Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ)

Метою дослідження є комплексний аналіз свідчень певних категорій осіб, які свого часу так чи інакше були дотичні до життя й діяльності графа О. Аракчеєва. Загалом під час дослідження були опрацьовані джерела особливого походження: спогади П. Отта, мемуарні нотатки О. Михайловського-Данилевського,...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2024
Автор:	Ячменіхін, К.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Дослідницькі нотатки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199896
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ) / К. Ячменіхін // Сіверянський літопис. — 2024. — № 3. — С. 136-141. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199896
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1998962024-11-05T17:20:16Z Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ) Ячменіхін, К. Дослідницькі нотатки Метою дослідження є комплексний аналіз свідчень певних категорій осіб, які свого часу так чи інакше були дотичні до життя й діяльності графа О. Аракчеєва. Загалом під час дослідження були опрацьовані джерела особливого походження: спогади П. Отта, мемуарні нотатки О. Михайловського-Данилевського, свідчення Г. Батєнькова. Окремо в статті виділяється робота П. Вяземського, оскільки саме в ній простежується не лише власна думка автора про О. Аракчеєва, але й виділені особисті та психологічні фактори, які сприяли зближенню останнього з імператором Олександром І. Також проаналізований образ графа в літературних творах К. Рилєєва, О. Пушкіна, Є. Баратинського. Невід’ємною частиною дослідження є аналіз фольклорних, апологетичних творів про графа та спогадів селян військових поселень. Методологічну основу дослідження становлять принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму. Для досягнення мети та завдань дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи: історико-ретроспективний, порівняльно-історичний. Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі наративних джерел вдалося встановити сприйняття Аракчеєва в суспільстві, виявити риси його характеру, які були помітні серед оточення графа та сформували певні «кліше» про нього, що побутували ще за його життя серед різних верств населення. Опрацьовані матеріали дозволили дійти таких висновків: по-перше, ставлення до графа не було одноманітним; по-друге, думки авторів щодо графа залежали від різноманітних чинників, а тому мали суб’єктивний характер; по-третє, значна кількість оцінок з’явилася вже в другій половині ХІХ ст., що значною мірою вплинуло на характер спогадів про Аракчеєва і в свою чергу позначилося на формуванні його образу вже в історіографічних дослідженнях. The purpose of this study is a comprehensive analysis of the testimonies of certain categories of persons who at one time or another were related to the life and activities of count O. Arakcheev. In general, sources of personal origin were studied during the research: memories of P. Otto, memoir notes of O. Mykhaylovskyi- Danylevskyi, testimony of H. Batenkov. Separately, the article highlights the work of P. Vyazemskyi, since it is in it that not only the authorʼs own opinion about O. Arakcheev is traced, but also the personal and psychological factors that contributed to the rapprochement of the latter with emperor Alexander I. Also analyzed is the image of the count in literary works of K. Ryleev, A. Pushkin, E. Baratynskyi. An integral part of the research is the analysis of folklore, apologetic works about the count and the memories of the villagers of the military settlements. The methodological basis of the research is the principles of scientific objectivism, complexity, systematicity, and historicism. To achieve the goal and tasks of the research, general scientific and special research methods (historical-retrospective, comparative-historical) were applied. The scientific novelty of the work lies in the fact that, on the basis of narrative sources, it was possible to establish the perception of the count in society, to reveal certain traits of his character that were noticeable among his surroundings, and to form certain «clichés» about him that were circulating even during his lifetime among different segments of the population. The processed materials made it possible to reach the following conclusions: firstly, the attitude towards the count was not uniform, secondly, the opinions of the authors about the count depended on various factors and therefore had a subjective nature, thirdly, a significant number of assessments appeared already in the second half of the 19th c., which significantly influenced the nature of memories about Arakcheev, which in turn affected the formation of his image already in historiographical studies. 2024 Article Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ) / К. Ячменіхін // Сіверянський літопис. — 2024. — № 3. — С. 136-141. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240312 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199896 930:94(470)«18» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки
spellingShingle	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки Ячменіхін, К. Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ) Сiверянський літопис
description	Метою дослідження є комплексний аналіз свідчень певних категорій осіб, які свого часу так чи інакше були дотичні до життя й діяльності графа О. Аракчеєва. Загалом під час дослідження були опрацьовані джерела особливого походження: спогади П. Отта, мемуарні нотатки О. Михайловського-Данилевського, свідчення Г. Батєнькова. Окремо в статті виділяється робота П. Вяземського, оскільки саме в ній простежується не лише власна думка автора про О. Аракчеєва, але й виділені особисті та психологічні фактори, які сприяли зближенню останнього з імператором Олександром І. Також проаналізований образ графа в літературних творах К. Рилєєва, О. Пушкіна, Є. Баратинського. Невід’ємною частиною дослідження є аналіз фольклорних, апологетичних творів про графа та спогадів селян військових поселень. Методологічну основу дослідження становлять принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму. Для досягнення мети та завдань дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи: історико-ретроспективний, порівняльно-історичний. Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі наративних джерел вдалося встановити сприйняття Аракчеєва в суспільстві, виявити риси його характеру, які були помітні серед оточення графа та сформували певні «кліше» про нього, що побутували ще за його життя серед різних верств населення. Опрацьовані матеріали дозволили дійти таких висновків: по-перше, ставлення до графа не було одноманітним; по-друге, думки авторів щодо графа залежали від різноманітних чинників, а тому мали суб’єктивний характер; по-третє, значна кількість оцінок з’явилася вже в другій половині ХІХ ст., що значною мірою вплинуло на характер спогадів про Аракчеєва і в свою чергу позначилося на формуванні його образу вже в історіографічних дослідженнях.
format	Article
author	Ячменіхін, К.
author_facet	Ячменіхін, К.
author_sort	Ячменіхін, К.
title	Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ)
title_short	Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ)
title_full	Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ)
title_fullStr	Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ)
title_full_unstemmed	Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ)
title_sort	сучасники про о. а. аракчеєва (частина ііі)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Дослідницькі нотатки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199896
citation_txt	Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ) / К. Ячменіхін // Сіверянський літопис. — 2024. — № 3. — С. 136-141. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT âčmeníhínk sučasnikiprooaarakčeêvačastinaííí
first_indexed	2024-11-10T19:12:18Z
last_indexed	2024-11-10T19:12:18Z
_version_	1815363912868036608
fulltext	Сіверянський літопис. 2024. № 3 136 ДОСЛІДНИЦЬКІ НОТАТКИ УДК 930:94(470)«18» Костянтин Ячменіхін • СУЧАСНИКИ ПРО О.А. АРАКЧЕЄВА (Частина ІІІ) DOI: 10.58407/litopis.240312 © К. Ячменіхін, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4587-4222 Метою дослідження є комплексний аналіз свідчень певних категорій осіб, які свого часу так чи інакше були дотичні до життя й діяльності графа О. Аракчеєва. Загалом під час дослідження були опрацьовані джерела особливого походження: спогади П. Отта, мемуарні нотатки О. Михайлов- ського-Данилевського, свідчення Г. Батєнькова. Окремо в статті виділяється робота П. Вязем- ського, оскільки саме в ній простежується не лише власна думка автора про О. Аракчеєва, але й ви- ділені особисті та психологічні фактори, які сприяли зближенню останнього з імператором Олек- сандром І. Також проаналізований образ графа в літературних творах К. Рилєєва, О. Пушкіна, Є. Баратинського. Невід’ємною частиною дослідження є аналіз фольклорних, апологетичних тво- рів про графа та спогадів селян військових поселень. Методологічну основу дослідження станов- лять принципи наукового об’єктивізму, комплексності, системності та історизму. Для досягнен- ня мети та завдань дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи: історико- ретроспективний, порівняльно-історичний. Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі наративних джерел вдалося встановити сприйняття Аракчеєва в суспільстві, виявити риси його характеру, які були помітні серед оточення графа та сформували певні «кліше» про нього, що по- бутували ще за його життя серед різних верств населення. Опрацьовані матеріали дозволили ді- йти таких висновків: по-перше, ставлення до графа не було одноманітним; по-друге, думки авто- рів щодо графа залежали від різноманітних чинників, а тому мали суб’єктивний характер; по-тре- тє, значна кількість оцінок з’явилася вже в другій половині ХІХ ст., що значною мірою вплинуло на характер спогадів про Аракчеєва і в свою чергу позначилося на формуванні його образу вже в істо- ріографічних дослідженнях. Ключові слова: граф, спогади, мемуари, публіцистичні праці, діяч. У цій частині роботи ми завершуємо дослідження проблеми ставлення сучасників до особи графа О. Аракчеєва1. У попередній – ми зупинилися на враженні деяких осіб від ві- зиту до садиби Аракчеєва в Грýзині (Ф. Булгарін, П. Свіньїн). Низку спогадів про це зали- шили менш відомі на той час особи. Більшість мемуаристів віддає належне оригінальній організації господарської діяльності селян, облаштуванню шляхів між селами, споруд, які не були притаманні російській дійсності тих часів2. Вони відзначали чудовий художній смак, яким вирізнялося оздоблення садиби графа, різних приміщень і скульптурних ком- позицій парку та саду. Частина свідків вважала, що добробут і порядок, які панували в маєтку, були наслід- ком надмірної експлуатації селян та жорстких вимог Аракчеєва-поміщика. Так, напри- клад, зовнішню розкіш будівель, зручність доріг, власну флотилію на р. Волхові та чудові парки Грýзина фон Брадке порівнює з «царською літньою резиденцією». Але внутрішня атмосфера в маєтку, на його думку, була далекою від гуманної: «при всіх нескінченних перевагах, сільське населення почувалося дуже нещасним. Деспотичний характер графа ставив селянина в становище, яке не узгоджувалося з його побутом. Узагалі все внутріш- 1 Ячменіхін К., Пуліна В. Сучасники про О.А. Аракчеєва. Modern direktions of scientific research development. Pro- ceedings of 12th International scientific and practical conference. Чикаго: Boscience publisher, 2022. Ч. І. С. 653–663; Ч. ІІ. С. 626–638. 2 Языков А. Из воспоминаний о селе Грузине, имения графа Аракчеева в 1825 г. Русский архив. 1869. Кн. 3. Стб. 930–937. Siverian chronicle. 2024. № 3 137 нє та зовнішнє управління супроводжувалося надмірною суворістю й обтяжливою любо- в’ю до порядку»3. Звернімо увагу на те, що більшість селян Аракчеєва, як можна судити зі спогадів, вважали його дії виправданими, натомість дворяни – ні. Це ще раз свідчить про парадокси й хибність суто класових підходів в оцінках історичних явищ. Центральною фігурою спогадів П. Отта, фольклориста, перекладача, почесного члена Російської академії і державного діяча, є, насамперед, князь О. Голіцин та його час4. Ав- тор належав до близького оточення князя, тому його упереджено негативну оцінку графа Аракчеєва можна вважати передбачуваною. Справді, усі найвідоміші, але не підтверджені іншими джерелами факти «дивовижної жорстокості» графа відобразилися в роботі Отта: «принизити когось, накоїти неприємностей було для нього насолодою … Аракчеєв не міг викликати до себе симпатії»5. Графа справедливо звинувачують в надмірному педантизмі, жорсткості у взаємних стосунках, зневазі до оточення. Пригадує автор і нетрадиційне ставлення Аракчеєва до нагород і всіляких відзнак, однак зупиняється й на його позитив- них рисах: «він досить вдало міг відшукати й використати потрібних для справи людей. Треба віддати належне, що він не робив стільки зла, скільки міг. І, звичайно, знаючи, як його ненавидять ті самі люди, які схиляються перед ним, він не використовував свої сили, щоб знищити їх»6. Мемуарні нотатки О. Михайловського-Данилевського, секретаря начальника Головно- го штабу, військового історика й голови військового цензурного комітету7, переважно ха- рактеризують Аракчеєва як людину «без блискучих подвигів, без особливого хисту від природи, навіть без особливої зовнішньої привабливості … граф Аракчеєв зміг набути безмежної довіри того Государя, який розум мав найсвітліший»8. Перераховуючи головні етапи кар’єри Аракчеєва, а також найпомітніші риси його характеру, автор спогадів нама- гався знайти відповідь на питання: як людині «без прикмет» вдалося-таки досягти таких високих посад. Шукаючи раціональне пояснення цьому феномену, Михайловський-Дани- левський чіткої відповіді на це питання так і не сформулював. Досить несподіваною є його оцінка військових поселень: «йому доручили складний подвиг (вислів автора – К.Я.) створення військових поселень, які він заснував чудово, хо- ча за власною вдачею, діючи з надмірною суворістю, він накликав на себе докори й про- кльони селян, які мали стати військовими»9. Запідозрити Михайловського-Данилевського в любові, чи хоча б у поважному ставленні до графа Аракчеєва важко, тому є підстави вважати позицію автора дещо дивною. Але якщо враховувати його посаду головного вій- ськового цензора, можна припустити, що власний голос у оцінках і висловлюваннях був більш стриманим, ніж голос чиновників високого рангу. Узагалі викликає подив той факт, що в спогадах Михайловського-Данилевського, який окрім іншого був професійним вій- ськовим істориком, процитоване вище висловлювання є єдиним (!) стосовно військових поселень. Стислими за обсягом, але дуже влучними й глибокими за змістом можна вважати свід- чення Г. Батєнькова, які були зафіксовані під час слідства над декабристами. Вони при- свячені двом визначним особистостям олександрівської епохи – М. Сперанському та О. Аракчеєву. Відомо, що Батєньков працював із обома, за висловом О. Пушкіна, «генія- ми Зла і Блага»10. Порівняльна характеристика цих двох діячів містить цікаві, неупереджені, але, треба зауважити, здебільшого суб’єктивні оцінки. Іншого від такої неоднозначної особистості годі було й чекати. Його слова про них є, мабуть, найцитованішими в історіографії: «…мені обидва вони подобалися як люди незвичайні. Сперанського любив душею»11. Ба- тєньков влучно і, на наш погляд, справедливо висловився про військові поселення та їх- нього керівника: «Діяч (Аракчеєв – К.Я.) був невтомний, хоча головне його творіння, вій- ськові поселення, впливовою суспільною думкою не схвалювалися, і причиною тому було стійке невдоволення ним, проте він, незважаючи ні на що і засобами дуже радикальними, надав їм потужного розвитку. Не наша справа схвалювали їх чи ні; зауважимо лише, що ця справа належить вже державній науці, і на руїнах військових поселень приховується драма Петра І, повчальніша й гостріша за всі шекспірівські, що примушує обміркувати, чи 3 Брадке Е. Автобиографические записки. Русский архив. 1875. № 1. С. 13–51, 49. 4 Отто П. Князь А. Голицын и его время. Русский архив. 1902. № 9. С. 101–107. 5 Там само. С. 106. 6 Там само. С. 107. 7 Михайловский-Данилевский А. Мемуары 1814–1815. Санкт-Петербург: Российская национальная библиотека, 2001. 400 с. 8 Там само. С. 261. 9 Там само. С. 274. 10 Пушкин А. Дневник. Собрание сочинений в десяти томах. Москва: Художественная литература, 1976. Т. VІІ. С. 281. 11 Батеньков Г. Граф Сперанский и граф Аракчеев (по воспоминаниям). Русская старина. 1887. № 10. С. 136. Сіверянський літопис. 2024. № 3 138 не залишилось чого-небудь доброго від нашої вистави»12. Думка не лише яскрава, але й слушна. Окремо від цієї відомої мемуарної та публіцистичної літератури, присвяченої особі Аракчеєва, стоїть робота П. Вяземського «З приводу нотаток графа Зенфта»13. Це одна з перших публіцистичних праць, в якій простежується спроба аналітичного підходу до проблеми. Чим саме відрізняється ця робота від багатьох інших? По-перше, по-справж- ньому неупередженим підходом, намаганням якомога більше обʼєктивізувати свої думки глибокою аналітикою, а по-друге, усебічною обізнаністю з тогочасною політичною та со- ціальною ситуацією в країні. Критичний погляд на життя, багатий досвід, добре розумін- ня психології людей, глибоко професійний стиль письменника ставлять його роботу поза конкуренцією з іншими роботами сучасників. Справа в тому, що комусь забракло неупе- редженого підходу, хтось мав особисту образу на Аракчеєва, Вяземського ж кардинально вирізняє підхід до проблеми, йому притаманне «сучасне» під ту пору сприйняття особи Аракчеєва: «не буду захищати його і тим більше відстоювати … І за життя, і при силі йо- го, багато чого мені в ньому не подобалося: багато суперечило поняттям моїм, правилам, почуттям. Але в Аракчеєва був і є інший адвокат, а саме Олександр»14. Спроба сучасників звинуватити Олександра І в наближенні до себе «чудовиська», протиставити «блискучого, чуйного, тонкого й розумного» імператора та невігласа-фаворита й навіть спроби розгля- нути постать графа без постаті імператора не відображає глибини проблеми. Прагнення не захищати й не звинувачувати, не судити й не виправдовувати, а розібра- тися із суспільним шлейфом людини-легенди, яким граф Аракчеєв став ще за життя, є, на наш погляд, головною метою Вяземського. Очевидним позитивом його роботи є чітка, добре вибудувана система доказів, тобто не хаотичний добір будь-яких фактів задля об- ґрунтування вже заздалегідь відомого висновку, а методичне й досить логічне конструю- вання роздумів. Насамперед, автора насторожує велика кількість майже однакових спога- дів про Аракчеєва. Вяземський добре розумівся на відомих прийомах роботи сучасної йо- му журналістики, ось чому ці твори, переважно викликають у нього певний скепсис та іронію: «…у нашому суспільстві, а особливо нашій пресі, дуже подобається коли … від- дають на поживу якусь політичну подію або ім’я відомого посадовця»15. Насамперед, Вяземського цікавлять особисті та психологічні чинники, що сприяли зближенню Олександра І з Аракчеєвим. Аргументація автора виглядає достатньо перекон- ливою: по-перше, це розумові здібності й неабияка інтуїція імператора, яка навряд чи могла схибити при такому важливому виборі, а також ліберальні розчарування перших років правління. По-друге, зіграли роль професійні навички й особисті якості Аракчеєва: «він мав адміністративні та військові здібності, особливо в артилерії, однак у суспільстві не належав до жодної впливової партії, ані до тієї, що шукає впливу»16. По-третє, життє- вий досвід Олександра І – складний, суперечливий, повний розчарувань і суворих про- зрінь: «…якщо були помилки, то багато з них були спричинені випробуваннями та лихом. Ми не наважимося тут судити: ми можемо лише співчувати»17. Під впливом саме цих чинників, на думку Вяземського, Олександр І свідомо наблизив до себе Аракчеєва. Автор звертається й до свідчень про графа його сучасників. Добре обізнаний із цією літературою, Вяземський виокремлює спогади Брадке як достатньо інформативні та до- стовірні: «вірити йому можна … людиною він був незалежною. Він зовсім не аракчеєвець ні за освітою, ні за почуттями, ні за власними поняттями. Розум мав світлий та неуперед- жений»18. Саме інформацію Брадке Вяземський використовує як джерело для аналізу та розуміння постаті Аракчеєва. Ще одним відомим сучасником Аракчеєва, про якого пише Вяземський, був історик і літератор М. Карамзін. Треба зазначити, що стосунки між графом та «державним історіо- графом» були достатньо складними: «обидва віддані Государеві, але відданість кожного була наближена до нього ледве не з протилежних полюсів»19. Карамзін був противником системи військових поселень. З ініціативи імператора, улітку 1824 р. відбулася зустріч Карамзіна та Аракчеєва в Грýзині, після якої Микола Михайлович уже не виказував пуб- лічно незадоволення цією організацією утримання армії, але й не став її прихильником: 12 Батеньков Г. Граф Сперанский и граф Аракчеев (по воспоминаниям). С. 137. 13 Вяземский П. По поводу записок графа Зенфта. Полное собрание сочинений в 12 т. Санкт-Петербург, 1882. Т. VІІ. С. 449–464. 14 Там само. С. 451. 15 Там само. С. 460. 16 Там само. С. 461. 17 Там само. С. 462. 18 Там само. С. 463. 19 Там само. Siverian chronicle. 2024. № 3 139 «Карамзін не належав до тих людей, які намагаються будувати майбутній добробут на жертвах, стражданнях і руїнах сучасного»20. Свідчень цих непересічних людей для Вяземського є цілком достатньо, щоб не робити різких і категоричних висновків щодо постаті Аракчеєва. Питання про військові поселен- ня він вважав доволі складним. На його думку, воно мало дві сторони: військову та полі- тичну. Авторство цієї ідеї належало імператорові і, хоча, за переконанням Вяземського, було помилковим, однак умотивованим не лише державницькою потребою, але й турбо- тою про людей, про їхній добробут. Ігноруючи всі перешкоди, що з’являлися на шляху до виконання поставленої мети, Олександр І не хотів відмовитися від неї, вважаючи, що «кожне нововведення потребує більших чи менших жертв»21. Головним для нього було обрати вдалого виконавця, а кращого за Аракчеєва годі було шукати. Вяземський віддає належне виконавчому таланту графа, але зауважує, що «вдача Аракчеєва за всіма обстави- нами життя, базувалася на порядку, який доходив до педантизму, до деспотизму. Росія- нин порядку зовсім не любить; закон і підпорядкування суперечить його вдачі. Це, здаєть- ся, короткими, але правдивими словами пояснює ті наслідки, що затьмарили справу війсь- кового поселення, яке замислювалося для загального добра народу»22. Аналізуючи риси характеру Аракчеєва, спираючись при цьому на думку сучасників, ураховуючи контекст часу та політичні обставини, Вяземський робить достатньо цікавий висновок щодо постаті графа. Чинників, які позначилися на його характерові, прорахунків та відвертих хиб, на думку автора, було дві. Першою «бідою» Аракчеєва Вяземський вва- жає те, що «народився він, хоча й у дворянському, але малоосвіченому середовищі. Інша біда, що зовсім без підготовки доля закинула його на висоту, яка надавала йому величез- ної влади, вимагала неабиякої відповідальності й ставила на видноті»23. Тобто, автор ро- бить висновок, що малоосвіченість (чомусь Вяземський абсолютно переконаний у цьому), блискавичність можливостей та невідповідність здібностей спотворили й особисту кар’є- ру графа Аракчеєва, і пам’ять про нього. Через різні обставини, свідчень і спогадів простих людей – селян, солдатів – залиши- лося небагато. Це стосується й усвідомлення ними діяльності графа Аракчеєва. Непра- вильно було б вважати, що в пам’яті простого народу він залишив лише недобрий слід. Такі свідчення залишили переважно військові поселенці24. Селянин Шеллонин передає розповідь свого дідуся: «Терпіти не можу, – каже дідусь Іван, – коли … лають графа і на- зивають його – такий, сякий кат, тиран … Благодійником мужиків був Аракчеєв, добрим і турботливим батьком, а не катом, без хліба жоден не сидів, не надувало від голоду пузо, як у теперішні часи. А лупцював він нашого брата за діло, просто так ніколи не ображав. П’яниць і ледарів не любив він дуже, проте, хто працював належно, тому граф усіляко до- помагав. Було, околіли коняка чи корова – іншу розпоряджався віддати – отримай і пра- цюй! Аракчеєв, було, візьме оброк тільки з того, хто силу набере в господарстві, кому не- має від цього розорення…»25. Чимало інформації про графа містять літературні та фольклорні твори. Найвідоміші належать визначним поетам та прозаїкам того часу: К. Рилєєву26, О. Пушкіну27, Є. Бара- тинському28. Усі вони насичені відверто негативним ставленням до Аракчеєва. Серед тво- рів апологетичного характеру слід назвати роботи Г. Державіна29, М. Магницького30, О. Малиновського31. Народні пісні про Аракчеєва мали велику популярність і надовго пе- режили свого героя32. Особливістю мемуаристики, інформації з неї є те, що вона доволі суб’єктивна, але без використання цього джерела неможливо зрозуміти контекст будь-якої історичної епохи. Ми намагалися з’ясувати ставлення до Аракчеєва його сучасників. Цікаво було б за- фіксувати зворотний зв’язок, тобто простежити думки графа про своїх сучасників. Серед джерел нам відомих свідчень про те, що Аракчеєв вів особисті нотатки, не зафіксовано, і це можна пояснити тим, що він був дуже зайнятою людиною, яка виконувала значний об- 20 Вяземский П. По поводу записок графа Зенфта. С. 464. 21 Там само. С. 452. 22 Там само. С. 455. 23 Там само. С. 459. 24 Рассказы бывших военных поселян о графе Аракчееве. Запись П. Романовича. Русская старина. 1887. № 8. С. 421–422. 25 Рассказ крестьянина Шеллонина «Граф Аракчеев». Жизнь для всех. 1911. № 2. Стб. 1737–1745. 26 Рылеев К. К временщику. Полное собрание сочинений. Москва–Ленинград, 1934. Т. 3. С. 89–90. 27 Пушкин О. Всей России притеснитель. Полное собрание сочинений. Москва, 1973. Т. 1. С. 363. 28 Баратынский Е. Стихотворения. Поэмы. Москва: Советский писатель. 1982. 376 с. 29 Державин Г. На прогулку в Грýзинском саду. Сочинения. Ленинград, 1987. 372 с. 30 Магницкий М. Сон в Грýзине с 26 на 27 июля 1825 г. Русский архив. 1863. Кн. 3. Стб. 930–937. 31 Народные сказания о смерти Аракчеева. Русский архив. 1892. № 7. С. 36–44. 32 Там само. Сіверянський літопис. 2024. № 3 140 сяг державницьких обов’язків. Після відставки, вільного часу в нього було достатньо, але мемуарів він так і не написав. Що про нього думали й говорили, йому було добре відомо, а ось те, що про нього напишуть нащадки, справді непокоїло графа. На відверто уперед- жені вислови й обрáзи Аракчеєв намагався не звертати уваги, оскільки не сумнівався в правильності своїх дій. Ані мета, ні засоби його діяльності не викликали в нього жодного сумніву: особиста відданість імператору й праця на благо держави – це кредо життя графа Аракчеєва. Він із повагою ставився до головного судді людей – часу і його виконавців – історії. Саме з цим, на наш погляд, пов’язаний епізод із його заповітом про написання іс- торії правління Олександра І. Він не лише не боявся жорсткого вироку історії, але й праг- нув цього, а таку позицію може займати лише людина, абсолютно переконана у власній правоті33. Питання щодо спогадів, не написаних Аракчеєвим, на наш погляд, має ще одну відпо- відь. Справа не лише у величезному навантаженні державницькими обов’язками. Аракче- єву – людині, наближеній до багатьох таємниць імператорського двору, – були добре ві- домі тогочасні «правила гри». Ідеться про долю власних архівів усіх відомих, впливових і причетних до влади особистостей після їхньої смерті. Із цього приводу точно висловився відомий джерелознавець, найавторитетніший знавець російської мемуаристики кінця ХVІІІ – ХІХ ст. А. Тартаковський: «…за умов, коли мемуаристика вийшла на арену ідей- но-політичного руху, коли публічними стали безліч списків утаємничених творів такого роду, переслідування “мемуарного інакомислення” стає важливим елементом боротьби уряду з опозиційною громадською думкою. По суті, це було ні що інше, як узурпація са- модержавством історичної пам’яті суспільства»34. «Невідомою» в той час стає доля бага- тьох архівів: Л. Бенігсена, начальника штабу М. Кутузова (серпень–вересень 1812 р.); князя П. Зубова, фаворита Катерини ІІ; спогадів П. Палена, керівника палацового перево- роту 11 березня 1801 р., – які після їхньої смерті були вилучені представниками влади. Так, наприклад, Олександр І робив усе можливе, щоб зберегти таємницю щодо заколоту проти свого батька. Микола І особисто знищив щоденник імператриці Єлизавети Олексі- ївни з досить конфіденційними спогадами про відомих людей. Цей щоденник, до речі, во- на заповіла передати М. Карамзіну. Таку ж місію після смерті Аракчеєва в 1834 р. вико- нав П. Клейнмехель за розпорядженням Миколи І. Проведений аналіз наративних джерел свідчить, що ставлення сучасників до постаті Аракчеєва було зовсім не однозначним. Не можна з математичною точністю підрахувати, чого було більше – «за» чи «проти». Позиція того чи іншого автора спогадів чи мемуарів залежала, насамперед, від його особистих стосунків із графом, рівня обізнаності в подіях тощо. Особливо прискіпливого аналізу потребують свідчення осіб, які опосередковано знали Аракчеєва й формували свої думки, керуючись усілякими чутками та плітками. Робіт, в яких спостерігалися б спроби аналітичного характеру, дуже мало, у більшості з них превалює простий виклад подій та фактів і стислі зауваження оціночного характеру. У свідченнях сучасників про Аракчеєва найбільша увага приділена особі графа, його став- ленню до оточення. Саме тут ми знаходимо найбільше розмаїття висновків. Його здібнос- ті державного діяча, особливо у реформуванні артилерії напередодні 1812 р., майже ніхто не піддавав сумніву. Інша справа – його керівництво військовими поселеннями. Ті мемуа- ристи, які працювали разом з Аракчеєвим у цій установі й добре знали справжній стан ре- чей, віддавали йому належне в реалізації такої, насправді, утопічної для російської дійс- ності ідеї Олександра І. Значна кількість оцінок стосується його приватного життя, особливо грýзинського. Більшість сучасників були в захваті від садиби, сіл та ланів селян. Деякі мемуаристи по- рівнювали цей куточок новгородської землі із західноєвропейським побутом. Захоплення викликали будівлі маєтку, справжнє царське оздоблення приміщень, собору, різні скульп- турні композиції, сад і парк. Треба визнати, що мали рацію ті мемуаристи, які порівнюва- ли господарську частину грýзинського маєтку з організацією військових поселень у Нов- городській губернії. Справедливими були зауваження стосовно надмірної регламентації в побуті селян, насамперед, прагнення бездоганної чистоти й порядку. Усі ці вимоги були перенесені графом на побут військових поселенців. Зауважимо, що переважна більшість цієї літератури з’явилася в др. пол. ХІХ ст., яке відрізняється лібералізацією суспільних відносин. Це не могло не вплинути на характер спогадів про Аракчеєва, епоха якого протиставлялася царюванню Олександра ІІ. Ця літе- ратура, на наш погляд, значною мірою вплинула на формування в історіографії негативної концепції щодо цієї неоднозначної, суперечливої, але непересічної постаті. Більшість 33 Ячменихин К. Алексей Андреевич Аракчеев. Российские консерваторы. Москва, 1997. С. 51, 52. 34 Тартаковский А. Русская мемуаристика и историческое сознание ХІХ в. Москва: Археографический центр, 1997. С. 310. Siverian chronicle. 2024. № 3 141 свідчень про нього суперечать інформації, отриманій нами із джерел офіційного поход- ження. Подальші розвідки, на нашу думку, мають ще більше скоригувати усталений на сьогодні образ графа О. Аракчеєва. References Tartakovskii, A. (1997). Russkaya memuaristika i istoricheskoe soznanie ХІХ v. [Russian memoirs and historical consciousness of the 19th c.]. Moscow, Russia. Yachmenikhin, K. (1997). Aleksei Andreevich Arakcheev. Rossiiskie konservatori [Alexey Andreevich Arakcheev. Russian conservatives]. Moscow, Russia. Yachmenikhin, K., Pulina, V. (2022). Suchasnyky pro O.A. Arakcheieva [Contemporaries about O.A. Arakcheev]. Chicago, USA. Ячменіхін Костянтин Михайлович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Національного університету «Черні- гівський колегіум» ім. Т. Шевченка (вул. Гетьмана Полуботка, 53, м. Чернігів, 14013, Україна). Yachmenikhin Kostiantyn – doctor of historical sciences, professor, department chair of the department of world history and international relations, T. Shevchenko national university «Chernihiv Collegium» (53 Hetman Polubotko St., Chernihiv, 14013, Ukraine). E-mail: kostas48@ukr.net CONTEMPORARIES ABOUT O.A. ARAKCHEEV (PART III) The purpose of this study is a comprehensive analysis of the testimonies of certain categories of per- sons who at one time or another were related to the life and activities of count O. Arakcheev. In general, sources of personal origin were studied during the research: memories of P. Otto, memoir notes of O. Myk- haylovskyi-Danylevskyi, testimony of H. Batenkov. Separately, the article highlights the work of P. Vya- zemskyi, since it is in it that not only the authorʼs own opinion about O. Arakcheev is traced, but also the personal and psychological factors that contributed to the rapprochement of the latter with emperor Ale- xander I. Also analyzed is the image of the count in literary works of K. Ryleev, A. Pushkin, E. Baratynskyi. An integral part of the research is the analysis of folklore, apologetic works about the count and the memo- ries of the villagers of the military settlements. The methodological basis of the research is the principles of scientific objectivism, complexity, systematicity, and historicism. To achieve the goal and tasks of the re- search, general scientific and special research methods (historical-retrospective, comparative-historical) were applied. The scientific novelty of the work lies in the fact that, on the basis of narrative sources, it was possible to establish the perception of the count in society, to reveal certain traits of his character that were noticeable among his surroundings, and to form certain «clichés» about him that were circulating even during his lifetime among different segments of the population. The processed materials made it pos- sible to reach the following conclusions: firstly, the attitude towards the count was not uniform, secondly, the opinions of the authors about the count depended on various factors and therefore had a subjective nature, thirdly, a significant number of assessments appeared already in the second half of the 19th c., which significantly influenced the nature of memories about Arakcheev, which in turn affected the formati- on of his image already in historiographical studies. Key words: count, memories, memoirs, journalistic works, activist. Дата подання: 6 лютого 2024 р. Дата затвердження до друку: 31 травня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Ячменіхін, К. Сучасники про О.А. Аракчеєва (Частина ІІІ). Сіверянський літопис. 2024. № 3. С. 136–141. DOI: 10.58407/litopis.240312. Цитування за стандартом APA Yachmenikhin, К. (2024). Suchasnyky pro O.A. Arakcheieva (Chastyna III) [Contemporaries about O.A. Arakcheev (Part III)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 136–141. DOI: 10.58407/lito- pis.240312.

Сучасники про О. А. Аракчеєва (Частина ІІІ)

Репозитарії

Схожі ресурси