"Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв

"Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв

Мета статті: простежити історію появи та розповсюдження популярних у середовищі вірних Московського патріархату так званих «пророцтв / повчань», приписуваних схиігумену Чернігівського Троїце-Іллінського монастиря Лаврентію Проскурі (1868–1950). На основі архівних документів, розсекречених в Україні...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2024
Автор: Шуміло, В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Дослідницькі нотатки
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199849
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:"Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв / В. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2024. — № 2. — С. 133-147. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-199849
record_format dspace
spelling irk-123456789-1998492024-11-02T20:35:02Z "Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв Шуміло, В. Дослідницькі нотатки Мета статті: простежити історію появи та розповсюдження популярних у середовищі вірних Московського патріархату так званих «пророцтв / повчань», приписуваних схиігумену Чернігівського Троїце-Іллінського монастиря Лаврентію Проскурі (1868–1950). На основі архівних документів, розсекречених в Україні після Революції Гідності та закону про декомунізацію, показати, що о. Лаврентій Проскура цих симулякрів ніколи не промовляв, їх штучне створення на поч. 1990-х рр. було спецоперацією КДБ–ФСБ з метою формування агресивної та шовіністичної ідеології, яка в державних і церковних колах Російської Федерації має офіційну назву «Русскій мір», а в Україні та вільному світі після широкомасштабного вторгнення РФ в Україну отримала наймення «рашизм». Симулякрам-пророцтвам «старця Лаврентія Чернігівського» в цьому штучному конструкті відведено одну з головних ролей. Наукова новизна: у науковий обіг введено архівні документи, які дозволяють викрити фальшивість усієї концепції в цілому. Використано загально-історичний принцип об’єктивності. Висновок. Традиції совєтської пропаганди продовжуються в сучасній Російській Федерації, але тепер вони поєднані із псевдоправославною риторикою, що перетворило РФ як державу – за активної підтримки керівництва Московської патріархії – у фундаменталістську тоталітарну секту. Фальшиві пророцтва, приписувані прп. Лаврентію Чернігівському, відіграли в цьому вагому роль, вони залишаються одним із головних конструктів ідеології так званого «русского міра», їх продовжують використовувати в РФ у людиноненависницькій пропаганді рашизму та виправданні рашистсько-української війни. Саме для цього їх і було створено. The purpose of the publication: is to trace the history of the emergence and dissemination of the socalled «prophecies / teachings» popular among faithful of the Moscow patriarchate, attributed to the schiastic abbot of the Chernihiv Trinity-Elijah monastery Lavrentiy Proskura (1868–1950). On the basis of archival documents declassified in Ukraine after the Revolution of Dignity and the law on decommunisation, to show that Fr Lavrentiy Proskura never said these simulacrums, their artificial creation in the early 1990s was a special operation of the KGB–FSB to form an aggressive and chauvinistic ideology, which in the state and Church circles of the Russian Federation is officially called «Russian world», and in Ukraine and the free world after the large-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation was called «rashism ». Simulacrum-prophecies of the «elder Lavrentiy of Chernihiv» play a major role in this artificial construct. Scientific novelty: archival documents have been introduced into scientific circulation, which allow us to expose the falsity of the whole concept. The general historical principle of objectivity is used. Conclusion. Traditions of Soviet propaganda continue in the modern Russian Federation, but now they are combined with pseudo-Orthodox rhetoric, which has turned the Russian Federation as a state – with the active support of the leadership of the Moscow patriarchate – into a fundamentalist totalitarian sect. The false prophecies attributed to St Lavrentiy of Chernihiv played a significant role in this, and they remain one of the main constructs of the so-called «Russian world» ideology, and they continue to be used in the Russian Federation in the hateful propaganda of racism and justification of the racist-Ukrainian war. This is exactly what they were created for. 2024 Article "Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв / В. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2024. — № 2. — С. 133-147. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240214 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199849 271.2722.51:[27544.8:27768(089.5) uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Дослідницькі нотатки
Дослідницькі нотатки
spellingShingle Дослідницькі нотатки
Дослідницькі нотатки
Шуміло, В.
"Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв
Сiверянський літопис
description Мета статті: простежити історію появи та розповсюдження популярних у середовищі вірних Московського патріархату так званих «пророцтв / повчань», приписуваних схиігумену Чернігівського Троїце-Іллінського монастиря Лаврентію Проскурі (1868–1950). На основі архівних документів, розсекречених в Україні після Революції Гідності та закону про декомунізацію, показати, що о. Лаврентій Проскура цих симулякрів ніколи не промовляв, їх штучне створення на поч. 1990-х рр. було спецоперацією КДБ–ФСБ з метою формування агресивної та шовіністичної ідеології, яка в державних і церковних колах Російської Федерації має офіційну назву «Русскій мір», а в Україні та вільному світі після широкомасштабного вторгнення РФ в Україну отримала наймення «рашизм». Симулякрам-пророцтвам «старця Лаврентія Чернігівського» в цьому штучному конструкті відведено одну з головних ролей. Наукова новизна: у науковий обіг введено архівні документи, які дозволяють викрити фальшивість усієї концепції в цілому. Використано загально-історичний принцип об’єктивності. Висновок. Традиції совєтської пропаганди продовжуються в сучасній Російській Федерації, але тепер вони поєднані із псевдоправославною риторикою, що перетворило РФ як державу – за активної підтримки керівництва Московської патріархії – у фундаменталістську тоталітарну секту. Фальшиві пророцтва, приписувані прп. Лаврентію Чернігівському, відіграли в цьому вагому роль, вони залишаються одним із головних конструктів ідеології так званого «русского міра», їх продовжують використовувати в РФ у людиноненависницькій пропаганді рашизму та виправданні рашистсько-української війни. Саме для цього їх і було створено.
format Article
author Шуміло, В.
author_facet Шуміло, В.
author_sort Шуміло, В.
title "Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв
title_short "Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв
title_full "Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв
title_fullStr "Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв
title_full_unstemmed "Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв
title_sort "русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного лаврентія чернігівського, яких він ніколи не промовляв
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2024
topic_facet Дослідницькі нотатки
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199849
citation_txt "Русского царя будет бояться сам антихрист…": "пророцтва" преподобного Лаврентія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв / В. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2024. — № 2. — С. 133-147. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT šumílov russkogocarâbudetboâtʹsâsamantihristproroctvaprepodobnogolavrentíâčernígívsʹkogoâkihvínníkolinepromovlâv
first_indexed 2024-11-10T19:07:50Z
last_indexed 2024-11-10T19:07:50Z
_version_ 1815363631845474304
fulltext Siverian chronicle. 2024. № 2 133 ДОСЛІДНИЦЬКІ НОТАТКИ УДК 271.2­722.51:[27­544.8:27­768(089.5) Віталій Шуміло • «РУССКОГО ЦАРЯ БУДЕТ БОЯТЬСЯ САМ АНТИХРИСТ…»: «ПРОРОЦТВА» ПРЕПОДОБНОГО ЛАВРЕНТІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО, ЯКИХ ВІН НІКОЛИ НЕ ПРОМОВЛЯВ DOI: 10.58407/litopis.240214 © В. Шуміло, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000­0003­2257­5422 Мета статті: простежити історію появи та розповсюдження популярних у середовищі вір- них Московського патріархату так званих «пророцтв / повчань», приписуваних схиігумену Чернігів- ського Троїце-Іллінського монастиря Лаврентію Проскурі (1868–1950). На основі архівних докумен- тів, розсекречених в Україні після Революції Гідності та закону про декомунізацію, показати, що о. Лаврентій Проскура цих симулякрів ніколи не промовляв, їх штучне створення на поч. 1990-х рр. було спецоперацією КДБ–ФСБ з метою формування агресивної та шовіністичної ідеології, яка в державних і церковних колах Російської Федерації має офіційну назву «Русскій мір», а в Україні та вільному світі після широкомасштабного вторгнення РФ в Україну отримала наймення «рашизм». Симулякрам-пророцтвам «старця Лаврентія Чернігівського» в цьому штучному конструкті відве- дено одну з головних ролей. Наукова новизна: у науковий обіг введено архівні документи, які дозво- ляють викрити фальшивість усієї концепції в цілому. Використано загально-історичний принцип об’єктивності. Висновок. Традиції совєтської пропаганди продовжуються в сучасній Російській Федерації, але тепер вони поєднані із псевдоправославною риторикою, що перетворило РФ як державу – за ак- тивної підтримки керівництва Московської патріархії – у фундаменталістську тоталітарну сек- ту. Фальшиві пророцтва, приписувані прп. Лаврентію Чернігівському, відіграли в цьому вагому роль, вони залишаються одним із головних конструктів ідеології так званого «русского міра», їх продовжують використовувати в РФ у людиноненависницькій пропаганді рашизму та виправданні рашистсько-української війни. Саме для цього їх і було створено. Ключові слова: о. Лаврентій Проскура, пророцтва Лаврентія Чернігівського, русскій мір, ра- шизм, російсько-українська війна. Будинок О.М. Голоти, у якому в 1929–1941 рр. жив о. Лаврентій Проскура. Сіверянський літопис. 2024. № 2 134 Люди мого покоління й старші, хто народився й зростав у Совєтському Союзі1, на­ вчався в совєтській школі та ВНЗ, добре пам’ятають головний наратив совєтської пропа­ ганди, розрахований на внутрішній «глибинний народ»: капіталістичний Захід за своєю природою – антисовєтський, він онтологічно ворожий до СССР, а відтак головною ціллю Заходу завжди було й буде намагання знищити за будь­яку ціну найморальнішу, найспра­ ведливішу та найщасливішу країну світу – Совєтський Союз, хранителя єдиного істинно- го вчення – комунізму. Найогиднішим і водночас найхарактернішим артефактом совєт­ ської антизахідної пропаганди залишиться книга «ЦРУ проти СССР», де зібрано неймо­ вірну кількість брехні та наклепів як на «капіталістичний Захід», так і на власних грома­ дян – дисидентів, які боролися за права людини в Совєтському Союзі2. Ця й подібні їй книжки мільйонними тиражами розповсюджувалися по країні, були в кожній шкільній чи сільській бібліотеці. Як людина, яка належала до антисовєтського руху опору та брала активну участь у бо­ ротьбі за повалення совєтського режиму та розвал СССР і водночас була вірянином ката­ комбної Істинно­Православної Церкви, я мав змогу спостерігати, як пропагандистський наратив КДБ про «багаторічну боротьбу Заходу проти Совєтського Союзу» перетворився на «споконвічну боротьбу Заходу проти православної Росії». Головний посил до «глибин­ ного народу» став таким: Захід за своєю природою – антиправославний, тому головною ціллю Заходу завжди було й буде намагання знищити за будь­яку ціну «православну Ро­ сію» – найморальнішу, найсправедливішу та найщасливішу країну світу. Не пройшло й року, відколи розпався СССР, як з’явилися численні брошури на цю те­ му, які розповсюджувалися по парафіях Московського патріархату «от Москвы до самых до окраин» колишнього Совєтського Союзу. Така організована та масова поява цієї літе­ ратури свідчить про те, що з’явилася вона не випадково, не сама по собі – це було ціле­ спрямованою акцією ФСБ – правонаступниці КДБ. Можна впевнено стверджувати, що ре­ ваншистський рух у КДБ–ФСБ виник одразу ж після падіння совєтської влади, тривав усі 1990­ті рр., допоки вся повнота влади в РФ – правонаступниці СССР – не опинилася в 2000 р. в руках чекістів3. Відтепер офіційною ідеологією чекістського режиму стало «со­ вєтське православ’я» – гібрид совєтської ідеології з православ’ям Російської імперії, сут­ ність якої коротко така: Росія завжди була і є хранителькою єдиного істинного вчення – православ’я, навіть у часи богоборчого комуністичного режиму, а (тепер уже не капіталіс­ тичний, а єретичний, масонський, ліберальний тощо) «колективний Захід» – її споконвіч­ ний ворог – сторіччями намагається Росію–СССР–РФ знищити. Росія звідусіль оточена ворогами, тому її головна місія у світі – протистояти «відступницькому Заходу» як «ко­ лективному антихристу»4. Цей комплекс псевдоправославної агітаційної літератури потребує всебічного дослід­ ження як феномен, тож зробимо в цьому напрямку перший крок і розглянемо симулякр, який найбільше вплинув на розповсюдження на постсовєтському просторі наративів про 1 Вважаємо за доцільне використовувати стосовно влади більшовиків не «радянська», а «совєтська» влада (від «Советы рабочих и крестьянских депутатов…»), оскільки в Україні з 1917 р. існувала як орган законної держав­ ної влади Українська Центральна Рада, відтак термін «радянська влада», на нашу думку, було совєтською вла­ дою навмисно спотворено й уведено до вжитку в Україні як співзвучний зі звичною для української спільноти УЦР. 2 Яковлев Н.Н. ЦРУ против СССР. Москва: Молодая гвардия, 1979; Його ж. ЦРУ против СССР. Изд. 2­е, допол­ ненное. Москва: Правда, 1983. Напередодні Широкої війни РФ проти України цю книгу без жодних купюр було перевидано московським видавництвом «Родина» в серії книг «Тайная война против СССР»: Яковлев Н.Н. ЦРУ против СССР. Москва: Родина, 2021. Це пропагандистське видавництво спеціалізується переважно на такій літе­ ратурі, див., наприклад, книги, видані в тій же серії: Швейцер П. Тайная стратегия развала СССР. Роль адми­ нистрации США. Москва: Родина, 2021; Сейерс М. Тайная война против России. 1918–1945 годы. Москва: Роди­ на, 2021; Лисичкин В., Шелепин Л. АнтиРоссия. Крупнейшие операции Запада XX века. Москва: Родина, 2022 та ін. Із найновіших, присвячених вже широкомасштабному вторгненню РФ в Україну, див., наприклад: Пы­ лев С., Авраменко Ю., Мещеряков А. Прописи войны. События, которые становятся судьбой. Москва: Родина, 2022 (на обкладинці – абревіатура «СВО» у вигляді російського державного прапора); Артемов А. Ничего не бойся. Фронтовые заметки и рассказы. Москва: Родина, 2024 (Серия: СВО – не начало войны…) та ін. 3 Див. фундаментальне дослідження на цю тему: Фельштинський Ю., Попов В. Від Червоного терору до мафіоз­ ної держави: спецслужби Росії в боротьбі за світове панування (1917–2036) / Пер. з рос. С. Громенко. Київ: Наш Формат, 2022. Частина друга монографії повністю присвячена саме цьому питанню: «Захоплення держбезпекою влади в Росії та створення націонал­імперії» (С. 359–606). 4 Див., наприклад, одну із багатьох статей на цю тему, узяту нами з інтернету навмання: Карамышев Сергий, священник. ЕС и США как коллективный антихрист. Русская народная линия. 2013. 14 ноября. URL: https://ruskline.ru/news_rl/2013/11/14/es_i_ssha_kak_kollektivnyj_antihrist. Термін «колективний антихрист» взято пропагандою ФСБ / РПЦ МП із антисовєтської та антисергіянської полемічної літератури ІПЦ та Російської Православної Церкви Закордоном, направленої проти богоборчої совєтської влади та колаборанта із безбожною владою – сучасної Московської патріархії. Цей термін означав совєтську владу та СССР як антихристиянську державу – «богоборчий СССР – колективний антихрист». Як це відбулося з багатьма ідеями в СССР–РФ, термін «колективний антихрист» після розвалу Совєтського Союзу взяли на озброєння ФСБ та РПЦ МП, змінивши йо­ го зміст на протилежний. Siverian chronicle. 2024. № 2 135 «РФ – хранительницу православия» та «триединый русский народ», що, врешті­решт, призвело до виникнення людиноненависницької рашистської ідеології та сучасної ра­ шистсько­української війни. Ідеться про так звані «пророцтва і повчання» про «триєдину Русь», «матір­Церкву – Московську патріархію» та інші, які приписуються схиархімандриту Чернігівського Трої­ це­Іллінського монастиря Лаврентію Проскурі (1868–1950), і конкретно про книжку5 «По­ учения и пророчества старца Лаврентия Черниговского…» під редакцією Херувима Дег­ тяра, видану 1994 р. в Москві видавництвом «Русский Духовный Центр» накладом у 30 тис. примірників6. Цифра величезна як на теперішній час, що й зумовило велике поши­ рення книжки та її популярність і спричинило серед вірян Московської патріархії справж­ ній «агіографічний бум». У 1995, 1996 і в наступні роки вона багаторазово перевидавала­ ся цим та іншими церковними й навколоцерковними видавництвами7; саме вона лягла в основу офіційного житія преподобного Лаврентія Чернігівського, канонізованого Україн­ ською Православною Церквою Московського патріархату 22 серпня 1993 р. 3 лютого 2016 р. Архієрейський собор РПЦ МП під головуванням патріарха Кирила Гундяєва вніс ім’я прп. Лаврентія «в месяцеслов Русской Православной Церкви … для общецерковного почитания»8, що надало цим фальшивим пророцтвам /повчанням загальноцерковного ав­ торитету й ще ширшого розповсюдження. Достатньо набрати для пошуку в інтернеті фра­ зу «пророчества старца Лаврентия», як одразу виникають посилання на тисячі різноманіт­ них сайтів, блогів, інтернет­сторінок тощо, де цитуються та інтерпретуються саме ці про­ роцтва­симулякри. На сьогодні вони є офіційною доктриною Московського патріархату, їх використовує голова МП патріарх Кирило для обґрунтування та виправдання рашист­ ської ідеології «русского міра» і вторгнення РФ в Україну: «ядром русского мира сегодня являются Россия, Украина, Белоруссия, и святой преподобный Лаврентий Черниговский выразил эту идею известной фразой: “Россия, Украина, Беларусь – это и есть святая Русь”. Именно это понимание Русского мира заложено в современном самоназвании на­ шей Церкви»9. Це останнє – використання в офіційній доктрині «русского міра» повчань­симулякрів, приписуваних схиархімандриту Лаврентію Проскурі, є суттєвим підтвердженням того, що виникли вони не випадково, а є складовою частиною спецоперації КДБ–ФСБ зі створення рашистської ідеології та держави, а Херувим Дегтяр був обраний її виконавцем як люди­ на, яка живе в Чернігові й нібито знала самого о. Лаврентія або, принаймні, людей, близь­ ких до старця. Саме на цьому побудовано каркас усієї міфологеми – симулякри вклада­ ються в уста людей, які вже давно померли або існування яких перевірити неможливо: це схиігумени, схиархімандрити, схимонахині (що додатково має надати «авторитет» лжепо­ вчанням в очах віруючих людей) і просто монахині без прізвищ, відтак перевірити прав­ дивість самих цих «повчань» також стає неможливим. Чому на цю блюзнірську роль було обрано о. Лаврентія Проскуру, сказати важко, адже він ніколи нічого подібного насправді не висловлював. На це питання зможе відповісти хіба що Херувим Дегтяр, та й то, мабуть, тільки на Страшному суді, бо правду ця людина не скаже. Цинізму в цьому випадку додає й те, що шанування історичного, реального схи­ архімандрита Лаврентія (а не того культового образу, що нині існує в РПЦ та УПЦ Мос­ ковського патріархату) як людини праведної, благочестивого священника – до того ж, єдиного в Чернігові (із духовенства дореволюційного поставлення), хто пережив тотальну зачистку 1937–1941 рр., дійсно побутувало у вузькому колі церковних старожилів Черні­ 5 А також похідні від неї, які продовжили й розвили цей симулякр. 6 Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание: Сборник. Москва: Русский Духовный Центр, 1994. Укладач і автор другої частини цієї збірки підписався як «схиигумен Херувим Дегтярь», в дійсності – колишній ієродиякон РПЦ МП, заборонений в священнослужінні в 1970­ті рр. патріархом Піменом Ізвєковим за моральні злочини. Про нього й загалом про середовище, яке було обрано й використано для виник­ нення цілого комплексу симулякрів, приписуваних о. Лаврентію Проскурі, див.: Шумило С., Штейников С., Яковенко А. Лжеархиепископ Херувим (Дегтярь) и внутрицерковное сектантство. Релігія в Україні. 2012. 5 липня. URL: http://www.religion.in.ua/main/17123­lzhearxiepiskop­xeruvim­degtyar­i­vnutricerkovnoe­sektantstvo. html. А також нещодавнє дослідження: Шумило С. Фальшиві «пророцтва» чернігівського «архиєпископа» Херу­ вима Дегтяря як підґрунтя войовничих містифікацій московського патріарха Кіріла. Сіверянський літопис. 2022. № 5–6. С. 157–166. 7 Із найбільш відомих назвемо книжку, доповнену новими «пророцтвами» і «повчаннями», яка теж мала дуже широке розповсюдження та вплив у церковному середовищі завдяки місцю видання: Преподобный Лаврентий Черниговский. Житие, поучения, пророчества и акафист. Почаевская Лавра, 2001. 184 с. Це офіційне церковне видання, на другій сторінці позначено: «Благословение Свято­Успенския Почаевския Лавры». На відміну від по­ передніх, йому надано вигляд «наукового» – воно має посилання та примітки (С. 160–167). 8 Определение Освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви об общецерковном прослав­ лении ряда местночтимых святых. Русская Православная Церковь: официальный сайт Московского Патриарха- та (далі – РПЦ ОС МП). 2016. 3 февраля. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/4367765.html. 9 Выступление Святейшего Патриарха Кирилла на торжественном открытии III Ассамблеи Русского мира. РПЦ ОС МП. 2009. 3 ноября. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/928446.html. Сіверянський літопис. 2024. № 2 136 гова. Можливо, саме це – шанування людини праведної, але маловідомої (в масштабах СССР / СНГ), десь у «глибокій провінції» й стало вирішальним чинником для цієї спец­ операції. Важливим було й те, що походив він з України, а не з Чити чи Рязані, бо симу­ лякр про «триєдину Росію» міг спрацювати лише з вуст етнічного українця, яким є о. Лав­ рентій. А далі було задіяно класичні інструменти масової пропаганди – великі наклади книг і брошур, статті в чисельних церковних газетах і журналах тощо. Поява інтернету дуже спростила завдання та сприяла розповсюдженню цих симулякрів на багатомільйон­ ну аудиторію не тільки в РФ та Україні, а й далеко поза їх межами, створивши масовий психоз. Авторитетність лжеповчань та їх вплив на масову свідомість, – підкреслимо це ще раз, – надало й надає те, що розповсюджувати їх почали церковні видавництва та сайти10, а також особисто церковне керівництво різних рангів, включно до патріарха Кирила, що послужило формуванню специфічної, «прелєстної» форми шанування старця, невластивої традиції Православної Церкви. Зауважимо, що це не єдиний випадок штучного створення в 1990­ті – 2000­ні рр. не­ правдивого культу шанування подвижника благочестя. Із найбільш відомих й одіозних назвемо культ «Матрони Московської», яку буцімто навідував сам Сталін, аби поради­ тись із нею та взяти благословення на свої великі діяння. Про історичну сліпу подвижни­ цю Матрону майже нічого невідомо, а отже – це найкраща можливість для впровадження саме такого культу, який потрібен ідеологам КДБ–ФСБ – нанизуй на каркас усе, що спри­ ятиме створенню ідеологем «русского міра», а далі ЗМІ рознесуть так, як потрібно, серед багатомільйонного «глибинного народу», – благо, церковне невігластво в народі після 70­ ти років тотального атеїзму дозволяє пропагувати під виглядом православ’я будь­який су­ рогат11. Варто зауважити також, чому на початку 1990­х рр. ці симулякри впроваджували в ма­ сову свідомість саме через Церкву, адже концепт «триединства русского народа» – не но­ вий, його створено ще за імперських часів – у XVIII–XIX ст. Навіщо для цього було засто­ совано таку, на перший погляд, ненадійну схему й задіяно до спецпроєкту досить аморф­ ну масу – постсовєтське православне середовище? Чи не достатньо було просто перевида­ вати масовими накладами роботи дореволюційних ідеологів­імперців (що, власне, і роби­ лося)? Відповідь проста: по­перше, після розпаду СССР єдиною совєтською структурою, що зберегла свою цілісність на всьому постсовєтському просторі, була й залишаєть­ ся Московська патріархія, ще з 1927 р. афільована до совєтських спецслужб – ОДПУ– НКВС–КДБ–ФСБ та розвідки. Усі інші структури (армія, міліція, служби безпеки тощо) поділилися на національні, із підпорядкуванням, відповідно, своїм державним центрам у Києві, Мінську, Ризі й т. д. Лише Московська патріархія зберігає єдиний центр управлін­ ня, що знаходиться в Москві та підпорядковується безпосередньо керівництву Російської Федерації. По­друге, цей симулякр потрібен був для того, щоб відродити й легалізувати в масовій свідомості призабутий за роки совєтської влади концепт «триединства»; аморфне (але певною мірою фанатичне) церковне середовище, особливо його багатомільйонна нео­ фітська частина, не знайома зі справжнім православним богослов’ям та церковними тра­ диціями, якнайбільше для цього підходило. І цей розрахунок спрацював, дав свої плоди… Але ж чи насправді неможливо, спираючись на архівні документи, спростувати припи­ сувані о. Лаврентію симулякри – фальшиві пророцтва та повчання? Вважаємо, саме на це й розраховували їх автори, рік за роком вигадуючи, нанизуючи на ідеологічний каркас усе нові й нові «спогади очевидців». Проте виявилося, що це не так. Звичайно, спростовувати кожну цитату окремо важко, адже вони множаться, як гриби після дощу, але в цьому немає й сенсу – достатньо показати штучність, брехливість усієї концепції в цілому. Такі архівні документи є – про них не знали автори симулякрів або не очікували, що вони стануть доступні дослідникам, оскільки їх розсекретили лише 10 років тому – після Революції Гідності та прийняття в Україні закону про декомунізацію. Ці до­ кументи знецінюють та руйнують загалом усю концепцію проєкту під назвою «пророцтва старця Лаврентія Чернігівського». 10 Для прикладу – одна з чисельних публікацій на одному з офіційних сайтів РПЦ МП: «Киев без великой Рос­ сии немыслим…»: пророчества преподобного старца Лаврентия Черниговского. Православие.Ru. 2016. Апрель. URL: https://pravoslavie.ru/92776.html. Звернімо увагу на початок статті: «В ситуации нынешнего массового бе­ совского помрачения граждан Украины … провидческие слова преподобного, полвека назад воспринимавшиеся порой с недоумением, теперь обретают отчетливую подсветку, еще более поражают и вразумляют нас», і т. д. 11 Попутно завважимо, що причини популярності такого роду «повчань», «пророцтв» і т. п. сучасних «церковних міфів» у пострадянському церковному середовищі ще чекають свого дослідження. Siverian chronicle. 2024. № 2 137 Нам уже доводилося в низці публікацій, починаючи з 2001 р., давати аналіз корпусу житійної літератури про о. Лаврентія Проскуру12. Коротко можна резюмувати так: видан­ ня про схиархімандрита Лаврентія поділяються на дві частини – спогади очевидців, опуб­ ліковані до його офіційної канонізації в 1993 р.13, і «спогади», що з’явилися в 1994­му та подальші роки як складова частина спецпроєкту, про що йшлося вище. Винятком є лише невеличка брошура Павла Олексійовича Фльорова14, що вийшла друком у 1995 р., уже після його смерті, яка сталася 4 вересня 1993 р. Павло Олексійович більше 30­ти років, з дитинства, був духовним чадом старця, тобто належав до тієї частини церковних старо­ жилів Чернігова, хто ще пам’ятав о. Лаврентія таким, яким той був насправді, – благо­ честивим, простим у вихованні та спілкуванні з людьми і водночас «большим психоло­ гом», який «знал духовный мир человека во всех его проявлениях и самых тончайших от­ тенках»15. Усі ці видання були здійснені невеликими накладами, загальна сукупність яких не перевищуватиме навіть першого видання Херувима Дегтяра 1994 р. І з опублікованих спогадів, і зі спогадів старожилів, із якими нам пощастило свого ча­ су спілкуватися (які знали старця особисто не одне десятиліття), як, наприклад, Ксенія Агіївна Чайнікова, Олександр Сергійович Саранчов, Лариса Федорівна Синявська, Марія Андріївна Атрощенко та інші, зокрема й Павло Олексійович Фльоров, – складається образ о. Лаврентія, зовсім несумісний із тим, який постає з брошур Херувима Дегтяра та офіцій­ ної пропаганди. А головне, у них немає жодного слова ні про «триединую Русь», ні про Росію, в якій буде таке «процветание веры и ликование», що вона «вместе со всеми сла­ вянскими народами и землями составит могучее Царство», якого «будет бояться сам анти­ христ…»16. Отець Лаврентій був людиною зовсім іншого світогляду – тихої мирної вдачі, не войовничий, далекий від будь­якої політики (від сучасної рашистської пропаганди й поготів); навіть до революції ні він, ні його однодумці з кола монахів­ісихастів Чернігів­ ського Троїце­Іллінського монастиря, які в 1920­ті рр. створять ІПЦ на Чернігівщині, не належали до так званого чорносотенного руху – монархічних православних організацій у Російській імперії великоросійського націоналістичного напрямку. Наразі ж із нього зро­ били справжнього ідеолога­«хоругвоносця» – члена відомої в РФ політизованої шовініс­ тичної організації РПЦ МП «Союз православних хоругвоносців», активним членом якої є Херувим Дегтяр. Отже, про які симулякри, що стали складовим елементом рашистської ідеології та про­ паганди, ідеться? Проаналізуємо найголовніші з них, скориставшись порадою о. Лаврен­ тія, у правдивості якої немає жодного сумніву: «Отец Лаврентий часто повторял слова: “Рассуждение выше всех добродетелей”. Окормляя верующих, он оберегал [их] от пагуб­ ного влияния мнимых духовных руководителей, которые могли находиться в “прелес­ ти”»17. Відтак із міркуванням – найвищою християнською чеснотою – розглянемо ці «про­ роцтва» та «повчання». У першому московському виданні 1994 р., у тій частині книжки, яка складається ціл­ ком з матеріалів, укладачем яких об’явлено Херувима Дегтяра, стверджується, буцімто «батюшка предупреждал: “Чтобы верны мы были Московской патриархии и ни в коем случае не входили ни в какой раскол. Что те архиереи и иереи, которые ввели в смуту, большой сделали себе вред и множество православных душ погубили. Берегитесь так на­ зываемой зарубежной церкви и знайте, что она не состоит в диптихе православных церк­ вей. Она не церковь, а часть Российской Церкви. Многострадальная церковь наша выстоя­ ла в безбожном государстве. Ей честь и слава и вечная похвала18. Наша страна не зару­ бежная и наша церковь не зарубежная! Наша страна постоянная!19 У нас нет зарубежных 12 Щоб не повторюватися, відсилаємо читача до останньої з робіт на цю тему: Шуміло В. Схиархімандрит Лав­ рентій (Проскура) – член Істинно­Православної Церкви на Чернігівщині. Сіверянський літопис. 2019. № 4–5. С. 67–80. 13 В основу всіх цих видань лягли спогади духовних чад о. Лаврентія, зібрані в 1970–1980­ті рр. й опубліковані 1988 р. в Німеччині видавництвом «Посев»: Вкратце жизнь и труды старца схиархимандрита Лаврентия Черни­ говской Троицкой женской обители. Надежда. Христианское чтение. 1988. № 14. С. 185–308. 14 Син відомого філолога та педагога, першого ректора Чернігівського учительського інституту Олексія Павло­ вича Фльорова (1866–1954). 15 Флеров П.А. Преподобный Лаврентий Черниговский: Воспоминания духовных чад. Издательская группа Свя­ то­Троице­Серафимо­Дивеевского женского монастыря, [Б. д.]. С. 28. 16 Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание: Сборник. Москва: Русский Духовный Центр, 1994. С. 155–156. 17 Флеров П.А. Преподобный Лаврентий Черниговский: Воспоминания духовных чад. С. 16–17. 18 Як «вистояла» ця «багатостраждальна церква» – совєтська РПЦ МП, див.: Мос В­Е. Культ Сталіна в Москов­ ському патріархаті: витоки та сьогодення. Сіверянський літопис. 2022. № 1. С. 49–57; Солдатов О. «Російська православна церква Державної безпеки» (Московська патріархія у своєму сучасному форматі заснована 80 років тому – у 1943 р.). Сіверянський літопис. 2023. № 6. С. 73–79. 19 Звернімо увагу на це речення з окличним знаком, ніби ненароком вписане в цей текст: «Наша страна постоян­ ная!» Це головний посил спецпроєкту під назвою «пророцтва старця Лаврентія» – немає ніяких окремих народів і країн – України та Білорусі, а є одна, «постоянная» на віки вічні «страна» – Росія–СССР–РФ. Сіверянський літопис. 2024. № 2 138 церквей”»20. Це про Російську Православну Зарубіжну Церкву, яка від 1927 р. не визнава­ ла совєтської Московської патріархії й саме в 1991–1994 рр., коли було вигадане це «про­ роцтво», масово відкривала парафії на території колишнього СССР, приймаючи духовен­ ство МП у свою юрисдикцію через каяття в єресі сергіянства та співробітництві з бого­ борчою владою. Очевидно, що цей симулякр має відверто церковно­політичне замовлен­ ня й створено його навмисно, аби зупинити масовий перехід духовенства та вірян із МП в РПЦЗ. Те ж саме стосується й «пророцтва» про «київського патріарха», тобто автокефалію православної Церкви в Україні: «“В г. Киеве никогда не было патриарха. Патриархи были и жили в Москве. Берегитесь самосвятской украинской группы (церкви) и унии”. Киево­ Печерской Лавры наместник о. Кронид Батюшке возразил, что уже самосвяты и униаты на Украине исчезли. Батюшка ответил грустно и печально: “Бес в них войдет, и они с са­ танинской злобой ополчатся против православных веры и церкви, но их будет позорный конец, а их последователи понесут небесную кару от Господа Царя Сил”. Какие Батюш­ кины драгоценные слова и им нет цены: Батюшка все предвидел и знал наперед», і далі – інтерпретація цього «пророцтва»: «Теперь явился украинский самосвятский архиерей, на­ звав себя Киевским патриархом, да еще и где? – в Америке. Да он не знает и забыл, что в Киеве никогда не было патриарха… А нам нужно всем обратить внимание: откуда может быть в Америке Киевский патриарх?! И некоторые себе на вечные мучения и к своему стыду кричат в безумии: “Наш патриарх!”»21. Це емоційно забарвлене висловлювання – про митрополита Мстислава Скрипника (1898–1993), першоієрарха УПЦ в США та діас­ порі, якого на Соборі 1989 р. в Києві було проголошено патріархом Київським УАПЦ в Україні та за кордоном. І в цьому випадку очевидно, що «пророцтво» створене під «зло­ бу дня», оскільки в Україні під ту пору відбувалися масові переходи з МП в УАПЦ, особ­ ливо на Волині та Галичині, де ще пам’ятали архієпископа Мстислава, адже в 1920– 1930­ті рр. він був відомим у Польщі правозахисником і архієрейство отримав 1942 р. від єпископів Польської Автокефальної Православної Церкви, у юрисдикцію якої тоді входи­ ли західноукраїнські землі. Штучність цих «пророцтв» очевидна – треба було зупинити розвал РПЦ МП не тільки в Україні, а й в Росії. Така вірогідність на початку 1990­х, одразу після розвалу СССР, бу­ ла дуже великою – МП втримала тоді свої панівні позиції лише завдяки підтримки колиш­ ньою совєтською номенклатурою, яка залишилася при владі в новостворених державах. Але потрібна була й ідеологічна підтримка, тож «пророцтва» почали кочувати з книжки в книжку, зі статті в статтю… Утім найбільш розпіареним симулякром виявилося «повчан­ ня / застереження» про «триєдину Русь» – саме воно лягло в основу рашистської ідеології. Спершу у виданні 1994 р. воно звучало так: «Архиепископ Лазарь [Баранович] и свя­ титель Феодосий [Углицький], его же мощи перед нами (говоря это, Батюшка положил земной поклон в сторону Кафедрального Собора), и святитель Иоанн [Максимович] мит­ рополит Тобольский, они всеми силами старались во славу Господа Иисуса “да вси будут едино” быть с православной Россией, чтобы вместе составить Святую Русь. И чтобы на­ всегда освободиться из польского владычества и избавиться от чуждого нам католичества и унии душепагубной, введенной и насажденной угрозами, пытками, насилием и смер­ тью. Знайте! Помните! И не забывайте!»22, і далі – цитоване вище «пророцтво» про «київ­ ського патріарха». У виданні 2001 р., що з’явилося в Україні – у Почаївській лаврі, це «повчання» вже виглядало так: перед возгласом «Знайте! Помните! И не забывайте!» було додано слоган, який став одним із головних рашистських девізів і водночас аргументом для знищення України: «И еще Батюшка сказал: “Как нельзя разделить Пресвятую Трои­ цу, Отца и Сына и Святого Духа, это Един Бог, так нельзя разделить Россию, Украину и Белоруссию. Это вместе Святая Русь. Знайте, помните и не забывайте”» (цього разу вже без знаків оклику)23. Далі все за текстом 1994 р. У цьому місці не буде зайвим ще раз процитувати патріарха МП Кирила: «ядром рус­ ского мира сегодня являются Россия, Украина, Белоруссия, и святой преподобный Лав­ рентий Черниговский выразил эту идею известной фразой: “Россия, Украина, Беларусь – это и есть святая Русь”. Именно это понимание Русского мира заложено в современном самоназвании нашей Церкви». Тож треба знати, пам’ятати та не забувати, як і з якою ціл­ лю було створено цей пропагандистський симулякр. 20 Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание: Сборник. С. 155–156. 21 Там само. С. 154. 22 Там само. С. 154–155. 23 Преподобный Лаврентий Черниговский. Житие, поучения, пророчества и акафист. Почаевская Лавра, 2001. С. 149. Siverian chronicle. 2024. № 2 139 У почаївському виданні 2001 р. його невипадково надруковано в розділі, який названо «Слова преподобного старца Лаврентия о Руси, о понятии “русский”, о ересях и расколах и о верности Матери­Церкви». Адже симулякр присвячений переважно Україні, а точні­ ше – дискредитації самого поняття «Україна» та «український» в очах «глибинного наро­ ду»: «Еще Батюшка о. Лаврентий, беседуя со архимандритами Феофаном и Никифором и своими близкими, говорил настойчиво и строго с предупреждением: “…что наши родные слова – Русь и русский. И обязательно нужно знать, помнить и не забывать, что было кре­ щение Руси, а не крещение Украины. Киев – это второй Иерусалим и мать русских горо­ дов. Киевская Русь была вместе с великой Россией. Киев без великой России и в отдель­ ности от России немыслим ни в каком и ни в коем случае. В Польше была тайная жидовская столица. Поляков понуждали завоевывать Русь. Когда поляки завоевали часть Руси (России), то отдали ее в аренду, в том числе и право­ славные монастыри, церкви и священников. Священники и православные люди не могли самостоятельно никаких совершать треб. Православных теснили и притесняли со всех сторон, покровительствуя Польше, католичеству и унии. Очень не нравились слова: Русь и русский24, поэтому назвали завоеванные поляками русские земли сначала Малороссией. Потом опомнились, что здесь есть слово Рос, и перезвали Окраиной. Слово окраина – это позорное и унизительное слово! Какая окраина?! Чего и почему окраина, когда за этой мнимой окраиной находятся другие страны и государства?! И позже узаконили нам слова “Украина” и “украинцы”25, чтобы мы охотно забыли свое название “русский” и навсегда оторвались от Святой и православной Руси»26. А ми дивуємося, що в головного чекіста РФ такі химерні уявлення про історію України та українського народу: «Русские и укра­ инцы – один народ, единое целое27. … Говорил об этом не раз, это мое убеждение. … Сра­ зу подчеркну, что стену, возникшую в последние годы между Россией и Украиной, между частями, по сути, одного исторического и духовного пространства, воспринимаю как большую общую беду, как трагедию. Это … результат целенаправленной работы тех сил, которые всегда стремились к подрыву нашего единства. Формула, которая применяется, известна испокон веков: разделяй и властвуй. Ничего нового. Отсюда и попытки сыграть на национальном вопросе, посеять рознь между людьми. А как сверхзадача – разделить, а затем и стравить между собой части единого народа»28. Дійсно нічого нового, бо джерело появи та розповсюдження під сучасну пору цих рашистських симулякрів одне й те саме – кабінети на Луб’янці… Останнім симулякром 1994 р., що завершує цикл «повчань старця Лаврентія», є «про­ роцтво» про єдину й неділиму Росію та її міць і нерушимість на арені глобальної міжна­ родної політики: «Россия вместе со всеми славянскими народами и землями составит мо­ гучее Царство. Окормлять его будет Царь православный Божий Помазанник. В России ис­ чезнут все расколы и ереси. Гонений на Церковь Православную не будет. … В России бу­ дет процветание веры и прежнее ликование (только на малое время, ибо придет Страш­ ный Судия судить живых и мертвых). Русского Православного царя будет бояться даже сам антихрист. А другие все страны, кроме России и славянских земель, будут под влас- тью антихриста и испытают все ужасы и муки, написанные в Священном Писании. Рос­ сия, кайся, прославляй, ликуя, Бога и пой Ему: Аллилуия»29. Це екзальтоване хіліастичне 24 У почаївському виданні це речення звучить вже так: «Жидам очень не нравились слова: Русь и русский…» (Преподобный Лаврентий Черниговский. Житие, поучения, пророчества и акафист. С. 148). 25 У почаївському виданні звучить вже так: «Чего, почему окраина?! Ведь за этой мнимой жидо­польской окраи­ ной находятся другие страны и государства. И позже по их же указке поляки узаконили нам слова Украина и украинцы…», і далі без змін (Преподобный Лаврентий Черниговский. Житие, поучения, пророчества и акафист. С. 148–149). 26 Преподобный Лаврентий Черниговский. Житие, поучения, пророчества и акафист. Почаевская Лавра, 2001. С. 153–154. 27 Ще раз згадаймо фразу «Наша страна постоянная» у московському виданні 1994 р. На перший погляд без­ глузде й зайве в тому контексті, це речення виступає тут своєрідним «сліперним кодом», який застосовується спецслужбами при кодуванні свідомості людини, яку планують використати «в темну» для виконання якогось спецзавдання; у цьому випадку – великої маси людей, які, самі того не розуміючи, стали фанатичними адептами «русского міра» і сергіянської Московської патріархії. Із найбільш відомих й одіозних експериментів «масового кодування» на постсовєтському просторі можна назвати секту «Біле братство» на поч. 1990­х рр. Із її адептами потім роками працювали психологи, аби допомогти людям позбутися психологічного впливу та залежності від ідеологічних настанов, які їм були впроваджені у свідомість. 28 Статья Владимира Путина «Об историческом единстве русских и украинцев». Президент России [официаль­ ный сайт]. 2021. 12 июля. URL: http://kremlin.ru/events/president/news/66181. 29 Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание: Сборник. С. 158. У почаїв­ ському виданні до цього «пророцтва» додано ще одне твердження: «Русского Православного царя будет бояться даже сам антихрист. При антихристе будет Россия самое мощное Царство в мире. А другие все страны, кро­ ме России и славянских земель, будут под властью антихриста…», і далі без змін (Преподобный Лаврентий Чер­ ниговский. Житие, поучения, пророчества и акафист. С. 152). Це «пророцтво» також винесено в окремий розділ під назвою «Пророчества святого Духоносного старца Лаврентия о России» (Там само. С. 151). Сіверянський літопис. 2024. № 2 140 «пророцтво» в контексті сучасної російсько­української війни та погроз «колективному Заходу» дуже нагадує популярний у РФ вислів Путіна, що теж уже став симулякром в ідеологічному конструкті «русского міра»30. Не важко здогадатися й про подальші наміри чекістського режиму РФ після війни в Україні, адже свого часу всі «слов’янські народи та землі» входили до складу СССР або Варшавського договору. Отже, ці «пророцтва» й «повчання» редагувалися, доопрацьовувалися, удосконалюва­ лися з метою формування на величезному постсовєтському просторі специфічного, во­ йовничо­агресивного совєтсько­православного світогляду – гібриду культу «ВОв» («вели­ кой отечественной войны») та СССР часів пізнього сталінізму з імперським російським православ’ям. Маємо визнати, що авторам спецпроєкту це вдалося: ці симулякри найбіль­ ше, ніж будь­які інші пропагандистські спекуляції, сприяли успішному виконанню по­ ставленої мети задовго до появи різного роду Кисельових та Соловйових. Але, щоб цього досягнути, надати «пророцтвам» дійсно пророчого змісту, треба було затвердити їх авторитетом Горнього світу31. Це розуміли вже автори першого московсько­ го видання 1994 р., тому, дописуючи до вже наявних справжніх спогадів про о. Лаврентія та його висловлювань нові «пророцтва», додали пояснення: «Иереи Никифор, Григорий и прот. Василий Ганзин Батюшке о. Лаврентию возразили, что он еще и иначе и по­другому говорил об этом. Он им ответил: “Отцы и братия, вы одного не знаете и не понимаете, что я говорю не только для России, но и для всего мира. Мои слова верны, и мне их открыл Дух Святый по благодати”»32. Проте особистого «свідоцтва» о. Лаврентія здалося замало, тому до спецпроєкту було «залучено» старозавітних пророків Іллю та Єноха, адже йшлося про пророцтва щодо «ос­ танніх часів світу»: у почаївському виданні 2001 р. з’являється обширне «свідоцтво» про візит до о. Лаврентія «пророка Илии и праведного Еноха»33. Саме цих пророків Бог, згід­ но з православною есхатологією, перед другим пришестям Христовим поверне на землю проповідувати та закликати людство до каяття. Тож хто, як не вони, можуть знати, як усе відбуватиметься, і розповісти про велич Росії в антихристові та передантихристові часи? Після цього, за задумом авторів симулякру, і на інші «повчання», вкладені в уста схиархі­ мандрита Лаврентія, – про Україну, триєдину Русь, матір­Церкву Московську патріархію тощо – падатиме світло від пророків Іллі та Єноха. Наведемо текст повністю, оскільки для спецпроєкту це «свідоцтво» має концептуальне значення – надати культу «старця Лаврентія Чернігівського» статус «пророка останніх ча­ сів» на рівні з біблейськими пророками. На жаль, у постсовєтському церковному середо­ вищі, світогляд якого планомірно, протягом десятиліть, формувався подібного роду літе­ ратурою, це спрацювало: мені десятки разів доводилося чути від адептів МП в Україні, Бі­ лорусі та РФ, що «Дух Святий вклав ці пророцтва в уста старця Лаврентія через пророків Іллю та Єноха». Чи так це насправді? Чи, може, це зробив хтось інший уже в наш час? Як не дивно, відповідь на ці питання є, і для цього не потрібно вдаватися до візіонерства. Але почнемо зі «свідоцтва»: «…после закрытия Троицкого монастыря Старец проживал некоторое время в Черни­ гове у подножия Болдиной горы в маленьком доме у благочестивой вдовы Елены, в по­ стриге монахини Евлампии. Комната, в которой находился Батюшка, была особым обра­ зом отгорожена: в нее можно было войти сквозь двери книжного шкафа, который закры­ вал имеющуюся в том месте дверь, ведущую к Батюшке. Чтобы попасть туда, необходимо было сначала достать все содержимое (книги, нотные тетради с церковными песнопения­ ми), снять заднюю стенку шкафа – и лишь потом войти. Матушка Евлампия всегда знала, когда к Старцу приходили. (Впрочем, в эти годы он практически пребывал в затворе и очень редко принимал – только в случае крайней необ­ ходимости. Чаще он сам предварял вопросы приходящих, давая ответ через матушку. Ча­ да в основном приходили глубокой ночию, и Преподобный уже знал, кто с чем пришел). Однажды, несколько ночей подряд, мать Евлампия слышала отчетливо голоса, идущие из келии Преподобного. Сначала она подумала, что ей кажется, но так продолжалось дли­ тельное время, и она различала, помимо голоса Старца, еще два мужских. Переживание ее было настолько сильно, что она дерзнула вопросить Старца – что происходит ночью. Преподобный, слыша такие ее слова, вострепетал весь и, преисполнившись света, ска­ зал, что Господь сподобил его, немощного, созерцания ангельского мира, и хотя он и не­ 30 «Мы попадем в рай, а они – просто сдохнут». Что Путин рассказал на «Валдае». РИА Новости. 2018. 18 октяб­ ря. URL: https://ria.ru/20181018/1530999011.html. 31 Горній світ – Царство Небесне; місце проживання добрих ангелів і спочилих о Господі святих; мешканці Не­ бесного Царства. Див.: Горний мир. Азбука веры – Православная энциклопедия. URL: https://azbyka.ru/gornij­mir. 32 Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание: Сборник. С. 152–153. 33 Преподобный Лаврентий Черниговский. Житие, поучения, пророчества и акафист. С. 28. Siverian chronicle. 2024. № 2 141 достоин, но человеколюбивый Бог удостоил его посещений из Горнего мира – пророка Илии и праведного Еноха. Монахиня Евлампия уточняла: “Это было в 1939 году. Батюшка целую ночь разговаривал. С кем, я разобрать не мог­ ла. Зайти и посмотреть не посмела. Утром Батюшка сказал: – Матушка, у нас были гости. Я спросила: – Кто? И он радостно ответил: – Пророк Илия и праведный Енох. Они со мной беседовали о последних судьбах Ми­ ра, России, Православном Царе и антихристе. И еще сказали, что придет со мной беседо­ вать Апостол Иоанн Богослов. Я сама долго была от таких вестей в радости, коей не могу описать. В 1940 году ночью Батюшку посетил Евангелист Иоанн Богослов. Это было 26 сентяб­ ря по старому стилю. Они беседовали около семи часов. Он дополнил беседу пророка Илии и праведного Еноха и еще рассказал о явлении Креста Господня, воскресении мерт­ вых и Страшном Суде Христовом”. Молитва созерцательная привела сего святого мужа к оным дивным видениям … Мо­ литва Преподобного сотворила чудо: одному Господу известно, как монахиня Евлампия вдруг оказалась вместе со святым в преображенном мире, где отчетливо слышала голоса пророка Илии и Еноха. … Как мы видим из жития преподобного Лаврентия, беседы о последних временах, об антихристе и о гонениях на христиан переданы блаженными мужами, которые являлись ему, языком “грубым” и простым. Преподобный Лаврентий “что занял у них, то и гово­ рил” своим чадам…»34. Цей текст загалом є принциповим для всієї концепції спецоперації, він вивів симуляк­ ри, приписувані схиархімандриту Лаврентію, на зовсім інший рівень сприйняття новона­ верненим церковним народом на постсовєтському просторі від Далекого Сходу до Закар­ паття. Здійснено масштабну духовну диверсію – мільйонам людей, що народилися, зрос­ ли й світоглядно сформувалися в атеїстичному СССР, людям, далеким від неушкоджено­ го совєтчиною церковного світогляду та православного віровчення, підсунули чекістські пропагандистські штампи, розпіарені в Московській патріархії на найвищому рівні. Те, що для публікації було обрано Свято­Успенську Почаївську лавру в Україні, теж не ви­ падково – авторитетність цього історичного, святого для православних християн місця мало додати ще більшої довіри цим симулякрам. Тож розглянемо візіонерські «свідоцтва» про схиархімандрита Лаврентія Проскуру де­ тально. Перед тим кілька слів треба сказати про документи, що дозволяють викрити цей си­ мулякр. Це слідчі справи НКВС, розпочаті восени 1937 р. на монахинь, які в 1920– 1930­ті рр. належали до Істинно­Православної Церкви й були заарештовані в Чернігові під час великого всесоюзного процесу, ціллю якого було фізичне знищення масової, опо­ зиційної до совєтської влади та совєтської церкви православної спільноти. Ці слідчі спра­ ви нині розсекречені й зберігаються в Державному архіві Чернігівської області, фонд 8840, опис 3: справа № 7958, розпочата 4 вересня 1937 р., по ній проходили ігуменя Ардаліона Шевченко та монахині Євлампія Макаренко й Агрипина Вітер; справа № 8065, заведена 2 жовтня 1937 р. на інокиню Ганну Коломієць; а також справа № 130, заведена на монахиню Агрипину Вітер після Другої світової війни, – її було вдруге заарештовано 28 квітня 1950 р., уже після відбуття повного терміну покарання в концтаборі в 1937– 1946 рр. Мені пощастило віднайти ці справи під час роботи над дисертацією «Істинно­ Православна (Катакомбна) Церква на Чернігівщині у 20–30­х рр. ХХ століття»35. Історія ІПЦ на Чернігівщині та судовий процес над її головними діячами детально роз­ глянуті нами в дисертаційному дослідженні, а також у низці статей в «Сіверянському лі­ тописі»36, тож зупинятися на цьому немає потреби. Звернімося до архівних документів, що стосуються безпосередньо теми цієї статті. 34 Преподобный Лаврентий Черниговский. Житие, поучения, пророчества и акафист. С. 27–30. 35 Шуміло В.В. Істинно­Православна (Катакомбна) Церква на Чернігівщині у 20–30­х рр. ХХ століття. Дисерта­ ція на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, спеціальність 07.00.01 – історія України. Чернігів: Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, 2021. 246 с. URL: https://drive.google. com/file/d/1­F_kmZmtd8haU9_7fkcBg_AG­Z9FQf9k/view. 36 Див., наприклад: Шуміло В. Фальсифікації радянських слідчих органів 1930­х років у справах духовенства Іс­ тинно­Православної Церкви. Сіверянський літопис. 2019. № 1. С. 70–75; Його ж. Схиархімандрит Лаврентій (Проскура) – член Істинно­Православної Церкви на Чернігівщині. Сіверянський літопис. 2019. № 4–5. С. 67–80; Його ж. Істинно­Православна Церква на Чернігівщині та ігумен Аліпій (Яковенко). Сіверянський літопис. 2020. № 1. С. 124–137; Його ж. Настоятель Троїце­Іллінського монастиря Георгій (Смельницький) як один із ідеологів Сіверянський літопис. 2024. № 2 142 1. Перше, на що треба звернути увагу, – ім’я людини, яка буцімто стала свідком «чу­ десного відвідування» о. Лаврентія старозавітними пророками: «после закрытия Троицко­ го монастыря Старец проживал некоторое время в Чернигове у подножия Болдиной горы в маленьком доме у благочестивой вдовы Елены, в постриге монахини Евлампии». Правда в наведеній цитаті є лише в тому, що о. Лаврентій Проскура дійсно після закриття влітку 1929 р. Троїцько­Іллінського монастиря жив під Болдиною горою у вдови Олени, її прізвище та ім’я по батькові відомо й задокументоване – Олена Микитівна Голота37. Вона була понятою у власному ж домі під час обшуку й арешту 2 жовтня 1937 р. інокині Ганни Коломієць, яка теж проживала в Олени Голоти38. У тому ж будинку в той самий час жила також і монахиня Євлампія – «Макаренко Ев­ лампия Ионовна, 1900 г[ода] рождения». Її було заарештовано на місяць раніше від іноки­ ні Ганни – 3 вересня1937 р.39 – разом із ігуменею Ардаліоною Шевченко40 та монахинею Агрипиною Вітер41, які також проживали в той час у тому ж будинку. Під час обшуку й арешту 3 вересня ігуменії Ардаліони і монахинь Євлампії та Агрипини, Олена Микитівна Голота також була понятою42. Отже, «вдова Елена» і «монахиня Евлампия» дійсно існува­ ли, але це не одна особа, як стверджують автори симулякра, а зовсім різні люди. Єднає їх лише те, що до 3 вересня 1937 р. вони проживали в одному будинку разом із о. Лавренті­ єм Проскурою – вдова Олена прийняла до себе, у свій невеличкий будинок «під горою»43, вигнаних совєтською владою з Троїцького монастиря ігумена Лаврентія, ігуменю Ардалі­ ону, монахинь Євлампію й Агрипину та інокиню Ганну44. За свідченням П. О. Фльорова, із матір’ю жив також її психічнохворий син45, – до цього свідчення ми повернемося ниж­ че. Тож бачимо, що «свідоцтво» про видіння о. Лаврентію пророків Іллі та Єноха, на яке авторами спецпроєкту покладено головне ідейно­смислове навантаження, уже з першого рядка починається із брехні. 2. Автори симулякру називають конкретні дати, коли, за їх твердженням, монахиня Євлампія стала свідком явлення пророків о. Лаврентію: «Монахиня Евлампия уточняла: “Это было в 1939 году. Батюшка целую ночь разговаривал. С кем, я разобрать не могла. Зайти и посмотреть не посмела. Утром Батюшка сказал: – Матушка, у нас были гости. Я спросила: – Кто? И он радостно ответил: – Пророк Илия и праведный Енох. Они со мной беседовали о последних судьбах Мира, России, Православном Царе и антихристе. И еще сказали, что придет со мной беседовать Апостол Иоанн Богослов. Я сама долго была от таких вестей в радости, коей не могу описать”». Ми навмисно навели цілком цю розлогу цитату, щоб показати: автори симулякру вкла­ дають його в уста безпосередньо монахині Євлампії, розповідь ведеться від першої особи, так, щоб у читача не було жодного сумніву – м. Євлампія сама це розповідає автору симу­ лякра. Між тим ми вже знаємо, і це задокументовано рукою слідчого в документах, у дату­ ванні яких помилок не було: під час цього вигаданого видіння монахиня Євлампія вже 2 роки перебувала в ув’язненні: після обшуку й арешту 3 вересня 1937 р.; допитів, прове­ дених із нею 10 вересня (арк. 27–27 зв.46), 13 і 29 жовтня (38–38 зв., 39–39 зв.); допитів свідків – 8 жовтня Верзуна Григорія Прокоф’євича, 1881 р. н. (арк. 40–42 зв.) і 16 жовт­ ня – ієромонаха Єфрема Кислого, 1881 р. н. (арк. 43–44 зв.); допитів 17 жовтня обвину­ вачених по іншим слідчим справам – інокині Ганни Коломієць (арк. 45–46) і монахині Степаниди Сахно (арк. 47), – слідством було складено обвинувачувальне заключення (арк. 48–50) і 14 листопада 1937 р. «Тройкой при Черниговском Облуправлении НКВД УССР, протокол № 36» винесено вирок: за проведення «а[нти] / с[оветской] агитации … ІПЦ на Чернігівщині: за матеріалами слідчих справ. Сіверянський літопис. 2020. № 2. С. 89–106; Його ж. Черні­ гівське заслання С.О. Нілуса 1926–1928 рр.: за матеріалами слідчої справи ОДПУ. Сіверянський літопис. 2021. № 2. С. 19–30, та ін. 37 Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). Ф. Р­8840. Оп. 3. Спр. 8065. Протокол обыска … № 1185 … Коломиец Анны Андреевны. Арк. 7. 38 Там само. Арк. Арк. 1–6 і далі. 39 ДАЧО. Ф. Р­8840. Оп. 3. Спр. 7958. Арк. 1–4. 40 Там само. Арк. 9–14. 41 Там с амо. Арк. 5–8. 42 Там само. Арк. 22. 43 «Всем предложили уйти и храмы закрыли “на ремонт” (1930). Батюшка временно переживал “под горой” у од­ ной благочестивой вдовы Елены. Там батюшка занимал небольшую комнатку в старом домике и предавался посту и усиленной молитве…» (Вкратце жизнь и труды старца схиархимандрита Лаврентия Черниговской Тро­ ицкой женской обители. Надежда. Христианское чтение. 1988. № 14. С. 191). 44 ДАЧО. Ф. Р­8840. Оп. 3. Спр. 7958. Арк. 30–30 зв., 33–33 зв., 37–37 зв. 45 Флеров П.А. Преподобный Лаврентий Черниговский: Воспоминания духовных чад. С. 17–18. 46 ДАЧО. Ф. Р­8840. Оп. 3. Спр. 7958. Тут і далі в тексті номери аркушів у дужках подаємо з цієї справи. Siverian chronicle. 2024. № 2 143 Макаренко Евлампию Ивановну47 заключить в ИСПРАВТРУДЛАГЕРЬ сроком на ВО­ СЕМЬ ЛЕТ, считать срок с 10/IХ 1937 года» (арк. 52). На такі ж терміни – 8 років концта­ бору – було засуджено ігуменю Ардаліону (арк. 53) і монахиню Агрипину (арк. 51). Щоб у читача не було сумніву, чи дійсно йдеться про монахиню Євлампію, яка жила в будинку Олени Голоти разом із о. Лаврентієм Проскурою та іншими монахинями, наведе­ мо її власні свідчення на допитах48: 1) 10 вересня 1937 р.: «Вопрос: Назовите лиц, прожи­ вающих в [нерозбірливо] доме? Ответ: Со мной в одном доме жили игуменья Ардалиона, игумен Лаврентий Проскура, домохозяйка Голота…» (арк. 37 зв.); 2) 29 жовтня 1937 р.: «Вопрос: Сколько лет Вы живете с монашкой б[ывшей] игуменшой Шевченко Ардалио­ ной? Ответ: С монашкой Ардалионой я живу совместно с 1932 г. Со мной также прожива­ ли Ветер Агрипина кулачка, монах Проскура Лаврентий, и монашка Коломиец Анна» (арк. 39). А це свідчення монахині Агрипини Вітер на допиті 8 жовтня 1937 р: «Вопрос: Кто из монахов посещал квартиру где Вы проживали? Ответ: При роспуске троицкого монасты­ ря на квартиру, где я размещалась с Шевченко Агафией (мирське ім’я ігумені Ардаліони – В.Ш.) и Макаренко Евлампией перешел монах Проскура Лаврентий который и в настоя­ щее время проживает там же. Кроме того как ко мне так и Макаренко Евлампию посеща­ ли роскулачнные и родные» (арк. 33 зв.). Інокиня Ганна Коломієць на допиті 17 жовтня 1937 р. свідчила: «Вопрос: В каком году Вы стали монашкой? Ответ: Я будучи религиозной по своему убеждению – в 1927 году поступила в троицкий монастырский религиозный хор. Посещая церковный хор я сблизи­ лась с монахами и монашками как то Шевченко Ардалионой, Ветер Агрипиной, Макарен­ ко Евлампией и монахом Проскурой Лаврентием. До 1929 года когда еще существовал монастыр троицкий я только его посещала, а после ликвидации троицкого монастыря я перешла на квартиру к Голоте Елене по ул. Глеба Успенского № 30. Спустя некоторое время туда же на квартиру перешла б[ывшая] настоятельница – монашка Шевченко Арда­ лиона, Ветер Агрипина – раскулаченная и Макаренко Евлампия так же раскулаченная. Кроме указанных лиц на квартиру перешел и б[ывший] игумен Проскура Лаврентий»49. Таких записів у слідчих справах багато, усі немає сенсу наводити. І цього достатньо, щоб пересвідчитися в тому, що реальні життєві історії Олени Голоти та Євлампії Мака­ ренко авторам новітніх симулякрів були невідомі… Отже, бути в 1939 р. свідком «бесіди з пророками» монахиня Євлампія, засуджена 14 листопада 1937 р. на 8 років концтабору, аж ніяк не могла. 3. Однак за другою брехнею іде третя – далі автори симулякру вустами монахині Єв­ лампії стверджують: «“В 1940 году ночью Батюшку посетил Евангелист Иоанн Богослов. Это было 26 сентября по старому стилю. Они беседовали около семи часов. Он дополнил беседу пророка Илии и праведного Еноха и еще рассказал о явлении Креста Господня, воскресении мертвых и Страшном Суде Христовом”». Отже, за твердженням «монахини Евлампии» із почаївського видання 2001 р., 26 ве­ ресня ст. ст. (9 жовтня нов. ст.) 1940 р., у день пам’яті апостола і євангеліста Іоанна Бого­ слова, вона стала свідком явлення о. Лаврентію ще й цього новозавітного пророка, який також сповіщав про апокаліптичні часи. Це «видіння», як ми пам’ятаємо, було анонсоване ще при «зустрічі» з пророками Іллею та Єнохом у 1939 р. Де ж знаходилася в цей час і чим займалася справжня, а не вигадана авторами симу­ лякру, монахиня Євлампія Макаренко? 24 лютого 1940 р. «Макаренко Евлампия Ионовна подала жалобу Прокурору СССР в которой описывает: “что я никакой преступной деятельностью не занималась, меня осу­ дили не правильно”. Другие осужденные жалоб о пересмотре этого дела не подали» (арк. 54). 10 липня 1940 р. «Пом[ощник] Облпрокурора по спецделам Литвиненко рас­ смотрев след[ственное] дело № 3518250 по обв[инению] Шевченко Анны Георгиевны, Ве­ тер Агрипины Филиповны, Макаренко Евлампии Ионовны – НАШЕЛ: … анализируя ма­ териалы следствия прихожу к заключению, что Макаренко, Шевченко и Ветер Тройкой осуждены как монашки за проводимую а­с деятельность». «На основании изложенного» помічник облпрокурора Литвиненко робить «заключение»: «В жалобе о пересмотре дела Макаренко Евлампии Ионовне отказать, о чем сообщить последней. Наблюдательное про­ изводство по делу прекратить. Дело возвратив в ОУНКВД для хранения в архив». Підпи­ 47 Насправді – Іонівну, в обвинувачувальній постанові зроблено помилку. Із цього приводу в справі є навіть окреме «Постановление об уточнении отчества обвиняемой» (арк. 153–153 зв.). 48 Щоб документи відповідали своїй автентичності, наводимо їх без виправлень помилок, зроблених слідчими під час запису показань підслідних. 49 ДАЧО. Ф. Р­8840. Оп. 3. Спр. 8065. Арк. 11–11 зв. 50 Номер цієї слідчої справи в 1937 р. Сіверянський літопис. 2024. № 2 144 си: «Пом. Облпрокурора по спецделам Литвиненко. “Согласен” – И.о. Облпрокурора Сав­ ранский» (арк. 54–54 зв.). У справі збереглися скарги монахині Євлампії з проханням переглянути вирок: 1) «Уповноваженому на Украине НКВД СССР при НКВД УСРР, м. Київ» від 23 квітня 1939 р. (арк. 59–59 зв.); 2) прокурору СССР від 24 лютого 1940 р. (арк. 61–62 зв.); та лис­ тування між різними підрозділами НКВС щодо скарг м. Євлампії. Це цікаві документи як свідчення епохи. На жаль, розглянути їх у форматі цієї статті неможливо, тому ми ще по­ вернемося до цих слідчих справ у спеціальній публікації51. Для нас зараз важливо наголо­ сити, що на момент «видіння Іоанна Богослова» о. Лаврентію Проскурі 26 вересня / 9 жовтня 1940 р. «в маленьком доме у благочестивой вдовы Елены, в постриге монахини Евлампии», свідком якого буцімто монахиня Євлампія була, вона перебувала в концтабо­ рі – «“Онеглаг” Н.К.В.Д. ст[анция] Плесецкая [Северной] [Железной] [Дороги], 3­й лаг­ пункт 2 отд[еление]» (арк. 64), зараз це – селище міського типу в Архангельській області РФ. У справі інокині Ганни Коломієць, яка згодом теж наважилася подати заяву на апеля­ цію, зберігається протокол допиту монахині Євлампії від 21 травня 1941 р. вже в концта­ борі52, і цей документ – ще одне беззаперечне свідоцтво того, що монахиня Євлампія від осені 1937 р. перебувала в ув’язненні, але автори симулякру цього не знали, тому безапе­ ляційно вклали в її уста свою ідеологічну брехню. У справі ж самої монахині Євлампії є табірна довідка­характеристика від 25 лютого 1940 р., із якої дізнаємося, яку працю во­ на виконувала в концтаборі: «з/к Макаренко Е.И. работает пом[ощником] пекаря. Труд не нормирован. К работе относится хорошо. Поведение на работе и в быту хорошее, адм[инистративных] взысканий не имеет» (арк. 65–65 зв.). І вказано термін покарання: «Нач[ало] срока 10/IX1937 г., кон[ец] ср[ока] 10/ІХ 1945 г. Прибыл[а] 10/II–38. Киев­ ск[ий] эт[ап]» (арк. 65). А зі свідчення монахині Агрипини Вітер, яку було вдруге заареш­ товано 28 квітня 1950 р., уже після повного відбуття терміну ув’язнення, дізнаємося, що до 1943 р. монахиня Євлампія перебувала з монахинею Агрипиною в одному концтабо­ рі53. Отже, ми є свідками того, як вкотре справдилися слова Христові: «Немає нічого при­ хованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, щоб не вийшло на чисту воду» (Лк. 8:17). Брехливість усієї концепції очевидна: «пророцтва старця Лаврентія Чернігів­ ського» про «нашу страну постоянную» Росію, «триєдинство російського народу», «матір­церкву московську патріархію» тощо – фейк, і віра в ці «пророцтва», що були вигадані на вул. Луб’янка, буд. 2 – фейкова віра. Власне, на цьому можна поставити крапку, але є ще кілька моментів, на які варто звер­ нути увагу: 4. «Свідоцтво» про «візит» пророків Іллі, Єноха та євангеліста Іоанна Богослова побу­ довано таким чином, буцімто окрім «старця Лаврентія» та «вдови Олени» (вона ж «мона­ хиня Євлампія»), у будиночку «під горою» більше ніхто не жив. Це мало надати «свідоцт­ ву» особливої таємничості та довірливості: монахиня Євлампія стала свідком «великого чуда», якого ніхто у світі більш не був удостоєний, як келійниця старця: «Матушка Ев­ лампия всегда знала, когда к Старцу приходили. (Впрочем, в эти годы он практически пребывал в затворе и очень редко принимал…)». Але в реальному житті все було зовсім не так. У цій маленькій глиняній мазанці було більш ніж багатолюдно: окрім господині будинку Олени Голоти, ігумена Лаврентія Проскури, монахині Євлампії Макаренко, там жили ще ігуменія Ардаліона Шевченко, монахиня Агрипина Вітер та інокиня Ганна Коло­ мієць – шість осіб. Проживання всіх квартирантів задокументовано. Але автори спец­ проєкту цього не знали, бо не були вкорінені в чернігівське церковне середовище. Утім, і це ще не все. 5. Автори симулякру так описують кімнатку о. Лаврентія: «Комната, в которой нахо­ дился Батюшка, была особым образом отгорожена: в нее можно было войти сквозь двери книжного шкафа, который закрывал имеющуюся в том месте дверь, ведущую к Батюш­ ке. Чтобы попасть туда, необходимо было сначала достать все содержимое (книги, нотные тетради с церковными песнопениями), снять заднюю стенку шкафа – и лишь по­ том войти». Проте за свідченням П.О. Фльорова, який багато разів бував у цьому будинку в о. Лаврентія Проскури, вхід до кімнати не був забарикадований шафою та книжками, а був вільний. Більше того, Павло Олексійович називає ім’я ще одного – сьомого (!) – меш­ 51 Перший оглядовий нарис слідчої справи інокині Ганни Коломієць див. у цьому номері «Сіверянського літопи­ су»: Нестеренко Л. «Контрреволюційна та антирадянська діяльність» Ганни Лаврентіївни Коломієць в 30­х рр. ХХ ст. (за матеріалами кримінальної справи). С. 66–72. 52 ДАЧО. Ф. Р­8840. Оп. 3. Спр. 8065. Арк. 64–65 зв. 53 ДАЧО. Ф. Р­8840. Оп. 3. Спр. 130. Арк. 13–13 зв. Протокол допиту від 29 квітня 1950 р. Siverian chronicle. 2024. № 2 145 канця цього будинку: «Когда закрыли монастырь и нужно было оставить свою келью, о. Лаврентий поселился в маленьком убогом домике недалеко от монастыря, под горой, на которой расположен храм в честь Пророка Илии. Площадь комнатки, отведенной для батюшки, около 10 квадратных метров. Какой подвиг нес он, выдерживая за стенкой жи­ вущего больного сына хозяйки дома, постоянно беспокоившего своим бессознательным поведением, часто криками не только днем, но и ночью. Общая кухонька, смежные двери позволяли несчастному Петру беспрепятственно заходить или забегать в помещение старца. Ни тени недовольства или раздражения не было у батюшки, только милосердие, снисхождение и любовь»54. Навіть у цьому автори «свідоцтва Олени / Євлампії» виявилися некомпетентними що­ до історичної правди, бо вона їм була невідома: вхід до кімнати о. Лаврентія не був заба­ рикадований, він був вільним для всіх, хто в цьому будинку проживав, зокрема й для пси­ хічнохворого Петра – сина Олени Микитівни Голоти. Отже, уся концепція «пророцтв­по­ вчань старця Лаврентія Чернігівського», із першого й до останнього рядка, – суцільна брехня… На свідоцтві Павла Олексійовича Фльорова, цього справжнього – не фейково­ го – свідка, ми й поставимо крапку. * * * Мільйони людей, вірних Московської патріархії, знаходяться в тенетах цього фейку – фальшивих «пророцтв / повчань старця Лаврентія Чернігівського», які історичний, справжній схиархімандрит Лаврентій Проскура ніколи не промовляв. Вони сповідують фейкову віру, не здогадуючись і не розуміючи, де, коли, ким і з якою метою було вигада­ но ці фальшиві пророцтва­симулякри. Навіть наші співвітчизники в Україні, так звані «ждуни», під російськими бомбами бережуть вірність Москві та «матери церкви москов­ ской патриархии», бо «так заповедал старец Лаврентий Черниговский»… Нагадаємо цим нещасним жертвам чекістської спецоперації слова Христа, які Він ска­ зав фарисеям, що згодом розіп’яли Його на хресті: сатана – «душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді», а всі ті, хто сповідують неправду (і тим більш – хто її свідомо творить) – «пожадливості батька свого диявола виконують» (Іоан. 8:44). Бо не мо­ же бути Істини – Христа – там, де є брехня, адже брехня завжди від диявола, і тільки від нього. Христос же є «Шлях, Істина й Життя» (Іоан. 14:6), і в Нього нічого немає спільного з дияволом, як нічого немає спільного у Світла з пітьмою (2 Кор. 6:15). * * * Висновок. Традиції совєтської пропаганди продовжуються в сучасній Російській Фе­ дерації, але тепер вони поєднані із псевдоправославною риторикою, що перетворило РФ як державу – за активної підтримки керівництва Московської патріархії – у фундамента­ лістську тоталітарну секту. Фальшиві пророцтва­симулякри, приписувані прп. Лаврентію Чернігівському, відіграли й досі відіграють у цьому вагому роль, вони залишаються од­ ним із головних конструктів ідеології так званого «русского міра». Їх продовжують вико­ ристовувати в РФ у людиноненависницькій пропаганді рашизму та виправданні рашист­ сько­української війни. Саме для цього їх і було створено. P. S. Коли цей номер верстався, трапилася важлива для православного світу подія: «В ходе соборного съезда, который состоялся 27 марта 2024 года в Зале церковных со­ боров Храма Христа Спасителя в Москве под председательством главы ВРНС Святейше­ го Патриарха Московского и всея Руси Кирилла, был утвержден Наказ XXV Всемирного русского народного собора “Настоящее и будущее Русского мира” … Настоящий доку­ мент … является программным документом XXV Всемирного Русского Народного Собо­ ра, а также наказом, адресованным органам законодательной и исполнительной власти России». Документ розроблено й затверджено за участі патріарха та єпископату Московського патріархату. У цьому соборному «наказі» терористичній владі РФ, яка веде війну на повне фізичне знищення українського народу, – вісім пунктів; перші три, прикриваючись ідеологічною риторикою, проголошують відверто шовіністичні й людиноненависницькі цінності: «1. Специальная военная операция. Специальная военная операция является новым этапом национально­освободительной борьбы русского народа против преступного киевского режима и стоящего за ним коллек­ тивного Запада, ведущейся на землях Юго­Западной Руси с 2014 года. В ходе СВО рус­ ский народ с оружием в руках отстаивает свои жизнь, свободу, государственность, циви­ лизационную, религиозную, национальную и культурную идентичность, а также право жить на собственной земле в границах единого Российского государства. С духовно­нрав­ 54 Флеров П.А. Преподобный Лаврентий Черниговский: Воспоминания духовных чад. С. 17–18. Сіверянський літопис. 2024. № 2 146 ственной точки зрения специальная военная операция является Священной войной, в кото­ рой Россия и ее народ, защищая единое духовное пространство Святой Руси, выполняют миссию “Удерживающего”, защищающего мир от натиска глобализма и победы впавшего в сатанизм Запада. После завершения СВО вся территория современной Украины должна войти в зону исключительного влияния России. … 2. Русский мир. Россия является создателем, опорой и защитником Русского мира. Границы Русского мира как духовного и культурно­цивилизационного феномена существенно шире госу- дарственных границ как нынешней Российской Федерации, так и большой исторический России. Наряду с рассеянными по всему миру представителями русской ойкумены, Рус­ ский мир включает в себя всех, для кого русская традиция, святыни русской цивилизации и великая русская культура являются высшей ценностью и смыслом жизни. … Построение тысячелетней российской государственности является высшей формой по­ литического творчества русских как нации. Разделение и ослабление русского народа, ли­ шение его духовных и жизненных сил всегда приводило к ослаблению и кризису Россий­ ского государства. Поэтому восстановление единства русского народа, а также его духов­ ного и жизненного потенциала являются ключевыми условиями выживания и успешного развития России и Русского мира в XXI веке. 3. Внешняя политика. … Воссоединение русского народа должно стать одной из приоритетных задач внеш­ ней политики России. России следует возвратиться к существующей более трех веков доктрине триединства русского народа, согласно которой русский народ состоит из ве- ликороссов, малороссов и белорусов, являющихся ветвями (субэтносами) одного народа, а понятие “русский” охватывает всех восточных славян – потомков исторической Руси. Помимо признания и развития в отечественной науке, доктрина триединства должна по- лучить законодательное закрепление, став неотъемлемой частью российской системы права…»55. Як бачимо – ці ж самі симулякри, лише написані більш «науковим» стилем. У цьому соборному церковному документі – 2 253 слова про Росію та її роль у гло­ бальній політиці, але слів «Бог» та «Христос» у ньому немає… взагалі. Сергіянський Московський патріархат перетворився у відверто терористичну антихристиянську секту, а починалося все на початку 1990­х рр. зі, здавалося б, невинних симулякрів­пророцтв «старця Лаврентія Чернігівського», яких отець Лаврентій Проскура ніколи не промовляв. References Felshtinsky, Yu., Popov, V. (2022). Vid Chervonoho teroru do mafioznoi derzhavy: spetssluzhby Rosii v borotbi za svitove panuvannia (1917–2036) [From the Red Terror to the mafia state: Russian special ser­ vices in the struggle for world domination (1917–2036)]. Kyiv, Ukraine. Moss, V­A. (2022). Kult Stalina v Moskovskomu patriarkhati: vytoky ta sohodennia [The Cult of Sta­ lin in the Moscow Patriarchate: its Sources and Contemporary Condition]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 49–57. Nesterenko, L. (2024). «Kontrrevoliutsiina ta antyradianska diialnist» Hanny Lavrentiivny Kolomiiets v 30­kh rr. ХХ st. (za materialamy kryminalnoi spravy) [“Counter­revolutionary and anti­radyan activity” of Hanna Lavrentiyevna Kolomiets in the 30s of the 20th c. (based on the materials of the criminal case)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2, P. 66–72. Shumilo, V. (2001). Skhiarkhimandrit Lavrentiy i ego vremya: Ocherk tserkovnoy istorii Chernigov­ shchiny (1868–1950 gg.) [Schiarchimandrite Lawrence and His Time: An Outline of the Church History of Chernigov Region (1868–1950)]. Chernihiv, Ukraine. Shumilo, V. (2019). Falsyfikatsii radianskykh slidchykh orhaniv 1930­kh rokiv u spravakh dukhovenst­ va Istynno­Pravoslavnoi Tserkvy [Falsifications of the Soviet investigative bodies of the 1930s in the affa­ irs of the clergy of the True Orthodox Church]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 70–75. Shumilo, V. (2019). Skhyarkhimandryt Lavrentii (Proskura) – chlen Istynno­Pravoslavnoi Tserkvy na Chernihivshchyni [Schiarchimandrite Lavrentii (Proskura) – a member of the The True Orthodox Church in Chernihiv region]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4–5, P. 67–80. Shumilo, V. (2020). Istynno­Pravoslavna Tserkva na Chernihivshchyni ta ihumen Alipii (Yakovenko) [Ture Orthodox Church in Chernihiv land and the Abbot Alipii (Yakovenko)]. Siverianskyi litopys – Siveri- an chronicle, 1, P. 124–137. Shumilo, V. (2020). Nastoiatel Troitse­Illinskoho monastyria Heorhii (Smelnytskyi) yak odyn iz ideo­ lohiv IPTs na Chernihivshchyni: za materialamy slidchykh sprav [The superior of the Holy Trinity and St. Elias Monastery George (Smelnitsky) as one of the ideological leaders of the TOC (True Orthodox Church) in the Chernihiv region, according to the investigative reports of the secret police]. Siverianskyi li- topys – Siverian chronicle, 2, P. 89–106. 55 Наказ XXV Всемирного русского народного собора «Настоящее и будущее Русского мира». РПЦ ОС МП. 2024. 27 марта. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/6116189.html. Siverian chronicle. 2024. № 2 147 Shumilo, V. (2021). Chernihivske zaslannia S.O. Nilusa 1926–1928 rr.: za materialamy slidchoi spravy ODPU [Chernihiv exile of S.A. Nilus during 1926–1928: on materials of OGPU investigation file]. Siveri- anskyi litopys – Siverian chronicle, 2, P. 19–30. Shumilo, V. (2021). Istynno­Pravoslavna (katakombna) Tserkva na Chernihivshchyni u 20–30­kh rr. ХХ st.: dys. na zdobuttia naukovoho stupenia kandydata istorychnykh nauk: 07.00.01. [The True Orthodox (Catacomb) Church in the Chernihiv Region in the 1920s and 1930s. On the rights of manuscript. Disserta­ tion for the degree of candidate of historical sciences in the specialty 07.00.01. – history of Ukraine.]. Chernihiv, Ukraine. Shumylo, S. (2022). Falshyvi «prorotstva» chernihivskoho «arkhyiepyskopa» Kheruvyma Dehtiaria yak pidgruntia voiovnychykh mistyfikatsii moskovskoho patriarkha Kirila [False “prophecies” of Cherni­ hiv “archbishop” Cheruvim Degtyar as the basis of the military mystifications of Moscow Patriarch Kirill]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5–6, P. 157–166. Soldatov, O. (2023). «Rosiiska pravoslavna tserkva Derzhavnoi bezpeky» (Moskovska patriarkhiia u svoiemu suchasnomu formati zasnovana 80 rokiv tomu – u 1943 r.) [«Russian Orthodox Church of State Security» [“Russian Orthodox Church of State Security” (Moscow Patriarchate in its modern format was founded 80 years ago – in 1943)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6, P. 73–79. Шуміло Віталій Вікторович – кандидат історичних наук, відповідальний секретар і науковий редактор журналу «Сіверянський літопис», головний редактор наукового альма­ наху «Чернігівські Афіни», науковий секретар Науково­дослідного центру вивчення істо­ рії релігії та Церкви імені Лазаря Барановича, Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (просп. Миру, 13/106, м. Чернігів, 14021, Україна). Shumilo Vitaliy – Ph.D. in historical sciences, executive secretary and scientific editor of the journal «Siverian chronicle», chief editor of the «The Athens of Chernigov» academic jour­ nal, academic secretary of the Lazar Baranovich Research institute of religion, at the T.G. Shev­ chenko «Chernigіv Collegium» National university (13/106 Peace Avenue, Chernihiv, 14021, Ukraine). E­mail: veraizhizn@gmail.com “THE RUSSIAN TSAR WILL BE FEARED BY THE ANTICHRIST HIMSELF…”: A “PROPHECY” ASCRIBED TO ST. LAVRENTY OF CHERNIHIV, WHICH HE NEVER PRONOUNCED The purpose of the publication: is to trace the history of the emergence and dissemination of the so- called «prophecies / teachings» popular among faithful of the Moscow patriarchate, attributed to the schiastic abbot of the Chernihiv Trinity-Elijah monastery Lavrentiy Proskura (1868–1950). On the basis of archival documents declassified in Ukraine after the Revolution of Dignity and the law on decommunisa- tion, to show that Fr Lavrentiy Proskura never said these simulacrums, their artificial creation in the early 1990s was a special operation of the KGB–FSB to form an aggressive and chauvinistic ideology, which in the state and Church circles of the Russian Federation is officially called «Russian world», and in Ukraine and the free world after the large-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation was called «ra- shism». Simulacrum-prophecies of the «elder Lavrentiy of Chernihiv» play a major role in this artificial construct. Scientific novelty: archival documents have been introduced into scientific circulation, which allow us to expose the falsity of the whole concept. The general historical principle of objectivity is used. Conclusion. Traditions of Soviet propaganda continue in the modern Russian Federation, but now they are combined with pseudo-Orthodox rhetoric, which has turned the Russian Federation as a state – with the active support of the leadership of the Moscow patriarchate – into a fundamentalist totalitarian sect. The false prophecies attributed to St Lavrentiy of Chernihiv played a significant role in this, and they remain one of the main constructs of the so-called «Russian world» ideology, and they continue to be used in the Russian Federation in the hateful propaganda of racism and justification of the racist-Ukrainian war. This is exactly what they were created for. Key words: Fr Lavrentiy Proskura, prophecies of Lavrentiy of Chernihiv, Russian world, rashism, Rus- sian-Ukrainian war. Дата подання: 12 серпня 2023 р. Дата затвердження до друку: 20 січня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Шуміло, В. «Русского царя будет бояться сам антихрист…»: «пророцтва» преподобного Лаврен­ тія Чернігівського, яких він ніколи не промовляв. Сіверянський літопис. 2024. № 2. С. 133–147. DOI: 10.58407/litopis.240214. Цитування за стандартом APA Shumilo, V. (2024). «Russkogo czarya budet boyat`sya sam antikhrist…»: «prorotstva» prepodobnoho Lavrentiia Сhernihivskoho, yakykh vin nikoly ne promovliav [“The Russian Tsar will be feared by the an­ tichrist himself...”: a “prophecy” ascribed to St. Lavrenty of Chernihiv, which he never pronounced]. Sive- rianskyi litopys – Siverian chronicle, 2, P. 133–47. DOI: 10.58407/litopis.240214.

Схожі ресурси