публіцистичну діяльність. Ця небуденна
особистість приваблює не лише літературним хистом, але й контроверсійністю світогля-
ду, неординарністю вчинків, багатством талантів – вчений, перекладач, бібліограф і завзя-
тий бібліофіл, журналіст, громадський і партійний діяч (член партії кадетів)… Для біль-
шовиків він однозначно був ворогом. У щотижневих зведеннях секретного відділу
ДПУ УСРР за 1927–1929 рр. прізвище М. Могилянського зустрічається часто: то його зга-
дують як автора оповідання «Вбивство», то як «неокласика», то підозрюють у належності
до вигаданої самими ж чекістами «Спілки визволення України»2. Хоча М. Могилянському
пощастило уникнути кулі в потилицю, але жертвами Розстріляного Відродження стали
його діти – поети Лідія (Ладя) Могилянська і Дмитро Могилянський (Тась)3.
На довгі роки, як повелося в СРСР, на прізвище Могилянського було накладене табу.
Тільки на початку 1970-х рр. в одному збірнику вийшло друком його невелике оповідання
«Мистецтво рецензії»4. До сотої річниці від дня народження опального письменника в
чернігівській обласній газеті з’явилася присвячена ювілярові стаття городнянського жур-
наліста І.П. Дудка «Публіцист, письменник, перекладач»5.
Упродовж наступного двадцятиріччя вийшли у світ розвідки літературознавиці Наталії
Шумило. У статті, що передувала уривкові з твору М. Могилянського на сторінках попу-
лярного збірника і привернула увагу до творчості маловідомого на тоді діяча, дослідниця
наголосила, що, незважаючи на «залізні лещата» 1930-х рр., «письменникові вдалося
здійснити основні свої творчі задуми»6. Висновок досить спірний, оскільки ще й сьогодні
ми не можемо похвалитися, що повністю опрацьовані й видані або принаймні підготовле-
ні до друку художні твори М. Могилянського, його публіцистика й документи особового
походження: спогади, листування, щоденник. Але процес повернення й інтерпретації
спадщини Михайла Михайловича було розпочато.
На Чернігівщині чи не першим розпочав вивчати життя родини Могилянських, їх-
ню творчість молодий вчений, випускник Чернігівського педінституту ім. Т. Шевченка
Григорій Курас (1957–2008). Він спілкувався з донькою М. Могилянського Оленою Ісає-
вою, його племінником Олександром Петровичем Могилянським, згодом продовжив до-
слідження в період, коли жив у США й активно співпрацював з УВАН у Нью-Йорку.
Г. Курас – автор близько десяти публікацій про М. Могилянського, його рідних і друзів.
На відміну від вчених, котрі вишукували й аналізували соціальні та політичні мотиви,
чернігівський історик зосередився на людських рисах своїх героїв. Так, одну із своїх
праць він назвав: «М. Могилянський та В. Міяковський – два взірці шляхетності: з історії
української інтелігенції»7. Уже по відході дослідника у вічність стаття була передрукова-
на у збірці, присвяченій його пам’яті8. Що це були дійсно дві шляхетні особистості, не за-
вдяки належності до аристократичного роду, а в силу своїх людських якостей, свідчать й
надруковані Г. Курасом листи М. Могилянського до В. Міяковського9. Очевидно, до ро-
боти над ними спонукала й допомога Оксани Володимирівни Міяковської-Радиш (1919–
1 Груша Х. Напівзабутий інтелектуал. Сьогодні виповнюється 140 років від дня народження Михайла Могилян-
ського. Голос України. 2013. 4 грудня. URL: http://www.golos.com.ua/article/35715.
2 Українська інтелігенція і влада. Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр. / Упоряд. В.М. Дани-
ленко. Київ: Темпора, 2012. С. 35–36, 66, 560, 576.
3 Невідоме Розстріляне Відродження: антологія / Упоряд., передм. Ю.П. Винничука. Харків: Факт, 2016. 763 с.
Див. докладніше: Ладя Могилянська. С. 144–156, Дмитро Тась. С. 461–506.
4 Чорнозем підвівся / Упоряд. текстів, передм. та прим. В. Півторадні. Київ: Вид-во ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1971.
С. 218–220.
5 Іван Петрович Дудко (Біобібліографічний покажчик). Чернігів: Чернігівська обласна універсальна бібліотека
ім. В.Г. Короленка, 2006. Вип. 7. С. 16.
6 Шумило Н. «…Ваша робота марно не загине…» Україна. Наука і культура. Київ: [Поліграфкнига], 1991.
Вип. 25. С. 345. Також див. ґрунтовну працю цієї ж авторки: Під знаком національної самобутності: Українська
художня проза і літературна критика кінця ХІХ – поч. ХХ ст.: монографія / Ін-т літератури ім. Т. Шевченка;
Відп. ред. П.М. Федченко. Київ: Задруга, 2003. 339 с.
7 Курас Г. М. Могилянський та В. Міяковський – два взірці шляхетности: з історії української інтелігенції. Сво-
бода (США). 2006. 1 вересня. С. 15, 23.
8 «Я думав, які теми були б цікаві…»: Праці Г. Кураса, спогади і матеріали про українського історика / Упоряд.:
В.М. Бойко, Т.П. Демченко, І.Я. Каганова. Чернігів, 2010. С. 28–33.
9 Могилянский М. Письма Владимиру Мияковскому / Вступ. ст., прим. Г. Кураса. The New Review. Нью-Йорк,
2001. Кн. 225 (декабрь). С. 186–208.
Siverian chronicle. 2023. № 5
101
2020) – архіваріуса УВАН. Ця жінка стала добрим генієм для багатьох дослідників, що
приїздили до Нью-Йорка. Оксана Забужко присвятила її «світлій пам’яті» одну зі своїх
книжок10. На жаль, не всі листи, підготовлені до друку Г. Курасом, побачили світ.
Оприлюднення й аналіз повного масиву наукової, літературної спадщини М. Могилян-
ського, його публіцистики ще попереду, але за останні роки було зроблено чимало в цьо-
му напрямку11. Редакція всеукраїнського часопису «Пам’ятки України: історія та культу-
ра» підготувала гарний подарунок до 140-річчя від дня народження Михайла Могилян-
ського, запросивши до участі у своєму проєкті дослідників із Києва, Чернігова, Дніпра,
Запоріжжя. Усі публікації числа № 9 журналу за 2013 р. присвячені ювілярові і його роди-
ні. Портрет героя привертає увагу відкритістю, щирістю та доброзичливістю. Представле-
ні практично всі напрямки й певні результати досліджень сучасних авторів: від історії ро-
ду та біографії письменника до аналізу творчості, досягнень на науковій ниві, ідейно-по-
літичних поглядів, відносин із видатними творчими особистостями та громадськими дія-
чами, котрі імпонували М. Могилянському своїми переконаннями й діяльністю. У науко-
вих розвідках відтворюється процес формування української ідентичності ювіляра, з’ясо-
вуються роздуми щодо перспектив розвитку національної культури та майбутнього укра-
їнсько-російських відносин, дається характеристика його діяльності на посаді керівника
«Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України» (1923–1933),
оцінюються його погляди на проблеми реформування політичного й соціально-економіч-
ного устрою Російської імперії, місця і ролі Державної Думи в політичній системі країни,
відновлюється перебіг напівзабутої полеміки 1913–1914 рр. з В. Леніним із національного
питання, яка фатально відбилася на подальшій долі М. Могилянського та його родини.
Уперше опубліковані усі три версії автобіографії. На особливу увагу заслуговує біобібліо-
графічний покажчик. На жаль, він далеко не повний.
Складається враження, що заборона друкуватися, здійснена після появи в журналі
«Червоний шлях» (1926 р.) оповідання «Вбивство», фатальним чином діє й досі… У неза-
лежній Україні спромоглися видати лише роман «Честь» та низку (13) новел12. М. Моги-
лянський визначив жанр свого роману як «патетично-романтичний», авторка передмови
до видання 2015 р. схарактеризувала його «майстром урбаністичного й еротичного нара-
тиву»13. А от історикам впадає в око повторення ситуації з оповіданням «Вбивство». Як
відомо, головний герой роману знаменитий лікар-хірург Дмитро Калін здійснює самогуб-
ство (він втопився), дізнавшись, що прооперована ним пацієнтка померла. У реальному
житті у Києві, біля моста через Дніпро 8 червня 1927 р. покінчив рахунки з життям мис-
тецтвознавець, музейний працівник, завідувач відділу Київського історичного музею Да-
нило Щербаківський. Поховали його 11 червня. С. Єфремова обурив «пишний похорон»,
він писав про те, «щоб запобігти утіканню від життя Щербаківських, треба в корені зміни-
ти всю систему урядування, а цього наївно було б і вимагати від теперішніх самодержав-
чиків. Буде все по-старому. І час од часу жертва подібна Щербаківському ударить по тімʼї
оспале громадянство, розійдеться широкими кругами по стоячій воді і… все затихне. Ін-
шого не буває в деспотіях…»14 Історія набула значного розголосу, адже небіжчик зали-
шив передсмертний лист, в якому звинуватив директора музею в цькуванні. Чекісти вель-
ми ретельно відслідковували реакцію на цю трагедію15, і на М. Могилянського чекали б
нові неприємності, але роман вийшов друком в журналі «Вітчизна» лише у 1990 р. Київ-
ські чекісти, можливо, й переглянули свого часу текст твору «Честь», але ж їх цікавила
реакція київської інтелігенції, а не аналіз твору. А до 2015 р., коли нарешті дійшла справа
до друку роману книжкою, проблема втратила свою гостроту, бо розповідями про звірст-
ва чекістів тепер мало кого можна було б здивувати…16
Російськомовні романи М. Могилянського, його мемуари так і не були видані. Серед
публікацій останніх років варто назвати добірку листів М. Могилянського та його матері
до відомого чернігівського громадського діяча Іллі Шрага17. Особливий інтерес викликає
корпус листів М. Могилянського до Н. Полонської-Василенко, нещодавно підготований
10 Забужко О. Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу. Київ: ВД «КОМОРА», 2021. 96 с.
11 Огляд літератури з проблеми див.: Демченко Т., Іваницька С. Життя та творчий шлях Михайла Могилянського
в контексті його епістолярної спадщини. Листи Михайла та Марії Могилянських до Іллі Шрага (1907–1917 рр.).
Чернігів: Просвіта, 2014. С. 8, 29–35.
12 Могилянський М. Честь. Вбивство: Вибране / Передм. Т. Синьоок. Київ: ВЦ «Академія», 2015. 208 с. (Серія
«In crudo»).
13 Там само. С. 7.
14 Єфремов С.О. Щоденники, 1923–1929. Київ: ЗАТ «Газета “РАДА”», 1997. С. 514 (Серія «Мемуари»).
15 Українська інтелігенція і влада… С. 141, 149–150, 152–153, 160–161.
16 Докладніше див. рецензію: Демченко Т. Могилянський М. Честь. Вбивство: Вибране / Вст. ст. Т. Синьоок. Ки-
їв: ВЦ «Академія», 2015. 208 с. (Серія «In crudo»). Сіверянський літопис. 2015. № 4. С. 230–235.
17 Листи Михайла та Марії Могилянських до Іллі Шрага (1907–1917 рр.) / Упоряд., передм., прим. Т.П. Демчен-
ко, С.Г. Іваницької. Чернігів: Просвіта, 2014. 144 с.
Сіверянський літопис. 2023. № 5
102
В. Сергієнко18. Слід відзначити як глибокий та цікавий історичний аналіз вищеназваного
епістолярію, так і зразкове археографічне виконання. У передмові «Листи туги і надії» до
оприлюдненого листування упорядниця зазначила протилежність світосприймання учас-
ників епістолярного діалогу: хоча обом їм випало жити в «епоху потрясінь», але Н. По-
лонська-Василенко шкодувала за минулим, а от М. Могилянський вірив «у майбутнє люд-
ства», як воно пророкувалося марксистами. Це не завадило їм довіряти одне одному і щи-
ро дружити. Мабуть, значну роль зіграло й захоплення наукою, прагнення бути корисним
суспільству. Досить швидко з’ясувалося, що обидва вчені не потрібні радянській владі:
«У 1933 р. і 60-річного Могилянського, і 49-річну Полонську-Василенко “як бувших лю-
дей” було викинуто на узбіччя великого соціалістичного будівництва»19. Колеги по роботі
в Академії наук УСРР, вони змушені були по-різному звикати до нових, украй нелегких
обставин життя.
У вищеназваній праці В. Сергієнко привертають увагу й ретельно опрацьовані приміт-
ки. А оскільки у вартісному джерелі, інформативно багатому й щедрому на роздуми «Що-
деннику, 1934, листопад – 1937, жовтень» М. Могилянського, вміщеному у виданні «Хро-
ніка 2000: Український культурологічний альманах» (2007, вип. 59) примітки взагалі від-
сутні, то робота дослідниці певною мірою компенсує цей недолік, даючи певне уявлення
про осіб, котрі з’являються на сторінках «Щоденника». Для тих, хто продовжить роботу з
дослідження доробку Михайла Могилянського, вельми важливою є й інформація про те,
де зберігаються його листи, спогади, художні твори, яку теж оприлюднила В. Сергієнко.
Ця ж авторка високо оцінила і спогади Н. Полонської-Василенко про героя нашої розвід-
ки20, зазначивши, що вони були чи не єдиними, присвяченими персонально Михайлу Ми-
хайловичу. Тоталітарна доба не надто заохочувала до писання мемуарів, відвертих листів
чи ведення щоденників. Еміграція надавала такий шанс. Наталя Дмитрівна ним успішно
скористалася.
У листах Могилянського до Полонської-Василенко, мабуть, зовсім не випадково по-
стає тема мемуарів «В девяностые годы», опублікованих у 1924 р.21 На той час вони були
єдиним його доробком у цьому жанрі, що побачив світ у популярному часописі з історії
громадських і визвольних рухів; у 2014 р. вміщені як додаток у збірці листів до І. Шрага22.
Згодом М. Могилянський, уже перебуваючи в Дмитрові, де тоді працювала вільнонайма-
ною на будівництві Волго-Донського каналу його донька Ладя (Лідія), заходився переос-
мислювати не лише власний життєвий досвід, але й історію свого роду, долю батьків. Ще
в Києві він приступив до складання довідок про осіб, згаданих у спогадах. Син Дмитро,
якому він їх прочитав, схвалив намір: автор «убедился, что примечания для него интерес-
нее самого текста». Але знову невдача, яку М. Могилянський кваліфікував як «нещастя»:
валізу з переробленим варіантом мемуарів по дорозі вкрали, відтак постала непроста
проблема відновити все втрачене23.
Для створення повноцінної наукової біографії важливе значення мають і три варіанти
автобіографії М. Могилянського, опубліковані С. Ляшко24, та низка інших праць цієї ж ав-
торки. У третьому «автобіографічному нарисі», датованому 25 січня 1930 р., М. Могилян-
ський мимохідь зазначив: «Найбільше написав кореспонденцій (кілька тисяч) та рецензій
(кілька сотень)». Трохи далі додав: «Повної бібліографії своїх писань подати не можу, бо
ніколи не займався реєструванням своїх праць та збиранням їх, більшості своїх писань і
не маю в себе»25. Сумно стає, коли задумуєшся, стільки інтелектуальних зусиль докладала
людина і як мало вціліло з тієї щоденної праці й зрештою дійшло до тих, хто міг би від-
творити її життєвий шлях як складову частину історії народу – те вкрали, те згоріло, те
недоступне, бо знаходиться в архівосховищах та бібліотеках ворога…
Узяті в сукупності названі джерела особового походження, наукові праці, белетристи-
ка М. Могилянського та література про нього дають змогу зробити певні висновки щодо
особистості цього «роботящого чернігівця», як схарактеризував його київський письмен-
18 Могилянський М. Листування з Наталією Полонською-Василенко 1929–1941 / Упоряд., передм., прим. В. Сер-
гієнко. Харків: ТОВ «Вид-во “Права людини”», 2023. 496 с.: фотоіл.
19 Там само. С. 4–5.
20 Полонська-Василенко Н. Михайло Михайлович Могилянський. Спогади. Київ: ВД «Києво-Могилянська ака-
демія», 2011. С. 492–501.
21 Могилянский М. В девяностые годы. Былое. 1924. № 23. С. 132–161; № 24. С. 97–139.
22 Могилянский М. В девяностые годы. Листи Михайла та Марії Могилянських до Іллі Шрага (1907–1917 рр.).
С. 117.
23 Могилянський М. Листування з Наталією Полонською-Василенко… С. 189–190.
24 Ляшко С.М. Автобіографічні джерела Постійної комісії для складання Біографічного словника діячів України
(1918–1933) Всеукраїнської академії наук / Упоряд., коментарі, додатки С.М. Ляшко; НАН України, Національ-
на бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Київ, 2018. С. 68–80.
25 Там само. С. 76–77.
Siverian chronicle. 2023. № 5
103
ник Василь Портяк26. Це визначення взагалі-то начебто більше пасує до людей фізичної
праці, але вельми доречним виглядає при оцінці власне М. Могилянського. Воно під-
тверджується й обсягом написаного ним, і неабиякою працездатністю, і зацікавленістю
новими темами, напрямками досліджень, непідробним інтересом до життя в усіх його
проявах, відкритістю і щирістю у ставленні до людей.
Уявлення про сутність цієї небуденної людини дає його портрет роботи відомого ху-
дожника Михайла Жука, виконаний в 1924 р. у Чернігові. Авторка монографії про твор-
чість М. Жука так написала про цей шедевр: «Відомий за доби українського культурного
відродження 1920-х рр. літературознавець Михайло Могилянський, поданий у поясному
зображенні, у широко розкритій на грудях вишиванці, глибоко замисленим, наче намага-
ється пройти між брилами, що стискають його»27.
Вірогідно, було б важко знайти більш відповідну кандидатуру на посаду керівничого
Постійної комісії для складання Біографічного словника діячів України, що діяла в складі
ВУАН у 1918–1933 рр. Але це за умови, коли б керівні мужі УСРР дійсно прагнули до то-
го, щоб українці мали повноцінну історію, правдиві життєписи діячів минулого… Хоча
Михайло Михайлович працював не покладаючи рук, його звинувачували ледь не в сабо-
тажі партійних вказівок, зрештою звільнили з Академії, а невдовзі припинила свою діяль-
ність і сама комісія. Поступово наукові дослідження в царині історичних та інших гумані-
тарних наук зводяться нанівець, натомість з’являється безсоромна й нахабна фальсифіка-
ція минулого цілого народу й видатних його представників.
Через несправедливість щодо нього, а також детально описану в «Щоденнику» невда-
лу спробу реабілітуватися шляхом листовного звернення безпосередньо до тодішнього
секретаря ЦК компартії України П. Постишева й першого секретаря Харківського обкому
КП(б)У, М. Могилянський змушений був визнати свою поразку: «Найтяжче в мойому
становищі те, що власне розумом сам маю визнати все за цілком нормальне: адже ж певна
класова обережність конче потрібна в умовах країни, що перша будує соціалізм в оточен-
ні хижого капіталістичного світу. І скільки я знаю прикладів, коли ця обережність виправ-
дується на конкретних фактах. … Добре розумію, що об’єктивно існують підстави для
обережного ставлення до мене (соціальне походження, вся моя громадська біографія, мої
помилки й хиби etc. etc.). Чи є ж комусь із людей відповідальних можливість віддати свій
час і свою увагу моїй справі?! І цим користуються такі жалюгідні елементи, як Кравченки
та Кокошки, кар’єристи або безнадійні тупиці, щоб утворити ті сумлінні непорозуміння,
яких не розплутати ніяк. Так, маю підстави для претензій до Кравченків і Кокошків, але ж
це люди, які не заслуговують, щоб до них мати претензії. Надто бо мізерні вони! Рубають
ліс, летять друзки, а хіба не усією істотою співчуваю я рубанню віковічного лісу?! Отже,
розум велить спокійно подаватись до особистої своєї долі, але ж як важко впасти жертвою
хоч би й цілком зрозумілих умов та обставин! Одне можна сказати – років на 2, на 2,5
спізнився я вмерти. Тепер же, зберігаючи працездатність і жадобу праці, опинився в стані
живим похованого. Жахливий стан!»28
Мабуть, цей розумний і досвідчений чоловік добре розумів, що надії більш немає;
звертатися ж безпосередньо до Сталіна він не ризикнув. Отже, потрібно було змиритися з
втратою шансу на отримання постійної роботи, житла, поліпшення матеріального стано-
вища. У вересні 1935 р. у щоденнику М. Могилянського з’явився запис: «Здається, знай-
шов душевну рівновагу, – повністю одмовивсь від будь-яких сподівань, надій, від всього,
чим жив 50 літ свідомого життя, визнавши, що життя моє скінчене й годі чогось прагнути,
мріяти про втілення своїх думок, образів etc. в якихось працях. Не жити, а тихо доживати,
а для дожиття маю все, що потрібно людині, а крім того – і поле, і ліс, і навіть Москву під
боком – широку “незамкнену тюрму” (для мене) і 24 години на добу вільного часу. Так,
здається, знайшов душевну рівновагу, але знайшов ціною перманентної глибокої мелан-
холії, безмежного суму»29.
Цікавим і повчальним є процес кристалізації національної й мовної ідентичності
М. Могилянського. Як і більшість тодішніх вчених, літераторів, митців, громадських та
навіть і політичних діячів українського походження, М. Могилянський був у побуті, адво-
катській та публіцистичній діяльності російськомовною людиною. Він виховувався в ро-
дині, де панувала російська мова, навчався у класичній гімназії, де за вживання україн-
ських слів карали, а в кращому випадку нещадно висміювали. Михайло Михайлович у
своїх оприлюднених мемуарах навів чимало таких прикладів30. І попри україномовні ху-
26 Українська мала проза ХХ ст.: антологія / Упоряд. В. Агеєва. Київ: Факт, 2007. С. 415.
27 Соколюк Л. Михайло Жук: мистець – літератор: Монографія. Харків: Видавець Савчук О., 2018. С. 77.
28 Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень / Публікація О. Сергєєва. Хроніка 2000: Україн-
ський культурологічний альманах. Київ: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2007. Вип. 59. С. 357.
29 Там само. С. 351–352.
30 Могилянский М. В девяностые годы… С. 117.
Сіверянський літопис. 2023. № 5
104
дожні твори, листи й спогади, щоденник Михайло Михайлович писав російською. З іншо-
го боку, можна стверджувати, що М. Могилянський усе своє життя йшов до української
мови, культури, усвідомлення себе українцем: ще від самої юності, коли, навчаючись у
Чернігівській чоловічій гімназії, разом з друзями заснував українську нелегальну бібліо-
теку (ще до революційних подій 1917 р.), коли публічно розірвав стосунки з партією на-
родної свободи через незгоду в українському питанні31. У бурхливі дні 1917 р. М. Моги-
лянський особливим авторитетом у діячів Української революції не користувався; вони
ставилися до нього з певною пересторогою. Так, в одному з листів С. Петлюра писав
М. Грушевському, що не довіряє М. Могилянському, бо останній був «“міцним” кадетом і
поділяв централістичну політику партії» і взагалі «Занадто він еклектик, не виразна фігу-
ра з усіх боків, особливо ж з боку українського»32.
Із розгортанням революції погляди М. Могилянського щодо реальної можливості про-
голошення незалежності й будівництва національної держави стали змінюватися, хоча, як
прихильник еволюційних методів боротьби, він прагнув не поспішати. Міркування цього
високоосвіченого інтелігента значною мірою перегукуються із застереженнями соціаліс-
тів-федералістів, викладених у передмові до невеликої збірки публікацій членів Чернігів-
ської губернської громади вищеназваної української партії. Анонімний автор «Передньо-
го слова» писав: «народ погнався за обіцянками нових людей, що стали соціалістами ли-
ше спочатку останньої революції, та ще за большевиками, метою яких було руйнування, а
не будування Української Держави … нарід наш, темний і неосвічений, не підготовлений
до державного життя, не міг розібратися у цих може й гарних, але не пристосованих до
життя обіцянках і не міг зрозуміти ті спостереження, які висловлювала наша партія»33.
Немає сенсу вдаватися до критики цих міркувань чи полеміки з авторами. Пряма, відвер-
та, всеохопна війна проти зазіхань російського імперіалізму, за збереження проголошеної
понад 30 років тому Української Республіки розпочалася через 100 з лишнім років після
появи цих слів і через 80 років після смерті М. Могилянського.
Клеймо «націоналіста» для Могилянського було образливим, він справді ним не був.
Ідеологія російського великодержавного шовінізму викликала в нього відразу. Але й праг-
нення молодих українських самостійників до негайного відокремлення від Росії та згурту-
вання зусиль довкола боротьби за національну незалежну державу не знаходили в його
душі належного відгуку. І якщо чорносотенців – прибічників першого напряму – він вва-
жав злочинцями, то інших – мрійниками, відірваними від життя, бо слабкість українсько-
го руху не давала підстав сподіватися на успіх. У будь-якому випадку заклики до доміну-
вання однієї нації над іншою були для М. Могилянського неприйнятними. Такі висновки
можна зробити з його дореволюційних писань. Правоту цього твердження переконливо
доводять чимало фактів біографії М. Могилянського: серед його адресатів і друзів знахо-
димо українців, росіян, євреїв… Він не поривав з російською мовою, культурою, старими
друзями, щиро любив С. Петербург–Петроград–Ленінград, Москву та й жив там тривалий
час. Мало хто знає, що М. Могилянський відіграв помітну роль у захисті М. Бейліса від
безпідставного звинувачення в ритуальному убивстві християнського хлопчика. Як адво-
кат і журналіст, М. Могилянський виступив на захист ні в чому не повинної людини. Суд
присяжних виправдав М. Бейліса34. На прикладі життєвої долі М. Могилянського помітно,
що долі поколінь діячів, народжених у 70–90-х рр. ХІХ ст., не були такими простими й
одновимірними, як вони інколи виглядають навіть у сучасних виданнях.
Людина безмежної ерудиції і високої культури європейського рівня, закоханий у світо-
ву літературу Михайло Могилянський уже на схилі літ, мешкаючи в Дніпропетровську,
лише зрідка навідуючись до Ленінграда, перебуваючи в тяжких матеріальних умовах, по-
терпаючи за долю своїх дітей и онуків, заходився вивчати самотужки… англійську мову.
У листі до В. Міяковського від 5 серпня 1940 р. він іронічно прокоментував своє нове за-
хоплення: «ну как же встречусь на том свете с Шекспиром, а он ни на каком другом языке
не говорит, кроме английского, как же я стану с ним разговаривать?»35
Чимало записів у його щоденнику може здивувати теперішнього читача: «З Москви
через північний бігун – до Сан-Франциско аеропланом! До яких величних подій довелось
мені дожити! З невимовним хвилюванням чекаю на цей льот і, признаюся, моя гордість
задоволена з того, що виконання сміливого льоту належатиме Герою Радянського Союзу
Леваневському. Але гордість моя не націоналістичного походження, – з перших початків
31 Там само. С. 119–120.
32 Цит. за: Гирич І. Українські інтелектуали і політична окремішність (сер. ХІХ – поч. ХХ ст.): монографія. Київ:
Українські пропілеї, 2020. С. 363.
33 Переднє слово. Наше Слово. 1918 р. Чернигов: Тип-я Губернського Земства, 1918. С. 1–2.
34 Демченко Т. Справа Бейліса і сучасність: деякі уроки знаменитого процесу. Євреї Лівобережної України. Іс-
торія та культура: Матеріали ІХ Міжнародного наук. семінару. Чернігів: Десна Поліграф, 2014. С. 9.
35 Могилянский М. Письма Владимиру Мияковскому… С. 200.
Siverian chronicle. 2023. № 5
105
моєї свідомості націоналізм був ворожий і моїм почуттям, і моїм переконанням (проте це
не перешкодило останніми роками з мене, з юних літ інтернаціоналіста, зробити націона-
ліста, та ще й одночасово і російського шовініста, і українського націоналіста!), – гордість
моя – випливає з переконання, що шлях от таких досягнень є найнадійніший (і найкорот-
ший) шлях для всесвітньої перемоги Комунізму»36. Стосовно постійних, подекуди нібито
аж шаржованих запевнень у відданості радянській владі, любові до правлячої партії та її
вождів, та в міру того, як їхня кількість зростає, відчуваєш роздратування: навіщо витра-
чати дорогоцінний папір на ці мітингові кліше в щоденних записах, до яких зазвичай має
доступ лише сам автор? М. Могилянський, як нам здається, свідомо передавав куті меду,
бо мав неспростовні докази того, що все, написане ним, стає відоме ОГПУ–НКВД. Звідкі-
ля він про це знав? Відчував на гіркому досвіді.
Під час роботи в Академії прізвище М. Могилянського 12 разів з’являється на сторін-
ках «Щоденника» 1923–1929 рр. С. Єфремова і майже кожного разу наводиться приклад
якої-небудь неприємності для опального автора «Вбивства» або ВУАН загалом. Так, ака-
демік писав про заборону, накладену на збірник наукових праць, бо там були вміщені
статті М. Могилянського і Д. Дорошенка: «До Академії приходять з ДПУ всякі агенти і
чинять допити, – обурювався Сергій Олександрович. – Обвинувачення будується при-
близно так: випуск книги, в якій нема нічого шкідливого. Це не жарт, а радянська дійс-
ність, що шукає собі якоїсь зачіпки. Приводом до затримки були прізвища … Могилян-
ського “заборонено” друкувати, а Академія його друкує!»37 Особливо тяжким стало пере-
бування в її стінах наприкінці 1920-х рр.: «Процес СВУ вирвав з життя найближчих дру-
зів Могилянського. С.О. Єфремов, І. Голоскевич, Й. Гермайзе, В. Міяковський опинилися
на засланні. Могилянський втрачав опору, ґрунт під ногами. … Ставлення до самого Мо-
гилянського різко змінилося. В Академії стало страшно», – писала Н. Полонська-Василен-
ко38. Цькування й нападки на «керівничого» справами Постійної комісії навіть після звіль-
нення його з посади не припинялися. Із цього приводу літературознавець Михайло Слабо-
шпицький у передньому слові до «Щоденника» героя зазначив: «Могилянський ніде пря-
мо не пише, що він боїться, але часто в його словах вібрує страх, і тінь страху неодноразо-
во падає на його слова. … Він чув за собою погоню і намагався не дати проти себе ніякого
додаткового матеріалу»39. Оксана Міяковська-Радиш розповіла Григорієві Курасу, що ко-
ли вона зустрічалася з колегою свого батька в Ленінграді у 1940 р., то під час спілкування
він прикладав палець до губ і переводив розмову в безпечніше русло40.
А найбільше, мабуть, люблячий батько й дідусь переживав за долю своїх дітей та ону-
ків, їхнє майбутнє. Мешкаючи на Ведмежій горі, у Дмитрові, опальний вчений не міг не
знати про інквізиторську практику сталінської влади. Він боявся того, що чекісти розумі-
ють, де знаходиться його ахіллесова п’ята, і завдадуть удару саме по цьому найуразливі-
шому місці. Зрештою, так і сталося: троє дітей М. Могилянського були репресовані…
6 липня 1937 р., уже знаючи про другий арешт Ладі, нещасний батько записав до що-
денника: «Подяка будівникам каналу Москва–Волга. Коли вість про це дійде до Ладюсі й
Галі, цілком сумлінно, без граму лукавства й лицемірства сприймуть її так, що вона їх
стосується, бо не можна собі уявити більш натхненного, більш ентузіастичного ставлення
до роботи над будівництвом каналу, до всякої щиро радянської роботи, якими в букваль-
ному смислі слова горіли вони обидві. І те, що впало на їхню голову, тому й важке не в
міру питомої ваги долі, питомої ваги того, що трапилось, а як незаповнима безодня між
мрією, між тим, що і як вони відчували, як розуміли себе й свою психоідеологію, і тим,
що їм накинуто. Непорозуміння, наклеп? Так невже ж слідство не розплутає цього, може,
й складного плетива, не добереться до істини й правди?! Коли ні, їхня доля залишиться
справжнього трагедією. Найбуйніша фантазія не вигадає нічого трагічнішого. Який біль,
який сум!»41 «Слідство» мало цікавили істина й правда: чекісти розстріляли Лідію Моги-
лянську 6 липня 1937 р., а її брата Дмитра – 28 лютого 1938 р.
Як і листи, так і, судячи з усього, поки що недоступні в повному обсязі спогади «По-
вість про дні мого життя», свідчать про любов Михайла Могилянського до книжки як
найяскравішого інтелектуального феномена, неперевершеного творіння людського генія.
Практично в кожному щоденниковому записі йдеться про читання, ходіння по книгарнях
36 Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень… С. 342–343.
37 Єфремов С. Щоденники… С. 500.
38 Полонська-Василенко Н. Спогади. Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. С. 499.
39 Слабошпицький М. Автопортрет людини перед прірвою: Михайло Могилянський та його щоденник. Хроні-
ка 2000: український культурологічний альманах. Київ, 2007. Вип. 59. С. 275.
40 Могилянский М. Письма Владимиру Мияковскому… С. 187.
41 Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень… С. 467.
Сіверянський літопис. 2023. № 5
106
в пошуках новинок або потрібної літератури, уболівання, що книги задорогі: «Які то муки
Тантала – дивитись на книжкові вітрини, коли в кишенях порожньо!»42
Цікавий ще один аспект: Могилянський часто фіксував, що читав ту чи іншу книжку
своєму любимому онукові Ярику (Яремі). Це – син Дмитра Могилянського, 1923 року на-
родження, він у 1941 р. був призваний до діючої Червоної армії, пропав безвісти в листо-
паді 1942 р.43 Але що читав дідусь 12-річному хлопчикові, який до того ж хворів? Це був
роман Анрі Барбюса «В огне», бо це книга, «що збуджує огиду до війни і пояснює шлях,
яким Барбюс прийшов до співчуття комунізму»44. Читання вартісних, на думку старшого
Могилянського, книжок продовжувалося й далі. Виховання шляхом знайомства зі світо-
вою класичною літературою дало гарний ефект. Трохи згодом М. Могилянський зробив
запис: «Один Ярик порушує моє відчуття самотності. До того ж чи не єдиний він коло ме-
не мислить самостійно на підставі фактів, критично до них ставлячись, усе перевіряючи,
нічого не приймаючи на віру. Багато балакаємо. Ніколи не накидаю йому якогось погля-
ду, не намагаюсь йому щось підсунути, якось на нього вплинути, чому в нього завжди б
прокинувся опір»45. На жаль, величезні й небезплідні зусилля, спрямовані на виховання
єдиного онука, закінчилися трагічно. Юнак, імовірно, загинув в роки Другої світової вій-
ни, приблизно через півроку після смерті дідуся, який щиро прагнув прищепити хлопчи-
кові любов до книги.
Інколи, коли читаєш написане і самим М. Могилянським, і його адресантами, критика-
ми, зрештою, сучасними літературознавцями та істориками, складається враження, що в
нього була натура бійця – людини, яка відкрито й сміливо відстоювала свої погляди. Дійс-
но, для молодого діяча такий підхід був характерним, але з роками запал ущухав. Пере-
живши арешти, виключення з університету, звільнення з посади, події Першої світової
війни і революції 1917–1921 рр., чоловік на порозі свого п’ятдесятиріччя написав: «Поле-
мізував часто, але часто й утримувався від полеміки, головним чином згадуючи пораду:
“не оспаривай глупца”. Проте часто утримувався від полеміки й інших причин: на-
пр[иклад], коли в основі полеміки лежало ясне непорозуміння, або коли вона позбавлена
була принципових моментів, врешті коли згоджувався з полемістом хоч би в головному.
Ніколи не реєстрував полемічних випадів проти себе, в цілому й тут дотримуючись по-
етичної поради – огиду й наклеп приймати байдуже … До похвал же був завжди ще більш
(коли це можливо) байдужий»46. Ці щирі, відверті й водночас сповнені гідності слова пев-
ною мірою показують, що М. Могилянський зробив належні висновки з критики його
сумнозвісного оповідання, твердо засвоїв справедливість відомої приказки «лобом мура
не проб’єш», але водночас відстоював своє право на особистий духовний простір – прос-
тір свободи і навіть вільнодумства. Дослідники вважають: уникнути арешту йому вдалося
тільки тому, що він виїхав за межі УСРР і чекісти загубили його слід47.
Соціопсихологічний портрет М. Могилянського був би неповним, якби ми не відзна-
чили властиві цій людині чуйність і доброту. Він завжди пам’ятав, що є чимало людей,
яким доводиться жити значно гірше, ніж йому. Так, Михайло Михайлович постійно
(скільки міг виділити коштів) допомагав Дімі Тищенку. (Дімою, очевидно, хлопчика зва-
ли по-домашньому). Записи про ці перекази постійно зустрічаються в його щоденнику.
Суми були незначними, але ж і сам М. Могилянський жив на межі злиднів. Ким же йому
доводився цей Діма? Упорядниця його листів до Н. Полонської-Василенко В. Сергієнко
розшукала інформацію про цю особу. Це Володимир Тищенко, син Наталії Данилівни Ро-
манович-Ткаченко, цивільної дружини М. Могилянського, яка померла у 1933 р. Її пер-
ший чоловік Михайло Степанович Ткаченко (1879–1920) був помітним діячем Україн-
ської революції, членом УСДРП, у листопаді 1917 р. затверджений Центральною Радою
на посаді генерального секретаря (міністра) судівництва УНР48. Уродженець м. Стародуб
Чернігівської губернії, М. Ткаченко був інтернований в Росії, помер від тифу в таборі у
Серпухові в 1920 р.49 Прізвище його синові, імовірно, змінили, щоб порятувати від пере-
слідувань з боку радянської влади. Як бачимо, М. Могилянський у криваві 1930-ті рр. не
побоявся матеріально підтримувати сина «українського буржуазного націоналіста». За
тих часів це могло стати одним з найтяжчих злочинів…
42 Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень… С. 316.
43 Журавльова Т. Рід Могилянських. Пам’ятки України. Історія та культура. 2013. № 9 (вересень). С. 15.
44 Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень… С. 378.
45 Там само. С. 434–435.
46 Ляшко С.М. Автобіографічні джерела Постійної комісії… С. 77.
47 Слабошпицький М. Автопортрет людини перед прірвою… С. 273–274.
48 Яневський Д. Політичні системи України 1917–1920 рр.: спроби творення і причини поразки. Київ: Дух і Літе-
ра, 2003. С. 741.
49 Могилянський М. Листування з Наталією Полонською-Василенко… С. 423.
Siverian chronicle. 2023. № 5
107
Стосовно ж його ставлення до критики, часто достатньо несправедливої та образливої,
то Михайло Михайлович стоїчно переносив усі нападки і дотримувався своєї лінії пове-
дінки. Ось ще один приклад – уривок з листа української письменниці із відомого роду Бі-
лозерських Любові Яновської (1861–1933). Вона народилася на Борзнянщині, померла в
Києві. Свого часу користувалася популярністю як авторка відомих прозових і драматич-
них творів. У 1923 р. з нею трапилося лихо – параліч. Л. Яновська жила з донькою в не-
ймовірній скруті. Серед тих добродіїв, котрі, самі перебуваючи на межі голодної смерті,
допомагали цим знедоленим жінкам, був і М. Могилянського з дружиною. У листі Н. Ро-
манович-Ткаченко Любов Олександрівна щиро дякувала подружжю Могилянських, ін-
шим доброчинцям за подарунок на день іменин (30 вересня): «Мені здається, – писала во-
на, – що коли б в ковдрі та сукні не було жодного шматка вати, жодної ниточки шерсті, то
все ж таки ці речі зогріли б мене під великі морози, бо вони зіткані наче з сонячного про-
міння, підбиті гарячим бажанням мене зогріти та задовольнити. Я не знаю імен тих, що
офірували мені на подарунок – може одірвали од останніх засобів копійки, і не знаю кого
дякувати, але певна, голубко моя, що Ви голова того колективу»50.
Ще одна риса М. Могилянського привертає увагу читача його епістолярію й щоденни-
ка, приваблює щедрістю почуттів і душевною відкритістю – любов до рідного краю. По
закінченні Чернігівської гімназії юнак поїхав навчатися до столичного університету, всту-
пив на юридичний факультет. Перед самим випуском був заарештований за участь у ро-
боті марксистських гуртків, наступні чотири роки провів у Чернігові під наглядом поліції.
Лише навесні 1903 р. йому дозволили скласти решту державних іспитів і отримати дип-
лом юриста в Новоросійському університеті. Як адвокат М. Могилянський брав участь у
великих «аграрних» та політичних процесах в українських містах, зокрема й Чернігові та
Глухові. У 1904–1917 рр. його обрали гласним Городнянського повітового земського зі-
брання, а в 1913 р. – на посаду мирового судді у Городні. М. Могилянський завжди вва-
жав себе чернігівцем, був у курсі справ чернігівської громадськості, зокрема, брав участь
у роботі Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Його щирі стосунки зі старшим
колегою, патріархом українського громадівського руху на Чернігівщині І. Шрагом зали-
шили слід у листах. Багато років успішно досліджуються й багаторічні дружні зв’язки
М. Могилянського з його повним тезком Михайлом Михайловичем Коцюбинським.
Чимало написано про любов до малої батьківщини! Але щирість М. Могилянського ін-
коли просто приголомшує, коли він згадує якісь сюжети чи навіть місця, які, безсумнівно,
дорогі авторові як пам’ять про Чернігівщину. Ностальгія ставала тим сильнішою, що з
другої половини 1930-х йому вже не було до кого їздити до Чернігова чи Городні та й пи-
сати теж… «Дмитров чомусь нагадує мені – Mutatis mutandis – Городню. Ідучи ніччю ву-
лицею, відчуваю, ніби ходжу року 1915 вулицями Городні, збиваючи палкою сосульки з
ринв та стріх… Двадцяти років як не було! А повороту 1915 року я міг би побажати лише
для скинення з плечей 20 років (41 замість 61!) та побачення з тими близькими, що за цей
час відійшли»51. Цей запис у щоденнику 13 лютого 1935 р. майже дослівно відтворює ури-
вок з листа до Н. Полонської-Василенко, датованого 9 лютого того ж року52. І це повто-
рення переконливіше від будь-яких пишномовних слів засвідчує смуток і біль автора.
В останні роки життя у М. Могилянського залишалася одна втіха, крім книг і рідних, –
спілкування з добрими знайомими з чернігівських чи київських часів, які оселилися і на-
віть знайшли роботу в Москві. Інформація про них досить часто зустрічається на сторін-
ках його «Щоденника». Так, у березні 1935 р. Михайло Михайлович зафіксував: «Зранку
поїхав до Москви. Заходив до Нікітіної, до Петрушевського. У редакції Біобібліографіч-
ного словника “Деятели революционного движения” зустрів Яшу Ждановича (виявилось,
що він там працює). Потяг до себе, в нього я й обідав, просто від нього й поїхав на Саве-
ловський вокзал»53 Привертає увагу і травневий запис цього ж року: «Зайшов до
М.П. Миклашевського, обіцяє посвідчення про мою роботу в “Червоному Хресті” (1897–
1899 рр.), потім до редакції словника “Деятели революционного движения в России”. По-
бачившись із Я.М. Ждановичем й умовившись, що в обід зайду до нього й поїдемо до ньо-
го, поїхав у Держплан на побачення з М.О. Черлюнчакевичем. Його вважаю за свого “хре-
щеника” – колись взимку 1900 (а може, 1901-го) він, тільки що скінчив Московський уні-
верситет, приїхав до Чернігова на посаду земельного статистика, і я його обертав у марк-
систи (він ще не самовизначився тоді), а потім завжди зберігав з ним гарні відносини. Ос-
танній раз ми бачились з ним року 1926 у Харкові (був у нього). По годинній бесіді в кабі-
50 Демченко Т.П., Онищенко В.І. Життєвий шлях та творчість Любові Яновської. Жінки Чернігівщини: історія і
сучасність. Жінка на порозі третього тисячоліття: Матеріали обласної наук.-практ. конф. Чернігів, 1999.
С. 55.
51 Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень… С. 293.
52 Могилянський М. Листування з Наталією Полонською-Василенко… С. 136.
53 Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень… С. 305.
Сіверянський літопис. 2023. № 5
108
неті М.О. (обіцяв, між іншим, побалакати з Лебедєвим-Полянським у справі статті про ме-
не в “Энциклопедическом словаре” (“Литературная эциклопедия”) та дати довідку про
мій “чернігівський період” життя (1899–1904 рр.) – зайшов до К.К. Чекеруль-Куша. Листа
мого з текстом (проєкт) посвідчення (перелік процесів) він не дістав. Обідав у Жданови-
ча»54. З названих осіб лише останній діяч не мав жодного стосунку до Чернігівщини, він
належав до київських знайомих, був адвокатом, захищав людей, які постраждали від рук
чорносотенців, тобто був однодумцем М. Могилянського. Решта згаданих осіб були чер-
нігівцями або з народження, або ж тут працювали. На жаль, історія цих діячів не дослід-
жена ретельно: «полум’яними революціонерами» вони не були, а відтак безжальний «іс-
торичний плуг» надійно приорав саму пам’ять про цей пласт громадськості старовинного
міста.
Міцність зв’язків, які ще трималися, хоча епоха докорінно змінилася, якраз і демонст-
рують позитивні зрушення у формуванні української ідентичності, а зростання національ-
ної самосвідомості, як відомо, сприяло піднесенню руху за відокремлення від Росії та гур-
тування довкола ідеї незалежної Української державності. Численні приклади щирої взає-
модії та взаємодопомоги у стосунках із земляками, які наводить М. Могилянський, харак-
теризують не лише його особистість; вони виявляють тенденцію до згуртування українців
(неважливо: з походження, за місцем народження чи проживання) загалом. Більшовиць-
ким керівництвом подібні настрої були сприйняті як прояв ворожого ставлення до влади й
до російського народу загалом. Звідси звинувачення в «мазепинстві», «сепаратизмі»,
«українському буржуазному націоналізмі», розгортання небаченого за масштабами теро-
ру, жертвами якого стали мільйони невинних людей. Загалом не лише дітей М. Могилян-
ського, а і його самого можна вважати жертвою репресивної політики 1930-х рр.
У нашому нарисі ми свідомо відійшли від розгляду низки цікавих тем і сюжетів, пов’я-
заних з постаттю М. Могилянського: відносини з М. Коцюбинським, його роль і місце в
такому унікальному явищі української літератури, як «неокласики», стосунки з іншими
представниками красного письменства та літературно-критична діяльність у 1920-ті рр. За
браком місця авторки зосередили свою увагу на аналізі тих рис вдачі героя нарису, подій
громадсько-політичного життя, особистих взаємин, які сформували цю людину. У спога-
дах, котрі вперше побачили світ у 1960 р. за межами СРСР, Н. Полонська-Василенко стис-
ло, але напрочуд вдало схарактеризувала Михайла Могилянського: «це один з найцікаві-
ших людей літературного Києва 20–30-х рр., пристрасний знавець літератури, непоправ-
ний ідеаліст, естет, закоханий у книжки, який волів тижням не обідати, не витрачати гро-
ша на ремонт одягу, але купувати найдорожчі видання…»55
І наостанок побажання всім українцям, які люблять читати, і собі самим, звичайно: хо-
тілося б у не надто віддаленому майбутньому розгорнути гарно видану книгу – повноцін-
не дослідження, присвячене життю і доробку цієї яскравої, привабливої й такої некон’юн-
ктурної постаті.
References
Boiko, V., Demchenko, T., Kahanova, I. (Comp. & Ed). (2010). «…Ya dumav, yaki temy buly b tsika-
vi…»: Pratsi H. Kurasa, spohady i materialy pro ukrainskoho istoryka [«…I thought about what topics wo-
uld be interesting...»: Works by H. Kuras, memoirs and materials about the Ukrainian historian]. Chernihiv,
Ukraine.
Danylenko, V. (Comp. & Ed). (2012). Ukrainska intelihentsiia i vlada: Zvedennia sekretnoho viddilu
DPU USRR 1927–1929 rr. [Ukrainian intellectuals and government: Reports of the secret department of
the GPU of the Ukrainian SSR, 1927–1929]. Kyiv, Ukraine.
Demchenko, T., Onyshchenko, V. (1999). Zhyttievyi shliakh ta tvorchist Liubovi Yanovskoi [Life path
and labour of Lyubov Yanovska]. Chernihiv, Ukraine.
Demchenko, T. (2014). Sprava Beilisa i suchasnist: deiaki uroky znamenytoho protsesu [The Baylis
case and the present: some lessons from the famous trial]. Chernihiv, Ukraine.
Demchenko, T., & Ivanytska, S. (Comp. & Ed). (2014). Lysty Mykhaila ta Marii Mohylianskykh do
Illi Shraha (1907–1917 rr.) [Letters of Mykhailo and Mariia Mohylianski to Ilya Shrag (1907–1917)].
Chernihiv, Ukraine.
Demchenko, T., Ivanytska, S. (2014). Zhyttia ta tvorchyi shliakh Mykhaila Mohylianskoho v konteksti
yoho epistoliarnoi spadshchyny [Life and intectuall path of Mykhailo Mohylianskyi in the context of his
epistolary heritage]. Lysty Mykhaila ta Marii Mohylianskykh do Illi Shraha (1907–1917 rr.) – Letters of
Mykhailo and Mariia Mohylianski to Ilya Shrag (1907-1917), P. 5–35. Chernihiv, Ukraine.
Hyrych, I. (2020). Ukrainski intelektualy i politychna okremishnist (ser. XIX – poch. XX st.): mono-
hrafiia [Ukrainian intellectuals and political separateness (the mid-19th – the early 20th c.): monograph].
Kyiv, Ukraine.
54 Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень… С. 315–316.
55 Полонська-Василенко Н. Михайло Михайлович Могилянський. Спогади… С. 492.
Siverian chronicle. 2023. № 5
109
Serhiienko, V. (Comp. & Ed). (2023). Mykhailo Mohylianskyi. Lystuvannia z Nataliieiu Polonskoiu-
Vasylenko 1929–1941 [Mykhailo Mohyliansky. Correspondence with Natalia Polonska-Vasylenko 1929–
1941]. Kyiv, Ukraine.
Slaboshpytskyi, M. (2007). Avtoportret liudyny pered prirvoiu: Mykhailo Mohylianskyi ta yoho shcho-
dennyk [Self-portrait of a man before the abyss: Mykhailo Mohylanski and his diary]. Khronika 2000:
ukrainskyi istorychnyi almanakh – Chronicle 2000: ukrainian cultural almanac, 59, P. 270–275. Kyiv,
Ukraine.
Sokoliuk, L. (2018). Mykhailo Zhuk: mystets – literator: Monohrafiia [Mykhailo Zhuk: artist and wri-
ter: monograph]. Kharkiv, Ukraine.
Zhuravlova, T. (2013). Rid Mohylianskykh [The Mohylanski family]. Pamiatky Ukrainy: istoriia ta
kultura – Sights of Ukraine: history and culture, 9, P. 10–15. Kyiv, Ukraine.
Демченко Тамара Павлівна – кандидат історичних наук, доцент, Заслужений праців-
ник освіти України (м. Чернігів, Україна).
Demchenko Tamara – candidate of historical sciences, docent, Honored worker of educati-
on of Ukraine (Chernihiv, Ukraine).
E-mail: kafistukr@ukr.net
Іваницька Світлана Григорівна – доктор історичних наук, доцент кафедри історії
України, Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка (м. Суми,
Україна).
Ivanytska Svitlana – Doctor of Historical Sciences, Associate Professor of the Department
of History of Ukraine, Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko (Sumy,
Ukraine).
E-mail: roxsolana1964@gmail.com
MYKHAILO MOHYLIANSKY
THROUGH THE PRISM OF HIS DIARY, MEMOIRS AND EPISTOLARY:
A HISTORICAL AND PSYCHOLOGICAL ESSAY
The purpose of the article is to make an attempt to analyze the psychological and biographical figure
of the writer, literary critic, journalist Mykhailo Mohyliansky (1873–1942) in the specific historical cir-
cumstances of place and time, to present the perception of his personality by his contemporaries, and to
show his attitude to his small homeland – Chernihiv region and its people, on the basis of personal sources
(mostly published). The work is based on the principles of the biohistoriographic method. The novelty of
the work is that it analyzes the main achievements of Ukrainian humanities in the study of M. Mohylian-
skyʼs work and the publication of sources of personal origin that he left to his descendants. Authors focu-
sed their attention on the analysis of the process of crystallization of national and linguistic identity of the
hero of the essay, the main traits of his character, as well as events of social and political life and personal
relationships that shaped this person. Taken together, these sources of personal background, scientific
works, Mohylianskyʼs fiction and literature about him made it possible to draw certain conclusions about
the personality of this «hardworking Chernihiv citizen», which are confirmed by the volume of his writings,
his outstanding ability to work, interest in new topics, research areas, interest in life in all its manifestati-
ons, openness and sincerity in his attitude to people, and love for his native land. Facts prove that M. Mo-
hyliansky always considered himself a citizen of Chernihiv and was aware of the affairs of the Chernihiv
community. This extraordinary personality attracts not only with his literary talent, but also with the con-
troversy of his worldview, extraordinary actions and wealth of talents: a scientist, translator, bibliographer
and avid bibliophile, journalist, public and party activist.
Key words: Mykhailo Mohyliansky, Natalia Polonska-Vasylenko, Natalia Romanovych-Tkachenko,
biohistoriography, diary, memoirs, epistolary, Chernihiv region
Дата подання: 24 серпня 2023 р.
Дата затвердження до друку: 27 вересня 2023 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Демченко, Т., Іваницька, С. Михайло Могилянський крізь призму щоденника, мемуарів, епісто-
лярію: історико-психологічний нарис. Сіверянський літопис. 2023. № 5. С. 99–109. DOI: 10.58407/li-
topis.230510.
Цитування за стандартом APA
Demchenko, Т., Ivanytska, S. (2023). Mykhailo Mohylianskyi kriz pryzmu shchodennyka, memuariv,
epistoliariiu: istoryko-psykholohichnyi narys [Mykhailo Mohyliansky through the prism of his diary,
memoirs, and epistolary: a historical and psychological essay]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5,
P. 99–109. DOI: 10.58407/litopis.230510.
|