Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла)

Метою публікації є актуалізація розвідки українського лінгвіста Юрія Шевельова (1908–2002), присвяченої впливам чернігівських говорів на формування української літературної мови. Новизна публікації полягає в тому, що перевидання цієї розвідки здійснюється вперше після її виходу в світ у Нью-Йорку...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2024
Автор:	Шевельов, Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Філологічні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199942
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла) / Ю. Шевельов // Сіверянський літопис. — 2024. — № 4. — С. 148-155. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199942
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1999422024-11-07T16:17:46Z Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла) Шевельов, Ю. Філологічні студії Метою публікації є актуалізація розвідки українського лінгвіста Юрія Шевельова (1908–2002), присвяченої впливам чернігівських говорів на формування української літературної мови. Новизна публікації полягає в тому, що перевидання цієї розвідки здійснюється вперше після її виходу в світ у Нью-Йорку в 1961 р. The purpose of the publication is to update the research of the Ukrainian linguist Yury Shevelyov (1908–2002), devoted to the influence of Chernihiv dialects on the formation of the Ukrainian literary language. The novelty of the publication is that this research is being reprinted for the first time since it was published in New York in 1961. 2024 Article Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла) / Ю. Шевельов // Сіверянський літопис. — 2024. — № 4. — С. 148-155. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240415 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199942 811.161.2'271(477.51) uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філологічні студії Філологічні студії
spellingShingle	Філологічні студії Філологічні студії Шевельов, Ю. Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла) Сiверянський літопис
description	Метою публікації є актуалізація розвідки українського лінгвіста Юрія Шевельова (1908–2002), присвяченої впливам чернігівських говорів на формування української літературної мови. Новизна публікації полягає в тому, що перевидання цієї розвідки здійснюється вперше після її виходу в світ у Нью-Йорку в 1961 р.
format	Article
author	Шевельов, Ю.
author_facet	Шевельов, Ю.
author_sort	Шевельов, Ю.
title	Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла)
title_short	Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла)
title_full	Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла)
title_fullStr	Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла)
title_full_unstemmed	Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла)
title_sort	чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (публікація та коментар світлани шуміло, віталія шуміла)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Філологічні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199942
citation_txt	Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла) / Ю. Шевельов // Сіверянський літопис. — 2024. — № 4. — С. 148-155. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT ševelʹovû černígívŝinavformuvannínovoíukraínsʹkoílíteraturnoímovipublíkacíâtakomentarsvítlanišumílovítalíâšumíla
first_indexed	2024-11-10T19:27:24Z
last_indexed	2024-11-10T19:27:24Z
_version_	1815364862628331520
fulltext	Сіверянський літопис. 2024. № 4 148 УДК 811.161.2'271(477.51) Юрій Шевельов • ЧЕРНІГІВЩИНА В ФОРМУВАННІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ1 • Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла DOI: 10.58407/litopis.240415 © С. Шуміло, В. Шуміло, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2633-284X, https://orcid.org/0000-0003-2257-5422 Метою публікації є актуалізація розвідки українського лінгвіста Юрія Шевельова (1908–2002), присвяченої впливам чернігівських говорів на формування української літературної мови. Новизна публікації полягає в тому, що перевидання цієї розвідки здійснюється вперше після її виходу в світ у Нью-Йорку в 1961 р. Ключові слова: історія української літературної мови, українські говори, чернігівські говори, Котляревський, Шевченко, Гринченко, Юрій Шевельов. Стаття Юрія Шевельова про вплив чернігівських говірок на українську літературну мову востаннє вийшла друком у 1961 р. в українському емігрантському виданні, і з тих пір не публікувалася. Редакція «Сіверянського літопису» вирішила перевидати цю розвід- ку як глибокий та актуальний по наш час аналіз формування української мови на основі літературних творів і діалектів. Останнім часом історико-лінгвістичні українські студії переживають період кризи, що зумовлено як загальним занепадом академічної гуманітаристики в Україні, так і трагічни- ми політичними подіями. У зв’язку із чим напрацювання Юрія Шевельова, класика укра- їнської історико-лінгвістичної науки, видаються особливо актуальними та цікавими. Автор розвідки, яку ми перевидаємо, спростовує росхоже судження про те, що україн- ська літературна мова побудована виключно на полтавських діалектах і конкретно – на мові Котляревского, який начебто відкинув усе те «схоластичне та штучне», що існувало в мові до нього, і написав «Енеїду» живою народною мовою. Це судження, на думку нау- ковця, надто поверхове й суб’єктивне, як і теза про виключно діалектний характер літера- турної української мови. Так, Шевельов пише про це твердження: «воно випливає з на- родницького заперечення української літератури перед Котляревським як штучної, схо- ластичної, протинародної. Котляревський у цій оцінці виступає піонером нового підходу, нової орієнтації – на селянина й його мову, він починає літературну мову заново, на мало не порожньому місці. Усе фальшиве в цій народницькій концепції. Жадна літературна мо- ва не буває народною. Котляревський відтворював радше мову бурсаків-семінаристів і дрібних панів, ніж селян. І нарешті, він був більше продовжувач попередньої традиції, ніж новатор, тим менше – революціонер. Переємність між мовою літератури XVIII і XIX ст. далеко більша, ніж це припускається». Упевненість у тому, що в формуванні української літературної мови взяли участь, по- перше, уся спадщина письменників і поетів, починаючи від києвроруських часів і до су- часників дослідника, а по-друге, різні діалекти та, зокрема, чернігівський, Ю. Шевельов підкріплює багатьма прикладами з літератури XVIII–XIX ст. Центральна думка розвідки, яку ми пропонуємо читачеві, полягає в тому, що починаю- чи із XVIII ст. саме чернігівські говори стали базою для написання найбільш впливових творів української літератури, які, у силу своєї популярності, помітно вплинули на форму- вання української мови як такої. Так, із точки зору Шевельова, і Котляревський, і Шев- ченко, і Куліш, і Марко Вовчок спираються на північно-чернігівські діалекти, а Грінчен- ко, укладаючи словник, більшу кількість слів черпає саме з говорів Чернігівщини. «… пи- тома вага чернігівських елементів у словнику Грінченка, узятих чи то з фолкльору, чи то з 1 Публікуємо за виданням: Шевельов Юрій. Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови / Відбитка із Збірника, присвяченого пам’яті З. Кузелі. Записки НТШ. Париж–Нью Йорк, 1961. Т. СLХІХ. 15 с. Siverian chronicle. 2024. № 4 149 письменників-чернігівців, незмірно більша, ніж місце Чернігівщини в загальній території України», – дещо жартівливо зазначає науковець. Чернігівські корені шевченкової мови Шевельов пояснює, по-перше, впливом на поета літературної української традиції, а по-друге, його постійним перебуванням у колі носіїв саме північних говірок. Так, дослідник пише: «Ще в Петербурзі до Шевченкового най- ближчого оточення належали пирятинець В. Григорович і Г. Тарновський з Борзенщини. Оточення мочеморд мало за осередок маєток Віктора Закревського Березові Рудки на Пи- рятинщині, роман Шевченка з В. Рєпніною відбувався там таки (Яготин). Ми знаходимо Шевченка раз-у-раз то в Тарновського в Качанівці (Борзенщина), то в Лизогуба в Седне- ві (Чернігівського пов.), у Волховських у Мосівці (Пирятинщина), у Бальменів у Линови- цях (Пирятинщина), у Афанасьєва-Чужбинського в Іськівцях (Лубенщина), у Ґалаґанів у Сокиринцях (Прилуччина), у Й. Бодянського в Густинському манастирі (Прилуччина). Серед знайомих Шевченка ми зустрічаємо Віктора Забілу (Кукуріковщина, Борзенсько- го пов.), Солонин, Селецьких, Капністів, Бурковських, Лукашевича – і всі вони зв’язані з тією ж територією і, безперечно, коли говорили по-українськи, вживали говірки чернігів- ського типу». Публікацією цієї статті ми хотіли б актуалізувати питання про необхідність глибоких історико-лінгвістичних досліджень в Україні та закликати колег-філологів до популяриза- ції академічної історико-лінгвістичної науки в нашій країні, оскільки ми бачимо чималий запит на знання історії мови з боку населення та водночас цілком незадовільний стан української філології в цьому аспекті. * * * ЧЕРНІГІВЩИНА В ФОРМУВАННІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ До постави питання Мова літератури в Гетьманщині 17–18 ст., поскільки вона спиралася на усну мову, відбивала насамперед українські північно-східні говірки. Причини цього ясні з першого погляду: культурні центри Гетьманщини – Батурин, Глухів, Новгород-Сіверський, Стародуб, ба й Київ лежали на тере- ні цих говірок. Зрештою й суто кількісно ці говірки були мовою більшости населення. У дальшому я зватиму ці говірки чернігівськими, бо їхнє ядро лежало на терені сучасної Чернігівщини, але не слід спускати з ока, що тоді не різнилися істотно від суто чернігівських говірок і говірки сучасної північної Полтавщини, які тепер мають перехідний характер на північній основі. Отже, з десятьох полків, на які була поділена Гетьманщина, п’ять можна вважати за суцільно північно-українські з говіркового погляду (Стародуб, Глухів, Чернігів, Ніжен, Прилука), чотири – за переважно північно- українські (Лубні, Переяслав2, Гадяч, Миргород), і тільки один говорив лише мовою південно-схід- нього типу (Полтавський). Ця чернігівська традиція української літературної мови не згасла одночасно з ліквідацією Гетьманщини, а плекалася або давалася взнаки протягом усього 18, а почасти й на початку 19 ст. Характеристичний деталь, що свідчить про збереження цієї традиції, є те, що в історичних творах кінця 18 – початку 19 ст. козацький гетьман Самійло Кішка систематично виступає в північно-укра- їнській фонетичній формі – Кушка, – так, приміром, у Краткое описание Малороссии3, у Краткое описание о козацко-малороссийском народе П. Симоновського4, у Летописное повествование о Ма- лой России и ее народе и козаках вообще А. Ріґельмана5 і, нарешті, в «Истории Русов»6. Становище це яскраво відбилося в виданому 1786 р. описі Чернігівського намісництва Оп. Шафонського. Шафонський ділить українські говірки на три групи. Перша група, що її він зве північно-західньою смугою (між, Десною, Іпуттю, Сожем і Дніпром), не викликає в нього спеціяль- ної оцінки, він тільки відзначає її близькість до білоруських говірок. З приводу того, що я називаю тут чернігівськими говірками, Шафонський пише: «Другая северо-южная или средняя полоса, от се- вера к югу лежащая, заключает в себе жителей, которые между реками Десною, Сеймом, Сулою по город Лубны, от Лубен вправо опять к реке Десне и Днепру по город Киев обитают, как-то уезды: часть Глуховского, Кролевецкого, Коропский, Конотопский, южную часть уезда Сосницкого, уезд Березинский, по левую сторону Днепра лежащие селения уезда Черниговского, уезд Борзенский, 2 Тут і далі, коли не оговорено окремо, посилання та коментарі Юрія Шевельова; у публікації зберегаємо харак- терні для автора помітки тощо: Про північну основу переяславських говірок, що відчувається ще й тепер, див.: О. Д (орошкевич). Сторінка для характеристики говірки с. Хоцьок, Переяславського пов. на Полтавщині, Філо- логічний збірник пам’яті К. Михальчука, Київ 1915; В. Брахнов. Фонетичні риси говірок Переяслав-Хмельниць- кого району на Київщині. Полтавсько-київський діялект – основа української національної мови. Збірник статтей. Ак. Наук. Укр. РСР, Київ 1954. Щодо лубенських говірок – у тому ж збірнику І. Варченко. Рефлекція давнього о в лубенських говірках, зокрема ст. 67. 3 Видане при Летопись Самовидца. Киевская временная коммиссия для разбора древних актов. Київ 1878. Див. за показником. 4 Чтения Общества любителей истории и древностей российских при Московском университете, 1847, ст. 4. 5 Чтения..., 1847, ч. I, ст. 35–37; ч. II, ст. 169. 6 У виданні О. Бодянського – История Русов или Малой России. Сочинение Георгия Кониского. Москва 1846 (Відбитка з Чтения...), ст. 45. Кушка тут названий Дам’яном. Сіверянський літопис. 2024. № 4 150 Нежинский, Прилуцкий, по правой стороне реки Сулы лежащие селения уезда Лохвицкого, Глин- ского и Роменского, уезд Остерский, Киевский, часть Козелецкого, Пирятинский и часть Лубенско- го. В сей полосе самый чистый малороссийский язык употребляется, который литовского очень мягкого, ни степного грубого и тяжелого выговора не имеет». Те, що лежить далі на південь, зне- важливо схарактеризоване такими словами: «Во всей сей полосе наречие употребляется твердое и грубое и от обеих первых отменное, например: в Полесье говорят: конь, нож, вол, в Глухове и Не- жине – кунъ, нуж, вул, а за Лубнами – кинь, ниж, вил»7. Не треба спеціяльно доводити, що ані поняття чистоти мови, ані поняття «грубости» не мають об’єктивних підстав у цих і подібних судженнях, а тільки відбивають соціяльну оцінку мовців. Літе- ратурна мова не тому літературна, що вона чистіша й «ніжніша», а тому здається витонченішою й чистішою, що вона літературна. Свідчення Шафонського – свідчення про вищість тих говірок, які він звик частіше бачити й чути в літературному оформленні. Становище починає змінюватися на межі 18 і 19 ст. У своїй книжці «Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях», ч. І, виданій 1798 р. в Петербурзі, Яків Мих. Маркович уважає за «грубі» вже не на південь від чернігівських положені говірки – назвімо їх тут і далі умовно полтав- ськими, – а ті, що лежать на північ від чернігівських, себто в термінології Шафонського литовські або поліські; щождо чернігівських і полтавських говірок, то вони для нього вже стоять на одному рівні. Він пише, що північні мешканці «употребляют грубейшую пищу... Такова участь и наречия их, которое щекочет ухо малороссиянина степной и средней полосы»8. Якщо для Шафонського пів- нічні говірки були невтральні, чернігівські – забарвлені позитивно, а полтавські – неґативно, то для Марковича неґативного забарвлення набрали північні говірки, а чернігівські і полтавські розціню- ються однаково. Бачимо переоцінку цінностей, але пріоритету полтавських говірок ще нема. Цей пріоритет стверджує «Грамматика малороссийского наречия» Ол. Павловського, що її ру- копис був викінчений на 1805 рік. Для Павловського зразкові ті говірки, де о чергується з і, себто полтавські (південно-західніх він не знав), тоді як «ближайшие к Литве и грубейшие малороссияне выговаривают оное так, как у или ю, мешая будто с і»9. Хоч найближчою для Павловського особис- то була саме мова чернігівського типу з чергуванням о з у або з и, як він це часом ненавмисне про- зраджує, особливо в тих словах, етимологія яких йому була неясна (далыбу 32, магайбу 44, пробу 53, дзвин 2, паныв Gen pl 6, 91, одырвецьця 85, потым 90, одбрыв 93, у одный свытыні 36 та ін.), але він орієнтується на вимову з і і запроваджує її скрізь, де тільки міг того допильнувати. Називаючи північні говірки київським наріччям, він прямо констатує переорієнтацію літературної мови на пів- денні говірки: «Однако же я не спорю и в том, что ныне (підкреслив я. Ю.Ш.) полтавское наречие киевскому предпочитается, и не без причины»10. Так переорієнтація української літературної мови з чернігівської основи на полтавську припа- дає приблизно на час 1786–1805 рр. Причин її, мабуть, треба шукати в піднесенні Полтави й пізніше Харкова як культурних центрів при одночасному занепаді старих центрів на Чернігівщині. Тут зна- ходять свій початок ті факти, що стали за основу загально поширеної тези про полтавську (і київ- ську) основу нової української літературної мови, себто мови від часів Котляревського. Часто повторювані формули легко втрачають свій зміст і стають порожнім загальником, відір- ваним від фактів. Якщо під говірковою основою літературної мови розуміти певну суму найтипові- ших фонетичних, морфологічних і словникових прикмет, то твердження про південно-східню говір- кову основу української літературної мови слушне. Але коли приймається, що літературна мова в усьому тому, що робить її с и с т е м о ю, збігається з системою говірки, то це – принаймні в випад- ку української мови, ані трохи не відповідає дійсності. Українська літературна мова як система збу- дована на різноговірковій синтезі. Кількісно, мабуть, серед цеглин цієї будови переважають полтав- сько-київські, хоч і цього не можна твердити категорично, бо ніхто такої статистики не зробив, як- що взагалі її зробити можливо. Але вирішує тут не кількість. Деінде я показав участь у українській літературній мові південно-західніх елементів і важли- вість цієї участи, як і шляхи їх проникання до літературної мови11. Та переважна маса цих елементів продирається до літературної мови після 60-х років 19 ст. Чи означає це, що перед цим українська літературна мова, – орієнтовно беручи в межах 1798–1863, – була чистою південно-східньою мо- вою? Досить простого погляду на факти, щоб піддати сумнівові подібні твердження. Найвиразніше це видно в морфології дієслова, де факти ясні навіть для спостерігача, не озброєного лінгвістично. Південно-східні говірки зліквідували чергування приголосних у першій особі однини дієслів 2 діє- відміни (ходю, молотю, возю, носю), втратили закінчення -ть у 3 особі однини тих таки дієслів не під наголосом (він ходе, носе). Були спроби впровадити ці форми в літературну мову (лисаветець Тобілевич, слобожанин Олесь, південно-киянин Кримський та ін.), але вони не прищепилися. Зви- чайно кажуть, що тут на перешкоді стала книжна традиція. Але яка книжна традиція? Найдавніша книжна традиція була церковнослов’янська, та вона дала б форми типу хожду, м(оло)щу... Книжна традиція, про яку тут мова, – це традиція літературної мови, спертої на чернігівські говірки. Чи вона проявилася тільки в морфології дієслова? Це було б щонайменше дивно. 7 Черниговского наместничества топографическое описание... сочиненное... Афанасием Шафонским. Цитую з видання М. Судіенка, Київ 1851, ст. 24–25. Підкреслення мої. 8 Цитую за А. Лазаревский. Прежние изыскатели малорусской старины. Киевская старина 47, 1894, ст. 370. 9 Ал. Павловский. Грамматика малороссийского наречия... СПБ 1818, ст. 4. 10 Ал. Павловский. Прибавление к грамматике малороссийского наречия, или ответ на рецензию, зделанную (sіс!) на оную грамматику. СПБ 1822, ст. 15–16. 11 Юрій Шерех. Галичина в формуванні нової української літературної мови, Мюнхен 1949 (Циклостиль). Siverian chronicle. 2024. № 4 151 Ігнорування чернігівської традиції в розвитку нової літературної мови базується не на дослід- женні матеріялу, а радше на деяких теоретичних постулятах. З одного боку, воно випливає з народ- ницького заперечення української літератури перед Котляревським як штучної, схоластичної, про- тинародної. Котляревський у цій оцінці виступає піонером нового підходу, нової орієнтації – на се- лянина й його мову, він починає літературну мову заново, на мало не порожньому місці. Усе фаль- шиве в цій народницькій концепції. Жадна літературна мова не буває народною. Котляревський від- творював радше мову бурсаків-семінаристів і дрібних панів, ніж селян. І нарешті, він був більше продовжувач попередньої традиції, ніж новатор, тим менше – революціонер. Переємність між мо- вою літератури 18 і 19 ст. далеко більша, ніж це припускається. Подруге, знову ж таки в народницькому дусі, літературну мову ототожнили з літературою, а літературу з біографією письменників. Полтавського походження Котляревського й київського по- ходження Шевченка вистачило для тези про києво-полтавську основу літературної мови. Тим часом полтавець Котляревський зовсім не конче мав писати достеменно полтавською говіркою, і звениго- родчанин Шевченко міг дуже далеко відходити від рідної говірки. Літературна мова – штучний ви- твір високо розвиненого суспільства, а не відтворення почутого «з уст народу». У цій статті можна тільки поставити питання. Але, здається, навіть того малого матеріялу, що може бути тут поданий, вистачає для того, щоб висунути такі дві тези: 1. Чернігівська традиція була обмежена, але не припинена в українській літературній мові 19 сторіччя. Протягом усього 19 ст. Чернігівщина істотно впливала на літературну мову, і цей вплив іс- нує й тепер. 2. Для першої половини 19 сторіччя (орієнтовно 1798–1863) змагання чернігівських елементів з полтавськими й південно-київськими було визначальне для формування української літературної мови, як для часу від 1863 р. визначальне було змагання південно-західніх елементів (галицьких) із східніми (південно-київськими, полтавськими й чернігівськими)12. На доказ цих тез наведу деякі факти з мови Павловського, Котляревського й Шевченка. Павловський у своїй Граматиці, як уже сказано, свідомо орієнтується на полтавський тип мо- ви. Та об’єктивно велику данину він сплачує чернігівському типові. Причин цього було дві. Попер- ше, Павловський, як я намагаюся довести в іншому місці13, біографічно був зв’язаний з околицями Глухова або Путивля, себто з типовими чернігівськими говірками. Подруге, Павловський був зв’я- заний з літературою свого часу. Він сам перелічує її головні твори: «Напечатанная и публикою с удовольстием принятая и перелыціованая Виргилієва Енеида; Діалоги рожественській и воскресен- ській; Вірша, говоренная Запорозьському Гетьману на Велык-день; Замысл на попа, и еще некото- рые»14. Згадані діялоги – це, мабуть, інтермедії з «Комическое дѣйствіе на Рождество Христово» Митрофана Довгалевського і з «Воскресение мертвих» Георгія Кониського. Вони рясніють такими північно-українськими формами, як Пархум, остронуг, тулко; рабои, курат (= рябої, курять), да (= та) тощо15. Вірша на Великдень своєю мовою не така витримано чернігівська, але і вона має в своїй мові сильне північне забарвлення: а. Спорадично у з о в первісно закритому складі: пробу; б. Спорадично зберігається без змін о в закритому ненаголошеному складі: дождав, под ноги, карность, подбит, подпрягу; в. Спорадично стверділе р: цара (Род. відм.); г. Дав. відм. одн. іменників чол. роду на -у: Адаму; ґ. Наз. мн. прикметників на -и: ворота отперти; д. Часті нестягнені прикметники: злии духи, власныи мухи, тое, злии раны; є. Дієслова 2 дієвідміни зберігають у 3 особі одн. закінчення -ить не під наголосом: крутить, мислить16. Яскраво північний характер мови «Замысла на попа» І. Некрашевича, священика с. Вишеньки Остерського повіту, з його вюн, тюлки, титаруе (тверде р!), править (3 особа одн. з закінченням - ить!)17 – річ загально відома і не потребує доказів. Отже, й уся літературна традиція, на яку спирався Павловський, – до «Енеїди» я ще поверну- ся, – була чернігівська. Біографічні обставини й культурна традиція спільно схиляли Павловського всупереч його принциповій настанові на північний характер його мови. Що ж дивного, що знаходи- мо силу північних елементів і в його фонетиці, і в морфології, і в словнику. У фонетиці, крім уже згаданого спорадичного у, и з о, відзначу: а. о зберігається в закритих складах не під наголосом: гонéць (32), зáщепка (36), лóскот (43), мановцéм (44), хýтор (63) та ін.; б. Спорадично проявляється акання: позяхаю (52), казявка (70), ракіта (72); в. и переходить в і по к, г: кій, кітиця (39), сокіра (59), дорогімы (89) та ін.18); 12 Нагадую, що межу між «полтавськими» й «чернігівськими» говірками я проводжу тут так, що північну части- ну Полтавщини (приблизно до межі південно-східніх і перехідних говірок на мапі Ганцова – див. ЗІФВ ВУАН 4, Київ 1924) розглядаю як частину чернігівських говірок. 13 G.Y. Schevelov. «Die Grammatik der kleinrussischen Mundart» von Pavlovskij und ihr Autor. Zeitschrift für slavische Philologie, XXVII, I, 1958. 14 Павловський, ст. 111. Правопис українських слів зберігаю, за винятком кінцевих ъ, правопис російського текс- ту в Павловського модернізую. 15 Беру приклади на вибірку з О. Білецький. Хрестоматія давньої української літератури, Київ 1949, ст. 340, 350. 16 Там таки, ст. 368–370. 17 Н. Кістяківська. Твори Івана Некрашевича, Київ 1929, ст. 20. Сіверянський літопис. 2024. № 4 152 г. р стверділо: вечераю (28), чвыра (ЮЗ) та ін.; ґ. й по и має тенденцію відпадати: шуты глечычок (85), прыдеш (89) та ін.; д. Іменники типу зілля мають довгі приголосні плюс е (Павловський позначає його ѣ): на- сіньнѣ (7), весільлѣ (28) та ін.; є. д чергується з ж в дієсловах 2 дієвідміни: паскужу (50), шкожу (66) та ін. У морфології Павловський знає: а. Дав. одн. іменників чол. роду на -у: пану (6), козаку (98) та ін. Форма на -ові, -еві, за його словами, «редко употребляется в именах вещей одушевленных..., а и того реже в неодушевленных» (6), хоч, відповідно до його високої оцінки південних говірок, ця форма означає, на його думку, «умягчение грубости на речия»; б. Нестягнені прикметники: гарная – гарнеѣ – гарныи (10); в. Наз. відм. мн. прикметників на -и: густы терны (90); г. Займенник сей мае в непрямих відмінках і: сіх, сім, сіми (в літературній мові ці форми від- билися в формі сполучника буцім із будь + сім!); ґ. У 3 особі одн. дієслів 2 дієвідміни закінчення -ить не під наголосом: крутытъ, мутытъ (96) і тільки так. Нарешті словник Павловського – типово чернігівський, але розмір цієї статті не дає змоги по- дати докладну аналізу лексики, і я змушений відіслати читача до вже згадуваної моєї статті про Гра- матику Павловського. Якщо мова Павловського в намірі – полтавська, а в суті переважно чернігівська, то в Котля- ревського знаходимо вже перевагу полтавських елементів. Чернігівські елементи в нього не зумов- лені біографічно, а завдячені тільки літературній традиції. Проте вони раз-у-раз виступають як варі- янти полтавських форм. Н. Янко-Триницька висловила думку, що «варіябельність усіх елементів мови, що так різноманітно виявляється в мові Котляревського, є неминуча на перших етапах розвит- ку всякої літературної мови»19. Та напевне кількість варіянтів була б куди менша в Котляревського, якби він просто фіксував одну – полтавську – говірку і не мав би віддавати данини літературній тра- диції. А так знаходимо в нього поруч сирівець, з південним оформленням, і яловець, з північним, (І, 28), од і дуже рідко від, зомну (II, 27), локоть (II, 28), але мізок (IV, 3); замуж (III, 50); дав. одн. «Він Даресові задасть» (II, 34), але «Дай моєму Даресу сили (II, 32); наз. відм. мн. прикметників на - и: «Ви... ради мордувать людей» (VI, 94); часто вживані нестягнені прикметники20; чергування при- голосних у 1 особі одн. дієслів 2 дієвідміни: «Я бебехів вам надсажу» (II, 21) тощо. Щоправда, ва- гання в цих категоріях можна знайти і в самих (центрально-) полтавських говірках, де вони завдяче- ні впливові північно-українських говірок, але кількість варіянтів у мові Котляревського тяжко пояс- нити самим посиланням на варіянтність полтавських говірок. Самі варіянти різних списків і видань «Енеїди», зібрані Марковським21, показують характе- ристичні вагання між північними й південними – чернігівськими й полтавськими – формами. На- приклад, на одній лише навмання взятій сторінці (155) знаходимо варіянти пѣзна – позна (рефлекса- ція о в закритих ненаголошених складах), гиряви – гирявы (закінчення наз. відм. мн. прикметників), да – та, прійшли – пришли (втрата й по и), утыхомырся – утихомирься (ствердіння р чи брак його). Численні збіги лексики Котляревського з словником Павловського, спертим на чернігівські говірки, я наводжу в своїй уже згадуваній статті про Граматику Павловського. Отже, мова Котляревського при своїй виразній полтавській основі ввібрала в себе з літератур- ної традиції чимало чернігівських елементів. Було б цікаво й важливо простежити їх докладніше в Котляревського й котляревців, як і в ранніх романтиків, але рамки цієї статті обмежують мене до са- мої постави питання. Творчість Шевченка не принесла українській літературній мові звільнення від північно-укра- їнських елементів, хоч у нього вже годі шукати таких виразно північних проявів, як перехід о в у то- що, навіть у рештках. Увагу на північно-українські елементи в мові Шевченка звернено вже давно, поскільки йдеться про фонетику й морфологію. Синявський, що вивчав цю сторону мови Шевченка за його рукописами – конечна передумова для студій мови Шевченка, – перелічує типові властивос- ті поетової фонетики й морфології. З них деякі характеризують північні говірки, головне в їх смузі, перехідній до південних говірок. Назву тут ці риси, спрямовуючи за більшим числом прикладів до Синявського: 1. о, е в закритих складах часто не переходять в і не під наголосом, – починаючи від форми ясен у перших рядках «Причинної», пор. також; регот, осень, окром22 тощо. Важко сказати, якою мірою можна вбачати в цьому данину літературній традиції. Можливо, що має рацію Синявський, коментуючи це явище так: «Вплив північно-українських говорів у цім саме був досить помітний у тому говорі, що до нього належав Шевченко»23. Безпосередній вплив говірки міг пробитися також у 18 Пор. в околицях Яготина й на Роменщині – П. Бузук. Діялектологічний нарис Полтавщини. Український дія- лектологічний збірник 2 Київ 1929, ст. 173, 194. 19 (Н.) Янко-Триницька. Паралелізми в мові Ів. Котляревського. Мовознавство 10, 1936, ст. 79. 20 Пор. приклади там таки, ст. 61, 63, 65. 21 М. Марковський. Найдавніший список «Енеїди» І.П. Котляревського й деякі думки про генезу цього твору, Київ 1927, ст. 110 і далі. 22 О. Синявський. Елементи Шевченкової мови, їх походження й значення. Культура українського слова, Збір- ник І. Київ 1930, ст. 13, 14; М. Сулима. Рідко вживані прийменники в Шевченковій мові. Науковий збірник XXVI, 1927, ст. 155. 23 О. Синявський. Дещо про Шевченкову мову. Україна 1925, 1–2, ст. 110. Siverian chronicle. 2024. № 4 153 2. Спорадичне ствердіння р: ликарувати, гіперичне крюки, вагання між байстрюк і байс- трук24. Але в дальших випадках годі думати про вплив Шевченкової говірки, якщо навіть припустити слабкі північні впливи на неї: 3. Перед початковим о- не буває типового для південно-київських говірок протетичного г: орі- хи, виострю25; 4. Ненаголошені о, у, за рідкими винятками, не плутаються26; 5. В іменниках типу зілля поруч нормального -а є випадки з -е після подовжених приголосних: весіллє, возліссє, каміннє27; 6. У дієсловах 2 дієвідміни в 1 особі одн. д переходить у ж: нужу, блужу, посажу; 7. Присвійні прикметники в наз. мн. мають закінчення -и: царевы князи; спорадично також ін- ші прикметники: мы жонаты, булы б багаты28; 8. Часті нестягнені прикметники. За підрахунком Синявського 833 нестягнені форми на 1892 стягнені29. Варт додати до цього, що дуже часто нестягнені прикметники виступають без сти- лізаційної функції, не архаїзуючи й не фолкльоризуючи мови, як, напр., у «Наймичці»: «Болящая Щодень, щогодина, Ледве чути, питається»; 9. Дієслова 2 дієвідміни в 3 особі одн. зберігають не під наголосом закінчення -ить: побачить, голосить30. 10. Дієприкметники закінчуються на -ений, не лише на -аний (роблений)31. Синявський хоче розглядати всі ці факти як вияв говірки Шевченка. На його думку, «діялект- на батьківщина Шевченкова займала місце хоч і не на території північно-українського наріччя, але все ж доволі близьке до перехідних на північній основі говірок»32. «Вкраїнську мову йому «дала» рідна його Звенигородщина,... коли ще лексично він збагачував її з інших джерел, то така річ як морфологічна структура, а особливо звукова система цілком завдячують Звенигородщині», – вважає Синявський33. Пристати на це важко. Північні говірки не сягають так далеко. Що перехідні говірки «доволі близькі», не пояснює появи північних елементів у говірці поетового рідного села. Синявський при- пускає, що в Шевченка не було активного зацікавлення мовою. Щоб довести це, він посилається на хаотичний правопис Шевченкових рукописів. Але неуважність до письма не означає неуважности до мови. Шевченко не був байдужий до питань мови. У листі до Корсуна з січня 1842 р. він писав: «Тилько дрюкуйте своею граматыкою, бо вона мени дуже полюбылась»34. Збірки лексично-фразео- логічних матеріялів були в сфері його інтересів. Його високу оцінку «Записок о Южной Руси» П. Куліша35 можна віднести до всіх трьох складників збірки – фолкльорних, літературних і мовно- фразеологічних матеріялів. Далеко природніше буде вбачати в північно-українських елементах мови поета, число яких до речі до часу заслання Шевченка не меншає, а радше більшає, вплив на нього, з одного боку, безпо- середньо літературної традиції, а з другого і головне, – вплив його друзів і знайомих з поміщицько- письменницьких кіл. Це був період, коли поет обертався переважо серед цих кіл, і попри часткові відштовхування від них, йому було не легко уникнути їхнього впливу. Цілком природно, що до пев- ної міри Шевченко в манерах і в мові пристосовувався до цього свого нового оточення. У літерату- ру Шевченка впроваджував чернігівець Гребінка (з Пирятинського повіту Полтавської губ.). Ще в Петербурзі до Шевченкового найближчого оточення належали пирятинець В. Григорович і Г. Тар- новський з Борзенщини. Оточення мочеморд мало за осередок маєток Віктора Закревського Березо- ві Рудки на Пирятинщині, роман Шевченка з В. Рєпніною відбувався там таки (Яготин). Ми знахо- димо Шевченка раз-у-раз то в Тарновського в Качанівці (Борзенщина), то в Лизогуба в Седневі (Чернігівського пов.), у Волховських у Мосівці (Пирятинщина), у Бальменів у Линовицях (Пирятин- щина), у Афанасьєва-Чужбинського в Іськівцях (Лубенщина), у Ґалаґанів у Сокиринцях (Прилуччи- на), у Й. Бодянського в Густинському манастирі (Прилуччина). Серед знайомих Шевченка ми зустрічаємо Віктора Забілу (Кукуріковщина, Борзенського пов.), Солонин, Селецьких, Капністів, Бурковських, Лукашевича – і всі вони зв’язані з тією ж територією і, безперечно, коли говорили по- українськи, вживали говірки чернігівського типу. Мемуарист засвідчує, що багато пань з цього ото- чення читали Шевченкові його поезії, і «він особливо хвалив чистоту полтавської говірки», – у суті речі це була чернігівська говірка в її південній частині. У Москві Шевченко теж зустрічає насампе- ред представників північних говірок – О. Бодянського й М. Щепкина. Київський період приносить близьке знайомство з вороніжцем Костомаровим і надто з такими виразними чернігівцями, як 24 Синявський. Елементи..., ст. 16–17. 25 Синявський. Елементи..., ст. 19. 26 Синявський. Дещо..., ст. 106. 27 Синявський. Елементи..., ст. 15–16. 28 Синявський. Дещо..., ст. 107; 29 Елементи..., ст. 23. 30 Синявський. Елементи..., ст. 20. 31 Синявський. Дещо..., ст. 103. 32 Там таки, ст. 109. 33 Там таки, ст. 102. 34 Т. Шевченко. Повне видання творів, т. XI. За ред. Павла Зайцева. Варшава–Львів 1935, ст. 19. 35 Там таки, ст. 156. Сіверянський літопис. 2024. № 4 154 П. Куліш і В. Білозерський з сестрою. Серед кирило-методіївців можна згадати ще пирятинця Анд- рузького36. Розуміється, були серед українських друзів Шевченка й люди з інших теренів, але кількісна і якісна перевага чернігівців не підлягає сумнівові. У цьому слід перше, ніж деінде, шукати причини того, що елементи північно-української традиції української літературної мови не були перекресле- ні в поетичній мові Шевченка, хоча роля їх була, звісно, другорядна. Є й прямі вказівки, що «черні- гівці» правили деякі твори Шевченка, напр., О. Бодянський – «Гамалію», П. Куліш – «Наймичку» та ін.37. Майже релігійна шана Кулішева до української мови («Украина и украинский язык сделались теперь моею истинною святынею»38 мала логічним наслідком вимогливість до мови літературних творів, що виходили з-під пера кирило-методіївців. Виділити північно-українські елементи в словнику Шевченка при теперішньому стані україн- ського мовознавства, коли не порядкуємо ані словниками говірок, ані словниками мови окремих письменників, а зокрема надто мало знаємо з цього погляду про рідну говірку Шевченкову, – річ майже неможлива. Проте, можна висловити припущення, базуючися між іншим на позначках у словнику Грінченка, що північно-український характер мають такі вжиті Шевченком слова, як заве- рюха («Катерина»), покотьоло ‘кружало’ (там таки), ралець («Гамалія»), буцім ‘наче’ («Сон»), ба- дьоритися (там же), шматок ‘кусень’, ‘кавалок’, («Сліпий»), багно ‘болото’ («Посланіє»), цуратися ‘зрікатися’, («Посланіє»), вадить ‘нудить’ (там же), луда (там же), ковтун («Відьма»), стужа (там же), стрига (там же). Можливо, що ці слова ведуть нас до чернігівських говірок. Переважна більшість цих слів уже була використана в літературній традиції до Шевченка. На- приклад, у Павловського знаходимо заверюха (95), покотьоло (52), шматок (66), багно (25), цураю- ся (64), вадить (28), ковтун (40); буцім, ралець фігурують у Котляревського. Настанова на викорис- тання лексики з різних діялектів може бути проілюстрована вже з «Катерини», де на протязі однієї сторінки читаємо: «Реве, стогне хуртовина» – «Утомилась заверюха» – «Еге, бачу, яка фуґа!» У другій половині 19 ст. чернігівські елементи в мові активно підсичував Куліш, вплив якого був тим більший, що він був не тільки сам письменник, а і редактор, і організатор літератури, до то- го ж винятково темпераментний і рухливий. Йому разом з Оп. Марковичем завдячує, мабуть, черні- гівські елементи своєї мови Марко Вовчок. Пізніше таку ж ролю відігравав Грінченко. Поза цим йо- го вплив виявився в упорядкуванні ним найавторитетнішого словника української мови. Там Грін- ченко особливо широко використав зібрані ним і іншими на Чернігівщині фолкльорні й діялектні матеріяли. Та й поза тим питома вага чернігівських елементів у словнику Грінченка, узятих чи то з фолкльору, чи то з письменників-чернігівців, незмірно більша, ніж місце Чернігівщини в загальній території України39. А визначальний вплив словника Грінченка на дальший розвиток літературної мови – факт безперечний, хоч і не досліджений у деталях. Так створилася та ситуація, що в 19–20 ст. північні говірки поволі відступали й відступають перед південно-східніми, але вплив північних говірок у їх чернігівському варіянті на літературну мову, хоч і не такий великий, як на початку 19 ст., мав тривалий характер. Він не був такий актив- ний і ґвалтовний, як вплив Галичини, тому він не спричиняв таких запальних дискусій. Але своєю сталістю й послідовністю він чимало сприяв синтетичному характерові української літературної мо- ви. Твердження про києво-полтавську основу її (власне, південно-київську й південно-полтавську) і з цього погляду потребує якщо не заперечення, то чималого обмеження, а вся історія літературної мови постає перед очима дослідника далеко складнішим і динамічнішим процесом. Нью Йорк, 1955. 36 Відомості про знайомих Шевченка в 40 роки беру з книжок О. Кониський. Жизнь украинского поэта Т.Г. Шев- ченка. Одеса 1898, ст. 129–235; М. Шагинян. Тарас Шевченко. Москва 1946, ст. 140–171; П. Зайцев. Життя Тара- са Шевченка. Мюнхен 1955, ст. 48–147. Відомості про походження кирило-методіївців ласкаво подав мені Му- зей-Архів УВАН у Нью Йорку. 37 У листі до Бодянського з 13.5.1844 р. Шевченко пише: «Гамалія» не поправлений, як ми з Вами тоді поправля- ли, бо без мене надрюкований полукацапом», – Твори, XI, ст. 30. Про «Наймичку» див. там таки, ст. 187 (Лист до Куліша з 5.12.1857). 38 Лист до Оп. Марковича з 14.3.1846, опублікований В. Міяковським у розвідці «Люди сорокових років» – «За сто літ» 1, Київ 1927, ст. 50. Пор. у цій же публікації дуже цікаві висловлювання на мовні теми в листі Куліша до Костомарова з 27.6.1847 і П. Сердюкова до Куліша (Ст. 53–54, 70–75, особливо ст. 72). 39 Погляд А. Шахматова про недостатню репрезентацію північно-українських говірок у словнику Грінченка («Мы отметили в словаре, собранном редакциею «Киевской старины»..., опущение северно-малорусского лекси- ческого материала, лишь случайно проникшего из подвергшихся сплошной выборке этнографических сборни- ков» – А. Шахматов. Отзыв о словаре украинского языка, представленном редакциею журнала «Киевская стари- на» на соискание премии Н.И. Костомарова. Отчет о присуждении премии Н.И. Костомарова за словарь мало- русского наречия 29 декабря 1905 г. СПетербург 1906, ст. 10, пор. також ст. 46) в дійсності стосується до говірок Менської, Гродненської, Седлецької й Люблинської губерень (5), себто говірок, найдалі висунених на північ, пе- рехідних до білоруських і південно-білоруських. Про справді чернігівські елементи Шахматов писав: «Впрочем, далеко не весь северно-малорусский материал подвергся исключению. Мы находим в словаре ссылки на тексты, записанные в тех частях Черниговской и Волынской губерний, также Радомысльского уезда, которые принадле- жат к области северно-малорусского наречия» (7–8). 3 другого боку, як свідчить В. Чапленко (Українська літера- турна мова, XVII ст. – 1917 р., Нью Йорк 1955, ст. 273), I. Нечуй-Левицький, з властивим йому нахилом пере- більшувати, закидав 1905 року й пізніше чернігівську орієнтацію «київській спілці» упорядників мови (С. Єфре- мов, Грінченко та ін.). Siverian chronicle. 2024. № 4 155 Шуміло Світлана Михайлівна – кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, головна редакторка наукового журналу «Сіверянський лі- топис», наукова редакторка альманаху «Чернігівські Афіни» (просп. Миру, 13/106, м. Чернігів, 14021, Україна). Shumilo Svіtlana – Ph.D. in Philological Sciences, Associate Professor of the Department of the World History and International Relations, T.H. Shevchenko National University “Cherni- hіv Colehium», editor-in-chief of the scientifi c journal “Severian Chronicle», scientifi c editor of the «The Chernihivian Athens» academic journal (13/106 Peace Avenue, Chernihiv, 14021, Ukraine). E-mail: shumilosm@gmail.com Шуміло Віталій Вікторович – кандидат історичних наук, головний редактор науко- вого альманаху «Чернігівські Афіни», науковий секретар Науково-дослідного центру ви- вчення історії релігії та Церкви імені Лазаря Барановича, Національний університет «Чер- нігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (просп. Миру, 13/106, м. Чернігів, 14021, Украї- на). Shumilo Vitaliy – Ph.D. in Historical Sciences, chief editor of the «The Athens of Cherni- gov» academic journal, academic secretary of the Lazar Baranovich Research Institute of Religi- on, at the T.G. Shevchenko “Chernigіv Collegium” National University (13/106 Peace Avenue, Chernihiv, 14021, Ukraine). E-mail: veraizhizn@gmail.com YURY SHEVELYOV • CHERNIHIVSHCHINA IN FORMATION OF NEW UKRAINIAN LITERARY LANGUAGE Publication and commentary by Svitlana Shumilo, Vitaliy Shumilo The purpose of the publication is to update the research of the Ukrainian linguist Yury Shevelyov (1908–2002), devoted to the influence of Chernihiv dialects on the formation of the Ukrainian literary lan- guage. The novelty of the publication is that this research is being reprinted for the first time since it was published in New York in 1961. Key words: history of the Ukrainian literary language, Ukrainian dialects, Chernihiv dialects, Kot- lyarevskyi, Shevchenko, Grynchenko, Yuriy Shevelyov. Дата подання: 21 листопада 2023 р. Дата затвердження до друку: 12 січня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Юрій Шевельов. Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови / Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла. Сіверянський літопис. 2024. № 4. С. 148–155. DOI: 10.58407/litopis.240415. Цитування за стандартом APA Yurii Shevelov. (2024). Chernihivshchyna v formuvanni novoi ukrainskoi literaturnoi movy / Publi- katsiia ta komentar Svitlany Shumilo, Vitaliia Shumila [Yury Shevelyov. Chernihivshchina in formation of new Ukrainian literary language / Publication and commentary by Svitlana Shumilo, Vitaliy Shumilo]. Si- verianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 148–155. DOI: 10.58407/litopis.240415.

Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови (Публікація та коментар Світлани Шуміло, Віталія Шуміла)

Репозитарії

Схожі ресурси