Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур

Мезинська округа вже майже 100 років сяє яскравою цяткою на археологічній карті України — чудовою верхньопалеолітичною стоянкою. В останні 30 років, завдячуючи зусиллям колективу Мезинського археологічного музею, здійснено комплексне археологічне обстеження пам’яток Подесення довколо села. Виявлено...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1996
Автори:	Куриленко, В., Отрощенко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1996
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	У глиб віків
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200027
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур / В. Куриленко, В. Отрощенко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 27-32. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200027
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2000272024-11-12T13:22:03Z Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур Куриленко, В. Отрощенко, В. У глиб віків Мезинська округа вже майже 100 років сяє яскравою цяткою на археологічній карті України — чудовою верхньопалеолітичною стоянкою. В останні 30 років, завдячуючи зусиллям колективу Мезинського археологічного музею, здійснено комплексне археологічне обстеження пам’яток Подесення довколо села. Виявлено увесь спектр і зріз археологічних культур краю, зібрано унікальні колекції кераміки, знарядь праці та культу, мистецьких витворів давньої людини. Видобуті матеріали дозволяють з відносною певністю моделювати культурні процеси, що мали місце у Мезинському мікрорайоні впродовж тисячоліть. 1996 Article Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур / В. Куриленко, В. Отрощенко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 27-32. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200027 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Куриленко, В. Отрощенко, В. Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур Сiверянський літопис
description	Мезинська округа вже майже 100 років сяє яскравою цяткою на археологічній карті України — чудовою верхньопалеолітичною стоянкою. В останні 30 років, завдячуючи зусиллям колективу Мезинського археологічного музею, здійснено комплексне археологічне обстеження пам’яток Подесення довколо села. Виявлено увесь спектр і зріз археологічних культур краю, зібрано унікальні колекції кераміки, знарядь праці та культу, мистецьких витворів давньої людини. Видобуті матеріали дозволяють з відносною певністю моделювати культурні процеси, що мали місце у Мезинському мікрорайоні впродовж тисячоліть.
format	Article
author	Куриленко, В. Отрощенко, В.
author_facet	Куриленко, В. Отрощенко, В.
author_sort	Куриленко, В.
title	Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур
title_short	Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур
title_full	Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур
title_fullStr	Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур
title_full_unstemmed	Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур
title_sort	мезин на десні. динаміка зміни археологічних культур
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1996
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200027
citation_txt	Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур / В. Куриленко, В. Отрощенко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 27-32. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT kurilenkov mezinnadesnídinamíkazmíniarheologíčnihkulʹtur AT otroŝenkov mezinnadesnídinamíkazmíniarheologíčnihkulʹtur
first_indexed	2024-11-17T08:25:34Z
last_indexed	2024-11-17T08:25:34Z
_version_	1818523700896464896
fulltext	Василь Куриленко, Віталій Отрощенко МЕЗИН НА ДЕСНІ. ДИНАМІКА ЗМІНИ АРХЕОЛОГІЧНИХ КУЛЬТУР Загадкові ритми культурогенези — феномен появи, розквіту і не- сподіваного зникнення племен, народів, держав, цивілізацій—віддавна тривожать, навіть заворожують дослідників минулого і сучасності. За- гальновідомі яскраві спроби розв’язання цієї проблеми у планетарному масштабі здійснені А. Дж. Тойнбі1 та Л. М. Гумільовим.2 Проте вивчен- ня динаміки глобальних етнокультурних зсувів неможливе без прове- дення конкретних наукових розробок на рівні країни, регіону і навіть мікрорайону. Мезинська округа вже майже 100 років сяє яскравою цяткою на ар- хеологічній карті України — чудовою верхньопалеолітичною стоянкою. В останні 30 років, завдячуючи зусиллям колективу Мезинського ар- хеологічного музею, здійснено комплексне археологічне обстеження па- м’яток Подесення довколо села. Виявлено увесь спектр і зріз археоло- гічних культур краю, зібрано унікальні колекції кераміки, знарядь пра- ці та культу, мистецьких витворів давньої людини. Видобуті матеріали дозволяють з відносною певністю моделювати культурні процеси, що мали місце у Мезинському мікрорайоні впродовж тисячоліть. В геологічних епохах (600—500 млн. років тому) вздовж русла ни- нішньої Десни дихали кратери вулканів. Тоді ще не було не тільки Де- сни, але й сучасних материків. Євразія з Африкою складали один пра- материк — Пангею. Останній впродовж десятків мільйонів років мо- дифікувався спочатку в суперконтиненти Гондвану, Лавразію, потім і в сучасні континенти. Але й вони продовжують розходитися по тріщи- нах Землі — Червоному та Мертвому морях, озеру Байкал, де за. 35 млн. років по нас прогнозується новий океан.3 А район Мезина ще десь 70 млн. років тому був дном моря.4 Від тих прадавніх часів у Вишень- ках, на глибині 40 м., були знайдені речі, схожі на вулканічні «бомби» — масивні порожнисті залізисті брили, що нагадують закам’янілу ла- ву. Надійніше вивчені закам’янілості мезозойської ери, віднайдені у розтинах крейдяних урвищ, висотою до 80 м. Це шматки зламаного підняттям Землі закам’янілого дна моря з відбитками різних доістори- чних істот — крил велетенських комах, п’ятипалих «котячих лап», мушель, деревини. Найвідоміші з цих першопоселенців Наддесення — «белемніти» або «русалкині пальці». Ці молюски жили на теплому ше- льфі моря. По смерті вони, занурювалися на дно моря, де вкривалися шаром крейди і в такому вигляді дійшли до наших днів. Наведені зна- хідки унаочнюють разючість геологічних амплітуд регіону за схемою: вулкани — море — суходіл. Проте все це лише прелюдія до появи у краї людини. Людина розумна (Гомо сапієнс) існує впродовж останнього геоло- гічного періоду в історії Землі — антропогену близько 40000 років. За- селення нею течії Десни біля Мезина відбулося десь 20 тис. років то- му; коли й будувалися тепер всесвітньовідомі житла Мезинської піз- иьопалеолітичної стоянки. Вона була відкрита в 1907 р. і досліджував- лася впродовж 16 польових сезонів з перервами від 1908 до 1961 р. Сіверянський літопис 27 Серед дослідників палеолітичного Мезина видатні українські вчені Хв. Вовк та І. Шовкопляс. Умови життя палеолітичної людини були вель- ми важкими. Щойно розтанув могутній панцир льодовика, і Мезинсь- ка балка, поглиблена талими водами, вкрилася напівтундровою рослин- ністю — місцем проживання та харчування мамонтів, песців, північних оленів, зубрів. Ці тварини й забезпечували харчування людей того ча- су. Практикувалося загінне полювання на великих тварин, чому спри- яла наявність високих урвищ. У таких умовах полювання було спра- вою колективною, за участю усіх членів громади. М’ясо забитих тварин йшло на їжу, а з кісток споруджувалися каркаси жител, на зразок чу- мів, вкритих шкірами тих же тварин.5 Важко повірити, але в таких складних умовах зародилося в укра- їнських землях мистецтво — прикладне, образотворче, музичне.6 На ви- робах з бивнів мамонта зафіксовані найдавніші зразки так званого ме- андрового орнаменту, а один з авторів цього допису припускає навіть існування в прадавніх жителів Мезина місячного календаря.7 Відступ льодовика на північ призвів до суттєвих змін клімату, лан- дшафту, флори й фауни регіону. Зникли мамонти і селище прадавніх мисливців було поховане восьмиметровим шаром лесу. Впродовж кіль- кох тисячоліть сліди людини в краї відсутні взагалі. Десь від IX т. л. до н. е. на деснянських дюнах фіксуються сліди пе- ребування мисливців та збирачів доби мезоліту — середньокам’яного віку. Відкриття мезолітичних стійбищ на Десні пов’язане з ім’ям Ми- хайла Рудинського та його відкриттями біля с. Кудлаївки у 20-х роках XX ст. У 30-ті роки тут же досліджував мезоліт український археолог В. П. Левенок. Загалом ними відкрито понад десяток мезолітичних стій- бищ з численними знахідками кременевих знарядь праці та сировини. Драматично склалася доля дослідників мезоліту цього регіону. В. П. Левенка затримали на місці розкопок представники місцевих «органів» і так допитали, що археолог втратив око, а М. Рудинський як «ворог народу» відбув тривале заслання у глибині Росії. Набагато краще вивчені пам’ятки неолітичної доби. Особливої ва- ги набуває відкриття шести пунктів з ранньонеолітичною керамікою дніпро-донецької культури, яке дозволило певною мірою закрити лаку- ну між мезолітичними та пізньонеолітичними комплексами. Тобто ста- більна залюдненість Мезинського мікрорайону спостерігається від до- би мезоліту. За доби неоліту (новокам’яного віку) починається виго- товлення керамічного посуду, що суттєво збільшує кількість знахідок на пам’ятниках цієї доби і дозволяє глибше проникнути у характер ку- льтурних змін, переконливіше фіксувати їх динамічність. Перший демографічний сплеск у Мезинській окрузі відмічений за часів пізнього неоліту (IV—III т. л. до н. е.). Він пов’язується з посту- повим переходом до відтворюючого господарства і поширенням куль- тури ямково-гребінцевої кераміки. Завдячуючи активній розвідковій практиці музею, виявлено 36—39 пунктів із знахідками згаданої кера- міки. Порівняйте їх з шістьма лише стійбищами носіїв дніпро-донець- кої культури і якісний характер змін стане наочним. Проявів нових форм господарювання — землеробства і скотарства — ще мало. Але вже знахідка відбитка зерна пшениці на посудині дніпро-донецької ку- льтури з пункту Дубина біля с. Курилівки переконує нас у тому, що процес розвитку відтворюючих форм виробництва харчової продукції пішов. Неолітичне населення облюбувало для життя дюнні «острови» у заплаві Десни, не піднімаючись на зручні для проживання, але неза- хищені тераси правого берега біля с. Ігнатівки. У розмаїтті орнамента- льних мотивів неолітичної кераміки іще відлунює мислення мисливців. 28 Сіверянський літопис Зокрема, окремі елементи візерунку нагадують сліди звіра на снігу. І хоча висока естетика візерунків доби мисливців на мамонта у неоліті втрачена, зате декоративне мистецтво пішло вшир, до кожної людини, що неодмінно користувалася у побуті керамічним посудом. Доба енеоліту, позначена видатними досягненнями трипільської культури, оминула Мезинський регіон, і тут відбувся перехід від неолі- ту безпосередньо у бронзовий вік наприкінці III т. л. до н. е. Нова до- ба починається із знахідок середньодніпровської культури шнурової ке- раміки, які виявлені у 14 пунктах. Отже, щільність заселення краю зни- жується (див. діаграму), але остаточне утвердження землеробства і скотарства створює незрівнянно кращі умови для росту людності. Потрі- бен був лише певний час для нового демографічного пожвавлення. Носії середньодніпровської культури виглядають прийшлими на тлі неолітичної традиції попередньої епохи. Дійсно, поширення шнурової кераміки на теренах Європи пов’язується багатьма дослідниками з роз- селенням індоєвропейських племен, зокрема — прабалто-германо-сло- в’ян. До речі, і саме слово «шнур» (снур) та дієслово «снувати» нале- жить до числа найдавніших індоєвропейських. Можливо, що й назва річки Снов — правої притоки Десни — утвердилася ще в бронзовому віці. Середньодніпровці, як і їх попередники, продовжують використо- вувати, переважно природні ресурси деснянської заплави для обробки землі та випасу худоби. Поступово, у результаті активної діяльності людини змінюється довколишній ландшафт: на шкоду залісненості. На посуді середньодніпровської культури переважають відбитки багато- жильного шнура, який засвідчує також і наявність ткацького виробни- цтва. Таким чином, на початку II т. л. до н. е. мисливсько-рибальське господарство остаточно трансформувалося у землеробсько-скотарське. Можливо, що поряд із середньодніпровцями, на протилежному лі- вому березі Десни (Воробйових островах) продовжували жити нащад- ки неолітичного населення культури ямково-гребінцевої кераміки. На це вказують і мотиви орнаменту доби бронзи на неолітичному загалом посуді і навпаки. Традиції неолітичних і середньодніпровських поселень розвинули і змінили носії мар’янівської культури, що датується часом від XVIII ст. до н. е. Мар’янівці освоїли для життя високі тераси правого берега Десни та її заліснені притоки (Лоску, Студінку і ін.). Вони заселили низькі береги боліт та гриви (Савин грудок, Висока грива, Миткова, Хомина, Кирилина калюжі). Усього виявлено 30 пунктів з мар’янівсь- кою керамікою, тобто їх удвічі більше, ніж середньодніпровських. По- казово, що відбитків шнура на мар’янівському посуді нема: ймовірно він більш пізній. Культури, пов’язані з традиціями ямково-гребінцевої кераміки іден- тифікуються фахівцями з фінно-угорським етнічним масивом населення. Отже, індоєвропеїзація Мезинського мікрорайону відбулася не відра- зу, маючи свої припливи і відпливи. Розквіт краю у бронзовому віці пов’язаний з розвоєм сосницької культури (XV—XII ст. до н. е.). Розвідками виявлено 33 пам’ятки цієї культури — максимальна щільність заселення мікрорайону. Багато пунктів репрезентовані вираженим культурним шаром і великою кіль- кістю знахідок. Сосницька кераміка привертає увагу виразністю видо- вжених форм, багатством орнаментики, семантичною насищеністю гра- фічних композицій. В окремих візерунках можна виявити елементи зе- млеробської ідеології: «розоране поле», «дощ», «колосся», «зернини», «огорожі» тощо. На дюні Дубина в с. Курилівці вдалося дослідити по- Сіверянський літопис 29 ховання сосницької культури, яке супроводжувалося, зокрема, горщи- ком. Його декоративне оздоблення складалося з заштрихованих три- кутників, «бісеру». Підрахунок елементів орнаменту: (2+7 = 9) + (3+6 = 9) + (5+4=9) і ін. співпадають з ритмами фаз — місячним циклом зем- леробського календаря. Можна допустити, що носії сосницької культу- ри закладали в орнаментику кераміки певний комплекс магічних дій, спрямованих на примноження врожаю зернових та поголів’я худоби і, з рештою, людських спільнот. Втім, це окрема тема дослідження. У XII—XI ст. до н. е. лінія розвитку сосницької культури несподі- вано уривається, і в Мезинській окрузі спостерігається чергова зміна культур, що співпала із значним зменшенням населення. Так, пунктів із знахідками лебедівської культури, що змінила сосницьку, виявлено лише вісім і репрезентовані вони незначною кількістю знахідок. В ор- наментиці лебедівців простежуються лише окремі традиції сосницької (зубчастий штамп, наколи). Загалом же спостерігається суттєве збід- нення декору посудин. Аналогічні тенденції — зменшення населення, спрощення декоративного оформлення кераміки—спостерігаються і в інших регіонах України. Отже, це явища стадіального порядку, що ха- рактерні для перехідного періоду від бронзового до раннього залізного віку. Носіїв сосницької та лебедівської культур дослідники пов’язують з прабалтським етнічним масивом. Проте у ранньому залізному віці тут знову оселяються племена фінно-угорського етносу, представлені пе- ред’юхнівською групою пам’яток та юхнівською культурою. Простежено збільшення кількості населених пунктів у перед’юхнівські часи, порівняно з лебедівською культурою. Кераміка стає масивною, грубішою. З еле- ментів орнаменту зберігся відбиток гребня. Зазначимо, що з перед’юх- нівського шару в пункті Попова походять найдавніші в краї вироби із заліза — невеликі цвяшки. Отже, залізний вік прийшов до Мезинської округи не в V ст. до н. е. з юхнівськими племенами, а принаймні на два століття раніше — у VII ст. до н. е. і пов’язується він з так звани- ми перед’юхнівськими пам’ятками, які дехто відносив до сосницьких, а О. М. Мельниковська (Москва) до «неясних «перед’юхнівських». Їх знайдено 19. Привертає увагу топографія цих пунктів. Половина із них займає важкодоступні іззовні острови та миси. Дослідженнями на III Сверд- ловськім городищі, що вважалося «юхнівським», встановлено, що пе- реважає на ньому перед’юхнівська кераміка, яка поступово розвиваєть- ся в юхнівську. Схоже, що і укріплення на цьому городищі побудова- ні ще у перед’юхнівський час — раніше від V ст. до н. е. На цій кера- міці відмічені окремі «знаки» — косий хрест, знак рівності та схожий на літеру «У». Можливо, що це тамги — знаки власності («букви»: УХ). Кількість пунктів юхнівської культури зменшилася до 14. Проте тепер це вже не стійбища чи відкриті поселення, а укріплені валами городища з прилеглими (одним-двома) селищами. Подальший розви- ток юхнівської культури міг би започаткувати історію міст і сіл Чер- нігівщини, але життя на городищах у III ст. до н. е. несподівано пере- ривається, і впродовж наступних чотирьох віків (II ст. до н. е. — II ст. н. е.) ніяких ознак життя в околицях Мезина виявити не вдалося. Не вдалося знайти ні почепських, ні зарубинецьких пунктів. Новий етап заселення краю пов’язується вже із слов’янським на- селенням черняхівської (3 пункти) та київської (16 пунктів) культур. Ці пам’ятки датуються III—V ст. Вони вже нагадують «Полянську Русь», що також зазнала злету і падіння.8 В усякому разі колочинська культура VI—VII ст. відмічена лише 3—4 пунктами, а волинцевська у VIII ст. — лише одним (!). Це пункт Хуторище. 30 Сіверянський літопис Від роменської культури літописних сіверян; які заснували сучас- ні населені пункти Подесення, до нас дійшло 17—19 пам’яток (урочищ). З них 10 біля Мезина, решта поруч — біля с. Радичева. У X ст. тут ви- никає ціле місто з фортецею, яка охороняла багату на селища округу. Було рясно заселене Правобережжя Десни — заплави і «островів» слов’яни, як правило, сторонилися. «Острови» знову були заселені у X ст. за часів Київської Русі. Перехід від доби роменської, додержавної, до києво-руської був чи не найболіснішим в історії краю. У самому Мезині, на подвір’ї школи, ранній шар поселення з ліпною роменською керамікою лежить під зга- рищем. Його перекриває більш пізній шар знахідок з роменською, але вже кружальною керамікою державного періоду. Над останнім — шар знахідок XVIII ст. Загалом же виявлено матеріал на 23 пунктах доби Київської Русі, зокрема на мисах та «островах». Датується ця група києво-руських пам’яток X ст. На окремих пунктах простежується без- перервність життя від IX до XV ст. Проте, якщо пунктів X—XIІІ ст. в околицях Мезина (без Радичева) відомо 31, то XIV—XV ст. від мон- гольського періоду лише 4—5. Знелюднення краю почалося в кінці XI, XII ст., але по монгольській навалі Батия стало дуже помітним. Про- те лінія життя не переривається, готуючи черговий сплеск демографії, пов’язаний з трансформацією Київської Русі в Україну. Лише в XVII —XVIII ст. спостерігається бурхливе зростання населених пунктів (до 20). Кераміка XVIII ст. зустрічається практично повсюди. Динаміку коливання кількості населення у Мезинському мікрора- йоні ми відтворили у вигляді графіка, що наочно демонструє широку амплітуду коливань від епохи до епохи і від культури до культури. За- значимо, що падіння кривої на схемі не означає регрес, а просто зміну культурно-демографічної ситуації. Визначимо лише, що демографічні зрушення обов’язково співпадають з культурними змінами. Вочевидь, що рішучі прогресивні зміни вимагали граничного напруження людсь- ких ресурсів, що нерідко приводило до тимчасового знелюднення краю, часткового чи навіть абсолютного, у археологічному вимірі. Якщо у ка- м’яному віці переважали природні фактори розвитку, то, починаючи з епох неоліту — бронзи, неухильно збільшується роль фактора антропо- генного. Хоча значення природних процесів і їх вплив на людину за- лишається вагомим і по сьогодні. Обидва фактори слід враховувати, пояснюючи причини демографічних коливань. Вже за новітніх часів швидке розширення с. Курилівки та інших сіл було обірване другою світовою війною. Нове множення дворів і на- селення Мезина, Курилівки в 1950—60 p.p. змінилося занепадом у 1970-ті, передвіщаючи «перебудову» та чергову зміну епох та культур. Зібрані матеріали та проведені спостереження не можуть бути аб- солютизовані, бо зроблені вони більше на археологічному матеріалі для додержавних, в основному, епох. Нові дослідження можуть внести певні корективи у наші підрахунки, але загальна тенденція, здається, вловлена. Цікаво було б здійснити аналогічні спостереження в суміж- них і більш віддалених мікрорайонах Чернігівщини та в інших обла- стях України. Такі дослідження, без сумніву, внесуть певний динамізм у вивчення давньої і не такої вже давньої історії. До речі, вивчення матеріалів, знайдених нами вище Мезина — бі- ля с. Кудлаївки, виявили те ж підвищення кривої неоліту, бронзи і па- діння після них. В низинному районі Коропа (нижче Мезина) надійно установлено злет кривої доби неоліту, бронзи, сосницької, дещо перед’- юхнівської, X—XIII, XVII—XVIII ст. та колочинської культур. Адже київська «любила високе правобережжя». Підйоми кривої супроводять Сіверянський літопис 31 їх падіння. Отже, всі ці явища — не локального, а регіонального, при- наймні, характеру. Джерела та література. 1 Тойнбі А. Дж. Усвідомлення історії. — К., — 1995. 2 Гумилев Л. М. Этногенез и біосфера земли. — Ленинград. — 1990. 3 Друянов В. А. Загадочная біосфера земли. — М., — 1989. — С. 48, 108. 4 Кузьменко В. Е. Историческая геология и геология СССР. — М., — 1980. — С. 165, 163. 5 Шовкопляс И. Г. Мезинская стоянка. — К., — 1965. — С. 217, 266. 6 Бибиков С. Н. Мезин. Праздничный дом и костяной музыкальный комплекс // Советская археология. — 1978. — № 3. — С. 29—46. 7 Куриленко В. Е. Об архитектонике орнаментов мезинских браслетов. // Теория и методика исследований археологических памятников лесостепной зоны. — Липецк, 1992. — С. 61—63. 8 Археология Украинской ССР. — К., — 1986. — Т. 3. — С. 110. 32 Сіверянський літопис

Мезин на Десні. Динаміка зміни археологічних культур

Репозитарії

Схожі ресурси