Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників

Мета статті – систематизувати та схарактеризувати вітчизняну історіографію культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Наукова новизна роботи полягає в системному розкритті закономірностей і основних шляхів розвитку вітчизняної історичної думки щодо діяльно...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2024
Автор:	Солохненко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Дослідницькі нотатки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199965
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників / В. Солохненко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 145-155. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199965
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1999652024-11-08T20:00:17Z Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників Солохненко, В. Дослідницькі нотатки Мета статті – систематизувати та схарактеризувати вітчизняну історіографію культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Наукова новизна роботи полягає в системному розкритті закономірностей і основних шляхів розвитку вітчизняної історичної думки щодо діяльності протестантів на українських землях Раннього нового часу. Методологічну основу дослідження становить історіографічний аналіз на основі принципів історизму, обʼєктивності та системності. Висновки. На основі досліджених історіографічних джерел виокремлено три етапи розвитку української історіографії культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Українська історіографія дорадянської доби (третя чверть XIX – поч. XX ст.) характеризується зародженням вітчизняних студій з історії української Реформації. Головною особливістю цього етапу є невелика кількість та фрагментарність досліджень, а також їх інтеграція до історії та культури інших держав. Учені української еміграційної історіографії (30-ті – кін. 70-х рр. XX ст.) переосмислюють важливість діяльності протестантів, уперше описуючи її як впливове явище саме українського культурно-історичного простору. Дослідники часів незалежності (з поч. 1990-х рр. і до нашого часу) окреслюють коло нових наукових проблем, вирішення яких потребує міждисциплінарного підходу. Українська Реформація починає сприйматися як повноправний, але специфічний учасник загальноєвропейського реформаційного руху. Однак в останнє десятиліття в українській історіографії культурно-просвітнього виміру Реформації та протестантизму можна спостерігати кризові явища методологічного та фактографічного характеру, спричинені розпорошеністю письмових джерел та їхньою нечіткою історичною належністю. The purpose of the article – is to systematise and characterise the domestic historiography of the cultural and educational activities of Protestants in the Ukrainian territories in the 16th–17th c. The scientific novelty of the work lies in the systematic disclosure of patterns and main ways of development of domestic historical thought on activities of Protestants in the Ukrainian lands of the Early modern period. The methodological basis of the study is historiographical analysis based on principles of historicism, objectivity and systematicity. Conclusions. On the basis of the studied historiographical sources, three stages of development of the Ukrainian historiography of cultural and educational activities of Protestants in Ukraine in the 16th–17th c. were identified. The Ukrainian historiography of the pre-Soviet era (the third quarter of the 19th – the early 20th c.) is characterised by the emergence of domestic studies on the history of the Ukrainian Reformation. The main feature of this stage is the small number and fragmentation of studies, as well as their integration into the history and culture of other states. Scholars of Ukrainian emigration historiography (30s – late 70s of the 20th c.) rethink the importance of Protestant activity, describing it for the first time as an influential phenomenon of the Ukrainian cultural and historical space. Researchers since independence (from the early 1990s to the present) have outlined a range of new research problems that require an interdisciplinary approach. The Ukrainian Reformation starts to be perceived as a full-fledged, but specific participant in the pan-European reformation movement. However, in the last decade, the Ukrainian historiography of the cultural and educational dimension of the Reformation and Protestantism has been experiencing methodological and factographical crises caused by the dispersion of written sources and their unclear historical affiliation. 2024 Article Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників / В. Солохненко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 145-155. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240517 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199965 274-75(477)«157/165» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки
spellingShingle	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки Солохненко, В. Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників Сiверянський літопис
description	Мета статті – систематизувати та схарактеризувати вітчизняну історіографію культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Наукова новизна роботи полягає в системному розкритті закономірностей і основних шляхів розвитку вітчизняної історичної думки щодо діяльності протестантів на українських землях Раннього нового часу. Методологічну основу дослідження становить історіографічний аналіз на основі принципів історизму, обʼєктивності та системності. Висновки. На основі досліджених історіографічних джерел виокремлено три етапи розвитку української історіографії культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Українська історіографія дорадянської доби (третя чверть XIX – поч. XX ст.) характеризується зародженням вітчизняних студій з історії української Реформації. Головною особливістю цього етапу є невелика кількість та фрагментарність досліджень, а також їх інтеграція до історії та культури інших держав. Учені української еміграційної історіографії (30-ті – кін. 70-х рр. XX ст.) переосмислюють важливість діяльності протестантів, уперше описуючи її як впливове явище саме українського культурно-історичного простору. Дослідники часів незалежності (з поч. 1990-х рр. і до нашого часу) окреслюють коло нових наукових проблем, вирішення яких потребує міждисциплінарного підходу. Українська Реформація починає сприйматися як повноправний, але специфічний учасник загальноєвропейського реформаційного руху. Однак в останнє десятиліття в українській історіографії культурно-просвітнього виміру Реформації та протестантизму можна спостерігати кризові явища методологічного та фактографічного характеру, спричинені розпорошеністю письмових джерел та їхньою нечіткою історичною належністю.
format	Article
author	Солохненко, В.
author_facet	Солохненко, В.
author_sort	Солохненко, В.
title	Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників
title_short	Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників
title_full	Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників
title_fullStr	Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників
title_full_unstemmed	Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників
title_sort	культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті xvi – середини xvii ст. у працях вітчизняних дослідників
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Дослідницькі нотатки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199965
citation_txt	Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників / В. Солохненко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 145-155. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT solohnenkov kulʹturnoprosvítnâdíâlʹnístʹprotestantívnaukraínsʹkihterenahdrugoíčvertíxviseredinixviistupracâhvítčiznânihdoslídnikív
first_indexed	2024-11-10T19:34:41Z
last_indexed	2024-11-10T19:34:41Z
_version_	1815365321792421888
fulltext	Siverian chronicle. 2024. № 5 145 ДОСЛІДНИЦЬКІ НОТАТКИ УДК 274-75(477)«157/165» Володимир Солохненко • КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОТЕСТАНТІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників DOI: 10.58407/litopis.240517 © В. Солохненко, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0001-5125-0833 Мета статті – систематизувати та схарактеризувати вітчизняну історіографію культур- но-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Наукова новиз- на роботи полягає в системному розкритті закономірностей і основних шляхів розвитку вітчизня- ної історичної думки щодо діяльності протестантів на українських землях Раннього нового часу. Методологічну основу дослідження становить історіографічний аналіз на основі принципів істо- ризму, обʼєктивності та системності. Висновки. На основі досліджених історіографічних джерел виокремлено три етапи розвитку української історіографії культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Українська історіографія дорадянської доби (третя чверть XIX – поч. XX ст.) характеризується зародженням вітчизняних студій з історії української Реформації. Головною особливістю цього етапу є невелика кількість та фрагментар- ність досліджень, а також їх інтеграція до історії та культури інших держав. Учені української еміграційної історіографії (30-ті – кін. 70-х рр. XX ст.) переосмислюють важливість діяльності протестантів, уперше описуючи її як впливове явище саме українського культурно-історичного простору. Дослідники часів незалежності (з поч. 1990-х рр. і до нашого часу) окреслюють коло но- вих наукових проблем, вирішення яких потребує міждисциплінарного підходу. Українська Реформа- ція починає сприйматися як повноправний, але специфічний учасник загальноєвропейського рефор- маційного руху. Однак в останнє десятиліття в українській історіографії культурно-просвітнього виміру Реформації та протестантизму можна спостерігати кризові явища методологічного та фактографічного характеру, спричинені розпорошеністю письмових джерел та їхньою нечіткою історичною належністю. Ключові слова: Ранній новий час, Реформація, протестантизм, культурно-просвітня діяль- ність, українська історіографія. Вивчення політичної, соціальної чи культурної історії Європи XVI–XVII ст. не можли- ве без дослідження Реформації – широкого суспільно-релігійного руху, що став реакцією на духовну й культурну кризу Західної Церкви та феодальних відносин. Він швидко по- ширився на більшість європейських країн, а з другої чверті XVI ст. – і на українські землі, які в той час перебували у складі інших держав. Реформація надала поштовх до якісних змін у середині католицької церковної організації, сприяла глибокому переосмисленню місця людини в суспільстві та призвела до утворення нової християнської деномінації – протестантизму. Одним із найголовніших конфесійних завдань нововірців було, як вони це визначали, «повернення людині Біблії», що базувалося на перетворенні ренесансного «Ad Fontes» у реформаційне «Ad Scriptura»1. Щоб Святе Письмо стало доступним та зрозумілим для лю- дей, протестанти розгорнули активну перекладацьку, освітню та проповідницьку діяль- ність. Видавнича справа стала головною запорукою успішної реалізації цих компонентів. 1 Любащенко В. Україна і «Словʼянська Реформація» Анджея Венгерського: сучасне прочитання. Проблеми словʼянознавства. Львів, 2014. Вип. 63. С. 30. Сіверянський літопис. 2024. № 5 146 Прикметно, що там, де з’являлися протестантські громади, майже одночасно виникали школи та друкарні. Для того, щоб проповідь нового вчення була успішною, протестанти перекладали багато церковних і світських книг на національні мови. Водночас масова освіта допомагала реалізовувати реформаційну ідею про те, що спілкування між Богом і людиною повинно відбуватися без посередництва представників Церкви, а вірянин має сам уміти знаходити для себе провідні концепти Святого Письма. На авансцену виходить людина, яка, на відміну від середньовічних уявлень, є досить сильною та вільною вирішу- вати свою долю, однак успішною вона буде тільки тоді, коли довірить своє життя Богові. Такі погляди, незважаючи на реакційні прояви, знайшли своє втілення в тогочасній філо- софській та суспільно-релігійній думці. Упродовж наступних століть ці ідеї досить часто відроджувалися як частина того чи іншого культурного руху, філософської школи чи як складова інших історичних процесів. Саме тому в наш час європейська історіографія Реформації являє собою багаторівневу, різнодискурсивну та комплексну базу історичних, теологічних, філологічних, мистецтво- знавчих і філософських досліджень. Західноєвропейські науковці плідно працюють над проблематикою діяльності протестантів, їх соціокультурним впливом на різні сфери жит- тя суспільства. Але вони рідко розглядають терени сучасної України та Білорусі як тери- торії, де реформаційний рух залишив помітний культурний слід. Важливе місце в історіографії діяльності протестантів посідає доробок учених із країн Східної Європи: Польщі, Білорусі, Литви. Однак більшість цих робіт присвячені історії Великого Князівства Литовського або Речі Посполитої без виокремлення українського елементу, що обумовлює фрагментарну належність таких досліджень до вивчення україн- ської Реформації. Вітчизняна наукова спадщина має відносно невелике коло робіт, пов’язаних із куль- турно-просвітніми здобутками Реформації. Це обумовлено ідеологічними, політичними, релігійними та культурними реаліями історичного розвитку як України, так і української науки в XIX–XX ст. Мета цієї роботи – систематизувати та схарактеризувати вітчизняні наукові досліджен- ня культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI– XVII ст. У розвитку вітчизняної історіографії цього питання можна виокремити етапи, що по- мітно відрізнялися один від одного. Ця різниця зумовлена поступовим відкриттям нових джерел, зміною наукових підходів та парадигм досліджень, особистісним ставленням ав- торів до досліджуваної проблематики тощо. Умовно можна виділити три етапи: – українська історіографія дорадянської доби (третя чверть XIX – поч. XX ст.); – українська еміграційна історіографія (30-ті – кін. 70-х рр. XX ст.); – історіографія часів незалежності (з поч. 1990-х рр. і до нашого часу). Вибір нижньої хронологічної межі дослідження пов’язаний із тим, що вся наявна ін- формація про культурно-просвітницьку діяльність протестантів до третьої чверті XIX ст. має статус історичних джерел. Це різноманітні «передмови» до видань, «катехизиси», листи протестантських діячів, поодинокі згадки в полемічній та іншій літературі. Дорадянську добу можна схарактеризувати як час зародження вітчизняних досліджень з історії української Реформації. Вони не були масовими і, зазвичай, входили до складу дотичних до тематики наукових студій. Дослідники того часу позиціонують усі прояви протестантського руху як частину польської Реформації, майже не виокремлюючи україн- ський аспект. Це пов’язано з історіографічною концепцією, за якою Реформація в Речі Посполитій трактується як «польська Реформація», яка поширювалася й на всі народи, що були у складі об’єднаної держави. Ця концепція впливала на дослідників інших націо- нальних історіографій, які, здебільшого, погоджувалися з такою думкою, оскільки Поль- ща по праву вважається епіцентром розвитку реформаційного та контрреформаційного руху в Східній Європі XVI–XVII ст. Одним із перших дослідників, хто звернув увагу на культурно-просвітню діяльність протестантів, був Орест Іванович Левицький. У праці «Социнианство в Польше и Юго- Западной Руси», яка побачила світ 1882 р. у журналі «Киевская старина», автор досліджує діяльність громад та окремих представників социніанської та антитринітарської течій протестантизму на Волині2. О. Левицький, оперуючи багатим фактологічним матеріалом, описує статус і становище социніанської шляхти в тогочасному суспільстві. Значну увагу приділено полеміці між православними та протестантськими діячами, їхнім основним ро- ботам та епістолярній спадщині. Окрему частину роботи присвячено Костянтину Острозь- 2 Левицкий О. Социнианство в Польше и Юго-Западной Руси. Киевская старина. 1882. № 4. С. 25–57; № 6. С. 193–224. Siverian chronicle. 2024. № 5 147 кому, якого, на думку дослідника, вважали своїм культурним покровителем як православ- ні, так і протестантські діячі. Автор також подає інформацію про один зі знайдених руко- писних примірників Євангелія Валентина Нагалевського, описує його стан та аналізує пе- реважно передмову «до ласкавого чительника», яка була написана в дусі социніанського вчення. Багато уваги автор приділив культурно-просвітній діяльності протестантських громад, згадуючи про їхні друкарні, школи та проповідницьку діяльність. Важливим є ін- формаційний блок про ректорів «высшего социніанскаго училища» в Киселині Євстафія Киселя (автора та видавця «Антипології» – відповіді на «Апологію» Мелетія Смотрицько- го), Людвіга Голайсена, Петра Стегмана і Теодора Симонда, які згадуються ще й як пере- кладачі та книговидавці. Описуючи діяльність головних покровителів социніан: роди Гой- ських, Чапличів, Сенют, Пронських, – дослідник указує на те, що саме завдяки патронам протестанти могли поширювати свою місію. Також він наводить факти, які підтверджу- ють, що у Гощі, Ляхівцях та Берестечку теж існували протестантські видавничі осередки. О. Левицький, послуговуючись значною кількістю джерел, зміг дослідити генезу та зане- пад социніанських та антитринітарських громад на прикладі одного з історичних регіонів України – Волині, а також уперше дослідив, наскільки масовою та широкою була куль- турно-просвітня діяльність протестантів на наших землях. Східноєвропейську Реформацію одним із перших досліджував Микола Миколайович Любович – відомий історик-славіст свого часу. У 1883 р. він захистив у Варшавському університеті магістерську дисертацію «История реформации в Польше: кальвинисты и антитринитарии (по неизданным источникам)»3. Автор характеризує польську Реформа- цію як особливе явище в історії Європи, акцентує на швидкості проникнення та бурхли- вості її розвитку, описує політичні, релігійні та ідеологічні протиріччя, які вона принесла в тогочасне суспільство. М. Любович не зупиняється на дослідженні тільки польських ет- нічних земель, опрацьовуючи коло джерел, що стосується всіх територій Речі Посполитої. Особливу увагу в роботі приділено саме польським діячам реформації. Автор досить де- тально описує аспект політичної боротьби в контексті релігійних змін, що відбулися в країні. Останні три розділи роботи присвячені історії взаємовідносин протестантських де- номінацій, їхній культурній та ідеологічній конфронтації. У додатках М. Любовичем зі- браний значний масив неопублікованих до того часу джерел: листи чиновників, постано- ви церковних синодів, розпорядження Сигізмунда ІІ і т. д. У 1890 р. М. Любович захистив докторську дисертацію4, яка стала ідейним та хронологічним продовженням його магіс- терської роботи. Дуже цінним наративом з історії українського реформаційного руху є монографія Кос- тянтина Васильовича Харламповича «Западнорусские православные школы XVI и на- чала XVII в., отношение их к инославным, религиозное обучение в них и заслуги их в де- ле защиты православной веры и Церкви», що була видана в Казані 1898 р.5 Ця робота по- ділена на три розділи, кожен з яких присвячений католицьким, протестантським та право- славним освітнім осередкам відповідно. Автор на основі великої кількості джерел аналі- зує стан освіти в XVI – поч. XVII ст. на українських етнічних землях, формуючи цілісну картину освітніх відносин між різними конфесіями. К. Харлампович описує проникнення та розповсюдження реформаційного руху на ет- нічних українських землях, причини його успіху, кількість шкіл, їх матеріальне забезпе- чення, внутрішні та зовнішні особливості функціонування навчальних осередків різних протестантських деномінацій. Крім того, він наводить перелік конкретних навчальних за- кладів (час їх утворення, діяльності, занепаду), ключових діячів, відомих випускників то- що. Цікавою є думка автора про те, що протестантські школи є більш схожими з німець- кими протестантськими освітніми осередками, ніж із католико-єзуїтськими6. У цілому, автор високо оцінює освітню діяльність протестантів: «Они тем и выиграли, что старались удовлетворить потребности в просвещении и дали полное развитие род- ному слову. Как широко смотрели польские протестанты на школы и образование, видно и из того факта, что они еще с 1550 г. стали заводить даже женские училища»7. Водночас автор, базуючись на одиничних прикладах, робить доволі стандартні для то- го часу висновки про незначний вклад протестантів у освітню справу в Речі Посполитій: «…просвещение протестантское было ниже приобретенной им славы. Если добавим, 3 Любович Н. История реформации в Польше. Кальвинисты и антитринитарии (по неизданным источникам). Варшава, 1883. 392 с. 4 Назва дисертації: «Начало католической реакции и упадок реформации в Польше». 5 Харлампович К. Западнорусские православные школы XVI и начала XVII в., отношение их к инославным, религиозное обучение в них и заслуги их в деле защиты православной веры и Церкви. Казань: Типо- литогр. Императ. Ун-та, 1898. 524 c. 6 Там само. С. 167. 7 Там само. С. 150–151. Сіверянський літопис. 2024. № 5 148 что польско-русские сторонники реформации не относились равнодушно к школам дру- гих исповеданий и вредили им, где это было можно, то этим должны еще более ограни- чить их значение в истории развития просвещения в польско-литовском государстве»8. Дослідник робить доволі типові висновки для свого часу, що Реформація – це «польское явление», яке лише дотично стосується українських земель. Окремою сторінкою в розвитку української історіографії є дослідження Михайла Сергійовича Грушевського. Попри те, що мислитель не створив праць, спеціально при- свячених Реформації та протестантизму, декілька студій з його доробку актуальні для на- шого дослідження: VІ том «Історії України-Руси» «Життє економічне, культурне, націо- нальне XIV–XVII в.» (1907 р.)9; «Культурно-національний рух на Україні в XVI–XVII ст.» (1912 р.)10 та «З історії релігійної думки на Україні» (1925 р.)11. У кожній із цих робіт М. Грушевський присвятив один чи декілька розділів Реформації на українських землях. М. Грушевський пише, що «преславний культурний і релігійний европейський рух ХVІ віку сам по собі дуже мало зачепив українське громадянство. Правда в краях, де вже за- корініло ся польське панство … вже в середині ХVІ в. появляють ся нововірскі громади, проповідники й школи, але до таких розмірів, як в землях польських, реформаційний рух не доходив і тут»12. Дослідник вважає, що Польща справді була важливим східноєвропейським центром Реформації, а в Україні та Білорусі ми можемо спостерігати тільки її «відгомони» (автор навіть назвав розділ в одній із книг: «Реформація та її відгомони на Україні»). Протес- тантський рух у Білорусі М. Грушевський оцінює як більш якісний, швидкий та масові- ший, ніж в Україні, що зумовлено, на його думку, значно більшою підтримкою цього руху в Білорусі не тільки шляхтою, а й іншими відомими людьми, серед яких дослідник ви- окремлює Миколу-Христофора Радзивілла Чорного. Науковець зазначає, що рух протестантизму не був популярний серед соціальних «ни- зів», досить докладно він описує насадження його силою, дозволяючи собі оціночні ви- словлювання щодо цього. Так, він пише: «Протестантський рух, такий, здавало ся, силь- ний і повний житєвих сил, ледво дожив до початків XVII в.; він не пройшов в глубину на- родніїх мас, зіставши ся вірою екзотичною (німецькою), велико-панською, а і в сих пан- ських кругах теж не запустив глубшого коріння і переважно скінчив своє істнованнє з тим поколїннєм, що тим нововірством запалило ся»13. Дослідник також підкреслював, що одним із найважливіших позитивних наслідків реформаційного руху «був розвій письмен- ства, особливо популярного, на народній мові й заходи коло розповсюднення й піднесення осьвіти»14. Дослідник вважав, що Реформаційний рух зміг «оживити» багато ідей, а також стати прикладом добре продуманої культурно-просвітньої діяльності представникам інших кон- фесій: «Значіннє ж євангелицького руху для українського життя (значіннє все таки дуже поважне) полягає у тім, що він чимало причинився до розбурхання сього приспаного світу своєю активністю та енергією, давши йому певні взірці, використані православними цер- ковними й національними діячами, перенесені в українські обставини і до них приноровле- ні»15. Отже, М. Грушевський вважав, що Реформація та протестантизм через низку причин не змогли стати вагомою частиною культурної складової на наших землях, ба більше, він вважає ці течії поверховими. Водночас, він зазначає, що головним здобутком цих рухів є початок національно-культурного відродження на українських теренах, але вже під по- кровительством православних діячів, які, як і католики, отримали сучасні взірці для влас- них культурно-просвітніх реформ. Окремої згадки заслуговує осмислення реформаційного руху Михайлом Петровичем Драгомановим. У «Передньому слові (До “Громади”)» 1878 р. учений, стисло описуючи свою концепцію організованої федерації на основі громадського та місцевого самовряду- вання, гарантії природних прав і свобод людини (на зразок США чи Швейцарії), декілька 8 Харлампович К. Западнорусские православные школы... С. 151–152. 9 Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. Київ: Андронум, 2021. Т. VІ: Житє економічне, культур- не, національне XIV–XVII в. 540 с. 10 Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI–XVII ст. Київ: Дніпросоюз, 1919. 258 с. 11 Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. Львів: Друкарня наукового товариства ім. Шевченка, 1925. 192 с. 12 Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI–XVII ст. С. 46. 13 Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. … Т. VІ: Житє економічне, культурне, національне XIV– XVII в. С. 355. 14 Там само. С. 363. 15 Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. С. 70. Siverian chronicle. 2024. № 5 149 раз згадує протестантів XVI–XVII ст. як приклад об’єднаних громад, які могли б стати прототипом, певним втіленням адміністративної одиниці в такій формі держави16. Виступаючи проти радикального клерикалізму та його згубного впливу на розвиток державності, М. Драгоманов зазначає, що протестантські ідеї максимально наблизили Україну до західноєвропейського раціоналізму та могли сформувати деякі елементи гро- мадянського суспільства, можливо навіть державності, на основі спільності всіх «гро- мад»: «Чи природна сила розуму наших людей, чи те, що вони здавна мусили знатись з людьми усякої віри (з греками, з італьянцями по Чорному морю в XIV–XV ст., з ляхами, з німцями, з усякими лютерами, кальвінами, социніанами і т. і., котрими кишіло русько- польське королівство в XVI–XVII ст., до котрих приставали й пани й міщани), тільки ж ще в XVI–XVII ст. наша Україна була найближче, ніж коли-небудь, до тих думок, які по- могли в Європі перемінити панські церковні порядки на громадські, а далі й увільнити ро- зум громадський од путів попівської науки … Впять-таки наша Україна була найближча до тих думок, котрі довели всю Європу до зміни церковної (реформації) якраз тоді, коли наші прості люди найбільше повставали за свою волю, а наша порода була найближче до спільності всіх своїх громад»17. У цих прагненнях М. Драгоманов прирівнює діяльність православних братств і протес- тантів, пишучи про те, що ці рухи не були даремними, а змогли започаткувати ідею толе- рантності, яка пізніше знайде нових поборників: «Діло не дійшло до того, щоб у нас заложились цілком громадські церкви, як там, де подібний же рух серед громад міщанських довів до кальвінства, індепенденства і т. і. Тільки ж все-таки братства й увесь рух церковний XVI–XVII ст. пройшов не дурно. З са- мих попів наших повиходили люди, котрі й в Московщині навчали людей тому, що в XVII ст. навчали дальші парослі протестантства (армініани, латітундарії, деїсти), то- му що не самі тільки грецькі християни – християни»18. Отже, М. Драгоманов вважає, що Реформаційні ідеї у XVI–XVII ст. могли дуже пози- тивно вплинути на розвиток українського суспільства та навіть державності, чого, внаслі- док військово-політичних потрясінь того часу, на жаль, не сталося. На думку автора, деякі з цих ідей, як от релігійна толерантність, усе ж були сприйняті суспільством. Новим етапом дослідження Реформації в Україні могла б стати історіографія часів ра- дянської держави. Але в радянській Україні дослідження Реформаційного руху, а тим па- че протестантизму, фактично було відсутнє. У часи раннього УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) ми спостерігаємо декілька спроб концептуально продовжити та дещо розширити здобутки попередників. Але ці праці досить швидко заборонялися радянською владою, а їх авторів починали переслідувати. Дуже цінною для української філологічної та історичної науки цього часу є монумен- тальна студія Михайла Степановича Возняка – «Історія української літератури» у трьох томах, що вийшла у Львові в ЗНТШ у 1920, 1921 та 1924 рр. відповідно. Майже одразу після публікації праця була заборонена в СРСР. Перевидання роботи у 2-х книгах відбу- лося тільки у 1992–1994 рр.19 Видання супроводжувала передмова публікатора – М. Гна- тюка, де з’ясовано причини довголітнього вилучення книги із наукового обігу та розвін- чано несправедливі ідеологічно мотивовані закиди радянської соціологічної критики. У другому томі роботи, у розділі «Під подувом протестантизму», М. Возняк аналізує внесок протестантів у розвиток їхньої літератури XVI–XVII ст. Не відступаючи від думки попередників про «незакорінення» та поверховість реформаційних ідей, дослідник значно вище оцінює культурно-просвітницьку діяльність протестантів на українських теренах, їх вплив на тогочасну культуру й суспільство. Аналізуючи відомі на той час літературні ро- боти протестантів («Катехизис» Симона Будного, «Лист половця Івана Смерти до Воло- димира Великого», «Євангеліє» Василя Тяпинського, «Передмова до Євангелія» Нагалев- ського, уривки полемічних творів), науковець високо оцінює якість цих творів, їх мовне та друкарське оформлення, звертаючи увагу на те, що вони були написані «народною» мовою, а не латиною чи церковнослов’янською. У 1929 р. в Києві побачила світ робота Олександра Антоновича Савича, що мала назву «Нариси з історії культурних рухів на Вкраїні та Білорусі»20, за яку він був звинува- чений у недотриманні «марксистсько-ленінської методології», звільнений з посади завіду- вача кафедри історії народів СРСР Пермського індустріально-педагогічного інституту й «відправлений» у Ярославський педагогічний інститут. 16 Драгоманов М. Громада: Українська збірка. Переднье слово. Женева: Печатньа «Громади», 1878. 101 с. 17 Там само. С. 24–25. 18 Там само. С. 25. 19 Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. Львів: Світ, 1992. Кн. 1. 696 с.; Кн. 2. 555 с. 20 Савич А. Нариси з історії культурних рухів на Вкраїні та Білорусі. Київ: Всеукраїнська академія наук, 1929. 128 с. Сіверянський літопис. 2024. № 5 150 «Нариси…» концептуально є досить схожими з працею К. Харламповича, із яким ав- тор листувався протягом усього часу роботи над дослідженням, і який, до того ж, був ре- цензентом цього наративу. У листі до М. Грушевського (1 грудня 1927 р.) К. Харлампо- вич рекомендував видати цю працю й повідомляв, що «автор цінує зауваження М. Гру- шевського і виконає їх»21. О. Савич робить акцент на політичній боротьбі між шляхтою, духовенством і цент- ральною владою, яка, як він пише, була важливіша для політично активного суспільства, ніж духовні та культурні питання. У його розумінні суспільно-політичний аспект є основ- ною причиною як успіху, так і занепаду Реформації. Автор не заперечує заслуг протестан- тів у розвитку народної мови, шкільництва та друкарства, проте вважає це другорядним фактором реформаційного руху порівняно з політичним. Наслідуючи М. Грушевського, автор також підкреслює, що білоруські землі були охоплені реформаційними ідеями знач- но ширше й глибше, ніж українські. У наступні роки тема Реформації та протестантизму «зникає» з кола наукових інтере- сів дослідників не тільки України, а й усього СРСР. Тільки у 1964 р. в Москві було засно- вано Інститут наукового атеїзму, де під керівництвом російських учених, які дотримува- лися марксистсько-ленінської методології, почала друкуватися серія книг «Бібліотека “Сучасні релігії”». Праці, що побачили світ у цій серії, були покликані показати населен- ню весь «негатив» і «вислугу протестантизму перед капіталізмом» з позицій наукового атеїзму та класової боротьби. Ми не можемо виокремити радянську історіографію рефор- маційного культурно-просвітнього руху через упередженість авторів і тотальну цензуру, притаманну цьому періодові. Ті ж одиничні роботи, що були створені, мали науково-по- пулярний характер і розповідали про протестантизм та Реформацію як «чужорідні явища для нашої історії та культури». Другим етапом розвитку вітчизняних досліджень з історії реформаційного руху та діяльності протестантів можна вважати українську еміграційну історіографію 30-х – кін. 70-х рр. XX ст. Саме в цей час за кордоном виникає декілька важливих праць із до- сліджуваної нами проблематики. На відміну від наукового доробку «дорадянського» пері- оду, в еміграційній історіографії наявне переосмислення того, яке значення мали Рефор- мація та протестантизм для України. Дослідники вже не говорять про Реформацію як не- помітну подію чи «відгомін» польського надбання, а характеризують її як явище, що вплинуло на культурно-просвітній розвиток українських земель. Дослідники цього періо- ду намагаються обережно «долучити» українську Реформацію до європейської, проводя- чи деякі паралелі між українськими та європейськими проявами цього руху. Однак об’єк- том дослідження в цей час є не загальні реформаційні ідеї та концепти, а практична діяль- ність протестантів на наших землях. Попри це, в загальному контексті бачення минулого, Реформація на українських теренах все одно залишається в тіні інших подій. Однією з ключових наукових розвідок цього періоду є монографія Степана Онисимо- вича Сірополка «Історія освіти в Україні», що була вперше надрукована 1937 р. у Львові за кошти товариства «Взаємна поміч українського вчительства» і перевидана тільки у 2001 р.22 У ній висвітлено питання розвитку освіти в Україні від, як зазначає автор, «по- чатків нашої історії до недавніх віків»23. Незважаючи на доволі стандартний виклад зародження, розвитку та занепаду протес- тантського просвітнього руху, С. Сірополко відводить протестантам роль рушія, що при- звів до багатьох змін в інших конфесіях: «Усі ті школи – католицькі, єзуїтські, Замой- ська академія – внесли дещо нове з того, що дав реформаційний рух. Старі наші школи, розуміється, ніяк не могли конкурувати з ними своєю програмою. … Тому українські пат- ріоти прийшли до думки про необхідність реформувати і своє шкільництво»24. Ставлячись негативно, навіть дещо упереджено, до діяльності єзуїтів в освітній справі, автор уперше в українській історіографії припускає наявність зв’язку між діяльністю пра- вославних братств із протестантським освітнім досвідом, водночас простежуючи ці самі впливи в Острозькій словʼяно-греко-латинській школі. Дослідник, порівнюючи освітні методики католиків і протестантів, досить прискіпливо проаналізував навчальні програми нововірчих шкіл, знаходячи в них як прогресивні моменти, так і критичні недоліки, які за- важали повноцінному впровадженню такої системи освіти на наших землях. У 1942 р. у Празі була надрукована новаторська для тогочасної української історіогра- фії двотомна праця митрополита Іларіона (Івана) Огієнка «Українська Церква: нариси з 21 Ніжинська філія Державного архіву Чернігівської області. Ф. Р-1235. Оп. 1. Од. зб. 806. Арк. 12. 22 Сірополко С. Історія освіти в Україні. Київ: Наукова думка, 2001. 912 с. 23 Там само. С. 21. 24 Там само. С. 61. Siverian chronicle. 2024. № 5 151 історії Української Православної Церкви»25. Сім великих розділів цієї роботи присвячені XVI–XVII ст., де поряд з історією православної Церкви автор приділяє велику увагу й ін- шим релігійним конфесіям в Україні. Характеризуючи культурно-просвітнє становище українських земель, дослідник дуже схвально відгукується про реформаційний рух в Україні, уперше показуючи його не «від- гомоном», а однією з повноправних, бодай і специфічних, частин Реформації в цілому. Він не заперечував концепцію проникнення в Україну протестантизму з теренів Польщі, але, на його думку, українська інтелігенція, на відміну від польської еліти, узяла з цього руху не ідеї реалізації політичної боротьби чи церковної організації, а засоби, за допомо- гою яких можна було вийти з культурної кризи, у якій перебувало тогочасне суспільство. Так, автор зазначає: «Реформація принесла українському народові багато нових ідей, здійснення яких відразу підвищувало нашу духовну культуру; не всі ці ідеї були зовсім но- вими, але їх широке становлення й швидке поширення до самих народних низів були зовсім нові і принесли нам загальне зацікавлення тими питаннями, про які давніше тільки мари- ли окремі одиниці»26. Декілька разів дослідник підкреслює той факт, що українська Реформація є повноцін- ним явищем Реформації європейської, наприклад, коли оцінює конкретні заслуги діяль- ності протестантів, серед яких на чільне місце ставить відродження народної мови в літе- ратурі та богослужінні: «...в Україні, як то ми бачили, і в інших європейських та слов’ян- ських народів Реформація покликала до життя народну мову як мову літературну. До того часу літературною мовою була в нас мова церковнослов’янська, як у народів като- лицьких – латина. Це тільки з часу Реформації прийнято в Україні мовою літературною живу народну мову, і стали вже нею писати книжки; до цієї доби не маємо ані одної книжки, писаної живою українською мовою. Українська жива мова, ставши з половини XVI ст. мовою Св. Письма й Церкви, тим самим вже ставала й мовою літературною … Реформація реалізувала і в Україні вживання народної мови в церкві: залунала тут пропо- відь уже живою народною мовою. Та не тільки проповідь – стали читати й Євангеліє та Апостола тією ж таки мовою»27. Дуже високо І. Огієнко оцінює й книгодрукарську справу протестантів. Аналізуючи основні пам’ятки, дослідник виділяє «Берестейську Біблію» як еталонну пам’ятку видав- ничої справи того часу, про яку він пише: «Вище всіх протестантських перекладів, без- умовно, стоїть Берестейська Біблія 1563 р. … Найбільшим ділом Радивила як кальвініс- та було видання Біблії, що звичайно й зветься Радивилівською … З погляду критичного Біблія Берестейська, чи Радивилівська, стоїть дуже високо»28. Зі здобуттям Україною незалежності в українській історіографії відбуваються значні зміни в напрямах, підходах та постановці дослідницьких завдань. Починають вивчатися «білі плями» української історії, з’являються мультидисциплінарні студії з використан- ням нових методів дослідження. Це стосується й історіографії реформаційного руху та ді- яльності протестантів на українських теренах XVI – сер. XVII ст. Починаючи з кінця 1980-х рр., відбувається переосмислення місця Реформації та ролі протестантизму в українській історії. Із цієї проблематики з’являються перші дослідження істориків філософії, теологів, мистецтвознавців. З’являється науково-популярна літерату- ра. Продовжується дослідження Реформації в контексті інших об’єктів вивчення із залу- ченням нових джерел. У наші часи з’явилася плеяда фахівців саме з історії української Ре- формації. Однією з перших праць, безпосередньо присвячених історії української Реформації, стала колективна монографія з історії філософії під назвою «Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні» за авторства Валерії Михайлівни Нічик, Володимира Дмитровича Литвинова та Ярослави Михайлівни Стратій29. Автори зіставляють український гума- нізм і Реформацію, порівнюючи та демонструючи їхній зв’язок з аналогічними рухами в країнах Західної Європи. Дослідники аналізують світоглядні установки різних протес- тантських деномінацій, що діяли на українських теренах, та те, як вони впливали на того- часне українське суспільство. Науковці на конкретних фактах доводять значимість впли- вів ренесансно-гуманістичних та реформаційних ідей на острозький культурно-освітній осередок та братські школи. Зазначимо, що ця робота є оглядовим наративом філософ- 25 Огієнко І. Українська Церква: нариси з історії Української Православної Церкви: У 2-х т. Вінніпег: Видання консисторії УГПЦ в Канаді, 1982. 367 с. 26 Там само. С. 138. 27 Там само. С. 136–137. 28 Там само. С. 118. 29 Нічик В., Литвинов В., Стратій Я. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. Київ: Наукова думка, 1990. 380 с. Сіверянський літопис. 2024. № 5 152 ського виміру Реформації в Україні, однак автори актуалізували низку важливих питань, які потребують більш детального розгляду в сучасних дослідженнях. У модерній українській історичній науці чільне місце посідають праці Вікторії Іванів- ни Любащенко – першого профільного фахівця з української Реформації та протестант- ського руху в Україні. Зокрема її праця «Історія протестантизму в Україні» 1996 р. є най- більш повним і докладним описом утворення, розвитку та занепаду реформаційного руху на українських землях із його особливостями, течіями та осередками30. Зародження кон- фесії проаналізовано в контексті історико-культурних явищ Ренесансу, Реформації та ран- нього Просвітництва. Автор не тільки показує вплив європейської реформаційної думки на релігійне життя в Україні, а й простежує вітчизняні витоки становлення конфесії. Знач- ну увагу приділено релігійно-раціоналістичним течіям богомілів і «пожидовлених», рухо- ві гуситів та ученням Феодосія Косого й Симона Будного, які певною мірою підготували розвиток протестантизму в Україні. Це дослідження є гарним фундаментом для аналітич- них розвідок з тематики протестантського культурно-просвітницького руху. Попри вели- ку кількість історичного матеріалу, ця монографія, однак, не є суто історичною, оскільки її наскрізним мотивом є богословсько-філософське осмислення протестантизму та Рефор- мації в Україні. У 2017 р. вийшла збірка В. Любащенко «Реформація і протестантизм: український контекст»31. До неї увійшли статті, написані й опубліковані дослідницею в 2000–2017 рр. Зважаючи на значну різноманітність тем (методологічні аспекти вивчення Реформації, пе- редумови її зародження та етапи розвитку, суспільно-культурні та міжконфесійні взаємо- відносини в Україні Раннього Нового часу, вивчення протестантських джерел тощо), цей матеріал концептуально продовжив вирішення проблем, які були сформульовані в моно- графії «Історія протестантизму в Україні» 1996 р. Вагомим для розуміння просвітньої ситуації на землях Речі Посполитої є дослідження Ярослава Дмитровича Ісаєвича, який у декількох роботах розкриває проблематику «по- лярності» Сходу та Заходу на прикладі освітнього та видавничого процесу в Україні XVII ст., описуючи ситуації інтеграції цих традицій у шкільній та книжній справах32. Од- нак саме в аналізі книговидавничої справи автор частково ігнорує вже відомий на той мо- мент пласт інформації, пов’язаний із внеском протестантів у розвиток українського кни- годрукування. Серед ґрунтовних видань виділяється десятитомна «Історія релігії в Україні». П’ятий том – «Протестантизм в Україні» за редакційним головуванням Петра Лавретійовича Яроцького – містить загальну характеристику раннього українського протестантизму з його головними ідеями та концепціями33. Проаналізувавши великий блок джерел, автор- ський колектив наголошує на важливості протестантизму в національно-культурному русі XVI – першої пол. XVII ст. Автори доводять несправедливість історіографічного тверд- ження про поверховість Реформації на українських теренах, на конкретних прикладах під- тверджуючи протилежну думку. Над розділами, що стосуються Ранньомодерної доби, працювали дослідники П. Кралюк і В. Любащенко, тому це дослідження за своїми провід- ними ідеями досить близьке до вже згаданої роботи «Історія протестантизму в Україні». Вагомий внесок у вивчення української Реформації зробила Наталя Миколаївна Яковенко34. Дослідниця вважає, що український протестантизм фактично взяв на себе ті самі функції, які мав гуманізм в Західній Європі. Завдяки реформаційному руху україн- ська культура в XVI–XVII ст. долучається до загальноєвропейської спільноти, про що Н. Яковенко пише на сторінках «Протестантських і католицьких шкіл…» : «Сучасна на- укова думка вбачає, проте, в українській Реформації ширший світоглядний контекст, вважаючи її одним з перших поштовхів до принципового оновлення української культури, розвороту її, як висловлювався Дмитро Чижевський, обличчям на Захід. І в цьому, поза сумнівом, головну роль відіграло протестантське шкільництво, яке вперше в Україні пе- реступило за рамки загумінкового благочестя, запровадивши освітній стандарт європей- ської гуманістичної школи: за влучним висловом відомого дослідника культурологічного 30 Любащенко В. Історія протестантизму в Україні. Київ: Поліс, 1996. 350 с. 31 Любащенко В. Реформація і протестантизм: український контекст. Київ: Саміт-Книга, 2017. 483 с. 32 Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи. Київська старовина. 1995. № 1. С. 2–9; Його ж. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крипʼякевича НАН України, 2002. 520 с. 33 Історія релігії в Україні: В 10-ти т. / Заг. ред. Яроцький П. Київ: Світ знань, 2002. Т. 5: Протестантизм в Украї- ні. 424 с. 34 Яковенко Н. Протестантські і католицькі школи, Замойська академія. Історія української культури: У 5 т. / За ред. Я. Ісаєвича. Київ: Наукова думка, 2001–2013. Т. 2: Українська культура XIII – пер. пол. XVII ст. 2001. С. 575–591. Siverian chronicle. 2024. № 5 153 тла цього процесу Амбруаза Жобера, “русини, які нічого не знали про гуманізм еразмів- ський, відкрили гуманізм завдяки протестантам”»35. Н. Яковенко стала одним із перших вітчизняних істориків, хто чітко інтегрував Рефор- мацію та протестантизм не тільки в наш культурно-просвітній рух, але й у весь історич- ний процес, надавши їм статус повноправних àкторів української історії. У 2017 р. згідно з указом Президента в Україні святкували 500-річчя Реформації. Цій події було присвячено багато наукових заходів, світ побачила досить велика кількість збірників статей та монографій. Однак більшість таких досліджень базувалася на здобут- ках попередніх науковців. Ці роботи не ставили й не вирішували нових наукових завдань і проблем. Багато студій було просто перевидано, деякі статті минулих років укладено в збірники, з’явилося науково-популярне осмислення історичного матеріалу, зокрема сучас- ні протестантські діячі видали низку невеликих за обсягом історико-теологічних робіт то- що. Відтак монографія «Реформація в Україні: поширення раннього протестантизму і ста- новлення баптизму» за редакцією Анатолія Колодного та Петра Яроцького стала гарно оздобленим, проілюстрованим і доповненим перевиданням п’ятого тому «Історії релігії в Україні», про який ми згадували вище36. Науково-популярна праця Віктора Заславського «Нариси з історії українського про- тестантизму», яка побачила світ тільки в електронному варіанті, досить розлого розкриває передумови, процес становлення та розвитку протестантизму з XVI ст. і до наших днів37. У роботі історико-теологічного характеру Михайла Мокієнка «500 років Реформації. Її історія та значення в контексті України» показано духовні здобутки, які дала Реформа- ція українському сучасному суспільству38. Після пікового (за кількістю видань і написаних статей) 2017 р. українська історіогра- фія припинила поповнюватися новими доробками, які б стосувалися культурно-просвіт- ньої діяльності протестантів і не повторювали б праці попередніх дослідників. Можна сказати, що сучасний дискурс вивчення української історії Реформації та протестантизму знаходиться в методологічній кризі. Отже, Реформація як європейський суспільно-релігійний рух XVI–XVII ст. не оминув і українські терени. Активна перекладацька та друкарська діяльність, формування нової системи освіти стали значними здобутками культурно-просвітньої діяльності протестан- тів. Європейська наука досить тривалий час досліджувала цю проблематику, унаслідок чого була сформована потужна база галузевих і міждисциплінарних досліджень, чого не можна сказати про вітчизняну історіографію цього питання. Саме тому ми розглянули ставлення українських вчених до культурно-просвітньої діяльності протестантів в історіо- графічний перспективі та проаналізували основні праці з історії реформаційного руху на українських землях. Ми дійшли висновку, що вітчизняну історіографію із цієї тематики умовно можна по- ділити на три етапи: українську історіографію дорадянської доби (третя чверть XIX – поч. XX ст.); українську еміграційну історіографію (30-ті – кін. 70-х рр. XX ст.) та історіо- графію часів незалежності України (з поч. 1990-х рр. і до нашого часу). Дорадянський період є часом зародження вітчизняних студій з історії української Ре- формації. Особливостями цього етапу є невелика кількість та фрагментарність наукових розвідок, їх інтеграція до складу інших тем досліджень, що стосувалися XVI–XVII ст. У цей час науковці не описують український протестантизм та Реформацію як окремі, спе- цифічні явища української історії та культури. Навпаки, вони не відділяють цей рух від іс- торії та культури інших держав. За часів української наукової еміграції, незважаючи на спадкоємність дослідницьких підходів минулого періоду, відбувається часткове переосмислення значення Реформації та протестантизму для українських земель. Із категорії чужорідного та маловпливового суспільно-релігійного руху Реформація переходить до розряду важливих явищ, що мали певний вплив на культурно-просвітній розвиток українських земель. Порівнюючи україн- ські та європейські вияви протестантського руху, деякі учені-емігранти роблять висновок, що українська Реформація була не наслідковим явищем, а одним зі специфічних проявів культурно-просвітніх трансформацій, що мали вплив на українське суспільство. 35 Яковенко Н. Протестантські і католицькі школи... С. 582. 36 Колодний А., Яроцький П. Реформація в Україні: поширення раннього протестантизму і становлення баптиз- му. Київ: Самміт-Книга, 2017. 415 с. 37 Заславський В. Нарис з історії українського протестантизму. Релігійно-інформаційна служба України. 2017. 15 червня. URL: https://risu.ua/narisi-z-istoriji-ukrajinskogo-protestantizmu-ch-1_n85226. 38 Мокієнко М. 500 років Реформації. Її історія та значення в контексті України. Богомыслие: литературно-бого- словский альманах. Київ, 2017. № 20. С. 28–45. Сіверянський літопис. 2024. № 5 154 За часів радянської України дослідження Реформаційного руху та протестантизму бу- ло заборонено. Це дуже негативно позначилося на подальшому розвитку наукових студій із цієї тематики, на декілька десятиліть відкинувши сучасні українські дослідження від аналогічних робіт європейської історіографічної спадщини та методологічних підходів. Попри це, завдяки зусиллям еміграційних дослідників і збереженню напрацювань дора- дянського періоду, українська наука змогла уникнути внутрішньої історіографічної прір- ви з дослідження Реформації. Зі здобуттям Україною незалежності у вітчизняній історіографії сталося переосмис- лення місця Реформації та ролі протестантизму в українській історії та культурі. Відбува- ється становлення міждисциплінарних і деяких галузевих досліджень, з’являються про- фільні фахові дослідники саме з історії української Реформації. Відбувається зміна дис- курсу, за якого українська Реформація починає сприйматися як повноправний складник загальноєвропейського реформаційного руху. Однак в останнє десятиліття українська іс- торіографія культурно-просвітнього виміру Реформації та протестантизму знаходиться в методологічній кризі. Отже, культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах др. чверті XVI – сер. XVII ст. у працях вітчизняних дослідників є важливим аспектом української іс- торіографії, який потребує подальшого вивчення з використанням нових концептів і мето- дів. References Kolodnyi, A., Yarotskyi, P. (2017). Reformatsiia v Ukraini: poshyrennia rannoho protestantyzmu i sta- novlennia baptyzmu [The Reformation in Ukraine: the spread of early Protestantism and the formation of Baptistism]. Kyiv, Ukraine. Liubashchenko, V. (1996). Istoriia protestantyzmu v Ukraini [History of Protestantism in Ukraine]. Ky- iv, Ukraine. Liubashchenko, V. (2017). Reformatsiia i protestantyzm: ukrainskyi kontekst [Reformation and Protes- tantism: the Ukrainian context]. Kyiv, Ukraine. Mokiienko, M. (2017). 500 rokiv Reformatsii. Yii istoriia ta znachennia v konteksti Ukrainy [500 years of the Reformation. Its history and significance in the context of Ukraine]. Bogomyslie: literaturno-bogo- slovskij almanakh – God-thinking: literary and theological almanac, 20, P. 28–45. Kyiv, Ukraine. Солохненко Володимир Олександрович – аспірант кафедри історії України, архео- логії та краєзнавства Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шев- ченка (вул. Гетьмана Полуботка, 53, м. Чернігів, 14013, Україна). Solokhnenko Volodymyr – post-graduate student of the department of history of Ukraine, archeology and local lore of T.H. Shevchenko National university «Chernihiv colehium» (53 Hetmana Polubotka Str., Chernihiv, 14013, Ukraine). Е-mail: vovasolohnenko22@gmail.com CULTURAL AND EDUCATIONAL ACTIVITIES OF PROTESTANTS IN THE UKRAINIAN TERRITORIES IN THE SECOND QUARTER OF THE 16TH – THE MIDDLE OF THE 17TH C. IN WORKS OF DOMESTIC RESEARCHERS The purpose of the article – is to systematise and characterise the domestic historiography of the cul- tural and educational activities of Protestants in the Ukrainian territories in the 16th–17th c. The scientific novelty of the work lies in the systematic disclosure of patterns and main ways of development of domestic historical thought on activities of Protestants in the Ukrainian lands of the Early modern period. The me- thodological basis of the study is historiographical analysis based on principles of historicism, objectivity and systematicity. Conclusions. On the basis of the studied historiographical sources, three stages of deve- lopment of the Ukrainian historiography of cultural and educational activities of Protestants in Ukraine in the 16th–17th c. were identified. The Ukrainian historiography of the pre-Soviet era (the third quarter of the 19th – the early 20th c.) is characterised by the emergence of domestic studies on the history of the Ukraini- an Reformation. The main feature of this stage is the small number and fragmentation of studies, as well as their integration into the history and culture of other states. Scholars of Ukrainian emigration historio- graphy (30s – late 70s of the 20th c.) rethink the importance of Protestant activity, describing it for the first time as an influential phenomenon of the Ukrainian cultural and historical space. Researchers since inde- pendence (from the early 1990s to the present) have outlined a range of new research problems that re- quire an interdisciplinary approach. The Ukrainian Reformation starts to be perceived as a full-fledged, but specific participant in the pan-European reformation movement. However, in the last decade, the Ukrainian historiography of the cultural and educational dimension of the Reformation and Protestantism has been experiencing methodological and factographical crises caused by the dispersion of written sour- ces and their unclear historical affiliation. Key words: Early modern period, Reformation, Protestantism, cultural and educational activities, Ukrainian historiography. Siverian chronicle. 2024. № 5 155 Дата подання: 20 травня 2024 р. Дата затвердження до друку: 20 вересня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Солохненко, В. Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників. Сіверянський літопис. 2024. № 5 С. 145–155. DOI: 10.58407/litopis.240517. Цитування за стандартом APA Solokhnenko, V. (2024). Kulturno-prosvitnia diialnist protestantiv na ukrainskykh terenakh XVI – se- redyny XVII st. u pratsiakh vitchyznianykh doslidnykiv [Cultural and educational activities of Protestants in the Ukrainian territories in the second quarter of the 16th – the middle of the 17th c. in works of domestic researchers]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5, P. 145–155. DOI: 10.58407/litopis.240517.

Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників

Репозитарії

Схожі ресурси