Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва

Мета статті полягає у вияві принципів та основних рис українського воєнного мистецтва, зафіксованих у працях В.М. Петріва. Серед методів дослідження активно використовувались: історичний, аналітичний, проблемно-хронологічний, індукції та дедукції. Новизна полягає в тому, що було проведено аналіз те...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2024
Автор:	Задунайський, Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2024
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Дослідницькі нотатки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199967
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва / Д. Задунайський // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 168-174. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-199967
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1999672024-11-08T20:00:33Z Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва Задунайський, Д. Дослідницькі нотатки Мета статті полягає у вияві принципів та основних рис українського воєнного мистецтва, зафіксованих у працях В.М. Петріва. Серед методів дослідження активно використовувались: історичний, аналітичний, проблемно-хронологічний, індукції та дедукції. Новизна полягає в тому, що було проведено аналіз теоретичного доробку генерала В. Петріва в контексті того, як українські війська застосовували специфічні принципи воєнного мистецтва в часи Української революції. Висновки. Нами було помічено важливу роль національної військової спадщини. Генерал приділив значну увагу тому, як використовували українське воєнне мистецтво в різних військових операціях. Особливо виразно його прагнення на практиці застосувати переваги українських збройних сил для перемоги над супротивником. Подібні згадки можна помітити і в описі дій інших українських загонів. Також ми відстежили, що використання різних стратегем сприяло досягненню кращих результатів. Дуже важливо, що застосування одразу декількох прийомів відбувалося в одному бойовому зіткненні й засвідчувало високий рівень вправності й полководського хисту. Тож серед особливих принципів, які використовували українські сили в період Української революції, і які відображено в працях В. Петріва, нам вдалось виокремити такі: «гнучкість», «рішучість», «ініціативність», «завзятість», а також значна схильність до активного застосування стратегем. The purpose of the article is to reveal the principles and main features of Ukrainian military art, recorded in the works of V.M. Petriv. Historical, analytical, problem-chronological, induction, and deduction methods were actively used among the research methods. The novelty lies in the fact that we conducted an analysis of the theoretical work of general V. Petriv in the context of how Ukrainian troops applied specific principles of military art during the Ukrainian revolution. Conclusions. We have noticed the important role of the national military heritage. The general paid considerable attention to how Ukrainian military art was used in various military operations. His desire to apply the existing advantages of the Ukrainian armed forces in practice to defeat the enemy, was especially clearly noticed. Similar references can be seen in the description of actions of other Ukrainian units. We also observed that the use of different stratagems helped to achieve better results. It is very important that the use of several methods took place in one combat encounter and it testified to the high level of skill of the military leaders. Accordingly, among the special principles used by the Ukrainian forces during the Ukrainian revolution, and which were reflected in the works of V. Petriv, we were able to single out the following: «flexibility», «determination», «initiative», «perseverance», as well as a significant tendency to using stratagems. 2024 Article Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва / Д. Задунайський // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 168-174. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240519 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199967 [94(477):355.4]«1917/1921»:930.2В.Петрів uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки
spellingShingle	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки Задунайський, Д. Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва Сiверянський літопис
description	Мета статті полягає у вияві принципів та основних рис українського воєнного мистецтва, зафіксованих у працях В.М. Петріва. Серед методів дослідження активно використовувались: історичний, аналітичний, проблемно-хронологічний, індукції та дедукції. Новизна полягає в тому, що було проведено аналіз теоретичного доробку генерала В. Петріва в контексті того, як українські війська застосовували специфічні принципи воєнного мистецтва в часи Української революції. Висновки. Нами було помічено важливу роль національної військової спадщини. Генерал приділив значну увагу тому, як використовували українське воєнне мистецтво в різних військових операціях. Особливо виразно його прагнення на практиці застосувати переваги українських збройних сил для перемоги над супротивником. Подібні згадки можна помітити і в описі дій інших українських загонів. Також ми відстежили, що використання різних стратегем сприяло досягненню кращих результатів. Дуже важливо, що застосування одразу декількох прийомів відбувалося в одному бойовому зіткненні й засвідчувало високий рівень вправності й полководського хисту. Тож серед особливих принципів, які використовували українські сили в період Української революції, і які відображено в працях В. Петріва, нам вдалось виокремити такі: «гнучкість», «рішучість», «ініціативність», «завзятість», а також значна схильність до активного застосування стратегем.
format	Article
author	Задунайський, Д.
author_facet	Задунайський, Д.
author_sort	Задунайський, Д.
title	Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва
title_short	Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва
title_full	Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва
title_fullStr	Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва
title_full_unstemmed	Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва
title_sort	від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала всеволода петріва
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Дослідницькі нотатки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/199967
citation_txt	Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва / Д. Задунайський // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 168-174. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT zadunajsʹkijd vídpraktikidoteorííprincipiukraínsʹkogovoênnogomistectva19171918rrupracâhgeneralavsevolodapetríva
first_indexed	2024-11-10T19:36:03Z
last_indexed	2024-11-10T19:36:03Z
_version_	1815365407298551808
fulltext	Сіверянський літопис. 2024. № 5 168 УДК [94(477):355.4]«1917/1921»:930.2В.Петрів Данило Задунайський • ВІД ПРАКТИКИ ДО ТЕОРІЇ: ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО ВОЄННОГО МИСТЕЦТВА 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва DOI: 10.58407/litopis.240519 © Д. Задунайський, 2024. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0002-5871-3658 Мета статті полягає у вияві принципів та основних рис українського воєнного мистецтва, за- фіксованих у працях В.М. Петріва. Серед методів дослідження активно використовувались: істо- ричний, аналітичний, проблемно-хронологічний, індукції та дедукції. Новизна полягає в тому, що було проведено аналіз теоретичного доробку генерала В. Петріва в контексті того, як українські війська застосовували специфічні принципи воєнного мистецтва в часи Української революції. Вис- новки. Нами було помічено важливу роль національної військової спадщини. Генерал приділив знач- ну увагу тому, як використовували українське воєнне мистецтво в різних військових операціях. Особливо виразно його прагнення на практиці застосувати переваги українських збройних сил для перемоги над супротивником. Подібні згадки можна помітити і в описі дій інших українських заго- нів. Також ми відстежили, що використання різних стратегем сприяло досягненню кращих резуль- татів. Дуже важливо, що застосування одразу декількох прийомів відбувалося в одному бойовому зіткненні й засвідчувало високий рівень вправності й полководського хисту. Тож серед особливих принципів, які використовували українські сили в період Української революції, і які відображено в працях В. Петріва, нам вдалось виокремити такі: «гнучкість», «рішучість», «ініціативність», «за- взятість», а також значна схильність до активного застосування стратегем. Ключові слова: Всеволод Петрів, українське воєнне мистецтво, Армія УНР, Українська револю- ція, козацтво, стратегеми, тактика, стратегія. Період революційних подій 1917–1921 рр. в історії України був насиченим протисто- янням різних політичних угрупувань та сил на території нашої держави. Особливе місце в цьому процесі відводилося збройній боротьбі. Тож однин із найскладніших викликів по- лягав саме у відсічі українськими силами ворожої навали з боку як червоного, так і білого окупаційних російських режимів. При розгляді специфіки бойових дій пильної уваги потребує аналіз рішень, які прий- мали професійні військові. Тому особливо доречним видається звернення до написаних ними праць. Одним із відомих українських діячів, який займався дослідженням війни, був Всеволод Миколайович Петрів – генерал армії УНР. Важливо, що він брав безпосередню участь у боротьбі під українськими знаменами й не скорився, а продовжив свою діяль- ність в еміграції, перейшовши від практичної реалізації своїх знань до теоретичного осмислення війни. Життєвий шлях Всеволода Петріва хоча й викликав зацікавлення у його сучасників, проте обмежене залучення генерала до політичного життя і більша зосередженість на нау- ковій роботі, імовірно, стали причиною незначної кількості публікацій про нього. Однак уже в передмові до видання його «Споминів…»1 було вміщено частину відомостей про автора. Виходили й розлогі статті, присвячені генералу2. Більше увагу постаті В. Петріва було приділено вже в період Незалежності України. При цьому варто зазначити, що пуб- лікації часто мали енциклопедичний характер3. Значним доробком про осмислення життя й чину Всеволода Петріва стала однойменна праця з серії «Українські державники» автор- 1 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Львів: Червона Калина, 1927. Ч. 1. С. 3–4 // Циф- рова колекція Національного університету «Києво-Могилянська академія». URL: https://dlib.ukma.edu.ua/ document/1788#?c=&m=&s=&cv=&xywh=-514%2C-1%2C1655%2C898. 2 Гриневич Я. Всеволод Петрів. Голос Комбатанта. 1960. № 7 (13). С. 3–7. 3 Войцехівська І. Географія джерельної бази до вивчення життєвого шляху військового міністра УHP Всеволода Петріва. Історико-географічні дослідження в Україні: У 16-ти ч. 2001. Ч. 5. С. 216–225; Голубко В. Полководці Симона Петлюри. Польща та Україна в боротьбі за незалежність 1918–1920 / Під ред. Т. Кшонстка. Варшава, 2010. С. 92–109; Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921). Київ: Темпора, 2007. Кн. 1. С. 334. Siverian chronicle. 2024. № 5 169 ства Володимира Сергійчука4. Окремо виділимо книжки, до яких окрім спогадів і особис- тих архівних матеріалів генерала, також увійшли присвячені йому огляди5. Як бачимо, біографічні відомості були розглянуті досить повно. Що стосується військової тематики періоду Української революції, то вона зацікавила багатьох вчених. Найперше виокремимо наукові дослідження армії УНР, здійснені В. Го- лубком, М. Литвином, Я. Тинченком, П. Ткачуком, М. Кротофілом та ін.6 Також є слушним знайомство з працями В. Задунайського, в яких проаналізовано за- стосування військових хитрощів українськими формуваннями 1917–1921 рр.7 Певною мірою дотичними до зазначеної проблематики є наші попередні публікації, в яких проаналізовано дослідження М. Капустянського про воєнне мистецтво українських військ у революційну добу8, а також роль українських військових традицій у воєнному мистецтві армії УНР в оцінках В. Петріва9. Отже, дослідження власне теоретичного доробку генерала В. Петріва та аналізу його рішень впродовж революції 1917–1921 рр. нами знайдено не було. Відтак доречним вида- ється ґрунтовніше проаналізувати зазначену проблему. Серед книжок, написаних Всеволодом Петрівим, найбільш інформативними в контекс- ті розгляду українського воєнного мистецтва періоду Української революції 1917– 1921 рр. є його «Спомини…»10. Проте деякі відомості можна віднайти в інших працях, де автор побіжно згадував про ті події. Одразу варто наголосити, що як і будь-який твір, тим більше мемуарного характеру, спогади В. Петріва є суб’єктивним джерелом. На це почас- ти вказував і сам дослідник, зазначаючи, що «будемо змальовувати перебіг подій, вистері- гаючись оцінок, які для учасника не можуть бути безсторонними»11, а також: «Чи ж може- мо ми, учасники тих великих днів, дати правдиву відповідь на усі ці болючі питання? Ні!»12 До того ж значна частина матеріалів втрачена (вони були вилучені гетьманською вартою, подальша їхня доля невідома)13. Зазначмо, що генерал писав свої спогади на основі доступних матеріалів, які часто не давали повної інформації про стан справ у про- тивника, що було характерно для більшості дослідників, які опинилися в еміграції й не мали доступу до архівних матеріалів на територіях, окупованих більшовиками. Спершу подамо інформацію про основні віхи життя В. Петріва, бо знання про форму- вання його особистості допомагають краще проаналізувати погляди генерала, дізнатись, що могло на них вплинути. Всеволод Миколайович Петрів народився у Києві 2 січня 1883 р. в шляхетській роди- ні.14 Батьки Всеволода – Микола Григорович Петрів – дослужився до звання генерала ін- женерних військ; а мати – Олександра Олександрівна Штрольман – була донькою коман- дира саперного батальйону, у якому служив її майбутній чоловік15. До того ж рід Всево- лода Петріва мав іноземне коріння (по батьківській лінії – від учасника шведської армії Карла ХІІ16, а по материнській – із норвезьких земель17), але на кінець ХІХ ст, Вернери– Петріви значною мірою асимілювалися, зберігаючи родинні традиції, бо всі обирали вій- 4 Сергійчук В. Українські державники: Всеволод Петрів: про життя і діяльність генерал-хорунжого Армії УНР. Київ: ПП Сергійчук М.І., 2008. 295 с. 5 Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. Київ: Українська Видавнича Спілка, 2002. 640 с.; Його ж. Вій- ськово-історичні праці. Листи. Київ: Українська Видавнича Спілка, 2004. 628 с. 6 Голубко В. Армія Української Народної Республіки. 1917–1918: утворення та боротьба за державу. Львів: Кальварія, 1997. 275 c.: іл.; Krotofil M. Siły zbrojne Ukraińskiej Republiki Ludowej (listopad 1918 r. – grudzień 1919 r.). Kijów: Stylos, 2011. 223 s.; Литвин М., Науменко К. Збройні Сили України I пол. XX ст. Генерали і адмі- рали. Львів, Харків: Сага, 2007. 244 с.; Ткачук П. Сухопутні війська України доби революції 1917–1921 рр. Мо- нографія. Львів, 2009. 312 с.; Тинченко Я. Українські збройні сили: березень 1917 – листопад 1918 р. Київ: Тем- пора, 2009. 480 с. 7 Задунайський В. Військові хитрощі кубанських козаків під час антибільшовицького повстання у Баталпашин- ському відділі влітку 1918 р. за спогадами А.Г. Шкуро. Військово-науковий вісник. Львів: НАСВ, 2019. Вип. 32. С. 121–134. 8 Задунайський Д. Огляд українського військового мистецтва періоду Визвольних змагань 1917–1921 рр. у пра- цях генерала М. Капустянського. Військово-науковий вісник. Львів: НАСВ, 2022. Вип. 38. С. 54–64. 9 Задунайський Д. Роль українських військових традицій у воєнному мистецтві армії УНР за оцінками генерала Всеволода Петріва. Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 2023. Вип. 24. С. 348– 358. 10 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Львів: Червона Калина, 1927–1931. Ч. 1–4; Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. С. 237–623. 11 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 1. С. 4. 12 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 4. С. 117. 13 Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. С. 380. 14 Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки… С. 334. 15 Войцехівська І. Географія джерельної бази до вивчення життєвого шляху… С. 217. 16 Гриневич Я. Всеволод Петрів. С. 3. 17 Сергійчук В. Українські державники: Всеволод Петрів… С. 7. Сіверянський літопис. 2024. № 5 170 ськову кар’єру18. Зрозуміло, що відповідне ставлення до військової культури не могло не позначитися не лише на виборі життєвого шляху, але й повсякденних звичках. Шляхетське походження й непогане становище родини в тогочасному суспільстві дали змогу Всеволоду Миколайовичу отримати добру освіту. Зокрема він навчався у Київсько- му кадетському корпусі, а також у Павлівському піхотному училищі (закінчив 1902 р.) і Миколаївській академії генерального штабу (закінчив 1910 р.)19. Зазначені вище військові навчальні заклади були тоді одними з найкращих. Пізніше, ще під час І Світової війни, Всеволод Петрів дослужився до звання полковника20, неодноразово був нагороджений ор- денами, а також Георгіївською зброєю21. Тому в період революційної боротьби майбутній генерал мав непогані можливості реалізувати свій потенціал і принести успіх Батьківщи- ні. Починаючи від створення полку ім. Костя Гордієнка й у процесі керування ним, Все- волод Петрів був учасником більшості найважливіших військово-політичних подій 1917– 1918 рр., а пізніше на різних посадах продовжив свою діяльність в армії УНР. Протягом революції В. Петрів був військовим міністром (1919) і очолював Генеральний Штаб (1921), а від 1920 р. отримав звання генерал-хорунжого22. Як бачимо, його заслуги були високо оцінені діячами УНР, а боротися за незалежність та допомагати українській справі він продовжив і в еміграції. Відповідно до біографічних відомостей, Всеволод Петрів мав гарну військову освіту, досить успішно проявив себе під час бойових дій і на військових посадах. Поєднуючи сі- мейні традиції та власні інтереси, він став не лише практикуючим полководцем, але й пе- рейшов перегодом до теоретичного осмислення як дій свого підрозділу, так і українського війська загалом. Перейдемо до аналізу бойових дій, описаних у «Споминах з часів Української револю- ції», які складаються з 4 частин і відображають період 1917–1918 рр. (від розповіді про розпад російської армії та формування українізованого полку ім. К. Гордієнка – до падін- ня влади гетьмана П. Скоропадського). Основну увагу в них приділено бойовому шляху вже згаданого полку, який очолював В. Петрів, і подіям, що відбувались упродовж його існування. Важливо, що специфіка та особливості ситуації, яка склалася в описаний гене- ралом час, зумовили активну участь полку ім. К. Гордієнка у більшості важливих воєнних операцій. Тож опис багатьох воєнних дій, пов’язаних із полком, часто передбачав ширші екскурси в тогочасну ситуацію. Під час революційної боротьби досвід Першої світової війни й загалом знання воєнної справи вже не могли застосовуватися уповні, бо зміни вплинули на дуже багато компо- нентів. Відповідно потрібно було шукати інших, нових (чи «добре забутих старих») під- ходів і принципів застосування сил і засобів. Тут значно прислужилося звернення до на- ціональної військової спадщини. Недарма генерал В. Петрів неодноразово наголошував саме на користі та важливості українських військових традицій23. На нашу думку, у ситуаціях нестандартних чи ризикованих людина найбільше може проявити ініціативу та власний хист, схильність до воєнного мистецтва. Спробуємо про- ілюструвати ці спостереження, спираючись на праці Всеволода Петріва. Наприклад, події, що стались біля населеного пункту Пісочне, у Білорусі. Тоді, на Різдво, полк уникнув ото- чення та роззброєння, переправився через р. Німан і рушив лісовими стежками в напрям- ку УНР24. Помітно одразу декілька важливих передумов успішності наведених дій. Для початку, завдяки якісній розвідці було відомо про плани ворога, що допомогло сформува- ти не лише уявлення про дії противника, але й доцільні контр-заходи. Відповідно, щоб уникнути оточення, українці вирішили прориватися непомітно, скориставшись святкуван- ням Різдва, і для цього обрали не найбільш зручні дороги чи залізницю, а пішли навпрос- тець через ліси, із форсуванням річки. У такий спосіб вдалося заплутати противника й ускладнити переслідування. Варто вказати на парадоксальну логіку на війні, коли, здава- лося б, не найкраще рішення привело до кращого результату, ніж бої з ворогом. На цьому аспекті зокрема наголошував воєнний теоретик Е. Люттвак, який описував це у праці 18 Войцехівська І. Географія джерельної бази до вивчення життєвого шляху… С. 218. 19 Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки… С. 334. 20 Гриневич Я. Всеволод Петрів. С. 3. 21 Голубко В. Полководці Симона Петлюри. С. 98. 22 Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки… С. 334–335. 23 Сергійчук В. Своєї честі не віддав нікому. Військово-історичні праці. Спомини. Київ: Українська Видавнича Спілка, 2002. С. 34. 24 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 1. С. 60–63. Siverian chronicle. 2024. № 5 171 «Стратегія: логіка війни та миру»25. До того ж вирішувалось більш важливе завдання, яке полягало в підході й діяльності вже на території України більшими підрозділами. Узагалі, вміння якісно уникати зіткнення з противником для збереження сил і подаль- шого їхнього ефективнішого використання, неодноразово застосовувалося українськими військами. Цікаво, що ця тактика передбачала не лише маневр, але й складну систему до- даткових заходів. Частина з них становила основу бойових дій підрозділу «лавою» – так- тика, яку активно застосовували і вдосконалювали українські козаки ще на поч. ХХ ст.26 Опис подібних дій знаходимо в спогадах генерала, коли його загін вів бої біля річки Хо- рол, і хоч В. Петрів називав ті дії «комбінованим боєм», але наголошував, що така тактика «…заховалась у бувшій російській кінноті, головно в козацтва».27 Такий підхід засвідчу- вав не лише обізнаність із військовою спадщиною предків – козаків, але й уміння присто- суватися до нових умов на полі битви, діяти якісніше, гнучкіше, адаптуючись протидіяти конкретному противнику. Відтак ми помічаємо одну з особливих рис українського воєн- ного мистецтва, що діяла як на глобальному рівні, стратегічному, так і на нижчих рівнях, зокрема тактичному. Окремо вкажемо на принцип «гнучкості» в налагодженні стосунків із українцями, які входили до різних повстанських загонів і часто були під впливом ворожої пропаганди (пе- реважно більшовицької). Зокрема В. Петрів наводив приклади розмови, а відтак зміни по- глядів партизанів Баса28 і «Червоних козаків» на Полтавщині29, які посприяли переходу значної частини згаданих формувань на бік УНР. Звичайно ці дії були доповнені успіхом воєнних операцій та проведенням додаткової підготовчої й організаційної роботи. «Гнучкість» у пристосуванні до воєнних викликів дуже активно проявлялась у здат- ності адаптуватись до нових реалій, використовуючи знані засоби й навички у нових об- ставинах. Неодноразово на перевазі українських військ порівняно з іншими арміями, зокрема австрійською та німецькою, у цьому аспекті наголошував і автор «Споминів…». Про це свідчить два яскравих випадки: нерішучі дії німецьких військ під час проведення наступу за річкою Сулою, що обмежувало ймовірність успішної кампанії; чи зволікання через очікування підтримки від інших підрозділів, що загальмувало розгром супротивни- ка та сприяло його організованому відступу біля Полтави30. Через це було згаяно можли- вість досягнення кращих результатів на полі бою та більших втрат у противника. Тож ще одна з важливих рис воєнного мистецтва, яку активно використовували українські сили, – рішучість, ініціативність. Адже діючи активно, можна нав’язувати противнику умови, сприятливіші для нас, бо ворог змушений буде лише реагувати. Відтак простіше спрогнозувати його дії й застосу- вати додаткові механізми для досягнення перемоги. Такий підхід до справи певним чином схожий із принципами, що описував К. Клаузевіц, як прагнення досягнути позитивних ці- лей на війні31. До того ж рішучі дії можуть привести і до повної неможливості ворога чи- нити опір, що сприятиме швидшому досягненню перемоги. Важливе місце (одне з ключових на війні) посідає здатність перехитрувати противни- ка, заскочити зненацька, обдурити. Недарма ще від часів Стародавньої Греції у військово- му мистецтві дуже цінувалася така риса як «хитромудрість». Зокрема в одному з найдав- ніших епосів таку якість приписували Одіссею, який керував бойовими діями біля Трої та був дотичним до побудови й використання «троянського коня», а також застосовував низ- ку інших прийомів32. Звичайно, в українському воєнному мистецтві також часто вдавалися до хитрощів або стратегем. Про це неодноразово згадував і В. Петрів. Так, в описі звільнення Полтави за- фіксовано, що українські війська обійшли підготовлені оборонні рубежі через незручну яристу місцевість і зайшли до міста з несподіваного боку33. Тобто тут хитрість поєдналася з особливою, парадоксальною логікою війни. Також вони налякали більшовицькі підроз- діли біля Селещини – Карлівки (українці передавали хибну інформацію про значну пере- 25 Luttwak E. Strategy: The logic of war and peace, revised and enlarged edition. Belknap press: An Imprint of Harvard University Press, 2002. 320. p. 26 Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XIX – на початку XXІ ст. Донецьк: Норд-Прес–ДонНУ, 2006. С. 120–122. 27 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 2. С 149–150. 28 Там само. С 162–164, 168–169. 29 Там само. С 173–174. 30 Там само. С 132, 183–184. 31 von Clausewitz C. On War [Vom Kriege] / Еd. and trans. by Howard M. and Paret P., comm. by Brodie B. Princeton, NJ: Princeton University Press, 1989 [1832–1834]. P. 98. 32 Гомер. Одіссея / Пер. із старогрецької Тен Б. Харків: Фоліо, 2002. 574 с.; Гомер. Іліада / Пер. із старогрецької Тен Б.; вступ. ст. і прим. А. Білецький. Харків: Фоліо, 2006. 414 с. 33 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 2. С. 175–179. Сіверянський літопис. 2024. № 5 172 вагу над противником, чим змусили його відступати без бою)34. Ще одним із яскравих прикладів став прорив до Криму: підрозділи під керівництвом П. Болбочана видали себе за більшовиків і прорвались через добре захищений Сиваш (вузька і географічно складна для наступу місцевість)35. Цікаво, що такі методи (військова хитрість «замилювання очей») застосовували тоді й інші українські формування36. Вище було перелічено особли- во показові випадки значного чи навіть повного введення в оману противника, які допо- могли вразити ворога. Тобто воєнні хитрощі найчастіше застосовували для ефективного використання сил і засобів, відтак досягнення результатів відбувалося з найменшими втратами. До того ж використання цих прийомів сприяло і зменшенню кількості необхід- ного озброєння, чи принаймні його економії. У тогочасних умовах ведення війни українські війська часто опинялись у ситуації, ко- ли через погане матеріально-технічне забезпечення бракувало багатьох елементів споряд- ження. Особливо ж не вистачало боєприпасів. Проте здатність вести відносно успішні бо- йові дії навіть за таких умов була притаманна українським підрозділам. Про це детально писав і Всеволод Петрів, вказавши на найбільшу нестачу набоїв під Солоницею, на р. Су- ла (Ромоданська операція), що, однак, не зупинило проведення й успішне завершення на- ступальних дій37. За такої ситуації ведення боїв наражало війська на значний ризик. Проте все ґрунтувалося на доцільності проведення бойової діяльності й принципах воєнного мистецтва, що можна було б визначити як «прийнятний ризик». Одним із найяскравіших епізодів, де знайшли вияв перелічені нами принципи, що на- очно характеризували українське воєнне мистецтво революційного періоду, були бої на території Криму. Саме тоді полк ім. К. Гордієнка під керівництвом В. Петріва досить успішно діяв у повному оточенні (ворожі червоні загони більшовиків і недружньо налаш- товані німецькі формування). Відтак українські підрозділи вдалися до воєнного мистецтва в дуже складних обставинах (браку боєприпасів, оточення). Незважаючи на це, вони змог- ли порозумітися з кримськими татарами, частина з яких приєдналася до українського за- гону, а також долучили підрозділ із колишніх полонених – турків38. До того ж вдало про- вели переговори з моряками Чорноморського флоту, значна частина яких були українця- ми, що схвально поставилися до переходу на бік УНР39. Помічаємо принцип «гнучкості». Також війська намагались максимально скористатися ситуацією. Відтак виникли плани повного переведення боїв у гірську місцевість для кращих дій малими силами з можливіс- тю захоплення Севастополя, флоту та подальших перемовин із німцями на сильних пози- ціях40. Ще одна з важливих рис – «завзятість». Незважаючи на важкі умови ведення боїв, ризиковані плани й загальну авантюрність місії, яку на військових поклало вище керів- ництво, вони намагалися виконати поставлені завдання. При цьому бійці не спасували пе- ред труднощами, а діяли рішуче та активно, шукаючи вихід зі скрутного становища. Виказуючи ініціативу, вдаючись до низки військових хитрощів, гнучкості й рішучості, українські війська постійно намагалися використовувати існуючі можливості, сили та за- соби максимально ефективно. Також одним із характерних принципів була дієвість. Вдале застосування попередніх прийомів й уникнення чи мінімалізація затримок у проведенні військових дій (фактично мова йде про зменшення «тертя» на війні, вдало описане ще К. Клаузевіцем41) сприяли швидшому досягненню результатів і створювали менше мож- ливостей для противника перешкоджати реалізації планів наших військ. Отже, завдяки спогадам Всеволода Петрова і його науковому доробку ми мали змогу виокремити певні важливі елементи українського воєнного мистецтва, що застосовува- лось у часи Української революції. Було завважено, що генерал приділяв значну увагу на- ціональній військовій спадщині. До того ж особливо виразно помітне його прагнення на практиці застосувати переваги українських збройних сил для перемоги над супротивни- ком і згадки про дії інших українських загонів. Також ми відстежили, що використання стратегем стосовно особливостей українських військ часто сприяло досягненню кращих результатів. Украй важливо, що застосування одразу декількох елементів відбувалося в одному бойовому зіткненні, засвідчуючи високий рівень вправності й полководського хисту. Відтак серед важливих принципів, які застосовували українські сили протягом 34 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 3. С. 23–25. 35 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 3. С. 72, 75. 36 Задунайський В. Військові хитрощі кубанських козаків… С. 124–131; Задунайський В. Військова хитрість «за- милити очі» козаків-повстанців на Тамані та махновців на Катеринославщині в 1918 р. (за спогадами М. Гулого, Н. Махна і В. Білаша). Україна у світовому історичному просторі: зб. мат. Всеукр. наук.-практ. конф., м. Маріу- поль. Маріуполь: МДУ, 2020. С. 8–13. 37 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 2. С. 121, 123, 127, 129, 131–132. 38 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). Ч. 3. С. 94–95, 97–98, 100–101. 39 Там само. С. 99. 40 Там само. С. 104. 41 von Clausewitz C. On War [Vom Kriege]. P. 119. Siverian chronicle. 2024. № 5 173 Української революції, що відобразилися в працях В. Петріва, нам вдалось виокремити такі: «гнучкість», «рішучість», «ініціативність», «завзятість», а також значна схильність до активного застосування стратегем і прагнення перехитрити противника. Однак стаття не є повним дослідженням українського воєнного мистецтва 1917–1921 рр. і його висвіт- лення у працях генерала Всеволода Петріва, а радше зумовлює доцільність проведення подальших наукових студій. References Holubko, V. (1997). Armiia Ukrainskoi Narodnoi Respubliky. 1917–1918: utvorennia ta borotba za derzhavu [Army of the Ukrainian People's Republic. 1917–1918: formation and struggle for the state]. Lviv, Ukraine. Holubko, V. (2010). Polkovodtsi Symona Petliury. Polshcha ta Ukraina v borotbi za nezalezhnist 1918–1920 [Simon Petliuraʼs commanders. Poland and Ukraine in the struggle for independence in 1918– 1920]. Warsaw, Poland. Krotofil, M. (2011). Siły zbrojne Ukraińskiej Republiki Ludowej (listopad 1918 r. – grudzień 1919 r.) [Armed forces of the Ukrainian People's Republic (November 1918 – December 1919)]. Kyiv, Ukraine. Luttwak, E. (2002). Strategy: The Logic of War and Peace, Revised and Enlarged Edition. Cambridge (Harvard), USA. Lytvyn, M., Naumenko, K. (2007). Zbroini Syly Ukrainy I pol. XX st. Heneraly i admiraly [The Armed Forces of Ukraine in the first half of the 20th c.: Generals and admirals]. Lviv, Kharkiv, Ukraine. Serhiichuk, V. (2008). Ukrainski derzhavnyky: Vsevolod Petriv: pro zhyttia i diialnist heneral-khorun- zhoho Armii UNR [Ukrainian statesmens: Vsevolod Petriv: about the life and work of the general-officer of the UNR Army]. Kyiv, Ukraine. Tkachuk, P. (2009). Sukhoputni viiska Ukrainy doby revoliutsii 1917–1921 rr. Monohrafiia [Land for- ces of Ukraine during the revolution of 1917–1921. Monograph]. Lviv, Ukraine. Tynchenko, Ya. (2007). Ofitserskyi korpus Armii Ukrainskoi Narodnoi Respubliky (1917–1921) [Offi- cer corps of the Army of the Ukrainian National Republic]. Kyiv, Ukraine. Tynchenko, Ya. (2009). Ukrainski zbroini syly: berezen 1917 – lystopad 1918 r. [Ukrainian armed for- ces: March 1917 – November 1918]. Kyiv, Ukraine. Voitsekhivska, I. (2001). Heohrafiia dzherelnoi bazy do vyvchennia zhyttievoho shliakhu viiskovoho ministra UHP Vsevoloda Petriva. Istoryko-heohrafichni doslidzhennia v Ukraini [Geography of the source base for the study of the life path of the minister of military affairs of the Ukrainian National Republic Vse- volod Petriv. Historical and geographical studies in Ukraine]. Zadunaiskyi, D. (2023). Rol ukrainskykh viiskovykh tradytsii u voiennomu mystetstvi armii UNR za otsinkamy henerala Vsevoloda Petriva [The role of Ukrainian military traditions in the military art of the UPR army according to general Vsevolod Petriv]. Naukovi zoshyty istorychnoho fakultetu Lvivskoho unive- rsytetu – Scientific notebooks of the faculty of history of Lviv university, 24, P. 348–358. Zadunaiskyi, V. (2006). Boiove mystetstvo ta viiskova spadshchyna ukrainskykh kozakiv v kintsi XIX – na poch. XXI st. [Martial arts and military heritage of the Ukrainian Cossacks in the late 19th – the early 21st c.]. Donetsk, Ukraine. Zadunaiskyi, V. (2019). Viiskovi khytroshchi kubanskykh kozakiv pid chas antybilshovytskoho pov- stannia u Batalpashynskomu viddili vlitku 1918 r. za spohadamy A.H. Shkuro [Military tricks of the Kuban Cossacks during the anti-Bolshevik uprising in the Batalpashyn department in the summer of 1918 accor- ding to the memoirs of A.G. Shkuro]. Viiskovo-naukovyi visnyk – Military scientific bulletin, 32, P. 121– 134. Lviv, Ukraine. Zadunaiskyi, V. (2020). Viiskova khytrist «zamylyty ochi» kozakiv-povstantsiv na Tamani ta makhno- vtsiv na Katerynoslavshchyni v 1918 r. (za spohadamy M. Huloho, N. Makhna i V. Bilasha) [Military trick to «wash the eyes» of Cossack rebels in Taman and Makhnovists in Katerynoslav region in 1918 (based on the memoirs of M. Hulohyi, N. Makhno and V. Bilash)]. Mariupol, Ukraine. Zadunaiskyi, D. (2022). Ohliad ukrainskoho viiskovoho mystetstva periodu Vyzvolnykh zmahan 1917–1921 rr. u pratsiakh henerala M. Kapustianskoho [Review of Ukrainian military art of the period of the Liberation struggle of 1917–1921 in the works of general M. Kapustianskyi]. Viiskovo-naukovyi vis- nyk – Military scientific bulletin, 38, P. 54–64. Lviv, Ukraine Задунайський Данило Вадимович – магістр історії, аспірант кафедри історичного краєзнавства, Львівський національний університет ім. І. Франка (вул. Університетська, 1, Львів, Львівська область, Україна, 79000). Zadunaiskyi Danylo – master of history, PhD student on the department of local history, I. Franko National university of Lviv (1 Universitetska Str., Lviv, Lviv oblast, Ukraine, 79000). E-mail: zadunayets@gmail.com FROM PRACTICE TO THEORY: THE PRINCIPLES OF UKRAINIAN MILITARY ART OF 1917–1918 IN THE WORKS OF GENERAL VSEVOLOD PETRIV The purpose of the article is to reveal the principles and main features of Ukrainian military art, re- corded in the works of V.M. Petriv. Historical, analytical, problem-chronological, induction, and deduction methods were actively used among the research methods. The novelty lies in the fact that we conducted an analysis of the theoretical work of general V. Petriv in the context of how Ukrainian troops applied specific Сіверянський літопис. 2024. № 5 174 principles of military art during the Ukrainian revolution. Conclusions. We have noticed the important ro- le of the national military heritage. The general paid considerable attention to how Ukrainian military art was used in various military operations. His desire to apply the existing advantages of the Ukrainian ar- med forces in practice to defeat the enemy, was especially clearly noticed. Similar references can be seen in the description of actions of other Ukrainian units. We also observed that the use of different stratagems helped to achieve better results. It is very important that the use of several methods took place in one com- bat encounter and it testified to the high level of skill of the military leaders. Accordingly, among the speci- al principles used by the Ukrainian forces during the Ukrainian revolution, and which were reflected in the works of V. Petriv, we were able to single out the following: «flexibility», «determination», «initiative», «perseverance», as well as a significant tendency to using stratagems. Key words: Vsevolod Petriv, ukrainian military art, Army of the Ukrainian National Republic, Ukraini- an revolution, Cossacks, strategems, tactics, strategy. Дата подання: 6 червня 2024 р. Дата затвердження до друку: 12 жовтня 2024 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Задунайський, Д. Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917– 1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва. Сіверянський літопис. 2024. № 5. С. 168–174. DOI: 10.58407/litopis.240519. Цитування за стандартом APA Zadunaiskyi, D. (2024). Vid praktyky do teorii: pryntsypy ukrainskoho voiennoho mystetstva 1917– 1918 rr. u pratsiakh henerala Vsevoloda Petriva [From practice to theory: the principles of Ukrainian mili- tary art of 1917–1918 in the works of general Vsevolod Petriv]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5, P. 168–174. DOI: 10.58407/litopis.240519.

Від практики до теорії: принципи українського воєнного мистецтва 1917–1918 рр. у працях генерала Всеволода Петріва

Репозитарії

Схожі ресурси