Два невідомих листи Івана Багряного

У публікації вперше введені до наукового обігу два невідомих досі листа видатного українського письменника-емігранта Івана Багряного. Листи були виявлені в майже не вивченому архіві письменника, переданому нещодавно із США до Національного університету «Києво-Могилянська академія». Листи стосуються...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2023
Автори:	Мицик, Ю., Тарасенко, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2023
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Літературознавчі студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199784
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Два невідомих листи Івана Багряного / Ю. Мицик, І. Тарасенко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 132-137. — Бібліогр.: 1 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199784
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1997842024-10-31T13:25:07Z Два невідомих листи Івана Багряного Мицик, Ю. Тарасенко, І. Літературознавчі студії У публікації вперше введені до наукового обігу два невідомих досі листа видатного українського письменника-емігранта Івана Багряного. Листи були виявлені в майже не вивченому архіві письменника, переданому нещодавно із США до Національного університету «Києво-Могилянська академія». Листи стосуються не літературної, а політичної діяльності Івана Багряного. Вони проливають світло на політичне та церковне життя української повоєнної еміграції, дозволяють повніше уявити політичне кредо Багряного, його світогляд, негативне ставлення до деяких політичних і церковних діячів, фіксують непримиренну позицію письменника до тоталітарної держави – СРСР. The publication introduces two previously unknown letters by the prominent Ukrainian emigrant writer Ivan Bahrianyi. Letters were discovered in the almost unexplored writerʼs archive, recently transferred from the United States to the National university of «Kyiv-Mohyla academy». The letters relate not to literary but political activities of Ivan Bahrianyi. They shed light on the political and church life of the Ukrainian post-war emigration, allow us to more fully understand Bahrianyiʼs political credo, his worldview, negative attitude towards some political and church figures, and record the writerʼs strong position towards the totalitarian state of the USSR. 2023 Article Два невідомих листи Івана Багряного / Ю. Мицик, І. Тарасенко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 132-137. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230617 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199784 821.161.2-6 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Літературознавчі студії Літературознавчі студії
spellingShingle	Літературознавчі студії Літературознавчі студії Мицик, Ю. Тарасенко, І. Два невідомих листи Івана Багряного Сiверянський літопис
description	У публікації вперше введені до наукового обігу два невідомих досі листа видатного українського письменника-емігранта Івана Багряного. Листи були виявлені в майже не вивченому архіві письменника, переданому нещодавно із США до Національного університету «Києво-Могилянська академія». Листи стосуються не літературної, а політичної діяльності Івана Багряного. Вони проливають світло на політичне та церковне життя української повоєнної еміграції, дозволяють повніше уявити політичне кредо Багряного, його світогляд, негативне ставлення до деяких політичних і церковних діячів, фіксують непримиренну позицію письменника до тоталітарної держави – СРСР.
format	Article
author	Мицик, Ю. Тарасенко, І.
author_facet	Мицик, Ю. Тарасенко, І.
author_sort	Мицик, Ю.
title	Два невідомих листи Івана Багряного
title_short	Два невідомих листи Івана Багряного
title_full	Два невідомих листи Івана Багряного
title_fullStr	Два невідомих листи Івана Багряного
title_full_unstemmed	Два невідомих листи Івана Багряного
title_sort	два невідомих листи івана багряного
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2023
topic_facet	Літературознавчі студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199784
citation_txt	Два невідомих листи Івана Багряного / Ю. Мицик, І. Тарасенко // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 132-137. — Бібліогр.: 1 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT micikû dvanevídomihlistiívanabagrânogo AT tarasenkoí dvanevídomihlistiívanabagrânogo
first_indexed	2024-11-10T19:01:33Z
last_indexed	2024-11-10T19:01:33Z
_version_	1815363236667588608
fulltext	Сіверянський літопис. 2023. № 6 132 ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ СТУДІЇ УДК 821.161.2-6 о. Юрій Мицик, Інна Тарасенко • ДВА НЕВІДОМИХ ЛИСТИ ІВАНА БАГРЯНОГО DOI: 10.58407/litopis.230617 © Ю. Мицик, І. Тарасенко, 2023. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0003-1580-1284, https://orcid.org/0000-0003-1019-9749 У публікації вперше введені до наукового обігу два невідомих досі листа видатного українського письменника-емігранта Івана Багряного. Листи були виявлені в майже не вивченому архіві письмен- ника, переданому нещодавно із США до Національного університету «Києво-Могилянська акаде- мія». Листи стосуються не літературної, а політичної діяльності Івана Багряного. Вони пролива- ють світло на політичне та церковне життя української повоєнної еміграції, дозволяють повніше уявити політичне кредо Багряного, його світогляд, негативне ставлення до деяких політичних і церковних діячів, фіксують непримиренну позицію письменника до тоталітарної держави – СРСР. Ключові слова: Іван Багряний, українська еміграція, тоталітарний режим, епістолярна спад- щина. Твори видатного українського письменника Івана Багряного (Лозов’ягіна) лише в роки самостійної України стали повертатися до читача материкової України. До того вони по- бутували лише на Заході. Іван Багряний (1906–1963) прожив життя, сповнене тяжких випробувань. Він народив- ся в Охтирці на Сумщині, а досягши повноліття, працював на шахтах Донбасу, вчителю- вав (викладав малювання), навчався в Київському художньому інституті, але закінчити цей навчальний заклад не зміг через політичну неблагонадійність. Його літературні твори забороняла компартійна цензура, письменника звинувачували в «контрреволюційній агі- тації», за що він у 1932 р. вперше був заарештований. Засланий на Далекий Схід, спробу- вав втекти, але невдало, отримав новий термін (3 роки). Після повернення був заарешто- ваний вдруге (1938 р.), сидів у камері смертників, але не підписав звинувачення і йому по- щастило звільнитися в 1940 р. Під час німецько-радянської війни переїхав у Галичину, де приєднався до українського підпілля, писав романи, зокрема роман «Тигролови». У зв’яз- ку з радянським наступом утік на Захід, знаючи, що «визволителі» знову заарештують йо- го або розстріляють. У1946 р. написав широковідомий памфлет «Чому я не хочу вертати- ся до СРСР?», який посприяв зміні на Заході ставлення до біженців та «переміщених осіб» (ДіПі). Їх перестали бездумно відправляти в СРСР, де на них чекали сибірські табо- ри. Іван Багряний займався не лише літературною працею. Він заснував УРДП (Україн- ську революційно-демократичну партію), став заступником президента Української На- ціональної Ради (парламент Української Народної Республіки в екзилі), головою виконав- чого органу УНР, редагував газету «Українські вісті». Помер Багряний 25 серпня 1963 р. в Новому Ульмі (ФРН). Адресатом його вищезгаданих листів був о. Ігор Губаржевський (1905–1970), уродже- нець Поділля. Його доля трохи нагадує долю Багряного. Після закінчення Подільської ду- ховної семінарії та історико-філологічного факультету Київського ІНО (1930), він працю- вав як науковець, а у 1938 р. став професором і завідуючим кафедри української мови та літератури Київського педінституту. Опинившись на окупований території, він у 1941 р. висвятився на священника УАПЦ і був настоятелем храму в с. Чоповичі Малинського р- ну на Житомирщині. У 1943 р. емігрував на Захід, а в 1945–1948 рр. був настоятелем пра- вославної парафії в таборі для переміщених осіб у м. Гайденау, від 1948 р. –головою Центральної Ради УАПЦ у Великій Британії (Лондон), де заснував низку парафій та ви- давництво. У 1950 р. через суперечності з митрополитом Полікарпом (Сікорським) був Siverian chronicle. 2023. № 6 133 позбавлений духовного сану, але від 1960 р., опинившись у США, служив у парафіях УАПЦ в Нью-Йорку, Трентоні, Філадельфії. Одночасно працював науково, був професо- ром Інституту Східної і Центральної Європи Колумбійського університету (Нью-Йорк), викладав давню українську літературу, українську та російську мови, був автором низки праць із мовознавства. Його особовий архів, створений в еміграції, містить матеріали з історії української Церкви, дослідження у галузі літературознавства і мовознавства та листування з україн- ськими політичними, церковними і культурними діячами повоєнного часу1. У 2011 р., ар- хів був переданий донькою Губаржевського Ярославою Француженко (США) до фондів бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська Академія», де ми мали змо- гу попрацювати й, звичайно, звернули увагу на листи Івана Багряного. Ці листи містяться в справі № 302, фонд № 14 (Губаржевського). Очевидно, не всі листи збереглися. Про це може свідчити сам Багряний, який писав на початку першого з наведених нижче послань: «не гнівайтесь на мене, що я так довго не писав». Губаржевський цікавився особою Багря- ного, про що свідчить його замітка «Юрій Смолич про Івана Багряного і Аркадія Любчен- ка», де він вмістив уривок зі спогадів Смолича про Багряного з книги «Розповідь про не- спокій триває». Ч. 2. (Київ, 1969). Тут же він вказав на безпринципність Смолича, який скотився до «паплюження українського національно-визвольного руху», що позначилося на його спогадах (Губаржевський не знав, що Смолич був «стукачем» КГБ). Хоча листів І. Багряного небагато, зате вони дуже великого обсягу й містять важливі свідчення про політичне та церковне життя української еміграції. Тут багато місця відво- диться 3-й сесії УНР (березень 1954 р.), яка, зокрема, обрала нового Президента УНР: за- мість покійного Андрія Лівицького ним став Степан Витвицький (1884–1965). Останній походив із Галичини, брав активну участь у діяльності ЗУНР (насамперед як дипломат), був депутатом польського сейму. Згадано й Володимира Доленка (1889–1971), одного з ініціаторів створення у 1947 р. УАПЦ (Соборноправної), який однак зіграв деструктивну роль на 3-й сесії УНР, прикри- ваючись захистом православ’я. Стає зрозумілою іронія Багряного, який доручив греко-ка- толику Любомиру Макарушку (1899–1986) приймати присягу від Доленка. Багряний ви- словив і критичне ставлення до церковних верхів, беручи як приклад предстоятеля УАПЦ (С) митрополита Григорія (Огійчука) (1893–1985). У другому листі Багряний спростовує критику о. Ігорем статей «Українських вістей» (УВ) щодо суецької кризи 1956 р. і його підозри щодо прокомуністичного пронасерів- ського спрямування цих статей. Як і в першому листі, Багряний гостро висловлюється проти анархізму, деструкції, «самоїдства», «чухраїнства» (тут використовується влучна характеристика Остапа Вишні, дана «малоросійству») в українському середовищі. Не вар- то переказувати зміст листів, оскільки повний їхній текст наводиться нижче, а про згада- них у ньому людей говориться в коментарі. Зберігаємо особливості правопису, який ужи- вав І. Багряний. Отже, ці два листи видатного письменника збагачують наші уявлення про його світо- гляд, творчу спадщину й публікуються на сторінках СЛ, оскільки Багряний був уроджен- цем Сумщини. * * * № 1 1954, квітня 6. – Новий Ульм. «6.4.[19]54. До високодостойного о. І. Губаржевського. Лондон. Високодостойний п. Губаржевський, не гнівайтесь на мене, що я так довго не писав. Відтоді як ми зустрічалися, відбулося кілька кар- коломних подій, що людина не встигає приходити до пам’яти від одної, як на голову звалюється вже інша. До то ж я був увесь час страшенно заабсорбований справою готування до сесії УНРади, а це в наш час, тобто в наших умовах, дуже й дуже складна річ, – бо ж під ударами з ріжних боків, і навіть під втручанням невблаганної смерти, що забирала людей зі строю, УНРада не на жарт була під загрозою цілковитого розпаду. А вузли протиріч були такі тяжкі й заплутані, а ситуація така злобна й чадна, а наступ з усіх боків такий непогамовний, а, нарешті, фінансовий стан такий тяж- кий!.. Але хвалити Бога, ми з тим усім дали раду, й на диво всім друзям і недругам, а особливо на при- крість ворогам, УНРрада вийшла з 3-ї Сесії не тільки не розвалена, а навпаки скріплена й морально 1 Сидорчук Т. Матеріали з історії української Церкви в архівних фондах Національного університету «Києво- Могилянська академія: зміст, склад, видові характеристики. Історія релігій в Україні. Львів: Логос, 2015. Кн. 1. С. 517–526. Сіверянський літопис. 2023. № 6 134 й організаційно, й здається, внутрішні відносини оздоровилися. Мабуть таки ми склали іспит на державно-творчі здібности й політичну тверезість. А це був тяжкий і суворий іспит. Зокрема для мене, провести Третю сесію – це було пунктом моєї амбіції, а зберегти, врятувати цілість УНРади, – це було відповідальним завданням нашої партії. Тому я свою приватну переписку дещо занедбав без моєї вини. Я вже не кажу, дорогий пане Губаржевський, що увесь цей час пере- бував у лікарні, фактично прикований до ліжка, але я в своєму житті ніколи не посилався на хоробу, тому й зараз не хочу. Останній Ваш лист прийшов у хвилині, коли я великою мірою від багатьох справ розвантажив- ся, тому поспішаю з відповіддю Вам, і ще раз прошу ласкаво вибачити (мій нетакт, будь-коли й будь-де мною допущений, завжди мене мучить і переслідує, а тим більше нетакт до людей, яких я щиро шаную; в данім випадку мучить мене нетакт по відношенню до Вас, хоч би які там поважні виправдовуючі причини були). Насамперед дякую за інформації у всіх Ваших листах, та за ті думки, що в них висловлені на те- ми животрепетні. Ви кажете, що п. Доленко через своїх «кудлаїв» (це його власний вираз колись) пробує настрої- ти громадянство проти Президента католика. Цього й треба було сподіватися, бо це принципові ру- їнники й анархісти, самі не здібні до жадної конструктивної праці, лише до деструкцій і провока- тивної діяльности во ім’я саможертя. Президент відповідає на всі 100% своєму призначенню, а що він католик, це не має жадного значіння. Важним є не віровизнання на цім посту, а лій у голові, ав- торитет, державницький досвід і розум. З усіма такими прикметами у нас немає людей. А вже зо- всім їх немає в тім середовищі, яке настроїлося зчиняти провокативний ґвалт. Де вони, такі автори- тетні одиниці, нехай дають і ми зробимо з них чолових діячів державного центру. Але, гай-гай, одне діло амбіції, а інше – Богом дані чесноти і здібности. Тих чеснот і здібностей бракує навіть у «вож- дів» і «лідерів» тієї чухраїнської анархії. На жаль. Але пощо їм тепер розгойдувати кадило, треба було робити це вчасно. Чи й український «мужик» (духовний мужик) «заднім умом сільон»? Можна ж було на Сесії показати свій сприт. Але на сесії пан «лідер» показав що інше. До речі, наша фрак- ція була за прийняття цієї організації до УНРади, мотивуючи це двояко: а) якщо ми приймемо ко- гось, то примати всіх, хто претендує й довести, що ми й на ділі за консолідацію, навіть приймаючи тих, що обливають нас брудом; б) ліпше анархістів взяти в організовані державницькі рямці, аніж дозволяти їм ходити самопас і стрибати в політичну гречку. І третє – провідники цієї організації да- ли запевнення, що вони припиняють свою обструкційну поведінку в пресі. Тоді їх рішено прийняти. Під час же прийняття стався такий факт, до певної мірі історичний курйоз, а саме: коли прийшла черга складати новоприйнятим партіям (їхнім кандидатам до УНРади), а зокрема, коли прийшла черга складати присягу самому Доленкові, я зумисне передав на хвильку головування на засіданні п. д-рові Л. МАКАРУШЦІ, католикові. І от пан лідер войовничих антикатоликів приймав присягу перед католиком. Хіба не веселий кур’йоз? Чого ж він не запротестував? Взагалі ж, підіймати будь-кому зараз шум проти президента-католика, – це є «цушпет». Якщо ж панове будуть розгортати акцію справді в цім напрямку, то кінчиться все тим, що і «лідера» й орга- нізацію в цілому буде виключено з УНРади, за деструктивну махновщину, і тільки. Осягом Сесії є те, що збережена коаліція. Також осягом є, що на голову ВО прийшов Симон Ва- сильович (Созонтієв). Треба думати, що праця ВО буде поставлена належно. Що вороги сичать, – нехай сичать. Між іншим, сьогодні є більш, ніж досить, данних твердити, що в основі всіх розлам- ницьких кампаній діє пряма большевицька й біло-московська агентура. А в тенета тієї агентури за- плутуються деякі поважні вожді, надміру гарячі амбітники. Що ж до Титаренка, то краще йому си- діти тихо. Щодо тих справ (церковних), про які ми говорили й про які Ви пишете, – то тепер всіма речами конкретно буде займатися Симон Васильович. Зконтактуйтесь з ним. Хоч тепер ВО й має скороче- ний комплект, але тієї проблематики він не обмине. Я з свого боку, яко заступник Голови УНРади, теж від тієї проблематики не втічу, це ясно. Але я думаю, що ВО комусь ці справи (церковні) дору- чить спеціяльно. Коли читав Ваші думки на цю тему зараз, не міг відпекатись від деяких гірких рефлексій. Поми- наючи справу, так би мовити, офіційної політики на церковному відтинку, думав про інше, на мою думку про найголовніше, про засадниче, а саме: Мабуть, нині, найбільшою проблемою є не поєднання Церков, чи шукання доцільнішої форми, а взагалі рятування престижу Церкви, як такої, як духовної інституції. Бо до чого ми йдем! Та ж бру- тальнішого потоптання людської етики, порушення тієї елементарної людської етики, порушення всіх заповідей Божих, немає ніде такого, як саме серед церковних діячів. Для прикладу: коли влади- ку Григорія обвинувачували ріжні клепачі в комунізмі, ми його взяли в оборону перед провокатора- ми й брехунами, в ім’я людської гідности й національної рації. Коли ж почали певні середовища оклепувати фанатичних українських патріотів, простих, але чесних людей, об’єднаних в УРДП, то високодостойний владика Григорій не тільки не став в їхній обороні, але з церковного амвону роз- пиався саме по боці клепачів, тим благословивши мерзость і моральний розклад. Ну й що це? Як же тоді думати й говорити про Церкву, керовану такими нашими достойниками? Я вже не кажу про рі- вень «дискусій» на сторінках деякої церковної преси. І то є пастирі, посередники між Богом і людь- ми! Кого вони мають пасти? Свиней їм пасти, щоб не сказати гірше. Христос вчив навіть до розбій- ників ставитися терпимо, а тут, під благословенням таких пастирів, беруть чесних і без сумніву по- рядних людей, чорнять і розпинають їх, оклепують і поносять, – і нічого. Служителі Бога, замість вчити людей християнської етики й моралі, стоять в першій лаві закукурічених політиканів і «самої- дів»! І ось на цьому тлі приходять тоді такі думки: Siverian chronicle. 2023. № 6 135 В СССР зараз, як відомо всьому світові, відбувається цікавий процес всередині народних мас – це процес шукання Бога, шукання Правди, шукання істини. При чому, то не процес шукання Церк- ви, а шукання головнішого, – шукання Правди й Бога. Ви напевне читали про рух т. зв. «віруючих». Це дуже масовий рух. І от, мабуть, в майбутньому, при наявности такого процесу шукань людської душі, всі церковні проблеми згори вже* (тут одне слово закреслене – Ю.М., І.Т.). А до того нехай виростає просто чесною, люб’ячою свій край і нарід, порядною людиною, основною чеснотою якої буде найбільша християнська засада – «люби ближнього, як самого себе». Але ця засада, як відомо, існує ще серед простих людей, але не існує там, де вона мусила би бути насамперед. Але досить з тим. Вибачте за ці деякі особисті рефлексії, що не тичуться прямо до порушуваної проблеми. Думаю, що політику на церковному відтинку треба робити. Але я особисто, без налагодження головнішого, не надаю їй особливого значіння. Вірю, що спроби перенести церковну війну на широ- ку українську територію, при теперішніх історичних передумовах, закінчаться тотальним винищен- ням всіх, хто би ту війну розпалювати хотів, – за це подбає нарід, той нарід, що сьогодні там шукає в розпачі Правди і Бога і не дасть нікому ту Правду й Бога підмінити примітивними спекуляціями на «правді» й на «богові». І в цьому велика втіха. Ви болієте всіма тими церковними распрями й шкода Вас, Вашої чесної людської душі. Але Ви приречені до того шляху хресного і я тільки можу побажати Вам стійкости й витривалости. Дуже й дуже шкода, що на церковному відтинку ми не маємо свого «Вашингтона», – тобто ми не маємо великої постаті, що виконала би велику історичну місію – очищення Церкви від наносного бруду, вигнання бичем з храму всіх торгашів і служителів не Бога, а диявола, і об’єднала українську Церкву в могутню духовну інституцію нації нашої, що була би для неї світочем і дороговказом, і чинником виховавчим. Але може ж він прийде! Вітаю Вас сердечно. Безмежно зворушений, що про мене та Ви пам’ятаєте! Привіт Вашій милій дружині і всій Вашій родині! З щирою пошаною до Вас завжди Ваш (підпис). ПС. Владиці Григорієві моїх жалів до нього не пишіть… А втім, можете й написати. Мої жалі до нього мають місце тільки тому, що я колись ставився до нього з величезною пошаною. А, як відомо, гірко розчаровуватися в людях взагалі, а особливо в тих, кого шанував. «Що вільно бикові, то не вільно Юпітерові»! Що вільно примітивним і злобним людям, то не вільно духовному пастиреві». (Науковий архів НаУКМА. Ф. 14. № 302. Арк. 1–2. Машинопис на іменному бланку). № 2 1956, серпня 18. «18.8.[19]56 Високошановний і дорогий пане Губаржевський, вибачайте, що по-світські Вас титулую, але поскільки ми при світській темі, Вами в листі пору- шеній, то я собі й дозволив так собі просто до вас звернутися. Не гнівайтесь. Отже, щодо Ваших зауваг з приводу недоцільности гостро критикувати політику Англії, а зокре- ма щодо нашої лінії в питанні Суецького каналу, визнаю за вами цілковиту рацію. Тобто, наша лінія не мусить лити води на млин просовєтський ані в якій мірі. І от я перестудіював ще раз і ще раз всі ті матеріяли, які би давали в якійсь мірі привід робити закиди УВ, і скажу Вам щиро: страшенно здивований, що там, в Англії, почався вітер навколо того бідолашного «Рефлектора» та Сяника. Де і в чому там побачили люди «пронасерівську» лінію, а тим більше «просовєтську»? Та ж зерно нотатки «МІҐ – і нєт волшебной сказкі» якраз в тім і полягає, що автор іронізує з анг- лійських політиків не на користь Москви чи Насера, а стверджує гірку правду, що ДРУЖБА АНГ- ЛІЇ З ХРУЩОВСЬКОЮ КАМАРІЛЛЕЮ ВИПИХНУЛА АНГЛІЮ З СУЕЦЬКОЇ ЗОНИ, ЩО ТАМ СТАВ МІЦНО НОГОЮ ШЕПІЛОВ, ЩО ТАМ ЛІТАВ МІҐ, ЯК СИМВОЛ СОВЄТСЬКОГО ІМПЕ- РІАЛІЗМУ. Логічний висновок з усього нормально, на кожну здорову голову, мусив би бути такий: мирне співіснування дуже дорого обходиться. А в перспективі обійдеться ще гірше. Схаменіться англійці щодо Вашої просовєтської лінії! Але ні в якому разі не можна зробити висновку: ХАЙ ЖИВЕ НАСЕР І МОСКВА з НИМ! Такий висновок хіба можуть зробити вороги зі злим наміром увести в блуд англійців супроти нас. І щодо іронізування Сяника про «Ворошилова – кума королеви», – очевидно не потрібна ре- флексія, але і не злочинна аж в такій мірі, що піддавати УВ мало не остракізмові. У королеви від цього корона не спаде (від нашого кепкування), але від «мирного співіснування» з Хрущовими мо- же упасти. І наш обов’язок про це попереджувати. Про що ми й говоримо іноді. Гіркою формою мо- же, так, але не зі злим наміром. Це ж ясно і малій дитині. І ще одне, про що треба нагадувати англій- цям, якщо би вони здумали робити нагінку на УВ: «Наша нелюбов до большевизму, ворога англій- ської демократії насамперед, така велика, що ми гарчимо на кожного, хто з тими убивцями ручка- ється. Але не зі зненависти до того, що ручкається». Ви скажете, що гостре критикування сильних світу цього – це не політика. Ні, це політика теж. Навпаки, мабуть найнеполітичнішими було би стати на антихристиянську позицію «моя хата з краю» й умити руки від критикування зла та від боротьби поневолених за свободу і на позицію всі- лякого прислужування. Бо за таку поставу, та за політику чоботолизання, ми крім зневаги до себе нічого більше не здобудемо. Плебеїв і безпринципних, «мєлких» егоїстів завжди і всюди зневажено. І цілком справедливо. І зневажають їх у першу чергу ті, кому духовний раб лиже чоботи. пошану ж і повагу здобувають ті, хто гордо і твердо стоїть на сторожі добра і проти всякого зла, і не боїться за велику правду йти з відкритим забралом. Навіть коли він простий звичайний смертний, а не короле- Сіверянський літопис. 2023. № 6 136 вич чи лорд, навіть коли він отакий напівдервіш, як Ганді. Якщо ми християни, то будьмо ж хрис- тиянами до кінця і непохитно, і нам за наші терпіння й гоніння воздасться повною мірою. І навпаки, пам’ятаймо, – за наше плебейське «моя хата з краю» нам теж воздасться повною мірою. І заслуже- но. Тому мені дуже гірко і прикро, що руханка, яку піднімають люди навколо «страшних» антианг- лійських виступів рефлектора, увігнала в стан депресії нашого молодого Віталія Петровича аж зму- сила написати його трагічну статтю з проповіддю макіявелізму (цебто зради, аморальности, підло- ти, злочину в ім’я нібито любови до власного народу) та з проповіддю відмежування (невеликий фрагмент листа відірвано – Ю.М., І.Т.) визвольної боротьби інших поневолених народів, та з про- повіддю суто хахлацького хитренького плазування перед сильними світу цього, називаючи це «по- літикою». Ця стаття трагічна. Я про це написав В.П., а Вас прошу підтримати В.П. на дусі іменно з позицій і засад християнської моралі й етики, щоби він так не шарахався в той бік, куди він шарах- нувся. Я не вірю в те, щоби розумні англійці могли поставити нам в докір (а тим більше репресувати наших людей) за критичні зауваги в УВ. Це нонсенс. Та ж в Англії продаються вільно навіть кому- ністичні та прокомуністичні газети й книги! А ми ж не комуністична газета! І нами завжди керували й керуватимуть християнські засади й християнська етика, а не хитреньке хахлацьке «як би чогось не трапилось» та згинання до самої сирої землі. Але якби навіть проти нас справді здумали вжити якихось репресій, то що ж, будь ласка, але це не примусить нас зректися наших християнських засад в ім’я отієї хитрохахлацької, мояхатаскрай- ньої «політики», бо то була би не політика, а підлота. І може ми через таку «політику» через оте прокляте традиційне оспале «моя хата зкраю» й держави своєї не маємо, й пошани та поваги не має- мо. Бо хто може шанувати вічного плебея й плазуна, й принципового зрадника та ренегата?! Бо це ж ним були наші оті Брюховецькі, а теперешні Кіріченки. Та й щодо еміграції… Чи Ви читали коли Микиту Шаповала й чи пам’ятаєте його геніяльні вирази щодо тенденції української еміграції здо- бувати довіру й робити «політику» вислужництвом в ріжних контррозвідках, в конфідентах і стука- чах, та підношувачах чобіт? Справді це варто прочитати. Я не поклонник Шаповала, але тут він мав рацію. Та я думаю, що Ви такої самої думки, бо це витікає й з Вашого життьового покликання та Вашої суспільної ролі, і пишу про це не тому, що хочу Вас в чомусь переконувати, а щоби висловити свої думки. Може взагалі це зайве, бо причина занадто дрібна і неповажна. Повторюю, я зовсім не бачу при- чини підіймати таку тривогу, як то дехто там робить, бо немає для того жадних підстав. Думаю, що в ґрунті всіх непорозумінь лежить щось інше, якась інша причина. Проте – ви маєте слушність, коли твердите про потреб строгого зберігання правильної політич- ної лінії в нашій пресі. Без сумніву. І всіма силами старатимемось це робити. А зроблені промахи й помилки будемо на- правляти. А тепер в принципі щодо Суецького конфлікту: думаю, що на увагу англійських політиків му- сить заслуговувати не те, що написав веселий «Рефлектор», а те, що сказав Айзенговер чи Неру. Ажи? А якби те саме написав «Рефлектор» про «незаперечні права Єгипту», то чи не здається Вам, що теж тоді піднявся би несамовитий вітер і всі підлі стукачі й донощики, що бігають клепати до чужих контррозвідок і яких ніде не бракує, мали би щойно добру поживу. Але я думаю, що все одно англійські чинники не виявили би особливого зацікавлення тим. Ось стільки по суті затронутого Вами питання. Вибачайте за хаотичність, бо дуже квапився. Прийміть вислів моєї найщирішої пошани до Вас і ще раз дуже прошу Вас вживати свого всього авторитету та всієї мудрости щоби гасити ту прикру руханку, яка почалась навколо УВ. УВ є цін- ним і незамінним часописом і було би дуже прикро й помилково дозволити його завалити. А я знаю, що УВ мають багато ворогів з числа наших таки «чухраїнських» патріотів, які пакостять як тільки можуть, перекручують кожне слово та бігають до чужих чинників з «вєрноподданими» доносами. А зокрема прошу Вас підтримати В.П. на дусі, бо він опинився в стані моральної депресії та роз- гублености. І все з-за виїденого яйця! Привіт! Привіт Вашій родині! Ваш (підпис)». (Науковий архів НаУКМА. Ф. 14. № 302. Арк. 3–3 зв. Машинопис). Коментар: № 1 «цушпет». Нім. «zu spät» – пізно. «Симон Васильович (Созонтієв)». С.В. Созонтів (1898–1980), український громадсько-політич- ний діяч, у 1954–1955 рр. Голова Виконавчого органу Української Національної Ради, член митро- поличої ради УАПЦ. «владику Григорія». Ідеться про Григорія (Огійчука) (1893–1985), єпископа УАПЦ у 1942– 1947 рр., засновника та пізніше митрополита УАПЦ(С) у 1947–1985 рр. № 2 «Насер». Г.А. Насер (1918–1970), президент Єгипту у1956–1970 рр. Siverian chronicle. 2023. № 6 137 «Ворошилова». К.Є. Ворошилов (1881–1969), радянський партійний і державний діяч, член По- літбюро ЦК ВКП(б) у 1926–1952 рр.,член Президії ЦК КПРС у 1952–1960 рр., голова Президії ЦК КПРС у 1953–1960 рр. «з Хрущовими». М.С. Хрущов (1894–1971), радянський партійний і державний діяч, перший секретар ЦК КПРС у 1953–1964 рр. «Ганді». М.К. Ганді (1869–1948), індійський державний і політичний діяч, національний герой. «Шепілов». Д.Т. Шепілов (1905–1995), міністр закордонних справ СРСР у 1956–1957 рр. «Брюховецькі». Мається на увазі гетьман Лівобережної України у 1663–1668 рр. Іван Брюхо- вецький, прихильник промосковської політики. «теперешні Кіріченки». О.І. Кириченко (1908–1975), член ЦК КПУ у 1949–1960 рр., член ЦК КПРС у 1952–1961 рр. «Микиту Шаповала». М.Ю. Шаповал (1882–1932), український політичний і громадський діяч, публіцист, соціолог. «Айзенговер». Ідеться про Дуайта Девіда Ейзенхауера (1890–1969), американського військового й державного діяча, президента США у 1953–1961 рр., головнокомандувача сил Антигітлерівської коаліції в Європі. «Неру». Ідеться про Д. Неру (1889–1964), одного з керівників індійського національно-визволь- ного руху, першого прем’єр-міністра незалежної Індії у 1947–1964 рр. о. Мицик Юрій Андрійович – доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушев- ського Національної Академії наук України (вул. Трьохсвятительська, 4, м. Київ, 01001, Україна). pr. Mytsyk Yurii – doctor of historical sciences, professor, chief scientist at the M.S. Hrushevsky Institute of Ukrainian archaeography and source studies of the National Aca- demy of sciences of Ukraine (4 Trokhsviatytelska Str., Kyiv, 01001, Ukraine). E-mail: mytsyk2002@ukr.net Тарасенко Інна Юріївна – кандидат історичних наук, науковий співробітник Інститу- ту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського Національної Академії наук України (вул. Трьохсвятительська, 4, м. Київ, 01001, Україна) Tarasenko Inna – Ph.D. in historical sciences, research fellow at the M.S. Hrushevsky Insti- tute of Ukrainian archaeography and source studies of the National Academy of sciences of Ukraine (4 Trokhsviatytelska Str., Kyiv, 01001, Ukraine). E-mail: innatarasenko86@gmail.com TWO UNKNOWN LETTERS OF IVAN BAGRYANY The publication introduces two previously unknown letters by the prominent Ukrainian emigrant writer Ivan Bahrianyi. Letters were discovered in the almost unexplored writerʼs archive, recently transferred from the United States to the National university of «Kyiv-Mohyla academy». The letters relate not to lite- rary but political activities of Ivan Bahrianyi. They shed light on the political and church life of the Ukrai- nian post-war emigration, allow us to more fully understand Bahrianyiʼs political credo, his worldview, ne- gative attitude towards some political and church figures, and record the writerʼs strong position towards the totalitarian state of the USSR. Key words: Ivan Bahrianyi, Ukrainian emigration, totalitarian regime, epistolary heritage. Дата подання: 12 жовтня 2023 р. Дата затвердження до друку: 21 листопада 2023 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Мицик, Ю., Тарасенко, І. Два невідомих листи Івана Багряного. Сіверянський літопис. 2023. № 6. С. 132–137. DOI: 10.58407/litopis.230617. Цитування за стандартом APA Mytsyk, Yu., Tarasenko, I. (2023). Dva nevidomykh lysty Ivana Bahrianoho [Two unknown letters of Ivan Bagryany]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6, P. 132–137. DOI: 10.58407/litopis.230617.

Два невідомих листи Івана Багряного

Репозитарії

Схожі ресурси