Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників

• Дата: 2024
• Автор: Солохненко, В.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
• Назва видання: Сiверянський літопис
• Теми: Дослідницькі нотатки
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199965
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників / В. Солохненко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 145-155. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Мета статті – систематизувати та схарактеризувати вітчизняну історіографію культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Наукова новизна роботи полягає в системному розкритті закономірностей і основних шляхів розвитку вітчизняної історичної думки щодо діяльності протестантів на українських землях Раннього нового часу. Методологічну основу дослідження становить історіографічний аналіз на основі принципів історизму, обʼєктивності та системності. Висновки. На основі досліджених історіографічних джерел виокремлено три етапи розвитку української історіографії культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Українська історіографія дорадянської доби (третя чверть XIX – поч. XX ст.) характеризується зародженням вітчизняних студій з історії української Реформації. Головною особливістю цього етапу є невелика кількість та фрагментарність досліджень, а також їх інтеграція до історії та культури інших держав. Учені української еміграційної історіографії (30-ті – кін. 70-х рр. XX ст.) переосмислюють важливість діяльності протестантів, уперше описуючи її як впливове явище саме українського культурно-історичного простору. Дослідники часів незалежності (з поч. 1990-х рр. і до нашого часу) окреслюють коло нових наукових проблем, вирішення яких потребує міждисциплінарного підходу. Українська Реформація починає сприйматися як повноправний, але специфічний учасник загальноєвропейського реформаційного руху. Однак в останнє десятиліття в українській історіографії культурно-просвітнього виміру Реформації та протестантизму можна спостерігати кризові явища методологічного та фактографічного характеру, спричинені розпорошеністю письмових джерел та їхньою нечіткою історичною належністю.