"Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН

"Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН

Мета статті – проаналізувати життєвий шлях і світогляд історика, публіциста, громадсько-політичного діяча, уродженця Чернігово-Сіверщини Євгена Онацького (1894–1979) у контексті еволюції від соціалістичних і федералістичних ідей до інтегрального націоналізму, висвітлити його участь в Організації ук...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2024
Автори: Демченко, Т., Іваницька, С.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Розвідки
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199846
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:"Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН / Т. Демченко, С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2024. — № 2. — С. 99-110. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199846
record_format dspace
spelling irk-123456789-1998462024-11-02T20:33:31Z "Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН Демченко, Т. Іваницька, С. Розвідки Мета статті – проаналізувати життєвий шлях і світогляд історика, публіциста, громадсько-політичного діяча, уродженця Чернігово-Сіверщини Євгена Онацького (1894–1979) у контексті еволюції від соціалістичних і федералістичних ідей до інтегрального націоналізму, висвітлити його участь в Організації українських націоналістів, охарактеризувати спілкування з Є. Коновальцем і О. Ольжичем, показати, що в досвіді італійського фашизму привертало його увагу, чому ці спостереження є значущими в сучасну добу. Запропонована робота базується на методах «нової біографічної історії», що означає вивчення особистості в системі соціокультурних комунікацій, і «нової інтелектуальної історії», що передбачає студіювання історичного наративу та репрезентації / трансляції авторського тексту читацькій аудиторії. Новизна роботи: уперше в науковій літературі комплексно проаналізовано процес залучення «римського українця» до ОУН і його співробітництво в пресових виданнях ОУН, подано міркування Онацького про зародження й зміст ідеологій тоталітарного типу та повчальність цього досвіду для молодшої течії української еміграції. Авторки доходять висновків, що Є. Онацький залишив потужний слід в українській мемуаристиці, журналістиці, ідеології, а також у сферах практичної діяльності, як дипломатія, викладацька робота, підготовка словників, енциклопедій, керівництво багатьма українськими інституціями в Італії й Арґентині. Громадський темперамент і комунікаційні здібності Є. Онацького, перо журналіста і розум аналітика виявилися затребуваними в царині діяльності нової політичної сили міжвоєнного періоду – Організації українських націоналістів. The purpose of the article is to analyze the life and worldview of the historian, publicist, public and political figure, native of Chernihiv-Sivershchyna Yevhen Onatsky (1894–1979) in the context of the evolution from socialist and federalist ideas to integral nationalism, to highlight his participation in the Organization of Ukrainian Nationalists, to characterize his communication with E. Konovalets and O. Olzhych, to show what in the experience of Italian fascism attracted his attention and why these observations are significant in the modern era. The proposed work is based on the methods of «new biographical history», which means the study of the individual in the system of socio-cultural communications, and «new intellectual history », which involves the study of historical narrative and the representation/broadcasting of the authorʼs text to the readership. The scientific novelty: for the first time in scientific literature, the process of involvement of the «Roman Ukrainian» in the OUN and his cooperation in OUN press publications is comprehensively analyzed, Onatskyʼs thoughts on the origin and content of totalitarian ideologies and the instructiveness of this experience for the younger current of Ukrainian emigration are presented. The authors conclude that Onatsky left a powerful mark on Ukrainian memoir, journalism, ideology, and in such areas of practice as diplomacy, teaching, preparation of dictionaries and encyclopedias, and leadership of many Ukrainian institutions in Italy and Argentina. Onatskyʼs public temperament and communication skills, journalistic pen and analytical mind were in demand in the field of activity of the new political force of the interwar period, the Organization of Ukrainian Nationalists. 2024 Article "Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН / Т. Демченко, С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2024. — № 2. — С. 99-110. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240211 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199846 821.161.2–94.09 Онацький Є uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Розвідки
Розвідки
spellingShingle Розвідки
Розвідки
Демченко, Т.
Іваницька, С.
"Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН
Сiверянський літопис
description Мета статті – проаналізувати життєвий шлях і світогляд історика, публіциста, громадсько-політичного діяча, уродженця Чернігово-Сіверщини Євгена Онацького (1894–1979) у контексті еволюції від соціалістичних і федералістичних ідей до інтегрального націоналізму, висвітлити його участь в Організації українських націоналістів, охарактеризувати спілкування з Є. Коновальцем і О. Ольжичем, показати, що в досвіді італійського фашизму привертало його увагу, чому ці спостереження є значущими в сучасну добу. Запропонована робота базується на методах «нової біографічної історії», що означає вивчення особистості в системі соціокультурних комунікацій, і «нової інтелектуальної історії», що передбачає студіювання історичного наративу та репрезентації / трансляції авторського тексту читацькій аудиторії. Новизна роботи: уперше в науковій літературі комплексно проаналізовано процес залучення «римського українця» до ОУН і його співробітництво в пресових виданнях ОУН, подано міркування Онацького про зародження й зміст ідеологій тоталітарного типу та повчальність цього досвіду для молодшої течії української еміграції. Авторки доходять висновків, що Є. Онацький залишив потужний слід в українській мемуаристиці, журналістиці, ідеології, а також у сферах практичної діяльності, як дипломатія, викладацька робота, підготовка словників, енциклопедій, керівництво багатьма українськими інституціями в Італії й Арґентині. Громадський темперамент і комунікаційні здібності Є. Онацького, перо журналіста і розум аналітика виявилися затребуваними в царині діяльності нової політичної сили міжвоєнного періоду – Організації українських націоналістів.
format Article
author Демченко, Т.
Іваницька, С.
author_facet Демченко, Т.
Іваницька, С.
author_sort Демченко, Т.
title "Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН
title_short "Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН
title_full "Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН
title_fullStr "Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН
title_full_unstemmed "Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН
title_sort "для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": євген онацький як член оун
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2024
topic_facet Розвідки
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199846
citation_txt "Для мене наш "націоналізм" – то власне вища понадпартійність…": Євген Онацький як член ОУН / Т. Демченко, С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2024. — № 2. — С. 99-110. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT demčenkot dlâmenenašnacíonalízmtovlasneviŝaponadpartíjnístʹêvgenonacʹkijâkčlenoun
AT ívanicʹkas dlâmenenašnacíonalízmtovlasneviŝaponadpartíjnístʹêvgenonacʹkijâkčlenoun
first_indexed 2024-11-10T19:07:12Z
last_indexed 2024-11-10T19:07:12Z
_version_ 1815363592650752000
fulltext Siverian chronicle. 2024. № 2 99 УДК 821.161.2–94.09 Онацький Є Тамара Демченко, Світлана Іваницька • «ДЛЯ МЕНЕ НАШ “НАЦІОНАЛІЗМ” – ТО ВЛАСНЕ ВИЩА ПОНАДПАРТІЙНІСТЬ…»: ЄВГЕН ОНАЦЬКИЙ ЯК ЧЛЕН ОУН DOI: 10.58407/litopis.240211 © Т. Демченко, С. Іваницька, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000­0001­9308­6170, https://orcid.org/0000­0003­1677­1013 Мета статті – проаналізувати життєвий шлях і світогляд історика, публіциста, громад- сько-політичного діяча, уродженця Чернігово-Сіверщини Євгена Онацького (1894–1979) у контекс- ті еволюції від соціалістичних і федералістичних ідей до інтегрального націоналізму, висвітлити його участь в Організації українських націоналістів, охарактеризувати спілкування з Є. Коноваль- цем і О. Ольжичем, показати, що в досвіді італійського фашизму привертало його увагу, чому ці спостереження є значущими в сучасну добу. Запропонована робота базується на методах «нової біографічної історії», що означає вивчення особистості в системі соціокультурних комунікацій, і «нової інтелектуальної історії», що передбачає студіювання історичного наративу та репрезен- тації / трансляції авторського тексту читацькій аудиторії. Новизна роботи: уперше в науковій літературі комплексно проаналізовано процес залучення «римського українця» до ОУН і його спів- робітництво в пресових виданнях ОУН, подано міркування Онацького про зародження й зміст ідео- логій тоталітарного типу та повчальність цього досвіду для молодшої течії української еміграції. Авторки доходять висновків, що Є. Онацький залишив потужний слід в українській мемуаристиці, журналістиці, ідеології, а також у сферах практичної діяльності, як дипломатія, викладацька ро- бота, підготовка словників, енциклопедій, керівництво багатьма українськими інституціями в Іта- лії й Арґентині. Громадський темперамент і комунікаційні здібності Є. Онацького, перо журналіс- та і розум аналітика виявилися затребуваними в царині діяльності нової політичної сили міжвоєн- ного періоду – Організації українських націоналістів. Ключові слова: Євген Онацький, Євген Коновалець, Олег Ольжич, Організація українських на- ціоналістів, «Розбудова нації», інтегральний націоналізм, італійський фашизм. Історія наша циклічна й незрідка повторюється в якихось своїх визначальних проявах. Важко не думати про те, якою може бути реакція покоління сучасної української молоді на втрату Батьківщини, бо чужа держава брутально, агресивно, мілітарною силою змуси­ ла їх виїхати за кордон, перервати навчання, залишити тепло домашньої оселі, рідних, друзів і кардинально змінити своє життя. Вони зберігають у своїх телефонах телеграм­ка­ нали, де червоним палає карта повітряних тривог і лунають сирени, відстежують новини зі своїх великих / малих міст і містечок, пам’ятають кожний будинок, куди або поряд із яким прилетіла ворожа ракета. Зберігають світлини мирних часів і розвішують їх на сті­ нах своїх студентських келій у кампусах заокеанських університетів. Добре, якщо в ко­ гось лишається можливість повернутися – будь­коли або через роки. А коли ні? Чи може це підштовхнути окремих представників цього покоління до радикалізації думок і намірів, чи з’являться серед них нові Олеги Ольжичі та Олени Теліги? Там, далеко, на чужині, в Європі чи в Америці, вони гаряче переймаються долею Батьківщини, читають новини, ви­ ходять на мітинги, репрезентують національну культуру й зберігають українську мову та ідентичність. Вони інтегруються в західні суспільства та сприймають етичні й політичні цінності тих спільнот, вони вдячні тим людям і новому оточенню за підтримку України. Але що в їхніх душах? Ми достеменно не знаємо і знати не можемо. У певному сенсі це підсвідомо підштовхує звертатися до сторінок із історії ОУН щодо діяльності осіб, які були народжені в 1890­ті та 1900­ті рр. і назавжди опинилися в емігра­ ції. Калейдоскоп країн, мов, культур. Чужа земля. І, як здавалося на початках, майже ні­ яких перспектив на майбутнє. Якою була їхня еволюція? Що відчували емігранти, як сприймали й оцінювали події на своїй далекій, прекрасній, але, здавалося, назавжди втра­ ченій рідній Україні? Одним із таких діячів був Євген Онацький. Причини, які спонукали авторок звернутися до цієї теми, такі. По­перше, 130­річний ювілей народин Є. Онацького, який є доречним комеморативним приводом нагадати про видатного сина України, привернути увагу до недостатньо вивчених сторінок його біогра­ Сіверянський літопис. 2024. № 2 100 фії. По­друге, життєвий шлях Онацького як шанс осмислити досвід осіб, хто в 1920­ті рр. відмовився від соціалістичних ідей та федералістичних утопій і перейшов на позиції інте­ грального націоналізму. На вивчення заслуговують інтелектуали з молодшої когорти дія­ чів Української революції, які бурхливо відреагували на втрату національної державності, не бажали бути «втраченим поколінням», намагалися знайти свій шлях і хоча б із емі­ грантської далечини бути корисними своїй Батьківщині. По­третє, це актуальність студі­ ювання проблематики ОУН і біографій її засновників у світлі сучасних процесів транс­ формації ідеологій в українському суспільстві, потреба осмислити в історичній ретро­ спективі феномен радикалізації суспільства, суспільний запит на авторитарні методи правління та правий радикалізм. Нарешті, дискусійні питання про те, що в досвіді італій­ ського фашизму відштовхувало й водночас приваблювало Є. Онацького? Як він оцінював відмінності між фашизмом і націонал­соціалізмом? Чому ці міркування донині вагомі й повчальні для нас? Докладний аналіз джерельної бази й історіографічного доробку, де висвітлено різні ас­ пекти життєвого шляху, головні напрямки діяльності та грані таланту Євгена Онацького, подано в монографії Т. Демченко «Здобуття Батьківщини: життя та творчість Євгена Онацького» (2016)1. Ще в 1964 р. в Аргентині зʼявився друком покажчик його праць2, який нині, звичайно, варто доповнити й перевидати. Сам Є. Онацький писав, що створив 52 книжки, із яких 38 було надруковано3. Можна виділити різні види публікацій, присвячені Є. Онацькому та його життєвій тра­ єкторії: науково­публіцистичні тексти (Ю. Бойко, В. Верига, М. Гаврилюк, Д. Нитченко (Д. Чуб)); наукові статті (Л. Винар, М. Мушинка, С. Білокінь, Т. Демченко, М. Тимошик, С. Єсюнін, Н. Зубець, Н. Черниш, А. Ситор, М. Яцимірська, М. Лєцкін); енциклопедичні гасла (П. Одарченко, О. Ясь), праці довідкового характеру (В. Верстюк, Т. Осташко, Г. Стрельський, В. Рог, С. Бутко); публікації джерел (окремо й у додатках до статей чи книжок, в археографічних виданнях і збірниках документів) (Л. Винар, М. Антонович, Т. Демченко, С. Іваницька); сюжети в наукових виданнях, присвячених ОУН, окремим ді­ ячам та пресі українських націоналістів (П. Мірчук, О. Зайцев, О. Богуславський). Слід звернути увагу на розміщення в останнє десятиліття праць і окремих статей Є. Онацького на сайтах краєзнавчого та націоналістичного спрямування4, шанобливе ставлення до його постаті й доробку сучасними членами ОУН. Євген Дометійович Онацький (1 (13) січня 1894 – 27 жовтня 1979) народився у м. Глу­ хів (тоді Чернігівської губернії, тепер Сумської обл.) у родині вчителя. Гімназичну освіту завершив у Кам’янці­Подільському, куди батька призначили директором місцевої гімна­ зії. У 1912–1917 рр. юнак навчався на історико­філологічному відділенні університету св. Володимира, брав активну участь в українському студентському русі. На формування особистості цієї помітної постаті національно­визвольного руху доби Української рево­ люції 1917–1921 рр., а згодом української політичної еміграції, очевидно, справила вплив та обставина, що він народився на північному сході Лівобережної України, у Чернігово­ Сіверщині, підліткові роки провів на Поділлі, а юність – у Києві. Поняття соборності українських земель для Є. Онацького було не абстракцією, а стійким переконанням, ви­ робленим на основі власного життєвого досвіду. Про це свідчать його численні публіка­ ції, зокрема, спогади, листування, публіцистика. Не менш суттєвим фактором, що визна­ чив долю нашого героя, став приклад його батька Дометія Григоровича. На початку січня 1932 р. Є. Онацький зафіксував у щоденнику цікаву біографічну інформацію про нього: «На прохання “Української Енциклопедії” вислав до неї мої біографічні дані. Дописав та­ кож короткі дані і про покійного мого батька, що дописував під різними псевдонімами з Глухова, а потім і з Кам’янця, до “Киевских Откликов”, до “Ради” та до педагогічного журналу “Світло”. В цьому останньому писав під псевдонімом “Збір” чи “Збірок”, себто з села Бірок коло Гадяча, коло якого знаходився Хоменківський хутір, що з нього він похо­ див. Це був великий патріот, що, вчителюючи, виховав чимало української молоді, хоч з огляду на тодішні обставини й мусив бути “Нікодимом”. Помер він з голоду в 1921 р. Пи­ сав мені про це брат Сашко. Дати народження не пригадую. В перші дні революції видав 1 Демченко Т. Здобуття Батьківщини: життя та творчість Євгена Онацького. Чернігів: ПП «Освітній центр», 2016. С. 6–16. 2 Бібліографія праць професора Євгена Онацького 1917–1964 / Улож. М. Гаврилюк. Буенос­Айрес: [б. в.], 1964. 59 с.: портр. 3 Онацький Є. Автобіографія. Український історик. 1980. № 1–4. С. 175. 4 Див., напр.: Онацький Є. Імперіалізм духа. Сумський історичний портал. URL: https://history.sumy.ua/actually/ 365­imperializmdukha.html; Онацький Є. «Дві революції». Ватра. URL: https://www.vatra.cc/yevropa/yevhen­ onatskyy­dvi­revolyutsiyi.html; Онацький Є. Римські відгуки ротердамської трагедії. Записки українського журна­ ліста. Календар-альманах «Відродження» на 1953 р. Буенос­Айрес. С. 29–38 // Архів ОУН. URL: https://ounuis. info/publications/1353/rymski­vidhuky­roterdamskoi­trahedii.html. Siverian chronicle. 2024. № 2 101 він був у Глухові кілька чисел українського часопису, назви якого не пригадую. Я написав був до нього репортаж з Конґресу, що обрав Центральну Раду. Виїжджаючи з Києва в 1919 р. закордон, я залишив його на моєму місці бібліотекара в Міському Київському Му­ зеї, де він працював із М. Біляшевським та Д. Щербаківським. Не знаю, коли і як він поки­ нув цю службу. Помер в Трипіллі, де його поховано. А мама лежить у Глухові...»5. Можна припустити, що Онацький­старший вплинув на сина й у іншому плані: він при­ щепив любов до книги й читання, чим заклав підвалини для інтелектуального зростання, постійного прагнення до набуття знань у різноманітних галузях гуманітаристики. Про­ живши 60 років за межами України, Є. Онацький сформувався як видатний український журналіст, учений, перекладач, автор надзвичайно цікавих мемуарів і енциклопедист, бо вершиною його творчого спадку вважається «Українська мала енциклопедія» («УМЕ»), що побачила світ у столиці Арґентини – місті Буенос­Айрес – у 1957–1967 рр. Із 2016 р. вона перевидається в Україні. Упорядник і науковий редактор С. Білокінь чітко схаракте­ ризував «УМЕ»: це – «квінтесенція українського світосприймання й думання», а роботу над подібним проєктом, виконану однією людиною, оцінив як подвиг6. Є. Онацький з дружиною виїхали за кордон 14 січня 1919 р. «спеціальним диплома­ тичним поїздом» делегації УНР на Паризьку мирну конференцію. Через багато років по тому автор передмови до видання останньої книги Є. Онацького, громадський діяч, істо­ рик і журналіст Василь Верига так пояснив причину цього відрядження, водночас охарак­ теризувавши й молодого дипломата: «Коли після протигетьманського повстання Директо­ рія побачила, що легше було усунути Гетьмана, ніж вдержати владу перед большевиць­ кою навалою, яка захоплювала різношерстних повстанців, готових воювати проти панів і поміщиків, але не проти тих, які проголосили гасло “грабуй награбоване”, вже в січні 1919 р. висилала якнайбільше української інтеліґенції не на села просвіщати населення, але за кордон на різні “дипломатичні місії”, і то часто таких, які не знали жадної чужої мови. Серед тих молодих кандидатів на дипломатів знайшовся і Євген Онацький з тією тільки різницею, що він мав до того здібності, вроджену інтеліґенцію й культуру, скріпле­ ну високою освітою, знанням чужих мов та гладкою поведінкою»7. «Увесь наш багаж і все наше майно, – згадував Є. Онацький, – складали три невеликі куферки, з котрих один був повний книжками. – Були там вісім томів “Історії України­Руси” М. Грушевського, “Історія Зах[ідної] України” М. Василенка, три томи “Описания Старой Малороссии” О. Лазаревського і чимало інших рідких і цінних книжок з історії української культури, що мали служити мені, як я думав, виїжджаючи з Києва, як журналістові, оборонцеві, пропагандистові української визвольної справи при делегації Української Народної Рес­ публіки на мирову Конференцію в Парижі»8. Професор Любомир Винар, який досить добре знав Онацького, писав: «Євген Онаць­ кий – клясичний зразок людини енциклопедичного знання, творця нових культурних вар­ тостей, а заразом людини – суспільного активіста і політичного діяча, якому ціле життя присвічувала провідна ідея боротьби за самобутність і державність української нації, за визнання її державних атрибутів на міжнародному політичному форумі. Євген Онацький є символом чесности з нацією, якій присвятив усе своє трудолюбиве життя. Належав він до тих, які справи своєї нації ставили вище за свої приватні інтереси, за вигоди спокійно­ го, подружнього життя»9. Щодо осмислення уроків визвольних змагань, то в Онацького цей процес відбувся ду­ же швидко – уже в 1920 р. він категорично відмовився від завуальованих пропозицій ви­ їхати до радянської України разом із колишніми соратниками по есерівській партії, і вза­ галі здійснив переоцінку свого ідейного багажу. Здається, усе, що мало стосунок до соціа­ лістичної ідеології, було звідти безжально викинуте. Світоглядні пошуки «першої рим­ ської доби» відбилися у праці публіциста «Націоналізм і індивідуалізм» (1933), там Онацький виразними мазками окреслює недоліки індивідуалізму, вважаючи, що він веде до егоїзму в моральному плані, лібералізму й демократії (останні трактувалися як ворожі ідеології націоналізму) – у політиці, а все разом до анархії – «руйнування всякого держав­ ного звʼязку». Але, оскільки колективізм / соціалізм ще гірші, то націоналізм бере на себе функцію третьої сили, проповідуючи в моралі ідеали «жертовности і самопосвяти», а в 5 Онацький Є. У Вічному місті: Записки українського журналіста. Торонто: Новий шлях, 1981. Т. 2: Роки 1931– 1932. С. 257. 6 Білокінь С. Переднє слово. Онацький Є. Українська мала енциклопедія: У 4­х т. Вид. 2­ге, уточнене. Київ: Уні­ верситетське вид­во «Пульсари», 2016. Т. 1. С. VII, IX. 7 Верига В. Професор Євген Онацький. Онацький Є. У Вічному місті: Записки українського журналіста. Торон­ то: Новий Шлях, 1981. Т. ІІ: Роки 1931–1932. С. ІІІ. 8 Онацький Є. По похилій площі: Записки журналіста і дипломата. Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1964. Ч. 1. С. 5. 9 Винар Л. Євген Онацький – чесність з нацією: 1894–1979 рр. Нью­Йорк–Мюнхен–Торонто: УІТ, 1981. С. 11. Сіверянський літопис. 2024. № 2 102 політиці приводячи до «справжньої організації». Слід зазначити постійний та невгасимий інтерес героя до проблем рідної України. «То був його вічний біль і невигойна рана»10. У 1927–1943 рр. Онацький – голова Української громади в Римі, автор «Діла», «Ново­ го часу», «Свободи», «Літературно­наукового вістника» та інших видань. Є. Онацький розпочинає активне листовне спілкування з головою Проводу українських націоналістів – полковником Є. Коновальцем, і вже наприкінці 1929–1930 рр. стає членом ОУН, а незаба­ ром і представником ОУН в Італії. З 1930 р. Онацький (псевдоніми «Дометенко», «Ви­ нар», «Італ», «Тарас») стає постійним співробітником націоналістичного журналу «Розбу­ дова нації», який видавався у Празі Миколою Сціборським і Володимиром Мартинцем. Але погляди Онацького не вирізнялися особливим радикалізмом. Значно пізніше, у сере­ дині 1950­х рр., він так визначив сутність своїх переконань: «Український націоналізм, що поклав у підвалини своєї ідеології національний солідаризм, фактично спирається на дуже давню – і чисто українську – традицію й ідею солідарності роду – людей спільного походження, які заступили давній кровний звʼязок чисто духовим і ідейним звʼязком по­ вʼязання між собою, як у Шевченка всіх “мертвих, живих і ненароджених”, українців, що визнають себе приналежними до однієї, всім спільної, соборної української нації»11. Один із перших біографів Онацького Л. Винар влучно охарактеризував процес його ідеологіч­ ної еволюції: «Був здібним політиком, людиною високої товариської культури, і це сприя­ ло звʼязкам Онацького з чужинецькими політичними діячами ... Приступлення молодого, здібного політика до ОУН треба уважати закономірним явищем. По довголітніх світогля­ дових шуканнях Є. Онацький себе “віднайшов” і прийняв ідеологію українського націона­ лізму ... Євген Онацький був глибоко моральною людиною і заразом політиком­реаліс­ том, який усю свою діяльність розглядав під кутом інтересів і добра української нації. У його розумінні націоналізм – “це власне вища понадпартійність, а ніяк не нова партія, що служить партикулярним інтересам і карʼєрам” (У вічному місті, стор. 118)»12. Львівський дослідник О. Зайцев так визначив фактори, що зумовили оформлення на­ ціоналістичної ідеології та організації: «“Поворот праворуч” частини українського націо­ нально­визвольного руху можна пояснити низкою причин: розчаруванням у демократич­ них традиціях старшого покоління, яке програло війну за незалежність; незадоволенням західними демократіями, що санкціонували поділ України між сусідами; еволюцією Поль­ ської держави від парламентарної демократії до “санаційної” диктатури; асиміляційним тиском Варшави; наступом (і прикладом) польського націоналізму: зростанням інтеґраль­ ного націоналізму й тоталітаризму в Європі; державним терором у СРСР і репресивною політикою польської влади, які спонукали насильству протиставити насильство»13. Нато­ мість Я. Грицак зосередив увагу на такому потужному чиннику «посилення тоталітарних течій» у житті західних українців «лівого (КПЗУ), а потім й правого (ОУН) напрямів», як радянська Україна. На його думку, «сталінські антиукраїнські репресії несли основну від­ повідальність за карколомний успіх українського націоналізму» і далі: «Вістря своєї бо­ ротьби ОУН спрямовувала проти місцевих режимів і проти власних “угодовців”, але го­ ловним своїм ворогом вона завжди вважала комуністичну Москву»14. Цей висновок бага­ то чого пояснює у випадку прилучення до руху наддніпрянця Євгена Онацького. Він тяж­ ко переживав поразку революції, ще більше – втрату Батьківщини, і дуже добре знав, ко­ му завдячує тим, що Україна стала для нього недоступною. У свою чергу, Провід ОУН (ПУН) був зацікавлений в тому, щоб залучити на свій бік відомих українських інтелектуалів, котрі змушені були шукати прихистку в Європі. Як лі­ дер ОУН, Є. Коновалець провадив активну міжнародну політику, намагаючись знайти со­ юзників у її боротьбі15. Із щоденникових записів Є. Бачини­Бачинського видно, що в серп­ ні 1929 р. Є. Коновалець цікавився думкою останнього про Є. Онацького16. А перша стат­ тя римського українця в друкованому органі ПУН «Розбудова нації» з’явилася вже в тре­ тьому числі місячника й стосувалася вкрай актуальної проблеми: «Листи з Італії. Дещо про фашизм»17. 10 Демченко Т. Здобуття Батьківщини: життя та творчість Євгена Онацького. С. 66. 11 Онацький Є. Завзяття чи спокуса самовиправдання: Нариси з суспільного життя. Париж, 1956. С. 179. 12 Винар Л. Євген Онацький – чесність з нацією: 1894–1979 рр. С. 14. 13 Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930­ті рр.): Нариси інтелектуальної історії. Київ: Кри­ тика, 2013. С. 248. 14 Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. Київ: Генеза, 1996. С. 206–207. 15 Зайцев О. Коновалець Євген Михайлович. Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Конова­ лець, Євген Михайлович. 16 Бачина­Бачинський Є. Щоденник із Женеви. Життя і смерть полковника Коновальця: Документи. Матеріа- ли. Спогади. Щоденники. Листи. Фотографії. Львів: Червона калина, 1993. С. 129. 17 Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. Львів: Українське видавництво, 2003. Т. 1: 1920–1939. С. 80. Siverian chronicle. 2024. № 2 103 Є. Онацький став членом ОУН у тому ж році, що підтверджується листом Є. Коно­ вальця до В. Мартинця від 10 липня 1930 р., в якому лідер ОУН повідомляє, що доручив М. Сціборському надіслати Євгену Дометійовичу заяву для вступу до організації18. Зви­ чайно, не йшлося про те, щоб він виступав у ролі бойовика, виконував якісь завдання, по­ в’язані з терористичними акціями. Лідерам руху важило його журналістське перо, приваб­ лювали зв’язки в Римі, можливість заснувати осередок у цій європейській столиці, яка привернула їхню увагу диктатурою Б. Муссоліні. Дослідники історії українського націо­ налізму зазначили, що в 1930 р. «Є. Коновалець через відомого українського громадсько­ го діяча і дипломата Є. Онацького, який тоді мешкав у Римі, замислив створити у цьому місті відділ ОУН та зацікавити українським питанням урядові кола Італії, розглядаючи та­ кий напрям дії, як альтернативу німецькій орієнтації»19. З­поміж сюжетів про особисте спілкування з видатними діячами ОУН довоєнної доби варто виокремити два: контакти з Євгеном Коновальцем (1891–1938) – головою Проводу українських націоналістів, та одним із її відомих і визнаних діячів і талановитим поетом й ученим Олегом Ольжичем (Кандибою; 1907–1944). Між двома майже ровесниками Євге­ нами, попри різницю в місці народження (один типовий наддніпрянець, інший – галича­ нин), різних талантах і вподобаннях існували взаєморозуміння й обопільна симпатія. Піс­ ля особистого спілкування з Є. Онацьким його тезка написав до В. Мартинця: «Скажу Вам тільки коротко, що п. О[нацький] зробив на мене дуже гарне вражіння. Це людина ще не здеморалізована, з досить великим, на мою думку, журналістичним хистом. Там в ньо­ го накльовуються деякі справи, які можуть мати навіть великий вплив на дальший розвій діяльності ОУН, розуміється, треба мати терпеливість»20. Є. Онацький теж високо цінував особистість першого провідника ОУН і його роль в українському визвольному русі. За­ слугою Є. Онацького можна вважати те, що своїм циклом статей із нагоди 20­річчя заги­ белі Є. Коновальця (надруковані в газетах «Українське слово», Париж та «Свобода», Джерсі­Сіті, США у 1958 р.) він привернув увагу української діаспори до конкретних об­ ставин загибелі вождя й спричинив палку дискусію21. Природно, що справжнього прізви­ ща вбивці він не знав, але, проаналізувавши відомі факти, правильно «вирахував», хто з контактів полковника Коновальця вчинив замах. Це був Валюх – П. Судоплатов. Тільки через 25 років, уже по смерті Є. Онацького, праця останнього та статті інших авторів під назвою, яку серії дав сам ініціатор журналістського розслідування, вийшли окремою книжкою, а ще через 10 років з ними міг познайомитися й український читач22. Хоча в ді­ аспорі мало хто сумнівався в причетності до замаху радянської розвідки. Так, А. Жуков­ ський у 55­ту річницю смерті Є. Коновальця писав, що він та С. Петлюра «загинули з на­ казу того самого ворога­окупанта»23. Тільки з появою мемуарів П. Судоплатова питання щодо організаторів та виконавців замаху лідера ОУН прояснилося. А. Кентій однозначно вважав останнього людиною, що привела в дію пекельну машину в Роттердамі24. Зі ще однією яскравою особистістю з керівництва ОУН життєві шляхи Є. Онацького, імовірно, перетнулися після заснування в 1937 р. Культурної референтури Проводу ОУН, яку очолив Олег Ольжич. Євгена Дометійовича було запрошено до співпраці25. Вищезга­ дане листування дає уявлення про її характер. Зміст торкався насамперед видавничих справ, причому Ольжич добивався поліпшення наукового апарату статті свого кореспон­ дента26. Публікатор листів М. Антонович визнав правоту редактора, з’ясувавши особливості наукової методики Є. Онацького: він «був дуже ощадний, друкував свої праці на тонкому папері без марґінесу і в рядок, а з уваги на додаткові поправки, його машинопис було 18 Коновалець Є., Мартинець В. «Я бʼю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки…» Невідомі докумен­ ти Організації Українських Націоналістів. Рік 1930 (Листування Голови Проводу ОУН Є. Коновальця і секрета­ ря ПРУН В. Мартинця). Київ: Темпора, 2003. С. 182. 19 Кентій А. Євген Коновалець і початки діяльності ОУН: Передмова. «Я б’ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки…»: Невідомі документи організації українських націоналістів. Рік 1930 (листування Голови Про- воду ОУН Є. Коновальця і секретаря ПРУН В. Мартинця) / Ред. Ю. Олійник. Київ: Темпора, 2003. С. 24. 20 Коновалець Є., Мартинець В. «Я б’ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки…»… С. 165. 21 Онацький Є. Шляхом на Роттердам. Буенос­Айрес: Вид­во Ю. Середяка, 1983. С. 6; Також див.: Онацький Є. Римські відгуки ротердамської трагедії. Записки українського журналіста. Календар-альманах «Відродження» на 1953 р. Буенос­Айрес. С. 29–38. 22 Онацький Є. Шляхом на Роттердам. 181 с.; Онацький Є. Шляхом на Роттердам. Життя і смерть полковника Коновальця: Документи. Матеріали. Спогади. Щоденники. Листи. Фотографії. Львів: Червона калина, 1993. С. 216–291. 23 Жуковський А. Євген Коновалець – у 55­ту річницю смерти. ОУН: минуле і майбуття. Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1993. С. 36. 24 Кентій А. Євген Коновалець і початки діяльності ОУН… С. 3. 25 Зінкевич О. Олег Ольжич. Шляхи життя, творчості й боротьби. Ольжич. О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінке­ вич; передм. Є. Сверстюк. Вид. друге. Київ: Смолоскип, 2009. С. 392–393. 26 Листи О. Кандиби до Є. Онацького / Публікація М. Антоновича. Український історик. 1985. № 1–4. С. 144– 145. Сіверянський літопис. 2024. № 2 104 трудно читати. Д­р Кандиба, який пройшов сувору школу Карлового університету (архео­ логи Нідерле, Стоцький та ін.), звертав увагу на недостатність та недокладність примі­ ток»27. Однак у поштовій листівці від 30 жовтня О. Кандиба знову запрошував Є. Онаць­ кого до співпраці: «Ваша тема до історичного збірника звучить: Політика світових держав супроти України 1917–20 рр. Це має бути систематичний історичний нарис, а не фраг­ мент»28. На перший погляд, нічого надзвичайного, пов’язаного зі збройним протистоян­ ням, – буденні клопоти редактора. Героїчний чин для Олега Ольжича наступив трохи піз­ ніше, коли він очолив українське націоналістичне підпілля в Києві, після розгрому його гестапівцями перебрався до Львова, де й був заарештований. Загинув у таборі Заксенгау­ зен, де довелося поневірятися й Є. Онацькому. Для останнього молодший колега й сорат­ ник залишився на все життя зразком борця, інтелектуала, патріота. У доробку героя нашого нарису є дві газетні публікації, присвячені Олегу Ольжичу29. У листі Є. Онацького до Д. Штогрина від 11 лютого 1966 р. знаходимо таку характеристи­ ку полеглого героя: «Ольжич був в першу чергу великим ідеалістом і навіть мав організа­ ційне псевдо “Ідеаліст”, з того випливала його революційність як почуття обов’язку перед поневоленою Батьківщиною; взагалі в ньому почуття обов’язку було незвичайно сильне, і воно відбивалося не тільки на його політичній діяльності, але й на науковій, де він вияв­ ляв просто таки педантичність. Я мав нагоду спостерігати його, як він у Римі, не знаючи належно італійської мови, все ж вперто працював із проф. Л. Сальвіні над перекладом на італійську мову українських новел, – я просто таки подивляв тоді його впертість, що була випливом його сильної волі та знову таки почуття національного обовʼязку»30. Певною мі­ рою ця оцінка може стосуватися й самого автора. У будь­якому випадку вона переконли­ во доводить, які людські якості варті були його уваги та поваги. Своїм ідейно­політичним налаштуванням, організаційними зв’язками, людськими симпатіями Є. Онацький, безумовно, належав до тієї течії в ОУН, яку згодом стали нази­ вати мельниківцями. Згідно зі спогадами М. Стахіва, навіть «засідання й наради учасників Великого Збору» ОУН, на яких у серпні 1939 р. новим вождем було обрано А. Мельника, відбувалися в «просторому мешканні» професора Онацького в Римі, на Корсо дʼІталія, 631. І. Лисяк­Рудницький писав: «Фракція А. Мельника … завжди підкреслювала свою вірність ідейним традиціям старого, довоєнного націоналізму, проте практичною співпра­ цею з іншими еміґраційними партіями на терені УНРади вона довела свій відхід від націо­ налістичної виключности. Ця група, що обʼєднує переважно більш поміркований, в біль­ шості інтеліґентський націоналістичний елемент, виявляє право­консервативні тенден­ ції»32. У 1965 р. Є. Онацького обрали членом Сенату ОУН33. Щодо проблематики української визвольної боротьби, то в 1930­ті рр. Онацький пуб­ лічно наполягав, що «єдине й дійсно реальне завдання еміграції – в захованні й піддержці традицій визвольної боротьби», пропагуючи гасло «Українська Самостійна Соборна Дер­ жава»34. 21 січня 1932 р. в Брюсселі було підписано важливий документ – «Декларацію українських еміґраційних осередків Європейського об’єднання українських організацій на чужині для виборення національної і державної незалежності України». У тексті лунали тези про мету й засади об’єднання: воно є «позапартійним, національно­громадським сто­ варишенням федеративного характеру», щоб «боронити матеріальні і моральні інтереси українців закордоном та змагати як на терені українського, так і міжнародного життя до здійснення національно­державного ідеалу українського народу». Документ підписали сім діячів, поміж них: від українців Бельгії Дм. Андрієвський, Чехословацької Республі­ ки – М. Ґалаґан, «за Українську громаду в Римі – Є. Онацький»35. На очах Є. Онацького відбувався процес утвердження тоталітарного режиму в Італії. Непростим і малодослідженим є питання щодо ставлення Онацького до ідеології та прак­ тики італійського фашизму, бо для багатьох прибічників українського націоналізму ідео­ логія й практика фашизму здавалися втіленням їхніх власних намірів і планів, спонукали до глибшого вивчення феномену, спокушали стати на шлях наслідування. Олег Ольжич 27 Листи О. Кандиби до Є. Онацького. С. 145. 28 Там само. С. 146. 29 Ольжич О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич; передм. Є. Сверстюк. Вид. друге. Київ: Смолоскип, 2009. С. 626. 30 Лист Є. Онацького до Дм. Штогрина. Український історик. 1985. Ч. 1–4. С. 158–159. 31 Стахів М. «Пацифікація» Західньої України і моя співпраця з полк. Мельником. Андрій Мельник. Спогади та документи. Київ: Вид­во О. Теліги, 1995. С. 152. 32 Лисяк­Рудницький І. Націоналізм. Історичні есе. Київ: Основи, 1994. Т. 2. С. 256. 33 Український націоналізм: Антологія / Упоряд. В. Рог. Київ: Українська Видавнича Спілка ім. Юрія Липи, 2011. Т. 2. С. 22. 34 Онацький Є. Завдання еміґрації і реальна робота. Розбудова нації. 1929. Ч. 6–7. С. 206. 35 Українська політична еміграція 1919–1945: документи і матеріали / Упоряд. В. Лозицький. Київ: Парламент­ ське вид­во, 2008. С. 451. Siverian chronicle. 2024. № 2 105 прохав Онацького підготувати роботу до збірника комісії (при Українському Науковому інституті в США) про суспільно­політичний устрій фашизму. Цей намір не був реалізова­ ний, однак праці останнього з цієї теми з’являлися у «Розбудові нації». У першому листі з Італії Є. Онацький з певним захопленням писав про італійських фашистів (див. дода­ ток 1). Хоча в публіцистиці Є. Онацького домінувало позитивне ставлення до політики дуче, однак він скептично оцінював шанси на приживлення досвіду в українських реаліях, вбачаючи між двома різновидами інтегрального націоналізму суттєву відмінність. Онаць­ кий усвідомлював: такий тип ідеології й організації влади є неприйнятним для бездержав­ ної нації, якою були українці; до того ж для нього, що завжди прагнув індивідуальної сво­ боди, були неприйнятними фашистські методи державного терору, які вельми нагадували сталінську систему в СРСР36. І все ж таки фахівці зазначають, що в середовищі ОУН найактивнішим пропагандис­ том фашистського досвіду залишався Онацький. У своїх статтях він доводив вищість фа­ шистської корпоративної держави, яка підпорядковує всі суспільні сили своїй дисципліні, над демократично­ліберальною державою, що сама є полем для гри суспільних сил; ви­ правдовував скасування свободи преси в Італії необхідністю сильної влади, дисципліни та об’єднання всіх зусиль нації; протиставляв фашизм більшовизмові як реальну політику в інтересах нації – відірваній від життя утопії, а водночас як справжню, духовну револю­ цію – матеріалістичній революції більшовиків, яка, мовляв, давно перетворилася на дику та безглузду контрреволюцію. Онацький вітав «оголошення війни теперішній Европі, для збудовання Европи цілком нової, перейнятої новим, активним фашистівським духом», і закликав спільно з фашизмом рішуче вирушити проти старого ладу псевдодемократичної Європи та нового ладу псевдокомуністичної Євразії37. На думку О. Зайцева, статті Онацького допомагають зрозуміти, що приваблювало чле­ нів ОУН в італійському фашизмі. Публіцист наголошував, що не фашистська практика використання державної влади найбільше цікавить українських націоналістів, а його «ідеалістичні» аспекти, які виявилися ще на стадії боротьби за владу: небажання мирити­ ся з накиненою ззовні «долею», воля до перемоги, прагнення до духовного переродження й творення нової людини, до національного єднання понад партійними, становими та ре­ гіональними інтересами38. Однак профашистський ентузіазм Онацького викликав застере­ ження в деяких керівників ОУН, про що член ПУН Микола Сціборський 19 квітня 1930 р. писав до Є. Коновальця. М. Сціборський був проти оспівування фашизму не стільки з принципових, скільки з тактичних міркувань, побоюючись, що демонстративна прихиль­ ність до нього може призвести до небажаних наслідків для ОУН. Сам Сціборський напри­ кінці 1932 р. виголосив у Парижі реферат «Критика фашизму». Прочитавши про це в ро­ сійській емігрантській газеті «Последние новости», Онацький, який щосили переконував італійських можновладців у симпатіях ОУН до фашизму, написав Коновальцеві обурено­ го листа, запитуючи, чи буде ОУН колись мати єдину лінію в закордонній політиці? Ко­ новалець суворо покартав Сціборського й закликав надалі дотримуватися зовнішньополі­ тичного курсу ОУН та не перешкоджати необдуманими кроками політиці Онацького в Римі. Представник ОУН у Великобританії Євген Ляхович підтримував Онацького і вва­ жав, що фашизм – це стихія, яка захоплює світ, і український націоналізм має відповідати цій стихії39. Найбільш яскраві тексти Онацького, де домінувала зазначена проблематика, у 1942 р. видано окремою збіркою «Італія і фашизм (1920–1935). Сторінки з римського щоденни­ ка» у серії «Загальна бібліотека» накладом 3000 примірників (Т. 1. Прага: Українське вид­ во «Пробоєм», 1942. 228 с.). У додатку подано працю Б. Муссоліні «Доктрина фашизму». У 1928–1939 рр. Є. Онацький серед українських журналістів вважався одним із провід­ них експертів з міжнародних справ та питань внутрішньої політики країни Рад. Водночас зростав і його авторитет як ученого. У 1936–1940 рр. Євген Дометійович – професор укра­ їнської мови у Вищому Східному інституті в Неаполі, в 1940–1943 рр. – лектор у Рим­ ському університеті. Досі затребуваними є його праці того часу: «Українська теоретично­ практична граматика для італійців» (1937), «Studi di Storia e di Cultura Ucraina» (1939), «Словник українсько­італійський» (1941), «Основи суспільного ладу» (1941, 1949), «Ча­ рівне коло та ритуальне оголення» (1938), «Сторінки з римського щоденника» (Т. І–II, 1942–43) та ін. 36 Докл. див.: Демченко Т. Здобуття Батьківщини: життя та творчість Євгена Онацького… С. 73, 76. 37 Див.: Зайцев О. Український націоналізм та італійський фашизм (1922–1939). Україна Модерна. URL: https:// uamoderna.com/md/98­zaitsev/. 38 Там само. 39 Там само. Сіверянський літопис. 2024. № 2 106 Виразна антинацистська позиція Онацького, його публічні протести проти звірств ні­ мецьких окупантів в Україні перетворили його на «ворога Третього рейху»40. Євген Онацький був заарештований німцями за кілька тижнів після капітуляції уряду Пʼєтро Ба­ дольйо – 3 вересня 1943 р. Його протримали в Римі до 15 жовтня й відправили до Берліна. До 12 грудня 1943 р. він перебував у в’язниці та давав свідчення слідчому гестапо Вірзін­ гу. Після того його перевели в «Целленбау», де вже перебував ще один мельниківець Олег Штуль. На початку березня 1944 р. Онацького відвезли на спільний з Мельником допит, який проводив есесівський офіцер Вольф. Німці дали Онацькому змогу пообідати разом з Мельником у найближчому ресторані. Вони могли говорити між собою тільки німецькою в присутності двох агентів гестапо. Після того Онацького повернули в «Целленбау», а Мельника – в готель­в’язницю в Альпах. У «Целленбау» вони знову зустрілися на почат­ ку вересня 1944 р. Онацький був звільнений разом з «вождем ОУН» 18 жовтня 1944 р.41 За внутрішньою документацією ОУН (м), у жовтні 1944 р. з німецьких таборів і тюрем звільнили 43 члени ОУН (м), серед яких, зокрема, були Андрій та Софія Мельники, Євген Онацький, Дмитро Андрієвський, Михайло Селешко, Василь Вассіян, Володимир Марти­ нець, Петро Войновський та ін. Однак на волю вийшли далеко не всі члени організації. Навесні 1945 р. у концтаборах, тюрмах і трудових таборах Німеччини перебувало ще 179 мельниківців42. Згодом Євген Дометійович написав про ув’язнення спомини «У Вавилон­ ському полоні» (Буенос­Айрес, 1949). Після звільнення з тюрми настає короткочасний «другий римський період» у житті Онацького. Відчуваючи реальну загрозу потрапити до рук НКВС, він прийняв нелегке рі­ шення емігрувати до Аргентини, де йому з дружиною Ніною довелося фактично заново створювати своє «коло життя». В «аргентинський період» учений працював дуже напру­ жено, підготував до друку великий «Українсько­італійський словник» (продовження рим­ ського видання 1941 р.), вісім томів «Записок українського журналіста» за 1931–1938 рр., праці «Мітологія греків і римлян», «Шляхом на Роттердам», «Відгуки Роттердамської тра­ гедії в Римі». Видав книжки «У вічному місті: Записки українського журналіста. Рік 1930» (1954), «Завзяття чи спокуса самовиправдання: нариси з суспільного життя» (1956), «Очима душі – голосом серця» (1956), «Портрети в профіль» (1965) та ін. Одноосібно упорядковав у 1957–1967 рр. «Українську малу енциклопедію» (16 книг, 2148 с., наклад 1000 прим.), яка стала синтезом історичних і етнографічних дослідів науковця, працею ці­ лого життя (автор увів у вжиток абревіатуру «УМЕ»). Євген Онацький – інтелектуал високого рівня, закоханий в українську літературу, істо­ рію, книжку як найяскравіший феномен культури й духовності. За характером урівнова­ жений і поміркований, витриманий, він завжди чітко визначав мету і йшов до її реалізації, не розмінюючись на дрібниці. Учений і громадський діяч користувався авторитетом і по­ шаною не тільки в колах української громади Арґентини, але й США, Канади, країн За­ хідної Європи, проте, як засвідчують його листи, і йому чимало діставалося від вороже налаштованих критиків43. Євген Дометійович залишив потужний творчий доробок, що має не тільки академічне значення. Багато висловлених ним міркувань, спостережень, ви­ сновків актуалізуються реаліями сьогодення. Здібний учень і студент, Євген Онацький міг претендувати на кар’єру вченого, публі­ циста, громадського або й державного діяча, проте жовтневі події 1917 р. на теренах ко­ лишньої Російської імперії перекреслили для нього цей шлях, як і для багатьох інших. До­ сліджувати як науковець життєві дороги українських діячів він не зміг, бо з 1919 р. й до самої смерті змушений був жити за межами України. Однак ніхто й ніде не міг йому забо­ ронити робити свою справу на публіцистичному рівні та в мемуарах. Л. Винар зазначив, що «улюбленим жанром» професора була біографія. Він створив близько 200 подібних статей. Тільки в італійському «Літературному словнику творів і персонажів усіх часів і лі­ тератур» (Рим, 1941–1943 рр.) уміщено майже 50 біографічних гасел, які належать йому44. Важливою складовою його спадщини є праці морально­філософського та естетично­ філософського змісту. Про те, як Онацький дивився на питання духовності, свідчить, на­ 40 Див.: Демченко Т. Здобуття Батьківщини: життя та творчість Євгена Онацького… С. 97–103. 41 Радченко Юрій (Амір). «Падають в братні могили <…> члени Організації українських націоналістів»: нацист­ ські репресії проти мельниківців (1941–1944 рр.). Ч. 3. Україна Модерна. URL: https://uamoderna.com/backward/ padaiut­v­bratni­mohyly­chleny­orhanizatsii­ukrainskykh­natsionalistiv­natsystski­represii­proty­melnykivtsiv­1941­ 1944­rr­chastyna­3/. 42 Там само. 43 Див.: Демченко Т., Іваницька С. Історія створення «Української малої енциклопедії» у листуванні Євгена Онацького і Романа Бжеського (1957–1968). Український археографічний щорічник. Київ: Українські пропілеї, 2018. Вип. 21/22. С. 861–894. 44 Винар Л. Євген Онацький – чесність з нацією. Український історик. 1980. Ч. 1–4. С. 164. Також див.: Демчен­ ко Т., Іваницька С. Проблемно­тематичний діапазон біографічних нарисів Євгена Онацького (на прикладі збірки «Портрети в профіль»). Українська біографістика. 2016. Вип. 13. С. 204–220. Siverian chronicle. 2024. № 2 107 приклад, уривок художнього тексту (головне ядро книжки – 60 «переспівів» – було взято в Н. Сальванескі): «У галасі великого міста, в боротьбі за фізичне існування, в культі розваг і спорту, і постій­ ного порушення прав людської гідности, наша душа постійно намагається подати свій застереж­ ливий голос. Але ми не вміємо до нього прислухатися. Занадто мало уваги присвячуємо ми життю душі, хоч тільки воно й важить у поступі кожно­ го з нас. На жаль, ця тема мало приваблює тих, хто має звичку забагато розмовляти з іншими, і дуже мало з самим собою. Говорячи з іншими, ми майже ніколи не кажемо те, що думаємо й відчуваємо. І так виховуємо в собі неправду і лицемірʼя. І так привчаємо себе підлабузнюватися до сильних і ставитися байдуже до слабших. І так шириться своєкорисний матеріялізм, а ідеали вигасають. І все це тільки тому, що ми недооцінюємо справжнє наше чуття, отой безпосередній голос нашої душі, – хоч ми й дуже любимо говорити про нашу чуйність, про нашу надмірну чуйність. О, які ми чуйні! І ми задивляємося в дзеркало нашої марнославности. І, щоб не бачити інших, які нібито ту нашу чуйність занадто вражають, ми замикаємося в на­ шому егоїзмі. І все ж наша душа робить розпучливі зусилля, щоб дати нам про себе знати, щоб ми почули її голос, щоб зрозуміли, що вона – живе. Треба прислухатися до голосу нашої душі»45. Євгена Онацького можна вважати щирим європейцем – за прагненням переймати ідео­ логічні новації, стандарти культурного й духовного життя того світу, який відкрився пере­ моженим неофітам української державності після поразки революції. Упродовж своїх ба­ гаторічних поневірянь, фактично цілого життя, проведеного на чужині, Є. Онацький ніко­ ли не забував про Батьківщину, залишався українцем. Роздуми про вітчизну наповнюють його публіцистику, надають їй інтелектуального блиску й філософської глибини непід­ робної емоційності: «Ні, Батьківщина не відкидається, її здобувається! … Батьківщи- на, – формулює автор, – це синтеза духу й території; це синтеза всіх національних вар- тостей, що їх витворив за час свого історичного життя і що ними живе народ, який заселює ту територію… І саме тому батьківщина існує тільки тоді, якщо існує духо- во» (виділено Є. Онацьким – С.І., Т.Д.)46. Однак тема України присутня й на рівні побутовому, коли якась дрібничка служить приводом до стриманого, але щирого емоційного сплеску. Зворушує незначний, на пер­ ший погляд, епізод із римських записок початку 1930­х pp.: «Сьогодні пошта принесла мені блакитну коверту з блакитною карткою. Ніби шматок нашого українського неба. Ні­ би відрізану частинку жовтоблакитного прапору. Ніби веселий привіт. Ніби спокійну при­ гадку»47. Ще сильніше враження справляє спогад про рідний край, малу батьківщину. Пе­ ребуваючи в Заксенгаузені, Є. Онацький уперше за 25 останніх років свого життя побачив сніг. Сніг у Римі випадав вряди­годи на пів години, призводив до «мокречі» й «ожеледи­ ці ... Цей же сніг нагадав мені дитячі роки в далекій, рідній Чернігівщині, де в такому сні­ гу я робив по подвір’ю й садку дорожки, розкидав сніг або й замітав його, щоб можна бу­ ло вільно пройти до дровітні, до холодника, до воріт і хвіртки...»48. Цю домінанту світосприйняття Є. Онацького помітили й належно оцінили дослідники його життя й творчості. «В УМЕ переважають гасла з виразним національним та хрис­ тиянським світоглядом, зокрема, з історії та культури. Читаючи їх, так і відчуваєш, що ав­ тор – високоерудований учений – уболіває за знедолений український народ і вірить у йо­ го майбутнє у вільній, незалежній і соборній Україні», – наголосив М. Мушинка49. Постать Є. Онацького приваблює своєю ерудицією, працездатністю, широким спект­ ром інтелектуальних зацікавленостей. Він залишив потужний слід у культурному, духов­ ному житті українства, насамперед в українській мемуаристиці, журналістиці, ідеології. Вражають і масштаби практичної діяльності цієї непересічної особистості – дипломатія, викладацька робота, підготовка словників, енциклопедії, керівництво багатьма громад­ ськими інституціями в Італії, Арґентині – країнах, де йому судилося жити тривалий час. Ця постать є знаковою і в царині українського політичного життя. Прилучення «римсько­ 45 Онацький Є. Очима душі, голосом серця. Переспіви. Буенос­Айрес: Перемога, 1956. С. 7. 46 Онацький Є. Спрага справедливості: Нариси з суспільного життя. Буенос­Айрес: Перемога, 1950. С. 108–109. 47 Онацький Є. У вічному місті: Записки українського журналіста, рік 1930. Буенос­Айрес: Вид­во М. Денисюка, 1994. С. 509. 48 Онацький Є. У Вавилонському полоні: (спомини). Буенос Айрес: [б. в.], 1948. С. 92. 49 Мушинка М. Євген Онацький – призабутий український енциклопедист. Українська енциклопедистика: Мат. ІІІ міжн. наук. конф., 22–23 жовтня 2013 р. Київ, 2014. С. 103. Сіверянський літопис. 2024. № 2 108 го українця» до Організації Українських Націоналістів, активне співробітництво в пресо­ вих виданнях ОУН засвідчує не тільки невгамовний громадський темперамент діяча, але й чітке розуміння простої істини – за свободу треба боротися всіма доступними методами, а в умовах війни – збройно. Додаток 1 Онацький Є. Листи з Італії. I. Дещо про фашизм (скорочено) «На вас, завзятці-юнаки, що возлюбили Україну, кладу найкращії гадки, мою сподіванку єдину...» М. Старицький Розпочинаючи ці мої листи до читачів «Розбудови Нації», мушу попередити, щоби не чекали від мене систематичних оглядів економічного й соціяльного життя нової фашистівської Італії; була б це певно цікава й корисна праця, але вона потребує инчих обставин – більшого часу, більшого часопи­ су і більшої спеціалізації. Ставлю собі далеко скромнійші завдання – подавати час від часу декілька особистих помічень, думок, фактів, що могли би дати читачеві можливість самому зрозуміти не так систематичний розвиток фашистівського руху та його перетворення в державних формах італій­ ського королівства, як той дух, яким рух той пересякнутий і який надає йому своєрідного змісту й форм. Хотілось би, щоби наш український еміґрант, зануджений у злиденній щоденній боротьбі за шматок хліба, зденервований і розчарований, з підбитими крилами своїх найкращих мрій і сподіва­ нок, – відчував коли не коли подихи живого бадьорого духу, невтомну енергію й запальну віру, що ще доси, не вважаючи на кілька років важкої боротьби, окриляють молодь Італії й ведуть її до все нових і нових досягнень для своєї батьківщини. Хотілось би, щоб, чи то в холодному похмурому Берліні, чи у вохкій задимленій Празі, чи у галасливому сірому Парижі, відчував він також иноді подув пестливого вітру знад Середземного Моря, і чарівну блакить глибокого неба, і пал південного сонця, і зелену роскіш садів та величезних парків, – всю ту красу, що розлита в природі, відбита в музеях та ґалєріях, визначила цілий напрям діяльности й розвитку старої Італії. Стара й молода Іта­ лія... Майже як колишня Малоросія й теперішня Україна... […] У розсіяній по цілому світі українській еміґрації, здеморалізованій банкроцтвом першої спроби національно­державної творчости, розбитій ріжними нещасливими орієнтаціями на кілька ворожих і рівно – безсилих таборів, фашистівськнй італійський рух викликав цілком зрозуміле зацікавлення, і перш за все тим, що він відразу мусів повести збройну боротьбу із своїми італійськими комуніста­ ми, що отримували гроші й вказівки з Москви. Здавалося, що український антикомуністичний рух знаходив собі сильного й вірного союзника. Та розчаровання прийшло дуже швидко. Італійський фашизм, заволодівши владою й розчавивши комуністів у себе, перший з усіх, т. з. буржуазних уря­ дів, простягнув дружню руку московському урядові та поспішився, як казав Мусоліні, «увести Ро­ сію знова в коло цивілізованих народів». Цей крок фашистівського уряду був ніби добре відро води на розпалені голови українських інтервенціоністів. Але вода видно швидко випарилася, бо чужі успіхи нерідко запоморочують слабкі голови. Чимало українських націоналістів почало називати себе залюбки українськими фашистами й шукати підтримки у італійських фашистів. Вони не добачали, що між українським націоналізмом й італійським фашизмом лежить неперехідна поки що прирва, яку може заповнити хиба час та вперта завзята праця. Італійський фашизм має те спільне з українським націоналізмом, що він теж є перш за все яскра­ во висловленим націоналізмом. Але поза тим... Італійський фашизм завжди мав свою державу, яку треба було лише підперти, відремонтувати, підвести нові підмуровання, повставляти побиті вікна, пофарбувати стіни та гарненько причепури­ ти. Перед молодим українським націоналізмом стоїть цілком инче завдання: він мусить ще віднайти свою державу, сприяти можливо скорому та щасливому її народженню й твердою рукою підтрима­ ти, коли вона почне здійматися на ще кволі ноги. Ріжниця величезної принципової ваги. Фашизм є націоналізмом нації державної, ворожої будь­яким ірідентам, готової всіх і вся при­ нести в жертву культові своєї вже створеної держави. Український націоналізм є, навпаки, націоналізмом нації недержавної, що тільки й живе іріден­ тизмом і готовий принести всіх і вся в жертву для зруйновання культу тих держав, що не дають йо­ му жити. Фашизм, устами найбільшого свого проводиря й ідеольога – Мусоліні, не раз проголошував ці­ лому світові, що він не є крам для експорту, Що він, на місци лише в Італії – і це цілком зрозуміло, бо державний націоналізм виключає всі инчі націоналізми, – мусить навіть поборювати їх, бо вба­ чає в них можливих майбутніх ворогів чи суперників. Тому власне всі спроби т. з. «фашистів» инчих держав – знайти матеріяльну підтримку в Римі – завжди знаходили й знаходитимуть вельми зимне приняття. Певно, що молодий український націоналізм дещо перейняв вже від італійського фашизму і це перш за все визнання потреби залізної гієрархичної організації та підпорядковання всіх приватних, партійних і клясових інтересів інтересам батьківщини. – «Батьківщина понад все». Далі визнання переваги сили духа над силою матерії. У свій час італійські фашисти, а тепер й українські націона­ Siverian chronicle. 2024. № 2 109 лісти не піддають своєї справи розрахункам, – вони й без розрахунків знають, що проти них стоїть величезна матеріяльно­переважаюча сила. Але, далекі від чванькуватих націоналістів бувшої Росії, що намагалися звоювати цілий світ кількістю дурних голов («Шапками закидаєм»!), вони, повні ві­ ри й свідомої волі, не підносять старе заялозене гасло: «Борітеся – поборете», – гасло так ганебно спаскуджене його бувшими носителями й тому його більше негідними. Італійський фашизм й український молодий націоналізм спираються обидва на молодь, активну, неспокійну, шукаючу все нових шляхів, все нових засобів, бо для молоді так само натурально діла­ ти, як для дідів – розважати, – тут навіть більше фізіольоґії, ніж психольоґії. Критики молодого українського націоналізма дивуються, чому саме український молодий націоналізм бере монополь на віру, коли всі инчі українські партії так само вірять, бо инакше б не існували. Монополь на віру, розуміється, ніхто не бере й не може брати, але коли фактично виходить, що українські партії в ми­ нулому не мали віри, то на то є поважні причини. «Віра без діл мертва єсть», – але й там, де забагато розважности, – замало діла. У час революцій пізно думати, – треба робити. У тому власне є заслуга італійського фашизму перед батьківщиною, що в хвилину смертельної небезпеки, коли державні діди сиділи, почухуючи глибокодумні голови перед примарами комуніс­ тичної революції, фінансовим та економічним крахом, господарським безладдям та національними невдачами на полі закордонної політики, – молодь відчула непереможне бажання не розважати, а ді­ яти, і, схопившись за рушниці, почала наводити свій лад, що походив спершу більше на безладдя, – при чому влітало також високодумним головам, – а скінчився повною перемогою «чину» й «віри» над «розважністю» та «розрахунками». Тим часом нашу українську молодь революція застукала непідготовленою, бо вона занадто від­ чувала на собі авторитет «високошановних» та «заслужених» старших громадян, – у котрих все бу­ ло, розуміється, окрім одного єдино­потрібного в кожній революції – уміння рішуче й безперестан­ но ділати. Не працювати, – працездатости у нас, особливо щодо засідань, можна було позаздріти, а власне ділати. За це наша молодь жорстоко заплатила. Тим часом як старші розважали над ріжними теоретичними, байдужими для життя нації пунктами ріжних мертворождених програм, радилися й сперечалися, – молодь дисципліновано й свідомо чекала й… гинула. Хтось бо инчий не радився й не чекав. Тим­то програли ми першу революцію. Тому­то, наче парії, не знаходимо ми для себе місця на банкеті вільних народів… Але за першою прийде ще друга. Ця знайде нас вже на поготівлі. Зʼєднані в одній міцній організації, перейняті палкою любовʼю до батьківщини понад партії й кляси, озброєні досвідом своєї й чужих революцій, свідомі своєї мети й своїх завдань, ми зуміємо розбити нарешті прокляті мури... «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить» (Ів. Франко). Подається в авторській редакції за першодруком: Розбудова нації: орган проводу українських націоналістів. Прага, 1928. Ч. 3. С. 93–96. References Bilokin, S. (2016). Perednie slovo. Onatskyi Ye. Ukrainska mala entsyklopediia [Foreword. Onat- skyi E. Ukrainian small encyclopaedia]. Kyiv, Ukraine. Demchenko, T. (2016). Zdobuttia Batkivshchyny: zhyttia ta tvorchist Yevhena Onatskoho [Gaining the Motherland: life and work of Yevhen Onatskyi]. Chernihiv, Ukraine. Demchenko, T., Ivanytska, S. (2016). Problemno­tematychnyi diapazon biohrafichnykh narysiv Yev­ hena Onatskoho (na prykladi zbirky «Portrety v profil») [Problematic and thematic range of biographical essays by Yevhen Onatskyi (on the example of the collection «Portraits in profile»)]. Ukrainska biohrafis- tyka – Ukrainian biographical studies, 13, P. 204–220. Demchenko, T., Ivanytska, S. (2018). Istoriia stvorennia «Ukrainskoi maloi entsyklopedii» u lystuvan­ ni Yevhena Onatskoho i Romana Bzheskoho (1957–1968) [History of the creation of the «Ukrainian small encyclopaedia» in the correspondence of Yevhen Onatskyi and Roman Brzeski (1957–1968)]. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk – Ukrainian archaeographic yearbook, 21/22, P. 861–894. Kyiv, Ukraine. Hrytsak, Ya. (1996). Narys istorii Ukrainy: formuvannia modernoi ukrainskoi natsii XIX–XX st. [Essay on the history of Ukraine: formation of the modern Ukrainian nation in the 19th–20th c.]. Kyiv, Ukraine. Kentii, A. (2003). Yevhen Konovalets i pochatky diialnosti OUN: Peredmova. «Ia bʼiu v dzvin, shchob zrushyty spravu OUN z mertvoi tochky…» [Yevhen Konovalets and the beginnings of the OUN: Fore­ word. «I am ringing the bell to move the OUN case forward...»]. Kyiv, Ukraine. Lozytskyi, V. (2008). Ukrainska politychna emihratsiia 1919–1945: dokumenty i materialy [Ukrainian political emigration 1919–1945: documents and materials]. Kyiv, Ukraine. Mirchuk, P. (2003). Narys istorii Orhanizatsii Ukrainskykh Natsionalistiv [Essay on the history of the Organisation of Ukrainian Nationalists]. Lviv, Ukraine. Mushynka, M. (2014). Yevhen Onatskyi – pryzabutyi ukrainskyi entsyklopedyst [Yevhen Onatskyi – a forgotten Ukrainian encyclopaedist]. Kyiv, Ukraine. Roh, V. (2011). Ukrainskyi natsionalizm: Antolohiia [Ukrainian nationalism: Anthology]. Kyiv, Ukrai­ ne. Сіверянський літопис. 2024. № 2 110 Stakhiv, M. (1995). «Patsyfikatsiia» Zakhidnoi Ukrainy i moia spivpratsia z polk. Melnykom. Andrii Melnyk. Spohady ta dokumenty [«Pacification» of Western Ukraine and my cooperation with col. Melnyk. Andrii Melnyk. Memoirs and documents]. Kyiv, Ukraine. Zaitsev, O. (2013). Ukrainskyi integralnyi natsionalizm (1920–1930­ti rr.): Narysy intelektualnoi istorii [Ukrainian integral nationalism (1920s–1930s): Essays on intellectual history]. Kyiv, Ukraine. Zhukovskyi, A. (1993). Yevhen Konovalets – u 55­tu richnytsiu smerty. OUN: mynule i maibuttia [Yevhen Konovalets – on the 55th anniversary of his death. OUN: past and future]. Kyiv, Ukraine. Zinkevych, O. (2009). Oleh Olzhych. Shliakhy zhyttia, tvorchosti y borotby [Oleh Olzhych. Ways of life, creativity and struggle]. Kyiv, Ukraine. Zinkevych, O., Sverstiuk, Ye. (Ed.). (2009). Olzhych O. Vybrani tvory [Olzhych O. Selected works]. Kyiv, Ukraine. Демченко Тамара Павлівна – кандидат історичних наук, доцент, Заслужений праців­ ник освіти України (м. Чернігів, Україна). Demchenko Tamara – candidate of historical sciences, docent, Honored worker of educati­ on of Ukraine (Chernihiv, Ukraine). E­mail: kafistukr@ukr.net Іваницька Світлана Григорівна – доктор історичних наук, доцент кафедри історії України, Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка (м. Суми, Україна). Ivanytska Svitlana – doctor of historical sciences, docent of the department of history of Ukraine, Sumy A.S. Makarenko state pedagogical university (Sumy, Ukraine). E­mail: roxsolana1964@gmail.com “FOR ME, OUR ‘NATIONALISM’ – ACTUALLY THE HIGHEST SUPRA-PARTISANSHIP...”: YEVHEN ONATSKY AS A MEMBER OF THE OUN The purpose of the article is to analyze the life and worldview of the historian, publicist, public and po- litical figure, native of Chernihiv-Sivershchyna Yevhen Onatsky (1894–1979) in the context of the evolution from socialist and federalist ideas to integral nationalism, to highlight his participation in the Organization of Ukrainian Nationalists, to characterize his communication with E. Konovalets and O. Olzhych, to show what in the experience of Italian fascism attracted his attention and why these observations are significant in the modern era. The proposed work is based on the methods of «new biographical history», which me- ans the study of the individual in the system of socio-cultural communications, and «new intellectual histo- ry», which involves the study of historical narrative and the representation/broadcasting of the authorʼs text to the readership. The scientific novelty: for the first time in scientific literature, the process of invol- vement of the «Roman Ukrainian» in the OUN and his cooperation in OUN press publications is compre- hensively analyzed, Onatskyʼs thoughts on the origin and content of totalitarian ideologies and the instruc- tiveness of this experience for the younger current of Ukrainian emigration are presented. The authors conclude that Onatsky left a powerful mark on Ukrainian memoir, journalism, ideology, and in such areas of practice as diplomacy, teaching, preparation of dictionaries and encyclopedias, and leadership of many Ukrainian institutions in Italy and Argentina. Onatskyʼs public temperament and communication skills, journalistic pen and analytical mind were in demand in the field of activity of the new political force of the interwar period, the Organization of Ukrainian Nationalists. Key words: Yevhen Onatsky, Yevhen Konovalets, Oleh Olzhych, Organization of Ukrainian Nationa- lists, «Rozbudova natsiyi», integral nationalism, Italian fascism. Дата подання: 31 січня 2024 р. Дата затвердження до друку: 29 лютого 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Демченко, Т., Іваницька, С. «Для мене наш “націоналізм” – то власне вища понадпартій­ ність…»: Євген Онацький як член ОУН. Сіверянський літопис. 2024. № 2. С. 99–110. DOI: 10.58407/litopis.240211. Цитування за стандартом APA Demchenko, Т., Ivanytska, S. (2024). «Dlia mene nash “natsionalizm” – to vlasne vyshcha ponadpartii­ nist…»: Yevhen Onatskyi yak chlen OUN [“For me, our ‘nationalism’ – actually the highest supra­parti­ sanship...”: Yevhen Onatsky as a member of the OUN]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2, P. 99– 110. DOI: 10.58407/litopis.240211.

Схожі ресурси