Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського

Стаття присвячена значенню богослужбових запозичень у світлі текстуальної спорідненості проповіді та гімнографії. У словах Кирила Туровського запозичення стають свого роду письменницьким прийомом, і це твердження та докладний розгляд указаного прийому на багатьох прикладах складають наукову новизну...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2023
Автор:	Шуміло, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Літературознавчі студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199760
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського / С. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2023. — № 5. — С. 116-125. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199760
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1997602024-10-29T14:11:21Z Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського Шуміло, С. Літературознавчі студії Стаття присвячена значенню богослужбових запозичень у світлі текстуальної спорідненості проповіді та гімнографії. У словах Кирила Туровського запозичення стають свого роду письменницьким прийомом, і це твердження та докладний розгляд указаного прийому на багатьох прикладах складають наукову новизну дослідження. Богослужіння для Кирила Туровського та його послідовників стає взірцем того, як треба розуміти церковні свята та біблійні події, як шукати в Біблії та богослужінні орієнтири для розуміння дійсності – і це розуміння відбито в проповідях Кирила. Методи, використані під час написання роботи, – порівняльний та ґерменевтичний. На прикладі кількох слів Кирила Туровського авторка розглядає, як відбувається робота з тріодним текстом. Наприклад, починаючи проповідь, свт. Кирило звертається насамперед до пророцтв, але використовує лише ті фрагменти Старого Завіту, які обігруються в богослужбовому тексті: якщо на свято не належить читання паремії, ця складова проповіді опускається. Аналіз безпосередніх запозичень – ремінісценцій зі святкових стихир – показує, що автор співвідносить порядок виконання віршів у храмі з порядком запозичення віршів в урочистому слові, уподібнюючи свій твір до богослужбового тексту. Кирило Туровський, як правило, наводить богослужбовий текст не дослівно: він або близько переказує його, або з’єднує та переплітає уривки з різних текстів, або розширює цитований текст за допомогою ампліфікації. Найчастіше оратор запозичує зі стихир – наймузичніших складових богослужбового твору. Богослужбові вірші нерідко є ритмоутворювальним джерелом проповіді. Використовуючи найбільш глибокі та змістовні стихири богослужб, Кирило Туровський вдається й до богословського аналізу тієї чи іншої євангельської події, що яскравіше за все відображено в проповіді на четверту неділю по Пасці. Висновки: запозичення із богослужбових текстів стали помітною рисою стилю «плетіння словес». Літературне джерело цієї манери письма, що актуалізує асоціативну пам’ять слухача, міститься в самій природі богослужбових текстів, генетично пов’язаних із проповіддю з найдавніших часів. The article considers the meaning of liturgical borrowings in the light of textual affinity of a sermon and hymnography. In Kirill of Turov’s homilies, borrowings have become a kind of literary technique; this statement and a detailed examination of mentioned technique on numerous examples constitute a scientific novelty of current research. For Kirill of Turov and his followers, liturgy becomes a model of how to understand church holidays and evangelic events, how to seek landmarks in the Bible to understand reality – and this understanding is reflected in Kirill’s sermons. The methods used in this paper are comparative and hermeneutic ones. On example of a few Kirill of Turov’s homilies, the author examines how Triodion text is handled. For instance, starting the sermon, St. Kirill primarily turns to the prophecies, but uses only those Old Testament fragments that are played in the liturgical text: if a paremia reading is not a part of a holiday, this sermon component is omitted. The analysis of direct borrowings – reminiscences from festive stichera – shows the preacher correlates the order of performing verses in a temple with the order of borrowing verses in a solemn homily, likening his opus to a liturgical text. Kirill of Turov usually does not quote this text verbatim: he either closely retells it, or connects and interweaves passages from different texts, or expands the quoted text via amplification. The orator oftentimes borrows from stichera as the most musical components of a liturgical opus. Hymnographic verses often serve as a rhythm-forming source for the sermon. Using the most profound and meaningful stichera, Kirill of Turov also resorts to theological analysis of a particular evangelic event, as most vividly illustrated in the sermon on the fourth Sunday after Easter. Conclusions: borrowings from liturgical texts have become a noticeable feature of “flowery style”. The literary source for this manner of writing actualizes a listener’s associative memory and is inherent in the very nature of liturgical texts genetically linked to sermons from ancient times. 2023 Article Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського / С. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2023. — № 5. — С. 116-125. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230512 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199760 271.2-726.2:271.2-528-549 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Літературознавчі студії Літературознавчі студії
spellingShingle	Літературознавчі студії Літературознавчі студії Шуміло, С. Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського Сiверянський літопис
description	Стаття присвячена значенню богослужбових запозичень у світлі текстуальної спорідненості проповіді та гімнографії. У словах Кирила Туровського запозичення стають свого роду письменницьким прийомом, і це твердження та докладний розгляд указаного прийому на багатьох прикладах складають наукову новизну дослідження. Богослужіння для Кирила Туровського та його послідовників стає взірцем того, як треба розуміти церковні свята та біблійні події, як шукати в Біблії та богослужінні орієнтири для розуміння дійсності – і це розуміння відбито в проповідях Кирила. Методи, використані під час написання роботи, – порівняльний та ґерменевтичний. На прикладі кількох слів Кирила Туровського авторка розглядає, як відбувається робота з тріодним текстом. Наприклад, починаючи проповідь, свт. Кирило звертається насамперед до пророцтв, але використовує лише ті фрагменти Старого Завіту, які обігруються в богослужбовому тексті: якщо на свято не належить читання паремії, ця складова проповіді опускається. Аналіз безпосередніх запозичень – ремінісценцій зі святкових стихир – показує, що автор співвідносить порядок виконання віршів у храмі з порядком запозичення віршів в урочистому слові, уподібнюючи свій твір до богослужбового тексту. Кирило Туровський, як правило, наводить богослужбовий текст не дослівно: він або близько переказує його, або з’єднує та переплітає уривки з різних текстів, або розширює цитований текст за допомогою ампліфікації. Найчастіше оратор запозичує зі стихир – наймузичніших складових богослужбового твору. Богослужбові вірші нерідко є ритмоутворювальним джерелом проповіді. Використовуючи найбільш глибокі та змістовні стихири богослужб, Кирило Туровський вдається й до богословського аналізу тієї чи іншої євангельської події, що яскравіше за все відображено в проповіді на четверту неділю по Пасці. Висновки: запозичення із богослужбових текстів стали помітною рисою стилю «плетіння словес». Літературне джерело цієї манери письма, що актуалізує асоціативну пам’ять слухача, міститься в самій природі богослужбових текстів, генетично пов’язаних із проповіддю з найдавніших часів.
format	Article
author	Шуміло, С.
author_facet	Шуміло, С.
author_sort	Шуміло, С.
title	Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського
title_short	Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського
title_full	Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського
title_fullStr	Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського
title_full_unstemmed	Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського
title_sort	богослужбові запозичення у творчості кирила туровського
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2023
topic_facet	Літературознавчі студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199760
citation_txt	Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського / С. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2023. — № 5. — С. 116-125. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT šumílos bogoslužbovízapozičennâutvorčostíkirilaturovsʹkogo
first_indexed	2024-11-10T18:53:11Z
last_indexed	2024-11-10T18:53:11Z
_version_	1815362710526754816
fulltext	Сіверянський літопис. 2023. № 5 116 ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ СТУДІЇ УДК 271.2-726.2:271.2-528-549 Світлана Шуміло • БОГОСЛУЖБОВІ ЗАПОЗИЧЕННЯ У ТВОРЧОСТІ КИРИЛА ТУРОВСЬКОГО DOI: 10.58407/litopis.230512 © С. Шуміло, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2633-284X Стаття присвячена значенню богослужбових запозичень у світлі текстуальної спорідненості проповіді та гімнографії. У словах Кирила Туровського запозичення стають свого роду письмен- ницьким прийомом, і це твердження та докладний розгляд указаного прийому на багатьох прикла- дах складають наукову новизну дослідження. Богослужіння для Кирила Туровського та його послі- довників стає взірцем того, як треба розуміти церковні свята та біблійні події, як шукати в Біблії та богослужінні орієнтири для розуміння дійсності – і це розуміння відбито в проповідях Кирила. Методи, використані під час написання роботи, – порівняльний та ґерменевтичний. На прикладі кількох слів Кирила Туровського авторка розглядає, як відбувається робота з тріодним текстом. Наприклад, починаючи проповідь, свт. Кирило звертається насамперед до пророцтв, але викорис- товує лише ті фрагменти Старого Завіту, які обігруються в богослужбовому тексті: якщо на свято не належить читання паремії, ця складова проповіді опускається. Аналіз безпосередніх запо- зичень – ремінісценцій зі святкових стихир – показує, що автор співвідносить порядок виконання віршів у храмі з порядком запозичення віршів в урочистому слові, уподібнюючи свій твір до бого- службового тексту. Кирило Туровський, як правило, наводить богослужбовий текст не дослівно: він або близько переказує його, або з’єднує та переплітає уривки з різних текстів, або розширює цитований текст за допомогою ампліфікації. Найчастіше оратор запозичує зі стихир – наймузич- ніших складових богослужбового твору. Богослужбові вірші нерідко є ритмоутворювальним дже- релом проповіді. Використовуючи найбільш глибокі та змістовні стихири богослужб, Кирило Ту- ровський вдається й до богословського аналізу тієї чи іншої євангельської події, що яскравіше за все відображено в проповіді на четверту неділю по Пасці. Висновки: запозичення із богослужбових текстів стали помітною рисою стилю «плетіння словес». Літературне джерело цієї манери пись- ма, що актуалізує асоціативну пам’ять слухача, міститься в самій природі богослужбових текс- тів, генетично пов’язаних із проповіддю з найдавніших часів. Ключові слова: Кирило Туровський, проповідь, гімнографія, запозичення, орнаменталізм, «пле- тіння словес». Кирило Туровський вважається зачинателем орнаменталізму в давньоруській літерату- рі. Його художній стиль принципово відрізняється від стилю попередників, і про особли- вості цієї нової стилістики в науковій літературі написано дуже багато1. Однією з яскравих особливостей його творів є велика кількість запозичень з богослуж- бових текстів. Чи можна назвати запозичення письменницьким прийомом і яка природа такого прийому? Ми спробуємо відповісти на ці питання, розглянувши кілька проповідей Кирила Туровського і, за необхідності, – літературний контекст, у якому вони виникали. 1 Див., напр.: Чижевський Д.І. Історія української літератури від початків до доби реалізму. Нью-Йорк: Україн- ська вільна академія у США, 1956. С. 136–155; Еремин И.П. Ораторское искусство Кирилла Туровского. Труды Отдела древнерусской литературы (далі – ТОДРЛ) / Академия наук СССР. Институт русской литературы (Пушкинский Дом); Отв. ред. Д.С. Лихачев. Ленинград: Наука, Ленинградское отделение, 1981. Т. 18. С. 51–58; Лихачев Д.С. Историческая поэтика русской литературы. Смех как мировоззрение. Санкт-Петербург: Алетейя, 2001. С. 154–160; Кусков В.В. История древнерусской литературы: Учебник для филол. спец. ун-тов. Москва: Высшая школа, 1982. С. 114–115; Рогачевская Е.Б. Цикл молитв Кирилла Туровского: тексты и исследования. Москва: Языки русской культуры, 1999. С. 7–85; Сазонова Л.И. Принцип ритмической организации в произведе- ниях торжественного красноречия старшей поры. ТОДРЛ. Москва–Ленинград, 1974. Т. 28. С. 30–46 та ін. Siverian chronicle. 2023. № 5 117 Безумовно, Кирило Туровський – не перший, хто використовує богослужбовий текст як літературне джерело для проповіді. Текстуальну спорідненість проповіді та гімнографії в історії християнської літератури варто розглянути окремо. Святе Письмо взагалі й Псалтир, зокрема, із найдавніших часів були літературними джерелами для будь-якого словесного християнського твору. Цей факт пояснюється не лише тим, що Біблія освячена традицією, а й тим, що Псалтир ще за старозавітних часів був головним богослужбовим твором, а тому саме Псалтир формував поетичний смак но- вонавернених християн і, завчений напам’ять, був тією призмою, через яку християни сприймали дійсність2. Найдавніше християнське богослужіння своєю основою мало Псалтир. Як пише І.О. Карабінов, уся найдавніша гімнографія або цитує Псалтир, або компілює цитати з нього, або уподібнюється до нього в поетичному сенсі3. Отже, запозичення з Псалтиря можна умовно називати прообразом запозичень із гімнографії, оскільки Псалтир рясно звучав під час богослужінь й активно використовувався як літературне джерело. До найдавнішого періоду існування проповіді ми повинні віднести її поетичну подіб- ність з гімнографією та їх текстуальну спорідненість. Найбільш відомі ранньохристиян- ські проповідники, на яких орієнтувалися письменники Стародавньої Русі, створювали проповіді в поетичній манері, наближеній до гімнографічної: і в богослужінні, і в бага- тьох гоміліях використана форма тонічного вірша, однаково й прагнення гімнографів і ораторів до алітерації. Так, на наявність ритму, рими та різних художніх тропів у бого- службових текстах вказують дослідники творчості Романа Сладкоспівця4, тонічний вірш, риму, асонанси та алітерацію досліджено у проповідях Євлогія5, ритмічність та поетич- ність властиві проповідям Іоанна Златоуста, Григорія Богослова. Потрібно зазначити, що текстуальна спорідненість проповіді та гімнографії в ранньо- християнський період спрямована інакше, ніж у досліджувану нами епоху Київської Русі: стародавні гімнографи черпали образність із проповідей великих ораторів, тобто пропо- відь мала за джерело гімнографію. Саме проповіді стали найважливішими літературними орієнтирами для творців Октоїха, деяких мінейних служб і дуже часто – Тріоді6. Якщо давня гімнографія орієнтується на проповідь, зокрема, Косьма Маюмський та Іоанн Дамаскін – на Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, то в певний момент цей век- тор стає спрямованим у протилежний бік, тобто гімнографія починає живити проповідь. На той час корпус богослужбових творів починає сприйматися як закінчений, цілісний і поетично досконалий. Здається, це пов’язано з часом завершення формування Октоїха та Тріоді, тобто з періодом, коли було закінчено працю Іоанна Дамаскіна, Косми Маюмсько- го та Феодора Студита щодо впорядкування гімнографічних творів у богослужбові збірки. Перший знаменитий проповідник Київської Русі – митрополит Іларіон – уже досить широко використовує запозичення з гімнографічних творів у «Слові про Закон та Благо- дать». Ці запозичення докладно та глибоко вивчені К.К. Акентьєвим. Митрополит Іларіон використовує алюзії на різні богослужбові та давні гомілетичні твори, у більшості випад- ків він апелює до слів та гімнів на оновлення храму7. Анонімний автор «Сказання, та страсті, та похвала святим мученикам Борису та Глібу» також використовує гімнографічні запозичення для створення образів головних персонажів8. Порівняння зазначених творів та слів Кирила Туровського свідчить про те, що свт. Ки- рило пише в іншій стилістиці, ніж попередники, і його запозичення мають інакший харак- тер: вони ширші, їх складно назвати просто алюзіями, і вони відсилають нас до цілком конкретної богослужбової пам’ятки – Тріоді. Тріодь для Кирила Туровського – це джерело стилю взагалі; і не лише стилю – бого- служіння для нього та його послідовників стає взірцем того, як треба розуміти церковні свята та біблійні події, як переносити це розуміння на те, що відбувається в сучасності, як шукати в Біблії та богослужінні орієнтири для розуміння дійсності. Іншими словами, бо- 2 Див.: Чижевський Д.І. Історія української літератури від початків до доби реалізму. С. 43–44; Лихачев Д.С. Ис- торическая поэтика русской литературы. С. 154–160; Пиккио Р. Slavia Orthodoxa. Литература и язык. Москва: Знак, 2003. С. 436 та ін. 3 Карабинов И.А. Постная Триодь: исторический обзор ее плана, состава, редакций и славянских переводов. Санкт-Петербург: Тип-я В.Д. Смирнова, 1910. С. 70–78. 4 Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2004. С. 215–225. 5 Карабинов И.А. Постная Триодь: исторический обзор ее плана, состава, редакций и славянских переводов. С. 68–70. 6 Там само. 7 Акентьев К.К. «Слово о Законе и Благодати» митрополита Илариона Киевского. Древнейшая версия по списку ГИМ Син. 591. Byzantinorossica. Санкт-Петербург, 2005. Т. 3. С. 116–121. 8 Шуміло С.М. Запозичення з богослужбових текстів у житіях Бориса та Гліба. Сіверянський літопис. 2021. № 5. С. 96–101. Сіверянський літопис. 2023. № 5 118 гослужбовий текст для середньовічного автора – це художній та світоглядний орієнтир, який автор постійно пам’ятає і через призму якого він сприймає дійсність. Ми пропонуємо розглянути кілька слів Кирила Туровського, починаючи зі Слова на неділю Вербну, і порівняти їх із богослужбовим тріодним текстом, який, на наш погляд, є головним літературним джерелом для оратора. Проповіді ми досліджуємо за виданнями І.П. Єрьоміна в ТОДРЛ, богослужбовий текст – за рукописом РДБ, зібр. ТСЛ, № 399. Починаючи проповідь, туровський проповідник звертається, у першу чергу, не до євангельського опису події, що святкується, а до пророцтв про те, що сталося, і, лише по- міркувавши над пророчими словами, Кирило переходить до новозавітних текстів. Сама ця черговість відповідає тому, як будь-яке велике свято подається в богослужбовому тексті. Гімнографія православних свят ніколи не пропонує тим, хто молиться, на початку служби вислухати розповідь про подію, що святкується, але завжди як би передбачає, що слу- хач / читач уже знає про те, чому присвячено свято, йому потрібно лише частково нагада- ти. А саме євангельське читання буде запропоновано пізніше – приблизно в середині утрені, і оформлене воно буде як кульмінація богослужіння, а не просто подання інформа- ції про свято9. Кирило Туровський починає проповідь про Вербну неділю з оспівування Божества, а переходячи безпосередньо до оповіді про свято, вказує на старозавітні пророцтва про ньо- го. Так само на вечірні всіх Господніх свят слухачам пропонуються паремії – уривки зі Старого Завіту, так чи інакше пов’язані зі святом. Туровський проповідник посилається на пророцтво Захарії – одне з пророцтв, що чита- ються на службі в цей день. Він пише: «Захарьино пророчество совершится, иже рече о Нем: Радуйся зело, дщи Сио- нова! Се бо Цесарь твой грядет кроток, всед на жребець ун»10. Із трьох запропонованих на свято паремій свт. Кирило не випадково насамперед згадує пророцтво Захарії, оскільки воно найцитованіше в тексті богослужіння, а фраза «Радуйся, дщерь Сионова» стає своєрідним рефреном для служби на Вербну неділю, повторюється й варіюється кілька разів. Саме пророцтво Захарії покладено в основу богослужіння Верб- ної неділі: у службі, принаймні, у першій її половині, тобто на малій і великій вечірні, по- стійно обігруються перші фрази цієї паремії: «Радуйся зhло, дщи Сионя, проповhдуй, дщи Иерусалимова, се Царь твой грядет ти, праведенъ и спасаи, кроток, и възсhд на еремничя и на жребца юна. И погубит оружиа изъ Ефрема, и конь из Еру- салима…»11 Особливо часто цитування пророцтва Захарії трапляється на вечірні: «Радуися и веселися, граде Сионъ, красуися и радуися, церкви Бижиа, се бо царь твой грядет въ правдh на жребяти дщи Ерусалимова, яко се царь твой грядет тебh, кротокъ и спасая, и възсhде на жребяти осли, сына яремничя…»12 Обігравання цих фраз практично припиняється в службі після читання пророцтва на пареміях. Кирило Туровський також згадує Захарію лише на початку проповіді й далі не вико- ристовує згадку про «дщерь Сионову». Проте в середині проповіді виникає вказівка на ін- шого пророка – Софонію – і також не випадково: пророцтво Софонії є одним із тих, що читаються в це свято на пареміях: «Ни разумевша Софонья чтуща, писавша тако: Веселися, Иерусалиме, и уравняй путь Богу твоему, яко придет в Церковь Свою, творяй чудеса и знамения», – пише Кирило Туровський13. Цитований Кирилом уривок із пророцтва Софонії так само, як і уривок із пророцтва Захарії, є подвійною перекличкою з гімнографічним текстом: з одного боку, це вказівка на паремію, а з іншого – цитування слів, що неодноразово повторюються в службі та ма- ють джерелом пророцтво Софонії. Так, у богослужінні неодноразово трапляється вказівка на паралель між розстиланням одягу та гілок перед Христом і приготуванням себе до зустрічі Великодня – своєрідним вирівнюванням шляху Богу, про який говорить пророк. На стихирах вечірні читаємо: «И Сему божестенных дел распрострем одеяния, и таинственно Его приимем»14. 9 Див.: Типикон, сиесть изображение чина церковнаго, яже зовется Устав. Москва: Синодальная тип-я, 1885. Л. 7. 10 Кирил Туровский, епископ. В неделю цветную о сказании евангельском // Еремин И.П. Литературное насле- дие Кирилла Туровского. ТОДРЛ / Академия наук СССР. Институт русской литературы (Пушкинский Дом); Отв. ред. Д.С. Лихачев. Москва–Ленинград: Изд-во Академии наук СССР, 1957. Т. 13. С. 409. 11 Триодь цветная. Російська державна бібліотека. Ф. 301.I (Зібр. ТСЛ), № 399. Арк. 14 зв. (далі – Тріодь квіт- на). 12 Там само. Арк. 13 зв. 13 Кирил Туровский, епископ. В неделю цветную о сказании евангельском. С. 410. Siverian chronicle. 2023. № 5 119 «Вайя добродетелей, братия, принесем Христу, грядущему…»15 Кирило Туровський використовує цю метафору, порівнюючи одяг та вайї з чеснотами, якими люди встилають шлях Христа: «Ломящеи же от древа вhтви рядницы суть и грhшници, иже сокрушеным сердцемь и умилениемь душа, постом же и молитвами свой путь равнающе к Богови»16. І ще одним запозиченням Кирила Туровського з паремій до свята є фрагмент, в якому автор згадує про пророцтво Іакова про Іуду та його коліно, із нащадків якого народиться Христос: «О Нем же заповhда Ияков сыном своим, глаголя: От племени твоего, Иудо, изидетъ Владыка небесе и земли, и Тъ упование языком, привязая лозh жребя свое», – пише Кирило17. Порівняємо з паремією свята (Читання Буття): «Иудо, тебе похвалят братия твоя…… и Вождь от чреслъ его, дондеже приидутъ отложеная ему: и той чаяние языковъ. Привязуяй къ лозh жребя…»18 Розвиваючи тему пророцтв про вхід Христа до Єрусалиму, Кирило Туровський згадує пророцтво Давида, точніше, фрагмент одного з псалмів Давида, який проповідник називає пророцтвом: «Ни помянуша Давыда, о нем же пророчьствова, глаголя: из уст младенец съсущих совершил еси хвалу»19. Псалтир не є джерелом паремійних читань, але саме цей вірш із псалма взятий як вірш на стихирі святкової вечірні, і Кирило Туровський згадує його саме у зв’язку з богослуж- бовим використанням. Іншими словами, посилаючись на Старий Завіт, туровський проповідник використовує лише ті фрагменти, які так чи інакше обігруються в богослужбовому тексті, тобто його посилання на пророцтва є вторинним по відношенню до богослужбових запозичень. У проповіді на Великдень Кирило Туровський лише одного разу посилається на про- роцтво, говорячи: «Пророци же радостiю ликують, глаголюще... кдh ти, смерти, побhда, кдh, ти, аде, жало»20. Те саме пророцтво цитує й Іоанн Златоуст у проповіді на Великдень, яка за статутом церковних чинопослідувань повністю прочитується під час пасхального бого- служіння21. У всіх інших проповідях великоднього циклу практично немає посилань читача до пророцтв, і, здається, це не випадково: пророцтва, на наш погляд, лише настільки є джере- лом для туровського проповідника, наскільки вони входять до складу відповідної служби, а якщо на якесь свято не належить читання паремії – свт. Кирило опускає цю складову й у проповіді. Звучання одного пророцтва у Слові на Великдень зумовлене не наявністю па- ремії на цей день – Пасхальне богослужіння не містить паремій, – але на цитування ви- браних пророчих віршів у проповіді Іоанна Златоуста, що читається на Великдень. Крім зазначених опосередкованих посилань до богослужбового тексту, у проповідях є й безпосередні запозичення. Насамперед, це ремінісценції зі святкових стихир. Так, у проповіді на Вербну неділю, коли Кирило Туровський після цитування пророцт- ва Захарії ніби розмірковує над його метафоричним значенням, тлумачачи сюжет сидіння Христа на осляті як образ приведення до Христа язичницьких народів, він запозичує цю метафору та її тлумачення зі стихири, що виконується після читання Євангелії. Проповід- ник пише: «Душа бо святых дщери горняго Ерусалима нарицаються; жребя же – иже от язык вhровавше вонь людье…»22 Порівняємо зі стихирою: «Днесь Хрисосъ входитъ во градъ Вифанию, на жребяти сhдяй, безсловесие разрhшая языкъ злhйшее, древле свирhпhющее»23. Та ж тема розвивається в стихирі у вірші: 14 Кирил Туровский, епископ. В неделю цветную о сказании евангельском. С. 410. 15 Там само. 16 Там само. 17 Там само. 18 Тріодь квітна. Арк. 14. 19 Кирил Туровский, епископ. В неделю цветную о сказании евангельском. С. 410. 20 Кирил Туровский, епископ. В неделю цветную о сказании евангельском. С. 412. 21 Типикон, сиесть изображение чина церковнаго, яже зовется Устав. Арк. 462. 22 Кирил Туровский, епископ. В неделю цветную о сказании евангельском. С. 409. 23 Тріодь квітна. Арк. 14. Сіверянський літопис. 2023. № 5 120 «Стропотное языков сhдалище жребца прообразоваше, из невhрия в вhру пре- творяемое…»24 Згадані в службі неодноразово, паралелі «осля – уперті язичницькі народи», «сидіння Христа на осляті – приведення народів до віри» стають такими, що запам’ятовуються й самі собою виникають у свідомості під час читання про вхід Господній до Єрусалиму. То- му проповідник, опускаючи й не переказуючи всім відоме євангельське читання, лише на- гадує своїм слухачам про цю метафору. Отже, автор співвідносить порядок виконання стихир у храмі з порядком запозичення віршів в урочистому слові й тим самим уподібнює свій твір до богослужбового тексту. Запозичення зі стихир є найчастішими й у Слові Кирила Туровського на Великдень. Так, проповідник пише: «Вкусимъ, братие, животнаго брашна, и другъ друга любовию целуемъ, пращающе от сердец своих прегрhшения»25. Порівняємо з вели- кодньою стихирою: «Воскресения день, и просвhтимся торжествомъ, и другъ дру-га обимемъ. Рцемъ, братие, и ненавидящимъ нас простимъ вся воскресениемъ...»26 Цю стихиру, яка виконується двічі на день протягом усього великоднього тижня і потім щонеділі до свята П’ятидесятниці, реципієнт міг легко впізнати в тексті проповіді, вона мала викликати асоціації з радісним пасхальним богослужінням. Декількома рядками нижче Кирило Туровський знову вводить у проповідь богослужбовий текст: «Приидhте от видhния жены благовhстница и Сиону рцhте: приими отъ нас радость благо- вhщения...»27 Порівняємо з великодньою стихирою: «Придите от видения жены бла- говестницы и Сиону рцыте: приими от нас радость благовещения воскресения Христова...»28 Далі натрапляємо на ще дві цитати з того ж циклу стихир, але тут Кирило використовує вже не самі стихири, а вірші, що їх перемежують, які, за чинопослідуван- ням, має проголошувати священник: «Да въскрhснетъ Богъ и расточатся врази Его»29. Цей вірш із псалма всередині великодньої проповіді поряд з іншими цитатами з богослужіння, імовірніше, був покликаний відсилати реципієнта не так до Псалтиря, як до служби на Великдень. Тим паче, що наприкінці проповіді Кирило Туровський наводить ще один, останній, рядок із того самого циклу стихир – і ним власно завершує проповідь: «Сей день, иже сътвори Господь, възрадуемся и възвеселимся в онь»30. Порівняє-мо з віршем із богослужіння: «Сей день, егоже сотвори Господь, возрадуемся и воз- веселимся вонь»31. Стихири, що процитовані Кирилом, так звані «хвалітні», є практично останнім великим вокальним періодом великоднього богослужіння, вони як би завер- шують службу – після них є лише кілька уставних піснеспівів та віршів, які традиційно повторюються день у день й не належать до специфічно пасхального богослужіння. Кирило Туровський ніби проводить паралель між богослужінням та проповіддю й також завершує на цих віршах свій твір, додаючи після вказаної цитати лише традиційне завер- шення проповіді: «яко Твое есть царство, и Твое, Христе, государство, съ Отцемъ ы съ пресвятымъ, благымъ и животворящим Ти Духомъ, и ныне, и присно»32. Проповідь на зняття Тіла Христового з Хреста практично повністю побудована як компіляція тих чи інших фрагментів стихир відповідного богослужбового тексту. Слово настільки пронизане цитатами та ремінісценціями з гімнів, що, здається, завдання пись- менника полягає лише в поєднанні різних уривків у єдиний текст, і авторська мова тільки обрамляє гармонійну мозаїку цитат. На особливу увагу заслуговує характер цитування. Кирило Туровський, як правило, не дослівно наводить богослужбовий текст: він або близько переказує його, або змінює в ньому кілька слів, або з’єднує та переплітає між со- бою уривки з двох, а то й трьох різних текстів. Крім того, автор нерідко вставляє всереди- ну цитати свої слова, тобто розширює текст, що цитується, за допомогою прийому амплі- фікації. Так, наприклад, описуючи плач Йосипа Аримофейського у Слові, Кирило цитує кілька богослужбових текстів. За основу автор бере одну зі стихир Страсної П’ятниці і, наводячи уривки з цієї стихири, вставляє всередину кожного уривка свої слова або цитати з інших гімнографічних творів. При цьому стилістично весь плач у Кирила уподібнений до взятої за основу страсної стихири, про що свідчить використання прийому анафори. У 24 Тріодь квітна. Арк. 14. 25 Кирил Туровский, епископ. На святую Пасху // Еремин И.П. Литературное наследие Кирилла Туровского // ТОДРЛ / Академия наук СССР. Институт русской литературы (Пушкинский Дом); Отв. ред. Д.С. Лихачев. Мос- ква–Ленинград: Изд-во Академии наук СССР, 1957. Т. 13. С. 413. 26 Тріодь квітна. Арк. 103 зв. 27 Кирил Туровский, епископ. На святую Пасху. С. 413. 28 Тріодь квітна. Арк. 103 зв. 29 Кирил Туровский, епископ. На святую Пасху. С. 413. 30 Там само. С. 414. 31 Тріодь квітна. Арк. 103 зв. 32 Кирил Туровский, епископ. На святую Пасху. С. 414. Siverian chronicle. 2023. № 5 121 результаті цей період у тексті оратора є складною мозаїкою з богослужбових текстів та власних слів автора. Слово Кирила: Како пречистемь прикоснуся теле Тво- емь, неприкосновьньну Ти сущу небесным силам, служащимъ Ти страшьно! Кацеми же плащаницами обию Тя, пови- вающаго мьглою землю и небо облакы по- крывающаго! Или какы воняя възлею на Твое святое тело, Емуже дары съ вонями пьрсьстии при- несъше цесари, яко Богу покланяхуся, преоб- разующее Твое за вьсь мiр умершвление! Кыя ли надгробьныя песни исходу Тво- ему въспою, Емуже въ вышних немолчьными гласы Серафими поють!..33 Стихира Страсної П’ятниці: Како погребу Тя, Боже мой, или какою плащаницею обвию; коима ли руками при- коснуся нетленному Твоему телу; или кия песни воспою Твоему исходу, Щедре…34 Начебто не задовольняючись тими скорботними інтонаціями, які відбиті в піснеспіві, Кирило додає до них нові фрази з тою ж анафорою «како», «кія» і т. д., сповнені туги та болю, і тим самим, по-перше, посилює опис сумного настрою Йосипа, а по-друге, задає всьому урочистому слову ритм церковної молитви. Дещо інакше побудовано Слово на неділю про розслабленого: тут Кирило Туровський усю проповідь будує навколо одного-єдиного запозичення з богослужбового тексту, але воно є основою проповіді, головна думка передана саме в ньому, і проповідник, наводячи невелику цитату, далі все слово присвячує її розширенню за допомогою прийому ампліфі- кації. У цьому проповідник дотримує головного методу складання богослужбових текстів: розширення євангельського оповідання через доповнення діалогів і додавання емоційного забарвлення. Так, якщо в Євангелії промову розслабленого передано двома-трьома корот- кими реченнями, то в богослужінні35 вона являє собою розлогу розповідь про знегоди не- щасного. У передачі ж свт. Кирила це вже не просто розповідь, а ціла повість про розслаб- леного та його сумну долю, а також – і це важливо для проповідника – про домобудуван- ня Боже. Порівняємо ці три тексти. Євангеліє від Іоанна (5:5–8): «Бѣ́ же тý нѣ́кiй человѣ ́къ, три́десять и óсмь лѣ́тъ имы́й въ недýзѣ [своéмъ]. Сегó ви́дѣвъ Иисýсъ лежáща, и разумѣ́въ, я́ко мнóга лѣ́та ужé имя́ше [въ недýзѣ], гла- гóла емý: хóщеши ли цѣ́лъ бы́ти? Отвѣщá емý недýжный: éй, Гóсподи, человѣ ́ка не и́мамъ, да, егдá возмути́тся водá, ввéржетъ мя ́ въ купѣ ́ль: егдá же прихождý áзъ, и́нъ прéжде менé слáзитъ. Глагóла емý Иисýсъ: востáни, возми́ óдръ твóй, и ходи́». Служба четвертої неділі по Великодню варіює цей короткий діалог, водночас вклада- ючи в уста розслабленого не лише скупу скаргу на неміч і безвихідь, а й натяк на високо духовні устремління: «Непогребeнъ мертвeцъ сhй разслaбленный, видевъ Тя возопи: помилуй мя, Господи, якw одръ мой гробъ мнh бhсть. что ми прiwбрhтенiе живота; не трeбую овчii купhли: не имамъ бо никогоже влагaюща мя, возмущaющымся водaмъ: но тебh источнику прихожду исцhлeнiй, да и азъ со всhми вопiю: всесильне Господи, слaва Тебh»36. Іншими словами, розслаблений у наведеній стихирі вже не просто лежить при чудо- творній купелі, очікуючи, що хтось допоможе йому, а чекає на Христа. Ця тема не зву- чить в Євангелії так явно, і текст стихири, що варіює євангельський текст, поглиблює та відкриває її прихований зміст – у цьому й полягає один із головних художніх методів бо- гослужбової творчості. Він ріднить літургійні тексти з проповідницькими, оскільки має на увазі деяке тлумачення євангельських подій. Кирило Туровський, як і його знамениті попередники: Іоанн Златоуст, Василій Вели- кий, Григорій Богослов (наступність від якого відзначає М.Ф. Антонова у Кирила Туров- 33 Кирил Туровский, епископ. Слово о снятии Тела Христова с Креста // Еремин И.П. Литературное наследие Ки- рилла Туровского. ТОДРЛ / Академия наук СССР. Институт русской литературы (Пушкинский Дом); Отв. ред. Д.С. Лихачев. Москва–Ленинград: Изд-во Академии наук СССР, 1957. Т. 13. С. 420–421. 34 Тріодь квітна. Арк. 50–51. 35 Див. вечірню та утреню 4-ї неділі по Пасці, напр.: Тріодь квітна. Арк. 167–175. 36 Тріодь квітна. Арк. 167. Сіверянський літопис. 2023. № 5 122 ського37), – успадковує цей літургійний прийом і продовжує тлумачити євангельські події, спираючись на службу відповідної неділі. Так, тільки-но розпочавши переказ Євангелія від Іоанна, свт. Кирило частково цитує окремі фрагменти служби, зокрема, наведену нами стихиру. Про розслабленого він пише саме словами стихири: «Непогребенъ мрътвець разумhюся… и одр сеи гробъ ми есть»38. У той самий час Кирило не зупиняється на короткому описі нещасть розслабленого, а живописує їх досить яскраво, щоб викликати щире співчуття слухачів і читачів: розслаб- лений скаржиться Христу і на глузування, і на голод та спрагу, бо нікому його нагодува- ти, нікому перев’язати рани, а він не може поворухнути ні рукою, ні ногою. Тему «живого мерця», що ледь помітна у вечірній стихирі, проповідник розвиває у цілу повість, сповне- ну страху та співчуття. Якщо богослужіння розширює євангельський текст, проповідь про розслабленого роз- ширює відповідний богослужбовий твір. На пильну увагу Кирила Туровського заслуговує одна зі стихир Служби на 4-ту неділю, яка побудована на цікавій символічній метафорі. На скаргу розслабленого, що він не має людини, яка вклала б його в купіль, Христос від- повідає, що Він і є тією Людиною, Він став Людиною саме для цього. Ця тема звучить у службі лише однин раз, далі жодним чином не повторюється й не розвивається. Під час швидкого прочитання або неуважного слухання служби символічне тлумачення слова «Человѣк» як «Боголюдина» і навіть вказівка на промисловість подій легко може вислиз- нути від уваги реципієнта. Наведемо текст досліджуваної стихири: «На овчей купhли человhкъ лежaше въ нeмощи, и видhвъ тя, господи, вопiя- ше: человhка не имамъ, да егда возмутится вода, ввeржетъ мя въ ню: егдa же прихожду, инъ предваряетъ мя, и прieмлетъ исцhлeнiе, азъ же немощствyяй ле- жу. и абiе умилосeрдився спасъ, глаголетъ къ нему: тебе рaди чlеловhкъ бhхъ, тебе рaди въ плоть облекохся, и глаголеши: человhка не имамъ. Возми одръ твой и ходи. Вся тебh возможна, вся послyшаютъ, вся повинyются: всhхъ нaсъ помяни, и помилуй святый, яко человhколюбецъ»39. Ця лише один раз згадана в богослужінні думка про те, Ким має виявитися та єдина Людина (Человѣк), на яку так довго чекає розслаблений, стає чи не центральною для про- повіді Кирила Туровського. Він не просто неодноразово згадує її, але розвиває та робить кульмінацією свого Слова. До символічного значення слова «Человѣк», переданому богослужінням, проповідник підходить здалеку. Фраза розслабленого «человѣка не имам» перетворюється у свт. Кири- ла на довгу історію про падіння людства, яка починається з опису звичайного, можна ска- зати, побутового боку справи: розслаблений скаржиться, що не має грошей, щоб оплатити працю такої людини40 і т. д. Поступово ці скарги на відсутність людини знаходять більш піднесений зміст: у розслабленого не просто немає грошей, а й маєтку немає, проте, йдеться не про матеріальну бідність, а про духовну: «яко злh расточихъ данное ми в Раи богатство». Із цього моменту розслаблений оповідає про свою недугу вже не як про фізичну, і описує свою бідність, дірявий брудний одяг і неміч як результат гріхопадіння: «…и змiемъ во Едемh украдена ми есть чистоты одежда. И зде лежу нагъ, Божiа покрова не имамъ»41. Скарги на відсутність людини також стають скаргами на жалюгідний стан сучасного людства й відсутність праведника: людини немає, каже розслаблений, бо Єнох та Ілля пі- шли на небо, Авраам та Яків померли, Мойсей, хоч і був праведний, але виявився негід- ним бачити обітовану землю, Соломон загинув, «прельстився женами». «Человhка не имамъ, вhрна ко Богу, – робить висновок розслаблений. – Вси уклонишася и неклю- чими быша, несть творяшаго благо, несть до единаго»42. Зазначимо, між іншим, що ці роздуми розслабленого закінчуються легко впізнаваною та часто повторюваною в бого- служінні цитатою з другої кафізми, яку виконують на недільній утрені, що ще більше під- креслює зв’язок проповіді з недільним богослужінням. Отже, проповідник повільно підводить слухача до теми Боголюдини, випереджуючи її міркуванням розслабленого, хвороба якого бачиться тепер уже не тільки у фізичному сен- сі, а й у духовному, а відсутність людини, відповідно, – це наслідок поступового збіднен- 37 Антонова М.Ф. Кирилл Туровский и Епифаний Премудрый. ТОДРЛ. Ленинград: Наука, Ленинградское отде- ление, 1981. Т. 36. С. 223–226. 38 Слово в неделю четвертую по Пасце о расслабленном Кирилла Туровского. Сборник торжественных слов / Російська національна бібліотека, Погод. зібр., № 952. Арк. 270. 39 Тріодь квітна. Арк. 168. 40 Слово в неделю четвертую по Пасце о расслабленном Кирилла Туровского. Арк. 271. 41 Там само. 42 Там само. Арк. 271 зв. Siverian chronicle. 2023. № 5 123 ня святості в людській сутності та в усьому людстві взагалі. І для зцілення розслабленого потрібно не лише занурення в купіль, але щось більше, і це проголошує Христос у стихирі свята: «Тебе ради человhкъ быхъ, тебе ради в плоть облекохся, и глаголеши: человhка не имамъ: возми одръ твои и ходи»43. У стихирі в словах Христа звучить зауваження, схоже на докір, – це повторення фрази «и глаголеши: человhка не имамъ». Вимовляючи його двічі, Христос, за задумом гімно- графа, ніби вказує розслабленому на те, що Людина, з великої літери, стоїть перед тобою зараз, те, чого ти очікував, збулося, не нарікай більше на відсутність «человѣка». У цьому гімнограф не зупиняється й не розвиває далі цієї думки, не розкриває її символічного змісту. Кирило Туровський, навпаки, зупиняється на ній. У проповіді Христос повторює фра- зу «глаголеши: человѣка не имамъ» багато разів, вона стає своєрідним рефреном у Його монолозі, який схожий частково на піснеспіви, частково на псалом за своїм оформленням: «Глаголеши: человhка не имамъ. Азъ быхъ человhкъ, да Богомъ человhка со- творю, азъ тебе ради, бесплотенъ бысть, и плотию обложенъ быхъ, азъ тебе ради человhкъ бых щедръ и милостивъ, и глаголеши: человhка не имамъ…»44 Відповідь Христа, за допомогою прийому ампліфікації, розгортається на широку бого- словську проповідь: «Слышал бо еси пророка глаголюща: Яко отроча родиться, сын вышняго, и дан бысть нам, и тъ болhзни и недугы наша понесет. Тебе ради горьняго царства скипетры оставль, нижьним служа объхожю; не придохъ бо, да ми послужать, нъ да послужю…»45 У цій відповіді-проповіді Проповідник остаточно переносить акцент із фізичної хворо- би розслабленого на духовну хворобу всього людства, для зцілення якої і прийшов Месія. Самого Христа у проповіді автор називає «Благый нашь врачь»46: «…Тебе ради, бесплотен сы, плътию обложихъся, да всhх душевныя и телесныя недугы исцhлю. Тебе ради, невидим сы ангельскым силам, всhм человhком явихъся; не хощю бо моего образа в тлhнии презрhти лежаща, нъ хощю и спасти и в разум истиньный привести…»47 Процес богопізнання, що відбувається як взаємне зближення людини і Бога, також ві- дображений у цій розширеній ампліфікацією відповіді Христа: «Аз бых человhк, да богомь человhка сътворю, рhх бо: Бози будуть и сынове вышняго вси…»48 Феномен обоження розкривається через широку розповідь про створення світу заради людини: «Тобh всю тварь на работу створих, небо и земля тобh служита: оно влагою. А си плодомь. Тебе ради солнце свhтомь и теплотою служить, и луна съ звhз-дами нощь обhляеть. Тебе дhля облаци дъждьмь землю напають, и земля всяку траву сhмениту и дрhва плодовитая на твою служьбу въздращаеть…»49 Так, за допомогою ампліфікації Кирило Туровський перетворює запозичену з вечірні стихиру на проповідь із глибоким богословським змістом. Уся ця велика відповідь-пропо- відь займає не одну сторінку рукопису. Кінець зазначеної стихири також процитований, неточно, у проповіді святителя Кири- ла. Ми кажемо «неточно», бо проповідник трохи переробляє текст і наповнює його новим змістом. Так, стихира завершується урочистим зверненням до Христа та традиційним кінцевим проханням про милість: «Вся Тебh возможна, вся послушаютъ, вся повинуются: всhхъ насъ помяни, и помилуй, Святый, яко Человhколюбецъ»50. Найчастіше оратор запозичує з найліричніших стихир. Окремі богослужбові вірші не- рідко є джерелом ритмоутворення для автора, оскільки вони, будучи призначеними для музичного виконання, мають досить чітку синтаксичну структуру. Переймаючи їх, пропо- 43 Тріодь квітна. Арк. 168 44 Слово в неделю четвертую по Пасце о расслабленном Кирилла Туровского. Арк. 272. 45 Там само. Арк. 271 зв. 46 Там само. Арк. 271 зв. 47 Там само. Арк. 272. 48 Там само. Арк. 272. 49 Там само. Арк. 272. 50 Тріодь квітна. Арк. 168. Сіверянський літопис. 2023. № 5 124 відник задає певний ритм проповіді, який почерпнули книжники з гімнографії, а гімногра- фи – з Псалтиря, і тому гомілетичні твори не лише ритмічні, але певною мірою й музичні. Проповіді Кирила Туровського не обов’язково орієнтовані на якийсь один гімногра- фічний твір як джерело, у тому самому Слові автор може запозичувати з різних служб, як- що це виправдано змістом. Так, увесь великодній цикл проповідей туровського проповід- ника так чи інакше пов’язаний зі страсним чи великоднім богослужінням. Запозичення з богослужбових текстів можна назвати найяскравішою рисою стилю «плетіння словес». Ми знайдемо цю ознаку й у афоно-сербській ісихастській літературі (а «плетіння словес», зазвичай, виникає там, де актуалізується вчення ісихазму), і майже у всіх східнослов’янських книжників. Хто був учителем цього прийому? Що стало літера- турним джерелом цієї манери письма, коли автор постійно змушує працювати асоціатив- ну пам’ять читача / слухача та постійно орієнтує його на богослужіння, на молитву? На наш погляд, головним джерелом цього прийому можна назвати самі богослужбові тексти, їхній генетичний зв’язок із проповіддю, який простежується з найдавніших часів. Письменницька манера Кирила Туровського мала вдячних наслідувачів і послідовни- ків. Велика кількість запозичень виявляється у творах Феодосія Сербського51, і у Григорія Цамблака (пор. його проповідь на Вербну неділю з проповіддю Кирила Туровського)52, і в Єпіфанія Премудрого. Можна сміливо сказати, що орнаменталізм задав тон усій пізньосе- редньовічній літературі та вніс до неї один із найцікавіших літературних прийомів – гім- нографічні запозичення, ритмічні, метафоричні та символічні за своєю природою. Тим не менш, ми повинні визнати, що після Кирила Туровського богослужбові запозичення пере- стають бути основою проповіді – вони використовуються послідовниками лише як один із художніх тропів (так, проповіді Григорія Цамблака багато в чому побудовані за тим са- мим принципом, що й Слово про розслабленого Кирила Туровського: автор вибирає одну цитату з богослужіння та, розвиваючи її, розмірковуючи над нею, пише проповідь) або за межами жанру проповіді – в агіографії. Тим самим письменники переносять основні гім- нографічні принципи, що мають підставою Псалтир і проповіді найдавніших ораторів, до творів інших жанрів. References Akentiev, K.K. (2005). «Slovo o Zakone i Blagodati» mitropolita Ilariona Kievskogo. Drevnejshaya versiya po spisku GIM Sin. 591 [«The Sermon on Law and Grace» by Metropolitan Hilarion of Kyiv. The oldest version according to the list of GIM Syn. 591]. Byzantinorossica. Т. 3. С. 116–121. Saint Peters- burg, Russia. Rogachevskaya, E.B. (1999). Czikl molitv Kirilla Turovskogo: teksty i issledovaniya [Cycle of prayers of Cyril of Turov: texts and studies]. Moscow, Russia. Shumilo, S.M. (2011–2012). The system of divine service quotations in the Life of Stephen of Perm. Scrinium: Journal of Patrology, Critical Hagiography and Ecclesiastical History. Piscataway, T. 7–8: Ars Christiana. In memoriam Michail F. Murianov (21.XI.1928–6.VI.1995). P. 195–216. New Jersey, USA. Shumilo, S.M. (2015). K probleme vliyaniya isikhazma na vitievatyj stil afono-serbskoj i russkoj sred- nevekovoj agiografii [On the problem of the influence of hesychasm on the ornate style of Athos-Serbian and Rus medieval hagiography]. Afonska spadshchyna: naukovyi almanakh – The Athonite Heritage: a Scholar’s Anthology. Р. 270–279. Kyiv–Chernihiv, Ukraine. Shumilo S.M. (2019). Zaimstvovaniya iz bogosluzhebny`kh tekstov v propovedyakh Grigoriya Czamb- laka [Borrowings from liturgical texts in sermons of Grigoriy Tsamblak]. Czamblakovi cheteniya – Tsamb- lak readings. 600 years since the election of Grigoriy Tsamblak as Metropolitan of Kyiv and Lithuania, November 15–17, 2015. Р. 31–42. Veliko Tarnovo, Bulgaria. Shumilo S.M. (2021). Zapozychennia z bohosluzhbovykh tekstiv u Zhytiiakh Borysa ta Hliba [Borro- wing from liturgical texts in the Lives of Boris and Gleb]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5. Р. 96–101. Chernihiv, Ukraine. Шуміло Світлана Михайлівна – кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, головна редакторка наукового журналу «Сіверянський літопис», наукова редакторка альманаху «Чернігівські Афіни» (просп. Миру, 13/106, м. Чернігів, 14021, Україна), запрошена професорка Università per Stranieri di Siena (Іта- лія). Shumilo Svіtlana – Ph.D. in Philological Sciences, Associate Professor of the Department of the World History and International Relations, T.H. Shevchenko National University “Cherni- 51 Шумило С.М. К проблеме влияния исихазма на витиеватый стиль афоно-сербской и русской средневековой агиографии. Афонська спадщина: альманах. Київ–Чернігів: Видання міжнародного інституту афонської спадщи- ни в Україні, 2015. С. 270–279. 52 Шумило С.М. Заимствования из богослужебных текстов в проповедях Григория Цамблака. Цамблакови чете- ния. 600 години от избирането на Григорий Цамблак за митрополит Киевски и Литовски, 15–17 ноември 2015 г. Велико Търново: Университетско издателство «Св. св. Кирил и Методий», 2019. С. 31–42. Siverian chronicle. 2023. № 5 125 hіv Colehium”, editor-in-chief of the scientifi c journal “Severian Chronicle», scientifi c editor of the «The Chernihivian Athens» academic journal (13/106 Peace Avenue, Chernihiv, 14021, Ukraine), invited professor at Università per Stranieri di Siena (Italy). E-mail: shumilosm@gmail.com LITURGICAL BORROWINGS IN THE WORK OF KYRIL TUROVSKY The article considers the meaning of liturgical borrowings in the light of textual affinity of a sermon and hymnography. In Kirill of Turov’s homilies, borrowings have become a kind of literary technique; this statement and a detailed examination of mentioned technique on numerous examples constitute a scientific novelty of current research. For Kirill of Turov and his followers, liturgy becomes a model of how to understand church holidays and evangelic events, how to seek landmarks in the Bible to understand reali- ty – and this understanding is reflected in Kirill’s sermons. The methods used in this paper are comparati- ve and hermeneutic ones. On example of a few Kirill of Turov’s homilies, the author examines how Trio- dion text is handled. For instance, starting the sermon, St. Kirill primarily turns to the prophecies, but uses only those Old Testament fragments that are played in the liturgical text: if a paremia reading is not a part of a holiday, this sermon component is omitted. The analysis of direct borrowings – reminiscences from festive stichera – shows the preacher correlates the order of performing verses in a temple with the order of borrowing verses in a solemn homily, likening his opus to a liturgical text. Kirill of Turov usually does not quote this text verbatim: he either closely retells it, or connects and interweaves passages from diffe- rent texts, or expands the quoted text via amplification. The orator oftentimes borrows from stichera as the most musical components of a liturgical opus. Hymnographic verses often serve as a rhythm-forming sour- ce for the sermon. Using the most profound and meaningful stichera, Kirill of Turov also resorts to theolo- gical analysis of a particular evangelic event, as most vividly illustrated in the sermon on the fourth Sun- day after Easter. Conclusions: borrowings from liturgical texts have become a noticeable feature of “flo- wery style”. The literary source for this manner of writing actualizes a listener’s associative memory and is inherent in the very nature of liturgical texts genetically linked to sermons from ancient times. Key words: Kirill of Turov, sermon, hymnography, borrowing, ornamentalism, “flowery style”. Дата подання: 10 серпня 2023 р. Дата затвердження до друку: 29 вересня 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Шуміло, С. Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського. Сіверянський літопис. 2023. № 5. С. 116–125. DOI: 10.58407/litopis.230512. Цитування за стандартом APA Shumilo, S. (2023). Bohosluzhbovi zapozychennia u tvorchosti Kyryla Turovskoho [Liturgical borro- wings in the work of Kyril Turovsky]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5, P. 116–125. DOI: 10.58407/litopis.230512.

Богослужбові запозичення у творчості Кирила Туровського

Репозитарії

Схожі ресурси