Перші з’їзди візантиністів та українська наука (до сторіччя Першого Міжнародного Конгресу візантійських студій)

• Дата: 2024
• Автор: Файда, О.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
• Назва видання: Сiверянський літопис
• Теми: Дослідницькі нотатки
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199966
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Перші з’їзди візантиністів та українська наука (до сторіччя Першого Міжнародного Конгресу візантійських студій) / О. Файда // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 156-167. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Мета роботи – дослідити участь та сприйняття українськими дослідниками перших міжнародних зібрань фахівців у царині візантинознавства. У статті використовуються як загальнонаукові методи дослідження, так і спеціально-історичні, зокрема інструментарій, притаманний історико-генетичному та історико-порівняльному методам. Особлива увага приділяється актуальній в історіографії тенденції розглядати інтернаціональні наукові зібрання візантиністів міжвоєнного періоду також крізь призму використання з політично-репрезентаційними цілями. Основна новизна дослідження має два виміри. Насамперед з’ясовано, що Перший (1924 р.), бухарестський, форум візантійських студій надав організаторам опосередковані можливості легалізувати зокрема анексію Румунією земель, населених переважно українським етносом. По-друге, уточнено низку обставин нереалізованих із різних причин спроб українських дослідників долучитися до перших конгресів та з’ясовано окремі аспекти фактичної участі трьох вітчизняних візантиністів у роботі цих форумів. Висновки. Українські візантиністи уважно слідкували за реалізацією ідеї конгресових зібрань, намагались потрапити на белградський форум. Повноцінно долучитися до роботи міжнародної спільноти візантиністів вдалося у сер. 1930-х рр. у Софії та Римі. І. Свєнціцький, Й. Скрутень та В. Залозецький засвідчили різноплановість їхніх наукових зацікавлень. Також керівник Національного музею відзначився активною діяльністю, яку можна означити в категоріях протодипломатії. Українські делегати, і навіть науковці, які не змогли потрапити на конгреси, активно поширювали серед української громадськості інформацію про форуми, популяризували їх, а отже, й візантиністику як важливу для вітчизняної науки галузь гуманітаристики.