«Город на Вістрі» та інші
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200033 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Город на Вістрі» та інші / П. Лавренчук // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 61-62. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200033 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2000332024-11-12T13:25:43Z «Город на Вістрі» та інші Лавренчук, П. Сіверянські легенди 1996 Article «Город на Вістрі» та інші / П. Лавренчук // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 61-62. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200033 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Сіверянські легенди Сіверянські легенди |
| spellingShingle |
Сіверянські легенди Сіверянські легенди Лавренчук, П. «Город на Вістрі» та інші Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Лавренчук, П. |
| author_facet |
Лавренчук, П. |
| author_sort |
Лавренчук, П. |
| title |
«Город на Вістрі» та інші |
| title_short |
«Город на Вістрі» та інші |
| title_full |
«Город на Вістрі» та інші |
| title_fullStr |
«Город на Вістрі» та інші |
| title_full_unstemmed |
«Город на Вістрі» та інші |
| title_sort |
«город на вістрі» та інші |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Сіверянські легенди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200033 |
| citation_txt |
«Город на Вістрі» та інші / П. Лавренчук // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 61-62. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT lavrenčukp gorodnavístrítaínší |
| first_indexed |
2024-11-17T08:25:47Z |
| last_indexed |
2024-11-17T08:25:47Z |
| _version_ |
1818523713192067072 |
| fulltext |
СІВЕРЯНСЬКІ ЛЕГЕНДИ
«ГОРОД НА ВІСТРІ»
Їхав князь Володимир (Красне Сонечко) після бою з печенігами зі
своїм воєводою. И звернувся до нього: «Думаю, що цей напад останній
у цьому році буде, зимою відкочують їхні вежі». Воєвода відповідає:
«До снігу коні в них негожі, у печеніга нема звичаю сіно запасать, а
багато кінь з-під снігу не нариє».
Розсміявсь князь: «Кінь у печеніга взимку худий, куди їм до дале-
ких переходів. Поставили Переяслав, захищає він нашу землю, отак
треба всі дороги перекрити на Русь, а, де необхідно, і вал насиплемо.
Поставимо міста по Десні, Остру, Сулі — заселимо їх найкращими во-
їнами, нехай охороняють наші землі від кочівників».
Прийшли послані Володимиром воїни до чудового місця, де річка
Вістрі в Десну впадає, і заснували укріплений замок. Став цей замок
форпостом біля Києва. Минали роки, і за князя Володимира Мономаха
тут город поставили. Стали звати це місто Городець на Вістрі. Навіть
поговірка про нього була: «Держи спис, стрілу на Вістрі, як пройде во-
рог під Остром, будеш, княже, мати січу під Києвом».
БУЛИ КОЗАКИ СМОЛИН, МАКСИМ, ГНИЛУША…
Як розігнала проклята Катерина славних запорожців, розбіглися
вони, бідні, по всьому світу, хто куди. Якось весною прийшли до Десни
троє з цієї когорти. Звати їх було Смолин, Максим, Гнилуша. Погля-
нули на деснянські береги, і нагадали вони їм Дніпро та його плавні.
Привабила Десна їх своєю красою. Вирішили оселитися тут. Одружи-
лися з місцевими дівчатами та хутори собі поставили. Нарекли ті ху-
тори їхніми іменами: Смолин, Максим, Гнилуша. Тепер це села у При-
десенні.
ЛУТ ТА АВА
Давно це було. Тоді Десна була широка і глибока. В Острі жив
рибалка, красень-хлопець Лут. А навпроти, на горі, жила дівчина-кра-
суня Ава. Якось Лут ловив на березі Десни рибу і побачив, що хтось
полоще білизну. Одна сорочка впала і попливла по річці за течією. Лут
Сіверянський літопис 61
вирішив допомогти дівчині. Він наздогнав сорочку і віддав її дівчині.
Коли ж глянув їй в очі — палко закохався в неї. Дівчина Ава засором-
милася і втекла додому.
Минав час, закохані часто зустрічалися на березі Десни. Та дізна-
лися про ці зустрічі їхні батьки та родичі. Луту вони сказали, що він
ніколи не приведе дівчину з другого берега. Авині батьки сказали, що
ніколи не віддадуть дівчину в Остер, — бо вона там загине. Рішучий
Лут умовив дівчину тікати. Коли вони випливли на середину річки, ро-
дичі побачили їх і зчинили галас. Хлопець і дівчина підпливли човнами
один до одного і після останнього поцілунку кинулися в Десну. Річка
миттю поглинула закоханих. Після їхньої смерті двоє містечок більше
не були ворогами. А те місце, де загинули закохані, рибалки стали на-
зивати Лутавою. Річка Десна стала меншою і змінила своє русло, лю-
ди поселилися на тій землі, де була річка, бо добре та земля родила,
а назва залишилася — Лутава. Й дотепер є село Лутава над Десною.
ГОРА ПРИГОРШНЯ
Над річкою Остеркою в Острі є гора. Хто називає її «Котяча», а
хто називає її «Пригоршня». Розповідають, що недалеко від тієї гори
колись стояла Татаровська церква. І хутір біля церкви звали Татаров-
ським. Тому, мабуть, з того боку чекали непроханих гостей, які часто
нападали та грабували наш край. Коли одного разу прийшли татари,
то з тієї церкви зробили стайню. Навмисно вони це вчинили, щоб по-
глумитися над вірою людей. Місцеві хлопці не витримали такої наруги
і вночі перебили варту та коней, що стояли в церкві. Хан, який був над
усіма старший, наказав зігнати людей на цвинтар і дав розпорядження
хоронити його воїнів з великими почестями, насипати великий курган
— могилу. А насипати заставив людей пригоршнями та шапками. Тіль-
ки насипавши велику гору, городяни могли врятувати місто від повного
розорення та пожежі. Ось так городяни насипали гору, яку назвали
«Пригоршня», а зараз її зовуть «Котяча гора».
Записав Петро ЛАВРЕНЧУК.
м. Остер.
62 Сіверянський літопис
|