Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст.

Мета дослідження: на основі аналізу маловідомих архівних джерел та опублікованих матеріалів простежити існування зв’язків афонського Ватопедського Благовіщенського монастиря з ченцями та прочанами з українських земель у XVI–XVIII ст, виявити роль української козацької старшини у ктиторській підтримц...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2024
Автор:	Шумило, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Церковна старовина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199887
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст. / С. Шумило // Сіверянський літопис. — 2024. — № 3. — С. 30-42. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199887
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1998872024-11-05T17:14:46Z Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст. Шумило, С. Церковна старовина Мета дослідження: на основі аналізу маловідомих архівних джерел та опублікованих матеріалів простежити існування зв’язків афонського Ватопедського Благовіщенського монастиря з ченцями та прочанами з українських земель у XVI–XVIII ст, виявити роль української козацької старшини у ктиторській підтримці Ватопедської обителі та святогірських ченців. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності, системності, діалектичному підході до історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних, спеціальних методів дослідження. Наукова новизна. Використовуючи наявну джерельну базу, розглянуто маловідомі сторінки з історії українсько-афонських зв’язків у XVI–XVIII ст. Шляхом аналізу маловідомих джерел та опублікованих матеріалів по-новому розкрито історію українських контактів зі ставропігійним Ватопедським монастирем на Афоні в XVI–XVIII ст. Розглядаються свідчення про перебування прп. Іова Княгиницького у Ватопедському монастирі. Привертається увага до малознаного факту, що невістка Богдана Хмельницького Розанда в 1667 р. передавала в дар Ватопедському монастирю свої маєтки з селами на р. Дністер на вічний молитовний спомин про загиблого чоловіка Тимоша Хмельницького, а з дозволу гетьмана Івана Мазепи в землях Гетьманщини здійснював збір пожертв намісник Ватопедського монастиря архімандрит Парфеній. Наголошується, що особливо активно взаємини проявилися в XVIII ст., коли Запорозька Січ долучилась до «ктиторського патронування» над цим афонським монастирем. Зокрема, привертається увага до подорожі ватопедських ченців землями Слобожанщини й Гетьманщини протягом 1761–1764 рр., яка передувала листуванню ченців Ватопеда з кошовим отаманом Війська Запорозького П. Калнишевським і збиранню в українських землях пожертв на підтримку та розбудову святогірської богословської школи «Афоніада», що діяла при цій обителі. Наголошено, що аналіз пом’янників афонських монастирів XVII–XVIII ст. та інших джерел засвідчує, що ктиторами, донаторами та жертводавцями афонських обителей у цей час нерідко виступали українські гетьмани та представники козацької старшини, яка розглядала участь у підтримці афонських монастирів як неодмінний атрибут свого елітарного статусу в українському суспільстві XVIII ст. The purpose of the study: Based on the analysis of little-known archival sources and published materials, to trace the existence of ties between the Vatopedi Monastery of the Annunciation on Mount Athos and monks and pilgrims from Ukrainian lands in the 16th–18th c., to identify the role of the Ukrainian Cossack elite in supporting the Vatopedi Monastery and Athos monks. The methodological foundations of the study are based on the principles of historicism, scientific objectivity, systematicity, and a dialectical approach to historical phenomena. In accordance with the aim and objectives, a combination of general scientific, interdisciplinary, and special research methods was used. Scientific novelty. Using the available source base, the article examines little-known pages in the history of Ukrainian-Athonite relations in the 16th– 18th c. By analysing little-known sources and published materials, the history of Ukrainian contacts with the Stavropegial Vatopedi Monastery on Mount Athos in the 16th–18th c. is revealed in a new way. The article examines the evidence of the stay of St Job of Kniahynytsky in the Vatopedi Monastery. Attention is drawn to the little-known fact that in 1667 Bohdan Khmelnytskyʼs daughter-in-law Rosanda donated her estates with villages on the Dniester river to Vatopedi Monastery in eternal prayerful remembrance of her husband, Tymish Khmelnytsky, and with the permission of Hetman Ivan Mazepa, the abbot of Vatopedi Monastery, Archimandrite Parthenius, collected donations in the Ukrainian lands of the Hetmanate. It is emphasised that the relationship was particularly active in the 18th c., when the Zaporozhian Sich joined the «ctitors patronage» of this Athos monastery. In particular, attention is drawn to the trips of Vatopedi monks to the lands of Slobozhanshchyna and Hetmanate in 1761–1764, which preceded the correspondence of Vatopedi monks with the Cossack Ataman of the Zaporozhian Army Petro Kalnyshevskyi and the collection of donations in the Ukrainian lands to support and develop the Athonite theological school «Athoniada », which operated at this monastery. It is emphasised that the analysis of the sources of Athos monasteries of the 16th–18th c. shows that the ctitors, donators and donors of Athos monasteries at that time were often Ukrainian hetmans and representatives of the noble Cossack elite, who considered their participation in supporting Athos monasteries as an indispensable attribute of their elite status in the Ukrainian society of the 18th c. 2024 Article Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст. / С. Шумило // Сіверянський літопис. — 2024. — № 3. — С. 30-42. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240304 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199887 94(495+477).(271.2+355)«XVI–XVIII» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Шумило, С. Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст. Сiверянський літопис
description	Мета дослідження: на основі аналізу маловідомих архівних джерел та опублікованих матеріалів простежити існування зв’язків афонського Ватопедського Благовіщенського монастиря з ченцями та прочанами з українських земель у XVI–XVIII ст, виявити роль української козацької старшини у ктиторській підтримці Ватопедської обителі та святогірських ченців. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності, системності, діалектичному підході до історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних, спеціальних методів дослідження. Наукова новизна. Використовуючи наявну джерельну базу, розглянуто маловідомі сторінки з історії українсько-афонських зв’язків у XVI–XVIII ст. Шляхом аналізу маловідомих джерел та опублікованих матеріалів по-новому розкрито історію українських контактів зі ставропігійним Ватопедським монастирем на Афоні в XVI–XVIII ст. Розглядаються свідчення про перебування прп. Іова Княгиницького у Ватопедському монастирі. Привертається увага до малознаного факту, що невістка Богдана Хмельницького Розанда в 1667 р. передавала в дар Ватопедському монастирю свої маєтки з селами на р. Дністер на вічний молитовний спомин про загиблого чоловіка Тимоша Хмельницького, а з дозволу гетьмана Івана Мазепи в землях Гетьманщини здійснював збір пожертв намісник Ватопедського монастиря архімандрит Парфеній. Наголошується, що особливо активно взаємини проявилися в XVIII ст., коли Запорозька Січ долучилась до «ктиторського патронування» над цим афонським монастирем. Зокрема, привертається увага до подорожі ватопедських ченців землями Слобожанщини й Гетьманщини протягом 1761–1764 рр., яка передувала листуванню ченців Ватопеда з кошовим отаманом Війська Запорозького П. Калнишевським і збиранню в українських землях пожертв на підтримку та розбудову святогірської богословської школи «Афоніада», що діяла при цій обителі. Наголошено, що аналіз пом’янників афонських монастирів XVII–XVIII ст. та інших джерел засвідчує, що ктиторами, донаторами та жертводавцями афонських обителей у цей час нерідко виступали українські гетьмани та представники козацької старшини, яка розглядала участь у підтримці афонських монастирів як неодмінний атрибут свого елітарного статусу в українському суспільстві XVIII ст.
format	Article
author	Шумило, С.
author_facet	Шумило, С.
author_sort	Шумило, С.
title	Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст.
title_short	Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст.
title_full	Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст.
title_fullStr	Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст.
title_full_unstemmed	Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст.
title_sort	ватопедський монастир на афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у xvi–xviii ст.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199887
citation_txt	Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст. / С. Шумило // Сіверянський літопис. — 2024. — № 3. — С. 30-42. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT šumilos vatopedsʹkijmonastirnaafonítajogozvâzkizukraínsʹkimčernectvomíkozactvomuxvixviiist
first_indexed	2024-11-10T19:09:14Z
last_indexed	2024-11-10T19:09:14Z
_version_	1815363719781154816
fulltext	Сіверянський літопис. 2024. № 3 30 ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА УДК 94(495+477).(271.2+355)«XVI–XVIII» Сергій Шумило • ВАТОПЕДСЬКИЙ МОНАСТИР НА АФОНІ ТА ЙОГО ЗВ’ЯЗКИ З УКРАЇНСЬКИМ ЧЕРНЕЦТВОМ І КОЗАЦТВОМ у XVI–XVIII ст. DOI: 10.58407/litopis.240304 © С. Шумило, 2024.CC BY4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7041-7766 Мета дослідження: на основі аналізу маловідомих архівних джерел та опублікованих матеріа- лів простежити існування зв’язків афонського Ватопедського Благовіщенського монастиря з чен- цями та прочанами з українських земель у XVI–XVIII ст, виявити роль української козацької стар- шини у ктиторській підтримці Ватопедської обителі та святогірських ченців. Методологічні за- сади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності, системності, діалектичному підході до історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було вико- ристано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних, спеціальних методів дослідження. Наукова новизна. Використовуючи наявну джерельну базу, розглянуто маловідомі сторінки з істо- рії українсько-афонських зв’язків у XVI–XVIII ст. Шляхом аналізу маловідомих джерел та опубліко- ваних матеріалів по-новому розкрито історію українських контактів зі ставропігійним Ватопед- ським монастирем на Афоні в XVI–XVIII ст. Розглядаються свідчення про перебування прп. Іова Княгиницького у Ватопедському монастирі. Привертається увага до малознаного факту, що не- вістка Богдана Хмельницького Розанда в 1667 р. передавала в дар Ватопедському монастирю свої маєтки з селами на р. Дністер на вічний молитовний спомин про загиблого чоловіка Тимоша Хмель- ницького, а з дозволу гетьмана Івана Мазепи в землях Гетьманщини здійснював збір пожертв на- місник Ватопедського монастиря архімандрит Парфеній. Наголошується, що особливо активно взаємини проявилися в XVIII ст., коли Запорозька Січ долучилась до «ктиторського патронування» над цим афонським монастирем. Зокрема, привертається увага до подорожі ватопедських ченців землями Слобожанщини й Гетьманщини протягом 1761–1764 рр., яка передувала листуванню чен- ців Ватопеда з кошовим отаманом Війська Запорозького П. Калнишевським і збиранню в україн- ських землях пожертв на підтримку та розбудову святогірської богословської школи «Афоніада», що діяла при цій обителі. Наголошено, що аналіз пом’янників афонських монастирів XVII–XVIII ст. та інших джерел засвідчує, що ктиторами, донаторами та жертводавцями афонських обителей у цей час нерідко виступали українські гетьмани та представники козацької старшини, яка розгля- дала участь у підтримці афонських монастирів як неодмінний атрибут свого елітарного статусу в українському суспільстві XVIII ст. Ключові слова: Ватопед, Ватопедський монастир, Свята Гора, Афон, Гетьманщина, Слобо- жанщина, Військо Запорозьке, Січ, Кіш, Іов Княгиницький, Афанасій Пателарій, Паїсій Величков- ський, Євгеній Булгарис, Серафим Анін, Ігнатій Гозадінос, Богдан Хмельницький, Тиміш Хмельниць- кий, Іван Мазепа, Петро Калнишевський, козацтво, чернецтво. Історія зв’язків афонського ставропігійного Ватопедського Благовіщенського монасти- ря з ченцями та прочанами з українських земель мають досить давнє коріння. Ця обитель є однією з найдавніших на Афоні й уже від кін. Х – поч. ХІ ст. посідає одне з провідних місць в ієрархії святогірських обителей1. У Типіконі Костянтина IX Мономаха 1045 р. Ва- топед вказаний на другомі місці, що засвідчує його значущість2. Історія цього монастиря досліджена досить ретельно як грецькими, так й іноземними істориками. Тема зв’язків обителі зі східнослов’янськими землями була предметом уваги багатьох вчених. Серед українських авторів у пер. пол. XVIII ст. звернули увагу на цей монастир Іполит Вишен- 1 Actes de Lavra. Archives de l’Athos. Première partie: des origines à 1204 / Ed. par Lemerle P., Guillou A., Svoro- nos N., coll. Papachryssanthou D. Paris, 1970. Vol. 6. Pt. 1. № 12. 2 Actes du Prôtaton. Archives de l’Athos / Ed. par D. Papachryssanthou. Paris, 1975. Vol. 7. № 8. Siverian chronicle. 2024. № 3 31 ський та В. Григорович-Барський3. Пізніше його зв’язки зі східнослов’янськими землями описували П. Успенський4, А. Муравйов5, А. Капустін6, Каптєрьов7 та ін. Серед сучасних дослідників варто виокремити праці Б. Фонкіча8, К. Павлікянова9, В. Ченцової10, В. Мис- кевки11, Н. Мердзимекіса12, С. Шумило13 та ін. Приділяючи увагу зв’язкам Ватопеду з Ро- сією, більшість науковців лише побіжно та фрагментарно торкались контаків цієї обителі з українськими землями, або й взагалі лишали поза увагою. Тема зв’язків Ватопедського монастиря з українським козацтвом лише нещодавно стала предметом окремої дослід- ницької уваги14. Корпус джерел із докресленої тематики досить значний і охоплює чималу кількість різних документів та інших письмових свідчень. Так, документи від 1592 р.15 та помітки від 1596 р. у рукописному слов’янському Євангелії з бібліотеки Ватопедського монастиря дозволяють встановити, що згаданий у них ватопедський чернець Ієзекіїль є українським церковно-культурним діячем кін. XVI – поч. XVII ст. Ієзекіїлем (Іовом) Княгиницьким. Заповіт Роксани (Роксандри) Хмельницької від 15 січня 1667 р. засвідчує, що невістка гетьмана Богдана Хмельницького підтримувала тісні контакти з Ватопедським монасти- рем і навіть передавала щедрі пожертви для нього на вічний молитовний спомин про за-гиблого чоловіка Тимоша Хмельницького16. Важливим документом є копія листа від 31 травня 1707 р., яким чернігівський архієпископ Іоан (Максимович) видав грамоту на- міснику Ватопедського монастиря Парфенію з благословенням «на прошеніє милостині у благочестивих людей», виписану з дозволу «пана гетьмана і кавалера» І. Мазепи, що збе- рігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (РДБ)17. Протягом 1750– 1751 рр. у Київській губернській канцелярії розглядалися справи про проїзд для збору ми- лостині по території Гетьманщини архімандритів і намісників Ватопедського та інших 3 Пелгримация или путешественник честного иеромонаха Ипполита Вишенского, постриженца святых страсто- терпец Бориса и Глеба катедри архиепископии Чернеговской во святой град Иерусалим. Москва, 1876. С. 128– 131; Григорович-Барский В. Второе посещение Святой Афонской Горы Василия Григоровича-Барского им са- мим описанное. Санкт-Петербург, 1887. С. 189–220. 4 Порфирий (Успенский), еп. История Афона. Санкт-Петербург, 1892. Ч. 3/2. С. 358–359. 5 Муравьев А. Сношения России с Востоком по делам церковным. Санкт-Петербург, 1858. Ч. 1. С. 137–138, 143– 148, 188, 266; 1860. Ч. 2. С. 9–12, 27–28, 62; Його ж. Письма с Востока (1849–1850 гг.). Санкт-Петербург, 1851. Ч. 1. С. 194–203. 6 Антонин (Капустин), архим. Заметки поклонника Святой Горы. Москва: Индрик, 2013. С. 79–100. 7 Каптерев Н. Характер отношений России к православному Востоку в XVI–XVII столетиях. Сергиев Посад, 1914. С. 63–71, 99–100, 134–135, 164. 8 Фонкич Б. Греческо-русские связи сер. XVI – нач. XVIII вв.: Греческие документы московских хранилищ: Ка- талог выставки. Москва, 1991. С. 30–33, 42–43, 46; Його ж. Чудотворные иконы и священные реликвии христи- анского Востока в Москве в сер. XVII в. Очерки феодальной России. Москва, 2001. Вып. 5. С. 89–97; Россия и греческий мир в XVI в.: В 2 т. / Подгот.: С. Каштанов, Л. Столярова, Б. Фонкич. Москва: Наука, 2004. Т. 1. С. 23–25, 153–159, 188, 336–338. 9 Pavlikianov C. A short catalogue of the Slavic manuscripts in Vatopedi. Byzantina. Symmeikta. Athens, 1996. Vol. 10. P. 295–325; Павликянов К. Славянското присъствие в светогорските обители Алипиев манастир и Ватопед през късното средновековие (Славянское присутствие в афонских монастырях Алипиу (или Алопоу) и Ватопеди в пе- риод позднего средневековья). Светогорска Обител Зограф. София, 1999. III. С. 179–185; Pavlikianov C. The Athonite Monastery of Vatopedi from 1462 to 1707. Sofia, 2008. 309 p.; Pavlikianov C. Vatopedi and Agathoupolis. The evidence provided by an unknown document kept in Vatopedi archives. Περὶ Θρᾴκης 6, Ξάνθη (Xanthe), 2007– 2009. P. 33–43. 10 Ченцова В. Писец Николай Армириот и Крест царя Константина: К истории связей Ватопедского монастыря с Россией в XVII в. Palaeoslavica. Cambridge (Mass.), 2011. Т. 19 (2). P. 60–109. 11 Мискевка В., Маринеску Ф. Роксандра Хмельницкая (дочь Василия Лупу) и ее завещание от 15 января 1667 г. Factorul feminin în istorie. Chişinău, 2012. P. 197–214. 12 Mertzimekis N. Epitrachelion aux inscriptions dédicatoires et liturgiques du tsar Fiodor Ier Ivanovitch (1584–1598), conservé au monastère de Vatopedi au Mont Athos. Annuaire de L’Université de Sofia «St. Kliment Ohridski». Sofia, 2017. T. 99 (18). P. 59–69. 13 Шумило С. Листи з афонського Ватопедського монастиря на Січ до П. Калнишевського та І. Глоби (1767– 1768 рр.). Український історичний журнал. 2022. № 1 (562). C. 180–189; Його ж. «Книга збору милостині» за 1761–1764 рр. з архіву Ватопедського монастиря як джерело до історії українсько-афонських зв’язків у XVIII ст. Український історичний журнал. 2023. № 3 (570). С. 164–175; Його ж. Невідоме джерело щодо участі прп. Іова (Ієзекиїля) Княгиницького в посольстві афонського Ватопедського монастиря 1592 р. Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. 2023. № 6. С. 110–117. 14 Шумило С. Листи з афонського Ватопедського монастиря на Січ… C. 180–189; Його ж. «Книга збору милос- тині» за 1761–1764 рр. ... С. 164–175; Його ж. Невідоме джерело щодо участі прп. Іова (Ієзекиїля) Княгиницького в посольстві… С. 110–117. 15 Російський державний архів давніх актів (далі – РДАДА). Ф. 52. Оп. 1. Спр. 4. «Приезд в Смоленск Афонско- го Ватопедского монастыря екклисиарха и старца Герасима», 1592 р. Арк. 1. Цит. за: Шумило С. Невідоме дже- рело щодо участі прп. Іова (Ієзекиїля) Княгиницького в посольстві… С. 110–117. 16 Архів Ватопедського монастиря на Афоні (далі – АВМА). Зібрання молдавських рукописних актів. Рукопис № 8. Заповіт Роксандри домни Хмельницької, 15 січня 1667 р. Арк. 1–1 зв.; Мискевка В., Маринеску Ф. Роксанд- ра Хмельницкая (дочь Василия Лупу)… P. 197–214. 17 Науково-дослідний відділ рукописів Російської державної бібліотеки (далі – НДВР РДБ). Ф. 862. «Опись архи- ва архимандрита Иннокентия (Просвирнина)». Спр. 5-1 «Материалы, хранящиеся в монастирях Святой Горы Афон и привезенные им из научной экспедиции 1983 г.». Сіверянський літопис. 2024. № 3 32 афонських монастирів із супроводжуючими особами. Цінним документом є «Книга збору милостині» за 1761–1764 рр., виявлена нами серед афонських рукописів архівосховища Ватопедського монастиря на Афоні18. У цьому джерелі ватопедські ченці фіксували всі отримані від представників козацтва та духовенства пожертви під час своїх подорожей українськими землями Слобожанщини та Гетьманщини за 1761–1764 рр. Крім того, цін- ними є маловідомі листи від «архімандрита Костянтина з братією» від Ватопедського мо- настиря на Афоні за 1767–1768 рр. на ім’я останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського та генерального писаря Війська Запорозького Івана Глоби, з яких дізнаємося про прийняття Ватопедського монастиря Січовим Кошем під «ктиторську пат- ронатську протекцію»19. У 1776 та 1780 рр. у Київській губернській канцелярії також роз- глядалися справи про видачу кормових і прогонних грошей архімандритам Ватопедського монастиря з супроводжуючими для збору милостині. Історичні зв’язки Ватопедського монастиря з українськими землями Зв’язки Афонського Ватопедського монастиря з ченцями та прочанами з українських земель мають досить давнє коріння. Імовірно, вони почали розвиватись іще від часів поя- ви перших давньоруських паломників, воїнів і ченців на Святій Горі в Х–ХІ ст.20 У «По- вісті временних літ» повідомляється, що прп. Антоній Печерський обійшов на Афоні усі тамтешні монастирі21. Тож неодмінно він мав бувати й у Ватопеді, який тоді вже посідав одну з провідних позицій серед афонських монастирів. Із хрисовула імператора Никифо- ра III Вотаніата від 2 січня 1080 р. відомо, що у складі гарнізонів візантійської армії в цей час розквартировувались наймані воїни, серед яких були роси, варяги, болгари та інші, від обов’язку розміщення (мітату) яких імператор своїм привілеєм звільнив Ватопедський монастир на Афоні22. Розлогіші свідчення про контакти «росів» із Ватопедом у цей час відсутні. Більш активно вони починають розвиватись вже у післямонгольський період. Зокрема, відомо, що в XIV – пер. пол. XV ст. при Ватопедському монастирі подвизалися русинські ченці-книжники, які займалися тут переписуванням книг23. У цей час на Афоні зустрічаються ченці з різних земель колишньої Русі, як із тверських, смоленських та мос- ковських, так і з українсько-білоруських, що входили до складу Великого князівства Ли- товського. В подальшому, від кін. XV – поч. XVI ст., зв’язки з Афоном стають ще більш інтенсивними. Цьому сприяє посилення політичного та економічного становища Москов- ського князівства, завдяки чому через українсько-білоруські землі починають подорожу- вати задля збирання пожертв як грецьке духовенство, так і афонські ченці, зокрема й вато- педські24. Найбільш відомою з таких є делегація від Константинопольського патріарха, до складу якої входили ватопедські ченці Неофіт, Лаврентій та прп. Максим Грек (1470– 1556), які подорожували до Московії через українсько-білоруські землі 1518 р.25 Крім то- го, активізації відвідин українських земель ченцями Ватопедського монастиря сприяло, 18 АВМА. Книга збору милостині («вкладна книга») Ватопедського монастиря, 1761–1764 рр. 28 арк.; Шумило С. «Книга збору милостині» за 1761–1764 рр. ... С. 164–175. 19 Шумило С. Листи з афонського Ватопедського монастиря на Січ… C. 180–189. 20 Шумило С. Руська Успенська лавра на Афоні та Антоній Печерський. Український історичний журнал. 2018. № 5. C. 16; Shumylo S. The first Russian monks on mount Athos. Mount Athos and Russia: 1016–2016 / N. Fennel, G. Speake (eds.). Oxford, 2018. P. 23–44; Його ж. Перший давньоруський монастир на Афоні та його зв’язки з Київською Руссю: 1000 років. Афонська спадщина. Київ–Чернігів: Вид. Міжнар. інститута афонської спадщини, 2017. Вип. 5–6. С. 62. 21 Повесть временных лет / Подг., пер. и ком. Д.С. Лихачева. Санкт-Петербург, 2007. С. 68. 22 Actes de Vatopédi. Archives de l’Athos. I. Des origins à 1329 / Ed. par Bompaire J., Lefort J., Kravari V., Giros Chr. Paris, 2001. Vol. 21. P. 109–114. 23 Максимович К., Турилов А. Афон и Россия. Русские иноки на Афоне в XI–XVII вв. Православная энциклопе- дия. Москва: НИЦ «Православня энциклопедия», 2002. Т. 4. С. 148; Лосева О., Крюков А. Ватопед. Православня энциклопедия. Москва: 2004. Т. 7. С. 308; Носов А. Иноки русских общежительных монастырей и контакты с Афоном в конце XIV – сер. XV вв.: общие тенденции. Доповідь на Міжнар. наук. конф. «Афонська спадщина та традиції ісихазму в історії та культурі України» (20 липня). Одеса, 2019. [Рукопис, готується до друку]. 24 Бантыш-Каменский Н. Реестры греческим делам московского архива коллегии иностранных дел. Москва, 2001. С. 89, 124, 209; Муравьев А. Сношения России с Востоком по делам церковным. Ч. 1. С. 137–138, 143–148, 188, 266; 1860. Ч. 2. С. 9–12, 27–28, 62; Його ж. Письма с Востока (1849–1850 гг.). С. 194–203; Порфирий (Успенский), еп. История Афона. С. 358–359; Каптерев Н. Характер отношений России к православному Восто- ку… С. 63–71, 99–100, 134–135, 164; Фонкич Б. Греческо-русские связи сер. XVI – нач. XVIII вв. … С. 30–33, 42–43, 46; Його ж. Чудотворные иконы и священные реликвии… С. 89–97; Россия и греческий мир в XVI в. С. 23–25, 153–159, 188, 336–338; Ченцова В. Писец Николай Армириот и Крест царя Константина… P. 60–109. 25 Муравьев А. Сношения России с Востоком по делам церковным. С. 24–26; Плигузов А. Полемика в Русской Церкви первой трети XVI ст. Москва: Индрик, 2002. С. 239–240; Карташев А. Очерки по истории Русской Церк- ви. Москва: Терра, 1993. Т. 1 С. 460–478; Синицина Н. Сказания о преподобном Максиме Греке (XVI–XVII вв.). Москва: Изд-во Православного Свято-Тихоновского гуманитарного ун-та; Изд-во «Наука» РАН, 2006. 109 с. Siverian chronicle. 2024. № 3 33 серед іншого, відкриття монастирських подвір’їв Ватопеду на території сусідніх молдав- ських та валаських земель26. Потреба щорічної сплати османам непомірних податків змушувала афонських ченців вирушати в далекі й небезпечні подорожі задля збирання на свої монастирі милостині в православних землях молдо-влахійських, українських, білоруських і московських. Особ- ливо активізувалися такі поїздки після відновлення спілкування між Москвою та Конс- тантинополем у XVI ст. Оскільки в XVI–XVII ст. всі поїздки афонських ченців за збиранням пожертв до Моск- ви пролягали через українські землі Речі Посполитої, то в цей час налагоджуються особ- ливо активні зв’язки афонських ченців, зокрема й ватопедських, з українськими церков- ними та світськими елітами. Під час таких переїздів через українські землі представники афонських монастирів контактували з місцевими ктиторами, головним серед яких був князь Костянтин-Василь Острозький. Сприяючи відправці українських іноків та книжни- ків на Святу Гору, він замовляв звідти книги для заснованої ним Острозької слов’яно- грецької школи та друкарні. Зокрема, наприк. 1570-х – поч. 1580-х рр. він відправляє на Афон разом з іншими афонськими ченцями, які подорожували через волинські землі, од- ного зі своїх слуг – Івана Княгиницького (у чернецтві Ієзекиїль, у схимі Іов)27. Цей україн- ський церковно-культурний діяч двічі відвідував Афон: перший раз за дорученням князя Острозького, а вдруге – з метою залишитись і стати тут ченцем. Імовірно, разом із Княги- ницьким міг подорожувати й Іван Вишенський, який там тісно взаємодіяв із ним28. Відві- дували Афон й такі представники Острозької школи, як Киприян Острожанин, Ісаак Бо- рискович та ін.29 Із житія Іова Княгиницького відомо, що він прожив на Афоні при Ватопедському мо- настирі «у послушництві та спільному житії 12 років невідлучно»30. Тут його постригли в ченці з ім’ям Ієзекиїль. Пройшовши кількарічний послух у пекарні, його благословили жити в усамітненні в окремій келії у сторожовій вежі (піргу) Ватопедського монастиря, де він займався рукоділлям – «оправлянням книг»31. Завдяки цій діяльності він мав можли- вість добре вивчити грецьку мову, монастирський та богослужбовий устави, праці святих отців тощо. Набувши авторитету серед монахів, за дорученням керівництва Ватопедсько- го монастиря його як перекладача в складі поважних афонських посольств кілька разів відправляли в українські та московські землі задля збирання пожертв на обитель. Важлива деталь, про яку повідомляє Ігнатій з Любарова: у м. Тисмениця на Прикарпатті у той час діяв метох (подвір’я) Ватопедського монастиря, де з благословення ватопедського свя- щенноначалля залишився Ієзекиїль (Іов) Княгиницький32. Донедавна свідчення Ігнатія з Любарова вважались єдиним джерером, які містили ін- формацію про афонський період життя Ієзекиїля (Іова) Княгиницького та його закордонні подорожі в складі посольств Ватопедського монастиря. Проте нещодавно підтвердження цього факту знайдено нами в документі від 1592 р., який зберігається в справі про приїзд із території Речі Посполитої до Смоленська делегації Ватопедського монастиря33. Цей до- кумент нами було введено в науковий обіг34. Він є цінним джерелом, яке підтверджує оповідання Ігнатія з Любарова. Згаданий тут ватопедський чернець Ієзекиїль – і є той са- мий Ієзекиїль Княгиницький, який згодом прийняв постриг до схими з ім’ям Іов і доклав- ся до відродження та реформування православного чернецтва в західно-українських зем- 26 Μαρινέσκου Θ. «Τα μετόχια του Βατοπεδίου στη Ρουμανία», στο Ιερά Μεγίστη Μ. Βατοπεδίου. Αθήνα, 1997. Τ. 1. Σ. 89–95; Păltănea P. Vechi locaşuri de cult şi viatş bisericească în sudul Moldovei pînă în anul 1864. Monumente istori- ce şi izvoare creştine. Galati, 1987. P. 212–213. 27 Iгнатiй з Любартова. Житiе и жизнь преподобного отца нашего Iова, и о сконьчанiи его, и о составленiи святая обители Скитския, вкратце списано. Зоря Галицькая яко Альбум на годь 1860. Львів: Тип. інст. Ставропігійсько- го, 1860. С. 229–230; Шумило С. Старец Иоанн Вишенский: афонский подвижник и православный писатель- полемист. Материалы к жизнеописанию «блаженной памяти великого старца Иоанна Вишенского Святогорца». Київ: Вид. відділ УПЦ, 2016. С. 39–42, 53–54; Його ж. Невідоме джерело щодо участі прп. Іова (Ієзекиїля) Кня- гиницького в посольстві… С. 110–117. 28 Шумило С. Старец Иоанн Вишенский… С. 39–42, 53–54; Його ж. Невідоме джерело щодо участі прп. Іова (Ієзекиїля) Княгиницького в посольстві… С. 110–117. 29 Шумило С. Старец Иоанн Вишенский... С. 59–61, 65–66, 70–73; Його ж. Участие в антиунийном сопротивле- нии в Украине игумена Афонского Пантелеимонова монастыря архимандрита Матфея и его связи с Иоанном Вишенским и Киприаном Острожанином. Rocznik Teologiczny. Варшава, 2019. LXI – z. 4. S. 631–649. 30 Iгнатiй з Любартова. Житiе и жизнь преподобного отца нашего Iова… С. 230. 31 Там само. 32 Там само. С. 231. 33 РДАДА. Ф. 52. Оп. 1. Спр. 4. «Приезд в Смоленск Афонского Ватопедского монастыря екклисиарха и старца Герасима», 1592 р. 2 арк. Цит. за: Шумило С. Невідоме джерело щодо участі прп. Іова (Ієзекиїля) Княгиницького в посольстві... С. 110–117. 34 Там само. Сіверянський літопис. 2024. № 3 34 лях. Документ дозволяє більш точно датувати час перебування І. Княгиницького у Вато- педському монастирі35. Ще одним джерелом, що підтверджує перебування Ієзекиїля Княгиницького на келії Ватопедського монастиря, є рукописне слов’янське Євангеліє-тетр кінця XIV ст., яке збе- рігається в бібліотеці Ватопеду і де на першій сторінці містяться помітки грецькою мовою про те, що 11 січня 1596 р. книгу дали в тимчасове користування ченцям Ієзекиїлю та Са- ві при одній із келій Ватопедського монастиря. Цей запис розшифрував болгарський до- слідник К. Павлікянов, проте він не зміг встановити, ким саме були згадані тут ченці36. На нашу думку, ідеться про Ієзекиїля Княгиницького37. Те, що згадане Євангеліє написане слов’янською мовою, засвідчує, що ченці Ієзекиїль та Сава, які користувалися ним, теж були слов’янського походження. В українські землі Ієзекиїль (Іов) Княгиницький остаточно повернувся не пізніше 1601–1603 рр., після чого разом з іншим афонітом Іоанном Вишенським засновує в Кар- патських горах за афонським уставом Манявський скит, який подекуди називали «новим руським Ватопедом»38. Оскільки І. Вишенський на Афоні мав тісні зв’язки з Ієзекиїлем (Іовом) Княгиницьким, думається, на перших порах він так само деякий час міг разом із ним перебувати на Афоні при Ватопедському монастирі, хоча й не залишився там на три- валий термін. Тим не менше, можемо припускати, що наприк. XVI ст. при Ватопедськоу монастирі перебувала група (не менше двох–трьох) українських ченців-книжників. Пізніше, у часи козацької революції на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким, ченці афон- ського Ватопедського монастиря також підтримували стосунки з українським козацтвом. З-поміж іншого, видатним афонітом, чия доля тісно пов’язана з Україною, був Афанасій (Пателарій; 1597–1654), колишній патріарх Констянтинопольський, який на спокої пев- ний час жив на Афоні при Ватопедському монастирі й відновив там ватопедську келію «Серай» (згодом відому як скит Андрія Первозваного), а закінчив життя у «козацькому» Мгарському монастирі в Лубнах39. Він двічі зустрічався з Богданом Хмельницьким, на- давши йому та всьому козацькому війську благословення та легітимацію на «священну війну» під гаслами оборони православної віри. Він також виступав посередником у пере- мовинах Хмельницького з молдавським господарем Василем Лупу та московським царем Олексієм Михайловичем, закликавши останнього вступити в союз із гетьманом і разом із Молдовою та Військом Запорозьким розпочати війну з османами, щоб спільними зусил- лями звільнити православні народи на Балканах і в Малій Азії40. Його нетлінні мощі, які після смерті зберігались у Мгарському монастирі, особливо вшановували козаки41. Невістка Б. Хмельницького Розанда Лупу, що вийшла заміж за Тимоша Хмельницько- го, також підтримувала тісні контакти з Ватопедським монастирем і навіть передавала щедрі пожертви для нього на вічний молитовний спомин про загиблого чоловіка42. В архі- ві Ватопеду зберігається цінне свідчення про це – заповіт слов’янською мовою від 15 січ- ня 1667 р. за підписом Роксани (Роксандри) домни Хмельницької, яка передавала в дар 35 РДАДА. Ф. 52. Оп. 1. Спр. 4. «Приезд в Смоленск Афонского Ватопедского монастыря екклисиарха и старца Герасима», 1592 р. 2 арк. 36 Pavlikianov C. A short catalogue of the Slavic manuscripts in Vatopedi… P. 298; Παυλικιανωφ K. Σλάβοι μοναχοί στό Άγιον Ορος άπό τον Γ ώς τον ΙΖ' αιώνα. Θεσσαλονίκη, 2002. P. 9–10, 281. 37 Шумило С. Невідоме джерело щодо участі прп. Іова (Ієзекиїля) Княгиницького в посольстві... С. 110–117. 38 Целевич Ю. Iсторiя Скиту Манявського враз з сборником грамот, листiв i деяких судових документов дотич- них того монастиря. Львiв, 1887. С. 14; Шумило С. Старец Иоанн Вишенский... С. 79. 39 Каптерев Н. Приезд бывшего Константинопольского Патриарха Афанасия Пателара в Москву в 1653 г. Чте- ния в Обществе любителей духовного просвещения. 1889. № 10. С. 358–385; Hofmann G. Griechische Patriarchen und römische Päpste 2,2: Patriarch Athanasios Patellaros: seine Stellung zur römischen Kirche. Rome, 1930. T. 19. Р. 210280; Ammann A. Athanase III Patellaros, Patriarche de Constantinople, ex-catholique et saint russe. Revue des Etudes Slaves. 1951. Vol. 28. P. 7–16; Афанасий Пателар в Москве и на Украине. Греческие документы и рукопи- си, иконы и памятники прикладного искусства московских собраний: Выставка: [Каталог] = Greek documents and manuscripts, icons and applied art objects from Moscow depositories / Посольство Греции в Москве, Мин. Куль- туры РФ, ЦМиАР; Международная конференция «Крит, Восточное Средиземноморье в России в XVII в.»; сост. и отв. ред. Б.Л. Фонкич, авт. каталога И.И. Вишневская и др. Москва: Индрик, 1995. С. 24–29; Ченцова В. Источ- ники фонда «Сношения России с Грецией» РГАДА по истории международных отношений в Восточной и Юго- Восточной Европе в 50-е гг. XVII в. Русская и украинская дипломатия в Евразии: 50-е гг. XVII в. / Редкол.: Л.Е. Семенова, Б.Н. Флоря (отв. ред.), И. Шварц. Москва: Инслав. РАН, 2000. С. 162–164. 40 Фонкич Б. Греческо-русские связи сер. XVI – нач. XVIII вв. … С. 30–33, 42–43, 46; Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах / АН СССР, Институт истории; АН УССР, Институт истории; Редкол.: П.П. Гудзенко и др. Москва: Изд. АН СССР, 1953. Т. 3. № 238. С. 551–552. 41 Шумило С. Розвиток українсько-афонських духовно-культурних зв’язків у XVІI – першій третині ХІХ ст. Дис. на здобуття наук. ступеня кандидата історичних наук за спец. 26.00.01 «Теорія та історія культури» за на- прямом – історичні науки [на правах рукопису]. Київ: Нац. академія керівних кадрів культури і мистецтв Мініс- терства культури України, 2021. С. 81–82. 42 Там само. С. 109–110. Siverian chronicle. 2024. № 3 35 монастирю три маєтки з селами на р. Дністер43. Підтримували стосунки з Ватопедським монастирем і представники інших видатних козацьких родів. Особливо активні контакти Ватопедського монастиря з представниками української козацької старшини спостерігаються в XVIII ст. Старшина розглядала свою участь у підтримці афонських монастирів як неодмінний атрибут свого елітарного статусу й почала бути ктиторами, донаторами та жертводавцями низки афонських обителей, передаючи до них вклади та пожертви на «вічний спомин»44. Зокрема, з дозволу «пана гетьмана і кавалера» І. Мазепи 31 травня 1707 р. чернігівським архієпископом Іоанном (Максимовичем) була видана грамота наміснику Ватопедського монастиря Парфенію з благословенням «на прошеніє милостині у благочестивих людей» у землях Гетьманщини45. Також з архівних джерел відомо, що протягом 1750–1751 рр. у Київській губернській канцелярії розглядалися справи про проїзд для збору милостині по території Гетьманщини архімандритів і намісників Ватопедського та інших афонських монастирів із супроводжуючими особами. Із собою вони мали засвідчувальні грамоти Константинопольського патріарха та паспорти на проїзд від кошового отамана Війська Запорозького Якима Ігнатовича46. У 1776 та 1780 рр. також розглядалися справи про вида- чу кормових і прогонних грошей архімандритам Ватопедського монастиря та супровід для збору милостині47. Місія ватопедців до українських земель в 1761–1764 рр. Цінним джерелом до історії взаємин Ватопедського монастиря з українським козацт- вом є «Книга збору милостині» за 1761–1764 рр., в якій ватопедські ченці старанно запи- сували всі отримані пожертви під час своїх трирічних подорожей землями Слобожанщини та Гетьманщини. Цей унікальний документ, виявлений нами серед не досліджених досі рукописів в архіві Ватопедського монастиря48, уведено в науковий обіг49. У ньому нагляд- но засвідчується, як афонські ченці здійснювали свої багаторічні мандри українськими землями з метою збирання милостині на утримання та поновлення своїх обителей. Судячи з рукопису, прибувши з меж Османської імперії, свою подорож до українських земель делегація Ватопедського монастиря розпочала 30 вересня 1761 р. у м. Черкаськ, де у цей день від єпископа Кирила (Ляшевецького) отримала письмовий дозвіл на збирання милостині50. Наявні у «Книзі збору милостині» записи про здійснені пожертви засвідчу- ють, що ватопедські ченці з прикордонних меж Війська Донського вирушили через місце- ві поселення до станиці Луганська, а звідти до Острогозького слобідського полку, де всю- ди по козацьких слободах служили молебні та збирали пожертви на монастир. Після того вирушили до Білгорода, де пробули тривалий час, зібравши чимало пожертв від місцевих слобідських козаків і міщан. За тим вони вирушають до Преображенського монастиря на Харківщині, потім відвідують Охтирку, козацькі слободи та містечка Полтавського і Сум- ського полків, а також Білгородщини, після чого вирушають до Чернігова. Тут отримують пожертви від духовенства Чернігівської єпархії, зокрема – від Чернігівського Єлецького монастиря, місцевого полковника, а також козаків та міщан. Зібравши чимало пожертв у Чернігові, далі відвідали Ніжинський полк, а потім вирушили до Новгорода Сіверського, де зупинились у Спасо-Преображенському монастирі. Тут отримали пожертви від війта Опанаса Томиловського та інших місцевих мешканців, після чого вирушили на Стародуб- щину, де відвідали Микільський Каташинський (Семигірський) і Кам’янський Успен- ський монастирі, Бакланську сотню, Остроглядово та інші українські козацькі поселення. На третій рік мандрів вони прибули до Києва, де 7 січня 1764 р. отримали від митрополи- та Київського Арсенія (Могилянського) письмовий дозвіл на збирання пожертв у межах Київської митрополії. В цілому ватопедська делегація пробула на Слобожанщині та Геть- 43 АВМА. Рукопис № 8. … Арк. 1–1 зв.; Мискевка В., Маринеску Ф. Роксандра Хмельницкая (дочь Василия Лу- пу)... P. 197–214. 44 Шумило С. Українська козацька старшина в якості ктиторів та донаторів духовних осередків на Афоні напри- кінці XVIІ – XVIІI ст. Україна у глобальному світі. Рига: Izdevniecība «Baltija Publishing», 2020. С. 244–256; Його ж. Представники козацько-старшинських родин Чернігово-Сіверщини в афонському Зографському пом’яннику XVII–XVIII ст. Сiверянський лiтопис. 2019. № 6 (150). С. 41–63; Його ж. Нове джерело до біографії І. Мазепи та історії зв’язків української козацької старшини з центром православного чернецтва на Афоні. Сiверянський лi- топис. 2016. № 6 (132). С. 73–84. 45 НДВР РДБ. Ф. 862, «Опись архива архимандрита Иннокентия (Просвирнина)». Спр. 5-1. «Материалы, храня- щиеся в монастирях Святой Горы Афон и привезенные им из научной экспедиции 1983 г.». 46 ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 1878. Арк. 17, 19. 47 ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 8115, 9676. 48 АВМА. Книга збору милостині («вкладна книга») Ватопедського монастиря… Арк. 9 зв.–26. 49 Шумило С. «Книга збору милостині» за 1761–1764 рр. … С. 164–175. 50 Там само. С. 168. Сіверянський літопис. 2024. № 3 36 манщині понад три роки, всюди відвідуючи козацькі поселення, слободи та міста, служа- чи тут молебні та збираючи пожертви на свій монастир51. Як бачимо, протягом XVIII ст. контакти ватопедських ченців із представниками укра- їнської старшини, козацтва та українського населення мали досить інтенсивний характер. У попередніх дослідженнях ми вже писали про введені нами в науковий обіг три мало- відомі листи за 1767–1768 рр. від «архімандрита Костянтина з братією» із Ватопедського монастиря на Афоні на ім’я останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Кални- шевського та генерального писаря Війська Запорозького Івана Глоби52. Судячи з усього, листування Ватопедського монастиря з Запорозьким Кошем від 1767–1768 рр. було наслідком попередньої місії ватопедських ченців в українських зем- лях. На жаль, у «Книзі збору милостині» записи завершуються 1764 р., після того, як у Києві афонськими ченцями було отримано дозвіл митрополита Арсенія (Могилянського) на збирання милостині в межах Київської митрополії. Виходячи з того, що «Книга збору милостині» на цей час була майже повністю заповнена, далі для подальших мандрів і за- писів, імовірно, ватопедськими ченцями було заведено нову книгу, сліди якої поки що відшукати не вдалося. Про цю «книгу» знаходимо свідчення в листуванні Ватопедського монастиря з Кошем від 1767–1768 рр.53 Із нього дізнаємося й про продовження мандрів ватопедської делегації землями Гетьманщини та Війська Запорозького Низового в подаль- ші роки54. Це важливі джерела, які засвідчують не лише тісні контакти Ватопедського монастиря та Запорозької Січі, але й факт ктиторського патронування з боку запорожців над цією древньою афонською обителлю. Щодо продовження мандрів ватопедської делегації землями Гетьманщини та Війська Запорозького Низового в подальші роки, знаходимо свідчення якраз у листуванні з Ко- шем від 1767–1768 рр. Зокрема, там повідомляється, що за кілька років до того на Січі пе- ребував ватопедський ієродиякон Єлисей, який зібрав серед запорожців на Ватопедський монастир дуже щедрі пожертви55. Імовірно, ієродиякон Єлисей перебував в українських землях саме в рамках монастирської місії після 1764 р. Наслідки контактів Ватопеду з українським козацтвом Про те, як відбувався збір пожертвувань і милостині афонськими ченцями на Запо- розькій Січі, збереглося чимало оповідей та свідчень56. Серед усталених традицій запо- розького козацтва було надання щедрих пожертв на православні монастирі та церкви, які козаки регулярно робили під час паломництв або відвідування Січі православними манд- рівними ченцями та священниками57. На відміну від вищої еліти Російської імперії «кате- рининської» доби, запорозьке козацтво продовжувало зберігати в своєму середовищі кон- сервативно-патріархальний лад і традиційні релігійні ідеали58. Як приклад таких щедрих офірників на православні храми дослідники згадують ко- шового отамана П. Калнишевського, на кошти якого протягом 1763–1767 рр. було зведе- но принаймні п’ять нових храмів, а також закінчено будівництво кам’яної церкви та дзві- ниці в «козацькому» Києво-Межигірському монастирі. Багато жертвував кошовий ота- ман на січову Покровську церкву, Самарський, Межигірський та інші монастирі, поси- лав дорогоцінне начиння та пожертви на Афон і до Гробу Господнього в Єрусалим59. Зокрема, на Афоні П. Калнишевський в якості ктитора надавав підтримку українським скитам «Чорний Вир» і Пророка Іллі та їхнім настоятелям ієросхимонаху Григорію Голу- 51 Шумило С. «Книга збору милостині» за 1761–1764 рр. … С. 169. 52 Шумило С. Листи з афонського Ватопедського монастиря на Січ… C. 180–189. 53 Там само. С. 182, 185. 54 Там само. C. 180–189. 55 Шумило С. Листи з афонського Ватопедського монастиря на Січ… С. 183, 185; Його ж. «Книга збору милос- тині» за 1761–1764 рр. … С. 169. 56 Эварницкий Д. Две поездки в Запорожскую Сечь Яценка-Зеленского, монаха Полтавского монастыря, в 1750– 1751 г. Екатеринослав, 1915. С. 8, 64–65; Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии: церкви и приходы прошедшего XVIII ст. Екатеринослав, 1880. С. 85, 90, 92. 57 Скальковский А. История Новой Сечи или последнего коша Запорожского. 3-е изд. Одесса, 1885. Т. 1. С. 81– 82; Яворницький Д. Історія Запорізьких козаків. Львів: Світ, 1990. Т. 1. С. 194, 196. 58 Шумило С. Православна духовність та релігійні традиції Запорозького козацтва. Православ’я в Україні. Київ: КПБА, 2013. Ч. 2. С. 377; Його ж. Афонский скит «Черный Выр» и попытки воссоздания нового Русика в XVIII в. на Святой Горе. Афон и славянский мир. Афон: Пантелеимонов монастырь, 2016. Сб. 3. С. 223–224. 59 Лиман І. Церковний устрій Запорозьких Вольностей (1734–1775). Запоріжжя, 1998. С. 121; Шумило С. Право- славна духовність та релігійні традиції Запорозького козацтва… С. 376–377; Його ж. Прп. Паисий Величковский и Запорожская Сечь. Малоизвестные письма прп. Паисия Величковского к Кошевому атаману Войска Запорож- ского Петру Калнышевскому. Киев–Серпухов: Междунар. институт афонского наследия в Украине; Наследие Православного Востока, 2015. С. 36–37. Siverian chronicle. 2024. № 3 37 бу60 та прп. Паїсію Величковському61. І, як бачимо, був ще й ктитором Ватопедського мо- настиря на Афоні. У листі до П. Калнишевського ватопедський архімандрит Констянтин повідомляє важ- ливу деталь про те, що отримані на Січі в якості офірування коштовні церковні начиння «въ цεрковной цεрεмонїи мы ѹпотрεбляεмъ», тоді як із отриманих коштів у сумі 2500 руб. частина була спрямована на погашення боргів перед кредиторами, а більшість із цих грошей – «на монастирскоε строεніε употрεбыли»62. Ця згадка про будівництво та ремонт монастирських будівель на зібрані в українських землях (зокрема на Січі) кошти є дуже важливою. Незадовго перед тим, у 1749 р., при Ва- топеді було засновано академію «Афоніада», яка за задумом тамтешніх ченців мала стати в Османській імперії «оплотом еллінських знань, виховання та просвіти в галузі як філо- софських, так і богословських наук»63. Спочатку приміщення афонської академії вміщали лишень до 20 учнів. Відколи в 1753 р. її дидаскалом став відомий просвітитель і богослов Євгеній (Булгаріс), кількість учнів у ній зросла до 70, згодом стала перевищувати 100. У 1754 р. було отримано Патріарший указ про збирання милостині по різних країнах на утримання академії. Відтак ватопедські ченці протягом наступних десятиліть стали регу- лярно вирушати в мандри задля збирання пожертв на академію. Завдяки цьому, поступово збудовано новий великий комплекс, який складався з гуртожитку та класів на 170 учнів, бібліотеки, трапезної, лікарні та інших будівель. Тоді ж при Ватопедській обителі побудо- вано монастирську друкарню, а також нову лікарню, ще згодом – нову велику трапезну та інші будівлі. Ініціатором збирання пожертв на «Афоніаду» в межах Російської імперії на україн- ських землях: у Гетьманщині, на Запорозькій Січі та Слобожанщині, – імовірно, був дида- скал цієї афонської школи Євгеній (Булгаріс). Немає сумніву, що збирання ватопедськими ченцями в українських землях пожертв протягом 1750–175164, 1761–176465, 1767–176866, 1776–178067 та інших років мали на меті підтримку не тільки Ватопедського монастиря, але й його академії, яка на той час стала досить престижним грецьким богословським нав- чальним закладом на території Османської імперії. Отже, згадане ватопедським архімандритом Констянтином використання зібраних на Запорозькій Січі 2500 руб. «на монастирскоε строεніε»68, імовірно, було спрямоване, се- ред іншого, і на розбудову та підтримку цієї знаменитої афонської школи. П. Калнишев- ський, І. Глоба та інші представники Січової старшини виступали і як ктитори цього авто- ритетного афонського навчального закладу, що діяв при Ватопедському монастирі з 1749 по 1799 рр.69 Уже зазначалося, що П. Калнишевський та Запорозький Кіш у цей же період активно підтримували на Афоні вихідців з українських земель ієросхимонаха Григорія Голуба та прп. Паїсія Величковського з їхніми численними послідовниками. Імовірно, щедра під- тримка Ватопеду була обумовлена також присутністю серед його братства колишніх коза- ків. Як нами було встановлено, із Ватопедським монастирем був тісно пов’язаний ще зов- сім молодий тоді український афонський подвижник і книжник прп. Паїсій Величков- 60 Шумило С. Розвиток українсько-афонських духовно-культурних зв’язків… С. 110–111, 125, 130, 133, 264; Йо- го ж. Український осередок на Афоні: скит Чорний Вир та його зв’язки з козацтвом. Український історичний журнал. 2020. № 3 (552). С. 120, 128; Його ж. Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та засну- вання ним скиту «Чорний Вир» на Афоні. Сiверянський лiтопис. 2020. № 2 (152). C. 67, 76; Його ж. Афонский скит «Черный Выр» и попытки воссоздания нового Русика… С. 222, 225–226. 61 Шумило С. Розвиток українсько-афонських духовно-культурних зв’язків… С. 146–147, 152, 271–272; Його ж. До історії ігуменства прп. Паїсія Величковського в монастирі Симонопетра на Афоні за невідомими раніше ар- хівними документами XVIII ст. Сiверянський лiтопис. 2017. № 1–2 (133–134). C. 79–93; Його ж. Малоизвестные факты биографии прп. Паисия Величковского во время пребывания его на Афоне (по архивным источникам). Афонська спадщина. Київ–Чернігів: Вид. Міжнар. інститута афонської спадщини, 2016. Вип. 3–4. С. 175–185; Його ж. Афонский скит «Черный Выр» и попытки воссоздания нового Русика… С. 225–226; Його ж. Прп. Паи- сий Величковский и последний Кошевой атаман Запорожской Сечи П. Калнышевский: малоизвестные письма. Orientalia Christiana Cracoviensia. 2015. № 7. S. 27–57. 62 Шумило С. Листи з афонського Ватопедського монастиря… С. 185. 63 Χρυσόστομος (Παπαδόπουλος), ἀρχιεπ. Περὶ τῶν μετὰ τὴν ᾶλωσιν Κωνσταντινουπόλεως ῾Ελληνικῶν ̓Ακαδημιῶν. Πρακτικὰ ̓Ακαδημίας ̓Αθηνῶν. 1927. Τ. 2. Σ. 200–206; Афониада. Православная энциклопедия. Т. 4. Москва, 2002. С. 128; Ἀρκάδιος Ἱεροδιάκονος Βατοπαιδινός. Ἱστορία τῆς Ἱερᾶς Μεγίστης Μονῆς τοῦ Βατοπαιδίου / ἐπιμέλεια: Ἰωακεὶμ Ἀθ. Παπάγγελος. Ἔκδοσις. Ἱερὰ Μεγίστη Μονὴ Βατοπαιδίου Ἅγιον Ὄρος, 2017. Σ. 193–194;. 64 ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 1878. Арк. 17, 19. 65 АВМА. Вкладна книга Ватопедського монастиря… Арк. 9 зв.–26. 66 ЦДІАК України. Ф. 229. Оп. 1. Спр. 166. Арк. 62–64. 67 Там само. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 8115, 9676. 68 Там само. Ф. 229. Оп. 1. Спр. 166. Арк. 63. 69 Шумило С. Листи з афонського Ватопедського монастиря на Січ… С. 183; Його ж. «Книга збору милостині» за 1761–1764 рр. … С. 170. Сіверянський літопис. 2024. № 3 38 ський70. Зокрема, своїм духівником на Афоні з 1750-х рр. він мав старця Даниїла з Вато- педського скиту св. Димитрія: Паїсій регулярно ходив до нього на сповідь і за духовними настановами71. Старець Даниїл був духівником і в іншого видатного українського по- движника – прп. Василія Поляномерульського. Сам скит у сер. XVIII ст. був одним із осе- редків ісихатського руху отців-колівадів72. Розташований він за півгодини пішого ходу від Ватопедського монастиря. Служіння в ньому старця Даниїла підтверджує досліджена на- ми у вівтарній частині параклісу Всіх святих ктиторська мармурова плита від 1760 р., на якій з-поміж інших висічене й ім’я ієромонаха Даниїла73. На початок 1760-х рр. прп. Паї- сій Величковський уже мав послідовників і учнів по багатьох афонських монастирях. Тож не виключено, що серед ватопедських ченців із колишніх козаків були саме учні прп. Паї- сія, який підтримував дружні стосунки з П. Калнишевським, і які могли за прикладом сво- го вчителя порадити ватопедцям звернутись на Запорозьку Січ за «ктиторською патронат- ською протекцію». Цілком можливо, що хтось із них і був тим каліграфом, який написав ті три листи на Січ церковно-слов’янською мовою з виразними українізмами, а також їз- див в українські землі та вів там «Книгу збору милостині». Зв’язки ватопедських ченців з українськими землями мали тривалий характер, зали- шивши помітний слід в історії як Ватопедського монастиря, так і України. Зокрема, вато- педський чернець та дидаскал афонської академії «Афоніада» Євгеній (Булгарис) від 1775 р. переїздить до Полтави, де очолює як архієпископ нову Слов’яно-Херсонську єпар- хію. Своєю постійною резиденцією він обрав Полтавський Хресто-Воздвиженський мона- стир, при якому засновує семінарію та веде активну духовно-просвітницьку діяльність74. Імовірно, не без його сприяння 1776 р. в Мгарському монастирі на Полтавщині оселився колишній Константинопольський патріарх Серафим II (Анін), який тривалий час на спо- кої жив на Афоні при келії Ватопедського монастиря й закликав греків до повстання про- ти турків75. Також ватопедським ченцем був майбутній митрополит Готфський Ігнатій (Гозадінос)76, який у 1778–1779 рр. очолив масове переселення православних греків із Криму до українського Приазов’я, заснувавши тут м. Маріуполь та інші поселення77. Згодом ватопедський архімандрит Філарет «Руський», який був родом із м. Ізмаїл78, ві- діграє важливу роль у долі українських козаків Задунайської Січі79. Він був наглядачем ватопедських афонських подвір’їв (метохів) у Молдо-Влахійських князівствах, і перед по- чатком грецького повстання проти турків закликав задунайських козаків не проливати християнської крові на боці турецького султана. У результаті близько 800 козаків відмо- вились брати участь у придушенні грецького повстання, повернувшись на чолі з афон- ським архімандритом до України80. Коли в 1825 р. під м. Міссолонгі в полон до греків по- трапила частина козаків, які погодились воювати на боці султана, то звільнені вони були завдяки заступництву архімандрита Філарета81. Після подій грецької революції він був обраний у Ватопедському монастирі епістатом, а згодом проігуменом та антипросопом 70 Шумило С. Малоизвестные свидетельства о начальном периоде пребывания прп. Паисия Величковского при каливах Пантократорского монастыря на Афоне. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2020. Вип. 1 (42). С. 137, 141–142; Його ж. Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні та започаткування перекладацької діяльності. Сiверянський лiтопис. 2023. № 6 (174). С. 58–60. 71 Шумило С. Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні... С. 58–60. 72 Χρυσοχοΐδης Κ. ᾿Από τήν ᾿Οθωμανική κατάκτηση ὥς τόν 20ό αιώνα. 'Ιερά Μεγίστη Μονή Βατοπεδίου. Παράδοαη- ίστορία-Τεχνη. «Αγιον» Ορος, 1996. T. 1. Σ. 66; Димитрия великомученика скит. Православная энциклопедия. Мос- ква, 2007. Т. 15. С. 206–207. 73 Шумило С. Початковий період перебування прп. Паїсія Величковського на Афоні… С. 58–60. 74 Стурдза А. Евгений Булгарис и Никифор Феотокис, предтечи умственного и полит. пробуждения греков / Пер.: М. Магницкий. Москвитянин. 1844. № 2. С. 337–367; Арш Г. Греческая эмиграция в России в кон. XVIII – нач. XIX в. Советская этнографиия. 1969. № 3. С. 85–95; Герд Л.А. Евгений (Булгарис). Православная энцикло- педия. Москва, 2008. Т. 17. С. 68–72. 75 Βαρβούνη Μ. Το Οικουμενικό Πατριαρχείο, εκδόσεις Χελάνδιον. Athens, 2006. С. 117; Шумило С. Прп. Паисий Величковский и Запорожская Сечь… С. 78–79. 76 Ανωνύμου, βιογραφικά στοιχεία του αγιασμένου και ανδρείου Ιεράρχου Ιγνατίου Μαριουπόλεως (18ος αιών) Μητροπολίτου Γκοτφέϊ και Κεφάϊ. Ορθόδοξος Φιλόθεος Μαρτυρία. 1999. № 76. Σ. 261–263. 77 Калоеров С. Игнатий Газадини. Православная энциклопедия. Москва, 2009. Т. 21. С. 89–91. 78 АВМА. Рукопис № 717. Арк. 57; Рукопис № 777. Арк. 55–56; Кондратович Ф. Задунайская Сечь. Киевская ста- рина. 1883. № 2. С. 273; Шумило С. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины XVIII в. Афон и славянский мир. Афон: Пантелеимонов монастырь, 2014. Сб. 1. С. 130. 79 Шумило С. Розвиток українсько-афонських духовно-культурних зв’язків… С. 159–160, 170–171, 302; Його ж. Український осередок на Афоні… С. 130–131. 80 Кондратович Ф. Задунайская Сечь. С. 273; Шумило С. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины… С. 130. 81 Рябінін-Скляревський О. З життя Задунайської Січі. Невичерпні джерела пам’яті. Одеса, 1998. Т. ІІ: Задунай- ська Січ. С. 307; Кондратович Ф. Задунайская Сечь. С. 272; Бачинська О., Середа О. Османсько-турецькі доку- менти про задунайське козацтво напередодні та під час російсько-турецької війни 1828–1829 рр. Чорноморська минувшина. Одеса, 2012. Вип. 7. С. 153. Siverian chronicle. 2024. № 3 39 при Священному Кіноті82. Власним коштом (можливо, на пожертви задунайських коза- ків?) у Ватопеді побудував із каменю офіт Кувуклії над престолом, кафедру для чудотвор- ної ікони «Вівтарниця» та повністю оновив престол у кафоліконі, також облаштував храм Андрія Первозваного в монастирському архондарику й уперше пофарбував у 1842 р. го- ловний монастирський Благовіщенський собор (кафолікон) у багряний колір83. Йому на- лежать переклади зі слов’янської грецькою мовою акафісту та казання про чудо св. Варва- ри в Києві, житія свв. Кирила і Мефодія та інших творів84. Помер архімандрит Філарет у 1873 р.85 Чимало українських ченців у різні роки жили при келіях та каливах Ватопедського мо- настиря на Афоні. Висновки Отже, аналіз джерел засвідчує, що патріарша ставропігійна Ватопедська обитель на Афоні протягом багатовікової історії мала тісні контакти з українськими землями. Із цим монастирем були пов’язані такі подвижники, як Ієзекиїль (Іов) Княгиницький, Афанасій Пателарій, Паїсій Величковський, Євгеній Булгарис, Серафим Анін, Ігнатій Гозадінос, ар- хімандрит Філарет «Руський» та ін. Зокрема, прп. Іов Княгиницький входив до складу по- сольств Ватопедського монастиря як перекладач. Його зусиллями на поч. XVII ст. засно- вано в Карпатах за афонським уставом Манявський скит, який подекуди називали «новим руським Ватопедом». Крім того, у Тисмениці на Прикарпатті у той час діяв метох (по- двір’я) Ватопедського монастиря. Тісні контакти з Ватопедським монастирем та Богданом Хмельницьким мав патріарх Афанасій (Пателарій), а невістка гетьмана Розанда Лупу в 1667 р. передавала в дар свої маєтки з селами на р. Дністер на вічний молитовний спомин про загиблого чоловіка Тимоша Хмельницького. З дозволу «пана гетьмана і кавалера» Івана Мазепи робив на землях Гетьманщини збір пожертв намісник Ватопедського монас- тиря архімандрит Парфеній. Особливо активно такі взаємини проявилися в XVIII ст., коли Запорозька Січ долучи- лася до ктиторської підтримки цього, одного з найдавніших та авторитетних афонських монастирів. Шляхом аналізу архівних джерел виявлено невідомі аспекти «ктиторського патронування» з боку Запорозької Січі та її кошового отамана Петра Калнишевського над древнім монастирем Ватопед на Афоні та святогірською школою «Афоніада», що діяла при цій обителі. Попри обмеження з боку російської влади на часті приїзди афонських ченців задля збирання милостині в межах імперії, ситуація на землях Гетьманщини та Запорозької Січі була дещо вільнішою, оскільки тут зберігалась відносна автономія стосовно Санкт-Петер- бурга. Завдяки цьому ченці афонських монастирів, зокрема й Ватопедського, у цей час збирають тут щедрі пожертви від українських гетьманів та козацької старшини, про що дізнаємося з пом’янників та «вкладних книг» афонських монастирів. Аналіз джерел XVII–XVIII ст. засвідчує, що ктиторами, донаторами та жертводавцями афонських обителей у цей час нерідко були українські гетьмани та представники козаць- кої старшини, яка розглядала участь у підтримці афонських монастирів як неодмінний атрибут свого елітарного статусу в українському суспільстві XVIII ст. Це, у свою чергу, сприяло як зміцненню контактів із центром православного чернецтва на Афоні, так і по- силенню його популярності серед українського чернецтва та козацтва, забезпечуючи вза- ємний духовний та культурний обмін і вплив один на одного. 82 Порфирий (Успенский), еп. Восток христианский. Первое путешествие в Афонские монастыри и скиты. Моск- ва: Тип-я И. Ефимова, 1880. Ч. 2, от. 2. С. 10; Нихоритис К. Филарет Ватопедский и его переводческая деятель- ность. Россия – Афон: тысячелетие духовного единства. Сб. мат. междунар. научно-богословской конференции (1–4 жовтня 2006). Москва: Изд-во Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета, 2008. С. 245–250. 83 Порфирий (Успенский), еп. Восток христианский… С. 10. 84 АВМА. Рукопис № 717. Зібрання з різних друкованих книг та стародавніх рукописів. Повіствування та чудеса святих, складені ігуменом Філаретом Ватопедським у 1865 р. у Ватопеді на Святій Горі Афон / Проскінітарій Ватопедської обителі Серрського митрополита Стефана переписано з копії ігуменом обителі Ватопед, Філаре- том з Ізмаїла Бесарабії в році 1865. Арк. 57; Похвальна акафістна пісня святій Великомучениці Варварі, переве- дена зі словʼяноруської рукою преподобнішого ігумена кір Філарета Ватопедського, у священній обителі Вато- пед Святої Гори Афон, 1869, 20 лютого. Арк. 142–151 зв.; Повіствування про чесні мощі святої великомучениці та чудотвориці Варвари, написане преподобним ігуменом Златоверхого монастиря святих Архангелів у Києві, кір Феодосієм. Арк. 153–153 зв.; Житіє просвітителів словʼян і святителів Христових, святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, видане сліпцем Григорієм, вперше перекладається з руського оригіналу грецькою мовою ру- кою Філарета, ігумена Ватопедського. Ватопед, 1869. Арк. 161–214; Рукопис № 777. Копія власноручного листа царя Олексія Михайловича, разом з перекладом його з російської на грецьку мову, зроблений смиренним ієро- монахом, Ватопедським ігуменом в 1866 р., 17 листопада, Філаретом руським з міста Ізмаїл. Ватопед Святої Го- ри Афон. Арк. 55–56. 85 Нихоритис К. Филарет Ватопедский и его переводческая деятельность… С. 250. Сіверянський літопис. 2024. № 3 40 References Bachynska, O., Sereda, O. (2012). Osmansko-turetski dokumenty pro zadunaiske kozatstvo naperedod- ni ta pid chas rosiisko-turetskoi viiny 1828–1829 rr. [Ottoman-Turkish documents on the Danube Cossacks before and during the Russian-Turkish war of 1828–1829]. Chornomorska mynuvshyna – Black Sea past, 7, P. 150–159. Odesa, Ukraine. Chentsova, V. (2000). Ystochnyky fonda «Snoshenyia Rossyy s Hretsyei» RHADA po ystoryy mezh- dunarodnykh otnoshenyi v Vostochnoi y Yuho-Vostochnoi Evrope v 50-e hh. XVII v. [Sources of the fund «Russiaʼs relations with Greece» of the Russian state archive of documents on the history of international relations in Eastern and South-Eastern Europe in the 50s of the 17th c.]. Moscow, Russia. Chentsova, V. (2011). Pysets Nykolai Armyryot y Krest tsaria Konstantyna: K ystoryy sviazei Vato- pedskoho monastыria s Rossyei v XVII v. [Scribe Nicholas Armiriot and the cross of Tsar Constantine: To- wards a history of Vatoped Monasteryʼs ties with Russia in the 17th c.]. Palaeoslavica, 19 (2), P. 60–109. Cambridge, Great Breatin. Fonkich, B. (1991). Grechesko-russkie svyazi ser. XVI – nach. XVIII v.: Grecheskie dokumenty mos- kovskih hranilishch: Katalog vystavki [Greek-Russian relations in the middle of the 16th – the early 18th c.: Greek documents from Moscow depositories: Exhibition catalogue]. Moscow, Russia. Fonkich, B. (2001). Chudotvornye ikony i svyashchennye relikvii hristianskogo Vostoka v Moskve v ser. XVII v. [Miracle-working icons and sacred relics of the Christian East in Moscow in the mid-17th c.]. Ocherki feodalnoj Rossii – Essays on feudal Russia, 5, P. 89–97. Moscow, Russia. Herd, L. (2008). Evhenyi (Bulharys) [Eugene (Bulgaris)]. Moscow, Russia. Kashtanov, S., Stolyarova, L., Fonkich, B. (2004). Rossiya i grecheskij mir v XVI v. [Russia and the Greek world in the 16th c.]. Moscow, Russia. Loseva, O., Kriukov, A. (2004). Vatoped [Vatoped]. Moscow, Russia. Lyman, I. (1998). Tserkovnyi ustrii Zaporozkykh Volnostei (1734–1775) [The Church system of the Zaporozhian Liberties (1734–1775)]. Zaporizhzhia, Ukraine. Maksymovych, K., Turylov, A. (2002). Afon y Rossyia. Russkye ynoky na Afone v XI–XVII vv. [Athos and Russia. Russian monks on Athos in the 11th–17th c.]. Moscow, Russia. Mertzimekis, N. (2017). Epitrachelion aux inscriptions dédicatoires et liturgiques du tsar Fiodor Ier Ivanovitch (1584–1598), conservé au monastère de Vatopedi au Mont Athos. Annuaire de L’Université de Sofia «St. Kliment Ohridski», 99 (18), P. 59–69. Sofia, Bulgaria. Myskevka, V., Marynesku, F. (2012). Roksandra Khmelnytskaia (doch Vasylyia Lupu) y ee zaveshcha- nye ot 15 yanvaria 1667 h. [Roxandra Khmelnitskaya (daughter of Vasile Lupu) and her will of 15 January 1667]. Chişinău, Moldova. Nihoritis, K. (2008). Filaret Vatopedskij i ego perevodcheskaya deyatelnost [Philaret of Vatoped and his translation work]. Moscow, Russia. Nosov, A. (2019). Ynoky russkykh obshchezhytelnykh monastyrei y kontakty s Afonom v kontse XIV – ser. XV vv.: obshchye tendentsyy [Inoks of Russ monasteries of residence and contacts with Athos in the late XIV – ser. XV c.: general trends]. Odesa, Ukraine. Pavlikianov, C. (1996). A short catalogue of the Slavic manuscripts in Vatopedi. Byzantina. Symmeik- ta, 10, P. 295–325. Athens, Greece. Pavlykianov, K. (1999). Slavianskoto prysustvye v svetohorskyte obytely Alypyev manastyr y Vatoped prez kъsnoto srednovekovye (Slavianskoe prysutstvye v afonskykh monastыriakh Alypyu (yly Alopou) y Vatopedy v peryod pozdneho srednevekovia) [Slavic presence in the Athonite monasteries of Alipiou (or Alopou) and Vatopedi during the late middle ages (Slavic presence in the Athonite monasteries of Alipiou (or Alopou) and Vatopedi during the late middle ages)]. Svetohorska Obytel Zohraf – Svetogorska Obitel Zograf, III, P. 179–185. Sofia, Bulgaria. Pavlikianov, C. (2007–2009). Vatopedi and Agathoupolis. The evidence provided by an unknown do- cument kept in Vatopedi archives. Xanthe, Greece. Pavlikianov, C. (2008). The Athonite Monastery of Vatopedi from 1462 to 1707. Sofia, Bulgaria. Plyhuzov, A. (2002). Polemyka v Russkoi Tserkvy pervoi trety XVI st. [Polemics in the Russ Church of the first third of the 16th c.]. Moscow, Russia. Riabinin-Skliarevskyi, O. (1998). Z zhyttia Zadunaiskoi Sichi [From the life of the Danube Sich]. Ode- sa, Ukraine. Shumilo, S. (2018). The First Russian Monks on Mount Athos. Oxford, Great Britain. Shumylo, S. (2013). Pravoslavna dukhovnist ta relihiini tradytsii Zaporozkoho kozatstva [Orthodox spirituality and religious traditions of the Zaporozhian Cossacks]. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2014). Vliyanie Svyatoj Gory Afon na duhovnuyu, kulturnuyu i politicheskuyu zhizn Ukrainy XVII–XVIII vv. [Influence of the Holy Mount Athos on the spiritual, cultural and political life of Ukraine in the 17th – 18th c.]. Athos, Greece. Shumylo, S. (2015). Prp. Paisij Velichkovskij i poslednij Koshevoj ataman Zaporozhskoj Sechi P. Kal- nyshevskij: maloizvestnye pisma [Prp. Paisii Velichkovsky and the last Koshevoy ataman of the Zapo- rozhian Sich P. Kalnyshevsky: little-known letters]. Orientalia Christiana Cracoviensia: czasopismo nau- kowe, 7, P. 27–57. Krakow, Poland. Shumylo, S. (2015). Prp. Paisij Velichkovskij i Zaporozhskaya Sech. Maloizvestnye pisma prp. Paisiya Velichkovskogo k Koshevomu atamanu Vojska Zaporozhskogo Petru Kalnyshevskomu [Prp. Paisii Velich- kovsky and the Zaporizhian Sich. Little-known letters of Prp. Paisii Velichkovsky to the Koshevoy ataman of the Zaporozhian Army Pyotr Kalnyshevsky]. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2016). Afonskij skit «Chernyj Vyr» i popytki vossozdaniya novogo Rusika v XVIII v. na Svyatoj Gore [Athos skete «Chorniy Vyr» and attempts to recreate a new Rusik in the 13th c. on the Holy Mountain]. Afon i slavyanskij mir – Athos and Slavic world, 3, P. 214–246. Athos, Greece. Siverian chronicle. 2024. № 3 41 Shumylo, S. (2016). Nove dzherelo do biohrafii I. Mazepy ta istorii zviazkiv ukrainskoi kozatskoi star- shyny z tsentrom pravoslavnoho chernetstva na Afoni [A new source for the biography of I. Mazepa and the history of relations between the Ukrainian Cossack officers and the centre of Orthodox monasticism on Mount Athos]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6 (132), P. 73–84. Chernihiv, Ukraine. Shumylo, S. (2016). Starec Ioann Vishenskij: afonskij podvizhnik i pravoslavnyj pisatel-polemist. Ma- terialy k zhizneopisaniyu «blazhennoj pamyati velikogo starca Ioanna Vishenskogo Svyatogorca» [Elder John Vishensky: Athonite ascetic and Orthodox polemicist writer. Materials for the biography of the «bles- sed memory of the great elder John Vishensky Svyatogorets»]. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2017). Do istorii ihumenstva prp. Paisiia Velychkovskoho v monastyri Symonopetra na Afoni za nevidomymy ranishe arkhivnymy dokumentamy XVIII st. [On the history of the abbacy of St Pai- sius Velichkovsky in the Monastery of Simonopetra on Mount Athos according to previously unknown ar- chival documents of the 18th c.]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1–2 (133–134), P. 79–93. Cher- nihiv, Ukraine. Shumylo, S. (2017). Pershyi davnoruskyi monastyr na Afoni ta yoho zviazky z Kyivskoiu Russiu: 1000 rokiv [The first ancient Rusyn monastery on Mount Athos and its ties with Kievan Rus: 1000 years]. The Athonite Heritage, a Scholarʼs Anthology, 5–6, P. 62. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2018). Ruska Uspenska lavra na Afoni ta Antonii Pecherskyi [Rusyn Lavra of the Assumption on Athos and St Anthony Pechersky]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian historical jhournal, 5, P. 4–20. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2019). Predstavnyky kozatsko-starshynskykh rodyn Chernihovo-Sivershchyny v afonsko- mu Zohrafskomu pomiannyku XVII–XVIII st. [Representatives of Cossack families of Chernihiv-Siver- shchyna in the Athos Zohrafsky Pomianikon of the 17th–18th c.]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6 (150), P. 41–63. Chernihiv, Ukraine. Shumylo, S. (2019). Uchastie v antiunijnom soprotivlenii v Ukraine igumena Afonskogo Panteleimo- nova monastyrya arhimandrita Matfeya i ego svyazi s Ioannom Vishenskim i Kiprianom Ostrozhaninom [The participation in the anti-union resistance in Ukraine of the hegumen of the Athonite Panteleimon Mo- nastery, Archimandrite Matthew, and his links with John Vishensky and Cyprian Ostrozhanin]. Warsaw, Poland. Shumylo, S. (2020). Bunchukovyi tovarysh Nizhynskoho polku Hryhorii Holub ta zasnuvannia nym skytu «Chornyi Vyr» na Afoni [Hryhorii Holub, a bunchuk comrade of the Nizhyn regiment, and the foundation of the «Chorniy Vyr» skete on Athos]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2 (152), P. 60– 80. Chernihiv, Ukraine. Shumylo, S. (2020). Maloizvestnye svidetelstva o nachalnom periode prebyvaniya prp. Paisiya Velich- kovskogo pri kalivah Pantokratorskogo monastyrya na Afone [Little-known evidence about the initial peri- od of the stay of Pr. Paisios Velichkovsky at the calivos of the Pantocrator Monastery on Athos]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia: Istoriia – Scientific bulletin of Uzhhorod university. Series: History, 1 (42), P. 137–145. Uzhhorod, Ukraine. Shumylo, S. (2020). Ukrainska kozatska starshyna v yakosti ktytoriv ta donatoriv dukhovnykh osered- kiv na Afoni naprykintsi XVII – XVIII st. [The Ukrainian Cossack elite as ctytors and donstors of spiritual centres on Athos in the late 17th – the 18th c.]. Riga, Latvia. Shumylo, S. (2020). Ukrainskyi oseredok na Afoni: skyt Chornyi Vyr ta yoho zviazky z kozatstvom [A Ukrainian centre on Athos: the skete Chorniy Vyr and its links with the Cossacks]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian historical jhournal, 3 (552), P. 119–133. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2021). Rozvytok ukrainsko-afonskykh dukhovno-kulturnykh zviazkiv u XVII – per. tre- tyni XIX st. [The development of Ukrainian-Athos spiritual and cultural relations in the 17th – the first third of the 19th c.]. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2022). Lysty z afonskoho Vatopedskoho monastyria na Sich do P. Kalnyshevskoho ta I. Hloby (1767–1768 rr.) [Letters from the Vatopedi monastery of Athos to the Sich to P. Kalnyshevsky and I. Hloba (1767–1768)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian historical jhournal, 1 (562), P. 180–189. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2023). Knyha zboru mylostyni za 1761–1764 rr. z arkhivu Vatopedskoho monastyria yak dzherelo do istorii ukrainsko-afonskykh zviazkiv u XVIII st. [The alms collection book for 1761–1764 from archives of the Vatopedi monastery as a source for the history of Ukrainian-Athos relations in the 18th c.]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukrainian historical jhournal, 3 (570), P. 164–175. Kyiv, Ukrai- ne. Shumylo, S. (2023). Nevidome dzherelo shchodo uchasti prp. Iova (Iiezekyilia) Kniahynytskoho v po- solstvi afonskoho Vatopedskoho monastyria 1592 r. [An unknown source regarding the participation of St. Iov (Iezekiel) Knyahynytsky in the embassy of the Athos Vatopedi monastery in 1592]. Naukovi zapys- ky NaUKMA. Istorychni nauky – Scientific notes of NaUKMA. Historical sciences, 6, P. 110–117. Kyiv, Ukraine. Shumylo, S. (2023). Pochatkovyi period perebuvannia prp. Paisiia Velychkovskoho na Afoni ta zapo- chatkuvannia perekladatskoi diialnosti [The initial period of St. Paisius Velichkovsky on Athos and the be- ginning of translation activities]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6 (174), P. 52–72. Chernihiv, Ukraine. Synytsyna, N. (2006). Skazanyia o prepodobnom Maksyme Hreke (XVI–XVII vv.) [Tales about the monk Maxim the Greek (16th–17th c.)]. Moscow, Russia. Βαρβούνη, Μ. (2006). Το Οικουμενικό Πατριαρχείο, εκδόσεις Χελάνδιον. Athens, Greece. Шумило Сергій Вікторович – кандидат історичних наук (PhD), доктор теології (ThDr), директор Міжнародного інституту афонської спадщини, запрошений науковий Сіверянський літопис. 2024. № 3 42 співробітник кафедри класики, древньої історії, релігії та теології Ексетерського універси- тету (Великобританія), науковий співробітник Інституту історії України НАН України, доцент кафедри гуманітарних дисциплін Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, заслужений працівник культури України (Київ, Україна). Shumylo Serhii – candidate of historical sciences (Ph.D. in history), doctor of theology (Th.Dr.), director of the International institute of the Athonite legacy, visiting research fellow in the department of classics, ancient history, religion and theology, University of Exeter (UK), re- search fellow of the Institute of history of Ukraine at the National Academy of sciences of Ukra- ine, associate professor of the department of humanities of National academy of managerial staff of culture and arts, honored worker of Ukraine culture (Kyiv, Ukraine). E-mail: institute@afon.org.ua THE VATOPEDI MONASTERY ON MOUNT ATHOS AND ITS TIES WITH UKRAINIAN MONASTICISM AND THE COSSACKS IN THE 16TH–18TH c. The purpose of the study: Based on the analysis of little-known archival sources and published materi- als, to trace the existence of ties between the Vatopedi Monastery of the Annunciation on Mount Athos and monks and pilgrims from Ukrainian lands in the 16th–18th c., to identify the role of the Ukrainian Cossack elite in supporting the Vatopedi Monastery and Athos monks. The methodological foundations of the stu- dy are based on the principles of historicism, scientific objectivity, systematicity, and a dialectical appro- ach to historical phenomena. In accordance with the aim and objectives, a combination of general scienti- fic, interdisciplinary, and special research methods was used. Scientific novelty. Using the available sour- ce base, the article examines little-known pages in the history of Ukrainian-Athonite relations in the 16th– 18th c. By analysing little-known sources and published materials, the history of Ukrainian contacts with the Stavropegial Vatopedi Monastery on Mount Athos in the 16th–18th c. is revealed in a new way. The ar- ticle examines the evidence of the stay of St Job of Kniahynytsky in the Vatopedi Monastery. Attention is drawn to the little-known fact that in 1667 Bohdan Khmelnytskyʼs daughter-in-law Rosanda donated her estates with villages on the Dniester river to Vatopedi Monastery in eternal prayerful remembrance of her husband, Tymish Khmelnytsky, and with the permission of Hetman Ivan Mazepa, the abbot of Vatopedi Monastery, Archimandrite Parthenius, collected donations in the Ukrainian lands of the Hetmanate. It is emphasised that the relationship was particularly active in the 18th c., when the Zaporozhian Sich joined the «ctitors patronage» of this Athos monastery. In particular, attention is drawn to the trips of Vatopedi monks to the lands of Slobozhanshchyna and Hetmanate in 1761–1764, which preceded the corresponden- ce of Vatopedi monks with the Cossack Ataman of the Zaporozhian Army Petro Kalnyshevskyi and the col- lection of donations in the Ukrainian lands to support and develop the Athonite theological school «Atho- niada», which operated at this monastery. It is emphasised that the analysis of the sources of Athos monas- teries of the 16th–18th c. shows that the ctitors, donators and donors of Athos monasteries at that time were often Ukrainian hetmans and representatives of the noble Cossack elite, who considered their participation in supporting Athos monasteries as an indispensable attribute of their elite status in the Ukrainian society of the 18th c. Key words: Vatopedi, Vatopedi Monastery, Holy Mountain, Mount Athos, Hetmanate, Slobozhanshchy- na, Zaporozhian Army, Sich, Kish, Job Knyahynytsky, Athanasius Patelarius, Paisius Velichkovsky, Yevhen Bulgaris, Seraphim Anin, Ignatius Gozadinos, Bohdan Khmelnytskyi, Tymish Khmelnytskyi, Ivan Mazepa, Petro Kalnyshevsky, Cossacks, monasticism. Дата подання: 10 січня 2024 р. Дата затвердження до друку: 24 лютого 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Шумило, С. Ватопедський монастир на Афоні та його зв’язки з українським чернецтвом і ко- зацтвом у XVI–XVIII ст. Сіверянський літопис. 2024. № 3. С. 30–42. DOI: 10.58407/litopis.240304. Цитування за стандартом APA Shumylo, S. (2024). Vatopedskyi monastyr na Afoni ta yoho zviazky z ukrainskym chernetstvom i ko- zatstvom u XVI–XVIII st. [The Vatopedi Monastery on Mount Athos and its ties with Ukrainian monasti- cism and the Cossacks in the 16th–18th c.]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 30–42. DOI: 10.58407/litopis.240304.

Ватопедський монастир на Афоні та його зв'язки з українським чернецтвом і козацтвом у XVI–XVIII ст.

Репозитарії

Схожі ресурси