«Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку

Метою студії є дослідження господарської діяльності гетьмана Кирила Розумовського, зокрема повернення до своїх рангових володінь маєтностей, що були незаконно роздані «антецессорами» та захоплені різного чина та звання людьми на прикладі: «привертання ґрунтів» до Гадяцьких володінь гетьмана, якими...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2024
Автори:	Петренко, І., Сірий, О., Боєчко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	У глиб віків
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199952
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	«Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку / І. Петренко, О. Сірий, В. Боєчко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 38-50. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199952
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1999522024-11-08T19:58:34Z «Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку Петренко, І. Сірий, О. Боєчко, В. У глиб віків Метою студії є дослідження господарської діяльності гетьмана Кирила Розумовського, зокрема повернення до своїх рангових володінь маєтностей, що були незаконно роздані «антецессорами» та захоплені різного чина та звання людьми на прикладі: «привертання ґрунтів» до Гадяцьких володінь гетьмана, якими незаконно користувалися «духовні та мирські люди різного звання» Грунської сотні, та секуляризація майна Пустинно-Скельського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря у вигляді повернення до володінь Гадяцького замку посполитих села Павловочки Грунської сотні. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об’єктивності та системності. Робота підготовлена на основі антропологічного підходу. Під час написання застосовані проблемно-хронологічний, історико-генетичний, аналітичний методи. Новизна дослідження: у результаті пошуку з’ясовувалася господарсько-економічна діяльність гетьмана Кирила Розумовського в одному зі своїх рангових володінь – Гадяцькому замку – та роль при цьому гетьманської домової Економічної канцелярії. На прикладі виселення жителів Грунської сотні Гадяцького полку з їхніх осель, зведених на землях, що були власністю Гадяцького замку, та відбирання з-під володіння Пустинно-Скельського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря посполитих с. Павловочки Грунської сотні показано прагнення гетьмана Кирила Розумовського до особистого збагачення як царського вельможі й магната. Дослідження виявило незвичайне, як для українського гетьмана, відношення Розумовського до «чорного» духовенства, що, на відміну від «антецесорів», не затвердив право Скельського монастиря на посполитих села Павловочки, а навпаки відібрав їх з-під володіння монастирського до рангової своєї маєтності – Гадяцького замку. Це все допомагає скласти ще більшу уяву про життя та економічно-господарську діяльність різних верств населення краю в середині XVIII ст. Висновок: поряд із тим позитивним, що було під час гетьманування Кирила Розумовського для розвитку України, проявлялися і негативні його риси – прагнення до збагачення, безпринципність, незнання глибинного життя народу та його прагнень, що диктувалося тодішньою імперською політикою Росії. У дослідженні показано соціальне розшарування в суспільстві, яке з часом тільки збільшувалося. Підтекстом проходить тема про захист простого козацтва з боку козацької старшини від свавілля імперських чиновників – на прикладі дій Грунської сотенної канцелярії та Генеральної військової канцелярії – на противагу домовій гетьманській Економічній канцелярії на чолі зі статс-міністром Григорієм Тепловим – сірим кардиналом гетьманства Розумовського. The purpose of the study is to research the economic activities of hetman Kyrylo Rozumovsky, in particular, the return to their rank possessions of estates that were illegally distributed by «antecessors» and seized by people of various ranks and titles, for example: «attracting soil» to the hetmanʼs Gadyach possessions, which were illegally used by «clergy and secular people of various ranks» of the Hrun hundred, and the secularization of the property of the Pustyno-Skelsky Spaso-Preobrazhensky cathedral in the form of a return to the possessions of Gadyach castle of commoners of the village of Pavlovochka of the Hrun hundred. The methodological basis of the research is the principles of historicism, objectivity and systematicity. The work was prepared on the basis of an anthropological approach. When writing, problem-chronological, historical-genetic, analytical methods were used. The novelty of the research: as a result of the search, business-economic activities of hetman Kyril Razumovsky in one of his high-ranking possessions – Gadyach castle and the role of the hetmanʼs household Economic chancellery were clarified. On the example of eviction of residents of the Hrun hundred of the Gadyach regiment from their homes built on the lands that were the property of the Gadyach castle and the taking away from the possession of the Pustyno-Skelsky Spaso-Preobrazhensky menʼs cathedral of the Commonwealth citizens of Pavlovochka village of the Hrun hundred shows the desire of hetman Kyrylo Rozumovsky for personal enrichment as a royal nobleman and tycoon. The research revealed an unusual, as for a Ukrainian hetman, Rozumovskyʼs attitude towards the «black» clergy, who, unlike his «ancestors», did not approve the right of the Skelsk monastery to the commoners of Pavlovochka village, but instead took them from the monasteryʼs possession to his own estate – the Gadyach castle. All of this helps to create an even greater idea of the life and economic activity of different strata of the regionʼs population in the middle of the 18th c. Conclusion: along with the positive things that happened during the hetmanship of Kyrylo Rozumovsky for the development of Ukraine, his negative features were also manifested – the desire for enrichment, unprincipledness, ignorance of the deep life of the people and their aspirations, which was dictated by the imperial policy of Russia at the time. The study shows social stratification in society, which only increased over time. The subtext is about the protection of the common Cossacks from the side of the Cossack elders against the arbitrariness of the imperial officials – on the example of actions of Hrun hundred Chancellery and the General military chancellery – in opposition to the house hetmanʼs Economic chancellery headed by minister of state Hryhoriy Teplov – the gray cardinal of the Rozumovsky hetmanship. 2024 Article «Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку / І. Петренко, О. Сірий, В. Боєчко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 38-50. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240504 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199952 94:[347.9:355.312](477.53)«1662/1781» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Петренко, І. Сірий, О. Боєчко, В. «Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку Сiверянський літопис
description	Метою студії є дослідження господарської діяльності гетьмана Кирила Розумовського, зокрема повернення до своїх рангових володінь маєтностей, що були незаконно роздані «антецессорами» та захоплені різного чина та звання людьми на прикладі: «привертання ґрунтів» до Гадяцьких володінь гетьмана, якими незаконно користувалися «духовні та мирські люди різного звання» Грунської сотні, та секуляризація майна Пустинно-Скельського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря у вигляді повернення до володінь Гадяцького замку посполитих села Павловочки Грунської сотні. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об’єктивності та системності. Робота підготовлена на основі антропологічного підходу. Під час написання застосовані проблемно-хронологічний, історико-генетичний, аналітичний методи. Новизна дослідження: у результаті пошуку з’ясовувалася господарсько-економічна діяльність гетьмана Кирила Розумовського в одному зі своїх рангових володінь – Гадяцькому замку – та роль при цьому гетьманської домової Економічної канцелярії. На прикладі виселення жителів Грунської сотні Гадяцького полку з їхніх осель, зведених на землях, що були власністю Гадяцького замку, та відбирання з-під володіння Пустинно-Скельського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря посполитих с. Павловочки Грунської сотні показано прагнення гетьмана Кирила Розумовського до особистого збагачення як царського вельможі й магната. Дослідження виявило незвичайне, як для українського гетьмана, відношення Розумовського до «чорного» духовенства, що, на відміну від «антецесорів», не затвердив право Скельського монастиря на посполитих села Павловочки, а навпаки відібрав їх з-під володіння монастирського до рангової своєї маєтності – Гадяцького замку. Це все допомагає скласти ще більшу уяву про життя та економічно-господарську діяльність різних верств населення краю в середині XVIII ст. Висновок: поряд із тим позитивним, що було під час гетьманування Кирила Розумовського для розвитку України, проявлялися і негативні його риси – прагнення до збагачення, безпринципність, незнання глибинного життя народу та його прагнень, що диктувалося тодішньою імперською політикою Росії. У дослідженні показано соціальне розшарування в суспільстві, яке з часом тільки збільшувалося. Підтекстом проходить тема про захист простого козацтва з боку козацької старшини від свавілля імперських чиновників – на прикладі дій Грунської сотенної канцелярії та Генеральної військової канцелярії – на противагу домовій гетьманській Економічній канцелярії на чолі зі статс-міністром Григорієм Тепловим – сірим кардиналом гетьманства Розумовського.
format	Article
author	Петренко, І. Сірий, О. Боєчко, В.
author_facet	Петренко, І. Сірий, О. Боєчко, В.
author_sort	Петренко, І.
title	«Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку
title_short	«Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку
title_full	«Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку
title_fullStr	«Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку
title_full_unstemmed	«Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку
title_sort	«збирання» гетьманом кирилом розумовським рангових маєтностей гадяцького замку в грунській сотні гадяцького полку
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2024
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199952
citation_txt	«Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку / І. Петренко, О. Сірий, В. Боєчко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 38-50. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT petrenkoí zbirannâgetʹmanomkirilomrozumovsʹkimrangovihmaêtnostejgadâcʹkogozamkuvgrunsʹkíjsotnígadâcʹkogopolku AT sírijo zbirannâgetʹmanomkirilomrozumovsʹkimrangovihmaêtnostejgadâcʹkogozamkuvgrunsʹkíjsotnígadâcʹkogopolku AT boêčkov zbirannâgetʹmanomkirilomrozumovsʹkimrangovihmaêtnostejgadâcʹkogozamkuvgrunsʹkíjsotnígadâcʹkogopolku
first_indexed	2024-11-10T19:29:31Z
last_indexed	2024-11-10T19:29:31Z
_version_	1815364996621664256
fulltext	Сіверянський літопис. 2024. № 5 38 УДК 94:[347.9:355.312](477.53)«1662/1781» Ірина Петренко, Олександр Сірий, Владислав Боєчко • «ЗБИРАННЯ» ГЕТЬМАНОМ КИРИЛОМ РОЗУМОВСЬКИМ РАНГОВИХ МАЄТНОСТЕЙ ГАДЯЦЬКОГО ЗАМКУ В ГРУНСЬКІЙ СОТНІ ГАДЯЦЬКОГО ПОЛКУ DOI: 10.58407/litopis.240504 © І. Петренко, О. Сірий, В. Боєчко, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0002-2994-3833, https://orcid.org/0009-0008-5669-2532, https://orcid.org/0000-0002-2359 -1558 Метою студії є дослідження господарської діяльності гетьмана Кирила Розумовського, зокре- ма повернення до своїх рангових володінь маєтностей, що були незаконно роздані «антецессорами» та захоплені різного чина та звання людьми на прикладі: «привертання ґрунтів» до Гадяцьких воло- дінь гетьмана, якими незаконно користувалися «духовні та мирські люди різного звання» Грунської сотні, та секуляризація майна Пустинно-Скельського Спасо-Преображенського чоловічого монас- тиря у вигляді повернення до володінь Гадяцького замку посполитих села Павловочки Грунської сотні. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об’єктивності та сис- темності. Робота підготовлена на основі антропологічного підходу. Під час написання застосова- ні проблемно-хронологічний, історико-генетичний, аналітичний методи. Новизна дослідження: у результаті пошуку з’ясовувалася господарсько-економічна діяльність гетьмана Кирила Розумовського в одному зі своїх рангових володінь – Гадяцькому замку – та роль при цьому гетьманської домової Економічної канцелярії. На прикладі виселення жителів Грунської сотні Гадяцького полку з їхніх осель, зведених на землях, що були власністю Гадяцького замку, та відбирання з-під володіння Пустинно-Скельського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря посполитих с. Павловочки Грунської сотні показано прагнення гетьмана Кирила Розумовського до особистого збагачення як царського вельможі й магната. Дослідження виявило незвичайне, як для українського гетьмана, відношення Розумовського до «чорного» духовенства, що, на відміну від «антецесорів», не затвердив право Скельського монастиря на посполитих села Павловочки, а на- впаки відібрав їх з-під володіння монастирського до рангової своєї маєтності – Гадяцького замку. Це все допомагає скласти ще більшу уяву про життя та економічно-господарську діяльність різ- них верств населення краю в середині XVIII ст. Висновок: поряд із тим позитивним, що було під час гетьманування Кирила Розумовського для розвитку України, проявлялися і негативні його риси – прагнення до збагачення, безпринципність, незнання глибинного життя народу та його прагнень, що диктувалося тодішньою імперською по- літикою Росії. У дослідженні показано соціальне розшарування в суспільстві, яке з часом тільки збільшувалося. Підтекстом проходить тема про захист простого козацтва з боку козацької стар- шини від свавілля імперських чиновників – на прикладі дій Грунської сотенної канцелярії та Гене- ральної військової канцелярії – на противагу домовій гетьманській Економічній канцелярії на чолі зі статс-міністром Григорієм Тепловим – сірим кардиналом гетьманства Розумовського. Ключові слова: Гадяцький замок, Гадяцький полк, Грунська сотня, Генеральна військова канце- лярія, Пустинно-Скельський монастир, домова гетьманська Економічна канцелярія, гетьман Кири- ло Розумовський, село Павловочка. Протягом XVIII ст. Гетьманщина переживала різні часи: трагічні на початку, потім пе- ріоди правління Малоросійських колегій та призначених російськими самодержцями гетьманів, і врешті-решт ліквідація полково-сотенного устрою й автономії з інкорпораці- єю українських земель у російську імперію наприкінці сторіччя. Якраз середина століття в Україні пов’язана з правлінням гетьмана Кирила Григоровича Розумовського (1750– 1764), графа, генерал-фельдмаршала, президента Петербурзької академії наук (1746– 1767 рр.). Його, вихідця з бідної козацької сім’ї на Чернігівщині, доля разом з братом Олексієм Григоровичем піднесла до найвищих щаблів влади в Російській імперії й наді- лила величезними багатствами. Людина, котра з юності отримала світську європейську освіту, змолоду посіла найвищі державні пости в імперії, стала досить суперечливою. З одного боку, Кирило Розумовський – уроджений козак-українець, людина низького по- ходження, з іншого – царський сановник, який більшу частину свого гетьманування про- Siverian chronicle. 2024. № 5 39 вів у Петербурзі; вельможа, котрий жив у розкошах, мало знав і цікавився прагненнями простого народу ввіреного йому краю, дбаючи передусім про статки свої та своєї родини. Кирило Розумовський – Президент Академії наук, людина, яка розвивала науку в імпе- рії, однак не відкрив освітніх закладів на батьківщині, а те поодиноке, що було, не підтри- мував; однією рукою будував храми на Чернігівщині, а іншою – забирав майно у монасти- рів, започаткувавши їх секуляризацію. Та все ж, за гетьмана Кирила Розумовського Украї- на переживала своє піднесення, і це була остання спроба козацької еліти зберегти та зміц- нити статус української державності. Аналіз цієї теми був започаткований низкою дослідників, зокрема істориками XIX– XXI ст.: А. Васильчиковим1, М. Грушевським2, Л. Падалкою3, М. Бужинським4, В. Мяко- тіним5, Н. Полонською-Василенко6, О. Путром7, Т. Чухлібом та О. Гуржієм8, В. Кривоше- єю9. У статті І. Петренко, О. Сірого та Ю. Михайлюка розглянуто побутові взаємовід- носини сотенної козацької старшини Гетьманщини в першій пол. XVIII ст. на прикладі Грунської сотні Гадяцького полку10. Науковці порушили питання соціальної історії України, земельних відносин різних верств населення, зокрема й стосовно рангових гетьманських володінь. Однак недослід- женою залишилася тема про власність гетьмана Кирила Розумовського на Полтавщині, зокрема в Гадяцькому полку. Мета цієї розвідки – дослідити адміністративно-господарську діяльність в одному з рангових володінь гетьмана Кирила Розумовського – Гадяцькому Замку, зокрема повер- нення до своїх рангових володінь маєтностей, що були незаконно роздані «антецессора- ми» і захоплені різного чина та звання людьми на прикладі: «привертання ґрунтів» до Га- дяцьких володінь гетьмана, якими незаконно користувалися «духовні та мирські люди різного звання» Грунської сотні та секуляризація майна Пустинно-Скельського Спасо- Преображенського чоловічого монастиря у вигляді повернення до володінь Гадяцького замку посполитих с. Павловочки Грунської сотні. Джерелом дослідження стали архівні документи фонду 269 «Канцелярія гетьмана К.Г. Розумовського» – «Справа про відібрання у жителів м. Грунь земель, які належали до замку Гадяцького 1753 р.» та фонду 127 «Київська духовна консисторія» – «Донесення Ігумена Скельського монастиря Порфирія про відібрання графом Розумовським с. Малой Павловочки, яке належало монастирю 1762 р.», що зберігаються в Центральному держав- ному історичному архіві України у м. Києві. «Справа про відібрання у жителів м. Грунь земель, які належали до замку Гадяцького 1753 р.» добре збереглася, написана чітким розбірливим каліграфічним почерком, тодіш- німи малоросійським письмом і канцелярською мовою, легко читається, на 5 аркушах бі- лого кольору з обох сторін. Лист гетьмана Розумовського, що на аркушах 4 і 4 зворотній, написаний на гербовому папері з вензелями герба Розумовських. Справа «Донесення Ігумена Скельського монастиря Порфирія про відібрання графом Розумовським с. Малой Павловочки, яке належало монастирю 1762 р.», теж добре зберег- лася, написана каліграфічним чітким почерком, що характерно для монастирських писців, малоросійським письмом, тодішньою канцелярською мовою, на одному білому аркуші з обох сторін з розграфленими полями. 22 лютого 1750 р. в Глухові на раді за вказівкою імператриці Єлизавети Петрівни геть- маном України був вибраний граф, Президент Імператорської Академії наук, Кирило Гри- горович Розумовський, 22-річний брат фаворита цариці Олексія Розумовського. 5 червня 1750 р. вибори були затверджені імператрицею, і слідом було видано ряд указів стосовно статусу гетьмана: окрім графського титула та посади Президента Академії наук, йому був присвоєний найвищий військовий чин у Російській імперії – генерал-фельдмаршала – і надані величезні рангові володіння: «5-го Іюня 1750 г. подписанъ былъ Императрицею 1 Васильчиков А. Семейство Разумовских: В 5-ти т. Санкт-Петербург, 1880. Т. 1. 486 с. 2 Грушевський М. Історія України-Руси: В 10 т. Київ: Наукова думка, 1996. Т. 9. Кн. 2. 766 с. 3 Падалка Л. Прошлое Полтавской территории и ее заселение: исследоавания и материалы с картами. Харків: САГА, 2009. 330 c. 4 Бужинський М. Гадяцький ключ. Записки Полтавського наукового при всеукраїнській Академії наук товарист- ва. Полтава, 1928. Вип. 2. С. 41–59. 5 Мякотин В. Очерки социальной истории Украины в ХVII–XVIII вв. Прага: Ватага и пламя, 1926. Т. 1. Вип. 2. 263 с. 6 Полонська-Василенко Н. Історія України. Київ: Український Вільний Університет, 1995. Т. 1. 588 с.; Т. 2. 599 с. 7 Путро О. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення XVIII ст.): моно- графія: В 2 ч. Київ: ДАКККіМ, 2008. Ч. 1. 239 c. 8 Україна крізь віки: В 15 т. / Ред. Смолій В. Київ: Альтернативи, 1998; Гуржій О., Чухліб Т. Гетьманська Украї- на: В 15-ти т. Київ: [б.в.], 1999. Т. 8. 303 с. 9 Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. Київ: ІПіЕНД ім. І. Кураса НАН України, 2008. 452 с. 10 Петренко І., Сірий О., Михайлюк Ю. Судова справа писаря Грунської сотні Гадяцького полку Якова Чемкаль- ського. Сіверянський літопис. 2024. № 1. С. 47–53. Сіверянський літопис. 2024. № 5 40 указъ въ коллегію иностранныхъ делъ, состоящій изъ пяти пунктовъ. Въ 1-омъ утверждал- ось избраніе графа Кирилы Григорьевича, во 2-мъ жаловались ему на урядъ прежніе гет- манскіе маентности ... Маетности эти составляли города Ямполь и Батуринъ съ уездами, Гадячскій замокъ съ Чеховскою и Быковскою волостьми и др.»11. Отже, як і раніше, Гадяцький Замок надавався черговому правителю України на «була- ву». «Гадяцька волость складалася із земель, що входили до Гадяцького полку. Аби чіткі- ше уявити її територію, зазначимо, що при пізнішому розподілі Лівобережжя на губернії з неї було утворено майже увесь Гадяцький, Зіньківський та частину Миргородського пові- ту»12. Історія цієї території, котра в різні часи йменувалася як «Гадяцький повет», «Гадяць- кий ключ», «Гадяцький замок» та «Гадяцька волость» сягає поч. XVII ст. «У др. чверті XVII ст. на території Гадяцького Ключа було всього 31-не поселення: …, а на час органі- зації Гадяцького полку …, ще маються поселення: Куземине, Грунь з присілком Шенгарі- ївка, Ковалівка, Комиші, Лучка та Котельва, а всього 37»13. На момент відділення України від Польщі ця територія була ще малозаселеною й продовжувала активно заселятися пе- реселенцями з Правобережжя. При гетьманстві Богдана Хмельницького ці маєтності «бу- лавинські», тобто надані за службу, до речі, за його ж проханням: «Цілком несподівано, після всіх наших дотеперішніх відомостей, послам було сказано: Гетьман переказав своє прохання, щоб йому і дітям його віддано на власність (у вотчину) город Гадяч, що раніше був за Конєцпольских»14, які йому й затверджені Березневими статтями 1654 р.: «…его Богдана Хмельницкаго Гетмана Войска Запорожского за его къ Намъ Великому Государю и ко всему нашему Россійскому государству многіе и верные службы пожаловать велели и потомкамъ ево темъ городомъ Гадичемъ владеть такъ какъ и прежде того городъ Гадичъ былъ за прежними вотъчинники со всеми къ нему принадлежностями»15. Частина жителів цієї території організувалася в козачі сотні Полтавського (1649– 1660 рр.), Зіньківського (1662–1672 рр.), Гадяцького полків (1660–1662 рр., 1672– 1782 рр.) і відійшла до управління козацької старшини: полковника та сотників, посполи- тою ж частиною населення володів Гадяцький замок – тепер і в наступному рангова маєт- ність гетьманів: «…в статтях (1663 р.), що їх складено при обранні на гетьманство Брюхо- вецького, зазначено, “чтобъ вся волость Гадяцкая при булаве была такъ, какъ за покойна- го Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского было. А волости Гадяцкой Зеньковского полку те городы …, чтобы пригадна и те все городкы помянутые съ мелницами и селами, съ полями и сенокосами угодій къ темъ городамъ належащими на булаву гетманскую шлы … Царъ Олексій Михайловичъ 1666 року по … пожаловавъ гетмана велелъ ему на булаву Гадячъ съ теми городами датъ”»16. З часом гетьмани роздавали свої «булавинські» володіння «до ласки войсковой»: ко- зацькій старшині, особливо з Гадяцького полку, монастирям, духовенству, зменшуючи цим кількість своїх рангових маєтностей. «Полку гадяцкого все посполитіе, въ городахъ, селахъ и деревняхъ обретаючіеся, здавна, отъ начала определенія на булаву гетманскую, до замку гадяцкого належалы и всякіе повинности до замку отдавалы; когда же учрежде- но въ томъ полку гадяцкомъ полковника старшину полковую и сотниковъ, въ ту пору и маетности на чинъ полковничій и старшинскіе и протчіимъ заслужонимъ въ награжденіе службъ ихъ, по разсмотренію зъ респекту гетмановъ и изъ ласки и до ласки войсковой, стали быть определяеми»17. Як приклад – надання маєтностей Гадяцькому Красногорівському Миколаївському монастирю: «Деревня Будища Малыя, 44 дворы, … близъ монастира Красногоровского Николского гадяцкого, надана на той же монастиръ отъ гетмана Мазепи року 1687 ... Дру- гое село Книшовка и деревня Дудчинце, 74 двора, до замку гадяцкого належали, а в року 1693 уневерсаломъ отъ гетмана Мазепи на той же гадяцкий монастиръ наданы и покойно- го гетмана Скоропадского подтвердительнымъ уневерсаломъ сконфермованы»18, ще рані- ше при Самойловичу надано Скельському Свято-Преображенському монастиреві село Грунської сотні Павловочка: «…село Павловочка … надано за жизни Гетмана Самойло- вича»19. 11 Васильчиков А. Семейство Разумовских. Т. 1. С. 131. 12 Бужинський М. Гадяцький ключ. Вип. 2. С. 41. 13 Там само. 14 Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 9. Кн. 2. С. 821. 15 Сірий О. Грунська сотня: Реєстри, ревізії, сповідні розписи, метричні записи 1734–1794 рр. Полтава: Дивосвіт, 2020. С. 70. 16 Бужинський М. Гадяцький ключ. Вип. 2. С. 42. 17 Генеральное следствіе о маетностяхъ Гадяцкаго полка 1729–1730 гг. Полтава: Изд-е Полтавскаго губернскаго статистическаго комитета, 1893. С. 11. 18 Там само. 19 Сірий О. Грунська сотня: Реєстри, ревізії, сповідні розписи… С. 76. Siverian chronicle. 2024. № 5 41 Наступні гетьмани, у більшості, підтверджували право на володіння цими маєтностя- ми. За «даними ревізії 1723 року, … із тих 36 поселень …, що вони існували на території Гадяцького полку 1649 р., значаться 1723–1725 рр. за державцями 21: … Крім того з посе- лень, що вони виникли за час 1649–1723 рр., за державцями значаться 23 поселення … У безпосередньому віданні булави значаться 15 поселень, що вони існували на території Га- дяцького полку до 1649 р.: … та 14 поселень, що виникли після 1649 р. … Отже, на тери- торії Гадяцького Замку в 1723–1725 рр. поселень було 73, з яких – 29 в безпосередньому віданні “булави”, а 44 – у приватному володінні, під державцями … в тих же 73 маєтнос- тях значиться “посполитих дворов” – 6.457, з яких у 29 маєтностях, що знаходяться в без- посередньому віданні “булави” – 2.705 (41,9%) і в 44 маєтностях державців – 3,752 (58,1%)»20. Чергова детальна ревізія гадяцьких земель була проведена 22 серпня 1728 р. за нака- зом імператриці Анни при наданні Гадяцького ключа на «ранг» гетьману Данилу Апосто- лу, що відображено в «Решительныхъ пунктахъ Верховнаго Тайнаго Совета», де зобов’я- зувалося зокрема і «привернуть» незаконно привласнені маєтності до володінь замку: «Ключъ Гадяцкий съ протчими местечками и со всеми доходы отдать ему гетману на бу- лаву какъ и прежние гетманы онымъ владели, а о маетностяхъ ежели какіе еще на булаву належали и гетманъ Скоропадский взялъ себе и утвердилъ жалованными грамотами жене своей и детямъ въ собственное владение ихъ, монастирямъ раздалъ – освидетельствовать и ежели которые подленно належали на “булаву” и те возвратить»21. Уже Апостол в 1729– 1730 рр. проводить «Генералное следствіе Гадяцкого полку», згідно з яким: «…всього ма- єтностей на території Гадяцького Замку – 73, в них посполитих дворів – 5718; з цієї кіль- кості 34 маєтности з 2899 дворами (50,7%) знаходяться у безпосередньому віданні “була- ви”, а 39 з 2819 дворами (49,3%) – у різних державців»22. Отже, відповідно до проведених ревізій, більшість маєтностей Гадяцького ключа про- тягом 1654–1730 рр. перейшли різними шляхами в приватне володіння: «…все ж таки майже 57% маєтностей “на булаву” на території Гадяцького Замку залишається у приват- ному володінні, й Гетьман Апостол, а потім і “правитель Малоросіи” Шаховський, однією рукою відбираючи в де кого з державців маєтності, другою – знов їм же віддавали їх»23. Після елекції Кирила Розумовського царським міністром, графом Гендріковим була проведена ревізія Гадяцького замку: «По відомостях, що їх 11 березня 1750 р. надіслав до “коллегіи иностранныхъ делъ” міністр граф Гендріков, значиться “Гадяцкий Замокъ съ принадлежащими къ нему местечками, села и деревне, въ нихъ 2444 двора, въ томъ числе городовъ – 7, селъ 28, собственныхъ дворцовыхъ футоровъ – 4 и мелницъ 2”»24. Дещо піз- ніше, указом від 5 липня 1750 р., імператриця Єлизавета на ім’я «коллегіи иностранныхъ делъ» про «конфірмації гетьманом Розумовським» віднині заборонила роздачу маєтнос- тей Гадяцького замку й зазначила: «Замокъ Гадяцкий и протчие на урядъ гетманскій над- лежащия (маєтности), которые и поныне именуются не в роздаче и со всеми къ нимъ при- надлежностьми и доходы отдать оному графу Разумовскому»25. А щодо підданих у ньому, вказувалося: «А маетностями на булаву определенными противъ иныхъ подданыхъ на- шихъ гетмановъ владеть со всякою пристойною повинностію»26. Прибувши влітку 1751 р. в Україну, Кирило Розумовський одразу ж узявся за свої ран- гові володіння, які були піддані структурній реорганізації. Замість «староств» утворені волості: Почепська, Бакланська, Шептаківська, Ропська, Карлівська, Батуринська, Биків- ська, Яготинська і Гадяцька. На чолі кожної волості призначено управляючого, або госпо- даря під загальним керівництвом створеної ще в 1750 р. «Домової Економічної канцеля- рії»27 на чолі з Григорієм Тепловим у Глухові. «Домовая Экономическая канцелярія» зобов’язана була надсилати на ім’я гетьмана звіти про економічний стан володінь, які водночас, будучи звільненими від державних податків, виходили з-під контролю адмініст- рації тих полків, на території яких вони знаходилися. Це проявляється в листі Г. Теплова до переяславського полковника Семена Сулими в листопаді 1751 р.: «…маетности его яс- но велможности изъемлемы должны быть от веденія всех судебныхъ местъ прежде веде- нія канцеляріи экономической, и все, что в них производится или от них, требовано быть 20 Бужинський М. Гадяцький ключ. Вип. 2. С. 45–46. 21 Там само. С. 47. 22 Там само. 23 Там само. С. 48. 24 Там само. 25 Там само. 26 Васильчиков А. Семейство Разумовских. Т. 1. С. 147. 27 Домова Економічна канцелярія гетьмана Розумовського заснована в 1750–1751 рр. для управління гетьман- ськими ранговими маєтностями в Україні. Відала адміністративно-господарською діяльністю в маєтностях. Ска- сована в 1764 р. у зв’язку з ліквідацією гетьманства в Україні. Сіверянський літопис. 2024. № 5 42 имеет, должна наперед ведать канцелярія экономическая, яко командующее оными мес- то»28. Діяльність гетьманської канцелярії почалася з переписів майна з використанням наяв- них тоді переписів та ревізій населення: «По доношению Суда Генерального о взятии с оного суда генерального в економическую канцелярию компутов и старинных ревизий о козаках и посполитыхъ малороссийских»29. Щодо Гадяцької волості, то було встановлено, що, незважаючи на зростання з 1730 р. кількості населення та поселень на території Га- дяцького ключа, замкових підданих не стало більше, а навіть менше, про що 12 жовтня 1751 р. доповідав Розумовський у столицю: «По высочайшему В.И.В. именному всеми- лостивейшему указу отданные мне на урядъ гетманскіе маетности явились весьма опусто- шены, и подданныхъ въ техъ маетностяхъ, противъ прежнихъ временъ, многимъ числомъ умножилось ...; къ тому же изъ маетностей, и за прежними гетманами бывшими, многіе отошли къ другимъ владельцамъ и ныне состоятъ»30. А причина в тому, що в 30–40-х рр. XVIII ст. в Україні «многим числомъ деревни и угодія были разкрадены грабителями му- жиками, которые себе чины за деньги достали … Сіе деревни бывшие долговременно между гетманствомъ въ крайнемъ несмотреніи разными чинами … и во всей Малой Рос- сіи таковымъ же образомъ и многимъ числомъ земле государевы, деревни и угодія раскра- дены всеми грабителями мужиками, примернымъ образомъ надобно будетъ утвердить, те которые по самой справедливости и по всемъ законамъ отобрать у нихъ должно»31. Мож- ливо, цей доповідний лист-звіт писався імператриці, щоб та дала добро на примусове по- вернення колишніх володінь, адже вони надавалися козацькій старшині не тільки гетьма- нами, а й царями. Мабуть, усе-таки була дана санкція імператриці на це, а можливо на- віть, що Кирилу Розумовському було поставлене таке завдання зі столиці з великодержав- ницьких міркувань. Зрозуміло, що все це стосувалося й Гадяцьких земель гетьмана. У 1752 р. проведена повторна ревізія маєтностей Гадяцької волості, і 30 жовтня цього року гетьманська домова Економічна канцелярія довела до відома Розумовського про її результати. У віданні замку виявилося «подданическихъ дворовъ – 1779, бездворнихъ хатъ – 1044 да великое число пустыхъ дворищъ», а також факти того, що багатьма «под- даническими дворами, ихъ грунтами и угодіями», які належали «до булави», самовільно заволоділи «козаки і разные чины». Особливо багато незаконно володіли маєтностями ті, кому надав їх гетьман Іван Скоропадський: «…дехто з останніх володіє маєтностями не- законно, а саме всі ті, хто одержав маєтності від Скоропадського до “ласки войсковой”, а такі маєтності ще на підставі п. 9 “решительныхъ пунктовъ” 1728 р. належали відібранню … а всього 9 маєтностей, в них 446 дворів (Кількість дворів зазначено за «Генеральнымъ следствіемъ» 1729–1730 рр.)»32. На це Розумовський наказав: «…те дворы съ грунтами и угодіями отыскать проти ревізії 1723 р. и привернуть подъ Замокъ Гадяцкий», доручивши виконанння цього наказу господареві Гадяцького замку Богдановичу, а Генеральній Вій- ськовій та Полковій Гадяцькій канцеляріям, сотенним правлінням наказано було «чинитъ вспомоществование» Господарю та дозорцям під час виконання покладених на них зав- дань. Через деякий час були подані відомості до канцелярії, що «все такие дворы и угодія отобраны подъ замокъ», але виявилося, що «те его Богдановича репорты явились фальши- вые, якожъ изъ показанныхъ отъ него въ отборе такихъ угодій и третьей въ действитель- номъ Замка Гадяцкого ведомстве не найшлося, а остаются по прежнему за теми жъ вла- дельцами, у кого они найдены»33. На цьому тлі й розвиваються події в Грунській сотні Гадяцького полку, що описані в цій розвідці. Суть справи полягає в тому, що з Економічної графської канцелярії за підпи- сом К. Розумовського до Генеральної Військової канцелярії 12 листопада 1752 р. надій- шов ордер, в якому вказувалося, що в результаті проведеної в жовтні цього ж року ревізії маєтностей Гадяцького замку було виявлено менше підданих дворів посполитих, ніж по- винно бути порівняно з переписом 1723 р.: «По справке де з Ревизіею 1723 году в мает- ностіахъ Замку Гадіацкого во владеніи прежде состоіало 3034 двора подданихъ, нине де того числа недостаетъ, 2883 дворовъ»34. Зокрема, у Грунській сотні Гадяцького полку «грунтами» посполитих, підданих Гадяцького замку, заволоділи й користуються «духов- ного и мирского разного званія люди». В ордері вимагалося, щоб у Грунській сотні «…оніе до вишеписанного прежного числа, подданическіе двори чрезъ следствіе с іменъ 28 Путро О. Гетьман Кирило Розумовський та його доба… Ч. 1. С. 52. 29 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК). Ф. 1633. Оп. 1. Арк. 84. 30 Васильчиков А. Семейство Разумовских. Т. 1. С. 153–154. 31 Документы, известія и факты. Къ исторіи земле владенія в Малороссіи. Свидетельство гетмана Разумовского. Кіевская Старина. 1889. № 4. С. 201–203. 32 Бужинський М. Гадяцький ключ. Вип. 2. С. 49. 33 Там само. 34 ЦДІАК. Ф. 269. Оп. 1. Спр. 1306. Арк. 2 зв. Siverian chronicle. 2024. № 5 43 и прозваній в той 1723 года ревизіи показанихъ, проискавъ под Замокъ Гадіацкій, по прежному привернуть»35. Генеральній канцелярії наказувалося надавати допомогу замко- вим управляючим: «И по требованію оной же Экономической Канцеляріи для такового под Замокъ Гадіацкій отшедших подданическихъ дворовъ взисканія»36. Для чого в Гадяч був направлений: «…ко вспомоществованію Господару Замку Гадіацкого от Генералной войсковой Канцеліаріи определенъ Войсковой товаришъ Григорий Корсун, к которому в надлежащой силе и ордер от Вашей Іасневелможности посланъ», про що одразу ж проін- формовано гетьмана: «А в Экономическую канцелярію для ведома с Генералной Канцеля- ріи сообщено»37. У листопаді 1752 р. за наказом господаря Гадяцького замку, бунчукового товариша Григорія Богдановича і за участю військового товариша Григорія Корсуна, місцевий до- зорця Кирило Іллєнко прийнявся описувати замкові землі в містечку Груні та селі Коми- шах, для їх реквізиції на користь Гадяцького замку, плануючи виселити людей з осель, а ті, хто не захотів би покидати свою домівку та віддавати угіддя, повинні були б поверну- тися до підданства замкового. Однак це не вдалося одразу зробити, бо викликало неабиякий резонанс і образу серед різних «духовних и мирских чинов» Грунської сотні: «…таковому нечаянному грунтовъ отбору ми нижайшие можем узнать себе немалую обиду»38, бо ж володарі цих «плецов та грунтов» були люди дійсно різних чинів: від бідної удови та «крайненищетного подпо- мощника козака» до намісника Грунського церковного благочинія, Бунчукового товариша та городового Грунського отамана. 4 грудня 1752 р. потерпілі пишуть «Всенижайшое доношение» до гетьмана Розумов- ського через Генеральну Військову канцелярію. У листі вказувалося, що замковий дозо- рець Кирило Іллєнко забирає наділи землі у жителів Груні та Комишів під володіння зам- ку. До того ж, він виселяє цих людей із домівок, що побудовані на цих «ґрунтах», з худо- бою просто на вулицю, та ще й у зимовий холодний час. При цьому скаржники стверджу- ють, що: «…имеючиеся в духовного и мирскаго разного звания людей в насъ нижайшихъ во владении грунта от посполитихъ подданихъ ... по купле, наследію и другими зделками, издавна безспорно»39, спираючись на свої козацькі вольності «по волности Малороссій- ской во владеніе доставшіеся»40. А хто, за словами того ж Кирила Іллєнка, не хотів відда- вати свої наділи та покидати господарство, повинен був вийти з козацького стану й пере- йти в підданство Гадяцького замку, сплачуючи податки, як і всі посполиті: «…или без пе- реходу на тех поселенияхъ будучи равно как иподдание Вашей Ясневелможности подати и другие повинности отправлялись, для чего и на состоящие в сотне Грунской винтер- квартеров консистенти приказивается правиянт и фуражъ заготовлятъ и купно с посполи- тими отдачу чинить и во всемъ слушатся Грунского дозорци и войта, а не той команди где ми нижайшие по козачеству нине состоимъ»41, що їм було аж ніяк неприйнятно: «…так что и в козачей должности нине и впредъ бить крайне несостоятелни»42. Позивачі аргу- ментували законність своїх прав на набуті від посполитих у них земельні володіння ще й тим, що в замкових посполитих також є в користуванні козачі землі: «…получение вся- кихъ грунтов равно и взаимственно от козаковъ посполитимъ а от посполитих козакам происходила безспорно и свободно по Вольности Малороссийской без всякаго под нея за- прещения, почему равно и во владении подданнихъ замковихъ немалое число в продан- нихъ, по наследию и другими разними образи козачихъ грунтов и угодий находится»43. А в кінці «доношенія» люди благають гетьмана проявити милість, не допустивши від- бору їх земель та переводу їх до посполитого стану, давши можливість відбувати козачу службу. Підписи поставили 49 мешканців Груні та 7 жителів с. Комиші Грунської сотні. Із со- тенної старшини підписалися бунчуковий товариш Ілля Милорадович, значкові товариші Сила Лисенко, Андрій Євтушенко, Кузьма Нестеренко, Городовий Грунський Отаман Фе- дор Лавриненко, настоятелі всіх п’яти грунських храмів на чолі з намісником Іваном Ши- моновським (він же й «ієрей Трьохсвятський»): Воскресенської – Григорій Яновський, Миколаївської – Яків Григорієвич, Успенської – Василь Яновський, Покровської – Йосип Федорович. Усі підписалися власноруч, окрім неписьменного значкового товариша, ко- 35 ЦДІАК. Ф. 269. Оп. 1. Спр. 1306. Арк. 2 зв. 36 Там само. 37 Там само. 38 Там само. Арк. 3 зв. 39 Там само. Арк. 2. 40 Там само. Арк. 3. 41 Там само. Арк. 3, 3 зв. 42 Там само. Арк. 3. 43 Там само. Арк. 3 зв. Сіверянський літопис. 2024. № 5 44 лишнього городового отамана (1714–1718 рр.)44 Кузьми Нестеренка: «Козма Нестеренко а вместо его с его ж ведома внук Григорий Нестеренко руку приложил»45. Хоча в документі й не вказано точно, але вірогідно вищепідписані тут виступали як потерпілі, маючи у власності ті «злощасні» замкові ґрунти. Бо, зазвичай, якби це був лист від сотенного прав- ління, то він повинен бути завізований усією сотенною старшиною, сільськими отамана- ми та найбільш значними виборними козаками Грунської сотні. Ними були в ті роки: «Местечка Груни Двори отдачъ волние ... Сотника Грунского Семена Милорадовича, Пи- саря Сотенного Прокопа Донціа, Хоружого сотенного Прокопа Рубана … Села Комишов … атамана Григорій Гаковка … Села Шингиреевки … Атамана селского Василя Лобаса … Села Павловочки Атамана Селского Петра Нечая»46 – і аж ніяк не вдовами. За 45 «виборние подпомощики козакы и удови», тобто рядових козаків різного достат- ку, поставив підписи козак Грунський Степан Євтушенко: «А воместо их неграмотних по их прошению і за себе Сотне Грунской козак Стефанъ Евтушенко руку приложилъ»47. Се- ред них: вдови – Гапка Вакулиха, Уляна Богданка, Анна Ярошенчиха; «виборние козаки среднегрунтовие» Леско Калач; «виборние козаки малогрунтовие» – Клим Часник і Дмит- ро Клунний; «виборние козаки нищетние» – Феско Євтушенко, Трохим Гришко, Петро Томурка, Матвей Щома, Савка Поривай, Павло Косенко, Іван Ярошенко, Федор Лук’я- ненко, Василь Федоренко, Дем’ян Лаврененко, Іван Годун, Іван Москаленко, Федор Доро- гий, Улас Галич; козаки підпомічники: «козаки подпомощники малогрунтовие» – Роман Лаврененко, «нищетние и весма убогіе козаки подпомощники і удови коней воли усебе имеющие» – Іван Бойко, Ігнат Раченко, Гаврило Беленко, Логвин Тищенко, Василь Чи- женко, Василь Остапенко, Іван Москаленко; «Подпомощники козаки нищетніе бездвор- ние водних токмо хатах при огородах и без огородов живущіе зза жону и другой работиз- ни питающие» – Леско Тищенко, Іван Чорниш, Федор Косенко, Андрій Масловець, Ва- силь Шамраенко; козачі підсусідки – Улас Губич, Яків Скориненко, Данило Кустенко; а також сотенні служителі-асаульці Михайло Подопригора, Прокоп Огаренко, стельмах Леско Бережецький та комісар Іван Бандур48. Серед 45 підписів знаходимо 7 козаків жителів села Комиші: «Села Комишовъ … Ви- борние козаки среднегрунтовие Пилипъ Проскурня, Прокопъ Никоненко, Іванъ Ярошенко … удова Гапка Вакулиха. Виборние нищетние Іванъ Грибенко … Того ж села Комишовъ нищетние и весма убогіе козаки-под помощники коне и воли усебе имеющие Іванъ Заичка … Подпомощники козаки нищетніе бездворние в едних хатах при огородахъ и безогоро- довъ живущіе зза жону и другой работизной питаючіе … Василъ Говейна»49. «Доношеніє» було доставлено: «…вибраних с насъ нижайшихъ товарищей Трохима Гришка да Романа и Грицка Лаврененков – козаковъ»50 в Генеральну Військову канцеля- рію 8 січня 1753 р., де в той же день його зареєстрували за № 14. Після Різдвяних свят 1753 р. звернення жителів Грунської сотні Гадяцького полку бу- ло розглянуто в Генеральній Військовій канцелярії, яка остаточного рішення прийняти не наважилася, незважаючи на присутність у Гадячі та Груні їх представника Григорія Кор- суна. Можливо, через те, що послання було адресоване гетьману Розумовському або що серед скаржників стояли підписи вельми поважних осіб у полку: сотенного духовенства й навіть бунчукового товариша Іллі Милорадовича – колишнього Грунського сотника, горо- дового отамана. Тому, одразу ж 12 січня 1753 р. направлено в гетьманську домову Еконо- мічну канцелярію «Всепокорнейшое Доношеніе» за № 150 за підписами членів Генераль- ної канцелярії: Генерального підскарбія Михайла Скоропадського, Генерального бунчуж- ного Миколи Ханенка, Полковника Петра Апостола, в якому викладено суть справи, ви- ходячи зі звернення грунян, що: «…под Іменемъ вашей Іасневелможности в Генеральную Войсковую Канцелярію подали Доношеніе»51, і доповівши про свої дії по цій справі: «Ко вспомоществованію Господару Замку Гадіацкого от Генералной войсковой Канцеліаріи определенъ Войсковой товаришъ Григорий Корсун»52. Але у зв’язку з невдоволеннями в Грунській сотні, навіть незважаючи на присутність там їх представника, виконати розпо- рядження гетьманської канцелярії щодо повернення маєтностей в Грунській сотні до во- лодінь замкових не вдалося. І, не беручись за самостійне вирішення цього питання, Гене- ральна канцелярія в особі її управителів Михайла Скоропадського, Миколи Ханенка та 44 Сірий О. Грунська сотня: Реєстри, ревізії, сповідні розписи… С. 12. 45 ЦДІАК. Ф. 269. Оп. 1. Спр. 1306. Арк. 5. 46 Сірий О. Грунська сотня: Реєстри, ревізії, сповідні розписи… С. 58, 62, 64. 47 ЦДІАК. Ф. 269. Оп. 1. Спр. 1306. Арк. 5. 48 Сірий О. Грунська сотня: Реєстри, ревізії, сповідні розписи… С. 50–59, 76. 49 Там само. С. 59–62. 50 ЦДІАК. Ф. 269. Оп. 1. Спр. 1306. Арк. 3 зв. 51 Там само. Арк. 3. 52 Там само. Арк. 2 зв. Siverian chronicle. 2024. № 5 45 Петра Апостола звертається 12 січня 1753 р. з «Всепокорнейшим доношеніем до графа Кирила Розумовського через його домову Економічну канцелярію: Того ради Генеральная войсковая Канцелярія, над оное високое Іасневелможности Ваше повеленіе, которое вира- жено в сообщеніи Экономической Канцеляріи, по оному доношенію немогучи каково ли- бо определенія учинить, вишеписанное ихъ просителей доношеніе при семъ, вашей Іасне- велможности коелого Усмотренія, в оригинале поднося повелнителной на сіе просить Іас- не велможности вашей резолюціи»53. Оскільки Кирило Розумовський у цей час перебував у Москві, донесення було пере- слане йому туди. Ознайомившись із донесенням жителів Грунської сотні та Генеральної канцелярії, К. Розумовський висловив у листі невдоволенням тим, що Генеральна канце- лярія самостійно не вирішила це питання, нагадуючи їм, що: «А понеже и самой Генерал- ной Канцеляріи известно: яко по правамъ малороссійскимъ владелческихъ Грунтов никто никакимъ образомъ без дозволенія владельческого за собою укреплятъ несмеют»,54 указу- ючи, що питання відбору цих земель домовою гетьманською Економічною канцелярією вже остаточно вирішено: «На основаніи чего об отборе таковыхъ, не правилно завладен- ныхъ посполитских грунтовь и определение наше состоялосъ, какъ изъ домовой нашей Экономической канцелярии в Генеральную Войсковую канцелярию»55. Далі гетьман нака- зав Економічній та Генеральній Військовій канцеляріям довести процес привернення ма- єтностей у Грунській сотні Гадяцького полку до своїх гадяцьких володінь до кінця: «…какъ изъ домовой нашей Экономической канцелярии в Генеральную Войсковую кан- целярию По прежнему Къ Замку гадяцкому поступать по силе оного прежде состоявшаго- ся нашего определения»56, а з приводу купівлі земель його підданими посполитими у грунських козаків, наказав розібратися на місці й доповісти в Економічну гетьманську канцелярію: «…что же в ономъ доношеніи представляется яко де под владеніемъ поспо- литых Замку Гадяцкого, сутъ во владеніи козачіе грунта: то о техъ козачихъ грунтахъ У кого оніе от посполитыхъ людей естъ во владеніи и какъ давно, и почему досталисъ … Велетъ учиня ведомости верніе, сообщитъ в нашу Домовую Экономическую Канцелярію по определенію»57. Отже, слізні прохання «духовного и мирскаго разного звания людей» Грунської сотні так і зосталися без уваги Розумовського. Формально гетьман був правий, бо, дійсно, згід- но з чинними законами відчуження володарських маєтностей без згоди володаря не доз- волялося. Та все ж треба віддати належне сотенній та генеральній старшині, які, хоч і не відкрито, та таки підтримали жителів Грунської сотні. Знаючи, що накликають на себе гнів гетьмана, не захотіли йти на конфлікт із жителями Груні та Комишів, що свідчить про єдність козацького духу та спільноти в Україні, яка проявлялася в співчутті до ближ- нього та підтримці їх перед царськими урядовцями, ким значною мірою і був гетьман Ки- рило Розумовський. У цій історії в Кирила Розумовського, як ні в якого гетьмана до цього, перемогли риси царського вельможі: авторитарність і стремління до збагачення над «високомилостивим милосердием» до своїх підданих. Хоча гетьман був чи не найбагатшою людиною не тіль- ки в Україні, а і в усій Російській імперії, а його прибутки з рангових володінь, зокрема і з Гадяцького замку, увесь час зростали: «За довідкою, складеною Економічною канцелярі- єю у лютому 1756 р., прибутки з гетьманських маєтків з України становили 17983 рублі 30 коп. за 1753–1754 рр.»58. Усе ж «грунти» були віддані замку і сім’ї виселені зі своїх осель, а 3 козаки вимушені були перейти в посполиті. Так, у сповідних розписах церков Груні 1778 р. зустрічаємо: «Прокопъ Андреевъ Огаренко, 52 л.»59 із сім’єю серед дворових служників у Полковника Гадяцького Семена Милорадовича, «Яковъ Уласовичъ Губичъ 63 летъ»60, син Уласа Гу- бича, – серед посполитих м. Груні, Данило Кустенко61 – серед посполитих Груні. Правда, ця історія на цьому не закінчилася, адже після відібрання маєтностей у влас- ників усі ці державці, мабуть, зокрема й жителі Грунської сотні, вдаються зі скаргами до «нижнього земського суду» про незаконність цих дій. Ці скарги були потім направлені до «Правительственного Сената»: «…подаються скарги цілими групами на імʼя Катерини II, в Сенат, до Гадяцького повітового суду, але справам ходу не давали»62. 53 ЦДІАК. Ф. 269. Оп. 1. Спр. 1306. Арк. 2 зв. 54 Там само. Арк. 4. 55 Там само. 56 Там само. 57 Там само. 58 Путро О. Гетьман Кирило Розумовський та його доба… Ч. 1. С. 49. 59 Сірий О. Грунська сотня: Реєстри, ревізії, сповідні розписи… С. 305. 60 Там само. 61 Там само. 62 Бужинський М. Гадяцький ключ. Вип. 2. С. 51–52. Сіверянський літопис. 2024. № 5 46 Іншою справою про «привертання» маєтностей до Гадяцького замку на території Грунської сотні Гадяцького полку була секуляризація майна Пустинно-Скельського Свя- то-Преображенського чоловічого монастиря, що знаходився неподалік сотенних містечок Куземин та Грунь на порослих густим непрохідним лісом Скельських горах на правому березі Ворскли. Обитель була заснована 1653 р. ченцями правобережного Зеславського Свято-Михай- лівського чоловічого монастиря, які оселилися «на месте бывшихъ пасекъ зеньковскаго полковника Шимана»63 на Скельській горі, утікаючи від католицького засилля. Полков- ник Зіньківський, житель Груні Василь Шимон (Шимоновський), був його першим фун- датором. У сер. XVIII ст. монастир став найбільшим землевласником у краї: понад 10 тис. десятин землі та лісу, сади, пасіки, винокурні, пивоварні, шинки, двори посполитих прак- тично в усіх селах і містечках Грунської та сусідніх Куземинської й Котелевської сотень, млини на річках Ворскла та Грунь Черкаська, перевіз через Ворсклу побіля Куземина, на- віть своя ярмарка, яка відбувалася 8 серпня. Маєтності святої обителі – пожертви простих козаків та посполитих, козацької старшини як Гадяцького, так і інших полків, гетьманів. Але найбільшою цінністю Скельського монастиря були посполиті невеликого «селца Пав- ловочка», що знаходилося в Грунській сотні Гадяцького полку за 5 верст від сотенного містечка Груні й налічувало, згідно з переписом 1748 р., «…села Павловочки. Посполитіе владения Мнстира Преображенского Скелского … дворовъ 21 … хат 69 … семей 65»64, на 1760 р. – 77 дворів посполитих. Село Павловочка засновано в «1650–51 рр. козаками-пе- реселенцями з правобережного містечка Паволоч Білоцерківського полку»65, і з тих часів знаходилося у власності Гадяцького замку, а з березня 1654 р. разом з іншими населеними пунктами Грунської сотні перейшло до рангових гетьманських володінь. За гетьманства Самойловича в 1681 р. надано у володіння «до ласки войсковой» Скельському монасти- рю: «а понеже оное село Павловочка в спокойное Пустиноскелскому монастиру владеніе надано зажизни Гетмана Самойловича чему будетъ близъ осми десяти летъ»66. Пізніше це «пожалування» підтверджували знов прийдешні гетьмани: Іван Мазепа, Іван Скоропадський, Данило Апостол. У періоди ж, коли Гадяцький замок працював на казну, також ніхто не посмів забирати цю маєтність з-під володіння ігумена Скельського монастиря. По-іншому поступив з монастирським майном новий гетьман України Кирило Розу- мовський. Він не підтвердив володінь монастирів, що надали їм його «антецессори», хоча повинен був опікуватися й мирською, і духовною владою в краї. І, переглядаючи доку- ментацію його канцелярії, натрапляємо лише на одне підтвердження ним монастирських володінь, а саме – Гадяцькому Красногорівському в 1756 р. Що ж привело до таких дій гетьмана і графа Кирила Розумовського? Для цього треба уяснити, що, незважаючи на те, що 40-ві рр. XVIII ст. були позначені істотними змінами в становищі Церкви на підлеглій території України: відновлено посаду митрополита, низка офір занепалим монастирям – постання нової європейської світської освіти в сер. XVIII ст., відкриття Академії наук у Петербурзі, а також отримання сучасної освіти Кирилом Розумовським та переймання ним столичних віянь, віддалило його від церковних і освітніх практик, привівши до транс- формації схоластичних поглядів. Тому новий гетьман і не виявляв належної поваги до українського духовенства. До того ж почав проводити секуляризацію майна монастирів, що й видно на прикладі Скельського монастиря в Гадяцькому полку. Як указувалося в справі про відібрання ґрунтів у Комишах та Груні, ще 30 жовтня 1752 р. Економічна гетьманська канцелярія довела до відома Розумовського, що його під- данськими дворами заволоділи самовільно різного чину люди; Розумовський наказав «те дворы съ грунтами и угодіями отыскать и привернуть подъ Замокъ Гадяцкій». Господар замку Богданович виконує цей наказ, що видно зі справи, але виясняється, що замку по- вернуті були не всі володіння. Тому з інспекцією 26 квітня 1757 р. в Гадяч посилається представник гетьманської Економічної канцелярії бунчуковий товариш Дяковський, який доповідав Кирилу Розумовському таке: «…дехто з останніх володіє маєтностями незакон- но, а саме всі ті, хто одержав маєтності від Скоропадського до “ласки войсковой”, а такі маєтності ще на підставі п. 9 “решительныхъ пунктовъ” 1728 р. належали відібранню. Ма- єтності ці такі: Русанівка – 63 двори, с. Подставки – 44 двори, с. Подолки – 150 дворів, с. Бобрик – 18 дворів, с. Будища Лютенські – 56 дворів, с. Троянівка – 6 дворів, с. Хлоп- човка – 7 дворів, с. Лісовка – 25 дворів, с. Мала Павлівка –77 дворів, а всього 9 маєтнос- 63 Къ исторіи Скельскаго монастыря. Кіевская старина. 1886. № 10. С. 392. 64 Сірий О. Грунська сотня: Реєстри, ревізії, сповідні розписи… С. 49–50. 65 Сірий О. Перегортаючи сторінки минулих літ. Полтава: Дивосвіт, 2019. С. 93. 66 ЦДІАК. Ф. 127. Оп. 102. Спр. 33397. Арк. 1. Siverian chronicle. 2024. № 5 47 тей, в них 446 дворів»67. На це гетьман наказує: «…находящіеся въ стороннемъ владеніи подданическіе дворы и угодія въ присутствіи оного господаря или отъ его поверенныхъ, отъ всехъ владельцовъ, ктобъ какова чина не былъ, отобрать все безъ упущенія и привер- нуть подъ Замокъ Гадяцкій»68. Якраз тут ми й зустрічаємо маєтність Скельського монастиря с. Павловочка (Мала Павлівка). Але все ж із 1757 р. і до 1761 р. монастир ще боровся за свої володіння, і ні гетьманська, ні Генеральна військова канцелярія не насмілювалися виконати рішення Ро- зумовського щодо «привернення» с. Павловочки під володіння Гадяцького замку. І тільки 24 вересня 1761 р. за черговою вказівкою гетьманської «Домовой Экономической канце- лярії» Генеральна Військова канцелярія наказала полковій Гадяцькій канцелярії с. Павло- вочку Грунської сотні все-таки «отобрать и причислить къ владенію Замка Гадяцкого» від монастиря Скельського. Отже, гетьман замахнувся на те, чого ніхто з його «антецессорів» собі не дозволяв, хо- ча ігумен та ченці денно й ночно молилися за гетьманів та український народ і проводили велику просвітницьку діяльність у краї. Це якраз і започаткувало секуляризацію монасти- рів в українських землях –складний, суперечливий і досить тривалий процес. Історіографія проблем секуляризації доволі велика, має концептуальні підходи щодо характеристики та значення цього процесу. Нерідко вивільнення суспільства від Церкви та релігійних практик вважають основним процесом раннього Нового часу. Питання пере- ходу від релігійного і церковного до світського й державного пов’язується не лише з від- чуженням церковного майна, але і з глибинними психологічними зсувами та утверджен- ням раціональних умов співіснування. Однак після духовного регламенту та заборони мо- настирям щодо придбання нерухомого майна 1728 р. кроки Розумовського цілком вигля- дають у русі імперських практик. Отже, гетьманська адміністрація здійснила кілька дрібних кроків з обмеження духо- венства. Можливо, певною мірою відвідувач столичних салонів та президент Академії по- трапив під вплив антиєзуїтських настроїв і неприязні до Церкви, однак переконливішим відчутно вплив на Розумовського його вчителя й помічника Григорія Теплова. 31 грудня 1761 р. ігумен Пустинно-Скельського Свято-Преображенського чоловічого монастиря Порфирій Туманський звернувся до Київського митрополита Арсенія Моги- лянського. У донесенні ігумен доводить до відома митрополита, що 26 листопада 1761 р. за рішенням Економічної канцелярії та вказівкою гетьмана графа Розумовського за орде- ром було забрано з-під ігуменського володіння: «по ордеру ... Разумовского з подвладенія Святопреображенского Пустиноскелского Монастира село Малую Павловочку к Еконо- міи Его Сіятелства под замокъ Гадяцкий, со всъми угодія отобрано»69. Пояснює, що це се- ло – основна монастирська маєтність і було надано їм ще за правління гетьмана Самойло- вича 80 років тому: «…а понеже оное село Павловочка в спокойное Пустиноскелскому монастиру владеніе надано зажизни Гетмана Самойловича чему будетъ близъ осми десяти летъ». А нині більше в монастиря підданих посполитих немає: «…іакож уже более при убогой Пустиноскелской обители никакихъ подданнихъ вовладеніи нетъ»70. З-за цього, зі слів ігумена, «Монастиръ Святопреображенский Пустиноскелский в самую крайную ску- дость и в бижденіе приведено»71. Судячи з листа, ігумен уже зовсім не сподівається на повернення цього володіння, і звернення побудовано більше як доповідь ігумена митрополиту про факт безповоротної втрати своєї маєтності й навіть не прохає повернути її скельським ченцям. Мабуть, перед цим ішла довга й виснажлива їх боротьба сумісно з митрополитом з домовою гетьман- ською Економічною канцелярією за ці володіння. Із цього донесення також видно, що інших посполитих містечка Грунь, Куземена раніше вже було забрано до замкових воло- дінь. Село ж Павловочка після 1761 р. вже значилося у володіннях Гадяцького замку, і згід- но із ревізією 1782 р. в ньому проживало 281 «душа» замкових підданих, які належали графу Кирилу Розумовському72. 18 липня 1785 р. Розумовський продав «въ ведомство казенное» більшу частину своїх Гадяцьких замкових маєтностей. Але вісім населених пунктів: х. Жидово-Долинський, с. Хитці, с. Сватки, м. Веприк, с. Комиші, с. Павлівка, сл. Борова і вищевказане с. Павло- 67 Бужинський М. Гадяцький ключ. Вип. 2. С. 49. 68 Там само. 69 ЦДІАК. Ф. 127. Оп. 1020. Спр. 33397. Арк. 1. 70 Там само. 71 Там само. Арк. 1 зв. 72 Ведомость о волости Гадячской … по последней ревизіи 1782 г. Труды Полтавской ученой архивной комиссіи, изданные под редакціей действительных членовъ Комиссіи И.Ф. Павловскаго, А.Ф. Мальцева и Л.В. Падалки. Полтава, 1914. Вип. 11. С. 116. Сіверянський літопис. 2024. № 5 48 вочка – були залишені графом у своєму володінні. Мала Павловочка (Павловочка, Мала Павлівка) у 1800 р. за заповітом відійшло до Лева Кириловича Розумовського, сина ко- лишнього гетьмана. Потім с. Мала Павловочка в 1803 р. продано таємному раднику, Кате- ринославському губернатору Михайлу Павловичу Миклашевському, а від нього Павло- вочка досталася Євгену Григоровичу Бразолю – онуку Грунського сотника Василя Бразо- ля, у володінні якого й була до реформи 1861 р. Яка ж доля Гадяцького ключа – гетьманського володіння після відставки Кирила Розу- мовського? Звільняючи з гетьманства Розумовського 10 листопада 1764 р., цариця Кате- рина «пожаловала» останньому «въ вечное и потомственное ему и детямъ его наследное владеніе … Замокъ Гадяцкій»73, перед цим провівши ревізію цих маєтностей. Тоді до зам- ку Гадяцького належало «44 маєтності, в них посполитих дворів 1456; бездвірних хат – 500. За державцями значилося 35 маєтностей, в них дворів 1109 та бездвірних хат 1162; різних власників у 7 маєтностях, де посполитих дворів – 60 і бездвірних хат – 136»74. У 1782 р. граф Кирило Розумовський отримав «жалувану» грамоту на ці маєтності, тобто зміг їх заповідати й продавати, і в 1785 р. продав практично всі ці маєтності в казну. Відтак, Гадяцький ключ, або Гадяцький замок, перестав існувати як господарська оди- ниця в 1785 р., коли його майно було розпродано. У довідковій літературі вказується, що рангове володіння та Гадяцький замок були ліквідовані в 1764 р., після відставки Розу- мовського від гетьманства, але це передчасне твердження, адже ще в 1778 р. Гадяцький замок функціонував як єдина господарська одиниця. Свідченням цього є дані зі сповідних розписів Петропавлівської церкви с. Павловочки 1778 р., де згадується сім’я дозорця зам- кового Микити Мулея75. Отже, на прикладі цих двох архівних справ відстежуються окремі аспекти життя Геть- манщини сер. XVIII ст.: адміністративно-господарська діяльність та складні соціально- майнові відносини різних верств населення України, на прикладі одної з гетьманських рангових маєтностей – Гадяцького замку. Це дає змогу більше уявити ці процеси на всій території України. Цінність цієї розвідки полягає в дослідженні діяльності гетьмана Укра- їни Кирила Розумовського вже як не гетьмана-козака, а гетьмана-графа, ставленика імпер- ського уряду. Допомагає охопити його адміністративно-господарську діяльність, зокрема у своїх рангових володіннях. Тут ми чітко зустрічаємо суперечності тогочасного буття: з одного боку, граф Кирило Розумовський, який, користуючись гетьманською владою та імперським заступництвом, намагається якнайбільше розбагатіти, потуривши навіть деякі традиції свого народу, не виявляючи тим самим належної поваги до своїх «антецессорів» та Церкви, а з іншого – йому протистоїть, хоча й негласно, козацька старшина: генераль- на, полкова та сотенна, разом із рядовим козацтвом. Бо, незважаючи на вказівки гетьмана про реквізицію маєтностей, ніхто на місцях не поспішав їх виконувати, подаючи непра- вильні звіти в гетьманську канцелярію, що й викликає невдоволення Розумовського. Секуляризуючи володіння Скельського монастиря, місцева влада протягом 10 років уже відкрито ігнорувала прямі вказівки Економічної канцелярії гетьмана К. Розумовсько- го щодо відбирання майна в Скельських ченців: на всіх рівнях – від управляючого гадяць- кими маєтностями – господаря Замку Богдановича, замкових дозорців, генеральної стар- шини. Робилося все, щоб посполитих с. Малої Павловочки Грунської сотні Гадяцького полку залишити в підданстві Скельського монастиря. Справа явно затягувалася в надії, що зміниться політика гетьмана по відношенню до Церкви. Мабуть, вирішувалася ця справа і на рівні Митрополита Київського. Ця розвідка ще раз довела тезу про єдність українського народу та різних верств насе- лення, незалежно від достатку та стану в боротьбі за відстоювання своїх традицій і «воль- ностей». Це дослідження дещо перекреслює уставлену думку про те, що в часи Гетьман- щини населення проживало окремими громадами: козачими та посполитими. Виявилося, що між козацтвом і посполитим населенням особливої різниці в побуті не було: вони одне в одного купляли маєтності, від одних до інших успадковували майно, що означало наяв- ність близьких родичів серед козаків і посполитих, а також шлюбів між ними. Перспективою подальших розвідок із цієї теми може бути залучення нових джерел і розширення територіальних меж дослідження. Особливе значення тут також має з’ясуван- ня ролі секуляризаційних процесів та змін сприйняття церковних інституцій, починаючи із середини XVIII ст. 73 Бужинський М. Гадяцький ключ. Вип. 2. С. 50. 74 Там само. 75 Сірий О. Грунська сотня: Реєстри, ревізії, сповідні розписи… С. 442. Siverian chronicle. 2024. № 5 49 References Hurzhii, O., Chukhlib, T. (1999). Hetmanska Ukraina [Hetmanʼs Ukraine]. Kyiv, Ukraine. Kryvosheia, V. (2008). Kozatska elita Hetmanshchyny [Cossack elite of the Hetmanate]. Kyiv, Ukrai- ne. Padalka, L. (2009). Proshloe Poltavskoi terrytoryy y ee zaselenye: yssledovanyia y materyaly s kartamy [The Past of Poltava territory and its settlement: studies and materials with maps]. Kharkiv, Ukraine. Petrenko, I., Siryi, O., Mykhailiuk, Yu. (2024). Sudova sprava pysaria Hrunskoi sotni Hadiatskoho pol- ku Yakova Chemkalskoho [The court case of Yakiv Chemkalskyi, scribe of the Hrun hundred of the Hadi- ach regiment]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 47–53. Polonska-Vasylenko, N. (1995). Istoriia Ukrainy [The history of Ukraine]. Kyiv, Ukraine. Putro, O. (2008). Hetman Kyrylo Rozumovskyi ta yoho doba (z istorii ukrainskoho derzhavotvorennia XVIII st.) [Hetman Kyrylo Rozumovsky and his era (from the history of Ukrainian state-building in the 18th c.)]. Kyiv, Ukraine. Siryi, O. (2019). Perehortaiuchy storinky mynulykh lit [Turning the pages of the past years]. Poltava, Ukraine. Siryi, O. (2020). Hrunska sotnia: Reiestry, revizii, spovidni rozpysy, metrychni zapysy 1734–1794 rr. [Hrun hundred: Registers, audits, confessionals, metric records of 1734–1794]. Poltava, Ukraine. Smolii, V. (1998). Ukraina kriz viky [Ukraine through the ages]. Kyiv, Ukraine. Петренко Ірина Миколаївна – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії, релігієзнавства та методик їх викладання Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (вул. Остроградського, 2, м. Полтава, 36000, Україна). Petrenko Iryna – doctor of historical sciences, professor, head of the department of World History, Religious Studies and Teaching Methods of Poltava V.G. Korolenko National Pedago- gical University (2 Ostrohradskyi street, Poltava, 36000, Ukraine). E-mail: poonsku@ukr.net Сірий Олександр Володимирович – член Національної спілки краєзнавців України (вул. Великотирнівська, 29/2, м. Полтава, 36034, Україна). Siry Oleksandr – member of the National union of local historians of Ukraine (29/2 Veliko- tyrnivska St., Poltava, 36034, Ukraine). E-mail: doc_seriy@ukr.net Боєчко Владислав Федорович – доктор історичних наук, професор, професор кафед- ри гуманітарних дисциплін Черкаської медичної академії (вул. Хрещатик, 215, Черкаси, 18000, Україна). Boiechko Vladyslav – doctor of historical sciences, professor, professor of humanitarian dis- ciplines department of Cherkasy medical academy (215 Kreshchatic St., Cherkasy, 18000, Ukra- ine). E-mail: osbb53@ukr.net «COLLECTING» BY HETMAN KYRYLO ROZUMOVSKY OF THE RANKING PROPERTIES OF THE GADYACH CASTLE IN THE HRUN HUNDRED OF THE GADYACH REGIMENT The purpose of the study is to research the economic activities of hetman Kyrylo Rozumovsky, in parti- cular, the return to their rank possessions of estates that were illegally distributed by «antecessors» and seized by people of various ranks and titles, for example: «attracting soil» to the hetmanʼs Gadyach posse- ssions, which were illegally used by «clergy and secular people of various ranks» of the Hrun hundred, and the secularization of the property of the Pustyno-Skelsky Spaso-Preobrazhensky cathedral in the form of a return to the possessions of Gadyach castle of commoners of the village of Pavlovochka of the Hrun hund- red. The methodological basis of the research is the principles of historicism, objectivity and systematicity. The work was prepared on the basis of an anthropological approach. When writing, problem-chronologi- cal, historical-genetic, analytical methods were used. The novelty of the research: as a result of the search, business-economic activities of hetman Kyril Ra- zumovsky in one of his high-ranking possessions – Gadyach castle and the role of the hetmanʼs household Economic chancellery were clarified. On the example of eviction of residents of the Hrun hundred of the Gadyach regiment from their homes built on the lands that were the property of the Gadyach castle and the taking away from the possession of the Pustyno-Skelsky Spaso-Preobrazhensky menʼs cathedral of the Commonwealth citizens of Pavlovochka village of the Hrun hundred shows the desire of hetman Kyrylo Ro- zumovsky for personal enrichment as a royal nobleman and tycoon. The research revealed an unusual, as for a Ukrainian hetman, Rozumovskyʼs attitude towards the «black» clergy, who, unlike his «ancestors», did not approve the right of the Skelsk monastery to the commoners of Pavlovochka village, but instead took them from the monasteryʼs possession to his own estate – the Gadyach castle. All of this helps to crea- te an even greater idea of the life and economic activity of different strata of the regionʼs population in the middle of the 18th c. Сіверянський літопис. 2024. № 5 50 Conclusion: along with the positive things that happened during the hetmanship of Kyrylo Rozumovsky for the development of Ukraine, his negative features were also manifested – the desire for enrichment, un- principledness, ignorance of the deep life of the people and their aspirations, which was dictated by the im- perial policy of Russia at the time. The study shows social stratification in society, which only increased over time. The subtext is about the protection of the common Cossacks from the side of the Cossack elders against the arbitrariness of the imperial officials – on the example of actions of Hrun hundred Chancellery and the General military chancellery – in opposition to the house hetmanʼs Economic chancellery headed by minister of state Hryhoriy Teplov – the gray cardinal of the Rozumovsky hetmanship. Key words: Gadyach castle, Gadyach regiment, Hrun hundred, General military office, Pustyno-Skels- ky monastery, hetmanʼs economic office, hetman Kyrylo Rozumovsky, Pavlovochka village. Дата подання: 25 травня 2024 р. Дата затвердження до друку: 26 вересня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Петренко, І., Сірий, О., Боєчко, В. «Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових ма- єтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку. Сіверянський літопис. 2024. № 5. С. 38–50. DOI: 10.58407/litopis.240504. Цитування за стандартом APA Petrenko, I., Siry, O., Boiechko, V. (2024). «Zbyrannia» hetmanom Kyrylom Rozumovskym ranho- vykh maietnostei Hadiatskoho zamku v Hrunskii sotni Hadiatskoho polku [«Collecting» by hetman Kyrylo Rozumovsky of the ranking properties of the Gadyach castle in the Hrun hundred of the Gadyach regi- ment]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5, P. 38–50. DOI: 10.58407/litopis.240504.

«Збирання» гетьманом Кирилом Розумовським рангових маєтностей Гадяцького замку в Грунській сотні Гадяцького полку

Репозитарії

Схожі ресурси