Українське вчительство на війні
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200054 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українське вчительство на війні / І. Каганова // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 143-145. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200054 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2000542024-11-12T13:28:45Z Українське вчительство на війні Каганова, І. Придеснянська книжкова полиця 1996 Article Українське вчительство на війні / І. Каганова // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 143-145. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200054 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Придеснянська книжкова полиця Придеснянська книжкова полиця |
| spellingShingle |
Придеснянська книжкова полиця Придеснянська книжкова полиця Каганова, І. Українське вчительство на війні Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Каганова, І. |
| author_facet |
Каганова, І. |
| author_sort |
Каганова, І. |
| title |
Українське вчительство на війні |
| title_short |
Українське вчительство на війні |
| title_full |
Українське вчительство на війні |
| title_fullStr |
Українське вчительство на війні |
| title_full_unstemmed |
Українське вчительство на війні |
| title_sort |
українське вчительство на війні |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Придеснянська книжкова полиця |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200054 |
| citation_txt |
Українське вчительство на війні / І. Каганова // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 143-145. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT kaganovaí ukraínsʹkevčitelʹstvonavíjní |
| first_indexed |
2024-11-17T08:26:33Z |
| last_indexed |
2024-11-17T08:26:33Z |
| _version_ |
1818523760760717312 |
| fulltext |
Кобижчанської сотні, яка була то в Ніжинському, то в Київському
полках, то в Козелецькому повіті. Саме в останньому Макіївка нале-
жала до Малоросійської губернії, згодом перейшовши до Чернігівської,
але вже в складі Ніжинського повіту. Після революції 1917 року село
належало до Ніжинського округу. Спершу Київської, а потім Чернігів-
ської областей.
Краєзнавець висловлює припущення (це вже в третьому розділі),
що колись цей населений пункт маб назву Держикрай. Пізніше, потра-
пивши у володіння київського полковника Костянтина Мокієвського,
воно одержало ймення Мокіївка, яке з часом перетворилося на Макі-
ївку. Адже Мокієвський, близький родич Мазепи (мати гетьмана бу-
ла з роду Мокієвських), учасник антимосковської коаліції був по-
збавлений маєтків. Його зятя Василя Мировича закували в кайдани і
відправили на каторгу до Сибіру. І хоч через деякий час донька пол-
ковника Ганна Мирович-Мокієвська і добилася повернення села у своє
розпорядження, фактично ним не володіла. Макіївкою заволодів київ-
ський полковник Антон Танський, зять Семена Палія. Це відбилося
на жителях села. Багато «мазепинців» змушені були втекти, а нато-
мість Танський привіз із-за Дніпра своїх людей, переважно вихідців із
Білоцерквіщини. Село так змаліло, що на квітень 1729 року в ньому
налічувалося всього 58 дворів. А сама Макіївка належала до Биків-
ської волості.
Вислів «щоб тебе каналія забрав», який і досі при сварках вжива-
ють макіївці, свідчить, що і їхніх земляків гнали на копання каналів
біля далекого Ладозького озера. Були наші земляки і учасниками ро-
сійсько-турецької війни, яка розпочалася 1735 року.
В описі Кобижчанської сотні за 1781. рік бачимо в селі Макіївці
вже 125 хат. А за переписом 1866 року тут було 271 двір і 1655 меш-
канців. У 1892-ому році — 512 дворів і 3219 жителів.
Село росло. Навіть голодомор 1932—33 років не вплинув на це.
Після другої світової війни, тут було близько 1300 дворів і понад 7 тис.
населення.
Автор з любов’ю пише про знамениті Макіївські ярмарки. Вони
збирали тисячі людей з України, Білорусії, Росії.
Чимало місця М. М. Баклан приділив опису періодів колективіза-
ції, війни, повоєнного життя.
Поставивши останню крапку, він, однак, написав післямову, де ви-
словлює впевненість у тому, що «Історію села Макіївки» будуть «до-
повнювати новими, мені невідомими сторінками, заповнюючи білі пля-
ми в давній історії села. Історія села Макіївки заслуговує на те, щоб
її доповнювали і розширювали».
М. М. Баклан мав рацію. Знайдуться ентузіасти, дослідники і про-
довжать його справу. Але те, що він зробив, варте найбільшої похвали,
доброї пам’яті нащадків.
Тамара МАВДАНЮК.
УКРАЇНСЬКЕ ВЧИТЕЛЬСТВО НА ВІЙНІ
До 50-річчя Великої Перемоги в Чернігові вийшло багато нових
книжок, про які вже йшлося на сторінках нашого часопису. І ось ще
одне видання: Г. Греченко «ВОЮВАЛИ, НЕ ЛІЧИЛИ РАН: (Бойові
подвиги освітян України у Вел. Вітчизн. війні 1941 — 1945 pp.)». (Чер-
нігів, 1995). Тема цієї книги відпрацьовувалася Г. Греченком протягом
Сіверянський літопис 143
багатьох років, і знайшла відображення в його нарисах «Варва», «Ве-
дильці», «Короп», «Ічня», що увійшли до тому «История городов и сел
Украинской СCP. Черниговская область», в тезах доповідей ІІІ респуб-
ліканської наукової конференції з історичного краєзнавства «Вчитель-
ство Чернігівщини в роки Великої Вітчизняної війни (1941 —
1945 pp.)», у студентській науковій праці «Комсомольське підпілля
Чернігівщини в роки Великої Вітчизняної війни (1941—1943 pp.)»,
численних публікаціях у періодиці, а найширше — у книзі «Бойові і
трудові подвиги вчителів та школярів Чернігівщини у роки Великої
Вітчизняної війни 1941—1945 pp.», яка вийшла друком у Чернігові
1992 р.
Автор усіх цих публікацій працює у Чернігівській міській школі
№ 2 вчителем історії. Тому написання книги про долю вчительства Ук-
раїни в роки другої світової війни вважав для себе конче необхідним і
потрібним ділом. Адже тема інтелігенції у роки радянської влади у нас
постійно принижувалася. З таких позицій і виступає Г. Греченко у сво-
їй книзі. І вона вражає багатством документального матеріалу, статис-
тичними даними, прикладами героїзму учителів України і, зокрема,
Чернігівщини. Так, «12 викладачів Ніжинського педінституту загинули
на фронтах, близько двадцяти брали участь у партизанському русі та
підпіллі. Серед них: О. М. Шуман, І. Я Довгорбод, П. П. Журба,
М. М. Ярошенко, С. Д. Герасименко, П. X. Білий, випускники В. Ю.
Нечай-Гумен, В. Т. Нелеп, І. А. Могильний, І. П. Костенко, О. І Си-
ненко, І. В. Палій. Про останнього у липні 1993 р. розповіло телеба-
чення в передачі «Із батальйону залишилося лише двоє». Це вони ви-
стояли на Курській дузі, утримали позицію, не відступили. До речі, в
довоєнні роки славний гоголівський вуз закінчили чотири майбутні
Герої Радянського Союзу — Ю. О. Збанацький, І. М. Мороз, О. В.
Тканко, П. Т. Сокур».
Книга «Воювали, не лічили ран» складається з кількох розділів:
історіографія проблеми та її актуальність; бойові подвиги освітян Ук-
раїни на фронтах Великої Вітчизняної; патріотичні звершення вчите-
льства України на окупованій ворогом території. У останньому розділі
розповідається про масовий героїзм вчителів у лавах народних месни-
ків, про їхню участь і в Європейському русі Опору народів. Серед ос-
танніх наші земляки Г. П. Вікторов, І. Я. Пилипенко, П. А. Переход-
ченко та ін. «У перші дні війни командир стрілецької роти П. А. Пе-
реходченко, — читаємо в книзі, — котрий до війни учителював у Ве-
ликоустівській школі Сосницького району Чернігівської області, захи-
щав Брестську фортецю. У тому пеклі його тяжко поранили. Потрапив
у полон. А далі яких тільки не було таборів та камер: Слонім, Віллін-
гем, в’язниці Вальдегута, Імендігена, Дунаушінгена, Карлсруе,
Маутхаузена. Та де б не був, всюди ставав душею, організатором ство-
рення підпільних антифашистських організацій БСВ (братське співро-
бітництво військовополонених)». Петро Андрійович Переходченко був
страчений у Маутхаузені 25 вересня 1944 року.
Привертає увагу і досить-таки об’ємний список використаних дже-
рел з архівів та літератури. Працюючи над цим дослідженням, автор
вперше ввів у науковий обіг численні архівні матеріали, опрацював та-
кож збірники документів різних областей України, історичні дослід-
ження, матеріали центральної та місцевої преси за кілька десятиріч,
художню літературу, ювілейні матеріали тощо.
Читач знайде в книзі чимало нових даних — зокрема, про кількість
Героїв Радянського Союзу — педагогів з СРСР і України та її обла-
стей, їх національний склад, про командний і керівний склад парти-
144 Сіверянський літопис
занського рух і антифашистського підпілля, про участь учительства в
Європейському русі Опору.
Видання є даниною поваги до ветеранів війни і полеглих. Воно
може використовуватись на уроках історії України, факультативних
заняттях та спецкурсах, у гуртковій, виховній та краєзнавчій роботі.
Ірина КАГАНОВА.
«НЕВЖЕ Ж БО КРІЗЬ ПАЛЬЦІ КОВЗНУЛО ЖИТТЯ?»
Василь Йосипович Буденний — не новачок у поезії. На його ра-
хунку вже сім поетичних збірок. Вірші писав хлопчиком, коли ходив
до однієї з чернігівських шкіл. Не кидав цього заняття під час нав-
чання в Київському педінституті. Навпаки, саме тоді його поетичний
голос зміцнів. У поезіях Василя Буденного з’явились інтонації людини
стурбованої всім, що відбувається навколо нього. У них він виступає
як справжній патріот. Тематика його віршів різноманітна: природа,
кохання, доля ветеранів минулої війни, любов до матері, до тієї хати-
ни, де народився, до друзів і багато ще такого, що неможливо окрес-
лити одним словом. Багато асоціативних поезій є в книжках Василя
Буденного. Останнім часом він пише саркастичні вірші. Цей жанр до-
помагає конкретно висловитись про ті болячки, які супроводжують нас
сьогодні. Але поет — оптиміст:
Я від буйних вітрів, я від синіх джерел,
Вглиб землі проросло мого серця коріння.
Ось тому я живу, я від бід не помер,
І людській доброті залишаюся вірним.
От ми і підійшли до його останньої збірки поезій «НА ВІСТРІ
ВЛАСНОГО МЕЧА» (Чернігів, 1995). Перегортаючи її сторінки, ще
раз впевнюєшся в тому, що не обсягом і кількістю сторінок вимірюєть-
ся творча наснага поета, а мірою зболеного, вистражданого слова за
людину, її сьогодення та її майбуття. Незабаром Василь Буденний зу-
стрічатиме свій полудень віку. І, звичайно, це його як людину і поета
хвилює. Від серця народився вірш, де є такі рядки: «Невже ж бо крізь
пальці ковзнуло життя?». І ще один поетичний рядок, котрий можна
вважати ключем до всієї збірки: «Звикаюсь в думці, що старію». Таке
зізнання дозволяє Буденному поринути в минуле, зазирнути в майбут-
нє, збагнути сенс життя. Ось чому основна тематика збірки — любов і
вболівання за долю рідного краю, за слов’янський великий народ,
котрий злі сили намагаються поставити на коліна. Дуже актуально
звучить заклик поета до єдності і дружби:
Єднаймося, бо буде горе,
В нас православіє одне.
Якщо забудемо про вчора —
День завтрашній нас обмине.
(«Диптих № 1»).
Помітне місце в збірці посідає філософська лірика — роздуми про
призначення людини на землі, про совість і Бога. Особливо це поміт-
но в триптихах. Філософське звучання характерне й для поезій «Дип-
тих № 1» та «Диптих № 2». У віршах, присвячених поетові Дмитру Іва-
нову та композитору й співакові Миколі Мозговому, криється велике
бажання поета жити, «пригортать півнеба» і пити «ще з не приватизо-
ваних криниць», пригортать «до серця молодят» і творити, творити, тво-
рити...
Приваблюють чудові «Рубаї», вірші про кохання.
Сіверянський літопис 145
|