Гордість нашої педагогіки
Протягом тривалого часу Костянтина Дмитровича Ушинського вважали, перш за все, російським педагогом. Насправді ж вся його життєдіяльність нерозривно пов’язана з Україною, його батьківщиною. Ушинський називав себе українцем, любив Україну, як Вітчизну, пишався своїм народом, його культурою, традиціям...
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200037 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Гордість нашої педагогіки / С. Марценюк // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 78-81. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200037 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2000372024-11-12T13:26:27Z Гордість нашої педагогіки Марценюк, С. Розвідки Протягом тривалого часу Костянтина Дмитровича Ушинського вважали, перш за все, російським педагогом. Насправді ж вся його життєдіяльність нерозривно пов’язана з Україною, його батьківщиною. Ушинський називав себе українцем, любив Україну, як Вітчизну, пишався своїм народом, його культурою, традиціями. 1996 Article Гордість нашої педагогіки / С. Марценюк // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 78-81. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200037 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Марценюк, С. Гордість нашої педагогіки Сiверянський літопис |
| description |
Протягом тривалого часу Костянтина Дмитровича Ушинського вважали, перш за все, російським педагогом. Насправді ж вся його життєдіяльність нерозривно пов’язана з Україною, його батьківщиною. Ушинський називав себе українцем, любив Україну, як Вітчизну, пишався своїм народом, його культурою, традиціями. |
| format |
Article |
| author |
Марценюк, С. |
| author_facet |
Марценюк, С. |
| author_sort |
Марценюк, С. |
| title |
Гордість нашої педагогіки |
| title_short |
Гордість нашої педагогіки |
| title_full |
Гордість нашої педагогіки |
| title_fullStr |
Гордість нашої педагогіки |
| title_full_unstemmed |
Гордість нашої педагогіки |
| title_sort |
гордість нашої педагогіки |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200037 |
| citation_txt |
Гордість нашої педагогіки / С. Марценюк // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 78-81. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT marcenûks gordístʹnašoípedagogíki |
| first_indexed |
2024-11-17T08:25:56Z |
| last_indexed |
2024-11-17T08:25:56Z |
| _version_ |
1818523721778855936 |
| fulltext |
Степан Марценюк
ГОРДІСТЬ НАШОЇ ПЕДАГОГІКИ
Протягом тривалого часу Костянтина Дмитровича Ушинського вва-
жали, перш за все, російським педагогом. Насправді ж вся його життє-
діяльність нерозривно пов’язана з Україною, його батьківщиною. Ушин-
ський називав себе українцем, любив Україну, як Вітчизну, пишався своїм
народом, його культурою, традиціями.
У енциклопедичному довіднику «Чернігівщина» читаємо, що Ушин-
ський — російський педагог-демократ народився в Тулі.1 Подібне зуст-
річаємо і в інших джерелах. Професори С. X. Чавдаров і М. Ф. Даден-
ков2 відзначають, що Ушинський народився 3 березня (18 лютого за ст.
ст.) 1824 р. у Богданці поблизу Новгорода-Сіверського в родині дрібно-
маєткового дворянина, садиба якого була розташована на високому бе-
резі Десни. Переважають думки авторів енциклопедій про народження
Ушинського в Тулі (точна дата народження за ст. ст. 19 лютого), де
його батько ветеран Вітчизняної війни 1812 року, працював у казенній
палаті. Раннє дитинство його минуло в с. Богданці, тоді Новгород-Сі-
верського повіту, куди переїхала сім’я. Зараз цей населений пункт на-
лежить до Шосткинського району Сумської області.
Початкову освіту дістав дома у своєї матері — Любові Степанівни,
яка померла, коли синові ще не минуло й дванадцяти років. Середню
освіту здобув у Новгород-Сіверській гімназії, що тоді вважалася пре-
стижним навчальним закладом. Очолював гімназію професор класич-
них мов Тимковський, який запалював своїх вихованців передовими
ідеями гуманізму і любов’ю до мовознавства. Саме тут у молодого
Ушинського виник інтерес і потяг до наукової діяльності.
У шістнадцять років він стає студентом юридичного факультету
Московського університету, який закінчив 1844 року. Батько збіднів, і
студент Ушинський приватними уроками заробляє на життя, створює
суворий режим для навчання, а після закінчення його — для самоос-
віти на звання магістра. З 1846 р. перебував на посаді професора з
Ярославсько-Демидовському юридичному ліцеї, з якої звільнений
1849 р. «за шкідливий вплив». Переїхав до Петербурга, де кілька ро-
ків працював дрібним урядовцем у департаменті Міністерства внутрі-
шніх справ, наполегливо вивчав англійську мову, вдосконалював знан-
ня німецької та французької.
У цей час займається перекладами з іноземних мов для редакції
«Современника», пише статті. Виснажлива праця, нічна робота підто-
чили його здоров’я. Лише щасливий випадок — зустріч з колишнім ди-
ректором Ярославського ліцею, тоді директором Гатчинського сирітсь-
кого інституту — дав йому змогу 1854 р. вийти на педагогічну ниву:
влаштувавшись викладачем, а згодом інспектором цього інституту. У
1859—62 роках працював інспектором Смольного інституту шляхетних
дівчат, заснованого Катериною II. Тут здійснив ряд реформаторських
перетворень, запровадив вивчення природознавства, фізики, географії,
рідної мови. Наступні п’ять років К. Д. Ушинський перебував у Швей-
царії, куди його відрядили для вивчення справи народної освіти і для
лікування. Воно було науково-плідним, посилило його патріотизм.
У Петербурзі, куди він повернувся, стан здоров’я погіршився. Ви-
їхав до Австрії, звідки порадили переїхати до Криму, де пробув усю
весну 1870 року. Оселився у Києві, де ще раніше думав жити остато-
78 Сіверянський літопис
чно. Восени здоров’я знову погіршало. Їдучи до Криму, він тяжко за-
хворів і вночі з 3 на 4 січня 1871 року (20 на 21 грудня 1870) в Одесі
помер. Похований у Видубецькому монастирі над Дніпром.
Наукова спадщина К. Д. Ушинського була і залишається предме-
том суперечок, плюралістичних оцінок. Так, прихильники «європоцент-
ризму» намагаються зобразити його педагогічні погляди як механічне
повторення того, що дала Європа, котра нібито завжди була «центром
цивілізації», науки і культури. Принижуючи заслуги, вони замовчують
той факт, що Ушинський рішуче виступав проти схиляння перед Захо-
дом, водночас високо цінував досягнення педагогіки Англії, Франції,
Німеччини, Швейцарії, робив їх критичний аналіз.
У статті «Одна з таємних сторін німецького виховання» Ушинський
критикував педагогічні доктрини, що намагалися теоретично виправда-
ти другосортність і убозтво тодішньої жіночої школи, рішуче відстою-
вав рівноправність жінки не лише в освіті, а й в усіх галузях життя. У
Німеччині тодішня жіноча освіта була досить застарілою, вимагала до-
корінної перебудови. Педагог сподівався і вірив, що у нас «виробить-
ся більш гуманний, більш християнський план жіночого виховання, ніж
у Німеччині».3
Перу педагога належать такі твори: «Людина як предмет вихован-
ня. Досвід педагогічної антропології», «Про користь педагогічної літе-
ратури», «Про народність у суспільному вихованні», «Праця в її пси-
хологічному і виховному значенні», підручники-хрестоматії «Дитячий
світ» і «Рідне слово», «Керівництво до викладання за «рідним словом». У
Швейцарії він активно працював над педагогічною антропологією,
яка стала в Росії першою капітальною працею з проблем виховання.
ПЕДАГОГ-НОВАТОР
Новітні відомості4 свідчать, що Ушинський був педагогом-новато-
ром. Ідеї вченого про народність освіти, демократичні принципи її ор-
ганізації не мали нічого спільного ні зі слов’янофільськими, ні із захід-
ницькими поглядами, а відповідали загальному піднесенню
Росії та України. Наслідуючи заклик М. І. Пирогова про перебудову ви-
ховання й освіти, він став основоположником народної школи. В ціло-
му йшов попереду світової педагогічної думки свого часу, обгрунтував
ряд нових оригінальних педагогічних положень, котрі якісно відрізня-
лись від західноєвропейських систем і принципів. Провідний його де-
віз: «Принести якнайбільше користі моїй батьківщині — ось єдине зав-
дання мого життя». Не копіював попередників і сучасників, а творив
новації педагогічної думки.
Девіз Коменського «Все повинно відбуватися природно, хай на-
сильство буде відокремлене від діла» став провідною думкою його пе-
дагогічних ідей. Дидактику вважав мистецтвом навчання, наголошував,
що людину потрібно формувати цілеспрямовано, не віддавати дітей на
самоплив, бо без виховання людина стає твариною. Школа — це май-
стерня, у якій юні душі спрямовуються до добродіяння, учитель учить,
діти навчаються. Його положення, щоб діти завжди були зайняті серйо-
зною справою або розвагами, не віддавались бездіяльності, знайшли
свій яскравий вияв у творі Ушинського «Праця в її психічному і вихо-
вному значенні», бо в лакействі і бездіяльності «псується голова, серце
і моральність», «бездіяльність є мати всіх пороків».5
Взагалі у педагогічних поглядах Ушинського багато спільного з
поглядами Коменського, але вони самобутні, оригінально самостійні.
Це насамперед гуманізація і демократизація освіти, навчання рідною
мовою, загальність і народність освіти, класно-урочна система, дидак-
тичні принципи тощо.
Сіверянський літопис 79
Відносно світогляду педагога були різні точки зору. У період ста-
лінізму писалось про його атеїстичні та матеріалістичні позиції, замо-
вчувалась причетність до релігії. Парадокс полягає в тому, що він світ
розумів як реальне буття, звертав увагу на унаочнення і живе спогля-
дання у навчанні, але бога не відкидав, апелював до нього як до авто-
ритета для віруючих. Тодішня релігійність обумовила те, що книги
для дітей, посилаючись на релігійні тексти, писав у стилі віри, наголо-
шував на моральному змісті.
У листах про педагогічну подорож до Швейцарії (лист третій) від-
значається, що релігія міститься не лише у катехизисі і святій історії,
а й у «житті людини». Для дітей в оповіданнях із їх життя більше ре-
лігії, ніж на сторінці катехизиса, який визубрюється напам’ять і ніяко-
го сліду не залишає у серці.
Суперечність світоглядних позицій відображена, зокрема, у підсум-
ках другого тому «Людина як предмет виховання». Мислитель-педагог
пише, що питання про душу залишилось нерозв’язаним, а саме понят-
тя душі рівносильне поняттю матерії, як йото пряма і необхідна проти-
лежність. Поверховість аналізу психофізичних явищ приводить або до
ідеалістичного, або до матеріалістичного погляду на людину, а більш
уважний підхід скрізь «вказує на двоякість нашої природи, на два вза-
ємодіючих начала». А це не що інше як дуалізм, наслідування Декарта,
бо далі зазначається, що не свідомість «становлять сутність душі, а по-
годжене нею прагнення до діяльності, до життя, для якого і сама сві-
домість служить лише одним із засобів».
«Ідея щастя, як миру, і ідея спокою, як діяльності, до якої захоп-
люється душа любов’ю, висловлювалась вперше у християнстві, і ви-
словлювалась притому більше на практиці, ніж у теорії, в якій, навпа-
ки, вона часто перекручувалась».6 Цю християнську ідею, пише педа-
гог, ми беремо, але у формі, незалежно від її догматичного змісту, але
вона виводиться із глибокого розуміння душі, її законів. Апелюючи до
науки, крім фактичної, ми не знаємо, — підкреслює, — що вона стоїть
поза будь-якою релігією, бо опирається на факти, а не на вірування...
Історія не може бути історією без викладання історії релігії.
Суспільно-політичні погляди, які неподільні з педагогічними кон-
цепціями і грунтуються на них, стосуються просвітительства, гуманіз-
му, несумісні з феодально-кріпосницьким устроєм, а тому мають анти-
феодальний зміст, пропагують широку освіту народних мас, рішуче за-
суджують темряву і неуцтво. У статті «Загальний погляд на виникнен-
ня наших народних шкіл», яка була надрукована 1870 року в журналі
«Народная школа», уже тоді видатний педагог висловлює своє остаточ-
не переконання, що організація початкової школи повинна бути дові-
рена самому народові, а не бюрократії та верхівці духовенства. Звідси
й випливав його висновок: «релігійна освіта сама по собі, а світська —
сама по собі».7 Це актуально і в наші дні, коли шкільна справа органі-
зовується народною демократичною державою. Положення Ушинського
про зв’язок школи з життям, зокрема на орієнтацію школи на інтереси
суспільства, народу, лишаються пріоритетними в утвердженні держав-
ного суверенітету України.
Проблема рідної мови пронизує ряд праць педагога. У статті «Рід-
не слово» писав, що мова народу — «кращий, що ніколи не в’яне і ві-
чно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке почина-
ється далеко за границями історії. У мові одухотворяється весь народ
і вся його батьківщина, в ній втілюється творчою силою народного ду-
ху в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища,
її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози — весь
80 Сіверянський літопис
той глибокий, повний думки і почуття, голос рідної природи, який лунає
так гучно в любові до людини, до її іноді суворої батьківщини який
відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах на-
родних поетів».8 Краще сказати про рідну мову важко. Ці слова, як
ніколи, актуально звучать у нас, утверджуючи роль і місце української
мови в нашому житті. Рідна мова — чудовий народний педагог, який
навчає всьому кращому, чим володіє народ. Поняття рідної мови Ущин-
ський конкретизував у понятті вітчизняної мови, поєднував її вивчення
з розвитком логічного мислення, розумової діяльності дітей. Народний
просвітитель полум’яно прагнув, щоб у кожному селі України була на-
родна школа, яку вважав основним видом, навчальних закладів. У та-
кій школі діти повинні навчатись рідною мовою. Земська школа повин-
на бути основою народної. Сміливо клопотався про переведення школи
в рідній Богданці на рідну мову навчання, але попечитель Київської уч-
бової округи цього не дозволив.
Ідеї Ушинського були близькі Лесі Українці, їх високо цінував
І. Франко, борючись за народну освіту в Галичині, що була під владою
Австро-Угорщини. Визначним послідовником Ушинського був Т. Г. Лу-
бенець (1855—1936) — автор численних педагогічних праць, підручни-
ків, читанки для початкової школи. У сучасних читанках для учнів по-
чаткових класів використані традиції Ушинського.
Поет П. Г. Тичина свою повагу до К. Д. Ушинського висловив так:
В роки царської сваволі
Він жадав народу волі,
Працював для Батьківщини,
Душу розумів в дитині,
Школу врятував з безодні,
Став безсмертним він сьогодні!
Ім’я К. Д. Ушинського — це ім’я невтомного лицаря педагогіки,
класика світової педагогічної думки, українсько-російського, слов’янсь-
кого просвітителя, народного вчителя. Воно навічно увійшло в скарбни-
цю теорії і практики шкільної освіти.
Література та джерела:
1 Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. — Київ, 1990. — С. 826.
2 Чавдаров С. X., Даденко М. Ф. // К. Д. Ушинський. — К., 1945.
3 Ушинский К. Д. Избранные педагогические сочинения в двух томах — М., 1974.
— Т. 1. — С. 226.
4 Див. Новое об Ушинском. — Ярославль, 1981.
5 Ушинский К. Д. // Избранные педагогические сочинения в двух томах. — М.,
1974. — Т. 1. — С. 134.
6 Там же. — С. 544.
7 Там же. — Т. 2. — С. 231—232.
8 Там же. Т. 1. — С. 147.
Сіверянський літопис 81
|