Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.)

Мета роботи полягає у виясненні обставин функціонування та ліквідації останніх уніатських парафій у Волинській області в 1944–1945 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, обʼєктивності та критичного аналізу джерельного матеріалу. Індукція та дедукція, як методи наукового пі...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2024
Автор:	Федчук, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Церковна старовина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199888
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.) / О. Федчук // Сіверянський літопис. — 2024. — № 3. — С. 43-50. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199888
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1998882024-11-05T17:18:29Z Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.) Федчук, О. Церковна старовина Мета роботи полягає у виясненні обставин функціонування та ліквідації останніх уніатських парафій у Волинській області в 1944–1945 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, обʼєктивності та критичного аналізу джерельного матеріалу. Індукція та дедукція, як методи наукового пізнання, дали змогу зробити загальні висновки про стан уніатського руху на основі сукупності окремих фактів, чи ж пояснити ці факти з огляду на загальні закономірності. Просопографічний метод допоміг виявити найважливіші деталі біографій уніатських священників. Наукова новизна роботи полягає в доповненні й уточненні відомостей про обставини ліквідації останніх уніатських парафій Волинської області. Це вдалося завдяки залученню джерел, на які раніше не звертали увагу поодинокі дослідники неоунійного руху на Волині. Проведене дослідження дало змогу зробити висновки про те, що після повернення радянської влади у Волинській області залишилося функціонувати тільки дві уніатські парафії – в селах Гумнище Берестечківського району та Гнійне Вербського району. Заснована в 1934 р. парафія в Луцьку, хоча й вказувалася в статистиці Луцької курії, але вже не існувала. Збереження двох названих уніатських осередків стало наслідком ідейної твердості їх настоятелів – священників Маркела Височинського та Кіндрата Лавренчука. Курс на ліквідацію уніатських парафій на Волині влада взяла влітку 1945 р. Він повністю узгоджувався з процесом воззʼєднання Української Греко-Католицької Церкви із Руською Православною Церквою Московського патріархату, що стартував на Галичині. Формально місіонерською роботою в цьому напрямку займалося духовенство Волинсько-Рівненської православної єпархії під керівництвом єпископа Миколая (Чуфаровського), але його повністю контролювали уповноважені Ради у справах РПЦ та Ради у справах релігійних культів. Попри спротив обох уніатських священників, у грудні 1945 р. вказані парафії були возз’єднанні з РПЦ МП. The purpose of the research is to clarify the circumstances of the functioning and liquidation of the last Uniate parishes in Volyn region in 1944–1945. The research methodology is based on principles of historicism, objectivity and critical analysis of source material. Induction and deduction, as methods of scientific knowledge, made it possible to draw general conclusions about the state of the Uniate movement based on a set of individual facts, or to explain these facts in terms of general patterns. The prosopographical method helped to identify the most important details of the biographies of Uniate priests. The scientific novelty of the research is to supplement and clarify information about circumstances of the liquidation of the last Uniate parishes in the Volyn region. This was possible due to the use of sources that had previously been ignored by individual researchers of the neo-Union movement in Volyn. The research has led to the conclusion that after the return of Soviet power, only two Uniate parishes remained in operation in the Volyn region – in the villages of Humnyshche in Berestechko district and Hniyne in Verbskyi district. The parish in Lutsk, founded in 1934, although listed in the statistics of the Lutsk curia, no longer existed. The preservation of the two mentioned Uniate centres was the result of the ideological firmness of their rectors, priests Markel Vysoczynsky and Kindrat Lavrenchuk. The authorities took a course to eliminate Uniate parishes in Volyn in the summer of 1945. It was fully consistent with the process of reunification of the Ukrainian Greek Catholic Church with the Russian Orthodox Church, which had begun in Halychyna. Formally, the missionary work in this direction was carried out by the clergy of the Volyn-Rivne Orthodox diocese under the leadership of Bishop Mykola (Chufarovsky), but it was fully controlled by the commissioners of the Council for the affairs of the Russian Orthodox Church and the Council for religious cults. Despite the resistance of both Uniate priests, in December 1945 these parishes were reunited with the ROC. 2024 Article Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.) / О. Федчук // Сіверянський літопис. — 2024. — № 3. — С. 43-50. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240305 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199888 272:94(477.82)«190/193» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Федчук, О. Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.) Сiверянський літопис
description	Мета роботи полягає у виясненні обставин функціонування та ліквідації останніх уніатських парафій у Волинській області в 1944–1945 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, обʼєктивності та критичного аналізу джерельного матеріалу. Індукція та дедукція, як методи наукового пізнання, дали змогу зробити загальні висновки про стан уніатського руху на основі сукупності окремих фактів, чи ж пояснити ці факти з огляду на загальні закономірності. Просопографічний метод допоміг виявити найважливіші деталі біографій уніатських священників. Наукова новизна роботи полягає в доповненні й уточненні відомостей про обставини ліквідації останніх уніатських парафій Волинської області. Це вдалося завдяки залученню джерел, на які раніше не звертали увагу поодинокі дослідники неоунійного руху на Волині. Проведене дослідження дало змогу зробити висновки про те, що після повернення радянської влади у Волинській області залишилося функціонувати тільки дві уніатські парафії – в селах Гумнище Берестечківського району та Гнійне Вербського району. Заснована в 1934 р. парафія в Луцьку, хоча й вказувалася в статистиці Луцької курії, але вже не існувала. Збереження двох названих уніатських осередків стало наслідком ідейної твердості їх настоятелів – священників Маркела Височинського та Кіндрата Лавренчука. Курс на ліквідацію уніатських парафій на Волині влада взяла влітку 1945 р. Він повністю узгоджувався з процесом воззʼєднання Української Греко-Католицької Церкви із Руською Православною Церквою Московського патріархату, що стартував на Галичині. Формально місіонерською роботою в цьому напрямку займалося духовенство Волинсько-Рівненської православної єпархії під керівництвом єпископа Миколая (Чуфаровського), але його повністю контролювали уповноважені Ради у справах РПЦ та Ради у справах релігійних культів. Попри спротив обох уніатських священників, у грудні 1945 р. вказані парафії були возз’єднанні з РПЦ МП.
format	Article
author	Федчук, О.
author_facet	Федчук, О.
author_sort	Федчук, О.
title	Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.)
title_short	Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.)
title_full	Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.)
title_fullStr	Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.)
title_full_unstemmed	Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.)
title_sort	ліквідація останніх уніатських общин у волинській області (1944–1945 рр.)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199888
citation_txt	Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.) / О. Федчук // Сіверянський літопис. — 2024. — № 3. — С. 43-50. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT fedčuko líkvídacíâostanníhuníatsʹkihobŝinuvolinsʹkíjoblastí19441945rr
first_indexed	2024-11-10T19:09:22Z
last_indexed	2024-11-10T19:09:22Z
_version_	1815363728460218368
fulltext	Siverian chronicle. 2024. № 3 43 УДК 272:94(477.82)«190/193» протоієрей Олександр Федчук • ЛІКВІДАЦІЯ ОСТАННІХ УНІАТСЬКИХ ОБЩИН У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ (1944–1945 рр.) DOI: 10.58407/litopis.240305 © О. Федчук, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0002-8494-9066 Мета роботи полягає у виясненні обставин функціонування та ліквідації останніх уніатських парафій у Волинській області в 1944–1945 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принци- пах історизму, обʼєктивності та критичного аналізу джерельного матеріалу. Індукція та дедукція, як методи наукового пізнання, дали змогу зробити загальні висновки про стан уніатського руху на основі сукупності окремих фактів, чи ж пояснити ці факти з огляду на загальні закономірності. Просопографічний метод допоміг виявити найважливіші деталі біографій уніатських священників. Наукова новизна роботи полягає в доповненні й уточненні відомостей про обставини ліквідації ос- танніх уніатських парафій Волинської області. Це вдалося завдяки залученню джерел, на які рані- ше не звертали увагу поодинокі дослідники неоунійного руху на Волині. Проведене дослідження дало змогу зробити висновки про те, що після повернення радянської влади у Волинській області зали- шилося функціонувати тільки дві уніатські парафії – в селах Гумнище Берестечківського району та Гнійне Вербського району. Заснована в 1934 р. парафія в Луцьку, хоча й вказувалася в статис- тиці Луцької курії, але вже не існувала. Збереження двох названих уніатських осередків стало на- слідком ідейної твердості їх настоятелів – священників Маркела Височинського та Кіндрата Лав- ренчука. Курс на ліквідацію уніатських парафій на Волині влада взяла влітку 1945 р. Він повністю узгоджувався з процесом воззʼєднання Української Греко-Католицької Церкви із Руською Право- славною Церквою Московського патріархату, що стартував на Галичині. Формально місіонер- ською роботою в цьому напрямку займалося духовенство Волинсько-Рівненської православної єпар- хії під керівництвом єпископа Миколая (Чуфаровського), але його повністю контролювали уповно- важені Ради у справах РПЦ та Ради у справах релігійних культів. Попри спротив обох уніатських священників, у грудні 1945 р. вказані парафії були возз’єднанні з РПЦ МП. Ключові слова: унія, Православна Церква, Луцьк, Гумнище, Гнійне, воззʼєднання. Постановка проблеми. Після возз’єднання в 1839 р. уніатів західних губерній Росій- ської імперії з Православною Церквою, на Волині не залишилося практикуючих уніатів. Вони знову почали з’являтися тут лише в 1920-х рр., коли Волинь разом із Галичиною опинилася в складі відродженої Польщі. Тоді у Волинському воєводстві утворилися коло- нії греко-католиків, вихідців із Галичини, які переселялися сюди в пошуках кращих умов господарювання. Водночас, із 1925 р. католицьке духовенство почало розповсюджувати серед православного населення Волині неоунію – релігійну течію, яка підпорядковувалася Римському папі, але зберігала в собі всі ознаки православного богослужіння (східний об- ряд). Успіхи неоунії були порівняно невеликими, адже до початку Другої світової війни на Волині діяло всього чотирнадцять її осередків, не рахуючи кількох парафій для вихід- ців із Галичини. Після встановлення радянської влади унійний рух на Волині почав зане- падати, а роки німецької окупації теж не сприяли його відродженню. Отже, на момент по- вернення радянської влади уніатство опинилося на Волині на межі зникнення. Аналіз останніх публікацій. Про ліквідацію у Волинській області уніатських парафій акцентовано писав тільки В. Мартинюк1, але він взяв до уваги лише архівні матеріали фонду уповноваженого Ради у справах РПЦ Державного архіву Волинської обл. й проіг- норував документи фонду уповноваженого Ради у справах релігійних культів, що змен- шило інформативність дослідження. Проблеми розвитку неоунії на Волині загалом ціка- вили поодиноких дослідників. Зазначимо тут статті В.-Й. Коваліва2, Ю. Крамара3, М. Ку- черепи4, Р. Лагіша5, О. Лупій6, Р. Скакуна7 та Н. Стоколос8. 1 Мартинюк В. Приєднання греко-католицьких парафій до Православної Церкви на Волині у 1945–1946 рр. Істо- рія та сучасність Православʼя на Волині: Мат. IV наук.-практ. конф. 12–14 листопада 2013 р. Луцьк, 2013. С. 216–219. 2 Ковалів В.-Й. Ліквідація неоунії в Луцькій дієцезії. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». 2007. Вип. 8. С. 271–288. Сіверянський літопис. 2024. № 3 44 Метою статті є аналіз функціонування та остаточної ліквідації останніх уніатських общин Волинської області в 1944–1945 рр. Виклад основного матеріалу. Радянська влада повернулася до Луцька в лютому 1944 р., але всю Волинську обл. було остаточно очищено від гітлерівських військ лише в липні. Налагоджуючи керування областю, органи влади почали брати на облік і місцеві релігійні організації. Збереглися подані в облвиконком Луцькою біскупською курією ві- домості про наявність діючих молитовних будинків станом на 1 листопада 1944 р. Згідно з цим документом, у Волинській обл. тоді функціонувало шість парафій східного обряду (у м. Луцьку та селах Цегів, Дубечне, Гумнище, Краска й Жабче), а також три греко-като- лицькі парафії (в селах Оздютичі, Повурськ та Жджари)9. Проте ця інформація була зовсім недостовірною, адже частина з названих парафій пе- рестала існувати ще до початку радянсько-німецької війни. До того ж, великі сумніви ви- кликала й подана курією кількість парафіян: пʼять із шести парафій східного обряду ніби- то мали їх таку ж кількість, яка була вказана в підготованій для польського уряду статис- тиці на поч. 1938 р.10 Водночас Луцька парафія, яка в 1938 р. нараховувала лише 200 чле- нів, тепер нібито мала їх уже 1035. Тож цілком зрозуміло, що в Луцькій курії не володіли достовірною інформацією ні про кількість діючих уніатських парафій, ні про число вірян східного обряду. Втім, таку саму «цінність» мали й дані по католиках, яких курія десь на- брала у Волинській обл. – 165221 особу. Поза сумнівом, і тут були взяті до уваги довоєнні цифри. Якщо, як зазначалося, більшість із названих уніатських парафій уже були ліквідовані, то луцька формально все ще діяла. Її настоятель священник Василь Артемʼєв був присут- ній у підготованому курією восени 1944 р. списку римо-католицького духовенства м. Луцька, де він названий «настоятелем парафії східного обряду»11. Отець Василь Артемʼєв – одна з найбільш колоритних постатей серед усього уніат- ського духовенства Волині, починаючи від початку поширення тут неоунії. Він народився в 1879 р., закінчив православну Астраханську духовну семінарію, а в 1904 р. – Санкт-Пе- тербурзьку духовну академію. Щоправда, там він став одним із найгірших серед 63 ви- пускників, завершивши курс навчання без захисту кандидатської роботи. У який спосіб В. Артемʼєв опинився в міжвоєнній Польщі й що його спонукало відійти від правосла- в’я – не знаємо. У першій пол. 1930-х рр. він був прийнятий у Дубенську семінарію схід- ного обряду, ставши, вірогідно, першим її випускником, рукопокладеним у сан священни- ка. Вже тоді, у 1934 р., йому було надано нововідкриту уніатську парафію в Луцьку12. Як росіянин, він не влаштовував парафіян, котрі почали бойкотувати богослужіння в семі- нарській каплиці. Лучани сподівалися призначення їм українця, після чого планували ви- найняти приміщення в центрі міста для облаштування каплички13. Відтак о. Василя було переведено з Луцька, але за якийсь час він повернувся. В Луцьку В. Артемʼєва застав при- хід радянської влади в 1939 р., тут він залишався під час німецької окупації, коли Луцька уніатська парафія продовжувала функціонувати. Утім, є підстави припускати, що неоунійна парафія в Луцьку в 1944 р. діяла лише на папері, оскільки в курії визнавали, що її богослужіння відбувалися в Луцькому католиць- кому кафедральному костелі14. Ще до війни уніатам, які так і не змогли побудуватися у воєводському центрі, курія віддала каплицю на римо-католицькому цвинтарі. 3 Крамар Ю. Проблема неоунії на Волині у міжвоєнний період. Науковий вісник ВДУ. Історичні науки. 1998. Вип. 1. С. 68–73; Його ж. Неоунійний рух на Західній Волині у міжвоєнну добу (1921–1939). Студії і матеріали з історії Волині. Кременець, 2015. С. 206–215. 4 Кучерепа М. Неоунiя на Волинi. «Да всі єдино будуть». Міжнар. наук. конф., присвячена iсторiï Греко-Като- лицькоï Церкви на Волинi (6–9 травня 2010 р.). Луцьк–Володимир-Волинський, 2010. С. 134–141. 5 Лагіш Р. Місійна діяльність Миколая Чарнецького та отців Редемптористів на Волині (1926–1938 рр.). Гілея. 2014. Вип. 80. С. 81–86. 6 Лупій О. Місії греко-католицьких священиків на Волині в міжвоєнний період. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». 2012. Вип. 6. С. 214–223. 7 Скакун Р. «Нова унія» у Другій Речі Посполитій (1924–1939). Ковчег. Науковий збірник з церковної історії. Львів, 2007. Чис. 5. С. 204–247; Його ж. «Сторож братові своєму»: агентура органів безпеки СРСР у середовищі греко-католицького духовенства в 1939–1941 рр. Ковчег. Науковий збірник з церковної історії. Львів, 2018. Чис. 8. С. 72–189. 8 Стоколос Н. Неоунія як експеримент східної політики Ватикану в Польщі (1923–1939 рр.). Український істо- ричний журнал. 1999. № 4. С. 74–89. 9 Державний архів Волинської області (далі – ДАВО). Ф. Р-605. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 8. 10 Archiwum akt nowych w Warszawie, Ministerstwo wyznań religijnych i oświecenia publicznego w Warszawie. 416. k. 310–313. 11 ДАВО. Ф. Р-605. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 6а. 12 Co i jak piszą? Oriens. 1934. № 3. S. 85. 13 З поступів унійної акції на Волині. Діло. 1934. № 151. С. 2. 14 ДАВО. Ф. Р-605. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 11. Siverian chronicle. 2024. № 3 45 У січні 1945 р. Луцький біскуп Адольф Шельонжек та низка католицьких ксьондзів були арештовані. За підсумками слідства, справу було передано на розгляд Особливої на- ради при НКВС СРСР, яка постановила видворити біскупа до Польщі, а сімох ксьондзів засуджено до різних термінів ув’язнення15. На той час, за словами представника влади, все католицьке духовенство вже мало на руках евакуаційні листи на виїзд до Польщі16. Чи міг разом із ними виїхати й о. В. Артемʼєв – не знаємо, хоча слід нагадати, що він був ро- сіянином, а не поляком. Проте в подальшому цей уже старий чоловік ніде не згадується в документах, пов’язаних із релігійним життям у Луцьку. Доки питання з Католицькою Церквою вирішувалося саме собою, влада ближче зайня- лася греко-католиками, яких не можна було просто випустити в Польщу, позаяк ішлося про декілька мільйонів радянських громадян – українців із Галичини. 26 лютого 1945 р. уповноважений утвореної в травні 1944 р. Ради у справах релігійних культів по УРСР Петро Вільховий звернувся до голови Волинського облвиконкому з проханням терміново повідомити про всі діючі та закриті уніатські монастирі на території області17. За день до цього в облвиконкомі було призначено Волинського обласного уповнова- женого Ради у справах релігійних культів, яким став Ф. Прокопенко18. Відповідь П. Віль- ховому давав уже він, повідомивши, що жодних таких монастирів в області немає, а бу- динки колишнього монастиря в Ковелі знищено разом із майном під час німецької окупа- ції. Всі його насельники «виїхали за Буг разом з німцями»19. На 5 травня 1945 р. Ф. Прокопенко виявив у Волинській обл. тільки одну греко-като- лицьку громаду – в с. Гумнище Берестечківського району. Її обслуговував благочинний – священник Маркел Іванович Височинський. Він народився в 1884 р. в Седлецькому повіті в Польщі. У 1906 р. закінчив філологічний факультет Московського університету, а про- тягом 1907–1911 рр. навчався на богословському факультеті одного з університетів, після закінчення якого прийняв сан священника. Тривалий час він служив на різних парафіях, а протягом 1936–1939 рр. викладав у Дубенській семінарії східного обряду, після закриття якої й опинився в Гумнищі20. Заяву про реєстрацію уніатської релігійної громади в Гумнищі, підписану 22 особами, на початку квітня 1945 р. приніс уповноваженому особисто о. М. Височинський. Проте Ф. Прокопенко відмовився її реєструвати, оскільки не вистачало документа про вибори церковної ради. Протягом місяця представники греко-католицької громади з Гумнища не- обхідних документів так і не привезли, хоча уповноважений на них очікував. На його думку, настоятель цієї парафії вичікував «в звʼязку з оголошенням в газетах статті Росові- ча “З хрестом чи 3 ножем?”»21. Ідеться про статтю відомого львівського письменника-пропагандиста Ярослава Гала- на, котрий писав під псевдонімом Володимир Росович. Цей матеріал, що протягом квітня 1945 р. було надруковано в різних українських часописах, мав на меті дискредитацію Української Греко-Католицької Церкви та її очільника митрополита Андрея Шептицько- го. Також автор шельмував греко-католицьке духовенство, яке контактувало з німецьки- ми окупантами та українськими повстанцями. «Перед багатьма уніатськими духівниками історія ставить фатальне питання: камо грядеш?», – писав Я. Галан (В. Росович)22. Віро- гідно, Ф. Прокопенко сподівався, що таке питання поставив перед собою і священник М. Височинський. 8 червня 1945 р. республіканський уповноважений написав обласному підлеглому, що «час би вже нас поінформувати докладніше: які настрої має Височинський Маркел Івано- вич»23. Волинському уповноваженому пропонувалося побувати на місці, зустрітися з де- каном і членами релігійної громади, які підписали заяву про реєстрацію. Також П. Вільхо- вий рекомендував Ф. Прокопенку ознайомитися з історією боротьби Православної Церк- ви з Уніатською. Уже 26 червня обласний уповноважений доповідав республіканському, що у Волин- ській області не одна, а дві уніатські громади. Друга, як виявилося, функціонувала в с. Гнійне Вербського району, де було близько тридцяти родин переселенців із Галичини. У цьому ж селі діяла й православна парафія зі своїм священником. Настоятелем уніат- ської парафії був священник Кіндрат Митрофанович Лавренчук. Народився він у 1886 р. 15 Баран В. Репресії сталінського режиму щодо Римсько-католицької церкви на Волині і в Східній Галичині у 1939–1941 рр. Komunizm: system – ludzie – dokumentacja. 2014. № 3. С. 61. 16 ДАВО. Ф. Р-605. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 42. 17 Там само. Арк. 1. 18 Там само. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 1. 19 Там само. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 2. 20 Там само. Арк. 39. 21 Там само. Арк. 28. 22 З хрестом чи з ножем? Вільна Україна. 8 квітня 1945. С. 6. 23 ДАВО. Ф. Р-605. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 38. Сіверянський літопис. 2024. № 3 46 на Київщині, у Польщі з’явився після 1917 р. Будучи православним священником, він конфліктував із духовною консисторією, яка в 1927 р. усунула його з парафії в с. Жорнів нібито за політичні проповіді. У 1933 р. о. Кіндрат перейшов у неоунію, але не отримав від Луцького біскупа Адольфа Шельонжека парафії, оскільки той чомусь вважав Лаврен- чука націоналістом і аморальною людиною. Тільки після розпаду Польщі о. Кіндрат зумів отримати вже від уніатського єпископа Миколая Чарнецького парафію в Гнійному24. Крім цих двох релігійних громад, у Волинській обл. була ще одна уніатська церква – в с. Озеро Ківерцівського району, що давно стояла закритою. Ще у 1925 р. в цьому селі ви- никла перша на Волині неоунійна парафія, якій влада допомогла побудувати храм, але вже до кінця 1920-х рр. ця парафія самоліквідувалася й усі її члени повернулися в право- слав’я25. Відтоді каплиця стояла пустою й не використовувалася. Влітку 1945 р. за клопо- танням православних віруючих с. Борохів Теремнівського району цю будівлю передали їм для перенесення в Борохів, де віруючі молилися тоді в шкільній будівлі, яку мусили звіль- нити26. 28 травня 1945 р. були підписані й одразу опубліковані звернення так званої Ініціатив- ної групи в складі священників Гавриїла Костельника, Михайла Мельника та Антона Пельвецького до уніатського духовенства в західних областях України та в Раднарком СРСР про возз’єднання УГКЦ із РПЦ27. Радянські спецслужби готували це вже не один місяць, саме тоді було офіційно оголошено про курс на ліквідацію УГКЦ. Хоча основні підготовчі роботи проводилися в областях, де греко-католики становили більшість віруючого населення, включилися до неї відповідні органи й тих регіонів, у яких існували хоча б невеликі уніатські осередки. Зокрема, уповноважений Ради в спра- вах релігійних культів по Волинській області викликав до себе уніатських священників К. Лавренчука та М. Височинського. Перший із них проігнорував виклик, а другого Ф. Прокопенко ознайомив зі зверненням Ініціативної групи. За словами уповноваженого, священник погодився зблизитися з цією групою, заявивши, що зв’яжеться з нею і, як ке- рівник Греко-Католицької Церкви у Волинській обл., буде проводити реєстрацію місце- вих уніатських общин через неї28. 1 серпня в Луцькому кафедральному соборі керуючий Волинсько-Рівненською право- славною єпархію єпископ Миколай (Чуфаровський) очолив збори благочинних і місіоне- рів Волинської єпархії, участь у яких взяв Волинський обласний уповноважений Ради у справах РПЦ Михайло Діденко. За підсумками обговорення місіонерських завдань, у ме- жах єпархії було прийняте рішення «повністю підтримати ініціативну групу греко-като- лицького духовенства Галичини, морально і практично, шляхом ліквідації уніатських па- рафій на території Волинсько-Рівненської єпархії»29. Жодних інших важелів впливу на уніатський клір та його парафіян, крім словесних переконань, у православного духовенст- ва не було. Тож на зборах вирішили послати у Гнійне та Гумнище єпархіальних місіоне- рів разом із благочинними. Уже 10 серпня благочинний Вербського району священник Афанасій Юхновський ра- зом із настоятелем Гнійненської православної парафії священником Василем Гутовським відвідали уніатського настоятеля в с. Гнійне. Як стверджував о. Афанасій у рапорті до архієрея, бесіда з уніатським священником К. Лавренчуком «звелася до типової в цьому питанні полеміки про папство та інші нововведення в догматиці католицтва». Місіонери намагалися переконати уніата не лише в хибах латинського віровчення, але й у згубності унії, яка протягом століть принесла українському народу багато горя. «Ми вказали, що видима зовнішня допомога у справі воззʼєднання є воля Божа, щоб було одне стадо і один пастир, і запропонували нашу братську допомогу, заявивши, що коли його рішення буде викликане іншими аргументами, то не зможемо йому допомогти», – рапортував благочин- ний30. Однак о. Кіндрат не відступав від своїх позицій, «спеціально чи невільно дав зрозу- міти, що крім його повної лояльності до дійсності наших днів, ця дійсність не є довговіч- ною як істина і не має в собі вагомої ідеї чи аргументу для возз’єднання, а тому він має ще багато часу вирішувати і переконував, що не запізниться, як би і що б не сталося»31. 24 Правда про унію. Документи і матеріали / Голов. ред. Д. Яремчук, упоряд. Ю. Сливка. Львів, 1981. С. 327. 25 Див.: Федчук О. Священник Євсевій Сльозко та неоунійна парафія в Озері. Orthódoxi Evrópi. Studia do dziejów Kościoła prawosławnego w Europie Wschodniej. Bialystok, 2022. Vol. 5. S. 207–219. 26 ДАВО. Ф. Р-605. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 43. 27 Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки / Ред. Сергійчук В. Київ, 2006. Т. 1. С. 743–754. 28 ДАВО. Ф. Р-605. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 78. 29 Мартинюк В. Приєднання греко-католицьких парафій до Православної Церкви… С. 217. 30 ДАВО. Ф. Р-393. Оп. 3. Спр. 2. Арк. 86. 31 Там само. Арк. 87. Siverian chronicle. 2024. № 3 47 У с. Гумнище православних місіонери ще, вочевидь, не посилали. Можливо, це стало наслідком того, що ще влітку о. М. Височинський натякнув Ф. Прокопенку, що візьме курс на підпорядкування Ініціативній групі. Однак 1 жовтня, коли уповноважений Ради у справах релігійних культів знову запросив о. Маркела до себе, той заявив, що передумав і вирішив залишитися самостійною общиною греко-католицького сповідання, про що ніби- то написав прохання в Раднарком УРСР ще в липні32. Уповноважений приписував М. Височинському слова, що краще він буде їсти тільки хліб із водою та стане пастухом у колгоспі, аніж погодиться перевести парафію у право- слав’я33. Водночас, він нібито заявляв, що не хоче контактувати з Ініціативною групою, оскільки вважає її неавторитетною. Але контактів з іншими уніатами Галичини о. Маркел також не підтримував34. Тому 21 жовтня с. Гумнище відвідав православний єпархіальний місіонер священник Михайло Семенюк, який пробув тут два дні. У перший день він відвідав богослужіння, побачивши в храмі, крім священника з псаломщиком, кількох жінок. Після богослужіння о. Михайло вирішив побесідувати з богомолками: «Я спитав цих жінок, чи знають вони про те, що вони не православні, а католики, і що вони своїм відступленням від св. право- славної церкви оскорбляють пам’ять своїх православних батьків і дідів. Щоб не мовчати, вони мені відповіли, що в їх церкві так само служиться, як у православній церкві»35. Потім присланий місіонер розговорився з уніатським священником, який запросив йо- го до себе в дім. Отець Маркел сказав, що має близько 80 сімей парафіян, які перейшли в унію з власної ініціативи й добровільно, за десять років до його призначення в Гумнище. Якщо ж вони виразять бажання перейти у православ’я, в чому він дуже сумнівається, то він залишить парафію й виїде в уніатський монастир, але з власної ініціативи парафіян не залишить, бо йому не дозволяє совість. Отець Михайло натякнув, що «Преосвященному Владиці Миколаю було б дуже приємно, якби це питання спільними зусиллями нашими було вирішено по-братськи, тобто без зайвих розмов і диспутів, які тільки шкодять пози- тивному результату»36. Однак о. М. Височинський на це відповів, що сам білорус, наро- дився на Підляшші в сім’ї ревних уніатів, у такому дусі вихований і в правоті своїх погля- дів переконаний, а тому в православ’я ніколи не перейде, бо це буде противним його со- вісті й усьому його життю. За словами о. М. Семенюка, уніат відмовився від богослов- ського диспуту, роздратовано заявивши, що всі екзамени давно витримав. Водночас він нібито погодився з тим, що унія дуже дорого обійшлася українському та білоруському на- родам. Наступного дня настоятеля в селі вже не було, тому місіонер зайшов до колишнього церковного старости, який в унію ніколи не переходив і богослужінь Височинського не відвідував. Той повідомив, що в Гумнищі нараховується 105 сімейств, із яких 43 в уніат- ську церкву не ходять, а інші «відвідують її тільки тому, що немає православного священ- ника. За словами цього чоловіка, місцевий храм належав раніше православним, а уніати тільки за допомогою поліції та ксьондзів утримували його в своїх руках. У підсумку священник М. Семенюк намітив шістьох осіб, які протягом трьох тижнів пообіцяли скласти список православних і тих уніатів, які забажають перейти у правосла- в’я, затим зібрати «двадцятку» і попросити в єпископа Миколая призначити в Гумнище православного священника. Підсумовуючи звіт, місіонер писав: «Відносно ксьондза Височинського насмілюся до- повісти, що він вірогідно не білорус, а справжній поляк, і не студит, а справжній єзуїт. Під час польського панування до православної церкви ставився з презирством. За вико- нання треб нічого не вимагає, але дуже часто їздить в Галичину, звідки отримує субсидії для свого існування. Він у курсі усіх справ, що стосуються православного руху в Галичи- ні, але тільки посміхається. На мій погляд, потрібно відібрати від Височинського довідку на право виконання треб, чи укласти ще один орендний договір з двадцяткою від право- славних парафіян, що було б сповна справедливим»37. Процес переговорів з уніатськими священниками Волині контролювали обласні упов- новажені Ради у справах релігійних культів та Ради у справах РПЦ. Останній протягом осені декілька разів рапортував про хід справ республіканському уповноваженому Павлу Ходченку. В рапорті від 31 жовтня він визнав, що рекомендував керуючому Волинсько- Рівненською єпархією ще раз послати в Гумнище місіонера «для повного здійснення пе- реходу селян у православну церкву, організувати православну общину, церковній раді 32 ДАВО. Ф. Р-605. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 78. 33 Там само. Арк. 118. 34 Там само. Арк. 101. 35 Там само. Ф. Р-393. Оп. 3. Спр. 3. Арк. 6. 36 Там само. 37 Там само. Арк. 7–8. Сіверянський літопис. 2024. № 3 48 укласти договір на користування церквою, а також єпископу рекомендовано підібрати найбільш культурного і тверезого священника спеціально для цього села»38. Отже, органи влади не приховували своєї зацікавленості у ліквідації в області уніат- ських общин, підштовхуючи до цього й православне духовенство. На 29 листопада М. Ді- денка було викликано в Київ на нараду уповноважених Ради у справах РПЦ західних об- ластей України. Організацією цього заходу займався сам голова Ради Георгій Карпов. Уповноважені мали прибути на нараду з усіма матеріалами, які б характеризували «дійс- ний стан уніатської церкви з питання возз’єднання її з православною церквою»39. Довго відмовлявся приєднуватися до православ’я священник із Гнійного К. Лаврен- чук. Свою позицію він не змінив і після другого приїзду православних священників, хоча парафіяни, за словами Ф. Прокопенка, вже тоді заявляли, що возз’єднатися готові, але при умові, що першим це зробить о. Кіндрат. Нарешті, на початку грудня єпископ Миколай (Чуфаровський) відправив у с. Гнійне єпархіального місіонера протоієрея Михайла Семе- нюка. Того дня там відбулося зібрання парафіян, на якому порушили питання про возз’єд- нання місцевих уніатів із РПЦ МП. Усі присутні погодилися це зробити, а о. К. Лаврен- чук, на диво, навіть виступив із промовою за приєднання й підписався за це першим. На цьому ж зібранні було оформлено необхідні реєстраційні документи, з якими отці М. Се- менюк та К. Лавренчук виїхали до Луцька. Однак вночі на одній зі станцій о. Кіндрат не- помітно витягнув у о. Михайла, котрий спав, документи про реєстрацію православної об- щини й утік із ними з потяга. Відтак місіонер мусив повернутися у с. Гнійне для віднов- лення документів40. Приєднання до РПЦ МП уніатів с. Гумнище відбулося приблизно тоді само. Отець М. Височинський затягував час, начебто погоджуючись перейти під опіку Московського патріарха, але висуваючи при цьому нездійсненні умови: якщо для його парафії залишать незмінними канони, сам він не буде приносити покаяння православному архієрею та зали- шиться в Гумнищі. Відповіді на свої клопотання він, очікувано, не отримав. В інформаційному звіті від 10 грудня 1945 р. Ф. Прокопенко повідомив керівництву, що обидві уніатські громади Волинської області перейшли в православ’я й зареєстрували- ся в уповноваженого Ради у справах РПЦ. При цьому о. М. Височинський робив спробу зібрати підписи віруючих для клопотання в Раднарком УРСР про те, щоб залишити греко- католицьку общину, але селяни відмовилися підписуватися. Після цього о. Маркел нібито «взяв сокиру, напівзруйнував свою квартиру і пішов кудись із села»41. Згодом з’яснилося, що він виїхав на Рівненщину – у чеську католицьку общину, де збирався служити в латин- ському обряді. За словами Ф. Прокопенка, після возз’єднання з РПЦ МП двох уніатських парафій, у Волинській обл. ще залишалося близько тисячі греко-католиків, розкиданих невеликими групами по селах. Уповноважений називав їх переселенцями з Польщі, виділяючи групи в с. Жджари Порицького району, с. Жабче Сенкевичівського району, м. Ківерці та в Озюти- чівському районі. Однак не зайвим буде зауважити, що до війни у Жджарах, Жабчому та Озютичах діяли уніатські парафії. Уповноважений стверджував, що ці люди відвідували православні храми й питання про організацію греко-католицьких общин не піднімали. Але організованого, яскраво-вираженого переходу в Православну Церкву вони не робили, за винятком с. Жабче, де 25 сімейств возз’єдналися «з виконанням усіх релігійних ритуа- лів»42. Тут зазначимо, що уповноважений Ради у справах релігійних культів ще раніше ствер- джував, що отці М. Височинський та К. Лавренчук вишукували переселенців із Польщі, котрі були греко-католиками, й намагалися об’єднати їх у релігійні громади, але їм це не вдавалося43. А уніатська громада в Жабчому розпалася ще влітку 1943 р., коли україн- ськими повстанцями було вбито й спалено в уніатській каплиці ієромонаха Серафима (Ярошевича)44. Висновки. До 1945 р. у Волинській обл. залишилося тільки дві діючі уніатські грома- ди – в с. Гумнище Берестечківського району та с. Гнійне Вербського району. Декларована у відомостях Луцької курії в 1944 р. неуонійна парафія в Луцьку, найвірогідніше, тоді вже не існувала. Однією з головних причин збереження тут неоунійних осередків стала ідей- на непохитність їх настоятелів – священників Маркела Височинського та Кіндрата Лав- 38 ДАВО. Ф. Р-393. Оп. 3. Спр. 3. Арк. 5. 39 Там само. Арк. 19. 40 Там само. Ф. Р-605. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 116, 119. 41 Там само. Арк. 115. 42 Там само. Арк. 120. 43 Там само. Арк. 40. 44 Пущук І. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938–1944 рр. Горохівський район. Луцьк, 2009. С. 82. Siverian chronicle. 2024. № 3 49 ренчука. Курс на ліквідацію уніатських парафій Волинської області було взято влітку 1945 р. – після обнародування звернень Ініціативної групи духовенства Галичини про воз- з’єднання УГКЦ із РПЦ МП. Формальною роботою в цьому напрямку від серпня почали займатися місіонери православної Волинсько-Рівненської єпархії, але обласні уповнова- жені Ради в справах РПЦ М. Діденко та Ради у справах релігійних культів Ф. Прокопенко виявляли їм сприяння. Обидва уніатські священники не бажали приєднуватися до РПЦ МП, тому процес затягнувся до грудня 1945 р., коли парафії в Гнійному та Гумнищі все ж були возз’єднані, проте без настоятелів, котрі так і не стали православними. References Baran, V. (2014). Represii stalinskoho rezhymu shchodo Rymsko-katolytskoi tserkvy na Volyni i v Skhidnii Halychyni u 1939–1941 rr. [Repressions of the Stalinist regime against the Roman Catholic Church in Volyn and Eastern Halychyna in 1939–1941]. Komunizm: system – ludzie – dokumentacja, 3, P. 49–63. Martyniuk, V. (2013). Pryiednannia hreko-katolytskykh parafii do Pravoslavnoi Tserkvy na Volyni u 1945–1946 rr. [Joining of Greek Catholic parishes to the Orthodox Church in Volyn in 1945–1946]. Lutsk, Ukraine. Kovaliv, V.-Yu. (2007). Likvidatsiia neounii v Lutskii diietsezii [Liquidation of the Neo-Union in the Lutsk Diocese]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia» – Scientific notes of the National university of «Ostroh academy», 8, P. 271–288. Kramar, Yu. (2013). Neouniinyi rukh na Zakhidnii Volyni u mizhvoiennu dobu (1921–1939) [The Neo-Union movement in Western Volyn in the interwar period (1921–1939)]. Kremenets, Ukraine. Kramar, Yu. (1998). Problema neounii na Volyni u mizhvoiennyi period [The problem of Neo-Union in Volyn in the interwar period]. Naukovyi visnyk Volynskoho derzhavnoho universytetu – Scientific bulle- tin of the Volyn state university, 1, P. 68–73. Kucherepa, M. (2010). Neouniia na Volyni [Neo-Union in Volyn]. Lutsk–Volodymyr-Volynskyi, Ukraine. Lahish, R. (2014). Misijna diialnist Mykolaia Charnetskoho ta ottsiv Redemptorystiv na Volyni (1926– 1938 rr.) [Missionary activity of Mykola Charnetsky and the Redemptorist fathers in Volyn (1926–1938)]. Hileia – Gilea, 80, P. 81–86. Lupij, O. (2012). Misii hreko-katolytskykh sviaschenykiv na Volyni v mizhvoiennyj period [Missions of Greek-Catholic priests in Volyn in the interwar period]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia» – Scientific notes of the National university of «Ostroh academy», 6, P. 214–223. Pushchuk, I. (2009). Trahediia ukrainsko-polskoho protystoiannia na Volyni 1938–1944 rr. Horokhiv- skyi raion [The tragedy of the Ukrainian-Polish confrontation in Volyn in 1938–1944. Gorokhiv district]. Lutsk, Ukraine. Skakun, R. (2007). «Nova uniia» u Druhii Rechi Pospolytii (1924–1939) [«New union» in the Second Polish-Lithuanian Commonwealth (1924–1939)]. Kovcheh. Naukovyi zbirnyk z tserkovnoi istorii – The Ark. A scientific collection of church history, 5, P. 204–247. Skakun, R. (2018). «Storozh bratovi svoiemu»: ahentura orhaniv bezpeky SRSR u seredovyshchi hre- ko-katolytskoho dukhovenstva v 1939–1941 rr. [«A watchman for his brother»: the agency of the security agencies of the USSR among the Greek Catholic clergy in 1939–1941]. Kovcheh. Naukovyi zbirnyk z tser- kovnoi istorii – The Ark. A scientific collection of church history, 8, P. 72–189. Stokolos, N. (1999). Neouniia yak eksperyment skhidnoi polityky Vatykanu v Polshchi (1923–1939 rr.) [Neo-Union as an experiment of the Eastern policy of the Vatican in Poland (1923–1939)]. Ukrainskyi isto- rychnyi zhurnal – Ukrainian historical journal, 4, P. 74–89. Fedchuk, O. (2022). Svyashhennyk Yevsevij Slozko ta neounijna parafiya v Ozeri [Priest Yevsevy Slozko and the Neo-Union parish in Ozera]. Orthódoxi Evrópi. Studia do dziejów Kościoła prawosławnego w Europie Wschodniej – Orthódoxi Evrópi. Studies for the history of the Orthodox Church in Eastern Eu- rope, 5, P. 207–219. Федчук Олександр Миколайович, протоієрей – кандидат історичних наук, кандидат богослов’я, проректор із наукової роботи Волинської духовної семінарії УПЦ (вул. Дра- гоманова, 26, Луцьк, 43016). Fedchuk Оlexander, аrchpriest – Candidate of Historical Science, Volyn Orthodox Theolo- gical Seminary UOC, Scientific Division Vice-Rector (Drahomanova St., 26, Lutsk, 43016). E-mail: ol_fedchuk@ukr.net LIQUIDATION OF THE LAST UNIATE COMMUNITIES IN THE VOLYN REGION (1944–1945) The purpose of the research is to clarify the circumstances of the functioning and liquidation of the last Uniate parishes in Volyn region in 1944–1945. The research methodology is based on principles of histo- ricism, objectivity and critical analysis of source material. Induction and deduction, as methods of scienti- fic knowledge, made it possible to draw general conclusions about the state of the Uniate movement based on a set of individual facts, or to explain these facts in terms of general patterns. The prosopographical method helped to identify the most important details of the biographies of Uniate priests. The scientific no- Сіверянський літопис. 2024. № 3 50 velty of the research is to supplement and clarify information about circumstances of the liquidation of the last Uniate parishes in the Volyn region. This was possible due to the use of sources that had previously been ignored by individual researchers of the neo-Union movement in Volyn. The research has led to the conclusion that after the return of Soviet power, only two Uniate parishes remained in operation in the Vo- lyn region – in the villages of Humnyshche in Berestechko district and Hniyne in Verbskyi district. The pa- rish in Lutsk, founded in 1934, although listed in the statistics of the Lutsk curia, no longer existed. The preservation of the two mentioned Uniate centres was the result of the ideological firmness of their rectors, priests Markel Vysoczynsky and Kindrat Lavrenchuk. The authorities took a course to eliminate Uniate pa- rishes in Volyn in the summer of 1945. It was fully consistent with the process of reunification of the Ukrai- nian Greek Catholic Church with the Russian Orthodox Church, which had begun in Halychyna. Formally, the missionary work in this direction was carried out by the clergy of the Volyn-Rivne Orthodox diocese under the leadership of Bishop Mykola (Chufarovsky), but it was fully controlled by the commissioners of the Council for the affairs of the Russian Orthodox Church and the Council for religious cults. Despite the resistance of both Uniate priests, in December 1945 these parishes were reunited with the ROC. Key words: union, Orthodox Church, Lutsk, Humnyshche, Hniyne, reunification. Дата подання: 4 лютого 2024 р. Дата затвердження до друку: 5 квітня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Федчук, О. Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.). Сіве- рянський літопис. 2024. № 3. С. 43–50. DOI: 10.58407/litopis.240305. Цитування за стандартом APA Fedchuk, О. (2024). Likvidatsiia ostannikh uniatskykh obshchyn u Volynskii oblasti (1944–1945 rr.) [Liquidation of the Last Uniate communities in the Volyn region (1944–1945)]. Siverianskyi litopys – Sive- rian chronicle, 3. P. 43–50. DOI: 10.58407/litopis.240305.

Ліквідація останніх уніатських общин у Волинській області (1944–1945 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси