Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду

Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду

У статті досліджене середньовічне сприйняття печер Київської лаври «райськими річками» і «вогняною річкою Страшного суду». Наведено та проаналізовано приклади поховань під підлогою печер – у дерев’яних колодах. Зроблено висновки про вплив на «водну символіку» печер Таїнства хрещення й чернечого по...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2024
Автор: Нікітенко, М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Церковна старовина
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199825
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду / М. Нікітенко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 69-76. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199825
record_format dspace
spelling irk-123456789-1998252024-11-01T19:52:26Z Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду Нікітенко, М. Церковна старовина У статті досліджене середньовічне сприйняття печер Київської лаври «райськими річками» і «вогняною річкою Страшного суду». Наведено та проаналізовано приклади поховань під підлогою печер – у дерев’яних колодах. Зроблено висновки про вплив на «водну символіку» печер Таїнства хрещення й чернечого постригу, а також християнської ідеї смерті та воскресіння, як перепливання на інший бік річки. Показано, що ідея «райських річок» і «вогняної річки Страшного суду», втілена в печерах Київської лаври, була інспірована ототожненням печер із християнським храмом, в якому «водна стихія» посідала значне місце. The article examines the medieval perception of the caves of the Kyiv Lavra as «rivers of paradise» and «fiery river of the Last Judgment». Examples of burials under the floor of caves – in wooden logs – are given and analyzed. Conclusions were made about the influence on the «water symbolism» of the caves of the Sacrament of Baptism and the monkʼs ablution, as well as the Christian idea of death and resurrection, as crossing to the other side of the river. It is shown that the idea of «rivers of paradise» and «fiery river of the Last Judgment», embodied in the caves of the Kyiv Lavra, was inspired by the identification of the caves with the Christian temple, in which the «water element» occupied a significant place. 2024 Article Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду / М. Нікітенко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 69-76. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240108 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199825 271.222(477.411)523.4 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Церковна старовина
Церковна старовина
spellingShingle Церковна старовина
Церковна старовина
Нікітенко, М.
Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду
Сiверянський літопис
description У статті досліджене середньовічне сприйняття печер Київської лаври «райськими річками» і «вогняною річкою Страшного суду». Наведено та проаналізовано приклади поховань під підлогою печер – у дерев’яних колодах. Зроблено висновки про вплив на «водну символіку» печер Таїнства хрещення й чернечого постригу, а також християнської ідеї смерті та воскресіння, як перепливання на інший бік річки. Показано, що ідея «райських річок» і «вогняної річки Страшного суду», втілена в печерах Київської лаври, була інспірована ототожненням печер із християнським храмом, в якому «водна стихія» посідала значне місце.
format Article
author Нікітенко, М.
author_facet Нікітенко, М.
author_sort Нікітенко, М.
title Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду
title_short Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду
title_full Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду
title_fullStr Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду
title_full_unstemmed Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду
title_sort печери київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" страшного суду
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2024
topic_facet Церковна старовина
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199825
citation_txt Печери Київської лаври як "райські річки" і "вогняна річка" Страшного суду / М. Нікітенко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 69-76. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT níkítenkom pečerikiívsʹkoílavriâkrajsʹkíríčkiívognânaríčkastrašnogosudu
first_indexed 2024-11-10T19:05:43Z
last_indexed 2024-11-10T19:05:43Z
_version_ 1815363499153424384
fulltext Siverian chronicle. 2024. № 1 69 ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА УДК 271.222(477.411)­523.4 Мар’яна Нікітенко • ПЕЧЕРИ КИЇВСЬКОЇ ЛАВРИ ЯК «РАЙСЬКІ РІЧКИ» І «ВОГНЯНА РІЧКА» СТРАШНОГО СУДУ DOI: 10.58407/litopis.240108 © М. Нікітенко, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000­0001­6415­340X У статті досліджене середньовічне сприйняття печер Київської лаври «райськими річками» і «вогняною річкою Страшного суду». Наведено та проаналізовано приклади поховань під підлогою печер – у дерев’яних колодах. Зроблено висновки про вплив на «водну символіку» печер Таїнства хре- щення й чернечого постригу, а також християнської ідеї смерті та воскресіння, як перепливання на інший бік річки. Показано, що ідея «райських річок» і «вогняної річки Страшного суду», втілена в печерах Київської лаври, була інспірована ототожненням печер із християнським храмом, в якому «водна стихія» посідала значне місце. Ключові слова: печери, Києво-Печерська лавра, Києво-Печерський патерик, водна стихія, «рай- ські річки», «річка Страшного суду», храм, поховання, дерев’яні колоди, човни, ченці, аскети, Рай, Царство Небесне. Однією з цікавих і зовсім не опрацьованих у науці є тема «водної стихії» печер Київ­ ської лаври. Ідеться про давнє сприйняття печер своєрідними річками й узагалі водами (морем), про яке свідчать «Києво­Печерський патерик» і давня традиція, що зберігалася в монастирі протягом століть. Одним із найяскравіших прикладів цього бачення є печерні поховання ченців під під­ логою в деревʼяних колодах. Зокрема, під час археологічних розвідок у Ближніх печерах Київської лаври в 1978–1979 рр. було знайдено 9 таких поховань. В археологічному звіті йдеться: «Для цього [поховання] брали соснову колоду великого діаметру. Верхню її час­ тину сколювали у вигляді дошки, яка слугувала кришкою гробниці, а в нижній частині ви­ довбували місце для покладення туди тіла покійного»1. Як зазначають археологи, колоди були й соснові, й дубові. Якщо колода була з м’якої деревини, її нижню частину видовбували, а якщо колода була дубовою, тоді її випалюва­ ли. В цей спосіб у колоді створювали місце для розміщення там тіла небіжчика. «Колоди відрізнялись своїми розмірами (відповідно до зросту покійного) і формою. Деякі мали просту форму звичайного корита, інші були антропоморфними: їм надавали спрощену форму людського тіла, всередині для голови було зроблене невелике підвищення – аналог подушки. Кришку таких колод розтесували з поздовжніх боків так, що вона ставала схо­ жою на двоскатний дах»2. Важливо, що нижню частину поховання в колодах заповнювали піском, вочевидь за­ для досягнення муміфікації мощей, що і справді наявна у цих гробах3. Декілька колод бу­ ло знайдено у печерних «локулах». Зокрема, одна з них була оббита шкірою4. Одну з ко­ лод нині експонують у Національному заповіднику «Києво­Печерська лавра» – в першій секції Музею історії Києво­Печерської лаври. Фрагменти іншої колоди зберігаються у фондах Заповідника. 1 Отчет об археологических исследованиях в Ближних пещерах Киево­Печерского заповедника, проведенных в 1978–1979 гг. Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури. Київ, 2012. Вип. 27, спецвип. 10: Дослідження печерних комплексів Києво­Печерської лаври. С. 160. 2 На згадку про Києво­Печерську лавру. Facebook. URL: https://www.facebook.com/kplavra. 3 Отчет об археологических исследованиях в Ближних пещерах Киево­Печерского заповедника... С. 160–162. 4 Там само. С. 176–177. Сіверянський літопис. 2024. № 1 70 Датування колод, знайдених у печерах Київської лаври, є дискутивним: похибка в ча­ сі – ХІ–ХVІІІ ст.5 Проте сама практика таких поховань дуже давня: це підтверджує похо­ вання у Ближніх печерах у дерев’яній колоді преподобного Меркурія6 (єпископа Смолен­ ського?), що жив у ХІІ–ХІІІ ст.7 Його могилу й досі локалізують у стіні печерної галереї по ходу екскурсійного маршруту біля мощей преподобного Пимона Багатохворобливого8. Найдавніші дререв’яні колоди прямокутної форми були знайдені ще в давньокиївсько­ му некрополі. Одна з колод мала розміри 1,9x0,5 м, у другої вдалося прослідкувати бокові стінки товщиною 0,1 м. Датовано ці поховання кінцем Х – поч. ХІ ст. До ХІІ ст. належать видовбані колоди прямокутної форми (довжина 1,85 м, ширина 0,4 м), знайдені під час дослідження церкви Бориса і Гліба в Новгороді. Початком ХІV ст. (1302 р.) датоване по­ ховання у видовбаній колоді в Спасо­Преображенському соборі Переяславля Залєського. Воно належало онуку Олександра Невського, місцевому князю Івану Дмитровичу. Довба­ ні колоди цього виду були використані й у некрополі Спаського собору в Ярославлі – тут вони належать до ХІІІ–ХІV ст. Знаходили такі колоди й у більш пізніх похованнях ХV– ХVІ ст. у Новогороді9. Відомі давньоруські (ХІІ ст.) чернечі поховання в колодах на по­ двір’ї Юрієвого монастиря в Новгороді10, а також у Софії Київській (ХІ ст.). Зокрема, що­ до поховань у колодах в Софії Київський М. Каргер пише: «У західному членуванні цент­ ральної нави, тобто на ділянці між давньою західною стіною й основою двох восьмигран­ них стовпів, виявлених розкопками, розкрито 12 поховань. Усі поховання зроблені в гли­ боких ґрунтових ямах під давньою підлогою собору в дерев’яних трунах різної збереже­ ності. У семи похованнях було виявлено наявність дерев’яної колоди, в інших – дерев’яні труни, збиті залізними цвяхами»11. Особливо цікаві колоди антропоморфної форми, досліджені в печерах Київської лаври. Саме такі видовбані колоди ХV ст. були знайдені на Московських кладовищах. Обриси цих колод повторюють контури людського тіла. Іноді це підкреслено лише устроєм узго­ лів’я, що виступає. В інших випадках – крім такого узголів’я, наявне й звуження гробу в районі ніг. Менш складної форми видовбані антропоморфні гроби, зафіксовані в Пскові, де їх датовано ХVІ–ХVІІ ст. Тут дещо виокремлені лише головні частини колод12. Звертаємо увагу на те, що поховання в колодах мають прадавні – ще язичницькі коре­ ні. Відгомоном такої поховальної традиції є давньоруський епос. Зокрема, в билині «Ми­ хайло Потик» (богатир новгородського циклу) згадана «колода білодубова», куди після смерті потрапляє цей персонаж. У варіантах билини простежуємо опис поховання в ко­ раблі чи в човні. І. Фроянов і Ю. Юдін ототожнювали «колоду білодубову» саме з похо­ вальним човном (ладдєю). І справді, сам опис билинної «колоди» наводить на думку про конструкцію давньоруських суден, що були «колодами»–довбанками. Це «моноксили» Константина Багрянородного, з нарощеними бортами з дощок – «тесу». Саме такими опи­ сують судна Давньої Русі й інші джерела13. Традиція поховання в колодах перейшла з язичництва в християнство. Недарма в укра­ їнській мові човен­будару й могилу називають схожим словом, а в басейні річки Рось знайдені поховання в човнах ще ХІІ–ХІІІ ст. В обряді символічних «похорон» Масляниці, які імітують язичницьке поховання, її в деяких місцях спалювали не просто на вогню, а на кораблі. Ф. Буслаєв у зв’язку зі звичаєм поховання в «колоді» згадує, що за його часів ста­ рообрядці ховали покійників у дубових колодах14. Вочевидь язичницькі, а згодом і християнські поховання в колодах мали символіку смерті як перепливання у човні на інший бік містичної ріки – у потойбічний світ. У хрис­ тиянстві потойбічний світ – це вічність і Рай, запорука воскресіння. У цьому випадку особливу цікавість має матеріал деяких колод, знайдених у Ближніх печерах Київської лаври – сосна. Давні українські повір’я причину вічної зелені сосни пояснюють тим, що 5 Мовчан І. Давньокиївська околиця. Київ, 1993. С. 66. 6 Там само. С. 162. 7 Дива печер лаврських / Упоряд. І.В. Жиленко; відп. ред. В.М. Колпакова. Київ: КМ Academia, 1997. С. 177; Дятлов В. Печерский цветник. Собор Киево­Печерских святых. Агиографическая энциклопедия. Київ, 2019. С. 447–452. 8 Дятлов В. Печерский цветник… С. 588–594. 9 Панова Т. Царство смерти. Погребальный обряд средневековой Руси XI–XVI вв. Москва, 2004. 10 Там само. 11 Каргер М. Археологические исследования Древнего Киева. Київ, 1950. С. 245. 12 Панова Т. Царство смерти… С. 46–48. 13 «Колода белодубова». Языческий погребальный обряд в былинах. ВикиЧтение. URL: https://history. wikireading.ru/65998. 14 Там само. Siverian chronicle. 2024. № 1 71 це дерево благословлено Богом, оскільки сосна виявилася не придатною для цвяхів під час хресних мук Христа15. Соснові й дубові колоди висловлювали передусім ідею Світового Древа, яке єднає всі світи, зокрема цей і потойбічний. Це дуже давні, ще язичницькі уявлення, які своєрідно переломилися в християнстві. Згідно з українськими віруваннями, Світове Древо, образом якого, зокрема, є дуб і сосна, існує поперед усього – ще до початку світу, коли не було ні неба, ні землі, а було лише синє море. Сосна і дуб грають велику роль у колядках, щедрів­ ках, про них згадують веснянки і купальські пісні. Наприклад, у деяких піснях оспівуєть­ ся сосна, що стоїть серед двора, вся від срібла ясна, від золота красна. На тому дереві зо­ лота ряска, золота кора, жемчужна роса; воно зветься райським деревом із трьома верха­ ми, і пливе на якихось річках, по якомусь морі, в тому дереві корабель, а в кораблі сидить панна (образ душі)16. Цікаво, що еквівалентом сосни є кипарис – вічнозелена рослина (символ вічного жит­ тя), яка належить до родини соснових. В епосі одним із стійких епітетів хреста є «кипа­ рисний». Зокрема, «кипарисною» в низці варіантів названо дошку, на якій в море вирушає Садко (у більшості випадків вона, як і колода, – дубова). Така підміна примушує згадати, що кипарис у «Голубиній книзі» названий «всім деревам матір’ю», оскільки «на ньому був розіп’ятий Христос»17. Отже, поховання в Ближніх печерах під підлогою у соснових і дубових колодах, вочевидь, містили ідею «смерті з Христом», що є запорукою воскресін­ ня, оскільки Христос, померши на Хресті, Воскрес. Хрест Христа сприймали своєрідним кораблем Спасіння, що допомагає душі досягти Царства Небесного. Можливо, поховання в колодах мало не лише символічний – духовний, а й суто утилі­ тарний зміст, адже символічне й реальне було тісно переплетене в свідомості середньовіч­ ної людини. Видовбування колоди вимагало значно меншої праці, ніж облаштування зви­ чайної труни. До того ж, тут важливим був моральний чинник: ченці прагнули бути похо­ вані скромніше внаслідок глибокого покаянного налаштування їхньої душі, а багато хто з них і справді не мав жодних матеріальних цінностей. Загалом можна виснувати, що колоди в лаврських печерах уособлювали човен, що ви­ носить душі спочилих праведників на інший берег містичної ріки – у Царство Небесне. Лабіринти печер у цьому випадку сприймали такими «райськими річками», що течуть із вершини Святої Гори – Раю. Недарма у «Києво­Печерському патерику» є декілька розповідей про святих, які по­ мерли у воді, чи були після смерті кинуті у воду, але згодом їх мощі опинилися в печерах. Маємо на увазі «Слова» Патерика про преподобних Євстратія Постника та Григорія Чудо­ творця. Перший потрапив у полон, був розіпʼятий у Херсонесі, а його мощі були викинуті в море, де здійснювали багато чудес18. Проте згодом вони в дивовижний спосіб опинили­ ся в печерах Київської лаври. Зараз мощі святого Євстратія спочивають у Ближніх пече­ рах неподалік мощей преподобного Нестора Літописця. У цьому випадку море й печери ототожнені між собою як місце перебування мощей святого мученика. Інший києво­печерський святий – Григорій Чудотворець, був утоплений військом кня­ зя Ростислава Всеволодовича в Дніпрі. Вояки на чолі з князем ішли до Треполя на битву з половцями, а святий напророчив їм поразку через їхні гріхи. Тож за це пророцтво його і було вбито. По тому мощі святого, кинуті в Дніпро, в чудесний спосіб опинилися в келії Григорія, звідки їх було перенесено до печер19. Нині мощі прп. Григорія Чудотворця спо­ чивають у Ближніх печерах. Тож у цьому випадку існує глибокий смисловий звʼязок між річкою Дніпро й печерою – місцем перебування святих мощей. Симптоматично, що один із авторів «Києво­Печерського патерика» – єпископ Симон, у посланні до ченця Полікарпа називає Печерський монастир морем, що не тримає в собі нічого гнилого, а «вимітає» його геть20. У контексті означеної теми ми б хотіли звернути увагу ще на один цікавий аспект: йдеться про давнє сприйняття печерних лабіринтів як дуже довгих підземних ходів, інко­ ли пов’язаних із підземними річками. Нині довжина Ближніх печер сягає 383 м, а Даль­ ніх – 293 м. Проте середньовічні прочани мали інші уявлення про довжину лаврських під­ земель. Зокрема, О. Гваньїні (1538–1614) – начальник піхоти в польському війську під час війни з Росією і комендант Вітебська, видав латиною у 1581 р. книгу «Опис європейської 15 Антологія українського міфу: Тотемічні міфи: У 3 т. / Зібрав та упор. В. Войтович. Тернопіль, 2006. Т. ІІ. С. 479. 16 Антологія українського міфу: Етіологічні, космогонічні, антропогонічні, теогонічні, солярні, лунарні, астраль­ ні, календарні, історичні міфи: У 3 т. / Зібрав та упор. В. Войтович. Тернопіль, 2006. Т. І. С. 9. 17 «Колода белодубова». Языческий погребальный обряд в былинах... 18 Києво­Печерський патерик / Під ред. Д. Абрамовича. Київ, 1991. С. 106–108. 19 Там само. С. 134–138. 20 Там само. С. 101. Сіверянський літопис. 2024. № 1 72 Сарматії», яка містить опис Києва. Там ішлося й про печери Київської лаври: «...є такі ве­ личезні підземні печери, прокопані під землею на велику відстань, як деякі кажуть, на 80 миль...»21 Інший автор – С. Сарницький – польський історик, який у 1585 р. видав книжку «Опис давньої та нової Польщі», де також вказав на величезну довжину лаврських печер: «руські тепер стараються примусити інших повірити в свої чудеса й героїв, яких звуть богатиря­ ми, тобто напівбогами. Вони поховані за руським звичаєм в гірських печерах, які нібито, як підземні коридори, тягнуться на велику відстань, навіть до Новгорода Великого. Тіль­ ки те, безсумнівно, і вважається чудом богомольцями, які стікаються до Києва, що монахи показують там нетлінні тіла князів, котрі завдяки якійсь особливості місця залишаються незруйнованими багато років»22. Як бачимо, С. Сарницький вважав саме неймовірну дов­ жину печер найбільшим дивом. Про дивовижну довжину печер Київської лаври говорить і краківський канонік, відо­ мий історик і публіцист – С. Старовольський (помер 1656 р.). Його опис Києва вміщено у «Географії» Блавіана (Амстердам, 1662), але складено набагато раніше: приблизно між 1622 і 1632 рр. Щодо печер Київської лаври цей автор зазначає: «Ці підземні печери, як їх називають, простягаються на декілька десятків миль, аж до Москви»23. Автор компілятивного «Опису Польщі» (1658) – А. Целларій, говорячи про печери Ки­ ївської лаври, зауважує: «Від Києва до Смоленська існують підземні проходи, і та їхня частина, що проходить під самою течією Дніпра, в усю їх ширину має литі склепіння ... Це повідомляє Мюллер під 1585 р.»24. Річ у тому, що опис Києва було взято А. Целларієм із записок Д. Лаврентія Мюллера – радника курляндського герцога. У цьому повідомленні цікавим є звʼязок лабіринтів печер Київської лаври із р. Дніпро. Але найяскравіше звʼязок печер із водною стихією висвітлив відомий польський поет доби Відродження – Себастьян Фабіан Кльонович (бл. 1545–1602 рр.). Він деякий час жив у Львові й у своєму видатному творі «Роксоланія» оспівав красу та багатство української землі. Так само в поетичній манері він говорить і про печери Київської лаври, які він спів­ відносить із підземними річками. Зокрема, ставлячи питанням про те, як постали неймо­ вірно довгі печерні лабіринти, він відповідає: «Є в світі ріки, що течуть по землі, і так са­ мо інші, не видні для нас, десь під землею пливуть. Часом зникають вони, і річища їх ви­ сихають. І на поверхні річки інше знаходять русло. Як на шляху течії трапляється нижча долина. Змінює також ріка напрямок руху старий. Отже за тим же законом спливають і рі­ ки підземні. Там, де печери нові трапляються – звернуть туди. Щойно вода змінить путь – висихають старі підземелля. Річка у плині своїм творить печери нові. Передусім якщо ґрунт твердий і не тріскає легко, то під землею ходи й давні склепіння стоять. Так, я га­ даю, й постали прославлені руські печери, що то їм шана така всюди по нашій землі. Там були русла колись, заховані глибоко в ґрунті, а залишились тепер лише підземелля самі. Згинув ревучій потік, мов канув у плин Ахеронту. Сплинувши, бистра вода хід залишила сухий»25. Цікаво, що лаврський ієромонах Афанасій Кальнофойський у своїй «Тератургимі» 1638 р. всіляко критикував усіх тих авторів, що писали про величезну довжину печер, вва­ жаючи такі погляди безглуздими. Проте й він, у духовному сенсі порівнював печери Київ­ ської лаври з Йорданом26. Пізньосередньовічні ототожнення печерних лабіринтів із річками, як думаємо, мало дуже давнє коріння. Одним із найважливіших сакральних аспектів печери є те, що її спри­ ймали як перехід в інший (вищий, Божественний) світ і місце духовної трансформації лю­ дини, де відбувається обоження – теозис подвижника. Водночас цю трансформацію й пе­ рехід співвідносили з хрещенням і найбільше – з чернечим постригом, які символізують смерть і нове народження через воду. З іншого боку, таким переходом до інших світів із давніх часів сприймали водний кордон: річку, озеро, море. Тож припускаємо, що печери Київської лаври від самого початку їх існування могли уявляти семантично подібними до водної стихії: великої ріки чи моря. Заглиблення аскета у, так би мовити, «глибокі води» печери могли сприймати еквівалентом Таїнства хрещення й чернечого постригу – смерті для світу цього й народження для духовного життя. І справді, за своєю природою вода (річка, озеро, море) є природним кордоном визначе­ ної території. І в міфології вона часто має те ж саме значення. Достатньо згадати про річ­ ку забуття – Стікс, яка, згідно з давньогрецькими віруваннями, слугує кордоном царства 21 Дива печер лаврських. С. 39. 22 Там само. С. 40. 23 Там само. С. 42. 24 Там само. С. 45. 25 Там само. С. 42. 26 Кальнофойский А. Тератургима: трактат / Пер. с пол. О. Бигун; грав. Л. Тарасевича. Київ, 2013. С. 20. Siverian chronicle. 2024. № 1 73 мертвих (царства Аїда), для того аби стверджувати: в людській культурі водна стихія – це знак пограничної зони, а її подолання означає перехід із одного стану в інший: із життя в смерть. Так само повною мірою вмирали «для світу цього» в темній «скорботній» печері преподобні отці, що все далі заглиблювалися в підземелля. У цьому випадку печери мож­ на порівняти зі страшним і небезпечним кордоном – «вогняною річкою», яка відділяє світ земний і грішний від світу небесного й духовного. Однак звʼязок зі смертю – це лише один із аспектів символічного значення води як кордону. Оскільки вода має і прямо протилежні, життєствердні властивості. Отже, в різ­ них культурах її сприймають як джерело життя: вода слугує символом процвітання, під­ йому, очищення, переродження й воскресіння. Саме тому печери мали подвійну «приро­ ду»: з одного боку їх сприймали «вогняною річкою» Страшного суду. А з іншого – уявля­ ли не лише місцем смерті для світу цього, а й сакральним локусом воскресіння для життя вічного – «райськими річками», що плинуть у Царство Небесне. Саме це останнє значення печер як «райських річок» було втілене у вищезгаданих похованнях у дерев’яних колодах під підлогою печерних галерей. У цій статті звернімо особливу увагу на сприйнятті печер Київської лаври «вогняною річкою» Страшного суду. Річ у тому, що воду здавна вважали небезпечною і навіть страшною стихією, повʼязаною зі смертю. Те саме значення має і печера – це темний під­ земний світ, сповнений його жителями – нечистими духами. Цікаво, що ідею води як не­ безпечної стихії, якою відбувається перехід людини із життя в смерть, всіляко втілювали в живописі візантійського храму. У попередніх працях ми намагалися показати, що пече­ ри Київської лаври розбудовували й сприймали як храм27. Поготів у візантійському храмі воду асоціювали зі смертю, по­перше, як елемент композиції «Страшний суд», по­друге, завдяки сюжетам Старого завіту чи агіографії. Зокрема, одним із перших вражень людини, що входить у православний храм, є вра­ ження від зображення Другого Пришестя (Страшного суду), яке здавна розміщують у за­ хідній частині наосу, в нартексі чи на західному фасаді храму. Так само лабіринти печер прокопували зі сходу на захід, і ця дія мала значення прямування до храмового входу, який є на заході28. Гадаємо, дія прокопування печер зі сходу на захід була семантично по­ дібною до розгортання Священної історії, початок якої – у Творенні Богом світу (схід), а кінець буде ознаменований Страшним судом (захід). У композиції «Страшний суд» велике значення має зображення «вогняної річки», яка розʼєднує, і водночас поєднує, підкреслюючи і протиставляючи елементи грандіозної па­ норами Страшного суду. По вертикалі вогняна річка перетинає шари Універсуму. Вона бере початок в небесних сферах, витікаючи з­під ніг Христа – Судді. Річка тече все ниж­ че, коли, нарешті, падає в розверсту пащу пекла. По горизонталі річка ділить світ, який перетинає, на дві частини: праведна – праворуч від Христа; гріховна – ліворуч. Це просто­ ровий хрест, що його, як ми показали в попередніх дослідженнях, утворюють лабіринти лаврських печер29. І як річка відділяє царство чеснот від світу неправедного й водночас повʼязує їх, так само печера є таким небезпечним і страшним кордоном, але водночас – і переходом, і посередником між світами. Тож і печера, і річка поєднують у собі протилежні властивості: печера і справді є по­ дібною до річки, але по­перше (для початківців на духовному шляху), вона є річкою «вог­ няною». Призначення такої «річки» не зволожувати, а випалювати; вона не є джерелом життя, оскільки створена для спустошення. Ця інтерпретація заснована на Старозавітній символіці, яка розглядає річку як метафору важкого випробування. Таким важким і скор­ ботним випробуванням є прокопування подвижником печери та його життя в ній: тільки так відбувається справжнє покаяння як метанія – зміна свідомості людини, її перехід у найвищий духовний стан – у Феорію. Це складний шлях «випалювання гріха» Божествен­ ним вогнем, сакральним простором дії якого є печера. Висловлене нами припущення про те, що печери Київської лаври створювали як храм, дає змогу глибше осягнути феномен їхнього сприйняття Преподобними Отцями Печер­ ськими як сакрального простору, ізоморфного «водній стихії». Християнський храм є об­ разом Єрусалимського храму. Сам же Єрусалимський храм є духовним наступником Ски­ 27 Нікітенко М. Печери Київської лаври як храм. Софійський часопис. Зб. ст. за мат. Х Судацької міжнар. наук. конф. «Причорномор’я, Крим, Русь в історії та культурі» 20–21 жовтня 2022 р. Київ, 2023. Вип. 7. С. 85–92. 28 Дет. про це: Нікітенко М. Сакральні змісти печер Київської лаври. Аcademia. URL: https://www.academia.edu/ 74712863/Сакральні_змісти_печер_Києво_Печерської_лаври; Її ж. Чому печери Київської лаври копали в північ­ ному напрямку. Аcademia. URL: https://www.academia.edu/79379955/Чому_печери_Києво_Печерської_лаври_ копали_в_північному_напрямку. 29 Нікітенко М. Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського Києва (кінець Х – початок ХІІ ст.). Київ, 2013. С. 259–261. Сіверянський літопис. 2024. № 1 74 нії, що була місцем перебування Бога під час сорокарічної подорожі народу Божого пус­ телею під проводом Мойсея (прообразу преподобних отців Печерських). У Скинії важливе значення мав мідний умивальник, призначений для священного омо­ віння, яке є прообразом Таїнства Хрещення. Автор книги Вихід, де йдеться про цю посу­ дину, уподібнює будівництво Скинії Творенню Богом світу, що є упорядкуванням просто­ ру. Ритуал очищення й жертвопринесення в Скинії, так само, як згодом і в Єрусалимсько­ му храмі, були способом уподібнитися до Творця. Вода у складно влаштованій мідяній посудині вказувала на початкові води – одну зі складових Творіння30. Припускаємо, що сакральний простір печер Київської лаври сприймали Скинією, де перебуває Бог, і де людина наближається й уподібнюється до Творця, що еквівалентно обоженню в ісихазмі. Але увійти до цієї Скинії можливо лише через «воду очищення», перепливши на інший бік «вогняної річки». Тут знов виникає розуміння, що, з одного бо­ ку, печерні лабіринти – це «райські річки», а з іншого – вони – «вогняна річка» Страшно­ го суду, що відділяє грішний світ від Царства Небесного. Ці річки (=печерні лабіринти) вочевидь співвідносили як із посудиною для священного омовіння в Скинії, так і з хре­ щальною купіллю, яка й собі прообразує чернечий постриг. У такий спосіб чернечий по­ стриг був у ідейному сенсі нерозривно повʼязаний з дією прокопування печер: і перший, і другу сприймали як «перепливання» «райською річкою» чи перехід крізь «вогняну річку» Страшного суду від гріха до святості, як входження у Скинію єднання людини з Богом за­ вдяки священному омовінню – очищенню від гріха. Ці «перепливання», «перехід» і «омо­ віння» сприймали в контексті традиції ісихазму як обоження подвижника, «входження йо­ го в Бога Трійцю», досягнення ним Феорії. У будь­якому випадку, печери уподібнювали до водної стихії, що очищує людину задля її переходу в святилище (=Скинію, Храм, Рай, Царство Небесне). Доба переносної Скинії закінчилася, коли був збудований Єрусалимський храм у 960 р. до нової ери. Храм будували за зразком Скинії, тобто, за словами Еліаде, відповід­ но до Божественного архетипу, що його колись явив Бог Мойсеєві31. Біблійний опис хра­ му Соломона розповідає вже про особливу мідну посудину – «море» з водою (3 Цар. 7:23– 27, 39; 2 Пар. 4:2), що була ідейним і духовним нащадком умивальників Скинії. Море в храмі Соломона, так само як і умивальники в Скинії, вказувало на святість місця, у яке не­ можливо увійти без омовіння у воді, що мала очищувальну функцію. Тож усі висловлені нами міркування щодо порівняння печер Київської лаври зі Скинією, актуальні стосовно сприйняття печер сакральним простором Єрусалимського храму – прообразу храму хрис­ тиянського, яким також осягали печери. Також важливим є те, що тема «райських річок» посідала величезне місце в богослівʼї, гімнографії та іконографії християнського світу, і зокрема вона всіляко була обіграна в ін­ тер’єрі візантійського храму. У мозаїках на підлозі базилік ми бачимо персоніфікації чо­ тирьох «райських річок», в мозаїчних апсидах під вівтарями «райські річки» течуть під стопами Христа, Який сидить на троні. Один із найраніших прикладів представлений у мозаїці мавзолею Санта Констанца в Римі IV ст. Ця тема повторюється майже без змін у наступні століття, наприклад, в мозаїках Хосіос Давид у Фессалоніках V ст., де «райські річки» доповнені зображенням персоніфікації Океану. Ще одним яскравим прикладом та­ кого бачення є в мозаїках вівтарної апсиди храму Сан Вітале у Равенні VI ст. Чотири річ­ ки не лише повʼязують космічну символіку світового Океану й апокаліптичну «річку жит­ тя» з темою храму як втіленого Раю на землі, а є й образом Христа Логоса, в якому – за ві­ зантійським богослів’ям – втілилася Софія Премудрість Божа. Так, Слово Боже «насичує мудрістю, як Фисон і як Тигр у дні новин; напоює розумом, як Євфрат і як Йордан у дні жнив; розливає вчення, як світло і як Гіон під час збирання винограду» (Сирах. 24:27–29). У візантійській іконографії зазвичай «райські річки» витікають зі скелі – символу Ісуса Христа, Якого у гімнографії іменують Каменем, що з нього беруть початок чисті річки чо­ тирьох Євангелій. Тож образи Христа – храму – райських річок – «живої води» Святого Писання у візантійській іконографії перетікають один в інший: таке ж розуміння, імовір­ но, формувало середньовічне бачення сакрального простору печер Київської лаври. Їх сприймали просторовою іконою – «хорою» Христа, Який водночас є «живою водою» Свя­ щенного Писання. Фактично печери уявляли особливим місцем «плину» святих вод Свя­ щенного Писання. Ці води можна порівняти з «райськими річками», що «виносять» люди­ ну до Царства Небесного – Раю. У контексті нашої теми неможливо переоцінити статтю О. Лідова, котрий показав, як саме в головному храмі Візантійської імперії – Св. Софії Константинопольській імператор 30 Klawans J. Purity, Sacrifice, and the Temple: symbolism and supersessionism in the study of Ancient Judaism. Oxford: Oxford University Press, 2005. P. 53–67. 31 Eliade M. Cosmos and history: the myth of the eternal return. New York, 1959. P. 28. Siverian chronicle. 2024. № 1 75 Юстиніан втілив проєкт «святої води» й «святих річок»32. Як зазначає дослідник, найваж­ ливіше свідчення про це дійшло до нас у тексті візантійського «Сказання про будівництво Софії Константинопольської» ІХ–Х ст. Тут, зокрема, мовиться: «І в красі, і у різноманіт­ ності храму (Софії Константинопольської. – М.Н.) бачилося диво, тому що звідусіль він сяяв золотом і сріблом. А на підлозі ті, хто входив, могли бачити у багатьох кольорах справжнє море і води річки, що текли вічно. Тому що чотири приділи храму він назвав чо­ тирма річками, що витікають із раю, і дав закон стояти в них відповідно до гріхів, кожний [приділ] відділивши для відповідного гріха»33. На підлозі Софії Константинопольської і справді збереглися залишки чотирьох смуг зеленого фесалійського мармуру, що йдуть із півдня на північ. Ці уявні «річки» ділили простір наосу на чотири нерівні зони. До того ж ці смуги у «Сказанні» інтерпретуються не лише як «річки», а і як «море». Водночас, як зазначає О. Лідов, тема Моря­Океана у Софії Константинопольській повʼязана з уявленнями про Храм як про Космос. Цей Космос вмі­ щує світові води, це бачення добре відоме на прикладі Єрусалимського Храму і Храму Гробу Господнього, втіленням яких є печери Київської лаври. Як думаємо, у контексті сприйняття сакрального простору печер Київської лаври «рай­ ськими річками» (чи «вогняною річкою»), їх співвідносили і з Червоним морем, через яке Мойсей вивів народ Божий із єгипетського рабства. Так само «новий Мойсей» – препо­ добний Антоній Печерський через навчання своїх духовних чад печерній аскезі привів їх до Спасіння. Симптоматично, що так само як «райські річки» Софії Константинополь­ ської, лабіринти печер Київської лаври мають спрямування не лише зі сходу на захід, але і з півдня на північ34. Цікаво, що зміст «вогняної річки» найбільш чітко розкривається в контексті вхідних просторів християнського храму. Так само дія прокопування печер аскетом була одночас­ ною з процесом його входження у храм свого серця, де безперестанку плинула Ісусова молитва. Вхід до серця сприймали як приховане сакральне місце, закрите лабіринтом, який, так само як водний кордон, відділяє гріховне від святого. Цей лабіринт, що прихо­ вує вхід до серця, співвідносили з лабіринтами печер, які завершувались підземною келі­ єю чи церквою. Вхідні простори храму, так само як річка чи печера, пов’язують і розділяють два про­ тилежних світи – священний та мирський. Завдання вхідних просторів храму – накресли­ ти кордон між гріховністю та можливістю спілкування з Богом. Недарма середньовічні майстри інколи малюють вогняну річку так, нібито вона тече біля самих дверей храму. Найліпше зрозуміти ці думки допомагає пророк Ісайя, який говорить: «Коли переходити­ меш через води, Я буду з тобою, а річки не затоплять тебе, коли будеш вогонь переходи­ ти, не попечешся, і не буде палити тебе його полумʼя» (Іс. 43:2). Тож, переходячи через поріг храму, кожний має усвідомити, що він прийшов у місце особливо захищене від усіх видів зла, проте цей перехід є небезпечний для грішних. Так само сприймали печеру: з од­ ного боку вона – святе місце спасіння – «райська річка», якою праведні досягають Раю, а з іншого –печера – місце страшне для грішних, подібне до «вогняної річки», що слугує кор­ доном між гріхом і святістю: це річка, зображена у західній частині храму, річка, що «ви­ палює гріхи». References Lydov, A. (2017). Sviashchennie vodi v prostranstve khrama: «Raiskye reky» kak obraz­paradyhma vyzantyiskoi yerotopyy [Sacred waters in the temple space: «Rivers of Paradise» as an image­paradigm of Byzantine hierotopia]. Moscow, Russia. Movchan, I. (1993). Davnokyivska okolytsia [Ancient Kyiv area]. Kyiv, Ukraine. Nikitenko, M. (2013). Sviati hory Kyivski: pobudova sakralnoho prostoru rannokhrystyianskoho Kyieva (kinets X – poch. XII st.) [Holy mountains of Kyiv: the construction of the sacred space of early Christian Kyiv (the late 10th – the early 12th c.)]. Kyiv, Ukraine. Nikitenko, M. (2023). Pechery Kyivskoi lavry yak khram [Caves of the Kyiv Lavra as a temple]. Sofiis- kyi chasopys – Sophiaʼs bulletin, 7, P. 85–92. Kyiv, Ukraine. Нікітенко Мар’яна Михайлівна – кандидатка історичних наук (PhD), провідна нау­ кова співробітниця науково­дослідного відділу вивчення духовної культури Києво­Печер­ ської Лаври Національного заповідника «Києво­Печерська лавра» (вул. Лаврська, 9, м. Київ, 01015, Україна). 32 Лидов А. Священные воды в пространстве храма: «Райские реки» как образ­парадигма византийской иерото­ пии. Святая вода в иеротопии и иконографии христианского мира. Москва, 2017. С. 159–174. 33 Там само. 34 Нікітенко М. Чому печери Київської лаври копали в північному напрямку… Сіверянський літопис. 2024. № 1 76 Nikitenko Maryana – a candidate of historical sciences (PhD in History), a leading resear­ cher of the research department of the study of spiritual culture of the Kyiv­Pechersk Lavra of the National reserve «Kyiv­Pechersk Lavra» (Lavrska St., 9, Kyiv, 01015, Ukraine). E­mail: maranik@ukr.net CAVES OF THE KYIV LAVRA SUCH AS «RIVERS OF PARADISE» AND «RIVER OF FIRE» OF THE LAST JUDGMENT The article examines the medieval perception of the caves of the Kyiv Lavra as «rivers of paradise» and «fiery river of the Last Judgment». Examples of burials under the floor of caves – in wooden logs – are given and analyzed. Conclusions were made about the influence on the «water symbolism» of the caves of the Sacrament of Baptism and the monkʼs ablution, as well as the Christian idea of death and resurrection, as crossing to the other side of the river. It is shown that the idea of «rivers of paradise» and «fiery river of the Last Judgment», embodied in the caves of the Kyiv Lavra, was inspired by the identification of the ca- ves with the Christian temple, in which the «water element» occupied a significant place. Key words: caves, Kyiv-Pechersk Lavra, Kyiv-Pechersk paterik, water element, «rivers of paradise», «river of the Last Judgment», temple, burial, wooden logs, boats, monks, ascetics, Paradise, Kingdom of Heaven. Дата подання: 15 грудня 2023 р. Дата затвердження до друку: 19 лютого 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Нікітенко, М. Печери Київської лаври як «райські річки» і «вогняна річка» Страшного суду. Сі- верянський літопис. 2024. № 1. С. 69–76. DOI: 10.58407/litopis.240108. Цитування за стандартом APA Nikitenko, М. (2024). Pechery Kyivskoi lavry yak «raiski richky» i «vohniana richka» Strashnoho sudu [Caves of the Kyiv Lavra such as «rivers of paradise» and «river of fire» of the Last Judgment]. Siverians- kyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 69–76. DOI: 10.58407/litopis.240108.

Схожі ресурси