До походження назв Ніжина, Носівки, Остра
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200109 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До походження назв Ніжина, Носівки, Остра / І. Буняк // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 22-31. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200109 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2001092024-11-17T13:06:31Z До походження назв Ніжина, Носівки, Остра Буняк, І. Історія міст і сіл 1996 Article До походження назв Ніжина, Носівки, Остра / І. Буняк // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 22-31. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200109 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл Буняк, І. До походження назв Ніжина, Носівки, Остра Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Буняк, І. |
| author_facet |
Буняк, І. |
| author_sort |
Буняк, І. |
| title |
До походження назв Ніжина, Носівки, Остра |
| title_short |
До походження назв Ніжина, Носівки, Остра |
| title_full |
До походження назв Ніжина, Носівки, Остра |
| title_fullStr |
До походження назв Ніжина, Носівки, Остра |
| title_full_unstemmed |
До походження назв Ніжина, Носівки, Остра |
| title_sort |
до походження назв ніжина, носівки, остра |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200109 |
| citation_txt |
До походження назв Ніжина, Носівки, Остра / І. Буняк // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 22-31. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT bunâkí dopohodžennânazvnížinanosívkiostra |
| first_indexed |
2024-11-26T04:08:12Z |
| last_indexed |
2024-11-26T04:08:12Z |
| _version_ |
1818523877118050304 |
| fulltext |
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
Іван Буняк
ДО ПОХОДЖЕННЯ НАЗВ НІЖИНА, НОСІВКИ, ОСТРА
(Роздуми про далеке і близьке)
Поруч з Носівкою в лісовому масиві Орішне є урочище, яке носить
загадкову назву «Осове». Осовим називається також і узлісся біля цьо-
го урочища. Походження назви «Осове» ніхто із старожилів у наш час
пояснити не може. Всі сусідні урочища (Майорове, Турбіне, Ляшенко-
ве, Семениха та ін.) пов'язані із прізвищами власників хуторів, що в
свій час були в лісі. Про Осове ж старожили твердять, що ця назва іс-
нує з незапам’ятних часів. Тут же на невеликій відстані від урочища
(біля ставків колгоспу ім. Кірова) є залишки стародавнього поселен-
ня, місце якого ще й зараз називають «селищем».
У деяких стародавніх документах Носівка (стародавні назви «Но-
сов», «Носово») ототожнена з назвою «Осово». Як зазначає історик
Владимирський-Буданов у своїй історичній монографії «Население
Юго-Западной России от половины XIII до половины XV века», серед
перших населених пунктів, які роздавалися литовськими князями у во-
лодіння окремим власникам, було і поселення Осово. Далі він пише:
«Письменные свидетельства о раздаче земель в Киевщине частным
владельцам идут со времени Владимира Ольгердовича: он (будто-бы)
в 1390 году подтвердил Юрию Ивановичу (потомку Тугорхана Керима-
на князя половецкого, тестя князя Святополка) несколько имений (по-
жалованных его предкам) на правой и левой стороне Днепра... на «се-
верской» (левой) стороне Днепра ему даны: Рожны, Крехово, Осово,
Светильново... со всеми урочистыми пущами...».
1
Таким чином, це перша документальна згадка «Осово», яке відда-
валося у володіння предка Рожиновських ще великим князем київсь-
ким Святополком Ізяславовичем. А оскільки Святополк князював на
великокнязівському столі з 1093 по 1113 рік, то цей час можна вважа-
ти найдавнішою документальною згадкою нашого загадкового топоні-
му.
Проте читач може цілком законно засумніватися, чому це «Осо-
во» ототожнюється із Носівкою і носівським урочищем Осове. Може,
це зовсім інше поселення і в іншій місцевості, десь не на носівській зе-
млі?
Цей сумнів відпаде, коли ми ознайомимося з ще одним докумен-
том, а саме: грамотою короля польського великого князя литовського
Казиміра княгині Марії Трабській «на владение Остерскою отчиною»,
в якій Казимір підтверджує володіння остерськими землями Марії
Трабській (дочці литовського князя Дмитра Сокири — потомка вище-
згаданого князя Рожиновського). У цій грамоті значаться майже ті ж
22 Сіверянський літопис
населені пункти, що і в грамоті Володимира Ольгердовича (звичайно,
тут їх більше — адже пройшли вже століття), але цікаво, що в пере-
ліку-населених пунктів грамоти на місці «Осова» вже стоїть назва «Но-
сово». Ось як перечислені населені пункти в грамоті кн. Казиміра:
«...а Баденьковцы, а Выполозово, а Носово, а Рожны, а Летковичи, а
Светилбновичи...».
2
Порівнюючи ці переліки, ми впевнимося, що Осово
і Носово — це один і той же населений пункт. Носово — це, безсумні-
вно, Носівка, про що стверджує і автор статті «Левобережная Украина
в XV—XVII ст.», зазначаючи, що знаходиться «Носово на притоці Ост-
ра».
3
Назва «Осово» зустрічається і в пізніших документах. Перечисля-
ючи земельні володіння Козарської Покровської церкви, чернігівський
архієпископ Філарет вказує, що за переписом 1767 року Покровська
церква мала земельні ділянки орної землі, сінокосів і лісових угідь.
Серед цих лісових угідь значився «...лес в Осовой чаще в окружности
на 120 сажен».
4
Це вже «Осова чаща» в іншому місці — в Козарських
лісах на віддалі понад 20 км від Носівського Осова. Що це за загад-
кове Осове, як пояснити його назву?
Але перед цим невеликий екскурс в історію Носівки та її навко-
лишніх місць.
Як населений пункт Носівка під назвою «Носов» два рази згаду-
ється в літописах Київської Русі: перший раз під 1147 роком і вдруге
—під 1159 роком. Згідно з усними переказами, які дійшли до нас, мі-
сто засноване якимсь воєводою Носом (чи Носовим), як укріплення
для захисту від кочовиків.
Дійсно, в центрі Носівки до цього часу збереглися залишки неве-
ликого земляного укріплення (овальної форми, діаметром 100—150 м)
періоду Київської Русі. Городище цього укріплення знаходиться в цен-
трі великої земляної кріпості в формі прямокутника, побудованої піз-
ніше. Площа цієї великої кріпості, окопаної ровом і валом, які ще й
до цього часу подекуди збереглися, становить декілька десятків гекта-
рів.
Місто розкинулося по обидва боки річки Носівочки і тягнеться
близько 15 кілометрів. Місцевість, на якій розташоване місто, була за-
селена з давніх-давен. Крім вищезгаданого городища, тільки на тери-
торії самого міста досліджено і запаспортизовано 9 стародавніх посе-
лень скіфського періоду та періоду Київської Русі. Причому 5 давніших
поселень в самому центрі міста, датованих III—V ст. н. е., визначені
як поселення Черняхівської культури.
Ще цікавішими були результати досліджень археолога С. Бере-
занської, які вона проводила на берегах річки Остра в 1967 році зра-
зу ж після меліоративних робіт по осушенню боліт басейну цієї річки.
Візьмемо відрізок Остра від Носівського Осового до Осова козарсько-
го (Осова чаща). На берегах річки Остер тут розташовані села Мрин,
Киселівка, Ведмедівка, Адамівка і Козари. Біля 4-х із них Березансь-
кою виявлено поселення періоду бронзи (1—2 тис. до н. е.). Біля с.
Мрин виявлено 3 таких поселення, біля с. Ведмедівки — 1 поселення,
біля с. Адамівки — 2 поселення, біля с. Козар — 1 поселення. Крім
цих поселень періоду бронзи, тут також окремо чи нашаруваннями ви-
явлено цілий ряд поселень пізнішого часу (VII—III ст. до н. е. — пе-
ріоду раннього заліза).
5
Як бачимо, місцевість понад р. Остром була заселена стародавні-
ми племенами ще 4 тисячоліття тому. Але заселеною була не лише міс-
цевість понад Остром. Цей період залишив нам пам’ятку у вигляді
курганів-могил на території сучасного Носівського і сусідніх районів.
Степова частина нашого району густо усіяна курганами, серед яких чи-
мало і періоду бронзи та міді. Це 3 кургани навколо Носівки, кургани
Сіверянський літопис 23
в с. Рівчак-Степанівка, біля с. Карла Маркса Ганнівської сільради,
курган «Гайдайська могила» і цілий ряд курганів на землях села Ма-
кіївки.
Цим же, приблизно, періодом датується і велике земляне укріп-
лення «Городище» над Остром (біля с. Плоского). Це городище зараз
заросло лісом і тому порівняно добре збереглося. Воно має овальну
форму, його діаметр понад 300 метрів. Як писав Т. Стефановський у
своєму «Описі села Плоского»,
6
«...Городище омывается водами боло-
та Голо. Урочище это... занимает более 8 десятин... неизвестно кем и
когда окопано тремя глубокими рвами и таким же числом земляных
валов, довольно высоких».
Городище датується приблизно другою половиною 1-го тисячоліт-
тя до н. е. Наукових розкопок на ньому не проводилося, але учні-кра-
єзнавці носівських шкіл знаходили тут бронзові наконечники дротиків.
Тому його також можна датувати бронзовим віком. Городище взято на
державний облік і охорону як пам’ятка археології республіканського
значення.
7
Розміри валів-насипів вражають своєю висотою. Напевне,
племена, які споруджували цю диво-кріпость, були дуже численними.
По розмірах площі городища можна судити, що на час небезпеки в го-
родищі знаходили захист не лише навколишні племена (чи союзи пле-
мен), а також і їх господарське майно, стада худоби і т. д.
Ще багатша археологічними пам’ятками територія на схід від уро-
чища Осове. Тут виявлено 8 поселень періоду міді і бронзи (в основ-
ному II тисячоліття до н. е.). Вони знаходяться біля сіл Сулак, Дослі-
дне, Червоні партизани. Тут у 1970—1974 p.p. проводилися досліджен-
ня археологом В. Воєводою, яким виявлено поселення неоліту і навіть
пізнього палеоліту (знайдено крем’яні знаряддя праці та заготовки до
них).
8
У своїх замітках, надрукованих в носівській районній газеті
В.Воєвода писав: «В урочищах Вовча гора, Льотчикове, Сільчин ост-
рів, Мостове, Острови, Циганок та інших зібрано речі: уламки скіф-
ського посуду, уламки посуду і кам’яні знаряддя на поселеннях часів
бронзи.
Кам’яні знаряддя праці доби бронзи знайдено і передано до Но-
сівського музею і в селі Червоні партизани вчителем С. В. Кобком
(молот, сокира) та в Носівці жителями М. О. Розумом та О. О. Савчук
(сокира).
Ще більш давні речі — уламки посуду доби міді (III тисячоліття
до н. е.) знайдено в урочищі Острови, а в урочищах Льотчикове, Стру-
ги — неолітичної епохи (IV—III тисячоліття до нашої ери). Уламки
глиняного неолітичного посуду орнаментовані ямками, «ялинками». Це
дає підставу сказати, що принаймні в урочищі Льотчикове було неолі-
тичне поселення. Знахідки маленьких кам'яних скребачок (Вовча го-
ра, Мостове) говорять про те, що в перехідний період від палеоліту до
неоліту, приблизно 10—8 тисяч років тому, тут також мешкали люди.
Поблизу Сулака виявлено крем’яні знаряддя та заготовки до них
доби пізнього палеоліту, тобто приблизно 12—38 тисяч років тому».
9
Частину знахідок археологічної експедиції з дозволу інституту ар-
хеології передано Носівському історико-краєзнавчому музеєві, де в ек-
спозицію було введено археологічні експонати.
Але крім залишків стародавніх поселень, на моє глибоке переко-
нання, тут маємо залишки і язичницьких святилищ, чи жертовників-
капищ. Дуже цікавим в цьому відношенні є місце поруч із вищезгада-
ним урочищем Вовча гора, там де Міська дорога перетинає невеличку
річку Стругу. За дослідженнями Воєводи, в урочищі Вовча гора було
поселення періодів бронзи, неоліту і навіть перехідної доби від палео-
літу до неоліту. А ось неподалік від Вовчої гори є ділянка землі густо
устелена невеликими, діаметром до 30 сантиметрів, валунами, серед
яких знаходяться і три камені-валуни діаметром понад метр
24 Сіверянський літопис
(чи не священні камені, на яких відбувалося жертвоприношення?). А
на віддалі 100 метрів від цього «капища» — знову таке ж. Подібного
явища на території свого району я ніде більше не зустрічав. Цього мі-
сця ще ніхто з археологів не досліджував.
На місцях язичницьких капищ після введення християнства на Ру-
сі зводилися православні церкви. Так ось саме тут за народними пере-
казами, записаними як в Носівці, так і в сусідньому селі Сулак, була
церква ще в дотатарський період. В одному переказі говориться, що
під час татаро-монгольського нашестя жителі цього поселення захова-
ли свої скарби в глибокий колодязь, накрили церковним дзвоном і зве-
рху засипали землею. За іншим переказом одна із церков Носівки (Ус-
пенська) була перенесена із вказаного місця (напевно її престольна
назва), про що, мовби, значилося і в церковному літописі. Але ні літо-
пис, ні церква до нашого часу не збереглися. А про перенесення церк-
ви говорить і запис в «Алфавітному списку церков Чернігівської єпар-
хії», де читаємо: «Носовка... Успенская, д. (тобто — дерев’яна) пере-
несена в 1796 г. Ныне строится каменная).
10
Все це до деякої міри мо-
же служити підтвердженням того, що на цьому місці могли бути язич-
ницькі капища, залишки яких у вигляді розкиданих валунів зберегли-
ся до наших днів.
А тепер повернемося до нашої назви «Осове». Логічно ця назва є
відповіддю на запитання: «Чиє?» — «Осове». Осове — те, що належа-
ло Осу. Хто ж він, цей загадковий Ос? Земна особа, чи божеська істо-
та, чи, може, якийсь чудодійний дух старої язичницької міфології.
Щоб краще уяснити. це, зупинимося на сусідньому топонімі (назві
населеного пункту) Ніжин. Це слово, його логічне значення теж гово-
рить, що воно є похідним від якогось імені : Her, чи Нега. Назва Ні-
жин теж дає відповідь на запитання «Чий?». Тобто — Нежин — яко-
гось невідомого Нега чи Неги. (Порівняйте: іволга — іволжин).
Ніжин — стародавній населений пункт. Періодом заснування йо-
го називають часи Київської Русі. Місто було зруйноване монголо-та-
тарами в 1239 році і відроджене під цією назвою тільки 1625 року. З
того, що тут знайдено чи не найбагатші на Україні скарби стародав-
ніх монет, можна зробити висновок, що це було не рядове місто, а мі-
сто, яке відігравало велику роль в житті давньоруської держави. Але
в літописах його назва зовсім не згадується. Чому?
Історики-дослідники ще на початку минулого століття ототожню-
вали сучасний Ніжин з літописним «Нежатиним», згаданим у літопи-
сах під 1135 роком.
11
Ряд істориків вбачають у ньому літописний «Уне-
неж» (1147 p.). Цього твердження додержуються і автори статті «Ні-
жин» енциклопедичного довідника «Чернігівщина», виданого вже в
1990 році, а також відомий ніжинський дослідник-краєзнавець О. Зно-
йко у своїй книзі «Міфи Київської землі та події стародавні». Автор
О.Морозов у недавно виданій брошурі «Ніжин і Ніжинщина. Істо-
рико-краєзнавчі матеріали» (Ніжин, 1994) робить висновок, що і літо-
писні Нежатин та Уненеж і Ніжин-озеро знаходилися в межах терито-
рії сучасного Ніжина. Незаперечним є одне, що ці назви мають один
і той же корінь «неж».
Історичні особи з таким іменем не відомі. Але відомо, що в дохри-
стиянські часи серед язичницьких богів і божеств (духів) був дух Не-
га. Це підтверджує давньослов’янська міфологія. У книзі М. Іванчен-
ка «Дивосвіт прадавніх слов'ян» читаємо: «Значно менше було у пра-
слов’ян духів спокою та насолоди. З них нам відомі: Мом — дух со-
лодкого сну і спочинку у сербів, Услад — насолоди на Русі та відпо-
відно Нега у поляків. Усі ті напівзабуті духи ще й понині примарами
бродять по старовинних казках і приховують у собі давню барвисту ча-
стку людських вірувань».
12
Сіверянський літопис 25
Отже, ми знайшли того, від кого пішла назва міста Ніжин (пра-
слов’янського духа Негу) і не тільки нашого міста чи озера, а й ще од-
нієї назви Ніжин, яка є на Харківщині в басейні річки Сіверський До-
нець. Там назву Ніжин носить яр. Якби це була назва населеного пун-
кту, тоді ще можна було б припустити, що цю назву перенесли якісь
переселенці з Ніжинщини. Але назви річок завжди прив'язані до своєї
місцевості. Тому ця назва є місцевою і також походить від слова Не-
га, тим більше, що паралельно з назвою Нежин там вживається і наз-
ва Негин.
13
Приймаючи до уваги таке походження назви Ніжин, можна
пояснити і назву Уненеж. Уненеж — звалося місто біля Ніжина, «уне»
значить біля Ніжина, чи поза Ніжином.
Життя тогочасних слов'ян (та і праслов'ян) -— це безперервне спі-
лкування з природою, яку за їх віруваннями населяло безліч богів і
духів, в т. ч. і дух услади-насолоди. Служителі церкви після прийняття
християнства рішуче боролися з язичницькими віруваннями і дійства-
ми, обрядами і ритуалами. Вони ревно слідкували і за «моральністю»
своїх нових християн. Навіть саму назву Ніжин вони прирекли на за-
буття. Ось чому вона не згадувалася в тогочасних літописах. А корін-
ня цієї назви слід шукати в далекому дохристиянському періоді, коли
ще язичницькі божества були спільними для всіх праслов’ян, коли ще
формувалася наша мова. Адже слово «ніжність» одного кореня з сло-
вом «Ніжин» і «Нега».
А відтак повернемося до нашої назви «Осове». Ця назва, як і наз-
ва «Ніжин» дає відповідь на запитання «Чиє?». «Осове». Хто такий
був не менш загадковий, ніж Her — невідомий Ос. Тим більше, що вік
залишив про себе згадки не тільки у нас по Остру, а й в інших місцях
України. Наприклад, відома «Осова гора» — підвищення на Поліській
низовині поблизу села Бажева Черняхівського району Житомирської
області.
14
Носівське «Осове» — це лісове урочище біля Носівки, «Осо-
ва чаща» — теж лісове урочище, але вже біля с. Козар. Що за особа,
пов’язана з лісом? Що це: божество, чи дух, який витав понад річкою
Остром? Такого в друкованих джерелах ще не зустрічали.
Але стривайте! А сама назва «Остер»? Чи не той же це Ос та плюс
додаток «стр». Візьмемо аналогію — «Дністер». Як стверджують істо-
рики-лінгвісти, назва Дністер — це двочленне слово, перша частина
якого «Дні» — значить на стародавній індоєвропейській мові «вода»
(звідси Дніпро, Дон, Донець), а друга частина «стр» — означає «шви-
дкий».
15
Як свідчить популяризатор-лінгвіст Зіновія Франко (внука
І. Я. Франка, дочка сина Франка — Петра, розстріляного енкаведіста-
ми в 1941 році) «стр» перейшло до слов’ян від індоєвропейського «ср»,
а на слов’янському грунті значило «течія, бистрина, крутизна».
16
Назв
річок із цим звукосполученням багато на Україні, напр., ріки Стрий,
Стир, Стриш і інші, вже згадана нами річка Струга, що протікає в на-
шому районі (якраз біля Вовчої гори), а, можливо, і чернігівський
Стрижень. Чи не це один із ключів для розгадки нашого Оса?
Як же пояснювалося походження назви річки Остер?
У популярному виданні М. Фененка «Земля говорить» про це зна-
читься так: «Остер — притока Десни (на ній стоїть місто Ніжин) —-
через свою замуленість славиться хіба що в’юнами. Але вчені дово-
дять, що слово «Остер» може походити від слова «Осетр», «Осетер» —
великої смачної риби, про наявність якої в річці ніхто не пам’ятає. Або
ж від староруського слова «вострь», «острь» — гострий, жорстокий,
різкий, може, бій! З ким тільки не було тут боїв! З хазарськими, поло-
вецькими, татарськими, польськими загарбниками...».
17
Більшість дос-
лідників пов’язують походження назви Остер із старослов’янським сло-
вом «остр». Але, погодьтеся, таке пояснення здається дуже примітив-
ним. Річка — не якийсь предмет, і важко зрозуміти, чому вона може
бути гострою.
26 Сіверянський літопис
Отже, достатньо аргументованої версії про походження назви Ос-
тер, здається, ми не маємо. Хоча цілком очевидно, що і цей гідронім,
як і всі інші, містить у собі певну історичну інформацію, є найдавні-
шою пам’яткою мови.
Назви Осове стосуються лісових урочищ, хащ. А стародавні сло-
в’яни поклонялися лісам, хащам, дібровам і гаям, які вони вважали
священними. Тут проходили язичницькі моління, гадання, жертвопри-
ношення. Окремо існував культ священних дерев, серед яких дуби були
найбільш вшановувані. І тепер знаходять культові дубові стовбури із
заправленими в них кабанячими іклами. Щось подібне було знайдено
і біля нашого Особого. Під час меліоративних робіт тут було виявле-
но великий дубовий стовбур, який, за свідченнями механізаторів, був
так заморений в болоті, що його навіть не рубала сокира. Звичайно,
археологи цього дуба не досліджували, а механізатори забрали його
для будівлі.
Прямих згадок про священні діброви в наших лісах ми не маємо.
Але дубові гаї згадуються в ряді документів, як орієнтири на місцево-
сті. Наприклад, в документі XVI століття, яким в польсько-литовський
період відводилися землі у володіння домініканам, одна із границь цих
володінь вела «старым шляхом, идущим по суходолу из Чернигова в
Носовку, где имеются старые на дубах зарубки...».
18
Можливо, така їх
популярність пояснювалася тим, що в свій час ці дуби мали ритуальне
призначення.
Лінгвістика підказує, що багато словотворень нашої мови походять
від імен стародавніх богів. Найбільше слів мають корінь головного
слов'янського бога Рода (народ, рідня, природа, родина і т. д.). Чи є
такі слова від божества «Ос». Напевне, це слова: осика, осока, осот,
оса, остюк і т. ін. Можливо, значення цих слів говорить дещо і про ха-
рактер божества Оса. Осика — це дерево-тотем, як пише С. Плачинда,
«...на ньому вішали вбиту змію, аби вона не ожила. Для того, щоб по-
кійник, в якому запідозрювали упиря і т. п. не виліз із могили, над ним
забивали осиковий кіл».
19
До речі, ще й сьогодні кажуть, якщо покій-
ник нічого хорошого не зробив за своє життя, то він заслужив на мо-
гилі не хреста, а осикового кілка. Це повір’я дійшло до нас із дуже
давніх дохристиянських часів, часів цього ж загадкового Оса.
Носівка, як і Ніжин, весь час була одним із велелюдних міст Лі-
вобережжя. Досить сказати, що в 1810 році вона мала 11237 жителів,
20
тоді як Чернігів (1808 р.) — лише 4500 жителів.
21
У документах істо-
рія Носівки простежується майже весь час, починаючи з першої літо-
писної згадки 1147 року. Територія Носівщини була заселена ще з пе-
ріоду неоліту (4—5 тисячоліття до нашої ери). Тут були умови для
збереження поруч з археологічними пам’ятками і пам’яток стародав-
ньої мови, однією з яких і є загадковий «Ос». Дійсно, про це можна
сперечатися, але назви Осове урочище, Осова хаща, Осова річка (Ос-
тер), Осовий міст (так називалася мощена гать через болото біля Осо-
бого), Осова гора на Житомирщині, Осово — населений пункт, згада-
ний в грамоті Володимира Ольгердовича існують і по сьогодні. Пояс-
нити походження цих назв, на мою думку, може міфологія дохристиян-
ських слов’ян та їх далеких пращурів.
На території Носівського та Ніжинського районів є дві річки, які
носять назви Баба. Походження їх назв, як і походження назв населе-
них пунктів Яриловичі, Макошине також можна приписати язичниць-
ким богам стародавніх слов’ян (залишили нам у спадок казкову Бабу-
ягу, бабине літо, гру у куцої (чи тісної) баби). Або прізвища жителів
Носівки — Чурик і Турик. Чур — «один з найдавніших і найпопуляр-
ніших у давніх українців «домашніх» богів, охоронець домашнього
Сіверянський літопис 27
вогнища, тепла, затишку»; «Тур — бог сили, лицарської честі, заступ-
ник воїнів і чередників».
22
Міфологічне походження загадкового терміну можна заперечити:
а де ж прямі докази? Іх поки немає, але вони можуть і з’явитися. Ад-
же є ще недосліджені в цьому плані джерела, які могли б внести нам
певну ясність. Взяти хоча б індійський збірник священних гімнів «Риг-
веда», в якому спостерігається спорідненість вірувань Індії з міфоло-
гією предків слов'ян. Або ж фантастична «Влесова книга». У нещода-
вно виданій у «Бібліотеці українця» «Влесовій книзі: життя і релігія
слов’ян» Б. Ребіндера описано головних богів старослов’янської міфо-
логії. Про другорядних автор говорить: «Насправді другорядних богів
було значно більше, а духів і злічити важко, але опис їх був би надто
довгим і нецікавим» (с. 44). А можливо, наш Ос — це видозмінений на
Україні бог Хорс, який уособлював сонце і космічні небесні цикли.
Роздуми... роздуми...
І серед них — гіркі роздуми: чому ми руйнуємо пам’ятки, губимо
свою пам’ять? Чи не прийшов час повернутися до них лицем?
Скільки зруйновано пам’яток археології — і тільки ось за життя
одного покоління. Дуже цікавим був біля Носівки курган «Розкопана
могила», в якому багато було своєрідного. Але знесли його в сімде-
сяті роки, побудувавши на його місці птахофабрику. Знесли могилу
«Голубеньку» біля сучасного молокозаводу. Знесли ряд курганів на те-
риторії Ганнівської сільради. Пам’ятаю, як археологічна експедиція
під’їхала до села Карла Маркса. Перед нами постав великий курган,
на якому тепер було ціле кладовище з могилками і хрестами. Поруч
трактор орав поле. Побачивши нас, тракторист зупинив трактор і пі-
дійшов до археологів. Коли він дізнався про мету нашого приїзду, він
чистосердечно, навіть з гордістю, зізнався: «На цьому полі таких кур-
ганів було багато. Але я їх всіх бульдозером зрівняв із землею. Цей
залишив тільки тому, що пожалів могилок і хрестів». А городище пе-
ріоду Київської Русі в центрі Носівки поруч з новозбудованим адміні-
стративним приміщенням. Через це городище почали рити під’їзд,
грунт городища брали для висипок.
Така ж доля спіткала вже в 80-х роках єдину архітектурну пам’ят-
ку міста Троїцьку церкву. До речі, це була не лише пам’ятка архітек-
тури (стиль —- українське барокко), але й пам’ятка історії. Побудова-
на вона у XVIII ст. на місці старих дерев’яних церков, що були тут ще
з часів Київської Русі, бо стояла біля воріт кріпості згаданого городи-
ща. За 70 років були знищені всі культові будови. Нищилося система-
тично, планомірно, як і більшість в Радянському Союзі, як знищено в
Києві чудо архітектури — Михайлівський золотоверхий собор і бага-
то інших архітектурних пам’яток. Вже після Великої Вітчизняної війни
планувалося знести з лиця землі Чернігівський Борисоглібський собор,
П’ятницьку церкву і ін. Громадськість стала тоді на захист пам’яток.
Я ще пам’ятаю, як Іраклій Андронніков у своєму нарисі «О собирате-
лях ценностей» назвав чернігівське керівництво «Иванами, не помня-
щими родства».
Протягом багатьох років вже після війни носівське керівництво
добивалося знесення останньої в місті пам’ятки — Троїцької церкви.
На її захист стали такі визначні авторитети-мистецтвознавці, як Нель-
говський, Новаківська, Мойсеєнко, Підгора. Наприклад, В. Підгора
(один з провідних мистецтвознавців України) приїхав рятувати нашу
пам’ятку. Але носівське верховне керівництво не захотіло навіть впу-
стити його в свій кабінет. Із приймальні по телефону Підгора попро-
сив вислухати його. Але через поріг теж по телефону йому було сказа-
но таке: «Мне не о чем с вами говорить. Мое мнение вам известно, а
ваше мнение меня не интересует». Ось так: не більше і не менше. При
28 Сіверянський літопис
мені Підгора виразився так: «Дозвіл на знесення церкви ви одержите,
хіба переступивши через мій труп». Дійсно, тоді порушити заборону
носівські керівники побоялися. Але пізніше це здійснили вони втиха-
ря, під видом «благих» намірів.
Так Носівка залишилася без жодної пам’ятки архітектури. Заду-
маймося, чи заслужила вона на це?
Весь свій довгий важкий шлях захищала вона порубіжжя Київсь-
кої Русі, скільки разів вона ставала на шляху завойовників. А пізні-
ше вона в поті лиця працювала на своїх приїжджих вельмож-зайд, які
у власних маєтках з поту і крові носівчан будували собі земні чудеса.
Наведу лиш один приклад.
XI археологічний з’їзд в Києві опікала графиня Уварова. Після за-
кінчення роботи з’їзду вона захотіла побачити українські шедеври. Во-
на поїхала в с. Низкінічі побачити нагробок Адама Киселя, а в м. Ко-
зельці — храм Різдва Богородиці. Так ось, Адам Кисіль, цей українсь-
кий ополячений магнат, напередодні визвольної війни 1648—1654 років
був старостою багатого староства носівського. Уявіть собі, скільки він
награбував у Носівці добра на свою церкву-усипальницю і тонкішої
роботи надгробок (до речі цей надгробок ілюструється в багатьох ви-
даннях історії мистецтва України). Про те, як він грабував Носівку,
красномовно свідчить один документ. В ньому розповідається про те, як
весною 1645 року Кисіль підготував для відправки з Носівки до себе
на Брацлавщину 400 підвід господарського збіжжя.
23
І це, зрозумійте,
весною, за бездоріжжя! А скільки він відправляв осінню, взимку —
санним шляхом. Уявляєте, скільки в цій пам’ятці-надгробку поту і сліз
бідних носівчан, яким було не до будівництва пам’яток.
А друга пам'ятка, яку відвідала графиня Уварова. Це Козелець-
кий храм, який частина мистецтвознавців називає найкращою архі-
тектурною спорудою 18-го століття на периферії Російської імперії, по-
будувала мати словнозвісного фаворита цариці Єлизавети Петрівни
Олексія Розумовського — Наталія Дем’янівна Розумиха (дівоче прі-
звище Демешко, родом з села Адамівки). Це вона зробила після того,
як у 1751 році її син, останній гетьман України Кирило Розумовський,
подарував їй «...для вспоможения к дому... в вечное и спокойное вла-
дение... местечка Носовку и Кобыжчу со всеми в оных жительствующи-
ми свободными и посполитыми людьми и с надлежащими к оным ме-
стечкам грунтами, угодьями и всеми принадлежностями».
24
Козелець-
кий храм будувався зразу ж після 1751 року — в 1752—1763 роках.
Напевне, що вклад носівчан у цю споруду був немалий.
Або взяти будівлю Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбо-
родька. На цей пам’ятник носівчани працювали після того, як «позже
Носовка и Кобыжча были выпрошены себе Безбородком, умевшим вы-
бирать доходные маетности».
25
На спорудження Ніжинської гімназії
вищих наук, яка була відкрита в 1320 році, носівчани «тягли важку
лямку» 1805—1817 роки, коли будувалася ця унікальна архітектурна
споруда.
Для себе ж жителі Носівки спромоглися лише в 1765 році збуду-
вати невеличку цегляну Троїцьку церкву, яка як єдина в місті пам'ят-
ка архітектури достояла до 1985 року. У цьому році найняли, ні не ре-
ставраторів, а майстрів, яких у нас називають шабашниками, і вони
оголили пам’ятку від і так скромного декору. Пам’ятка перестала існу-
вати.
Нищення пам’яток проводилося свідомо і цілеспрямовано. Поді-
бна доля спіткала і Носівський історико-краєзнавчий музей. Дуже ва-
жко повірити, але це факт. Після його ремонту всі експонати археоло-
гії були викинуті з музею та вивезені на смітник. На будинку музею
появилася нова вивіска «Носівський музей революційної, бойової та
Сіверянський літопис 29
трудової слави». Якої це бойової слави, можна судити з того, що серед
його експозиції до цього часу немає портрета командира Носівського
партизанського з'єднання «За Батьківщину» І. М. Бовкуна, хоча я осо-
бисто двічі приносив до музею його портрет.
Роздуми... Роздуми...
І ось тепер вирішено відзначити 850-річчя першої літописної згад-
ки назви нашого міста. У кошторис навіть закладена певна сума кош-
тів на проведення цього ювілею. Але чи підуть ці кошти на те, щоб на
пам’ятки виготовити і встановити охоронні знаки, щоб упорядкувати
пам’ятку археології — городище, яке знаходиться в центрі міста якраз
поруч з новим адмінбудинком. Це городище аж просить нас упоряд-
кувати його територію, розбити тут скверик, привести в порядок зали-
шки земляного валу, зробити сходи, упорядкувати під’їзди. Та і долю
вже десятиліттями закритого на замок районного музею чи не пора ви-
рішити.
Ще хотілося, щоб була організована археологічна експедиція, яка
б зробила свій висновок щодо залишків стародавніх капищ. Якщо ця
версія знайде наукове підтвердження, можна було б одне з них за по-
годженням з Інститутом археології перенести і установити в згаданому
сквері. Дійсно, це була б пам’ятка, якій нема ні ціни, ні аналогів.
Не зайве було б видати і брошуру чи книгу із так багатої історії
міста.Як шанували свою історію в нашому районі, можна судити із не
так давно виданого довідника «Чернігівщина». Тут на карті пам’яток
в нашому районі не значиться ні археологічних, ні навіть пам’яток Ве-
ликої Вітчизняної війни, в т. ч. присвячених діям партизанського з’єд-
нання «За Батьківщину». Хоча на території району в лісі Орішному
споруджено величний обеліск партизанської слави, а на честь бойових
операцій встановлено ряд пам’ятних знаків.
При бажанні можна зробити багато корисного, щоб зберегти і при-
множити добру пам’ять нашого міста. Це було б продовженням літо-
пису його славних сторінок.
Джерела та література:
1 Архив Юго-Западной России. — К., 1886. — Ч. VII. — Т. I. — Акты о заселении
Юго-Западной России. С. 64.
2 Акты, относящиеся к истории Западной России. — СПб., 1846. — Т. 1. — С. 98.
3 Левобережная Украина в XV—XVII ст.: Очерк колонизации. // Киеве, старина. —
1896. — № 4. — С. 88.
4 Историко-статистическое описание Черниговской епархии. — Чернигов, 1874. —
Кн. 5. — С. 275—276.
5 Археологические исследования на Украине в 1967 году. — К., 1968. — С. 30—35;
Бондарь А Н. Поселения древнего Поднепровья эпохи ранней бронзы. — К., 1974.
— С. 130—131.
6 Стефановекий Т. Описание села Плоского, стоящего Чернигоской губернии в Не-
жинском уезде. — Чернигов, 1900. — С. 19.
7 Археологічні пам’ятки Української РСР. — К., 1966. — С. 462.
8 Археологія. Республіканський міжвідомчий збірник. — К.; 1977. — С. 101—102.
9 Воевода В. Зберігаймо пам’ятки археології. // Прапор комунізму, — 1974. — 12,
19 січня.
10 Труды Черниговской губернской архивной комиссии. — Вып. 7. Приложение —
С. 32.
11 Марков М. О городах и селениях Черниговской губернии, упоминаемых в Несто-
ровой летописи, как они следуют в ней по порядку годов. — Чернигов, 1814. —
С. 27—28.
12 Іванченко М. Дивосвіт прадавніх слов’ян. — К., 1991. — С. 100.
30 Сіверянський літопис
13 Словник гідронімів України. — К., 1974. — С. 390.
14 Географічна енциклопедія України в 3-х т. — К,1990.— Т.2. — С. — 471.
15 Петров В. П. Етногенез слов’ян. — К., 1972. — С.112.
16 Франко 3. Хто ми, звідки родом? — К., 1969. — С. 15.
17 Фененко М. Земля гоборить. — К-, 1969. — С. 49.
18 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — К., 1893. — Т. 2. Полк Нежин-
ский. — С. 98
19 Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. — К., 1993. — С. 40.
20 Русов А. Нежинский уезд. — К., 1880. — С. 59.
21 Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990 — С. 858 .
22 Плачинда С. Вказ. праця. — С. 52, 50.
23 Архив Юго-Западной России. — К., 1863 — Ч. 3. Акты о козаках. 1500—1648.
Т. 1. — С. 393.
24 Киевская старина. — К., 1901. — Т. I—ХХIIІ. — С. 14.
25 Там само. — С. 15.
Сіверянський літопис 31
|