"…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975)

"…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975)

У статті проаналізовано п’ять україномовних автобіографій українського літературознавця Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975) та неопубліковані листи вченого до українських колег 1920–1970-х рр. Цей матеріал дозволяє досягти головної мети, а саме реконструювати маловідомі, а то й зовсім не в...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2024
Автор: Пашко, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Літературознавчі студії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199833
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:"…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975) / О. Пашко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 154-170. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199833
record_format dspace
spelling irk-123456789-1998332024-11-01T19:53:37Z "…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975) Пашко, О. Літературознавчі студії У статті проаналізовано п’ять україномовних автобіографій українського літературознавця Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975) та неопубліковані листи вченого до українських колег 1920–1970-х рр. Цей матеріал дозволяє досягти головної мети, а саме реконструювати маловідомі, а то й зовсім не відомі сторінки життя вченого. Йдеться про співпрацю з біографічним словником ВУАН, який робився під керівництвом Михайла Могилянського кін. 1920 – поч. 1930-х рр., трагічні події «самокритики» серед науковців 1930-х рр., а також спробу дослідника повернутися в Україну 1946–1947 рр. та захистити докторську дисертацію, боротьбу з «буржуазними націоналістами та космополітами» (1946–1949). Методологія. У статті авторка спирається на культурно-історичний підхід до вивчення літератури. Наукова новизна полягає у введені до наукового обігу невідомої раніше автобіографії І. Айзенштока, аналізі великого комплексу листування вченого з українськими радянськими літературознавцями. Зроблена в статті реконструкція історико-культурного контексту написання україномовних автобіографій І. Айзенштока дозволяє виявити важливі події наукового життя вченого та зробити висновки про те, що деякі епізоди своєї наукової кар’єри він свідомо замовчував. Насамперед йдеться про процеси «самокритики» 1930-х рр., «чистки» наукових установ та знищення літературознавчих шкіл в Україні, репресії кінця 1940-х рр. Приклад І. Айзенштока демонструє, як в 1940-х рр., у період «боротьби з буржуазним націоналізмом та космополітизмом», вивчення компаративістики замінювалося виконанням партійних директив. The article analyzes five autobiographies of the Ukrainian literary critic Ieremia Aizenshtok (1931, 1946, 1949, 1975) and unpublished letters of the scientist to his Ukrainian colleagues in the 1920–1970s. This material allows us to achieve the main goal, which is to reconstruct little-known, or even completely unknown, pages of the scholar’s life. It is about cooperation with The biographical dictionary of the Ukrainian Academy of sciences, which was made under the leadership of Mykhailo Mohylyanskyi in the late 1920s – the early 1930s, the tragic events of «self-criticism» among scientists in the 1930s, as well as the scientistʼs attempt to return to Ukraine in 1946–1947 and defend his doctoral thesis, the struggle against «bourgeois nationalists and cosmopolitans» (1946–1949). Methodology. In the article, the author relies on a cultural and historical approach to the study of literature. The scientific novelty lies in the of I. Aizenshtok ʼs previously unknown autobiography into scientific circulation, the analysis of a large complex of correspondence between the scientist and Ukrainian Soviet literary critics. The reconstruction of the historical and cultural context of the writing of his Ukrainian-language autobiographies made in the article allows us to identify important events in the life of the scientist and to draw conclusions that he deliberately kept silent about some episodes of his scientific career. First, it is about the processes of «self-criticism» of the 1930s, the «cleansing» of scientific institutions and the destruction of literary schools in Ukraine, and the repressions of the late 1940s. The example of Aizenshtok demonstrates how in 1940s, during the «struggle against bourgeois nationalism and cosmopolitanism», comparative studies were replaced by the implementation of party directives. 2024 Article "…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975) / О. Пашко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 154-170. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240116 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199833 821.161.2.09(091)(47+57)«1930/1940» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Літературознавчі студії
Літературознавчі студії
spellingShingle Літературознавчі студії
Літературознавчі студії
Пашко, О.
"…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975)
Сiверянський літопис
description У статті проаналізовано п’ять україномовних автобіографій українського літературознавця Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975) та неопубліковані листи вченого до українських колег 1920–1970-х рр. Цей матеріал дозволяє досягти головної мети, а саме реконструювати маловідомі, а то й зовсім не відомі сторінки життя вченого. Йдеться про співпрацю з біографічним словником ВУАН, який робився під керівництвом Михайла Могилянського кін. 1920 – поч. 1930-х рр., трагічні події «самокритики» серед науковців 1930-х рр., а також спробу дослідника повернутися в Україну 1946–1947 рр. та захистити докторську дисертацію, боротьбу з «буржуазними націоналістами та космополітами» (1946–1949). Методологія. У статті авторка спирається на культурно-історичний підхід до вивчення літератури. Наукова новизна полягає у введені до наукового обігу невідомої раніше автобіографії І. Айзенштока, аналізі великого комплексу листування вченого з українськими радянськими літературознавцями. Зроблена в статті реконструкція історико-культурного контексту написання україномовних автобіографій І. Айзенштока дозволяє виявити важливі події наукового життя вченого та зробити висновки про те, що деякі епізоди своєї наукової кар’єри він свідомо замовчував. Насамперед йдеться про процеси «самокритики» 1930-х рр., «чистки» наукових установ та знищення літературознавчих шкіл в Україні, репресії кінця 1940-х рр. Приклад І. Айзенштока демонструє, як в 1940-х рр., у період «боротьби з буржуазним націоналізмом та космополітизмом», вивчення компаративістики замінювалося виконанням партійних директив.
format Article
author Пашко, О.
author_facet Пашко, О.
author_sort Пашко, О.
title "…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975)
title_short "…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975)
title_full "…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975)
title_fullStr "…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975)
title_full_unstemmed "…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975)
title_sort "…я не трачу надії потрапити якось до києва": україномовні автобіографії ієремії айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975)
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2024
topic_facet Літературознавчі студії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199833
citation_txt "…я не трачу надії потрапити якось до Києва": україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975) / О. Пашко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 1. — С. 154-170. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT paškoo ânetračunadíípotrapitiâkosʹdokiêvaukraínomovníavtobíografíííêremííajzenštoka1931194619491975
first_indexed 2024-11-10T19:06:21Z
last_indexed 2024-11-10T19:06:21Z
_version_ 1815363538628116480
fulltext Сіверянський літопис. 2024. № 1 154 ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ СТУДІЇ УДК 821.161.2.09(091)(47+57)«1930/1940» Оксана Пашко • «…Я НЕ ТРАЧУ НАДІЇ ПОТРАПИТИ ЯКОСЬ ДО КИЄВА»: АВТОБІОГРАФІЇ ІЄРЕМІЇ АЙЗЕНШТОКА (1931, 1946, 1949, 1975)1 DOI: 10.58407/litopis.240116 © О. Пашко, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000­0001­6409­2280 У статті проаналізовано п’ять україномовних автобіографій українського літературознавця Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975) та неопубліковані листи вченого до українських колег 1920–1970-х рр. Цей матеріал дозволяє досягти головної мети, а саме реконструювати маловідо- мі, а то й зовсім не відомі сторінки життя вченого. Йдеться про співпрацю з біографічним словни- ком ВУАН, який робився під керівництвом Михайла Могилянського кін. 1920 – поч. 1930-х рр., тра- гічні події «самокритики» серед науковців 1930-х рр., а також спробу дослідника повернутися в Україну 1946–1947 рр. та захистити докторську дисертацію, боротьбу з «буржуазними націона- ліста-ми та космополітами» (1946–1949). Методологія. У статті авторка спирається на куль- турно-історичний підхід до вивчення літератури. Наукова новизна полягає у введені до наукового обігу невідомої раніше автобіографії І. Айзенштока, аналізі великого комплексу листування вченого з українськими радянськими літературознавцями. Зроблена в статті реконструкція історико-куль- турного контексту написання україномовних автобіографій І. Айзенштока дозволяє виявити важ- ливі події наукового життя вченого та зробити висновки про те, що деякі епізоди своєї наукової кар’єри він свідомо замовчував. Насамперед йдеться про процеси «самокритики» 1930-х рр., «чист- ки» наукових установ та знищення літературознавчих шкіл в Україні, репресії кінця 1940-х рр. При- клад І. Айзенштока демонструє, як в 1940-х рр., у період «боротьби з буржуазним націоналізмом та космополітизмом», вивчення компаративістики замінювалося виконанням партійних директив. Ключові слова: Ієремія Айзеншток, Олександр Білецький, Юрій Меженко, Микола Візир, Федір Шолом, автобіографія, українське літературознавство, українська література, самокритика 1930-х рр., боротьба з буржуазними націоналістами та космополітами. І.Я. Айзеншток. ЦДАМЛМ. Ф. 977. Фонд Ф. Шолома. Оп. 1. Од. зб. 217. Арк. 10. Фото 1960–1970-х рр. 1 Публікацію підготовлено в рамках та за підтримки стипендіальної програми: Philipp Schwartz­Initiative Alexan­ der­von­Humboldt­Stiftung (Німеччина) в Європейському університеті Віадріна (Франкфурт­на­Одері) (Europa­ Universität Viadrina Frankfurt [Oder]). Дякую Андрію Портнову за допомогу при написанні статті. Дякую Галині Бабак та Валерію Отяковському за обговорення різноманітних епізодів багатої біографії Ієремії Айзенштока. Siverian chronicle. 2024. № 1 155 Сьогодні відомо п’ять україномовних автобіографії І.Я. Айзенштока2. Чотири з них описано С. Захаркіним3 – 1931, 1946, 1949, 1975 рр., пʼята – того самого 1975 р. – не вра­ хована дослідником, вона зберігається в архіві українського літературознавця Федора Яковича Шолома (1922–1980)4. Текст 1975 р. є найповнішим зі всіх автобіографічних, на­ писаний він, імовірно, спершу російською мовою і призначений для ювілейних публіка­ цій. На відміну від варіанту 1975 р., автобіографії 1931, 1946 та 1949 рр. створювалися ли­ ше українською і відображають важливі сторінки наукового шляху І. Айзенштока в Укра­ їні. Йдеться про співпрацю з Біографічним словником ВУАН (Всеукраїнської Академії наук), який робився під керівництвом Михайла Могилянського, а також спробу вченого повернутися в Україну 1946–1947 рр. та захистити докторську дисертацію. Ці автобіогра­ фічні тексти також фіксують трагічні події українського наукового життя, а саме процеси «самокритики» 1930­х рр., які завершилися звільненням багатьох літературознавців з ІНО (Інститутів народної освіти) та академічних установ, а також боротьбу з «буржуазними націоналістами та космополітами» (1946–1949), результатом якої була чергова «чистка» наукових установ. Але саме про ці події І. Айзеншток в автобіографіях нічого не розпові­ дає, розставляючи інші акценти, він замовчує факти репресивних кампаній, жертвою яких був, зокрема, і він. Залучені до реконструкції епістолярні комплекси – листування І. Айзенштока з О.І. Бі­ лецьким (1943–1961), М.П. Візиром (1963–1978), О.Р. Мазуркевичем (1965), Ю.О. Межен­ ком (1938­1946), М.М. Могилянським (1925–1931), Д.М. Косариком (1946–1949), Г.М. Пєтніковим (1945–1968), Ф.Я. Шоломом (1962–1975) – дозволяють описати деякі ра­ ніше невідомі сторінки наукового життя вченого та відновити відомості про побут літера­ турознавців поч. 1930­х – кін. 1940­х рр. Через те, що епістолярії вперше вводяться в нау­ ковий обіг, цитую уривки з листів, які стосуються тематики статті, максимально повно. Найбільш рання відома сьогодні автобіографія І. Айзенштока датується 10 листопада 1931 р., писалася вона на прохання Михайла Могилянського для «Біографічного словника діячів України» та вже двічі передруковувалася5. Про події 1931 р. в Інституті Шевченка, де Айзеншток з 1926 р. – року заснування наукової інституції, – був незмінним вченим секретарем, вперше згадується в автобіографії 1975 р., причому оповідає цей епізод до­ слідник емоційно та досить заплутано: «В 1931 г. оставил работу в Институте Тараса Шевченко: сперва, для укрепления партийного руководства, я был освобожден от обязан­ ностей ученого секретаря, затем – обиделся и ушел из Института вовсе…»6 Листування І. Айзенштока з М. Могилянським цього періоду дозволяє реконструюва­ ти як деякі сторінки історії створення автобіографії, так і події, на які натякав вчений. Імовірно, М. Могилянський ще до 1931 р. неодноразово звертався до молодшого колеги з проханням про написання тексту, проте той затягував із цим з різних причин. Наприклад 18 грудня 1930 р. у листі до М. Могилянського він зізнається, стилізуючи розповідь про себе від третьої особи та відверто кокетуючи: «Що ж до біографії Айзенштока, то я не­ одноразово сідав писати її, та на лихо моє я не маю біографії, – народився, вчився, вчуся й досі, писав, пишу й писатиму далі до самого кінця, але це все не біографія … до того ж я ніколи не складав бібліографії власних праць, а це ж так само потрібно для Вас»7. Імовір­ но, М. Могилянський сприйняв таку відповідь як відмову і за кілька місяців, 26 лютого 1931 р., І. Айзеншток ще раз мав відповідати на наполегливі листи колеги: «Вашого “пе­ реконливого” листа, вельмишановний Михайло Михайловичу, я прочитав зовсім недавно, повернувшись з Ленінграду. Доки збирався відповідати, надійшла і Ваша листівка. Особливо переконувати мене зовсім не треба було: авжеж я не відмовлявся дати свою автобіографію та бібліографію, якщо це може комусь принести певне задоволення. Що ж до скептичного ставлення мого до всієї цієї справи, то його не розбив і Ваш переконливий лист. Протягом березня місяця я постараюсь [вислати] якусь [повну] для того, щоб напи­ сати для Вас все, що Ви бажаєте. Жалію тільки, що моє прізвище не на Ш., Я. або Ю.: тоді 2 Вдалося також виявити і російськомовні автобіографії вченого 1952 р., 1975 р., про це детальніше тут: Отяков­ ский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. Зборник Матице српске за славистику. 2022. V. 101. С. 55–75. 3 Айзеншток І. Автобіографія. Вибрані листи (1910–1920 рр.) / Упор., підгот. текстів та коментарі С. Захаркіна. Київ: Критика, 2003. 216 с. 4 Федір Якович Шолом (1922–1980) – український літературознавець, з 1955 р. доцент кафедри історії україн­ ської літератури Київського університету ім. Т. Шевченка, кандидат філологічних наук. Його особовий фонд зберігається в Центральному державному архіві­музеї літератури та мистецтва України (Ф. 977). 5 Айзеншток Ієремія Якович. Автобіографія. Автобіографічні джерела Постійної комісії для складання Біогра- фічного словника діячів України (1918–1933) Всеукраїнської академії наук / Підг. до видан. документів, упоряд., текстологія, наукові розділи, коментар, додатки С.М. Ляшко; НАН України, Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Київ: [б.в.], 2018. С. 107–108; Айзеншток Ієремія Якович. Самі про себе: автобіографії українських митців 1920-х рр. / Упор. Р. Мовчан. Київ: Кліо, 2015. С. 21–22. 6 Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 61. 7 Айзеншток І. Мих. Могилянському. Лист 18 грудня 1930 р. З Харкова до Києва. Інститут рукопису Національ- ної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі – ІР НБУВ) НАН України. Ф. 1. Од. зб. 44103. Арк. 7–7 зв. Сіверянський літопис. 2024. № 1 156 б, мабуть, я мав змогу спокійно вмерти і якій­небудь Плевако або Яшек8 паплюжив би ме­ не до схочу. Жаль, право, жаль!»9 Стимулом для завершення роботи над автобіографією стала підготовка до «самокрити­ ки» в Інституті Т. Шевченка в квітні 1931 р., про що І. Айзеншток розказує М. Могилян­ ському: «Біографію свою я таки напишу. Саме зараз у нас, в Інституті, розгорнулася кам­ панія самокритики. Щойно пройшов виступ А.П. Шамрая; 20.04 маю виступати я. Отже потроху переключаюся на споглядальний10 настрій, пригадую етапи свого розвитку, і, ду­ маю, що тепер буде мені легко, між ділом, накидати й потрібну для Вас біографію»11. Ре­ зультат цієї самокритики був не таким райдужним, як підготовка до неї: Айзенштока, імо­ вірно, було або звільнено з Інституту Т. Шевченка, або понижено у посаді. Ще на кілька років він затримується в Україні, до травня 1934 р. працюючи в Партвидаві ЦК КР(б)У12, але восени 1934 р. виїздить до Ленінграда. Також треба уточнити, що 1933 р. в житті са­ мого М. Могилянського трапилися кардинальні зміни, адже Комісію по складанню Біо­ графічного словника діячів України було ліквідовано, а самого Могилянського звільнено з Академії, з чим він ще тривалий час не міг змиритися13. Через чотири роки після переїзду з Хар­ кова до Ленінграда, а саме 1938 р., І. Айзен­ шток знову стає активним учасником україн­ ського наукового життя. В Україні він буває наїздами, але це не заважає йому викладати в Київському університеті, завдяки протекції М. Бажана та І. Стебуна брати активну участь у ювілеї Т. Шевченка 1939 р., а також співпрацювати з Музеєм М. Коцюбинського в Чернігові. В автобіографії він зізнається, що на поч. 1941 р. планував повернутися в Україну, але почалася війна: «В последний мой приезд (ноябрь 1940 г. – январь 1941 г.) шла речь о моем возвращении на Украину, в Киев, – о работе в Академии наук УССР и Киевском университете. Война перечеркнула все планы»14. Проте ідея про повернення в Україну не залишила вченого і відразу після війни (піс­ ля перебування на фронті та очікування де­ мобілізації у Відні 1946 р.). У той час в укра­ їнських наукових установах катастрофічно бракувало наукових кадрів із літературознав­ ства (за словами О. Білецького, в Україні 1946 р., крім нього, було лише два доктори наук – А. Шамрай та Д. Тамарченко15). То­ му перспективи працевлаштування І. Айзен­ штока в українських наукових установах у 1946 р. (до початку кампанії проти «буржу­ азних націоналістів») виглядали цілком ре­ альними. Однак очікування Інституту літера­ тури ім. Т. Шевченка, де хотів працювати 8 Плевако Микола Антонович (1890–1941) – літературознавець, бібліограф; Яшек Микола Федорович (1883– 1966) – бібліограф; обидва в 1920­ті рр. укладали біо­бібліографічні довідники. 9 Айзеншток І. Мих. Могилянському. Лист 26 лютого 1931 р. З Харкова до Києва. ІР НБУВ НАН України. Ф. 1. Од. зб. 44104. Арк. 9. 10 Підкреслення І. Айзенштока. – О.П. 11 Айзеншток І. Мих. Могилянському. Лист 3 квітня 1931 р. з Харкова до Києва. ІР НБУВ НАН України. Ф. 1. Од. зб. 44105. Арк. 10–11. 12 Айзеншток І. Автобіографія. Вибрані листи (1910–1920 рр.). С. 97. 13 Листування І. Айзенштока з М. Могилянским тривало і в 1930­ті рр., ці документи зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України. Докл.: Ляшко С. М. Могилян­ ський – останній лицар Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України (1923–1933). Па- м’ятки України. 2013. № 9. С. 34–41. 14 Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 66. 15 Маються на увазі доктори, які отримали ступінь у Радянській Україні; про докторський ступінь Василя Щура­ та (1871–1948) О. Білецький відгукується досить скептично: «…а более, кажется, никого, если не считать д[ок­ то]ра Щурата и подобных» (Молоді він провістив «філологічний і літературознавчий ренесанс». З листів Олек­ сандра Білецького до І. Айзенштока / Вступ. ст., прим. та підгот. тексту С. Гальченка. Слово і час. 1999. № 11. С. 70. Лист 14 липня 1946). І.Я. Айзеншток. ЦДАМЛМ. Ф. 977. Фонд Ф. Шолома. Оп. 1. Од. зб. 217. Арк. 12. Фото часів Другої світової війни. Siverian chronicle. 2024. № 1 157 Айзеншток, були пов’язані насамперед зі швидким захистом докторської роботи. Плану­ валося, що в Інституті він як україніст та досліджувач українсько­російських літератур­ них взаємин мав забрати навантаження померлого у квітні 1946 р. Олександра Дорошке­ вича, про що йому відверто писав О. Білецький16. Цікаво, що після смерті О. Дорошкевича «успадкувати» його теми з україністики, від­ діл ХІХ ст. в Інституті літератури та кафедру української літератури в КГУ мав О. Білець­ кий, проте він волів опікуватися насамперед теоретичними розробками і планував створи­ ти в Інституті «відділ теорії літератури»17. Ця ситуація кінця 1940­х рр. дуже нагадує об­ ставини 1920­х рр. в ХІНО, коли Білецький відповідав за теоретичні розробки та займався історією російської літератури, а Агапій Шамрай викладав українську літературу, від дав­ нини до сучасності. Імовірно, якщо б Олександр Дорошкевич прожив довше, саме він, а не О. Білецький став би провідним україністом, доктором наук з української літератури, і йому, відповід­ но, треба було брати участь у всіх репресивних кампаніях кінця 1940­х рр. Очолити робо­ ти з україністики в Інституті літератури та КГУ А. Шамрай не мав можливості, адже він вимушено змінив спеціалізацію на західноєвропейську літературу. Про те, що О. Білець­ кий у кінці 1940­х, досліджуючи дуже інтенсивно українську літературу, насамперед по­ рівнює себе з О. Дорошкевичем, свідчить обмовка в листі до І. Айзенштока (20 січня 1948 р.). Учений скаржиться на погіршення самопочуття: «вероятно, в результате почти полуторагодовых недосыпаний по случаю моего соревнования с загробным Дорошкеви­ чем по части познания укр[аинской] л[итературы]. Познания свои я, действительно, умно­ жил и расширил, но выносливость свою сам для себя преувеличил»18. В автобіографії 1975 р. про всі ці події – поновлення наукової роботи у Ленінграді та Києві після війни – Айзеншток згадує лише однією сухою фразою: «…возобновил отно­ шения с Институтом литературы им. Т.Г. Шевченко Академии наук УССР … Институтом русской литературы Академии наук СССР»19. Трохи докладніше він говорить про підго­ товку дисертації: «Перед войною я исподволь подготовлял докторскую диссертацию о Квитке­Основьяненко, однако не закончил ее, а в послевоенные годы был загружен об­ щественной и заказной литературной работой настолько, что времени думать о доктор­ стве не оставалось. Хотя многие друзья и сочувствователи (А.И. Белецкий, П.Н. Берков, Н.К. Гудзий, А.А. Гозенпуд, А.Л. Дымшиц20, П.В. Жур21, – этот список можно было бы намного удлинить)22, наседали на меня, требуя, чтобы я обязательно и возможно быстрее стал доктором; “ведь у вас по крайней мере с полдесятка готовых докторских диссерта­ ций”, – писал мне как­то А.И. Белецкий»23. Що саме писав Білецький Айзенштоку, переві­ рити важко, наразі оприлюднено лише три листи – 14.07.1946, 25.09.1947, 20.01.194824 (архів І. Айзенштока, який зберігається в Інституті літератури ім. Т. Шевченка, на жаль, ще не опрацьовано). 16 Олександр Костянтинович Дорошкевич помер 1 квітня 1946 р. відразу після захисту докторської дисертації про творчість Марка Вовчка в Москві (в Інституті світової літератури). У листуванні з О. Білецьким І. Айзен­ шток дуже критично оцінює як наукову спадщину О. Дорошкевича, так і його самого. Нагадаємо, що з О. До­ рошкевичем І. Айзеншток неодноразово перетинався ще в 1920­ті рр. (адже О. Дорошкевич був керівником Ки­ ївської філії Інституту Т. Шевченка). У листі до О. Білецького від 18 червня 1946 р. І. Айзеншток пише катего­ рично і не шукаючи стриманих висловів: «О смерти Дорошкевича я слышал и знаю, что она застала его накану­ не дальнейшего значительного наступления на киевские кормушки (рукописное отделение Библиотеки Акаде­ мии наук и т. д.). Не будучи от природы ханжою, не могу сказать, чтобы эта смерть сильно потрясла, или хотя бы тронула меня: я всегда считал его в научном отношении нулем, а в нравственном – величиной отрицатель­ ной. Впрочем, вместе с Гейне, я готов сказать, что готов прощать своим врагам после того, как они повешены перед дверью моего дома. Думаю, что как ни велика эта утрата, она все­таки значительно освежила атмосферу украинского литературоведения от всевозможных кулуарных склок, разговоров, подсиживаний и мелкого поли­ тиканства, не очень хорошо пахнувшего» (Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942–1961]. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (далі – ВРФТ ІЛ) НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1737. Лист від 18.06.1946). Зазначимо також, що так само емоційно та безапеляційно у листах до О. Білецького І. Айзеншток дозволяє собі висловлюватися і на адресу Агапія Шамрая. 17 «В ближайшем будущем думаю подать докладную записку об образовании в Институте особого отдела “тео­ рии литературы”, заведыванье которым думаю взять на себя, так как лично сейчас более всего интересуюсь именно проблемами теории л[итерату]ры и методики препод[аван]ия литературоведческих дисциплин в высшей школе» (Молоді він провістив… С. 70. Лист 14 липня 1946). 18 Молоді він провістив… С. 72. 19 Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 68. 20 Димшиц Олександр Леонідович (1910–1975) – радянський російський літературознавець, літературний кри­ тик, партійний діяч у літературознавстві; учасник війни; 1945–1949 рр. – начальник відділу культури в Управ­ лінні пропагандою Радянської воєнної адміністрації (Берлін). 21 Жур Петро Володимирович (1914–2002) – український літературознавець. 22 Цікаво, що І. Айзеншток називає тих літературознавців, які так чи інакше поєднували наукову роботу з адмі­ ністративними обов’язками, а деякі з них були партійним працівниками (крім П.Н. Беркова та А.А. Гозенпуда). 23 Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 73. 24 Молоді він провістив... C. 69–73. Сіверянський літопис. 2024. № 1 158 Наразі можна вибудувати таку хронологію листування Айзенштока з українськими лі­ тературознавцями 1946–1949 рр. Мабуть, найперший лист – 23 березня 1946 р. – ще з Від­ ня він надіслав Олександру Білецькому25. Вчений малює перспективи та плани роботи на 1946 р. і, очевидно, не відкидає вірогідності переїзду до Києва, якщо йому буде забезпече­ но стабільну роботу: «По приезде26 в Ленинград я тотчас же (не тратя времени на всевоз­ можные “отдыхи” и пр.) приступлю к работе и начну загружаться. Конечно, я охотно от­ кликнусь на предложения киевские, – если они воспоследствуют. В последнем случае я готов был бы даже приехать в Киев для переговоров, если только была бы устроена мате­ риальная сторона поездки и было бы гарантировано мне какое­то пристанище в Киеве27. … Если однако предлагаемая книга (“Очерки по истории украинской литературы первой пол. ХІХ в. [От ‘Енеїди’ до ‘Основи’]” – О.П.) выпадет из планов Института, я готов при­ нять конкретные заказы Института с гарантией, что они будут выполнены аккуратно: ра­ ботать в армии я научился»28. Згадується у листах Айзенштока до Білецького прохання останнього (лист від Білець­ кого О. 14.07.1946)29 написати автобіографію для «репатриации» в Україну, яка була наді­ слана 20 липня 1946 р.: «Простите, пожалуйста, что отвечаю на Ваше письмо с опоздани­ ем! Ответ потребовал некоторых размышлений, да и требуемую Вами автобиографию со списком печатных работ необходимо было составить, а это чрезвычайно кропотливый и неинтересный труд»30. Надалі Айзеншток спілкувався з Дмитром Косариком, у якого просив координати ін­ ших колег: Іллі Стебуна, Михайла Бернштейна, Юрія Кобелецького31. Отже, через 19 днів після кореспонденції Білецькому, 11 квітня 1946 р. в листі до Д. Косарика І. Айзеншток ділиться своїми планами можливого працевлаштування в Києві та говорить про співпра­ цю щодо написання статей: «Я демобілізований, розраховуюся зі своєю військовою служ­ бою і невдовзі вже перейду на цілком цивільні рейки свого життя. Зараз впорядковую свою бібліотеку, – вона зберіглася повністю, – привожу до ладу свої папери, збираюся вступати на посаду. Працюватиму очевидно в тому ж самому Інституті театра й музики, де працював і перед самою війною. Можливо, братиму участь також і в Інституті літера­ тури32, принаймні звідти зверталися вже до мене з пропозицією написати до “Історії кри­ тики” про Герцена. Сподіваюся, що без роботи не буду … Написав я і до О.І. Білецького, просив літературно­наукових замовлень тощо, але не знаю, як там воно вийде»33. За півтора місяця, 29 травня 1946 р., у листі до Юрія Меженка, який у 1945–1947 рр. працював директором Бібліотеки Академії наук УРСР, І. Айзеншток оповідає про вірогід­ не працевлаштування в Пушкінському домі (Інституті російської літератури АН СРСР), але стриманіше оцінює перспективи співпраці з Києвом, а також наголошує на необхід­ ності захистити докторську дисертацію: «Працюватиму очевидно в Інституті літератури Академії Наук СРСР. Головна ж моя робота на ближчі місяці – це докторська дисертація, яку я не встиг доробити перед війною й яка зараз потребує деяких перероблень, допов­ нень, змін тощо. Тема – “Нариси з історії української літератури першої половини ХІХ ст.”34. Захищатиму її мабуть в Ленінграді, хоч пропонують мені це також і Москва і КИЇВ. Окрім цієї основної роботи доводиться й за інше братися: адже я п’ять років не з’являвся в друкові й тепер треба це надолужувати»35. 25 Листи І. Айзенштока О. Білецькому дозволяють найкраще реконструювати сюжет про його працевлаштування в Інституті літератури ім. Т. Шевченка. В архіві О. Білецького зберігся такий епістолярій І. Айзенштока: 6 листів 1946 р., наступні листи 1947 р. з’являються після майже річної паузи – 11.10.1947, 3 листа – 1947 р., 8 листів – 1948 р., 3 листа – 1949 р. Див.: ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162 (Фонд О.І. Білецького). 26 Йдеться про те, що І. Айзеншток був до демобілізації у 1946 р. у Відні. 27 Імовірно, І. Айзеншток приїздив у 1947 р. до Києва та був присутнім на засіданнях Інституту літератури, про це свідчать листи О. Білецького (Молоді він провістив… С. 71). 28 Айзеншток І. Листи О. Білецькому. ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1732. Лист від 23.03.1946. 29 Молоді він провістив… С. 70. 30 Айзеншток І. Листи А.Ф. Шолому. Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва (далі – ЦДАМЛМ) України. Ф. 977. Оп. 1. Од. зб. 217. Листи А. Шолому (12.12.1962 – 22.02.1975). 14 арк. Лист І. Айзенштока до О. Білецького від 20 липня 1946 р. наводимо у додатку 2 повністю. 31 Айзеншток І. Листи Косарику Дм. 11 квітня 1946 – 29 грудня 1949. ЦДАМЛМ України. Ф. 513. Оп. 1. Од. зб. 1283. 11 арк. 32 Мається на увазі Інститут літератури АН СРСР (Пушкінський Дім), з 1949 р. Інститут російської літератури АН СРСР. 33 Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 2. Лист від 11.04.46. 34 Ця монографія друком так і не вийшла, імовірно, вона навіть не була завершена. 35 Айзеншток І. Лист до Меженка Ю. 16.02.1938 – 17.10.1946. ЦДАМЛМ України. Ф. 365. Оп. 1. Од. зб. 295. Арк. 9 зв. Лист від 29.05.1946. Siverian chronicle. 2024. № 1 159 У жовтні 1946 р. він уже зовсім не райдужно, хоча і з іронією, оцінює перспективи ро­ боти в Інституті літератури в Києві (лист до Д. Косарика): «Про київські наукові й літера­ турні справи довідуюся лише врядигоди, коли хтось з товаришів напише. А як кияне зага­ лом нарід “неписьменний”, в усякому разі дуже неохочий до писання листів і відповіді на листи, то інформація моя шкутильгає на всі чотири ноги. А в тім я не трачу надії потра­ пити якось до Києва, бодай від поїзду до по­ їзду: треба, бачите, використати мої орден­ ські проїзні квитки, отож я і збираюся про­ їхати десь наприкінці року до Києва й на­ зад»36. Ще за два місяці, 22 грудня 1946 р., у листі до Г. Пєтнікова І. Айзеншток само­ впевнено заявляє, що ініціатива перебратися до Києва належить виключно О. Білецько­ му: «А.И. Белецкий собирается меня пере­ манить в Киев, в Академию; я пока упира­ юсь, но, возможно, он выставит слишком убедительные “аргументы”. Посмотрим!»37 Те, що ситуація в Києві була дуже непев­ ною, зрозуміло з листа до Д. Косарика через місяць, 30 січня 1947 р., у якому Айзеншток ще раз скаржиться на мовчання киян та на свою нереалізованість як україніста: «Я, на жаль, зараз працюю над речами аж надто да­ лекими від того, що довший час цікавило мене. Написав велику, – на три аркуші, – статтю про образ більшовика в радянському театрі, зараз сідаю за велику статтю про проблему характера в радянській літературі. Далі – робота над книгою про Бєлінського. А крім того читаю в Університеті загальний курс російської літератури другої половини ХІХ ст. Звичайно, не хотілось би остаточно рвати з українською тематикою, але щось із Києва нічого не чути, хоча “посулів” багато було. Ну, та хай з тим»38. Зараз важко реконструювати всі деталі перемовин між Айзенштоком та Інститутом лі­ тератури ім. Т. Шевченка, але тема захисту докторської дисертації залишається однією з ключових у листуванні з українськими колегами цього періоду. Матеріал епістолярію свідчить про те, що Айзеншток по суті не вирішив, якому питанню має бути присвячене його докторське дослідження – тому постійно змінювалась концепція. Йшлося то про творчість Квітки­Основʼяненка, то про монографію «Російсько­українські літературні вза­ ємини 1798–1863», яку планувалося завершити 1949 р.39; обговорювалася також книга «Очерки по истории украинской литературы пер. пол. ХIХ в. (От “Енеїди” до “Осно­ ви”)»40; «аварийный вариант», за словами самого Айзенштока, – книга «Шевченко. Проб­ лемы творчества»41. Невизначеним залишалася й установа, де планувався захист, – це могли бути і Київ, і Ленінград, і Москва42. 36 Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 4. Лист від 25.10.1946. 37 Айзеншток І. Лист до Г. Петнікова. 26 березня 1945 – 2 листопада 1968. 13 док. ЦДАМЛМ України. Ф. 440. Оп. 1. Од. зб. 92. Арк. 6. Лист 22.12.1946. 38 Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 5. Лист від 30.1.1947. У листах до Д. Косарика І. Айзеншток досить відверто говорить про кон’юнктурність деяких наукових тем, які він мусив розробляти в Ленінграді, а також скаржиться на нерегулярність спілкування з українськими колегами: «Власне кажучи, слід було б зробити на­ впаки: головну частину свого часу віддавати писанню, закінчити велику мою монографію, розпочати низку ін­ ших робіт, чи то задуманих, чи то навіть розпочатих. Але, як співається, “цыпленок тоже хочет жить”, – і мені доводиться розробляти план збірника про “естетику радянського театру”, або складати проспект кількатомової “Історії російської драматургії”, замість писати щось оригінальне й, смію думати, нове, цікаве й корисне для на­ шої науки. Нічого, друже, тут не вдієш!» (Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 4–4 зв. Лист від 25.10.46). 39 Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 73. 40 Дет. про це у листі до О. Білецького від 23 березня 1946 р., див. додаток 2. 41 Дет. там само. 42 У листі І. Айзенштока до О. Білецького 18 червня 1946 р. читаємо: «Благодарю за предложение защищать дис­ сертацию в Киеве. Кроме того, предлагают мне защиту и в Ленинграде (Университет, Институт литературы), и в Москве. Окончательно это выяснится позже, когда работа будет оформлена, но, во всяком случае, я крепко наде­ юсь на неоднократное выражение Вами согласия участвовать в моем диспуте вместе с Н.К. Пиксановым и, мо­ жет быть, Н.К. Гудзием» (Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942–1961]. ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1737). І.Я. Айзеншток. ЦДАМЛМ. Ф. 977. Фонд Ф. Шолома. Оп. 1. Од. зб. 217. Арк. 11. Фото часів Другої світової війни. Сіверянський літопис. 2024. № 1 160 Проте треба мати на увазі, що у др. пол. 1940­х рр., коли йшло обговорення захисту дисертації І. Айзенштока, в СРСР одна репресивна кампанія змінювалася іншою, наслід­ ком чого поставали цензурні заборони на розробку певних наукових питань, використан­ ня певних методологічних підходів у дослідженні43. Можна припустити, що ця тематична невизначеність докторської роботи була насамперед зумовлена тим, що як проблематика українсько­російських взаємин, так і взагалі компаративістика стали питанням ідеологіч­ ним, а захист подібної дисертації – справою небажаною. Це підтверджує лист І. Айзенштока О. Білецькому від 24 листопада 1947 р. Останній рекомендував прибрати з назви монографії підзаголовок: «російсько­українські літератур­ ні взаємини». У цьому листі кінця 1947 р. звучать вже досить відверті обмовки про те, що займатися україністикою стало небезпечно, і це, безумовно, мало нагадувати як Білецько­ му, так і Айзенштоку ситуацію поч. 1930 рр., яка завершилася розгромом українських лі­ тературознавчих шкіл. У листі 24 листопада 1947 р. Айзеншток дякує Білецькому за тур­ боту, обговорює нюанси підготовки роботи та з полегшенням констатує, що у майбутньо­ му може займатися не лише україністикою, але й русистикою: «“Очерки” – и есть та са­ мая докторская диссертация, которая должна ввести Тартарена в храм славы44 … Если “отношения” сейчас одиозны, их можно исключить из заглавия, которое в таком случае будет звучать так: “Очерки по истории украинской литературы первой половины ХІХ в. Г.Ф. Квитка­Основьяненко”. … Сообщение Ваше о новых “веяниях”45 шибко смахивает на мистификацию, и я подумываю о том, не ввели Вас в заблуждение лица, передававшие их. Вместе с тем, про себя я порадовался тому, что имею “запасные” специальности: исто­ рию русской и славянской литератур»46. Попри те, що наразі наявний матеріал може свідчити лише про пошук тем та самоцен­ зурування, співставляючи підготовку до захисту І. Айзенштока з іншими випадками отри­ мання та позбавлення кандидатського ступеня або недопуску до захисту в Ленінграді, можна зробити висновок: проблема, вірогідно, була набагато серйознішою. Не виключе­ но, що на пасивність Айзенштока в цьому питанні вплинули і побоювання щодо теми, і можливе заідеологізоване рецензування, і подальша експертиза, яка мала повноваження позбавляти здобувача наукового ступеня47. Співпрацю І. Айзенштока з українськими літературознавцями, насамперед з Інститу­ том літератури ім. Т. Шевченка, 1946–1949 рр., з одного боку, можна назвати доволі успішною – адже 1947 р. його було прийнято у штат48. У вченого були давні, приязні сто­ 43 Історія захисту докторської дисертації І. Айзенштока мала продовження. Цікавий документ наводить В. Отя­ ковський (без дати, після 1964 р.). 1964 р. Інститут літератури ім. Т. Шевченка «вынес постановление о целесо­ образности присуждения докторской степени И.Я. Айзенштоку по совокупности работ. Однако, по ряду причин сам ученый не нашел возможным пойти навстречу этим пожеланиям, поскольку часть работ, которые предпола­ галось “защищать”, была написана в 20–30 гг. и многое в них стало пройденным этапом» (Отяковский В. Авто­ биография И.Я. Айзенштока. С. 73). Мені не відомо всіх обставин справи, проте в листах Ф. Шолому І. Айзеншток зізнається, що так і не надав доку­ ментів для такого захисту: «В начале лета (1964 г. – О.П.) Ваш Институт литературы, совершенно неожиданно для меня, прислал мне предложение докторизироваться у них по совокупности работ. Я ответил согласием, но до сих пор сделал мало, не написал еще требуемого “доклада”. Уповаю все же сделать это в ближайшее время, хотя решительно не знаю, для чего мне сие?» (Айзеншток І. Листи А.Ф. Шолому. ЦДАМЛМ України. Ф. 977. Оп. 1. Од. зб. 217. Арк. 1 зв. Лист від 10.11.1964). Можливо, саме намаганням підготуватися до захисту докторської дисертації за сукупністю робіт і пояснюється спроба видати в київському видавництві «Радянська школа» збірник статей, присвячений українській літературі пер. пол. ХІХ ст., про що згадано у листі І. Айзенштока від 22 червня 1965 р. до О.Р. Мазуркевича: «Вместе с тем хочу посоветоваться с Вами по одному, лично до меня касающемуся делу. Мне захотелось осуществить вы­ пуск сборника моих статей, разбросанных, на протяжении многих лет (в 1967 г. исполнится 50 лет моей литера­ турной работы!), в журналах, сборниках, книгах. Не могло ли бы издательство “Радянська школа”, к которому Вы, кажется, имеете отношение, заинтересоваться таким сборником, посвященным вопросам истории украин­ ской литературы первой половины ХІХ в. (От “Енеїди” до “Основи”)? Сюда вошли бы статьи о Котляревском, Гулаке­Артемовском, Квитке, ряде второстепенных писателей эпохи и т. д. Объем книги листов 30–35. Хотелось бы получить от Вас ответ обще­принципиального свойства. Если бы он (ответ Ваш) оказался положи­ тельным, я прислал бы проспект книги, с точным определением ее листажа. Книгу мог бы сдать в середине бу­ дущего года, – ряд статей потребовал бы пересмотра и редактирования» (Айзеншток І. Лист до Мазуркеви­ ча О.Р. 22 червня 65. Ленинград. ЦДАМЛМ України. Ф. 1313. Оп. 1. Од. зб. 12. Лист від 22.06.1965). 44 Алюзія на цикл повістей А. Доде про Тартарена з Тараскона. 45 Важко сказати, що мається на увазі, але, можливо, ставлення до україністики. 46 Айзеншток І. Листи О. Білецькому. ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1734. Лист від 24.11.1946. А у листі 27 вересня 1948 р. до О. Білецького І. Айзеншток обіцяє переслати дисертацію в січні 1949 р. та просить бути офіційним опонентом разом з Н.К. Піксановим, П.Н. Берковим, І.П. Єреміним. Проте захист так і не відбувся (Там само). 47 Кілька промовистих не­захистів дисертацій наведено в книзі: Дружинин П.А. Идеология и филология. Ленин­ град, 1940 гг.: Документальное исследование. Москва: Новое литературное обозрение, 2012. Т. 1: розділ «ВАК в идеологической системе координат». С. 390–410. 48 Мені не відомі документи, які б це підтверджували, проте у листі Білецького до Айзенштока від 20 січня 1948 р. йдеться про звільнення зі штату. Причина звільнення: «невозможным числить в штате сотрудников, ко­ Siverian chronicle. 2024. № 1 161 сунки та всіляка підтримка директора Інституту літератури О.І. Білецького, який навіть ініціював процес обрання дослідника в члени­кореспонденти Академії наук УРСР49, а та­ кож давнє знайомство з близьким до партійних кіл, а з 1947 р. – заступником керівника Спілки письменників України Іллею Стебуном. Головні конкуренти в україністиці або по­ мерли, наприклад Олександр Дорошкевич, або перейшли у сферу західноєвропейської лі­ тератури, як Агапій Шамрай, усі інші літературознавці генерації 1920­х рр. були репресо­ вані. Проте подальша активна робота на українському науковому полі явно не складалася. За три роки в Айзенштока в Україні вийшло лише кілька робіт, він так і не підготував мо­ нографії чи дисертації, навіть ті статті, які він подавав до редакційного портфелю Інститу­ ту, не було опубліковано50. Очевидно, що нереалізованих проєктів було значно більше, ніж реалізованих. У листі до Білецького 18 червня 1946 р. І. Айзеншток згадує, що І. Стебун пропонував йому напи­ сати для видавництва «Радянський письменник» дві популярні брошури про те, як працю­ вали Т. Шевченко та Г. Квітка­Основ’яненко (імовірно, тексти не було написано), також надходила пропозиція від Інституту літератури ім. Т. Шевченка відредагувати моногра­ фію М.Д. Бернштейна51 (лист від 18.06.1946)52. І. Айзеншток просить включити в план Інституту літератури монографію («Очерки по истории украинской литературы и русско­ украинских литературных отношений пер. пол. ХIХ в. Г. Квитка­Основьяненко и разви­ тие украинской прозы» (25 п.л+приложение – 20 п.л.), срок сдачи – 1.06.48), але друком вона не з’являється. Він повідомляє про те, що працює над книжкою – українська літера­ тура у сприйнятті «революційних російських демократів» Добролюбова, Чернишевського, Бєлінського (лист 7.04.1948)53, але, імовірно, зацікавленості ніхто не проявляє. Остання торые не живут в Киеве и не обещают приехать в него» (Молоді він провістив… С. 72). На основі листування вченого можна припустити, що працевлаштування відбулося в 1947 р. 49 Із листа Айзенштока до Білецького від 17 листопада 1948 р. дізнаємося, що ці плани не реалізувалися: «О мо­ их “обидах” и “претензиях” Вы, как равно и Николай Каллиникович, создали для себя неверное впечатление. У меня не было в мыслях обижаться на то, что меня не избрали в члены­корреспонденты: я с самого начала кате­ горически отказывался переезжать в Киев и таким образом никаких иллюзий относительно избрания не созда­ вал, – ни в себе самом, ни в других … В портфеле Института находится три моих работы: статья о Франко, ста­ тья о “новом герое” советской литературы, разделы короткого курса. Относительно последних Вы меня успоко­ или, ибо еще несколько месяцев тому назад С.И. Маслов писал И.П. Еремину о том, что они признаны не только неудовлетворительными, но и не могущими быть исправленными, т. е. требующими нового написания новым автором. Это­то сообщение, на фоне молчания киевских товарищей, и заставило меня взволноваться» (Айзен­ шток І. Листи О. Білецькому [1942–1961]. ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1737. Лист від 17.11.1948). Ма­ буть, у листі йдеться про короткий курс з історії української літератури, який готувався Інститутом літератури АН УСРС. Про його видання мені нічого не відомо. Імовірно, цей літературознавчий проєкт є аналогом «Исто­ рии Украины. Краткий курс», який було підготовлено у січні 1948 р., проте так і не видано друком для широкого читача: Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько­українські стосунки в радянській історичній уяві = Stalin's Empire of Memory. Russian­Ukrainian Relations in the Soviet Historical Imagination / Сергій Єкельчик; [авториз. пер. з англ.: М. Климчук, Х. Чушак; ред. Я. Цимбал]; Укр. наук. ін­т Гарвард. ун­ту, Ін­т Критики. Київ: Критика, 2008. С. 155–161. Мені також нічого не відомо про таку категорично негативно оцінку С. Масловим роботи І. Айзен­ штока. Проте тут важко зрозуміти, йдеться про невисоку якість роботи чи про невідповідність матеріалу певним ідеологічним критеріям. 50 Статті Айзенштока з української тематики з’являються 1947–1948 рр., причому або в Росії, або у Львові, але не в Києві, де і відбувалася спроба працевлаштування. З бібліографії Айзенштока наведемо роботи вченого, що містять українські сюжети: Один из драматургических опытов Некрасова (“Похождения Столбикова”). Научный бюллетень Ленинградского государственного университета. 1947. № 16–17. С. 34–37; Некрасов и украинская поэзия. Научный бюллетень Ленинградского государственного университета. 1947. № 16–17. С. 85–92; Росiй­ ська Академiя наук та Iван Франко. Радянський Львiв. 1948. № 2. С. 72–75. Тут епізод з необрання І. Франка ака­ деміком Російської академії наук після смерті О. Веселовського інтерпретується як боротьба прогресивних та реакційних сил в Росії, а також як те, що «російські реакціонери всіх мастей і відтінків намагалися перешкодити ближчому єднанню письменника з російською культурою» (Айзеншток І. Російська академія наук та Іван Фран­ ко. Радянський Львів. 1948. № 2. С. 75); Т.Г. Шевченко и петрашевец А.В. Ханыков. Ученые записки Ленин- градского государственного педагогического института им. А.И. Герцена. 1948. Т. 67. С. 102–107; Дневник Т.Г. Шевченка. Тарас Шевченко. Собр. соч.: В 5 т. Москва: ОГИЗ, 1948–1949. Т. V. С. 24–41. Подаємо список статей Айзенштока за його бібліографією: Отяковский В., Бабак Г. Материалы к библиографии И.Я. Айзеншто­ ка (Зборник Матице српске за славистику. 2022. V. 101. С. 77–92). Не вийшла друком стаття «Про творчу лабораторію Франка», яку планувалося видати в часописі «Радянське лі­ тературознавство»: «Сподіваюся, що Ви вже вернулися додому й наважуюся нагадати Вам про Вашу обіцянку дізнатися про долю безщасної моєї статті про “творчу лабораторію Івана Франка”, що я її ще р. 1944, з фронту, надіслав був до Інституту на запрошення О.І. Білецького, потім, влітку р. 1947, правив український переклад, а далі й досі нічого про неї не знаю» (Айзеншток І. Листи Косарику Дм. 11 квітня 1946 – 29 грудня 1949. 11 арк. ЦДАМЛМ. Ф. 513. Оп. 1. Од. зб. 1283. Арк. 7. 6.03.49). Не склалася співпраця з Шевченківським музеєм, який в кінці 1940­х рр. очолював М.М. Новицький, один з не­ багатьох шевченкознавців, хто вижив після репресій 1930­х рр. «Ви мабуть зв’язані якось із Шевченківським му­ зеєм? Отже не відмовте подзвонити директорові й запитати, коли вони мені гроші перекажуть за рецензію на “Експозиційний план” їхній, що її я вже близько року тому надіслав був. Це ж справді сором, – незручно навіть писати про це, не кажу вже скаржитись. Подзвоніть, будьте ласкаві!» – просить І. Айзеншток Дм. Косарика 29 грудня 1949 р. (Айзеншток І. Листи Косарику Дм. Арк. 8. Лист від 29.12.1949). 51 Можливо, йдеться про монографію М.Д. Бернштейна «Шевченко и русская литература» (1947). 52 Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942–1961]. ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1737. 53 Там само. Сіверянський літопис. 2024. № 1 162 тема з’явилася у І. Айзенштока саме 1948 р. невипадково, вона була особливо актуальна в контексті критики теорій О. Веселовського та ювілею В. Бєлінського в червні 1948 р., що викликало нову хвилю вивчення та ідеологічної адаптації творчості російського критика. Твори революційних демократів почали інтерпретувати як альтернативу «низькопоклон­ ства перед Заходом»54. Листи І. Айзенштока до О. Білецького 1947–1949 рр. також містять цікаві дані про ідеологічні кампанії в Ленінграді (в Пушкінському домі та ЛГУ). У вересні 1946 р., коли ще активно обговорюється постанова про журнали «Звезда» і «Ленинград», користуючись матеріалами, наданими О.І. Білецьким55, Айзеншток робить на одному з засідань у Пуш­ кінському домі критичну доповідь із приводу «Нарису історії української літератури» за редакцією С. Маслова та Є. Кирилюка (1945). Доповідь також виголошувала В. Адрі­ анова­Перетц56, про що І. Айзеншток повідомляє О. Білецькому у листі від 25 вересня 1946 р.: «В Пушкинском доме недавно делал доклад о пресловутом “Нарисе” (совместно с В.П. Адриановой­Перетц, говорившей, в сугубо академических тонах, о старой литерату­ ре), к сожалению, у меня почти не было под руками откликов украинской прессы на сие произведение, и пришлось опираться преимущественно на собственные впечатления. От­ метил я, помимо всего прочего, также вопиющую бездарность книги (второй ее части), то, что написана она левой ногой не очень грамотного человека. Выступали также Гуков­ ский, Берков, Ямпольский, Рейсер, Мейлах, Мануйлов57 и др. Кажется, предстоит подоб­ ное же выступление и в университете»58. Але очевидно, що жодна кампанія – ані боротьба з послідовниками О. Веселовського, ані переслідування ленінградських вчених за «буржуазний лібералізм» та «космополі­ тизм», ані багаторічна дружба з М.К. Азадовським, який став однією з жертв цих розправ над літературознавцями, ніщо з цього жодним чином не відобразилося на долі Айзеншто­ ка в Ленінграді. Не відобразилося, або вчений це замовчує як у доступних для досліджен­ ня листах, так і в автобіографічних текстах. Листування Айзенштока з Білецьким проявляє ще одну особливість ідеологічних кам­ паній кінця 1940­х рр.: інформованість українських та ленінградських вчених щодо різно­ го роду процесів в Україні та Росії була досить обмеженою. Наприклад, Айзеншток, який мав давні зв’язки з українськими науковцями, у вересні 1948 р. зізнається Білецькому про те, що: «Вообще о Киеве и киевских делах ни я, ни кто­либо иной у нас не знает ничего … Даже о походе против Илюши59 узнал случайно от приезжавшей в Ленинград Е.Я. Коцю­ бинской»60. Це особливо дивує в контексті того, що однією з провідних тем українського літературознавства в цей період стають обґрунтування важливості вивчення російсько­ українських літературних взаємин, впливу російської літератури на українську. Очевидна і різниця ідеологічних акцентів: у Росії літературознавці розробляють тему самобутності російської культури та навіть її впливу на західну, в Україні, навпаки, йдеть­ ся про вписування української літератури в російський контекст. У російському літерату­ рознавстві шукають буржуазних лібералів, в українському – «буржуазних націоналістів»: «Російські інтелектуали сприйняли цю кампанію як хрестовий похід проти лібералізму та західних упливів у мистецтві, а їхні колеги у Києві та Львові вчилися прославляти радян­ ську сучасність коштом минулого української нації … на практиці кампанія звелася до пе­ ренавчання народів СРСР ідентифікувати себе з радянською сучасністю та російським ім­ перським минулим», – характеризує тогочасні процеси С. Єкельчик61. Проте ситуація із захистом докторської роботи І. Айзенштока показує, що навіть він, який часто надавав перевагу ідеї російського впливу на українську культуру (вона просте­ жується в багатьох його статтях 1920­х, виринає в публікаціях 1940­х рр., розвивається у роботах про провідну роль російських революційних демократів для історії української літератури), на мою думку, не був спроможний обґрунтувати та сформулювати ідеологіч­ 54 Про «політичну актуальність» творчої спадщини В. Белінського після 1948 р. див. дет. тут: Дружинин П. Идеология и филология. Ленинград, 1940 гг.: Документальное исследование. Москва: Новое литературное обо­ зрение, 2012. Т. 2: розділ «100­летие со дня смерти В.Г. Белинского». С. 18–125. 55 Це випливає з листів Білецького до Айзенштока (Молоді він провістив… С. 70). 56 У 1946 р. В.П. Адріанова­Перетц очолила відділ давньоруської літератури в Пушкінському Домі. 57 Гуковский Г.А., Берков П.Н., Ямпольський І.Г., Рейсер С.А., Мейлах Б.С., Мануйлов В.А. – російські літерату­ рознавці, співробітники Інституту літератури АН СРСР (Пушкінського Дому). 58 Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942–1961]. ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1737. Лист від 25.09.1946. Дет. про критику «Нарису історії української літератури» (1945) та участі в цьому О.І. Білецького див.: Молоді він провістив… С. 70. 59 Під час кампанії проти «космополітів» кін. 1940­х рр. одним із керівників так званої групи «антипатріотів» бу­ ло названо І. Стебуна. Див.: Мицель Михаил. Евреи Украины в 1943–1953 гг.: очерки документированной исто­ рии. Київ: Дух і Літера, 2004. Серія «Бібліотека Інституту юдаїки». 362 с. 60 Айзеншток І. Листи О. Білецькому [1942–1961]. Лист від 27.09.1948. 61 Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько­українські стосунки в радянській історичній уяві... С. 128. Siverian chronicle. 2024. № 1 163 но прийнятної для епохи пізнього сталінізму концепції російського впливу. Цю «нову ста­ лінську компаративістику» треба було розвивати через категорію «родинності» та спорід­ неності двох літератур, насамперед через розрив з концепціями Олександра Веселовсько­ го про мандрівні сюжети, а також через пряму фальсифікацію фактів. І це, справді, відріз­ нялося від штудій з порівняльного літературознавства 1920­х – періоду найпліднішої пра­ ці вченого. Наприклад, у відомій книзі «Українські пропілеї» (1928) І. Айзеншток зосе­ реджується на таких проблемах: роль читача в період формування української літератури, дослідження кола читання письменника, типів читачів, реконструкція «читача із пером в руках»62. У статті 1926 р. «Тургенєв і Шевченко»63 він спростовує концепцію М. Мочуль­ ського та О. Багрія про вплив шевченкового «Сну» на «Призраки» І. Тургенєва, у такий спосіб визначаючи завдання компаративістики (за О. Білецьким): «Явище кожного поряд­ ку дослідник може зібрати і незалежно від можливих здогадів – взяв чи не взяв, міг чи не міг скористатися з творів своїх попередників і сучасників той чи інший письменник. По­ рівняння, яке виявляє не тільки подібність, але й різниці, помагає нам глибше зрозуміти саме явище, що ми вивчаємо»64. Ці міркування вчених 1920­х рр. про те, що порівняння не обов’язково говорить про вплив, воно потрібно насамперед для іманентного вивчення тексту, – аж занадто далекі від завдань, поняттєвого та категоріального апарату «порівняльного» літературознавства 1940­х рр., орієнтованого на концепцію спорідненості з російською культурою, на відки­ дання навіть гіпотетичної можливості діалогу із західноєвропейськими літературами. На­ приклад, Д. Чижевський невдовзі, 1955 р., рецензуючи «Історію української літератури. Т. 1. Дожовтнева література», за редакцією О. Білецького (1954), акцентував на «однобіч­ ном компаративізмі»: «…вони подають силу аналогій (часто сумнівних) до української лі­ тератури, але беруть їх переважно, майже виключно, з одної­однісінької літератури, а са­ ме московської»65. Наведемо приклад такої «русофільської» компаративістики О. Білецького. Уважно прочитаємо його статтю «“Чуття єдиної родини” в українській радянській літературі» (опубл. 1949)66, проголошеної як доповідь на сесії Інституту літератури АН ще 16 грудня 1947 р., під час боротьби з «буржуазними націоналістами». «Чуття єдиної країни» (вислів П. Тичини) розглядається як «нова якість радянської людини, що безмірно поширила і збагатила її психологію, піднесла над іншими, не радянськими людьми»67, і ця якість має бути виражена в літературознавстві. Білецький стверджує, що якщо російська література (насамперед в особі революційних письменників­демократів) завжди чутливо описувала українську, підтримувала українських письменників, то українська – ні. На його думку, «українська література систематично стала виховувати у своїх читачів нове почуття “сім’ї єдиної”»68, лише в радянський період, серед останніх здобутків у цій царині він називає повість О. Полторацького «Гоголь у Петербурзі» (1940, 1941), де зроблено «спробу укра­ їнською мовою розповісти про Гоголя, показавши його в російському оточенні, в дружбі з Пушкіним, у взаєминах з Жуковським…»69 Заключний акорд цього ідеологічного, але й наївного тематичного підходу до інтерпретації творів літератури, який поєднується з від­ вертою маніпуляцією фактами, звучить так: «Почуття дружби зобов’язує друзів якнай­ більше пізнати один одного»70. Справді, важко утриматися від того, щоб не назвати цей текст кон’юнктурним та заідеологізованим, але можна побачити тут і певну логіку літера­ турознавчого аналізу: спробу зробити категорію «дружби» та «родства», «родинності» ка­ тегорією літературознавства71. Події 1949 р., на жаль, важко реконструювати в цій статті, адже не вистачає матеріалу, зазначимо лише, що у лютому 1949 р. на запит Відділу біобібліографічних словників та хронології історії літератури Інституту української літератури ім. Т.Г. Шевченка Айзен­ 62 Айзеншток І. Українські пропілеї / Ред., вступ. ст. й прим. І. Айзенштока. [Х.]: ДВУ, 1928. Т. 1. С. 34. 63 Айзеншток І. Тургенєв і Шевченко. Червоний шлях. 1926. № 2. С. 137–138. 64 Там само. С. 148. 65 Чижевський Д. Совєтська історія української літератури. Український збірник. Мюнхен: Інститут для вивчення історії та культури, 1955. Кн. 3. С. 61. 66 Білецький О.І. «Чуття єдиної родини» в українській радянській літературі. Радянське літературознавство. 1949. № 10. С. 3–16. 67 Там само. С. 3. 68 Там само. С. 5. 69 Там само. С. 13. 70 Там само. 71 На відміну від соціологічного підходу 1920­х, у цій статті 1940­х рр. взагалі не згадується ані про виробничі відносини та їхній вплив на літературу, ані про класову боротьбу, ані про письменників як виразників певної класової свідомості. Сіверянський літопис. 2024. № 1 164 шток підготував ще одну, дуже лаконічну автобіографію з бібліографічним додатком72. Але початок 1949 р. – це промовиста дата, коли набирала обертів кампанія проти «космо­ політів», і коли вірогідність повернутися в Україну для Айзенштока стала майже нульо­ вою, насамперед через те, що більшість обвинувачених в цій кампанії були українськими письменниками та літературознавцями єврейського походження. До кінця життя Айзен­ шток відвідуватиме Україну лише наїздами, на конференції або творчі зустрічі. Наостанок розглянемо докладніше відомі сьогодні україномовні автобіографії І. Ай­ зенштока 1975 р. Наразі можна говорити про два майже ідентичні тексти: це автобіогра­ фія І. Айзенштока з фонду Ф.Я. Шолома в Центральному державному архіві­музеї літера­ тури та мистецтва України73 та в особовому фонді І. Айзенштока у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Україномовні автобіографії І. Айзенштока 1970­х рр. можна назвати «ювілейними», адже 1975 р. виповнювалося 75 років з дня народження вченого. Імовірно, текст, який збе­ рігається у фонді Ф. Шолома, був надісланий українському досліднику для написання ювілейного матеріалу. Його мали ілюструвати фотографії74, які І. Айзеншток переслав Ф. Шолому у листі від 22 лютого 1975 р. і які, імовірно, так і не повернулися в Ленінград: «По слову Вашему, посылаю несколько своих фотографий разного времени, – выберите из них что понравится. Прошу только возвратить мне фотографии, которые “не покажут­ ся”: кроме, фото на съезде писателей, это – единственные экземпляры»75. Досить докладну ювілейну статтю про І. Айзенштока Ф. Шолом написав, рукопис да­ товано 20 лютим 1975 р. Проте повністю матеріал так і не було опубліковано, а в друці – «Літературній Україні» (11 березня 1975) – з’явилася невелика, загального плану замітка, зі змісту якої дуже важко здогадатися, що Ф. Шолом користувався інформативно насиче­ ним текстом. Порівняння варіантів свідчить не так про редагування, як про цензурування допису76. Відсутній досить докладний опис харківського періоду, викреслено речення про закордонні стажування вченого77, зник абзац про участь І. Айзенштока в Другій світовій війні, що досить важко пояснити78, прибрані розлогі відомості про роботу вченого. Стаття Ф. Шолома стала короткою заміткою. Листування І. Айзенштока та Ф. Шолома кін. 1960­х – сер. 1970­х рр. дозволяє рекон­ струювати загальний контекст спілкування двох вчених79. Головні теми пов’язані з по­ смертними ювілейними вечорами О.І. Білецького, якого обидва вчені вважали своїм учи­ телем. У листі від 12 грудня 1962 р. йдеться про можливу участь І. Айзенштока в науковій сесії, присвяченій пам’яті О.І. Білецького та Л.А. Булаховського, яку планувалося прово­ дити в Києві, де І. Айзеншток мав виголошувати доповідь «Становление ученого (Твор­ ческий путь А.И. Белецкого, 1910–1930)»80. На жаль, мені не відомо, чи відбувся цей семі­ 72 Айзеншток І. Автобіографія. Вибрані листи (1910–1920 рр.). С. 67; Айзеншток І. Автобіографія. Інститут лі- тератури ім. Т. Шевченка НАН України. Ф. 75. Оп. 2. Спр. 2. Автобіографія 1949 р. (Дата створення тексту – 24.02.1949 – реконструюється за штемпелем на конверті). 73 Айзеншток І. Автобіографія. ЦДАМЛМ України. Ф. 977. Оп. 1. Од. зб. 398. 74 Айзеншток І. Листи А.Ф. Шолому. ЦДАМЛМ України. Ф. 977. Оп. 1. Од. зб. 217. Арк. 10–13. 75 Там само. Арк. 13. 76 Приміром, фраза: «Творчий літературно­науковий доробок Ієремії Яковича Айзенштока являє собою видатне досягнення радянського українознавства, яскраве втілення тісного російсько­українського наукового і культур­ ного єднання в Радянську епоху» – було змінено на: «Літературно­науковий доробок нашого друга – яскраве вті­ лення тісного російсько­українського наукового і культурного єднання» (Шолом Ф. Вчений­шевченкознавець. Літературна Україна. 1975. 11 березня. № 20 (3234)). Прикметно, що в епоху русифікації вважалося важливим викинути фразу про «видатне досягнення радянського українознавства» та підкреслити роль «російсько­україн­ ського наукового єднання». 77 Видалено: «Успішне закінчення аспірантури і захист роботи були відзначені Наркомом освіти закордонним відрядженням – до Німеччини, Чехословаччини і Австрії, де протягом тривалого часу І.Я. Айзеншток працює в бібліотеках, слухає лекції з питань текстології, вдосконалює свої знання німецької та чеської мов» (Шолом Ф. Ювілей вченого­шевченкознавця (до 75­річчя від дня народження І.Я. Айзенштока). 2 док. на 6 арк. ЦДАМЛМ України. Ф. 977. Оп. 1. Од. зб. 66. Арк. 2). 78 Наводимо оригінал: «З перших днів Великої Вітчизняної війни І.Я. Айзеншток пішов добровільно на фронт; в січні 1942 р. він вступає кандидатом у члени ВКП(б), а через три місяці його приймають до членів Комуністич­ ної партії. І.Я. Айзеншток, незважаючи на поранення, пройшов в чині майора шлях від Ленінграда до Східної Пруссії, Праги і Відня, беручи активну участь в розгромі німецько­фашистських загарбників, а потім працював лектором в Центральній групі наших військ» (Шолом Ф. Ювілей вченого­шевченкознавця… Арк. 4). 79 В архіві Ф. Шолома в ЦДАМЛМ України зберігається 6 листів І. Айзенштока (датування: 12.12.1962, 10.11.1964, 23.11.1964, 28.12.1965, 24.1.1972, 22.02.1975): Айзеншток І. Листи А.Ф. Шолому. ЦДАМЛМ України. Ф. 977. Оп. 1. Од. зб. 217. 14 арк. 80 У листі І. Айзеншток так характеризує тему своєї доповіді: «о путях, которыми ученый пришел к тому совер­ шенству, какое на глазах у подавляющего большинства его знавших. В докладе я широко воспользуюсь личны­ ми воспоминаниями (кстати, и о Леониде Андреевиче [Булаховском]), отчасти даже из времени, можно сказать, доисторическом, 1916–1920 гг.» (Айзеншток І. Листи А.Ф. Шолому. Арк. 1. Лист від 12.12.1962). Відома також стаття­спогад І. Айзенштока про дореволюційне спілкування з О. Білецьким, лекції якого відвідував молодий юрист І. Айзеншток, у цьому матеріалі надруковано уривки з автобіографічного твору О. Білецького: Айзен­ Siverian chronicle. 2024. № 1 165 нар. У листі від 10 листопада 1964 р. І. Айзеншток говорить про можливе засідання пам’я­ ті О. Білецького81 в ленінградському Пушкінському Домі (планувалося, що там виступа­ тимуть Д. Ліхачов, П. Берков, А. Гозенпуд, І. Айзеншток). Також у листі згадується, що від українських вчених будуть лише сини Олександра Білецького – Андрій та Платон Бі­ лецькі82. Це не єдині вечори пам’яті О. Білецького, у яких брав участь І. Айзеншток, на­ приклад, у листі до М.П. Візира він згадує про свій приїзд у Харків взимку 1969 р. з ме­ тою прочитати доповідь про свого вчителя: «Ленинград. 16.12.69. Ноябрь­декабрь я ездил в Харьков – с докладом об А.И. Белецком (по случаю исполнившегося его 85­летия) и с несколькими лекциями»83. Зроблена в статті реконструкція історико­культурного контексту написання україно­ мовних автобіографій Ієремії Айзенштока дозволяє виявити важливі події наукового жит­ тя вченого, які він замовчав та які досі залишаються поза увагою дослідників. Насамперед це процеси «самокритики» 1930­х рр., «чистки» наукових установ та знищення літерату­ рознавчих шкіл в Україні, репресії кінця 1940­х рр. Приклад І. Айзенштока демонструє, як у 1940­ві рр., у період «боротьби з буржуазним націоналізмом та космополітизмом», вивчення компаративістики замінювалося виконанням партійних директив. Ще один мо­ мент, який виявляється при такому ракурсі дослідження: посилена увага до теми росій­ сько­українських взаємин та впливу російської літератури на українську авжеж не означа­ ла зближення літературознавців або формування якось спільного поля досліджень. Додатки У додатку публікуємо повний текст ювілейної статті Ф. Шолома про І. Айзенштока, а також лист І. Айзенштока до О. Білецького від 20 липня 1946 р., у якому розкриваються деталі написання автобіографії Айзенштока 1946 р. та особливості наукового життя в Україні цього періоду. № 1 Ювілей вченого-шевченкознавця (до 75-річчя від дня народження І.Я. Айзенштока) 4 березня 1975 р. минає 75 років від дня народження відомого вченого­шевченкознавця, загаль­ новизнаного спеціаліста в галузі української дожовтневої і радянської літератури, історика і тексто­ лога російської, класичної і радянської літератури, літературознавця­славіста, чиї праці відомі дале­ ко за межами нашої країни, активного учасника сучасного літературного процесу, літературного критика і перекладача, члена Спілки письменників СРСР, вихователя численних кадрів філологів, комуніста Ієремії Яковича Айзенштока. Закінчивши 1921 р. історико­філологічний факультет Харківського університету, І.Я. Айзен­ шток уже був добре відомий як вчений літературознавець, допитливий дослідник архівних, малові­ домих і зовсім невідомих літературних джерел. Учень академіків М.Ф. Сумцова та О.І. Білецького, І.Я. Айзеншток зробив дуже багато у справі дослідження як нової дожовтневої, так і сучасної укра­ їнської літератури, особливо в галузі радянського шевченкознавства, одним із активних фундаторів якого він виступив ще в перші роки після перемоги Великого Жовтня. І.Я. Айзеншток ще під час навчання в університеті глибокі наукові студії успішно поєднував з активною участю в громадсько­політичному житті. Так, будучи в 1917–1920 рр. секретарем щойно заснованого Харківського народного університету, у травні 1919 р. він за спеціальним відряджен­ ням їде до Москви на Другий Всеросійський з’їзд позашкільної освіти, де двічі слухає виступи В.І. Леніна. Під час навчання в аспірантурі секції історії літератури Науково­дослідної кафедри європей­ ської культури під керівництвом проф. О.І. Білецького (1922–1925 рр.), І.Я. Айзеншток займається питаннями методології літературознавства, вивчає російсько­українські літературні взаємини, істо­ шток И.Я. Из ранних лет научно­литературной деятельности А.И. Белецкого. Искусство слова. Сборник статей к 80-летию Дм. Благого. Москва: Наука, 1973. С. 395–402. 81 Мені не відомо, чи відбулося це засідання, у докладному списку конференцій Пушкінського Дому немає жод­ них відомостей про це, див.: Конференции, сессии, научные совещания в Пушкинском Доме. Составитель А.К. Михайлова. Пушкинский Дом: Статьи. Документы. Библиография / АН СССР. Ин­т рус. литературы (Пушкин. дом); отв. ред. Баскаков В.Н. Ленинград: Наука, 1982. С. 265–293. 82 «23 ноября в Пушкинском доме, действительно, предполагается заседание памяти А.И. [Белецкого]. С докла­ дами выступают: Д.С. Лихачев (Работы А.И. [Белецкого] в области древней литературы), П.Н. Берков (Теорети­ ческие работы), А.А. Гозенпуд (Работы в области изучения зарубежных литератур), И. Айзеншток (Творческий путь А.И. [Белецкого]). Первоначально была мысль пригласить на заседание кое­кого из Украины; речь шла, помнится, о Вас, Крутиковой, Новиченко, Журавской, – вот, кажется, и все. Однако позднее руководство ИРЛИ решило никаких приглашений иногородним товарищам не рассылать, ограничиться только приглашением Анд­ рея и Платона Александровичей. Вот, собственно, и все, что мне известно об этом заседании, одним из инициа­ торов которого был и я. Само собой разумеется, никакой дискриминации в отказе от приглашений не предусмат­ ривалось: насколько я понял, все дело в том, что для организации широких заседаний с приглашениями иного­ родних ученых необходимы особые разрешения соответствующих инстанций» (Айзеншток І. Листи А.Ф. Шоло­ му. Арк. 1–3. Лист від 10.11.1964). 83 Айзеншток І. Листи до М.П. Візира [23.05.1963 – 39.12.1978]. ЦДАМЛМ України. Ф. 1360. Оп. 1. Од. зб. 59. Арк. 55. Сіверянський літопис. 2024. № 1 166 рію української літератури, часто виступаючи із статтями як на історико­літературні теми, так і з сучасних проблем літературного життя. Тоді ж він почав активно працювати над підготовкою та ви­ данням поетичних творів Шевченка і його «Щоденника». Великі коментарі до шевченківських ви­ дань, а також вступні статті стали основою його цікавої праці «Шевченкознавство – сучасна пробле­ ма» (1922), яка вийшла окремою брошурою і одержала схвальні відгуки спеціалістів. Перше видан­ ня «Дневника» Т. Шевченка (1925 р.) високо було оцінено у численних відгуках періодики, а також О.М. Горьким. Закінчивши 1925 р. аспірантуру і захистивши «промоційну», як тоді говорили, роботу «Україна в поетиці російського романтизму», І.Я. Айзеншток здобув звання наукового співробітника кафедри історії літератури, вченим секретарем якої він працював до 1930 р., коли кафедру було влито до Інс­ титуту Т. Шевченка Академії наук УРСР. Успішне закінчення аспірантури і захист роботи були від­ значені Наркомом освіти закордонним відрядженням – до Німеччини, Чехословаччини і Австрії, де протягом тривалого часу І.Я. Айзеншток працює в бібліотеках, слухає лекції з питань текстології, вдосконалює свої знання німецької та чеської мов. Ще під час навчання в аспірантурі І.Я. Айзеншток розпочав навчально­педагогічну діяльність, проводячи, зокрема, семінари з техніки історико­літературних досліджень для аспірантів­початків­ ців. Протягом 1926–1931 рр. він працює вченим секретарем Науково­дослідного інституту Т. Шев­ ченка в Харкові, бере активну участь у створенні інститутської бібліотеки, особливо відділу руко­ писів, де були зібрані автографи Т. Шевченка, Г. Квітки­Основ’яненка, І. Котляревського та інших письменників. Одночасно І.Я. Айзеншток активно виступає в періодичній пресі з численними стат­ тями, публікаціями і рецензіями, готує наукові та науково­популярні видання творів української лі­ тератури, з широкими вступними статтями і коментарями, зокрема П. Гулака­Артемовського (зб. творів його вийшла трьома виданнями в 1926–1930 рр. і двома виданнями в післявоєнні роки) <з ве­ ликою вступною статтею – викресл.>, Г. Квітки­Основʼяненка (підготував дванадцятитомну збірку, з якої вийшли томи 1–3, <6 – закрл.?>, 5, 7, 9), І. Котляревського (два видання «Енеїди»), І. Манжу­ ри, а також три томи «Українських пропілеїв». Протягом 1931–1934 рр. І.Я. Айзеншток працює у Партвиданні ЦК КП(б)У, для якого він підго­ тував примітки до «Записок» декабриста І. Горбачевського, велику збірку матеріалів «Декабристи на Україні» (понад тридцять аркушів), тритомну збірку архівних матеріалів «Кирило­Мефодіївсько­ го товариства» і інші. З 1934 р. І.Я. Айзеншток за запрошенням керівництва Інституту російської літератури Академії наук СРСР (Пушкінського дому), працює тут на посаді вченого спеціаліста (то була в той час вища категорія наукових працівників). З цього часу він бере активну участь у підготовці до друку і ко­ ментуванні академічних видань класиків російської літератури – М.В. Гоголя, І.С. Тургенєва, Г.І. Успенського, Ф.М. Достоєвського тощо. Для «Библиотеки поэта» він готує і видає із своїми вступними статтями та коментарями поезії Т. Шевченка (чотири видання), І. Франка, І. Котлярев­ ського, М. Щербини, Янки Купала та інші, а також друкує великий матеріал «Судьба литературного наследия Т. Шевченко» в «Литературном наследстве». У зв’язку з підготовкою до 125­річчя від дня народження Т.Г. Шевченка, за запрошенням О. Корнійчука та М. Бажана, в 1938–1939 рр. І.Я. Айзеншток бере активну участь в Шевченківсько­ му ювілеї, виступає з лекціями та доповідями про Шевченка в Ленінграді, Києві, Чернігові, Петро­ заводську, консультує Шевченківську виставку в Києві, бере участь у Всесоюзному Шевченківсько­ му пленумі Спілки письменників, пише книгу «Як працював Шевченко», що з’явилася друком у ви­ давництві «Радянський письменник» 1941 р. Протягом 1938–1941 рр. І.Я. Айзеншток періодично читає курси лекцій у Київському універси­ теті – «Творчість Івана Франка», «Історія української літературної критики», «Техніка історико­лі­ тературного дослідження», «Творчість Г. Квітки­Основ’яненка» тощо. З перших днів Великої Вітчизняної війни І.Я. Айзеншток пішов добровільно на фронт; в січні 1942 р. він вступає кандидатом у члени ВКП(б), а через три місяці його приймають до членів Кому­ ністичної партії. І.Я. Айзеншток, незважаючи на поранення, пройшов в чині майора шлях від Ленін­ града до Східної Пруссії, Праги і Відня, беручи активну участь у розгромі німецько­фашистських загарбників, а потім працював лектором в Центральній групі наших військ. Після демобілізації 1946 р. І.Я. Айзеншток повертається до Ленінграда, до наукової та літера­ турної роботи – працює в Науково­дослідному інституті театру і музики, а також читає на кафедрі російської літератури, а згодом на кафедрі слов’янської філології Ленінградського університету; підтримує тісні науково­творчі зв’язки з Інститутом російської літератури (Пушкінським домом) АН СРСР, Інститутом літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР, Київським університетом, бере ак­ тивну участь в роботі Ленінградського відділення Спілки письменників СРСР (партійному бюро, управлінні, ревізійній комісії, секції художнього перекладу тощо), а також останніми роками пра­ цює в Раді ветеранів Великої Вітчизняної війни. Крім згаданих вище наукових праць, у післявоєнні роки І.Я. Айзеншток підготував тритомне ви­ дання «Дневника» О.В. Никитенка, близько сорока аркушів коментарів до двох п’ятитомних видань творів Шевченка російською мовою; підготував і коментував том листів видатного славіста В. Яги­ ча до російських вчених, книгу «Поэт­демократ Л.Н. Трефолев». На замовлення видавництва «Дніп­ ро» написав велику статтю «Українські поети­романтики» (до однойменної збірки творів), зараз го­ тує велику монографію «Український романтизм» (понад 20 аркушів). І.Я. Айзеншток є автором понад 600 друкованих праць, які здобули високу оцінку радянських спеціалістів і прогресивних зарубіжних вчених. У портфелі дослідника в різний час було підготова­ Siverian chronicle. 2024. № 1 167 но ряд праць з історії російської та української літератур і народнопоетичної творчості, слов’янської філології та сучасного літературного процесу, які чекають черги до виходу в світ. Зараз І.Я. Айзеншток активно працює як член редакційної колегії Шевченківської енциклопедії, успішно виконує численні замовлення українських і російських періодичних видань і видавництв, бере активну участь у роботі Ленінградського відділення Спілки письменників РСФСР, працює вче­ ним­консультантом кафедри слов’янської філології Ленінградського університету, живе великим творчим життям, сповненим численних задумів і літературно­критичних та наукових планів. Творчий літературно­науковий доробок Ієремії Яковича Айзенштока являє собою видатне до­ сягнення радянського українознавства, яскраве втілення тісного російсько­українського наукового і культурного єднання в Радянську епоху. Свій 75­річний ювілей (58 років невтомної літературно­наукової, педагогічної та громадсько­по­ літичної діяльності) Ієремія Якович Айзеншток зустрічає в розквіті творчих сил. Так побажаємо ж йому міцного здоров’я, особистого щастя, багатьох років життя і великих творчих успіхів на благо радянської філологічної науки. Федір Шолом, кандидат філологічних наук, доцент кафедри історії української літератури Київ­ ського університету ім. Т.Г. Шевченка 20 лютого 1975 р. Шолом Ф.Я. Ювілей вченого-шевченкознавця (до 75-річчя від дня народження І.Я. Айзенштока). ЦДАМЛМ України. Ф. 977. Оп. 1. Од. зб. 66. 2 док. на 6 арк. Арк. 1–4. № 2 Лист І. Айзенштока до О. Білецького. 20 липня 1946 р. Дорогой Александр Иванович! Простите, пожалуйста, что отвечаю на Ваше письмо с запозданием84! Ответ потребовал некото­ рых размышлений, да и требуемую Вами автобиографию со списком печатных работ необходимо было составить, а это чрезвычайно кропотливый и неинтересный труд85. Вы агитируете меня на счет переезда в Киев. Я и сам хорошо понимаю, что по всем законам, бо­ жеским и человеческим, мне давно уже необходимо было бы работать на Украине. Но, видите ли, я так давно и напрасно раскрывал Украине свои объятия, а она так упорно избегала их, что сейчас мои колебания оказываются вполне оправданными и законными. Конечно, как Вы пишете, «не той теперь Миргород»86, но и я ведь не тот: мое положение в Ленинграде достаточно прочно и спокой­ но87, с Ленинградом я связан и семьей (ведь не переведут же в Киев Военно­Медицинскую Акаде­ мию88!), и многочисленными дружескими связями, особенно упрочившимися после войны, и нако­ нец такими возможностями научной работы в библиотеках и архивах, каких Киев предоставить мне не может. Не говорю о таких «мелочах», как переезд, перевозка книг, устройство на новом месте и пр. Для того, чтобы решиться на все это, необходимо быть твердо уверенным в целесообразности переезда, в том, что, переехав, я делаю во всех отношениях значительный шаг вперед. Конечно, пе­ ребрать наследство А.К. Дорошкевича89, – большая честь, но ведь мы с покойником не сходились во многом, в том числе и в характере: для него все эти заведывания, руководительства – были смыслом жизни, для меня – они лишь принудительный ассортимент жизненный; я хочу (и думаю, что имею на это некоторое право) благоприятных (максимально благоприятных) условий для научной твор­ ческой работы. И если Вы мне говорите: переезжайте, начните работать, я позволяю себе возразить: давайте начнем работать, а там видно будет, стоит ли ставить вопрос о переезде, нужно ли это для Вас и для меня. Полагаю, дорогой Александр Иванович, подобное решение вопроса не покажется Вам в какой бы то ни было мере обидным. Надеюсь также, Вы поймете мои чувства и ощущения человека мо­ рально и незаслуженно в свое время избитого90, и не желающего снова подставлять свои бока для экзекуционных и иных упражнений. Посылаю Вам свою автобиографию и список работ: он сделан библиографически далеко несовершенно, но дает некоторое представление о моей печатной про­ дукции. Ну, а затем буду ожидать конкретных предложений. 84 Імовірно, йдеться про лист О. Білецького від 14 липня 1946 (Молоді він провістив… С. 69–73). 85 Йдеться про автобіографію 1946 р.: Айзеншток І. Автобіографія 1946. ВРФТ ІЛ НАН України. Ф. 162. Од. зб. 4142. 86 Відсилка до вірша П. Тичини «Пісня трактористки»: «Не той тепер Миргород, / Хорол­річка не та…» (1933). 87 У Ленінграді 1946 р. І. Айзеншток працював у Науково­дослідному інституті театру і музики та у Пушкінсько­ му домі. 88 Друга дружина І. Айзенштока – Ксенія Миколаївна Карпенко (1903–1952) – була медиком, доктором медич­ них наук: Отяковский В. Автобиография И.Я. Айзенштока. С. 71. 89 Дорошкевич Олександр Костянтинович (1889–1946) – український літературознавець. У листі О. Білецького І. Айзенштоку про майбутню посаду йдеться відверто: «По смерти А.К. Дорошкевича осиротели 1) отдел ХIХ в Институте и 2) кафедра украинской литературы в КГУ … Вот где Вы были бы на месте, особенно, если бы име­ ли докторскую степень! … Я начну кампанию по Вашей репатриации, хоть на пути к успеху могут встать и пре­ пятствия, ничего общего не имеющие с Вашей научной ценностью. Если Вас не затруднит – пришлите мне, по­ жалуйста, список Ваших работ, мне он может очень пригодиться, а Вас присылка ни к чему не обяжет. Главное – скорей становиться доктором. На Украине даже теперь, кроме меня, докторов литературных всего двое – Шамрай (западно­европейской литературы!) и Тамарченко, а более, кажется, никого, если не считать док­ тора Щурата и подобных» (Молоді він провістив… С. 70). 90 Мається на увазі звільнення з Інституту Т. Шевченка 1931 р. Сіверянський літопис. 2024. № 1 168 Вполне разделяю Ваше мнение о необходимости скорейшей защиты докторской диссертации. Беда моя в том, что я, по приезде, взялся за окончательное оформление итоговой моей работы по украинской литературе пер. пол. ХІХ в. и оказался перед необходимостью наново перерешить ряд вопросов о Котляревском, Гулаке­Артемовском, что, естественно, отодвигает срок окончания рабо­ ты, хотя и делает ее безусловно ценной. Прочитав Ваше письмо, я решаюсь представить на Ваше усмотрение, так сказать, аварийный вариант. У меня имеется готовая вчерне еще одна книга, с от­ дельными частями которой Вы знакомы по печатным моим работам. Это – книга о Шевченко (при­ мерное название: «Шевченко. Проблемы творчества», или что­нибудь в этом роде), в состав кото­ рой входят следующие разделы: 1) Судьба литературного наследства Шевченко (в переработанном виде), 2) К вопросу о философских основах мировоззрения Шевченко, 3) Проблемы эстетики Шев­ ченко, 4) В творческой лаборатории Шевченко, 5) Историзм Шевченко, 6) Шевченко и фольклор, 7) Автобиографизм Шевченко, 8) История одного сюжета, 9) Читатели Шевченко. Для солидности можно прибавить еще мои статьи «Тургенев и Шевченко»91 и «Библиотека Шевченко»92. Все это со­ ставит книгу в 23–25 печатных листов, и книгу эту я мог бы подготовить для защиты действительно к осени, т.е. мог привезти ее с собою в Киев и в Киеве же и защищать, благо два моих оппонента – Вы и Николай Калинникович93 – непосредственно связаны с Киевом, а Н.К. Пиксанов94 давно уже выразил полное согласие свое приехать на мою защиту в любую точку земного шара. В крайнем случае, Н.К. Гудзия мог бы заменить тов. Тамарченко95. Относительно этого моего предложения с нетерпением ожидаю Вашего решительного приговора. Как Вы скажете, так тому и быть. От себя скажу еще только, что предлагаемая книга о Шевченко должна была составить второй том моих «Очерков»; сейчас этот порядок можно бы переменить. «Нарис»96 я получил, по Вашей протекции, еще в апреле. Молчал о нем, потому что совестно было говорить о книге, написанной левой кирилюковской97 ногой. То, что говорится там о литера­ туре ХIХ в., – сплошной бред человека, который когда­то что­то читал, мучительно вспоминает прочитанное, но, вследствие органических дефектов мозгового вещества, способен припомнить лишь немногое и притом в большинстве случаев далеко не самое существенное. Когда выйдет соот­ ветствующий номер «пропагандиста», пожалуйста, пришлите для ориентации. Рад буду принять посильное участие в редактировании «учебника». По обстоятельствам моим я мог бы приехать в Киев на октябрь; об этом написал также Ищуку98. Что касается различных «про­ пілеїв»99, то изучение их я продолжаю и надеюсь как­нибудь удивить мир целой галереей этаких «старосветских помещиков», грешивших в часы обильного досуга украинскими стишками. Но само собой разумеется, я никогда не думал, что о них необходимо говорить и в школьном преподавании, так что в этом у меня с Вами нет никаких расхождений. Вы спрашиваете, кто из высоких мира сего знает меня. В добрых отношениях я был с Н.П. Ба­ жаном; стороною знаю, что он недавно говорил о необходимости привлечь меня к работе украин­ ских учреждений. Стебун100 писал, что и в ЦК ему отзывались обо мне очень хорошо. Стороною я знаю и об упоминаемых Вами возможных непредвиденных осложнениях и затруд­ нениях к моей репатриации101. Я, конечно, представляю, о чем идет речь, скажу только, что, напр., в армии мне ни разу не приходилось сталкиваться с предвзятым к себе отношением, хотя прошел я путь от [викресл.] рядового до работника Политуправления фронта. Во всяком случае, это также од­ на из основательных причин моего благожелательно­выжидательного отношения ко всему и всячес­ ким украинским предложениям102. Ну вот, кажется, на все вопросы, затронутые в Вашем письме, ответил. С нетерпением буду ожидать коротенького Вашего извещения относительно моих диссертационных предложений. Будь­ те здоровы и благополучны! Сердечный привет всем Вашим близким, а также Копыце103, которого 91 Мається на увазі ця стаття: Айзеншток І. Тургенєв і Шевченко. С. 137–138. 92 Мені ця стаття не відома. 93 Гудзій Микола Каленикович (1887–1965) – український та російський літературознавець, учень В.М. Перетца, академік СРСР. 94 Піксанов Микола Кір’янович (1878–1969) – російський літературознавець, текстолог. 95 Тамарченко Давид Євсєєнко (1907–1959) – літературознавець, літературний критик. 96 Мається на увазі це видання: Нарис історії української літератури / За ред. С. Маслова, Є. Кирилюка. Вид­во Академії наук УРСР, 1945. 280 с. 97 Кирилюк Євген (1902–1989) – український літературознавець, досліджував творчість П. Куліша. Брав участь у кількох репресивних кампаніях проти колег­літературознавців. 98 Іщук Арсен Олексійович (1908–1982) – український літературознавець, у 1946 р. – проректор Київського дер­ жавного університету, у листі Білецького до Айзенштока читаємо: «Проректор Ищук радостно встретил пере­ данное мною Ваше пожеление прочесть какой­либо курс в КГУ» (Молоді він провістив… С. 70. Лист від 14.07.1946). 99 У книзі І. Айзенштока «Українські пропілеї» (1928) багато уваги приділяється українським другорядним пись­ менникам пер. пол. ХІХ ст. 100 Стебун Ілля Ісаакович (1911–2005) – з 1945 по 1949 рр. працював в Інституті літератури ім. Т. Шевченка, од­ ночасно виконував обов’язки заступника голови Спілки письменників України, партійний робітник та функціо­ нер. 101 Мається на увазі, що Айзеншток був євреєм. 102 Справді, 1949 р. в Україні набирає обертів кампанія проти «космополітів», яка була загалом направлена проти українських письменників та літературознавців єврейського походження. 103 Копиця Давид Демидович (1906–1965) – заступник директора з наукової роботи Інституту літератури ім. Т. Шевченка, у ньому працював ще до війни; у 1946–1948 рр. – заступник начальника Управління пропаган­ ди та агітації ЦК КП(б)У. Siverian chronicle. 2024. № 1 169 и я, вместе с Вами, считаю одним из самых толковых и порядочных людей на нашем киевском го­ ризонте. <підпис> Подається за автографом: Айзеншток І. Лист до О. Білецького. 20 липня 1946. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Ф. 162. Од. зб. 1733. 2 арк. References Druzhinin, P. (2012). Ideologiya i filologiya. Leningrad, 1940 gg.: Dokumentalnoe issledovanie [Ideo­ logy and philology. Leningrad, 1940s: Documental research]. Halchenko, S. (Ed.). (1999). Molodi vin provistyv «filolohichnyi i literaturoznavchyi renesans». Z lys­ tiv Oleksandra Biletskoho do I. Aizenshtoka [He predicted a «philological and literary renaissance» for young people. From Oleksandr Biletskyiʼs letters to I. Eisenstock]. Slovo i chas – Word and time, 11, P. 69–73. Iekelchyk, S. (2008). Imperiia pamiati. Rosiisko­ukrainski stosunky v radianskii istorychnii uiavi [The empire of memory. Russian­Ukrainian relations in the soviet historical imagination]. Kyiv, Ukraine. Liashko, S. (2013). Mohylianskyi – ostannii lytsar Postiinoi komisii dlia skladannia biohrafichnoho slovnyka diiachiv Ukrainy (1923–1933) [Mohyliansky was the last knight of the Standing committee for the compilation of a biographical dictionary of Ukrainian figures (1923–1933)]. Pamiatky Ukrainy – Sights of Ukraine, 9, P. 34–41. Liashko, S. (Ed.). (2018). Aizenshtok Iieremiia Yakovych. Avtobiohrafiia. Avtobiohrafichni dzherela Postiinoi komisii dlia skladannia Biohrafichnoho slovnyka diiachiv Ukrainy (1918–1933) Vseukrainskoi akademii nauk [Aizenshtok Iieremiia Yakovych. Autobiography. Autobiographical sources of the Standing committee for the compilation of the Biographical dictionary of Ukrainian figures (1918–1933) of the Ukrainian Academy of sciences]. Kyiv, Ukraine. Movchan, R. (Ed.). (2015). Aizenshtok Iieremiia Yakovych. Sami pro sebe: avtobiohrafii ukrainskykh myttsiv 1920­kh rr. [Aizenshtok Iieremiia Yakovych. About themselves: autobiographies of Ukrainian artists of 1920s]. Kyiv, Ukraine. Otyakovskiy, V., Babak, G. (2022). Materialyi k bibliografii I.Ya. Ayzenshtoka [Bibliography materi­ als of I.J. Eisenstock]. Zbornik Matitse srpske za slavistiku – Collection of Matiche srpske for slavistics, 101, P. 77–92. Otyakovskiy, V. (2022). Avtobiografiia I.Ya. Ayzenshtoka [Autobiography of I.J. Eisenstock]. Zbornik Matitse srpske za slavistiku – Collection of Matiche srpske for slavistics, 101, P. 55–75. Zakharkina, S. (Ed.). (2003). Aizenshtok I. Avtobiohrafiia. Vybrani lysty (1910­i–1920­i roky) [Aizen­ shtok I. Autobiography. Selected letters (1910s–1920s)]. Kyiv, Ukraine. Пашко Оксана Володимирівна – кандидат філологічних наук, старша викладачка ка­ федри літературознавства ім. В. Моренця Національного університету «Києво­Могилян­ ська академія» (вул. Сковороди 2, м. Київ, 04070, Україна), стипендіатка програми Philipp Schwartz­Initiative Alexander­von­Humboldt­Stiftung (Німеччина) в Європейському універ­ ситеті Віадріна (Франкфурт­на­Одері) (Europa­Universität Viadrina Frankfurt (Oder)). Pashko Oksana – candidate of philological sciences, senior lecturer at the department of li­ terary studies of V. Morenetc National university «Kyiv­Mohyla Academy» (2 Skovorody Str., Kyiv, 04070, Ukraine), a fellow of the Philipp Schwartz­Initiative Alexander­von­Humboldt­ Stiftung program (Germany) at the European University Viadrina (Frankfurt­on­Oder) (Europa­ Universität Viadrina Frankfurt (Oder)). E­mail: o.pashko@ukma.edu.ua «...I'M NOT LOOSING HOPE OF GETTING TO KYIV SOMEHOW»: UKRAINIAN-LANGUAGE AUTOBIOGRAPHIES OF IIEREMIIA AIZENSHTOK (1931, 1946, 1949, 1975) The article analyzes five autobiographies of the Ukrainian literary critic Ieremia Aizenshtok (1931, 1946, 1949, 1975) and unpublished letters of the scientist to his Ukrainian colleagues in the 1920–1970s. This material allows us to achieve the main goal, which is to reconstruct little-known, or even completely unknown, pages of the scholar’s life. It is about cooperation with The biographical dictionary of the Ukrai- nian Academy of sciences, which was made under the leadership of Mykhailo Mohylyanskyi in the late 1920s – the early 1930s, the tragic events of «self-criticism» among scientists in the 1930s, as well as the scientistʼs attempt to return to Ukraine in 1946–1947 and defend his doctoral thesis, the struggle against «bourgeois nationalists and cosmopolitans» (1946–1949). Methodology. In the article, the author relies on a cultural and historical approach to the study of literature. The scientific novelty lies in the of I. Aizen- shtokʼs previously unknown autobiography into scientific circulation, the analysis of a large complex of correspondence between the scientist and Ukrainian Soviet literary critics. The reconstruction of the histo- rical and cultural context of the writing of his Ukrainian-language autobiographies made in the article allows us to identify important events in the life of the scientist and to draw conclusions that he deliberately kept silent about some episodes of his scientific career. First, it is about the processes of «self-criticism» of the 1930s, the «cleansing» of scientific institutions and the destruction of literary schools in Ukraine, and Сіверянський літопис. 2024. № 1 170 the repressions of the late 1940s. The example of Aizenshtok demonstrates how in 1940s, during the «strug- gle against bourgeois nationalism and cosmopolitanism», comparative studies were replaced by the imple- mentation of party directives. Key words: Iieremiia Aizenshtok, Oleksandr Biletskyi, Yurii Mezhenko, Mykola, Vizyr, Fedir Sholom, autobiography, Ukrainian literary studies, Ukrainian literature, self-criticism of 1930s, struggle with bour- geois nationalists and cosmopolitans. Дата подання: 15 грудня 2023 р. Дата затвердження до друку: 10 лютого 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Пашко, О. «…я не трачу надії потрапити якось до Києва»: україномовні автобіографії Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975). Сіверянський літопис. 2024. № 1. C. 154–170. DOI: 10.58407/li­ topis.240116. Цитування за стандартом АРА Pashko, О. (2024). «…ia ne trachu nadii potrapyty yakos do Kyieva»: ukrainomovni avtobiohrafii Iie­ remii Aizenshtoka (1931, 1946, 1949, 1975) [“...I'm not loosing hope of getting to Kyiv somehow”: Ukrai­ nian­language autobiographies of Iieremiia Aizenshtok (1931, 1946, 1949, 1975)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 154–170. DOI: 10.58407/litopis.240116.

Схожі ресурси