Русь на сторінках книги Марко Поло

Русь на сторінках книги Марко Поло

Мета статті – дослідити життя населення Русі, зображене в різних редакціях книги Марко Поло та в порівнянні з даними інших джерел. Використані науково-історичні методи: принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму, порівняльно-історичного аналізу. Новизна: зроблено спро...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2024
Автор: Лущай, Ю.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
У глиб віків
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199818
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Русь на сторінках книги Марко Поло / Ю. Лущай // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 5-17. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199818
record_format dspace
spelling irk-123456789-1998182024-11-01T19:51:26Z Русь на сторінках книги Марко Поло Лущай, Ю. У глиб віків Мета статті – дослідити життя населення Русі, зображене в різних редакціях книги Марко Поло та в порівнянні з даними інших джерел. Використані науково-історичні методи: принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму, порівняльно-історичного аналізу. Новизна: зроблено спробу докладніше дослідити всі відомості про Русь у книзі Марко Поло в залежності від редакцій джерела, у тому числі в службовій частині книги, географічних даних тощо, а також розширення автором статті гіпотез, які наводилися в інших його роботах. Висновки: у книзі Марко Поло показується в цілому реальна картина життя населення Русі XIII–XIV ст. у порівнянні з відомостями інших джерел, але місцями прикрашена з долею перебільшення. The purpose of the article is to study the life of the population of Rusʼ through editions of Marco Polo ʼs book and in comparison with data from other sources. Scientific and historical methods used: principles of scientific objectivity, complexity, systematicity and historicism, comparative historical analysis. Novelty: an attempt to study in more detail all the information about Rusʼ in Marco Poloʼs book, depending on the editions of the source, including the domestic part of the book, geographical data, etc. To expand the authorʼs hypotheses that were presented in his other works. Conclusions: Marco Poloʼs book shows a generally correct picture of the life of the population of Rusʼ in the 13th–14th c. in comparison with the information of other sources, but in some places it is decorated with a share of exaggeration. 2024 Article Русь на сторінках книги Марко Поло / Ю. Лущай // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 5-17. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 0.58407/litopis.240101 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199818 94(477):[910.4:82992 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic У глиб віків
У глиб віків
spellingShingle У глиб віків
У глиб віків
Лущай, Ю.
Русь на сторінках книги Марко Поло
Сiверянський літопис
description Мета статті – дослідити життя населення Русі, зображене в різних редакціях книги Марко Поло та в порівнянні з даними інших джерел. Використані науково-історичні методи: принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму, порівняльно-історичного аналізу. Новизна: зроблено спробу докладніше дослідити всі відомості про Русь у книзі Марко Поло в залежності від редакцій джерела, у тому числі в службовій частині книги, географічних даних тощо, а також розширення автором статті гіпотез, які наводилися в інших його роботах. Висновки: у книзі Марко Поло показується в цілому реальна картина життя населення Русі XIII–XIV ст. у порівнянні з відомостями інших джерел, але місцями прикрашена з долею перебільшення.
format Article
author Лущай, Ю.
author_facet Лущай, Ю.
author_sort Лущай, Ю.
title Русь на сторінках книги Марко Поло
title_short Русь на сторінках книги Марко Поло
title_full Русь на сторінках книги Марко Поло
title_fullStr Русь на сторінках книги Марко Поло
title_full_unstemmed Русь на сторінках книги Марко Поло
title_sort русь на сторінках книги марко поло
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2024
topic_facet У глиб віків
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199818
citation_txt Русь на сторінках книги Марко Поло / Ю. Лущай // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 5-17. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT luŝajû rusʹnastorínkahknigimarkopolo
first_indexed 2024-11-10T19:04:56Z
last_indexed 2024-11-10T19:04:56Z
_version_ 1815363449661685760
fulltext Siverian chronicle. 2024. № 1 5 У ГЛИБ ВІКІВ УДК 94(477):[910.4:82­992 Юрій Лущай • РУСЬ НА СТОРІНКАХ КНИГИ МАРКО ПОЛО1 DOI: 0.58407/litopis.240101 © Ю. Лушай, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0009­0008­8070­6017 Мета статті – дослідити життя населення Русі, зображене в різних редакціях книги Марко Поло та в порівнянні з даними інших джерел. Використані науково-історичні методи: принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму, порівняльно-історичного ана- лізу. Новизна: зроблено спробу докладніше дослідити всі відомості про Русь у книзі Марко Поло в залежності від редакцій джерела, у тому числі в службовій частині книги, географічних даних то- що, а також розширення автором статті гіпотез, які наводилися в інших його роботах. Виснов- ки: у книзі Марко Поло показується в цілому реальна картина життя населення Русі XIII–XIV ст. у порівнянні з відомостями інших джерел, але місцями прикрашена з долею перебільшення. Ключові слова: Русь, пізнє середньовіччя, дорожні записки, манускрипт Зелада, побутова істо- рія, гілка, істьба, братчина. Венеціанський мандрівник і дипломат Марко Поло залишив по собі цікаві дорожні за­ писки, довкола яких досі точаться суперечки. Його книга відома за багатьма рукописами, витримала чимало видань і була перекладена різними мовами. Вона була довгий час дже­ релом для укладачів географічних карт (у тому числі, для Каталонського атласу світу 1375 р.) і мореплавців (наприклад, нею користувався Христофор Колумб). Для дослідни­ ків давньоруської історії будуть важливими наявні в книзі Марко Поло дані про Русь. За­ рубіжні автори торкалися цієї теми як у конкретних роботах із висвітлення давньоруської історії, так і в загальному розгляді дорожніх записок венеціанця (Дж. Герріот, П. Пелліо, С. Мунд, Ж. Ришар, Л. Бергрін та інші)2. Але змістовного аналізу ще не було, деякі теми мало розкриті чи зовсім не прокоментовані. Основним джерелом цього дослідження є повна редакція книги (манускрипт Z). Крім цієї редакції, використовуються ще деякі ва­ ріанти книги та інші джерела, у тому числі дорожні записки та давньоруські літописи. Важливо порівняти вміщені в них відомості для отримання цілісної картини життя дав­ ньоруського населення та довести правдивість чи сумнівність інформації Марко Поло. Спочатку варто пояснити, на яких редакціях ґрунтується це дослідження, а потім перейти до аналізу самого тексту книги про Русь. Марко Поло (1254–1324) – виходець із венеціанського роду купців і дипломатів, син Ніколо та племінник Матвія Поло. Був дипломатом і послом Персії, Китаю та Індії, пере­ бував на службі в монгольського хана у 70–90­х рр. XIII ст., залишивши після себе дорож­ 1 Під час прочитання цієї статті слід ураховувати напрацювання Д. Наливайка (Наливайко Д. Очима Заходу. Ре­ цепція України в Західній Європі XI–XVIII ст. Київ: Основи, 1998. С. 63–66) та О. Кудрявцева (Кудрявцев О. От средневековых описаний Руси к ренессансным: картины русской жизни у Марко Поло и его продолжателя. У ис- токов и источников: на международных и междисциплинарных путях. Юбилейный сборник в честь Александра Васильевича Назаренко. Москва: Центр гуманитарных инициатив, 2019. С. 218–232). Через Широку війну, що почалася 24 лютого 2022 р., не вдалося переробити цю статтю. 2 Бергрин Л. Марко Поло. От Венеции до Ксанаду. Москва, 2011; Herriott J. Folklore from Marco Polo: Russia. Ca- lifornia folklore quarterly. 1944. Vol. 3. № 4; Pelliot P. Notes on Marco Polo. Paris, 1963. T. II; Mund S. Travel ac­ counts as early sources of knowledge about Russia in Medieval Western Europe from the mid­13th to the early 15th c. The Medieval history journal. 2002. Vol. 5. № 1. P. 103–120; Mund S. Orbis Russiarum: Genese et developpement de la re­ presentation du monde «russe» en Occident à la Renaissance (Travaux dʼHumanisme et Renaissance). Geneve: Droz, 2003. 598 p.; Mund S. Constitution et diffusion dʼun savoir occidental sur le monde «russe» au Moyen Age (fin Xe – milieu XVe siecle). Le Moyen Age. 2004. T. CX. Vol. 2. P. 275–314; Vol. 3. P. 539–593; Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant. Sur les chapitres oubliés du Devisement du monde. Comptes rendus des séances de lʼAcadémie des Inscriptions et Belles-Lettres. 2007. Vol. 151. № 4. P. 1489–1504. Сіверянський літопис. 2024. № 1 6 ні нотатки3. Книга Марко Поло мала різні назви – «Книга про різноманітність світу», «Книга чудес світу» та просто «Книга Марко Поло»4. До нас вона дійшла в багатьох ре­ дакціях – відомо 150 списків і фрагментів5. На думку дослідників, важливими є три давні її екземпляри: 1) франко­італійський текст (манускрипт F); 2) італійський варіант Дж. Ра­ музіо (манускрипт R); 3) латинський текст Ф. Зелада (манускрипт Z)6. Манускрипт F на­ писаний Рустичано з Пізи наприкінці XIII ст. за розповіддю Марко Поло старофранцузь­ кою мовою з вкрапленнями італійських слів (тому деякі дослідники цей варіант книги на­ зивають франко­італійським). Він знаходиться в Паризькій Національній бібліотеці7. Уперше виданий 1824 р. Паризьким географічним товариством. Манускрипт R є італій­ ським варіантом Дж. Рамузіо з невідомого рукопису8 (уперше опублікований у 1559 р.9). Манускрипти Z и Z1 на сьогодні є повними варіантами книги Марко Поло. У 1927 р. Л. Бенедетто в Амброзійській бібліотеці в Мілані (Італія) знайшов латинську копію книги Марко Поло (манускрипт Z1) у зібранні кардинала Ф. Зелада, що була зроблена для І. То­ альдо в 1795 р.10 У 1928 р. Л. Бенедетто видав цей варіант із компіляціями з інших редак­ цій11, а в 1932 р. зробив переклад італійською мовою12. А. Річчі переклав видання 1928 р. англійською мовою та опублікував у 1931 р.13 Наприкінці 1932 р. П. Девідом у бібліотеці Толедського собору в Іспанії серед книг Ф. Зелада був знайдений ще один рукопис книги (манускрипт Z), на поч. 1933 р. вдалося зробити фотографії цього варіанта. Рукопис пред­ ставляє собою латинський текст, датований кінцем XIV – поч. XV ст.14 А. Моул і П. Пел­ ліо в 1938 р. цей текст опублікували15 з англомовним перекладом16 (являє собою комбіно­ ваний переклад, що враховує інші тексти, які приписують Марко Поло). Неодноразово манускрипт Зелада повністю перекладали різними мовами, окрім вищезгаданих англій­ ської та італійської, також французькою, угорською, сербською та ін.17 Українського пе­ рекладу ані повного тексту, ані тієї частини, що стосується опису Русі, на сьогодні немає. Є лише кілька уривків, поданих Д. Наливайком у загальній монографії «Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI–XVIII ст.»18, із оглядовим аналізом їх змісту. Але автор послуговується не оригіналом, а його польським перекладом19. Російською мовою повний переклад цієї редакції книги також не був здійснений, наявний лише частковий переклад розділу про Русь, виданий 2006 р.20 У чотирьох згаданих редакціях (F, R, Z, Z1) у наявності є розділ про Русь. Із них у ма­ нускрипті R знаходиться найменший за обсягом розділ, а в Z і Z1 – найбільший. Протягом XX – поч. XXI ст. у Східній Європі популярним є переклад 80­х рр. XIX ст. манускрип­ та F російською мовою І. Мінаєва, виданий тільки в 1902 р. та перевиданий у 1940 і 3 З біографією Марко Поло можна ознайомитися з останніх робіт: Гаркавец А. Марко Поло по прозвищу Милли­ он и его «Книга о разнообразии мира». Золотоордынское обозрение. 2017. Т. 5. № 3. С. 522–565; Нечаев С. Мар­ ко Поло. Москва, 2013; Юрченко А. Книга Марко Поло: записки путешественника или имперская космография. Санкт­Петербург, 2007. 4 Нечаев С. Марко Поло… С. 219–220. 5 Marco Polo. The description of the World / Ed. by A. Moule, P. Pelliot. London, 1938. T. I. Р. 509–516; Mund S. Constitution et diffusion dʼun savoir occidental… Vol. 3. P. 577. 6 Marco Polo. The description of the World… Р. 41. 7 Магидович И. Вступительная статья, примечания редактора. Книга Марко Поло. Москва, 1955. С. 32. 8 Marco Polo. The description of the World… Р. 44. 9 Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi. Venetia, 1559. T. II. 10 Herriott J. The «Lost» Toledo manuscript of Marco Polo. Speculum. 1937. Vol. 12. № 4. P. 463; Herriott J. The Zela­ da manuscript of Marco Polo. Geographical Review. 1939. Vol. 29. № 1. P. 172. 11 Marco Polo. Il Milione / A cura di L.F. Benedetto. Firenze, 1928. 12 Il libro di messer Marco Polo / Ricostruito criticamente e per la prima volta integralmente tradotto in lingua italiana da L.F. Benedetto. Milano, 1932. 13 The travels of Marco Polo / Trans. of A. Ricci. London, 1931. 14 Харт Г. Венецианец Марко Поло. Москва, 1956. С. 298; Marco Polo. The description of the World… T. I. Р. 47. 15 Ibid. T. II. 16 Ibid. T. I. 17 Marco Polo. La description du monde / Ed. L. Hambis. Paris, 1955; Marco Polo. Utazásai / Fordította V. Endre. Buda­ pest, 2003; Марко Поло. Милион / Под ред. А. Узелац. Београд: Утопија, 2011. 18 Наливайко Д. Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI–XVIII ст. Київ: Основи, 1998. С. 63–66. Друге видання монографії було доповнене розділами «Петрарка й Боккаччо в давній українській літературі», «Станіслав Оріховський як український латиноамериканський письменник Відродження» та ін., проте розділ про Марко Поло та його опис Русі залишився без змін (Наливайко Д. Україна очима Заходу. Київ: Грамота, 2008. С. 76–78). У бібліографічному покажчику «Україна і українці очима світу», виданому Національною біб­ ліотекою України імені Ярослава Мудрого, серед робіт, присвячених Марко Поло та його опису Русі, вказана лише монографія Д. Наливайка 2008 р. та подано уривок із неї (див.: Україна і українці очима світу : бібліогр. покажч. / НПБУ; упоряд.: О.І. Білик, К.М. Науменко; літ. ред. О.І. Бохан; наук. ред. В.О. Кононенко. Київ, 2018. С. 84). Отже, переклад на українську мову «Книги чудес світу» великого венеціанця залишається все ще акту­ альним. 19 Polo Marco. Opisanie świata. Warszawa, 1975. S. 352, 361–364. 20 Книга странствий / Пер. с лат. и ст.­фр., сост. статьи и ком. Н. Горелова. Санкт­Петербург, 2006. С. 207–210. Siverian chronicle. 2024. № 1 7 1955 рр.21 Але до 20–30­х рр. XX ст. уже була відома більш повна редакція книги Марко Поло – манускрипт Зелада (Z і Z1). У вступній статті до книги Марко Поло 1955 р. згаду­ ються видання Л. Бенедетто й А. Річчі, але нового перекладу повної редакції не було зроблено22. На Заході навпаки: після появи повної редакції історики інтенсивно досліджу­ ють свідчення із цього рукопису23. Відносно відомостей у книзі про Русь: західні дослід­ ники більше займались описом і лишили мало коментарів, не зіставивши інформацію з да­ ними літописів та інших джерел24. Деякими дослідниками було порушено багато питань навколо книги Марко Поло. Особливо були сумніви в достовірності відомостей щодо поїздки до Китаю25. Їм заперечу­ вала низка дослідників із детальною аргументацією26. Однак існує ще одне питання – звід­ ки Марко Поло міг отримати такі значні відомості про Русь? Якщо врахувати, що на Русі він не був, а лише на території її сусідів. Історики Дж. Герріот і С. Мунд вважають, що він міг отримати відомості як від своїх родичів, які їздили в район р. Волги, так і на основі власних спогадів27. На думку А. Соловйова, Марко Поло написав розділ про Русь із розпо­ відей батька та дядька, які довго проживали в Криму28. Д. Росс указував, що Марко Поло не був на Русі, а всі ті відомості взяті з інших рук29. Ф. Вуд погоджувалась із тим, що такі детальні дані про Русь не могли бути вигаданими30. Ж. Рішар припускає, що після завер­ шення написання книги Марко Поло зібрав нову інформацію, яка була основана на свід­ ченнях торговців Півночі31. Л. Бергрін упевнений, що можливими інформаторами були торговці та купці32. Версія Ж. Рішара є найбільш вагомою. Використані джерела інформа­ ції про цей регіон у книзі Марко Поло залишаються невідомими. Однак, як правильно оці­ нював Г. Харт, відомості про звичаї Русі цікаві, містять як правдиві, так і хибні дані33. Цілком даремно С. Нечаєв у своїй праці не став розбирати відомості Марко Поло про Русь, напевно, засумнівавшись у їхній автентичності34. А. Гаркавець узагалі вважає, що розділ про Русь був написаний у XVIII ст., не наводячи тому доказів35. Без текстологічних та інших аналізів оригіналів книги передчасно говорити про вставку до книги у XVIII ст. Варіант Z дослідники датують кінцем XIV – поч. XV ст., а список R був виданий у 1559 р., а тому версія А. Гаркавця наразі не має підстав. У цій статті проаналізовано відомості про Русь за повним варіантом – манускрип­ том Z. Для порівняння та доповнення залучено деякі інші редакції книги (Z1, F, R). Ви­ дання Л. Бенедетто латинського манускрипта Z1 нам недоступне, тому використовуємо англійський варіант перекладу від А. Річчі. Розгляд інформації про Русь ведеться відпо­ відно до тексту повної редакції, але деякі дані зведено до тематично близьких відомостей для зручності аналізу. 21 Минаев И. Путешествие Марко Поло / Под ред. В. Бартольда. Санкт­Петербург, 1902; Марко Поло. Путешест­ вие / Под ред. К. Кунина. Ленинград, 1940; Книга Марко Поло / Под ред. И. Магидовича. Москва, 1955. 22 Магидович И. Вступительная статья, примечания редактора… С. 38. 23 Бергрин Л. Марко Поло…; Дреж Ж. Марко Поло и Шелковый путь. Москва, 2006; Харт Г. Венецианец Марко Поло…; Эрс Ж. Марко Поло. Ростов­на­Дону, 1998; Herriott J. The «Lost» Toledo manuscript…; Herriott J. The Ze­ lada manuscript of Marco Polo…; Hudson G. Marco Polo. The geographical journal. 1954. Vol. 120. № 3. P. 299–311; Jackson P. Marco Polo and his «Travels». Bulletin of the school of Oriental and African studies. 1998. Vol. 61. № 1. P. 82–101; Moule A. Marco Polo: Il Milione by Luigi Foscolo Benedetto. Bulletin of the school of Oriental studies. 1928. Vol. 5. № 1. P. 173–175; Wood F. Did Marco Polo go to China? Colorado, 1996. 24 Бергрин Л. Марко Поло… С. 371–374; Herriott J. Folklore from Marco Polo… Р. 309–311; Mund S. Travel acco­ unts as early sources of knowledge about Russia…; Mund S. Constitution et diffusion dʼun savoir occidental… Vol. 2–3; Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant… 25 Franke Н. Sino­Western contacts under the Mongol empire. Journal of the Hong Kong branch of the royal Asiatic so- ciety. 1966. Vol. 6. P. 50; Haeger J. Marco Polo in China? Problems with internal evidence. The Bulletin of Sung and Yüan studies. 1978. Vol. 14. P. 22–30; Shusen Q. Je li Marko Polo došao u Kinu? Povijesni prilozi. 2001. Vol. 20. P. 131–142; Wood F. Did Marco Polo go to China?... 26 Гаркавец А. Марко Поло по прозвищу Миллион… С. 532–536; Нечаев С. Марко Поло… С. 230–248; Jackson P. Marco Polo and his «Travels»… P. 82–101; Tucci U. Marco Polo: andò veramente in Cina? Studi veneziani. 1997. Vol. 33. P. 49–59; Vogel H. Marco Polo was in China: New evidence from currencies, sales and revenues. Leiden, 2012. 27 Herriott J. Folklore from Marco Polo… Р. 309; Mund S. Travel accounts as early sources of knowledge about Rus­ sia… P. 108–109. 28 Соловьев А. Византийское имя России. Визпантийский временник. 1957. Т. XII. С. 139. 29 Marco Polo. The description of the World… T. I. Р. 49. 30 Wood F. Did Marco Polo go to China?... P. 47. 31 Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant… P. 1496. 32 Бергрин Л. Марко Поло… C. 373. 33 Харт Г. Венецианец Марко Поло… С. 180. 34 Нечаев С. Марко Поло… С. 173. 35 Гаркавец А. Марко Поло по прозвищу Миллион… С. 553. Сіверянський літопис. 2024. № 1 8 У манускрипті Z найменування Русі представлено як у вигляді «Rossia, Rosia, Rosie»36, так і «Russie, Rusia, Rusie»37. У редакціях R і F спостерігаємо тільки «Rossia, Rosie»38. Форма назви з «Ros­» наявна в розділі про Русь книги Марко Поло, яке є грецьким варіан­ том найменування давньоруської держави. Спочатку грецькою воно виглядало як Ῥώς у константинопольского патріарха Фотія (IX ст.), а в латинському як Rhos згідно з Бертин­ ськими анналами (839 р.)39. Згодом набуло повного вигляду у візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного (X ст.) – Ῥωσία40. Візантійські автори через неправильне прочитання слів «князь Рош» замість «князь­глава» з біблійської Книги пророка Єзекіїля, через співзвучність наділили цією назвою Русь41. Із західноєвропейських середньовічних джерел форма назви з «Ros­» найбільше трапляється в італійських джерелах і повʼязане з грецьким впливом. Наприклад, у подорожніх записках італійських мандрівників Амброд­ жо Контаріні та Йосафата Барбаро (XV ст.) можна знайти «Rossia»42. Окрім варіанта з «Rоs­», у назві розділу про Русь із манускрипта Z використовується також форма на «Rus­»: «Тут мовиться про провінцію Русія» (hic naratur de prouincia Rus­ sie)43, яка в перекладі англійською була замінена на «Rosie»44. Також у двох главах поза розділом про Русь спостерігаються форми «Rusia / Rusie»45. Варіант із «Rus­», яка пере­ важно має вигляд «Rus(s)ia», є похідним від давньоруського Русь46 і використовувалося західноєвропейськими авторами (наприклад, «Russiæ» в Іоанна Плано Карпіні [XIII ст.], «Russie» у Гільбера Ланноа [XV ст.]47). Марко Поло описує Русь як велику провінцію (Rossia est quedam maxima prouincia), що знаходилася на півночі (tramontanam). Вона доходила до самого моря­океану (mare occea­ num; тобто Північний Льодовитий океан), де багато островів. У книзі повідомляється, що шлях із Русі в Норвегію (Orecha) недовгий, однак через мороз він складний48. Письменник Гервазій Тільберійський (XIII ст.) також зазначав, що Русь на півночі межувала з Норвегі­ єю, але добиралися до неї морем49. Додатково у варіанті R ідеться про те, що Русь була «поділена на безліч частин» (divisa in molte parti)50. На думку Марко Поло, Русь межувала з провінцією Лак (Lac), в якій є король, а жителі її є християнами та сарацинами. Вони торгували хутром і займалися ремеслами51. Щодо місцезнаходження провінції існують розбіжності. На думку Г. Юла, цією провінцією була Валахія, оскільки відбулося спотворення татарами назви Blachia, які не могли вимовити «в»52. За версією П. Пелліо, у Лак потрібно бачити лезгин – один із коренних народів Кав­ казу53. Ж. Рішар розмістив Лак у двох місцях: на Балтійському узбережжі, при цьому до­ слідник змінив назву на Лат (Lat), щоб було близько до назви Lettonie (Latvija)54; інший знаходився в країні лезгин55. У манускриптах Z и F також повідомлялося, що Лак разом із Руссю та іншими землями (Z: Cumaniam, Alaniam, Lac, Mengiar, Çic, Gutiam, Gaçariam et partem Rusie56; F: Rosie et Comanie et Alanie et Lac et Mengiar, et Zic, et Gucia et Gazarie57) був захоплений татарами. Куманія – країна половців, Аланія – країна алан, Менгіар – кра­ 36 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX, CXXXI. 37 Ibid. P. CXXI, CXXIX. 38 Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60b–60c; Recueil de voyages et de mémoires... P. 272– 274. 39 Кузенков П. Поход 860 г. на Константинополь и первое крещение Руси в средневековых письменных источ­ никах. Древнейшие государства Восточной Европы. 2000 г. Москва, 2003. С. 5, 77–79. 40 Constantinus Porphyrogenitus. De administrando imperio / Ed. by Gy. Moravcsik, R.J.H. Jenkins. Corpus Fontium Historiae Byzantinae. Washington, 1967. P. 50. 41 Флоровский А. «Князь Рошъ» у пророка Иезекииля (гл. 38–39). Сборник в чест на Васил Н. Златарски. София, 1925. С. 505–520. 42 Барбаро и Контарини о России: К истории итало­русских связей в XV в. / Пер. Е. Скржинской. Ленинград, 1971. С. 114–115, 117, 126, 132, 188, 190, 193, 196–197, 199, 201–202; Другие примеры из иностранных источни­ ков можно посмотреть в статье А. Соловьева (Соловьев А. Византийское имя России… С. 139–140). 43 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX. 44 Ibid. T. I. P. 482. 45 Ibid. T. II. P. CXXI. 46 Мельникова Е. Англия и Русь: у истоков контактов. Российская история. 2016. № 4. С. 14. 47 The texts and versions of John de Plano Carpini and William de Rubruquis / Ed. C.R. Beazley. London, 1903. P. 100, 103; Voyages et ambassades de messier Guillebert de Lannoy, 1399–1450. Mons, 1840. P. 18. 48 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX. 49 Матузова В. Английские средневековые источники IX–XIII вв. Москва, 1979. С. 66. 50 Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi… P. 60c. 51 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXXI. 52 Yule H. Notes. The book of ser Marco Polo. London, 1903. Vol. II. P. 489. 53 Pelliot P. Notes on Marco Polo… P. 760, 777. 54 Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant… P. 1497–1498. 55 Ibid. P. 1499–1500. 56 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXI. 57 Recueil de voyages et de mémoires... P. 274. Siverian chronicle. 2024. № 1 9 їна угрів (Угорщини чи Великої Угорщини58), Зік – країна черкесів, Гуція – країна крим­ ських готів, Хазарія – Крим59. Лак знаходився серед південних областей, тому версія П. Пелліо важлива. Також треба зазначити, що в арабських, перських та інших джерелах народи Кавказу називалися «Лакз», зокрема лезгини та лакці (самоназва останніх – лак)60. У книзі Марко Поло повідомляється про провінцію Темряви (Z: provincia Obscurita­ tis61; F: provence dʼOscurité62, R: regione detta delle Tenebre63), де завжди темно (вона межу­ вала з Північною Руссю). Як показав Г. Юл, у Марко Поло це традиційне для того часу уявлення: під «провінцією Темряви» бачити невідомі північні регіони64. П. Пелліо вважає, що венеціанець у цьому місці повторив сюжет східних казок, а також є аналогії з леген­ дою про Олександра Македонського та біблійські Гог і Магог65. Опис провінції Темряви, на думку деяких дослідників, відповідає північноросійському та західносибірському регі­ онам66. Окрім Марко Поло, про країну Темряви (країну Тьми) повідомляв Ібн Баттута (XIV ст.)67. Але раніше (до XIII ст.), як припускав Р. Хенніг, в арабських джерелах (Ібн Фадлан, Якут, Біруні) цю країну у вузькому розумінні називали Вісу / Ісу (один із вепсь­ ких або югорських народів)68. У редакції R також зазначається, що Русь межувала з про­ вінцією Темряви і з татарськими землями69. Якщо все це прийняти, то межі Русі станов­ лять: від кавказьких і татарських територій на півдні до Північного Льодовитого океану на півночі, у близькості з Норвегією на північному сході та сибірськими народами на пів­ нічному заході. Темною в книзі є інформація про велику кількість на Русі укріплених вʼїздів і доріг (Z: Jn ea sunt multi fortes introitus & passus70; F: Il hi a maintes fors entrée e fors pas71). Точно встановити, про що пише Марко Поло, неможливо через короткі відомості. Але є припу­ щення, що під цим слід розуміти земляні вали для оборони, які були частиною сторожової лінії. Вали на Русі згадуються в літописах XI–XIII ст. і в листі Бруно Кверфуртського під 1008 р. Такі давньоруські оборонні споруди прийнято називати «Змієвими валами»72. Щодо деяких тем Марко Поло був гранично стислий. Давньоруське населення він на­ зиває християнами, яке дотримувалося «legem grecorum» (грецького закону) – тобто грецького віросповідання73. Про таку релігійну перевагу на Русі писали й інші західноєв­ ропейські автори (наприклад, Матвій Паризький, Роджер Бекон [XIII ст.], Гільбер Лан­ ноа74). Деякі з них додавали, що жителі Русі були схизматиками (розкольниками). На про­ тивагу іншим авторам, які писали про належність мови русів до словʼянської (Гійом Руб­ рук, Роджер Бекон75), Марко Поло нічого конкретного про це не говорить, лише зазначає, що «мова в них своя» (loquelam per se habent)76. Марко Поло писав про велику чисельність правителів (reges) на Русі77. Це, імовірно, говорить про роздробленість Русі та відсутність єдиного центру (якщо взяти до уваги ін­ формацію з манускрипта R про поділ Русі на багато частин). На той час іноземним манд­ рівникам (наприклад, Іоанну Плано Карпіні) уже було відомо про політичну роздробле­ ність Русі. Однак, як вказує В. Шушарін, вони знали про етнічну єдність Русі78. У книзі 58 Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant… P. 1499. 59 Магидович И. Вступительная статья, примечания редактора. Книга Марко Поло… С. 341; Yule H. Notes. The book of ser Marco Polo… P. 491–492. 60 Народы Кавказа / Под ред. М. Косвена, Л. Лаврова и др. Москви, 1960. Т. I. С. 487, 504; Народы Дагестана / Отв. ред. С. Арутюнов, А. Османов и др. Москва, 2002. С. 348, 376. 61 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXX–CXXI. 62 Recueil de voyages et de mémoires... P. 272. 63 Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60b. 64 Yule H. Notes. The book of ser Marco Polo… P. 485. 65 Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 616–624. 66 Хенниг Р. Неведомые земли. Москва: Иностранная литература, 1961. Т. 2. С. 266–267; Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 616; Burgio E. Una nota per il «Milione»: «trejes» / «sli(o)zola» («slitta»). La passione impressa. Studi offerti a Anco Marzio Mutterle. Venezia, 2008. P. 64–65. 67 Заходер Б. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. Москва, 1967. Т. II. С. 61. 68 Хенниг Р. Неведомые земли. С. 254–268. 69 Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60c. 70 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX. 71 Recueil de voyages et de mémoires... P. 272–273. 72 Звіздецький Б. Письмове повідомлення початку ХІ ст. німецького архієпископа­місіонера Бруно про Русь у світлі нових археологічних досліджень. Український історичний журнал. 1987. № 6. С. 119–124; Кучера М. Зми­ евы валы Среднего Поднепровья. Киев, 1987. С. 5–18. 73 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX. 74 Matthaei Parisiensis. Chronica Majora / Ed. by H.R. Luard. London, 1876. Vol. III. P. 460; Матузова В. Английские средневековые источники… С. 119, 213; Voyages et ambassades de messier Guillebert de Lannoy... P. 19. 75 Путешествия в Восточные страны Плано Карпини и Рубрука / Под ред. Н. Шастиной. Москва, 1957. С. 123; Матузова В. Английские средневековые источники… С. 119, 213. 76 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX. 77 Ibid. 78 Шушарин В. Древнерусское государство в западно­ и восточноевропейских средневековых памятниках. Древ- нерусское государство и его международное значение. Москва, 1965. С. 447, 449. Сіверянський літопис. 2024. № 1 10 стверджувалося, що давньоруське населення нікому не виплачувало данини. Тим не менш, у ній розповідається про деяку частину жителів Русі, які це робили й платили її од­ ному з правителів Заходу (regi de ponente) Тохтаю (Toctay). Тохта був ханом Золотої Орди в 1290–1312 рр., сином золотоординського хана Менгу­Тимура, правнуком Бату­хана (онук Чингісхана). Марко Поло називає його татарином (tartarus)79. Від 30–40­х рр. XIII ст. встановлюється залежність деяких князівств Русі від монголо­татарської орди. У 1257 р. монголи провели перепис населення Русі для стягнення данини. Відомо, що з кінця XIII ст. руські князі самі збирали та доставляли данину в Золоту Орду. Сума данини була різною залежно від обставин, а також подекуди треба було давати ханам дорогі пода­ рунки80. Згідно з редакцією Z, венеціанський мандрівник описував давньоруське населення як людей простих, гарних, румʼяних і білявих81. У манускрипті R є більше описів зовнішнос­ ті: «Вони красиві чоловіки, білі, високі, а також їхні жінки білі, високі та з білявим і дов­ гим волоссям» (Sono bellissimi huomini, biachi, et grandi, et similmente le loro femmine bian­ che, et grandi, con li capelli biondi, et lunghi)82. Це зображення жителів Русі схоже з описом Ахмеда Ібн­Фадлана (X ст.). У нього руси постають як високі, біляві, з червонуватим об­ личчям і білим тілом83. Однак такий вигляд мали готи, алани, словʼяни та інші народи в описах античних, візантійських і східних джерел84. Наприклад, у Амміана Марцелліна (IV ст.) алани, у Прокопія Кесарійського (VI ст.) словʼяни, готи, вандали та інші постава­ ли високими й білявими (русявими)85. Можливо, що Марко Поло також виходив із тради­ ції показувати таким чином північні народи, ураховуючи, що народ провінції Темряви у нього зовні схожий на жителів Русі86. Мандрівник стверджував стосовно Русі, що «ця країна не є торговою» (Jste non est pat­ ria mercationem). Ця інформація помилкова: Русь вела торгівлю із західнословʼянськими, німецькими, фінно­угорськими, тюркськими та іншими народами87. Венецієць також за­ значав, що на Русі було багато хутра (pelles) та воску (ceram)88. Шкури хутрових звірів бу­ ли цінним товаром як на Русі, так і за її межами89. На експорт із Північної Русі до ганзей­ ських міст відправляли білок, бобрів, горностаїв, ласок, куниць, норок, видр, соболів. При цьому білка була основним експортним товаром до кінця XV ст.90 Гійом Рубрук у сер. XIII ст. повідомляв, що купці з північних країн, зокрема з Русі, їздили в Крим і мон­ гольські землі та привозили дорогі хутра91. Віск на Русі був таким же експортним това­ ром. А в Новгороді ще й другим за значимістю. Це північноруське місто було центром транзитної торгівлі на Русі, через яке віск доставляли на європейські ринки92. У книзі Марко Поло перелічується пʼять назв хутрових звірів – соболі, горностаї, біл­ ки, еркуліни та лисиці (F: gebellines, ermin, vair, ercolin, voupes; Z: çibellinos, erminos, uaua­ ros, erculinos, uulpes; Z1: sables, ermines, vairs, erculins, and foxes93; у всіх порядок однако­ вий, окрім R: горностаї [armelini], арколіни [arcolini], соболі [zebellini], білки [vari], лисиці [volpi]94). У всіх редакціях, крім Z, замість uauaros стоїть vair / vari. Назва uauaros спорід­ нена з латинським словом viverra, давньоруським вѣверица, чеським veverka, латвійським vavere / vaveris в позначенні білки; походить від праіндоєвропейського *ue(r)­uer95. 79 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX. 80 Греков Б., Якубовский А. Золотая Орда и ее падение. Москва–Ленинград, 1950. С. 81–82, 225–227; Кривоше­ ев Ю. Русь и монголы: Исследование по истории Северо­Восточной Руси XII–XIV вв. Санкт­Петербург, 2015. С. 152–187, 212–227. 81 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX. 82 Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60c. 83 Ковалевский А. Книга Ахмеда Ибн­Фадлана о его путешествии на Волгу в 921–922 гг. Харьков, 1956. С. 141. 84 Иванов С. Комментарий. Прокопий Кесарийский. Свод древнейших письменных известий о славянах. Москва, 1994. Т. I. С. 226; Benedicty R. Die Milieu­Theorie bei Prokop von Kaisareia. Byzantinische Zeitschrift. 1962. Bd. 55. P. 1–3; Lewicki T. Komentarz. Zródła arabskie do dziejów słowiańszczyzny. Wrocław, 1985. T. III. S. 194. 85 Аммиан Марцеллин. Римская история. Москва, 2005. С. 541; Прокопий Кесарийский. Свод древнейших пись­ менных известий о славянах / Отв. ред. Л. Гиндин, Г. Литаврин. Москва, 1994. Т. I. С. 185; Прокопий Кесарий­ ский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. Москва, 1993. С. 178. 86 Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi… P. 60b; Recueil de voyages et de mémoires… P. 272. 87 За цією темою радимо звернутися до книги В. Перхавко (Перхавко В. Торговый мир средневековой Руси. Москва, 2006), там же й бібліографія питання. 88 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX. 89 Перхавко В. Пушнина в древнерусском товарообмене (IX–XIII вв.). Отечественная история. 1999. № 5. С. 164–174. 90 Хорошкевич А. Торговля Новгорода Великого с Прибалтикой и Западной Европой в XIV–XV вв. Москва, 1963. С. 73–75. 91 Путешествия в Восточные страны Плано Карпини и Рубрука… С. 89, 90, 97. 92 Хорошкевич А. Торговля Новгорода Великого… С. 121–122. 93 Recueil de voyages et de mémoires... P. 273; Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX; The tra­ vels of Marco Polo… P. 388. 94 Ramusio G. Secondo volumine delle navigationi et viaggi... P. 60c. 95 Vaan M. Etymological dictionary of Latin and the other Italic languages. Leiden, Boston, 2008. P. 685. Siverian chronicle. 2024. № 1 11 У випадку з vair / vari П. Пелліо більше схилявся до того, що це найменування білки, а не термін позначення обробки хутра96. С. Мунд і Ж. Рішар не мають сумнівів, що це по­ значення білячого хутра (petit­gris)97. Тим більше, що vairs у французькій мові (як застарі­ ле слово) саме це й означає98. Назва походить від латинського varius (строкатий)99. Щодо ще однієї назви – erculin (варіанти: ercolin, arcolini), неможливо точно визначити, що під цим словом малося на увазі. На думку П. Пелліо, erculinos – це різновид білки100. Ж. Рі­ шар безперечно називає її білкою (écureuil), а С. Мунд «іншою білкою» (autre écureuil)101. Крім цих звірів, згідно з Марко Поло, на півночі Русі, на розташованих у Північному Льо­ довитому океані островах, водяться кречети (çirfalchi) і соколи пілігрими (falcones pere­ grini), яких вивозять до різних країн102. Про білих кречетів у Печерській землі писав у 1476 р. архітектор Арістотель Фіораванті103. Марко Поло писав, що на Русі бували сильні морози104. Він нарікав, що через них шлях (напевно, сушею) від Русі до Норвегії був непростим. Якби не холод, то можна було б швидко долати цей маршрут105. Потім автор книги переходить до довгої розповіді про сильний мороз, від якого давньоруське населення рятувалося в теплих приміщеннях, що називаються «stupe» (див. далі про це). Практично наприкінці глави описується анекдо­ тичний випадок інтимного характеру з подружжям у сильний холод106, проте наукового значення ця історія не має. Марко Поло дає детальну інформацію про теплі приміщення з піччю під назвою «stu­ pe» (stupa, stuppas), що служили давньоруському населенню як укриття від сильних холо­ дів107. Ж. Рішар вважає, що це були гарячі лазні (bains chauds)108. Під цими приміщення­ ми, імовірніше, треба розуміти істьбу / істобку, яка була відома на Русі від ранніх часів. Вона слугувала як лазнею, так і теплим житлом109. У 945 р. це приміщення вперше згада­ но у літописах як «истопка» та «истобъка» – в оповіданні про помсту княгині Ольги древ­ лянам за вбитого ними чоловіка, і далі багато разів цей вид помешкання фігурує в давньо­ руських джерелах110. До Марко Поло про істьбу писав арабський вчений­енциклопедист XI ст. Ал­Бакрі, який узяв інформацію зі спогадів Ібрагіма ібн Якуба про подорож у X ст. У цій праці наводиться опис структури теплого приміщення з відкритим вогнищем у словʼян (де можна було не тільки перезимувати, а й помитися), і називалася ця споруда словʼянським терміном «ал­атбба» (істьба)111. Марко Поло є першим серед західноєвропейських авторів, хто описав давньоруську істьбу. Відомості про «stupe» можна розділити на дві частини: перша розповідь – про ефективність цих споруд у холодний період; друга – про їхню структуру та використання. Інтерес Марко Поло до таких будівель на Русі С. Мундом пояснюється новизною цього явища для венеціанського мандрівника. Крім того, для нього був новий привід підкресли­ ти існування холодної руської зими112. У першій розповіді стверджувалося, що якби не наявність великої кількості «stupe», то населення померло б від холоду. Вони були поставлені часто – близько шістдесяти кроків один від одного. Їх ставили знатні та багаті люди з міркувань благочестя, і деякі з них са­ мі мали ці «stupe». При цьому кожна людина могла там сховатися, коли їй було потрібно, і переміщатися від однієї «stupe» до іншої, аж доки не добиралася до місця призначення. Марко Поло також описував, що могло статися з людиною під час сильного морозу та які 96 Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 643–644. 97 Mund S. Constitution et diffusion dʼun savoir occidental... Vol. 3. P. 546; Richard J. Marco Polo et les Tartares du Po­ nant… P. 1495. 98 Grand Larousse de la langue française. Paris, 1978. T. 7. P. 6269. 99 Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 643; Vaan M. Etymological dictionary of Latin… P. 654. 100 Pelliot P. Notes on Marco Polo... P. 645–646. 101 Mund S. Constitution et diffusion dʼun savoir occidental... Vol. 3. P. 546; Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant… P. 1495. 102 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX. 103 Хрептович­Бутенев К. Аристотель Фиораванти, строитель Успенского собора, и письмо его из Москвы 1476 г. Старая Москва. Москва, 1914. Вып. 2. С. 29–30. 104 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX–CXXXI. 105 Ibid. P. CXXIX. 106 Ibid. P. CXXXI. 107 Ibid. P. CXXIX–CXXX. 108 Richard J. Marco Polo et les Tartares du Ponant… P. 1496. 109 Георгиев П. К вопросу о древнерусских банях. Советская археология. 1981. № 1. С. 100–109; Хорошев А. Ба­ ни в усадебной застройке Новгорода (по материалам Троицкого раскопа). Историческая археология. Традиции и перспективы. Москва, 1998. С. 301–306. 110 Лущай Ю. Древнерусская истьба по сведениям исторических источников X–XIV вв. Valla. 2016. Т. 2. № 2. С. 11–13. 111 Relacja Ibrahima Ibn Jakuba z podróży do krajów słowiańskich w przekazie Al­Bekriego / Wyd., wstępem, kom. i przekł. opatrzył T. Kowalski. Kraków, 1946. T. I. S. 53, 126–127, 136. 112 Mund S. Travel accounts as early sources of knowledge about Russia… P. 116. Сіверянський літопис. 2024. № 1 12 реанімаційні дії робили в разі обмороження113. Однак дані про кількість цих споруд і та­ кий сильний холод, імовірніше, є перебільшеними. У другій розповіді наведено схематичний опис створення приміщення з піччю, окре­ мого від головної будівлі. Загалом ідеться про зрубне наземне приміщення, яке складаєть­ ся з колод, щільно прикладених одна до одної. Тріщини заповнені розчином, що не дає холоду та вітру проникати всередину114. У цей час на Русі були поширені глинобитні печі та печі­камʼянки115. Під час опису венеціанець указує на відсутність труби (курний спо­ сіб), коли розповідає про функцію вікна в даху: «Поки від колод іде дим, вікно нагорі за­ лишається відчиненим, щоб дим виходив, коли ж немає більше диму, вікно зачиняється дуже товстим шматком повсті»116. Дійсно, плоди згоряння у вигляді диму йшли через спе­ ціальне вікно. Коли дим припинявся й залишався тільки жар, то вікно зачиняли і в такий спосіб грілися117. На думку М. Рабіновича, у курних оселях із піччю не було стелі, що да­ вало змогу диму накопичуватися на поверхні під дахом, і завдяки цьому людям можна бу­ ло перебувати внизу. Вікно, через яке виходив дим, знаходилося переважно на фронтоні житлового будинку118. На Русі пічна труба почала зʼявлятися приблизно з XII–XIII ст. (це вже була топка по­білому), але не в усіх будинках це було119. Однак у північноруському регіоні вони зʼявилися набагато пізніше – у XVI–XVII ст., і продовжували бути рідкісни­ ми120. Так, наприклад, у Новгороді «димниці» вперше згадуються в літописі під 1560 р.121 Ще одна довга розповідь в книзі Марко Поло – про дозвільне життя давньоруського населення122, яка, на нашу думку, відображає деякі елементи братчинних пирів123. Сукуп­ ність елементів – керівник пиру, здравиця, варіння пива, збори в компанії – дають право стверджувати про очевидне співвідношення їх із традиціями давньоруської братчини. Про братчину на Русі раннього періоду мало відомостей, основні дані належать до пізнього ча­ су. Інформація венеціанського мандрівника частково може допомогти в розкритті побуто­ вого життя руського населення і, зокрема, братчини. За часів Марко Поло вже існувало два основних види колективних заходів із прийняттям алкогольних напоїв давньоруським населенням: 1) пир: у цьому випадку пирування (бенкетування) здійснювалося за рахунок однієї людини; класичним випадком є пир, влаштований Київським князем Володимиром Святославичем у 996 р.124; 2) братчина: бенкетування здійснювалося коштом громади у складчину, коли кожна людина давала гроші або продукти на гулянку. Уперше в письмо­ вих джерелах братчина згадується в Іпатіївському літописі під 1159 р.125 Як описував Марко Поло, давньоруське населення виробляло та використовувало вино з меду (melle) і якогось зерна (panigio; вірогідно, ячмінь або просо), ці напої він загалом називав «cerbesia»126. Ще в одному варіанті книги, у поясненні до сербезії, згадувався ель (which is called cervisia, or ale)127. Вірогідніше, тут ідеться про медовий напій та пиво. Гільбер Ланноа, коли був у Новгороді, пив там пиво і мед (de cervoises et de miel)128. Йоса­ фат Барбаро та Амброджо Контаріні медовий напій називали медовим вином або вином із меду, до якого додавали листя хмелю129. У Марко Поло далі розповідалося про людей, які тримали таверни (tabernas), де можна було придбати «cerbesia». У ці заклади йшли компа­ ніями та проводили там цілий день за питтям. Потім увечері господарі таверни підрахову­ вали випите, і кожен із відвідувачів вносив свою частку за себе. Якщо там були присутні їхні дружини та діти, чоловіки платили і за них130. За часів Марко Поло, напевно, виготов­ лення алкоголю було вільним, бо згодом це було робити заборонено. Податок на мед, 113 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXIX–CXXX. 114 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXX. 115 Засурцев П. Постройки древнего Новгорода (Предварительная характеристика по материалам Неревского раскопа 1951–1955 гг.). Труды новгородской археологической экспедиции. Материалы и исследования по архео- логии СССР. Москва, 1959. Т. II. № 65. С. 272; Монгайт А. Старая Рязань. Материалы и исследования по архео- логии СССР. Москва, 1953. Т. 49. С. 65–70; Раппопорт П. Древнерусское жилище. Археология СССР. Свод архе- ологических источников. Ленинград, 1975. Вып. Е1–32. С. 153–155. 116 The travels of Marco Polo… P. 390. 117 Воронин Н. Жилище. История культуры Древней Руси. Москва–Ленинград, 1951. Т. I. С. 214; Засурцев П. Постройки древнего Новгорода… С. 272. 118 Рабинович М. Очерки материальной культуры русского феодального города. Москва, 1988. С. 18. 119 Раппопорт П. Древнерусское жилище… С. 156. 120 Монгайт А. Старая Рязань… С. 68. 121 Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ). Санкт­Петербург, 1879. Т. III. Вып. 2. С. 92. 122 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXX–CXXXI. 123 Лущай Ю. Древнерусская братчина по сведениям Марко Поло. Valla. 2015. Т. 1. № 6. С. 15–17. 124 ПСРЛ. Ленинград, 1926. Т. I. Вып. 1. Стб. 125–126. 125 ПСРЛ. Санкт­Петербург, 1908. Т. II. С. 495. 126 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXX. 127 The travels of Marco Polo… P. 391. 128 Voyages et ambassades de messier Guillebert de Lannoy... P. 20. 129 Барбаро и Контарини о России… С. 133, 158, 204, 228–229. 130 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXX. Siverian chronicle. 2024. № 1 13 хміль і солод стягувався на Русі приблизно з XI ст.131 Заборону на приготування та про­ даж населенням алкогольних напоїв фіксують у письмових джерелах із XV ст. (у Йосафа­ та Барбаро та Амброджо Контаріні132). Однак зазначалися випадки, коли можна було ва­ рити пиво та інші напої: для святкування чотирьох свят (для кожного регіону вони могли бути різними), для здійснення сімейних обрядів – хрещення, весіль, поминок тощо133. Можливість варіння пива на братчинах була тільки на певні свята, головні з яких – михай­ лівщина (8 листопада) і нікольщина (6 грудня)134. Пиво було атрибутом хліборобської братчини нарівні з кашею135. Приготування кануна або братчини означало варіння пива136. У книзі зазначається, що для вживання напоїв (cerbesiam) на Русі збиралися в компанії чоловіків і жінок (congregantur comitiue hominum & mulierum), особливо знатні та багаті (nobilium & magnatum). Їхня кількість була в 30, 40 або 50 осіб. У ці групи могла бути за­ лучена вся сімʼя – «mariti & uxores & filij»137. Значна кількість людей в одній компанії, можливо, повʼязана з тим, що вони збиралися на якийсь важливий для них захід. Таким заходом могла бути братчина, на якій також були присутні цілими сімʼями. Кожна компа­ нія, згідно з Марко Поло, обирала собі «короля або капітана» (regem siue capitaneum) і встановлювала певні правила (statuta). У них зазначалося: хто вимовляв неналежне слово або якось порушував правила, той мав бути покараний обраним керівником138. Інформація про вибори «короля або капітана» узгоджується зі звичаєм братчини – обранням старости для керівництва бенкетом, його функцією було також збирання плати за участь у братчині та управління процесом приготування пива для неї139. Таку традицію добре ілюструє би­ лина про Василя Буслаєвича. У ній згадується староста Вікула, який був любителем зби­ рання солоду та варіння братчини140. У різних варіантах билини зустрічаються й інші ста­ рости – Микола Зіновійович, Фома Родіонович та ін.141 Є рання звістка про старосту на пиру в Ізборнику 1076 р. В ізборниковому повчанні «Про мед» описується, як поводитися на бенкеті. Там, зокрема, указується, що якщо тебе вибрали старійшиною на пиру, не вивищуйся над іншими142. На думку В. Долгова, старій­ шина – це своєрідний «голова столу», «тамада»143. Однак цілком синонімічно назві «пиро­ вой староста». У Псковській судній грамоті (XV ст.) у статті № 34 перелічуються «пиро­ вой староста» та «государ пировой»144, які були наділені судовими функціями всередині громади під час пирів і братчин145 (можна порівняти там же під статтями № 80 і 113 пра­ вові можливості громади під час цих пирувань146). Під «государем» деякими дослідника­ ми грамоти розумівся «господар», «домовласник»147, тобто господар місця, де проводили­ ся пири і братчини. Якщо виходити з тексту Марко Поло, то виходить, що під «королем і капітаном» малися на увазі «государ і староста». Для позначення заходу, де вдавалися до надмірного пиття алкоголю, Марко Поло ви­ користовує словʼянське слово «strauiza»148. Серед іноземних джерел це найбільш рання згадка терміна «здравиця». Лише в епілозі «Теогонії» Іоанна Цеца (XII ст.) початкова час­ тина слова згадується у вигляді σδρα як неповна форма σδραω149. Це слово відповідає сло­ 131 Прыжов И. История кабаков в России. Санкт­Петербург, 2009. С. 16–21. 132 Барбаро и Контарини о России… С. 158, 228–229; Див. про це: Прыжов И. История кабаков в России… С. 31. 133 Попов А. Пиры и братчины. Архив историко-юридических сведений, относящихся до России. Москва, 1854. Кн. 2. Половина вторая. С. 25–27, 34–35. 134 Терещенко А. Быт русского народа. Санкт­Петербург, 1848. Ч. V. С. 150; Успенский Б. Филологические ра­ зыскания в области славянских древностей. Москва, 1982. С. 49. 135 Зеленин Д. Древне­русская братчина, как обрядовый праздник сбора урожая // Сборник статей в честь акаде­ мика А.И. Соболевского. Сборник Отделения русского языка и словесности. Ленинград, 1928. Т. 101. № 3. С. 133. 136 Песни, собранные П.В. Киреевским. Москва, 1863. Вып. 5. С. 17. 137 Marco Polo. The Description of the World… T. II. P. CXXX. 138 Ibid. T. II. P. CXXX. 139 Соловьев С. Братчины. Русская беседа. 1856. Т. IV. С. 109; Смирнов Ю., Смолицкий В. Новгород и русская эпическая традиция. Новгородские былины. Москва, 1978. С. 322; Терновская О., Толстой Н. Братчина. Славян- ские древности: Этнолингвистический словарь. Москва, 1995. Т. 1. С. 256. 140 Новгородские былины / Подг. Ю. Смирновым и В. Смолицким. Москва, 1978. С. 7, 126, 127. 141 Песни, собранные П.В. Киреевским… С. 11; Жданов И. Русский былевой эпос: Исследования и материалы. Санкт­Петербург, 1895. С. 205; Пропп В. Русский героический эпос. Москва, 1999. С. 452. 142 Изборник 1076 г. / Под ред. С. Коткова. Москва, 1965. С. 403–404. 143 Долгов В. Быт и нравы Древней Руси. Москва, 2007. С. 100. 144 Алексеев Ю. Псковская судная грамота. Псков, 1997. С. 40. 145 Попов А. Пиры и братчины… С. 31–34. 146 Алексеев Ю. Псковская судная грамота… С. 44, 47. 147 Напр., Н. Мурзакевич (Мурзакевич Н. Пояснительный словарь. Псковская судная грамота. Одесса, 1868. С. 4), а також можна порівняти оригінальний текст та переклад Псковської грамоти: Памятники русского права / Под ред. С. Юшкова. Москва, 1953. Вып. 2. Памятники права феодально­раздробленной Руси XII–XV вв. С. 291, 308. 148 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXX–CXXXI. 149 Hunger H. Zum Epilog der Theogonie des Johannes Tzetzes. Byzantinische Zeitschrift. 1953. Bd. 46. F. 305. Сіверянський літопис. 2024. № 1 14 вʼянському побажанню здоровʼя (здрав будь). Надалі «здравиця» проникає в лексику іта­ лійської мови як stravizio, stravizzo для позначення «нестриманості в питті, надмірності, веселощів, розпусти». У XV ст. цей термін використовують Амброджо Контаріні (sdravi­ za) і перекладач з грецької на італійську «Історії» візантійського історика Дуки (грецький варіант ποτοι – «пиятика» – замінявся на sdravize). Однак і в новогрецьких народних гово­ рах це слово має форму στράβιτζα (у джерелах зустрічається із XVII ст.)150. Обряд здрави­ ці, відомий у словʼян уже від часів Гельмольда (XII ст.)151, використовували також на братчинах. На таких заходах, коли пили пиво з чаш або братин по колу, проголошували тости за здоровʼя152. Варто зазначити, що окрім здравиці, словʼянське походження має та­ кож термін «соболь», яким послуговується Марко Поло (çibellinos, zebellini, gebellines). Але воно в італійській лексиці давнього запозичення, через середньоверхньонімецьку мо­ ву як zebellinus, або безпосередньо зі словʼянської як sabelus153. У книзі міститься згадка про торгівлю дітьми. Деяка частина давньоруського населен­ ня, коли відвідувала таверни для пиятик, здійснювала продаж у кредит своїх дітей інозем­ ним торговцям. Більш докладно про це в манускрипті Z1: «На цих straviza чи попойках буває, що вони беруть гроші в кредит, віддаючи своїх дітей як заставу іноземним купцям з Хазарії, або Солдайї, або інших сусідніх земель: вони витрачають свої гроші на пиття і так продають власних дітей»154. У редакції Z ще додавалося, що платили за дітей по дена­ рію (denarios)155. Під Солдаєю (Soldauia) потрібно розуміти Судак156. Згідно з новгород­ ськими літописами за 1128 і 1231 рр., батьки були змушені віддавати своїх дітей заїжд­ жим купцям, щоб їх врятувати, або продавали за хліб, щоб вижити самим157. Головною причиною для цього був сильний голод, що стався на Русі. Були й інші мотиви для прода­ жу дітей. У Данила Заточника (XII–XIIІ ст.) є такий сюжет – вдівець після смерті своєї дружини став продавати своїх дітей, обґрунтовуючи це тим, що, ставши дорослими, вони продадуть його самого. При цьому вказував, що таке можливо від дітей, якщо вони пішли в матір158. Ця інформація, що наводиться в книзі Марко Поло, не підтверджується давньоруськи­ ми та іншими джерелами. На думку С. Мунда, у Марко Поло багато зухвалих анекдотів, зокрема й стереотип про «руський алкоголь». Як зазначає дослідник, цей текст належить до тих банальностей, які поширювали західні вчені про Русь159. Тим не менш, як у давньо­ руських (з часів «Руської Правди»), так і в іноземних джерелах (з XV ст. в Амброджо Контаріні, Іосафата Барбаро та ін.) описувалися випадки пияцтва на Русі (в іноземному наративі місцями перебільшено). Із XI ст. діяли різні покарання за вчинення у пʼяному вигляді правопорушень, а з XV ст. в Московському князівстві встановлювали контроль за виготовленням алкогольних напоїв160. У розділі про Русь є епізод інтимного характеру, який нібито притаманний давньору­ ському населенню. Там ідеться про дозвілля жінок за випивкою в таверні. Не виходячи з­ за столу, вони під час неї справляли нужду за допомогою губки. Їм у цьому допомагали служниці161. Такий звичай на Русі в джерелах не зафіксовано. Г. Харт із цього приводу пи­ сав, що непристойна розповідь у цьому уривку недостойна Марко Поло162. Л. Бергрін на­ зиває ці дані анекдотом для розваги слухачів163. Довіри до цих відомостей небагато, і вони не мають наукового значення. У книзі Марко Поло повідомлялося, що в давньоруського населення важкою монетою були золоті злитки у вигляді прута, а дрібною – головки куниць. Один такий золотий зли­ 150 Динић М. Дукин преводилац о боjу на Косову. Зборник радова Византолошког института. 1964. Кн. 8.2. С. 54; Лома А. Пракосово. Словенски и индоевропски корени српске епике. Београд, 2002. С. 163; Лущай Ю. Лек­ сические заимствования из славянских языков в западноевропейских источниках XIII–XV вв. Русин. 2015. Вып. 1 (39). С. 216–218. 151 Петровић Т. Здравица код балканских словена. Београд, 2006. С. 43. 152 Лущай Ю. Лексические заимствования из славянских языков… С. 217. 153 Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Москва, 1987. Т. III. С. 703–704; Щекин А. Лексика русского и славянского происхождения в сочинении Паоло Джовио (Павла Иовиа) о России XVI в. Академик А.А. Шахматов: жизнь, творчество, научное наследие. Санкт­Петербург, 2015. С. 638. 154 The travels of Marco Polo… P. 391. 155 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXX–CXXXI. 156 Mund S. Travel accounts as early sources of knowledge about Russia... P. 117. 157 Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов / Под ред. А. Насонова. Москва–Ленинград, 1950. С. 22, 71, 206, 280 (далі – НПЛ); ПСРЛ. Ленинград, 1929. Т. IV. Ч. 1. Вып. 3. С. 585, 594. 158 Слово Даниила Заточника по редакциям XII и XIII вв. / Приг. Н. Зарубин. Ленинград, 1932. С. 32, 44. 159 Mund S. Constitution et diffusion dʼun savoir occidental... Vol. 3. P. 567. 160 Рожнов А. Битье кнутом как наказание в Московском государстве глазами современников­иностранцев. Ак- туальные вопросы современной науки. 2009. Вып. 10. С. 303–304; Лущай Ю. Древнерусская братчина… С. 15– 16. 161 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXXI. 162 Харт Г. Венецианец Марко Поло… С. 180. 163 Бергрин Л. Марко Поло… С. 374. Siverian chronicle. 2024. № 1 15 ток коштував пʼять солідів164. Під злитками золота, мабуть, малися на увазі гривні золота, а під шкурками куниць – гривні кун, що користувалися попитом на Русі з часів «Руської Правди»165. У XII–XIII ст. 1 гривня золота складалася з 10 або 12 гривень срібла, 1 гривня срібла – із 4 гривень кун, тобто 1 гривня золота дорівнювала 40–50 гривням кун166. У дав­ ньоруській грошовій системі хутра білок (вевериця) і куниць (куни) використовувалися для дрібних розрахунків. Для великих грошових розрахунків у русів тривалий час існува­ ли золоті та срібні злитки (гривні золота й гривні срібла). В обігу також були іноземні мо­ нети (дирхеми, денарії)167. Лише у XV–XVI ст. стали карбувати власну монету. Новгород­ ці в 1410 р. перестали між собою в торгівлі вживати куни, а почали використовувати іно­ земні монети. А вже в 1420 р. вони відмовилися від іноземних монет і перейшли на свою срібну денгу168. В іноземних джерелах давно було зазначено, що руси використовували шкурки як гро­ ші. Можливо, уперше про гроші русів написав Ахмед ібн Фадлан. Згідно з ним, у русів грошима слугували шкурки сірих білок, які були без шерсті, хвоста, передніх і задніх лап та голови, а крім білок, ще й соболі169. За відомостями Гійома Рубрука, популярною моне­ тою на Русі були шкурки хутрових звірів, і серед них горностаї та білки170. Після Марко Поло заговорили й про срібло та золото, а не тільки про шкурки. Гільбер Ланноа, коли був у Новгороді та Пскові 1413 р., указував: «Монета їхня складається зі шматків срібла, важить близько 6 унцій без печатки, тому що зовсім не кують золотої монети, а дрібна їх­ ня монета складається з мордок білок та кун»171. Сам Марко Поло писав про наявність на Русі срібних копалень172. Про велику кількість срібла та золота в Новгороді говорить Пій II (Енеа Сільвіо Пікколоміні), римський папа 1458–1464 рр. Також він повідомляв, що торгівля хутром велася сріблом за вагою без клейма173. Польський історик Ян Длугош ха­ рактеризував Новгород XV ст. як багате місто, що мало золото, срібло та хутра174. У XVI ст. дипломат і картограф Сигізмунд Герберштейн відмічав, що в північноруських містах (Новгороді, Пскові та Москві) карбували срібну монету, а золота не було зовсім. При цьому він припускав, що монету стали карбувати лише сто років тому. І ще додавав, що до появи монети на Русі використовували як грошову одиницю мордки й вуха білок та інших тварин175. Отже, ми розглянули історію появи чотирьох важливих для цього дослідження руко­ писів книги Марко Поло, а саме манускрипти Z, Z1, F, R. Головним із них був повний ва­ ріант – манускрипт Ф. Зелада (Z и Z1), де містяться цікаві дані про життя давньоруського населення, яких немає в інших варіантах книги. Однак у рукописах F і R також є допов­ нення. Було проаналізовано інформацію про Русь із цих чотирьох редакцій книги. Для по­ рівняння та пояснення залучено західноєвропейські, давньоруські, візантійські, східні та інші джерела. У книзі Марко Поло містяться географічні, кліматичні, торговельні, соціально­побуто­ ві та інші відомості про давньоруське населення. У венеціанського мандрівника можна знайти як короткі (наприклад, про релігію та мову), так і докладні (про холод і теплі при­ міщення тощо) дані. Він продемонстрував прихильність до певних традицій (так, назва Русі наводиться в грецькому варіанті, а опис зовнішності давньоруського населення по­ дібний до зображень північних народів у античних та інших авторів). У тексті книги є суперечливі й темні місця – про країну Лак, назви хутрових звірів, торгівлю дітьми та ін. Марко Поло користується словʼянським словом «здравиця» для позначення заходу в насе­ лення Русі, на якому вони віддавалися пияцтву. 164 Marco Polo. The description of the World… T. II. P. CXXXI. 165 Срезневский И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам. Санкт­Петербург, 1893. Т. 1. С. 590. 166 Струмилин С. Очерки экономической истории России и СССР. Москва, 1966. С. 34; Назаренко А. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX– XII вв. Москва, 2001. С. 208. 167 Свердлов М. Источники для изучения русского денежного обращения в XII–XIII вв. ВИД. Ленинград, 1978. Т. IX. С. 3–16. 168 НПЛ. С. 402, 412. 169 Ковалевский А. Книга Ахмеда Ибн­Фадлана… С. 141–142. 170 Путешествия в Восточные страны Плано Карпини и Рубрука… С. 151. 171 Voyages et ambassades de messier Guillebert de Lannoy… P. 20. 172 Marco Polo. The Description of the World… T. II. P. CXXIX. 173 Pii II [Aeneae Sylvii Piccolominei]. Opera omnia. Basileae, 1571. P. 419, 479. За версією А. Кудрявцева, Пій II піздно информує про ситуацію в Новгороді 1410 р., у сер. XV в. цього вже не было (Кудрявцев О. Калиф на час: политический быт Новгорода в изображении Пия II [Энея Сильвия Пикколомини]. Древняя Русь. Вопросы ме- диевистики. 2015. № 4. С. 57). 174 Długosz J. Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa polskiego. Warszawa, 2009. Ks. 1–2 (do 1038). S. 137. 175 Герберштейн С. Записки о Московии / Под ред. А. Хорошкевич. Т. I. Москва, 2008. С. 268–273. Сіверянський літопис. 2024. № 1 16 У дослідженні розглянуто також кілька важливих версій: на нашу думку, у манускрип­ ті Ф. Зелада подано опис істьби (stupe) – теплого приміщення з піччю, яке слугувало жит­ лом і захистом під час морозів; також у цьому джерелі наводяться можливі елементи братчини – пиру (бенкету), на який збиралися компаніями з різноманітною метою, зокре­ ма щось відсвяткувати. Загалом, попри те, що не всю інформацію книжки Марко Поло можна сприймати як достовірну, у ній є чимало правдивих даних про Русь XIII–XIV ст. References Berhryn, L. (2011). Marko Polo. Ot Venetsyy do Ksanadu [Marco Polo. From Venice to Xanadu]. Moscow, Russia. Dolhov, V. (2007). Byt y nravy Drevnei Rusy [Domestic life and manners of Ancient Russ]. Moscow, Russia. Drezh, Zh. (2006). Marko Polo y Shelkovyi put [Marco Polo and the Silk Road]. Moscow, Russia. Harkavets, A. (2017). Marko Polo po prozvyshchu Myllyon y eho «Knyha o raznoobrazyy myra» [Marco Polo nicknamed Million and his «Book about the diversity of the world»]. Zolotoordynskoe obo- zrenye – The Golden Horde review, T. 5, 3, P. 522–565. Jackson, P. (1998). Marco Polo and his «Travels». Bulletin of the School of Oriental and African Studi- es, Vol. 61, 1, P. 82–101. Kryvosheev, Yu. (2015). Rus y monholy: Yssledovanye po ystoryy Severo­Vostochnoi Rusy XII– XIV vv. [Russ and the Mongols: A study on the history of North­Eastern Russ of the 12th–14th c.]. Sankt­ Peterburh, Russia. Kuzenkov, P. (2003). Pokhod 860 h. na Konstantynopol y pervoe kreshchenye rusy v srednevekovykh pysmennykh ystochnykakh. Drevneishye hosudarstva Vostochnoi Evropy. 2000 h. [The campaign of 860 on Constantinople and the first christening of Russ in medieval written sources. The most ancient states of Eastern Europe. 2000]. Moscow, Russia. Loma, A. (2002). Prakosovo. Slovensky y yndoevropsky koreny srpske epyke [Prakosovo. Тhe Slavic and Indo­European roots of the Serbian epics]. Beohrad, Serbia. Lushchai, Yu. (2015). Drevnerusskaia bratchyna po svedenyiam Marko Polo [Ancient Russ brotherho­ od according to Marco Polo]. Valla, T. 1, 6, P. 13–22. Lushchai, Yu. (2015). Leksycheskye zaymstvovanyia yz slavianskykh yazykov v zapadnoevropeiskykh ystochnykakh XIII–XV vv. [Lexical borrowings from Slavic languages in Western European sources of the 13th–15th c.]. Rusyn – Rousine, 1 (39), P. 214–228. Lushchai, Yu. (2016). Drevnerusskaia ystba po svedenyiam ystorycheskykh ystochnykov X–XIV vv. [Ancient Russ istba according to historical sources of the 10th–14th c.]. Valla, T. 2, 2, P. 10–17. Melnykova, E. (2016). Anhlyia y Rus: u ystokov kontaktov [England and Russ: at the origins of con­ tacts]. Rossyiskaia ystoryia – Russian history, 4, P. 3–20. Mund, S. (2002). Travel accounts as early sources of knowledge about Russia in Medieval Western Eu­ rope from the mid­13th to the early 15th c. The Medieval history journal, Vol. 5, 1, P. 103–120. Mund, S. (2003). Orbis Russiarum: Genese et developpement de la representation du monde «russe» en Occident à la Renaissance (Travaux dʼHumanisme et Renaissance). Geneve, Switzerland. Mund, S. (2004). Constitution et diffusion dʼun savoir occidental sur le monde «russe» au Moyen Age (fin Xe – milieu XVe siecle). Le Moyen Age, T. CX, 2; 3, P. 275–314; 539–593. Nechaev, S. (2013). Marko Polo [Marco Polo]. Мoscow, Russia. Perkhavko, V. (1999). Pushnyna v drevnerusskom tovaroobmene (IX–XIII vv.) [Fur in the Old Russ commodity exchange (9th–13th c.)]. Otechestvennaia ystoryia – Native history, 5, P. 164–174. Perkhavko, V. (2006). Torhovyi myr srednevekovoi Rusy [Trade world of Medieval Russ]. Мoscow, Russia. Ternovskaya, O., Tolstoy, N. (1995). Bratchyna. Slavianskye drevnosty: Etnolynhvystycheskyi slovar [Brotherhood. Slavic antiquities: Ethnolinguistic dictionary]. Мoscow, Russia. Vogel, H. (2012). Marco Polo was in China: New evidence from currencies, salts and revenues. Leiden, Holland. Yurchenko, A. (2007). Knyha Marko Polo: zapysky puteshestvennyka yly ymperskaia kosmohrafyia [The book of Marco Polo: notes of a traveller or imperial cosmography]. Sankt­Peterburh, Russia. Yvanov, S. (1994). Kommentaryi. Prokopyi Kesaryiskyi. Svod drevneishykh pysmennykh yzvestyi o slavianakh [Commentary. Procopius of Caesarea. Vault of the most ancient written news about the Slavs]. Moscow, Russia. Лущай Юрій Володимирович – магістр історії, 2017 р. закінчив аспірантуру на ка­ федрі всесвітньої історії історичного факультету Харківського педагогічного університету ім. Г. Сковороди, здобувач ступеню кандидата історичних наук, зараз перебуває на пере­ довій в лавах Збройних Сил України у званні старшого солдата (Краматорськ, Україна). Lushchay Yuriy – master of history, in 2017 completed postgraduate studies at the depart­ ment of world history, faculty of history, H. Skovoroda Kharkiv pedagogical university, recei­ ving a degree of candidate of historical sciences, and is currently serving at the frontline in the Armed Forces of Ukraine as a senior soldier (Kramatorsk, Ukraine). E­mail: luszczaj@ukr.net Siverian chronicle. 2024. № 1 17 RUSʼ ON PAGES OF THE MARCO POLOʼS BOOK The purpose of the article is to study the life of the population of Rusʼ through editions of Marco Po- loʼs book and in comparison with data from other sources. Scientific and historical methods used: princip- les of scientific objectivity, complexity, systematicity and historicism, comparative historical analysis. No- velty: an attempt to study in more detail all the information about Rusʼ in Marco Poloʼs book, depending on the editions of the source, including the domestic part of the book, geographical data, etc. To expand the authorʼs hypotheses that were presented in his other works. Conclusions: Marco Poloʼs book shows a generally correct picture of the life of the population of Rusʼ in the 13th–14th c. in comparison with the in- formation of other sources, but in some places it is decorated with a share of exaggeration. Key words: Rusʼ, late Middle Ages, travel notes, Zeladʼs manuscript, everyday history, guild, istba, brotherhood. Дата подання: 27 вересня 2023 р. Дата затвердження до друку: 20 січня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Лущай, Ю. Русь на сторінках книги Марко Поло. Сіверянський літопис. 2024. № 1. С. 5–17. DOI: 0.58407/litopis.240101. Цитування за стандартом APA Lushchay, Yu. (2024). Rus’ na storinkakh knyhy Marko Polo [Rusʼ on pages of the Marco Poloʼs book]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 5–17. DOI: 0.58407/litopis.240101.

Схожі ресурси