Новгород-Сіверський цех калачніків

Продовження. Початок див. № 1—3.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1996
Автор:	Ситий, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1996
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Історія міст і сіл
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200111
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Новгород-Сіверський цех калачніків / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 37-42. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200111
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2001112024-11-17T13:06:48Z Новгород-Сіверський цех калачніків Ситий, І. Історія міст і сіл Продовження. Початок див. № 1—3. 1996 Article Новгород-Сіверський цех калачніків / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 37-42. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200111 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міст і сіл Історія міст і сіл
spellingShingle	Історія міст і сіл Історія міст і сіл Ситий, І. Новгород-Сіверський цех калачніків Сiверянський літопис
description	Продовження. Початок див. № 1—3.
format	Article
author	Ситий, І.
author_facet	Ситий, І.
author_sort	Ситий, І.
title	Новгород-Сіверський цех калачніків
title_short	Новгород-Сіверський цех калачніків
title_full	Новгород-Сіверський цех калачніків
title_fullStr	Новгород-Сіверський цех калачніків
title_full_unstemmed	Новгород-Сіверський цех калачніків
title_sort	новгород-сіверський цех калачніків
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1996
topic_facet	Історія міст і сіл
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200111
citation_txt	Новгород-Сіверський цех калачніків / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 1996. — № 4. — С. 37-42. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT sitijí novgorodsíversʹkijcehkalačníkív
first_indexed	2024-11-26T04:08:16Z
last_indexed	2024-11-26T04:08:16Z
_version_	1818523881927868416
fulltext	Ігор Ситий НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ЦЕХ КАЛАЧНИКІВ (1711-1900 p. p.)* 3 1785 p., як ми зазначали вище, керівництво цеху було перебудо вано згідно з правилами «Городового положения», яке враховувало вже існуючу практику з певними корективами: замість цехмістра обира- вся управний старшина, якйй присягав міському магістру, замість стар- ших братів — старшинські товариші, з’являється посада ремісничого го- лови, якого обирають всі цехи, але затверджується він теж-таки магіст- ратом.* Саме «Городовое положение» не мало прямої дії, для цього потрібне було рішення міської влади, в якому відбивались місцеві осо- бливості, як, наприклад, це було у Козельці, де магістрат прийняв рі- шення від вересня 29 числа 1785 р. про запровадження у місті 4 цехів, вірніше про приписку до вже існуючих ковальського з бондарським зо- лотарів, пічників та склярів; до різницького столярів, музик, теслярів, малярів; до шевського з ткацьким шаповалів та римарів, лише чобо- тарський цех залишився вільним. В цьому рішенні була розписана но- ва структура управління цехом, обов’язки ремісників. 30 Грунтовну ха- рактеристику загальних змін у житті цехів внаслідок дії «городового положения» дав О. Пошивайло. 31 Слід підкреслити, що ці зміни відбу- валися повільно, дуже великою була інерція мислення та звичок. Так, термін «управний старшина» вперше фіксується у цеховій книзі калач- ників з 1786 p., але остаточно закріплюється лише з 1794 p.; перший ремісничий голова згадується у 1798. Цікава річ: бачимо багато спіль- ного між цехмістром та головою. Голова може обиратися на кілька строків, так, Семен Гарбузов обирався у 1843, 1846, 1848 p.p. Перева- жно це — міщани, вихідці з потомствених ремісників, як-от Федір Садовен (1868 p.), прізвище якого фіксується ще 1762-р. — у цеховій книзі бачимо прізвище предка Федора Гаврила серед власників «пар- тикулярных отличных домов» «О 3 покоях». 32 Правда, станова замкну- тість у XIX ст. вже відсутня, тому Іван Поповченко, «вольноотпущен- ный житель» Новгорода-Сіверського у 1848 р. вступає до цеху, у 1849 — він старшинський товариш, у 1881 — вже ремісничий голова. Спіль- на і головна функція — нагляд за дотриманням правил та прийом до цеху нових членів. У літературі утвердилась думка, що виборні особи, про яких ми вище говорили, за виконання своїх обов’язків не отримували платні, лише певні пільги. 33 Але це не так. У калачницькому цеху вони отри- мували частину грошей від вступних внесків, їм також припадало із так зв. «ральця» (приношення), про що є запис у цеховій книзі глухів- * Продовження. Початок див. № 1—3. Вперше згадується у книзі у 1792 р. * Можливо, у Новгороді-Сіверському існувала практика обрання ремісничого го- лови в кожному цеху? 30 Рішення козелецького магістрату від29.09.1785 р. про запровадження в місті 4-х цехів згідно з «Городовим положенням» 1785 р. — ЧІМ — інв. № ВП 1474/37. 31 Пошивайло О. М. Гончарні цехи Лівобережної України XVII — поч. XX ст. // Народна творчість та етнографія. — 1986. — № 6. — С. 38—39. 32 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779—1781) — К. — 1931. — С. 3. До речі, у цьому описі е згадка про калачницьку шопу, але серед «мастерових» калачники не згадуються, можливо, тому, що виробництво хліба було віднесено до промислів 33 Балушок В. — С. 20. Сіверянський літопис 37 ських калачників: «1734 року як ходили мы с братнею до цехмістра и до братов старших и до городових старшин старатили денег з братер- ской скринки рублей десять... 34 Хто ж міг вступити до Новгород-Сіверського цеху калачників? У першій половині XVIII ст. для цього треба було бути міщанином та мешканцем Новгорода-Сіверського. З другої половини, сторіччя стано- ва та професійна замкненість похитнулась. У 1759 р. до цеху прийма- ють жителя с. Рикова, 35 з 1777 р. фіксуються козаки, правда, лише новгород-сіверські, з 1792 р. — новгород-сіверські купці. У XIX ст. цей процес набув нової сили. У цеху з’являються дворяни (1812, 1822 p.p.), військові («отставной сержант», 1803 р., «новгород-северской штатной команды солдат», 1810 р., «здешней штатной инвалидной команды сол- дат», 1811 р., «Служащий солдат» 1821 р., «отставной солдат», 1826-р., «солдатка», 1832 р., «солдат», 1838 р., «отставной унтер-офицер», 1862 р., «безсрочно-отпускной солдат», 1862, 1873 p.p., «вольноотпуск- ной рядовой», 1872 р.), цивільні службовці («коллежский канцеляріст», 1811 р., «губернский регистратор», 1817 р., «титулярний советник», 1826 р., «коллежский регистратор», 18І7 р., «служащий по письменным делам Новгород-Северского магистрата», 1817 р., «губернский секре- тарь», 1848 р.), дрібні церковні служителі («стихирный дьячок», 1839 р.,. «пономарь», 1857 р.), купці (1803 р., 1832 р., 1881 р., у цьому разі до цеху вступив купець 2 гільдії, багатших у місті не було), селяни («ка- зенная крестьянка», 1813 р., «казенный крестьянин», 1827 р., останній з с. Марчихина Буда Глухівського повіту, «вольноотпущенный», 1848 р.) і навідь іноземці («прусский подданый»,1863). Спільним для усіх пе- релічених категорій є низький соціальний статус та низький рівень до- ходів, крім купця 2 гільдії. Тепер перейдемо до розгляду питання, яким чином і чому люди вступали до цього цеху. Процес вступу до цеху мав назву «еднание» був регламентований:«Реестр нам цеху калачнецкого я хто будет цех єднати. На пред дат пану цахмистру три шаги другому брату три чехи, третяму брату шаг, ключнику шаг, писару шаг, млодшому чех, меду гарцов десят, пива гарцов десят, горилки пят кварт, хлеба за 4 шаги» (1711 p.). Ця регламентація була не випадкова. Вона захищала від зловживань, які могли припинити вступ до цеху нових членів. Про це добре сказав уже згадуваний ігумен Пахомій Подлузький: «...в яко- вом поєднанню повинен дати до скринки готовых грошей таляр, фунт воску, полфунта ладану тилко и братию ушановати по возможности своей, а не много бы мели братия вимагати». 36 (Підкреслено нами — І. С.). Як випливає з цих прикладів, «еднание» складалось з декількох частин: грошовий внесок, частування братчиків, реєстрація у цеховій книзі, відбування цехових повинностей.* Відбувалось воно на зборах (сходках) всього цеху, про що свідчать такі вирази: «и сведок всей братии старшой и меньшой», «за ведомом усей братии». Термін сход- ки встановлювався цеховим статутом. Як, наприклад, у літківському цеху: «сходку повинни мети в недель чотыри, а если будут того потре- бы, то и частей за обесланием цехи от брата старшого повинны сходи- тися». 37 У Новгород-Сіверському цеху такої жорсткої регламентації не 34 ЧІМ. — інв. № АЛ 371. 35 Село за 9 верст від Новгорода-Сіверського, було у власності магістрату, потім графа Олексія Розумовського.—ОбозрениеРумянцевской генеральной описи Ма- лороссии (1765—1769). Новгородская сотня. Черная опись города Новгородка. // Черниговские губернские ведомости. — 1874. — № 38 (22.09) — ч. неоф. Тут же знаходимо першу згадку про калачницький цех у опублікованих джерелах. 36 ЧІМ. — інв. № ВП 1474/83. * Останніх двох пунктів ми вище вже трохи торкалися. 37 ЧІМ. — інв. № 1474/83. 38 Сіверянський літопис було, і сходки відбувались в разі «потребы», як от у 1740 р. «еднание» відбувалося 16 березня, 17 березня, 2 квітня, 23 і 28 листопада. Після 1785 р. збори відбувалися згідно з «Городовим положенням», про що сві- дчить такий запис: «...поєднала цех при полном четыремесячном сходе братчиков за что по договору денги в цеховой ящик внесла...» (1798 p.). Грошовий внесок і частування називалося — «покраса», тому у за- писах ми зустрічаємо такі вирази: «поставив покрасу», «поеднал по- красу», «положил покрасу». Сума внеску з часом мінялася — 2 р. 50 к. (1737 p.), 2 р. (1739—1741 p.p.), З р. 50 к. (1748), 2 р. 60 к. (1761р.), 2р.50 к. (1750р.) Після 1785 р. вона значно виросла — 4 р. (1787 p.), 7 р. (1792 p.), 10 р. (1819 p.), а з 40-х p.p. XIX ст. знижується — 1 р. 50 к. (1843 p.), 2 р. (1860 p.), 1 р. (1873 p.), З р. (1897 р..).* Чим визначались розміри внеску? К. Василенко вважав, що «взно- сы делались в четвертной и половинной части в полном виде на всю жизнь и на вечные времена». 38 Подібне було і у Новгород-Сіверських калачників, і в такому випадку у книзі робився запис: «уписуюсь в кни- гу на вечность», «не кому не виновата». Мало значення вступав один чоловік або більше. Якщо один, то робився такий запис:«поставил покрасу за себя... до скринки братской положил 25 коп, кроме напит- ку...» (1759 р.). У Новгород-Сіверському цеху з 40-х p.p. XVIII ст. ду- же поширеним явищем був вступ до цеху разом з дружиною — «поста- вил в цеху поеднал цех две за жену... положено 2 рубля... денги 4 руб- ли пошли на напиток» (1765 р.), «споеднал покрасу с женой» (1777 p.). Меншу суму сплачували нащадки, родичі потомствених майстрів або одружені на них (син, невістка, зять, жінка, чоловік, донька, сест- ра, онук). На суму внеску впливало також те, чи відбув братчик цехо- ві повинності, чи він замість їх відбування відкупався грошима. Гроші можна було сплачувати відразу — «а денги за покрасу того ж цеха от- дание того году и месяца и числа...», «поставил покрасу... и уплатил то час готових денег 2 рубли...», або у розстрочку — 2 січня 1764 р. май- стриня Агафія Пупачовна «отдала в цех за покрасу денег рубль» и в книгу не записана, а «буде записана» «когда еще полтора рубля при- несет», трохи нижче — «цехмистром Иваном Федоровим по сей више- писаной записе принесла еще двадцать копеек». Цей приклад показує, що для частини братчиків покраса була дуже обтяжлива, і цеху, щоб запобігти власної саморуйнації, приходилося шукати різні шляхи ви- ходу — відстрочки внесків, зменшення їх розміру, або взагалі заміна їх повинностями. З 1785 р. розмір внеску почав регулюватися «Городо- вим положением» і його складовою частиною «Ремесленным положе- нием»: «1842 года марта 4 дня поеднал покрасу по отцу своему Васи- лий Коровяка за цену положенную по положению с женою своею Ма- рьею Коровякиною за управного старшину Михея Коровяку и его то- варищей с согласия братчиков за цену навсегда 1 р. 30 к. серебра и все сполна уплатил, без млодчества». Як ми вже зазначали вище, у ці ж роки до цеху стали активно вступати представники інших верств населення, вони сплачували лише Для порівняння наводимо дані про внески в інших містах: Мглинське цехове то вариство (різьбярі, калачники, музики та ін.) — 2 р. (1746 p.), 5 р. 50 к. (1747 p.), 9p. (1769 p.), 10 p. (1771 p.), 6 p. (1830 p.), 2 p. (1900 p.). Глухівський калач- ницький цех — 12 p. (1771 p.), 6 p. (1772 p.), 16 p. (1773 p.), 22 p. (1779 p.), Глу- хівський різницький цех — 20 p. (1758 p.). Малий внесок у Новгород-Сіверсько- му цеху можна пояснити бідністю населення міста, на що вказують історики. 38 Василенко К. — С. 169 Сіверянський літопис 39 частину «вступного», їм заборонялося виготовляти та продавати хлібо- булочні вироби, в разі ж, якщо вони хотіли займатися ремеслом, то повинні були робити доплату. Ці ж умови стосувалися міщан, пов’яза- них з виробництвом хліба: «1792 года июля 12 числа мещанин Новго- родский Иван Яковлев сын Березан поеднал управы калачницкой цех за цену рублей пять, а буду же я начну производить одного ремесла промисл то должен я взнести в оную управу еще денег пять рублей и млодчество ходить по ряду...». Грошовий внесок жорстко контролюва- вся і в разі його несплати людину позбавляли права виробляти хліб: «буди же я Чернякова и последних денег не внесу то не должна про- изводить рукоделие» (1853). Ця суворість пов’язана з тим, що з 1785 р. на цехи була покладена функція державних фіскальних органів. 39 Сплатити покрасу можна було не тільки одночасно, навиплат, але і заздалегідь, особливо це стосувалось дітей майстрів, які мали става- ти до шлюбу: «1775 года ноября 24 д. мещанин Новгородский Иван Фесков поставил за дочь свою девицу Наталию Иванову, и когда бог велит ей мужа, во оном брацком цеху покрасу, с тем, что уже от оной и муж свободной должен оставаться...». Тут же слід зазначити, що ді- ти дружини від першого шлюбу втрачали права на цехові привілеї, як- що майстер брав жінку удруге поза цехом: «1767 года апреля 30 д. я Прокоп Сердюк поставил покрасу за свою вторую жену Катерину Гри- горьевну... і всей братии звестно и записали в вечность, тут же звест- но чиним: Катерины первого мужа Комлиха детям неймиеся поцесии в брацком калачницком двори». З 60-х p.p. XVIII ст., а особливо у XIX ст. в цех почали приймати без сплати повного внеску або взагалі без нього, за виконання якоїсь «услуги» для цеху: «1816 года генваря 16-го дня поєднала цех Евгения Савична Безбородиха за услугу ее з деланных свечей (всяких) года для батского дому... молодчество не ходить», 8 квітня 1817 p., «поед- нал цех губернский регистратор Мануил Чалой с тем, чтобы послу- жить для братии год писарем... и млодчество не ходить», 3 липня 1818 р. вступив до цеху козак Федір Власков з жінкою і донькою: «в том, что он должен... обновить икону братцкою каласницкой управи Вербное воскресение за что ему позволяитца по нашему рукоделию производить не запрещено и молодчество не ходить». 18 червня 1822 р. поєднала цех дворянка Марфа Налегакина «в том, чтобы братскую свечу сукать без плати денег по гроб...», 9 січня 1865 р. був прийнятий до цеху міщанин Петро Григорович Жук «во уважение за продажу им для цеховой управы своего дома...». Єднанням, так би мовити, другого порядку було поновлення у це- ху. Вперше фіксується у 1759 р., коли «цех поновив» Василь Кононо- вич. За К. Василенком, «поновити цех», це значить «возобновить зва- ние» майстра, та крім цього випадку, у новгород-сіверському цеху бу- ли свої особливості. Тут можна було «поновити цех» за самого себе, як це зробив Кононович, за свою жінку, як першу, так і другу, або ра- зом з жінкою, як от 9 жовтня 1794 р. міщанин Гнат Барабан з жінкою Ксенією поновив цех «и отдал до скринки по приговору ремесленному 2руб., который должен делать подлежащее ремесло по сей управе». Слід зазначити, що поновлення мало дуже обмежене розповсюдження — нами зафіксовано лише 5 випадків. Єднати можна було як повний цех «на вечность», так і на якийсь термін з певним обмеженням прав. В такому разі з’являвся запис: «по- еднал полцеха калачницкого за 3 рубля...». Як і поновлення, ця практи- ка була обмежена. У XVIII ст. зафіксовано лише 2 випадки. 39 Пошивайло О. М. — С. 38. 40 Сіверянський літопис У XIX ст. вона значно розширилась у зв’язку зі вступом до цеху представників інших верств населення і іноземців: 11 вересня 1872 р. у цех був прийнятий «временноотпуской рядовой» Дмитро Петрович Шкамарда для продажу гречаного хліба за 1 р. 50 к. до 1 січня 1873 p., 19 червня 1863 о. поєднав цех пруський підданий Юліус Христианович Потнер, щоб випікати білий хліб строком до 16 травня 1864 p., тобто згідно з строком виданого йому паспорта, який повинний був зберіга- тися в управі, за що він сплатив у цехову скриньку 3 рублі сріблом. Вище ми вже зазначали, що калачницький цех виділявся своєю демократичністю, тобто права жінок і чоловіків-майстрів були більш-менш рівні, тому і єднати цех можна було і по чоловічій, і по жіночій лінії, аби він чи вона були «записними» майстрами, тобто ти- ми, що сплатили всі внески, відбували всі цехові повинності і були за- писаними у цехову книгу. Спочатку ці записи замінювали реєстри, по- тім у 20-ті роки XVIII ст. почали вказувати дату вступу та прізвище цехмістра, а вже з 40-х p.p. записи набули форми договору, де вказу- вались умови поєднання, розмір покраси, склад цехової ради, цехові повинності, які повинен був відбувати новообраний член цеху. Термін «еднание» в 40-і p.p. XIX ст. був замінений формулами — «принят», «уписан» у цех, хоча і зустрічається ще у 60 і 70-і p.p. XIX в. У 1900 р. вперше фіксується видача ремісничого свідоцтва на пра- во виробляти хлібобулочну продукцію. Однією із умов єднання цеху майстром була вимога випікати які- сний хліб: 15 січня 1812 р. міщанин Василь Меркулов поєднав цех «с тем, чтобы рукомесло по цеху калашницкому рукоделие прочное по проби цехмістра и старшинских товарищей пшеничного и с ржаного хлеба, а буди явится непрочной то волна сия управа ему Меркулову в рукоделии запретить, положенной в скринку денег Меркуловим 5 руб., молодчества не ходить». Як видно, у даному випадку ми маємо справу з виробом так зв. «шедевра», «штуки», а це скасовує твердження В. Балушка, —- «у цехах деяких ремісничих галузей звичай виготовлення штуки взагалі був відсутній, що пояснюється специфікою їх техноло- гічного процесу. Такими були різницьке, мулярське, пекарське та де- які інші виробництва». 40 Специфікою єднання новгород-сіверського цеху калачників була відсутність сходинки учнівства. В книзі відсутні будь-які згадки про учнів. Це можна пояснити простою технологією виробництва хліба та сімейним характером цього ремесла, коли діти засвоювали всі прийо- ми і секрети змалечку і у зрілому віці вони були готовими до вступу у цех. Правда, у опублікованих статистичних матеріалах з цього пи- тання деяка плутанина: так, у 1843—1844 p.p. фіксується відсутність у калачницькій управі учнів та підмайстрів, 41 а у 1859 р. навпаки. 42 Це можна пояснити різними статистичними підходами для фіксації реміс- ництва та промислів. 40 Балушок В. — С. 78. 41 Город Новгород-Северск. // Черниговские губернские ведомости. — 1848. — отд. второй — Ч. неофф. к № 50. — С. 314. 42 Статистические сведения о г. Новгород-Северском и его уезда за 1859 г. // Чер- ниговские губернские ведомости. — 1860. — Ч. неофф. к № 33 Сіверянський літопис 41 Як ми вже вказували, повне єднання відбувалось лише в разі ви- конання всіх цехових повинностей.* Головна з них мала назву «молод- чество», а ремісник, який її виконував, звався «молодшим братом». Пе- рша згадка про неї відноситься до 1711 p., остання — до 1894 р. Вва- жається, що молодший брат пильнував за порядком, збирав податки, наглядав за цеховим майном і служив посильним. 43 Строк відбування молодчества був різним: 1 рік ( 1711 —1719, 1733, 1741, 1759, 1839, 1868 p.p.), або півроку (1721, 1724—1726, 1730, 1737, 1751, 1753, 1768 —1769, 1772, 1798—1799, 1801—1802, 1804—1805, 1809, 1813, 1832, 1839, 1841—1842, 1848, 1850, 1852—1853, 1857—1858, 1862, 1873, 1875, 1886 p.p.). Контроль за відбуванням цієї повинності був покладений на цехмістра. Для цього він вів реєстри,** потім це стало фіксуватися у вступних записах — «млодчим быть год», «млодчество служить пови- нен», після відбуття повинності тут же робились дописки — «отбула млодчество», «отслужил млодчество», «отслужила молодчество своими ногами». * «Хто до цеху повинностей належи тих неотбував и молодшим не був, того в бра- терство и всецелое товариство не записуєм» вимагали глухівські різники. — ЧІМ — АЛ 441. ** У книзі два таких реестра за 1713 та 1725 p.p. 43 Балушок. — С. 20, Василенко К. — С. 170. 42 Сіверянський літопис

Новгород-Сіверський цех калачніків

Репозитарії

Схожі ресурси